Чому «доброзвичайність» стала проблемою
Одне з найспірніших понять у проєкті нового Цивільного кодексу – «доброзвичайність». Автори подають її як етичну межу приватного права: люди можуть вільно користуватися своїми правами, але не мають зловживати ними всупереч моральним нормам і уявленням суспільства про належну поведінку.
Проблема в тому, що це поняття надто широке. Воно відсилає не до чітких юридичних критеріїв, а до «усталених уявлень суспільства». У приватному праві така розмитість небезпечна: вона може впливати на рішення про сім’ю, шлюб, розлучення, ім’я, майно і захист від дискримінації.
Народна депутатка Інна Совсун критикує норму, за якою суд може вживати заходів для примирення подружжя, якщо це відповідає «доброзвичайності». На її думку, так суд отримує можливість оцінювати, чи достатньо «моральним» є рішення двох дорослих людей розлучитися. Ще жорсткіше це виглядає для пар із дітьми. У такому разі, за словами Совсун, «вжиття заходів примирення» стає обов’язковим. Вона наголошує: турбота про дітей не має підмінятися примусом батьків проходити етап примирення, якщо вони вже вирішили розлучитися.
Є і практичний наслідок. Кожне затягування розлучення – це додаткові судові засідання, час і витрати на юристів. Для людей, які не мають на це ресурсу, така процедура може стати способом тиску, а не захистом сім’ї.
Інша норма, яку критикує Совсун, стосується прізвища після розлучення. Проєкт дозволяє вимагати повернення дошлюбного прізвища, якщо колишній партнер поводився «негідно». До такої поведінки можуть віднести аморальний вчинок або зраду. Формально правило стосується всіх, але в реальному житті частіше може зачепити жінок, бо саме вони частіше змінюють прізвище після шлюбу.
Критики бачать у «доброзвичайності» не нейтральний етичний принцип, а ризик для прав людини. У кодексі, який регулює приватне життя, така невизначеність може мати дуже конкретні наслідки – від складнішого розлучення до слабшого захисту від дискримінації.