Право людини на життя, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і особисто безпеку належать до природніх прав людини і повинні захищатись у демократичній, правовій крайні усім масивом нормативно-правових актів. Конституція України (ст. ст. 3, 27, 29, 30 Конституції України) та норми інших галузей права (н-д, ст. 36 Кримінального кодексу України) відповідним чином забезпечують охорону цих природніх прав.
Однак це є вкрай недостатнім і потребує подальшого правового вдосконалення.
Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є ухвалення закону який врегульовуватиме питання забезпечення громадянами держави права на активний особистий захист свого життя та здоров'я, а також життя та здоров'я навколишніх від злочинних посягань за допомогою вогнепальної зброї, а також приведення існуючого нормативного регулювання в питанні зброї у відповідність до норм Конституції.
Одночасно необхіднно вважати на те, що вогнепальна зброя являє собою обєкт власності на який поширюється особливий режим регулюванння, який може бути здійснений виключно Законом України.
Вогнепальна зброя є найефективнішим засобом реалізації громадянами конституційного права на самозахист. Переважна більшість розвинених країн світу (усталених демократій) забезпечили таке право своїм громадянам, що сприяло зменшенню кількості насильницьких злочинів проти особи та корисливо-насильницьких злочинів проти власності. Світовими лідерами у володінні населенням вогнепальною зброєю є США, Швейцарія та Фінляндія з показником від 88 до 45 одиниць цивільної вогнепальної зброї на 100 осіб. В Україні цей показник становить лише 5,5 одиниці.
Досвід країн пострадянського простору - Балтії, Грузії та Молдови доводить, що забезпечення громадянам права на самозахист за допомогою цивільної вогнепальної зброї протягом року з моменту ухвалення відповідних законів знижує абсолютну кількість зазачених злочинів на 40–60%, позитивно впливає на структуру та динаміку злочинності в країні. Водночас введення жорстких правил і обмежень щодо володіння цивільною зброєю у Великій Британії, яке було здійснено свого часу, призвело до стрімкого зростання кількості злочинів проти особи та корислово насильницьких злочинів. Так кількість злочинів з використанням насильства, зросла 88% загальна. У тому числі на 24 % зросла кількість умисних вбивств, на 101% озброєних пограбувань, на 105% зґвалтувань та т. ін.
Сьогодні обіг цивільної вогнепальної зброї законодавчо врегульовано спеціальними законами у всіх країнах Європи та у більшості пострадянських країн, обіг короткоствольної вогнепальної зброї дозволений у ряді країн Європи, а також в ряді країн пострадянського простору зокрема, в Естонії, Латвії, Литві, Молдові, Білорусі.
Досвід вищезазначених країн засвідчує, що офіційно зареєстрована цивільна зброя (у т.ч. короткоствольна), використовується при вчиненні умисних злочинів менш ніж у 0,001% випадків від загальної кількості злочинів.
Сьогодні за інформацією МВС України громадяни легально володіють вогнепальною зброєю у загальній кількості близько 1,3 млн. одиниць, при цьому випадків використання легальної зброї (включно з необережними поводженням та випадками застосування зброї для необхідної оборони), є надзвичайно мало. У загальній масі злочинів цей показник не перевищує тобто 0,00006%, а серед начильницьких і корисливо-насильницьких злочинів, вчинених із застосуванням вогнепальної зброї — 0,001%.
Восновному при вчиненні злочинів застосовується нелегальна вогнепальна зброя кількість якої в Україні надзвичайно велика. Так за даними організації Small Arms Survey (Женева, Швейцарія), яка досліджує питання обігу нелегальної вогнепальної зброї у світі, в Україні в незареєстрованому обігу перебуває від 3 до 5 млн. одиниць вогнепальної зброї. Наявність збройного конфлікту на Сході України призвів до того, що з зони боєвих дій на териротію України потрапило, за деякими оцінками, від 700 до 800 тисяч одиниць вогнепальної зброї. Звичайно, що більшість з них перебуває в руках у громадян, які не мають наміру використовувати її в якості знаряддя злочину, але велика кількість з неї потрапита і в руки злочинного елемента. Прийняття пропонованого закону стимулюватиме тих з громадян, які на сьогодні володіють вогнепальною зброєю незаконно, легілізувати її, що позитивно вплине на загальну криміногенну ситуацію, полегшить процес розкритті та розслідування злочинів.
Слід зазначити, що надання права власності на зброю має потужний запобіжний потенціал. Як свідчить практика, у більшості країн, що прийняли відповідні закони (Молдова, Естонія, Латвія та ін.), насильницька злочинність з застосуванням зброї скоротилась вдвічі. Ситуація полягає у тому, що для злочинця сьогодні не складає великих проблем придбати вогнепальну зброю тоді як законослухняні громадяни залишаються беззбройними і не мають реальної можливості використати своє конституційне право на захист передбачене статтею 27 Конституції України.
Зважаючи на те, що держава наразі не в змозі убезпечити своїх громадян від злочинних посягань, володіння громадянами вогнепальною зброєю буде визначальним стримувальним фактором для значної частини злочинців.
Незважаючи на таку кількість зброї в обігу, ці правовідносини в країні досі не врегульовані жодним законом. Усі питання, пов’язані з обігом цивільної зброї, вирішуються виключно підзаконними нормативними актами МВС України та інших міністерств і відомств.
Існуючий стан правового регулювання аналізованої проблеми викликає колізії у правозастосування в питаннях відповідальності за поводження зі зброєю.
Нормативні акти МВС України, що регламентують обіг вогнепальної зброї в державі, фактично дублюють основні положення колишнього радянського законодавства. Переважна більшість норм є тепер анахронізмом та не регламентує навіть усталених суспільних відносин у сфері обігу зброї. Так, дотепер відсутній єдиний державний реєстр власників зброї, не визначені правові підстави діяльності стрілецьких спортивних організацій, немає будь-якої класифікації сучасної зброї тощо.
Відсутня узгоджена термінологія та класифікація, що призводить, з одного боку, до вільного трактування і неузгодженості, а з другого - створює підґрунтя для зростання корупції у цій сфері.
Наявний рівень правового регулювання цього важливого питання не забезпечує нормальне врегулювання цих суспільних відносин у вказані сфері, не забезпечує громадянам можливості реалізації їх конституційного права на необхідну оборону.
Водночас необхідно врахувати, що зосередження всіх важелів впливу в руках одного органу виконавчої влади, створює корупційні ризики та впливає на розвиток бюрократизму у сфері обігу цивільної зброї.
Брак правового забезпечення режиму контролю у сфері обігу вогнепальної зброї і бойових припасів, застарілість наявної нормативної бази не дозволяють громадянам ефективно та в законний спосіб реалізувати своє право на захист, а органам державної влади ефективно контролювати обіг цивільної зброї.
Така правова ситуація також заважає розвитку економічних відносин та розвитку стрілецького спорту в державі.
