Передусім, зацікавимося питанням, звідки виникла держава Україна та її керівні органи: органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Користуючись статтею 5 Конституції України: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами", визначаємо, що саме народ має здійснювати як УТВОРЕННЯ ДЕРЖАВИ, так і утворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
І роль народу в державотворенні полягає не тільки у виборах законотворчої гілки влади, а насамперед, у створенні гнучкої системи управління суспільством, наданні ОРГАНАМ УПРАВЛІННЯ чітких функцій і повноважень, визначенні механізмів фінансування та контролю за діями органів влади та їх посадових осіб, визначення механізмів відбору (виборів) посадовців до виконання службових обовязків та звільнення від їх виконання, порядок припинення діяльності органу.
Система управління суспільством складається з П'ЯТИ основних гілок влади:
1. Концептуальна гілка влади, що визначає концепцію розвитку суспільства, суспільний ідеал.
2. Ідеологічна гілка, що визначає панівну ідеологію суспільства
3. Економічна складова, що визначає економічні засади розвитку суспільства.
4. Виконавча гілка влади, що впроваджує в життя суспільства рішення попередніх трьох гілок влади
5. Судова гілка влади, що захищає правові відносини в суспільстві.
Для того, що ці гілки влади були ПРАВОМОЧНИМИ, тобто, щоб вони могли виконувати певні дії в суспільстві, вони мають бути УТВОРЕНІ БІЛЬШІСТЮ людей, що проживають на території держави, які МАЮТЬ ПРАВО приймати рішення не тільки за себе, але і за інших людей цієї держави. Такі люди мусять мати економічну незалежність, певну освіту та життєвий досвід. В народі ці риси людині кваліфікуються як: побудувати ДІМ, посадити дерево, виростити сина.
І держава, і людина мають власне місце існування (проживання) яке характеризується:
для держави - її кордонами
для людини - її домівкою.
Спільноти людей за власної згоди утворюють населені пункти та певні зручні умови свого суспільного продивання, застосовуючи власні економічні надбання.