Сергей Дацюк. Обсуждение статей.

Hide all replies | Show all replies Original topic
17 Aug
Сергей Дацюк. Обсуждение статей.
входить до порталу "Простір злагоди" #prostir #Ukraine
Оглавление:
17 Aug
Другие статьи Сергея Дацюка ищите в Хроника. Текущие события и "горячие" темы
Статті про революцію в Україні
8 Dec
  1. Республіка та нація. Що таке республіка, та які бувають республіки?
    3 Mar
    Республіка та нація. Що таке республіка, та які бувають республіки? Сергей Дацюк Источник 11.03.13
    Україна сьогодні напередодні серйозних випробувань. Еліта до цих випробувань не готова. Вона не бачить ні історичних викликів, ні футурологічних перспектив. Скоріш за все Україна буде розколота. Федералізм виявиться просто найменшим злом в цій ситуації. Майбутнє настає швидше, ніж ми його усвідомлюємо
    Сам термін «res publica» означає «спільна справа». Але республіку потрібно розуміти не за походженням слова, а за походженням уявлення.
    Республіка є спосіб найбільш універсальної та довготривалої соціалізації деякої спільноти
    3 Mar
    Республіка та нація. Що таке республіка, та які бувають республіки? Сергей Дацюк Источник 11.03.13
    Республіка є орієнтація на більш універсальну соціалізацію спільноти, ніж держава, класова структура, нація, церква, корпорація. Республіка не має інших сенсів, крім спільності.
    Ми з вами в Україні за останні сто років пережили декілька держав в країні; декілька класових структур країни; розвиток, занепад і знов розвиток нації в країні; занепад церков, відродження церков і стимулювання конфлікту між ними в країні; етатизацію корпорацій, оприватнення корпорацій, період мирної конкуренції корпорацій та перехід до рейдерства і поглинання корпорацій, яке відбувається зараз.
    І весь цей час в країні існувала республіка. Отже республіка це щось таке, що дозволяє нам жити спільно, незалежно від того, яка є держава, що ми кладемо в основу її існування — націю чи класову структуру, як співіснують в ній церкви та корпорації.
    Отже основна ідея нашого співжиття — не клас, не нація, не держава, не церква і не корпорація. Основна ідея нашого співжиття — республіка.
    Дуже часто поняття республіка і демократія ототожнюють. Водночас це принципово різні речі. Республіка походить не з демократії, а з політії.  Причому за Аристотелем демократія є вироджена форма політії. В той же час республіка є самоврядне намагання досягти політії як ідеальної форми соціальної організації в деякій спільноті.
    Бувають республіки — радянська, ісламська, монархічна (конституційна монархія), піратська, козацька і т.д.
    Радянська республіка це республіка, де в основі формально лежить влада рад різних рівнів, а реально державна влада побудована на гегемонії робочого класу, який складає основу соціальної структури. Спільна справа радянської республіки це досягнення спільного інтересу різних прошарків народу, структурованого за класовою ознакою.
    Монархічна республіка це республіка на чолі з монархом, який є носієм республіканської ідеї, що закріплено в конституції (це конституційна монархія).
    Ісламська республіка є теократією, де спільність народу закріплено в релігійних настановах, де державні інститути дуже часто поєднуються з релігійними інститутами (наприклад, інститут старійшин, суд, освіта і т.д.)
    Піратська республіка є феномен кримінального угруповання, що змогло закріпитися на певній території, основною спільною діяльністю якого є піратство. Це республіка кругової поруки.
    Козацька (військова, орденська) республіка це воєнізована спільнота, покликана захищати незалежність території від зовнішніх загроз. Такі республіки виникають на перетині декількох цивілізацій як умова виживання рубіжних територій. Це республіка честі та звитяги. Така козацька республіка свого часу існувала в Україні.
    Постмодернізм та мультикультуралізм знищили національні засади республіки
    3 Mar
    Республіка та нація. Що таке республіка, та які бувають республіки? Сергей Дацюк Источник 11.03.13
    Ситуація постмодернізму полягає в тому, що кількість істин росте не тільки на рівні знань, але і на рівні уявлень, що лежать в основі знань. У філософа-постмодерніста виникає вибіркова втрата критичного мислення щодо основ. Інфляція істини робить неможливою якусь іншу етику, крім комунікативної (Хабермас, Левінас), тобто, для узгодження багатьох етичних істин потрібна вже не загальна підстава, а лише їх взаємосполучення через комунікативне взаєморозуміння їх носіїв.
    Раз всі істини потенційно прийнятні, то всяка етична норма є однаково істинна, якщо вона вступає в комунікацію з іншої нормою. Етична всеїдність постмодернізму руйнує його соціалізацію зсередини, оскільки при такому підході загальне благо є лише суспільне благо (Рікьор), регульоване ідеологією споживання безлічі благ, кожне з яких однаково істинно. Будь-які онтологічні розуміння блага виявляються беззмістовними.
    В умовах інфляції істини постмодерністська, обмежена номадологією, філософія може займатися лише ще більшим множенням істин без всякої можливості встановити їх єдність. Адже з’єднання істин можливе лише тоді, коли збережені хоч якісь умови для виробництва єдності.
    Доксичне мислення переважно бачить жорсткі і прямолінійні зв’язки між істиною, добром і красою. Виходячи з цього, інфляція істини неминуче призводить до інфляції добра і інфляції краси: добро підміняється множинним благом, а краса підміняється гламуром. Множинне благо це інфляційне добро. Гламур це інфляційна краса. Відтак постмодерністська республіка не має ані єдиної істини, ані справжнього добра, ані краси.
    Найбільш фундаментальним принципом антиреспубліканізму в постмодернізмі варто вважати мультикультуралізм. Це найбільша логічна помилка філософії і найбільш глибока пастка політики. Коли в культурі виникає множинна норма, це означає, що норми нема взагалі. Норма не може бути множинною, бо тоді це не норма. Норма є або єдина, або її нема зовсім. Кожна множинна норма має суттєву ваду — необмежене примноження її далі. А це і означає, що дозволена один раз множинність перетворюється згодом на безкінечну множину норм, тобто норма зникає.
    Мультикультуралізм не може бути культурним, оскільки культура побудована на розумінні того, що культура=норма. Множинна норма є відсутність якої-небудь культури — культурна всеїдність, розмивання основ і підвалин. Складна мультикультурна норма неприйнятна для широкого вжитку і не може бути використана обивателями.
    Мультикультуралізм послабив монокультурні нації, оскільки політика толерантності, яка неодмінно супроводжувала мультикультуралізм, призвела до того, що мультикультурні нації стали значно менш пасіонарними, ніж нації монокультурні. Для України ситуація взагалі виглядах парадоксально. Толерування різних культур дозволяє творити політичну націю, але знижує пасіонарність зовнішньої дії супроти цивілізацій-сусідів. Нетолерування різних культур розриває країну на шматки. Мультикультуралізм для України згубний в будь-якому разі.
    Мультикультуралізм невідворотно веде до фрагментаризму. Отже більш складним уявленням, ніж мультикультуралізм, має бути комплікультурність, тобто складна багаторівнева культура зі складними багаторівневими, але єдиними нормами.
    Таким чином, мультикультуралізм це примноження норм. А комплікультурність це ускладнення єдиних в кожній частині змісту норм. Інакше кажучи, досягати багатьох норм можна тільки таким чином, коли норма не помножується, а стає більш складною, багаторівневою. Комплікультурність як міжнародна політика могла би повернути нам перспективи республіки, але для цього необхідна важка і тривала праця інтелектуалів та політиків, до якої ми поки що не готові.
    Національна ідея більше на створює культурну синергетику
    4 Mar
    См. Социальная синергия (сборка)
    сучасної республіки
    Нація розуміється політичним чи етнічним утворенням в різних концептах. В політичному розумінні нації держава переважає над етносами. В етнічному розумінні нації обраний етнос переважає над державою.
    Поняття «національний інтерес» окреслює політичну націю. Поняття «національна ідея» окреслює етнічну націю. В реальності ці два концепти не можуть бути поєднані, бо та чи інша політична партія завжди обирає лише один з концептів: або інтерес підкоряється ідеї, або ідея підкоряється інтересу. Тобто «національний інтерес» і «національна ідея» є взаємовиключними прагненнями, хоча і можуть зустрічатися в одній партійній програмі, оскільки недолугі політики завжди прагнуть довести, що це можна поєднати.
    Нація є вироджена форма республіки, бо спільна річ суспільства як нації-держави є лише культурна самосвідомість та мова. Кожен раз, коли нація вивищувалася, республіка вироджувалася (націонал-соціалістична Німеччина, фашистська Італія і т.д.) Так само теократія чи класова держава є теж виродженими формами республіки, де спільна річ суспільства є лише релігія чи класовий інтерес.
    Чітким розмежуванням різних концептів є демонстрація прагнень, що проявляють себе у двох поняттях — національної ідеї чи національного інтересу.
    Нація збігається з республікою лише недовгий період історії — з XVI століття по ХХ століття. З. Бауман формулює історичні обставини цього процесу як «несвяту трійцю» — єдність території, нації та держави. Він також говорить про те, що цей зв’язок сьогодні розпався, і світ дедалі більше стає фрагментованим та мережевим.
    В ідеалі нація є спільність походження, культури, мови, релігії. Проблема виникає тоді, коли немає всіх цих спільностей, а є, наприклад, тільки спільність походження (зокрема території), як в Україні.
    Катком по Україні пройшлась в 90-ті роки книга Ентоні Дугласа Сміта «Національна ідентичність». Вона стала справжнім одкровенням для українських націоналістів і основою їх ідеології.
    В сучасному світі вже майже не лишилося унітарних ідентичностей. Унітарна ідентичність це коли на питання «Хто ти?» відповідають одним словом. Стаття Валерія Пекара «Про національні ідентичності»  в електронному журналі «Ї» показує, що таких ідентичностей в світі майже не лишилося.
    Ентоні Д. Сміт це британський дослідник, який все своє життя (народ. в 1939 році) присвятив дослідженню націй та націоналізму. Він подобається нашим націоналістам саме ясністю і конкретністю своїх поглядів. На відміну від того ж таки Хантінгтона, який мутно і плутано формулює національні засади США в їх світовій гегемонії.
    Давайте подивимося на основні засади республіканського націоналізму, які дуже компактно виражені в книзі Ентоні Д. Сміта «Культурні основи націй: ієрархія, заповіт, республіка» (2008, видано в Україні в 2009):
    І. Світ поділений на нації, кожна з яких має свій характер і долю.
    II. Нація є джерелом будь-якої політичної влади, і лояльність до нації перевищує всі інші лояльності.
    III. Щоб бути вільними, люди повинні ідентифікувати себе з певною нацією.
    IV. Щоб бути самобутньою, кожна нація повинна бути автономною.
    V. Заради миру і справедливості на землі нації мають бути вільними і захищеними.
    Ці принципи окреслюють внутрішнє та зовнішнє буття нації. Вони є доволі точними, якщо дивитися на минуле, і доволі релятивними, якщо дивитися на теперішнє і майбутнє.
    Ці принципи справедливі для таких умов (чи обмежень), які існували донедавна, але вже більше не існують. Ось ці змінені умови:
    • Держави поступово втрачають домінування в світі: натомість домінувати починають наддержавні та корпоративні утворення;
    • В світі все частіше домінують політарні ідентичності, і мати унітарну ідентичність це означає бути провінціалом, неосвіченим або просто відсталим;
    • Суверенність більше не пов’язана з державницько-культурним самовизначенням, а субкультури без держави отримують право на самовизначення;
    • Відтепер нація або має сама себе захищати, або повинна мати патерналістський захист суверена, який обов’язково зазіхає на її культурну автономію — відтак незалежних від наддержавних структур націй майже не лишилося;
    • В висококонективному світі (телекомунікації, Інтернет, вільне пересування по світу і т.д.) культурна автономія означає самоізоляцію, на яку вже ніхто не хоче погоджуватися, тобто нація сьогодні означає ізоляцію від світу;
    • Нації поглинуті процесом масової споживацької культури, яка уніфікувала національні особливості, яка не створює достатньо пасіонарності для самостійного достатнього культурного розвитку;
    • Ні релігія, ні наука, ні мистецтво виявилися не здатні самі по собі породжувати спільність нації поза республіканським їх спрямуванням.
    Нації все ще хочуть бути республіками, але республіки більше не хочуть бути націями. Це означає, що культурне самовизначення все ще хоче закріпити себе на рівні суспільства та держави. Але сучасна спільнота уявляє себе чимось більшим, ніж нація.
    Сильне суспільство та сильна держава вже не можуть мати винятково національне самовизначення. Суспільства та держави з винятково національним самовизначенням не можуть бути ефективно інтегрованими в світ, не можуть бути сильними в військовому плані та ефективними в економічному плані.
    Бути патріотом республіки, а не націоналістом
    В своїй книзі 2008 року «Культурні основи націй: ієрархія, заповіт, республіка» Ентоні Д. Сміт розглядає три засновки легітимності націй — ієрархія, заповіт, республіка.
    В історії України ми можемо чітко розмежувати і співставити ці три засновки з конкретними історичними періодами. Київська Русь була заснована на ієрархії (традицій, влади, культури). Козаччина була заснована на заповіті (угоди та присяги козаків, заповіт полеглих героїв-козаків захищати Батьківщину). Україна кінця Російської імперії та часів СРСР була вже республікою.
    Націоналізм як соціальне явище з’являється в Україні в кінці існування Російської імперії. Як вважає цитований Ентоні Д. Смітом Дейвід Белл: світський республіканський націоналізм з’являється тоді, коли занепадають публічні релігійні почуття. Нація — це нова релігія українців періоду занепаду християнської віри.
    Головна ідея нації як спільної справи республіки полягала у наступному — мова та культура повинна бути спільної справою, бо це породжує синергетичний ефект спільної культурної дії.
    Проблема виникає тоді, коли мовно-культурні засади країни є спільні, а цивілізаційні орієнтації (ідеологічно-релігійні системи мотивацій) у різних частин країни є різними. В такому випадку нація перестає бути республікою, а республіка перестає бути нацією. Республіканський націоналізм і національна республіка це різні речі. Перше — добре, друге — погано. Ми допоки будували не республіканський націоналізм, а національну республіку. Тому маємо поразку.
    Синергетика може бути лише там, де є енергетика. Там, де розбрат і непорозуміння вся пасіонарна енергія йде на протистояння. Цивілізаційні протиріччя всередині країни знищують синергетичні засади етнічної нації, бо пасіонарність соціальної дії витрачається на протистояння в рамках політичної нації.
    3 Mar
    См. СОЦИАЛЬНАЯ СИНЕРГИЯ
    Більше того, у надзвичайно конективному світі нації взагалі перестали бути продуцентами пасіонарності. Тобто культура перестала бути справою нації, оскільки глобальна комунікація (телебачення, комп’ютер, мобільний телефон, Інтернет) зробила культуру глобальною. Пасіонарність породжується за межами національної культури. Продуцентами пасіонарності стали наддержавні структури, ТНК і навіть локальні корпорації, світові мережі субкультур, соціальні мережі.
    Україна сьогодні напередодні серйозних випробувань. Еліта до цих випробувань не готова. Вона не бачить ні історичних викликів, ні футурологічних перспектив. Скоріш за все Україна буде розколота. Федералізм виявиться просто найменшим злом в цій ситуації. Майбутнє настає швидше, ніж ми його усвідомлюємо. Ми приречені на республіку. От тільки знову, як і раніше в історії, ми будемо змушені жорстко примушувати еліту до виконання своїх функцій.
  2. Торгаші
    14 Jan
    Сергій Дацюк 26/11/2013 Торгаші
    Торгаш в принципі не розуміє, що таке перспективна ідея чи стратегія. Його ідея — «гроші сьогодні, а ідеї потім».
    До такого масштабного торгашества, як це зробила українська влада, навряд чи хтось опускався. Оголосити на весь світ про намір вступити в асоціацію з Європою, зробити вигляд, що все насправді, переконати в цьому своїх однопартійців, навіть застосовувати до тих з них, хто не підтримує цю ідею, покарання. І все тільки для того, щоб у це повірила російська влада.
    При цьому не йти на жодні поступки у питанні звільнення свого політичного конкурента, яка знаходиться за гратами, і не голосувати законів, які дійсно потрібні для європейського руху. І коли в Росії повірили, продати стратегічний вибір України в обмін на тактичні вигоди для української влади і близького до неї олігархічного бізнесу.
    Те, що справді потрібно вимагати від торгашів, — це викрити всі обставини усних угод з Росією, які сьогодні є таємними. Долати облуду та брехню — це спосіб боротьби із торгашами.
    По-друге, потрібно розкриття усіх напрацювань з Європою для можливості делегувати на саміт у Вільнюсі представників громади. Якщо угоду з Європою не може підписати влада, то її може підписати українська громада.
    Торгаші і майбутнє
    Нам потрібні торгівці і виробничники, і нам зовсім не потрібні торгаші. Потрібно звільнити українську владу від торгашів.
    Це не швидка робота. Це неможливо зробити на Майдані. Це дуже важко зробити через вибори, принаймні в тому вигляді, як вони відбуваються у нас.
    Це багатовимірна робота. Це потребує зміни системи шкільної освіти. Це вимагає зміни вимог до політичних партій і партійної роботи в Україні. Це означає також зміну виборчого законодавства в напрямку посилення покрокового громадського контролю за всіма аспектами партійної і політичної роботи.
    14 Jan
    это уже похоже на СССР (с идеей я согласен, а форма не нравится). тут скорее экономическое регулирование
    У торгашів немає майбутнього.
    14 Jan
    торгаши есть. и они будут защищать свои незаконные МАФы, перекрытые переходы, и будут платить взятки всем подряд. Это не экономическая деятельность в глобальном смысле.
    Их все устраивает - и они будут голосовать за то, "чтобы НИЧЕГО не менлось". им не нужна честная милиция, справедливая власть итд.
    А разом з ними майбутнього немає і у нас.
    14 Jan
    Здесь несколько замечаний. И весьма серьезных.
    Первое -- очень неудачно выбран термин: "Торгаши". Общество и так унаследовало из СССР неприязнь к спекулянтам и тонкости отличий "торговец/торгаш" быстро потеряются. В результате мы получим пропаганду борьбы с экономической деятельностью, вместо пропаганды ее поддержки.
    Вряд ли стоит говорить о необходимости изменения СИСТЕМЫ школьного образования в этом контексте (изменение системы опбразования -- это совершенно отдельная тема). Стоит говорить об экономическом ликбезе, в том числе для тех, кто преподает в школе экономику.
    14 Jan
    дело тут не в ликбезе (торгаши прекрасно понимают, кому дать взятку) - а в позиции государства, законодательства и трансляции ценностей
    Не стоит искать превосходства в тезисе «гроші сьогодні, а ідеї потім». Комплекс идеальное/материальное всегда дуален. Идея тех, кто противостоит Майдану -- культ силы. Это обеспечивает их победы, в каких-то случаях. Это -- источник их поражений, когда силе противоставляют единение идеей
  3. Революція, а не бунт
    29 Apr
    Сергій Дацюк
    • Бандитсько-Олігархічно-Владна Вертикаль
      14 Jan
      В країні існує Бандитсько-Олігархічно-Владна Вертикаль. Спроби блокувати, реформувати чи ліквідувати якийсь з елементів цієї системи окремо від усієї системи (уряд, президента, судову владу) смислу не мають. Безкровно в Парламенті чи на Майдані ліквідувати Вертикаль неможливо.
      Розмови про те, що всередині Вертикалі розкол — це ілюзії. Всередині цієї Вертикалі діє кругова порука. Навіть якщо окремі представники Вертикалі пробують дистанціюватися від неї, це не спричиняє жодних проблем для Вертикалі. Всі включені у Вертикаль розуміють, що відповідальність за скоєне уже — призведе до втрати як їх влади, так і статків.
      Бандитсько-Олігархічно-Владна Вертикаль нездоланна, допоки вона відносно монолітна. Ліквідувати її монолітність всередині країни неможливо. Олігархи та влада можуть втратити монолітність лише через реальну загрозу своїм капіталам за кордоном, що може бути організовано лише США та/чи Європою.
      Найбільшою таємницею Майдану-2004, про яку знають експерти і про яку воліють не згадувати представники помаранчевих, була та, що доля виборів 2004 вирішувалася не в Україні. Перемога Помаранчевої Революції сталася завдяки прямому тиску на владу
      14 Jan
      То есть всенародный энтузиазм был не при чем? А куда б они его засунули, если б не нашли такой выход? В 2004 стреляли бы как в 2014? Кучма бы взял на себя отвественность? Но он же не ту "школу жизни" прошел, да и чуйка, наверное была потому, что, как показал 2014, она как может статься. Поэтому - фтопку. КГ/АМ
      та зокрема Верховний Суд з боку США і наперед надана США гарантія недоторканності українських суддів за справедливе рішення при бездіяльності в цьому процесі Росії. Така ситуація більше не повториться — Росія більше не буде бездіяльною, навіть якщо США знову тиснутимуть.
      Проблема масового спротиву у тому, що він водночас хоче відсторонити діючу владу, при цьому хоче зробити це власними силами і виглядати при цьому мирно. Це протиріччя. Або громадянський спротив вибирає мирні засоби, і тоді він має діяти тижнями або навіть місяцями, щоб втрутилися зовнішні сили (тоді все буде як у 2004, і можна буде знову жити в ілюзії, що саме Майдан усе вирішив). Або громадянський спротив активно відбирає владу, і тоді це означає громадянську війну і можливий розкол країни.
      Ситуація, за якої Майдан водночас буде мирним, дієвим і самостійно досягне цілей відсторонення влади від влади, — не може існувати в принципі
      14 Jan
      Чому?
      . Зараз тільки силовий сценарій
      14 Jan
      Силовий сценарій не виключає мирного варіанту (коли сили значно більші, чи у супротивника "зв’язані руки").
      може призвести до зміни ситуації.
    • Аналіз революційної ситуації та статус масового спротиву
      14 Jan
      Давайте подивимося на те, що відбувається з точки зору ленінської теорії революційної ситуації.
      1. «Верхи не можуть жити по старому».
        14 Jan
        В нашій ситуації верхи можуть жити по старому ще доволі довго. Ми ж давно вже живемо в борг — беремо гроші в МВФ і не протестуємо проти цього. При цьому влада розкрадає, перепрошую, передає гроші з держбюджету та пільги обраним корпораціям на підставі абсолютно законних тендерів держзакупівель товарів та послуг. Торг влади з ЄС — ми вступимо в асоціацію за 160 мільярдів доларів — якщо буде вдалим, дозволить владі жити по старому і далі дерибанити держбюджет.
        14 Jan
        Ситуація змінилася - вже ніхто грошей не дає
      2. «Низи не хочуть жити по старому».
        14 Jan
        Низи не хочуть жити по старому, але для цього потрібно щось інше, ніж просто гасла «банду геть». Низи з промитими мізками про «права людини»
        14 Jan
        Чим погані права людини?
        29 Apr
        Права людини- працюють у ліберальному суспільстві. Бандитам байдуже на уселякі права, особливо коли вони контролюють усі суди.
        думають, що стояння на Майдані, захоплення будівель чи їх блокування веде до зміни влади. Я вважаю, що це серйозне недопрацювання експертів та інтелектуалів загалом, які не пояснили «низам», що такий громадянський спротив — всього лише бунт.
      3. Значне підвищення активності мас, їх готовність до революційної творчості.
        14 Jan
        Люди на початку зими 2013 року вийшли і проявили активність. На відміну від 2004-го, барикади побудували, створили загони самооборони. Такої необхідності робити все це в 2004-му просто не було. Тут спрацювала творчість мас. Водночас з активності мас самої по собі революційна творчість не виникає.
        Революційна творчість відбувається тоді, коли маси вже озброєні революційною теорією. Коли стався Майдан, пізно вже пропагувати революційні ідеї. Це потрібно було робити до цього. Ще до громадянського спротиву потрібно було обговорювати революційні ідеї, пропагувати їх масам, досягати їх розуміння масами. Тоді б маси під час громадянського спротиву не захоплювали нікому не потрібні адміністративні будівлі, а робили б змістовні кроки по реалізації революційних ідей.
        Інакше кажучи, тільки революційна теорія спрямовує творчість мас у соціально вірне русло. Без революційної теорії маси перетворюються на натовп, який призводить до погибелі революції.
        Тільки революційна теорія дозволяє пропагувати себе в середовищі армії та силових структур. Силові структури можуть перейти на сторону народу тільки тоді, коли вони розуміють ідеї революції. Якщо ідей нема, силові структури завжди будуть виконувати накази, спрямовані проти громадського протесту.
      4. Наявність партії, озброєної революційною теорією, яка здійснює рев. на основі цієї теорії.
        14 Jan
        От з цим у нас суттєва проблема. Революційна теорія в Україні є. Просто політики — хоч владні, хоч опозиційні — в принципі не хочуть ні знати, ні розуміти, ні поширювати які-небудь революційні теорії.
        Все, що можуть наші так звані партії, — це ставити раз за разом питання про владу. І все. Навіть революція-2004 року, яка все-таки призвела до соціальних змін, зокрема і до зміни Конституції, все одно не мала теорії революційних змін. Саме тому, вона знову привела український народ на Майдан в 2013-му.
        Зараз в Україні знову громадський спротив владі, тому що після 2004 року ми не хотіли дослухатися до ідей інтелектуалів, не хотіли змусити політиків створювати озброєні революційною теорією партії, які б здійснювали корінні соціальні перетворення. Якщо і цього разу ми вчинимо так само, то наступного Майдану може на бути, бо зникне країна, яку він збирає.
        Роль інтелектуалів в громадських протестах має бути зовсім іншою, ніж вона є в громадському спротиві 2013 року. Зрозумійте мене правильно. Я не проти походів на Майдан інтелектуалів. Я просто вважаю, що вони мають робити інше — генерувати та поширювати ідеї, рефлексії, організаційні пропозиції, консультувати лідерів спротиву. Якщо інтелектуали не підживлюють лідерів громадянського спротиву ідеями та рефлексіями, виходить дурниця. Така сама дурниця, яку ми спостерігали, коли на повному серйозі так звані лідери вважали, що вони всередині Бандитсько-Олігархічно-Владної Вертикалі за умов кругової поруки в Парламенті зможуть досягти повалення Уряду.
        Тому те, що відбувається зараз, це не революція. Це бунт. Бунт роблять маси. Революцію роблять інтелектуали. Якщо інтелектуальні продукти в процесі бунту не можуть бути використані, якщо політики відмовляються від використання нових ідей і говорять лише про зміну влади, то бунт так і лишається бунтом.
    • Аналіз ідей громадянського спротиву
      14 Jan
      Європейський вибір — це не революційна ідея. І асоціація з Європою — це не революційна ідея. Євромайдан був стоянням людей через ілюзії.
      14 Jan
      Погоджуюсь, багато хто хотів щоб Європа за них навела порядок. Однак зараз я так розумію, що ситуація змінилася. Люди обурені, а силовий розгін студентів був останнєю краплею.
      Я перед цим писав про ці  ілюзії. Вони існують в масовій свідомості, і політикам вигідно ці ілюзії підтримувати. Коли ці масові ілюзії були використані торгашами від влади для торгу з єврочиновниками під час саміту у Вільнюсі, політики не змогли запропонувати нових ідей для Майдану.
      Зміна влади — це не революційна ідея. І гасла «бандитам тюрми» чи «банду геть» це теж не революційні ідеї.
      Ідеї революції мають торкатися нових принципів, на основі яких здійснюється зміна існуючої соціальної системи.
      бюджетна революція
      14 Jan
      Наприклад. Бюджетна революція (аналіз структури держбюджету, висвітлення всіх схем вимивання грошей з держбюджету до обраних корпорацій, виконання держбюджету публічно он-лайн (які гроші звідки прийшли і куди і за що пішли відображаються на веб-сторінках і все це доступно усім громадянам)). Виокремлення соціальних видатків, розмитих по різних статтях, у одну статтю. Аналіз того, куди витрачуються гроші і звідки вони не надходять. Принципова зміни структури держбюджету, яка дозволить українським громадянам бачити та контролювати держбюджет
      14 Jan
      бюджет це така річ, котру простий громадянин не побачить і не проконтролює. Це може робити тільки спеціаліст. Тобто для громади залишається красномовство спеціаліста від громади. проти красномовства паркетного технолога. Бюджетом громаді треба володіти. Центр не можна пускати в розподіл соціальних видатків чи безпосередньо контролювати фінпотоки
      , а також впливати на його планування та виконання.
      Оце ідея. Але політики її не обговорюють. Вона нікому з них невигідна. Саме ця ідея може принципово змінити економічну ситуацію в державі. Це може бути ідею революції.
      14 Jan
      Так, фінанси це те, що багатьох з них насправді цікавить. Громаду це також цікавить. Тут потенційно конфлікт інтересів.
      зміни принципу влади в державі
      14 Jan
      Чи, скажімо, ідея зміни принципу влади в державі — супердіарність замість субсидіарності.
      14 Jan
      чудова ідея, і, до речі, здається в україні вже був всторичний прецендент застосування цього принципу. Щодо терміну "супердіарність". Чи не Дацюк його ввів в обіг? Зобов'язати його створити у вікі відповідну статтю.
      ідея публічного ресурсу
      14 Jan
      Чи, наприклад, ідея публічного ресурсу, яка має бути виписана в Конституції і породити цілу групу законів. Навіть спеціалістам права зараз ці ідеї важко сприйняти. Але саме ці ідеї можуть принципово змінити ситуацію в країні, вивести її з кризового стану політики та економіки.
      14 Jan
      це може бути тільки наступним етапом. У нас відбір у владні структури антиінтелектуальний, тому не потянуть цього воза за жодної умови.
      Я вже не кажу про більш складні ідеї, які я описав задовго до нинішнього громадянського спротиву в роботі  «Ідеї революції» (2011) ( скорочена редакція). Можливо це не дуже продумані ідеї. Можливо їх замало. Можливо. Просто я впевнений, що саме такі ідеї можуть перетворити бунт на революцію.
      Чому політики не хочуть обговорювати та поширювати саме такі ідеї? Тому що вони вимагають не тільки роботи, але і жертовності. В мізках, промитих постмодернізмом і «правами людини», жертовність це справа невдах та лохів. Але без жертовності не буває революції. Не ризикуючи, не наражаючись на небезпеку стати невдахою, неможливо робити революцій.
      Справжня революція діє за схемою: «генерація революційних ідей» — «поширення революційних ідей та залучення їх симпатиків до активної діяльності» — «революційне здобуття влади» — «здійснення революційних перетворень на основі революційних ідей».
      Революція не породжується з патерналістських настроїв, хай вони хоч і європейські. Революції не породжуються з ілюзій. Ілюзії породжують тільки бунт. Тільки складні ідеї радикальних перетворень можуть народити революцію.
    • Перспективи бунту мас 2013-го
      14 Jan
      На поверхні лежить ідея зібрати загальнонаціональний круглий стіл і обговорити ідеї змін ситуації. Ну зберемо ми круглий стіл. І що ми там будемо обговорювати? Зміну влади, звільнення Тимошенко з тюрми і підписання угоди про асоціацію з Європою. По всіх цих питаннях в країні розкол — не розкол між владою і опозицією, а розкол в країні.
      Ніхто не хоче обговорювати справжні революційні ідеї. Це глухий кут.
      Інтелектуали не можуть замістити собою політиків. Їх завдання генерувати ідеї і пояснювати їх публічно. Коли політики не бажають чути, розуміти і поширювати революційні ідеї, вони завжди в кінцевому результаті програють.
      Ми маємо припинити балаканину про асоціацію з ЄС, Тимошенко у тюрмі і зміну влади. Ми повинні почати готувати справжню революцію. А це означає готувати не асоціацію з Європою, а структурну реформу економіки країни за європейськими стандартами. Це означає не визволяти з тюрми Тимошенко, а в принципі вирішувати проблему вибіркового правосуддя і незалежності судової системи в країні. Це означає не змінювати при владі одних торгашів на інших, а створити систему повної прозорості владних дій і громадського контролю за ними. Для цього потрібні освічені щиросердні люди, які готові на утиски й ризики заради реалізації справжніх революційних ідей. Тобто це зовсім не те, що говорять лжелідери на майданах, не будучи самі готові на жертовність.
      У нинішнього Майдану нема революційних ідей. В такому стані у нього нема перспективи. Революції не «дали в морду», бо не було власне революції. «В морду» дали тільки тим, хто пішли за лжелідерами. Мені їх шкода, дуже шкода. Але тут нічого не вдієш — коли сліпі вожді ведуть сліпих, обоє впадуть у яму.
      Потрібно починати все спочатку. І на цей раз правильно починати. Вагомо. Ґрунтовно. Розраховуючи на складну і довготривалу роботу.
      Бунт сенсу не має. Сенс має тільки революція.
      14 Jan
      Подивіться програму реформ
      14 Jan
      аби проводити реформи, треба мати владу
      14 Jan
      ніколи програма реформ нікого не приводила до влади. Щоб реформи відбулися, треба їх провокувати. Вибивати опори влади. Найбільш вразлива опора зараз МВС. Ментів ненавидять всі. Спрямувати цей гнів на саме міністерство.
      запропоновану Демократичним Альянсом. Мені симпатично виглядає.
  4. Революцию делают только интеллектуалы
  5. Интеллектуалы и работа со смыслами
  6. Цілі революції
    14 Jan
    Сергій Дацюк
    Революція відбувається не на Майдані. Майдан має сенс лише тоді, коли під час Майдану політична та економічна еліта інтелектуально працюють над соціальними, політичними і економічними змінами в країні. Коли еліта розчиняється в Майдані, захоплюється протистоянням з владою, ніяких змін в країні не відбувається.
    Майдан революцію поки що не породив. Бунт роблять маси, революцію роблять інтелектуали. Так завжди було, і так завжди буде. Якщо інтелектуали самоусуваються від інтелектуальної роботи по корінних перетвореннях суспільства, бунту мас недостатньо для того, щоб революція відбулася.
    Інтелектуали і постмодернізм
    14 Jan
    Водночас інтелектуали, мізки яких промиті постмодернізмом, в принципі не здатні до радикальних соціальних перетворень. Постмодернізм, що виник в результаті бунтівних, але не революційних подій 1968 року у Франції, принципово не може породжувати революції – це неможливо згідно його принципового змісту (множинність істин, заперечення тотальності будь-якого фундаментального принципу).
    Постмодернізм не породжує революцій – тільки бунти. Щоб здійснити революцію в Україні, потрібно звільнитися від постмодернізму. Здійснити соціальні інновації сьогодні може лише конструктивізм.
    Враховуючи кардинальність змін, які необхідно здійснити в країні, вже зараз можна спрогнозувати – скоріше за все нинішня українська революція буде довгою. Подібно до Великої Французької революції вона може тривати не один рік, зі своїми контрреволюціями і повторними революціями.
    30 Apr
    • Інтелектуали не здатні ініціювати соціальні перетворення
      30 Apr
      Тут, очевидно, помилка. Інтелектуали не здатні ініціювати соціальні перетворення. Проте інтелектуали можуть запрополнувати свій вибір політикам. Політики - не креативний клас.Вони завжди змушені будуть звертатись до інтелектуалів.
      30 Apr
      Не согласен, интелектуалы именно те- кто все меняет, причем так, что возврат к тому, что было до этого- невозможен.
    • постмодернізм може породжувати революції
      30 Apr
      множинність істин, заперечення тотальності будь-якого фундаментального принципу не є препоною для революції, але це буде інша революція, яка охопить множинність смислів, і це буде революція єдності
    Які цілі може мати ця повільна і тривала революція?
    14 Jan
    Що не може бути цілями революції
    14 Jan
    Потрібно спочатку зрозуміти, що не є і не може бути цілями революції. Цілями революції не є ті завдання, які з'явилися в зв'язку з громадянським протестом: покарання учасників силового розгону Майдану, зупинка переслідування та протиправних дій влади чи асоційованих з нею бандитів та мажорів проти учасників Майдану, ліквідація обмежень права на мирні зібрання і т.д.
    Це все відстоювання права на громадянський протест. Ці дії потрібні, але вони не є власне цілями революції. Такі вимоги не ведуть до принципової зміни ситуації в країні, бо влада виконує ці вимоги під тиском Майдану. Розійдеться Майдан, і все досягнуте по цих напрямках може бути втрачено.
    Цілі революції мають за своїм змістом виходити за межі безпосереднього буття Майдану.
    Я спробував сформулювати цілі революції, яка має відбутися в Україні:
    1. Документальна фіксація зовнішньополітичної орієнтації України
      14 Jan
      1. Документальна фіксація зовнішньополітичної орієнтації України з чітким відношенням до Євросоюзу, Митного Союзу, ЄврАзЕС, НАТО, США, Китаю і т.д., де було б чітко заборонено пряме та опосередковане порушення для влади цієї орієнтації в будь-яких державних угодах з зовнішніми суб'єктами.
      Мета – створити правове поле зовнішньополітичної орієнтації, норми якого жодна влада не зможе нехтувати, проводячи політику в інтересах окремих груп впливу всередині країни чи за її межами.
      14 Jan
      Чому ми це робимо маємо собі пояснити, щоб нам потім повірили. Наші пояснення таких кроків мають пропагандистський характер. Це не вірно.
    2. Розробка, узгодження та прийняття ІННОВАЦІЙНОЇ Конституції України
      14 Jan
      Розробка, узгодження та прийняття ІННОВАЦІЙНОЇ Конституції України, з іншими принциповими підходами, з іншою структурою розділів. Тобто це має бути на 90% нова Конституція. Це має відбуватися за такою схемою: 1) всенародне обрання Конституційної Асамблеї, яка буде створювати публічний текст Конституції; 2) розробка Асамблеєю техзавдання (загальні принципи змісту, принципи викладу змісту, цілі кожного розділу); 3) всенародне обговорення техзавдання; 4) написання тексту проекту Конституції за техзавданням нанятими спеціалістами з варіантами формулювань, які виносяться на обговорення Асамблеї; 5) обговорення та узгодження проекту Конституції Асамблеєю; 6) опублікування проекту Конституції та всенародне її обговорення; 7) опублікування ідей та пропозицій, які не ввійшли в текст з обґрунтуванням, чому саме вони не ввійшли, внесення в текст Конституції відкинутих ідей, які підтримує народ; 8) винесення Конституції на всенародний референдум, результати якого не потребують затвердження Парламентом.
      Мета – розробити принципово новий тип Конституції, яка діятиме в мережевому світі, де роль держав послаблюється, роль місцевих громад, корпорацій та наддержавних утворень посилюється.
    3. Встановлення повного громадянського контролю за бюджетами
      14 Jan
      Встановлення повного громадянського контролю над державним бюджетом та муніципальними бюджетами. Бюджет має виконуватися он-лайн день-в-день, хвилина-в-хвилину публічно. Має бути закон, за яким заборонено проводити будь-які операції бюджету, які не є публічними. Бюджет має бути представлено в зрозумілій широкому загалу структурі. Заплутувати і ускладнювати структуру має бути законодавчо заборонено.
      Мета – повністю унеможливити ситуацію, коли гроші з бюджету за законними схемами (серед яких "тендерна схема") розподіляються між обраними корпораціями чи просто розкрадаються.
      14 Jan
      Не контролю, а володіння бюджетами.
    4. Прийняття закону про публічний ресурс
      14 Jan
      Прийняття закону про публічний ресурс з принципом "публічний ресурс належить народу України". Віднесення до публічних ресурсів корисних копалин, інфраструктур та інших економічних та соціальних утворень, які створюються різними суб'єктами діяльності і служать всьому народу.
      Інвентаризація всіх родовищ корисних копалин в Україні, опублікування цієї інформації з конкретними іменами власників та всією фінансовою інформацією по їх використанню.
      Інвентаризація стану інфраструктур. Розробка планів відновного використання інфраструктур, які мають стати основою формування наступних державних бюджетів. Введення практики генеральних угод держав та муніципій з корпораціями, які вкладають свої ресурси в частини інфраструктур, де був б передбачений обмін публічних вигод на корпоративні вигоди.
      Мета – публічні ресурси мають служити народу, а не корпораціям.
      14 Jan
      нереально складно
    5. Розукрупнення олігархічних бізнесів
      14 Jan
      Розукрупнення олігархічних бізнесів. Від національної угоди про добровільне розукрупнення олігархічних бізнесів до примусової націоналізації.
      Мета – повністю знищити олігархів як силу, яка корумпує державну та муніципальну владу в країні.
      Більш докладно дивіться роботу "Ідеї революції" (2011)
    6. Ротація еліт, прозорі соціальні ліфти.
      14 Jan
      Ротація еліт, прозорі соціальні ліфти. Це означає громадянський контроль за партійною діяльністю та партійними виборчими списками, прозору кадрову політику держави та муніципальної влади і т.д.
      Мета – досягнути вертикальної мобільності, яка унеможливлює масові невдоволення узурпацією влади окремими соціально-економічними угрупованнями.
    Для цих цілей не має принципового значення, хто їх досягне – Майдан через нелегальні легітимні засоби, опозиційні політики через легальні і частково легітимні засоби шляхом використання тиску Майдану на владу чи сама влада легальним, але нелегітимним чином під тиском Майдану.
    Цілі будь-якої революції досягаються шляхом прийняття законодавчих, виконавчих та судових рішень, спрямованих на соціальні зміни в країні. Ці рішення не можуть за будь-яких обставин бути прийняті на Майдані. Навіть щодо можливості випрацювання таких рішень на Майдані в мене великі сумніви.
    Ходіння на Майдан – це велика спокуса відчути себе причетним до чогось важливого. Але в історії найважливіше ніколи не відбувалося на майданах.
    Для досягнення цілей революції потрібна легалізація революційного простору інтелектуальної комунікації. Майдан – не місце для інтелектуала. Це не його формат, не його робота. Його робота – мислення, рефлексія, генерування революційних ідей, формулювання принципів та норм, які стануть основою нового законодавства та нових виконавчих рішень. Це і є справжня інтелектуальна звитяга і інтелектуальна мужність.
    Без досягнення якої-небудь з вище запропонованих цілей революція в Україні не буде закінчена. Тобто революція в Україні закінчиться тільки тоді, коли всі ці цілі будуть досягнуті.
    Розуміємо ми це чи ні, хочемо чи не хочемо, можемо чи не можемо – ми приречені на досягнення цих цілей.
    Ми можемо зробити це послідовно, обираючи тих лідерів, які розуміють ці цілі, і тоді все відбудеться з мінімальними втратами, або можемо йти за лжелідерами, які цих цілей не розуміють, і тоді втрати будуть набагато більші.
    Всяка балаканина і всілякі гучні гасла про боротьбу з бандитською владою чи боротьбу з корупцією є беззмістовними без цих цілей.
    Гасла "...геть!" викиньте геть. Гасла "слава...!" залиште нащадкам. Потрібні змістовні гасла, що виникнуть в процесі реалізації вище запропонованих змістовних цілей.
    Всякі більш дрібні завдання можуть ставитися, але вони не мають стосунку до революції.
    Громадянські протести поза вирішенням цих завдань революцією не є і не можуть нею стати.
  7. Понять смысл изменений-2014
    14 Jan
    ПОНЯТЬ СМЫСЛ ИЗМЕНЕНИЙ-2014
    24 березня 2014, 12:16
    Война не самый худший способ для продолжения революции.
    14 Jan
    Происходит ли у нас революция (кроме бунта и переворота)? Если имеется в виду медленный процесс революционных изменений - тогда надо определиться с терминами.
    14 Jan
    Это больше похоже на какой-то этап революции (если она завершится, конечно)
    14 Jan
    Этап может быть, когда есть план. Иначе это только терминология историков.
    14 Jan
    А это и есть исторический а не политический процесс. (Портников достаточно хорошо и пространно об этом писал в конце 2013)
    Однако новая власть пока замедляет революцию для того, чтобы выиграть войну. Это – ошибка.
    Прежде всего, нам (Украине, Майдану, украинским интеллектуалам) не удалось главное – мы так и не вышли на видение новых смыслов того, что мы делаем. Революция происходит стихийно, потому что мы не понимаем, что и зачем делать.
    14 Jan
    Вадим Горбач опросите людей вокруг и вам 90% скажут, что они ЗНАЮТ, что нужно делать. Особенно политики - у этих всегда есть ответ. Глупый, правда, в большинстве случаев.
    14 Jan
    1. "нам (Украине, Майдану, украинским интеллектуалам)" - речь не идет о политиках
    2. мнение (ЗНАЮТ) у каждого есть - общего нет
    14 Jan
    знают "что делать" только не знают последствий воплощения их "мечт".
    Война Украины с Россией не может стать основным делом, потому что мы не воюем. Мы отказались от вступления в национально-освободительную войну за Крым. Теперь уже поздно. Теперь инициатива войны больше не принадлежит нам. Нам осталось лишь реагировать на продолжения сепаратизма других юго-восточных территорий Украины. Теперь мы можем лишь обороняться. Теперь возможна лишь регионально-освободительная война, при явном противодействии части юго-восточных регионов.
    Под предлогом войны с Россией мы отказались от проведения люстрации в Юго-Восточных региона страны (мы арестовываем лишь явных радикалов). Теперь понятно, что проводить декриминализацию власти Крыма нужно было немедленно. Однако опыт потери Крыма ничему нас не научил – некоторые олигархи не просто гуляют на свободе, но прямо договариваются о сдаче юго-восточных областей Украины.
    Самое главное для юго-востока Украины это вовсе не обеспечение его поддержки новой власти в войне с Россией, а декриминализация и корпоративная демонополизация. Россия на примере Крыма показала, что она может выступить защитником криминального бизнеса. Именно это нужно решительно пресечь. При любых условиях в юго-восточных регионах не должно быть всевластия криминала и корпоративных монополий.
    На фоне эскалации экономической войны с Россией мы не пытаемся понять суть государственной экономической политики на ближайшее время. Экономическая война – отличное время для структурных реформ в экономике, когда никакая корпорация даже не пикнет против любых действий правительства, чтобы не быть обвиненной в предательстве.
    У нас по-прежнему нет государственной экономической стратегии. "Затянуть пояса и набрать еще долгов" – это не экономическая стратегия. Анализ структуры госбюджета не сделан. Мы по-прежнему не знаем, почему с 2008 года страна живет в долг и когда это прекратиться. У нас нет плана диверсификации образующих госбюджет доходов. Мы не имеем плана построения самодостаточной украинской экономики – без учета связей с Россией, Европой и США. В основу такой стратегии мы должны положить именно принцип самодостаточности (независимо от вхождения в ЕС) – ни Запад, ни Россия нам помогать не то что не будут, но даже будут мешать.
    Криминально-олигархические государства являются высокодоходными коммерческими проектами для Запада, что бы там не говорили их политики на международном уровне. Криминальные режимы обворовывают своих граждан и размещают деньги на Западе, затем граждане делают революцию, а Запад получает всю прибыль в виде неучтенных средств (частично анонимных, частично скрываемых самим Западом от разгневанных граждан обворованных государств). Не нужно пустых иллюзий – Запад не вернет нам всех наворованных режимом Януковича денег. В лучшем случае нам достанутся лишь крохи. Зато мы будем и дальше плодить новые долги.
    14 Jan
    А по-моему, Запад изымает, у нас деньги, которыми мы все равно бы не смогли бы нормально распорядиться, и хоть как-то возвращает нам в виде цивилизационных артефактов. Если бы не Запад, мы бы до сих пор ездили бы на тачанках и вобще, курили бы бамбук.
    Стратегическая позиция в Украине до сих пор отсутствует. Нужно сказать, что долгосрочная стратегия сейчас возможна лишь на основе понимания принципов действия в оперативном пространстве решений – никакие стратегические проекты строить сейчас невозможно. Поэтому критически возрастает роль оперативного стратегирования (сценарии, модели, стратегические операции, краткосрочные стратегические игры и т.д)
    14 Jan
    оперативное стратегирование, чтобы иметь практический смысл д.б. поддержано политической волей, властью, рессурсами, иначе - это просто игра
    Украинская антикриминально-антимонопольная революция, пытающаяся возобновить хотя бы основы украинского государства, вышла на мировой уровень, но украинским интеллектуалам до сих пор нечего предложить миру. Стихия гражданских протестов 2013-204 гг. не осмыслена, и революционные инновации миру не предложены.
    Нужно понять главное – мир никогда уже не будет таким, как до 2014-го года.
    Чтобы понять возникающий Новый Мир, нужно отказываться от существующих представлений о государстве, международном праве, повсеместности и доступности основных инфраструктур, безопасности повседневной жизни.
    Именно на это направлен текст моей "Декларации сообществ человечества", который я уже более трех месяцев не могу обсудить хотя бы даже в узком кругу интеллектуалов.
    Сегодняшнее время – это не временное состояние. Мы вошли в долговременный тренд быстрых изменений во всем мире.
    Поэтому самое главное – не война, и даже не экономическая стратегия. Самое главное – понять смысл грядущих изменений, даже если они кажутся странными и неприемлемыми.
    Чтобы выжить в этом сумбурно меняющемся мире, нужно представлять себе Новый Мир, то есть то, к чему все идет.
    У России таких представлений нет. Империя – это идея из прошлого, у нее нет никаких шансов осуществиться. У Запада таких представлений нет – несмотря на ряд важных социальных и технологических инноваций, там не представляют себе устройство Нового Мира.
    Украинская революция – более важное событие для мира, нежели наша несостоявшаяся и возможно будущая война с Россией и наши экономические реформы, всего лишь пытающиеся возродить докризисное государство.
    Революция важнее территории страны. Революция важнее экономических успехов страны. Революция сегодня важнее вообще всего на свете.
    Наша революция – это шанс не только для нас. Это шанс для всего мира. У нас есть шанс дать миру шанс.
    14 Jan
    Вопросы:
    • где почитать "Декларацию сообществ человечества"
      14 Jan
      Руслан Прокопчук Сергей Дацюк, не смог нагуглить упомянутую в тексте Декларацию. Вы её ещё не публиковали? Дадите почитать?
    • .
  8. Революція, війна та контрреволюція
    8 Dec
    Сергій Дацюк Філософ
    РЕВОЛЮЦІЯ, ВІЙНА ТА КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ
    27 березня 2014, 12:42
    Тільки зараз у нас може виникнути розуміння, чому так важливо було говорити про цілі революції ще за часів громадянського протесту Майдану.
    14 Jan
    І зовсім гарно було б говорити про цілі революції ДО Майдану
    14 Jan
    Я говорил. Не многие говорили вобщем-то. Но мало кто хотел слушать. Все ждали Ассоциации. Это как "вот приедет барин, барин нас рассудит"
    14 Jan
    Говорить мало - каждый говорит свое и разнородные идеи рассеиваются в социуме.
    Надо приходить к общему пониманию.
    14 Jan
    Пока желание не созреет понимания не будет.
    Цілі революції важливі ще на етапі громадянського протесту оскільки після того, як протест переходить в революцію, виникає питання – що саме робити, на чому саме наполягати, чого досягати будь-якою ціною, а від чого можна відмовитися в ситуації компромісу.
    Цілі революції,
    14 Jan
    Ігор Тютюн
    Які дійсні цілі "суспільної революції" (а не вузькі результати, яких прагнули 1,2,3-етапи Майдану). Ну і, звісно: яким об"єктивно може бути її історична тривалість (це ж не мить); які бувають її сценарії та їх етапи...
    14 Jan
    Дійсні цілі ... вони знаходяться в полі розуміння революційних діячів, чи можуть існувати, навіть у тому випадку, коли про них навіть ніхто не згадує?
    які були випрацювані Майданом можна сформулювати таким чином:
    1. Підписання асоціації з ЄС і в ідеалі вступ до ЄС;
    2. Декриміналізація влади (декриміналізація адміністративних структур центрального та муніципального рівня, міліції та її загонів спецпризначення).
    3. Деолігархізація (розукрупнення олігархічного бізнесу, радикальне зменшення впливу олігархів на владу);
    4. Люстрація нормативна, адміністративна, організаційна, партійна, корпоративна, особистісна, медійна, ганебної власності і ганебних грошей;
    5. Перезаснування модерної держави (нова конституція, подолання економічного банкрутства держави, відновлення державних інфраструктур армії, охорони здоров'я, освіти, науки, культури).
    Перехід громадянського протесту в революцію відбувся швидко, протягом 18-20 лютого 2014 року, українська революція почалася 21 лютого 2014 року.
    Українська революція тривала лише тиждень, оскільки 27 лютого 2014 року Росія почала війну з Україною.
    Війна Росії з Україною фактично запустила процес контрреволюції в Україні.
    14 Jan
    Volodymyr Ostapenko
    Контрреволюция имеет место после любой революции. Война не запустила контрреволюцию, а облегчила лишь жизнь контрреволюции. Теперь она прикрывается необходимостью защиты отечества.
    14 Jan
    Ігор Тютюн
    • Контрреволюція це не автономний етап, а тільки протидіюча сила опору;
    • деолігархізація – не обов"язково посадки олігархів
    Ну а щодо "революція головніша за війну" (???!), – хиба ж можна взагалі провадити революцію у суспільстві (тобто цільову системну реорганізацію інститутів та відносин націосистеми), яке втратить свій суверенітет (тому і юрисдикцію) на території, яку відніме інтервент-окупант?!
    --Поділюсь із бажаючими і своїм (нашвидко за Доктриною ГД), недавно опублікованим, див. на моїй ФБ-сторінці: ***НЕГАЙНО ЗМІНИТИ СЦЕНАРІЙ РЕВОЛЮЦІЇ! У кожного часу – свої суспільства. І суспільні револю...
    14 Jan
    "Запустила процес контрреволюції". А йшов революційний процес? Змін суспільного устрою не відбувалося жодних! Звичайно, інтелектуали знайшли революційний процесс. В головах. Революція гідності. Тоді де ознаки того, що процесс цей припинився війною?
    Ця контрреволюція означає наступне.
    По-перше, просування до ЄС пригальмоване (підписано тільки політичну частину угоди з ЄС). По-друге, ми не встигли за цей тиждень декриміналізувати владу в Криму та в Південно-Східній Україні. По-третє, деолігархізація в Україні заблокована військовою небезпекою (тільки один олігарх був заарештований і то не в Україні, при цьому українська влада змушена була надати олігархам адміністративну владу, і дозволила іншим олігархам сховатися в Росії або вести перемовини з Росією про здачу українських територій). По-четверте, люстрація відбувається лише стихійно силам українських громад, при явному спротиві нинішньої нової влади заради збереження керованості країни в ситуації війни. По-п'яте, перезаснування країни відкладено до завершення війни з Росією.
    Помилка більшості українців полягає в тому, що вони вважають війну з Росією більшою небезпекою, ніж контрреволюцію.
    Більшість українців вважає, що потрібно спочатку виграти війну, а потім повернутися до продовження революції.
    Це не так. Це фатальна помилка.
    Окупація Росією Криму показала, що Росія спирається саме на криміналізовані адміністративні та корпоративні еліти.
    Тому криміналізовані та олігархізовані регіональні влада та бізнес на Південному Сході України складають небезпеку для територіальної цілісності країни. Незавершення революції, перш за все, на Південному Сході України дозволить Росії швидко знищити будь-який патріотичний спротив на цих територіях та їх окупувати.
    Завершення революції на Південно-Східних територіях України створює смисловий плацдарм для нормального розвитку цих територій, навіть якщо вони будуть окуповані Росією. Завершення революції, перш за все, на Південному Сході України дозволить зберегти моральний, соціальний та економічний капітал цих територій навіть в стані їх окупації.
    Революція важливіша за територіальну цілісність країни. Спробуйте це зрозуміти.
    14 Jan
    Ігор Тютюн
    Хіба ж можна взагалі провадити революцію у суспільстві (тобто цільову системну реорганізацію інститутів та відносин націосистеми), яке втратить свій суверенітет (тому і юрисдикцію) на території, яку відніме інтервент-окупант?!
    14 Jan
    bsgserg
    Крым – это не территориальный вопрос, и он не имеет военного решения. Это вопрос системы ценностей. И мы проиграли, потому что они на сегодня у нас, прямо скажем, "не очень".
    14 Jan
    Ну тут без альтернативи, без спротиву Росія просто поглине Україну. Про збереження яких капіталів може бути мова?
    Я знаю, що небезпека втрати територій затьмарює свідомість і не дає приймати адекватні рішення. Я знаю, що патріотична свідомість цього не сприймає. Я знаю, що це важко вести одночасно і війну, і революцію.
    Але спроба українців виграти війну з Росією в ситуації контрреволюції приречена.
    14 Jan
    Березне2
    Як нова злочинна влада всіх взуває.
    1 Самооборону майдану переводятьть в національну гвардію під керівництво вчорашніх вбивці (навіть не міністерство оборони)
    2 Показують які вони "герої" як вбили Сашка Білого (де ці "герої" були коли аксьонов із своєю сврою колоборантів крим захоплювали?)
    3 Про крим взагалі нема що говорить: кинули всіх і солдат і таки і кораблі. Тепер ці таки що оставили окупантам будуть проти нас в криму і воювать.
    Кототше немочність, розброт і шатаніє.
    14 Jan
    Ну знову ж таки. Якщо автор з самого початку не визначився з революційними процесами, а потім, як наслідок, з контрреволюційними - то не зрозуміло, про що взагалі мова. Але якщо мати на увазі "революцію гідності" то вона, на мою думку, продовжується отримавши новий поштовх війною. Можливо ця революція гідності і є етапом революції в цілому, що матиме результатом зміну відносин в суспільстві? Тому наша перемога має кращі шанси.
    Завершення революції в Україні потрібно саме задля збереження чи повернення територіальної цілісності країни.
    Революція не означає відмови від підготовки до війни. Визнання війни Росії Верховною Радою, створення ставки Верховного Головнокомандування, оголошення повної мобілізації, формування частин територіальної оборони та партизанських загонів, включаючи програму швидкого озброєння боєздатного населення – все це ніяк не заперечує необхідності продовження революції.
    Завершити революцію це означає більш, ніж наполовину, виграти війну з Росією.
    14 Jan
    Юрій Шеляженко
    Як би хто не хотів, революцію та війну розділити не вдасться, бо війна є природним наслідком революції – можна навіть сказати, це кара за наше невміння і небажання домовлятися і без фанатизму утримувати власні позиції, даючи злу пожирати саме себе; це також кара за численні прокльони та нецензурну лайку на адресу пацифізму і лібералізму.
    Тільки досягнення революції дозволять нам вести антиімперіалістичну війну з Росією.
    Потрібно перетворити в Україні війну громадянську на війну антиімперіалістичну.
    Війна в умовах продовження революції має більший смисл, ніж війна в умовах контрреволюції.
    14 Jan
    Тоді все в порядку. Революція гідності продовжується.
    14 Jan
    Alex Petrunin
    За примерами далеко ходить не надо: советская революция 1917 года, интервенция и гражданская война 1918-1920. При всей мерзости коммунизма, есть чему поучиться у большевиков того времени, как искоренять контрреволюцию в условиях войны.
    Уже сейчас регионалы, коммунисты, бюрократы-взяточники, продажные менты, прокуроры и судьи перестали бояться. Они без страха ходят по улицам, не стесняются выступать публично, они уверены что война все спишет! Кому война, а кому мать родна. Их лозунг – давайте все забудем и сплотимся перед лицом общего врага! А там как-то оно будет...либо русские освободители все спишут, либо народ позабудет старые обиды.
    Контрреволюцию нужно давить, и давить жёстко. Срочно нужен закон о люстрации. Если власть не начнёт люстрацию сверху, то народ начнёт ее снизу. И начнёт так, что проделки Саши Белого покажутся детскими играми.
    Сьогодні революція в Україні це і є справжній патріотизм.
    Нам потрібна перемога української революції. Нам потрібна поразка російського імперіалізму.
    14 Jan
    Питання:
    • Які дійсні цілі "суспільної революції"
      14 Jan
      Ігор Тютюн
      Які дійсні цілі "суспільної революції" (а не вузькі результати, яких прагнули 1,2,3-етапи Майдану). Ну і, звісно: яким об"єктивно може бути її історична тривалість (це ж не мить); які бувають її сценарії та їх етапи.
    • Яка може бути революція без війни
      14 Jan
      Ігор Тютюн
      Хіба ж можна взагалі провадити революцію у суспільстві (тобто цільову системну реорганізацію інститутів та відносин націосистеми), яке втратить свій суверенітет (тому і юрисдикцію) на території, яку відніме інтервент-окупант?!
    • Чи є альтернатива війсковому перевороту
      14 Jan
      irbis
      Порівняний історичний аналіз однозначно доводить, що в нашій ситуації виходом для народу є тільки ВІЙСЬКОВИЙ ПЕРЕВОРІТ.
      Тільки військові здатні раззброїти або закопати організовані банди усіх кольорів та гасел, тільки вони можуть поставити ковану берцю на шію олігархам та змусити їх згадати про власний народ, тільки вони можуть швидко поновити правопорядок в усіх сенсах та насамкінець в умовах кричущої нелегітимності діючої влади перемови з Росією можливі тільки в форматі "генерал з генералом".
      Та тільки де ж нам знайти генерала рівня Піночета?! Ну, чи хоч би Мубарака?
    • К кому адресован этот спич
      14 Jan
      Болт
      А, какие конкретные предложения есть в программу и действия нынешней власти?
      Или к кому тогда адресован этот спитч?
    • Що може зробити громада
      14 Jan
      • реальне самоуправління
        14 Jan
        Lexa62
        Kozak Nevada:
        Найперше чим мала б зайнятись громадськість – це створення реального самоуправління територіальних громад. Все це зупинилось. Натомість Яценюк пропонує функції ОДА передати виконкомам. Тобто замість одного Крима – створити ще пару десятків. Тобто замість передачі влади народу, чи громадам – віддати її на відкуп кланам.
        14 Jan
        неочікував :) Це мій старий, ще ФУПівський нік (Lexa62). Просамокоментуюсь :) Перебуваючи на Майдані я практично весь час носився з пропагандою і агітацією за цю ідею. Розмовляв з багатьма майданівцями.
        Певно поганий з мене оратор (((. Проте я впевнеий, що реалізація цієї ідеї витягнула б війну, створила б потужну індукцію на розвал російської імперії (чого вони найбільше бояться, і через страх такого повороту не втримались від військового втручання), повернула б території.
    • Спротив влади
      14 Jan
      Сергей Сирацкий
      Жаль только новые/старые думают иначе,поэтому война (если народ поднимится против захватчиков) постепенно перерастет в революцию против всего старого и всех бывших
      14 Jan
      Ирина Чумак:
      Некоторые наши граждане нашли способ остановить росийские танки. какое счастье, именно они сейчас окопались на правительственных высотах. Смысл их методики: не нада нас танками, мы все сами, чего изволите, то и сделаем.
      14 Jan
      Олег Соскін
      Правительство Яценюка не только не собирается ликвидировать налог на недвижимость, а наоборот, хочет его взимать не с жилой площади а с общей площади недвижимости. Нужно немедленно ликвидировать налог на недвижимость. В противоположном случае, нужно отстранить Яценюка, Турчинова, Тимошенко, зачем они нам нужны?
      Это незаконное правительство, сами себя поставили. Кто им дал право увеличивать фискальное давление на людей? Люди гибли для того, чтобы были отменены налоги, чтобы система была изменена для людей, чтобы люди могли зарабатывать в этой стране деньги, а не для того, чтобы эти персоны пришли к власти, обогащались и загоняли нас в долговую яму.
      14 Jan
      Marta Potochnyak
      Майдан створювати звичайні українці, а не політики. В революції загинули також звичайні українці, а не політики. Майдан та Українська революція є досягненнями Українського народу. Хто думає ще, що в котрреволюції переможуть такі політики Яценюк, Турчинов та Тимошенко?
      Вони саме і зацікавлені в контрреволюції, бо старі відкатані методи правління – це все що вони вміють, вони є дітьми і одночасно батьками цієї системи. На щось більше вони просто не здатні, вони на це не вчилися. Нові політики, які думають по сучасному, які розуміють вимоги та виклики часу вже є, але у велику політику їх ще не впускають, не буду нагадувати з яких причин їх не впускають.
      Такі політики вийдуть на арену лише після перемоги контрреволюції.Тому саме український народ разом з новими політиками повинні знову мобілізуватися і боротися на внутрішньому та, якщо буде необхідність, на зовнішньому фронтах.
  9. Революція, війна та демократія
    14 Jan
    Сергій Дацюк Источник
    Революція та війна неодмінно мають міняти уявлення революційної громади про світ та організацію суспільства. Якщо в революційно-воюючій країні ці уявлення міняються надто повільно, то країна приречена на загибель.
    В нинішній ситуації війни контрреволюційної Росії проти революційної України українці стали заручниками демократії та звичок мирного часу.
    Еліта, контреліта, революція
    14 Jan
    Обмеження української революції гідності 2013-2014 років в тому, що контреліта була абсолютно не готова в теоретичному і практичному плані до революції. Україна мала революцію знизу, а не революцію зверху.
    Коли революція 2013-2014 років переросла в контрреволюційну війну Росії з Україною, еліта з контрелітою в Україні опинилися перед загрозою повного знищення і фактично об'єдналася.
    Зараз ми маємо ситуацію необхідності вирішення чотирьох основних завдань:
    1. Радикальні економічні та політичні реформи.
    2. Люстрація.
    3. Деолігархізація.
    4. Перемога у контрреволюційній війні з Росією.
    Всі ці завдання взаємопов'язані. Невиконання хоча б одного з них перекреслює решту.
    Водночас ці завдання не можуть бути реалізовані через помилкові і фактично неадекватні уявлення еліти, які вона демонструє зараз.
    Еліті здається, що на час війни реформи можна відкласти. Еліті здається, що люстрацію можна проводити після закінчення війни. Еліті здається, що олігархи можуть допомогти нам виграти війну. Еліті здається, що перемогу з Росією можна отримати, не проводячи реформ, люстрацію і деолігархізацію.
    Тут криється дуже велика проблема української революції 2013-2014 – Президент був обраний не як представник контреліти, а як компромісна фігура. Відтак контреліта дуже швидко виявила, що Президент не на її боці.
    Закрите голосування закону про "Спецзону Донбас"
    14 Jan
    Саме через катастрофічні помилки Президента і неадекватні його уявлень про світ та організацію суспільства Україна зараз не бачить перспективи довершення революції і перемоги у війні. Що це за помилки і неадекватні уявлення?
    Давайте подивимося на голосування за скандальний закон про "Спецзону Донбас". Його голосування в Парламенті відбувалося в закритому режимі. За свідченням деяких депутатів там була озвучена реальна ситуація на російсько-українському фронті.
    Давайте проаналізуємо ситуацію. В Парламенті більшість депутатів голосували за закони 16 січня 2014 року, що призвели до кривавого протистояння. В Парламенті сидять такі депутати, що брали безпосередню участь у організації та фінансуванні збройного конфлікту на Донбасі. У Парламенті сидять такі депутати, що прямо і безпосередньо працюють на Путіна і доповідають йому всю таємну інформацію.
    Виникає питання – від кого Президент утаємничує інформацію про стан справ на російсько-українському фронті? Від Путіна? Та ні, якраз Путін чудово знає цей стан. А якщо раптом в нього не було якихось цифр статистики, то зрадники-депутати українського Парламенту йому люб'язно про це повідомлять.
    Може це таємниця від лідерів США чи Європи? Навряд чи. Це саме ті люди, яким Президент щонайперше повідомляє стан справ в Україні.
    Тоді від кого ж ця таємниця? Та від нас з вами, від народу України. Якому, бачте, не потрібно знати цей стан справ.
    Який найбільший ресурс Президента? Мобілізований український народ, який йому довіряє. При цьому Президент думає, що його найбільший ресурс це світова підтримка, європейська дипломатія і тіньова змова з Путіним. Це є найбільша помилка і катастрофічно неадекватне уявлення Президента.
    Закон про "Спецзону Донбас"
    14 Jan
    Давайте подивимось на ухвалений Закон про "Спецзону Донбас". Про нього багато говорили, і аналізували його по всякому. Але війна це завжди набір компромісів, відступів і програних боїв перед вирішальною битвою і перемогою.
    Не має значення, в якому режимі Україна буде існувати – неоголошеної війни чи демонстративного миру. Має значення, що Україна під час цього буде робити.
    І тут знову ми бачимо другу помилку Президента і катастрофічно неадекватне уявлення Президента.
    Перемогти у війні з Росією можливо лише за розгортання трьох процесів:
    1. загальна мобілізація країни "Все для фронту, все для Перемоги";
    2. тотальна мілітаризація життя в країні "Ми всі або воюємо, або підвищуємо обороноздатність, ніхто не відпочиває і не розважається";
    3. перетворення ВПК на основу промисловості і започаткування домінуючого розвитку саме там – "ВПК – флагман економічних реформ".
    Отже – Україна у війні, але досі не мобілізована. Безліч прошарків суспільства досі живуть мирним життям, а не мілітаризованим. Ми досі намагаємося планувати які завгодно реформи, окрім реформ ВПК.
    В стратегічному плані Україна повністю програє Росії. Подивіться на дії Росії – усі комбінації багатопланові, продумані і інноваційні. Навіть за умови російського бардака частина цих комбінацій спрацьовує.
    Україна ж постійно програє саме стратегічно – через відсутність стратегування. Думаєте, Президенту не доповідали, що потрібно евакуювати завод по виробництву "Кольчуг" чи луганський завод по виробництву патронів? Звичайно доповідали. А чому ми це все, вибачте, просрали? Через відсутність стратегічного планування і стратегічних дій.
    У публічному просторі можливість попадання наших військ в "котли" була розписана за два місяці до того, як це сталося. Чому це відбулося? Через відсутність стратегічного планування і стратегічних дій.
    Останні події в Парламенті показують, що перший раунд контрреволюції в Україні залишився за Путіним, тому що йому вдалося досягти розколу у владних елітах України.
    Зараз у нас розкол у владних елітах – Президент воює і нікого не підпускає до війни, Уряд розробляє реформи. При цьому Президент воює так, що розробляє плани миру, а не війни. При цьому реформи Уряду не мають публічної підтримки ні Президента, ні Парламенту.
    Президент досі грає на боці консервативних світових еліт та на боці українських еліт, які підлягають люстрації, а не на боці революційної контреліти, не на боці широкої революційної громади. В ситуації революції та війни це означає для нього не тільки ризик повалення в процесі громадянського бунту, але і фізичне знищення.
    При цьому Прем'єр-міністр в свої реформаторських діях хоча б намагається бути на боці контреліти і отримує за це саботаж своїх ініціатив від залишків старої еліти. Голова Парламенту займає досить непослідовну позицію – то на боці еліти, то на боці контреліти.
    Так воювати і реформувати країну безперспективно
    14 Jan
    Так воювати і реформувати країну безперспективно.
    Президент жодного разу не заявив про системне бачення реформ в ситуації війни, відтак ідеологія революційних реформ в Україні досі відсутня. Саме це зумовлює таку низьку підтримку Парламенту реформаторських ініціатив Уряду. Саме це зумовлює такий високий рівень чиновницького саботажу цих реформ. Саме це зумовлює пряму і навіть публічну обструкцію урядових реформ з боку олігархів.
    Тільки тиск громади на вулицях міста змусив Парламент проголосувати Закон про люстрацію. Тиск громади на вулицях, а не заклик Президента.
    Ми досі не знаємо позиції Президента щодо деолігархізації. Можна зрозуміти, що для нього це неабияке світоглядне рішення (він сам з олігархів). Але це світоглядне рішення потрібно приймати не колись, а вже і негайно.
    Ми досі не знаємо позиції Президента щодо того, чи сам він вірить у довгостроковість запропонованого ним миру, чи буде він здійснювати масштабне і стрімке підвищення обороноздатності України на фоні радикальних реформ ВПК.
    Але от найголовніше запитання. З ким же наш Президент? Якщо він з українським народом, то він повинен прямо заявити, що наш ворог – це режим Путіна, а не російський народ. І що з Путіним він більше ні про що домовлятися не буде.
    Це важке рішення, бо назад дороги не буде. Це оголошення війни персонально Путіну, яке робить неможливим більше укладання з ним яких-небудь угод надалі.
    Але для українського народу це важливо.
    Якщо з якихось високих політико-економічних причин ми не можемо вести публічно оголошеної війни з Росією, то принаймні ми можемо її публічно вести з режимом Путіна.
    Так само український народ очікує
    14 Jan
    Олександр Михельсон як на мій хлопський розум, текст блискучий, але містить одну помилку. лише одну - проте у НАРІЖНОМУ КАМЕНІ. це - помилка у твердженні "народ чекає".
    Народ НЕ чекає від порошенка (чи будь-кого іншого) ні пояснення, як виграти війну, ні правди про війну, ні навіть реформ. народ - у більшості своїй - сподівається, що йому, народові, нарешті перестануть набридати з питаннями про те, чого він, народ хоче. і що все вирішить за нього - народ - хтось інший. порошенко, європа, путін - то вже народові непринципово народові головне, щоб його (народ) не змушували а) думати, б) платити, в) воювати...
    від свого Президента чесної розповіді про реальний стан справ у війні на сьогодні. Тимчасова поразка, значить поразка. Тільки потрібно про це чесно сказати.
    Так само український народ очікує від Президента вироблення політики з орієнтацією на мілітаризацію, мобілізацію і підвищення обороноздатності.
    Президент має стати на бік революції, на бік контреліти, виступити проти українських олігархів. Інакше логіка революції його знищить.
    Якщо Президент буде з народом, то народ буде з Президентом. Якщо ні – то народ буде проти обраного ним Президента.
  10. Друге дихання Революції
    14 Jan
    Сергій Дацюк 24 жовтня 2014
    Справжня революція ще тільки починається. І ми напередодні важливих виборів і важливих рішень.
    Ми опинилися в страшній війні, серед зради, саботажу, терористичних атак та інформаційних диверсій.
    Ми опинились перед неспроможністю частини контреліти відповідати на виклики революції у вигляді військової загрози втрати країною суверенітету та загрози економічно занепаду країни.
    Ми опинилися у ситуації системного оформлення контрреволюції, яка відкрито намагається загальмувати революцію, зупинити революційні перетворення і знищити вже зроблені революційні досягнення.
    Зрозуміло що робити.
    Пам'ятаю слова одного мого покійного колеги з Росії, який про недостатню ефективність емоційних переконань казав так: "Если в серце дверь закрыта, то стучаться надо в печень".
    Це означає, що потрібно дати контрреволюції в морду.
    Але ми стомилися...
    Стомлені революцією та війною
    14 Jan
    Я пам'ятаю подібну ситуацію. Вона настала на початку лютого 2014 року. Тоді здавалося, що нічого не відбувається. Що все марно. Що виграшу може не бути. Я пам'ятаю, як просто фізично відчув, як всіма нами оволодіває втома, зневіра, безнадійність і депресія.
    Тоді я написав статтю "Все похмуро, але ми затяті". Нам тоді просто потрібно було вистояти, не зламатися, досягнути поставлених цілей.
    Сьогодні, особливо напередодні зими, я знову відчуваю нашу втому.
    Ми втомилися від революції та війни. Від небажання наших лідерів активно проводити бажані реформи. Від небажання наших командувачів відвойовувати окуповані та сепаровані території. Від млявої війни на Сході України. Від пасивної і малозмістовної риторики деяких наших політичних партій. Від російської дурнуватої пропаганди. Від нашої контрпропаганди, яка постійно спізнюється.
    Найбільше ми стомилися від того, що ніхто з лідерів так і не показав нам революційну перспективу. Що ніхто з лідерів так і не піднявся на поточною ситуацією, щоб розповісти про довгострокову стратегію. Про щось інше, ніж вступ України в Європу та розрив України стосунків з Росією. Про щось більш масштабніше, ніж Європа та Росія і більш важливіше для України. Про власну долю України у світі майбутнього. Про те, яким буде цей світ майбутнього.
    Українська громада відчуває, що зміни в країні назріли, що реформи невідворотні, що відвоювання суверенітету пов'язано ще з багатьма людськими втратами.
    Але наша контреліта боїться. Боїться втратити свій бізнес. Боїться втратити свою владу. Боїться за своє життя.
    Оцей їх страх і є причиною нашою втоми і нашої рішучості. Бо ми стомилися боятися і ми більше не хочемо боятися. А найбільше ми стомилися від тих, хто боїться.
    Тоді, на початку лютого 2014 року, нам справді потрібно було вистояти, наполягти на своєму. Нам потрібна була хороша українська затятість.
    Сьогодні, коли процес революції у розпалі, нам потрібна вірність ідеалам революції. Нам потрібна вірність тим, хто вже помер за революцію, хто вже помер на фронтах контрреволюційної війни проти путінського режиму в боротьбі за незалежність та цілісність України.
    Отже сьогодні нам потрібна рішучість у боротьбі з контрреволюцією та витримка перед провокаціями контрреволюціонерів. Нам потрібна мудрість бачити перспективу та наполегливість у сяганні глибини перетворень. Не збитися на другорядні речі. Не купитися на обіцянки швидких та поверхових змін.
    Нам потрібно ґрунтовно підготуватись і здійснити масштабні перетворення. Вагомі, складні, неочевидні, але потрібні.
    Якщо ми хочемо перемоги революції, тоді нам потрібно не боятися фундаментальних змін.
    Якщо ми хочемо перемоги у війні, то нам потрібно добре підготуватися і не боятися воювати за власний суверенітет.
    А найголовніше нам потрібно не боятися власної втоми, бо після декількох місяців революційної роботи в ситуації саботажу і контрреволюції ми вперше наближаємося до можливості отримати революційний Парламент і відтак надати революції другого дихання.
    Відкрити друге дихання революції
    14 Jan
    Наша революція давно вийшла за межі України.
    1. По-перше, наша революція призвела до зміни балансу сил в Європі. Власна орієнтація України на Європу серйозно змінила розклад сил на континенті Євразія і відтак змінила рівновагу сил у світі, яка існувала непорушно з 1945 року.
    2. По-друге, саме українська революція зрештою призвела до об'єднання світу, створивши передумови для його мобілізації, які не вдавалося створити протягом всієї світової кризи з 2008 року. Контрреволюційна реакція путінського режиму на нашу революцію призвела до російсько-української війни та руйнування світового порядку. А наш військовий спротив цій контрреволюції призвів до солідарності цілого світу у боротьбі проти путінського режиму. Такої солідарної єдності та одностайності в світі не було вже давно.
    3. По-третє, фактично українська революція заклала передумови світової революції, яка має зачепити ООН, МВФ, ОБСЄ, НАТО та міжнародний порядок у цілому.
    4. По-четверте, саме Україна почала невідворотну за своїми наслідками роботу по розробці основних ідей та практик цього нового світового порядку.
    5. По-п'яте Україна почала переформовувати традиційну унітарну ідентичність, яка базувалася на нероздільній єдності держави-нації-території.
    6. По-шосте, Україна прийняла виклик гібридної війни Росії і почала війну на знищення путінського режиму.
    7. По-сьоме, Україна зустрілася з безпрецедентним тиском, з одного боку, США, які бажають руйнування реваншистського проекту Росії, з іншого боку, Європи, яка бажає зберегти домінування Росії на пострадянському просторі і готова до компромісів з Росією, а ще з одного боку, власного олігархічного консенсусу, поки що очолюваного українським Президентом, який задля збереження власних статків готовий обміняти зрадницький мир на територіальну цілісність країни.
    Саме в такій ситуації в жовтні 2014 року відбуваються парламентські вибори.
    Новий Парламент або буде змушений стати локомотивом революції і джерелом боротьби з контрреволюцією, або буде зруйнований Третім Майданом.
    Третій Майдан так само змушений буде змести і нинішнього Президента України, якщо він буде нездатним до радикальних реформ та відвоювання суверенітету України.
    Друге дихання революції має бути у вигляді нового Парламенту і більш діяльного Президента.
    Піти на вибори і проголосувати за революційні партії це означає дати друге дихання революції, це означає дати другий шанс Україні, це означає дати ще один шанс світу, який стоїть на боці України.
    Тому напередодні парламентських виборів наш вибір простий – або друге дихання революції, або Третій Майдан.
  11. Повзуча контрреволюція
    14 Jan
    Сергій Дацюк 03 жовтня 2014, 10:57
    Повзуча контрреволюція і революція
    14 Jan
    Повзуча контрреволюція означає, що цей процес є повільним, мало осмисленим публічно, без явних героїчних фігур, які би надавали процесу драйву і пришвидшували його хоча б якщо не в упорядкованому руслі, так в стихійному.
    Такий вираз став відомий, дякуючи риториці газети "Правда" по відношенню спочатку до "Празької весни" (1968), а потім до руху Солідарність в Польщі (поч. 1980-х). Сам вираз є парафразом статті Троцького в "Правді" від 23 квітня 1919 року "Повзуча революція".
    В Україні в 2013-2014 роках все ще не сталося справжньої революції, хоча криваві жертви протистояння і наступна контрреволюційна війна на Сході країни були аж надто справжні.
    На відміну від Термідору (державного перевороту проти революційної якобінської диктатури 27 липня 1894 р.) повзуча контрреволюція не є такою очевидною, радикальною і яскравою.
    Особливості процесів в Україні до президентських виборів
    14 Jan
    Головним підбурювачем української революції аж до лютого 2014 року були окремі олігархи, які стимулювали активність української громади до знищення владного режиму. Головною рушійною силою української революції після лютого 2014 стали широкі маси української громади, які вже не потребують олігархічного керівництва. Тобто інтереси української громади і олігархів в подальшій революції будуть мало збігатися.
    На початку березня 2014 року перший етап української революції завершився першим олігархічним консенсусом: 2-го березня 2014 р. Коломойський та Тарута призначені головами Дніпропетровської та Донецької ОДА; 12 березня 2014 р. за запитом ФБР був затриманий Фірташ, а Ахметова новою українською владою було вирішено не чіпати.
    Головним контрреволюціонером української революції став путінський режим, а також ті олігархи, бізнес яких безпосередньо залежав від Росії.
    Водночас на початку березня 2014 року Путін розв'язав проти України контрреволюційну війну, спочатку здійснивши анексію Криму, а потім організувавши війну на Сході України через створення так званих ДНР і ЛНР.
    Самовизначення Президента
    14 Jan
    Обраний 25 травня Президент України мав усі можливості стати локомотивом революції – оперативно започаткувати і почати здійснювати реформи, переможно завершити АТО, розпочати підготовку до революційних змін Конституції.
    Однак зараз ми знаходимося в ситуації процесу завершення самовизначення Президента як контрреволюціонера.
    Осередки контрреволюції – в судах, у військовому керівництві, серед орієнтованих на Росію бізнесменів, серед нелюстрованих представників місцевих влад. Всі ці контрреволюційні осередки можуть і повинні знищуватись Президентом. Але це робиться або дуже мляво, або не робиться зовсім.
    Президентом укладено мир з Росією на принизливих для нас умовах під постійним обстрілом нашої території.
    Реформи, розпочаті Урядом, Президент практично не підтримує, і водночас займається їх профанацією у вигляді так званої "Стратегії-2020".
    Революційні зміни до Конституції відкладені на невизначений термін, натомість під тиском Президента в Парламенті приймається неконституційний закон про особливості самоврядування на Сході України, а так би мовити неконституційний закон про люстрацію, який прийнятий Парламентом під тиском вуличних протестів, все ще залишається під загрозою непідписання з боку Президента.
    Більше того, Президент започаткував другий етап олігархічного консенсусу: Коломойський і Тарута залишаються при владі. При цьому на безліч незаконних оборудок Коломойського в обмін за його патріотичну позицію щодо захисту країни українська влада закриває очі. Неефективна діяльність Тарути так і не знайшла адекватної оцінки української влади. А відносно Ахметова і Фірташа, то у Президента очевидно є плани по налаштуванню через них стосунків з російською владою задля відновлення поставок газу з Росії до України. Це фактично – другий олігархічний консенсус.
    Зверніть увагу на те, що якщо перший олігархічний консенсус можна було розглядати як внутрішній, патріотичний консенсус, то другий олігархічний консенсус є консенсус в інтересах зовнішньої контрреволюції Росії.
    Виборча кампанія в Парламент лише унаочнила повзучу контрреволюцію в країні.
    14 Jan
    Президент фактично в порушення всіх конституційних норм і навіть (!) указу колишнього кривавого президента Януковича від 16 вересня 2010 року, де заборонено використання імені та символіки Президента під час проведення виборчої кампанії, створив блок свого імені, куди набрав в тому числі впливових людей колишнього режиму, тим самим дозволяючи їм залишитися в стінах нового Парламенту.
    Президент поставив собі завдання створити не пропрезидентську а саме президентську більшість (тобто більшість блоку його імені) в майбутньому Парламенті.
    Ефективність такої схеми роботи політичної системи України заперечують дві обставини –
    1) порушення конституційного принципу розподілу влад;
    2) власний негативний досвід подібної практики усіх попередніх президентів України.
    Зрештою, якщо ці аргументи нас не переконують, тоді давайте дискутувати це питання публічно – чи потрібна і ефективна для України президентська більшість в майбутньому Парламенті.
    Політична ситуація
    14 Jan
    Склалася дивна ситуація.
    Уряд з останніх сил і з багатьма помилками намагається втримати економічну ситуацію в країні, водночас ведучи економічну війну з Росією, і при цьому отримує на себе весь негатив української громади.
    Президент, здаючи інтереси України в принизливому мирі з Росією, здійснюючи уже другий олігархічний консенсус, профануючи реформи і перетворившись фактично на локомотив повзучої контрреволюції, отримує весь позитив української громади.
    14 Jan
    Vladimir Polyakov
    Верно написано.Только вот Вы пишите,что ПП "отримуе весь позитив украинской громады".Но,хоть ты тресни,как говорится,а никакого особого позитива пока не чувствуется.Топчемся,как всегда...
    При цьому нові політичні сили, які тільки з'явилися на політичній арені, не отримують жодних шансів пройти в Парламент. Тобто для них вертикальна мобільність є нездійсненною мрією, бо соціальні ліфти в політиці лишаються заблоковані.
    Принаймні про це свідчать соціологічні опити підтримки партій на виборах.
    Саме на таку дивну ситуацію працюють все ще крупні олігархічні ЗМІ. Саме таку ситуацію підтримують більшість експертів. І сама така ситуація є найбільш небезпечною для України.
    Що важливо для України
    14 Jan
    Контрреволюція неодмінно призведе не просто до поразки в революції, не просто до поразки Україні у війні з Росією. Вона призведе до прямої і необоротної втрати цілісності країни.
    Україна може перемогти, коли в неї є зовнішній ворог, а внутрішні вороги нейтралізовані. Україна також може перемогти, коли в неї є внутрішній ворог, а зовнішні вороги нейтралізовані. Україна не може перемогти, коли внутрішній і зовнішній вороги діють проти неї разом.
    • Критично важливим є зупинити контрреволюцію, розпочату Президентом.
      14 Jan
      • А была ли революция?
        14 Jan
        Romal Fed
        После статьи возникает вопрос,а была ли революция (революция – коренное преобразование в какой-либо области человеческой деятельности -википедия)?
        Начиналось в самом деле как революция,народ хотел именно коренных преобразований в стране и поняв это олигархи поступили точно по формуле – не можешь запретить то возглавь. Порошенко подошел для этого как нельзя лучше.
        Теперь весь революционный пыл спускают на тормозах и так называемый "мирный план" Порошенко стал продолжением умиротворения революционеров.Система не пострадала.Это произошло потому что народ на самом деле не знает что хочет – понимает что коренные перемены нужны,но сам же их и боится.
        Подавление сепаратизма на Востоке и могло бы быть продолжением революции и не рашка остановила это,а наша контрреволюция.Она стала причиной поражений и потери решимости противостоять внешнему агрессору.Решимость,смелость,бескомпромиссность в войне часто важнее вооружения и экипировки.
    • Критично важливим для України сьогодні є знищити другий олігархічний консенсус в інтересах Росії. З внутрішнім олігархічним консенсусом ми розберемося потім.
      14 Jan
      • Чи треба відкидати повністю підтримку олігархів?
        14 Jan
        Сергій Бей-Безпалько
        В умовах війни може бути розподілення на "поганих" і "гарних" олігархів. Все ж принцип: "Ворог мого ворога – мій союзник" ніхто не відміняв.
        А щодо повзучої контрреволюції, то напрошується аналогія з революційними війнами у Франції кінця 18 ст. Там теж був своя Луганда (Вандея) та добровольча національна гвардія проти інтервенції.
        Залишилося дочекатися появи генерала Бонапарта?
    • Критично важливим є знищити всі осередки контрреволюції в судах, у військовому керівництві, серед орієнтованих на Росію бізнесменів та у місцевій владі.
    • Критично важливим є підтримати урядові реформи в економіці.
    • Критично важливим є розпочати процес люстрації в легальному руслі.
      14 Jan
      • Не допустити в парламент старих сил
        14 Jan
        Vadim Derkach Зараз важливіше не допустити в парламент сурогат старої системи – комуністів, регіоналів і т.д.
    • Критично важливим є зменшити підтримку блоку Президента на виборах і не дати йому створити президентську більшість у Парламенті.
      14 Jan
      Александр 1
      Це ж те саме, що не дати владі можливості керувати країною. І це в умовах війни.
      14 Jan
      hrim
      До того ж перед виборами необхідно бути обережним з категоричними висновками, які наведені АВТОРОМ. Адже наше суспільство досить хитке й популізм та хрунізм є серйозною небезпекою для виборів.
      П.С. Ми уже проходили за часів УНР "успішну" боротьбу із власною владою та радість нашим ворогам.
    • Критично важливим є розблокувати соціальні ліфти, надати можливість новим політичним силам пройти в Парламент.
      14 Jan
      • Які саме нові політичні сили повинні потрапити до ВР?
        14 Jan
        Andrii Bovchaliuk Цікаво які саме нові політичні сили повинні потрапити до ВР?
        14 Jan
        seloiludy
        Ну, пожалуй, так, как они и пытаються это сделать – пройти в Раду в составе других, не президентских политсил: Спільна справа, Гром.позиція, Нар. фронт... А также по мажоритарке.
        14 Jan
        Andrii Bovchaliuk
        "Сила людей" ще є, але про неї ніхто не знає, тому не набере прохідного %.
        Також ще є "Самопоміч+Воля", які мають шанси потрапити.
        Окрім них ще "5.10", але шансів мало.
        Не подобаються агітки "Громадянської позиції", бігборди і т.д., витрачають гроші в нікуди, хоча серед списку є хороші люди.
      • Як розблокувати політичні ліфти?
        14 Jan
        anno_domini
        Ви правильно написали, що потрібно "розблокувати соціальні ліфти, надати можливість новим політичним силам пройти в Парламент". Але ж йдуть "синки та наближенні" до Президента. Не забувайте, що є не тільки олігархи, але є і продажна буржуазія, міщанство, або на мові українства "жлоби", яким все рівно хто буде у нас правити.
        Чому патріоти та інтелігенція програють? Може тому, що якось відторгнені від народу і в сенсі розвитку, освіти та й закритими клубами. Чим більше відкрите суспільство, якому давати не тільки ковбасу та роботу, і це через гроші, які стають смислом життя, а різними суспільно-політичними навичками до "розмишллєнія" над цінністю Людини.
  12. Філософія протесту.(3)
    14 Jan
    • Філософія протесту. Внутрішній брахман революції
      18 Jun
      ВНУТРІШНІЙ БРАХМАН РЕВОЛЮЦІЇ або філософія протесту 2013-2014 років в Україні, ч.1
      15.01.14 Сергей Дацюк Источник
      Революція і концепт варн
      14 Jan
      Сергій Дацюк
      Зміст процесу революції можна розглянути щодо індійського концепту варн-каст, згідно з яким в будь-якому суспільстві існує чотири варни: брахмани – жреці, мислителі, інтелектуали; кшатрії – воїни, правителі; вайшії – торгівці, бізнесмени, фермери (землевласники); шудри – робітники (промислові та сільськогосподарські).
      В мирному житті домінують вайшії (бізнесмени), саме вони розвивають економіку, накопичують багатство та роблять свої цінності і мотивації найбільш важливими. В мирному житті вайшії домінують навіть над кшатріями,
      14 Jan
      Бармалеев
      Кшатрии — это не только вояки, это и «акулы бизнеса», и главари бандитов. Вайшам или шудрам оказаться «у руля» практически невозможно — просто не хватит бойцовских качеств.
      А брахманам… брахманам оно трижды не надо. Так что у нас государствам как и положено рулят кшатрии, другое дело что они поголовно в страсти-невежестве.
      бо кшатрії піддаються на спокуси вайшій грошима.
      14 Jan
      Svyatoslav Stetsenko
      Кшатрій це воїн честі, воїн ідеї. Той, хто спокусився на гроші вайший, той не кшатрій. Можливо, професійний вояк, але не кшатрій.
      14 Jan
      Алексей Баталов согласно ведической традиции это НЕВОЗМОЖНО в принципе. Ибо более моральный (браман) никогда не пойдет на поводу у менее морального, более сильный (кшатрий) никогда не подчинится более слабому (это будет НАРУШЕНИЕМ Вселенской Гармонии). Но их можно уничтожить, а новорожденных браманов и кшатриев неправильно воспитывать. Что и происходит в современном Западном мире, где с 18-19 вв. у власти находятся вайшьи…
      Продажні кшатрії це і є головна ознака домінування вайшій. Шудри тим більше знаходяться під впливом мотивацій збагачення. І якщо мирний час продовжується дуже довго, навіть брахмани піддаються впливу спокуси грішми.
      В кризовому стані чи під час війни на перше місце виходять кшатрії – саме вони, перш за все змушують вайшій розщедритися на кризові чи військові витрати. Кшатрії разом з вайшіями в кризовій ситуації найбільше жертвують шудрами – саме шудри несуть на собі всі труднощі і поневіряння важких часів. Вибір кризового часу для кшатріїв дуже відповідальний – вони можуть звернутися до брахманів і змінити ситуацію на краще або ж вони можуть продовжувати використовувати старі підходи до управління та/або війни і дочекатися до того, як шудри повстануть.
      Революції є свідченням неспроможності вайшій – накопичувати багатство, як раніше
      14 Jan
      Trakt_ З чого автор взяв, що українські вайшії неспроможні накопичувати багатства. Може якісь дрібні торгівці і збанкрутували, але багатії продовжують збагачуватись ще швидчими темпами. Чи може у Ахметива чи Фельдмана з'явилися якісь проблеми?
      14 Jan
      Ахметов и Фельдман не "украинские вайшья". Они, скорее, татарский и еврейский кшатрии.
      , а кшатріїів – управляти так, як раніше
      14 Jan
      Trakt_ чому це українські кшатрії не спроможні управляти, тим більше що ці кшатрії за сумісництвом є і вайшіями, які торгують державою у вільний від грабунків цієї держави час.
      . Революції "будять" і змушують до активної діяльності одночасно дві великі і масштабні сили – маси шудр, які сильні своєю кількістю та грубою силою, і вузьке коло брахманів, які сильні своїми ідеями та м'якою силою.
      14 Jan
      Михайло Довгий
      Я не гуманітарій, хоча область інформаційних технологій перетинається з гуманітарною сферою. В ай-ті присутні терміни hardware=жорстка машина ("залізо") та software=м'яка машина (програми). Практично виявляється, що жорстка машина краще і легше піддається модифікаціям, ніж "м'яка" в лапках, яка потребує більших зусиль при внесенні змін, тобто поводить себе як надто жорстка.
      М'яка сила брахманів революції потребує надзвичайних зусиль, бо треба модифікувати "софтвер" в головах значної кількості людей (принаймні 10% населення). Будь-яка помилка може стати критичною, а піддослідних кроликів для тестування немає. Тому треба аналізувати чужі помилки, як радив Бісмарк.
      Вибір революції це завжди вибір між брахманами та шудрами.
      Психологічна основа уявлень про орієнтацію революції на ту чи іншу варну походить з наступного психологічного уявлення. Для того, щоб всі чотири касти були комунікативно пов'язані в будь-якому суспільстві, у кожного представника суспільства серед переважаючої орієнтації психіки на ту чи іншу цивілізаційну функцію (варну) має бути уявлення про інші варни. Інакше кажучи, щоб представник кожної варни міг комунікувати чи взаємодіяти в соціальному плані з представниками інших варн, всередині його психіки мають бути уявлення про інші варни (психічні проекції їх).
      14 Jan
      Зауваження
      14 Jan
      • про систему варн
        14 Jan
        Так кшатрії за визначенням не можуть бути корумповані. Якщо ти спокусився особистим, а не суспільним інтересом – ти не кшатрій і ніколи ним на був.
        В Індій дійсно не варнова, а кастова система. Відмінність її в тому, що касти не передбачають переходу з однієї до іншої і є цілком закритими суспільними групами. А варни такий перехід дозволяли.
        Автор не відмінює назви варн та інші санскритські терміни, що суперечить правилам української граматики з відмінювання слів іноземного походження. Автор, на жаль, сліпо копіює російську транслітерацію цих термінів.
      • хрестиянське розуміння
        14 Jan
        Wasyl Ryba
        у рос і укр-політологів відсутнє хрестиянське розуміння життя. Його мав тільки сл.п.Василь Іванишин.
        Тут: Хрестос визнавав поділ народу на касти (пастирі і вівці, ведучі- волохи і воїни, ведомі -вайші-весі і шудри). Казав: «не мают гріха ті, яких ведуть, а ті хто їх веде». Ісус ввів поняття двох протиборчих сил, які на Землі не рівні! Князь Землі Сатана, а діти Божі переможуть його тут лиш з допомогою Господа Неба.
        Ієрархія Господа — пастухи Духа і Душі -волохи, коли вони керуют громадами -се Теократія, Золотий вік людства; пастухи Тіла народу — варії-воїни, їх лад громади — аристократія; вівці, ті, кого треба вести за руку, вайші-купці, їх лад капіталізм; шудрі-прості люди, виконавці -їх лад= охлократія, демократія, Залізний вік, реально керує Сатана і Світовий уряд банкірів ч-з ЗМІ.
        Ієрархія Сатани — псевдо-пастухи, вовки в шкірах овечих -їх волохи, їх обряд кабалісти; вовки=їх воїни, у реальному житті ми знаєм їх як грабіжників, тітушки; вайші-купці, з яких 90% не вважають на стан держави і шудрів, а лиш любими способами багатіють; се вони доведуть Світ до Апокаліпсису, се про них апостол Іван написав: «Новий Вавилон (Нью-Йорк) буде знищений за хвилину вогняною кулею, …бо купці захотіли стати вельможами (аристократами) і отруїли весь Світ своїми думками». Шудрі Сатани Ісус називає вівцями паршивими. Тобто апостоли Ісуса і Він визнавали касти Оріїв і жили в них.
        Знаючи властивості сих каст і др.Дацюк міг би зовсім правильно зробити прогноз. Зокрема висновок ще Ісуса: купців не мож пускати до влади зовсім.
        Ідеальна держава для Укр і Світу: у Верховній раді сидять люди професій волохів (валхви по моск), Гетьман і Уряд= се по духу воїни, купці чесно платят податки під контролем воїнів — для них заповідь Ісуса «хто з бідним не поділився -зі Мною не поділився», для багатого ввійти в Рай, як верблюдови у вушко голки, А шудрі чесно працют. Для них заповідь -не вкради!
        На сім кінчу, бо буде вже статя-альтернатива, хоч в цілому др.Дацюка тут підтримую.
      • гуна благости
        14 Jan
        Гуна благости есть в потенциале не только у брахманов. «Внутренний брахман» = «моральный закон» внутри любого человека. В статье речь идет не о ведической духовности, а о ведической социологии, на мой взгляд. И весьма удачно ведется.
        14 Jan
        Бармалеев
        Да, правильней говорить не об варнах, а об гунах. По-простому, изначально варна это уровень сознания, определяет то что индивид считает целью жизни. Сознание всегда под влиянием комбинации трех гун — невежества, страсти и благости. Вот именно переход от преобладания невежества и страсти к благости и делает людей «чище и лучше».
        З.Ы. Кстати, кшатрии — это не только вояки, это и «акулы бизнеса», и главари бандитов. Вайшам или шудрам оказаться «у руля» практически невозможно — просто не хватит бойцовских качеств. А брахманам… брахманам оно трижды не надо. Так что у нас государствам как и положено рулят кшатрии, другое дело что они поголовно в страсти-невежестве.
      • идеологическое "всеядие"
        14 Jan
        Русы - воины, веси - земледельцы. К сожалению о волхвах за последние 2000 лет не особо слышно было. Отсюда - наплевательское отношение к самоидентификации и поиску собственных смыслов, идеологическое "всеядие" любых концепций извне.
        Вот и позаползало на Русь: онемечивание, из "греков" - христианство, из Орды - московитство переросшее в большевизм. Если ничего не сделаем - следующая идеологическая оккупация будет "западно-европейская демократии".
      Достукатись до внутрішнього брахмана
      14 Jan
      Сергій Дацюк
      Виглядає так, що кожен з нас, до якої би варни він не належав, повинен мати у собі уявлення про всі інші варни. Далі буде показано, що революції тоді найбільш успішні та ефективні на перспективу, коли будять свого внутрішнього брахмана та дослухаються до нього, тобто, коли апелюють до внутрішнього брахмана кожного учасника революції та тим самим стимулюють до роботи в революції справжніх брахманів.
      Цей внутрішній брахман живе в кожному з нас. У когось він дуже маленький, а у когось він займає все його єство. Комусь до свого внутрішнього брахмана достукатися дуже важко, а комусь доводиться з ним жити в постійному спілкуванні.
      14 Jan
      Svyatoslav Stetsenko Внутрішній брахман є лише у потенційного брахмана. Не кожне покоління утворює брахманів.
      Брахмани нічим не керують безпосередньо, не ставлять прямих завдань. Брахмани формують цінності і пріоритети. Втілюють їхні цінності в життя або вайшиї (головні цінності — власність, особистий успіх) або кшатрії (головні цінності — обов’язок, справедливість, честь). Тому думайте, шудри, до кого вам дослухатися.
      Ми можемо, наприклад, розуміти зовнішнього брахмана тільки тоді, коли вміємо віднайти свого внутрішнього брахмана. Тобто, будучи кшатрієм, вайшієм чи навіть шудрою, тільки опираючись на свого внутрішнього брахмана, ми можемо розуміти брахмана як представника своєї варни. Якщо ми не знаходимо, чи навіть на поталу шудрам, кшатріям чи вайшіям в зеніті їх могутності гнобимо свого внутрішнього брахмана, ми не побачимо, не почуємо і не зрозуміємо зовнішнього брахмана.
      Масова нездатність чи масове небажання достукатися до свого внутрішнього брахмана, роблять зовнішніх брахманів (тобто власне брахманів) соціально непотрібними. В такій ситуації брахмани і самі починають підозрювати свою даремність і безперспективність – їх власний внутрішній брахман починає занепадати. Потрібна велика сила волі, щоб у ситуації інтелектофобії брахману не допустити занепаду власного внутрішнього брахмана.
      Є суспільства, де брахманів поважають і залучають до соціальної роботи. Є суспільства, де брахманів не тільки не залучають до роботи, але принижують,
      14 Jan
      Svyatoslav Stetsenko
      Принизити брахмана спроможний лише інший брахман.
      Брахмани нічим не керують безпосередньо, не ставлять прямих завдань. Брахмани формують цінності і пріоритети. Втілюють їхні цінності в життя або вайшиї (головні цінності — власність, особистий успіх) або кшатрії (головні цінності — обов’язок, справедливість, честь). Тому думайте, шудри, до кого вам дослухатися.
      репресують і навіть фізично знищують. Тому суспільства і процеси теж можна розглядати як такі, які мають домінування тих чи інших варн.
      14 Jan
      Алексей Баталов Брахманы — это не просто «мислителі, інтелектуали» (термин, созданный для «идейных ломателей традиций в 18-20 вв.»), а прежде всего:
      1. моральные авторитеты;
      2. в силу своей моральности сопричастные Божеству;
      3. хранители традиций, т.е. веками выработанных «правильных» (т.е. позволяющих выживать и существовать без социальных потрясений) правил поведения.
      В нашем обществе и кшатрии, и браманы были практически уничтожены в результате революции 1917 г. и последующей Гражданской войны — Революции Шудр. С этого (прихода к власти Шудр ) и начались все наши проблемы. И продолжатся, т.к. ЭТИ шудры, обуянные гордыней, просто НЕСПОСОБНЫ слышать браманов и подчиняться кшатриям.
      14 Jan
      kriukov Ну, хорошо – "внутреннего брахмана" пробудили. – А где внешние??
      14 Jan
      YL А який справжній "СМИСЛ" внутрішнього брахмана",
      Смисли" – це те що працює на інтеграцію (синтез) і усвідомлення суспільства "себе як єдиного організму"...
      Тексти з поділами на варни – це дезинтграція "смислів".
      Ганді та Че
      14 Jan
      Сергій Дацюк
      В цьому сенсі теза статті Максима Михайленка "Меньше Ганди, больше Че, Майдан!" мені здається дуже сумнівною і навіть небезпечною. Ганді – це пробуджений всередині вайшії брахман. Че – це пробуджений всередині вайшії кшатрій, або принаймні той, хто видає себе за кшатрія. Не всякий, хто бере в руки зброю – кшатрій. Водночас є кшатрії, які роблять інших кшатріями, апелюючи до їх гідності та спільної перспективи соціальних перетворень. А є кшатрії, які роблять інших шудрами, апелюючи до соціальної помсти за образи і будуючи перспективу на їх простих бажаннях.
      Якщо ми хочемо героїв, їх героїчних звершень, великих жертв та коротких і лише частково позитивних наслідків, нам потрібна в революції орієнтація на Че. Коли ми хочемо здобуття справжньої незалежності країни, малі жертви і довгострокові позитивні наслідки революції, нам потрібна орієнтація на Ганді.
      Ернесто Че Гевара це "воїн-революцінер", ідеями якого був ревізіоністський варіант марксизму-ленінізму. У Че Гевари немає і бути не могло власної філософії. Че Гевара це герой-перекоти-поле революції. Образ Че Гевари розбурхує уяву амбітних пасіонаріїв, яким потрібні героїчні звершення і яким наплювати на довгострокові наслідки таких звершень. Розлючені шудри обов'язково породжують свого Че Гевару і потім найперші потерпають від наслідків його героїки. Че Гевара під час революції намагається розбудити внутрішнього шудру в кожному учаснику революції, і ці маси шудр кинути у кровопролиття.
      Махатма Ганді це ідеолог індійського національно визвольного руху (без революції) з 1920 по 1950 рік, який розвинув філософію ахимси у свій оригінальний варіант – сатьяграха. Революції, в яких брав участь Че, це революції лівих ідей, які не витримали перевірку часом. Вчення Ганді не тільки звільнило Індію від британського панування, вона стало значно більшим за індійський визвольний рух – ідейною течією, що досі має вплив.
      14 Jan
      Radist2010 _
      Че боровся із диктатурами, а Ганді боровся проти, хоч не хоч, демократичної країни. Різні країни різні ситуації і різна бородьба. Зараз і Шотландія хоче референдуму за незалежність, що навряд чи булоб можливим, якби там була така ситуація, як в нас.
      Ганді був проти незалежного Пакистану, але не ризикнув лізти із мирними протестами на фронт. Мирні протести для індії закнінчилися серією локальних та міждержавних конфліктів деякі продовжуються дотепер.
      Суть у тому що для ситуацій різні протести. Коли намагаються перенести мирні протести на авторитарне поле виходить Тянь ан Мень. До чого власне і йде Україна.
      14 Jan
      Петр Склеев Дык Гади же в конце-концов и отменил кампанию "несортудничества и гражданского неповиновения", признав неготовность населения к такого рода действиям.
      14 Jan
      Wilhelm
      А ще, Ганді започаткував свій рух на багнетах збройного повстання поти британців 40-х років. Отже ненасильницький спротив мав цілком конкретну воєнну альтернативу, яку окупантам вже дали добряче посмакувати. І взагалі, приклад Індії – найслабше місце в цій статті. Висуваючи сатьяґрагу Ганді за приклад для наслідування, автор не усвідомлює, що в цій державі збереглася кастова система, а отже й місцева еліта. Натомість в Україні ця еліта була мало не цілковито винищена впродовж катастрофічного для українського етносу ХХ століття
      Філософії сатьяграхи
      14 Jan
      Сергій Дацюк
      Причому, коли ми говоримо про філософію сатьяграхи, потрібно точно розуміти її підґрунтя. Вираження філософії сатьяграхи іноді плутають з дуже подібним виразом толстовства, хоча ці дві філософії принципово різні.
      Основою філософії Л.М.Толстого були принципи "непротивлення злу насиллям", "всепрощення, всезагальна любов та самовдосконалення особистості". В той же час філософія ахимси полягає у діях щодо зменшенні зла в світі, спрямованих проти самого зла, а не проти злих людей. Толстовство особистісне, ахимса субстанціональна. Толстовство це "непротивлення злу насиллям" (відсутність дій противлення, а тому і насилля), в той час як ахимса це "противлення злу ненасиллям" (наявність дій противлення, але без насилля). Формулювання схожі, але принципово різні за відношенням до дієвого противлення.
      Сатьяграха (букв. "прагнення до істини") означає не тільки противлення злу ненасиллям, але також і готовність переносити біль і страждання задля повільних соціальних змін (нерадикальної повільної революції). Сатьяграха означає також вміння перетворити суперника на друга та союзника. Звернення до совісті в кризовій комунікації вважається дієвішим, ніж погрози та насильство. Причому звернення до совісті не дуже схоже на християнське смирення чи дієву демонстрацію страждання ("Хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й ліву" (Матвія 5:39)).
      Сатьяграха перетворює на зброю не демонстрацію слабкості чи смирення, а демонстрацію духовної сили. Сатьяграха будить внутрішнього брахмана у кожному для повільних але необорних соціальних змін.
      Сатьяграха в Україні
      18 Jun
      ВНУТРІШНІЙ БРАХМАН РЕВОЛЮЦІЇ або філософія протесту 2013-2014 років в Україні, ч.1
      15.01.14 Сергей Дацюк Источник
      Сатьяграха в Україні сьогодні це мирні протести, мирний тиск на владу, мирні розслідування протиправних дій влади за допомогою експертного потенціалу соціальних мереж громадськості, це відмова від масової корупції в своїй свідомості і в кожному вчинку в стосунках з владою. Сатьяграха це відмова від усього, що ми самі в собі вважамо неістинним.
      Сатьяграха означає, що прав людини недостатньо, потрібно зважати на права громад та права свого суспільства, права пращурів та права нащадків, права природи і права всього людства. Нам потрібне широке і сучасне розуміння прав, а не архаїчне уявлення про права людини.
      14 Jan
      Юрій Шеляженко
      Права людини – архаїчні, а кастова система – сучасна?
      Майбутнє за наступною парадигмою: всі права є похідними від прав людини.
      Сатьяграха це благородство у стосунках громадян, навіть тих, погляди яких ми не сприймаємо і не приймаємо. Благородство це принципово інша цінність, ніж нав'язана нам західна толерантність. Ми можемо не толерувати погляди інших, але ми маємо вчинять щодо них благородно. Нам потрібне благородство, а не толерантність.
      14 Jan
      Takozh ??? Кожен обирає самостійно за потребою.
      Сатьяграха це довіра до інтелекту та публічних інтелектуалів навіть коли нам не все зрозуміло, що вони говорять. Сатьяграха це прагнення інновацій – вагоме, послідовне і довгострокове, уникаючи радикальності їх застосування. Сатьяграха це впровадження тих інновацій, до яких більшість суспільства вже готова. Сатьяграха це роз'яснення, чому саме інновації потрібні і послідовне дослідження всіх перепон їх гальмування з тим, щоб відвернути негативні наслідки інновацій для різних соціальних груп. Сатьяграха це прагнення інновацій, а не напівмір чи тимчасових рішень.
      14 Jan
      Wilhelm
      Висуваючи сатьяґрагу Ганді за приклад для наслідування, автор не усвідомлює, що в цій державі збереглася кастова система, а отже й місцева еліта. Натомість в Україні ця еліта була мало не цілковито винищена впродовж катастрофічного для українського етносу ХХ століття
      Стратегії і революції
      14 Jan
      Сергій Дацюк
      Стратегія будь-якої влади (кшатріїв та вайшій), яка не хоче змін і водночас бажає зберегти своє панування у кризовому суспільстві, є – пригнобити брахманів, розбудити внутрішнього шудру в кожному, отримати кривавий терор і потопити революцію у контрреволюційній реакції. Ця стратегія полягає у перетворенні революції на бунт, заколот чи заворушення.
      Стратегії найбільш успішних і менш свого часу відомих революцій та пов'язаних з ними громадянських війн (англійської та американських) полягали у пробудженні внутрішнього брахмана – мінімальна кількість людських жертв при поступових соціальних змінах та позитивних наслідках у довгостроковій перспективі.
      Стратегії найбільш відомих і мало успішних революцій і пов'язаних з ними громадянських війн (французьких, німецьких, російських) полягали у пробудженні внутрішнього шудри, який видає себе за кшатрія – велика кількість людських жертв при радикальних змінах та суперечливих наслідках у довгостроковій перспективі.
      Зрештою великі жертви революцій домінуючих шудр виконують ту саму функцію, що і революції домінуючих брахманів, але з набагато більшою соціальною платою: екзистенціальні виклики (людські жертви, масовий голод, розруха і т.д.) ставлять учасників революції перед необхідністю вибору – змінити своє мислення або вмерти. Дуже часто тільки в такій ситуації невелика кількість людей поступово здатна міняти мислення, тобто пробуджувати внутрішнього брахмана. Причому більшість тих, хто не здатен пробудити внутрішнього брахмана, потім або пристосовуються, або вдаються до контрреволюції.
      Саме тому цивілізаційним завданням будь-якої революції є розбудити в кожному внутрішнього брахмана, який дослухається до зовнішніх брахманів і зможе поступово через довго практиковане велике інтелектуальне зусилля змінити своє мислення, свої соціальні уявлення, свої сподівання і мотивації.
      В революції не слухайте шудр, не підкоряйтесь кшатріям, не спокушайтесь цінностями вайшій – будіть внутрішнього брахмана і дослухайтесь до зовнішніх брахманів!
      14 Jan
      Питання
      14 Jan
      • Як це буде в релігійних світах
        14 Jan
        Николай Злочевский
        Шановний автор, стаття хороша, але вона справедлива не для християнського а тим більше не для мусульманського світу, не кажучи уже про світ іудейський.
      14 Jan
      Ценность ведической "кастовой" социологии ( в широком нефиксированном смысле) именно в том, что она работает во всех социумах без исключения.
      Відгуки
      14 Jan
      Irina Grace
      Я верю в долгосрочную эффективность общественного договора.
      И в краткосрочную — общественного террора.
      В первом случае — действительно очень важны любые методики просвещения, «подтягивания» критической массы социума до уровня инновационных идей, носителями которых являются брахманы. Идеально — когда «подтянуты» все варны.
      Примеры:
      • современного т.н. западного общества — продукт брахманских усилий идеологов европейского просвещения/реформации (300 лет)
      • современный Сингапур — продукт брахманских усилий одного человека (50 лет)
      • исторически «вечный» Китай — продукт брахманских усилий Конфуция.
      ps
      при этом некоторые впечатляющие победы героев-духовных-одиночек невозможны без совпадения с внешними векторами воздействия. Я имею в виду освобождение Индии от колониализма, освобождение ЮАР от расизма. И тот же Сингапур. Если бы это все не было выгодно американцам, никто бы там ни от чего не освободился.
      Другой вопрос, что современные «национальные брахманы» могут формировать благоприятное внутреннее развитие. С оглядкой на внешний «одобрямс».
      Прим. разные брахманские решения 80-90х годов при примерно равных исходниках привели к кардинально различным ситуациям на пост-советском пространстве и в том же Китае.
    • Філософія протесту. Успішні та неуспішні революції
      14 Jan
      Сергій Дацюк
      УСПІШНІ ТА НЕУСПІШНІ РЕВОЛЮЦІЇ або філософія протесту 2013-2014 років в Україні, частина 2
      16 січня 2014, 10:31
      У чому успіх революції? Чи можна вважати Велику Французьку революцію та Велику Жовтневу революцію успішними? Багато хто вважає, що так. Водночас оцінка залежить не від власного на хвилі революційної романтики бачення революції, а від бачення її в історичній перспективі. Історична ж оцінка найближча не стільки до культурних здобутків революції, скільки до цивілізаційних наслідків.
      Соціальні революції супроводжуються жертвами серед обивателів, серед правлячого класу, серед інтелектуалів, які активно підтримують чи активно виступають проти революції. Ефективність соціальної революції може бути оцінена як максимальні досягнення при мінімумі жертв. Революції також призводять до економічного спаду, руйнування міст та інфраструктур, екзистенційних випробувань населення і т.д. Проте питання про людські жертви революції є найболючішим, оскільки існують історичні прецеденти культурного захоронення соціальної архаїки не шляхом людських жертв.
      Давайте подивимося на революції та громадянські війни країн, що претендували на світове лідерство впродовж останніх чотирьохсот років. Цей схематичний огляд не є вичерпним, так що прошу істориків не дуже перейматися. Водночас пропонований огляд дає уявлення про тенденції, які достатні для висновків. Всі цифри взято з відкритих джерел, які є більш-менш авторитетними.
      Англія. Англійська революція (1640-1660) була не першою (першою була Нідерландська буржуазна революція (1566-1609)), проте була однією з найвпливовіших. Англійська революція почалася з замовлення Єлизавети I нового соціального проекту "науки" Френсісу Бекону ("Новий органон", 1620). Події 1640-1660 – вже наслідок золотого століття Єлизавети I. Жертвами громадянської війни (1642-1651) були 100 000 солдатів, більшість яких померли від висипного тифу. Англійська революція не знищувала аристократів і інтелектуалів в таких кількостях, як пізніше французька чи російська революції. Англійська революція призвела до створення лібералізму і утилітаризму, що стали основним ідейними течіями економіки вільного світу до теперішнього часу. Революція відкрила шлях промисловому перевороту, науковому піднесенню і колоніальному розвитку, що перетворив Англію на Великобританію (1707). Експорт знань і технологій в колонії привів зокрема до незалежності США, і в перспективі до виникнення англо-американської цивілізації, домінуючої в світі і сьогодні.
      США. Війна за незалежність (США – Британія) або Американська революція 1775-1783 рр. Всього 8000 вбиті, 17000 померли від хвороб. Ця революція привела до прийняття Американської конституції в 1787 році, першої сучасної конституції. Принципи демократії цієї конституції мали не менш сильний вплив на світ, ніж принципи французької Декларації. Громадянська війна в США 1861-1865 рр. призвела до жертв з обох сторін (Північ і Південь) – 258000 жителів півдня, 360222 сіверян (всього 618222 людини). Проте за останніми даними – близько 750 000 чоловік. Втрати на фронтах Другої світової війни США були менші. Громадянська війна призвела до скасування рабства, прискореного розвитку промислового і с/г виробництва. Конституція США була прийнята раніше французької, але справила в той час на Європу менший вплив через віддаленість США.
      Франція. За чверть століття з 1789 до 1814 (реставрація) революція зжерла від 3,5 до 4,5 млн. чоловік при населенні Франції 25 млн. чоловік. До часу Революції населення Франції становило 25 млн. чоловік, Великобританії – 11 млн., Німеччини – 24 млн., а до кінця XIX століття відповідно: 38 млн., 37 млн. і 56 млн.; тобто населення Німеччині зросло у два з гаком рази, Великобританії – навіть в три з гаком, а Франції – всього лише на 50 відсотків. Причому у французькій революції гинули в значній мірі аристократи та інтелектуали. Ідеї французької революції були втілені найбільш повно в США (Алексіс де Токвіль "Демократія в Америці"). Однак Франції знадобилося 2 імперії і 5 республік, щоб до теперішнього часу набути сучасну форму демократії. Франція так і не стала гегемоном, ні світовим, ні європейським, хоча у неї для цього були всі можливості. Сьогоднішня Франція це споживацька країна, без претензій на світове інтелектуальне лідерство. Остання спроба французького інтелектуального лідерства – постмодерністська інтелектуальна революція 60-70-х років, яка здійснила критику модерністського проекту. Остання французька недореволюція (1968) з її головним постмодерністським гаслом "Забороняти забороняється" стала основою нового індивідуалістичного руху розгнузданої вседозволеності та споживацтва. Постмодернізм відтоді став глобальною філософією, але в силу дефіциту конструктивних ідей не зміг здійснити жодні соціальні перетворення, окрім сумнівного надання прав різним традиційно упослідженим верства – емігрантам та секс-меншинам. Нинішня світова криза – наслідок еклектичного постмодерністського проекту. Постмодернізм як ідейна течія навіть на десяту частину не несе на собі того позитивного цивілізаційного потенціалу, який несли ідеї Великої Французької революції.
      Німеччина. Німці, які запізнилися до розподілу колоній, розв'язали в ХХ столітті дві світові війни, перша з яких закінчилася революцією в 1918 р. і породила Веймарську республіку (1919-1933), друга (1939-1945) закінчилася розділом Німеччини. Перша світова війна забрала приблизно 10 млн. життів. Друга світова війна забрала близько 55 млн. життів. Німеччина більше всіх інших країн загубила чужих життів за власні соціальні перетворення. Німеччина 30-40 -х років ХХ століття була світовим науковим лідером. Але після поразки у Другій світові війні багато німецьких знань і технічних винаходів цього періоду вкрали переможці (США, СРСР, Великобританія). Націонал-соціалісти репресували (відправляли в концентраційні табори) і знищували як обивателів, так і інтелектуалів. Сьогодні Німеччина це бюргерська країна, яка вже не мріє ні про державну велич, ні про інтелектуальне лідерство. Сьогоднішня Німеччина виробляє товари і послуги для суспільства споживання. Спроба Німеччини (Хабермас) реалізувати проект об'єднаної Європи на противагу англо-американському домінуванню в світі поки не є успішною.
      Росія. З 1917 по 1923 рік померло 29,5 млн. чоловік. Приблизно половина з них – жертви громадянської війни. З 1929 по 1933 рік померло 18,4 млн. чоловік, приблизно половина з них жертви репресій. З 1934 по 1938 рік померли 9,6 млн. чоловік. Отже міф 1937 року про масові репресії не підтверджується. (В.Кожинов "Россия. Век ХХ-й."). Однак в 1937 році в СРСР репресували саме інтелектуалів, воєначальників і менеджерів вищої ланки. Росія демонструє найвищу ціну у власних людських життях за соціальну революцію. Найголовнішим досягненням СРСР є те, що СРСР був світовим науковим лідером у 60-70-ті роки ХХ століття. Другим цивілізаційного рівня досягненням є космічна експансія СРСР в 60-80-ті роки ХХ століття. У 1991 році СРСР розпався і перестав існувати як цивілізаційне утворення. Наукове лідерство втрачено разом із самою наукою. Космічні досягнення після радянської доби Росія намагається зберігати за допомогою міжнародного співробітництва. Імперські ідеї відродження СРСР все ще розбурхують уяву російських інтелектуалів і політиків.
      Найбільш ефективною була англійська революція і пов'язана з нею культурно американська революція: 1) був запропонований новий цивілізаційний проект (наука (Френсіс Бекон), обґрунтований прагматичною філософією (Бентам (англ.), Пірс (амер.), Джеймс (амер.), Дьюї (амер.)); 2) був започаткований масштабний рух передачі знань та культури в Європі – Просвітництво, що досягло найбільшого розвитку у XVIII ст. у Франції; 3) майже не знищували інтелектуалів; 4) знищили взагалі мінімальну кількість людей порівняно з іншими революціями; 5) забезпечили випереджальний розвиток англійської та американської промисловості і домінування на міжнародному ринку. Англо-американське домінування у світі сьогодні є наслідком ефективних революцій в Англії та США.
      Найменш ефективними були війни і революції Німеччини: 1) знищили найбільшу кількість людей у світі; 2) привели до розчленування Німеччини після другої світової війни; 3) привели до знищення великої кількості німецьких інтелектуалів; 4) призвели до того, що плодами науково-технічних досягнень Німеччини 30-40-х років скористалися країни-переможці, а не Німеччина; 5) Німеччина втратила цивілізаційний потенціал.
      Середню соціальну ефективність мали революції у Франції та Росії: 1) мали ідейний вплив не весь світ, але не дуже ефективно впливали на власні країни; 2) знищували та репресували інтелектуалів; 3) дали поштовх до культурного та науково-технічного розвитку у своїх країнах; 4) здійснили важливі цивілізаційні кроки в 60-70-ті роки ХХ століття – у Франції постструктуралізм-постмодернізм, в СРСР світове наукове лідерство, космічна експансія та СМД-методологія. Сьогодні Франція і Росія є під гнітом англо-американського домінування.
      Окремо можна сказати про індійський національно-визвольний рух (1920-1950), який зовсім не був революцією. З усіх соціальних перетворень це найбільш взірцеве. У цьому русі брали участь всі страти та соціальні групи суспільства. Це був масштабний та довгостроковий рух, який очолювався Індійським Національним Конгресом, загальнонаціональною партією. Ідеологом руху був Махатма Ганді, який розробив філософську доктрину, впливову і досі – сатьяграха. Жертв практично нема. Сьогодні за номінальним обсягом валового внутрішнього продукту Індія займає 10-е місце в світі, а за обсягом ВВП, перерахованим за паритетом купівельної спроможності – третє місце.
      Такий короткий огляд різних революційних перетворень показує прості істини: 1) чим менше жертв в революції, тим краща довгострокова перспектива країни в цивілізаційному плані; 2) чим менше революція жертвує інтелектуалами та більше дослухається до них, тим більше досягнень вона може мати; 3) висока соціальна ефективність революції у власній країні може привести до її світового домінування; 4) дуже низька соціальна ефективність революції рано чи пізно приведе до руйнування країни (Німеччина, СРСР) чи довгих поневірянь країни (Франція).
      В загальному вигляді можна сказати, що успіх революції прямо залежить від здатності правлячого класу країни до соціальних інновацій, які випрацьовуються в самому суспільстві (власними інтелектуалами), публічно просуваються в суспільстві, враховують інтереси всіх соціальних груп та сміливо і водночас поступово впроваджуються. Найбільше зусиль революціонери мають докласти не стільки до впровадження інновацій, скільки до роботи по культурному захороненню і утилізації соціальної архаїки.
      Революції відбуваються не на Майдані. Революції відбуваються у мисленні і мотиваціях. Мислення та мотивації змінюється повільно. Змусити людей змінити мислення і мотивації, не тільки залишивши їх в живих, але і включивши в соціальний процес інновацій – це головне завдання будь-якої успішної революції.
    • Філософія протесту. Альтернативи революції
      14 Jan
      Сергій Дацюк
      АЛЬТЕРНАТИВИ РЕВОЛЮЦІЇ або філософія протесту 2013-2014 років в Україні, частина 3
      31 січня 2014, 11:01
      Текст складний, узагальнюючий та інтегральний (відсилаючий до інших моїх праць).
      Зміна теоретичних основ революції
      Що таке взагалі революція? Радикальна, корінна, глибока, якісна зміна, стрибок у розвитку суспільства, природи або пізнання, що породжує відкритий розрив з попереднім станом.
      Соціальна революція є наслідком неспроможності правлячого класу провести соціальні зміни існуючими соціальними засобами. Соціальна революція проводиться шляхом активізації більшої частини суспільства під цілі соціальних перетворень і примусу правлячого класу до цих змін.
      Бунт роблять маси, революції роблять інтелектуали. Без попередньої інтелектуальної роботи революції неможливі. Можливий лише бунт – безглуздий і нещадний. Щоб бунт став революцією, бунту потрібні смисли – нові смисли, оскільки старі смисли обмезсмислюются і призводять до кризи.
      Головним питання революції В.І.Ленін вважав питання про владу (перехід її від одного класу до іншого). В сучасному розумінні теорія революції має бути переглянута. Влада, яка за часів Леніна розумілась як політична державна влада, тепер стала дуже розгалуженою і глобальною: 1) політична влада (законодавча, виконавча та судова); 2) економічна влада (корпоративно-банківська); 3) інфраструктурно-нормативна (хто управляє інфраструктурами, встановлює норми права); 4) концептуальна влада (хто породжує нові ідеї та смисли і продукує символи та бренди в комунікації, продукує проекти рішень для політичної та економічної влади і розробляє нові норми для інфраструктурно-нормативної влади); 5) комунікаційна влада (хто контролює комунікацію та наскільки відкриті і рівноважні формати застосовуються).
      Сьогодні політична влада це симулякр, бо здобуття її в процесі революції мало що вирішує. Політичного лідера, який прийшов до влади, дуже швидко вербують міжнародні структури інфраструктурно-нормативної влади та корумпують корпорації і фінансові структури, якщо у нього відсутня позиція і відповідна програма не тільки системної протидії, але і побудови такої соціальної моделі суспільства, яка унеможливлює його залежність. Справжня революція є революцією, перш за все, інфраструктурно-нормативної влади (інноваційна конституція, нові інфраструктури), концептуальної влади (нові смисли, символи та бренди, нові типи рішень) та комунікаційної влади (нові способи та формати комунікації).
      Оскільки політична влада давно вже не є визначальною, основним питанням будь-якої революції є смисли, які творяться незалежними інтелектуалами поза креативним класом. Саме смисли створюють дієвість реальної концептуальної влади, яка тільки і може надати орієнтири для змін мережевому громадянському суспільству: відновити свободу думки в комунікації, обмежити вплив міжнародної інфраструктурно-нормативної влади, стати конкурентом політичній та корпоративно-банківській владам, створити цілі колективної позитивної перспективи для суспільства та людства в цілому.
      Комунікація може просувати нові смисли лише тоді, коли в ній не панує цензура. Останнім часом цензура все більше є не блокуванням якогось змісту, а продукуванням і домінуючим просуванням (зусиллями того ж таки креативного класу) таких змістів, що не дозволяють аналізувати і навіть бачити дії інфраструктурно-нормативної та економічної влад. Комунікація в умовах Інтернет перестає належати політичній владі якось інакше, ніж через її обмеження та блокування.
      Отже всі, хто ще досі пропонують захоплювати в революції політичну владу, можуть навіть не сподіватися на успіх революції, бо нові політики, які прийдуть після революції, не зможуть досягти жодної з поставлених смислових цілей. Саме тому єдиним способом сучасних революцій є опора на мережеві громади, поєднані смислами, які здійснюють комунікацію в нецензурований спосіб і можуть протистояти глобальній інфраструктурно-нормативній владі, державній та муніципальній політичній владі, а також корпоративно-фінансовій владі – як транснаціонального, та і національного рівня.
      Водночас у питаннях інфраструктурно-нормативного характеру мережеві громади надзвичайно слабкі. Тут необхідні смислові інновації інтелектуального характеру, які ще тільки потрібно розробити. Тут потрібні нові ідеї і нові підходи, яких поки що дуже мало.
      Смисли революції як альтернативи вибору
      Давайте поглянемо на смислостворюючі тексти минулих революцій. Філософська робота, продукуюча нові перспективи людської цивілізації – як "Новий органон" Френсіса Бекона (1620), з чого по суті почалася Англійська революція (1640-1660); Конституція – як в Американській революції 1787; Декларація прав людини та громадянина – як в Великій Французької революції 1789-1794; Маніфест Компартії Маркса і Енгельса (1848), програма партії більшовиків (програма-мінімум і програма-максимум, 1903) – як в революції 1917 року в Росії. Новий напрямок філософії (постструктуралізм-постмодернізм) – як у революції 1968 у Франції. Тільки такі змістовні ознаки роблять революцію осмисленою.
      Виміри, що надають смисл революції в Україні 2013-2014 років:
      1) Провінційність / глобальність;
      2) Нація / Цивілізація;
      3) Європа / Росія;
      4) Цілісність / фрагментація
      5) Ганді (мир) / Че (війна);
      6) Паліативи / інновації;
      7) Олігархія / поліархія
      8) Постмодернізм / конструктивізм;
      Виміри, що поступово втрачають смисл – демократія, права людини, толерантність.
      Найперший вибір, який робить революція, це вибір масштабу – провінціальність чи глобальність.
      Найбільш відомі революції – Французька (1789) та Російська (1917) – були революціями, які проголошували зміни світу. Французька (1789) революція намагалася змінити світ, який був влаштований нерозумно, на світ, що влаштований розумно – на засадах свободи, рівності і братерства. Російська (1917) революція намагалася змінити світ, який був влаштований несправедливо, на світ, що влаштований справедливо – на засадах колективної справедливості та товаристськості. Обидві революції прагнули влаштувати світ без Бога, вони змінювали філософію, соціальні закони, соціальну структуру суспільства. І французька, і російська революції вважали себе початком світової революції, що значною мірою так і сталося. Обидві революції мали при цьому ідеальний образ майбутнього.
      Сучасні провінційні революції прагнуть утилітарних змін світу – більше свободи, більше добробуту, входження суспільства до групи заможних суспільств. Сучасні революції не ставлять цивілізаційних завдань – космічні пілотовані польоти на інші планети чи творення нових віртуальних світів, які не є відображенням нашого Світу; протести проти державного фінансування наукових досліджень в рамках Стандартної моделі в фізиці чи протести взагалі проти стримування державами розвитку ненаукових знань та уявлень; знищення монополій держав на збір податків; повсюдне знищення банківської таємниці і запровадження системи публічних фінансів у всьому світі – все це поки що не може бути мріями сучасних провінційних революцій.
      Справді, ну ми ж не можемо уявити, що люди вийшли на Майдан протестувати проти стримування досліджень в рамках теорії струн у фізиці чи за прискорений розвиток електромобілів і заборону двигунів внутрішнього згорання. Так само ми не можемо уявити протесту проти постмодернізму як світогляду, якого дотримуються більшість правителів світу, згідно з яким брехня і правда в медіа задля вигоди політиків називається множинністю істини, яку ми маємо толерувати та ставитися до неї політкоректно. Це все здається дуже непрактичним, тобто таким, за що люди більше не можуть жертвувати життям. А от вийти на Майдан за подорожі до Європи без віз – це ми можемо. Саме тому провінційні революції, які насправді є революціями проти недемократичних влад, мають лише кон'юнктурні оцінки, коли зовнішні геополітичні гравці, які розглядають їх як поширення свого впливу, підтримують їх залежно від їхнього геополітичного інтересу.
      Глобальна революція, якої бояться правителі всього світу, може відбутися і в провінції, але коли мислення інтелектуалів цієї провінції є непровінційним. Глобальні революції можуть нести лише глобальні цілі. Якщо, наприклад, революція ставить проблему корупції, то потрібно викривати глобальну систему банківської таємниці, яка дозволяє такій корупції існувати. Люди, що звертаються до США з прохання заблокувати корупційні рахунки своїх владоможців, в принципі не ставлять питання – а як існує така ситуація, що США закривають очі на корупційні рахунки правителів різних країн.
      Вибір нація чи цивілізація вже відбувся, нам залишилося лише його усвідомити. Сучасні революції перестали бути національними, хоча національні елементи все ще є їх учасниками. Сучасні революції керуються лише цивілізаційним вибором, навіть коли самотужки такий вибір зробити не можуть. Сила нації в минулих революціях трималася на таких умовах: 1) низька коннективність світу та відносна ізольованість націй, що дозволяло мати відносно незалежну державну культурну політику, яка сприяла розвитку націй; 2) зв'язок між державою, територією та нацією; 3) формування масової свідомості лише в рамках унітарної ідентичності, де вибір був невеликий – релігія, нація або пролетарський інтернаціоналізм (класова свідомість).
      Сучасні обставини змінили ці умови. 1) висока коннективність світу в принципі не дозволяє мати окрему культурну політику по відношенню до якої-небудь нації, якщо вона не є водночас крупною цивілізацією (англо-американська, Китай, Індія), причому менш крупні, і відтак менш розвинуті (ЄС, Росія, Латинська Америка) мають дуже малі шанси на перспективи свого націоналізму. 2) зв'язок між державою, територією на нацією розпався, в мережевому мультикультурному світі місця для нації залишилися тільки на рівні певних ритуалів (наприклад, коли кричать "Слава України", то треба кричати "Героям слава"); 3) політарна (множинна) ідентичність розподіляє всередині своєї структури всю соціальну енергію кожного так, що на націю як на одну з невелеких структур ідентичності залишається дуже мало енергетики.
      Сучасні крупні цивілізації перебувають в конфлікті. Лише на рівні конструювання цілісного людства цей конфлікт може бути залагоджений. Спроба розглядати цивілізації як нації-держави завжди веде до міждержавних і світових війн. Саме тому формування єдиного людства це той процес, який поволі здійснюють громади різних цивілізацій та транснаціональні корпорації, але якому опираються національні правителі всіх країн.
      Вибір між Європою та Росією є ілюзорним. Цей вибір направду є вибором між двома цивілізаціями, які перебувають в стадії становлення – їх перспективи дуже непевні, на відміну від перспектив цивілізацій Китаю, Індії та англо-американської. Вступ України куди б то не було однаково пов'язаний з перевагами та втратами. Втрати є безсумнівні, а переваги непевні. Найкращий вибір – створення нової цивілізації в Україні, по відношенні до якої інтеграційні процеси мали б зворотній напрямок – Європа чи Росія вирішували б питання про поширення українських практик.
      Пов'язаний з геополітичним вибір між цілісністю та фрагментацією країни це вибір між складною та спрощеною системами управління. Сьогодні Україна демонструє неспроможність мати складну систему управління – цьому заважає недоповнювана жодними інтелектуальними традиціями демократія, в якій інтелектофобія дуже швидко здатна створювати "сіру піраміду", що повсякчас має здатність перетворюватися на олігархічний корупційний бандитський режим. Фрагментація не обов'язково означає федералізацію. Фрагментація також може розглядатися як мережева країна, де в основі лежить влада місцевих громад та принцип супердіарності на заміну принципу субсидіарності.
      Вибір між Ганді (мирними перетвореннями) і Че (перетвореннями шляхом збройної боротьби) це вибір, що виник в ХХ столітті у зв'язку з вченням Ганді, яке досі не оцінене належним чином в Україні, та героїчним образом Че, який створила зокрема західна пропаганда. Образ Че дуже вигідний західному способу життя, бо суть діяльності Че не становить для нього жодної загрози – він героїчний борець за ідеї, що показали свою соціальну неефективність. Героїка та неефективність суті героїчних звершень – це основна умова для популярності образу. Інакше цей образ не транслювався б західними медіа.
      Вибір на користь Ганді є проблемним для України. Інтелектофобія українців не дозволяє нам покластися на інтелектуальну роботу. Майдан – явище, що пропагує інтелект, але в своїх організаційних діях інтелектом рідко послуговується. Інтелект це не виступи зі сцен Майдану. Інтелект це спосіб соціального проектування нової країни, на яке Майдан виявився дуже обмежено здатен. Це протиріччя Майдану – головна причина його безуспішних дій до січня 2014 року.
      Війна чи мир є одним з головних питання способу революції. Революції можуть бути мирними, а можуть бути і кривавими. Найбільш успішні, як показує невеликий схематичний огляд революцій, це ті, в яких було досягнути найбільші результати за найменших жертв.
      Водночас найбільші жертви, що спричинені в світі національними амбіціями Німеччини в ХХ столітті, призвели до виникнення глобального страху – страху перед тотальними ідеологіями (комуно-соціалізму та націонал-соціалізму), який фактично став причиною виникнення філософії постмодернізму, що і породила нинішню світову кризу.
      Вибір між паліативами та інноваціями. Паліативи це напівзаходи, які традиційно використовуються в Україні... Консенсус еліт, що вважається вищим за політику, традиційно в Україні не припускав інновацій. Інновації як розумова установка не відповідають українському менталітету, націленому на миролюбність. Миролюбний характер українського народу глибинно заважає принциповим змінам.
      Сама пропозиція будь-якої соціальної інновації приводить представника правлячого класу у ступор. Соціальні інновації в країні не просто неможливо впроваджувати, їх навіть неможливо обговорювати. Коли представник українського правлячого класу чує щось про соціальні інновації, він говорить наступне: 1) "Це дурня"; 2) "Це не на часі"; 3) "Спочатку треба взяти владу, а потім уже проводити інновації". Тільки от все це велика брехня. Розробляти і узгоджувати інновації потрібно до того, як брати владу, інакше нові представники влади ніколи і ні за яких обставин не будуть здійснювати те, про що вони не мріяли, що вони не обговорювали, що вони не обіцяли іншим під час революції. Ми змінювали конституцію в країні уже безліч разів. Скільки ще нам її потрібно змінювати, щоб дійти до простого висновку – нам потрібна інноваційна конституція.
      Вибір між олігархією та поліархією це вибір між світом монополізованим та ієрархічним, з одного боку, і світом конкурентним та мережевим, з іншого боку. Олігархія це не тільки влада олігархів – це також всілякі монополізми, що досі зберігаються всередині демократії. Ці монополізми представлені державою як такою, яка і є головний олігарх. Монополія на збір та розподіл податків державою має бути ліквідована. Податки мають збиратися і розподілятися на місцевому рівні, а на центральний рівень має перечислятися лише та частина, яка фінансує інфраструктурні послуги (армію, науку, освіту, медицину тощо).
      Монополія держави на встановлення унітарних ідентичностей має бути ліквідовано. Це означає розподілене громадянство і повну ліквідацію державних гарантій унітарних ідентичностей (громадянства, національності, релігії, раси). В розподіленому громадянстві ідентичність є винятково політарною (множинною, мережевою).
      Це також означає відмову держави від захисту унітарного суверенітету, тобто це означає розподілений суверенітет, який походить з тієї обставини, що територія, нація і держава більше не поєднані одна з одною. Відтак місцеві громади організовуються за топологічним, а не територіальним принципом; нація є однією з форм культурного співробітництва громад, але вже не домінуючою ідентичністю;
      Держава не першому етапі революції є формою управління інфраструктурами, мережеві послуги яких ще залишаються прив'язаними до території. На другому етапі вже глобальної революції держави переміщаються на рівень світових цивілізацій. При виникненні бюджету планети та складанні правових основ людської цивілізації держави зникають повністю. Отже мова зараз може іти лише про перший етап революції – це збереження держави з її відмовою від монополії щодо податків, фіксації унітарних ідентичностей та захисту унітарного суверенітету.
      Найскладнішим є вибір між постмодернізмом та конструктивізмом, бо він найменш зрозумілий обивателям.
      Інтелектуали провалилися в постмодернізм, борсаються там і самостійно вибратися не можуть. Постмодернізм знищує дійсність, підміняючи її дискурсами та мовними іграми, створюючи цим симулякри і пропагуючи масове захоплення цими симулякрами. Постмодернізм, у своїх мотиваціях спрямований на вічне становлення і подовження теперішнього, не дозволяє бачити перспективу і нові горизонти людства. Постмодернізм, підкреслюючи множинність істин, не дозволяє розуміти складну істину. Постмодернізм, обмежуючи тотальність на користь нескінченності і фундаментальність на користь деталізації, не дозволяє осягати тотальність глибини в якості сильної мотивації для пізнання. Молодь, занурюючись в деталізацію пізнання, не може мати сильних мотивацій в цьому пізнанні, тому що це не цікаво, не драйвово, не героїчно. Убивши героїку звершень, постмодернізм по суті призвів до кастрації духу. Постмодернізм вбив сильні мотивації молоді, і цим завдав величезної складно виправної шкоди всьому людству. Оскільки постмодернізм є першою глобальною філософією людства, то людство від нього сьогодні страждає не менше, ніж свого часу страждало від комуно-соціалізму чи націонал-соціалізму, які були явищами регіональними. Постмодернізм це глобальна контрреволюція проти модерну, що не породив власну революцію.
      Конструктивізм протиставляється постмодернізму, хоча в змістовному плані виростає саме з нього. В конструктивізмі може бути сконструйовано доволі складний світ, де є не одна, а безліч реальностей, в тому числі, і перш за все, соціальних реальностей. Не множинність простих істин, трансльованих медіа всередині суспільної толерантності, а наявність єдиної, але складної істини, всередині процесу її відстоювання і впровадження її через прибічників – є основою цивілізаційної роботи людства. Якщо ми можемо уявити деяку бажану складну соціальну реальність, то ми можемо її реалізувати. Не методи, не управлінські дії лідерів, не мовні ігри медіа, а конструктивні дії мережевих громад є основою нового конструктивного світу. Не поняття породжують соціальні моделі, а соціальні моделі породжують поняття, відтак наявні традиції чи нові теорії завжди доволі умовні для соціальної практики. Не знання в процесі пізнання, а уявлення мрій і спроб їх здійснити є основою соціальних перетворень. Мотивацією конструктивної дії є не "знання – сила (влада) ", а "уява – ентузіазм цікавості та мрії". Конструктивізм це когнітивна революція.
      Звичайно це доволі складні уявлення, зрозумілі здебільшого філософам. Але вони і є справжньою революцією сьогодні. Це уявлення світової революції, яку може здійснити будь-хто, навіть ми.
  13. За лаштунками Революції-2014
    14 Jan
    ЗА ЛАШТУНКАМИ РЕВОЛЮЦІЇ-2014
    19 листопада 2014, 13:12
    Річниця революції 2013-2014-го років заслуговує на те, щоб зробити попередні оцінки витоків громадянського протесту, революції та війни, а також коротко розповісти про її рушійні сили, особливо, що стосується теоретичної, комунікаційної та організаційної її підготовки.
    Революція 2013-2014 – прогнози та проекти, історія та соціологія
    14 Jan
    Щодо річниці української революції 2013-2014 років вже опубліковано декілька статей. Найбільше мою увагу привернула стаття Ярослава Грицака.
    У своїй статті "Революція цінностей" Ярослав Грицак формулює бачення революції, в якому є декілька проблем: 1) ставлення до революції як до події, а не тривалого процесу; 2) ставлення до революції як до протестної стихії (яку мають досліджувати соціологи), а не упорядкованого суб'єктного дійства (яке мають формувати філософи, політологи та соціальні інженери); 3) зміни у суспільних цінностях ніколи не стаються самі по собі, їх завжди здійснюють клуби, суспільні рухи, громадські організації та окремі інтелектуали; 4) революція це, перш за все, ідеї, які вона реалізує, та смисли, які вона створює.
    Щоб писати історію революції, потрібно чітко розуміти, що таке революція, які її причини та витоки, які її рушійні сили, які її ідеї та смисли.
    Якщо подивитися, які суб'єкти діють в революції у Ярослава Грицака, то можна побачити, що це: 1) "макросоціологічні українці" – соціологічна більшість українців; 2) "макросоціологічна молодь" – "покоління незалежності", тобто молодь в соціологічному аспекті нового покоління; 3) Росія і Європа; 4) Путін та Янукович.
    А куди ж поділися інтелектуали, інтелектуальні клуби та загальнонаціональні молодіжні рухи? Куди поділися широкі громадські рухи? Куди поділася група мудреців та моральних авторитетів? Куди поділися рухи, з яких потім виник "Правий сектор?" Куди поділись волонтерські організації, з яких сьогодні виникла підтримка, яка зробила нашу армію боєздатною?
    Суть революції 2013-2014-го саме і полягала в тому, що в ній змінився історичний суб'єкт в Україні – ним перестала бути політична та бізнесова еліта, і стала самоорганізована громада. Відтак історію цієї революції потрібно бачити інакше, тобто як історію виникнення цього нового суб'єкту.
    Якщо спиратися на підхід Грицака то можна сказати, що революція все ще не осмислена гуманітарними вченими. Це означає, що ми в четвертий пункт діючих суб'єктів маємо вписати замість Януковича – Порошенко і знову почати боротьбу з узурпацією влади нинішнім Президентом – в Парламенті, в судах, в прокуратурі і т.д.
    Якщо ми бачимо лише таких суб'єктів, яких бачить Грицак, то це означає, що інших суб'єктів історичних процесів ми бачити не можемо – ні в теперішньому, ні в минулому. Це означає, що ми можемо покладатися лише на абстрактних суб'єктів – макросоціологічних українців.
    Ярослав Грицак пише: "Я був одним з тих, хто писав, що в Україні революція висить у повітрі (лютий 2012). А весною 2013 року я пророкував: це може бути справою найближчих місяців".
    Найкращий спосіб спрогнозувати революцію, це її самому здійснити. Найкращий спосіб дізнатися про революцію, якщо сам її не здійснюєш, це спитати у молоді та своїх колег інтелектуалів – чи бува не збираються вони робити революцію.
    Мені як авторові статті "Ідеї революції, або яка революція нам потрібна?", яка вийшла ще в грудні 2011 року, де власне розписано два сценарії стратегічного підходу до революції – в умовах цілісної і в умовах фрагментованої України, трохи ніяково було читати про такі "пророцтва" Ярослава Грицака.
    Для багатьох моїх колег, безпосередніх учасників підготовки революції, такі слова історика виглядають дуже дивними і навіть образливими. Як можна було революцію передбачати в 2012 чи 2013, коли вона "висіла в повітрі" весь час, починаючи з 2005 року, коли стало зрозуміло, що Помаранчева революція сталася невдало.
    Якщо зробити пошук за словом "революція" на "Українській правді" чи на "Хвилі", і ретроспективно гортати результати пошуку, то можна побачити, що про революцію від 2005-го року не писав хіба що ледачий чи дурний.
    Українські соціологи тут помилилися, але вони не прорахувалися, вони концептуально схибили.
    Соціологи можуть дослідити найкраще лише рівень протестних настроїв. Заміряти поширення революційних ідей вони теж би могли, якби наперед знали, які ідеї стануть революційними.
    Соціологічно заміряти діяльність нового соціального суб'єкта можна лише знаючи, що це за суб'єкт.
    Ґрунтовну підготовку до революції не вели парламентські опозиційні політичні партії – в їх офіційних політичних документах протягом 2005-2013 року фактично немає згадки про наступну революцію.
    Підготовку до революції в Україні вели клуби, рухи, громадські організації, окремі інтелектуали, які здебільшого були поза політичним мейнстримом. Тому для дослідження витоків української революції потрібні інші підходи: мікросоціологічні (досліджувати не більшість, а активні соціальні групи), суб'єктні (бачення нових суб'єктів), іншо-технологічні (+Інтернет, +соціальні мережі), тобто потрібна інша "оптика історії" та інша "оптика соціології", що дозволяє бачити смислові соціальні рухи, а не інституційні.
    Відтак революція в Україні починає широкомасштабно готуватися з 2010-го року, тобто з моменту приходу до влади кривавого президента. Цю революцію готують практично публічно – в інтернет-виданнях та соціальних мережах.
    Якщо не бути долученим до Інтернет і соціальних мереж з 2010-го по 2013-й рік, то і прогнозувати революцію в Україні практично неможливо.
    Це є новина для істориків, бо ж змушує їх заглядати у такі середовища, куди до цього часу вони ніколи не заглядали. Інтернет та соціальні мережі почали творити історію, а отже мають стати джерелами для істориків. Щодо соціології скажу навіть радикальніше – соціологія слабко історизується. В історії часто діють суб'єкти, що не піддаються макросоціологічному аналізу. А мікросоціологічний рівень соціології здебільшого мало історизується, бо соціологи його зазвичай ігнорують в теперішньому. Більше того, якщо історик ставить завдання досліджувати політичні процеси, то він має послуговуватися ще й політологічними знаннями.
    Я глибоко переконаний, що підготовка революції-2013-2014 повинна розглядатися не як діяльність Європи, Росії, соціологізованого українського суспільства чи політичних партій (владних та опозиційних), а як діяльність клубів, молодіжних рухів та нових медіа і соціальних мереж.
    Здебільшого в інтелектуальних клубах та молодіжних рухах визріла українська революція.
    Але давайте все по порядку.
    Теоретична, комунікаційна та організаційна підготовка революції в Україні
    14 Jan
    Я розповім про ті інтелектуальні революційні клуби, молодіжні рухи та нові медіа, в яких я та мої колеги брали безпосередню участь в Києві. Історію революційних інтелектуальних клубів та молодіжних рухів Львова та Харкова обіцяли коротко викласти мої колеги.
    Ці рухи, на мій погляд, безпосередньо здійснили підготовку революції, взяли в ній участь, стали за захист країни у війні та продовжують рухати революцію в умовах спротиву їй контрреволюційних сил.
    Київський Дискусійний Клуб Дилетантів
    14 Jan
    В 2003-му році з'являється клуб КДКД, який ставить собі завдання розібратися з перспективами світу, в якому ми живемо, і з перспективами території, на якій ми живемо. Принципи клубу передбачали створення саме інтелектуального простору дискусій в Україні.
    КДКД породив багато інших клубів, які прямо чи опосередковано визнавали його приклад: Foundation For Future (FFF) (грудень 2010), Революційний клуб (червень 2012), Республіканський клуб (березень, 2013), Клуб Православних дискусій (травень 2013).
    З травня 2006 року по липень 2008 на КДКД обговорювалися перспективи України.
    З червня по грудень 2010 року на КДКД обговорювалася тема війни. Найбільш цікаві доповіді – Валерій Вакарюк "Какая война нам нужна?", Гейдар Джемаль "Радикальное сознание: финализм", Юрій Громыко "Новые войны: консциентальные, неправильные, "без дна"", Володимир Нікітін "Спасти человечество: война за мышление", Сергій Дацюк "Конфликты и мотивации", Сергій Переслєгін "Военная теория для дилетантов", Роман Хіміч "Насилие, Власть и Собственность: а было ли табу?".
    2011 рік КДКД присвятив роботі осмислення самовизначення – як персонального, так і колективного, в розмінні – для країни та світу.
    Перше півріччя 2012 було присвячене фіналізму та спробам випрацювання нових уявлень в схемі "За..." (за корпораціями, за освітою і т.д.) В другому півріччі 2012 року розглядалися різні способи самоорганізації. 2013 рік був присвячений різним світоглядним питанням.
    Активними учасниками КДКД були безліч громадських активістів, що отримали визнання на хвилі революції.
    КДКД та FFF спричинилися до формулювання основних ідей та смислів революції в світовому контексті. Без розуміння цих ідей, неможливо зрозуміти не тільки витоки революції 2013-2014 року, але і її перспективи.
    Студреспубліка
    14 Jan
    Студреспубліка – громадський рух, який є за статусом всеукраїнським і молодіжним, об'єднує мережевим чином молодь і студентів, а також прогресивних експертів, і представлений у кожному регіоні України, залучає практично кожен виш. Також рух "Студентської республіки" охоплює Австрію та Білорусь, має осередки розвитку та партнерства в інших країнах Європи та світу. Республіканці об'єднані діяльністю та загальними дискусіями, зашитими в цю діяльність (більшість проектів проблематизовані). Лідер руху – Павло Вікнянський.
    Організація була юридично утворена у 2006-му у форматі де-факто молодіжного руху абсолютно нового типу, не розважального плану, а інтелектуального, не занадто формалізованого, а такого, який буде прагнути до виключення будь-яких імітаційних і політиканських дій у своїй роботі. Місія організації – виховання поколінь, здатних вільно мислити, свідомих лідерів для України як повністю суверенної держави.
    Студреспубліка еволюціонувала з однойменної програми Народно-демократичної ліги молоді. Відтак найцікавіше в цьому молодіжному русі те, що Народно-демократична партія пішла у небуття, а створений нею молодіжний рух став впливовою силою України.
    Міжнародна програма "Студентська республіка" (або літній цикл Студреспубліки) стала найбільш довгограючим із усіх громадських проектів в Україні, реалізується по схожій схемі кожен рік влітку, з 1998 року. Масштабний хеппенінг на рівні кожного регіону України, у центрі якого ділова, а пізніше організаційно-діяльнісна гра, під час якої студенти разом із експертами у конкурентному та жорсткому режимі обговорюють фундаментальні та важливі для сьогодення проблеми не лише свого регіону, але і України та світу.
    З 2004 року в Криму на узбережжі Чорного моря до Дня незалежності України за участі переможців регіональних етапів (а це – Студентські мери та депутати Студентських магістратів та інші активісти – разом біля 1000 молодих лідерів та інтелектуалів) відбувається фінал Студреспубліки. Тема останнього фіналу, який уже проходив уперше не в Криму, а на Миколаївщині – "Модель України в умовах нового світового порядку".
    Окрім багатьох місцевих проектів, республіканцями реалізуються декілька основних загальнонаціональних, серед яких можна виділити: "Зимова Студреспубліка" (камерна ОДГ у Карпатах, як правило, кінець лютого), "Новий старт" (проходить весною під Києвом, під час проекту напрацьовується Стратегія-2050 для України) та, власне, літній цикл Студреспубліки (регіональні по всій країні + фінальний етап на чорноморському узбережжі).
    Члени Студреспубліки стали учасниками революційних подій 2013-2014-го років. Важливо, що і зараз Студреспубліка не втратила зв'язність і продовжує активно працювати по змісту повз державні та військові кордони.
    Ініціативна група "Першого грудня"
    14 Jan
    В 20-ту річницю референдуму за незалежність України, тобто 1-го грудня 2011 року, створюється ініціативна група "Першого грудня".
    Якщо Студреспубліка – це рух молоді, то група "Першого грудня" це рух наставників молоді – в основі своїй "шестидесятників". Це громадський рух моральних авторитетів та мудреців, які в кризовий час підняли голос за свободу та зміни в країні. Впродовж всього часу свого існування – від створення до революції 2013-2014-их років ця група стояла на позиціях культурної, релігійної та мовної єдності країни.
    Повсякчас ця група пропонувала документи, які слугували платформою мирного виходу з ситуації кризи.
    Неінноваційний характер їх підходів зумовив стриману критику їх позиції. Водночас саме їм належить формулювання основоположного відчуття ситуації в країні – "Така система не має права на існування".
    Зараз розглядається ідея оновлення цієї групи – розширення її в формат "Перше грудня: Нове покоління". Можна сподіватися, що свіжа кров якось надихне цю групу на втримання інтелектуальної та моральної позиції в ситуації революції та війни.
    Клуб "Сковорода" 2010-2013
    14 Jan
    В жовтні 2010 року в Україні Дмитром Кисельовим створюється клуб "Сковорода", мета якого – здійснення об'єднання еліт України та Росії. А насправді – вплив російської еліти на українську, бо ж комунікація має однонаправлений характер: лише обрані Кисельовим представники російської еліти приїжджають до Києва для розмови з українськими елітаріями. При цьому зворотного процесу не відбувається – українська еліта не їздить до Росії і не намагається донести своє бачення російській еліті в безпосередній комунікації.
    Ви можете бачити унікальне фото, де майбутній "гебельс" Росії Дмитро Кисельов виступає в ролі повара на одному з засідань клубу, а його клієнтом, якого він обслуговує, виступає майбутній Президент України.
    З цього самого червневого 2011 року засідання я теж стаю членом клубу. Багато відомих представників української еліти, навіть нинішніх революціонерів, були тоді членами того клубу.
    В 2012 році мені все частіше доводиться вступати в гострі суперечки і конфлікти як з представниками російської еліти, так і з представниками української еліти, які некритично сприймають дискурс росіян. До початку 2013 мені стає зрозуміло, що Росія намагатиметься втягнути Україну в свій геополітичний простір за будь-яку ціну.
    18 лютого 2013 року виходить моя стаття "Екстремальні сценарії розколів", де зроблено прогноз про розкол України в разі її однозначного геополітичного вибору і невідворотний розкол Росії, як наслідок дії розколотої України у вигляді "осі Київ-Львів", з наступним воз'єднанням України в нових територіальних межах. Ця стаття для мене стала прийняттям особистого рішення про консциєнтальну війну з Росією.
    Через місяць 26-го березня на черговому засіданні клубу "Сковорода", де присутній Олександр Дугін, стається мій серйозний конфлікт з проросійськи орієнтованими представниками української еліти, після чого мене нишком виключають з клубу "Сковороди".
    Після того клуб "Сковорода" проіснував недовго. Останнє його засідання сталося 28 жовтня 2013 року, а вже наступне було відмінено через революцію в Україні. Так фактично закінчився цей проект впливу російської еліти на українську еліту. Компрадоризація української еліти з боку російської еліти зазнала поразки.
    Значним чином революція в Україні стала наслідком подібних проектів впливу. Клуб "Сковорода" просто унаочнює цей процес.
    Дмитро Кисельов став яструбом антиукраїнської істерії в Росії. Він зрадив майже усі дружні стосунки більшості українських членів клубу "Сковорода". Це в символічному плані означає більш серйозні наслідки для України та Росії – розкол між елітами двох країн.
    Блоги "Української правди"
    14 Jan
    Звичайно всі ми завдячуємо інтернет-виданню "Українська правда" і її інформаційній ролі в революціях – як першого Майдану, так і другого Майдану. Але в 2013-2014 роках в плані інформування були і інші інтернет-видання, з яких можна було дізнатися оперативну інформацію про революційні події – Ліга, Лівий берег, Кореспондент.
    Блоги Укрправди створюються в 2007-му році і поступово стають найпотужнішим простором політичної комунікації – нежурналістської, тобто комунікації від дієвих осіб політики та громадських активістів.
    Саме блоги Укрправди стали платформою революціонізації суспільної свідомості, організаційною комунікацією революції 2013-2014 років.
    "Хвиля" та "Революційний клуб"
    14 Jan
    В квітні 2009 з'являється інтернет-видання "Хвиля", завданням якого стає формування інтелектуальної дискусії в Україні. Це видання запропонувало новий політичний дискурс для України, не розрахований на широкі маси. Саме там українські інтелектуали отримали можливість для геополітичних та стратегічних дискусій у вузькому колі. На більшості засідань цього клубу я був присутній і виступав в обговоренні.
    Революційний клуб Юрія Романенко почав свою роботу в червні 2012 року. Революційний клуб доповнює собою видання "Хвиля". Якщо видання є простором статейної та новинної комунікації, то Революційний клуб стає простором безпосередньої революційної комунікації київських інтелектуалів.
    Інтернет-видання "Хвиля" та "Революційний клуб" формували комунікативне середовище революції в контексті середнього класу.
    Республіканський клуб
    14 Jan
    В 2013-ому завдяки зусиллям Валерія Пекаря та Ігора Харченко почав свою роботу "Республіканський клуб". Заява клубу про його мету вказує на його революційне спрямування одразу ж.
    5 березня 2013 року відбулось його перше засідання, де я виступив з доповіддю "Республіканські засади", що потім була видана у вигляді статті "Республіка та нація"
    "Республіканський клуб" формував середовище численних громад революції, які безпосередньо діяли на Майдані.
    Громадське об'єднання та партія "Воля"
    14 Jan
    Громадське об'єднання, а потім партія "Воля" стала осередком революціонерів і тією політичною силою, яка прямо і недвозначно готувала революцію-2013-2014 років. Політичні пертурбації після революції та випробування владою спричинили значні кадрові зміни всередині партії. Водночас вона і надалі лишається партією, яка рухала і рухає революцію організаційно.
    Громадське об'єднання "Воля" безпосередньо формувала організаційне та політичне середовище революції в контексті середнього класу.
    Трьохденний семінар, про який мало хто знає, відбувся в офісі громадського об'єднання "Воля" з 10-го по 12-те червня 2013 року. На цьому семінарі за моєї участі обговорювали підготовку та здійснення революції Ігор Луценко, Єгор Соболєв та Вікторія Сюмар.
    Документ під назвою "Наш шлях" став результатом цього трьохденного семінару. Підготовці та проведенню революції там було присвячено багато місця.
    Я не претендую на всеохопність огляду клубів, рухів та платформ комунікації, які призвели до революції 2013-2014. Ще раз повторюю, що я розповідаю лише про Київ і лише про те, до чого був безпосередньо причетний. Я думаю, що багато хто з моїх колег напише своє бачення підготовки революції і розкаже про інші організації, сили та рухи, які готували та здійснювали революцію.
  14. Смена власти через коммуникацию
    17 Feb
    Смена власти через коммуникацию
     Сергей Дацюк, «Украинская правда»
    Для того, чтобы понять, что происходит с украинской властью, которая по большей части превратилась в медиа-власть, воспользуемся теориями немецкого социолога Никласа Луман – в частности его книгами "Власть" и "Реальность массмедиа". Постараемся объединить концепты, изложенные в книгах, а также творчески детализировать понимания процессов господства и функционирования медиа.
        Что такое власть как коммуникация?
    17 Feb
    Никлас Луман в книге Власть предлагает теорию власти как коммуникации. Мы подадим ее творчески. Социальные системы существуют путем координации и самоорганизации с помощью власти, которая сама осуществляется через коммуникацию.
        В коммуникации тот, кто у власти осуществляет два процесса:
    1. создание неопределенности ситуации и
    2. предложение подвластным понятной альтернативы некоторого решение, которое порождает определенность ситуации.
        Главные условия сохранения власти:
    1) управляемые (подвластные) не должны иметь информации, которая позволяет самым преодолеть неуверенность неопределенности,
    2) управляемые не должны знать весь набор альтернатив возможных решений для определенности,
    3) управляемые должны воспринимать отобранную властью для демократического голосования альтернативу выбора некоторого решения как то, что обеспечит определенность.
        Например, военная безопасность Украины имеет несколько альтернатив ее организации:
    1) собственная система безопасности,
    2) европейская система безопасности,
    3) русский система безопасности;
    4) НАТО.
        Власть осуществляет скрытый отбор только одной альтернативы выбора: НАТО – не-НАТО. Именно эта альтернатива обсуждается в массовой коммуникации и может выноситься на демократический референдум. Остальные возможных альтернатив – в коммуникацию не попадают, а затем на референдум вынесены быть не могут.
        Эти ограничения и составляют разницу позиций власть предержащих и управляемого:
    1) разный доступ к информации обо всех возможных альтернатив решений в ситуации неопределенности,
    2) различные возможности манипулировать коммуникацией для содержательного выбора внутри той или иной одной альтернативы,
    3) разные возможности влиять на формы, средства и форматы коммуникации.
        Владу за Луман нужно отличать от принуждения. У того, кого принуждают, возможность выбора нулевая. Власть создает ограниченный выбор, но он есть. Чтобы ограничивать выбор, используется манипуляция коммуникацией в процессе разработки и принятия решений.
        Именно демократическая власти начали массово использовать манипуляцию коммуникацией как базовый процесс осуществления власти, что порождает необходимость поддерживать преимущественно манипулятивные форматы коммуникации.
        На основе такого понимания власти как коммуникации, можем увидеть также, что такое стратегическая оппозиция власти в отличие от популистского оппозиции.
        Стратегическая оппозиция означает следующее – получение в борьбе с властью полного знания о весь набор альтернатив решений (борьба за полное знание), стратегический подход к выбору альтернатив и конфликт с властью, которая отстаивает другую альтернативу решений (конфликт альтернатив).
        К тому же построение параллельной коммуникации, где предлагаются новые смыслы (предложение новых альтернатив), новые смыслы (рефлексия альтернатив в скрытых властью контекстах), предложение новых форм, средств и форматов коммуникации (борьба за управление коммуникацией).
        популистская оппозиция не делает этого. Она участвует в прикрывании властью части информации о наборе альтернатив, она не предлагает ни новых смыслов, ни новых смыслов, она не создает новую коммуникацию, она участвует в существующей коммуникации и разыгрывает малосодержательные псевдоконфликты.
        Именно поэтому популистская оппозиция осуществляет манипуляцию внутри властной манипуляции, то есть борется просто за существующую власть. Во всяком создании властью ситуации неопределенности такая оппозиция только усугубляет эту неопределенность. Выбор между старой властью и популистской оппозицией ничего не меняет в социальной структуре общества.
        Что такое массовая коммуникация как власть?
    17 Feb
    Массовая коммуникация является также порождением демократической власти. С одной стороны, это большой шаг вперед по отношению к различным формам авторитарных и тоталитарных типов закрытой коммуникации. С другой, именно массовая коммуникация позволяет полностью охватывать ею общество и манипулировать им.
        Суть демократической коммуникации заключается в том, что закрытый выбор властью решений в массовой коммуникации приобретает популярность на основе ограниченной компетентности демократического большинства.
        При этом массмедиа становятся не просто поставщиками информационных, коммерческих или развлекательных продуктов, а средством осуществления демократической власти.
        Никлас Луман в книге Реальность массмедиа говорит об особой реальность массмедиа, благодаря которой массмедиа обособлюються и удваивают реальность. Для различных реальностей в процессе их взаимодействия Луман вводит понятие самореференции и инореференции.
        Самореференция массмедиа является ссылкой на свою собственную созданную ими самими реальность, а инореференция – ссылки на обычную реальность.
        Только на первый взгляд кажется, что реальность массмедиа зависит от обычной реальности. Но тогда, когда массмедиа действительно становятся массовыми и мощными, они начинают ссылаться почти исключительно на самих себя и замещают обычную реальность собой.
        Теперь в реальности видят не то, что существует действительно, а то что существует в массмедиа.
        Инореференция массмедиа осуществляется через темы коммуникации. Сами темы возникают как бы в обычной реальности (СПИД, терроризм и т.д.), но затем они становятся уже темам массмедиа, и начинают функционировать по другим законам, которые уже не зависят от обычной реальности. Более того, теперь обычная реальность зависит от массмедиа.
        Украинская власть и коммуникация
    17 Feb
    А теперь давайте попробуем на примере нашей страны показать, как осуществляется власть через коммуникацию массмедиа.
        Все мы 2004 мечтали, чтобы политическая цензура была преодолена. В основном это произошло. Но на место цензуры политической с прямым принуждением к того или иного содержания коммуникации через темники, пришла цензура форматная, разработчиком которой на телевидении выступил Савик Шустер.
        Его подход настолько понравился украинским власти и бизнеса, который был клонирован или внедрен с изменениями на других телекананалах. Суть особого формата коммуникации Савика Шустера заключается в следующем:
        1) процесс сужения количества альтернатив решений для публичной дискуссии происходит на этапе подготовки теле-ток-шоу (управление фильтрованной инореференциею коммуникации);
        2) на основе формата телепередачи в прямом телеэфире происходит ведущим статусная коммуникация (управление выборочной самореференциею коммуникации);
        3) демонстрация так называемой народной поддержки внутри заданных альтернатив решений осуществляется через электронное голосование в режиме реального времени (создание у зрителя впечатление, что самореференция массмедиа якобы и есть инореференция).
        Статусная коммуникация это такая коммуникация, где возможность устанавливать тему дискуссии, иметь большее время высказывания своей позиции, право ограничивать коммуникацию других зависит от высокого статуса участника коммуникации.
        Только модератор по договоренности с владельцем телеканала и представителем власти имеет право устанавливать тему коммуникации. Только политики могут выходить в центр площадки дискуссии и получать больше времени для выражения своей позиции. Только модератор решает, когда и на какой достаточно малое время дать слово эксперту, журналисту или представителю народа.
        Манипуляция начинает осуществляться на этапе отбора тем для теле-ток-шоу. Отбор тем происходит не на основе инорефереции, а на основе самореференции. То есть то, что к этому мусувалося в СМИ, становится темой публичной коммуникации в теле-ток-шоу.
        Настоящая актуальность вопрос не изучается, по большому счету значения не имеет. На этапе выбора тем осуществляется также содержательная разработка темы – именно тогда происходит отбор из всего количества альтернатив решений единственная альтернатива, выгодная для власти и бизнеса, в содержательном пространстве которой и будет происходить дальнейшая коммуникация.
        Манипуляция дискуссией осуществляется за счет неравного доступа к коммуникации власть предержащих и управляемых, из которых первые имеют преимущество.
        Участники коммуникации разделены на три сорта: первый – политики, которые имеют право говорить в центре зала и использовать для этого основное время коммуникации; второй – эксперты, которые имеют право только комментировать или задавать вопросы; третья – журналисты и представители из народа, которые имеют время для выступлений по остаточному принципу.
        Такой формат позволяет скрывать знания о полный набор альтернатив указов, создавая неопределенность, и внутри заранее выбранной властью альтернативы решений в коммуникации достигать определенности ситуации из ее упрощения.
        Формат жестко ограничивает возникновение новых смыслов или смыслов, которые якобы непонятны, но которые на самом деле порождают неконтролируемой властью неопределенность.
        Все это оплачивается бизнесом и поддерживается властями, действующими в единой связке. Такая форматная цензура или форматная манипуляция считается наиболее зрительской, дает большие рейтинги, которыми ее оправдывают. При этом совершенно не учитывается, что массовая коммуникация массмедиа не имеет конкурировать за глядацькисть, потому что у нее другая функция – выработка общественных решений.
        Статусная коммуникация стала широко распространенной в стране. Даже те ток-шоу, где когда сохранялась хоть немного свободная содержательно коммуникация, вынуждены были перейти к статусной коммуникации. Мало того, именно к такому формату постепенно перешли почти все круглые столы, экспертные встречи, не говоря уже о редких общественные слушания.
        Последний бастион нестатуснои коммуникации – Интернет-издания – начали последовательно блокироваться через интерактивную связь.
        Чем опасна статусная коммуникация? Она уничтожает доверие к политикам, которые перестают быть способны предлагать новые смыслы, смыслы и идеи из-за возникновения коммуникационного барьера между властью и обществом.
        Она уничтожает стоимость экспертного знания, а сами эксперты делятся на заангажированных, имеющих доступ к статусной коммуникации, и остальные, что либо не имеет возможности, или имеет очень незначительную возможность участвовать в такой коммуникации.
        Статусная коммуникация наконец опасна для общества, потому что поглощает или блокирует любую нестатусну коммуникацию через ее ценностно-мотивационную неконкурентность отношению к власти.
        Поэтому проблема не в Шустер с разработанной им статусной коммуникацией, а в том, что другой коммуникации в стране уже почти не осталось. Воевать нужно не с Шустером, а со статусным коммуникацией.
        Почему же, спросите вы, эксперты, которые якобы должны понимать всю эту ситуацию, сживаются с ролью людей второго сорта, неужели они не могут отказаться от участия в теле-ток-шоу, не в состоянии заявить свое несогласие с таким форматом, предложить новые форматы?
        Могут, но не все, не всегда, индивидуально и без демаршей. И хотя попытка организовать коллективный демарш у автора этих строк была, но не судьба. Соблазн быть участником статусной коммуникации очень велика.
        Как можно изменить власть через изменение коммуникации?
    17 Feb
      Нынешний формат статусной коммуникации в принципе не позволяет возникать новым решениям властей. Массмедиа или публичные коммуникационные мероприятия внутри статусной коммуникации могут только бесконечно повторять и интерпретировать принятые властями в закрытом режиме решения.
        Статусная коммуникация постепенно терять доверие, как ее теряет нестратегические власть и популистская оппозиция, ею пользуются.
        Сегодняшние массмедиа в стране блокируют и топят в шуме ризнозначнои информации новые смыслы, новые смыслы и инновации. Никакие свалки идей в Интернет, как это пытались организовать некоторые партии, не позволяют возникать новым идеям, так как идея это, прежде всего, активность ее носителя, который ее предлагает, защищает и проталкивает в коммуникации.
        Интернет не может быть массмедиа, пока он не является столь же охопним, как телевидение.
        Изменение политиков у власти без изменения содержаний и смыслов, без изменения форматов массовой коммуникации не является действительной сменой власти.
        Если вы внутри статусной коммуникации слышите знакомые слова нового претендента власти, привычный дискурс и узнаваемые речевые обороты, знайте: вы имеете делом с реинкарнацией существующей власти.
        Как меняется власть? Давайте пойдем уже за сделанными нами определениями.
        Смена власти происходит через расширение содержательных альтернатив решений в процессе ситуации неопределенности; за усложнения принятия решений в массовой коммуникации между несколькими наборами альтернатив; из-за вывода процесса массовых дискуссий за пределы существующих смыслов благодаря различным форматам дискуссий; за появления новых смыслов, новых смыслов, инновационных предложений посему обеспечения волеизъявления в более широком наборе альтернатив, если на этом настаивает меньшинство.
        Власть не меняется на выборах, власть меняется в процессе изменения коммуникации.
    17 Feb
    Не только политики, но эксперты и компетентная и активная общественность должны иметь доступ к принятию решений на трех уровнях: 1) на уровне описания всего набора альтернатив и в ситуации отбора 2-3 альтернатив; 2) на уровне выбора пределах выбранных 2-3 альтернатив , где публично обсуждаются аргументы и контраргументы каждой, 3) на уровне внедрения решения выбора внутри демократически избранной альтернативы.
        Статусная коммуникация должна быть уничтожена как доминирующий формат массовой коммуникации.
        Вопрос вопросов – где, в каком месте, с которыми участниками возможна стратегическая коммуникация? Нужны новые специально разработанные формы, средства и форматы коммуникации, которые позволяют обнаруживать и ограничивать манипуляции для возникновения новых смыслов, новых смыслов, новых идей.
     
  15. РЕВОЛЮЦІЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ 20 лютого 2015
    20 Feb
    РЕВОЛЮЦІЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ Источник
    20 лютого 2015, 09:09
    Перша річниця Революції Гідності це не тільки привід для пам'яті, це, перш за все, спосіб організації цієї пам'яті. Як ми почнемо пам'ятати – так за великим рахунком ми і будемо далі пам'ятати.
    Найкраща пам'ять про Революцію
    20 Feb
    Найкраща пам'ять про Революцію Гідності полягає не стільки у жалобі за загиблою Небесною Сотнею (хоча жалоба теж потрібна) і не стільки у підведенні підсумків (хоча років за 2-3 підсумки будуть уже потрібні), а в спробі проаналізувати нові звершення та нові уявлення в ході цих звершення.
    В першу річницю Революції варто зробити деякі масштабні узагальнення щодо аналізу процесів, які безпосередньо з нею пов'язані.
    Зараз з'являється вже багато важливих свідчень про Революцію Гідності, які дозволяють зробити наступні висновки:
    1. Революція стала наслідком процесу емансипації української громади, що розпочався Помаранчевою Революцією 2004-го року.
    2. Емансипація української громади полягала у поширенні стійкого переконання, що подальша залежність України від Росії пов'язана з руйнуванням не тільки держави, яка фактично і була зруйнована за режиму Кривавого Президента, а з руйнуванням самого українського суспільства.
    3. Революція Гідності була підготовлена силами української громади, і жодних конкретних і доведених фактів її підготовки з боку США російською владою так і не було надано.
    4. Саме російська влада винувата в том, що мирний протест перейшов у фазу збройного протистояння. Саме російська влада застосувала схему почергового розстрілу найнятими нею снайперами представників силових органів і протестантів – для того, або довести ситуацію до збройного конфлікту на Майдані.
    5. Збройне протистояння на Майдані російській владі було потрібно аби розв'язати війну проти непокірної України і окупувати Крим та Новоросію.
    Отже, 20-го лютого 2014-го року стався злам старого політичного режиму в Україні і розпочався активний період Революції Гідності. Водночас саме ці події призвели до контрреволюційної війни Росії з Україною.
    В буремні часи революції та війни дуже часто важливі зміни проходять повз нашу увагу. Тому для заснування пам'яті про Революцію Гідності зупинимося на двох важливих узагальненнях – зміні уявлень про батьківщину та зміні уявлень про соціально активну структуру суспільства.
    Здобути Батьківщину
    20 Feb
    Вибирати Батьківщину стало можливим, і тому в світі все змінилося. В ці дні перечитував патріотичну поезію Василя Симоненка. І піддав сумніву актуальність рядків з його вірша "Лебеді материнства", написаного ним весною 1962 року: "Можна все на світі вибирати, сину; Вибрати не можна тільки Батьківщину".
    Саме ця обставина – можливість вибирати, створювати чи перетворювати наново Батьківщину – за великим рахунком зумовила Євромайдан 2013-2014 років і російсько-українську війну 2014-2015 років.
    Українська громада виявила волю порвати з колишньою своєю великою батьківщиною-сім'єю СРСР та своїм старшим братом Росією і вступити в батьківщину-сім'ю Європейський Союз.
    Саме воля українців зумовила перемогу Євромайдану 20-го лютого 2014-го року, коли режим Кривавого Президента був зламаний і почався новий період – революційної антиколоніальної війни з Росією.
    Вибір батьківщини в Україні відбувався в різних формах – в формі силового і навіть кривавого протистояння на Майдані, в символічній формі через руйнування пам'ятників Леніну, в політичній формі через зміну влади та політичного режиму, в економічній формі через перегляд структури зовнішніх зв'язків України з Росією та Європою, в культурній формі через виокремлення українського патріотичного контексту як значимого, гідного і такого, яким можна пишатися, в військовій формі через боротьбу за геополітичну незалежність від Росії.
    Низько вклоняюся героям Небесної Сотні за їх вибір Батьківщини, який вони захистили своєю кров'ю! Щиро дякую всім захисникам Майдану за їх наполегливий протест і можливість мати свободу обирати батьківщину!
    Водночас не всі українці погодилися на вибір Євромайдану. Українці Сходу України все ще вважали СРСР своєю батьківщиною, а Росію своїм старшим братом. Оскільки їх архаїчні уявлення не сприймалися в Україні і навіть в Росії, вони змушені були створювати свої нові квазі-батьківщини ДНР і ЛНР, щоб увійти в склад Росії. Але виявилося, що і Росія не дуже хоче собі цих квазі-батьківщин.
    Саме тому, коли сьогодні говорять, що Майдан перемістився з центру Києва на Схід України, забувають додати, що право створювати свої квазі-батьківщини ДНР та ЛНР було завойоване саме на Майдані – 20 лютого 2014-го року.
    Отже сьогодні маємо такий набір протобатьківщин – традиційні Україна та Росія, інтегральні модерні СРСР та ЄС, постмодерні квазі-батьківщини ДНР та ЛНР. Десь там на горизонті можна помислити ще конструктивістські батьківщини – сконструйовану наново Україну та сконструйовану наново Росію.
    Майдан і Антимайдан найкраще означуються через диспозицію обрання ними батьківщин. Диспозиція Майдану – за Україну і за Україну в Європі. Диспозиція Антимайдану – за Росію і за СРСР в Росії.
    Політика найближчих років в Україні буде займатися тільки цим – творенням нової України як батьківщини нового типу – конструктивістської за суттю, мережевої за формою, фрагментарної за структурною організацією, громадської (а не громадянської) за типом зв'язності, волонтерської за способом суб'єктної ініціативи.
    Як ніколи раніше, назва політичної сили "Батьківщина" є дуже актуальною. І тут я перед політичною інтуїцією Юлії Володимирівни знімаю свою просту, але модерну, шапочку.
    Вибір своєї батьківщини – це саме те, що відбувається не тільки в Україні. Це відбувається в Росії, це ж відбувається і в Європі.
    Сама Європа на тлі подій в Україні нині змушена визначатися – чи є вона батьківщиною, яка спроможна замістити собою і своїми змістами традиційні державно-етнічні батьківщини, які інтегровані в неї як елементи.
    В цьому сенсі, згадавши головний концепт книги під редакцією Єріка Гобсбаума "Винайдення традиції", можна сказати, що нова Україна конструюється вже, а новій Росії в будь-якому разі ще належить пройти спроби реконструкції, деконструкції чи конструювання наново, а можливо навіть все одразу. Росії належить постати в новому вигляді як неімперії, як фрагментованому на безліч анклавів з їх містами-осередками квазі-державному утворенню.
    Народження нового класу в Україні
    20 Feb
    Чому мітинги на Болотній площі в Москві 2011-2012 року не змогли закласти зміни політичного устрою та соціальної структури російського суспільства, а Майдан зміг це зробити в Україні?
    Якщо пов'язувати дві ці події, то можна сказати про принципову відмінність класової структури Росії та України. "Офісний планктон" Болотної площі так і лишився декласованою і малоініціативною спільнотою після 2012-го року, особливо в умовах поліцейської держави, яка фактично створена в Росії. В той час, як нова громадська спільнота Майдану була класована безпосередньо на першому і другому Майданах в ході тривалих подій громадського протесту 2004-го та 2013-2014-го років.
    Цьому новому громадському (а не громадянському вже) класу в Україні російська влада знайшла противагу у вигляді пролетаріату індустріального Донбасу. Російська влада провела інформаційну обробку масової свідомості пролетарського регіону, озброїла його, забезпечила військовими спеціалістами та профінансувала його так звану "повстанську боротьбу" проти так званої "київської хунти".
    Зрозуміло, що в авангарді так званої "повстанської" боротьби на Сході України стоять військові спеціалісти з Росії, але їх основна сила це індустріальний старорежимний пролетаріат Донбасу, задурений, істеризований, доведений до агресії.
    Залишок індустріального періоду, сектор радянської економіки, який дуже довго російські ЗМІ переконували в тому, що він годує всю Україну, вирішив відокремитись від України. І в цьому сенсі виявилося, що його власної пролетарської культури не вистачає ані на саму війну, ані на життя під час цієї війни.
    Пролетаріат є індустріальний клас, що зазнає повного декласування в постіндустріальний період, яке доходить не просто до стану люмпенізації, а до стану втрати людської подоби. В стані нинішньої війни це вже не люмпен-пролетаріат, це треш-пролетаріат – сміття історії, руйнівну силу якого нове споживацьке суспільство поставило собі на службу. Саме тому сьогодні ми переживаємо руйнування актуальності марксизму в його головному пафосі – всесвітньо-історичної ролі пролетаріату.
    Немає більше у нинішнього пролетаріату не те що всесвітньо-історичної ролі, в нього немає навіть локально-короткотермінової ролі. Регіональний треш-пролетаріат Донбасу не здатен ні на всесвітню, ні на локальну самостійну суспільну роботу. Треш-пролетаріат не може створити ні справжню батьківщину, ні справжню державу. Маркс вважав, що у пролетаріату немає батьківщини. Можна сказати, що треш-пролетаріату немає навіть більш-менш стійкої квазі-батьківщини. Треш-пролетаріат може бути лише компрадорським.
    Пролетаріат єдиний до кінця революційний клас в індустріальних революціях. В конструктивістських громадський революціях декласований треш-пролетаріат виступає як єдиний до кінця контрреволюційний клас.
    І тут я нашим комуністам можу лише допомогти потрапити на смітник історії разом з треш-пролетарітом. Чи швидше Україна звільниться від згадки про комуністів, тим менше зрадників і терористів буде у ній.
    Що приходить на зміну пролетаріату? В модерний і особливо постмодерний період на зміну пролетаріату прийшов середній клас, який Маркс вважав проміжним класом, тобто, в його теорії, селяни, ремісники та інтелігенція розшаровувалася між пролетаріатом та буржуазією. Західній цивілізації вдалося зупинити цей процес розшарування за рахунок створення великого шару середнього класу. Водночас саме середній клас став основою споживацького суспільства, яке і призвело до нинішньої світової кризи.
    Середній клас в процесі світової кризи знищується, оскільки знищується головна мотивація цього класу – споживання – і головна функція цього класу – бути основою представницької демократії.
    На противагу середньому класу з'являється принципово новий клас – громадський клас. Це об'єднані у самоуправні громади люди, які є соціально активним на всіх рівнях соціального життя – в самозабезпеченні своїх сімей, в управлінні громадами, у випрацюванні мережевих зв'язків громад. Також громадський клас має амбіції домагатися координації, самоорганізації та самоуправління всієї людської громади планети.
    Якщо для пролетаріату "Пролетарі всіх країн, єднайтеся" є лише заклик, то для громадського класу не потрібно жодних закликів. Громадський клас виникає як значним чином об'єднаний у соціальні мережі по всьому світу, де немає державних кордонів.
    Чи працює взагалі класова теорія в цьому випадку? Чи взагалі громадський клас є класом? Мені здається, що класова теорія працює тоді, коли відбувається класове розшарування. Інакше кажучи, громадський клас можна розглядати всередині постмодерної класової теорії допоки існує індустріальний (модерний) клас пролетаріату, постіндустріальний (постмодерний) споживчий та безвідповідальний в плані громадської активності клас "офісного планктону". По мірі руйнування цих класів – модерного та постмодерного – громади потрібно буде вже розглядати поза класовою теорією.
    Отже українська Революція Гідності призвела до важливих змін у суспільстві. Вона прямо і безпосередньо поставила питання про появу складних ідентичностей і складного уявлення про патріотизм та батьківщину. Також вона поставила питання про появу нової соціальної структури, яку в спрощеному вигляді поки що можна розглядати як класову, де активними є громади, що постають як мережево пов'язані з усім світом.
    Вибір Батьківщини і конструювання нової Батьківщини, зміна класів і створення нового громадського класу – ось як продовжується Революція Гідності.
    20 Feb
    Обговорення:
    • наступний крок - жовтневий переворот
      20 Feb
      Valentine Michael Ovdienko
      Насьогодні жертв Майдану просто тупо використали в своїх інтересах представники олігархічного клану та, в політичному сенсі, Сполучені Штати Америки... дійсно, революція продовжується... наступним кроком буде жовтневий переворот робітників і селян в Києві і встановлення диктатури пролетаріату, якщо придуркам олігархам не доходить, що трба міняти їхню загниваючий олігархічний феодалізм і переходити до справжнього капіталізму, де олігархам місця немає... а є місце конкуренції на ринку та високим соціальним стандартам та дієвим профспілкам...
    • війна Росії - не класова
      20 Feb
      trakt
      Російська влада використовує російський націоналізм, а не пролетаріат. На індустріальному Донбасі немає ніякої революції, ніякої класової боротьби. На Донбасі Росія веде імперіалістичну колоніальну війну, там російська влада використовує ще феодальні пережитки в свідомості, як росіян в Росії так і росіян, які переселялися на Донбас. Росіяни використовують червоно-коричневий рух, а не класову боротьбу.
      Гітлер з його Націонал-соціалістичною робітничою партією Німеччини більше спирався на пролетаріат і використовував його як противагу, ніж Путін.
    • Потрібна грунтовна стаття про "громадський клас"
      20 Feb
      Володимир Дзьобак Потрібна нова грунтовна стаття про "громадський клас". А то більшість в уряді вважають за супердосягнення забезпечити зростання середнього класу. Що, чесно кажучи, на сьогодні, теж непогано. Але на перспективу недостатньо.
  16. ВЕСЕЛА РЕВОЛЮЦІЯ 06 березня 2015
    6 Mar
    ВЕСЕЛА РЕВОЛЮЦІЯ
    06 березня 2015, 11:25
    "Всесвітня історія – це історія різних інтонацій при проголошенні всього лише декількох метафор" – цими словами Хорхе Луїс Борхес закінчує свою новелу "Сфера Паскаля".
    Ніцше саме в роботі "Весела наука" проголошує "Бог помер".
    На VII Зимовій Студентській республіці
    6 Mar
    Цей зв'язок вічності і смерті та парадоксальних до неї інтонацій спав мені на думку саме на VII Зимовій Студентській республіці, що відбулася в Карпатах з 27-го лютого по 2-ге березня 2015-го року, де я був в ролі експерта та лектора.
    В своїй лекції я закликав студентів не вірити в демократичні симулякри, підтримувані сучасними державами та корпораціями, не вірити в чарівну Європу, закликав вірити лише в себе та в своє інновативне мислення.
    Відтак студентство поділилося на дві частини – тих, хто понад усе продовжує обстоювати демократичні симулякри, сподіваючись на європейське майбутнє, де виголошувані правильні слова дозволять зробити кар'єру і отримати високих стандартів комфорт; і тих, хто практикує патетику максималізму "модернізація або смерть".
    Уявлення "модернізація або смерть" стало лейтмотивом гри цієї Студентської республіки. Цей лейтмотив опирався бажанню частини студентів занудити гру демократичними симулякрами.
    Отже маємо дві крайнощі в молодіжному революційному русі – демократичне пристосуванство і патетичний максималізм.
    Десь посередині – тривала серйозна робота з позитивним настроєм.
    Вже десь у зрілому віці трохи втрачаєш значення радикальних інтонацій. Настає розуміння вірних емоційних інтенцій, і відбувається це завдяки досвідові. Серед різних емоцій навчаєшся виділяти і пестити лише ті, які мають позитивні перспективи.
    Тому для молоді інтонації цієї роботи виявляються критично важливими, бо розпізнати вірні інтонації та емоції в молодому віці самостійно дуже важко.
    От молоді люди беруть і перебендюють – "справедливість", "солідарність" як провідні ідеї політики сучасності.
    Яка справедливість і солідарність потрібна
    6 Mar
    Але не національна справедливість нам потрібна. Нам потрібна світова справедливість.
    Нам потрібна не просто солідарність, а продумана і вистраждана на помилках солідарність. Нам потрібна позитивна солідарність, тобто солідарність не "проти" а "за"; індивідуально-вільна, а не колективно-примусова солідарність; суспільна, а не формована державою солідарність.
    Деякі мої колеги-експерти практикували на грі Студреспубліки винятково деструктивну рефлексію. І це теж помилка. Рефлексія може і повинна бути конструктивною. Рефлексія, що лише констатує і не пропонує жодних інноваційних рішень, це помилкова рефлексія.
    Революція і емоції
    6 Mar
    Отже слова можуть бути вірні, а от деталі та інтонації можуть бути помилковими.
    Що звучить в максималістичному заклику "модернізація або смерть"? Серйозність, так. Але ще і звучить страх – бійтеся смерті, робіть модернізацію. Я сам іноді грішу таким залякуванням. Але хочеться сподіватися, що принаймні загальна інтонація моєї роботи побудована на уникненні домінування страхів, на позитивних сподіваннях.
    На це мою увагу звернув мій колега зі Львову Тарас Плахтій. Він ставив проблему того, які інтонації мають лежати всередині мислительних перетворень та солідарної організаційної взаємодії.
    Інтонації монотонної працелюбності обивателів, інтонації нудних заклинань демократичних симулякрів політиків та чиновників, інтонації істерії та клікушества теле-експертів – все це помилкові емоції, шкідливі для революції.
    Тарас надзвичайну увагу приділяв "куражу".
    Українській революції потрібно піймати "кураж" мислительної відваги, відчути азарт інновацій, емпатувати драйв молоді. Коли земля горить під ногами, серце має горіти наперекір цьому, а розум має працювати швидше. Тоді в нас є шанс.
    Смерть героїв на війні не повинна приводити нас до смутку, зневіри та відчаю. Герої зазвичай за життя веселі і драйвові, бо інакше вони б не пішли на війну і не поклали б життя за те, у що вірили.
    Сміятися завжди потрібно, особливо під час революції та війни. Навіть якщо це сміх крізь сльози. І сміятися щонайперше потрібно над собою. Сміючись над собою, легше позбавляєшся від своїх помилок.
    Похмурі і нудні люди не перемагають ні у війні, ні у революції. Де бачите нудоту чи похмурість, знайте, це – контрреволюція і терор. Похмурі і нудні люди ведуть до похмурого і нудного майбутнього. Брехлива патетика веде до непередбачуваної небезпеки.
    Дуже легко занудити революцію, вступити в неперервний траур на війні, занапастити душі страхом перед небезпекою економічного падіння.
    Історія української революції це історія вірно обраних інтонацій при реалізації всього декількох метафор – свобода, гідність, рішучість.
    Революція це не нудьга.
    Революція це драйвово.
    Революція це весело.
  17. РАДИКАЛІЗАЦІЯ І ВТОМА 17 квітня 2015
    17 Apr
    РАДИКАЛІЗАЦІЯ І ВТОМА
    17 квітня 2015
    Недавні убивства опозиційних політика і журналіста свідчать
    17 Apr
    можуть свідчити, бо є інші версії
    про радикалізацію суспільної свідомості. Це відбувається на тлі втоми від війни, від постійної військової загрози, від повільних реформ, від недовершеної люстрації, від стихійної деолігархізації, від млявої антикорупційної боротьби, від погіршення економічного стану в країні.
    Революція тим більш ефективна, чим більше вона пов'язана з активністю громади, а не тільки влади, з витримкою у сприйнятті перебігу швидкого часу, а не зі сповільненням часу та саботажем, з інтелектуальними вивіреними діями, а не радикальними непродуманими кроками.
    Радикалізація це наслідок суспільного бажання української громади пришвидшити революцію, з одного боку, і наслідок бажання російської контрреволюційної влади загострити внутрішні протиріччя в Україні, з іншого боку.
    Обидва процеси в своїй основі мають соціальні неврози. Український революційний невроз – де обіцяні реформи?, де відвоювання територіального суверенітету країни? і т.д. Російський імперський невроз – де обіцяна Новоросія?, де перемоги над українцями як агентами Заходу? і т.д.
    Ці різноспрямовані і суперечливі один одному неврози свідчать про наявність різних суспільних орієнтацій в Україні і в Росії. Саме ці різні орієнтації дають нам можливість бачити дві принципово різні версії мотивацій, що стоять за цими вбивствами.
    Інакше кажучи, вибір версій мотивацій пов'язаний з відповіддю на питання: хто нервує більше – українська громада (або влада) чи російська влада (або громада)?
    Якщо нервує більше російська влада, тоді ці убивства в Україні є наслідком провокації, організованих з боку російських спецслужб. Якщо нервує більше українська громада, тоді ці убивства в Україні є наслідком дій радикальних патріотів.
    Можливо навіть, що одне з убивств є наслідком одного соціального неврозу, а інше – іншого.
    Для розуміння причин убивств не має принципового значення – хто персонально є вбивцями. Має значення – що спонукало убивць до вбивства. А спонукати їх могло лише переживання загальної ситуації в Україні.
    Незалежно від того, чи є ці вбивства ознакою нової стратегії російської влади по хаотизації України, чи є ці вбивства початком радикалізації українського суспільства, обидва процеси необхідно спинити чи блокувати в зародку.
    Радикалізація не несе з собою нічого доброго для України. Маючи внутрішні чинники вона руйнує довіру всередині української громади. Маючи зовнішні чинники, вона підвищує імовірність війни.
    Лише вивірений, інтелектуально продуманий поступ дає нам шанси на продовження революції і на вирішення територіальних проблем без великих людських жертв.
    17 Apr
    Обговорення:
    • оцінити роль колоніальної еліти в недопущенні реформ
      17 Apr
      бун _
      Все-таки треба повертатися до оцінки ролі колоніальної еліти в недопущенні реформ. Власне мало хто сподівався, що еліта такою мірою монолітна, діє на основі столітнього досвіду і контролює всі сфери суспільного життя. Це виклик для тих, хто на ділі є постколоніальною елітою. Треба думати.
    • немає ніякої радикалізації
      17 Apr
      Anatoly Parnenko _ Яка радикалізація? Те що в Україні діє ФСБ раші через Шустера і "95 квартал" це всім відомо. Ще є проходимці типу Філатова, які рвуться до влади і як можуть гадять на законні органи влади.
      Але більша частина населення має розум і сьогодні не буде лізти під кулі за цих пройдисвітів! Такі статті не добавляють стабільності в державі, тільки принижують її!
    • слишком много шума из ничего
      17 Apr
      123456 _ слишком много шума из ничего. когда в д=бальцево и илловайске происходили известные события, что то "элита" из дореволюционного периода столько прыти не проявляла. бузина что мировые шедевры пописывал, а калашников всего лишь особо жирная титушка
    • Калашников просто уголовник
      17 Apr
      123456 _ Калашников просто уголовник, его деятельность не политическая, а антигосударственная и террористическая. так и ленинская банда ограбившая и убившая пол россии у вас окажется политической партией.
      вопрос кто следующий, пока право украинского народа на самоопределение не станет аксиомой для самых тупых.
    • Бузина идеолог великодержавного шовинизма
      17 Apr
      123456 _ Бузина идеолог великодержавного шовинизма, в своих книжонках легитимизировал украинофобию, все его опусы на тему – почему мы обязаны ненавидеть украинцев, почему это не зазорно и не имеет ничего общего с фашизмом, причем тут журналистика. он такой же террорист как калашников, открыто работал на иностранное государство с которым украина перманентно в состоянии войны сотни лет.
      Таких журналистов и политиков каждый день, до первого перемирия, сотнями зарывали в оврагах у дорог.
      Вопрос кто следующий, пока право украинского народа на самоопределение не станет аксиомой для самых тупых.
    • провокація ворогів України
      17 Apr
      majorvihr _ Бузина не був українцем, він був напівкацапом-напівхохлом, переродженцем-наймитом Москаліївщини.Але!!! Він цього і не ховав, він був таким відкрито і відверто – нахабно.
      Та це не дає нікому права вбивати його за це!.Бо є Україна!!!.І тільки Вона як держава вільних людей приймає рішення як карати і як милувати.А це вбивство зробили вороги моєї України.А Бузина хай вже відпочиває і готується до Божого суду,коли вже не дочикався земного дійсного -тут.
      17 Apr
      Анатолий Андрейко Ничего ни откуда не появляется и никуда не уходит. Неолиберальный неонацизм, в который толкают Украину и "иностранцы", в том числе и порождает "радикализацию и втому". Если это не остановить, будет еще хуже. ХАОС. А это следующий этап операции Кремля. И так званая "демократическая " власть играет в этом не последнюю роль. Они все родом из 90-х.
      17 Apr
      Олексій Мазур А чому автор впевнений, що вбивцями є саме УКРАЇНСЬКІ радикали, а не російські спецслужби чи місцеві бандюковичі?
    • для пропаганды на конференции по безопасности
      17 Apr
      Андрій Стесін_
      пока Кремлю достаточно трупов Калашникова и Бузины, чтобы размахивать ими на 4-ой международной конференции по безопасности, которая проходит в Москве с 16 по 17 апреля. Примечательно, что Украины нет среди 80 стран, приглашенных на нее. Впрочем, большинство военных руководителей стран НАТО на нее не поехало, отправив слушать выступления своих военных атташе, которые и так находятся в Москве. Можно сказать, что убийства произошли очень даже под конференцию. Эта та международная трибуна, с которой Кремль будет вещать о «зверином оскале фашизма и терроризма» в Украине. http://hvylya.net/.../kreml-nachal-spetsoperatsiyu...
    • как зеркало убийства Немцова
      17 Apr
      Денис Казанский Убийство Бузины - практически калька с убийства Бориса Немцова. И, на мой взгляд, мотивы очевидны - поиметь зеркальный случай громкого политического убийства в Украине, на который можно будет теперь кивать перед всем миром.
      У нас убили оппозиционера днем в центре столицы? И у вас убили оппозиционера днем в центре столицы.
      У нас репрессии? И у вас репрессии.
      У нас убили из машины с чеченскими номерами? А у вас убили из машины с литовскими номерами.
      Вы не верите, что Немцов - "сакральная жертва"? Тогда не говорите, что Бузина "сакральная жертва".
      Я не верю, что Бузину убили националисты, и тем более не верю, что убили его за антимайдан. Бузина занимается провокациями уже десяток лет, и если бы это кого-то в самом деле так раздражало, эти выстрелы прозвучали бы еще после выхода книги о Шевченко.
      В последнее время Бузина откровенно исписался. На ТВ его больше не приглашали. Из газеты выгнали. Не думал, что кто-то вообще о нем помнит.
      17 Apr
      Татьяна Санд Сравнивать Бузину с Немцовым? Как можно? Что можно сказать о Немцове? Порядочный человек, прежде всего, политик, известнейший политик масштаба, по крайней мере, Европы. Кто такой Бузина? Человек, евший украинский хлеб и ненавидящий Украину и украинцев. Бузина как жил никчемно, так и умер... убили. Пусть теперь покоится с миром. И Бог ему пусть будет судьей.
    • псевдо УПА
      17 Apr
      Олексій Мазур Політолог Володимир Фесенко в ефірі 112 каналу заявив, що отримав лист, в якому невідома досі організація бере на себе відповідальність за вбивства калашнікова і бузини та погрожує продовженням ліквідацією проросійських діячів аж до найвищого керівництва держави. А називаються вони - "УПА", Українська повстанська армія. Так от ніхто б з українських патріотів і націоналістів так би себе не назвав, не став би повторювати назву УПА, оскільки вона - одна і другої бути не може.
    • патріоти знайшли б більш підходящі об’єкти
      17 Apr
      poltavka _ Припущення автора принизливі що ждо патріотів-вони б знайшли більш підходящі об*єкти-їх знає кожен.А для москалів-саме те.Та цікаво-як зупините це у зародку?Може почати все ж таки реформи та боротьбу з агресором?
    • Подчищаются следы ПР и украинских олигархов в организации расстрела Майдана
      17 Apr
      Іван Колісник АНАЛІТИКА. Наталія Шетілова
      wasja39
      Где лучше всего скрыть иголку? В стоге сена. По Украине гуляет волна политических убийств. Подчищаются следы ПР и украинских олигархов в организации расстрела Майдана. До кучи убили пророссийского журналиста, чтобы списать всю эту вакханалию на цыничных биндер. Да еще так удачно, в прямом эфире вовочки. То есть он точно типа ни при чем, зато может посетовать на ситуацию в Украине. Это ли не фатальное везение?
      Договорняк власти, Путина, Медведчука, Кучмы, Ахметова
      17 Apr
      На самом деле, убивают людей, много знавших про Ахметова, Медведчука и Кучму (недавно совсем умер важный свидетель по делу Гонгадзе) и роль некоторых из них в расстреле Майдана. Все это вкупе с участием Медведчука и Кучмы в важных переговорах, от которых зависит судьба Украины, с устойчивым положением Ахметки, к которому, по словам Наливайченко, как и к Медведчуку, особых претензий нету, а равно как и участие Кучмы в комиссии по внесению изменений в Конституцию Украины (!!!) и примирительные заявления Ложкина о бизнесе с Лугандоном, пасхальные слащавые заявления Порошенко о том, что он "президент мира", говорит, в моих глазах, об одном:
      Украинская исполнительная власть договорилась с Путиным и его репрезентантами в Украине - олигархами Кучмой, Ахметовым, Медведчуком и другими. Они вместе с Порошенко остаются у власти и у кормушки. Влияние России на украинскую власть не исчезло, а, возможно, усилилось за счет совместной победы над Майданом, в том числе устранением свидетелей преступлений против Майдана, которые к тому же готовы были дать показания. Это значит, что те силы, которые расстреливали Майдан, по-прежнему у власти в Украине. Такие многочисленные убийства просто невозможны без ведома Наливайченко и других правоохранительных органов. Напротив, именно они на основе показаний свидетелей знают точно, когда эти свидетели становятся слишком опасными и кому.
      Серьезных реформ в экономике и системе власти не будет
      17 Apr
      Никаких серьезных реформ в экономике и изменений к лучшему в системе власти не будет, как ничего не было до сих пор, кроме болтовни и демагогии. Сейчас Порошенко быстренько проведет конституционную реформу, которую Гройсман уже торопит, угрожая ВР роспуском, и его власть вместе с властью олигархов и силовиков укрепится.
      Оставшимся в живых регионалам - лучше публично рассказать все что знают
      17 Apr
      Что делать? Смены элит не произошло. Сменить их не удалось. Изменить этих людей тем более невозможно. Не проснется совесть у того, кто обделывает свои делишки на крови граждан и солдат. Революция не закончилась. Она даже еще не началась. Хватит ли у вас нечеловеческих сил пройти до конца намеченный путь?
      Это мое видение сегодняшней ситуации. Через три-четыре месяца посмотрим, был ли я прав.
      А оставшимся пока в живых много знающим рыгам могу посоветовать только одно: идите в телестудии и говорите в прямом эфире все, что знаете, не щадя ахметок и медведчуков и хуйла.
      Сделайте коллективную сознанку, а то гпушники и менты с сбу все утверждают, что у них доказательств нету типа. Дайте им доказательства на всю страну. Тогда они не смогут дольше бездействовать.
      17 Apr
      Сергей Смирнов Уборка ставшей опасной агентуры - сугубо функциональное мероприятие, никаких неврозов. Слишком много знали.
      17 Apr
      Виктор Компанеец К сожалению, Олесь был напрямую задействован во многих делах. Сейчас, когда стало почти реальным появление некоторых судебных дел, стали резко гибнуть многие, кто мог бы что-то знать. Калашников и Бузина - это только видимая часть. Казнили своих свои. Чтобы не выдали.
    • Сепаратизм стает спусковым крючком терроризма
      17 Apr
      Виктор Прозоровский Еще до бегства Яныка, в Украине создавались ВЛАСТЬ ПРИДЕРЖАЩИМИ, все СТИМУЛЫ для терроризма в этой стране. Но тупоголовые не понимают, что драконовскими "законами", они сжимают пружину терпения населения страны, до критического предела.
      Сейчас все те же идиоты, ссылаются на происки спец служб россии. Они не способны понять, что пружина была сжата до предела именно их безответственностью!!!.... Радикалов уже не запугать, они прошли все ступени ада в ато... Многим уже терять нечего. И если сегодня на мушку попадают ПАПЕРЕДНИКИ, то многие из нынешних в глазах радикалов, ничем не отличаются от бывших. Кризис соц систем, многогранен. Сепаратизм, стает спусковым крючком терроризма во всех его проявлениях.... Клин, клином, одна из фаз....
  18. Цивилизационный контекст украинской революции 09.06.15
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Представление о том, что «революции — локомотивы истории»
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Представление Маркса о том, что «революции — локомотивы истории», необходимо пересмотреть (К. Маркса «Последствия 13 июня 1849 г.», из цикла «Классовая борьба во Франции» (1850) (К. Маркс и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 7, М.— Л. 1956, с. 86)). В линейной методологии Маркса, где одна общественно-экономическая формация линейно сменяла другую, революции представлялись локомотивами, которые тащат историю по проложенной «железной дороге» между известными станциями — общественно-экономическими формациями.
    С точки зрения марксизма существует заданная логика истории,
    12 Jun
    12 Jun
    ответ на комент
    так называемая всемирно-историческая необходимость, которую невозможно преодолеть.
    11 Jun
    Сергей Лукьянец
    Это называется ОБЪЕКТИВНОСТЬЮ. А украинская объективность такова, что пока не появиться политическая сила, понимающая, что основной целью украинской революции, ее смыслом, конституционно-правовой задачей положить в основу ПРАВА, СВОБОДУ, РАВЕНСТВО, ЧЕСТНЫЕ КРИТЕРИИ обязательной интеллектуальной и экономической конкуренции, не только трудно ожидать победы революции, а саму революцию, вместо примитивных Майданов.
    В этом смысле классификации революции производились по соответствию тем «станциям» на исторической «железной дороге», где останавливалось для технологического освоения мотивационного пространства человечество. Линейная последовательность строев не была жестко задана, хотя и не отрицалась: первобытно-общинный, рабовладельческий, феодальный, капиталистический, коммунистический (с его начальной социалистической фазой).
    11 Jun
    • Кому необходимо пересмотреть Маркса?
      11 Jun
      Сергей Лукьянец Кому необходимо?
    • Есть ли альтернатива Марксу?
      11 Jun
      Сергей Лукьянец Единственный ли Маркс, кто изучал БЫТИЕ наше бренное и есть ли ему альтернатива?
      Многим утверждениям Маркса есть альтернативные. Маркс имел глубокие знания в экономике, праве и многих других науках в 19 веке. Многие описанные им общественно-политические и экономические явления верны и объективны.
      • о линейности методологии Маркса
        11 Jun
        Сергей Лукьянец Я не могу отрицать линейности методологии Маркса, где одна формация сменяет другую, и не могу с ней согласиться, т.к. общество (вид НОМО) развивается неравномерно во времени и в пространстве(территориально), что не совсем вяжется с линейностью.
    • Революция - это форма констатации новой формы развития
      11 Jun
      Евгений Зуев Подправили диалектику, по Гегелю развитие идет на основе внутренне присущего противоречия, которое преодолевает сопротивление перехода в новое состояние.
      Революция - это форма констатации новой формы развития, а не какой то локомотив. Это попытка подправить что-то по своему усмотрению, что провалилось.
    Революции это реакторы будущего
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Революции это реакторы будущего. Таков принципиально новый взгляд на революцию. Никакой линейной «железной дороги» истории не существует. У истории, вопреки Ясперсу нет никакого предназначения. Можно говорить лишь о чисто субъективном увеличении эмансипации как историческом тренде, но это лишь способ организации нашего представления об истории. Потому что то, что нам кажется эмансипацией с точки зрения истории, есть иная и не менее сильная зависимость от некоторых других условий и обстоятельств с точки зрения будущего.
    Сущность революции в том, что нельзя принципиально предсказать ее результат ни из какого однолинейного или даже многолинейного прогноза.
    11 Jun
    Сергей Лукьянец Если бы это было так, то никто бы не ставил революционные цели, прогресс остановился бы (как в Украине).
    Революция потому и революция, что она не тащит мир по некоторому пути, а создает новый мир и новые его пути. Иначе говоря, реакцию в реакторе революции принципиально нельзя предсказать не потому, что мы не знаем результатов реакции реагентов, а потому, что мы никогда не знаем даже, что именно считать реагентами.
    Революции касаются изменения целого мира
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Революции касаются изменения целого мира, даже если он меняется в каком-либо отдельном и Богом забытом месте. В этом смысле Великие революции это цивилизационные реакторы будущего. Наиболее успешными являются те революции, которые преодолевают изначальную теорию условий своего возникновения и диктуют необходимость принципиального пересмотра теорий, с которыми люди начинают революцию.
    Даже если изначально деятелям революции кажется, что они выполняют какую-то очень стандартную процедуру реформ, образцы которых известны, то логика революции неизбежно выталкивает их за всяческие стандартные образцы, принуждая создавать новые образцы и новые стандарты.
    Революции неизбежно превращают всякие реформы в инновации, потому как устанавливаемые ими ценности (мотивационные и мыслительные установки) всегда не соответствуют наличным образцами, эталонам и нормам.
    Нужны цивилизационные инновации, важные для всего человечества
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Революции всегда делают иное, нежели планируют революционеры. И делать это иное революционеров вынуждает сопротивление старого мира потугам революции. Чтобы преодолеть такое сопротивление, чтобы выиграть неизбежную при этом войну, нужно больше, нежели какие бы то ни было реформы. Нужны цивилизационные инновации, важные для всего человечества.
    В этом смысле, наиболее успешными являются те революции, которые из своих экономических и политических предпосылок в процессе собственного осуществления добираются до цивилизационных основ — создают новые системы мотиваций, изменяют онтологические представления о мире, открывают новые транзитологические перспективы человеческой цивилизации, порождают новые концептуальные поля и предлагают новые реальности, которые может использовать человечество.
    Цивилизационная картинка мира во время украинской революции
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Современный мир вошел в мировой кризис в 2008-ом году. В некризисное время мир может развиваться как угодно интенсивно — медленно, быстро или вообще никак. Однако в кризисное время инновации имеют критическое значение. Именно поэтому в процессе мирового кризиса решающее значение для любой из человеческих цивилизаций имеет способность к инновациям — их разработке, производству, внедрению, а также к культурному захоронению старого и отжившего свое.
    К началу мирового кризиса у элит разных частей мира существовали следующие цивилизационные установки относительно способностей к инновациям.
    Исламские страны в своих цивилизационных ориентациях окончательно обозначили себя как цивилизационное паразитирование. Имея возможность в демографическом плане вести экспансию в Европе, мусульмане оказались неспособны ни принять мыслительные установки европейцев, ни воспринять мотивационные установки американцев.
    11 Jun
    Tatiana Solomaha непростительное упрощение. Не стоит наезжать на чужую культуру и религию. Исламский экстремизм (политический) - только часть исламского мира.
    Демографическая экспансия мусульман на фоне их социально-экономического экстремизма превращается в серьезную проблему для человечества.
    11 Jun
    Tatiana Solomaha Это всего лишь вызов европейской цивилизации, вполне способный скорректировать вектор развития не в худшую сторону.
    Китай и Россия целенаправленно делали ставку на этатизм, то есть на государство, сращивание которого с крупными корпорациями позволяет реализовывать масштабные цивилизационные проекты. Однако к концу ХХ века оказалось, что наличие огромных финансовых и организационных ресурсов у государства отнюдь не гарантирует реализацию масштабных цивилизационных проектов.
    Как только государство учреждает подданническую идентичность и освобождает граждан от необходимости брать на себя ответственность за разные аспекты собственной жизни, серьезно снижается пассионарность этих граждан в долгосрочной перспективе, хотя прорывы и рывки здесь могут быть. При этом интеллектуалы теряют творческую свободу и принципиально не могут производить те самые масштабные цивилизационные проекты, для которых государство и может вводить мобилизационный режим в обществе. Поэтому для государства остается единственный путь — война, как самый значимый цивилизационный проект в этих условиях.
    В этом смысле война России и/или война Китая это единственный путь цивилизационного развития, если элиты этих стран не изменят свои цивилизационные установки. Способ ведения войны здесь не имеет особого значения. Как и наличие ядерного оружия не может существенно повлиять на цивилизационное развитие. Цивилизации являются более мощными образованиями, нежели любые возникающие препятствия технологического свойства. Цивилизационные вызовы сильнее угрозы применения ядерного оружия. Поэтому ядерное оружие ничего принципиально не добавляет к силе цивилизации и ничем ее развитию или упадку не препятствует.
    К началу мирового кризиса Запад раскололся. США и Европа решили по-разному выйти из проблемы ограничения мотиваций потребительского мира в том, что касается общих устремлений, целей, ориентаций.
    Цивилизационные ориентации Европы
    17 May
    Цивилизационные ориентации Европы — институциональный рационализм, то есть именно рационально простроенные институты и процедуры на фоне всеобщего благоденствия и процветания масс могут позволить выйти на обобщения цивилизационного уровня. Однако в процессе такого обобщения оказывается, что интеллектуалы теряют мотивации широкого горизонта перспективы. Интеллектуалы привязываются к потребительским мотивациям, к технологическим процедурам и институтам, превращаясь в креативный класс. Суть креативного класса в том, что он не может дотягиваться мышлением очень далеко и глубоко, теряет способность к самомотивации и к самостоятельному изменению мыслительных установок.
    Без способности европейских интеллектуалов к самомотивациям и изменению мыслительных установок на фоне постмодернистского нигилизма с его установками на отказ от онтологии во имя метафизики, отказ от метанарративов во имя нарративов повседневности, европейская цивилизация очень быстро утратила цивилизационный горизонт развития, подменив его блестящими формами институциональной и технологической организации общества. В отличие от России и Китая интеллектуалы Европы оказались привязаны не к государству, а к потребительскому обществу и его ригидным гражданским структурам.
    11 Jun
    Tatiana Solomaha интеллектуалы, привязанные к чему-либо, вообще вызывают подозрение
    Цивилизационные ориентации США
    9 Jun
    Цивилизационные ориентации США — бихевиористкий рационализм на момент окончания Третьей мировой (Холодной войны) и этический рационализм Хабермаса на момент написания этой статьи. США — единственные, кто сумел, хотя всего лишь на уровне элиты, осуществить инновационный переход в мотивациях. Если бихевиористкий рационализм исходит из коллективных действий, продиктованных актуальной ситуацией (ситуация как стимул—реакция как ответ на стимул), то этический рационализм в своей основе имеет цивилизационную составляющую — этические императивы и принципы выводят рационализм за пределы непосредственно актуальной ситуации.
    Цивилизационная установка США
    9 Jun
    Цивилизационная установка США — позволить интеллектуалам осуществлять самомотивацию, исходя не из внешних предписаний (процедур и правил институтов), а исходя из внутреннего представления требований кантовского категорического императива. Именно поэтому идеи европейца Хабермаса стала более затребованными американской элитой, а не европейской.
    Раскол Запада состоит в следующем
    9 Jun
    Раскол Запада состоит в следующем. Мыслительные установки способны менять европейские элиты, но они не способны менять мотивационные установки. В том же время мотивационные установки способны менять американские элиты, но они не способны менять мыслительные установки. Российские и китайские элиты не способны менять ни мотивационные, ни мыслительные установки.
    США все еще могут производить некоторые научные и технологические инновации
    9 Jun
    США все еще могут производить некоторые научные и технологические инновации, которые подхватываются миром, но они не способны предложить ни новые горизонты для человеческой цивилизации, ни новые мыслительные установки под эти горизонты. Проблема США — в отсутствии серьезной философской традиции. Проблема Европы в том, что философская традиция есть, но она целенаправленно уничтожается потребительским обществом и институциональным диктатом надгосударственных норм.
    Инновационный потенциал исламских стран
    9 Jun
    Инновационный потенциал исламских стран — нулевой, поскольку мусульмане в лучшем случае с опозданием идут вслед за западной цивилизацией.
    Инновационный потенциал Китая
    9 Jun
    Инновационный потенциал Китая выше нуля и продолжает медленно расти, поскольку пока Китай накапливает инновации, просто воруя их у западных стран, но при этом развивая и постоянно масштабируя способности к внедрению инноваций и производству собственных инноваций. Если Китай не сможет революционизировать даосизм-конфуцианство, его цивилизационный потенциал быстро достигнет предела.
    Инновационный потенциал России
    9 Jun
    Инновационный потенциал России — отрицательный, в стране началась откровенная архаизация и происходит блокада не только западных инноваций, но и блокада разработки собственных.
    Европейский инновационный потенциал резко снизился за последнее время, и если ничего не предпринять, то Европа скоро будет похожа на Россию.
    Инновационный потенциал США все еще сохраняется на высоком уровне, но США не вытягивают задачу решения проблем мирового кризиса в одиночку без интеллектуальной энергии Европы, с архаизированной Россией, с жестко оппортунистическим Китаем, не желающим брать на себя никаких глобальных функций, и с откровенно паразитирующими исламскими странами.
    Для цивилизационного рывка и выхода из мирового кризиса человечеству сегодня нужно одновременно изменить и мыслительные, и мотивационные установки, осуществляя при этом инновации на уровне самоорганизации всего человечества.
    Предусловия и вызовы украинской революции 2013-2015-ых годов
    11 Jun
    Элита и общество
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Ко времени украинской революции 2013-2015-го годов Украина испытывала на себе все последствия мирового кризиса, дополненные попыткой России выйти из мирового кризиса за счет возвращения общества к старой имперской логике. Российской элите казалось, что возвратив свои былые колонии и воспроизведя неравный обмен с ними, она сможет серьезно поправить собственное весьма незавидное положение.
    Украинская элита, как собственно и российская, была жестко ориентирована ни обогащение и на борьбу за власть. Украинская элита принципиально не была способна ни на какие инновации. Лишь украинское общество, в своем ментальном коде содержащее установки на этический рационализм, подобный такому же у США, оказалось способно на историческое действие — свержение режима власти, который закрывал все возможности позитивного будущего для страны.
    Однако общество может лишь свергнуть одну политическую власть и поставить на ее место другую. Подлинную революцию может осуществить лишь элита.
    В этом смысле парадокс украинской революции состоит в том, что она произошла в стране, элита которой была практически не готова к революции.
    Поэтому возникает вопрос — почему случилась украинская революция? Почему ментальность гражданского общества оказалась мощнее ментальности элиты этого общества.
    Именно плотность, интенсивность и высокая технологичность коммуникации в Украине породили особое состояние гражданского общества, где эгрегор оказался сильнее элиты. Низкая способность украинской элиты к публичной коммуникации, избыточная конфликтность украинской элиты по поводу частных, корпоративных и партийных целей, все еще продолжают сдерживать процесс инноваций в Украине.
    Проблемы Украинской элиты
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    После гражданского протеста 2013-2014-х годов украинская элита оказалась под тройным ударом:
    1. давление собственного украинского общества;
    2. давление российской контрреволюционной войны;
    3. давление западных институтов относительно жесткого принуждения к реформам.
    Однако это тройное давление на украинскую элиту не привело ее к необходимости институционально отрефлексировать свою отсталость, нестратегический характер, необходимость превращения реформ в инновации.
    Невозможность противостоять гражданскому давлению своего общества вынуждает украинскую элиту находить решения, колеблясь между западными реформами и российским давлением архаизации.
    Однако украинская элита оказалась неспособной сделать две важные для собственной революции вещи:
    1. обнаружить и пытаться в себе воплощать другие мотивационные установки (кроме обогащения и борьбы за власть);
    2. подвергать сомнению и изменять собственные мыслительные установки.
    Оказалось, что мыслительные установки, порождающие позитивную перспективу и новые возможности (новые цивилизационные горизонты) связаны с благородными мотивационными установками. Украинская элита уже освоила доблесть, но все еще испытывает дефицит благородства.
    Всегда удивляет простое на первый взгляд обстоятельство. Вот есть элита — обеспеченные деньгами и властью люди. Они вполне могут в любое время отрефлексировать собственную несостоятельность, привлечь специалистов, пройти обучение, психоанализ, потратить собственные усилия и измениться.
    Однако на практике это оказывается невозможным. Получается как в той байке — «мышки кололись, плакали, но продолжали кушать кактус».
    Возьмем, к примеру, одного из крупных украинских олигархов. Среди его консультантов наверняка были такие, которые говорили о необходимости кардинально пересмотреть видение мира, изменить способ управления бизнесом, нарабатывать новую политическую практику и т.д. Однако человек предпочел потерять бизнес и влияние, но не измениться.
    Это какое-то проклятие украинской элиты. Иногда кажется, что бизнес-политический идиотизм заразный. Стоит попасть умеренно богатому человеку в среду олигархов, как у него отключаются мозги, он теряет рефлексию, утрачивает способность к адекватному восприятию реальности. Что бы кто критичного не говорил такому человеку, он не слышит, потому что срабатывает синдром олигархического идиотизма: олигарх не верит никому, кто беднее его, а те, кто богаче его, оказываются еще большими социальными идиотами, чем он сам.
    Пока идеалом для большинства представителей украинской элиты было стать олигархом или политиком, у нее не было будущего. Именно отсюда патологический оппортунизм украинской элиты и неспособность к солидарным действиям с гражданским обществом. Даже благотворительность олигарха или политика не может его изменить, потому что он лишен главного — открытой солидарной коммуникации с гражданским обществом. То есть олигарх или политик не может прийти и говорить на равных с обществом ни на круглом столе, ни не форуме, ни на телевидении. Ему подавай лишь вип-события коммуникации, то есть события, где гарантированно присутствует статусная коммуникация, где людей без статуса к коммуникации просто по формату не допустят.
    Главная проблема украинской элиты — отсутствие даже начальных представлений о цивилизационной работе. Украинская элита никогда не решала вопросов цивилизационного уровня — она всегда предпочитала быть в фарватере другой, внешней цивилизации.
    Как вывести украинскую элиту на цивилизационный уровень задач?
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Украинская элита плохо справляется даже на примитивном уровне проведения реформ по наличным нормам, эталонам и образцам. А Украине нужны цивилизационные инновации.
    Элиту нельзя исправить никакими радикальными социальными действиями. Как ее ни критикуй, как ни прессуй, она будет тупо обогащаться и стремиться к власти.
    В этом смысле представление Маркса о том, что «насилие — повивальная бабка каждого старого общества, беременного новым» нужно пересмотреть (из сочинения «Капитал» (т. 1, гл. 31) Карла Маркса (1818—1883)).
    Насилие — необходимый, но далеко не достаточный процесс обновления общества в ситуации мирового кризиса. Само по себе насилие, без интеллектуального, рефлексивного, направленного на цивилизационные основания и перспективы мышления изменить мировую ситуацию не в состоянии. Инновации, вооруженные необходимым насилием, — образованная повивальная бабка истории. Если интеллектуалы бездействуют и/или если интеллектуально-инновационный процесс не поддерживается бизнес-политическими элитами, то войны сами по себе не производят новую цивилизацию — они могут лишь разрушить старую.
    Тем более изменить общество не может люстрация сама по себе. Люстрация это процесс физического освобождения институтов от элиты с устаревшими представления. Однако люстрация работает в негативном плане — отрешает от власти неадекватных и консервативных людей внутри элиты. Какой процесс, однако, может работать в позитивном плане — создавать содержательно инновативных людей внутри элиты?
    Институт Майдана
    18 Jun
    Цивилизационный контекст украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Совсем еще недавно именно Майдан стал пространством межстратовой коммуникации, которое произвело весьма наглядное преобразование представлений Украине о самой себе — как стране, общество которой может генерировать инновации вопреки элите.
    Возможно, нам нужен Институт Майдана. Не как собрание майдановцев всех мастей. Задача Института Майдана внутри страны — поддержание межстратификационной коммуникации в обществе, генерирование хотя бы социальных инноваций в различных сферах общества.
    Однако Институт Майдана не будет способен генерировать цивилизационные инновации, то есть вряд ли он сможет принять на себя вызовы человеческой цивилизации — что не так с человечеством, каковы его перспективы, что может сделать Украина для себя и человечества. Здесь нужны интеллектуальные клубы, занимающиеся мышлением. И эти клубы должны выходить на уровень проблематики мирового кризиса человечества. То есть вокруг Института Майдан должны быть интеллектуальные клубы.
    11 Jun
    Обсуждение:
    • про институт Майдана
      11 Jun
      Виктор Приходько Покоробила фраза про институт Майдана. Если имеется в виду институциализация пробудившихся механизмов социального общества , тогда ладно. Был же совет майдана, но его уничтожил ОД Майдан....Форма выхолостила содержание.
      11 Jun
      Михаил Буртыка Майдан – гос-стрктура.
      Трансформация майдана во Власть.
      1. Отдавши жизни за свободу, народ должен взять власть и оружие в свои руки. Иначе через 2-3 года придется снова ложиться трупами под стволами новых катив.
      2. Основное требование майдана на переговорах: двухпалатная Верховна Рада, нижняя палата – первые две сотни майдановцев. Нынешний состав рады относится к верхней палате. Законы предлагаемые верхней палатой утверждаются простым голосованием в нижней палате …
    • какие нужны интеллектуальные клубы
      11 Jun
      Санта Фауст Учитывая, что сегодняшние средства коммуникации позволяют связывать людей в разных точках планеты, смею предложить рассматривать варианты клубов, где участники могут быть представлены в текущий момент в разных частях Украины, Европы, Мира. Своего рода "интерактивный виртуальный интеллектуальный клуб" (ИВИК).
      11 Jun
      Александр Ткач
      • Вопрос: Может ли "просто смертный" начать сам и собрать вокруг себя людей что бы заниматься описанными проблемами(мыслеустановками, инновациями и т.д.) или этим обязательно должны заниматься "элиты"?
      • И второй: Обязательно ли должны заниматься мыслеустановками, инновациями etc. специалисты в этих областях с высшими образованиями(возможно учеными степенями) или так же могут вступать и просто "clever"?
    Украина в контексте целей развития тысячелетия ООН
    11 Jun
    15 лет назад ООН окончательно расписалась в собственной несостоятельности. Целями развития тысячелетия в 2001 году на 15 лет (до 2015-го года) были объявлены материальные, физико-биологически и потребительски понимаемые цели — жизнь, здоровье, экология, начальное образование.
    ООН пыталась ввергнуть человечество в потребительскую повседневность на протяжении 15-ти лет. И ей это удалось. Нынешний мировой кризис и нынешняя наша война это заслуга ООН и посеянной ей всечеловеческой скуки.
    11 Jun
    Tatiana Solomaha "всечеловеческая скука - потребительски понимаемые цели — жизнь, здоровье, экология, начальное образование" -шедеврально.
    Простые вещи все еще не по силам человечеству, какие к черту трансцендентные цели, поставленные на уровне ООН? Эту роскошь могут себе позволить только общества, успешно справляющиеся с "всечеловеческой скукой", иначе аморальность сводит всю "трансцендентность" на нет. Из трансцендентного нам сейчас исключительно личный духовный подвиг доступен)
    ООН не объявляла в качестве условий развития ни одной трансцендентной цели. В этом году ООН снова будет слушать предложения по новым целям развития тысячелетия. Там будет и Путин выступать, между прочим. И еще множество вип-обывателей разного политического калибра. Почему-то в ООН считается, что национальные политики разных стран имеют представление о том, что нам делать в следующем тысячелетии.
    Нет пределов этому общечеловеческому идиотизму. Как итог, мы можем снова получить на уровне решения ООН потребительские обобщения на краткосрочную перспективу.
    Человечеству же нужна трансцендентная перспектива — развитие философии вне рамок практических задач, производство конструктивистской революции в науке и философии, общечеловеческая колонизация планет вне Земли, практическое освоение виртуальности, инженерное освоение нанореальности и астрореальности, целенаправленное исследование иномерных-иноразмерных реальностей (Внемирности), попытка обнаружения пришельцев неочевидным образом, исследование феноменов духовного нерелигиозного развития человечества, постановка и исследование проблемы формирования единого человечества, обеспечение усиления мирового влияния гражданского общества на фоне потери монополии на политику государств и корпораций, исследование альтернативных путей развития человечества (псионический, генноинженерный, кибернетичский, виртуальный) т.д.
    Очень может быть, что развитые страны, находящиеся в ситуации потребительской повседневности (Запад), зомбированной агрессии (Россия), экстремистского ресентимента (исламские страны) или конфуцианско-буддистской отрешенности (Китай, Индия) окажутся неспособными предложить человечеству какие-либо трансцендентные цели.
    11 Jun
    Юлия Томашевская Не согласна с " буддийской отрешенностью" Китая и Индии. Для бурно развивающихся экономик мира одной отрешенности маловато будет. Что же там еще?
    В этом смысле у Украины есть возможности, потенциал и способности предложить принципиально новые цели развития тысячелетия для ООН. Кто их предложит в ООН от Украины? Не видно ни одного украинского политика, который бы размышлял о долгосрочном будущем человечества на цивилизационном уровне. В интеллектуальной же среде Украины этот вопрос нужно поставить и обсудить. Скорее всего, украинским интеллектуалам будет что предложить ООН.
    Во время революции нужно глубоко размышлять и мечтать о несбыточном. Приход рутины произойдет очень быстро. И война закончится как-то внезапно, и революционная пассионарность увянет очень скоро.
    Пора украинцам думать о целях развития человечества на ближайшее тысячелетие. Все в наших руках, пока не настала рутина.
    11 Jun
    Обсуждение:
    • когда возможна революция
      11 Jun
      Сергей Лукьянец Революция возможна когда существует конфликт старых общественно-экономических отношений, существующих де-юре и пока де -факто и уже возникших де –факто новых общественно-экономических отношений, конфликт между приверженцами старого уклада и носителями новых принципов( причем не обязательно чтобы последних было большинство).
      Говорить стоит не о линейности формаций, которые относительны, а о линейности общественной эволюции( в которой революции-скачки- экстремумы) причем эта линейность может иметь вектор-направление в сторону прогресса, так и в сторону дегенерации, деградации.
    • о возможности революции в Украине
      11 Jun
      Сергей Лукьянец В Украине нет прогрессивно-революционных политических сил, у населения нет запроса на изменение общественных принципов, фундаментов, основ, украинцы хотят европейских ценностей без европейских принципов, они хотят украинского СССра без москалей.
      11 Jun
      Невозможность революции в Украине, не противоречит цивилизационному контексту, так как в этом случае революция происходит в мире, а не в Украине.
    • на кого расчитана статья?
      11 Jun
      Виктор Приходько Надо пробудить "научную общественность" а не обывателей из ФБ. Без этого в обществе только укоренится мнение что Шевченковские, Национальные и Президентские премии и гранты, придумали только для того что бы прикармливать несостоятельную псевдонаучную общественность по национальному признаку.
      11 Jun
      Гредунов Евгений Дивные посылы нашим элитам и думающим массам. Да только лучше пишите им на более понятном им языке. Излагать просто сложные вещи тоже искусство.
    • подмена интеллектуала креативным классом
      11 Jun
      Владимир Розгони В таком разумении интеллектуал в современном мире подменяется понятием креативный класс.
      Владимир Африканович проводит такую же связку между архитектурой и дизайном. Я как раз на дня читал статью о том, что дисциплину- подменяют мотивацией. Мотивация зависит от настроения, дисциплина же говорит- это должно быть сделано.
    • что именно надо сделать для цивилизации?
      11 Jun
      Дорошенко Влад Если для цивилизации надо что-то сделать, то какого оно цвета, размера и вкуса-запаха?
    • создание ресурсов-оффшоров
      11 Jun
      И что? Просто "пора мечтать о несбыточном"? Поменять элиту не можем, образумить не умеем. Тем временем "элиты" без особого сопротивления нарезают новые куски пирога; новые куски природных монополий, порты, железку. Банки...Кто вообще поинтересовался природой девальвации? Провели полный аудит банковского сектора? Некому. Всё свалили на войну и ещё что то. В ВР - банкиры и козаки гаврилюки. На границе с денере, ленере губернатор на камеру ловит одинокие фуры, и совершенно не замечает эшелонов с лесом, углём, пр.
      А в это время в США Элон Маск на полном финансовом самообеспечении становиться четвёртым субъектом в мире после государств США, Китая, РФ, имеющим полный цикл космических технологий для успешного производства и запуска летательных аппаратов в космос. Этот Человек, сделавший миллиарды на своей интеллектуальной деятельности, говоря о планах своей компании, говорит о колонизации Марса и создании технологий возвращаемых ракет. Другая его компания уже успешно создаёт лучшие в мире электрокары "Тесла", имеющие ресурс заряда свыше 400 км, разгон до 100 км/ч за чуть больше 3 секунд, которые на протяжении всего срока эксплуатации могут бесплатно заряжаться на электро заправках его же третьей компании... Есть ли смысл говорить о величие духа, наблюдая умерщвление плоти? Лично я вижу только один перспективный способ инноваций - создание ресурсов-оффшоров, позволяющих не платить "элитам".
    • не надеятся на политиков
      11 Jun
      Марина Козловська конечно хотелось бы чтобы политики были на своем месте и способствовали прогрессу общества, во-время обозначая потенциальные точки бифуркаций, предусматривая варианты действий и корректируя эти программы в соответствии с реальными результатами - ступенчато, избегая взрывов и катаклизмов. Однако таких политиков у нас пока нет - и потому нам необходимо и выявить, сплотить ради общих задач формирования прогрессивного, позитивного, благоприятного для природы и человека социума, и организовать своевременное управление социальными рисками во всех проявленных формах
      11 Jun
      Николай Хрумалов Надо полагать, что здесь и "зарыта собака" всех наших проблем. Мы никак не проведем границу между эмпирическим, диалектическим способом развития, исходя из условия подразумевающим борьбу противоположностей, и научным, совершенствующим процесс непосредственно. Политики - апологеты диалектики. Они теоретически не способны обеспечить человечеству бесконфликтные пути развития. А ученых не подпускают к принятию решений, да и не могут пока они сказать ничего определенного.
  19. ПЕРЕРОДЖЕННЯ КШАТРІЇВ В РЕВОЛЮЦІЇ 30 червня 2015
    30 Jun
    ПЕРЕРОДЖЕННЯ КШАТРІЇВ В РЕВОЛЮЦІЇ
    Сергій Дацюк Філософ
    30 червня 2015
    Спробуємо знову використати індійський концепт варн-каст щодо процесу революції. Раніше вже було описано роль брахманів, які по суті визначають внутрішню ідейну потугу революції, в роботі "Внутрішній брахман революції".
    Вочевидь, що зараз, коли етап усвідомлення революції все ще продовжується, також настав час революційних звершень, тобто втілення перетворень, які задумувалися ще до революції.
    Коли кшатрії перебирають на себе роль брахманів
    30 Jun
    Якщо поглянути на європейські концепти революції, зокрема марксизм як найбільш послідовну і системну, то там роль брахманів зовсім нівельована, а ідеї зведено до їх матеріального змісту.
    Маркс не розглядав інтелектуалів як тих, хто ідейно живить революцію впродовж всього її проходження. Так само вважав Ленін, який дуже підозріло ставився до інтелектуалів під час революції. В цьому сенсі концепт Маркса-Леніна полягав у тому, що інтелектуали це лише ті, хто розробляють теорію до початку революції, а потім теорія тільки впроваджується. Їхні настанови використав Сталін, який вважав, що революційна теорія марксизму-ленінізму може уточнюватися в деталях, але її суть лишається незмінною.
    Цю проблему ставить неомарксист Антоніо Грамші, який в своїх "Тюремних зошитах" показує, що гегемонію робітничого класу мають підтримувати "органічні інтелектуали", які створюють інтелектуальний клімат в суспільстві. Водночас Сталін залишався на позиції Маркса-Леніна, яка полягала в тому, що інтелектуальна теоретична позиція може належати лише деяким представникам авангарду робітничого класу. Інтелектуали при такому підході потребують лише ідеологічного контролю.
    Коли в 50-60-ті роки ХХ століття в СРСР виникла необхідність теоретичного удосконалення марксизму, то КПРС, яка позиціонувалась як єдина сила, що мала право на так званий розвиток теорії марксизму-ленінізму, репресувала майже всіх радянських інтелектуалів, які намагалися здійснювати розвиток теорії чи намагалися розширити філософську теоретичну практику за межі марксизму. Так були піддані репресіям в тому чи іншому вигляді Іллєнков, Мамардашвілі, Щедровицький, Зінов'єв, П'ятигорський.
    Отже з точки зору індійського концепту варн-каст, інтелектуальні функції розвитку революційної теорії в СРСР забороняються брахманам і переймаються на себе кшатріями. Всякий раз коли це де-небудь відбувається, теорія занепадає.
    Оскільки кшатрії в принципі не здатні до теоретизування, вони обирають таких собі квазібрахманів, які намагаються догматизувати теоретичні доробки минулого, деталізуючи різні способи застосування та захисту наявних теоретичних догматів. Для цієї ролі Сталін виховав, а Брежнєв використав Суслова Михайла Андрійовича, ідеолога партії, "сірого кардинала КПРС", ініціатора вводу радянських військ в Угорщину, ініціатора гонінь на радянську інтелігенцію, вигнання Солженіцина, вислання Сахарова.
    Подібну роль в Росії сьогодні відіграє квазібрахман Дугін. Неспроможний до будь-яких оригінальних теоретизувань, Дугін розробив ефектні способи постмодерністських компіляцій архаїчних релігійних, геополітичних і загальнополітологічних настанов з модерними концептами політики. Таке поєднання вихолощує оригінальний зміст використаних теорій, перетворюючи їх на так звану політику археомодерну, яка, дякуючи політичній підтримці російської влади, стала фактично офіційною ідеологією антизахідної і антиукраїнської (антигрузинської, анти молдавської) війн Росії.
    Головна ознака брахмана – слугувати трансцендентним уявленням, тримати практику необмеженого прагматизмом мислення, рефлексувати над дійсністю, створювати концептуальні уявлення на перспективу.
    Коли брахман починає служити кшатріям, він перестає бути брахманом. Квазібрахман втрачає свою суть і вдається до консервативної архаїзації.
    Найбільше запитані брахмани бувають на перших етапах революції, коли потрібно вказати нові ідеї, нові мислительні настанови і нові мотиваційні установки. Нові ідеї, оскільки вони завжди піддаються спрощенню, поширюються доволі швидко. Нові мислительні настанови повільно, але поступово і невідворотно сприймаються інтелектуалами і навіть креативним класом. Нові мотиваційні установки, які найперше мають демонструватися новими кшатріями, сприймаються дуже важко.
    Саме від того, наскільки швидко можуть бути сприйняті нові мислительні настанови і нові мотиваційні установки кшатріями, залежить успіх революції.
    Коли кшатрії не слухають брахманів і продаються вайшиям
    30 Jun
    Якщо революцію в її найширших горзионтах живлять брахмани, то здійснюють основні перетворення на просторі революції саме кшатрії. Отже Україна вступила в той етап революції, коли її долю вирішуватимуть саме кшатрії.
    Кшатрії в процесі революції змушені слухати брахманів, принаймні до цього їх спонукають широкі маси. Що це за широкі маси? Розростання середнього класу означає специфічну зміну соціальної структури суспільства – все менше стає шудр і все більше стає кшатріїв і вайшій. Зокрема середній клас означає здебільшого кшатризацію суспільства. Це те, що називалося революцією менеджерів в західній традиції.
    Принципова відмінність в Україні – до революції 2013-2014 років в країні відбувалася вайшиїзація, а після революції 2013-2014 років в країні відбувається кшатризація. Тобто до революції домінували вайшиї-торгаші, а після революції стали домінувати кшатрії.
    Саме зараз ми маємо унікальний випадок, коли молоді обізнані професіонали, які часто-густо мають свій бізнес, ідуть на війну, стаючи кшатріями-воїнами, потім повертаються з війни додому, знову стаючи каштріями-правителями всередині свого бізнесу.
    Більше того, процес люстрації це не що інше, ніж усунення з соціальної структури тих кшатріїв, які, по-перше, неспроможні відмовитися від продажності на користь вайший, які, по-друге, неспроможні змінити свої мислительні настанови і мотиваційні установки, тобто не слухають брахманів.
    Революція лише тоді буває ефективною, коли вона досягає переродження кшатріїв, тобто продукує гідних носіїв нових цінностей воїнів і мотивованих до нових цінностей правителів.
    Кшатрій-воїн лише тоді може перемагати найбільш швидко і ефективно, коли він бореться за свободу. Всякий воїн, який намагається принести рабство, залежність, упокорення, загарбання, крадіжку, вбивство невинних, в кінцевому випадку програє.
    Кшатрій-правитель лише тоді досягає успіху, коли він може управляти, використовуючи більш концептуально емансиповані мислительні настанови і більш вільні і тому більш перспективні мотиваційні установки.
    Тих кшатріїв, які не здатні до переродження, революція знищує – позбавляє їх соціальних функцій або знищує фізично. Цей процес в соціальному плані (в західній традиції) має назву "люстрація".
    Люстрація – дуже обмежений механізм продукування нових кшатріїв, бо він лише прибирає від влади тих, хто неспроможний змінюватися. Справді ефективним механізмом нової кшатризації є такий, який дозволяє кшатріям змінити свої мотивації – тобто публічно запропонувати громаді якісь інші мотивації, крім збагачення і боротьби за владу.
    Нові кшатрії – це ті, хто пройшов війну, хто став здатен усвідомити нові мислительні настанови, хто став дотримуватися нових мотиваційних установок. Нові кшатрії можуть з'являтися зі старих – але лише через процес особистісної кризи і депресії, катарсису (очищення), відмови від старих мислительних настанов і мотиваційних установок, розриву з орієнтаціями на цінності вайшій.
    Вайшиї завжди досягають домінування в мирний час. Кризи та революції – єдиний час, коли можуть домінувати брахмани. Війни і продовження революції це той час, коли можуть почати домінувати кшатрії. Потім настає вибір для суспільства – або кшатрії продовжують слухати браханів і неперервний розвиток суспільства постійно дозволяє їм домінувати; або кшатрії втрачають зв'язок з брахманами, деградують і тоді на перший план виходять вайшиї. Коли домінують вайшиї, кшатрії продаються їм.
    Щоб час від часу повертати своє домінування, кшатрії можуть зчиняти короткі кризи. Кризове управління це чи не єдиний спосіб для кшатриїв тимчасово відбирати владу у вайшиїв. Тому кшатрії зазвичай створюють штучні короткі кризи через просування надуманих, але так званих реальних, загроз. Це їх спосіб нагадати вайшиям, хто зрештою є господар. Це зазвичай не подобається вайшиям, бо погіршує бізнес. Тому вайшиї завжди діють на випередження – купують кшатріїв і дозволяють їм демонструвати свою публічну владу, яка зрештою не є владою реальною.
    Але є ще один спосіб, який кшатрії використовують дуже рідко, – реалізація інноваційний ідей брахманів, яка призводять до тривалих криз. Лише реалізація інноваційних ідей, може змінювати світ надовго, підносячи позицію кшатріїв над позиціями решти варн, зокрема над позицією вайшій.
    І допоки кшатрії впроваджують трансцендентні ідеї, підказувані їм брахманами, вайшиї не можуть відродити своє рутинне торгашество.
    В марксизмі-ленінізмі фактично не було трансцендентних ідей. Всі головні і досяжні ідеї марксизму були матеріальними – перерозподіл матеріальних благ, встановлення контролю над державою, знищення буржуазії та приватної власності. Такі речі як безкласове суспільство, зникнення держави і комунізм вважалися дуже віддаленими, тому не мали справжнього трансцендентного значення.
    Ніде у Маркса ви не знайдете жодної ідеї про трансцендентні спрямування суспільства. Але революція має власну логіку – вона ставить в центр уваги мрійників-брахманів. Саме революційному процесу 30-х років ХХ століття та війні 1939-1945 років в СРСР ми маємо завдячувати справжньому цивілізаційному кроку СРСР – космічній експансії.
    Космічна експансія суперечить марксизму-ленінізму, де політика це концентрований вираз економіки. Для захисту від збройного нападу балістичним ракетам достатньо було літати в атмосфері – космос для цього не був потрібен. Навіть запуск супутників не вимагав пілотованого польоту у космос. Тим більше, ніяких матеріальних підстав не існувало для польоту на Місяць.
    Це означає, що в короткий час відлиги (1955-1965), коли саме почався розвиток цивілізаційної теорії, яке потребувало домінування брахманів, відбувається щось таке, що не відповідає марксистським настановам. Радянські брахмани, мотивовані революцією та війною, маючи мрії довоєнного часу, спираючись на підтримку кшатріїв, дуже швидко здійснюють цивілізаційну експансію. Саме в цей час кшатрії були найбільш мобільні в своїй свідомості, а торгаші-вайшії, яких став уособлювати Брежнєв, ще не мали великого впливу на кшатріїв.
    Саме в цей час СРСР робить зусиллями брахманів, до яких дослухаються кшатрії, цивілізаційний стрибок, яким потім буде пишатися нинішня Росія, нічого не доклавши до того.
    Кшатрії будуть вирішувати долю нинішньої України
    30 Jun
    Схожа ситуація скоро настане для України. Ми маємо наших українських брахманів з їх новими ідеями, новими мислительними настановами и новими мотиваційними установками. В Україні іде процес формування нових кшатріїв, які здатні чути брахманів, не продаватися вайшиям і в принципі здатні здійснити цивілізаційну експансію.
    Чи вдасться переродитися українським кшатріям, стати домінуючими хоча б на короткий історичний період для здійснення хоча б одного кроку цивілізаційної експансії для всього людства?
    Отже питання питань майбутнього – які мотивації крім збагачення та боротьби за владу несуть в собі сьогоднішні кшатрії?
    Трансцендентні мотивації є найбільшою проблемою людства з часів появи науки. Трансцентні мотивації утримувала в собі релігія. З часу появи науки як провідної виробничої сили, трансцендентні мотивації втрачають державну підтримку і суспільну легітимність. Саме через поразку легітимності трансцендентних мотивацій діє "залізний закон олігархії".
    Суть "залізного закону олігархії" Міхельса у вираженні через концепт варн-каст полягає у тому, що спільнота завжди прагне миру і стабільності, а раз так, то трансцендентні мотивації брахманів та трансцендентальні мотивації кшатріїв завжди з часом примітивізуються до іманентних мотивацій вайшій.
    Лише в дуже нетривалі періоди революційне суспільство може здійснити цивілізаційні кроки. Росія після революції 1917 року та громадянської війни 1918-1923 років здійснила індустріалізацію країни, створила систему нової освіти, нову соціальну структуру суспільства. Після війни 1939-1945 років СРСР здійснив космічну експансію.
    Як досягнути усвідомлення трансцендентних перспектив, пропонованих брахманами? Як досягти переродження кшатріїв? Як подолати всевладдя вайшій?
    Який цивілізаційний крок для людства може запропонувати Україна? Це і є головне питання революції, хоча може і не таке прагматичне, як нам завжди хочеться.
    30 Jun
    Обсуждение:
    • Які цивілізаційні кроки для людства пропонує Україна?
      30 Jun
      Олен Болегский "Який цивілізаційний крок для людства може запропонувати Україна? Це і є головне питання революції, хоча може і не таке прагматичне, як нам завжди хочеться." А шо, досі нічогісенько не запронувала? Даже натяку нема?
      30 Jun
      Виктор Гриценко "Який цивілізаційний крок для людства може запропонувати Україна?".
      Держава-громада. Людство-громада.
    • є ще варна-санкара
      30 Jun
      Катерина Саченко Хочу завважити: є ще варна-санкара - діти, яких зачали, не дотримуючись релігійних правил, так зване "небажане населення" - книга "ШРІМАД - БГАГАВАТАМ (перша пісня творення)", словничок власних імен та термінів стор. 573.
    • не УМИРАТЬ а УНИЧТОЖАТЬ, за УКРАИНУ
      30 Jun
      Юрий Кондратюк Украинцы вступают в новое понимание стоящих перед ними задач: За УКРАИНУ нужно не УМИРАТЬ, за УКРАИНУ нужно научиться УНИЧТОЖАТЬ...
    • Рух між варнами відбувається з кроком в життя
      30 Jun
      Tetiana Siwak Висновок файний, а от все решта... Рух між варнами відбувається з кроком в життя - це раз. Тож кшатрію не стати ніким іншим, доки ще мешкає. І брахману не деградувати, доки живий (щоправда, там вже практично не міняють "сходинки" - якщо деградують, то всьо, йдуть на вибраковку).
      І два. Вайшья стоїть поза можливостями міграцій будь-якої з трьох вищих варн - бо належить за визначенням до іншої раси. Четверта варна що в Індію, що сюди була привнесена зовні - із завоюваннями (в нас - з християнізацією і семітами, в Індії - з монгольськими завоюваннями, котрі в результаті ґендляра поставили вище за виробника, бо раса завойовника на 99% складалась з вайшьїв). Тут не народжувалось нікого поза виробниками, суддями й відаючими.
      Тому є така штука як раса на доповнення до варни Смайлик «smile» І без врахування цього чинника картинка дійсно "пливе" і втрачає логіку. Кшатрій може бути нашої і тільки нашої раси (4 пізньоївропейських субраси). В інших расах кшатрій - не виняток навіть, а раритет, унікум. Так само вайшья може бути тільки не нашої раси (якої саме - на результат майже не впливає).
      Відповідно, чекати вчинків кшатрія від представника раси вайшьїв... Нє, чекати можна Смайлик «smile» І навіть якось відповідно потрактовувати якісь його слова чи дії. Але результат рано чи дуже рано завжди буде один: особа раси вайшьїв (то не є велика спекуляція - там дійсно народжувались і продовжують народжуватись у 99% випадків саме особи четвертої варни, тому узагальнення правомірне) діятиме як вайшья.
      А сегрегувати три варни від чертертої і п'ятої (до котрої поголовно належать москалі) - то вже буде "недемократично" Смайлик «smile» І на цьому всій конструкції приходять гайки...
    • революція потребує часу та інтелектуалів
      30 Jun
      Іван Бокс євромайдан не був продуктом тривалої інтелектуальної роботи. скоріше пориву до кращого життя (в матеріальному а не інтелектуальному сенсі). отже переосмислення та корегування мети революції потребує не тільки тривалого періоду а й інтелектуалів, що здатні запропонувати нові механізми функціонування держави та державних діячів здатних осягнути та реалізувати майбутнє
  20. РЕВОЛЮЦІЯ В КИЄВІ ТАК І НЕ ВІДБУЛАСЯ 14 липня 2015
    14 Jul
    РЕВОЛЮЦІЯ В КИЄВІ ТАК І НЕ ВІДБУЛАСЯ Источник
    14 липня 2015
    9-го липня 2015-го року виповнився рік з дня презентації Віталієм Кличком своєї "Програми першочергових кроків Київського міського голови".
    Ця програма виглядала менш солідно, ніж "Стратегія розвитку Києва 2025" попереднього обраного мера Києва Олександра Попова. Але Програма Кличко була дуже конструктивна і перспективна. Ця програма могла стати основою революції в Києві.
    Там було виділено п'ять пріоритетів, які могли стати дійсно першочерговими кроками нової київської влади: "Нищівний удар по корупції; Прозоре, відкрите та ефективне використання бюджету міста на потреби киян; Залучення інвестицій; Створення умов для безпеки і комфорту киян; Співпраця з громадою при прийнятті і виконанні рішень."
    Що мені тепер? Я – мер. (перефразовуючи І.Франка)
    14 Jul
    9-го липня 2015-го року відбувся звіт мера Кличка про його роботу за рік. Ось структура цього звіту: "Соціальний захист; Медицина; Житлово-комунальне господарство; Освіта; Боротьба з корупцією; Безпека і порядок; Інфраструктура та благоустрій; Транспорт; Модернізація міста; Інвестиції".
    Судячи зі структури звіту, мер Києва не збирався робити детальний аналіз виконання своєї програми. До того ж структура звіту свідчить про зміщення першочерговості пріоритетів і забуття деяких з них.
    Програма Кличка від 8.07.2014 написана в стратегічно-управлінській структурі. Це програма по суті революціонера, яка вочевидь була замовлена Кличко непоганим спеціалістам, зовнішнім консультантам. А звіт написаний в адміністративно-галузевій структурі, що вочевидь був зроблений вже внутрішніми спеціалістами київської влади, які звикли так мислити.
    Те, що наш київський мер не розрізняє ці різні підходи, було би півбіди. Але те, що він не став революціонером в Києві, який потребує найрадикальніших системних змін, це повна біда, це велика біда – не тільки для киян, але і для усіх українців.
    Київ би мав стати флагманом реформ в Україні, а натомість є підстави вважати, що таким флагманом реформ в Україні поступово стає Одеса.
    Давайте спробуємо подивитися на виконання програми Кличка очима експертів та активних громадських діячів.
    Нищівний удар по корупції. Загальна оцінка – негативна.
    14 Jul
    Зволікання з антикорупційною боротьбою проаналізовано в сюжеті "телеканалу 24" Реальна люстрація в київські владі так і не відбулася. Антикорупційна програма протягом року роботи нової київської влади досі не введена в дію (вона все ще розробляється!!!). За словами мера викрито мільйонні і мільярдні схеми корупції, всі матеріали передані до правоохоронних закладів. Водночас згідно з пріоритетом програми Кличка (співпраця з громадою при прийнятті і виконанні рішень) кияни дуже би хотіли знати всю інформацію про ці "мільйонні і мільярдні корупційні схеми".
    З управлінської точки зору корупція це не проблема покарань правоохоронних органів, це проблема системної організації інфраструктурних сфер виробництва, торгівлі та житлозапезпечення в місті. Корупція це також прозоре виконання бюджету, прозора діяльність муніципальних підприємств, та прозора ситуація щодо власності на землю в Києві. Саме це знаходиться в компетенції київської влади. І саме тут всі корупційні схеми хотіла би знати київська громада.
    Отже нищівний удар по корупції в Києві не стався. Корупція так і залишилася головною проблемою киян – 88% киян досі стикаються з активними проявами корупції в Києві.
    Прозоре, відкрите та ефективне використання бюджету міста на потреби киян. Загальна оцінка – окремі успішні дії, але загалом негативна
    14 Jul
    Перший провал післяреволюційної київської влади був пов'язаний саме з прийняттям міського бюджету на 2015-ий рік. Мало того, що команда Кличка не відмовилася від Генплану Києва-2025 "імені Черновецького", який мав би легалізувати незаконні землевідведення та будівництва, так в міському бюджеті не були враховані доходи від оподаткування земельного ресурсу. Отже, якщо попередні міські влади займалися дерибаном землі у Києві, то міська влада Кличка, позірно обмеживши дерибан землі, заходилася легалізувати результати цього дерибану, навіть не фіксуючи втрати доходів від земельного ресурсу в бюджет.
    Відкритий бюджет Києва, який створила київська влада (на сторінці нового порталу КМДА – рубрика "відритий бюджет") – це посміховисько: мало того, що для його перегляду потрібно лише дуже нові браузери, але ще й потрібно відключити заборону спливаючих вікон, яка автоматично ввімкнена для подолання реклами. Коротше кажучи, глянути на деталізацію доходів та видатків міському бюджеті не вдалося. Без деталізації доходів та видатків говорити про аналіз виконання міського бюджету онлайн неможливо.
    Київський бюджет досі не є відкритим, він залежний від загальної муніципальної бюджетної політики та Генплану, змін в чому досі не відбулося.
    Залучення інвестицій. Загальна оцінка – дуже негативна.
    14 Jul
    Ні про яке залучення інвестицій в Київ не йдеться. Ті 1,5 мільярди гривень інвестицій, які намалювала київська влада у своєму звіті, це просто смішно. Причому війна тут ні при чому. Тобто війна в країні не є головною причиною відсутності інвестицій у Київ. Головна причина – відсутність системної та перспективної політики забудови Києва, яка би була легалізована на рівні Генплану.
    В Києві продовжується стихійна забудова. В Києві існує корупційний охлократичний рух (з проплаченими мітингувальниками), який виступає за забудову схилів Дніпра. В Києві досі знаходять незаконно збудовані маєтки, як от скандальний маєток на Трухановому острові. Передачі матеріалів незаконної забудови правоохоронцям, яку здійснив Кличко як міський голова, недостатньо. Для нормальної забудови в Києві потрібна прозора, системна і перспективна політика не забудови, а територіального розвитку міста.
    Це означає, що в основу Генплану міста Києва має бути покладено не інвестиційний цикл бізнесу, не хабаромісткий проект забудови, а позиція бачення цілісного міста – функціональне районування, русла комунікації і перспективний багатовимірний план розвитку міста, щодо якого вже потім шукаються інвестори. Тобто генеральне планування міста потрібно діаметрально обернути в цільовій орієнтації, поставити з голови на ноги. Не інвестор має шукати, де і кому дати хабара для стихійної забудови, а місто має пропонувати перспективні плани територіального розвитку, де інвестор має шукати місце для своїх інвестицій.
    Тільки такий підхід до генерального планування вперше створить інвестиційний клімат. Якщо зараз здійснювати лише боротьбу з корупцією в сфері забудови, то будівництво в Києві повністю припиниться – воно або буде заблоковано рішеннями Київради, або буде заблоковано громадськими протестами.
    Отже повний інвестиційний провал нинішньої київської влади – потрібно чесно сказати про це.
    Створення умов для безпеки і комфорту киян. Загальна оцінка – нейтральна з негативним відтінком.
    14 Jul
    Мер Кличко став справжнім борцем з МАФами. Очевидно, що цю боротьбу потрібно вести. Але мабуть її потрібно вести водночас зі створенням відповідної інфраструктури малої торгівлі в місті. Поки що це виглядало як чисті піар-акції особисто Кличка.
    Створення муніципальної міліції все ще планується в Києві на наступний рік. Наразі серед киян досі триває обговорення. В цьому сенсі МВС у своїх діях поки що випереджає київську владу, оскільки головних успіхів у цій сфері досягнуто саме центральною владою.
    Екологія, благоустрій, озеленення – тут не було значних проривів київської влади. Ця сфера потребує великих інвестицій в інфраструктуру, яких немає і ще довго не буде. Тому небезпека в функціонуванні невідновлюваних інфраструктур постійно зростає.
    Отже безпека та комфорт киян продовжують підтримуватися в місті рутинно, позитивні зміни відбуваються стихійно і епізодично, окремими кроками міської влади, які затягуються, а часто виглядають як піар-акції.
    Співпраця з громадою при прийнятті і виконанні рішень. Загальна оцінка – нейтральна з негативним відтінком.
    14 Jul
    В цій сфері нічого з того, що обіцяв Кличко, не зроблено.
    А саме громадське обговорення питань розвитку Києва – Генерального плану міста, зонінгу, детальних планів територій – так і не відбулося.
    Створення Ради розвитку міста із залученням представників бізнес-середовища, громадськості, наукових і освітніх установ не відбулося.
    Єдиним очевидним досягненням тут можна вважати проведення міжнародного архітектурного конкурсу з облаштування території Майдану Незалежності, вулиць Хрещатик та Інститутської. Але це скоріше досягнення київської громади, а не київської влади.
    Нове місто і новий мер
    14 Jul
    Як можна оцінити результати річної роботи мера Кличко? Скоріше незадовільно, ніж навіть нейтрально. Кияни не бачать реальних реформ в місті з ініціативи мера Кличка.
    Але є ще більш проблемна річ. Мер Кличко не показав свою готовність до революційних перетворень на рівні уявлень киян. Києву потрібні не просто реформи. Києву потрібна урбаністична революція.
    Ніхто не говорить про те, що мер має бути інтелектуалом чи справжнім киянином. Мер міста в процесі революції має стати урбаністом або принаймні намагатися зрозуміти проблеми світової урбаністики.
    Українцям не судилося побудувати свій Сінгапур, бо їх мислення надто заземлене, буквально прив'язане до землі. Українці добре вміють будувати село, але вони зазвичай не встигають у роки миру і затишшя розвинути урбаністичне мислення. А потім приходить криза, війна і наступаюча за ними руїна, і українцям знову не до урбаністики.
    Що таке сучасне місто? Це вже не будинки, площі і дороги. Сучасне місто відривається від території. Сучасне місто не забудовується. Сучасне місто детериторіалізується, топологізується, мережиться, віртуалізується, космізується.
    Стратегія розвитку такого міста принципово міняється. Місто сучасної роботи та відпочинку змінюються внутрішньо, бо концепція робочого часу міняється, зміст робочого місця людини в місті міняється – робочі місця все більше тепер дома.
    Спальні райони в місті це вже не тільки спальні райони, це локалізації віртуального виробництва, мережевої соціалізації, які не мають жорсткої територіальної прив'язки.
    Площі в місті вже не тільки площі – вони унаочнення дій, що формуються в соціальних мережах.
    Будинки в місті вже не просто будинки – вони актуалізації мережевих локусів соціальних мереж і структура нового типу виробництва – як економічного (квартири з телекомунікаційною інфраструктурою), так і політичного (ОСББ як осередки самоорганізації та самоуправління).
    Дороги це вже не просто русла комунікації – вони стають комунікацією нових видів транспорту, які не можуть з'явитися, бо архаїчні дороги їм заважають.
    В Києві досі нема інтегральної стратегії київської агломерації. Ми не знаємо, скільки людей-некиян працює в Києві. Ми не знаємо структуру детериторіального виробництва нашого міста. Ми в принципі не розуміємо нову топологічну організацію міста під ці інші реалії. Наш Генплан це архаїка.
    Міста стають постіндустріальними і постаграрними. Це означає, що індустріальне і аграрне як недомінуюче і високотехнологічне має бути вплетене в постіндустріальну мережеву структуру міста.
    Територіальна структура міста міняється в топології за межами землі, русел наземних комунікації і заземлених будинків та площ. Комунікація в місті стає принципово домінуючою. Віртуальне місто поступово витісняє актуальне місто.
    Майдан виник не на Майдані Незалежності. Майдан виник у інтелектуальній комунікації. Можна скільки завгодно сакралізувати площу в центрі Міста, але її дух завжди буде поза цією землею. Майдан – це дух, а не земля чи конкретний локус.
    І киянам потрібно буде вибирати – земля, полита кров'ю, чи мережевий дух, запліднений інтелектом. І ці речі не завжди можна поєднати, бо вони мають єднатися не в уявленні чи в серці, а в топології міста.
    Де взяти нового мера?
    14 Jul
    Де нам знайти мера Києва, який хоч трохи це розуміє, або принаймні цікавиться цим?
    Ми маємо проблему з кадровим потенціалом для міської влади. Якщо би кияни хотіли змінити київського мера, то хто би міг прийти йому на заміну?
    Хто замість Кличка? А кандидатів і нема.
    Дивна річ – вже більше року ми живемо у післяреволюційній країні, вже більше року країна у стані війни, а нових претендентів на крісло київського мера так і не з'явилося.
    Може Саакашвілі в Київ запросити на посаду мера Києва? Але ж Саакашвілі не може бути кризовим менеджером для всіх регіонів України.
    Мають же бути і кияни, громадська активність яких щодо міста знана і підтримувана багатьма і які водночас хоч щось розуміють в сучасній урбаністиці.
    Де взяти нового мера з компетенцією сучасної урбаністики для Києва – ось проблема.
  21. Кодекс интеллектуального самурая
    5 Oct
    Кодекс интеллектуального самурая источник
    Сергей Дацюк
    Интеллектуальные самураи
    5 Oct
    Существуют ситуации, когда вопросы не могут быть разрешены иначе, нежели путем открытого интеллектуального поединка. Если вы чините зло и скрываетесь за силой денег или власти, если вы используете публичные возможности в личных корыстных целях и прикидываетесь достойным гражданином, если вы уходите от интеллектуальной работы, навязывая при этом другим свою волю подкупом, обманом, чином власти, если вы считаете себя интеллектуалом, но не способны отстоять интеллект, вам не избежать встречи с интеллектуальным самураем.
     
    Нас мало, но мы - интеллектуальные самураи, чей меч - интеллект, чей вызов на бой - вызов на интеллектуальный поединок, чья жизнь и победа - торжество и свобода духа, чья честь - право называться интеллектуальным самураем, чей кодекс чести - кодекс интеллектуального самурая. Кодекс интеллектуального самурая - это семь правил: "Держи меч!", "Бросай вызов!", "Держи удар!", "Сохраняй себе жизнь и честь!", "Даруй другому жизнь или честь!", "С кем, почему и зачем", "Право быть самураем".
    КОДЕКС:
    1. Держи меч!
    5 Oct
    • Самурай всегда готов к схватке в любое время. Самурай берется за меч, когда видит несвободу или унижение духа.
    • Того, кто тоже держит меч, самурай может посчитать воином. Если самурай кого-то считает воином, он может вызвать его на поединок в любой момент.
    • Самурай бьется не только с воинами. Если кто-то чинит зло и его нельзя остановить по закону, самурай говорит ему "Держи меч!" Независимо от его решения, он может быть уничтожен самураем.
     
    2. Бросай вызов!
    5 Oct
    • Самурай бросает вызов любому, кто творит духовное унижение или закрепощение духа.
    • Тот, кто принимает вызов, становится воином и отношение к нему со стороны самурая должно быть уважительное.
    • Того, кто уходит от поединка, можно посчитать трусом или мудрецом, смотря как он уйдет от поединка. От поединка можно уйти с честью или потеряв честь.
    • Самурай спрашивает: "Ты принимаешь вызов?" Если воин неоднократно отвечает "нет", он рискует потерять право считаться воином.
     
    3. Держи удар!
    5 Oct
    • Держи удар в поединке. Веди поединок до тех пор, пока не победишь или твой враг не остановит поединок сдачей в плен.
    • Если воин не держит удар самурая, но дерется мужественно, самурай может спросить воина "Ты держишь удар?" Если воин отвечает "нет", его щадят. Тогда он воин, но не победитель.
    • Если воин не держит удар и ведет себя недостойно, самурай его уничтожает.
     
    4. Сохраняй жизнь и честь!
    5 Oct
    • Существует единственный способ сохранить жизнь и честь - победить в поединке.
    • Если не удается сохранить жизнь и честь, самурай сохраняет только честь.
     
    5. Даруй жизнь или честь!
    5 Oct
    • Судьба воина, поигравшего в поединке, - в руках самурая.
    • Если самурай побеждает воина в поединке, он может предложить ему сохранить честь и умереть или попросить пощады и рисковать потерей чести.
    • Самурай спрашивает воина, чтобы пощадить его: "Жизнь или честь?" Если воин неоднократно в случаях поражения выбирает "жизнь" и теряет честь, тогда он становится воином без чести.
     
    6. С кем, почему и зачем.
    5 Oct
    • Самурай ведет бой не ради себя. Самурай бьется за торжество и свободу духа.
    • Самурай не мстит за себя, но лишь за духовное унижение людей, которые не могут за себя постоять.
    • Самурай не спрашивает, нужна ли его помощь, самурай вмешивается, чтобы не давать людям познавать духовное унижение.
    • Самурай пресекает творимое зло, даже если жалостливые голосят "не бей", а добренькие хотят мира во зле.
    • Самурай бьется не за славу и не за признание. Он должен быть равнодушен к тому, любят его или ненавидят, если он способствует торжеству духа.
    • Самурай не избегает поединка с теми, кого считает недостойными быть воином на поле духа.
    • Самурай не дерется с детьми и с теми, кто не может держать меч.
    • Воина же самурай может побить просто за то, что тот поднял меч и махал им недостойно.
     
    7. Право быть самураем.
    5 Oct
    • Самурай добровольно принимает вызов защищать слабых, но праведных, заблудших или нерешительных перед лицом неправедной силы своим оружием по праву высшей силы духа.
    • У самурая нет иного хозяина, кроме собственного духа. Возвышение духа дает право считать себя самураем.
    • Право публично называться самураем завоевывается в победных интеллектуальных схватках.
    • Право оставаться самураем не заслуживают раз и навсегда, его подтверждают постоянно.
     
     
  22. Сергій Дацюк: Прихований протест 01.11.2015
    9 Feb
    Сергій Дацюк: Прихований протест
    01.11.2015
    Кожного разу, коли відбуваються якісь неочікувані події, виявляється, що їх можна було прогнозувати, якщо дивитися на якісь певні дані.
    Але от знання, на які дані дивитися, іноді з'являється вже після того, як відбуваються неочікувані події.
    Два шанованих мною колеги - Юрій Романенко і Олександр Доній - в своїх аналізах попередніх результатів виборів 25 жовтня 2015-го року (Чем может быть доволен Порошенко: итоги местных выборов в Украине та Шістнадцять ключових тенденцій місцевих виборів в Україні) зійшлися в думці, що Адміністрація Президента перемогла на виборах і тримає ситуацію в регіонах під контролем.
    Це зовсім не так. Далі буде показано, що власне зміст викладеного моїми колегами суперечить їх висновку.
    Давайте подивимось на недавню історію України. 28-го жовтня 2012 року на Парламентських виборах в Україні Адміністрація Президента теж отримала перемогу і контролювала ситуацію в регіонах. Як же так сталося, що вже через рік в центрі Києва виникли багатотисячні протести? Невже за рік так ситуація змінилася?
    Зараз ми нібито знову говоримо про те, що Адміністрація Президента контролює ситуацію в регіонах, а політична сила Президента є лідером в місцевих виборах. Але при цьому є відчуття, що щось тут не так, бо налаштування більшості громадян проти центральної влади видно неозброєним оком.
    Отже мова йде про прихований в медіареальності громадський протест, який бачать мої колеги. Водночас те, що вони називають перемогою Адміністрації президента, є перемогою за правилами у медіа-реальності для користування в самій медіа-реальності.
    Цей прихований в медіареальності протест маскується політтехнологіями, медіа-технологіями, фейковими політичними силами, які є нібито новими обличчями. Саме це маскування дозволяє говорити про дві різні ситуації - медіареальність і дійсний стан речей, що відкривається через соціологічний та політологічний аналіз.
    Відтак громадський протест можна приховати тільки в медіареальності. В константній реальності чи в дійсності цей протест загальновідомий, поступово оформлюється, організовується та готується до нової фази революції.
    Скоріш за все, нинішні вибори демонструють стан підтримки лише тих, хто все ще вірить в демократію (в здатність політичної та економічної еліти здійснювати контроль ситуації в Україні).
    Вибори, як правило, не дають можливості зрозуміти розмір протестного потенціалу в країні.
    На що варто звернути увагу, щоб майбутні події протесту не стали приголомшливі для нас?
    1. Низька легітимність центральної політичної влади в Україні загалом
    2 Nov
    Давайте подивимося на результати явки на останніх чотирьох виборах в Україні.
    Парламентські вибори 2012, явка - 58%
    Президентські позачергові 2014, явка - 59,48%
    Парламентські позачергові 2014, явка - 52,42%
    Місцеві вибори 2015, внесено у списки - 29557014, проголосувало - 13777182, явка - 46,6%
    Врахуйте, що мова йде саме про відносні показники. Тут не обчислюються ні втрачені українські громадяни Криму, ні відкладене з міжнародно-політичних причин голосування в поки що окупованій зоні Донбасу.
    2. Ігнорування волевиявлення переселенців
    2 Nov
    Давайте займемося ще більш точними підрахунками
    За інформацією Міністерства соціальної політики в Україні станом на 5 жовтня на обліку перебувають 1517116 вимушених переселенців зі сходу України, де триває Антитерористична операція проти проросійських бойовиків, й анексованого Росією Криму.
    З них до виборчих списків мало би бути внесено приблизно 1,2 млн. чоловік.
    Додамо до кількості внесених у списки на сайті ЦВК і отримаємо 30757014. Тепер обчислимо явку знову - 44,79%. Тобто реальна явка ще менша, ніж обчислена.
    Отже вперше в новітній історії України на виборах взяли участь менше половини списочного загалу українських громадян.
    3. Винесення за межі електоральних розрахунків значних територій України
    2 Nov
    Ситуацію з явкою на вибори ненабагато покращить переголосування у Маріуполі (455 063 мешканців, виборців менше), Сватовому (18 241 мешканців, виборців менше), Красноармійську (77 000 мешканців, виборців менше), тобто у місцях, де вибори не відбулися.
    З Маріуполем ситуація лишається незрозумілою, адже центральна влада все знала заздалегідь. Тому зрив виборів в Маріуполі може бути віднесений до тієї ж політтехнологічної стратегії, що і непроведення виборів на решті сумнівних для центральної влади територій.
    Але давайте замислимося - що це означає? Якщо ми виносимо частини території за межі електорального поля України, то це означає, що рано чи пізно ці території і політично можуть бути відокремлені від України. Це дуже ризикована гра центральної влади, яка може коштувати нам продовження процесу фрагментації країни.
    4. Недовіра столичних жителів до центральної влади
    2 Nov
    Рекордно низькою є явка на виборах в місті Києві - 41,9%. Це в місті, що традиційно було більш активним, ніж середній показник активності на виборах по Україні.
    Кияни це ті, хто раніше за всіх інших починають обурюватися. Кияни це ті, хто перші приходять на Майдан.
    5. Реінкарнація Партії Регіонів як наслідок олігархічного консенсусу Президента
    2 Nov
    Місцеві вибори продемонстрували прихід до владі безлічі політичних сил, в яких сховалися колишні представники Партії Регіонів.
    Це стало можливим через дві обставини - олігархічний консенсус за участю Президента та через саботаж Генеральної прокуратури дійсного розслідування злочинів представників цієї партії за попереднього владного режиму.
    6. Харківський провал центральної влади
    2 Nov
    Дніпропетровськ Україна зберегла завдяки зусиллям олігарха Коломойського. А Харків в Україні послідовно відстоює свою власну позицію. Ця позиція не те щоб дуже сепаратистська, але доволі фрондерська. В цьому сенсі варто говорити про анклавізацію Харкова.
    Отже провал політики центральної влади щодо Харкова найбільш очевидний з усіх інших провалів.
    Харків як анклав доволі проросійських настроїв балансуватиме і надалі на межі між фрондерством та сепаратизмом. Харків може стати великою проблемою, коли в Україні відновиться громадський протестний рух.
    7. Неучасть у виборах урядової партії «Народний Фронт» та мерської партії «Удар»
    2 Nov
    «Народний фронт» як партія, що є основою Парламентської коаліції і системотворчою для Уряду, зникла з політичного простору. Її не підтримують ні в Києві, ні в регіонах.
    Партія «Удар» також не брала участь у виборах. Всі ці партії взяла у своєрідний блок БПП.
    Тому всім, хто говорить про кількісну перемогу БПП на місцевих виборах, потрібно нагадати, що ми говоримо не про високий рейтинг БПП, а про серйозно зменшений інтегральний рейтинг БПП, НФ і «Удар». Тобто сьогодні інтегральний рейтинг цих партій суттєво менший, ніж сумарний рейтинг всіх цих же партій ще рік назад.
    Когнітивна схема офіційної оцінки досягнення партії влади (сьогодні це інтегральна політична сила БПП, НФ, «Удар») буде така: не все так добре, як нам хотілось, але не все так погано, як ми боялися. Водночас така когнітивна схема свідчитиме про глибоку поразку влади в революційний період, бо вона дозволяє:
    1) не оцінювати публічно провал політики революційних перетворень;
    2) не оцінювати руйнування дієвості владної коаліції (Парламентська коаліція + Уряд + Президент + мер Києва);
    3) займатися окозамилюванням української громади та ігнорувати прихований протест.
    8. Структура Парламенту принципово не відповідає структурі громадської підтримки в Україні, а Прем'єр-міністр та Президент втратили довіру громадян
    2 Nov
    Давайте подивимося на оцінку соціально-політичної ситуації в Україні за вересень 2015-го року Київського Міжнародного Інституту Соціології.
    Ця оцінка показує чотири важливі структурні зміни легітимності центральної влади:
    1) Суттєве зниження рейтингу «Народного Фронту»;
    2) Суттєве підвищення рейтингу «Батьківщини»;
    3) Негативну оцінку більшості опитаних діяльності Президента та діяльності Прем'єр-міністра;
    4) В президентському рейтингу рейтинг Тимошенко (20%) доганяє рейтинг Порошенко (25%).
    Ця ситуація свідчить про наступне - структура Парламенту не відповідає структурі громадської підтримки, Уряд і його очільник більше не заслуговують на будь-яку довіру громадян, а Президент має серйозні проблеми з довірою до нього.
    Давайте згадаємо, що у 2013-му році Майдан почався приблизно з такої ж ситуації - немає довіри до Парламенту, до Президента, до Прем'єр-міністра та Уряду.
    9. На місцевих виборах виграла українська громада, програла центральна влада.
    2 Nov
    Різноманітність політичних сил на місцях набагато вища, ніж будь-коли в історії незалежної України. Саме тому на місцевому рівні почнеться активне блокування різних політичних сил, яке суттєво вплине на позиції парламентських партій - як на місцях, так і Парламенті. В цьому блокуванні БПП не буде мати домінування навіть там, де на перший погляд вона має суттєві позиції.
    Це започатковує широкий процес радикальної революціонізації суспільства на місцях, яке одразу ж наштовхнеться на саботаж та контрреволюцію центральної влади. Головний конфлікт очікується в процесі фейкової децентралізації, яку центральна влада започаткувала та намагається узаконити. В цьому сенсі є сподівання на те, що нова місцева влада перебере на себе процес децентралізації і сформулює свої вимоги до Конституції.
    10. Президент через підлеглі йому силові структури ще до завершення виборів почав компрометацію їх результатів
    2 Nov
    Зрештою, поки писалася та готувалася до публікації ця стаття, арешт політика та бізнесмена Корбана засвідчив явний конфлікт Порошенка та дніпропетровської групи Коломойського.
    Цей конфлікт свідчить про неймовірну вибірковість в Україні боротьби з олігархами а також з волонтерами та добробатами. Існують безліч досі недоторканних олігархів та злочинців колишнього режиму, справи яких не розслідуються і які до відповідальності не притягуються. І лише найбільш патріотичний олігарх уособлює в очах Президента всіх олігархів, з якими і нібито ведеться боротьба. Така вибірковість свідчить про фейкову деолігархізацію, яку проводить Президент.
    Кинутий дніпропетровській групі Коломойського виклик з боку Президента приведе не тільки до відкритої політичної боротьби між двома олігархами - Порошенком та Коломойським. Цей виклик також поставить питання про компрометацію з боку Президента результатів місцевих виборів загалом.
    Тому мої висновки будуть більше невтішними, ніж висновки моїх колег.
    Ніякої перемоги на виборах Адміністрації Президента немає. Контроль в регіонах Адміністрації Президента дуже непевний, слабкий і сумнівний. Є глибока поразка центральної влади загалом і Президента з його Адміністрацією зокрема.
    В Україні зріє поки що прихований протест проти центральної влади. І центральна влада не контролює і в принципі не може контролювати цей протест.
    Саме з місцевого рівня може початися явна радикалізація громадянського суспільства. Ця радикалізація має також підтримку і на центральному рівні у вигляді «Самопомочі» та партії «Батьківщина», які найбільш змістовно відображають позицію громадськості, хоча і відстають від темпів змін у суспільстві. Що ж до «Радикальної партії Олега Ляшка» та так званого «Опоблоку», то їх радикалізація насправді фейкова, і на місцевому рівні такий підхід не користуватиметься серйозною підтримкою.
    Отже громадська радикалізація на місцях, посилена політичною радикалізацією через згадані парламентські партії, стане серйозним викликом для Президента та Уряду.
    Суспільство не просто втомилося від недовіри до центральної влади, а зневірилося у самій можливості щось вирішити через електоральну демократію.
    Політичні процеси в часи революції відбуваються швидше, ніж електоральна система дозволяє оновлювати політичну еліту.
    Нинішні Президент, Парламентська коаліція і Уряд не змогли і вже навряд чи зможуть здійснити реформи, боротьбу з корупцією і деолігархізацію в країні.
    Нам потрібно щось інше, ніж критикована свого часу абстрактна візія нинішнього Президента про 60 реформ, яку тепер незрозуміло навіть як оцінювати. Нам потрібні чіткі програми поетапних 10-20 базових реформ і чітка програма деолігархізації. Нам потрібна реальна боротьба з корупцією, а не триваючий вже більше року фейк.
    Якщо негайно не приступити до перевиборів Парламента і Президента, то є дуже висока імовірність громадянської війни в країні, яка приведе до її подальшої фрагментації.
    Протест, який може статися в Україні, вже не буде мирним стоянням на Майдані. Цей протест одразу почнеться у вигляді збройної громадянської війни. Ніяких перемовин з представниками нинішньої влади не буде, їх будуть фізично знищувати.
  23. ГЛИБИННА ПРИЧИНА ВИБІРКОВОГО ПРАВОСУДДЯ ТА ЯК ЇЇ ПОДОЛАТИ 06 листопада 2015
    6 Nov
    ГЛИБИННА ПРИЧИНА ВИБІРКОВОГО ПРАВОСУДДЯ ТА ЯК ЇЇ ПОДОЛАТИ
    06 листопада 2015
    Коли в уяві громади справедливість після революції не досягається, революція повторюється знову і знову. Сьогодні українське правосуддя продовжує бути вибірковим, корумпованим і неефективним у соціальному плані.
    Претензії української громади до правосуддя
    6 Nov
    Головні претензії української громади до українського правосуддя:
    6 Nov
    1. Злочинці Майдану, які вбивали чи віддавали наказ на вбивство мирних протестувальників, не покарані.
    2. Злочинці ближнього кола Кривавого Президента – крадії з бюджету, організатори рейдерських захватів, бенефіціари пільгового використання інфраструктур, корумпуючі монополісти, розкрадачі корисних копалин – не тільки не покарані і здебільшого продовжуються свою незаконну діяльність, а ще й окрім того залишаються політиками, створюють нові політичні партії і мають всі шанси на інтеграцію в післяреволюційне суспільство так, ніби про них забули.
    3. Корупціонери всіх рівнів виконавчої центральної та муніципальної влад залишились на своїх місцях і з посмішкою спостерігають за довгим створенням антикорупційних структур.
    4. Високопоставленим злочинцям, з якими Президент домовився, система правосуддя заздалегідь повідомляє про підозру, влаштовує процедурну тяганину і зрештою дозволяє втекти з країни, а тих високопоставлених злочинців, з якими Президент не домовився, з порушенням закону і процедурних норм арештовують.
    5. Система правосуддя залишається корумпованою для всіх простих громадян, які з нею стикаються, і не здатна до самоочищення.
    Арешт активного учасника АТО
    6 Nov
    Але найбільшого резонансу в контексті вибіркового правосуддя набула така обставина: олігарх, який прямо спонсорував війну на Донбасі, домовився з Президентом і залишається недоторканим, а олігарх, який захищав територіальну цілісність країни, опинився під ударом правосуддя з санкції Президента. Більш того, арешт одного з активних учасників АТО у розпал виборчої кампанії показує систему правосуддя як цинічно нехтуючу навіть елементарними уявленнями про справедливість.
    Бажаючи нівелювати негативний суспільний резонанс після арешту активного учасника АТО і висунення звинувачень проти його політичної сили, яка бере участь у місцевих виборах, Генеральна прокуратура намагалася показати, що колишні регіонали теж нібито переслідуються в правовому полі. При цьому вона не знайшла нічого кращого, як всього лишень викликати на допит колишніх регіоналів у якості свідків. Але у суспільній свідомості це не рівноважні речі: реальний арешт і піар-акції ГПУ за участю злочинців попереднього владного режиму.
    Загроза суверенітету України
    6 Nov
    Але проблема тут не тільки у зростанні громадського протесту на фоні вибіркового правосуддя, проблема в Україні має загрозу суверенітету – українська еліта перестала цінити не тільки державу як апарат, але і територіальну цілісність як умову безпеки для свого бізнесу та політики, вона знайшла спосіб зберегтися у окремих територіальних анклавах, навіть якщо вони хаотизуються чи окуповуються. Отже вибіркове правосуддя свідчить про якісь більш глибинні проблеми, які призводять до загрози самому існуванню України як цілісного суспільства та території (ареалу його життя).
    Що це за більш глибинні проблеми? Їх неможливо зрозуміти на рівні простих констатацій фактів чи навіть їх аналізів.
    В Україні неможливо встановити справедливе правосуддя
    6 Nov
    На поверхні лежить проста відповідь – в Україні неможливо встановити справедливе правосуддя, бо Президент-олігарх, уклав олігархічний консенсус про недоторканість з більшістю олігархів, а в Парламенті досі немає критичної кількості депутатів для проведення деолігархізації. Наслідок такого розуміння – необхідність перевиборів Президента і перевиборів Парламенту. Ці кроки безумовно потрібні, але проблема ще глибша.
    Вибіркове правосуддя існує в Україні через те, що українська громада фактом Майдану прийняла рішення про заснування в країні інклюзивних інститутів, а українська еліта бажає зберегти екстрактивні інститути. Що це означає?
    6 Nov
    • як змусити еліту піти на ці кроки
      6 Nov
      sagredo _ Хоч проблема і глибша, але перші кроки для розвязання проблеми вказані правильно – перевибори Президента і Парламенту. Іншого шляху немає. Щоб змусити еліту піти на ці кроки потрібен тиск як зсередини – з боку суспільства – так і ззовні – з боку міжнародних організацій і провідних демократичних країн Заходу.
    22 Jan
    Обговорення:
    • Що до терміну "вибіркове правосуддя"
      22 Jan
      Я б пропонував подумати над терміном. Якщо вибіркове, то не-правосуддя і навпаки. Але нехай. Може це про системний ефект у результаті якого на всіх не вистачає..
    • Між цими опозиціями не вистачає місця для цінності права
      22 Jan
      Опозиції "інклюзивний-екстрактивний" дають формальне пояснення-констатацію. Між цими опозиціями не вистачає місця для цінності права та форм свідомості, які існуюють з цього приводу і мають вплив на процеси поряд з дією названих формальних чинників.
    • причини корупції
      22 Jan
      А корупція звідки? Хіба вона ефект протистояння цих опозицій? Корупція більше схоже на суспільний зговір. Без одного і без другого корупція не зачинається, вона викохується із зустрічних устремлінь, носії яких переплутались між собою як і все в домі у Обломова. Причина вибіркового правосуддя також криється і у практичній моралі, подвійними стандартами якої обгрунтовуються неправові форми поведінки. Якщо за рівних умов добре і погане міняються місцями у схожих ситуаціях, то можна констатувати - з'явився подвійний стандарт, який уже є несправедливість у вчинках. Як тільки виникає подвійний стандарт - все, там нерівне ставлення, там неправовий мотив, там корупція.
    • Вибіркове правосуддя можна утиснути інструментальним шляхом
      22 Jan
      Вибіркове правосуддя можна утиснути до меж статистичної похибки цілком інструментальним інженерним шляхом у рамках системи судочинства.
      Треба організаційно зменшити суддівську сваволю. Треба, щоб подібні ситуації вирішувались подібним чином. Зробити це цілком можливо, але заважає цьому трибалістськиа свідомість тих, хто приймає рішення. Там, у місці прийняття рішень, потрібні інженери, а не маги.
      Там не хочуть розуміти, що змінилась інформаційна парадигма і це принципова зміна, яка потягне глобальні наслідки. Традиційні інститути та процедури негодні для обробки зростаючих у геометричній прогресії об'ємів інформації, яку виробляє суспільство.
    Концепція багатства та бідності 2012 року
    6 Nov
    В 2012 році в США була опублікована книга професора економіки Массачусетського технологічного інституту Дарона Аджемоглу (Daron Acemoğlu) та гарвардського політолога професора Джеймса Робінсона (James A. Robinson) "Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty" (Crown Business, New York, 2012), що в перекладі означає "Чому нації помиляються: джерела влади, власності та бідності".
    Критика відомих теорій бідності
    6 Nov
    Концепція цієї книги за останні три роки настільки вплинула на світову суспільну думку, що її базове поняття "інклюзивність" потрапило в політичний дискурс не тільки США, але і в політичний дискурс ООН.
    Концепція цієї книги побудована на критиці відомих теорій бідності:
    1. країни бідні через географію, клімат, землю, природні копалини (це зовсім не про Україну, виграшну щодо майже всіх географічних умов та багатющу щодо майже всіх природніх ресурсів);
    2. релігійно-культурні установки, що не сприяють економічному життю, наприклад, православна етика сильно програє протестантській етиці (в Україні є різні релігійні етики, але вона вже давно орієнтується на світські етичні норми);
    3. некомпетентність лідерів (можливо більшою мірою стосується України, але не пояснює, чому лідери лишаються некомпетентними впродовж тривалого часу).
    Автори пропонують теоретичний підхід, згідно з яким політичні еліти бідних країн вибирають поганий політичний курс тому, що реалізують, як їм здається, власні життєво важливі інтереси. Держави, що розвивають інклюзивні інститути повільно виграють в довгостроковій перспективі. Держави, що розвиваються екстрактивні інститути, можуть досягати швидкого зростання економіки, але не можуть його втримувати довго.
    Інклюзивні та екстрактивні економічні та політичні інститути
    6 Nov
    Автори пропонують концепцію розрізнення економічних та політичних інститутів двох типів – інклюзивних та екстрактивних.
    Інклюзивні економічні інститути сприяють процвітанню, коли вони спираються на інклюзивні політичні інститути, які безпосередньо підтримують інклюзивну економіку. Тільки за умови такого багаторівневого зв'язку країни з такими інститутами бувають багаті. Екстрактивні економічні інститути можуть дати швидке зростання економіки, дуже часто локальне, але будучи поєднаними з екстрактивними політичними інститутами призводять до краху цих інститутів, а відтак і до краху економіки.
    Інклюзивні політичні інститути обмежують монополізацію політичної влади і розподіляють її в спрямуванні на широке охоплення і плюралізм. Вони забезпечують рівновагу між централізацією та децентралізацією влади. Вони забезпечують спеціальні механізми для непримусової наступності влади. Екстрактивні політичні інститути концентрують владу серед небагатьох, вони спрямовані на певні ідею, релігію чи настанову. Вони здебільшого централізовані і не забезпечують механізмів непримусової передачі влади.
    Принципова різниця щодо загальних характеристик інститутів
    6 Nov
    Відтак ці інститути мають принципову різницю щодо загальних характеристик.
    Інклюзивні інститути:
    1. добровільно залучаючі всіх;
    2. самопідтримувані;
    3. поступово еволюціонізуючі;
    4. поступово розширювані на все суспільство по мірі того, як воно їх добровільно обирає.
    Інклюзивні економічні інститути, будучи пов'язаними з інклюзивними політичними інститутами, забезпечують повільний, але доволі стабільний (самопідтримуваний) розвиток за відсутності в суспільстві серйозних потрясінь.
    Екстрактивні інститути:
    1. де обрані визискують необраних;
    2. підтримувані силовим чином;
    3. де періоди мобілізації змінюються періодами стагнації;
    4. які то встановлюють тотальний контроль над усім суспільством, то втрачають його.
    Екстрактивні економічні інститути забезпечують стрімкий розвиток і потім призводять до стагнації з двох причин:
    1. періодична зміна технологій призводить до фундаментальних змін виробництва і втрати влади екстрактивною елітою, яка зазвичай не може пристосуватися до нових технологій;
    2. постійна політична нестабільність створює загрози для економічного розвитку.
    Отже ключовим у розрізненні цих інститутів є доступ громади країни до генерування національного багатства. Це включає доступ до різного типу ресурсів, вочевидь, перш за все, публічних ресурсів (природніх – корисних копалин, землі, водних ресурсів, атмосфери, космосу та штучних – інфраструктур, природніх монополій, технологій, знань і т.д.)
    Інклюзивні інститути спрямовані на поступове залучення соціальної енергії всіх до генерування національного багатства. Екстрактивні інститути створюються елітою, яка вичавлює соціальну енергію решти громадян нібито для всієї держави, а насправді значним чином для себе.
    В даному разі я доволі творчо транслюю концепцію цієї книги. Тому так само творчо розглядатиму цю концепцію щодо України.
    Вибіркове правосуддя є ознакою екстрактивних інститутів
    6 Nov
    Відтак вибіркове правосуддя є ознакою екстрактивних інститутів. В інклюзивних інститутах діє всеохопне правосуддя. Вибіркове правосуддя завжди сприймається суспільством як несправедливе і призводить до незадоволення, протестів і революцій.
    Вибіркове правосуддя в Україні після революції здійснюється саме тому, що українська еліта все ще не прийняла рішення щодо створення інклюзивних інститутів. Принаймні терміну "інклюзивність" немає в українському політичному дискурсі, хоча мода на це слово у українських експертів уже з'явилася. Українська еліта сподівається зберегти екстрактивні інститути. Причому це її бажання настільки сильне і цинічне, що вона йде на все – на явну державну зраду, на олігархічні консенсуси, на угоди зі злочинцями та на уникнення їх покарання, на територіальні втрати країни, на зовнішнє управління і т.д.
    Страшно робити неприємне узагальнення, але його потрібно зробити. Це бажання зберегти екстрактивні інститути дісталося нам у спадок від часів України в складі Росії та СРСР. Українці в своїй історії дуже гостро відчували приниження – хоч не могли його рефлексувати у філософії, але доволі вдало робили це в літературі.
    В основі збереження екстрактивних інститутів лежить психічна схема ментальності – бажання бути паном через приниження холопів.
    6 Nov
    sagredo _ На мій погляд, глибинна психічна причина "екстрактивності" – почуття страху, викликане загрозливими зовнішніми чинниками, нестабільністю зовнішнього середовища (в тому числі нестабільною економікою).
    В умовах нестабільності інстинкт самозбереження штовхає людину поводитися нецивілізовано. Наприклад, красти. В умовах України навіть багаті люди змушені красти щодня – бо тому дай, іншому – дай...
    Якщо в Україні пан не принижує холопів, то сама по собі влада, багатство та слава має невеликий сенс.
    • Інклюзивні інституті побудовані на уяві про рівність людей, про їх однакову здатність до творення національного багатства, про їх однакове право на владу, багатство та славу.
    • Екстрактивні інститути побудовані на уяві про нерівність людей – є пани і холопи, пани мають змушувати холопів до праці, і головним засобом примусу до праці є бідність та приниження холопів.
    Тобто бідність та приниження є основним стимулом холопів стати панами. Ідея рівності з'являється всередині екстрактивних інститутів дуже рідко і важко, тому що вона має подолати психологічні бар'єри відношення "соціальний садизм" – "соціальний мазохізм".
    Як створити інклюзивні інститути в Україні?
    6 Nov
    Що потрібно в Україні
    6 Nov
    Як би не склалася ситуація з примусом до перетворення еліти, нам потрібні три речі:
    1. Ясна і довгострокова установка громади на створення інклюзивних економічних та політичних інститутів в країні;
    2. Жорстке блокування, відсторонення від влади, від багатства та від пошани тих представників еліти, які виступають за збереження екстрактивних інститутів, тобто створення екзистенційних викликів для садистичної еліти та через екзистенційне спонукання для мазохістичного суспільства задля зміни їх психічних схем ментальності;
    3. Самостійність у творенні власних інклюзивних інститутів, повна незалежність у цьому процесі від західних структур і від спротиву Росії, яка обов'язково буде опиратися цьому процесу в Україні.
    Критичні стики та інституційний дрейф
    6 Nov
    Аджемоглу і Робінсон показують, що країни "золотого мільярду" в минулому керувалися інститутами екстрактивного типу, але вони змогли перейти до інститутів інклюзивного типу. Вони змогли створити зародки інклюзивних інститутів і забезпечити їх розвиток. Трансформаційні процеси переходу інститутів одного типу в інший тип запускаються в кожній країні в особливих умовах, коли порушується інституційна рівновага. Такі умови автори називають критичними стиками. Перехід від інститутів одного типу до іншого автори називають інституційним дрейфом.
    Одним з таких критичних стиків є ситуація з правовою системою і особливо з Генеральною Прокуратурою в Україні. Саме ця правова структура, тобто така, що безпосередньо діє на економічні та на політичні інститути, здатна або створити критичну масу еліти, яка створює та підтримує інклюзивні інститути, або здатна залишити ту критичну масу еліти, яка обстоює екстрактивні інститути.
    Люстрація - приведення до влади людей, які обстоюють саме інклюзивні інститути
    6 Nov
    Більше того в Україні не відбулося принципове рішення еліти – про необхідність інституційного дрейфу. Всі реформи не просто саботуються. Всі реформи, які навіть відбуваються, здійснюються таким чином, щоб не заторкнути головну якість економічних та політичних інститутів – їх тотально екстрактивний характер.
    Податкову реформу, судову реформу та реформу правоохоронної системи, земельну реформу, оновлення влади та антикорупційну реформу, які заплановані в Україні, можна здійснити, зберігаючи екстрактивні інститути чи створюючи інклюзивні інститути. Ці установки не пропишеш в законах чи указах Президента. Ці установки мають бути в мізках тих, хто робить реформи. А мізки це люди, які або були піддані люстрації, або не були піддані люстрації.
    Відтак виходить, що процес люстрації має бути більш масштабним, ніж це може здійснити Генеральна прокуратура. Люстрація це не помста колишнім владоможцям. Люстрація це не сприяння уникнення ними відповідальності за розкрадання бюджетів та корупцію. Люстрація має на меті привести до влади людей, які обстоюють саме інклюзивні інститути.
    Децентралізація та відтворення екстрактивних інститутів
    6 Nov
    Давайте подивимося на децентралізацію в Україні. Ми маємо з точки зору співвідношення "центр-регіони" типову ситуацію екстрактивності центральної влади. Щоб змінити цю ситуацію потрібен процес, який називається децентралізація. Але неприйняття політичною елітою рішення про "інституційний дрейф" від екстрактивної форми влади "центр-регіони" до інклюзивної призвело до спроби фейкової децентралізації у вигляді голосування в першому читанні за нову редакцію Конституції.
    Україні потрібна децентралізація для створення інклюзивного самоврядування, а це означає, що ручне управління центру структурою бюджету має бути знищено, основні пропорції часток державного та місцевих бюджетів зафіксовані законодавчо, принцип розподілу повноважень на користь місцевого самоврядування зафіксовані законодавчо, а всілякі форми тотального контролю центру за місцевою владою типу префектів знищені. Українська політична еліта навряд чи розуміла, що вона продовжує відтворювати екстрактивні інститути, не даючи змоги постати інклюзивним, але інтуїтивно вона продовжували здійснювати все те саме, що і до революції.
    Процеси деолігархізації
    6 Nov
    Давайте також подивимось на деолігархізацію в Україні. Сама по собі олігархія як олігополія є гранично екстрактивним інститутом.
    Деолігархізація це насправді декілька процесів:
    1. послідовне скасування монополій зусиллями Антимонопольного Комітету;
    2. послідовне відстоювання інтересів держави на підприємствах з тією чи іншою часткою державної власності;
    3. повернення грошів з оффшорів – маєш власність в Україні, плати податки в Україні;
    4. розслідування структури кожного тарифу і встановлення тарифів, які виключають монополізм та бюджетне розкрадання;
    5. скасування пільгового безвідновного використання олігархами інфраструктур, перехід до бюджетування інфраструктур;
    6. і лише в останню чергу – блокування політичного впливу олігарха, тобто поступова зміна структури його активів до такого стану, щоб він не міг суттєво впливати на політику (заборона на одночасне володіння промисловими активами та: ЗМІ, експертними інститутами, фондами і т.д., які дозволяють прямо чи убічно впливати на політику).
    Деолігархізація не завжди означає задіяння Генеральної прокуратури чи навіть Парламенту для нових законів. Але коли олігархи починають торгувати суверенітетом чи територіальною цілісністю України, коли вони створюють свої армії, починають запускати процеси хаотизації регіонів чи фейкові протести у центрі, тоді звичайно Генеральна прокуратура має втручатися.
    Створення та розвиток інклюзивних інститутів - питання виживання України
    6 Nov
    Створення та розвиток інклюзивних економічних інститутів (структур) та інклюзивних політичних інститутів (структур) є магістральним завданням української еліти. Останнім часом українська громада спостерігає масштабний процес окозамилювання української еліти: реформи мають фіктивний характер, деолігархізація не відбувається, децентралізація запланована фейкова.
    Отже результат аналізу діяльності політичної еліти впродовж року реформ призводить до невтішних висновків. Україні знову потрібно міняти склад центральної влади. Потрібна політична еліта, яка хоча б читає сучасні книжки з політичної теорії (щоб нікому не доводилось виконувати функцію перебенді), яка сприймає нові політичні концепти, яка здатна втілювати ці концепти у життя.
    Інклюзивні інститути в економіці та політиці це не просто якась теорія – це питання виживання України як цілісної країни. Якщо еліта не буде цього робити, то вона буде знищена у полум'ї громадянської війни разом з самою Україною.
    Панування над холопами в Україні більше не буде. Якщо Україна не зможе створити інклюзивні інститути самостійно, то вона буде творити їх на різних шматках території у складі різних держав.
    6 Nov
    • де шукати паростки інклюзивності
      6 Nov
      Johnnie Z. Drake Паростки інклюзивності слід шукати в європейських релігійних революціях та Добі Просвітництва, яких була позбавлена Україна. Тобто в нас немає ментально-цивілізаційного підгрунтя для переходу до інклюзивності.
    • сподівання на агенти зовнішнього впливу
      6 Nov
      Johnnie Z. Drake Єдине сподівання - агенти зовнішнього впливу, які руйнують уставлені стереотипи? Одразу спадає на думку Саакашвілі, реформаторські потуги якого в Одесі були відкинуті екстративно-холопською більшістю на мерських виборах. Це вказує на масштаб історичної інерції, з якою ми маємо справу. Швидкого та легкого шляху не варто очікувати, аби не виникали зайві ілюзії.
    • власть и элита
      6 Nov
      Виктор Тодорюк Есть одна систематическая область, которая ускользает у Сергея..Это власть..И эту тему он пытается закрыть неким идеальным конструктом "элита"..Неявно строится предположение, что она где-то есть или ей "должно быть".."Элита"-один из инструментов власти и властвования..
    • треба шукати еліту
      6 Nov
      anno_domini _ Еліта або спить, або ховається і думає якось воно буде. Щоб тільки нас вже не чіпало. Але такий підхід не для еліти справжньої. Починайте шукати еліту та піднімайте її. І серед старої гвардії і серед нової, молодої. Треба підніматися з диванів та щось робити цінне.
    • державно-олігархічна економіка - хрест на спробах інклюзивності
      6 Nov
      Volodymyr Tkachuk Мабуть слід говорити і про економіку, державна плюс олігархічна, а насправді можна назвати державно-олігархічна, частка якої перевищує 90% супроти нещасних менше 10% умовно ринкового малого та середнього бізнесу. Природу державно-олігархічної економіки на днях описав Лановий на УП. Очевидно, що фактор 90% такої економіки сам по собі ставить хрест на спробах інклюзивності.
    • чи є здатність і бажання ІНКЛЮЗИВНОЇ системи
      6 Nov
      Олександр Гнєдаш Все так, і сьогодняшні економіко-політико-правові "реформаторскі" потуги є не що інше, як хаотичний "броунівський рух", але цей хаос керований і вміло підтримується. В той же час, кращі представники еліти не хочуть (чи не здатні) явити народу проект тієї самої ІНКЛЮЗИВНОЇ системи з необхідними для неї організаційними інститутами і в економіці і в праві і в політиці.
    6 Nov
    • Хто така "УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА"?
      6 Nov
      hrim _ "Серіал" статей С.Дацюка базується на понятті "УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА", від імені якої автор виносить присуди ВЛАДІ, робить соціальні проекти. Хто така "УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА", які її повноваження відповідно до КОНСТИТУЦІЇ, законодавства? Нарешті, кого вона прдставляє? Коли закінчиться інтрига у такому питанні?
  24. Революція Гідності – два роки після початку
  25. НЕБЕЗПЕКА УНИКНЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ВІЙНИ 04 грудня 2015
    4 Dec
    Сергій Дацюк Філософ Источник
    НЕБЕЗПЕКА УНИКНЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ВІЙНИ
    04 грудня 2015
    Різні реальності громадськості та еліти
    4 Dec
    В програмі на радіо "Аристократи" за 2-ге грудня 2015-го року (питання розглядалося з часової позначки 1:16:44) довелося аналізувати мотивації нашої політичної та бізнесової еліти (правлячого класу чи владного та найбагатшого прошарку, панівної верстви, як кому подобається).
    Там я зробив висновок про те, що українська громадськість з панівною верствою знаходиться в різних реальностях. Це дуже дивний висновок, якщо враховувати ту обставину, що ще 2 роки назад ми були з ними на спільному Майдані. Як виникла така ситуація?
    Одразу ж після Майдану вчорашні його спонсори і координатори повернулися до звичних для них справ – управління державними та муніципальними справами і управління своїми крупними бізнесами. Їх розрив з рештою громадян міг би бути не настільки швидким і наочним, якби не революція та війна, яких вони заходилися уникати.
    Втеча від революції та війни
    4 Dec
    В принципі революція та війна створюють реальність, виклики та випробування якої породжують критичну чи кризову екзистенцію, яка змінює людей. І справді – на більшість активних громадян все це вплинуло і значно змінило їх життя.
    Але коли є влада та гроші, екзистенції революції та війни можна уникнути – вибудувати бар'єр між громадськістю та собою всередині влади, чи взагалі опинитися у еміграції, управляючи бізнесом ззовні. Тобто влада та гроші дозволяють не бути залученим у революцію та війну безпосередньо – навіть коли управляєш воюючою країною, чи коли навіть жертвуєш частину своїх активів на оборону країну.
    Принциповим під час революції та війни є не функція взаємодії з подіями, а безпосереднє єкзистенційне залучення у події. Тобто в екзистенції революції та війни перебуває не той, хто жертвує кошти, приймає управлінські рішення чи навіть відвідує зону АТО, а той, хто безпосередньо залучений в ситуацію революції та війни, пропускає її крізь себе, змушує серце і розум працювати на цю ситуацію. Якщо такого залучення у панівної верстви у ці події немає, то за невеликий час відбувається їх екзистенційний розрив з громадою, яка перебуває в процесі революції та війни.
    Цей розрив згодом означується як життя в різних реальностях – громада живе в революційній та воєнній реальності, а її панівна верства, живучи в одній з громадою країни, знаходиться в реальності уникнення чи втечі від революції та війни.
    Шляхи уникнути революції та війни
    4 Dec
    Що таке олігархічний консенсус Президента? Це уникнення революційної екзистенції. Що таке мінський процес для панівної верстви загалом? Це уникнення воєнної екзистенції? Що таке саботаж реформ Урядом? Це уникнення революційної екзистенції? Що таке не оголошення військового стану в країні Парламентською коаліцією? Це уникнення воєнної екзистенції. Що таке мовчання влади під час товарно-енергетичного блокування Криму кримсько-українською громадськістю? Це уникнення революційно-воєнної екзистенції.
    Від революції та війни неможливо втекти, цього можна уникнути лише персонально за рахунок екзистенційного розриву з громадою, яка продовжує вести революцію та війну.
    Страшна і неприємна річ – досвід попередніх революцій (найбільшою мірою Великої французької та Більшовицької) показує, що лише фізичне знищення частини панівної верстви змушує її опинятися в одній реальності з рештою громади. Якщо цього не зробити, панівна верства обов'язкове знайде спосіб уникнути екзистенції революції та війни.
    Тюрма для олігархів
    4 Dec
    Власне намагаючись хоч якось гуманізувати цей процес, я запропонував тюрму для олігархів. Хоча б пів роки тюрми для наших олігархів було б непогано. Мабуть довше, ніж півроку, в українській тюрмі олігархів просто не втримати, бо гроші визволяють з тюрми навіть в Австрії. Але можна було б відправляти їх у тюрму в США, де їх перебування оплачувати з нашого бюджету, і тоді це було б довше.
    Це можливо було б найбільш гуманним і водночас системним кроком. Причому для цього потрібна справжня тюрма, а не віп-санаторій в кімнаті з телевізором, комп'ютером та Інтернетом.
    Тюремний досвід Тимошенко
    4 Dec
    Ведуча радіопрограми, реагуючи на цю мою ідею, звичайно ж запитала мене про тюремний досвід Тимошенко. Я сказав свою точку зору. Тимошенко до тюрми і Тимошенко після тюрми це дві різні людини. Її вперта боротьба за тарифи на боці громадськості і відтак зростання її політичного рейтингу сьогодні про це свідчать доволі промовисто. І водночас саме приклад Тимошенко показує сьогодні, як важко повернути довіру громадян, коли вона була втрачена.
    Зміна політичної поведінки Юлії Володимирівни на основі власного тюремного досвіду дає Україні важливий висновок. Тюрма для української еліти є корисний досвід, який дозволяє їй ототожнити свою екзистенцію з екзистенцією громади.
    4 Dec
    • горбатого виправить могила
      4 Dec
      koras _ Горбатого могила виправить, а не тюрма. Юля, то, мабуть, виняток, бо ж, наприклад, Ю.Луценка ніфіга буцегарня не виправила, пішов слугувати головному пану олігарху (потроху). Так що, якщо так вже хочеться щось радикально змінити в цій країні, то тільки завдяки відстрілу. Безжальному і безпощадному. Інакше ця наволоч не зрозуміє, бо вона вашу гуманність сприймає як слабкість. Я не кровожадібний, але по-інакшому не вийде, 24 роки це добре показали. Наперсточники, шулери, мародери та всі ці інші йолопи, недолюдки, нелюдь, бузувіри, потвори, дегенерати, покруч, вилупки і всіляка інша керуюча сволота, яка довела Україну до нової руїни, заслуговує тільки на фізичне знищення, ото і вся екзистенція для них.
    Виходи з розриву реальностей
    4 Dec
    Зараз громадська ситуація в країні може бути означена як реальністний розрив – панівна верства живе в одній реальності, українська громада живе в іншій реальності. Основа цих реальностей різна: у громади це екзистенція революції та війни, а у панівної верстви це екзистенція різних способів уникнення революції та війни.
    І у нас є не так вже і багато виходів з ситуації розриву екзистенції панівної верстви та екзистенції громади.
    Перший вихід – добровільний катарсис панівної верстви, покаяння, зміна політики та способу збагачення. Ми на це сподівалися, але правлячий клас зумів уникнути революційно-воєнної екзистенції. Він не пройшов очищення. Він почав повертатися до старого стану речей.
    Другий вихід – це новий Майдан у вигляді громадянської війни, коли панівну верству частково проведуть через фізичне знищення і тим самим змусять зануритися у спільну екзистенцію громади разом з втратами життя рідних та близьких, бідністю, невпевненістю у майбутньому.
    Третій вихід – якісь квазіформи ліквідації екзистенційного розриву громади та панівної верстви країни. Наприклад, тюрма для олігархів на фоні позитивних прикладів інших підходів до влади та багатства. Ці інші підходи до влади та багатства я показував у радіопрограмі – відмова від олігархічного статусу (зречення від частини власності та впливу), відмова від корупційної діяльності політиків та чиновників разом з публічним викриттям спільників і т.д.
    Небезпечність розриву екзистенції
    4 Dec
    Останні дії влади – Президента, Парламента та Уряду – показують, що цей екзистенційний розрив між панівною верствою та громадою в Україні наростає. Особливо це помітно на проблемі товарно-енергетичної блокади Криму, де влада відмовчалася. Також це помітно на діях Уряду щодо підготовки держбюджету, де комунікація влади і громади з чітким аналізом економічних перспектив просто відсутня.
    Екзистенція в країні не може бути розірваною довго. Екзистенція завжди найде спосіб до інтеграції та ототожнення. Про це варто пам'ятати панівній верстві.
    Уникати революції та війни, коли громада країни знаходиться в цьому процесі, дуже небезпечно для панівної верстви країни.
    4 Dec
    • чи є інсктинт самозбереження у влади
      4 Dec
      Виктор Тарасов Сумнівно, що влада дослухається, бо вона вважає себе хитрішою, нахабнішою, цинічнішою та розумнішою. І живе ця "влада" в своєму "віртуальному" світу. Дивно тільки, що навіть інстинкт самозбереження не спонукає владу до змін.
    • як вціліло дворянство у Британії
      4 Dec
      sagredo _ "Верхні класи в Британії не завжди були ввічливі з тими, хто стояв нижче. Коли вони володіли сильною владою, вони могли дозволити собі бути різкими і пихатими. Я підозрюю, що вони стали більш ввічливими, коли відчули, що влада починає вислизати з їхніх рук і зробили це, щоб вижити як клас здатний правити і далі, якщо не завдяки своїй силі, то завдяки своєму впливу. В інших країнах, як, наприклад, у Франції, Росії або Німеччині, де аристократія не зуміла зробити такий корінний зрушення в своїй поведінці, дворянство було знищено. У Британії ж воно вціліло" (У.Г. Нелсон, Лондонці, 1975).
    • ніхто, хто має вигоду не зміниться
      4 Dec
      anno_domini _ Ніхто, хто має хоча би якусь вигоду або заробіток, змінюватися не буде. Навіщо ломати собі голову та своє життя? А ось ті, хто знаходиться в процесі війни-виживання та революції-зміни – ось такі люди будуть йти далі. Бо їм один вихід – або змінити систему, яка спрутом та його отрутою їсть самі підвалини життя, або ж як в роки голодомору – не виживе ніхто.
      4 Dec
      jut _ Наша старшина вже п"ятьсот років поспіль дбає тільки про власні маєтки, табуни, вигони, мельниці...і тому постійно притулялася до того, хто більше навіть не дасть, а – пообіцяє –
      польского круля, турецького султана, московського царя, шведського короля...Інтереси простих козаків вони зазвичай ігнорували. Навіть панщину і то впровадила не усім ненависна Катька а – Мазепа в 1701 р, навіть для маючих власну землю. ОТАКІ ТО В НАС ТРАДИЦІЇ...
    • нема "революції знизу" треба підганяти реформаторів
      4 Dec
      Mike_Kharkov _ Нема "революції знизу", не можна вважати громаду суб'єктом, творцем. Цей підхід небезпечний прямою загрозою маніпулятивності, і базується на нерозумінні механізму народовладдя.
      Народ безпосередньо (як на майдані) правити не може, це робиться через представників, які обов'язково повинні мати рівень вищий за середній.
      Тому ніякого "залучення" без ясності цілей. Реформи можуть йти тільки зверху, не народ повинен підганяти реформаторів, а вони народ. (в нас реформаторів поки не має зовсім).
    • нема дійсного патріотизму, неспекулятивного
      4 Dec
      Mike_Kharkov _ Високопрофесійні менеджери, спеціалісти... Як дотриматись демократичного механізму залучення до всіх гілок влади саме таких людей.
      У тому ж і проблема – народ, маса, не зможе їх "залучити", навіть знайти не зможе.
      Приклад. Хто залучає кваліфікованих інжерерів до розробки літака? трудовий колектив чи генеральний конструктор? хто залучає технологів до побудови "заліза"?
      Повинен існувати насамперед той проект, а голові кого? хто може його народити? хто має для цього кваліфікацію? народ? прямим голосуванням? та народу ще роками потрібно доводити що йому дійсно, насправді потрібно, бо він завжди хоче рибку поперед вудки.
      А в нас нема того плану і тих голів, де б він міг існувати. Тобто, нема дійсного патріотизму, неспекулятивного.
    • якого прошарку чинна еліта?
      4 Dec
      Анатолій Півненко Найбiльш адекватною моделлю структури суспiльства на сьогоднi е пiрамiда потреб i мотивацiй А. Маслоу, психолога. В нiй п'ять прошаркiв - внизу знаходиться бидлотна маса, на самому верху - самоактуалiзованi громадяни, чия повеiдiнка формуеться вже не лише iнстинктами. У кожному прошарку - своя елiта. Нинiшня так звана керiвна елiта укр суспiльства, що вiдповiдальна за розграбування краiни, - це елiта якого прошарку? Що скаже фiлософ Сергiй Дацюк?
    • тваринні інстинкти мас
      4 Dec
      Анатолій Півненко До речi, "Будь-якi революцii iнiцiюють романтики, здiйснюють фанатики, а ii плодами користуються негiдники, отморозки, покидьки" - генiальне спостереження британського письменника, фiлософа Томаса Карлейля (1795- 1881). Чому так?
      Моя вiдповiдь така: поведiнка основноi маси homo sapiens все ще формуеться в основному тваринними iнстинктами. Бiзнесмени, олiгархи й рiзнi покидьки, про яких згадуе Карлейль, це - найбiльш енергiйнi его-центрованi homo з великим розумом, що ефективно обслуговуе iх твариннi iнстинкти. Це елiта нижчих прошаркiв пiрамiди А. Маслоу
    • чого ми чекаємо?
      4 Dec
      Іван Бокс ...хто безпосередньо залучений в ситуацію революції та війни, пропускає її крізь себе, змушує серце і розум працювати на цю ситуацію... тобто щоб стати гарним критиком потрібно самому написати роман чи зняти кіно? навіщо тоді експертно-журналістські середовища? невже Україна аж така унікальна країна, що нас врятує лиш супер-герой, що одночасно є політиком, інтелектуалом, журналістом і безпосереднім учасником подій?
      а може справа в тому, що ми маємо сяких-таких політиків, весь час їх лаємо, вимагаємо від них результату, а від інтелектуально-журналістської тусні чекаємо лиш на розваги та медійно-провокативних розборок між політичними угруповуваннями і зовсім не чекаємо і не вимагаємо від них якісної критики, альтернативних шляхів та означення необхідних кроків?
  26. КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ 08 грудня 2015 (45)
    8 Dec
    КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ Сергей Дацюк Джерело 08.12.15
    Напередодні Другої світової війни (5)
    8 Dec
    КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ Сергей Дацюк Джерело 08.12.15
    Дивлячись на нинішню ситуацію, починаєш набагато краще розуміти наших предків напередодні Другої світової війни. Читаєш історію тієї війни, особливо ті сторінки, які зараз згадують, але нещодавно не любили згадувати – про роль Британії, Франції та США у становленні фашизму та націонал-соціалізму як противника комуно-соціалізму і у розпалюванні світової війни, і розумієш, що все не так просто.
    Невже наші предки не бачили, куди все йде, невже не розуміли усю трагічність свого небажання відмовитися від застарілих поглядів на світ? Більшість дійсно не бачили. А тих, хто бачив, просто не чули і не хотіли слухати.
    Як свідчить досвід багатьох пророцтв і попереджень, – вони нічого не дають, окрім того, що ще більше лякають сучасників і створюють стресові ситуації задовго до того, як все стане зрозумілим. Стресова ситуація у стані нерозуміння як діяти у стресовій ситуації призводить лише до збільшення непродуктивного страху.
    9 Dec
    • параллелі з Другою світовою війною
      8 Dec
      Spirito _
      - Іслямов назвав тиск Заходу причиною поступок в енергоблокаді Криму -
      (Захід не тисне на Кремль,а тисне на Київ, а мали б ретельно із Кремлем прослідкувати
      як обоє докладали зусиль до виникнення ІД.)
      - Лавров пропонує Заходу забути про Україну: "ІДІЛ – головне,інше відкладаємо" -
      ...Подібно до того,як у боротьбі з нацизмом було відкладено все другорядне, -
      (але по війні з нацизмом так і не назвали причину "остаточного вирішення єврейського питання";
      як не засудили злочини комуністичного режиму по холодній війні;)
    • роль політичних, бізнесових, інтелектуальних чи журналістських середовищ, суспільств а не тільки держав
      9 Dec
      Іван Бокс …починаєш набагато краще розуміти наших предків напередодні Другої світової війни… навіщо ж спрощувати історію аж до таких означень - предки. мова ж іде не про неоліт чи середньовіччя. з історичної точки зору це взагалі вчора.
      тільки в такому випадку потрібно казати не про … роль Британії, Франції та США… а про роль політичних, бізнесових, інтелектуальних чи журналістських середовищ та й зрештою різних суспільств. але тоді стане зрозуміло, що так само тоді і зараз не відповідають викликам часу не лише дії чи бездіяльність політиків, а й інтелектуалів, журналістів, громадських та культурних діячів
    • про пророцтва - Бог говорить через народ
      8 Dec
      anno_domini _
      Якщо бачимо, то це добре. Якщо розум починає питати, що це – теж добре.Зараз всі знаходяться в одній упряжці – і бідні, і багаті – ось де всі зрівнялися, коли не знають, що це відбувається. Але борітеся – поборете, вам Бог помагає... В своїй хаті своя правда і сила і воля...
      Ось де треба допомогу шукати – у Бога, але як? Бог говорить через народ, не через інших держав, а через "плоть від плоті". Через тих, хто бачить біль народу, хто відчуває "фізично цю велетенську загрозу, що нависла над світом". Хто "стане в пролом за цей народ"? Ви же читаєте біблійні книги, як і коли виводив Бог народ з біди. Попитайте тих, хто про це знає. І триматися волі Божої для народу.
    • пророцтва не чують
      8 Dec
      Spirito _
      2. Ватикан і досі не заговорив публічно про Фатімську Звістку та про "заблуждения России".
      Церкви в Україні не говорять публічно про явлення Богоматері у Джублику та про явлення Христа і Богоматері у 1926 році неподалік Києва.
      Прості рішення завжди є,але у світі хуцпи – неприйнятні. Спершу гаранти по Будапештському меморандуму мають виконати свої гарантії дані Україні - тоді зможуть вирішувати інші кризи. Але
      - совесть молчит и душа не тревожит.
      - Захід і Кремль вимагають від Києва вести діалог/іти на поступки терористам (-Оккупанты-мародеры вывозят металл с заводов Донбасса в РФ – разведка -) лнр-днр-Кремля, але не хочуть започаткувати діалог з усим мусульманським світом стосовно ІД/з ІД в т.ч.
      Не хочуть назвати публічно причину "остаточного вирішення єврейського питання".
      Як не називають причину нестримного бажання Кремля силою приєднати до РФ Україну.
      Якщо хворобу не назвати – то як лікувати. (у Каббалі є про Тайну слова Меорот)
    Ми напередодні великого "бада-буму"
    8 Dec
    КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ Сергей Дацюк Джерело 08.12.15
    Сьогодні ми знаходимося напередодні великого "бада-буму". Не будемо лякати тим, що воно таке, – от просто "бада-бум". Більшість про все здогадується, але не хоче визнати. Меншість щось такого боїться, але думає, що встигне пристосуватися, хоча насправді приречена бути гарматним м'ясом історії.
    Сутички Росії і НАТО, криза ОБСЄ і неспроможність її подолати, затяжна війна Росії та України, нинішня політична криза в Україні – всі ці явища мають одну і ту ж причину.
    Причина подій у неспроможності еліт до зміни свого мислення про світ (2)
    8 Dec
    КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ Сергей Дацюк Джерело 08.12.15
    Причина цих подій не в кризових явищах самих по собі. Причина цих подій у неспроможності західної еліти (чи правлячого класу), російської еліти (чи керівного прошарку) та української еліти (чи панівної верстви) до зміни свого мислення про світ, застосування соціальних чи навіть цивілізаційних інновацій до того, як почнеться великий "бада-бум".
    Чи можна змінити світову систему так, щоб Росія перестала провокувати Захід на війну? Ні – швидко це неможливо, а на повільно немає часу.
    В основі нинішньої світової системи лежить визнання держави як основного представника інтересів націй-громад. І держави розійшлися в ідеологічному баченні майбутнього самих себе – тобто в баченні майбутнього держав. Ідеологічні розбіжності держав призвели до їх протистояння.
    9 Dec
    • своє слово мають сказати представники громадянського суспільства
      8 Dec
      Spirito _ Президент/влада/політики якщо не спроможуться заявити про шалений тиск/терор з боку Заходу і Кремля за "обгорткою" мінських угод і нормандського формату,який гаранти по Будапештському меморандуму придумали для прикриття у вирішенні своїх протиріч за владу на планеті – то, ймовірно, це мають зробити представники громадянського суспільства.
      9 Dec
      Іван Бокс Причина цих подій у неспроможності … еліти … до зміни свого мислення… але ж якщо саме правлячі класи, керівні прошарки чи панівні верстви несуть відповідальність за зміни в мисленні, навіщо тоді інтелектуали, аналітики, експерти? їх роль в цьому випадку - лиш обслуговуючий персонал, а не фактор зміни мислення
    Повстання громад в світі (3)
    8 Dec
    КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ Сергей Дацюк Джерело 08.12.15
    З боку Західного світу відбувається повільна побудова корпоративно-громадської мережі, яка переростає держави і починає вже не дивлячись на будь-які кордони безпосередньо втручатися в справи усіх країн – повсюдно, на всіх рівнях життя, змістовно цілеспрямовано і структурно-тотально.
    З боку Росії, Китаю, Ісламського світу та корумпованих держав по типу України відбувається захист фундаментальних засад старого світу – права панівної верстви бути над державним законом і використовувати державу у приватних інтересах, права правлячого класу збагачуватися за рахунок інших громадян і принижувати їх, права керівного прошарку бути поза критикою і навіть поза публічністю, уникати покарання і насміхатися над тими, хто хоче покарати.
    Громади всіх країн світу в тій чи іншій мірі повстали проти своїх правлячих класів. Десь таке повстання від початку придушено релігійними догмами, як от в Ісламському світі. Десь таке повстання активно придушується ЗМІ, як от в Росії. А десь таке повстання придушується війною ззовні, яка по ланцюжку загрожує владі олігархів та правителів і тим самим призводить до саботажу реформ в напрямку нового світу, як от в Україні.
    9 Dec
    • не везде Громади восстали
      8 Dec
      Александр Шен В том то и дело, что не везде восстали. В обществах с сильной закваской институтов традиционного типа, мы наблюдаем не "восстание", а прямо противоположное явление - попытку любыми способами защититься от размывающих их привычный образ жизни институтов гражданского общества.
      В этом и суть основного конфликта современности. И его часто не понимают, в том числе, и на Западе. Потому что людям модернистской и посмодернистской культуры сложно, а порой и невозможно понять тех, кому проще нацепить на себя пояс шахида, чем изменить образ жизни.
    • ТНК не отдадут общинам свою власть
      9 Dec
      Жан Татлян "Громади всіх країн світу в тій чи іншій мірі повстали проти своїх правлячих класів". Хотелось бы увидеть тренды.
      "Общины человечества" как то напоминают общественное самоуправление от научного коммунизма, который уже давно вышел в тираж. Так вам ТНК и отдадут общинам свою власть, наоборот, по мере автоматизации производства, росте населения на шарике и сокращении занятости, их роль в распределении мирового продукта будет только усиливаться.
      Сумеет ли человечество достигнуть справедливого распределения, большой вопрос.
      9 Dec
      Людмила Душамилая Как формируется государственная цена ?" Принцип продразвёрстки заключался в обязательной сдаче производителями государству установленной («развёрстанной») нормы продуктов по установленным государством ценам."
      9 Dec
      Жан Татлян Так в будущем и будет, только будут сдавать "Мировому комьютерному распределителю", для последующего справедливого дележа, только не по приципу "каждому по потребности", но по принципу "разумной достаточности", а разумная достаточность будет зависить от категории вложенного вклада в мировое производство.
    Що може Україна (4)
    8 Dec
    КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ Сергей Дацюк Джерело 08.12.15
    Україна як країна фронтиру, змушена бути першою в процесі переходу до нової структури світу. Але її стримує власна фронтирна роль, історична доля чи навіть цивілізаційна карма. Україна змушена розробити і започаткувати соціальні інновації, перевагами яких сама не зможе скористатися доти, допоки це не підтримає Європа та Росія.
    Чи може фронтир мати власну долю, навіть якщо дуже цього забажає і усамостійниться? Може і зміг би, якби йому дали. Не дадуть – знищуватимуть усі спроби інновацій в Україні: як Європа, так і Росія. Причому якщо Росія нищитиме українські інновації збройною, інформаційною та економічною війнами, то Європа нищитиме ці інноваціями диктатом власних вимог виконання європейських норм та процедур.
    Можливо Україні варто було би інтегруватися не в Європу, а у США. Може тоді би був шанс для України. Все одно інспекція американських супервайзерів України виглядає так, ніби Україна звітує перед США. Тож мабуть так воно і є. Просто стати ще одним штатом США для України було би чесніше.
    9 Dec
    • вспомним судьбу индейцев в США
      8 Dec
      Иван Орлов _
      "Украина", по сути, и так неоколония США.Рекомендовал бы ему вспомнить также судьбу индейцев-коренных жителей Америки,которых США уничтожили поголовно, а небольшой их остаток загнали в резервации. С тех пор методы уничтожения коренных народов претерпели некоторые изменения. США предпочитают теперь действовать более изощренными методами,уничтожая аборигенов руками самих аборигенов,например, приведением к власти подконтрольного правительства, а то уже будет убивать собственный народ,которому нужно усиленно вешать на уши лапшу про демократию и вышиванки.
    • Україна потрібна США як інструмент
      8 Dec
      Владимир Плюхин Якщо Штати використовують Україну як важіль для прискорення руйнації Росйської імперії,то вона потрібна їм як інструмент а не штат (та ще й відокремлений). Гадаю що Україна ні Росії, ні ЄС, ні Штатам не потрібна у вигляді потужної країни.Тільки -як зона впливу .
    • Европа сама стремится меняться
      25 Dec
      Ну про европейские нормы - немного перегиб. Европа сама стремится меняться, только они делают это умно. Ищут людей, готовых своими силами создавать прототипы инноваций, финансируют их деятельность из специальных фондов, в случае успеха - мультиплицируют результат на весь Евросоюз.
      Достаточно посмотреть на третий раздел программы ЕС по исследованиям и инновациям "Горизонт - 2020" - там есть конкретно то, о чем пишет Дацюк: "стимулювання інноваційних та безпечних європейських суспільств, що надають всім рівні можливості, у контексті безпрецедентних перетворень та зростання глобальної взаємозалежності". А более конкретно: "Інклюзивні, інноваційні та рефлективні спільноти".
      Что мешает фронтиру работать в этой логике, тем более - к Горизонту мы присоединились в марте?
    Велетенська загроза, що нависла над світом (8)
    8 Dec
    КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ Сергей Дацюк Джерело 08.12.15
    Я просто фізично відчуваю цю велетенську загрозу, що нависла над світом. Майже все бачу, майже все розумію, і нічого не можу зробити – ні попередити, бо не вірять, ні надоумити, бо не хочуть чути, ні відвернути, бо затяті і завзяті у своїй затятості будуть до кінця триматися за старі уявлення.
    У прогнозів є суттєве обмеження – можна доволі точно розказати, яким буде світ після "бада-буму".
    Але не можна напевне сказати, коли почнеться і яким буде власне "бада-бум".
    8 Dec
    • передбачення ніколи не сприймаються
      8 Dec
      Електропік Вк Істинне, правдиве передбачення не може бути сприйняте людьми. Тому, що коли буде сприйняте – то воно буде використане для запобігання тих наслідків цього передбачення, які не влаштовують людей, які це передбачення взяли на інформаційне озброєння. Що, в свою чергу, призведе до заперечення (отрицания) істинності цього передбачення – воно не здійсниться, бо йому завадять це зробити.
      Всі провидці знаходяться в позиції Касандри! І в цьому не люди винні, а формальна логіка.
    • двобой Рузького та арабського мірів
      8 Dec
      -Vesna- _ Вважаю. Рузькій мір та арабський мір мають зійтись в смертельному двобої. Десь у Афганістані. І направляючі такого розвитку подій є.
      Подібно тому – як зійшлися в двобої мракобіси Гітлер та Сталін у Другу Світову.
      "Зусиллями" марнославного Гітлера, хитрощами Черчеля та лапотністю Росії.
    • Америка тисне проти Росії
      8 Dec
      Vesna- _ Америка тисне на весь світ і на ООН – шоб тримати санкції проти Росії.
      Чи Фірташ в ізоляції просто так?
      Любий великий олігарх в Україні може запросто обвалити всю економіку – так далеко зайшла монополізація впливу олігархів.
      8 Dec
      Miki2 _ Є в світі панівна військово-економічна надпотуга – США, - на щастя демократична. І є традиційно войовнича, сировинна, та бідна за рівнем життя – Росія, Зараз Росія в черговий раз в крайній, загарбницький спосіб демонструє всьому світу свої імперські претензії до навколишніх країн.
      У США, як нормального, демократичного поліцая Світу немає іншого вибору в тому, щоби поставити шаромижну, але з ядерною зброєю Росію в стойло, де її місце.
      Зрозуміло, що за жодних обставин Америка не підніме руки вверх перед тєлєгой з атомною бомбою, що тут неясного?
      Український народ в цій ситуації діє чесно, і це весь світ бачить. Перемога, в підсумку, буде не за Росією, а значить за цивілізацією, до якої Україна намагається долучитися. Так і буде.
      8 Dec
      бун _ США – це пуритани Британії швейцарської Реформації 16-17ст., Україна – ті ж пуритани. Знаково, що лідер українських пуритан Юрій Немирич навчався в Кембріджі а той час, коли там був центр британського пуританізму.
    • ЄС - під загрозою розпаду
      8 Dec
      Iskander Możajski "Шульц: ЄС - під загрозою розпаду" . і це буде одним із наслідком т.з. "бада-бума". не знаю чи буде Україна в нинішніх кордонах, але їй потрібно буде орієнтовуватись на інтеграцію у новоутворену структуру країн, можливо, конфедерацію балтійсько-чорноморських країн (+скандинавських)
    • просто конкурентна боротьба за сфери впливу і ресурси виживання
      8 Dec
      Анатолий Парненко Сьогодні йде конкурентна боротьба за сфери впливу і ресурси виживання Це ясно, як в божий день. Не потрібні світу, експерименти планетарного людства! Україна не повинна виступати в ролі експерименту для маячні!
    • "пора сваливать"
      8 Dec
      Владимир Беспалов _ Лично я, честно говоря уже окончательно принял решение свалить. Еще год подожду, но не потому что нщё надеюсь на что-то, а для того, чтобы определиться куда и как валить.
      Думаю что во-первых, ввиду ментальности, мы обречены быть страной олигархов и волонтёров.
      А во-вторых, с учётом нынешней геополитической обстановки, мы всегда будем между молотом и наковальней – Запад как бы полностью не сдаст, но и Россия не отпустит. А "Россия против всех" – это очень надолго.
      8 Dec
      -Vesna- _ Ровно настолько – насколько у России денег в кубышке. А они таят с каждым днем.
      А тот оголтелый энтузиазм, c которым кремль кинулся скупать сторонников в Европе – говорит сам за себя.
      К сожалению страну, фактически, просрали – и это факт.
      8 Dec
      Владимир Беспалов Мы даже революции не можем нормально провести – всё время получается Ж*па.
      А из букв Ж, О, П и А, как ни крути, слова Счастье не получится.
    • десь відсидітись - не вийде
      8 Dec
      Larissa Kuprienko _ Такі статті. промови поступово змінюють свідомість тих, хто їх уважно читає.і слухає. Вже те, що про ці загрози говориться вголос відкрито – не мало. Для початку треба розплющити очі і подивитсь, що ми є частиною світу... великого і не осяжного і якщо весь організм хворий, то надія найти десь у світі те тепленьке місце, де тебе не зачепить., не вийде...
    8 Dec
    Обговорення (крім того, що в пунктах)
    • "бада-бум" - САМОУНИЧТОЖЕНИЯ БИОЛОГИЧЕСКОГО ВИДА HOMO SAPIENS
      9 Dec
      Александр Кирян интуитивно - «что-то ужасно-страшно-непонятное» и когнитивно непостижимое
      Проблема, в формате практически-значимой и в составе адекватной ей проблемной области:
      «ПРЕДОТВРАЩЕНИЕ САМОУНИЧТОЖЕНИЯ БИОЛОГИЧЕСКОГО ВИДА HOMO SAPIENS».
      12 Dec
      Именно биологического вида – не очередной в эволюционной истории номинально «самого умного» на планете двуногого млекопитающего цивилизации, и даже не планетарной популяции, а именно биологического вида Homo Sapiens.
      Нет ничего страшнее и позорнее для номинально наиболее интеллекто-потентного обитателя планеты чем тотально-поголовное самоуничтожение собственного биологического. В сравнением с указанным «бада-бумом» даже взрыв Солнца или сопоставимого масштаба НЕРУКОТВОРНЫЕ катастрофы в Солнечной системе если и не менее губительны для планетарного поголовья «человека разумного» то, уж во всяком-то случае, неспоставимо менее позорны для само(на)званца Homo Sapiens.
      • вербальная (не формализованная) формулировка/описание проблемного сценария «бада-бум»:
        9 Dec
        Каждое «дежурное» поколение само(на)званца Homo Sapiens, в стабильно-неизменном, как минимум, со времен неолита и «до днесь», АНАБИОЗНО-СОМНАМБУЛИЧЕСКОМ СТАТУСЕ ИНДИВИДУАЛЬНОГО И ОБЩЕСТВЕННОГО СОЗНАНИЯ генерирует прогрессивно расширяющуюся номенклатуру поколение от поколения все более интеллектоемких, соответственно, все более опасных «интеллекто-каннибалических» угроз индивидуальному носителю интеллекта и его биологическому потомству.
        См., в частности, по данной проблеме у известного философа А. Зиновьева:
        9 Dec
        «В рамках западного общества потребления т.н. «массовый человек» реализует примитивную функцию прямоточной трубы, в один конец которого засасываются новые товары только для того, чтобы быть немедленно извергнутыми из другого конца труба на свалку».
      • отсутствие "бада-бум" в «Стратегии тысячелетия ООН»
        9 Dec
        Александр Кирян
        Упомянутый Манифест более чем авторитетно фиксирует не только объективно наиболее высокий (более того, АБСОЛЮТНЫЙ ) приоритет год от года все более актуальной мета-проблемы предотвращения самоуничтожения цивилизации вкупе со «всей поголовно» планетарной популяцией Homo Sapiens, но и, во ужас-то!, АБСОЛЮТНОЕ ОТСУТСТВИЕ указанной объективно абсолютно актуальной проблемы не только в научном тезаурусе, в перечне т.н. вызовов (объективно – СМЕРТЕЛЬНО ОПАСНЫХ) человечеству (см., в частности, «Стратегию тысячелетия ООН», скандальным своим примитивизмом воистину достойную, в лучшем случае, крепкого хозяйственника Януковича и его скудоумно-вороватой братвы), в общепланетарном т.н. интеллектуальном дискурсе, но и в индивидуальном и общественном сознанании всей поголовно номинально «самой умной» двуногой планетарной популяции как таковой.
        Как говорится – Каково? Для номинально-то самого умного на планете «млекопитающегося»?!
        См. также день ото для все более «интересные» последствия вышеупомянутого «БЛАНКИРОВАНИЯ СОЗНАНИЯ» Homo Cretino в ТВ-новостях.
      • грядущая схватка за планетарные ресурсы
        9 Dec
        А ведь это еще не дошло до смертельной ГЛОБАЛЬНОЙ схватки за деградирующие с пугающей скоростью планетарные ресурсы (отнюдь не за мифы и сказки).
        Ресурсы, перемолачиваемые кретинизированной двуногой бактерией в адекватные ей «фантики» не только в общепланетарном масштабе, но и в прогрессивно возрастающем темпе (см. в частности прогрессирующую общересурсную, уж не говоря о чисто алиментарной/пищевой прожорливость того же Китая, Индии и др. ) в рамках имманентно-самоубийственного кретинизма безграничного экономического роста – в интересах дальнейшего повышения "добробута" эволюционно дикого, со времен неолита АНАБИОЗНО-БЕССОЗНАТЕЛЬНОГО планетарного поголовья Homo Cretino... Вот ведь МЕГА-ПАРАДОКС
      • "быть или не быть" Украине
        9 Dec
        Александр Кирян
        Легко убедиться в объективном наличии в настоящее время дилеммы из категории "быть или не быть" Украине:
        Или Украина ТЕОРЕТИЧЕСКИ
        9 Dec
        (не «методом тыка», и уж, во всяком случае, не на уровне нечленораздельно-невразумительного «бада-бум»)
        решит (как минимум, рационально отрефлексирует) объективно наиболее сложную в эволюционной истории Homo Sapiens мета-проблему предотвращения
        9 Dec
        ИНТЕЛЛЕКТО-КАННИБАЛИЧЕСКОГО АНАБИОЗНО-СОМНАМБУЛИЧЕСКОГО САМОАБОРТИРОВАНИЯ упомянутого субъективно самого умного, но единственного на планете самуоничтожающегося
        самоабортирования биологического вида, или гарантирована трансформация наличного промежуточного коллапса номинально-декларативного (отсутствие даже минимальных национально-проектных атрибутов) псевдо-проекта «Независимая Украина» (адекватная квалификация его наличного статуса на этапе начатого в 2014г. территориального расчленения – см. Крым, Лугандон и фактической утраты Украиной даже минимальной гео-политической субъектности) в окончательно-бесповоротный ИСТОРИЧЕСКИЙ крах.
        Уж Господь с ним, с «эволюционно-невменяемым» населением страны – сколько его там и осталось-то в Украине – в сопоставлении с планетарным, уже 7-ми миллиардным! поголовьем Homo Cretino (см. выше "Манифест-Вернадского-Дмитриева")…
    • Кризис планетарного цикла Универсальной истории
      9 Dec
      Юрий Поляков Десь 2006 році (якщо не раніше) зявилася ця картинка. Вона зі статті А. Д. Панова "Кризис планетарного цикла Универсальной истории". В ній автор найбільш глибоко розкриває зміст "бада буму".Цікаво те, що на ній навіть є 2014 рік, як точка світової трансформації. http://ss.xsp.ru/st/005/
    • вихід тільки через "бада-бум"
      8 Dec
      Viktor Satsyk Причина окреслена, а вихід?
      8 Dec
      Сергей Дацюк Вихід - через бада-бум. Інакше не вийде
    • цивілізаційний бада-бум невідворотній
      9 Dec
      Захарій Укр
      А чи є взагалі вихід? Я думаю, що вихід завжди є. Бо й того разу, наприкінці Античної цивілізації, він був. І навіть найрозумніші ним скоростилися, і досить довго опирались варваризації. Їм було легше, бо мізки були вільні від ідеї звільнення Сили, тобто від релігії прогресу.
      Але у нашому випадку вихід видається настільки радикальним, що ані еліти, ані народи чи громади, ані філософи не готові до нього. Отже цивілізаційний бада-бум невідворотній... Чому? Сказано ж, тому що всі намагаються зберігти щось старе, традиційне.
      Тільки не треба думати, що тільки філософи вільні від того страху втратити щось звичне. Адже сама філософія, сам спосіб мислення, сама традиція, що йде від часів епохи Просвітництва, чи навіть Ренесанса є тим, що бояться втратити філософи... )
      9 Dec
      Олександр Логвінов Мабуть, пора вже бути "бада-буму"... Краще перспективне майбутнє, ніж жахливе конання!!!
    • держава нічого не вдіє
      9 Dec
      Andrii Pertsiukh Viktor Satsyk Колись була дуже міцна країна, більшість громадян якої були освідченими, писменними та поміркованними. Тоді, в Київській Русі, грамотність стала ключем до успіху держави. Зараз нічого суттєво не змінилось. Підвищення знань англійської та ІТ привело Південну Корею та Тайвань до успіху якихось 25-30 років тому. Рецепт відомий, а от наскільки швидко ми його використаємо і є головним чинником. Обов’язковість підняття рівня знання англійської мови та підняття рівня знань в ІТ при бажанні може зайняти 2-3 місяці, при не бажанні - роки.
      І оскільки в те, що на рівні держави буде прийняте вірне рішення негайно віри немає, ставлю на те що "бада-бум" настане досить швидко (за 1-2 роки), а наслідки будуть для нас не надто втішними.
    • выход - не сотрудничать с властью
      9 Dec
      Sergey Oleynichenko Выход. не реагировать на призывы к войне. даже если она уже идет, не сотрудничать с властью, и беречь свои границы. все делать спокойно и этого будет достаточно
      9 Dec
      Pavlo Melnik Была такая Колковская Республика, тут неподалеку от того места где я сейчас... была до того момента пока немцы 3 строевые дивизии не подогнали с танками и самолетами... хотя пока была она - школы работали, дороги были свободные, с автоматами особо никто не шастал... но когда приходилось то приходили вся округа, и с автоматами, и с лопатами...
      9 Dec
      Jenő Zsurky Как "не реагировать на призыв к войне"? Ну, хорошо, я здесь на западном краю не отреагирую, поскоку никто в мой огород градами не пуляет. А чо делать "схидняку?
      9 Dec
      Sergey Oleynichenko Там где воропс границ м совего дома , там хоть с чертом сотрудничать, во всех осталных вопросах, выборы там, налоги, еще что - уже нет.
    • может быть не так страшно и дольше
      9 Dec
      Александр Заиченко Это закономерный процесс и перекроить в целом его нельзя, потому и беспокоиться о нем не нужно. Согласно моим ноучным расчетам в 2016 г. точка бифуркации, после которой линии развития проявятся определеннее.
      Одна группа народонаселения планеты резко рванет по технологическому пути, подтягивая сиськи и изобретая эликсиры вечной жизни. Вторая начнет быстренько регрессировать, упрощая мышление, что вскоре включит механизм естественного отбора на уровне биологическом.
      Где-то в будущем технологическая ветвь с накопленным грузом генетических ошибок будет вынуждена задействовать обновленную биологическую матрицу для перезагрузки проекта "Человек", поскольку вручную собственную форму поддерживать уже не сможет. Ну и в каждом таком цикле (ноучный расчет показывает около 200 тыс лет.) находятся те, кто не ходит по этим путям, а курит на перекрестке, так что помним о нелегкой судьбе Кассандры и не пытаемся убеждать убедительнее.
    • Может это просто смена технологического уклада
      9 Dec
      Tatiana Solomaha давайте поговорим про бада бум после зимнего солнцестояния. Для чистоты восприятия, так сказать. На нулевой фазе все предчувствия не убедительны). Можно подумать, что человечество раньше тектонических сдвигов не переживало. И мы переживем. Может в облегченной форме проходить будет, не каменный век все же. Процесс длительный, скорее всего, так что нервы поберечь надо.). Может просто смена технологического уклада, который на нефти, т. е. крови и бабле, оттого все мрачно и кроваво.
    • буде ШОК і зупинка
      9 Dec
      Viktor Satsyk Впевнений в тому, що освідомлення вакуму, пустоти, беззмістовності, відсутність смислів у суспільстві, а відтак прірви куди ми рухаємось люди освідомлять швидше і тоді буде ШОК і зупинка. Покищо це на рівні відчуттів не освідомлено!
    • людство як інструмент в "руках" Свідомості
      8 Dec
      Всеволод Бажалук Пане Сергію, гадаю що та дивна суміш антропоцентризму, неопозитивізму та атеїзму, якою просякнута сучасна наукова думка, не дозволяє адекватно розуміти процеси що відбуваються. Але якщо допустити, що людство лишень засіб, інструмент в "руках" Свідомості , можна прийти до значно цікавіших висновків. Але це лишень припущення. як і все інше з голови. Радості !
    • Поменять взгляд человека на мир
      9 Dec
      Gennady Shkliarevsky Поменять взгляд ("цивилизационную установку") человека на мир можно. Человек уже менял свой взгляд на мир много раз.
      9 Dec
      Когда-то очень давно он видел в природе вечного бога. Потом он признал Богом нечто трансцендентное, что находится вне природы. Потом он поместил в центр своего представления о мире самого себя. "Человек мера всех вещей"--таков был главный лозунг гуманизма. Потом было ещё очень много другого: Абсолюты, Идеи, способы производства, нации и так далее.
      9 Dec
      Jenő Zsurky Всегда были и будут люди с разными взглядами, посмотрите на тех же древнегреческих философов -- полный спектр, практически тот же, что и сегодня.
      Вопрос в том, какие из них становятся преобладающими.
      9 Dec
      Или как им ужиться вместе, зачем кому-то доминировать над другими, если все без проблем совмещается?
    • процесс важнее результата
      9 Dec
      Gennady Shkliarevsky Я думаю пришло время признать, что может быть главным являются не все эти наши конкретные построения, которые мы пытались представить как нечто вечное, а тот процесс, с помощью которого мы их строили.
      А признав этот факт, может быть стоит задуматься на тем, как мы должны устроить нашу жизнь в соответсвии с этим фактом.
    • Задача предотвращения САМОУНИЧТОЖЕНИЯ HOMO SAPIENS
      12 Dec
      Александр Кирян
      «ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ СИНТЕЗ И ИМПЛЕМЕНТАЦИЯ НЕАБОРТИВНОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ HOMO SAPIENS».
      От теоретического синтеза до внедрения
      12 Dec
      Неизменно памятуя при этом, что речь в данном случае идет именно о ТЕОРЕТИЧЕСКОМ синтезе, т.е., НАУЧНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОМ обосновании, концептуально-методологическом обеспечении и практическом «внедрении» НЕАБОРТИВНОЙ ЦИВИЛИЗАЦИОННО-ЭВОЛЮЦИОННОЙ ПАРАДИГМЫ БИОЛОГИЧЕСКОГО ВИДА HOMO SAPIENS.
      Исключение эвристического постулирования
      12 Dec
      Интерпретация и содержательная постановка «проблемы бада-бум» в формате ТЕОРЕТИЧЕСКОГО синтеза в принципе исключает какой-либо интуитивно-эвристический волюнтаризм. Безотносительно к его авторству и даже интуитивной самоочевидности (визуально самоочевидная равнобедренность равнобедренного треугольника, даже будучи подтверждена инструментально, не отменяет необходимости доказательства соответствующей «школярской» геометрическй теоремы).
      Проще говоря, в данном случае ПРИНЦИПИАЛЬНО исключаются любые варианты эвристического постулирования и проч. разновидности печально известного «метода тыка».
      К ним (разновидностям спекулятивно-эвристического «тыка») в данном случае, вне всяких сомнений, относится и постулируемый С.Дацюком в качестве «панацеи от бада-бум» переход к трансконтинентальному (общепланетарному) сетевому сообществу, «панацейность» которого теоретически принципиально недоказуема.
      Кроме того, даже эвристически «панацейность» представляется весьма сомнительной (формулируя предельно мягко) без изменения эволюционно-бактериального «функционала», реализуемого эволюционно-дикой, со времен, как минимум, палеолита и до наших дней (что, в частности, более чем авторитетно зафиксировано неоднократно упоминавшемся Манифестом Вернадского-Димтриева) имманентно самоабортивной «интеллекто-каннибалической» планетарной популяцией якобы «самого умного» на планете само(на)званца Homo Sapiens.
      Проблема ТЕОРЕТИЧЕСКОГО синтеза может отпугнуть даже Гипер-интеллектуала
      12 Dec
      Содержательная постановка «проблемы бада-бум» в столь общем (замечу, концептуально безупречном и, вместе с тем, концептуально же единственно возможном) виде (как проблемы ТЕОРЕТИЧЕСКОГО синтеза) может отпугнуть любого даже Гипер-интеллектуала.
      Конструктивности ради определим, в качестве минимальных требований к синтезируемой «ТЕОРИИ НЕАБОРТИВНОЙ ЭВОЛЮЦИИ БИОЛОГИЧЕСКОГО ВИДА HOMO SAPIENS»
      12 Dec
      , ибо объективно речь в данном случае идет именно о синтезе адекватной (сформулированной проблеме) теории и ее последующей ретрансляции в «инженерном» формате адекватного научно-методологического обеспечения не(само)абортивной цивилизационно-эволюционной парадигмы биологического вида Homo Sapiens
      нижеследующие:
      1. Адекватность с точки зрения экспертно-научного заключения
        12 Dec
        Адекватность с точки зрения авторитетного экспертно-научного заключения (см. Манифест Вернадского-Дмитриева http://vernadsku-dmitriev.blogspot.com/ ) ,фиксирующего АБСОЛЮТНО НУЛЕВОЙ наличный уровень не только научно-методологического обеспечения, но и тезауруса и понятийно-смыслового аппарата как такового в проблемной области предотвращения самоуничтожения существующей человеческой цивилизации (терминология Манифеста).
      2. Адекватность с т. з. Мега-парадокса "Самоуничтожение самого умного вида" :
        12 Dec
        Адекватность с точки зрения сформулированного мной выше объективно неоспоримого (фиксирующего объективный "фактаж") Мега-парадокса:
        … «субъективно самый умный на планете биологический вид Homo Sapiens – объективно не только единственный на Земле имманентно самоабортивный (имманентно суицидальный), но и АНАБИОЗНО-СУИЦИДАЛЬНЫЙ биологический вид».
        В более развернутой формулировке:
        12 Dec
        «Каждое «дежурное» поколение номинально наиболее интеллекто-потентного на Земле биологического вида Homo Sapiens, в «БЛАНКИРОВАННОМ» СТАТУСЕ ИНДИВИДУАЛЬНОГО И ОБЩЕСТВЕННОГО СОЗНАНИЯ генерирует прогрессивно расширяющуюся номенклатуру поколение от поколения все более интеллектоемких, соответственно, все более опасных «интеллекто-каннибалических» угроз индивидуальному носителю интеллекта и его биологическому потомству».
      В рамках вышеупомянутой «постепенной» (по М. Жванецкому) концепции на данном этапе, полагаю, вполне достаточно.
      О продолжении дискуссии
      12 Dec
      Для продолжения и, очень хотелось бы надеяться, обеспечения хотя бы минимальной результативности столь «жваво» начатой в связи с публикацией статьи С.Дацюка дискуссии на не только актуальную, но, объективно, (увы, всего-то только объективно – см. «Манифест Вернадского-Дмитриева ) АБСОЛЮТНО АКТУАЛЬНУЮ тему предотвращения общепланетарного «бада-бум».
      В конце-то концов, впереди 2 выходных и, полагаю, поломать (и даже – сломать) голову в поисках решения объективно абсолютно, и день ото дня все более, актуальной как для всего поголовно наличного населения планеты, так и для интеллекто-каннибалически уничтожаемого ним собственного биологического потомства все же более перспективное занятие, чем даже наилюбимейшее хобби.
      В т.ч. – объективно полезнее (хотя и субъективно вряд ли приятнее) даже во все времена популярного в общепланетарном масштабе процесса «штамповки» наличным ЭВОЛЮЦИОННО-ДИКИМ номинально самым умным на планете, при этом, надо заметить - весьма похотливым двуногим "млекопитающим" поголовьем ИНТЕЛЛЕКТО-КАННИБАЛОВ собственного, априори горячо любимого, но (почему?!) АНАБИОЗНО-СОМНАМБУЛИЧЕСКИ уничтожаемого биологического потомства.
    • средство избежать "бада-бум" - Глобальный Коллективный Разум
      8 Dec
      Есть способ избежать "бада-бума" - Глобальный Коллективный Разум, который возник и развивается в Украине людьми из 30 стран (в том числе США, России и ЕС)
      Решение цивилизационных проблем с помощью КР
      9 Dec
      Максим Набока Коллективным проблемам может противостоять только коллективный разум
      9 Dec
      Максим Набока Западные корпорации это и есть форма коллективного разума и они работают над созданием искуственного. И еще гордимся что мы аграрна страна, хотя у нас был Южмаш и айтишники можно было сделать прорыв.
      9 Dec
      Ведутся работы над ИИ, IT-облаком, но это антиподы КР, так как делают из человека не творца истории, а безмозглый придаток к компьютеру.
    • рівень протидіі зовнішнім загрозам залежить від внутрішньоі гармоніі в суспільстві
      9 Dec
      Теодор Дяків Логіка говорить, що рівень протидіі зовнішнім загрозам і проблемам залежить від внутрішньоі гармоніі в суспільстві - за аналогією з імунною системою організму та його реакцією на зовнішні впливи і подразники.
    • новая организация мирового пространства
      9 Dec
      Lena Murza Естественно, будет цивилизациооный слом. Естественно, виновата в этом не столько Россия (она на более низшей ступени развития общества), сколько прогрессивная Европа.
      Однако по аналогии с прогрессом развития личности, западное общество должно совершить прорыв в своём развитии, переход на мировые отношения, исключающие единые правила для всех, а учитывающие уровень развития каждого общества.
      Итак страна ( общность), которая осознаёт. что она организует мировое пространство как пространство, где хотя бы исключены ядерные конфликты, должна уметь по-разному договариваться со всеми или влиять на каждого, давая возможность этими договорами для дальнейшего развития каждой отдельной общности и перезаключения договора (изменения влияния) на новых условиях по мере развития.
      Обязательным при этом является взаимное уважение и обучение и осознание, что кто делает, хотя бы ведущей стороной. Мало сказать, что таких действий не прослеживается в действиях нынешних передовых государств (силовое или экономическое или законодательное давление это совершенно не то), надо сказать, что поскольку они необходимы, эти действия обязательно будут культивироваться. Иначе бада-бум.
    • створити світового рівня аналітичних центри та ЗМІ
      9 Dec
      Іван Бокс лиш два кроки допоможуть нам вказати шлях -
      1. створення нових світового рівня аналітичних центрів
      2. створення нових світового рівня змі.
      і лиш один може дати час обрати правильний і пройти його - мілітаризація українського суспільства
    • що робити кожному і як узгодити дії
      9 Dec
      Сергей Вирченко Вказати нам шлях допоможе лише 2 кроки -
      1. суб'єктивація проблеми
      2. об'єктивація її вирішення.
      Кажучи інакше - відповіді на питання: -
      1. що я власними наявними засобами можу вдіяти щодо її вірішення ?;
      2. як нам узгодити між собою окремі розрізнені дії?
    • создать модель неимперского сотрудничества
      10 Dec
      Артем Дугин Империи с цивилизационной точки зрения имеют много достоинств, но недостаток их в том, что они не заинтересованы в равномерном развитии соседних территорий. Они стараются сохранить конкурентное преимущество по отношению к колониям как можно дольше.
      Технология создания империи - стара как мир. И как любая старая технология, эта в том числе полностью амортизирована. Украина - как метрополия какой-нибудь инновационной империи не имеет будущего.
      Инновационность Украины должна быть в том, чтобы создать модель неимперского сотрудничества, основанного не на конкуренции, а на кооперации. По Нэшу, такая форма более выгодна всем субъектам интеграции.
    • ЄВРОЛІДЕРСТВО України
      8 Dec
      Олександр Тертичний Існують і більш оптимістичні варіанти: ЄВРОЛІДЕРСТВО ЯК ІСТОРИЧНА МІСІЯ УКРАЇНИ
      8 Dec
      Людмила Кирилюк Це було б можливо, якби Майдан справді переміг і отримав владу. А поки що носії цих ідей не мають впливу навіть на зміни в Україні.
    • функція замість еліти
      8 Dec
      Виктор Тодорюк Це вихід...Але не дуже гарний. А вхід-це наявність Само-відокремленних Роду, ,класу, прошарку, верстви у нинішному світі - Солярисі. Ландшафт став живим та рефлексивним. Коли Світ був "твердим", можливо було виділяти єліту..А зараз це просто функція...П"ятий палець на долоні...Суспільне наносить "бум" по соціальному, що хоче вдарити суспільне..
    • після краху держав
      8 Dec
      Людмила Кирилюк В тексті є посилання на іншу статтю: "Моделі повоєнного майбутнього". Наскільки я розумію, під "бада-бум" автор має на увазі глобальну війну, крах держав і утворення нових наддержавних структур (які зможуть встановити нову фінансову систему, систему врегулювання конфліктів, економічних відносин), боротьба між громадами і корпораціями за встановлення нового світового порядку.
  27. Контрреволюція медіа. Частина І: Контр-тренд 23 грудня 2015
    24 Dec
    Сергій Дацюк: "Контрреволюція медіа. Частина І: Контр-тренд
    23 грудня 2015
     
    Революцію не може бути завершено, бо революція не відбулась у медіа. Нинішні медіа доволі непомітно для нас переходять на бік контрреволюції. Це проявляється у тому, що революція не принесла нових форматів дискусій у політичних ток-шоу, не актуалізувала нових телепрограм, не дала нам поширення нових контр-трендів, які безумовно є.
     
    Розмова назріла, тому буде відверта
    24 Dec
    Найбільше на процес революції та війни впливають теле-токшоу, які фактично створюють та підтримують в Україні домінуючий дискурс. Проблема публічності саме в тому і полягає, що дискурс стали формувати медіа, а в медіа - телебачення, а на телебаченні - новини та політичні токшоу. Про новини ми поговоримо можливо іншим разом, а зараз поговоримо про політичні токшоу. Чи можливо змінити цей медіа-дискурс за наявних телеформатів?
    Скажу одразу, що мова не йде навіть про зміну якихось медіа-модераторів на телебаченні - комусь можуть подобатися Шустер і Куликов, а комусь можуть не подобатися. Але справа не в особистих симпатіях - справа в форматі медіа-дискусій.
    В тому медіа-форматі, що дістався нам у спадок від минулого, нам революцію не закінчити.
    24 Dec
     Проблеми, порушені мною у статті 2009-го року «Зміна влади через комунікацію», не вирішені: вони не просто публічно не ставляться - сама їх постановка блокується. Адже проблеми медіа можуть поставити  самі медіа, або ж вони можуть ставитися лише за їх допомогою. Але якщо медіа в цьому не зацікавлені, то проблеми будуть існувати доти, доки українська громада очевидно не влаштує демарш. Більше того, в блокуванні розгляду цих проблем зацікавлені не тільки провідні політичні теле-токшоу, але і експерти, які є постійними учасниками цих теле-токшоу.
    У мене є давній невирішений конфлікт: в 2008-му році я відмовився брати участь в масових теле-токшоу на глядацьких телеканалах. І відмовився не через якісь особисті образи, а через незгоду з їх домінуючою поверховою практикою розгляду проблем, через незгоду з несправедливим і дискримінаційним форматом дискусії - поділом людей на перший сорт (ньюзмейкерів-політиків), другий сорт (експертів-коментаторів) і третій сорт (публіку, яка обслуговує цю дискримінацію шляхом формальної підтримки або непідтримки).
    З точки зору запрошеного експерта, теле-токшоу виглядає наступним чином. Ти приходиш на теле-токшоу на довгий час вночі (3-4 години). Весь цей час ти чекаєш, слухаєш виступи, періодично будучи незгодний з дурницями, брехнею, перебендюванням і лукавством ньюз-мейкерів. Але формат не дозволяє негайно на все це реагувати, бо весь час телепрограми проплачений саме для політичних лідерів.
    Потім тобі дають слово хвилини на 2-3, дуже рідко - на 5 хвилин. І за цей час ти не можеш добитися бодай однієї чесної і змістовної відповіді на одне запитання. І можливості, щоб вивести маніпулятора-політика на чисту воду, немає, бо формат цього не передбачає. А коли ти жорстко починаєш досягати своєї мети, ведучий не дає тобі цього зробити, бо в центрі уваги має лишатися політичний лідер, а не експерт, що вимагає відповідей по суті на поставлене питання.
    Так виглядає теле-токшоу з позиції людей другого сорту - тобто експертів. З позиції людей третього сорту - аудиторії - це майбуть виглядає ще гірше.
    Але більшість з цим готові змиритися, бо телебачення це можливість потрапити у телескриньку. Для багатьох експертів це стало справжнім наркотиком. От і бігають вони бідолашні з каналу на каналу, з шоу на шоу.
    Фактично такий формат теле-токшоу відображає наявну в країні представницьку маніпульовану олігархами та політичними лідерами демократію. Але якщо ми хочемо змінити таку маніпульовану демократію, ми маємо змінити формати ток-шоу як основний процес політичної публічної дискусії в країні.
    Давайте спробуємо відповісти на просте запитання. Причому це запитання ми поставимо в рамках одного телеканалу - ICTV. Чому в телепрограмі «Дістало» говориться про одне, а в програмі «Свобода слова» зовсім про інше?
     
    Тобто, чому політики говорять зовсім не про те, що дістає українську громаду і про що можна дізнатися на тому ж телеканалі? Відповідь на питання теж дуже проста - телепрограма «Свобода слова» створена для того, щоб говорити про те, що хочуть говорити олігархи і політики, а телепрограма «Дістало» створена для того, щоб говорити про те, що хоче чути українська громада. Але теми цих двох телепрограм не мають ні зустрічатися, ні навіть перетинатися.
     
    Так задумано. Бо потрібно, з одного боку, маніпулювати українською громадою, а з іншого боку, каналізувати незадоволення української громади. «Свобода слова» - це тренд, а «Дістало» - це маргінес. Телепрограма «Дістало» є не контр-трендом і не формує нові дискурси: вона всього лишень маргіналізує домінуючий медіа-дискурс.
    Тобто в Україні відсутній телепростір, де б всерйоз можна було б творити та поширювати інші змістовні дискурси. Підкреслю, не маргінальний медіа-дискурс, який насправді є лише фрондерством по відношенню до тренду, а інший тренд - контр-тренд.
    Тренди і контртренди медіа
    24 Dec
    Влада медіа це влада дискурсу. Влада медіа полягає у здатності створювати домінуючий дискурс, у здатності масовізувати його за допомогою медіа та перетворювати на тренд, який диктує порядок денний, актуальність подій та персон, спрямування логіки і мотивацій.
    Влада формує тренд домінуючого медіа-дискурсу. Тобто тренд - це реальність дискурсу чи в сучасному стані речей - реальність медіа-дискурсу, як така. Але дискурсів завжди може бути більше, ніж один домінуючий. Відтак завжди є потенціальна можливість появи чи навіть непоказної наявності інших трендів, які в поле зору більшості не потрапляють.
    Тренд взагалі це актуальний порядок денний (про що, про які події і про які персони говоримо), трендові проблеми або трендові заборони на обговорення певних проблем, мода та модні речі, меми і вподобання в різних сферах життя.
    Високим пілотажем медійних політтехнологій вважається зміна трендової логіки пояснень подій. Взагалі-то логіка не може змінюватись. Але у владному домінуючому дискурсі це не просто можливо - це іноді єдина можливість маніпуляції.
    Бути в тренді це означає бути в курсі не тільки актуальних подій, актуальної моди, актуального порядку денного. Бути в тренді це означає знати структуру домінуючого в нинішній момент медіа-дискурсу, напрямок логіки дискурсу (що саме вона доводить, що підказує, куди спрямовує), структуру емоційних вподобань (кого любимо, кого не любимо), структуру публічної волі (до чого закликаємо громаду - щоб всі як один).
    Взагалі «бути в тренді» загалом непогано. «Бути в тренді» це означає бути дуже соціалізованим - настільки соціалізованим, що навіть дещо і в чомусь втрачати особистість. Але коли дискурс стає жорстко маніпульованим і звуженим, а відхід від тренду вважається ледь не зрадою, як це великою мірою зараз є в Росії, і трохи меншою мірою є в Україні, тоді «бути в тренді» виявляється взагалі способом соціального виживання.
    Ви можете робити на ТБ що завгодно - скандалити, влаштовувати бійку і хоч голий зад показати, якщо ви не полишаєте домінуючий дискурс. В цьому разі вас будуть запрошувати в медіа, зокрема на телебаченні. Але якщо ви спробуєте виступати в контр-тренді, пропонувати чи відстоювати недомінуючий дискурс, вас просто не запросять і при цьому щиро вважатимуть, що ніякої цензури нема.
    Домінуючий дискурс підтримує вже не телебачення, а комплексні медіа-мережі (телеканал(и)+газета(и)+веб-ресурс(и)). Такий масований і багатожанровий медіа-дискурс дозволяє перетворювати медіа-тренд на мейнстрим.
    Мейнстрим
    24 Dec
    Мейнстрим - головна течія - це те, що формується стихійно. Тренд - те, що формується штучно, на що затрачуються великі зусиллі, великі гроші і багато часу. Щоб тренд став мейнстримом, потрібно добрячи промити мізки чутливим до медіа обивателям. Їх прийнято називати в Росії «ватниками», а в Україні - «вишиватниками».
    В таких умовах жорсткої трендизації виникає особливе явище і пов'язана з ним особлива ідентичність - контр-тренд. В формальному розумінні контр-тренд це нонсенс, тому що жоден змістовний тренд не опонує іншому змістовному тренду. Контр-тренд виникає тільки тоді, коли є домінуючий тренд, який блокує зміст інших трендів, тобто щодо якого запропонувати інший тренд можливо лише одним чином - конфліктуючи і знищуючи домінуючий.
    Особливістю контр-тренду є те, що він формується і поширюється не тільки поза медіа-середовищем тренду, але і поза мейнстримом, але водночас здатен впливати на цей мейнстрим. Сьогодні контр-тренд формується загалом в блогах читацьких мережевих видань та у Фейсбуці.
    Є багато критики на адресу Фейсбуку, що він нібито не може бути змістовним, бо там домінують короткі повідомлення і неглибоке обговорення тем. Це звичайно не так, бо залежить винятково від однієї обставини - наскільки автор формує сам свою аудиторію та наскільки він сам бере змістовну участь у обговоренні власних текстів на Фейсбуці. Автори, що не готові витрачати на це час, завжди будуть мати справу з мейнстримними читачами на їх сторінках Фейсбуку.
    В цьому сенсі Інтернет є вільна територія, і навіть витрачені великі гроші на трендизацію мережевої комунікації дуже слабко змінюють її зміст, і тим більше ніяк не впливають на мейнстрим. Вплинути спецзасобами тролінгу в мережевій комунікації можна лише на неофітів.
    Тролінг чи ельфінг в мережі доволі швидко розпізнається, ідентифікується і ігнорується завсідниками. Тролінг може зменшити вплив мережі на мейнстрим, але тролінг не здатен сформувати власну змістовну сферу і власний тренд у мейнстримі. Тролінг за своєю суттю є реакційна, а не смислова дія.
    Тобто ми маємо ситуацію формування з боку теле-медіа тренду домінуючого дискурсу і його масований потужний вплив на формування мейнстриму. І ми маємо також формування з боку мережевих комунікацій контр-тренду недомінуючих дискурсів і їх менший, але загалом більш критичний і змістовніший вплив на мейнстрим.
    Зіткнення тренду і контр-тренду в мейнстримі одразу ж виокремлює людей думаючих, зі своєю відмінною від масової позицією і здатністю до рефлексії, і людей, яких називають ватниками чи вишиватниками...
  28. Контрреволюція медіа. Частина ІІ: Мейнстрім. 24 грудня 2015
    24 Dec
    Сергій Дацюк: Контрреволюція медіа. Частина ІІ: Мейнстрім
    24 грудня 2015
    Паразитарний медіа-дискурс та контр-дискурсії
    24 Dec
    Як тренд перемагає контр-тренд? Відповідь лежить завжди  на поверхні - забезпечуючи вищу емоційність. В Росії для цього використовують агресування (агрессирование), тобто зараження людей агресією до інших. В цьому сенсі створюється агресивний мейнстрим, де ідентичність людини утримується не тільки раціонально, але і емоційно.
    В Україні для цього використовують постановочну політику - цирк або шоу - де чудернацькі витівки чи екстравагантна поведінка виконують ту ж роль, що і агресування в Росії. Всі ці сценовані і зрежисовані шоу відтягування прем'єр-міністра від трибуни в Парламенті, експресивна лексика образ чи жбурляння стаканом в свого опонента мають на меті не просто відволікти аудиторію від змісту комунікації, а створити певний емоційний настрій, який не дасть контр-тренду перебити тренд і утвердить в мейнстримі домінуючий дискурс.
    Домінуючий дискурс паразитує на публічних інтересах, бо він завжди спрямований на інтереси небагатьох: багатих та можновладців. Відтак домінуючий медіа-дискурс це паразитарний медіа-дискурс.
     Паразитарний медіа-дискурс це дискурс, де зміст, смисл і перспектива комунікації принесені в жертву глядацькості задля маніпуляції глядацькою аудиторією з метою втримання її під контролем домінуючого дискурсу і блокування ініціатив, нових ідей та нових мотивацій.
    Паразитарний медіа-дискурс це те, в що перетворюється домінуючий дискурс, який себе усвідомлює як вартісний для владних та багатих, тобто коли олігархи та політики в принципі не працюють на громаду, а працюють на телекартинку.
    На такі теле-токшоу дуже рідко потрапляють експерти і політики, яким вдається оминати домінуючий дискурс, пропонувати контрдискурсії і запроваджувати нові тренди.
    Такий медіа-простір не призначений для виробництва смислів, перспектив, нових ідей, соціальних інновацій, мотиваційних настанов і звичайно ж нових позитивних ідеалів - цінностей та рефлексивних підходів.
    Особливо наочно громадянська неефективність паразитарного медіа-дискурсу проявилась на річницю революції в кінці листопада 2015 року в «Свободі слова» на ICTV, де всі експерти гуртом так і не змогли притиснути можновладців і отримати відповідь на просте питання - чому не покарані ті, хто винен у розстрілі людей на Майдані 2014-го року. Якщо кров змивається кров'ю, то чим карається поблажливість до вбивць чи повна нездатність притягнути їх до публічної відповідальності?
     
    Паразитарний медіа-дискурс не пристосований для контрдискурсій, тобто для таких напрямків комунікації, які спрямована на творення нових дискурсів і які суперечать домінуючому дискурсу.
    Контрдискурсії це зіткнення понять, підходів, бачень, образів, а в своїй основі - мислительних установок і мотиваційних настанов в публічній площині, дуже часто навіть всупереч медіа-формату телебачення чи формату публічних дискусій поза телебаченням.
    Контрдискурсії закінчуються для здатних до цього політиків завжди непередбачувано.
     
    На моїй пам'яті в Україні було лише два політика, здатних до контрдискурсій, тобто здатних ламати домінуючий дискурс і нав'язувати новий дискурс - Тимошенко і Саакашвілі.
     
    А от політик Ляшко не здатен до контрдискурсій, його амплуа дещо інше і воно спрямоване на підтримку домінуючого медіа-дискурсу.
    Право на контрдискурсії в домінуючому дискурсі, якщо вони пропонують нові смисли та нові перспективи, стає головним правом майбутніх медіа. Сьогодні ж усякі контрдискурсії є принципово небезпечними для влади та багатства. Натомість скандали, витівки, всіляка клоунада і трюкачество не є небезпечними для домінуючого паразитарного медіа-дискурсу.
    Отже найважливіша функція нових медіа - надавати можливість ламати домінуючий дискурс, шукати людей, які вміють це робити. Причому принципово для цієї функції розрізняти - клоунів чи шоуменів і контрдискурсантів.
    І знаєте, чому я так можу казати? Тому що маю дистанцію від всього цього і можу бачити все це з цієї дистанції. Тому що свої книги розміщував від початку до сьогодні в Інтернет. Статті щодо революції публікував в Інтернет. Відмовився від участі в паразитарному медіа-дискурсі на теле-токшоу на глядацьких телеканалах і ходжу лише на ті, де можу донести свою позицію без огляду на домінуючий медіа-дискурс. Тобто я дуже жорстко фільтрую запрошення на телебачення. І зрештою мені байдуже, чи будуть телеканали мене далі запрошувати.
    Я щиро вважаю, що така дистанція від домінуючого медіа-дискурсу є запорукою змістовності експерта, стимулом до осмисленості і пошуку перспектив, поштовхом до творення нових ідей та мотивацій.
    Тому ось моя позиція і мій заклик. Не дивіться теле-токшоу з нерівноправною комунікацією, не робіть таким телеканалам рейтинг, якщо ви аудиторія. Не вшановуйте медіа-паразитів, якщо ви аудиторія. Не ходіть на телеканали з паразитарним медіа-дискурсом і з нерівноправними форматами комунікацій, якщо ви експерт.
    Не транслюйте домінуючий медіа-дискурс в повсякденності. Не будьте в тренді, творіть свої тренди.
     
    Творення нових трендів
    24 Dec
    Недавно я провів особистий експеримент з поширення власного контрдискурсу про долю олігархів в Україні. На радіо «Аристократи» в розмові (слухати з позначки 1:16:44) з радіоведучою Міріам Драгіною виникла ідея вирішення проблеми катарсису для олігархів. Потім ця ідея була більш чітко сформульована в блозі на УП «Небезпека уникнення революції та війни». Потім ця ж ідея була розлого розкрита в інтерв'ю на UkrLifeTV.
    Мій контрдискурс був обговорений френдами на сторінках в Фейсбук, на радіо, куди мене запрошували. Але не на телебаченні - бо це для них контрдискурс, це нібито не їх тема. Вони не можуть таке обговорювати.
    Призначення нинішніх телемедіа - забезпечити маніпульовану (вона ж представницька) демократію. Мета мережевих медіа - забезпечити рівноважну і смислотворчу комунікацію для самоорганізації, самофінансування і самозахисту громад.
    Нинішні медіа продукують тренд і трендовість, як ідентичність виборця. Мережеві медіа продукують контр-тренди у трендовому теле-середовищі і конкуруючі тренди у мережевому середовищі як структури ідентичності громадянина.
    Україна має своїх земляків, які дали наочний досвід продукування нових трендів. Українець Стів Возняк (партнер і однодумець Стіва Джобса), українець Сергій Корольов, українець Андрій Варгола (він же Енді Воргол), українець Казимир Малевич, українець Ігор Сікорський - всі вони були творцями нових трендів.
    Творення трендів дуже набагато рідше і менше фінансується, ніж підтримка домінуючого тренду. Але творити новий тренд це вартісна життєва позиція.
    Наші медіа не спрямовані на творення трендів - лише на обслуговування наявного тренду в домінуючому дискурсі.
    Домінуючий дискурс працює на підтримку тренду і утримання навколо нього його середовища. А контртрендовий підхід творить свій тренд і своє середовище.
    Революція це десятки, якщо не сотні нових трендів. Допоки медіа є паразитарними структурами повільної і принизливої для громади еволюції, революція в Україні закінчена бути не може.
     
    «Шустер-простір» це комунікаційний медіа-простір, де дозволені які завгодно скандали і викриття, але де заборонені контрдискурсії, де котр-тренди в принципі не можуть з'явитися.
     
    Там можновладці захищають свою владу, а олігархи - своє багатство.
     
    Революція в медіа, особливо на телебаченні, не відбулася. Телеформати лишилися дореволюційними. Без зміни телеформатів продовження революції неможливе.
     
    Сьогодні потрібні нові формати публічних дискусій на телебаченні - позбавлені змістовних маніпуляцій і поділу на учасників як людей різних сортів. Сьогодні потрібні формати публічних дискусій, які дозволяють і стимулюють контрдискурсії. Сьогодні потрібні такі формати публічних дискусій, які спрямовані на пошук і утвердження нових трендів.
     
     
  29. ЗМІНИ – СПРАВА ОПТИМІСТІВ 08 січня 2016
    18 Jun
    ЗМІНИ – СПРАВА ОПТИМІСТІВ 08 січня 2016 Сергей Дацюк Джерело
    Нинішня політична еліта - не може, а нової еліти не видно
    18 Jun
    ЗМІНИ – СПРАВА ОПТИМІСТІВ 08 січня 2016 Сергей Дацюк Джерело
    Останнім часом, саме під Новий рік та Різдво, дався взнаки песимізм: і революція Гідності нібито даремна, і взагалі все у нас не вийшло з реформами, і війна продовжується, і світла в кінці тунелю не видно, і майбутнє дуже похмуре і нас лякає.
    Отже маємо у громадській свідомості серйозну проблему: всім зрозуміло, що нинішня політична еліта погано справляється з революційними змінами, а нової еліти і нових перспектив не видно.
    Змінити формат політичної телекомунікації
    18 Jun
    ЗМІНИ – СПРАВА ОПТИМІСТІВ 08 січня 2016 Сергей Дацюк Джерело
    Це все так і буде так і продовжуватися, якщо не змінити оптику сприйняття і якщо не спричинити зміни у власному житті.
    От дивіться все ніби просто – перестаньте дивитися нинішні політичні ток-шоу і друзів і знайомих переконайте в тому, що їх не варто дивитися. Підтримайте мою кампанію за зміну формату політичної телекомунікації ("Контрреволюція медіа" – частина 1, частина 2).
    Не можете зробити таку просту річ, тоді ніхто крім вас самих не буде винуватий.
    Чому це потрібно? Тому що ми будемо продовжувати знаходитися в фіктивно-демонстративному домінуючому дискурсі, допоки самі його не змінимо. Не може в такому фіктивно-демонстративному дискурсі з'являтися новий порядок денний.
    Боротьба з олігархами завжди буде вибірковою, а критика політиків тенденційна і незмістовна, допоки ми матимемо ЗМІ, які оплачуються не глядачами, а олігархами.
    Не можуть в такий домінуючий дискурс бути залучені нові громадські лідери. Не можуть в принципі в такій нікчемній незмістовній комунікації з'являтися і обговорюватися інновації, нові соціальні ідеї, нові підходи і т.д.
    9 Jan
    • Про скасування ліцензії телеканалу Інтер
      9 Jan
      Peter Blood _
      До теми: на сайті петицій Президента України зареєстрована петиція N22/019574-еп "Про скасування ліцензії телеканалу Інтер"...свідомі громадяни-патріоти підписуються!
      9 Jan
      антивірус _
      А чому тільки до "Інтера", що є каналом Фірташа?...Треба також до ІСТВ каналу Пінчука, 1+1 каналу Коломойского, 5-того каналу Порошенка... Потрібні незалежні ЗМІ...Поки будуть приватні олігархічні ЗМІ, доти будуть ці олігархи при владі...І навіть Тимошенко з Саакашвілі, як таких каналів не мають, нічого зробити не зможуть...
    Хочете оптимізму – тисніть на владу
    18 Jun
    ЗМІНИ – СПРАВА ОПТИМІСТІВ 08 січня 2016 Сергей Дацюк Джерело
    Хочете оптимізму – зробіть просту річ: тисніть на владу, тисніть на олігархів, тисніть на телеканали і Інтернет-видання, щоб налаштувати комунікацію, яка би продукувала перспективу і нових лідерів під нову перспективу. Якщо потрібно, то для цього навіть варто влаштувати суспільний спротив.
    Чому ми говоримо про реформи чого завгодно, окрім реформ форматів телекомунікації? Адже саме там народжується, або не народжуються змісти змін в країні. І вони вже давно перестали там народжуватися. В цьому проблема.
    Пам'ятайте, допоки ви інвестуєте свій час переглядів ТБ-ток-шоу в пустопорожню балаканину, реформ не буде, окупація продовжуватиметься, революція не відбудеться.
    9 Jan
    • які техніки тиску на владу?
      9 Jan
      Ната Вовченко Влада в Україні боїться тільки силового тиснення,все інше вона ігнорує.Я не зрозуміла з статті,які техніки тиснення на владу ви пропонуєте.
    Нова комунікація, нові громадські лідери, нові ідеї, нові підходи
    18 Jun
    ЗМІНИ – СПРАВА ОПТИМІСТІВ 08 січня 2016 Сергей Дацюк Джерело
    Нам потрібні нові формати комунікації, де не буде людей першого, другого і третього сорту і де будуть обговорюватись проблеми, які дійсно нас дістали, а не які вигідні політикам.
    Тимошенко і Саакашвілі замало для такої великої країни, щоб руйнувати домінуючий олігархічний дискурс. Нам потрібні нові лідери контрдискурсій і нові носії революційного дискурсу.
    Революції швидкими не бувають. Пройшло вже майже два роки з перших успіхів Революції Гідності, а ми вже впадаємо в песимізм.
    Відчай через всього лише два роки у справі років, а можливо і десятиліть, це від лукавого.
    Нова комунікація, нові громадські лідери, нові ідеї, нові підходи – ось що потрібно для оптимізму. І саме для цього потрібні нові формати публічної комунікації.
    Наступний крок революції – це революція в комунікації. Не буде руху далі, якщо змістовні люди не будуть говорити про змістовні речі задля змістовної підтримки громади.
    Революції роблять оптимісти
    18 Jun
    ЗМІНИ – СПРАВА ОПТИМІСТІВ 08 січня 2016 Сергей Дацюк Джерело
    Ви помиляєтеся, коли думаєте, що революціонери не знають про те, що революцію готують генії, роблять романтики, а плодами користаються негідники. Революціонери чудово це знають задовго до початку революції.
    Просто в цьому висловлюванні звучить монархічний цинізм Бісмарка – дуже схожий на сьогоднішній імперський цинізм Путіна.
    Плодами революції користається все суспільство. А от утилітарно використати плоди революції справді намагаються негідники. Але цим негідникам з їх саботажем і приватно-утилітарним підходом громада може дати по руках.
    Справжні революціонери ніколи не прагнуть ні помсти, ні дріб'язкової жадібності до розпорядження плодами революції, ні власного визнання.
    Справжні революціонери здатні бачити віддалені наслідки революції – на роки і десятиліття вперед. Ось чому революції роблять оптимісти, а користаються її плодам песимісти.
    9 Jan
    Оптимізм це те, що з'являється після власних зусиль по конструюванню перспективи
    18 Jun
    ЗМІНИ – СПРАВА ОПТИМІСТІВ 08 січня 2016 Сергей Дацюк Джерело
    Песимізм революції дуже простий: "я не вірю в публічну користь, тому буду скористаюся плодами революції приватно".
    Оптимістичне благородство і глитайський песимізм – завжди протистоять один одному.
    Оптимістичне благородство повинне створити свій дискурс, свої формати комунікації, своїх лідерів.
    Зміни – справа оптимістів, бо песимісти зайняті іншим: вони саботують, виправдовуються, підлаштовуються, ховаються, тікають.
    Тобто оптимізм не виникає стихійно чи сам по собі. Оптимізм це те, що з'являється після власних зусиль по конструюванню перспективи – у спрямованій на це комунікації, у налаштованому на це форматі комунікації, серед підтримуваних громадою змістовних лідерів думки.
    9 Jan
    Обговорення:
    • нужна ли нам философия
      29 May
      Сергей Филоненко
      "Несколько лет тому назад ныне покойного философа науки и анархиста Пауля Фейерабенда пригласили подписать петицию, распространявшуюся известными европейскими мыслителями. В ней продвигалась идея того, что общество нуждается в помощи философов, которые черпают свои мысли из "интеллектуальных сокровищниц" прошлого. В наши темные века, как говорилось в заключении петиции, "нам нужна философия".
      Деррида, Рикер и остальные либеральные кутюрье документа были, вне всяких сомнений, шокированы отказом Фейерабенда. Он указал на то, что философские "сокровища" не рассматривались как дополнение к образу жизни, но предназначались для выражения их подмены. "Философы, - объяснял он, - уничтожили все, что открыли, практически точно так же, как другие носители стандартов западной цивилизации уничтожили туземные культуры..."[1]. Фейерабенд спрашивал, каким образом цивилизованная рассудочность, погасившая природный цвет жизни и свободы, обесценив тем самым человеческое существование, добилась такого абсолютного господства. Возможно, ее главным оружием стало символическое мышление, утвердившее свою власть посредством языка. Быть может, мы в состоянии определить ту веху в истории эволюции, когда наш вид свернул не в ту сторону." цитата
    • чи варто використовувати термін "революція" без лапок
      8 Jan
      Сергей Папков _
      По-перше, те, що в нас відбулося, не підпадає під визначення "революція", принаймні завершена. Бо революція передбачає повну зміну еліт, майнових і суспільних відносин. Нічого з цього практично не відбулося. Еліти все ті ж (лише перший ряд помінявся з другим, і майже ніхто з системи не випав), в майновому розподілі справедливість не відновлена, соціальні ліфти трохи зачепили лише нижчий рівень, а в судовій системі, прокуратурі, економічній системі та державному управлінні вони взагалі відсутні.
      По-друге, якщо революціонери так все чудово знають, то чому вони не зробили висновків? Чи вони виявилися зовсім не романтиками і геніями, принаймні їхня керівна частина?
      Більшовики, наприклад, в 1917-му зараз же замінили царську поліцію червоногвардійцями, а прокурорів і суди революційними трибуналами (у Франції в 1791-му зробили те ж саме), а в нас хіба правоохоронна система була модернізована на базі "сотень майдану"?
      Тому не варто використовувати термін "революція" без лапок!
      8 Jan
      Yuri Yurieff _
      Внушать людям, что произошла какая-то "революция" вредно.
      Оскорбительный для мало-мальски нормального человека президент, бывший (или не бывший?) уголовник был сменен силами олигархов, стоящих за Майданом, внешне более респектабельным своим ставленником.
      Теперь Запад оказался в двусмысленном положении, поскольку помогая Украине с этой "новой – старой" властью кредитами, он (Запад) укрепляет загнивающий олигархический режим. Революция, если она случится, еще впереди.
    • сприймати правильно суть еліти люди ще не готові
      8 Jan
      Андрей Девятовский мені іноді здається що наше суспільство само вимагає "хлеба и зрелищ" та будь яким керманичам доводиться ці забаганки виконувати. Хоча їх функція не благодійників та клоунів, а спостерігачів за виконання законів в суспільстві та впровадження стратегій розвитку.
      Наразі люди втомились від цих видовищ,або акторів, але сприймати правильно суть еліти ще не готові. Совок ще-тому і бідують.
    • Дацюк не розуміє кому спрямовувати свої тексти
      9 Jan
      Віктор Спека Дацюк не розуміє кому спрямовувати свої тексти.
      9 Jan
      Йому і не потрібно це розуміти, такі люди самі зрозуміють, що тексти для них (я сам з таких, до речі, охват по Дацюку сягає за 2,5 тис. людей)
    • посилювати комунікацію з лідерами думок у ФБ
      8 Jan
      Ната Вн У Фейсбук є багато підтримуваних громадою змістовних лідерів думки. Комунікацію з ними треба поширювати, також треба через електронні петиції тиснути на Президента і компанію
    • наступний крок революції – це революція в комунікації
      8 Jan
      Сергей Омельченко Наступний крок революції – це революція в комунікації. Не буде руху далі, якщо змістовні люди не будуть говорити про змістовні речі задля змістовної підтримки громади.
    • змінити засади Освіти, бо стали невігласами
      8 Jan
      Стефан Сим _
      Головний дієвий клич - змінити засади Освіти, бо що формувати дискурс майбутнього, коли віддавна ми стали невігласами до вищих знань, які укріплюють у суєтній душі міць духу, необхідний оптимістичним діянням?!
    • настрій на радикальні кадрові зміни
      8 Jan
      Віктор Скоп _
      Серед панівної верхівки, яка сформована олігархічним режимом компрадорської буржуазії, більше консерватизму, намагання залишити всі сформовані за 24 роки інститути державної влади відносини всередині цих інститутів і між ними, між державними інститутами і населенням без змін.
      Зажерливість панівної компрадорської буржуазії не має меж.
      Тому не має меж зубожінню населення України поки при владі залишатиметься чинна компрадорська буржуазія на чолі з паном Порошенком та вченою дурістю пана Яценюка з усім КМУ.
      На мій погляд в суспільстві нині превалює на фоні розчарування чинною владою революційний настрій на радикальні кадрові зміни серед панівної верхівкі і радикальну зміну системи влади.
      Погоджуюсь, поки є в суспільстві революційний оптимізм в думках, потрібні нові тверді і мужні лідери, які б очолили революцію на ділі.
    • логіка розчарованих дуже дивна
      8 Jan
      Lesia Tere взагалі логіка розчарованих дуже дивна: революція не принесла повального щастя, значить, відмовляємося від подальших спроб. і байдуже, що "повальне щастя" ніхто не формулював, не просував і не довів справу до кінця. Це типу: я захворів на якусь інфекцію, хоча іноді мию руки перед їдою, і тепер я образився і більше ніколи не митиму руки.
    • быть волонтерами перемен
      8 Jan
      Светлана Овчаренко "Сопротивление перменам" - состояние, на преодоление которого многие успешные компании тратят огромные средства. Нам придется быть бесплатными волонтерами))
    • Пессимизм крайне необходим
      9 Jan
      Александр Левченко Пессимизм крайне необходим! Иначе люди будут продолжать держаться за свои ветхие суждения.
    • нет понятного массам диспута
      9 Jan
      Александр Левченко Людям и смотреть по-настоящему вроде нечего - где диспуты между футурологами на ютубе? Где конкуренция визий будущего Украины? Все приходится урывать по кусочку тут и там. Массы такое не тянут.
      9 Jan
      Елена Пугачева  Это в первую очередь касается системы образования. Пока мы будем обсуждать бессмыслицу,навязанную нам МОН и пр. - реформ не будет. За два года смысловая коммуникация в образовании так и не появилась.
    • так какая доля пессимизма?
      9 Jan
      Сергей Бочкарев К великому сожалению статья пана философа (а еще недавно там было написано - "политического философа", а еще раньше - что-то вроде "творца общественных смыслов") серьезно отличается от того, что написано над ней. "Революції швидкими не бувають. Пройшло вже майже два роки з перших успіхів Революції Гідності, а ми вже впадаємо в песимізм". И вправду, ну не пристало это философу, в отличие от нас - грешников, впадать в пессимизм. Два года коту под хвост - это для философа не срок.вроде-реформы.
    • чем забиты каналы коммуникаций
      9 Jan
      Сергей Бочкарев
      Вот стоит только чуть-чуть подправить каналы коммуникации... Зато про "злобных олигархов", подмявших под себя эти самые каналы, это пан философ уже не совсем прав. Это он по привычке. На самом деле эти самые каналы коммуникации забиты спамом уже не столько олигархами, сколько "ассистирующими-профессорами-вроде-реформаторами". Не имеющими никакого понятия о реалиях жизни, но успешно осваивающими западные гранты на вроде-реформы.
  30. ПРОТИСТОЯННЯ ЕЛІТИ ТА ГРОМАДИ В УКРАЇНІ 19 січня 2016
    20 Jan
    ПРОТИСТОЯННЯ ЕЛІТИ ТА ГРОМАДИ В УКРАЇНІ Источники
    20 Jan
    19 січня 2016, 11:41
    Залежність долі Росії від ситуації в Україні
    19 Jan
    Буквально на початку 2016-го року Україна опиняється черговий раз перед вибором. Безліч раніше малопомітних процесів якраз підійшли до свого випуклого оформлення.
    Випукло оформилися проблеми в Європі, блискуче описані Тарасом Возняком. Водночас модель поведінки Росії, розписана Тарасом, будується на припущенні домінування елітаризму в Україні. Якщо ж в Україні перемагає солідаризм, розпад Росії пришвидшиться катастрофічно, і вона просто фізично не встигне ані втримати Крим чи Донбас, ані окупувати частини країн Балтії, ані втримати Калінінград, ані втримати Південь Росії, який самотужки змушений буде мати справу з Кавказькими пасіонаріями, ані втримати Сибір та Далекий Схід. Тобто Тарас Возняк послуговується винятково моделями елітаризму при своїх прогнозах. Не заперечуючи аналітичної потужності цих моделей, просто наголосимо на тому, що моделі громадських дій в Європі та Україні можуть в принципі поламати усі описані Тарасом сценарії.
    Випукло оформилися проблеми Росії, пророче описані Глібом Павловським у своїй книзі "2016 / Terminus. Неопропаганда, ескалація і межа насолод Системи РФ" (М.: Европа, 2016), фрагмент якої опублікований в журналі "Ї". Автор аналізує чисто структурні сценарії переформатування Росії у Фіналі і не зазіхає на онтологічні зміни ментальності росіян в процесі тривання самого Фіналу. Водночас ймовірність онтологічного перетворення (переродження-виродження) Росії як цивілізації дуже висока. А це означає ризик різних варіантів самогубства Росії (включно з ядерним).
    Українська еліта та українська громада у конфлікті елітаризму та солідаризму
    19 Jan
    Найголовніша проблема, яка постає перед людством планети Земля це конфлікт двох моделей виживання – елітаризму та солідаризму. І Україна стане тут лакмусовим папірцем. Справа в тому, що саме в Україні, де еліта традиційно слабка, а громада традиційно сильна, світова еліта намагається вирішувати проблеми саме шляхом елітаризму, втягуючи в це слабку українську еліту.
    Українська еліта принципово нездатна бути "чорним лебедем" (Талеба). Причому українська громада не раз вже була таким "чорним лебедем", тобто здійснювала стратегічні і несподівані для російської, європейської та навіть української еліти історичні кроки.
    Українська громада має унікальний історичний шанс поламати гру світової еліти. Суть несподіваної гри української громади – втягнути українську еліту у громадський солідаризм і започаткувати нові правила світу щодо України. Хоча насправді механізм тут набагато складніший (складні інтелектуальні концепти апелюють у спрощеному вигляді до громади, стають впливовими серед громади і тим втягують у себе українську еліту, яка починає розробляти та впроваджувати ці складні інтелектуальні концепти складно і зрештою реалізовує їх під контролем громади, що відтак має вплив на Росію і Європу).
    20 Jan
    • Україні треба віднайти спочатку своє Я
      20 Jan
      Otto Wcares Питання конституції, національно свідомого інтелектуального потенціалу і консолідації суспільства у своїх, на пряму повязаних з благополуччям держави, інтересах - дуже важливі і необхідні сьогодні питання.
      Але руйнування світових еліт лакмусівністю України у реакції на розвиток внутрішніх і світових процесів... це вже навіть не смішно. може для початку українська тромада мало б віднайти своє Я, у пошуках якого метається вже чвертину сторіччя, визначиться з ким вона - цивілізацією Заходу чи варварством Расіі і побудує та запропонує світо навіть не унікальне, але щось таке, що викликало б повагу цього світу до України як ДЕРЖАВИ з цивілізованим суспільством, кого варто сприймати серйозно і ацептувати як партнера у розвитку світу.
    • общество в Украине не "традиционно сильное"
      20 Jan
      Валерий Борзунов Исходя из определения элитаризма (доминирование правящей элиты) и солидаризма (доминирование общества и самоуправления), я бы не рискнул говорить о "традиционно сильном обществе" в Украине.
      Общество в Украине действительно способно самоорганизовываться, но только только только в ответ на конкретные вызовы. Общество в Украине на протяжении 25 лет оказывается не способным сформировать новую элиту и новую, не коррумпированную власть, не воспринимает новые идеологии устойчивого развития. Такой ограниченный солидаризм неизбежно рождает полноценный элитаризм!
    Публічні інтелектуали та Громадський дискурс
    19 Jan
    Саме тому виростає значення не просто публічних інтелектуалів, а публічних інтелектуалів, які прямо і відкрито формують, виражають і обстоюють позицію громади, особливо в тих моментах, де вона розходиться з позицією влади, олігархів чи окремих політичних сил, які діють на їх боці. Отже громадські публічні інтелектуали виділяються серед інших публічних інтелектуалів (елітаристів) і теж потрапляють у загальне протистояння між елітою та громадою.
    Громадський дискурс солідаризму протистоїть домінуючому елітаристському дискурсу, який підтримується владою, фінансами олігархів та мізками інтелектуалів, які не завжди безпосередньо є на утриманні правлячого класу, але які інтелектуально підтримують позицію елітаризму.
    20 Jan
    Обговорення
    • громаді треба грати за своїми правилами
      19 Jan
      Іван Бокс позиція громади це насамперед - тарифи, курс, кредити, ціни, жкх… грати по правилах політиків - значить програти навіть у випадку потрапляння в політику.
      Не хочуть/не можуть публічні громадянські інтелектуали запропонувати активній частині (11% оспіваних нашим президентом) суспільства необхідні кроки для набуття суб’єктності в масштабах країни
    • не бачу інструментів, які б формували субєктність громади
      19 Jan
      Taras Plakhtiy Нажаль, на сьогодні я не бачу інструментів, які б формували субєктність громади у розумінні автора. Коли я можу із застереженнями прийняти пасивну субєктність у форматі "публічні інтелектуали, які прямо і відкрито формують, виражають і обстоюють позицію громади", то активну субєктність, здатну до зкоординованих дій в рамках країни, регіону, міста я не бачу.
      Тобто існує велика ймовірність того, що все піде як завжди і Міхельс знову постане перед нами у всій красі свого закону олігархізації.
      20 Jan
      Інструменти
      • "blockchain"-система для обговорення та голосування
        19 Jan
        Олександр Тертичний Ось інструмент, наприклад: Перша Українська децентралізована "blockchain"-система для обговорення та голосування
        19 Jan
        Артем Дугин ще сире і нефункціональне
      • Громадський дискурс "Простір злагоди"
        19 Jan
        Таким інструментом є Громадський дискурс "Простір злагоди" , де зараз проходить спільний розбір і цієї статті Сергія Дацюка
      • напрацьовані методики
        20 Jan
        Эдуард Афонин Інструменти, що вимірюють "суб'єктність" громадян, груп, суспільства є і Ви про це добре знаєте. Саме на них ми здійснюємо моніторинг УША. Це 2 методики (з опитувальником у 56 і 18 запитань).
        Прошу користуйтесь, або користуйтесь результатами нашого моніторингу. На сьогодні ми маємо 12 зрізів і по 2-3 зрізи в Росії та Білорусії.
      • інструменти мають сформувати самі ж громади
        20 Jan
        Іван Бокс Ці інструменти мають сформувати самі ж громади. і найцікавіше, що в процесі творення цих інструментів і буде набуватись суб‘єктність.
      • Будь які інструменти створюються в офлайн
        20 Jan
        Іван Бокс Будь які інструменти створюються в офлайн і для цього потрібно робити кроки. продумані, виважені, але кроки
        20 Jan
        Вже ні, межи між офлайн і онлайн чим далі зникають, на часі гібридні форми.
        20 Jan
        Іван Бокс та нехай гібридні. суть в тому, що на онлайн йде 99 % енергії. щоб був результат потрібно хоча б 50% на 50%.
        Чи відбулась би революція гідності як би всі боролися виключно в фб? отож бо й воно. кожен воліє свій внесок перенести в онлайн. з того нічого не буде. бо воно пусте. ззовні може бути привабливим. а в середині пусте.
    • "хто інтелектуала вечеряе, той його і танцюе..."
      19 Jan
      Олен Болегский А е щось, що вказуе на те, що в Україні перемагае солідаризм? Чи може громади почали платити зарплатню публічним ітелектуалам? Чи вони як і раніше і існують завдяки міжнародним грантам?
      PS. це дуже важливе для країни питання, бо "хто інтелектуала вечеряе, той його і танцюе..."
    • встановлювати зв"язки с неурядовими організаціями
      20 Jan
      Николай Романов Якщо інтелектуали зрозуміють, що не дискурс врятує країну, а дії, пов"язанні з дипломатичним фронтом поза межами України - треба встановлювати зв"язки с неурядовими організаціями і вести з ними інтенсивний діалог в контексті спільних проблем та викликів (відтепер вони мають місце!) й створювати загальноєвропейський простір тиску на урядові структури, які вже втратили контроль над становищем у своїх країнах (а сьогодні приїхали "посланці" шантажувати ще й наших депутатів!).
    • наші інтелектуали також далекі від народу
      20 Jan
      Николай Романов Але ж наші інтелектуали також далекі від народу, як і так звана "еліта", та й ще такі роз"єднані ... Якщо ж вмикнути мізки на повну потужність та підключити волю до дій, то обрій мети наблизиться. Оце та сама ентелехія розуму! Річь метафізична, але без неї маємо неабиякі шанси "підти по світу" загубленими діаспорами.
    Суть елітаризму
    19 Jan
    Суть елітаризму в тому, що суб'єктом цивілізаційних дій, джерелом стратегічних політико-економічних змін, основним розпорядником культури є еліта.
    Це означає:
    1. домінування правлячого класу – об'єднаної бізнесової та політичної еліти через корупційний взаємообмін влади та грошей як у внутрішній політиці, так і в міжнародній сегментації ринків товарів, послуг та робочої сили;
    2. маніпулятивна електоральна демократія;
    3. популізм у суспільному позиціонуванні влади через домінуючий дискурс і водночас жорсткий монополізм та трайбалізм у корпоративній політиці;
    4. маніпуляція масовою свідомістю через ЗМІ;
    5. таємна дипломатія у зовнішній політиці; 6) культура героїчних сюжетів.
    Суть солідаризму
    19 Jan
    Суть солідаризму в тому, що суб'єктом цивілізаційних дій, джерелом стратегічних політико-економічних змін, основним розпорядником культури є громада вцілому.
    Це означає:
    1. домінування громади – контроль над бізнес-елітою та політичною елітою, а також за їх функціональним розмежуванням через недопущення корупції;
    2. розподілена мережа громад як недемократичне (мережеве поліархічне) правління;
    3. широке самоуправління, яке дискредитує популізм, активація громадських волонтерських рухів, корпоративний контроль та громадська протидія монополізму та трайбалізму;
    4. руйнування домінуючого дискурсу через контрдискурсії в ЗМІ і нав'язування громадського порядку денного через суспільне телебачення та соціальні мережі у Інтернет;
    5. встановлення громадського контролю над зовнішньою політикою та відмова від таємної дипломатії;
    6. культура громадської доблесті.
    20 Jan
    • солідарізму потрібна системна цілеспрямованость та тактична технологічність
      19 Jan
      Олександр Гнєдаш От тільки б нашому "громадянському солідаризму" трохи системної цілеспрямованості та тактичної технологічності.
      19 Jan
      Nadiya Dovzhenco Не трохи, а з нуля. Щодо цілеспрямованості і тактичної технологічності – там і мертвий аналітик не валявся.
      А влада все швидше вчиться рубати на корню все. що шевелиться не в ту сторону. Ще рік такого громадського застою і можна не солідаризм чи елітаризм отримати, а справжній фашизм. враховуючи повну зневагу до людського у теперішньої так званої еліти.
    • Потрібно вести пошук шляхів об'єднання
      19 Jan
      Анатолий Парненко Ідея солідаризму не нова і була озвучена ще на початку нашої ери. Існували різні підходи щоб цементувати суспільство і втілити національну ідею Це, безумовно, найкращий варіант щоб досягти успіху держави.
      Але автор перелічує завдання перед громадою, які необхідні для досягнення мети тобто національної, занадто проблематичні. Не потрібно засовувати сюди мережеві ідеї які сьогодні не приший – пристібай. Потрібно вести пошук об'єднання.
      Сьогодні всі дискусії зводяться не на пошук таких шляхів, а до єдиного гасла "зміна уряду". Це помилка і шлях до втрати ідеї солідаризму. Це дорога в нікуди.
    • активна только маленькая часть громады
      19 Jan
      Андрей Кононенко У меня с Дацюком разные понятия об элите, оказывается. Я считаю, что в Украине есть противостояние между новой элитой и старой элитой, а не противостояние между элитой и громадой.
      Громаду в Украине я считаю совсем не такой мудрой, как её описывает Дацюк. Громада в абсолютном большинстве тупая и пассивная (как везде), и только маленькая часть громады является прогрессивной и тянет за собой остальную часть громады. Вот эту маленькую часть я и называю новой элитой, противостоящей старой.
      20 Jan
      Serg Yarchuk только громады у нас нет.... атомизация
    • "Декларація громадянських чеснот України"
      20 Jan
      Що до культури громадської доблесті, можливо ви дуже праві. Принаймні в цьому думки збігаються. Тому звертаю вашу увагу, на мій новий винахід в тему Громадської Доблесті:
      "Декларація громадянських чеснот України"
    • солідарізм - не завжди позитивне явище
      20 Jan
      Твердження солідаризму як позитивного явища, мені видаэться дуже спірним. Хоча би на підставі архаїчного походження солідаризму та альтруїзму.
    Елітаризм і солідаризм в часи кризи, революції та війни
    19 Jan
    Елітаризм побудований на установках про визначальну роль еліти в політиці, економіці, культурі та соціальній сфері. Загалом елітаризм добре працює в мирні часи розвитку. В ситуації кризи, революції та війни на еліту тисне обов'язок зберегти владний, фінансовий та соціальний капітал, що змушує її втрачати не тільки стратегічне бачення і розум, але і елементарний здоровий глузд.
    Солідаризм побудований на установках про зниження ролі еліти, яка в критичні моменти (криза, революція, війна) має традицію дбати лише про свої інтереси, та підвищення ролі громади як головного суб'єкта економічної, політичної, культурної та соціальної активності. Громада під час кризи, революції та війни теж частково втрачає свою раціональність, але будучи самоорганізованою і не обтяженою владою та багатством, вона значно краще за еліту здатна до стратегічних дій.
    20 Jan
    • що таке "еліта"
      20 Jan
      Олександр Тертичний Про нашу верхівку визначення "еліта" можна вживати лише в лапках. З цієї поправки випливає й інша: громаді не можна чекати на будь що позитивне від морально збанкрутілої та інтелектуально яловоі "еліти". А все інше — ТАК!
      20 Jan
      Анатолій Півненко Що таке елiта? Питання актуальне.
      Слово це запозичине iз сiльського господарства Францii, якщо не помиляюсь, де елiтою називале вiдбiрне зерно, заготовлене для отримання наступного врожаю.
      Я вважаю, що для розумiння поняття "елiта" треба подивитись на структуру суспiльства, яка сьогоднi найбiльш адекватно вiдображаеться пiрамiдою потреб i мотивацiй А. Маслоу, психолога. В цiй пiрамiдi - п'ять прошаркiв людей. Найбiльше - внизу, в першому прошарку, де автор моделi розмiстив тих, хто iнстинктивно задовольняе своi фiзiологiчнi потреби, там - до 50% населення. На верху, в 5-ому прошарку, психолог Маслоу розмiстив тих, хто думае не лише про своi его-потреби, а й про потреби iнших людей, й вiд цього отримуе задоволення, повагу i самоповагу. Цих людей Маслоу квалiфiкуе як самоактуалiзованних. Iх навiть в розвинених краiнах не бiльше 1,5%. Важливим положенням цiеi моделi е стверджування, що поки людина не задовольнить нижчi потреби, на вищi вона не мотивована.
      Отже, основна маса населення - внизу, це - бидломаса... А тепер щодо елiти. В КОЖНОМУ ПРОШАРКУ пiрамiди А.Маслоу своя ЕЛiТА. Увага! Елiта n-го прошарку е водночас елiтою i усiх нижче розмiщених прошаркiв, тобто елiтою усього суспiльства слiд вважати лише елiту 5-го прошарку. А що торкаеться нинiшньоi так званоi укр. елiти, то це елiта прошарку бидломаси. Це тi homo, що iнстиктвно задовольняють своi его-потреби, це - олiгархи та iх холуi. Хотiлось би, щоб Сергiй Дацюк та iншi фiлософи погодились з таким визначенням поняття елiти.
      20 Jan
      Елена Величко
      25 років лепили з цього "гівна пулю", бо хотіли грошима та бандицікими методами зробити еліту, відтак майже вся еліта виїхала.
      А чи була в нас еліта? В нас ЗАВЖДИ БУЛА ЕЛІТА, бо саме з цієї еліти пішли на Майдан та з цієї еліти пішли охороняти кордони, я не пишу воювати у Донецьк, бо що би Ви не казали, а там була своя еліта, яка визнала себе відокремленою, через недолугу політику. Так от саме олігархизація знищила еліту як управляючу.
      ЩО ТАКЕ ЕЛІТА? Чи це багатії? НІ. ЕЛІТА _ ЦЕ такі люди, що вбудовані в управляючу структуру та є НОСІЯМИ ОСВІТИ,культури та традицій, й стоять на захисті своєї Батьківщини,тобто еліта згуртовується на захист народу та його прав, у тому числі економічних, й наявність еліти – це ОСНОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІЇ.
      Основне – ЦЕ така ЕЛІТА ПОВИННА МАТИ ВПЛИВ, так от саме вплив інтелектуальної та ВІЙСЬКОВОЇ (яка є основою НАШОЇ еліти) було НЕЙТРАЛІЗОВАНО. Крім того, еліта повинна мати доступ та керувати УСІМА інституціями, у тому числі і власністю.
    • проблема - псевдоеліта
      20 Jan
      Елена Величко
      Допоки не почнеться демілітаризація, розмінування та населення не буде зайняте відбудовою, то буде фронтир й особовий статус, а віддавати \території та ще з людьми, – ПРОБЛЕМУ ЦЕ НЕ ВИРІШИТЬ, бо проблема є всредені країни, це псевдоеліти. Псевдоеліти – це, коли є одна умова – особисте збагачення, чорний ринок, рабська праця, Уряд проти населення, економічна дільність направлена на вивіз сировини, знищення ресурсів та інше.
    Вибір між елітаризмом і солідаризмом і Конституція
    19 Jan
    Зараз, в цей момент, знову настав такий вибір і саме він буде вирішальним для того, яким далі буде довгострокова доля Україна. Цей вибір Україна переживала вже двічі – на Майдані 2013-2014 і під час громадського спротиву у російсько-українській війні 2014-2016 (яку влада досі називає АТО).
    Вибір між елітаризмом та солідаризмом це те, що має здійснити українське суспільство в цілому буквально найближчого часу в процесі або творення справжньої, або прийняття фейкової косметичної редакції власної Конституції.
    Українська Конституція це не текст. Українська Конституція це те, як вона розробляється, хто саме її пише, як її узгоджують, як її затверджують і як її збирається імплементувати, перш за все, еліта.
    Новий вибір громади полягає у дилемі – чи відважиться Україна на інноваційну громадську Конституцію, а не на фейкову елітну Конституцію. Тобто мова йде про те чи буде в Україні Конституція зі справжньою децентралізацією (насправді – справжнім самоврядуванням), з вирішенням проблеми подвійності виконавчої влади, зі справжньою судовою владою, мета якої справедливість та підтримка слабкого проти сильного, з правовим визнанням розподіленого громадянства та мережевих громад, з визнанням цифрового права і т.д.
    19 Jan
    • оптимізм щодо змісту Конституції невиправданий
      19 Jan
      Іван Бокс Так, зміст конституції це важливо, але на сьогоднішній день не менш важливою є форма та спосіб в який ця конституція приймається. згадайте хто контролює процес, які сили мають вплив і стане зрозуміло, що оптимізм щодо змісту невиправданий
    • бизнес Еліта и Громада повинні йти на зустріч один одному
      19 Jan
      Денис Шулика Заради України бизнес Еліта и Громада повинні йти на зустріч один одному! Історія Руїни цьому приклад!
      Нужно помнить что даже в такой развитой стране как США Олигархические кланы имеют большое влияния! Но они не имеют монополию! Им противостоит американская общественность! Но противостояния не переходит границ за которыми может идти гибель государства!
      19 Jan
      Леонід Ємець Солідаризм та елітаризм, на мою думку, не треба протиставляти. Без еліти не обходилося і навряд чи зможе обходитися будь-яке суспільство.
      Питання полягає ось в чому - яким чином поставити еліту під постійний і жорсткий контроль суспільства? Відповіді на нього є і не лише теоретичні. Можна обговорити.
      19 Jan
      Олександр Тертичний Була би дійсна еліта, а інструмент контролю давно відомий. Та щось ніхто не поспішає його впроваджувати: бо нашій "еліті" він як серпом...
      20 Jan
      Эдуард Афонин Друзі, причому тут протистояння. Недовіра ще не є притистоянням. Можливо авторові варто вжити слово "комплементарність" та розібратися з місіями еліти та громади в сучасному суспільстві, що до них тяжіє Україна?
    Буде елітаристська чи солідаристська Конституція
    19 Jan
    Ідуть одночасно два процеси, про які навіть обізнані інформаційні джерела мало що повідомляють. Таке враження, що ці процеси просто замовчуються.
    Перший процес – готується голосування в Парламенті за фейкову Конституцію за особливим статусом Донбасу орієнтовно на 28-ме січня (більшість ЗМІ замовчують). Щодо цього знову готується протест громадських діячів.
    Другий процес – група депутатів-солідаристів від "Блоку Петра Порошенко", "Народного фронту", "Самопомочі" та "Батьківщини", а також позафракційний Сергій Тарута зареєстрували законопроект 3781 про процедури ініціювання, розробки та затвердження Конституції України громадою (більшість ЗМІ, окрім проросійського "Кореспондента", замовчують).
    Перший процес – елітаристський, другий процес – солідаристський.
    Сьогоднішня Конституція це не просто Основний Закон мирної країни. Сьогоднішня Конституція це Стратегія нинішньої світової війни для України та Стратегія побудови Повоєнного світу в Україні.
    Конституція має вирішити два проблемних питання:
    1. яке спрямування політики обирає Україна на час кризи: елітаризм чи солідаризм;
    2. яку геополітичну функцію обирає Україна після кризи: Форпосту чи Фронтиру.
    Небезпечність особливого статусу Донбасу
    19 Jan
    Не довіряйте політикам, які закликають не боятися особливого статусу Донбасу. Це надзвичайно небезпечна і катастрофічна для України річ. Політик, який добровільно віддав ядерну зброю, не визнає, що зробив цю дурницю під тиском, і продовжує наполягати на тому, що зробив усе правильно, не може викликати довіри.
    В цьому питанні ліпше довіряти громадським лідерам, які говорять про небезпеку повернення Донбасу з особливим статусом. За будь-яку ціну потрібно не допустити особливого статусу Донбасу.
    Ось вибір: або Донбас входить на рівних правах з іншими областями України до її складу, або Україна позбавляється Донбасу на середньострокову (10-20 років) перспективу. Розпад Росії, розкол Європи все одно призведе до непередбачуваного сьогодні реструктурування території. Тому потрібно виходити з виживання України як Форпосту Майбутнього Світу, а не як Фронтиру світу минулого.
    Найкраща стратегія щодо Донбасу
    19 Jan
    Україна знаходиться напередодні серйозних випробувань у світі. За будь-яку ціну їй потрібно не допустити використання проти неї традиційної для неї функції Фронтиру, бо це загибель безлічі українців, як це вже бувало в Першу світову війну, в Голодоморі-33, в Другу світову війну. Україна розплатилася життями своїх громадян за три війни – Першу, Другу і внутрішню громадянську в СРСР.
    Якщо Донбас входить в Україну рівним серед рівних, то цим самим Фронтир пересувається на Південь Росії і на Кавказ. Якщо Донбас не входить в Україну, то Донбас лишається Фронтиром – виконує роль Чорної Діри, яка каналізує зіткнення цивілізацій. Якщо ж Донбас входить в Україну з особливим статусом (насправді це статус Фронтиру), то він швидко поширить цю функцію на решту України.
    Найкраща стратегія щодо Донбасу:
    1. українців, що там залишилися, ще раз запросити на неокуповану територію України, а тиї, хто відмовиться, вважати ворогами;
    2. інфраструктуру Донбасу руйнувати у відповідь на обстріли;
    3. на межі окупації збудувати оборонну інфраструктуру та потужні укріплення;
    4. по периметру розмістити адекватні за чисельністю збройні формування, особливо в тих місцях, де такі збройні формування є з того боку кордону.
    Я сам народився у Донецьку, і я чудово розумію, як травматично для всіх українців так говорити і діяти щодо Донбасу. Але якщо так не зробити, буде набагато гірше для України. Краще перетворити Донбас на постійно воюючий Фронтир, ніж перетворити на такий Фронтир всю Україну. Донбас – це плата України за те, щоб бути не Фронтиром, а Форпостом.
    20 Jan
    • що роблять з тими, хто свідомо допомагає терористам
      19 Jan
      Сашко Бабенко _ якщо заручник свідомо закриває терориста від ураження пострілом а терорист продовжує погрожувати вбивством инших людей то стріляти в терориста треба наскрізь – через заручника.
    • в Лугандонії людей тримають гроші, майно
      19 Jan
      Сашко Бабенко той, хто не хоче виїжджати з донбасу в Україну якщо відкинути всі відмазки має лише одну причину – гроші. бо втратити майно – це гроші. Але ми не маємо права дозволяти людині, яка цінує гроші більше ніж батьківщину називатися громадянином України чи не дай боже її патріотом.
      Всі, хто перебувають в луган.донії – це зрадники. звісно окрім запілля. але запілля матиме державну відзнаку і ми бачитимемо що то член спротиву на окупованих територіях. все инше – шлак.
    • Донбас нужен прежде всего олигархам
      20 Jan
      Viktor Dubenko
      Элита и власть это одно целое.Государству Донбасс особо и не нужен.Мы обходимся сейчас без его экономики. Правда олигархизованная элита боится потерять своё в Донбассе и стремится всеми силами удержать его. Моё мнение: лучше превратить Донбасс в Фронтир а Украина в таком случае Превратится в Форпост Европы и Мира.
    • насильно любим не будешь
      20 Jan
      Ольга Попова
      Я, в принципе, против возвращения оккупированных территорий без активного участия населения этих самых территорий. Мне кажется, хотя я могу и ошибаться, что население, в принципе, против возврата в ту Украину, которую мы имеем на сегодняшний день, со всеми ее плюсами и минусами.
      И по здравому размышлению я все так же считаю, что просто невыгодно возвращать территории с населением, которое не желает быть Украиной, со всеми ее плюсами и минусами... Ведь страна - это люди, а насильно любим не будешь.
    • зробити з Донбасом, як з Кримом?
      19 Jan
      руслан49 _ Тобто зробити так з Донбасом, як Україна зробила з Кримом?
      19 Jan
      sagredo Згоден. Тільки ще раз потрібно підкреслити, що ми не відмовляємося від цієї території, а тільки вважаємо її тимчасово окупованою.
    • мою мать мне считать ВРАГОМ?
      19 Jan
      Validity _ То есть, мою 75-летнюю старушку-мать, которая наотрез отказывается уезжать со СВОЕЙ УКРАИНСКОЙ ЗЕМЛИ, от своего дома, в котором прожила всю жизнь, от могил родных, предлагается мне считать ВРАГОМ?
    • в решении судьбы Донбаса должен участвовать Донбас
      19 Jan
      Validity _ Те, кто далек от того, что происходит на украинском Донбассе, не могут судить, что с ним делать.
    • куда ехать с Донбаса?
      19 Jan
      Андрей Кононенко Что значит "ещё раз"? В Украине безработица, низкие зарплаты и нет бесплатного жилья, что не позволяет выехать с Донбасса всем желающим украинцам.
    • повторення історії виключати не можна
      19 Jan
      Іван Бокс Якщо українська громада не усвідомить, що в неї, нажаль, союзник один - це такі ж самі громадяни, але організовані, навчені та озброєні, повторення історії виключати не можна.
    • що, зараз тренд - "бомбіть Донбас"?
      20 Jan
      Tatiana Solomaha іноді мені здається, що всі ці дскурси насправді мають цілком прості та конкретні цілі. Спочатку у кожному тексті антинаціональнй демарш, згодом - антиєвропейский. Зараз тренд - "бомбіть Донбас", закріпити за населенням окупованих територій тавро "чужі" та по живому відрізати їх назавжди.
    • зважаючи на динаміку в економіці росії, Донбас незабаром прийдеться повертати з боями
      20 Jan
      Tatiana Solomaha можливо, зважаючи на динаміку в економіці росії, Донбас незабаром прийдеться повертати з боями. Але без підтримки місцевого населення нам це буде дорого коштувати, автор не може про це не знати.
      Росія звертається до Донбасу: ви наші, а ми - ви чужі. Які висновки з цього можна зробити?
      20 Jan
      Артем Дугин Так вони - чужі для нас. Для того щоб припинити цю маніпулятивну гру, треба відмовитися від ролей в цій грі. Відведена нам роль - "переслідувач". Достеменно відомо, що алкоголік в родині перестає пити, коли переслідувач (зазвичай дружина) відмовляється від своєї ролі. Тоді вся гра втрачає сенс і руйнується.
      20 Jan
      Владимир Соколов Платить тысячами жизней наших солдат за "освобождение" Донбасса не стоит.
    • ВИБОРИ ПОТРІБНІ
      20 Jan
      Елена Величко
      Автор неодноразово писав, що Україна є фронтир. У даному випадку щодо Донбаса мова йде про східні кордони, але мова може йти й про інші кордони, ВАЖЛИВИМ є те, на мою думку, що,якщо віддамо Донбас КОРДОН ФРОНТИРУ МОЖЕ СТАТИ БЛИЖЧЕ, тобто проблеми відторгненям території НЕ ВИРІШУЮТЬСЯ, тому ВИБОРИ ПОТРІБНІ, бо ситуаця одномоментно не зміниться, а особливий статус там вже є то буде, бо територія мілітаризована.
      20 Jan
      Vesna- _ Та не вибори потрібні. А статус окупованих територій цій частині Донбасу. На пару років хоча би.
      Так як воно є на самому ділі – бо Україна там контролю немає.
      А за пару років при теперішній історичній турбулетності – або шах здохне – або ішак.
    • всі знають, що треба робити, ніхто не знає - ЯК
      20 Jan
      kren _ всі знають, що треба робити, ніхто не знає-ЯК? Бо на статус окупованих тер.не погодиться ні гарант, ні уряд, ні їх прихвостні з прокуратури і суду, до купи з московськими прокладками у вр.
      Залишатися у підвішеному стані ситуація ще два р.не може. Міжнародні гаранти,за будь яку ціну, (ціна української крові), наполягають на особливому статусі Донбаса, навіть похвалили *наших* виродків за реформи???.
      Виродки в тому учуяли підримку собі і раді старатися,двом...господам одночасно.
      Єдине в чому Дацюк безапеляційно правий- еліта під час історичних випробувань ризикує
      всього лишень владою та багатством і задля цього жертвує суверенітетом і життями громади,
      а громада ризикує всім... (С).
    Елітаризм зруйнує Україну, солідаризм збереже
    19 Jan
    Тут стикнулися нестратегічні інтереси українських олігархічного та чиновницько-продажного правлячого класу та української громади.
    Тут стикнулися різні цивілізаційні бачення історичних перетворень в часи кризи, революції та війни – елітаризм та солідаризм.
    Пам'ятайте просту річ – еліта під час історичних випробувань ризикує всього лишень владою та багатством і задля цього жертвує суверенітетом і життями громади, а громада ризикує всім – в тому числі і долею власної еліти, яка неспроможна стратегічно бачити майбутнє в стані кризи, революції та війни.
    Якщо Україна буде далі використовувати притаманний мирному часу і доволі ефективний для мирного часу елітаризм, вона розпадеться.
    Якщо Україна зможе реалізувати найбільш ефективний для часу випробувань принцип – солідаризм поза елітою – вона збережеться.
    20 Jan
    Обговорення (крім того, що в розділах)
    • ЯК забрати власність від феодальних кланів?
      19 Jan
      Nadiya Dovzhenco Вся подлянка в останньому абзаці. Уся аналітика закінчується словами 'якщо хтось зможе'.
      Але самі громади вже давно чекають слів – "це досягається наступними діями"... І ніколи і нічого про власність на засоби виробництва і про те як громаді цю власніть забрати у феодальних кланів і нарешті, через 90 років повернути у вільне користування для здійснення тієї самої солідаризації. А це вже громадянська війна. Аналітики теж бояться, навіть якщо пишуть від себе, а не на замовлення. – вони теж звичайні люди.
    • не треба президентом обирати бізнесмена
      19 Jan
      sagredo_ Так, мета "еліти" – тільки жерти, жерти і ще раз жерти. Я ще ніколи не бачив, щоб "еліта" могла сформувати національну концепцію. Далі жратви ця "еліта" нічого не бачить.
      Тому ніколи не треба обирати президентом бізнесмена, прєдпрініматєля. Тільки ідеолога, тільки політика!
      19 Jan
      Nadiya Dovzhenco Ленін якраз був ідеологом з ідеологів, а Сталін з Гітлером – політиками.
      Еліта виховується громадянським суспільством роками повсякденної боротьби і праці.
    • сегодняшним Украинским "элитам" не выжить
      19 Jan
      Adams Xin В процессе накопления капиталов Украинские элиты нарушили мораль и законы, какие только возможно и до сих пора они считают что это нормально, и их логичное противостояние с гражданами Украины сегодня - это неизбежность. Думаю что не стоит беспокоить об этих «элитах», их поведение не позволяет им выживать в сегодняшней Украине, либо они сами трансформируются и станут элитами в формате «умеренный вор», либо их просто сметут физически вместе с их родственниками и дружками.
      Иначе, Украинское гражданское общество потеряет право на существование.
    • Доля України вже, на жаль, вирішується поза її можливостями
      19 Jan
      Николай Романов Сценаріїв - множина й всі вони предмет інтелектульних зусиль усвідомити ризики існуванню цивілізації. Ще один сценарій: показове (імітаційне) зіткнення корпоративізму (з наявністю у ньому того ж елітаризму) й глобалізму (все ж з тим солідаризмом, що вдало імітується антиглобалізмом) і як результат встановлення світового тоталітаризму у новоявленні світового порядку.
      Розплутати таке сплетіння інтересів - це справа геополітики і вона діє жорстко, підминаючи усих слабких, неспроможних та запізнившися з вибором своєї суб"єктності. Доля України вже, на жаль, вирішується поза її можливостями, бо вона опинилась під зовнішнім керуванням і все що нам висловлюється "будьте ласкаві!" - це не ввічливість, а вимога - так діяти й не інакше! Згаяний час історія ще нікому й ніколи не повертала успіхом відродження!
    • громада відрізняється від суспільства
      20 Jan
      Лема Валерий громада - перш за все це самосвідомість маси, і тут немає або-або, має місце об'єктивний, незалежний від суб'єкта процес розвитку людства, яке потроху приходить до тями, відповідно, тенденцію автор вловив правильно, але висловлює цю думку дещо специфічно.
      В публічному просторі громадського дискурсу, якого там не може бути по визначенню, тому що громада відрізняється від суспільства як блок НАТО від дитячого садка, при цьому громаду більш за все турбує не процес власного розвитку, а саме інтелектуали заплутавші в особистому просторі, треба розуміти, що громада - це не інтелектуали суспільства, здатні не роздумуючи класти на вівтар мільйони людей, громада буде піклуватись кожним, і елітним інтелектуалом також, тому що громада не відбудеться навіть без одної, заблудшої вівці...
  31. Напередодні ультиматуму або Велика українська таємниця 22.01.2016
    23 Jan
    Напередодні ультиматуму або Велика українська таємниця Джерела
    23 Jan
    22.01.2016
    Поки ще в Україні з елітою громада може домовитися. Але, судячи з усього, українська політична та бізнесова еліта вперто не хочуть чути громаду. Наближається момент ультиматуму.
    Україна напередодні ультиматуму
    22 Jan
    Протистояння еліти та громади загострюється з кожним днем.
    Елітаризм і Солідаризм
    22 Jan
    Попередній мій текст «Протистояння еліти та громади в Україні» торкався геть не розмежування влади (наприклад, за Аристотелем: демократія (як вироджена політія), олігархія (як вироджена аристократія) і тиранія (як вироджена монархія)). Він торкався політичних орієнтацій у процесі революційних змін.
    Елітаризм  – це така орієнтація у революційних змінах, коли джерелом інновацій, носієм перспективи та суб'єктом перетворень є еліта.
    Солідаризм – це така орієнтація у революційних змінах, коли джерелом інновацій є громадські публічні інтелектуали, носієм перспективи є нові громадські волонтерські організації, а суб'єктом перетворень є все-таки еліта, але під тиском громади.
    23 Jan
    • напружують слова елітаризм і солідаризм
      23 Jan
      Вадим Aк-Мурза  напружують слова елітаризм і солідаризм. вчувається буржуї і пролетаріат.
    • Термін "солідаризм" набув матюкливого відтінку
      23 Jan
      Термін "солідаризм" відтоді, як його почала мусолити ЮВТ набув матюкливого відтінку, треба підшукати інше визначення.
      23 Jan
      Аскольд Пасічний Юлька колись носилась з цим солідаризмом, та державою-корпорациєю.
      А придумав цю мутну херню Муссоліні.
      Ще цю ідеологію називають фашизм,(не плутати з нацизмом), тобто такий собі пом'якшений варіант коммунізму.
      З анархією там взагалі немає нічого спільного, це протилежні речі.
    Принципові і визначальні для долі країни моменти протистояння
    22 Jan
    Відтак якщо олігархію і демократію можна поєднати в одній державі, наприклад, як це і є в Україні, то елітаризм і солідаризм поєднати надзвичайно важко.
    Бо виникають принципові і визначальні для долі країни моменти, де вони не поєднуються, як от, наприклад, зараз:
    1. як саме буде прийматися Конституція (хто її розроблятиме, яка буде участь широкої громади, як її будуть приймати – на референдумі чи маніпулятивно в Парламенті);
    2. як саме буде укладатися мир, наскільки інтереси власної країни та позиція громади будуть враховані українською елітою.
    Протистояння української громади та еліти полягає не у тому, який має бути текст Конституції і яким має бути текст мирних угод (в даний момент «Мінськ-1» та «Мінськ-2»).
    Суть цього протистояння полягає в способі розробки, широті обговорення, відкритості і свободі сприйняття, а також в глибині реформи Конституції. Відносно укладання миру вирішальне значення має спосіб досягнення миру у війні з Росією – чи збережемось ми при цьому не як цілісна територіально, а як цілісна суб'єктно країна.
    23 Jan
    • конституція та відповідальність
      23 Jan
      Вадим Aк-Мурза  щодо конституції ви цілком праві – конституція це процес. громадянин, громада, децентралізація, тарута... громадянин – відповідальна людина. людина – свобода волі. громада – спільна відповідальність... децентралізація – відповідальність, тарута – роботодавець який вимагає відповідальності.
    Мир - домовленість еліти з власною громадою про умови такого миру
    22 Jan
    Шановна українська еліто! Мир це не стільки домовленість про умови припинення війни з ворогом чи з центром зовнішнього управління, який виступає головним посередником у тиску на ворога. Мир, це перш за все, домовленість еліти з власною громадою про умови такого миру.
    Якщо українська еліта з власною українською громадою про умови миру не домовиться, то миру не буде. Ба більше – не буде навіть перемир'я.
    Війна на Донбасі переросте у війну громадянську на більшості території України.
    Українська громада все ще може домовитися з бізнесовою та політичною елітою про наступне:
    1. Конституція шляхом Конституанти, а не через Парламент;
    2. Мир на Донбасі лише на умовах України без будь-яких особливих статусів Донбасу;
    3. Повна блокада Криму, відкриття інформації про всіх українських бенефіціарів власності в Криму, публічний громадський контроль над діями цих власників.
    23 Jan
    • Яком може бути спосіб домовленості з громадою?
      23 Jan
      Все дуже справедливо сказано, але як автор розуміє спосіб домовленості з громадою? У нас дуже слабке місце - виборча система. Без її удосконалення все завершиться красивими розмовами навіть після насильницького типу зміни влади. Потрібен певний інститут прийняття рішення громадою.
    Чи можлива така домовленість? Чи чує бізнес та влада громаду?
    22 Jan
    Поки що бізнес та влада в Україні продовжують виконувати непублічні домовленості олігархічного консенсусу та угоди таємної дипломатії «Мінськ-1» і «Мінськ-2».
    Олігархічний консенсус влади та бізнесу все ще не зруйновано. А «Мінському процесу» досі альтернативи не знайдено. Тобто таємна дипломатія досі вважається єдиним способом досягти миру в Україні.
    Загальноукраїнський референдум щодо долі Донбасу досі не розглядається владою як прийнятний сценарій. Деолігархізація досі не стала стратегією антикорупційної боротьби, принаймні публічно і офіційно.
    Конституанта не стала політикою Президента та Парламенту. Українська еліта вигадує різні способи відтягнути голосування в Парламенті, але все-таки прийняти фейкову Конституцію у елітному режимі.
    Два роки української Революції Гідності були достатнім терміном, щоб українці зрозуміли – змінилися українська еліти чи ні. І те, що громада все ще не довіряє українській еліті у таких важливих рішеннях як Конституція чи Мир у війні з Росією, є наслідком багаторазових спроб української еліти ошукати громаду вже після революції:
    1. у питанні уникнення покарання злочинців Майдану;
    2. у питанні зволікання та саботажу реформ;
    3. у процесі відсутності реальної деолігархізації та пов'язаного з цим процесу уникнення реальної боротьби з корупцією;
    4. у заключенні миру шляхом таємної дипломатії на умовах ворога;
    5. у питанні фейкової Конституції, яку з усіх сил хочуть проштовхнути через Парламент.
    Оскільки українська еліта вперто не хоче чути позицію громадськості з цього приводу і продовжує гратися в таємну дипломатію та в продовження фейкового конституційного процесу, то можна прогнозувати – Україна сьогодні знаходиться напередодні громадського ультиматуму еліті.
    Громадський ультиматум буде не перший в хронології ультиматумів. В режимі ультиматумів з українською елітою давно вже говорить МВФ. На режим ультиматумів щодо української еліти вже перейшли США. Схоже і українській громаді нічого не залишається, як перейти на ультиматуми щодо своєї еліти.
    23 Jan
    • ультиматум - действенный инструмент
      22 Jan
      Я уже давно говорю об ультиматумах. Ультиматумах от народа к лидерам элиты. Первый раз во время Майдана предлагал озвучить ряд требований, выполнение которых сняло бы многие вопросы, возникшие сегодня.
      Следующий раз я об этом писал накануне выборов в парламент. Никто не услышал.
      Сейчас тем более никто будет слушать, пока не загорятся шины.
    • про що громаді домовлятися з бізнесом?
      23 Jan
      Иля Ольнечко Громада з бізнесом буде домовляться? про що?
    Велика Українська Таємниця
    22 Jan
    Розповім вам про схему комунікації активної громадськості з владою з цього приводу.
    Кожен раз, коли така розмова відбувається, позиція влади чи бізнесу виглядає так: ми щось таке знаємо, і це знання нас змушує діяти саме так, а ви це щось таке не знаєте, тому говорите всілякі дурниці і пропонуєте неадекватні речі.
    Історія нас вчить, що всі великі таємниці торкалися схем збагачення та утримання влади тими чи іншими представниками еліти, організаціями чи державами. Але всі великі таємниці в їх засновках завжди були відомі всім зацікавленим сторонам. І вони існували доти, допоки влаштовували всі зацікавлені сторони. Збереження таких таємниць входить в саме уявлення про збереження балансу всередині таких таємниць.
    Головні аспекти Великої Української Таємниці
    22 Jan
    Ось головні аспекти Великої Української Таємниці, які змушують владу діяти під тиском зовнішніх центрів управління і зберігати олігархічний консенсус:
    1. українська влада і українські олігархи надзвичайно ригідні і нездатні до інновацій, відтак не можуть самостійно і упереджувально реагувати на кризу, неспроможні ні до вчасних реформ в ситуації революції, ні до несподіваних для ворога і переможних дій у війні;
    2. інновації в Україну можуть проникати лише під тиском економічного шантажу ззовні
      22 Jan
      Артем Дугин хибне уявлення, як на мене. Я спостерігаю лише забезпечення фінансових інтересів зовнішіх ігроків в Україні через інновації.
      та під тиском громадського бунту зсередини;
    3. для просування власних інновацій українська громада нездатна інституціоналізувати свої здебільшого анархічні дії.
    Велика Олігархічна Таємниця
    22 Jan
    Ця Велика Українська Таємниця породжує Велику Олігархічну Таємницю:
    1. шляхом незаконного і напівзаконного розкрадання українські олігархи привласнили основні інфраструктурні та крупні промислові підприємства, уникаючи повної сплати податків і тим самим досі не залишаючи шансу державі на фінансування військової, соціальної, культурної та медичної інфраструктури;
    2. цей олігархічний конгломерат економіки фактично знищив державу в Україні і лише війна показали їм всю злиденність їх політичних уявлень, але кожен з них навіть під час війни все одно намагається не понести економічного покарання і залишитися з вкраденими активами, заключивши з владою олігархічний консенсус про збереження їх впливу на політику;
    3. олігархи в принципі не сприймають громаду, вони не вірять в її інноваційну революційність і зневажливо ставляться до будь-яких спроб відродити державу.
    Велика Владна Таємниця
    22 Jan
    Ця Велика Українська Таємниця породжує також Велику Владну Таємницю:
    1. українська влада вже давно не управляє безпосередньо українською державою в політичному і соціальному плані, до 2014-го року вона здавала українську державу в управління Росії, а тепер хоче здати її в управління ЄС;
    2. українська влада передала значну частину української економіки в управління олігархам, а сама знаходиться на їх утриманні, і вона в принципі не зацікавлена в боротьбі з корупцією, бо це знищить сам спосіб компрадорсько-олігархічного управління країною;
    3. українська влада в принципі не сприймає громаду як суб'єкта політики, вона має її за електорат на виборах, тому послуговується таємною дипломатією у зовнішніх відносинах та маніпуляцією через ЗМІ у внутрішніх відносинах.
    Про що не говорять представники влади чи бізнесу
    22 Jan
    Отже всі ці варіанти Великої Української Таємниці мають деталізовані вираження для кожного олігарха і для кожного політика.
    І тепер уявіть собі, щоб ви як представник громади намагаєтеся донести точку зору громадськості на Конституцію чи мир у війні з Росією до представника влади чи бізнесу як носія Великої Владної Таємниці чи Великої Олігархічної Таємниці.
    Перед вам дуже пихатий від власного самозадоволення та від знання великих таємниць представник влади чи бізнесу, який розповідає вам, як влаштований Світ в його уяві – нібито таємні причини поразки у війні і принизливого миру чи необхідності фейкової Конституції.
    Але коли починаєш аналізувати ці причини, обов'язково виходиш на Велику Українську Таємницю, включно з її олігархічним та владним варіантами.
    Цьому представникові навіть на думку не спадає, що ще хтось крім нього може знати Велику Українську Таємницю. Звідси його апломб, пихатість, повчальні інтонації і неспроможність чути і розуміти.
    Він же не говорить, що ми не можемо достатньо фінансувати армію, тому що продовжує діяти олігархічний консенсус, продовжується розкрадання фінансових активів держави.
    22 Jan
    Артем Дугин Тут знову не погоджуся. Історичний приклад нацистської Німеччини доводить, що можна витрачати 60% всіх державних видатків на ВПК протягом років, доволі успішно вести світову війну на декілька фронтів, і при цьому мати з олігархами консенсус (які власне на ВПК і заробляли).
    Він говорить, що російська армія сильніша.
    Він же не говорить, що ми змушені прийняти Конституцію, як вони там з європейською та російською елітою домовилися, тому що реально українською державою вже давно не управляють. Він повторює, як папуга, за своїм очільником – альтернативи «Мінському процесу» немає, тому потрібно приймати Конституцію не волею української громади, а волею зовнішніх сил.
    Представнику влади чи бізнесу навіть на думку не спадає звернутися до української громади у питанні розробки, обговорення та прийняття інноваційної Конституції, яка би заклала умови знищення Великої Української Таємниці.
    Представнику влади чи бізнесу навіть на думку не спадає провести загальноукраїнський референдум про долю Донбасу, щоб його результатами принципово посилити свою позицію хай навіть на переговорах в таємній дипломатії.
    Отже Велика Українська Таємниця давно вже набридла громаді. В її збереженні громада більше не зацікавлена, бо занадто великі втрати вона несе громаді, а еліта разом з громадою ці втрати нести не готова.
    Викриття Великої Української Таємниці та знищення її засад – це головне завдання на сьогодні. Українська еліта продовжує триматися за свою Таємницю і не готова обговорювати її знищення. Схоже на те, що громадський ультиматум еліті дуже не сподобається.
    23 Jan
    Обсуждение: Источники
    23 Jan
    • плутанина в термінах
      23 Jan
      • еліта
        23 Jan
        Иля Ольнечко Еліти - рушійна сила революцій але це не олігархи, це різні психологічні типи.
        Еліта це художники, поети, письменники, музиканти.
        Еліта в Украіні не повинна нікуди змінюватись. іі до цього часу просто не було, як класу. як тільки сформувались еліти - виникла революція, бо громадам з*явилось кого рухати. Еліту в Украіні винищили за радянських часів.
        23 Jan
        Я не згоден з визначенням еліти за приналежністю до будь якої професії, суспільної групи чи соціального стану.
        Як на мене, еліта - це люди, які можуть впливати. На прийняття рішень, на думки інших людей, на єкономічну ситуацію, на хід суспільних процессів. І чим більший цей вплив, тим елітніше людина.
        23 Jan
        Якщо замість "еліта" вживати "політична еліта" - питань буде набагато меньше
      • громада
        23 Jan
        Лема Валерий Домовтесь, кого і ким Ви називаєте, а тоді розмірковуйте, що найменше - громада - це не пасіонарне ядро суспільства, громада, якщо з точки зору інтелектуала еліти,- це колективне несвідоме.
    • концепція протистояння еліти та громади є хибною
      23 Jan
      Johnnie Z. Drake Мені вбачається, що концепція протистояння еліти та громади є хибною в тому плані, що еліта насправді ментально репрезентує собою переважну більшість інертно-аморально-меркантильного населення (гречкосіїв), а під "громадою" маємо вбачати пасіонарну меншість (козаків) - фактичне ядро політичної нації, що формується.
    • смысл статьи был бы, если бы Украина была субъектом политики
      22 Jan
      Whiskey Joe Эта статья имела бы смысл, если бы Украина была субъектом политики. Однако события последних лет демонстрируют: это не так.
    • Протистояння відбувається за наявності субєктів
      22 Jan
      Gorshkov Aleksey
      Немає ніякого протистояння. Протистояння відбувається за наявності субєктів. А їх немає. Є стихійний процесс фрагментарного розуміння стихійних груп і пошарової соціальної дифузії між групами і прошарками.
      І найсумніше - немає натяків на усвідомлення відсутності соціальної субїектності в Україні.
    • где реальные пути разрешения противостояния?
      22 Jan
      Федор Нестеров Ситуация описана правильно, но при этом Дацюк не показывает реальных путей разрешения противостояния власть-громада.
    • чи здатна громада врятувати Україну?
      23 Jan
      Наталия Павловна
      То здатна громада врятувати Україну,чи ні? Відповідь Сергія Дацюка - ні,тому що "нездатна інституціонализувати свої здебільшого анархічні дії". Отакої!!!??? Невже українці cкотяться до кривавого бунту за сценарієм Путіна.
      Ультиматум владі буде у формі потужних мирних протестів, як тільки вона спробує закріпити у Конституції особливий статус Донбасу.
    • В Украине осуществлять требования пока не кому
      23 Jan
      Сергей Лукьянец "Відтак якщо олігархію і демократію можна поєднати в одній державі, наприклад, як це і є в Україні",
      Ув. Сергей, НЕЛЬЗЯ ПОЄДНАТИ, можна пыться их объединить, можна думать, что их объединили, можна в олигархические партии набрать лохов и назвать их демократами.
      На выходе будет КРАВЧУКОВСКОЕ " Маємо те, що маємо" Олигархию по факту и симулякр демократии в виде лапши на ушах. Поэтому античные мыслители правы, в этой части( в чем они не правы я Вам подскажу, если захотите знать) Ультиматума не будет, ультиматум предполагает требования, которые можно осуществить, есть кому осуществлять. В Украине пока не кому.
    • народ занят самовыживанием
      23 Jan
      Вадик Гордеев Все верно сказано и написано... Проблема все же в том, что народу в большинстве своем уже не до революций, он занят самовыживанием - менталитет такой, никуда не денешься. Спасибо тем немногим украинцам, которые начали борьбу с этим режимом (а он ведь реально от путинского мало чем отличается) .
    • полномерная гражданская война реальнее
      23 Jan
      Вадик Гордеев
      Глядя на прошедшие два года лично меня не покидает мысль, что страна войдет в полномерную гражданскую войну - при этом вся "элита" улетит в Европу, Штаты и куда угодно - мир велик. А народ начнет дубасить друг друга не понимая при этом ничего. Может быть я ошибаюсь, но жизненный опыт говорит упрямо одно и тоже - нельзя создать новую и качественную страну со старыми институтами власти.
      А взять новые сотни тысяч судей, прокуроров, милиционеров, всяких управляющих и всяких других - негде.. Делать же реформы десятилетиями не получится - все вернется к тому же...
    • нужны проскрипции
      22 Jan
      Adams Xin Единственный способ разрешения противостояния, это Проскрипции! И, если история человечества уже много раз нам доказали как надо бороться с коррупцей, тогда почему мы, которые снова допустили коррупции в своем стране, пытаемся найди какой то "умный" способ разрешить эту проблему?! Если мы считаем себе умнее и мудрее чем наших предков, тогда ничего удивительного если однажды мы снова вернемся в каменный век как прошлый раз...
    • може вийти на тих, кого еліта слухаеться?
      22 Jan
      Юрий Музычук то якщо элiта така тупа, то може вийти одразу на тих, кого вона слухаеться?
    • потрібен новий олігархічний консенсус
      22 Jan
      Артем Дугин Олігархи, це насамперед, бізнесмени. Що мають сумарно близька від 50 мільярдів доларів статків (можливо набагато більше). І як би ми не плигали навколо них, це - наш національний капітал. Відірвати їх від монополій та надр, та валютних спекуляцій можна і треба. Але держава повина "потурбуватися" і про них, надавши їм можливість заробляти на інноваціях, та гарантувати стабільність національної валюти. Підсумую: новий олігархічний консенсус потрібен.
      23 Jan
      Навіщо олігархам новий олігархічний консенсус - їх і старий влаштовує.
      Його гасло - "Купуй владу и грабуй країну на свою користь".
      Але цей "консенсус" вже не влаштовує громаду.
      І якщо відірвати олігархів від влади, то вони перетворяться на звичайних бізнесменів.
      А з ними вже можно шукати новий консенсус.
    • Лишение элит собственности - ключевой момент победы революции
      22 Jan
      Вадим Еремейчук По сути, мы так и не можем выйти из цикла несправедливой приватизации. Элиты давно вышли за рамки постсоветской собственности и решили приватизизовать и мертвых, и живых, и даже не рожденных, через приватизацию кредитов. Лишение элит собственности - ключевой момент победы революции, к эволюционным изменениям элиты неспосообны
      24 Jan
      Каждый раз, когда я слышу о лишении собственности, у меня всегда встаёт вопрос - а в чью, собственно, пользу? Кто будет отбирать, и кто распоряжаться отобранным? Почему именно он, и чем он лучше старого? И самое главное - на каком основании?
      Может пора повзрослеть и выучить уроки 1917 года.
      Не собственность отбирать надо, а правила игры менять. Так, чтобы чтобы было невозможно паразитировать на чужом труде.
      Отбирать собственность - это грабёж. Менять систему - вот это революция!
    • не забыть отразить в Конституции Пакт о правах человека
      22 Jan
      Светлана Овчаренко При этом не стоит забывать, что в своей Конституции Украина обязана отразить Пакт о правах человека, который ратифицировала еще будучи УССР.. Что должна сочинить громада?
  32. Механіка контрреволюції та дилема нових радикалів
    17 May
    Сергій Дацюк: Механіка контрреволюції та дилема нових радикалів Джерело
    Сергій Дацюк, для "Хвилі"
    Найбільше від радикальних змін потерпають радикали — від революцій потерпають старі радикали (консерватори), від контрреволюційних переворотів потерпають нові радикали (революціонери).
    Майбутнє завжди на боці революціонерів, але час грає на боці консерваторів — чим довше продовжується революція, тим віддаленіше майбутнє, тим більше революціонерів гине і тим більше шансів у консерваторів-контрреволюціонерів повернутися до старого.
    Сценарії революції та український досвід
    На початку 2016-го року Валерій Пекар та Михайло Винницький написали статтю «Механіка революцій». В ній вони виклали групову модель перебігу революцій через співвідношення дій чотирьох груп: «радикальні нові» (РН), «помірковані нові» (ПН), «помірковані старі» (ПС), «радикальні старі» (РС).
    Також вони запропонували два сценарії — позитивний та негативний — які побудовані на різних процесах взаємодії цих груп.
    Коротко і творчо опишемо ці два сценарії з коментарями відносно української ситуації.
    Спочатку — позитивний сценарій, який український правлячий клас не здійснив.
    Позитивний сценарій виходить з того, що влада знаходиться в руках ПН. І ця влада (ПН) починає атаку на РС. Відтак група РС частково винищується, частково приєднується до ПС. Причому сама група ПС поступово еволюціонує та приєднується до ПН. Створюється «широка коаліція» (ПН, ПС і частина РС), яка береться за винищення РН. Частина РН винищується, решта їх приєднується до широкої коаліції. Революція закінчується, оскільки дуже широка коаліція здатна здійснювати подальший еволюційний розвиток країни.
    Негативний сценарій виходить з того, що влада одразу ж знаходиться в руках широкої коаліції — ПН і ПС. Тому в активну економіку та політику повертаються РС. Це негативно сприймається РН. Їх ворогами стають всі групи — РС, оскільки ховаються і мімікрують під ПС, самі ПС, оскільки лобіюють інтереси РС, і ПН як зрадники ідеалів революції. Далі настає взаємний терор радикалів — як РС, так і РН. Центр (ПС і ПН) швидко випалюється, бо в силу своєї поміркованості не може стати на жоден радикальний бік. Громадянська війна показує, хто сильніший. Не завжди сильнішими бувають РН.
    Жоден з цих сценаріїв в Україні не був здійснений. Причина цього — неврахування в сценуванні декількох важливих обставин:
    1) Зовнішня агресія завжди виступає на боці РС, з якими агресор швидко домовляється, тобто посилює групу РС.
    2) Війна, перш за все, знищує РН, бо вони є найбільші і найвідданіші патріоти. Тобто війна послаблює групу РН.
    3) Зовнішнє управління для країни фронтиру (України) є принциповим, без нього революція в принципі неможлива, але це саме зовнішнє управління є трагічним для долі швидких реформ: ПН в ситуації війни отримують можливість змусити весь світ працювати за них — санкціями проти ворога, фінансовою допомогою, політичною міжнародною підтримкою. ПН зайняті перерозподілом корупційних потоків, поки весь світ робить за них їх роботу. Ситуація зовнішнього управління дозволяє ПН нехтувати реформами, роблячи їх знехотя, під тиском, тільки щоб показати своїй громаді та світу.
    4) Справа зовнішньої допомоги Україні доходить до того, що таким чином РС (реальні економічні суб’єкти, реальні вигодоотримувачі) отримують ще й зовнішню допомогу від Заходу, розкрадаючи її і вішаючи борги на всю країну.
    5) ПС повністю зберігають свій вплив, а тлі невдач нової влади ще й посилюють його, поступово витісняючи ПН з політики.
    Отже, в Україні реалізувався третій сценарій — сценарій контрреволюції, сценарій громадянської війни у вигляді війни проти зовнішнього ворога, сценарій саботажу реформ та продовження розпаду країни.
    Тому на відміну від авторів, які досліджували механіку революції, тепер ми можемо досліджувати механіку контрреволюції.
    Механіка української контрреволюції
    РН в Україні не були достатньо радикальними, щоб почати винищувати РС ще до того, як це почне робити влада. Тобто не було примусу для ПН знищувати РС за принципом — або це стихійно зроблять РН, або це зроблять за законом ПН. Відсутність революційного терору РН проти РС була головною помилкою української революції, як це не прикро визнавати. Український правлячий клас розуміє лише примус, може діяти лише реакційно, на інше він поки що не здатен.
    На посаду Президента потрапив представник РС, в Парламенті була розіграна вистава — невелика кількість РН потрапили до абсолютної більшості ПН, які створили коаліцію, що нібито протистояла ПС, за плечами яких залишалися непублічні РС. Причому найбільша одна з найбільших фракцій в Парламенті була представлена Президентом (РС).
    Влада одразу ж знаходилася не у групи ПН, і навіть не у коаліції ПН і ПС — лідер групи ПН (Президент і реальний керівник однієї з найбільших фракцій Парламенту) напряму заключив непублічну угоду з РС, відому як олігархічний консенсус.
    В публічній політичній площині ця угода (олігархічний консенсус) брехливо представлялася як поміркована політика реформ, а насправді це був прихований їх саботаж. Отже влада (ПН) одразу вступила в коаліцію з ПС, демонструючи в Парламенті нібито дистанцію від них, і принципово відмовилася від знищення РС. Цьому допомогла агресія Росії та дії української правової системи.
    З точки зору групового конфлікту за участю Президента та Парламенту відбувалось наступне: 1) група РН не могла конфліктувати з РС, бо РС прямо в Парламенті не присутні; 2) група ПС діяла непублічно і дуже обережно, віддаючи перевагу прямим домовленостям з Президентом (РС); 3) група РН змушена була конфліктувати з ПН з метою їх радикалізації та з ПС з намаганням подолати їх саботаж реформ; 4) Президент змушений був час від часу демонструвати дії нібито групи ПН, але в головних питаннях він діяв як представник РС — політика щодо війни, відсутність ініціативних інновацій (реформи лише під тиском Заходу — що не вимагає Захід, те не буде запропоновано і зробленго).
    Україна з моменту Революції Гідності знаходилися в стані війни. Саме це зробило неможливим хоч яке-небудь знищення групи РС. Залишилися поза революційною люстрацією — олігархи, армійське командування, правова система (прокуратура та суди), митниця, податкова і т.д.
    Увагу громадськості спрямували на реформу поліції — річ потрібна, але не критична для революційної люстрації РС, бо РС люструє не поліція, а прокуратура-суди, антимонопольний комітет (якого не видно і не чутно), податкова та армія.
    Більше того, саме війна дала можливість РС (Президенту та деяким олігархам, які фінансували добробати) знищити найяскравіших представників групи РН. Війна на Донбасі дозволила знищити багато громадських радикалів і тим самим відсторонити їх від революції. А знищення добробатів в ході війни це дезорганізація РН. Все це відбувалося ще до того, як взагалі виник офшорний скандал (через зовнішнє управління), який чи не вперше поставив питання про знищення РС в Україні.
    Саме тепер, коли взагалі постало питання про реалізацію того етапу негативного сценарію, який автори назвали «терор радикалів», виявляється, що він для РН неможливий (вони дуже послаблені), а для РС непотрібний (вони дуже посилилися). Як тільки РН були знищені, дезорганізовані, деморалізовані, маргіналізовані і незначним чином легалізовані, відбувся публічний контрреволюційний переворот у Парламенті.
    Саме контрреволюція не дозволяє радикалізувати офшорний скандал в Україні. Тим більше контрреволюція створює системні перепони для президентських та парламентських перевиборів.
    Постать українського Президента — драматична і трагічна водночас — стає викликом для української невизначеності. Історична місія олігарха-Президента полягала у тому, щоб втримати країну від війни (зовнішньої та громадянської) за рахунок відмови від проривного революційного розвитку України.
    Отже контрреволюційний переворот 14-го квітня 2016-го року перевів ситуацію у новий вимір — розвиток в Україні продовжуватиметься у вигляді олігархічного рабства і далі.
    Структура (РН, ПН, ПС, РС), яка лежала в основі революційного процесу і описувалася авторами у згаданій статті, перебуває в стані руйнації в Україні.
    Ми знову в тій самій ситуації, що і до революції, — консервативний правлячий клас (широка коаліція або «ширка» під вирішальним впливом олігархів) і решта набагато менш радикалізованого і стомленого від революції та війни суспільства.
    Доля нових радикалів та дилема їх вибору
    Чи можуть українські нові радикали розпочати революційний терор супроти старих радикалів — олігархів, політиків режиму Кривавого Президента чи навіть проти зрадників Революції Гідності на владних посадах?
    Давайте подивимося на цю можливість на прикладі скандалу навколо сайту «Миротворець».
    Сайт «Миротворець» завдяки діям нових радикалів оприлюднив список журналістів, які акредитовані в так званих ДНР/ЛНР.
    Міжнародна спільнота і місцеві правозахисники відразу виказали протест, з яким не погодилися українські нові радикали. Виник скандал.
    Але в чому основа скандалу?
    Скандал виник через невизначеність екзистенційного стану в суспільстві, що породжене невизначеністю ситуації — ЗМІ повідомляють кожен день про триваючу війну, а Президент та Парламент, граючись у «мінську змову», відмовляються вважати це війною.
    Справді — якщо ми вважаємо, що іде війна України з окупованими Росією ОРДЛО, то всі журналісти, акредитовані в так званих ДНР/ЛНР, це зрадники. Щоб зрозуміти цю ситуацію, порівняйте з подібним: чи можлива була акредитація радянських журналістів у нацистські Німеччині в 1941-1945 роках?
    А якщо у нас немає війни, тоді журналісти, акредитовані в так званих ДНР/ЛНР, всього лише виконують свій професійний обов’язок.
    Ті, хто ініціював цю публікацію, спираються на екзистенцію. Ті, хто засудив цю публікацію, спираються на юриспруденцію. Конфлікт між екзистенцією та юриспруденцією і є суть скандалу навколо сайту «Миротворець».
    Тобто ця радикальна дія показала, що в суспільстві немає однозначної підтримки радикальним діям навіть щодо такого більш-менш зрозумілого явища як нібито реальна війни Росії з Україною.
    Тож скоріш за все, українське суспільство в цілому не підтримуватиме радикальні дії терору супроти олігархів. Тим більше це не підтримуватиме Захід. А Росія взагалі це використає для своєї пропаганди — бандерівці пішли у наступ.
    Отже сьогодні радикали в України підлягають знищенню в тому чи іншому вигляді. Так завжди буває після контрреволюції.
    Є три процеси знищення нових радикалів — утилізація, маргіналізація, легалізація. Вони побудовані на активних діях старих радикалів — зречення, умисне заслання на провальні військові операції, деморалізація, дезорганізація, дезорієнтація (смислова та перспективна, дискурсивна та інформаційна).
    Утилізація нових радикалів відбувалася на фронті російсько-української війни (яскравий приклад — Іловайськ, Дебальцеве і т.д.). Маргіналізація їх відбувалася через знищення добробатів і через політику відсутності реальної соціальної реабілітації та фінансування учасників цієї війни. Легалізація їх відбувалася вибірково (через підкуп посадами, зарплатами, закриванням очей на їх злочини з революційної доцільності, до дозволяє їх тримати на гачку і керувати ними).
    Отже в Україні сьогодні активні нові радикали послаблені — тобто знищені, дезорганізовані або маргіналізовані та дезорієнтовані. При цьому легалізовані нові радикали стали пасивними.
    Українська громада стомлена війною, корупцією, псевдореформами. При цьому українська громада принципово налаштована проти антиолігархічного терору, бо знає з історії, що це призводить до руїни країни.
    Тому доведеться зробити декілька сумних висновків щодо досвіду української Революції Гідності 2013-2016-го років.
    Україна як країна фронтиру не може дозволити собі революцію в окремо взятій країні. Українська революція може відбуватися або одночасно з європейською революцією, або одночасно з російською революцією.
    Фронтир не може стрибнути вище за обидві сторони, які він розділяє. Фронтир, щоб розвиватися, неминуче має приєднуватися то до Європи, то до Росії, повсякчас жертвуючи на кожний перехід життями, добробутом та втраченими можливостями.
    Українські революційні радикали повинні знати, що якщо вони не починають терор проти старих радикалів на початку революції, то потім їм це не дадуть зробити — їх утилізують в ході зовнішньої війни, маргіналізують їх же революційні побратими, які є меншими ідеалістами, або легалізують (куплять).
    Багато українських революційних радикалів були використані олігархами у їх боротьбі з новою революційною владою. Вони купувалися, бо бачили перспективи організаційного посилення, але в стратегічному плані одразу ж програвали.
    І тут існує важлива дилема для українських нових радикалів, яка постійно послаблює їх енергію і їх пафос дії.
    Для більшості представників правлячого класу (і особливо для старих радикалів) діє принцип — «хай загине країна, але збережеться мій бізнес і моя сім’я».
    Для більшості нових радикалів діє інший принцип — «хай здійсниться революція і збережеться країна, а моє життя не важливе».
    В цьому сенсі для нових радикалів є два обмеження — збереження країни і її розвиток. Це обмеження для нових радикалів, тому що воно постійно знижує їх радикалізм. Щоб радикалізм нових радикалів зрівнявся з радикалізмом старих радикалів, вони також повинні звільнитися від обмеженого бачення революції як лише революції у окремій країни, від обмеженого бачення розвитку як розвитку лише окремої країни.
    Цілісність країни фронтиру це нонсенс. Не може бути цілісною країна в ситуації хронополітичного розриву. Відтак ідеали революції мають бути поставлені вище за ідеал цілісної країни. Тільки це може дати процес радикалізації революції.
    Якщо так радикалізація неможлива для нинішніх нових радикалів, тоді нехай займуться мирними речами — революція в Україні завершена. Настав час контрреволюції і дуже повільної еволюції.
    Є лише дві можливості принципові зміни (радикалізації) цієї ситуації.
    1) Радикальна відмова Заходу від підтримки України, включаючи відмову від санкцій проти Росії.
    2) Повномасштабна (радикальна) війна Росії проти України за захоплення нових територій.
    В іншому разі, Україна повертається до такого ж стану, як і до революції, — зміни лише з доброї волі корумпованого олігархами правлячого класу.
    Водночас потрібно розуміти, що обидві ці причини знаходяться поза досягненням власними ресурсами і власними діями.
    Єдина суб’єктна дія для нових українських радикалів — це світова революція.
    А це означає, що подальший успіх української революції залежить сьогодні від експорту революції в Росію і частково в Європу.
    Без революції в Росії продовження української революції неможливе.
  33. ВІД СПАДУ РЕВОЛЮЦІЇ ДО НОВОГО РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПІДНЕСЕННЯ
    19 Jun
    Від спаду революції до нового революційного піднесення Сергей Дацюк джерело 15 липня 2016
    В ситуації радикальної контрреволюції
    19 Jun
    Від спаду революції до нового революційного піднесення Сергей Дацюк джерело 15 липня 2016
    Щоб розуміти, що зараз відбувається, потрібна рефлексія і сміливість для оцінки. Ще такий стан дійсних оцінок іноді називають адекватністю. Проблема України в тому, що влада, навіть після революцій (тобто вже вдруге), втрачає адекватність.
    Україна знаходиться в ситуації радикальної контрреволюції, коли постреволюційна влада уклала олігархічний консенсус і влаштувала в країні звичайну реакцію. Така реакційна політика нинішньої влади дає результат – різке падіння внутрішньої довіри до влади та різке падіння міжнародного реноме України.
    Україна набридла світу своїм жебрацтвом та крадіжками
    19 Jun
    Від спаду революції до нового революційного піднесення Сергей Дацюк джерело 15 липня 2016
    Адекватна оцінка міжнародної ситуації – Україна набридла всьому світу своїми проблемами: її не хочуть ні в ЄС, ні в НАТО. До речі, коли наші керманичі приїжджають на Захід, то їм прямо про це говорять. Але коли вони повертаються додому, то транслюють лише переможні реляції.
    В обговоренні моєї останньої статті на моїй сторінці Фейсбуку Олександр Петрачков влучно розкрив причину такого ставлення світової еліти до українського правлячого класу:
    "...Замість мобілізації ресурсів і модернізації, особливо перед лицем зовнішньої агресії і окупації частини своїх територій, влада пустила свою країну по світу "жебракувати": подайте інвестиції на розбиті дороги, бо дурні і дороги це наше вроджене каліцтво, подайте допомогу зброєю, тому що ми свою розікрали і продали, захистіть нас, тому що нам нема коли, оскільки ми зайняті грабунком своєї країни, подайте фінансову допомогу МВФ на латання дефіциту державного бюджету, тому що ми вивезли всі ліквідні національні багатства в офшори і швейцарські банки, подайте, подайте, подайте...
    Але західні союзники України не дурні, і ясно дали зрозуміти українській владі: зніміть свої гроші з рахунків швейцарських банків, заберіть їх зі своїх офшорів, продайте свою елітну лондонську нерухомість і інвестуйте свої кошти в оборону і економіку України. Голос волаючого в пустелі, як святе причастя одержимому бісами нерозкаяному грішникові, якому не допоможе і екзорцизм. Правда в тому, що звинувачуючи Захід у м'якотілості і аморальності, українська влада лукавить. У неї своя специфічна мораль: ні хрена не робити, безкарно красти і спокійно жити собі на втіху. Але щоб при цьому свій народ важко працював на неї і не нарікав, а західні союзники самі за свій рахунок забезпечували її безпеку і захист..."
    Будь-яка революція завжди відбувається хвилями
    19 Jun
    Від спаду революції до нового революційного піднесення Сергей Дацюк джерело 15 липня 2016
    Україна має доволі вільну та рішучу громаду. При цьому Україна має нікчемний правлячий клас.
    Дуже неправильно розглядати нинішню ситуацію як таку, де чітко визначені функції влади і опозиції, а суспільна думка не налаштована на зміну влади, як роблять це деякі експерти. Потрібно розглядати нинішню ситуацію в динаміці – тобто як певний етап тривалого революційного процесу.
    Зараз ми переживаємо спад революції – це так званий контрреволюційний період.
    Але будь-яка революція завжди відбувається хвилями – революція, часткова люстрація, епізодична еклектична експропріація, внутрішня громадянська війна, зовнішня інтервенція, хаос, терор, контрреволюція, криза, новий спалах революційного піднесення, системна експропріація, системна люстрація, створення нової політичної та економічної системи.
    Соціальною апатія та депресія
    19 Jun
    Від спаду революції до нового революційного піднесення Сергей Дацюк джерело 15 липня 2016
    Україна зараз переходить від контрреволюції до кризи і тому знаходиться напередодні нового революційного піднесення.
    Контрреволюційна реакція завжди супроводжується соціальною апатією та депресією. Тому от саме зараз громада не готова до дій – вона стомлена, розчарована і частково дезорієнтована. Що власне і підтверджують соціологічні опитування.
    При цьому революціонери на олігархічних ЗМІ постають як демагоги та безвідповідальні політики чи навіть зрадники, що працюють на Росію. Контрреволюційна реакція завжди звинувачує революціонерів в безвідповідальності. Гасло контрреволюції – за макроекономічну стабільність – це саме те гасло, яке проголосив нинішній олігархічний Уряд.
    Нові перетворення мають бути конструктивними
    19 Jun
    Від спаду революції до нового революційного піднесення Сергей Дацюк джерело 15 липня 2016
    Водночас саме зараз іде напрацювання ідей, концептів, організаційних рішень, нових політичних сил, нових громадських рухів – для наступного революційного етапу.
    Цей новий революційний етап має постати не з відчуття ненависті чи помсти, а з відчуття благородного протесту та конструктивних перетворень. Тільки в цьому разі є шанс здобути революційну перемогу і створити нову Україну.
    Революція тим успішніша, чим більш правильна мотивація її рухає. Тому критика типу "не потрібні перевибори, бо знову прийдуть такі самі" – геть нічим не обґрунтована, крім власної ліні.
    Якщо ми хочемо, щоб не прийшли такі самі проолігархічні мародери та торгаші, то потрібно громаді висунути інших політиків. Саме так – власними силами знайти, обговорити, відфільтрувати і запропонувати нових політичних лідерів.
    Це не тільки політична, це загальногромадська робота.
    Тому не потрібно переживати з приводу соціальної апатії та депресії. Потрібно зробити зусилля по громадській самоорганізації для зміни політичного ландшафту і зосередитися на виборі вірних організаційних кроків та супроводжувати це вірною емоцією.
    Новий протест має бути благородним. Нові перетворення мають бути конструктивними.
    15 Jul
    • більшість громадських організацій - кишенькові
      15 Jul
      Олександр Логвінов Правляча кліка примудрилась накрити і громадську активність, контролюючи і громадські організації, більшість яких є кишеньковими... Прийдеться вирішувати і цю проблему - на яких майданчиках знаходити та відбирати лідерів революції та революційні ідеї.
    • звідки "доволі вільна та рішуча громада"?
      15 Jul
      Ипполит Самохин >>Україна має доволі вільну та рішучу громаду. При цьому Україна має нікчемний правлячий клас.
      Не согласен с этим тезисом. В Украине десятки тысяч юристов, в чем заключается из деятельность..? Кто-то занимается оформлением новых отношений и форм собственности? Нет. А у нас в стране это "открытая нефтяная жила".
      Новые партии (дем. альянс/ сила людей). Чем они занимаются? Сплошной демагогией. Работы на местах нету вообще. Казалось- бы, у вас есть сетевые ячейки, займитесь вы за массовое оформлением ОСМД. Поддержка и влияние вырастет моментально. Вот она власть и шанс, только руку протяни... Но никто этим не занимается.
    • Чем больше войдет в парламент партий - тем хуже олигархам
      15 Jul
      Ludmila Maevskaya Согласна , надо разрушить старую систему " до основания, а затем" и очередные выбры должны быть! Чем больше войдет в парламент партий, тем хуже будет устроить договорняк олигархам, не надо боятся популистов, они следующие на очереди , только уже на следующих перевыборах.
    • треба самоорганізовуватися
      15 Jul
      Yaroslav Lyubiviy люди відчувають, що треба самоорганізовуватися, щоб зберегти країну. Зараз відбувається формування місцевих груп спілкування. Дійсно ОСББ є хорошим тренінгом для формування довіри між громажянами. Але найважливіше - розуміння громадянами сутності теперішньої ситуації та майбутніх перспектив.
    • Обществу необходимо время для осознания
      15 Jul
      Валерий Ж. Все верно-поэтапная революция.Обществу необходимо время для осознания. Формировать новые элиты-чтобы они победили на выборах-победить денежные мешки. Думаю,крайне необходим закон об исключительном госфинансировании партий и объединений-круг замыкается-они ведь его не примут-ведь это их конец.))) Выход в чем видите?
    • невірно очікувати від революції ті зміни, на які власне очікує суспільство
      15 Jul
      Dima Donskoy Насамперед революція - це просто сила руйнування (системи яка існувала). Це як величезне залізне ядро, прив.язане на ланцюгу, яким валять стіни будівлі, не більше і не менше. Тому трішки невірно очікувати від революції як такої ті зміни, на які власне очікує суспільство.
      Ось банальний приклад: уявімо собі, що революційні хвилі подібні до хвиль морських, які під собою ховають все, що до цієї миті існувало. Тобто тут можна виділити деякі періоди т.з. "затоплення". Перший етап - коли рівень води досягає свого максимуму. Другий єтап - коли відбувається т.з. "застійний період" (вода вже не піднімається, бо досягла свого піку, але і не іде поки що на спад). Третій етап - спадання рівня води. Питання лише в тому, як швидко в часовому вимірі, проходять ці всі етапи відносно розвитку суспільства й народження власне чогось нового, нової ідеї, концепції існування.
      Відомо, що для побудови міцної споруди потрібен відповідний матеріал. Тому існує четвертий, слідуючий т.з. "будівельний рівень", коли вода після себе залишає глину - матеріал для побудови того, на що власне всі й очікують. На жаль, особисто я не бачу того, що все суспільство включене в процес державотворення. Ось саме в чому біда. Звичайний громадянин не відчуває себе творцем історії, бо влада й досі ментально діє за тими принципами, за якими діяли в радянські часи. Адже зрозуміло, що справжні зміни відбуваються саме в ментальності, якісно новому світогляді, новому підході у подоланні всіх протиріч, які як правило виникають на шляху розбудови і це є фундамент, від якого все решта іде як похідне...
  34. Инновации как основная проблема украинской революции
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Цивилизационные революции
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Всякая революция, приобретающая в конце концов мировое содержание, не является социальной. В этом главная ошибка марксизма, выказывающая его редукционистский характер. Великая французская революция 1789 года и Октябрьская революция 1917 года, называемая еще социалистической, не были собственно социальными революциями. Таковыми их можно назвать основываясь на концепции Маркса, сужая антропологический потенциал революций исключительно до социального контекста.
    И революция во Франции, и революция в имперской России были цивилизационными революциями. Это означает, что они, независимо от декларируемых политико-социальных целей, выходили на вопросы изменений культуры и системы мотиваций, изменения этические и эстетические, изменения картины мира (онтологии) и изменения видения перспективы (транзитологии) целого мира.
    Цивилизационная революция в Украине требует инноваций
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Мы должны пересмотреть контекст Революции Достоинства в Украине, первый этап которой (2013-2015) имел вовсе не узко социальный, а цивилизационный характер. Иначе говоря, Украина не просто меняла свою геополитическую ориентацию, то есть, от подчинения Российской цивилизации переходила к подчинению западно-европейской цивилизации, — Украина пыталась медленно и спорадически создавать новую цивилизацию.
    Ради интеграции в Европу, экономических изменений, борьбы с коррупцией и олигархией не стоило делать революцию в Украине. Здесь вполне бы подошли реформы, столь же медленные, как и все процессы в Украине. Революция в Украине была предопределена цивилизационным разрывом между архаизирующейся Россией и прокрастинизирующейся Европой. Украине как стране фронтира не оставалось выбора, как бунтовать против одного и другого, пытаясь предъявлять собственные цивилизационные новшества путем сетевой фрагментации территории и анархистского общественного давления на собственный правящий класс и более того — амбивалентного давления на западную цивилизацию, что предопределило вовлечение всего мира в украинскую революцию.
    Однако именно слабая и маловлиятельная позиция украинских интеллектуалов предопределила медленные изменения в Украине и контрреволюцию весной 2016-го года. Украинские интеллектуалы были не просто разобщены концептуально — они были разобщены социально: как находящийся на коррупционном содержании креативный класс и жертвенная прослойка маргиналов от интеллектуализма.
    Ключевой проблемой украинской революции также оказалась неготовность правящего класса и даже общества в целом к инновациям, которые предлагались узкой прослойкой интеллектуалов. Общество в целом более доверяло журналистам и телеэкспертам, которые представляли позиции умеренные и по-разному компрадорские — с российским внешним управлением или с западным внешним управлением.
    Столетия украинской истории приучали украинского общество к медленности и постепенности преобразований. Украинцы как представители фронтирной цивилизации всегда помнили — радикальность изменений в стране фронтира неизбежно приводит к внешней агрессии и затем к Руине на долгие десятилетия.
    В этом смысле обществу сложно распознать — когда происходят геополитические изменения и социальная революция, а когда происходит цивилизационная революция. Чтобы это распознать, нужно доверять собственными интеллектуалам. Однако в стране, где собственная власть была большую часть исторического времени чужая, а интеллектуалы в позиции креативного класса работали на чужую власть, интеллектофобия стала способом дистанции от власти.
    Все эти обстоятельства и предопределили то, что цивилизационная революция не была распознана украинским обществом. И соответственно обществом не было же принято простое, но с очень сложными последствиями решение — реформ в этой революции не достаточно, нужны инновации, причем цивилизационного уровня.
    Поэтому большинство инноваций, предложенных украинскими интеллектуалами, были не то что не реализованы, но даже не приняты к рассмотрению, не распознаны, а то и вообще не обнаружены. Украинское олигархическое в своем подавляющем большинстве телевидение оказалось отличным котрреволюционером, а критика и троллинг социальных сетей, запущенная олигархическими экспертами, оказалась не в состоянии конкурировать с телевидением.
    Место инноватики среди других типов транзитологических изменений
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    В книге Никитина-Чудновского (Никитин В., Чудновский Ю. Основание иного — К.: Оптима, 2011, 176 с. с илл., с. 56) приводится схема позиционного места инноватики среди других типов изменений/преобразований. Я называю эту схему «Транзитологическая иерархия Никитина».
    Здесь семь уровней транзитологических (претендующих на иное) изменений — начиная от ремонта и заканчивая смысловым управлением. Всякий уровень изменений может быть понят и отрефлексирован лишь на более высоком уровне, кроме самого высшего, который может иметь более высокую позицию «пророк», управляющую смыслом иррациональным образом и спорадически. Поэтому каждый более высокий уровень управляет более низким.
    Вопросы реформ и модернизации находятся на самых нижних уровнях транзитологии. Эти два уровня, как правило, имеют внешнее управление — как с точки зрения оперативной ситуации, так и с точки зрения образов, эталонов и норм, заимствуемых извне, а не разрабатываемых непосредственно.
    Уровень политики связан со столкновением осознанных групповых интересов и перспектив, где путем конфликтов периодически достигаются и разрушаются равновесия в процессе неоднородных изменений. На этом уровне именно и возможно проводить лишь модернизацию и реформы. Однако уровень политики принципиально неспособен к стратегированию.
    Для стратегирования нужна государственническая элита, которая мало участвует в политических играх, строит стратегии цивилизационного развития, под которые продвигает президентов, формирует те или иные политические партии для парламента, создает те или иные судебные системы и поддерживает правовой режим справедливости в обществе.
    Уровень инноватики это уровень свободного предпринимательского обновления цивилизации. Он всегда непредсказуем — не то, что для политики, но даже и для позиции стратегирования, то есть для элиты в целом. Если элита чутка к инновациям, она может их вовремя подхватывать. Очень продвинутая элита может даже стимулировать инновации, но это бывает редко.
    Уровень смыслового управления это уровень философов, поэтов, писателей и религиозных деятелей. Этот уровень собственно и призван обнаруживать инновации и создавать для них новые содержательные перспективы, продуцируя при этом новые смыслы. Отдельные и очень редкие представители из этого уровня могут переходить на следующий уровень — пророков, о которых уже упоминалось. Пророки спорадически и иррационально управляют смысловым уровнем.
    Эта схема показывает, что кризисы, особенно мировые кризисы, всегда забрасывают человечество на уровень инноваций. Однако общество, особенно развращенное потребительством, может отказываться от инноваций, передоверять инновации некоторому влиятельному или, наоборот, маргинальному слою общества, то есть симулируя инновации или вообще отказываясь от них.
    В нынешнем мировом кризисе основные инноваторы поступили следующим образом. США привлекли под цели инноватирования корпорации и корпоративных предпринимателей, дав им карт-бланш на цивилизационное обновление. Китай, воруя и осуществляя чужие инновации, изо всех сил пытается научиться производить собственные. Россия симулировала псевдоинновации, проводя агрессивную архаизацию в большинстве сфер цивилизационного существования, кое-как пытаясь инноватировать лишь свое военное вооружение и технологии манипуляции общественным сознанием. Европа прократистинизуруется (скатывается по иерархии вниз — от уровня стратегии) и подпадает под влияние России.
    В этом смысле по предложенной схеме дело обстоит так. США пытаются удержаться на уровне смыслового управления, обеспечивая инноватику корпоративными субъектами (что без собственной философской традиции сделать будет очень сложно). Китай пытается с уровня стратегирования выйти на уровень инноватики. Россия с уровня политики пытается выйти на уровень стратегирования, но блокировка реформ и демодернизация не позволяют ей это сделать. Европа пытается удержаться на уровне стратегирования, но скатывается на уровень политики.
    Украина имела шанс в ходе революции подняться на уровень инноватики, но, не преодолев сопротивление олигархии и коррумпированной системы политики, скатилась на уровень реформ и имеет негативную перспективу скатиться на уровень модернизации.
    Что такое инновации?
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Инновация или инновации (в большинстве случаев понятие употребляется во множественном числе) понимается как некоторое новшество, обеспечивающее качественный рост эффективности системы, в рыночном понимании — процессов или продукции, в социальном понимании — всего общества.
    Однако так понятая «инновация» сразу же может быть проблематизирована в контексте эффективности. Дело в том, что инновацией является лишь то, что принципиально меняет не только некоторую систему, но и критерии ее эффективности.
    Новация, изобретение и даже открытие принципиально не являются инновацией, если ее можно описывать в рамках повышения эффективности существующей системы.
    Поэтому инновация есть не только качество функционально-целевого изменения системы, но и содержательная глубина изменения системы. Глубинная инновация порождает революцию. Поэтому инновация это не просто новая идея, новое устройство или новый метод, но новое изменение-обновление, направленное вглубь, в саму суть, которое предуготавливает революцию системы и ее преобразование в иную систему.
    Инновация — лишь то, что достигает глубины, сути, самого важного содержания, основы, системообразующего момента.
    Приставка «in», добавленная к латинскому «novatio» (обновление, изменение), содержит ориентацию или установку на это обновление и изменение.
    Иначе говоря, инновация это не просто некоторое качественное обновление или изменение, но такое обновление/изменение, которое влечет за собой другие обновления/изменения.
    Поэтому мы можем сформулировать три принципа инновации:
    1. то, что меняет суть и качество самой системы, то есть нечто ориентированное на глубину, основу, подход;
    2. то, что меняет эффект от действительного функционирования системы и соответственно критерии ее эффективности, то есть меняет условную или действительную целевую ориентацию системы;
    3. то, что ориентировано на дальнейшие обновления и изменения.
    Также мы можем предъявить чисто формальные или функциональные признаки инновации:
    1. она являются новым подходом, не применявшимся нигде и никем ранее;
    2. она работает с более широким классом ситуаций-проблем-задач, нежели старые подходы;
    3. она улучает наличные качества и предъявляет новые качества, не существовавшие ранее;
    4. она предъявляет новые возможности, а в идеале — создает новую реальность со своим измерением;
    5. она порождает другие инновации, а предельного уровня инновация (реальностная) порождает целое направление непредсказуемых инноваций.
    Однако все эти утверждения сформированы нами в системном подходе.
    Если применить инновацию к самому этому подходу, то есть перейти в конструктивистский подход, то можно утверждать, что в постсистемном видении инновация есть не реконструкция и не деконструкция наличной системы, а конструктивное формирование новой системы — проконструкция, находящаяся на пределе между старым конструктом и новым конструктом, создаваемым в акте творения.
    С точки зрения конструктивизма, инновация есть не усовершенствование модели реальности, а такое изменение реальности, которое требует новой модели, порождающей революцию и переход к иной реальности.
    Поэтому в конструктивном подходе — инновация есть предреволюционное конструктивное изменение, направленное на совершение такой революции в ближайшем будущем, которая поменяет подход, цель и откроет целую цепь изменений, создавая тем самым новую реальность.
    Именно это обстоятельство — потенциальная способность вызывать целую лавину изменений и фундаментально изменять существующую и привычную реальность — является наиболее привлекательным для революционеров и очень опасным для обывателей и консерваторов в инновациях.
    Социализация инноваций
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Инновации очень редко бывают требованием или ориентацией/установкой.
    Значительную часть человеческой истории инновации появляются стихийно в тех сферах, на которые не направлено общественное внимание. Они производятся одиночками, становятся известны в узком кругу и лишь со временем, распространяясь в другие похожие круги единомышленников, становятся в той или ной степени влиятельными.
    Инновации оказываются желательны, то есть заявляются как требования частью общества, лишь в ситуации кризиса, революции и войны. Общества, которые не способны по той или иной причине осуществлять инновации даже в ситуациях кризиса, революции и войны, разрушаются, впадают в депрессию и прекращают свое существование.
    Важной составляющей инноваций является их общественная приемлемость. Поэтому для инноваций существует традиционные для политологии измерения — легальность и легитимность.
    Легальность инноваций это приемлемость инноваций для властных институтов, которая выступает как законность. Если инновации желательны для власти, то при появлении инноваций власть меняет законы под эти инновации. Если инновации не желательны для власти, то при появлении инноваций они объявляются незаконными и блокируются, саботируются, запрещаются, репрессируются и т.д.
    Легальность инноваций является формальной средой их осуществления. Легальность или нелегальность инноваций мало влияет на скорость их распространения. Более принципиальным для инноваций является их легитимность.
    Легитимность инноваций это приемлемость инноваций для общества в целом или хотя бы для какой-то его части, независимо от их желательности или нежелательности для власти. Легальность и легитимность инноваций есть различные измерения, которые могут присутствовать одновременно и врозь.
    Поэтому для инноваций очень важным обстоятельством является политолого-социологический перечень социальных групп, где они оказываются легитимны. Такой перечень групп является средой легитимности инноваций. Перечень социальных групп, где инновация нелегитимна, является средой нелегитимности.
    Чтобы что-то понять о перспективе внедрения инноваций, нужно сравнивать влиятельность сред легитимности и нелегитимности. Если среда легитимности инновации более влиятельная, то инновация будет происходить успешно, и наоборот.
    Инновационное поле — это перечень сфер знаний и технологий, которая покрывается той или иной страной (субъектом инновационного развития). Во второй половине ХХ века США и СССР покрывали все инновационное поле человечества. Сейчас почти все инновационное поле покрывают лишь США.
    Социальные модели инноваций — американская, европейская, российская, китайская
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Американская модель — это основанные на университетах и технологических институтах кластеры, вокруг которых возникают технопарки или исследовательские центры с корпоративным распределением функций. «Гаражные инновации», придуманные и применяемые в США, это индивидуально-корпоративные инновации, входящие на рынок непосредственно при несопротивлении государства и готовности общества их поддержать.
    Американская модель продуцирует широкое инновационное поле — более широкое, нежели в Европе, России или Китае. Европейская модель — зависима от американской с сильно суженным и постоянно сужающимся инновационным полем.
    Китайская модель основана на роли государства, которое стимулирует воровство корпорациями чужих инноваций и осуществляет государственную поддержку критических инноваций на уровне всей страны. Китайцы пытаются постоянно расширять инновационное поле, конкурируя с американцами.
    Российская модель инноваций построена на инкубаторах и избирательной государственной поддержке. Российские инкубаторы инноваций в принципе не могут преодолеть государственное ограничение и не в состоянии выходить на корпоративные рынки. Инновации в Росси более интеллектуально обеспечены, однако инновационная сфера чрезвычайно узкая из-за проводимой политики архаизации государством. Россия имеет еще более суженное и еще более сужающееся инновационное поле, нежели Европа.
    Инноваторы — это производители онтологий и знаний для своих и последующих инноваций. Инновационные последователи это те, кто берет лишь технологии, но неспособен осуществлять теоретические и инженерные разработки для новых инноваций. До настоящего времени инноваторами были США и Европа. При этом Китай был инновационным последователем. Россия на всем протяжении своего существования, за иключением 60-70-х годов ХХ столетия, была инновационными последователем.
    Социальные инновации и цивилизационные инновации
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Социальные инновации — самый сложный и наиболее редко востребованный тип инноваций. Социальные инновации не обязательно производятся с уровня политики и не обязательно имеют целью модернизацию общества или его реформы. За социальными инновациями вполне могут стоять цивилизационные притязания.
    В этом смысле социальные инновации это то, что могут понять политики, что может быть публично предъявлено обществу и обсуждаться этим обществом. Цивилизационные инновации это то, что обсуждают интеллектуалы. Этого не следует бояться обществу как некоторой манипуляции в общественном сознании.
    Традиционно скрытых манипуляций общество боится, если они направлены на его прямое или скрытое обворовывание, закабаление или унижение. Обсуждение интеллектуалами цивилизационных инноваций не направлено на непосредственный захват власти или на непосредственное перераспределение власти, на изменение структуры экономического богатства или на изменение культурного влияния.
    Конечно же цивилизационные инновации к этому приводят, но не по причине того, что какие-то интеллектуалы хотят себе богатства, власти или культурного влияния. Лишь благородные мотивации интеллектуалов позволяют им наиболее эффективно продвигать цивилизационные инновации.
    Кто хочет власти и богатства, тот никогда не добьется цивилизационных изменений. Поэтому социальная революция может делать революционеров богатыми и давать им власть, а подлинная цивилизационная революция ничего этого не дает. Наоборот, цивилизационная революция связана с жертвенностью тех, кто ее осуществляет.
    Признаки цивилизационных революций
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    В этом смысле наиболее сильные социальные революции это цивилизационные революции. Каковы же признаки перехода социальной революции в цивилизационную революцию?
    1. Изменение картины мира (конструкции-модели мира).
    2. Претензия не только на изменение культуры (образцов, эталонов и норм), но и на изменения базовой системы мотиваций.
    3. Изменение способа оформления и внедрения перспективы (новая транзитология).
    4. Собственно транзитологические инновации трансцендентного свойства, то есть обнаружение новых концептуальных полей развития цивилизации (в актуальности это виртуальность, иные миры, психоконструирование и т.д.).
    5. Технологически неожиданные инноваци в рамках современных технологически-инновативных трендов (гено-, робо-, инфо-, нано-).
    6. Структурные инновации социальной организации (в актуальности это фрагментация и сетевизация мира).
    Социализация социальных инноваций является наиболее сложной из задач инноватирования. Социальная инерция в отношении именно социальных инноваций наиболее сильная. Социальные инновации разрабатываются трудно, продвигаются с усилиями и сложно внедряются.
    Возможные инновационные выходы из ситуации нынешнего мирового кризиса
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Давайте посмотрим на возможные инновационные выходы из ситуации нынешнего мирового кризиса. Для этого будем использовать два измерения в ситуации мирового кризиса — мировой общий продукт и население мира. Схема с сайта глобальной сети ученых мирового движения «Great Transition Initiative» показывает следующие сценарии мирового развития в зависимости от тех или иных инноваций: «большой переход», «реалистичный прогноз», «политические реформы», «рыночные силы», «мир-крепость», «руина».
    В этом смысле экстремальные сценарии «большой переход» и «руина» это сценарии радикальных инноваций и радикального ухода от инноваций. Такие сценарии для мира являются негативными, поскольку приводят к наиболее разрушительным последствиям.
    Следующие крайние сценарии — «реалистичный прогноз» и «мир-крепость» — вопреки ученым-экспертам не являются оптимальными. Причина не очень проста для понимания. Рост мирового богатства ценой сокращения населения или рост населения путем сокращения мирового богатства одинаково плохи, так как сохраняют дисбаланс мира.
    Иначе говоря, рост мирового богатства и рост населения в мире не бывает сбалансированным. Если растет богатство, то оно растет именно в странах «золотого миллиарда», а если растет население, то оно растет именно в беднейших странах мира.
    «Реалистичный прогноз» продвигается учеными стран «золотого миллиарда», поскольку они прекрасно знают, что рост общего мирового продукта придется именно на их страны, а сокращение населения будет произведено за счет беднейших стран. Это очень людоедский прогноз, называемый учеными при этом «реалистичным».
    Сценарии «политические реформы» и «рыночные силы» не сильно отличаются от «реалистичного прогноза» и в этом смысле тоже не являются оптимальными, хотя, понятно, что эти реформы и рыночные действия опять же будут осуществлены наиболее развитыми странами «золотого миллиарда».
    Наиболее оптимальный прогноз «равновесных инноваций» здесь отсутствует — его линия должна находиться между прогнозом «рыночные силы» и прогнозом «мир-крепость», то есть в пустом пространстве, где воображения ученых не хватило для инноватирования.
    Наиболее оптимальный в ситуации мирового кризиса — сценарий сетевого развития сообществ мира при инновационных усилиях корпораций. С одной стороны, корпорации не позволят государствам устроить «мир-крепость», а, с другой стороны, сетевые сообщества не позволяют корпорациям получить всю полноту политической и экономической власти.
    Необходимо наличие развитого гуманитарного процесса
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Однако сценарий корпоративно-сообщественного сетевого развития мира ученые развитых стран не желают обсуждать. Их вполне устраивает позитивная судьба стран «золотого миллиарда» в сценариях «реалистичного прогноза», «политических реформ» и «рыночных сил».
    Поэтому мировая гуманитарная наука сегодня не является благородным делом умных людей. Наука превратилась в служанку власти и богатства. Нам нужна иная гуманитарная наука для цивилизационного преобразования мира.
    Нам нужен «нереалистичный прогноз», чтобы удержать инновационность и одновременно равновесие мира. Украина в своем цивилизационном порыве должна реализовывать сценарий нереалистичного в западном мире и в России прогноза развития сетевых сообществ и инновационных корпораций. Если пойти этим путем — у Украине появляется шанс цивилизационного прорыва.
    Для создания таких цивилизационных инноваций необходимо наличие развитого гуманитарного процесса производства, нацеленного на создание новой философии и новых гуманитарных теорий.
    Продвижение цивилизационно-социальных инноваций связано с наличием клубов гуманитарной направленности и социальных сетей, нацеленных на гуманитарную коммуникацию.
    Внедрение социальных инноваций связано с наличием движений, орденов и братств, ставящих задачу гуманитарных преобразований, выходящих за рамки одного поколения.
    Политические партии могут представлять движения, ордена и братства. Однако сами по себе политические партии не связаны больше не только с цивилизационными, но даже и с социальными революциями. Политические партии очень сильно подвержены процессу плутократического захвата для перераспределения власти и богатства существующих групп влияния.
    В этом смысле связка: гуманитарная теория — клуб — движение (орден, братство) — политическая партия является непременным условием всяких фундаментальных преобразований общества.
    Условия, относящиеся к ментальности общества
    17 May
    Инновации как основная проблема украинской революции Сергей Дацюк Источник
    Кроме того, критически важными являются еще два связанных между собой условия, относящиеся к ментальности общества:
    1. готовность к самостоятельным инновациям — самостоятельно придуманным, самостоятельно обсужденным, самостоятельно реализованным;
    2. интеллектуализм в противовес интеллектофобии как доверие к интеллектуальным разработкам и стимулирование таких интеллектуальных разработок (стимулирование их появления, оплата их создания и готовность их использовать несмотря ни на что).
    При отсутствии этих условий никакие изменения в отсталом обществе невозможны: общество будет прозябать, разрушаться, терять территорию, терять самоуважение, жертвовать большими массами населения, но так и не отважиться на инновации. Такому обществу даже экзистенциальная встряска не поможет — оно будет просто воспринимать случившиеся войну и разруху как непреодолимую стихию.
    Поэтому требование модернизации или реформ в интеллектофобном и консервативном обществе являются не просто слабыми, но и бесполезными. Лишь духовная встряска может как-то со временем изменить такое общество — да и то, если такая духовная встряска будет сопровождаться непрерывным интеллектуальным усилием.
    Что может быть такой духовной встряской никогда наперед неизвестно.
    27 Aug
    Обсуждение:
    • Средний класс против гопоты
      27 Aug
      Слава Бакай в нашем случае как раз социальная.та как класс мелких жуликов захватил власть(невостребованную отстствием среднего класса).Средний класс против гопоты.
    • нужно дополнительное образование-перевоспитание
      27 Aug
      Артур Мокряк Духовной встряской может быть системно организованное инновационное гуманитарное дополнительное образование-перевоспитание зрелой молодежи и взрослого активного населения (гражданского общества)...самый радикальный - прямой и короткий путь в временном и пространственном континууме по сравнению с предлагаемыми и навязываемыми другими путями ...
    • есть ли сообществом осознанно мыслящих
      27 Aug
      Elena Volija Если Украина - это сообщество мыслящих людей, то чтобы найти наше место в мире, нужно еще быть сообществом осознанно мыслящих, есть ли у нас такая интеллектуальная культура и в связи с этим осмысление написанного в статье и поиск интеллектуальных коммуникаций будет другим.
      А у нас такая культура есть. Она отличается от философствования и религий. Но пока это никому не нужно - нет осознания внутренних духовных богатств.
  35. Дацюк: Нинішня влада приречена
    17 Nov
    Дацюк: Нинішня влада приречена джерело
    17.11.2016,
    Кожен ювілей початку Революції Гідності в 2013-ому році є приводом ставити питання: чи не час нам знову на Майдан.
    Давайте подивимось, з чим ми зустрічаємо третій рік від початку Революції Гідності.
    1. Реформи зупинено, реформістські спроби на місцях блокуються в центрі, реформістські ініціативи від громади саботуються владою.
    2. Люстрація загальмована і її перспективи неясні.
    3. Боротьба з корупцією неефективна, почасти фейкова.
    4. Війна продовжується, «Мінські домовленості» не працюють.
    5. Олігархічний консенсус є основою нинішньої політики центральної влади, плата за кризу перекладається на простих громадян.
    Не маючи змоги продемонструвати успіхи післяреволюційних змін, влада вдалася до широкомасштабної інформаційної війни проти громади та найбільших антивладних активістів в політиці.
    Головна увага ЗМІ в останні місяці перенесена з зупинки реформ, гальмування люстрації, саботажу боротьби з корупцією та провалу мирного процесу на Донбасі на процес народного незадоволення, яке влада заходилася каналізувати негідними засобами.
    В публічний простір потрапив план «Шатун», нібито розроблений в Росії для дестабілізації ситуації в Україні.
    Фактично п'ять тез, що наведені вище, це і є дія української влади в інтересах Росії, де українська влада виступає провідником її імперських інтересів. Тобто саме ці п'ять тез є реалізований план Путіна, а не сумнівний в своєму походженні план «Шатун».
    Можливо план «Шатун» і був розроблений в Росії, але дуже ймовірно, що редагувався він до потрібного українській владі вигляду вже в Україні.
    Цей план дозволяє перекласти провину за провали влади на всіх, хто буде критикувати чи протестувати проти владного провалу перетворень в країні.
    Отже, нинішня схема інформаційної війни влади проти громади така:
    1) революційні перетворення в Україні неможливі, бо у нас тепер вічна війна;
    2) громадські протести заборонені, бо це на руку Путіну;
    3) якщо хтось критикує владу, то він популіст;
    4) якщо хтось протестує, то він агент Путіна.
    Головним винуватцем всього цього в дискурсі українських ЗМІ є не Президент і Уряд, а одна з найменших фракцій у Парламенті «Батьківщина» і її керівник - Юлія Тимошенко.
    Проти Тимошенко розгорнуто безпрецедентну травлю - в ЗМІ йде безсоромне шельмування її як головного винуватця кризової ситуації в Україні.
    Останній приклад - просто виходить за межі будь-якої пристойності.
    Мова йде про блог Тетяни Чорновіл «Тимошенко продалася за 100 млн. доларів. Документи». В статті я не знайшов жодного факту і жодного документу, який би підтверджував факт, що винесений в заголовок блогу.
    Такі публікації парламентських політиків фактично своєю неврівноваженістю і заангажованістю і збурюють конфлікт в суспільстві.
    Невже це та сама Тетяна Чорновіл, яка була на Майдані, яку ми знаємо, як полум'яного борця з режимом Януковича? Я не хочу в це вірити. Це ганебна публікація. І це ганебна позиція депутата від Майдану.
    Не можна в запалі політичної боротьби дозволяти собі настільки огульні звинувачення.
    Не менш цинічно шельмуються політичні сили, які створені недавно. Зокрема, БПП веде інформаційне знищення Лещенка, Заліщук та Найєма - за їх спробу розбудовувати нову партію «Демальянс» та за продовження ними критики корупційного середовища БПП.
    Владні посади в Україні покидають запрошені українською ж владою іноземні професіонали. Ставлення до них українців неоднозначне, але доволі адекватне і зрівноважене. Але українські ЗМІ намагаються схилити суспільну думку до негативу. І тут проглядає щось українське і дуже єхидне: нібито іноземці винуваті в поганих реформах, а не самі українці.
    Все частіше режим Порошенка порівнюють з режимом Кривавого Президента. Все частіше оцінки нинішньої влади є гіршими, ніж дореволюційної влади.
    Європа та США критикують українську владу дедалі сильніше, і дедалі менше надають їй підтримку. У української влади великі проблеми з лідерами європейських країн та новообраним лідером США. Тобто, нинішня українська влада втратила не тільки внутрішню, але і міжнародну довіру.
    Ми маємо посилення політичної кризи в Україні в останній час. Причому ця криза має не тільки внутрішній, але і міжнародний характер.
    Ця криза тягнеться вже давно. Але нова хвиля кризи, спровокована інформаційною війною, яку розгорнула влада проти опозиційних політиків, проти критиків влади, проти борців з корупцією.
    Зверніть увагу - це не Росія в даному разі стимулює громадянський конфлікт в Україні; це не українська громада створює громадянський конфлікт, навіть отримуючи платіжки з новими тарифами на енергоносії; це влада, зупинивши революційні перетворення в країні і розпочавши інформаційну війну, спричинила громадянський конфлікт.
    Найбільш цікаву пропозицію виходу з цієї ситуації запропонувала Марина Ставнійчук в своєму блозі на УП «Як перемогти ''Шатун'' або Квиток в один кінець»: «З усіх боків, найкращий вихід для усіх - терміново розпочати те, чого влада всіляко уникає - суспільний діалог заради збереження внутрішнього миру в країні».
    Про що міг би бути такий суспільний діалог?
    Я неодноразово наполягав саме на мирному способі вирішення цієї економічної і довготривалої політичної кризи - позачергові президентські та парламентські перевибори.
    Суспільний діалог задля збереження миру в країні може бути тільки про позачергові перевибори. Якщо влада вже готова про це говорити, то громада давно готова.
    Водночас перетворення цього суспільного діалогу у спробу влади переконати громадськість далі терпіти цю владу не має сенсу.
    Громада в цьому діалозі з владою має наполягати на таких вимогах:
    1) Припинити в ЗМІ владний тероризм проти громадського протесту - сидіть тихо, а то Путін нападе.
    2) Припинити називати критику влади популізмом і шельмувати її головних критиків - хто не з владою, той популіст.
    3) Припинити парламентський шантаж перевиборів - за наявним законодавством вибори неможливі, і Парламент буде затягувати прийняття виборчого законодавства вічно.
    4) Предметом суспільної угоди влади та громади може бути - термін та послідовність проведення дострокових президентських та парламентських перевиборів, громадянська (з повною підтримкою в Парламенті) Конституанта, референдум про долю Донбасу та Криму (як це і вимагає стаття 73-та Конституції України).
    Нинішня влада приречена.
    Подальше її збереження тільки погіршуватиме ситуацію в країні.
  36. ЧОТИРИ РАДИКАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ. 24 листопада 2016
    24 Nov
    ЧОТИРИ РАДИКАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ джерело
    Сергей Дацюк 24 листопада 2016
    Скандал з висловлювання міністра Нищука
    24 Nov
    Сергей Дацюк
    Висловлювання міністра Нищука та скандал навколо нього свідчать про те, що Україна і далі радикалізується. По якому основному сценарію піде подальша радикалізація, виясняється саме зараз.
    В Україні сталася цікава і дуже символічна подія. Міністр культури України Євген Нищук офіційно сказав те, що раніше говорили неофіційно в націоналістичних колах. Скандал з його висловлюванням виник через те, що філософське осмислення офіційно сказаного міністром культури досі в Україні не зроблене, і міністру навіть не пояснили, що погляди націоналістів не є офіційною політикою в Україні. Тобто націоналізм як течія в Україні присутній, має вплив і користається навіть неофіційною підтримкою багатьох політиків, але от офіційно націоналізм в Україні не є публічною політикою. Цим одразу ж скористалися в Росії, почавши звинувачувати міністра в фашизмі.
    Журналістам, експертам і публічним інтелектуалам доводиться ставати або на сторону міністра культури, або критикувати його. І майже ніхто не намагається поставити проблему про принципові засади.
    Міністр культури замість того, щоб зробити розширений виклад своєї позиції, як це і варто було б зробити міністру, злякався і подальшої дискусії уникає.
    Натомість інтелектуали заходилися інтерпретувати його висловлювання в бажаних для них контекстах.
    Інтерпретація висловлювання міністра культури Нищука
    24 Nov
    Сергей Дацюк
    Справа в тому, що культура висловлювань у наших діячів культури відсутня, вони не вчили риторику і погано на ній розуміються.
    Міністр Нищук сказав наступне: "...коли ми так багато говорили про генетику, на Запоріжжі, на Донбасі, на тому... це ж міста завезені. Немає там ніякої генетики. Це свідомо завезені."
    Відтак висловлювання міністра Нищука можна зрозуміти двояко:
    1. "справа не в генетиці, бо ці люди завезені, а отже вони соціально чужі і ми не змогли соціально ж перебороти їх чужість";
    2. "ці люди генетично неукраїнці, бо вони завезені".
    Перше розуміння означає, що український правлячий клас впродовж не дуже тривалого по історичних мірках часу був безсилий переварити та інтегрувати в українську культуру велику масу завезених з імперії Росія-СРСР російськомовних людей. В цьому сенсі не має ніякого значення генетика, є лише слабкість української соціальної інженерії, яка виявилась неконкурентною російській соціальній інженерії.
    Друге розуміння полягає у тому, що українці можуть бути визначені лише на основі генетики (по крові). Якщо якісь генетично інші люди були в Україну завезені, то з ними є велика проблема: вони не хочуть вивчати і знати українську культуру. Тобто жодна соціальна інженерія тут не допоможе, потрібні кардинальні рішення – геополітична дезінтеграція країни чи геноцид деякої частини її населення.
    В першому випадку це український імперіалізм, в другому випадку це український інтегральний націоналізм.
    Український імперіалізм по духу близький до російського імперіалізму, тобто українці змушені бути імперіалістами, щоб протистояти російському імперіалізму. Український інтегральний націоналізм більш близький до фашизму, який взагалі протистоїть всім неукраїнцям за ознакою крові та ґрунту.
    Обидва контексти погані, і мова тут не йде про конструктивістський націоналізм Гобсбаума, де традиція завжди жива, бо неперервно конструюється, чи навіть про громадську солідаристську республіку, яка включає всі громадянські контексти як значимі (загальнолюдський, цивілізаційний, національний, расовий, гендерний, особистісний).
    Проблема висловлювання міністра Нищука не в тому, що він актуалізував відомі в Україні архаїчні контексти, а в тому, що виявився не здатним їх інтелектуально захистити. Складається враження, що міністр сам не розумів, що він сказав.
    Україна між фашизмом та імперіалізмом
    24 Nov
    Сергей Дацюк
    Чому поганий інтегральний націоналізм для України? Інтегральний націоналізм будується на культурному тоталітаризмі, авторитарній владі, виходить з уявлення "нація понад усе" і відмовляється від співробітництва з іншими націями (особливо якщо вважає їх винними у злочинах проти своєї нації), на вивищенні мовно-культурних аспектів над економічними, на інтелектофобії (як у Донцова – треба діяти, відкинувши будь-які суперечки), дуже часто на важливості крові (тут складно – у Донцова цієї ідеї нема, у Липи є, в окремих практиках УПА є). Інтегральний націоналізм дуже близький до фашизму і повсякчас ризикує ним стати.
    Як показує історичний досвід український інтегральний націоналізм швидко долається російським імперіалізмом, ресурси якого, агресивність і провокаційна підступність вищі. Головна вада інтегрального націоналізму, яка дратує всіх інтелектуалів і решту світу – його неуніверсальність, дрібний масштаб домагань. Лише сильні духом нації спроможні забувати про себе і творити для світу та вічності. Якщо Україна лише для українців, то навіщо вона потрібна світу? Інтелектофобія інтегральних націоналістів не дозволяє їм побудувати нічого справді важливого для всього людства.
    Чому поганий імперіалізм в Україні? Імперіалізм в Україні заснований на політичному тоталітаризмі, здебільшого має реваншистський характер, зорієнтований винятково на територіальну експансію (від Дону до Сяну), має слабке економічне та технологічне підґрунтя, не має якісної державницької еліти (клановий правлячий клас займається здирництвом та мародерством і більше готовий здати країну у зовнішнє управління, ніж витрачати частину багатства на державу та тим більше її експансію).
    Більше того, сучасний російський імперіалізм знайшов спосіб як використати українських імперіалістів: їм пропонують – а давайте створимо українську імперію зі столицею в Києві і приєднаємо до України Росію як колонію.
    Ключове розрізнення – примат крові чи примат політики. Примат крові породжує ізоляціонізм, а примат політики породжує експансіонізм. Крим – очевидний приклад. Тим українцям, хто за кров, Крим не треба. А тим українцям, хто за політику, Крим треба.
    Чотири процеси радикалізації в Україні
    24 Nov
    Сергей Дацюк
    Вже зрозуміло, що радикалізація в Україні на офіційному рівні відбувається архаїчним чином. Тут помітні такі напрямки архаїчної радикалізації:
    1. олігархічна радикалізація (витиснемо з людей щонайбільше, поки вони нас знищать як клас);
    2. націоналістична радикалізація (нам потрібен вождь-націоналіст, який дозволить українцям домінувати).
    Архаїчна в свої основі олігархічна радикалізація спричинює виникнення люмпен-радикалізації, яка по своїй суті є формально-антиолігархічною, але не є ані націоналістичною, ані громадською. Люмпен-радикалізація це те, куди влада з усіх сил заганяє громаду, бо з люмпен-радикалізацією владі легше впоратися.
    Цим трьом напрямкам радикалізації протистоїть громадська солідаристська радикалізація, яка виходить з протидії архаїчній радикалізації влади та проти люмпенів і з продукування власних позитивних дій.
    Протидія громадської солідаризації полягає у знищенні олігархії, у відмежуванні від люмпенів та у нівелюванні значення націоналізму в Україні.
    Позитивна програма громадської радикалізації побудована на засадах врахування різних масштабів суспільної дії (загальнолюдського, цивілізаційного, національного, расового, гендерного, особистісного), солідаризмі супротив елітаризму, громадського творення нового суспільного договору – громадська (непартійна) Конституанта, референдум про долю Донбасу і Криму, люстрація олігархічної влади та демонополізація інфраструктурних сфер економіки.
    Саме ті, хто здійснить цю позитивну програму, і будуть українцями, незалежно від того, якої вони крові і з яких земель походять.
    24 Nov
    Обговорення:
  37. ДАТИ В МОРДУ РЕВОЛЮЦІЇ 29 листопада 2016
    29 Nov
    ДАТИ В МОРДУ РЕВОЛЮЦІЇ джерело
    Сергей Дацюк 29 листопада 2016
    Кривавий Президент жалкує, що не втопив революцію у крові
    29 Nov
    Сергей Дацюк
    Чи можна взагалі "дати революції в морду"? Ще в 2004-му році російський політтехнолог Гліб Павловський вимовив ці слова, жалкуючи, що українській "революції не дали в морду". Але вже в 2013-2014-их роках той же Гліб Павловський публічно захоплювався революцією в Україні, розуміючи її прогресивний і важливий не тільки для України, але і для Росії характер.
    На фейковому допиті, влаштованому нинішньою безсилою і контрреволюційною українською владою, Кривавий Президент, той самий, що не хотів бути шлепером, як його попередники, а крав системно і у великих масштабах, заявив, що жалкує про те, що не втопив революцію у крові. Це майже нікого не обурило, тому що кровожерливість – більша вона чи менша – залишається все одно кровожерливістю.
    Символічно те, як Кривавий Президент почав свій захист в суді: "Я безумовно, як кажуть, не святий". Ці слова належать Жану Беделю Бокаса, президенту Центрально-Африканської республіки, якого звинувачували в державній зраді, вбивствах, канібалізмі і розтраті державної власності. Промову у суді на свій захист Бокаса почав словами: "Я, звичайно, не святий". Кровожер вчиться в кровожера.
    Що буває, коли топлять в крові революцію
    29 Nov
    Сергей Дацюк
    Водночас і фейковий план "Шатун", і фейковий допит Кривавого Президента, і брехня щодо платіжок за завищеними тарифами, які нібито зменшать, – все це розробляється з єдиною метою: відвернути увагу від необхідності зміни влади, яка втратила легітимність.
    Тобто існує ілюзія, що революції справді можна "дати в морду". Вважається, що це можна зробити багатьма способами – можна ввести військовий стан і потопити революцію в крові, можна превентивно здійснювати репресії революціонерів, можна влаштувати серію провокацій (революціонери виконують зовнішній план ворога). Все це в історії вже пробували.
    Аугусто Піночет потопив чилійську революцію в крові. Царська охоронка Росії здійснювала репресії проти більшовиків та на тлі Першої світової війни (зокрема німецько-російської) звинувачувала більшовиків (зокрема Леніна) в тому, що вони німецькі агенти.
    За Піночета в Чилі відбувся найглибший спад з усіх країн Латинської Америки ХХ століття. Зрештою Піночета було усунуто від влади шляхом виборів, і його переслідували до кінця життя. А революція 1917-року в кінцевому результаті призвела до жертовного, але значного розвитку СРСР за часи ХХ століття. І Сталін досі є фігурою, яку хтось шанує, а хтось ненавидить. Тобто жертви і там, і там, але успіхи СРСР при всій ліберальній критиці, не можна заперечити.
    Каналізація енергії революції — шлях до руїни
    29 Nov
    Сергей Дацюк
    І причина руйнування СРСР теж в тому, що в 60-тих роках ХХ століття інтелігенції, яка починала готувати інтелектуальну (філософськи-гуманітарну) революцію, не просто дали в морду, її фактично каналізували. Саме каналізація пасіонарності інтелігенції Росії та України з боку радянської влади спричинила нинішню архаїзацію Росії, нинішнє ходіння по колу України та російсько-українську війну.
    Якщо революція назріла, її не варто спиняти, бо цивілізаційні наслідки будуть катастрофічні. Каналізована соціальна енергетика громади призведе до великої руїни – в економіці, в політиці, в соціальному мисленні і в самій ментальності народу.
    Революцію можна загальмувати і навіть каналізувати. Гальмування революції пов'язане з такими ж жертвами, як і жертви революції. В революції зовсім без жертв обійтися неможливо. Можна лише вибирати, які це будуть жертви – або це будуть жертви винуватців того стану, до якого дійшла країна, або це будуть жертви простих громадян, революційну пасіонарність яких правлячий клас буде утилізувати у війнах (громадянських чи зовнішніх).
    Правлячий клас веде Україну до депресії та занепаду
    29 Nov
    Сергей Дацюк
    Революції відбуваються через неадекватність правлячих класів новій ситуації в світі та в країні. Революції відбуваються через неспроможність правлячого класу рефлексивно аналізувати ситуацію та адекватно відповідати на виклики часу.
    Зараз знов настав такий момент в Україні. Саме зараз український правлячий клас всією українською громадою переконують, вмовляють і навіть змушують – зробіть реформи, здійсніть люстрацію, покарайте явних вбивць, злодіїв та корупціонерів, знищіть монополізм в економіці та вплив олігархів на політику.
    І саме зараз український правлячий клас намагається якщо не радикально дати революції в морду, то поступово каналізувати соціальну енергетику громади. Який може бути наслідок, коли провокації з планом "Шатун" владі вдадуться, коли відвернення уваги від реформ всілякими фейковими допитами Кривавого Президента та іншими фейками спрацюють, коли з підвищеними тарифами громадяни так чи інакше погодяться?
    Наслідком цього буде не просто економічне падіння, соціально-культурна депресія і занепад української політики. Україна це не Чилі, вона знаходиться в центрі конфлікту декількох потужних цивілізацій. Тобто нинішнє намагання української влади каналізувати соціальну енергетику громади і її прагнення до революції це масштабна історична помилка, наслідки якої будуть прокляттям наступних поколінь українців, а ціною – руйнування України як такої.
    Перевибори Парламенту та Президента – це найкращий і найбільш мирний шлях виходу з нинішньої кризової ситуації. Зовсім скоро настане час, коли перевибори стануть здаватися єдиним виходом. Але тоді вже може бути пізно.
    "Дати в морду" українській революції це дати в морду Україні. Каналізувати українську революцію це злити Україну в каналізацію.
    29 Nov
    • бариги починають не просто багато красти, а торгувати Україною
      29 Nov
      Сергій Щокін Завжди хочеться вірити в краще. Хочеться вірити в виправлення крадія. Крав-крав все своє життя, а став президентом - покаявся. Таке буває. Я не про Януковича. З ним все зрозуміло.
      Я про те, що нинішні вінницькі риночники-бариги починають не просто багато красти, а торгувати Україною. Ми не можемо знати всіх причин появи дресованої мавпи на екранах ТБ України, але відчуття дуже і дуже нехороше. Починається гра по-крупному, в якій гравці про Україну думають лише як про можливу ставку.
    • хто має "рефлексивно аналізувати та адекватно відповідати на виклики часу"?
      29 Nov
      Іван Бокс «…Революції відбуваються через неспроможність правлячого класу рефлексивно аналізувати ситуацію та адекватно відповідати на виклики часу…». чи достатньо для адекватних викликам часу відповідей цілої країни адекватного цим викликам правлячого класу? більше ніхто і ніщо не здатне(не мусить) «…рефлексивно аналізувати та адекватно відповідати на виклики часу…»?
    • усвідомлення того, що "Ми не раби - раби не ми"
      29 Nov
      Леонід Ємець В даний час усвідомлення того, що "Ми не раби - раби не ми" для українського народу стало найбільш актуальним і злободенним.
    • перевибори нічого не змінять
      29 Nov
      Viktor Satsyk "Перевибори Парламенту та Президента – це найкращий і найбільш мирний шлях виходу з нинішньої кризової ситуації." Перевибори, вибори.... за зміни власної назви (особистостей) результативність їх діянь залишається сталим. Це приблизно як від зміни доданків. Скільки ще необхідно потратити часу, ресурсів , здоров'я ...життів! щоб це зрозуміти. Сумно.
    • Стосовно Піночета та Чілі - все не так
      29 Nov
      Вадим Дубински Стосовно України - то є правда. Стосовно Піночета та Чілі - то є індивідуальна необізнанність, та "мрії" , побудовані на совковій агітці, завченій в совковій школі в дитинстві. За часів комуно-ідіота Ал'єнде в Чілі ситуація дійшла до того стану, який сьогодні в Венесуелі при комуно-ідіоті мадуро. За часів Піночета економіка Чілі вийшла в найрозвиненіші в Латинській Америці. І до сих пір це найпервіша економіка в тій частині Світу.
      Що стосується "жертв Піночета" - то Україна тільки за Майдан та пЕтіно брехливе "АТО" має більше загиблих Героїв , ніж Чілі за всі роки Піночета. "Об этом сообщает BBC News. 16:18, 19 августа 2011 В Чили пересчитали жертв Пиночета ...3065 из которых были убиты или пропали без вести. Всего в последние полтора года комиссия изучила 32 тысячи обращений тех, кто считал себя пострадавшим от действий хунты. Тем самым общее число жертв и пострадавших от действий хунты достигло 40018 человек...".
    • страну грабят олигархи
      29 Nov
      Максим Асгард За часів СРСР з України визискували ресурси в союзні міністерства для підтримки режиму гегемонії КПРС і КДБ.Часи змінилися і до влади прийшли кримінальні банди, зрощені з колишньою партноменклатурою і кдбістами.
      Цілі ТВК (територіально-виробничі комплекси) перейшли у власність олігархам в під час пограбування обігових коштів і привласнення основних фондів підприємств державного сектору в результаті так званої "приватизації", або точніше прихватизаціі. Це стосується і Ріната Ахметова
      29 Nov
      Максим Асгард Рінат Ахметов, нинішній спонсор тероризму і ДНР - в кінці 90рр. був поставлений кримінальної клікою Кремля нищівно експлуатувати природні і трудові ресурси Донбасу. Як казав, з іронією Сергій Тарута:"Ахметов всё покупал, и ничто не мешало ему купить дёшево".Зрештою, його імперія виросла наполовину України так, що дехто вважає, що Рінат -"талановитий" бізнесмен, який вільно і монопольно діє на ринку. Цікаво, що після кожного Майдану Рінат на літаку вилітав з України або в Монако, або в Москву, але потім впевнено повертався, і завдяки корумпованої влади України його олігархічна, паразитуюча імперія ще більше розширювалася.
      , і Петра Порошенко
      29 Nov
      Максим Асгард Наразі, Петро Порошенко і його мафіозний клан завдяки доходам (гешефтам), отриманим корупційним шляхом від своїх "смотрящих"(призначенців в державному секторі), і запланованої дармової приватизації залишків стратегічної власності України та землі с / г призначення має намір перевершити за статками Ріната Ахметова, як про це мріяв Саша Янукович разом з "батєю". Українці не повинні бути підданими корпорації "РОШЕН" і олігархата, якому служить корупційна влада, псевдо правоохоронні і корупційно-фіскальні органи.
      .
      Чому наші браві націоналісти і демократи у вишиванках ніколи не звертають на історію, процес та наслідки олігархізації, як на глибинні суспільно-економічні причини трагедії Украіни? Невже ще раз потрібно доводити, що ПРИРОДУ (менталітет) злодіїв, які грабують не можна змінити?
      29 Nov
      Максим Асгард У корупціонерів, як і в олігархів, одна мета - вкрав, вивів капітал в офшор, і хизуйся награбованим в задоволенні надмірних егоїстичних прагнень. Отримують "кайф" від глибокого матеріального розшарування людей у суспільстві. Де ж тут "СОЗИДАНИЕ"? Це порочне коло: вони (олігархи і корупційна влада) вкрали, думають і очікують, що в них справедливо можуть відібрати. Так вони ще більше крадуть!
      Непокаране зло подвоюється. Може ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО прискорить їх очікування?
      29 Nov
      Максим Асгард Як ви думаєте? Вся ліквідність олігархами і мега-корупціонерами виводиться за межі України або в активи, які можна легко конвертувати в разі виведення капіталу. Ніхто з них технопарки з виробництва продукції з високою доданою вартістю в Україні будувати не буде, стимулювати підвищення продуктивності праці, масштабно створювати нові робочі місця, сучасну модернізацію амортизованих підприємств проводити не буде. Піклуватися про соціальну сферу, платити чесно податки ніхто з них не буде! (Офшоргейт тому підтвердження).В Україні при нинішніх олігархах не з'являться такі форми організації ринкової економіки, як корейські чеболі чи японські кейрецу, не кажучи про китайський досвід реформування економіки. Що цікавить олігархів? Монопольна рента, дешева рабська сила і виснаження природних ресурсів. Найбільша велика економічна помилка була в побудові олігархекономіки в Україні замість створення відкритого і вільного фондового ринку мільйонів приватних акціонерів.
    • не революція, а спротив
      29 Nov
      Валентин Кучинский Згоден з виклденим майже повністю. За умови коли слово "революція" в цій публікації буде замінено на слово "спротив". Тому, що ревоюційні процеси визначаються наявністю зміни права приватної власності та наявності націоналізму. Ні того ні іншого в Україні з часу її незалежності як програму навіть ніхто не ставив тому і революційних процесів як таких в Україні не було.
  38. НІХТО, КРІМ НАС. 02 грудня 2016
    18 Jun
    НІХТО, КРІМ НАС 02.12.16 Сергей Дацюк Источник
    Ситуація в Україні зайшла в глухий кут
    2 Dec
    Ситуація в Україні добігла логічного завершення – і зайшла в глухий кут.
    Ніхто не знає, що робити – ні Президент, ні Парламент, ні Уряд; ні США, ні ЄС, ні інші союзники України.
    Ну всередині України можна ще деякий час говорити про те, що різні агенти Росії дестабілізують ситуацію, допоки сама постановка питання не набридне навіть тим, хто таке говорить.
    Український владний режим – непіддатливий до самостійних змін
    2 Dec
    Можна вірити компромату Онищенко, можна не вірити компромату Онищенко. Але компромат існує і переданий спецслужбам США.
    Думаєте українська влада зможе виторгувати в США ігнорування фактів?
    Корупція в нинішньому Парламенті це вже факт. І головним винуватцем цієї корупції, за фактами компромату, є нинішній Президент.
    І для цього не потрібен компромат Онищенко. Про це і так всі знають.
    І що ми далі робитимемо?
    2 Dec
    А давайте закриємо очі. От є проблема – тотальна корумпованість Президента і Парламенту – а ми скажемо, що проблеми нема, а той, хто говорить про проблеми, є агентом Росії.
    І все.
    І нехай все іде, як іде.
    І як ви думаєте – що буде далі?
    Ви думаєте воно само якось налагодиться?
    Президент визнає, що він займався корупцією в Парламенті, а корумповані депутати визнають, що брали гроші за голосування? Вони всі покаються і заходяться боротися з корупцією чи будуть робити реформи?
    Ви в це вірите?
    Я не вірю.
    Україна повертає собі статус жалюгідної корумпованої країни
    2 Dec
    Революція Гідності була спробою громади України вирватися і перестати бути країною аутсайдерів.
    Тільки олігархічна влада, яку ми так і не змогли люструвати, зовсім не збиралися нічого змінювати.
    Саме в процесі нинішньої контрреволюції Україна повертає собі дореволюційний статус – жалюгідної корумпованої країни, де олігархічна влада вважає свій народ бидлом.
    Революційна практика показує, що реформи в одному міністерстві, в окремій корпорації, в окремій області не є можливими. Реформи можливі як системний процес в усій країні. Це справа української громади, бо влада не може, не хоче, не вміє.
    Допоки існує олігархічний консенсус, який уособлюють Президент, більша частина Парламенту та олігархічний Уряд, ніякі реформи в країні не будуть можливі.
    Україна лишатиметься корумпованою нереформованою бідною країною без жодних позитивних перспектив.
    Подальші зволікання з вирішенням цього питання згубні для України.
    Ніхто, крім нас, української громади, вирішити проблему не може
    2 Dec
    Я читаю багатьох провладних експертів і дивуюся. Хіба стоїть питання – бути достроковим перевиборам Президента та Парламенту чи не бути?
    Питання стоїть так – або громада відлюструє більшість правлячого класу мирним чином, або це буде здійснено шляхом громадянської війни.
    Чи ви вважаєте, що громадянська війна в Україні неможлива?
    Агов, експерти, соціологи і політологи, – візьміть на себе відповідальність, підтвердьте це, і чітко скажіть: ні, громадянська війна в Україні неможлива, бо, наприклад, АТО і путінська загроза її каналізує.
    Загроза громадянської війни це наслідок неспроможності правлячого класу і тих експертів, які його обслуговують, відчувати настрої громадян.
    Понюхайте повітря, добре понюхайте. Чуєте? Це запах палаючих шин. Хоч шини на Майдані ще і не палають. І можливо не будуть палати. А запах є.
    Потрібно готуватися до нового етапу революції. І можливо вона буде не на Майдані. Бо на цей раз олігархи за нього не заплатять.
    Маємо зробити дострокові президентські і парламентські перевибори
    2 Dec
    Скільки ще влада дуритиме нам голови тим, що план громадянського оновлення країни через перевибори придуманий в Росії?
    Ну місяць, ну два. Може більше, може менше.
    Але загляньте всередину себе – всі ми, хто хоче змести нинішню корумповану владу – невже ми є агентами Росії?
    Якщо ми не віримо самі собі в тому, що діємо в інтересах України, тоді кому вірити?
    Конституційний процес від громади. Люстрація від громади. Самоврядування (децентралізація) від громади. І реформи від громади.
    Дострокові президентські і парламентські перевибори.
    Це ми маємо зробити, українська громада.
    І ніхто, крім нас.
    2 Dec
    Обговорення:
    • философы и мыслители ничего не предложили
      2 Dec
      Евгений Дробков "Ви у глухому куті, безперечно, бо Не хотіли і Не хочете подивитися правді в вічі." - речь идет о так называемых "философах и мыслителях", которые не смогли (не захотели?) ничего предложить за весь обозримый период, чтобы смогло объединить стремительно исчезающий слой думающих людей Украины.
    • слушают единицы
      2 Dec
      Сергей Пауль Багато хто заклікав! І що? хто слухав?!.одиниці!!! Дурнів більшь ніж 80%!!! Чім усі наши політикані і користуются!
    • Україна стрімко програє
      2 Dec
      Mykola Bratiichuk Як тільки Порошенко, ставши президентом, не захотів притягнути до відповідальності судів КС, які змінили Конституцію під Янека вже стало зрозуміло, що ми (я теж) помилилися з вибором президента. ВІн нічого не буде змінювати. Він свого досяг - відіпхнув бандита, який закривав йому доступ до корита, а тепер прийшов його час сісти на потоки. Це був перший момент, коли ми закрили очі на дії "Гаранта".
      Другий момент. Вибори до Ради по старих правилах з тим пройдохою Охендовським. Ось цього нам не потрібно було робити в жодному разі. Вмовляння типу: ну нехай ще цей раз буде так, а потім ми поміняємо -від лукавого. Потім ви нічого не поміняєте. Так і вийшло.
      Україна стрімко програє. Це бачить Путін і чекає, коли в нас все так зогниє, що Захід сам попросить Путіна навести тут хоть який-небудь порядок. І ми дочекаємось того, якщо не виженем цього зрадника Порошенка. Ще на мирне вирішення можливість є. Якщо вона буде втрачена, то вирішувати буде Путін
    • был путч, а не революция
      2 Dec
      Евгений Самойлов Товарищь философ просто не понимает, что его обобщения касаются только ОООчень маленького круга лиц. Так и вспоминаются слова В.И.Ленина про движение "разночинцев"... Слишком далеко... Выстрел в никуда, весь пар ушел в свисток...
      Для обозначенных в опусе ОЛИГАРХОВ после этого измышлизма ни-холодно-ни-жарко. Сергей Дацюк топчется на месте возле границы, чтобы признаться, что Национальной Украинской Революции Гидности - не было, не было ни в историческом плане, не было ни в национальном плане, а был ПУТЧ одних олигархов в Украине против других. Остальное - пена, кровавая теперь, но пена. А Дацюк работает миксером, взбивающем эту кровавую пену.
      2 Dec
      • какие объективные признаки революции?
        2 Dec
        Vladimir Khotenko
        Пан Дацюк, так когда уже будут сформулированы признаки революции, т.с. на современном этапе? Раз марксистко-ленинское учение устарело, архаично и т.д.? Только пожалуйста, признаки должны быть объективными, без вот этого вот "революція залежить від загального емоційного стану громади" и не надо приплетать сюда, например, сексуальную революцию. Речь ведь не об этом.
        Причем тут эмоциональное состояние? Да, может быть эмоциональный подъем у тысяч и даже миллионов – но что это доказывает? Что это революция, а не государственный переворот? Тем более – удавшаяся р-я. Сомневаюсь. И это не зависит от глубины переживаний (даже оч. ярких) отдельного индивидума. Мало ли какие у кого переживания.
        Объективные признаки революции где? Да с примерами – вот была революция там... признаки такие...
        А иначе я любой чемпионат мира по футболу по "эмоциональному состоянию" масс смогу считать революцией...
    • Михо знает ответ
      2 Dec
      Яков Фельдман спросите у Михо, он знает ответ
    • потрібне кровопускання
      2 Dec
      Sergii Kryvoruka Підтримую філософа.
      Я за кровопускання. Вогнем і мечем. Включно із сім'ями і прислугою. Щоб пам'ятали нащадки до сьомого коліна.
    • когда прижмет — население сразу радикализуется
      2 Dec
      Вадим Дубински Есть всего два вида воздействия на процессы , с целью их изменения : 1. убеждение 2. принуждение.
      Первый в Украине за 3 года после Майдана полностью игнорится всем политическим классом (2-3 млн. "особей"). Второй (принуждение) распространяется на всех "проживающих" в Украине, без оглядки на их "желание" или "нежелание". Экономическое принуждение, т.е. экономический и финансовый кризисы, которые уже протекают в острой фазе, в ближайшие месяцы так обострятся, что даже самые завзятые порохоботы и бывшие рыго-януковощи завоют. Денег в долг больше никто не дает и не даст. За ТРИ года "потребили" 20 млрд. долларов кредитов и других заимствований, в 2017 нужно будет только расплачиваться. Вот при таком положении совковое пенсионерское и совковое "бюджетное" люмпен-колхозное "населения" - сразу радикализуются. Остался только один интересный вопрос : куда эта полит.звиздота побежит прятаться?
    • забрати ресурс в олігархії
      2 Dec
      Вадим Еремейчук Питання забрати ресурс в олігархії вже не обговорюється, всі хто проти — посібники олігархії та злочинного режиму Януковича.
      Далі йдуть варіації: від поділити, націоналізувати до капіталістичної реприватизації вкраденого. Я за останній варіант. Це і буде точкою сборки прогресорів. Все решта треба відкласти, як відволікаючі на даному етапі питання.
      Громада мусить вступити в бій за вкрадений в держави ресурс безпосередньо, бо інакше завжди буде обдуреним жебраком, що залищається в лузерах та втрачає країну. Влада — це активи, політика померла, досить нею бавитися.
      2 Dec
      Виктор Тодорюк Отобрать собственности..Блокировать доступы Олигархам к ресурсам..В первую очередь-дефицитным. Рули и рычаги - себе. В более достойные руки.
      • Конституция - один из..
      • Власть стандарта!
      • Право претензии. "Влада — це активи, політика померла, досить нею бавитися".
    • Не надо стыдится инстинкта власти
      2 Dec
      Виктор Тодорюк Не надо стыдится инстинкта власти. Не надо его прятать за туман слов..Самые сладостные властолюбцы- интеллектуалы..А интеллектуальная власть самая жесткая и непримиримая.
      И это тоже нормально. Надзирать, подозревать и подсказывать. По возможности-наказывать. Власть я имею ввиду как институт доступа к всеобщему уровню недоступности. Там где ящички сакральные носят.
    • берем власть-меняем владельцев
      18 Jun
      Виктор Тодорюк Интеллектуально честно сказать - берем власть-меняем владельцев. Теперь владеть этим всем добром будем..Т.к. более достойны (умнее. сильнее, честнее, моральнее, заслуженнее..и и т.д.)
      Основной вопрос революции - власть. Нет?
      18 Jun
      Власть это политический вопрос, и не моя задача. Моя задача поменять общие правила (Конституанта), люстрировать правящий класс и убрать из политики олигархов .
      Власть пусть берут те, кто может ею распоряжаться благородно. Все равно обществу в значительной степени власть не достанется
      18 Jun
      Зачем тогда обществу париться, если всё равно не достанется?
      Власть для общества - это более справедливый баланс свобод и обязательств граждан в государстве. Это и есть цель всех революций - больше власти обществу.
      Логично предположить, что чем более многочисленному и равномерному по структуре субъекту (обществу) попадает власть, тем лучше для каждого отдельного члена общества..
      .
    • відповідати треба і парламенту також
      2 Dec
      hrim _
      АВТОР знає, що Україна – парламентсько-президентська республіка і таке пише.
      Те, що нашу ВР можна "нагинати" ще не означає, що головна вина в тому Президента. Парламент – окрема гілка влади, нехай її дотримується, нехай її забезпечує. Адже, це норма Конституції. Й за це потрібно відповідати.
      П.С. Безвідповідальність ВР тягнеться ще від совка. Винні були генсеки. перші секратарі, потім і тепер президенти, а коли ж Парламент нестиме хоч якусь серйозну відповаідальність?
    • перевибори потрібні
      2 Dec
      Елена Величко
      "Хіба стоїть питання бути достроковим Парламентським и Президентським виборам...?"
      Ні, питання так вже не стоїть,боУкраїна то вже не та мала дівчинка, що тримала у руках" заводи – пароходи", ліс, корисні копалини та все у неї з рук просто брали, бо українцям ніби то вигідно все віддати...
      "Ніхто, крім нас", -оце треба було ще в 90-х зрозуміти.
      Хоча так, перевибори -то демократія, такі події, що треба змінювати склад, бо вже інше суспільство, а "вони"
      окопались, та якість та зміст повині бути інші, а "не білі прийшли – грабують, червоні прийшли..."
      Отож воно, що хочеш зробити добре – роби сам – "Ніхто крім нас!", пане Дацюк.
    • шлях окупації західних держав
      2 Dec
      Михаил Павленко Може все ж таки спробувати окупацію, шляхом тимчасового розподілу України на зони відповідальності західних держав (США, Канади, Великобрітанії, може ще Прибалтійських та Скандинавських держав). І з їх допомогою та під їх контролем пройти гільйотинний етап революції. Може хоч таким чином уникнемо громадянської війни.
      2 Dec
      • нащо воно їм треба?
        2 Dec
        Виталий Конченко Воно їм треба?
        2 Dec
        Михаил Павленко Мотивацією можуть стать створення Балтійсько-Чорноморського, як противаги Старій Європі, шовковий шлях, да і виробництво продовольства ні хто не відміняв (на якому ми там місці з виробництва зернових?) А потреба в продовольстві у світі зменшуватися не буде - не за горами чисельність людства 8 мільярдів, всі попоїсти бажають, навіть і в євросоюзі. Думаю навіть Трампа зацікавить підвісити Стару Євррпу.
      • реформування владних інститутів під наглядом держав англо-саксонського світу
        2 Dec
        Михаил Павленко Я більше за гільйотину, та за те щоб мечем пройтись по всій тій нечисті, яка створила і продовжує паратизавати на створеній ними фіодальній, клоново-кастовій (депутатсько-суддівсько-прокурорсько олігархічні) системі.
        А моя пропозиція полягає тільки в тому, що може таким шляхом ми зможемо уникнути величезної крові, як Німеччина (після другої світової), Японці, Південна корея. Може спробувати, в якійсь формі? Вас мабуть стурбував термін "окупація", але я мав на увазі не фізичну окупацію, а корінне реформування усіх владних інститутів в Україні (навіть їх повну ліквідацію і створення нових), під наглядом держав англо-саксонського світу. Нехай сюди приїдуть україномовні канадські судді і створюють нову судову систему, нехай відставний американський, канадський генералітет українського походження допомогає створювати нову потужну армію. Теж саме стосується і органів місцевого самоврядування, системи охорони здоров'я, освіти тощо. Ну неможливо реформувати всі ці совкові органи і системи не зруйнувавши їх повністю.
    • возможен распад без гражданской войны
      2 Dec
      Вадик Гордеев Очень надеюсь что обойдется без настоящей гражданской войны. Украина похоже и с помощью, и без помощи идет к распаду.
    • громадянська війна в Україні неможлива
      2 Dec
      Сергей Папков
      "Чи ви вважаєте, що громадянська війна в Україні неможлива?" (С. Дацюк).
      Мабуть неможлива. Для громадянської війни потрібна наявність принаймні двох великих і співмірних за чисельністю антагоністичних груп населення.
      Як приклад, громадянська війна в Росії на початку 20-го століття. Там жовтневий переворот зачепив життєві інтереси як мінімум 30% населення (дворянство, великі власники, заможний "середній клас"). Тому там громадянська війна тривала майже 5 років.
      В сучасній Україні є панівна "еліта" (1-2%) і решта населення, між якими колосальний розрив в статках. За такого співідношення можливі лише поодинокі ексцеси з кількома сотнями загиблих і масова швидка втеча за кордон зазначеної "еліти", як сталося в 2014-му.
      Відсутність потужного фундаменту у вигляді середнього класу, якому теж є що втрачати у випадку соціального катаклізму, робить "еліту" практично беззахисною. Дивно, що наша влада не бажає цього зрозуміти.
    • шукати в рядах олігархів тих, хто хоче змінити систему
      2 Dec
      Сергій Щокін Ситуація паршива. На президента немає ніяких надій. Громада сама не зможе подолати аваківську банду. Якось дивно виглядає Парубій, який гідно вів себе на Майдані. Ті, хто прийшов до влади, надто захопились збагаченням. Добре, що йде гризня між «братвой» - Оніщенко здав Порошенко американцям. Якщо є офіційна заява, вони не зможуть не зреагувати.
      Олігархів одним махом подолати не вийде. Треба шукати в їх рядах того, хто хоче змінити нинішні правила. Мені здається, що нинішня система влади якщо завалиться, то вся одночасно. Ситуацію в Україні деякий час будуть утримувати мери міст і сільські голови.
    • такі системи тільки знищуються, або самознизчуються
      2 Dec
      Сергій Марченко По одному правилу, все буде по прямій прямо в пустоту. Прямо до анігіляції. До речі ми вже переважно і так самі собою харчуємось давно (можливо як рак). Як під час голодомору, ми їмо самих себе. Україна зменшується по всіх статтях.
      Я важаю нас може спасти тільки чудо. Якесь дуже сильне зовнішне втручання в нашу прокляту систему. Допустимо що чудо стало, воно дасть тільки шанс, але ми уже розучилися майже щось робити, ми можемо, як мала дитина пальця знов почати їсти себе самі. Подивіться на саму нижчу сільраду, це в основному копя нашої системи, це її пагін.
      Самі люди колись не хотіли іти в колгоспи, за що їх стріляли і відправляли до Сибіру. А зараз люди шкодують за колгоспами. Люди як дарево, над яким ще було видно чисте небо а потім його закрили сусідні дерева, тоді дерево припиняє рости стрімко в гору, і росте в боки, а потім засихає. Колимь таку систему Гумільов називав "антисистемою". Він писав ща такі системи не реформуються. Вони або знищуються сусідами, або самознищуються.
      Це просто сценарій але я просто спостерігаю що ми ідемо точно по ньому. Других варіантів поки не видно.
    • розробка програм, починаючи з низу
      2 Dec
      Luba Fab Багато хто винен в тому, що з нашою країною діється. Чи варт зараз показувати - хто саме? Може, розробка програм, починаючи з самих приземлених рівнів, це те, що потрібно, щоб залишити своїм дітям країну живою. Як зверху правлять - вже всім і все відомо.
    • у громады должны быть представители
      2 Dec
      Alex Protsay Громада - да, но у громады должны быть представители, лучшие ее представители. А наши лучшие демсилы, увы, не хотят во власть идти...даже не транслируют это в общество, кроме тов. Саака))...им хорошо делать/мечтать о точечных реформах в змеином кубле, делая селфи и устраивая панели/факапы и прочие новомодные, но такие неэффективные сейчас штучки...где наши Робеспьеры, Мараты, Дантоны?...Троцкие, в конце концов))
    • успешная революция — это организация
      2 Dec
      Артем Дугин именно так: успешная революция - это организация. Её глашатаи и трибуны - тоже часть организации.
    • чи є МИ і нащо здатні ті, що є?
      2 Dec
      Олександр Гнєдаш Теза безсумнівно вірна - "Ніхто крім нас!", але чи є МИ і нащо здатні ті, що є?
      Як на мене, дуже мало на що, якщо нездаті навіть уяснити, що державна СИСТЕМА, про яку ми всі мріємо і яку вербально намагаємося "будувати" в неявному вигляді вже існує і її необхідно лише "проявити та закріпити". Ця система, як і будь-яка інша, має свій природній, гармонійний, збалансований стан (оптимальний), досягнення якого тільки і може бути і національною ідеєю, і метою, і об'єднавчою ціллю всіх системних соціальних і екогомічних реформ. Ні про що сперечатися і нічого придумувати - відповідь завжди схована в УМОВІ задачі, котру ніхто не розуміє і не прикладає зусиль, щоб дійсно зрозуміти.
    • кристалізувати це поняття "нас"
      2 Dec
      Игор Левчук Ніхто крім нас! Чудове і близьке гасло. Але потрібно вже починати кристалізувати це поняття "нас". Принаймні тих, хто готовий поступитись частиною власного его і амбіцій заради спільного. І не просто для чергових інтелектуальних чи мітингових драглів, а для реального результату. Якісно нової концепції якісно іншої національної і державної моделі.
    • некому "порулить"
      2 Dec
      Виктор Тодорюк Перед развалом сссэра был такой лозунг.."Партия! Дай порулить!".Не понимая, что это..порулить и партия..Да и сама партия не понимала своей функции, зачем она...Порулили..
      Теперь есть идея, что есть некие граждане в некоем гражданском обществе, что будут мудро страну из кризиса выводить.....Нет таких. Это трагическая иллюзия. Людям, ничего толком не умеющим, депрофессионализируемым и деинституционализируемым, банально хочется места под сонцем. Власти, славы и денег..Ну и гендера немного...
      В ситуации деградирующего и дегенерующего общества любые реформы иди революции ведут к ухудшению ситуации..
    • Так що робити?
      2 Dec
      Артем Дугин Так що робити, Сергій Аркадійович? Куди бігти, що робити? "Тиснути"? Мочити, може ))))? Їм не лячно, направду, не соромно. Вони все бачили, вони знову заробляють. Хаос лишень в мізках дезорганізованої, деморалізованої громади. Система призвичаїлась, і навіть набирає силу.
    • як "мирним чином" відлюструвати більшість правлячого класу?
      2 Dec
      Сергій Єрмоленко Я не бачу механізму як "мирним чином" відлюструвати більшість правлячого класу. Більше того я стверджую що цього механізму апріорі не може існувати бо ця сама влада ніколи не погодиться на його застосування навіть якщо його комусь вдасться знайти.Ставки занадто високі. А раз так то і шлях тут один. І він безальтернативний подобається це комусь чи ні.
  39. ЩО РОБИТИ З МОРАЛЬНИМИ УРОДАМИ?
    13 Dec
    ЩО РОБИТИ З МОРАЛЬНИМИ УРОДАМИ? Джерело
    Сергей Дацюк 13 грудня 2016
    На тлі радикалізації в Україні питання представників влади, що зловживають довірою, залишається невирішеним.
    Моралізаторство
    13 Dec
    Сергей Дацюк
    Мораль це цивілізаційна установка колективної свідомості
    13 Dec
    Сергей Дацюк
    Мало хто любить моралізаторство. І зазвичай українці не дуже часто моралізують. Але в часи інтенсивної деморалізації, яка відбувається зараз на наших очах, найбільш важливі аспекти потрібно проговорити.
    Мораль це цивілізаційна установка колективної свідомості на виживання певної спільноти, яка може утверджуватися в так чи інакше сформованих в загальних мотиваційних настановах, публічних правилах співжиття та намірах колективного несвідомого. Найбільш важливими при цьому є саме публічні правила життя, тому на них зазвичай звертають більше уваги. Але іноді в кризових ситуаціях доводиться згадувати навіть загальні мотиваційні настанови та наміри колективного несвідомого.
    Навіть у Робінзона, якщо він не здичавів і продовжує жити як людина, є мораль у вигляді слідування традиціям та ритуалам повсякденного життя та у вигляді внутрішнього монологу оцінки своїх бажань та дій.
    Порушення норм веде до загибелі цивілізації
    13 Dec
    Сергей Дацюк
    Дуже часто мораль означують віднесенням до певної частини суспільства (віруючих (християнська, буддистська і т.д.) чи певного класу, страти, шару (буржуазна мораль, мораль правлячого класу і т.д.)
    З 10 християнських заповідей не всі пройшли випробування часом. І не всі важливі для цивілізації норми моралі вміщують 10 християнських заповідей. На сьогодні для виживання цивілізації найбільше значення мають всього три норми: 1) не убий; 2) не укради; 2) не зловживай довірою.
    Ці три норми є такими, порушення яких веде до загибелі цивілізації як актуальної спільноти теперішнього часу – тобто як суспільства.
    Мораль і толерування
    13 Dec
    Сергей Дацюк
    Водночас постмодернізм вносить велику смуту у традиційне бачення моралі тим, що множинність істин так чи інакше проекціюється на множинність моральних настанов, які визнаються як обмежено легітимні. Постмодернізм змушує визнати, що мораль є не тільки як всезагальна, але і мораль певних суспільних груп.
    Звідси походить уявлення про "квір" (від англійського queer – дивний, незвичайний), тобто специфічні норми моралі. З самого початку цей термін вживався до означення способу життя гомосексуалів, але згодом він все більше вживається до будь-яких вузьких спільнот, які не є носіями моралі більшості суспільства.
    Окрім того, виникає питання, як далеко може зайти наше толерування в своєму іншуванні. Вочевидь толероване іншування не може заходити далі трьох критичних для цивілізації норм. І навіть, якщо держава нав'язує толерантність щодо якогось сумнівного для суспільства квіру, то суспільство саме опирається його толеруванню, тобто виправляє помилки держави.
    Моральні уроди
    13 Dec
    Сергей Дацюк
    У будь-яких суспільствах щодо моралі ми можемо бачити такі групи людей – морали (ті, хто дотримуються більшості моральних норм), квір (ті, хто дотримуються основних трьох цивілізаційних норм, але мають варіанти відхилень щодо окремих менш важливих норм), аморали (ті, хто порушують хоча б одну з трьох цивілізаційних норм).
    Але є ще одна група людей, яка завжди існувала і лише в останній час змогла інституціоналізуватися як стійка спільнота. Це люди, які живуть в суспільстві, визнають необхідність бути соціалізованими і демонстративно визнають правила моралі як такі, але які їх приховано порушують. Їх можна називати як завгодно – лицеміри ханжі, дворушники. Але коли мова йде про приховане порушення хоча б однієї з 3 цивілізаційних норм моралі, тоді їх називають моральними уродами.
    Тобто моральні уроди це приховані аморали щодо основних трьох цивілізаційних норм – приховані вбивці, приховані злодії, приховані зрадники (чи приховані порушники довіри).
    Цивілізація опирається в своєму розвиткові на моралів. Цивілізація випрацювала непогані механізми для пошуку та ізоляції аморалів. Цивілізація веде дискусії щодо толерування квіру. Але цивілізація не знайшла інституціоналізованого способу боротьби з моральними уродами.
    Моральні уроди як загроза суспільству
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    Найбільша небезпека — "моральні уроди", що приходять до влади
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    Найбільшу небезпеку становить ситуація, коли "моральні уроди" приходять до влади в суспільстві-державі. А якщо "моральні уроди" приходять до влади декілька разів підряд, то суспільство як цивілізація починає руйнуватися.
    Найголовніша проблема Революції Гідності, яку сподівалася вирішити українська громада, – руйнування держави. Тобто держава була зруйнована настільки, що в Україні були відсутні як легітимні всі державні інституції, окрім того, фактично не було армії.
    Після Революції Гідності українська громада в солідаристській єдності з правлячим класом почала відтворювати державні інституції.
    Але одразу ж виявилася неперебутня риса українського правлячого класу – "моральне уродство".
    В глибині душі правлячий клас продовжує ненавидіти чи зневажливо ставитися до громади. В глибині душі правлячий клас продовжує вважати, що має право обкрадати власну громаду. В глибині душі правлячий клас вважає, що має право провокувати громадянську війну, використовувати зовнішню війну і заробляти на цих війнах. В глибині душі правлячий клас вважає, що може імітувати боротьбу з корупцією і підтримувати існування системної корупції. В глибині душі правлячий клас брехливий і боягузливий, консервативний і не здатний на радикальні інновації.
    Оскільки українські олігархи платили за повсякденне буття Майдану 2013-2014-их років, то в них склалося враження, що вони і керували тим Майданом, що вони і були головними суб'єктами Революції Гідності.
    З часу Революції Гідності багато державних інститутів були відновлені в мінімальній якості свого існування.
    Зловживання громадською довірою та руйнація суспільства
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    Але правлячий клас, зловживаючи громадською довірою, початки якої були закладені під час Революції Гідності, в процесі контрреволюції, яка досить швидко настала після революції, зруйнував щось більше, ніж держава – він руйнував саму довіру в суспільстві, перш за все, довіру до правлячого класу в цілому.
    Ті, кому ми хоч трохи вірили і кого обрали у владу, не просто знову почали займатися корупцією: вони відтворили системну корупцію в тих же самих чи може навіть більших масштабах, яка була за режиму Кривавого Президента.
    Якщо корупція попереднього режиму була просто аморальною, бо ті люди ніколи не апелювали до моралі та до гідності, то корупція нинішнього режиму, супроводжувана моралізаторськими заклинаннями до суспільства, побудована на крові захисників Майдану та воїнів АТО. Тобто ця корупційна контрреволюція на тлі апеляції до моралі є моральним уродством.
    Ми в Україні стикнулися з тією ж проблемою, що і в Росії, де частина державного бюджету витрачається на неправомірний та брехливий захист дій влади через пропаганду та контрпропаганду. В Україні ж просто частина тіньових коштів олігархічної влади витрачається на її неправомірний та брехливий захист через пропаганду та контрпропаганду.
    Відтак сьогодні ситуація набагато гірша, ніж навіть була в 2013-му році перед початком Майдану. Тоді була зруйнована держава. А зараз ми маємо суспільство, що руйнується власним правлячим класом – в зневірі, в апатії, в депресії.
    Зовнішні обставини руйнування українського суспільства
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    Причому руйнування українського суспільства має ще і зовнішні обставини.
    Враховуючи політичні помилки української влади в процесі виборів в США і напруження стосунків з Трампом, наша влада тепер змушена брехливо говорити про підробку деяких підписів у "чорній бухгалтерії" Партії Регіонів. Це фактично означає дуже серйозну річ: раз був підроблений один підпис, то можуть бути підроблені і інші. А це в свою чергу означає, що українські корупціонери, підписанти в "чорній бухгалтерії" Партії Регіонів, можуть уникнути покарання просто тому, що вони ставили свої корупційні підписи разом з Манафортом.
    Так глобальна корупція всередині геополітичної доцільності заважає українцям долати їх власну корупцію.
    Так само і дії Росії як агресора. Вони спрямовані на те, щоб не дати українцям повстати проти своєї корумпованої влади, бо будь-яке повстання може бути використане Росією проти України.
    Тобто зовнішня агресія Росії не дозволяє українцям вільно протестувати проти влади.
    Так геополітика підтримує в Україні процес знищення її суспільства власними моральними уродами, які отримують підтримку на міжнародному рівні.
    Отже деградація правлячих класів в різних країнах світу досягла високого рівня, і одні моральні уроди підтримують існування інших моральних уродів.
    Україна має можливість розірвати цю кругову поруку морального уродства, бо ми якраз ще можемо поновити процес революції.
    Яким чином можна відвернути небезпеку руйнування суспільства?
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    Обман української громади — це цивілізаційний злочин
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    Великий суспільний резонанс отримав виступ Анатолія Гриценка на Шустер LIVE 09.12.16. При 100% підтримці аудиторії пан Гриценко сказав, що найбільш ефективним для відновлення суспільної довіри буде в часи війни публічний розстріл Президента.
    Безліч ліберальних критиків і тим більше захисників Президента (так званих "порохоботів") заговорили про Піночета, про репресії, про фашизм і т.д.
    Чому ж виникає підтримка таких ідей в суспільстві?
    Суспільство не бачить іншого виходу, як захиститися від саморуйнації, яку нав'язує йому правлячий клас.
    Обман української громади, яка довірилася правлячому класу в часи війни, це цивілізаційний злочин.
    Руйнація країни
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    Ні революція, ні війна не справили враження на український правлячий клас і не змусили його до очищення та переосмислення своїх дій.
    Українське суспільство було дуже терпляче. Ми закрили очі на трагедію під Іловайськом. Ми закрили очі на спробу узурпації Президентом права на зміну Конституції в інтересах зовнішнього ворога в процесі "Мінських домовленостей". Ми закрили очі на світовий офшорний скандал щодо нашого Президента, через який політичні лідери двох країн пішли у відставку. Ми закрили очі на звинувачення депутатом Лещенко оточення Президента у корупції і погодилися терпіти владні репресії проти нього. Ми зараз знову готові закрити очі на звинувачення Онищенка як співучасника корупції Президента України в Парламенті України.
    Якщо ми і далі будемо закривати очі і продовжувати пасивно спостерігати, як правлячий клас знищує країну, то країни просто не залишиться.
    Зруйноване суспільство більш небезпечне, ніж зруйнована держава
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    Справа вже не в державі. Зруйноване суспільство більш небезпечне для існування країни, ніж зруйнована держава.
    Саме тому суспільство підтримує самоочищення у вигляді смертної кари для Президента та найбільш одіозних корупціонерів його режиму.
    Ніяких Майданів, лише точкове насилля – ось як думає суспільство.
    Але правлячий клас має силу опиратися насиллю проти нього, і це означає громадянську війну.
    Тобто фізичне знищення моральних уродів це все, що залишається українській громаді. Ескалація війни з Росією це все, що залишається українській владі для того, аби втриматися.
    В такій логіці вибір, що залишається, – або внутрішня громадянська війна, або зовнішня війна.
    Тобто якщо ми не підтримуємо позачергові парламентські та позачергові президентські перевибори, то це значить, що ми підтримуємо війну.
    Дострокові перевибори краще, ніж війна
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    З іншого боку, лишається проблема – як позбавитися моральних уродів всередині правлячого класу? Адже вони знову спробують переобратися у владу через позачергові перевибори.
    Фізичне знищення їх це не вихід. Навіть не дивлячись на загрозу їх опору і розгортання повномасштабної громадянської війни, існують більш неприємні наслідки. Після насилля ми довго не зможемо відновити довіру в суспільстві, бо насилля творить не менш небезпечних монстрів-насильників, які забажають влади, не маючи морального права на владу.
    Потрібен публічний та легітимний процес люстрації
    14 Dec
    Сергей Дацюк
    У суспільства не вистачить ані ресурсів, ані часу, щоб довести в судовому порядку злочин кожного з такої маси корупційно збагачених представників правлячого класу.
    Кількість корупційних скандалів в Україні зростає в геометричній прогресії. Організатори корупції знаходяться в усіх основних державних інститутах.
    Не можуть мікроскопічні зусилля НАБУ та НАЗК здолати системну корупцію в Україні.
    Потрібен публічний та легітимний процес люстрації за ознакою обґрунтованої підозри у корупції та наявного ганебного багатства.
    Конфіскація нелегітимних статків та заборона займати публічні посади – єдиний вихід.
    Це може бути частиною процесу перезаснування країни через громадський процес Конституанти.
    Тільки такий вихід може дозволити мирно позбавитися від моральних уродів.
    14 Dec
    Обговорення (крім того, що в пунктах)
    • если ничего не делать, мы сами становимся уродами
      14 Dec
      Adams Xin С хроническими моральными уродами надо покончить в формате "тихо и без пыли", а со случайными моральными уродами надо провести перевоспитание в духе "громко и эффектно"..а если ничего не делать, мы сами становимся уродами...
    • Кто конкретно должен этим заниматься?
      14 Dec
      Роман Химич Кто конкретно должен этим заниматься?
      Спрашиваю о людях, которые "тихо и без пыли" должны физически уничтожить моральных уродов? В Красной России этим занималась ЧК. В Красном Китае - Кан Шэн и его подручные. Какая из моделей предлагается?
      14 Dec
      Adams Xin предлагать?..почему иностранцы должены все время Украине чего то "предлагать"?...как Украинец вы должны сами выбрать свои пути и брать на себя ответственности, однажды мир уже предлагали вам подписать Будапештский Меморандум..потом газовое соглашение..Минск 1,2..коридор у Иловайска...давайте уже сами делать выбор а не смотреть на то чего вам "предлагают", иначе Украина погибнет...
    • все зависит от силы воли народа
      14 Dec
      Adams Xin в Риме это "Проскрипции", в Китае это 满门抄斩, в Японии это 一族全員が処刑され...ничего нового нет, все зависит от силы воля народа и ответственности правителя..
    • физическое уничтожение
      14 Dec
      Sergii Kryvoruka Я все ж таки за фізичне винищення моральних уродів. Це буде щеплення для майбутніх поколінь. Смерть - сьогодні це єдиний стримуючий фактор для е-уродів (елітоуродів)
      14 Dec
      Adams Xin Люди же всегда знали что делать с сорняками в своем огороде))
    • який ресурс конфіскація нелегітимних статків
      14 Dec
      Роман Химич З одного боку "У суспільства не вистачить ані ресурсів, ані часу, щоб довести в судовому порядку злочин кожного з такої маси корупційно збагачених представників правлячого класу."
      З іншого "Конфіскація нелегітимних статків та заборона займати публічні посади – єдиний вихід."
      Для другого пункту потрібен такий саме ресурс примусу, як і для першого. Нездатність на перше означає нездатність на друге
      14 Dec
      Евгений Яровой Типи примусу відрізняються - в першому випадку через непрацюючу судову систему, в другому - рішення приймається в комплексі, одноразово.
      Я зрозумів С.А, що тут він саме про спосіб впровадження, а не про силу примусу, яка потрібна
      Багато хто чекає коли в лімузин олігарха полетить перша цеглина. Допоки що - не полетіла.
      А коли вже полетить - розберемося
    • Досить ОДИН РАЗ зібратися на Майдані
      14 Dec
      Михайло Славненко Щоб полетів камінь треба щоб від "Геть" здригнулася бруківка і в АП задрижали шибки. "Це єдиний шлях. Досить ОДИН РАЗ зібратися на Майдані, щоб ВСЕ змінилось і наволоч побігла, не чекаючи ешафотів."
  40. АНТИНАРОДНИЙ РЕЖИМ
    14 Feb
    АНТИНАРОДНИЙ РЕЖИМ джерело
    Сергей Дацюк Філософ
    14 лютого 2017
    Констатація "антинародного режиму"
    14 Feb
    Сергей Дацюк
    Вже вкотре в Україні створено антинародний режим. Український правлячий клас не здатний перебувати навіть у позірній солідарності з українською громадою чи хоча б приховувати власну нелюдську зажерливість довше трьох років.
    Цей політичний цикл з дивною послідовністю постійно відтворюється в Україні. Політичний режим вибудовується і відсторонюється від народної підтримки протягом трьох років вже вкотре в сучасній історії України.
    Водночас констатація "антинародного режиму" це лише експертна оцінка. І як свідчить знову ж таки сучасна історія, від експертної констатації до загальнонародного протесту має пройти деякий час (місяці, але не роки).
    Три експертних консенсуси
    14 Feb
    Сергей Дацюк
    З моменту контрреволюційного перевороту в квітні 2016-го року, ми мали різний стан суспільства: розгубленість, депресію, спробу млявих протестів з апеляцією до влади на річницю початку Революції Гідності та вже спробу прямого протистояння з владою зараз до річниці піку Революції Гідності.
    Відтак і настрої експертів теж змінювалися. За цей час відбулося три потужні синхронізації експертних позицій, які дозволили і суспільству переходити від одного емоційного стану до іншого. Ці синхронізації можна розглядати як експертні консенсуси, що виникали поза мейнстримом владного дискурсу в олігархічних ЗМІ.
    Перший експертний консенсус виник протягом першої половини 2016-го року щодо мінського процесу. Влітку 2016-го року експерти почали шукати інші формати діалогу "Захід-Україна-Росія", відмінні від "мінського формату".
    Влада продовжувала наполягати, що "альтернативи мінському процесу немає", і це був перший розкол між владою та експертами. Влада обстоювала "мінські домовленості" як елемент українського олігархічного консенсусу, захищаючи його примусом Заходу та загрозою посилення війни з Росією, а експертний консенсус виходив з розуміння громадянської позиції та інтересів всього суспільства України.
    Всі експертні інновації та можливі нові підходи до зміни мінського формату були владою проігноровані. Причому влада постійно посилалася на слабкість української позиції та тиск Заходу. Водночас посилювати українську позицію влада не бажала.
    Цей експертний консенсус не зміг перерости в громадський консенсус і стимулювати достатньо громадської активності для протесту проти влади. Млявий протест з апеляцією до влади на річницю початку Революції Гідності показав, що суспільство ще не вийшло зі стану соціальної депресії та апатії.
    Другий експертний консенсус був наслідком першого і приводом до нього стала сумнозвісна стаття Пінчука про необхідність болючих компромісів з Росією. Згодом стало відомо, що та стаття була прямо інспірована з президентської адміністрації і слугувала своєрідним зондуванням владною командою відношення суспільства до можливих компромісів з Росією і здачі національних інтересів України.
    З цього приводу відбувся другий експертний консенсус (грудень 2016-го – січень 2017-го), оскільки вихід з мінського глухого кута експерти бачили зовсім не там, де його бачила влада та кинутий нею під народне обурення олігарх Пінчук.
    Це був другий розкол між владою та експертами. Влада здійснювала маніпулятивне просування цього елементу олігархічного консенсусу за кордоном, уникаючи фахової експертної та широкої громадянської дискусій. Тобто компроміси та національна зрада готувалися маніпулятивним чином.
    Відтак другий розкол був не тільки між олігархічним консенсусом та експертним консенсусом. Це також породило громадський консенсус – громада вирішила діяти, не оглядаючись на владу.
    Цьому сприяли зокрема і рішення влади про підняття мінімальної зарплати, специфічні умови чого загнали сотні тисяч приватних підприємців у тінь, змусивши їх відмовитися від офіційної сплати податків. Отже нездатність до відвоювання територіального суверенітету України наклалася на економічну бездарність влади.
    Третій експертний консенсус стався щодо блокади громадськими активістами торгівлі України з окупованим Донбасом вже в лютому 2017-го року. Блокада торгівлі з Донбасом після ультиматуму громадянських активістів так званим ДНР-ЛНР почалася в грудні 2016-го року.
    Блокада торгівлі з окупованим Донбасом була наслідком того, що громада більше не бачила виходу для України з невизначеної ситуації війни разом з цією владою і пропонованими нею шляхами.
    Торгова блокада окупованого Донбасу це початок своєрідного третього Майдану, хоча це відбувається і не в Києві. Ця блокада – не тільки проти Росії та керованих нею сепаратистів так званих ДНР-ЛНР, вона також проти нинішньої української влади, яка знаходиться в Києві.
    Влада прямо і безпосередньо сформулювала щодо блокади окупованого Донбасу черговий елемент олігархічного консенсусу. Експертний консенсус склався знову в ситуації розколу з олігархічним консенсусом влади.
    Давайте більш детально розглянемо третій консенсус щодо блокади окупованого Донбасу.
    Блокада торгівлі з окупованим Донбасом – експертний та громадський консенсуси
    14 Feb
    Сергей Дацюк
    Влада довго відмовчувалася щодо цієї блокади. Зокрема Президент України досі не заявив однозначної і зрозумілої позиції з цього приводу, відбуваючись неясним коментарем.
    Але торгова блокада так званих ДНР-ЛНР вперше створила ситуацію, яку неможливо довго тягти. По-перше, її затягування не хочуть олігархи, які постійно на цьому втрачають гроші. По-друге, її затягування призводить до подальшої мобілізації антивладних громадських активістів. По-третє, її затягування створює тиск ДНР-ЛНР-Росія-Захід на Україну. По-четверте, парламентські ініціативи про введення військового стану на території окупованого Донбасу та про одностороннє з боку України оголошення цих територій окупованими не залишають владі часу на маневри.
    І тут чи не вперше за останній час громада змусила владу зробити вибір між загальнонаціональними інтересами та олігархічними інтересами.
    Прем'єр-міністр Володимир Гройсман прямо і безпосередньо став на бік олігархів.
    Замість підтримки громадської ініціативи він заявив про те, що Україна не зможе обійтися без вугілля і пригрозив віяловими відключеннями електроенергії та введенням надзвичайного стану.
    Олігархічно-громадська дилема влади полягає у наступному.
    Якщо влада знаходиться на боці громади, то вона має виходити з позиції захисту її довгострокових інтересів та основних цінностей. Основною цінністю українців в ситуації війни є не комфорт, а відвоювання власної економічної незалежності – як від Росії, так і від українських олігархів. Тобто в цій позиції потрібно було б послідовно та невпинно позбавлятися впливу на Україну як економіки окупованої території, так і олігархічного контролю за економікою, звертаючись до громади по підтримку.
    Якщо влада знаходиться на боці олігархів, то вона має говорити: 1) про неможливість користуватися ніяким іншим вугіллям, ніж тим яке поставляється з окупованого Донбасу, кришується Урядом та на якому заробляють олігархи; 2) про загрозу віялових відключень в разі відмови від використання вугілля з окупованого Донбасу та про надзвичайний стан; 3) про загрозу для економіки прилеглих районів окупованого Донбасу від торгової блокади.
    Тобто війна це завжди ціннісний вибір. Якщо не йдеш на компроміс з цінностями, є шанс перемогти. Якщо пішов на компроміс з цінностями, вже програв, навіть якщо це видно не відразу.
    Уряд на позиції громади мав би шукати можливості модернізації всіх електростанцій під вугілля на підконтрольних нам територіях та диверсифікації поставок або взагалі перехід на поставки потрібного вугілля з інших джерел. Окрім того, він би мав закликати українську громаду потерпіти, допоки йде унезалежнення економіки від окупованих територій та від олігархічного контролю за енергоносіями.
    Але Уряд став на позицію олігархів і фактично оприлюднив новий елемент олігархічного консенсусу – залишити вплив окупованих територій та Україну.
    Подивіться на те, хто проти блокади окупованого Донбасу. Прем'єр-міністр Володимир Гройсман, який по суті шантажує українську громаду відключеннями електроенергії тавведенням надзвичайного стану в країні. Бізнесмен Тарута, який не може ніяк для себеприйняти примат цінностей політичної та економічної незалежності над економічними інтересами. Газета олігарха Ахметова "Сегодня" веде просто інформаційну війну проти блокади.
    В цьому процесі експертний консенсус знову збігся з громадським консенсусом, а олігархічний консенсус знову їм протистоїть. Але цього разу також влада почала діяти силовим чином.
    Спроба влади розігнати громадських активістів учасників блокади силовим чином це лише початок.
    Влада на цьому не зупиниться. Пропонований нею надзвичайний стан в економіці – це лише один з можливих способів введення олігархічної диктатури в Україні.
    Фактично в Україні створено антинародний режим, який вперто і не дивлячись ні на що просуває інтереси олігархів, силовим чином подавляє громаду, прямо і безпосередньо загрожує самому існуванню держави.
    Антинародний режим і що з ним робити?
    14 Feb
    Сергей Дацюк
    Владний режим впродовж останніх трьох років з часу перемоги Революції Гідності сформувався як антинародний.
    Цей режим не здатен повернути територіальну цілісність країни. Він готується до компромісів, а не до перемоги над ворогом.
    Цей режим продовжує підтримувати олігархів та практикувати корупцію, фактично знищує середній клас, руйнує українську банківську систему, розганяє інфляцію та приховує її.
    Цей режим ігнорує громаду на експертів. Цей режим протягом більше року засвідчив свою нездатність до фахових дискусій, широкого громадського обговорення питань, що торкаються всієї країни, спричинився до широкомасштабних маніпуляцій у ЗМІ.
    Запропонована Юлією Тимошенко відставка Прем'єр-міністра Гройсмана можливо дасть якийсь невеликий шанс на зміни. Але лише відставкою Гройсмана неможливо подолати суть цього антинародного режиму.
    Разом з Гройсманом відповідальність мають понести і Порошенко, і Парубій, і Луценко, і Гонтарева.
    Дилема ситуації і справжня її нереально-драконівська суть полягає от у чому – прийняття закону про окуповані території та введення військового стану на окупованих територіях та для державних і муніципальних чиновників де-факто означатиме пряму дорогу до диктатури в Україні.
    Без таких кроків неможливо. А такі кроки за умов антинародного режиму приведуть до диктатури антинародного Президента.
    У нас не лишилося можливості діяти через дострокові парламентські та президентські перевибори. І це дуже велика проблема.
    Тому я не бачу жодного іншого виходу як воювати водночас і проти зовнішнього і проти внутрішнього ворога в ситуації антинародної диктатури.
    17 Feb
    • терміни "Антинародний" та інші
      17 Feb
      Alexander Dzyzenko Можливо слід ввести якусь градацію? Антинародний, це досить розмито, адже що саме вважать народним інтересом? Реформи, наприклад, вони болючі для широкого загалу, проте якщо вони об*єктивно необхідні і влада береться їхпроводить, то чи є вона антинародною? Пропоную оперувати поняттям "антиукраїнська влада". Це влада, яка веде капітулянтську політику перед внутрішнім та зовнішнім ворогом.
      Проте відсутність наступу тут і зараз, млментальне звільнення окупованих територій, це ще не ознака антиукраїнської влади. Можливо, що треба ще рік-два-три, аби склались умови для наступу. Владі можна закинути шіба що суцільне, щільне мовчання з приводу війни, бачення владою її кінця, на яких умовах, тощо. Влада не виконує консолідуючої функії в суспільстві. Знову таки, а з ким воюємо? Відповіді нема, а отже і цілі нема, вона не визначена. А як можна воювать проти неідентифікованої цілі? І ще. На мій погляд треба вводить термін влада буржуазії, а не лукавить із "влада олігархів". І знову таки, звідкіля ведеться рекрутинг до влади? Виключно із середовища буржуазії. Тої буржуазії, що совєю некометентною діяльністю забезпечує нам переостаннє місце (останнє у молдован) по всіх економічних, та соціальних показниках. Чи тось вважає, що 40% домогосподарств, що сіли на субсідію, це виключно заслуга Ахмєтова та Порошенко? Що середній рівень заробітної плати в 5200 грн, це заслуга виключно Ахмєтова, Порошенко, та Гройсмана? Що продуктивність праці в вісім разів менша за ФРН, це також виключно вони?
    • время покажет антинародность режима
      14 Feb
      Вадик Гордеев Режим не просто антинародный. Он гораздо хуже и время это покажет - если Украина останется независимым государством. В чем у меня лично большие сомнения.
    • у этой Команды уже нет стратегического ресурса выживания
      17 Feb
      Михаил Подоляк Отличный текст, рельефно обозначающий во-первых, тотальный непрофессионализм гос/менеджеров; во-вторых, их средне- и долгосрочную растерянность; в-третьих, тотальную разорванность вертикальных коммуникаций и в-четвертых, попытку самоизолироваться и силовым способом законсервировать этот статус-кво)))...
      В любом случае, у этой Команды уже нет стратегического ресурса выживания...
    • чи мусять відповідати інтелектуали?
      17 Feb
      Олен Болегский А чи мусять нести відповідальність публічні інтелектуали, які привели до влади чинного (злочинного) президента після перемоги Революції Гідності?
      17 Feb
      Ivan Box нажаль за всі роки незалежності публічні особи (журналісти, інтелектуали) не спромоглися виробити загальноприйнятні правила реалізації власної відповідальності. біда в тому, що і після трьох років не беруться до справи. так, поодинокі випадки, що не роблять погоди
      17 Feb
      Сергій Марченко треба жити самому за себе і відовідати самому за себе і не спихувати на когось
    • якості «експертного консенсусу» — не причина недостатньої громадської активності
      17 Feb
      Ivan Box «…Цей експертний консенсус не зміг перерости в громадський консенсус і стимулювати достатньо громадської активності для протесту проти влади. Млявий протест з апеляцією до влади на річницю початку Революції Гідності показав, що суспільство ще не вийшло зі стану соціальної депресії та апатії…». вплив якості «експертного консенсусу», як причина не достатньої громадської активності не розглядається. укрсуч експерти поза критикою?
    • чому серед "експертів" так мало фахівців
      17 Feb
      Yuriy Chepusov Хто винен в тому, що серед цих "експертів" так мало економістів, юристів, господарників та підприємців, які своїм успішним професійним досвідом довели б право висловлювати обгрунтовані думки по тому чи іншому напрямку питань?
      17 Feb
      Юрій Шеляженко Експертам, які втратили зв'язок з реальністю, варто було б взяти паузу і продумати, що вони верзуть.
    • чому експерти та інтелігенція не об'єднані
      17 Feb
      Yuriy Chepusov Хто винен в тому, що ці "потужні експертні консенсуси" виглядають як купка часто беззмістовно-емоційних твітів у соцмережах? Хто винен в тому, що у цих експертів та начебто справжніх еліт не вистачає "мегагерців" зрозуміти необхідність об'єднання та створення більш-менш сталих структр (на кшталт польського клубу католицької інтелігенції) - та певного притушення особистих амбіцій та гонору для цієї мети? Так звана "влада", навпаки, демонструє здатність до такого об'єднання, для досягнення своїх всім зрозумілих простих цілей, незважаючи на внутрішні протиріччя і демонстративні війни на публіку - достатьньо подивитись на особовий склад, одні і ті ж самі обличчя вже роками, в різних комбінаціях та конфігураціях. Не дивно, що вони так до цих "консенсусів" ставляться. Чують тих, хто голосно, чітко, обгрунтовано та системно висловлює ті чи інші речі та може примусити себе почути.
    • кто может взять в руки управление?
      14 Feb
      Михаил Подоляк
      Но, полагаю, куда важнее разобраться в качестве ... протестной элиты: кто сможет взять управление в руки и не просто взять, но успокоить, стабилизировать ситуацию, предложить временный консенсус по базовым вопросом, осуществить эффективный аудит наследия, провести быструю и шоковую (для номенклатуры) модернизацию бюрократии etc... Забрать можно... Дальше опять "трехлетний цикл разочарования?"
    • чому претенденти на нову еліту не творять майбутнє?
      15 Feb
      Степанчук Геннадій Вже вкотре народні активісти чекають, що Хтось створить для них і для народу народний режим. Вже вкотре народні активісти героїчно і категорично не бажають сповідувати фундаментальний принцип: якщо Хтось робить не те, що потрібно - немає іншого шляху, як зробити це Самому. Вже вкотре претенденти на нову еліту зайняті прогнозуванням майбутнього, а не його творенням. ЦЕ І Є КЛЮЧОВА ПРОБЛЕМА
    • воля здобувається в боротьбі кожною людиною
      15 Feb
      Михаил Багдашкин 3. Не чекайте різних "лідерів", "вождів" та "провідників", що поведуть вас до перемоги. Таке очікування – то той самий рабський комплекс очікування "месії" чи "доброго царя", на якому й тримаються всі тиранії та диктатури у світі на протязі сторіч. Перестаньте скиглити "що я можу зробити один!" – тільки ви один і тільки особисто можете бути вільним, бо воля не дається зверху, а здобувається в боротьбі кожною людиною самостійно. Звичайно, зібрані в єдиний кулак вільні особистості можуть зробити набагато більше, ніж одинак. Але для цього той кулак повинен складатися зі сталі, а не з лайна.
      (Поради революціонеру-повстанцю. Лісник)
    • громада не є однорідною
      17 Feb
      Ivan Box
      «…громада більше не бачила виходу для України з невизначеної ситуації війни разом з цією владою і пропонованими нею шляхами…». хіба українська громада є однорідною? хіба хоч якась її частина фрагментована не лише за цінностями, а й за інструментами їх впровадження?
    • не всі відвойовивають економічну незалежність
      17 Feb
      Ivan Box «…Основною цінністю українців в ситуації війни є не комфорт, а відвоювання власної економічної незалежності – як від Росії, так і від українських олігархів…». суперечливо. суттєва частина громади не має уявлення далі за «телевізор». якщо на це не зважати - вибудовується хибна картина світу
    • не фіксація, а постійний пошук цінностей
      17 Feb
      Ivan Box
      «…Якщо влада знаходиться на боці громади, то вона має виходити з позиції захисту її довгострокових інтересів та основних цінностей…». хіба «цінність» цінностей в їх фіксації, а не в постійному пошуку їх найкращого вираження а отже і реалізації?
    • хіба перемога і відновлення територіальної цілісності тотожні речі?
      17 Feb
      Ivan Box
      «…Цей режим не здатен повернути територіальну цілісність країни. Він готується до компромісів, а не до перемоги над ворогом…». хіба перемога і відновлення територіальної цілісності тотожні речі?
    • журналісти допомагають в маніпуляціях
      17 Feb
      Ivan Box
      «…Цей режим протягом більше року засвідчив свою нездатність до фахових дискусій, широкого громадського обговорення питань, що торкаються всієї країни, спричинився до широкомасштабних маніпуляцій у ЗМІ…». хіба ці «маніпуляції» змогли б реалізуватись без «обслуги» - журналістів? їх на галерах тримають в ланцюгах? хтось з них взагалі помітив, що в країні роки три назад революція відбулась?
    • зміна призвіщ не допомагає
      17 Feb
      Ivan Box
      «..Разом з Гройсманом відповідальність мають понести і Порошенко, і Парубій, і Луценко, і Гонтарева…». ставка на прізвища(а не на дії/наміри/бездіяльність) може призвести до потрапляння в одну й ту саму пастку - зміна одних облич іншими. може політики не знають чого від них суспільство вимагає, а думають, що їх обирають через красу, розум чи совість й відповідно діють? хтось пам'ятає претензії до сєні крім того що він кролик? 
    • як воювати без зброї?
      17 Feb
      Ivan Box
      «…Тому я не бачу жодного іншого виходу як воювати водночас і проти зовнішнього і проти внутрішнього ворога в ситуації антинародної диктатури…». як це стикується з позицією «проти» в питанні реалізації права громадян на зброю (набуття, зберігання, носіння, застосування нарізного короткостволу)?
    • кого можно обрати в президенти?
      17 Feb
      Кирило Латишев Пане, Сергій, Ви часто в своїх статтях вказуєте на необхідність парламентських та президентських дострокових виборів. Хто конкретно, на Вашу думку, міг би реально обійняти посади Президента і бути кращим за нинішнього? Чи не призведуть перевибори до посилення промосковських сил? Чи погоджуєтесь Ви з твердженнями багатьох поважних лідерів думок (А. Арестович, Ю Романенко, Л. Яхно) щодо проросійськості ЮВТ, якщо ні, то чому?
    • добиваться национализации энергосистемы
      17 Feb
      Ярослав Евстратов В ответ на веерные отключения- добиваться всеми возможными способами национализации энергосистемы страны! 
      Р.S: Что посеешь то и пожнёшь.
    • немає коаліції — значить немає і законного уряду!
      17 Feb
      Vasil Boyko В країні немає коаліції, а значить немає і законного уряду!!! Гарант Конституції мовчить!!! Висновок: в Україні відбулася узурпація влади крадіями-злочинцями!!!
    • Росії непотрібні шахти ОРДЛО
      17 Feb
      Vasil Boyko ОРДЛО може збувати своє вугілля тільки в Україну. У випадку блокади цих поставок, усі шахти, які є основою економіки окупованих територій, будуть закриті. Росія свої шахти Донецького вугільного басейну в Ростовській області вже давно закрила, бо збиткові!!! А без економіки немає армії!!! Ось вам або закінчення війни, або значне зростання ціни окупації для Росії, яке вона може і не витримати!!
    • Підприємства Ахметова працюють в ОРДЛО на окупантів!
      17 Feb
      Vasil Boyko Підприємства Ахметова працюють в ОРДЛО на окупантів!!! В української влади, силових структур немає запитань до Ахметова, бо вони спільники!
    • ПОКАЖИ ВЛАДІ ДУПУ 
      17 Feb
      Сергій Щокін 
      Український народ розумніший за владу. Та погляньте на Гройсмана! Легко бути розумнішим за маленьку мавпочку. Так вже дістали ці крадії — всіляки порошенки-кононенки, що матюкатись хочеться. Але ми — українці, так не годиться. Влада (порошенки-кононенки) відвернулась від українців. То й українцям треба відвернутись від влади і показати їй дупу. 
      Пропоную робити таке: приїхав якийсь владний бундюк (порошенко-кононенко) в ваше місто, а всі мешканці повернулись до нього спиною і не хочуть на те чмо дивитись. 
      Як ідея?
      17 Feb
      Звичайна реакція трирічної дитини. Побачивши купу лайна ткнути в нього пальцем, сказати Фе та відвернутися....
      Може будемо дорослішати та вчитися прибирати лайно хоча-б біля себе.
    • 4\5 статті це п'ять пальців
      17 Feb
      Vyatcheslav Koretzky це знов ваші п'ять пальців, Сергію. Поясню: коли гіпнотизер пацієнту у стані трансу показує долоню і каже: бач у мене п'ять пальців, я тобі не брешу, тільки я кажу тобі правду.. Так от, 4\5 статті це п'ять пальців, а в кінці ювт.. а я відчуваю себе "корисним ідіотом", коментуючі це
      17 Feb
      Сергей Дацюк Тобто ви вважаєте, що я не повинен був згадувати ЮВТ, яка виступила з половинчатою ініціативою щодо Гройсмана? А чому? У нас що заборона діє якась на згадку ЮВТ? І потім, А чому згадка Президента в моїх статтях вас не напружую, а згадка ЮВТ напружує? Ви якось розберіться з власнимим комплексами. Бо от у себе я їх не бачу.
      17 Feb
      Vyatcheslav Koretzky Просто це знов і знов відбувається ситуація, коли ви відокремлюєте ювт від "злочинної влади", але ж це не так.. І так, в мене це особисте по відношенню до вищезгадуванної персони, але ж до вас мені не байдуже, тому намагаюся збагнути, вибачте якщо щось
      17 Feb
      Сергей Дацюк Я відокремлюю ЮВТ від злочинної влади, допоки вона виступає проти цієї злочинної влади
      17 Feb
      Роман Камышников Сергій Дацюк Але ж ЮВТ своїми діями та вчинками виступає за РФ та путіна! Це вас не турбує?
  41. ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ?
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Вже минуло три роки з моменту перемоги Революції Гідності на Майдані. Але чи була то революція, чи продовжується вона зараз і чи здійсниться революція як така?
    Що таке соціальна революція?
    24 Feb
    Сергей Дацюк
    Що таке соціальна революція
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Соціальна революція є усвідомлювані в суспільстві через тривалий революційний наратив/дискурс як бажані та позитивні принципові зміни цього суспільства, що здійснюються в спеціальній революційній, тобто тривало змінюючій суспільні правила та закони, практиці, в ідеалі універсального спрямування, тобто які виходять за межі одного суспільства, які відбуваються в короткий за мірками історії проміжок часу, в ідеалі протягом життя одного покоління людей.
    Успіхом соціальної революції є визнання наступним поколінням людей її як позитивної з дистанції майбутнього.
    Зі змістовної точки зори соціальна революція є можливою в тому суспільстві, інтелектуали та переконані ними правлячий клас та громада якого вважають революцію способом розвитку цього суспільства. Це відбувається в тих суспільствах, де постійно чи повсякчас відбувається сповільнення розвитку, зниження ефективності соціальних інститутів та створюються бар'єри вертикальної соціальної мобільності на тлі певної інтелектуальної свободи, яка дозволяє розробляти інтелектуалам та благородній меншості правлячого класу механізми пришвидшення розвитку, нові ефективні соціальні інститути та способи подолання бар'єрів вертикальної соціальної мобільності.
    Установки соціальної революції
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    З формальної точки зору соціальна революція є дотримання декількох установок:
    1. Радикальність суспільних перетворень, яка пов'язана з глибокими інституційними змінами і з очевидними змінами соціальної структури суспільства;
    2. Відновлення справедливості та люстрація правлячого класу – зміщення старих кадрів і прихід нових з обов'язковим покаранням представників правлячого класу (в контексті гуманізації – не обов'язково фізичним знищення, але втратою влади, власності, статусу, іноді свободи і навіть громадянства);
    3. Зміна міжнародного буття суспільства – зміна геополітики, зміна місця у світі, зміна рівня світових домагань і т.д.
    4. Зміна основних правил суспільного існування – Конституції, релігії, міфології;
    5. Зміна символічного простору існування – календаря, пам'ятників, символів, героїв і т.д.
    6. Зміна способу роботи зі знаннями – наукова революція та революція в освіті;
    7. Зміна творчої сфери – мистецька революція;
    8. Зміна повсякденності, перш за все, через зміну наративу повсякденності у традиційних ЗМІ та через появу нових форматів комунікації, включаючи інноваційні (нині це Інтернет-видання, соціальні мережі тощо);
    9. Зрештою, виникнення нової філософії, яка рефлексує революційні зміни через революційний дискурс, постійно корегуючи повсякденний наратив революції, та задає просторові рамки (універсалізація) та часові межі (стратегічність) революції.
    Революційний наратив та дискурс
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    В цьому контексті розрізнення наративу та дискурсу революції є принциповим. Наратив є формою оповіді щодо процесу, що включає повсякденність та емоційність, і постійно дотримується певних мислительних установок. Дискурс є відрефлексованим та концептуалізованим видом наративу, який використовується в науці та філософії для самоусвідомлення, осмислення та проспектуалізації і водночас оцінок та корекції наративу.
    Дуже часто, і наша академічна спільнота тут не виняток, наратив плутають з дискурсом, розуміючи так, що мислительні установки наративу це і є вже рефлексивний концепт, що абсолютно невірно. Відтак, як свідчать мої сутички з академічними філософами, революційний дискурс намагаються редукувати до інтерпретацій подій Майдану 21 листопада 2013 – 21 лютого 2014. А це всього лише революційний наратив, та й то в його початковому вигляді. Бо Майдан як Євромайдан та Революція Гідності, при всій повазі до нього, не містив всіх мислительних установок і тим більше не був достатньо глибоко та широко концептуалізованим, щоб претендувати на роль дискурсу революції. Сам же революційний дискурс навіть досі не допрацьований.
    Більше того, революційний дискурс має накладатися рефлексивно поверх націоналістичного, імперіалістичного та ліберального-демократичного наративів. Причому саме відсутність революційного дискурсу дозволяє представникам якогось з наративу виступати з фанатико-нерефлексивних позицій. Тобто якщо ти по наративу не націоналіст, то імперець-москаль, запроданець Росії. Чи якщо ти по наративу ліберал-демократ, то обов'язково маєш бути націоналістом, бо де ж твій патріотизм. Конструктивістський же дискурс, справжній дискурс нинішньої революції, взагалі вважається чимось утопічним, бо досі не має свого публічного наративу. Причому ця проблема академічними філософами не рефлексується – будучи самі нерефлексивно зануреними в певний наратив, вони щиро вважають його революційним дискурсом.
    Євромайдан це був певний наратив, що мав початкові явно виражені публічні установки на зміну міжнародного буття суспільства. З початком же кривавого протистояння після прийняття диктаторських законів в Парламенті від 16-го січня 2014-го року Євромайдан перетворюється на Революцію Гідності і відповідно додає публічні (що існували до цього неявно) установки на суспільні модернізаційні перетворення та люстрацію правлячого класу, тобто розширює рамки наративу.
    Майдан формально завершується 21-го лютого 2014-го року цими трьома установками (1-ою, 2-ою та 3-ою в запропонованому вище переліку). Решта мислительних установок революції з'являються, а згадані три наявні розширюються та уточнюються, в наративі революції вже після цього. Водночас до революційного дискурсу публічна дискусія в Україні так і не піднімається – олігархічні ЗМІ все топлять в наративі повсякденності.
    Чи була революція в Україні?
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Революція чи переворот?
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Це не просте питання. "Була чи не була революція" як питання потрібно чітко означувати в часових проміжках.
    Що відбулося протягом часу між 21-го листопада 2013-го року та 21 лютого 2104-го року в Україні? Є дві відповіді. Перша відповідь – Революція Гідності. Її дають революціонери-українці, російські ліберали та міжнародна спільнота поза дією російської пропаганди. Друга відповідь – збройний переворот, після якого до влади прийшла бандерівська хунта. Таку відповідь дає російська влада, контрреволюціонери-українці, росіяни та іноземці під дією російської пропаганди.
    Сама відповідь на питання, чи була революція в Україні, є означенням приналежності чи неприналежності до революційного наративу.
    Сьогодні ми можемо фактологічно довести – революція в Україні почалася, досягла дуже небагато, але під військово-економічним, прямо корупційним, міжнародним політичним тиском Росії була згорнута українським правлячим класом.
    Контрреволюція в квітні 2016-го року призвела до реставрації антинародного режиму, подібного до режиму Кривавого Президента, який в деяких своїх проявах навіть більш цинічний, більш жорстокий та більш беззмістовний.
    Успіхи Революції Гідності
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Ми можемо констатувати такі успіхи Революції Гідності:
    1. Асоціація з Європою (і досі планований псевдобезвізовий режим).
    2. Зменшення впливу Росії в Україні, частковий розрив економічних відносин з Росією та переорієнтація економіки на інші, зокрема європейські, напрямки.
    3. Часткова, значним чином позірна, реформа поліції.
    4. Часткова, значним чином позірна, судова реформа зі змінами Конституції.
    5. Зруйновані пам'ятники Леніну і в символічному плані здійснена спроба відходу від СРСР.
    Причому, більш-менш очевидних і важливих успіхів тут саме два перших. Ще дві це так би мовити те, про що ще можна хоч якось говорити як про успіх. Спроба завершення руйнування радянського наративу без дискурсивної рефлексії та просування суті революції прямо і відкрито утверджує націоналістичний наратив. Можливо це правильно під час війни. Але з перспективної точки зору це фактично є недосконале і непослідовне руйнування – радянські символи нерефлексивно заміщаються націоналістичними символами, теж доволі суперечливими і контраверсійними. Революційні символи не можуть бути надбані в цьому процесі, бо сама революція не відбулася.
    Решта спроб реформ та псевдореформ виглядають дуже сумнівно, щоб записувати їх в успіхи. Особливо скандальною виглядає заблокована конституційна реформа в Україні, яку можна розглядати як найбільшу перемогу Росії, вкупі з такими ж перемогами – окупацією Криму та частини Донбасу.
    Невдачі та поразки Революції Гідності
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Натомість список невдач та поразок Революції Гідності значно більший:
    Війна
    24 Feb
    Сергей Дацюк
    1. Втрата Україною Криму та окупація Донбасу з перспективою його втрати або інтеграції до України в якості токсичного активу.
    2. Відмова України вести війну з Росією і потрапляння в ситуацію жорсткого зовнішнього геополітичного управління через різні формати перемовин (мінський, нормандський та інші оказіональні формати).
    3. Безперспективність АТО, відмова від юридичного оформлення окупованих територій, відмова від військового стану.
    4. Власне "Мінські домовленості", які дозволили відновити українську армію (для відсічі сепаратистам, але не для відвоювання територій шляхом війни з Росією), але водночас дозволили Росії здійснювати міжнародний примус України до компромісу на її умовах.
    5. Контрабанда на крові з окупованою територією Донбасу та Кримом.
    6. Продовження економічних відносин з країною-агресором Росією, в тому числі у військовій сфері.
    Політико-правова система
    24 Feb
    Сергей Дацюк
    1. Укладення владою олігархічного консенсусу, який заблокував можливість деолігархізації, демонополізації та модернізації економіки.
    2. Фейкова спроба децентралізації та втрата конституційного суверенітету українською владою всередині так званого Мінського процесу, що великими надзусиллями громаді вдалося зупинити шляхом повного блокування конституційного процесу. Тобто, як результат – блокування конституційної реформи.
    3. Фейкова реформа правової системи, люстрація якої виявилася заблокованою.
    4. Відмова від правового покарання злочинців режиму Кривавого Президента, що знищило довіру до нової влади.
    5. Відмова від правової боротьби з корупціонерами, перш за все в Парламенті, не дивлячись на створення безлічі антикорупційних інститутів.
    6. Відмова від розслідування корупції Президента, перш за все, офшорного скандалу та його бізнесової залежності від Росії.
    7. Олігархічна контрреволюція в Парламенті, де-юре неіснуюча Коаліція, незаконно обраний Уряд з некомпетентним Прем'єр-міністром.
    8. Бездарна люстрація поліції, яка призвела до зростання злочинності.
    Економіка
    24 Feb
    1. Постійне погіршення економічної ситуації, збільшення зовнішнього боргу аж до часткової втрати суверенітету над власним ВВП на майбутнє.
    2. Катастрофічна девальвація національної валюти.
    3. Руйнування української банківської системи і зростання впливу російських банків.
    4. Зростання цін та приховувана інфляція.
    5. Підняття тарифів в умовах олігархічної монополії, яке посилює олігархічну експлуатацію громадян у використанні ними інфраструктур енергоносіїв.
    6. Нищення середнього класу через проект Уряду "3200" вкупі з податковими новаціями.
    Справжня люстрація не відбулася, колаборанти минулого режиму не покарані, війна не виграна і перспектив закінчення не має, корупція ще більше зросла, олігархи, що втрачають на тлі економічного відкату та війни, посилюють експлуатацію громади і частково компенсують втрати.
    Окрім того, в Україні навіть не поставлено на дискурсивному рівні питання про наукову, освітню та мистецьку революції, про революцію повсякденного наративу та про філософську революцію.
    Спроба революції була, але революція не відбулася
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Революція в Україні по суті тривала до осені 2015-го року. Але з квітня 2106-го року після контрреволюційного перевороту в Парламенті відбулося блокування революційних змін і повернення до минулого.
    Впевнено можна сказати, що спроба революції в Україні була, але революція не відбулася. Результати невеликої і нетривалої революції українським правлячим класом мінімізовано через Контрреволюційну Реставрацію.
    Єдиний революційний простір, де громада якось протидіє, – це ЗМІ, соціальні мережі та немасові акції громадських протестів та блокад.
    Недоведені до кінця революції не приносять народу, що спробував її проводити, нічого хорошого. Такі недоведені революції швидко забуваються, сподівання світу на революційний народ перетворюються на світову зневагу до такого народу. Народ, що виявився не здатен довести до кінця свою революцію, віддається на поталу іншим народам.
    Чи відбувається зараз революція в Україні?
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Чи можна обійтися без революції?
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    А може ну її, цю революцію? Ми спробували, не вийшло. Може давайте зосередимося на еволюції, тобто на повільних реформах. Може плюнемо на цю боротьбу з корупцією, купа народів живе з корупцією, і краще за нас живе?
    От тільки фронтирний статус України не дасть нам існувати навіть з десяток років. Фронтирна країна може існувати лише за рахунок Перманентної Революції, яка постійно відновлює рівновагу між зовнішніми геполітичними впливами всередині країни.
    Якщо тільки фронтирна країна припиняє революційні зміни, потужні сусіди одразу ж руйнують рівновагу – створюють корупціогенну олігархію, здійснюють інформаційну та культурну експансію і з часом розривають країну на шматки.
    Подивіться на історію України – ми постійно долучалися до чужих цивілізаційних чи геополітичних проектів і через деякий час були змушені вичавлювати з країни залишки чужих цивілізацій.
    Єдиний спосіб існувати для України без революцій це перевезти всіх українців куди-небудь до Австралії, а цю територію віддати росіянам та полякам. От тоді можна буде там, серед кенгуру, творити український дзен.
    Тому революція для України це карма Фронтиру. Це дуже подібне до того, як імператор це прокляття великої Росії, яка без єдиного авторитарного центру розпадеться. Щоб не розпастися, авторитарний центр має синхронізувати зміни по всій території Росії. Україна так само має інше прокляття – урівноважувати (не синхронізувати, бо це неможливо) зовнішні впливи всередині своєї країни. Для урівноважування постійно потрібні соціальні інновації, а це вимагає неперервної соціально-філософської роботи.
    Де бродить революція
    24 Feb
    В науковому, філософському та мистецькому середовищах
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Сьогодні українська революція бродить в науковому, філософському та мистецькому середовищах, бореться за своє існування в повсякденному наративі ЗМІ, нуртує в соціальних мережах та колобродить в партизанських антиолігархічних та антивладних громадських рухах.
    Концептуальна революція. Академічне наукове та філософське середовище відмовилось від революції в своїх керівних установках, і лише молодь намагається стимулювати революційний дискурс. Водночас антиреволюційні контрдискурсії поглинають цей революційний дискурс і не дозволяють йому існувати академічним чином. Відтак наукова та академічно-філософська революція поки що можлива лише за умов кадрової люстрації в науці та в академічній філософії.
    Натомість клубні середовища концептуальної роботи повністю вичавили свій пасіонарний потенціал на активну фазу революції та на війну. Середовище гуманітарного революційного дискурсу стало дуже обмеженим, маргіналізованим і опинилося в ситуації декількох потужних викликів:
    1. відмова бізнесу навіть від позірного фінансування (всі гроші пішли на війну та на виживання бізнесу);
    2. ігнорування академічною спільнотою перетворилося на пряму протидію, яка зрозуміла небезпеку його існування для своєї перспективи;
    3. ігнорування ЗМІ, які підтримуючи наратив повсякденності, цілеспрямовано відмовилися від інтелектуалізації чи навіть концептуалізації. Середовище гуманітарного революційного дискурсу зараз всерйоз обговорює різні способи внутрішньої еміграції аж до створення інтелектуальних монастирів.
    В сфері мистецтва революція не відбулася і її необхідність не заявлена концептуально. Інакше кажучи, революційного мистецтва, на яке всі ми сподівалися, в Україні не сталося. Тут можна назвати багато причини – війна, організаційна слабкість мистецьких середовищ, руйнування бізнесу, загальна соціальна депресія та апатія, пов'язаний з цим еміграційний відтік і т.д. Але нічого такого, що хоча б претендувало на світовий шедевр українці поки що так і не створили. Якщо подивитися на досвід Великої Французької чи Більшовицької революцій, то це все ще може попереду. Але в академічних та мистецьких середовищах відбувається саме бродіння, а не спроби революціонізувати мистецький наратив.
    Революція наративу повсякденності
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Революція наративу повсякденності. Перший новий за форматом телеканал (5 канал) з'явився ще в часи першої Помаранчевої Революції та став ініціатором цілої плеяди так званих гібридних телеканалів ("Еспресо", "News One", "112 Україна", "Громадське ТБ"). Ці гібридні телеканали досить довго були спрямовані саме на продукування революційного наративу. Водночас їх олігархічне здебільшого походження, відсутність аналітичної рефлексії та прямий тиск антинародної влади призвів до блокування революційного наративу. Час від часу події війни та події громадського протесту змушують ці телеканали відновлювати революційний наратив, але лише за рахунок запрошених гостей. Формати телетрансляції дозволяють перебити будь-яку значимий аналіз політичними оцінками, заявами, скандалами і т.д. Деінтелектуалізація гібридних форматів дозволяє упосліджувати аналітику та стратегічний підхід.
    Партизанська революція
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Партизанська революція. Періодичні протести та блокади громадськості не є системними і не можуть претендувати на продовження революції. Вони призначені більше для утримання революційного наративу в суспільстві та для блокування аж зовсім нахабних та цинічних дій влади та олігархату. Партизани зберігають революцію та підтримують революційний потенціал, але вони самі по собі нездатні відновити революцію.
    Що потрібно для справжньої революції
    18 Jun
    ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
    Для справжньої революції потрібні чотири речі:
    1. революційний концепт,
    2. мережева революційна організація,
    3. революційна дія на тлі її підтримки революційним наративом
    4. інтелектуальний центр рефлексії революційного процесу
      18 Jun
      ЧИ БУЛА, ЧИ Є І ЧИ БУДЕ РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ? 24.02.17 Сергей Дацюк Джерело
      Такий інтелектуальний центр має бути неполітизованим, не йти у владу, і займатися смисловим управлінням революції, корегуванням революційного концепту, критикою революційних дій, пропозиціями по революційній реорганізації.
    Отже в ситуації Контрреволюційної Реставрації існують сфери, де тліє революція, але вони неспроможні самі по собі без соціальної енергії громади відновити революцію.
    Чи буде новий виток революції в Україні?
    24 Feb
    Сергей Дацюк
    Революція зазнала поразки
    24 Feb
    Сергей Дацюк
    Поки що ситуація виглядає так, що всі жертви були даремні, і революція зазнала поразки.
    Ні успіху в революції, ні перемоги у війні. Ні в Європу, ні в Росію. Ні в майбутнє, ні в минуле.
    Українці черговий в історії раз не бачать можливостей для одночасної війни з власним олігархізованим правлячим класом та з Росією для виборювання свободи.
    Якщо це так, то треба зробити висновок. Може ми, українці, дійсно не заслуговуємо на власну державу?
    Нічого ганебного в цьому немає. Ми так жили віками, досі ще живемо і якось далі будемо жити. Ну будемо потроху переставати бути українцями, вчити англійську та російську.
    Може бути українцем це якесь прокляття?
    Коли гречкосії ігнорують козаків та тримаються панів, які стравлюють козаків один з одним, то держави не буде, при всій повазі до гречкосіїв та козаків.
    Дрібний масштаб революції
    24 Feb
    Сергей Дацюк
    Найголовніше в оцінці перспективи нового витку революції – масштаб.
    І цей масштаб дрібнішає саме тоді, коли не виконуються елементарні кроки революції. І французька 1789 року, і російська 1917 року революції швидко виконували протягом перших трьох років необхідні кроки люстрації, інституційних змін та військового захисту. І вже навіть під час цих років дискусії на масштабні теми не стихали, і потім після трьох років ці дискусії розгорталися в широкі процеси змін.
    Українська революція 2013-2014-их років втратила масштаб дуже швидко, вже восени 2015-го року. До третьої річниці (в лютому 2017-го року) – Контрреволюційна Реставрація не тільки відбулася, але вже і встигла розчарувати українську громаду.
    Сьогодні доводиться визнавати антиолігархічний партизанський рух громади революційним. Ганебне визнання дрібного масштабу. Але що поробиш.
    Революційний дискурс універсального масштабу український правлячий клас на дух не сприймає.
    Моя "Декларація громад людства" пропонувала саме універсальний масштаб. І саме цей масштаб був проігнорований фундаментально – ні аналізу, ні критики, нічого. Зеро.
    Була ж можливість. Можна було не торгувати конституційним суверенітетом за кордоном під військовим тиском Росії, не намагатися маніпулятивно сформулювати нову модель олігархічного рабства під нового президента руками академічних правників. Можна було б справді створити конституцію майбутнього, де би самодостатні громади контролювали би державу та корпорації.
    Не захотіли. Зробили те, що і завжди, – дрібне і мерзотне болото корупції, зради, кривавої контрабанди, торгівлі з ворогом і жебрацтва у Європи.
    З цього дрібного масштабу не може постати універсальна революція. Більшість політиків, вчених, митців – контрреволюціонери.
    При такому підході, навіть якщо ми знищимо всіх олігархів та корумпованих ними політиків, це нічого не змінить.
    Революція це питання масштабу. Чим дрібніший масштаб, тим менше шансів у революції. Масштаб суспільної свідомості зараз зменшено до повсякденності дрібних конфліктів, скандалів, локальних зрад та дурнуватих ініціатив влади.
    Вірити в Україну – це значить вірити в революцію
    24 Feb
    Сергей Дацюк
    В повсякденний наратив зараз в принципі не можуть проникати революційні метанаративи універсального змісту та футурологічного спрямування.
    Фундаментальний когнітивний бар'єр, створений постмодернізмом, – це зокрема заборона для проникнення метанаративів у наратив повсякденності.
    Без антипостмодерністської революції повсякденного наративу нова революція неможлива.
    Щоб в теперішньому змінювати майбутнє, потрібно змінити повсякденність.
    Тому окрім роботи зі страхами в суспільній свідомості, проблема яких була викладена впопередній статті, нам потрібно відстояти головне революційне право – право на метанаратив у повсякденності.
    Що ж торкається принципової можливості революції в Україні, то тут я маю сказати неприємну і мабуть сумну річ.
    Україні для повільних еволюційних змін знадобиться декілька десятків років.
    Але в України немає стільки часу – її розірвуть на шматки набагато раніше.
    Єдина можливість Україні зберегтися на майбутнє це радикальна революція.
    Тому вірити в Україну – це значить вірити в революцію.
    26 Feb
    • сколько лет осталось Украине в ее нынешнем виде?
      24 Feb
      Вадик Гордеев Увы... Шансов - нет. Больше всего интересует - сколько лет осталось Украине в ее нынешнем виде ?
    • Потрібна суспільна революція
      24 Feb
      Yurko Radykh Потрібна суспільна революція, а не соціальна.
      І потрібна вона не лише нам.
    • контрреволюційних сили — псевдоочільники революцій
      24 Feb
      Любомир Шкорута
      Революція Гідності перемогла...
      Але чомусь не насмілююся поставити знак оклику.
      Напрошується лише знак питання...
      Зараз у Революції почнуть з'являтися "батьки"...
      Може статися, що їх буде набагато більше ніж було учасників МАЙДАНУ за увесь період його боротьби.
      Але не у цьому біда.
      Мене турбує інше - коли "революція" почне "пожерати своїх дітей". 
      Турбує, бо право називатися "революцією" приватизували політикани.
      А історичний досвід свідчить, що після кожної революції відбувається реванш контрреволюційних сил. І дуже часто тими контрреволюціонерами стають псевдоочільники революцій, які вчасно до неї "примазалися"...
      У тому, що це буде, особисто у мене жодних сумнівів немає - її величність історія невблаганна у своїй послідовності.
      У цього правила не буває винятків: "...а плодами революції користуються негідники"...
    • Экономика первична
      24 Feb
      Валентин Федорчук Экономика первична.Все остальные изменения идут вслед за новой экономикой.
      24 Feb
      П. Йот
      Экономика первична, только, без революционных сдвигов никто ею революционно заниматься не будет. Есть энтузиасты готовые создать НОВУЮ мировую экономическую парадигму, взамен устаревшего и трухлявого капитализма, только, кто же им даст, если на их пути стоят местные олигархи, а за их спинами маячит мировой капитал в целом. Поэтому революция первична, такая революция, которая передаст эстафету экономике, которая в свою очередь закончит Революцию Общественного Сознания (РОСА),
      Если у большевиков "из искры возгорелось пламя" то, у нас В РОСЕ РОЖДАЕТСЯ ЗАРЯ, заря мирового успеха Украины, заря нового государственного устроя, если хотите заря нового мирового либерально-социального порядка с диктатурой закона перед которым равны все, монополии закона о соц. гарантиях (еда, вода, одежда, кров), утилитарности общества достигаемой через благополучие каждого индивидуума, равенство возможностей, плановой сырьевой экономикой и рыночными отношениями и тд и тп.
      Именно Украина является той площадкой, где взойдёт заря либерально-социального устройства человеческой жизни.
    • без пересмотра прав собственности и без гражданского общества невозможно
      24 Feb
      Слава Бакай Или будет малобуржуазная революция или нас не будет(украинцев).
      Производства хозяина Украины без пересмотра прав собственности невозможно. Без гражданского общества невозможно произвести правовое государство(и даже имитацию). Остальное даже не стоит букв напечатанных,а у нас проливается кровь потенциальных граждан, ещё и не вступивших в права наследие страной.
    • воров прикончат голодные, важно: кто "подхватит" политическую власть
      24 Feb
      Вадим Дубински Эпистемологические-гносеологические , методологические, когнитивные... и другие обоснования неизбежности Революции срабатывают только для тех, кто находится на личном уровне личностного целостного Сознания. Вот к ним и апеллирует Пан Дацюк. Очень хорошо.
      Вот только реальная жизнь млекопитающих животных Homo sapiens протекает в условиях материального Мира, где даже недоразвитые хотят ЖРАТЬ. Поэтому конец этому бандитскому полит.классу положит не идейное меньшинство, а толпа "голодных и раздетых". Экономика воровства - очень быстро убивает самих ворующих. Все рухнет очень скоро, счет на месяцы. Денег - кредитов больше никто не даст. Сейчас важно: кто "подхватит" упавшую политическую власть, которая уже лежит "под ногами".
    • спостерігаємо після Майдану еволюцію редукції (деградації)
      24 Feb
      Олександр Гнєдаш Думаю, еволюція розвитку сьогодні в Україні просто не можлива, спостерігаємо після Майдану еволюцію редукції (деградації).
      24 Feb
      Вадим Дубински Панове, ви вибирайте : або Еволюція(неспішні зміни, що будуть продовжуватись десятиріччями); або Революція - коли фундаментальні зміни пройдуть за малий час, з максимальним ефектом.
      24 Feb
      Олександр Гнєдаш Шляхи завжди є і багато, але здатності вибрати розумний - нема, от нема і все....
    • надія на націоналістів
      24 Feb
      Egor Shevtsov Націоналісти дали ВР ще одне майже останнє попередження. дух Яроша чистящого зброю літає над головами українців. так як ПС пішов в пар так само в пар підуть Свобода та Національний корпус. можливо щось відродиться після них, або ні.
    • потрібні в першу чергу зміни моралі
      24 Feb
      Сергій Щокін Мені здається (можу помилятись), що автор надто механістично підходить до проблеми революції. Вона дуже влучна названа - Революція ГІДНОСТІ. Тобто, суспільство потребує, в першу чергу, зміни моралі. Мораль - це не море законів, які наприймала Верховна Рада за 3 роки, а зміни суспільних звичок, свят, пам'ятників. Революцію не можна пояснити з позиції детермінізму, бо вона - диво, те, що випадає з потоку подій. Руйнація пам'ятників більш важлива, ніж люстрація. Їх наслідки ми вже бачимо - люстрація проведена нечесно, а Ленін випав з українського дискурсу, його перестали згадувати. Автор в багатьох своїх дописах заперечує націоналізм як головну рушійну силу Революції. На мій погляд, це суттєва помилка. Революціонери - мрійники. Мріяти про ковбасу неможливо.
    • нужна продуманная партизанщина
      24 Feb
      П. Йот Революция общественного сознания возможна, только, в том случае когда есть это сознание и есть доступ до этого сознания, иначе, ничего кроме партизанщины не остаётся. Только и партизанщина должна быть не оголтелой, а а очень продуманным действом, которое сможет докричатся до помутнённого общественного и индивидуального сознания. Докричатся и заставить человека взглянуть на ситуацию под другим углом, одни вводя в ступор, а других наоборот выводя из этого ступора. "Ликвидация" отъявленных политико-олигархических "отморозков" один из спусковых крючков, который может запустить цепную реакцию трансформации общественного сознания. 
    • глобальна візія та глобальний рух
      24 Feb
      Anatoliy Zhmura Чудова стаття! Все по поличкам розкладено, цілком згоден. Не чув раніше про "Декларация общин человечества", то ознайомлюсь. Але сама назва говорить сама за себе. Взагалі, в умовах нинішнього наростання світової волатильності та кризовості немає сенсустворювати революцію в окремо взятій країні. Це має бути глобальна візія та глобальний рух, інакше революція буде задавлена незрівнянно більшим масштабом її конкурентів. І до того ж, вона (революція локальна) не схильна давати рішення питань всесвітніх, чим вводить себе у гнітючу самопрофанацію. Тому провал містечкової української революції є невідворотним та закономірним. Це треба прийняти за данність. Але "попытка не пытка", совість має бути чистою.
    • ЗЕРО с "Декларація громад людства"
      24 Feb
      Елена Пугачева "Моя "Декларація громад людства" пропонувала саме універсальний масштаб. І саме цей масштаб був проігнорований фундаментально – ні аналізу, ні критики, нічого. Зеро." Не совсем правда. Я в это время писала главу монографии в Кембридже. И понимала, чтоваша декларация очень важна. Я посвятила ей целый раздел. Она опубликована. Но НИКТО НИ МАЛЕЙШЕГО ИНТЕРЕСА не проявил к этой публикации здесь. Не там, а здесь. Там она заинтересовала рецензентов, они дади добро на публикацию. А здесь ЗЕРО!!! НИ в науке, ни в образовании, ни в громадких организациях.
      24 Feb
      Олександр Тертичний Центр рефлексій дійсно потрібен, але Ви же самі інколи уникаєте дискусії по суті ( Проблема публічного дискурсу в Україні не стільки в блокуванні мас-медіа, скільки в небажанні багатьох інтелектуалів слухати/читати іншу точку зору: ми же не читачі, а писачІ, правда? Ось і "Декларація громад людства" залишилася невідрефлексованою, бо це науковий трактат, і не в мережі його дискутувати.
      24 Feb
      Натали Лютая Нехай не велика, але достатньо критична маса розумних людей, зможе перемогти багато чисельну біомасу ідіотів. 
      24 Feb
      Олександр Краснобаєв Поки Україна не навчиться розуміти філософію Дацюка, вона буде знаходиться де і зараз... Час спливає, а ми живем гірше і гірше...
      24 Feb
      • це комуністичний маніфест
        24 Feb
        Юрій Шеляженко Комуністичний маніфест Дацюка (громада = комуна) блідий у порівнянні з оригіналом, бо ігнорує елементарні людські інтереси, при цьому заяложено закликає утискати фінансовий капітал на користь свавілля соціального капіталу. По суті, це документ епохи -декларація інтелектуального банкрутства комунізму. А починали ж непогано, Маркс пропонував усунути відчуження людяності кукловодами суспільства, тобто, якраз те пропонував, про що мовчать його сучасні бездарні послідовники.
        24 Feb
        Петр Мотайленко а "тиха" революція в Ісландії це теж "свавілля соціального капіталу", комуністічній переворот?
    • був бунт, а не революція
      24 Feb
      Сергій Пащенко ..."Фундаментальний когнітивний бар'єр, створений постмодернізмом, – це зокрема заборона для проникнення метанаративів у наратив повсякденності.
      Без антипостмодерністської революції повсякденного наративу нова революція неможлива."... Важко щось до цього висновку додати. Думаю, у нас була не революція Гідності, а звичайний бунт, коли дістало, взбрикнули, покидали каміння, попалили шини. Олігархат побачив, нарід хвилюється, дав йому соску у вигляді фейкової люстрації, примарного безвізу та декомунізації. І що в результаті - сидимо колупаємо в носі та чекаємо безвіз. Тому і не змогли досягти конкретних результатів, що були здатні лише на бунт, а не на революцію. Може Ви праві в тому, що українці, не заслуговують на власну державу? Не хотілось би в це вірити.
    • спочатку оволодіти собою
      24 Feb
      Юрій Шеляженко Якщо не відбулася революція особистої автономії, повернення собі свого "я", розтерзаного паразитичними імперативами та наративами, про які ще революції мова? Антикорупційну? А яку мораль утверджуєте, паразитичну? Спочатку оволодійте собою, а після цієї базової революції поговоримо про наступні кроки.
    • люди розуміють, що це кінець
      24 Feb
      Сергій Марченко Нам кінець. І кожен до цього доходять окремо. І кожен трохи стає доросліший, коли приходить до такого висновку. Можливо всі ці наші Порохи-Яники, і решта верхушки все це зрозуміли і просто витягують з хати все, бо все одно пожежа буде. Я думаю вони із середини бачать всю гниль навколо себе і не вірять в Україну. Обізнаний значить - озброєний Світе тихий, краю милий, 
      Моя Україно, 
      За що тебе сплюндровано, 
      За що, мамо, гинеш?
      25 Feb
      Oksana Angel Проблема не в тому, що вони накоїли, а проблема в тому, що вони не визнають помилковості своїх дій або і вредительства навмисного. Нехай би, просто, відмовилися від влади через те, що неспроможні. 
      Але ж — ні...!!! Так от: за це їх і треба стріляти. За те, що знають, який злочин роблять, але продовжують і не вступаються.
    • ми всі завалюємо проект "Україна"
      25 Feb
      Сергій Марченко проблема у всіх, держава це загальний проект. І якщо ти комусь дозволив щось зробить недобре, це не означає що ти не винний. В принципі може людина і її діти і не хочуть успішності проекту Україна, то вони теж не винні, у них другі цілі. Невинні Росіяни, невинні Європейці. І ми які взяли щось із батьків і маємо передати якийсь зміст життя дітям, ми маємо визначитись, чого ми хочемо чи 500 гривень до виборів, чи державу. Ми, я рахую можемо бути винними що в голови дітей вбиваєм "любов до України" з одного боку, а з другого завалюємо сам цей проект. Я думаю ми винні в брехні і не послідовності.
    • Втручання Росії
      25 Feb
      На кожен процес в країні впливає Росія: від інформаційного середовища до призначення корупціонерів.
    • "Декларации общин человечества" уже лет 10
      25 Feb
      Olexiy Nikolashenko "Декларации общин человечества" на самом деле этой теме уже минимум лет 10 и куча людей в Силиконовой долине говорит об этом еще с середины 2000-х. Так что Дацюк этой декларацией глаза не отркыл и ничего нового не придумал. Лично я об этой теме знаю уже лет 10.
      25 Feb
      Сергей Дацюк Моя декларация основана на моей же философии, 5 книг которой опубликованы в Интернет, а 1 в бумаге. В Силиконовой долине есть своя философия? Давайте ее сюда, будем обсуждать
      25 Feb
      Юрій Шеляженко В Силиконовой долине та же философия, что на Уолл-Стрите - делать деньги из мечты. Вы вместо монет коллекционируете головы, поэтому можете не понять братьев по духу с несколько иной ориентацией (обычно очень похожие философы больше всего ссорятся, потому что не могут принять факт неэксклюзивности своих идей и необходимости расти дальше, принимая как должное иные интересы и иные формальности других людей)
    • сподівання на ВИПАДКОВІСТЬ як ГОЛОВНУ І СИСТЕМНУ якість сучасного етапу
      25 Feb
      Неллі Корнієнко  До оптимістичних візій (моїх) належить сподівання на ВИПАДКОВІСТЬ як ГОЛОВНУ І СИСТЕМНУ якість сучасного етапу Історії. Нині самоналагоджування різних соціо-культурних систем (держав, суспільств), як ніколи досі, залежить від СПОСТЕРІГАЧА ( в науковому сенсі) і ВИПАДКОВОСТІ - як провокації принципово нового типу ТВОРЧОСТІ і як кумулятивного ефекту накопичення найефективніших сценаріїв...
    • как отделить зерно от шелухи?
      25 Feb
      Сергей Кутузов Довольно интересная и главное правильно расставляющая акценты статья.Но как отделить зерно от шелухи???
    • мы не фронтир, а лимитроф
      26 Feb
      Александр Шен Только мы не фронтир
      26 Feb
      Taras Mysak "Фронтир — переходная пограничная зона, в которой происходит взаимодействие между двумя или более различными культурами или политическими структурами (Альфред Рибер), «момент встречи между дикостью и цивилизацией» (Е. Фернисс)."
      "...важнейший структурный элемент фронтира — состояние неустойчивого равновесия. Неустойчивость бывает двух видов: природная экстремальность и военно-политическую нестабильность." - у нас сейчас второе.
      26 Feb
      Александр Шен У нас много чего есть, что далеко выходит за объем понятия "фронтир". И, кроме неустойчивого равновесия, наблюдаемого везде, даже в кипящем чайнике или в мертвом болоте, у нас протекает еще масса процессов разной направленности.
      , а лимитроф
      26 Feb
      Александр Шен Лимитроф - научный термин, применяемый к государствам, оказавшихся на стыке двух цивилизаций.
      Суть лимитрофа - "сюда выдавливаются и здесь доживают самые архаичные формы социальности и культуры из всего, что возможно на просторах между двумя центрами локальных цивилизаций" (И.Г. Яковенко - Познание РОССИИ: цивилизационный анализ). 
      Так что, это далеко не "переходная пограничная зона, в которой происходит взаимодействие между двумя или более различными культурами или политическими структурами". 
      "На лимитрофе рождается особый тип интегрирования простран¬ства. Речь идет о великих традиционных империях, или империях лимитрофа. В их список войдут Монгольская империя Чингизидов, Речь Посполита, Россия/СССР, Османская, Австрийские Габсбурги/ Австро-Венгрия. Некоторые из них возникали на лимитрофе в ре¬зультате цивилизационного синтеза (Российская). Другие склады¬вались на границе ядра и лимитрофа, но по своей интенции были устремлены к последнему (Австро-Венгрия).
      Великие традиционные империи разворачивались на лимитрофе, интегрировали «ничейные», промежуточные пространства, создава¬ли формы сосуществования дисперсно распределенных анклавов, тяготеющих к разным цивилизационным качествам, вводили в круг цивилизации и большого общества архаические народы лимитрофа. В этом и состоит общеисторическая и цивилизационная миссия ве¬ликих империй лимитрофа" (там же).
    • об устойчивости процессов, относящихся к гуманитарной области
      26 Feb
      Александр Шен Интересует устойчивость процессов, относящихся к гуманитарной области.
      26 Feb
      Taras Mysak да матаппарат по устойчивости процессов с последействием (ваши - скорее всего не марковские) вроде как есть, но приложений его в области социальных процессов не слыхал.
      если найдется аспирант-гуманитарий, который окажется способен освоить хотя-бы немного из этого, то он порвет всех, как Элия Голдратт порвал экономистов-маркетологов, использовав довольно элементарные знания из мат.теории управления.
      26 Feb
      Александр Шен Речь о теории ограничений системы? Бутылочные горлышки, то, сё?..
      26 Feb
      Taras Mysak Да нет никакой "теории ограничений", есть только управление системой при наличии ограничения мощности вектора управления. а он просто очень классно интерпретировал это под другой класс задач (управление космическим объектом из той же оперы, как и получение макс.прибыли при ограничении ресурсов на предприятии).
      Это вполне применимо к нашим реалиям, но - математикам это не интересно, они инструменты придумывают, гуманитарии не могут освоить мат.аппарат, поскольку там с азбуки начинать надо, физики и пр.технари в эти задачи не вникают, у них своих достаточно... хотя исключения есть
      26 Feb
      Александр Шен Гуманитарии могут освоить матаппарат, просто, к нашим понятиям его сложно приспособить. Вот там, где можно результаты измерений перевести в циферки (в психологии, к примеру) - матстатистика используется широко.
      26 Feb
      Taras Mysak дак не только, я где-то встречал приложение элементов теории хаоса в исполнении гуманитариев, но все-таки азы знать нужно матанализа, а его не читают.
    • потрібним відновити ядерну зброю
      26 Feb
      Адам Вбані В цьому сенсі мені подобається думка Арестовича: Україна шукає виклики, намагається боротися з ними, а перемагає хтось інший. Саме тому я вважаю потрібним відновити ядерну зброю та завершити війну.
    • это никакая не революция
      26 Feb
      Сергей Михайлов О какой революции можно говорить в Украине,если не чего не изменилось в отношениях между государством и сообществом. Всё что происходило, больше напоминает поездку барина на пикник. А то ,что называют революциями,так это только если не замена сбруи на везущей лошади,так простая подгонка ,чтобы хомут не сильно натирал. А то ведь от боли и понести может. А останавливать уже тогда будет поздно !
    26 Feb
  42. НАОДИНЦІ ПРОТИ ЦІЛОГО СВІТУ. 03 березня 2017
    5 Mar
    НАОДИНЦІ ПРОТИ ЦІЛОГО СВІТУ джерело
    Сергей Дацюк 03 березня 2017
    Блокада економічного трафіку з Донбасом як 4-й революціонізуючий процес
    5 Mar
    Сергей Дацюк
    Сьогодні вже наочно можна засвідчити результати блокади окупованого Донбасу, які мають глибокі революціонізуючі наслідки для України.
    За час після Революції Гідності ми мали чотири революціонізуючі процеси.
    1. Обрання нового Президента та Нового Парламенту, які більш-менш прийнятно діяли цілий рік, що не завадило їм потім стати на бік контрреволюції.
    2. Створення добробатів та волонтерських організацій, які спрацювали як народна самооборона України за умов відсутності української армії.
    3. Недовга блокада Криму українською громадою, яку владі вдалося подолати, але яка була першою спробою тиску як на українську, так і на російську владу щодо війни.
    4. Блокада окупованого Донбасу, яка розгортається на наших з вами очах в умовах опору ледь не всього світу включно з українською владою та російською владою проти української громади.
    Коли Мінський процес зайшов у глухий кут, а українська влада продовжувала бубніти, що "альтернативи Мінським домовленостям немає", з літа 2016-го року почало унаочнюватися протистояння двох стратегій – 1) Мінської стратегії поглинання Україною окупованого Донбасу; 2) Громадської стратегії дистанціювання від окупованого Донбасу, його політичної ізоляції та економічної блокади з можливістю зосередитися на реформах, деолігархізації та люстрації правлячого класу.
    Оскільки українська влада на публічні вмовляння та спроби аргументованого переконання громадських та політичних діячів на реагувала, громада в особах воїнів, які пройшли війну АТО, вирішила піти на радикальний і непогоджений з владою крок – заблокувати економічний трафік України з окупованим Донбасом.
    Українська влада теж пішла на безпрецедентний крок – економічний шантаж відключенням електроенергії. Коли стараннями експертів з електроенергетики шантаж не вдався, в справу включилися спроби так званого нового правового врегулювання відносин з так званими ДНР-ЛНР та силовий шантаж від Авакова.
    Попередні наслідки блокади
    5 Mar
    Сергей Дацюк
    Давайте подивимося на попередні наслідки блокади, які можна зафіксувати вже.
    1. Рішення РНБО від 16 лютого 2017-го року, яке констатувало по суті саботаж нинішнього Уряду диверсифікації поставок вугілля в Україну, за що ніхто в Уряді не поніс відповідальності за законами військового часу, але що по суті змусило припинити енергетичний шантаж українців і переінтерпретувати надзвичайний стан для громадян у надзвичайний стан для самого Уряду в процесі авральної диверсифікації поставок вугілля.
    2. Розкол політиків щодо Мінської стратегії та Громадської стратегії (1, 2, 3, 4, 5, 6).
    3. Публічне проявлення більшої залежності "БПП" разом з "НФ" віл "Опоблоку" в Парламенті.
    4. Визначення експертної спільноти за ознакою підтримки Мінської стратегії чи Громадської стратегії.
    5. Загострення громадського протистояння з владою в Україні та ультиматум українських націоналістів українській владі.
    6. Визнання Росією паспортів так званих ДНР та ЛНР.
    7. Ультиматум очільників так званих ДНР та ЛНР про націоналізацію, наступнанаціоналізація псевдоукраїнських олігархічних підприємств з невизначеним правовим статусом та окупованій території та заклик Президента України ввести санкції щодо тих, хто незаконно присвоює українську власність.
    8. Публічна підтримка Росією цієї націоналізації.
    9. Переляк влади на третю річницю перемоги Майдану 2013-2014 та істерика влади з погрозою силового варіанту розгону блокувальників окупованого Донбасу.
    10. Припинення діяльності Укртелекому та території так званої ДНР.
    11. Припинення діяльності гуманітарного штабу Ахметова.
    12. Втрата Ахметовим своїх економічних позицій у рейтингу Блумберг.
    13. Обіцянка Прем'єр-міністром нових правил торгівлі з Донбасом.
    14. Водночас визнання Прем'єр-міністром інших шляхів закупівлі українськими підприємствами вугілля в Росії, тобто публічна заява про фактично продовження Урядом саботажу диверсифікації поставок вугілля до України у вигляді позірної безпорадності перед нібито незалежними діями українських підприємств.
    15. Погрози ДНР відновити війну на Донбасі.
    16. Демократична міжнародна спільнота в черговий раз виявилася не такою вже і демократичною. Групові політичні та олігархічні інтереси світу продовжують нищити демократію.
    17. Як інтегральний висновок – фактично блокада торгівлі з Донбасом похоронила "Мінські домовленості" як ганебний міжнародний договорняк, а українську секту свідків приєднання окупованого Донбасу дипломатичним шляхом перетворила на смішних маргіналів.
    18. Відповідно фактичний кінець "Мінських домовленостей" відкрив шлях для нових ініціатив України щодо окупованого Донбасу та Криму. І дуже схоже, що ці ініціативи буде пропонувати вже нова влада в Україні.
    Війна влади проти громади
    5 Mar
    Сергей Дацюк
    А тепер, панове експерти, що стоять на позиції Мінської стратегії, скажіть – яка ще громадська чи може владна дія після Революції Гідності спричинила до таких системних і швидких зрушень в ситуації економічної війни з Росією та деолігархізації в Україні?
    Якщо би ця блокада не була придумана в минулому році, то її би варто було придумувати зараз.
    Так це все дуже болюче для України, але особливо це болюче для української олігархічної влади, яка нездатна до стратегічних ініціатив, та для українських олігархів, які роблять все для того, аби дерибан та контрабанда на крові продовжувалися.
    Опір громадському блокуванню окупованого Донбасу виявився безпрецедентним – тиск з усіх боків, шалена кампанія ненависті у ЗМІ, використання усіх міжнародних можливостей українською владою.
    Водночас саме ситуація боротьби влади та олігархічних посіпак зі своєю громадою просто кидає у відчай.
    Ніколи після Революції Гідності не думав, що знову побачу цю ганьбу, коли українська влада, російська влада, частина українських експертів, влада так званих ДНР та ЛНР разом з міжнародною спільнотою будуть проти української громади, яка виборює своє право на свою стратегію в своїй країні.
    Це єдиний фактично за весь час з початку Революції Гідності випадок, коли українська влада діє разом з сепаратистами та російською владою проти української громади, всіляко її паплюжачи та ображаючи.
    Тому нинішня влада – це не наша влада, не влада для українських громадян. Це влада міжнародного олігархату, яка готова за здачу частини територіального суверенітету України домовитися про поділ суверенної ренти проти інтересів свого народу в обмін на задоволення інтересів українських олігархів.
    Так, панове громадяни, ми зараз наодинці проти цілого світу, причому українська влада разом з російською владою проти нас.
    Це ганебна ситуація, але ми маємо вистояти.
    Атрибут до цієї статті – моя нова відеопрограма "Дійти до суті з Сергієм Дацюком", гостем якої був Єгор Соболєв.
    5 Mar
    Обговорення
    5 Mar
    • боремося проти російсько - української олігархії
      5 Mar
      Ирина Крятова Ми боремося проти російсько - української олігархії
    • це війна олігархів
      5 Mar
      Надежда Соколовская Це знову війна олігархів! Тому що цим займається аферист Семенченко, тому що ми не знаємо хто там ще, а , головне: хто дає гроши на підтримку блокади
    • Без посадок не обійтися
      5 Mar
      Сергій Щокін Змінити продажну владу ахметових-порошенків шляхом перевиборів неможливо. Потрібен інший, бажано бескровний, шлях зміни влади. Можливо, процес перезаснування країни повинен початись на рівні мерів і голів селищних рад. Потрібна зміна Конституції, часткова націоналізація награбованого майна. І, безперечно, посадки, посадки і ще раз посадки корупціонерів. Обов'язково показовий суд над Порошенко. Без посадок не зійдуть паростки нової України.
    • петиція до КМДА з повернення "Київенерго" під контроль Міста
      5 Mar
      Євген Лук'янчук Підпишіть петицію до КМДА з повернення всього "Київенерго" (а не лише тепломереж) від Ахмєтова під контроль Міста. 
      https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=5470 . Потрібні ПІДПИСИ а не лайки! Зібрано більше 3 тис. підписів. 
    • Неформальная экономика "рулит"
      5 Mar
      Валентин Федорчук Неформальная экономика более гибкая и целенаправленная шаг за шагом оттесняет последние остатки путинско-порошенковских корпораций
    • триває банальний переділ награбованого
      5 Mar
      Олександр Тертичний Чудово, земляче! Ось одна лише сумнівна позиція: щодо ознак деолігархізації. Жодного кроку у цьому напрямі немає і не буде, поки олігархат має всі мас-медіа і всю владу в країні. Зараз триває банальний переділ награбованого - щоправда, дещо прискорений блокадою ))
    • локалізованою боротьба приречена
      5 Mar
      Anatoliy Zhmura В часи, коли бал правлять навіть не держави-нації, а нічим не скована олігархія та ТНК, фактично кожен народ на планеті Земля "наодинці проти цілого світу". Боротьба потрібна, але будучи локалізованою вона приречена. А особливо у випадку, коли благий спротив громад являється ще одним засобом переформатування потоків, ресурсів та геополітичного стану.
    • потрійне громадянсьтво
      5 Mar
      Андрій Патріот Потрійне громадянсьтво
      Кто вы, товарищ Насир оглу Насиров: человек или пароход? • Национальный…
    • власть ничего не решила с Донбасом
      5 Mar
      Boka Kotorskaya 
      Украина потеряла Донбасс
      За три года после революции киевская власть так и не сумела найти единственно верное решение,…
      5 Mar
      Сергей Дацюк Це елемент російської пропаганди з усіма її кліше та брехнею
      5 Mar
      Boka Kotorskaya Сергей Дацюк , а по суті- що там не так? Україна втратила Донбасс через безмозглість влади. Вам просто нічого сказати, пане. Легко списуєте на рос пропаганду. Голову в пісок.
      5 Mar
      Alexander Dzyzenko  Україна не втратила ані Донбас, ані Крим. україна в стані боротьби і за Донбас і за Крим. Якщо окремі житєлі на Донбасі та В Криму не згодні бути українськми громадянами, то вони повинні або звільнити від себе нашу державу, або їм треба допомогти зробити такий крок. Наприклад заохочити до зміни місця проживання, аби вмерти там, де вони хотіли.
      5 Mar
      Boka Kotorskaya Згадаєте моє слово: Крим УКраїга втратила назавжди. Тільки наївний чоловік цього не розуміє. А тепер щей Донбас. Шкода, що рівень інтелекту що влади, що певного кола громадян не дозволяє їм розуміти ситуацію. Кажіть і далі халва.
    • розмита ідентичность і мотивація громади
      5 Mar
      Василь Король В цій статті Ви протиставляєте абстракцію, під терміном «українська громада», реальній владі, тому це в якісь мірі стаття ні про що. На даному етапі розвитку українська громада, не знає ні хто вона?, ні що вона?, і для чого вона? В неї дуже розмита ідентичность, і як результат розмита мотивація. По суть ситуітативна інтегральна сума векторів в дуже нестабільному стані.
    • якнайшвидше розібратися із внутрішнім ворогом
      5 Mar
      Alexander Dzyzenko Нас багато хто ненавидить, та нам треба з цим звикати жить і не звертати на їх ненависть увагу. Те що проти нас багато хто на Заході і на сході, так це результат нашої слабкості і тільки нашої слабкості. Тож завдання якнайшвидше розібратися із внутрішнім ворогом та внутрішніми економічними тормозами, відновлювати економіку і наводити порядок в культурній сфері (зокрема треба вводить кримінальну відповідальність за вихваляння тоталітарного режиму).
    • Проблемы Украины в том, какая она есть
      5 Mar
      Александр Шен Проблемы Украины в том, какая она есть, а не в том, что она кого-то недостаточно заблокировала или отрезала. Глупо надеяться, что копируя провальный грузинский опыт, можно получить какой-то другой результат.
    • люди должны понимать, что происходит
      5 Mar
      Nat Shine ПРОЗОРО! ГРОМКО! КОММЕНТИРОВАТЬ ВСЕ ВОЗНИКАЮЩИЕ СИТУАЦИИ! ЛЮДИ ДОЛЖНЫ ПОНИМАТЬ!
    • а на кого менять?
      5 Mar
      Тамара Ольшаницкая Сменим все ! До основания , а потом... Было бы на кого менять !
    • надо знать с кем воюешь
      5 Mar
      Александр Левченко Чтобы выиграть войну, надо знать с кем воюешь. Нам кажется, что мы воюем с рашкой. На самом деле мы ведем войну против олигархов, вернее их союза западные-рашкинские-наши.
  43. ДО ЧОГО ВЕДЕ ПОЖВАВЛЕННЯ ПРОТЕСТІВ?
    7 Mar
    ДО ЧОГО ВЕДЕ ПОЖВАВЛЕННЯ ПРОТЕСТІВ? джерело
    Сергей Дацюк 07 березня 2017
    Коли громаду неможливо використати втемну
    7 Mar
    Сергей Дацюк
    Одночасно іде блокада торгівлі України з ОРДЛО, а 6-го березня відбувалася ще й акція блокади Суду за притягнення до відповідальності колишнього Голови Державної фіскальної служби.
    Це свідчить про пожвавлення протестної активності в Україні.
    Постійно звучать аргументи, що деякі політичні сили громаду використовують втемну, що це рука Москви, що це гра проросійських сил в Україні.
    Якщо є дійсна громадська активність, громаду неможливо використати втемну.
    Три приклади для розуміння.
    Кажуть що воїнів АТО використовує втемну владно-олігарічний режим для дерибану і контрабанди. Але це не значить, що воїнам потрібно відмовлятися від участі у війні. Потрібно іти воювати, а вже потім розбиратися з тими, хто пробував використовувати їх втемну, як власне воїни і зробили, блокуючи торгівлю з окупованим Донбасом.
    Кажуть, що блокувальників ОРДЛО використовують втемну (не то Росія, не то владно-олігархічний режим, не то якісь партії – тут злісні домисли різняться). Але це не значить, що потрібно припиняти блокаду. Потрібно доводити блокаду до кінця, а вже потім розбиратися з походженням злих домислів.
    Є думка, що спроба притягнути до відповідальності колишнього Голови Державної фіскальної служби це спецоперація влади задля відволікання уваги громадськості від блокади. І справді, ці два сюжети реально конкурують за час у телевисвітленні. Але це не значить, що потрібно припиняти громадську активність щодо антикорупційної безпорадності української правової системи.
    Ефективної антикорупційної інфраструктури в Україні не створено
    7 Mar
    Сергей Дацюк
    Тут наша найвища посадова особа заявила, що нібито в Україні створена ефективна антикорупційна інфраструктура. По-перше, в голосі цієї особи чути розгубленість і незнання, що робити далі. А по-друге, ніякої ефективної антикорупційної інфраструктури в Україні не створено.
    Антикорупційна інфраструктура це не тільки НАЗК, НАБУ та САП. Це крім того, і перш за все, суди. Так от, якби у нас була ефективна антикорупційна інфраструктура, громаді не доводилося би всю ніч чергувати біля суду, щоб злочинець не втік. Якщо громаді доводиться на себе брати антикорупційні функції примусу корупціонерів до відповідальності, то це значить, що ніякої ефективної антикорупційної інфраструктури не створено.
    Більше того, спроба показати, що ця антикорупційна інфраструктура діє незалежно від найвищої посадової особи, теж не викликає довіри. Аргументація – у виступі Сергія Лещенко, який говорить, що це лише початок громадських протестів. Можете також побачити, хто там поряд з Лещенко. Це ті, хто лишився з громадою, які би гріхи за ними не були і як би їх владні ЗМІ не знищували.
    Очищенням рядів громадських активістів
    7 Mar
    Сергей Дацюк
    А ось інший політик, нині все більше блогер на обслуговуванні інтересів влади, колишня журналістка, якій ми так довіряли і яка перейшла на інший від громади бік.
    Нинішня ситуація пожвавлення протестів буде дуже непростою, бо нам доведеться відмовляти у довірі тим, хто перейшов на інший від громади бік.
    Отже пожвавлення протестів, перш за все, пов'язано з очищенням рядів громадських активістів від тих, чия активність зовсім не громадська.
    Чому саме зараз настав момент ідентифікації громади? Чому саме зараз варто поставити питання про те, хто з громадою, а хто по той бік від громади?
    6-го березня 2017-го року на телеканалі "112 Україна" відбулася значним чином маніпульована на користь владної позиції дискусія між Дмитром Корчинським та Георгієм Логвинським, які по різному оцінювали вихід з нинішньої ситуації.
    Корчинський виступав за революційну доцільність, а Логвинський виступав за правовий підхід.
    Якщо ми вважаємо, що нинішня ситуація це відновлення революції, то Корчинський правий. А якщо ми вважаємо, що нинішню ситуацію влада знову візьме під контроль, тоді Логвинський правий.
    Саме зараз у суспільстві розкол – на свідків покращення від реформ і перемоги над ворогом у війні і свідків цинічного зволікання з реформами та затягування переговорів задля дерибану та контрабанди.
    Значною мірою це відчуття, яке раціонально в публічній дискусії довести зовсім непросто.
    Ніякої перспективи нинішня влада не має
    7 Mar
    Сергей Дацюк
    Будь-які соціологічні опитування спростовуються замовністю їх результатів, експертні оцінки піддаються сумніву через ангажованість експертів, одні економічні показники протиставляються іншим економічним показникам.
    Якщо ви не знаєте, як класифікувати нинішню ситуацію, вимкніть телевізор і послухайте людей. Не намагайтесь їх переконати, що все добре, бо могло бути ще гірше, а буде ще краще. Просто послухайте. І можливо тоді ви зрозумієте, що нині за ситуація.
    Моя позиція впродовж майже півтора року не змінилася.
    Ніякої перспективи нинішня влада не має. Або дострокові перевибори Президента і Парламенту, і це правовий шлях, або силовий варіант з боку громадськості по зметенню влади.
    Перехід влади до посилення диктатури і її силова реакція на громадський спротив лише погіршить ситуацію і пришвидшить кінець влади.
    7 Mar
    Обговорення:
    • закон не виконує сама влада
      7 Mar
      Luda Dudnichenko Закликати до життя по закону,в країні, де закон не виконує влада, м"яко кажуче дивно
    • вся ответственность на власти
      7 Mar
      Ludmila Maevskaya Приведенные факты, только подтверждают, что именно власть не готова к пересмотру общественного диалога с общественностью. И вся ответственность как за ситуацию сейчас , так и за негативную ситуацию в будущем , несет исключительно верхушка власти, как бы не пыталась она распределить эту ответственность на всех включая общественность. Без стратегического мышления , тактические "победы", в будущем, оказываются причинами поражения
    • Протести визванні недбалим управлінням державою
      7 Mar
      Владимир Фесюк Протести визванні недбалим управлінням державою, що призвели до массового обніщання громадян, які в свою чергу не погоджуються з таким перерозподілом , та як слідство вимушено захищають свої порушені права.В історії на протязі століть так було завжди, і до чого приводять протести це відомо, до зміни влади ...
    • хто прийде на зміну при дострокових виборах?
      7 Mar
      Наталья Скульбашевская Погоджуюсь, що владу треба міняти, але коли дивлюся соціологічні опитування - хто прийде на зміну при дострокових виборах - то думаю, може ще на цю надавити, щоб повернулася в здоровий глузд. Розумію, що шансів на це мало, але нова. така ж дико популістська та воровата, буде ще менш відповідальна, бо може списувати негаразди впродовж року на "папередників". Пане Сергію, а кого ви конкретно бачите у новій владі?
    • все решает экономическая ситуация
      7 Mar
      Валентин Федорчук Как всегда все решает экономическая ситуация, о чем автор не упоминает, философам тоже хочется кушать
    • Налицо революционная ситуация
      7 Mar
      Елена Гнатюк До чого веде? Налицо революционная ситуация, которую сформулировал В. И. Ленин и выделил три главных объективных и субъективных признака, описывающих кризисную ситуацию, складывающуюся в обществе накануне революции:
      • Верхи не могут управлять по-старому — невозможность господствующего класса сохранять в неизменном виде своё господство;
      • Низы не хотят жить по-старому — резкое обострение выше обычной нужды и бедствий угнетённых классов и их желание изменений своей жизни в лучшую сторону;
      • Значительное повышение активности масс, привлекаемых, как всей обстановкой кризиса, так и самими «верхами», к самостоятельному историческому выступлению.
      Субъективным условием, превращающим революционную ситуацию в революцию, является способность революционных классов к массовым действиям, достаточно сильным, чтобы сломить старое правительство.
    • революция переходит из-за распада сверху
      7 Mar
      Михаил Багдашкин Забудет про ленинские догмы, социология и философия - живая наука в развитии 
      РЕВОЛЮЦИИ ПРОИСХОДЯТ ИЗ-ЗА РАСПАДА СВЕРХУ, А НЕ ИЗ-ЗА ВОССТАНИЙ СНИЗУ. Не имеет значения уровень лишении широких групп населения: они не способны разрушить государство до тех пор. пока сплочены элиты и их военный репрессивный аппарат. При отсутствии распада в самом государстве для разрушения его также недостаточно прочих типов недовольства, как социальной психологии восстания, но и растущие ожидания не выполнят эту задачу. Данное открытие стало одним из наиболее обоснованных в социальных науках, оно было подкреплено исследованием Чарльза Тилли, показавшим, что мобилизация мятежников продвигается до тех пор, пока это позволяют делать внутриэлитный конфликт и блокирование, или демобилизация, репрессивных ресурсов государства.
      Голдстоун описывает три компонента государственного распада:
      1. финансовое напряжение, неспособность государства платить своим собственным функционерам и прежде всего мусорам-опричникам;
      2. межэлитный конфликт, междоусобные войны, разделяющие правителей и парализующие их способность действовать;
      3. народное восстание, происходящее одновременно с двумя другими процессами, ведущее к разрушению государства и образованию новых центров силы.
      Все три процесса должны присутствовать в качестве условий для полного государственного распада, тем самым — для успеха революции.
    • необходимо радикально изменить политическую систему
      7 Mar
      Михаил Яловенко САМОДЕЛАВТОПРОМ (1974 г. выпуска) ИЛИ КАК РАДИКАЛЬНО ИЗМЕНИТЬ ПОЛИТИЧЕСКУЮ СИСТЕМУ. 
      Часть 3.2. Становление Украины на научно-исторический путь развития.
      Даже для постройки такого автомобиля необходимы точные знания и соответствующий технический проект. Чего нельзя сказать о существующей политической системе. Для решения сложнейших проблем общественного развития на десятки (!!!) порядков превышающих сложность этой технической задачи она узаконивает совершенно абсурдные вещи: допускает во власть по отношению к стоящим задачам людей совершенно безграмотных и без соответствующего идеологического проекта глубинных общественных преобразований. Но зато в избытке открывает путь для кухарок, пустых обещаний, избирательных лохотронов, проходимцев и авантюристов или девочек с памперсами на должности замминистров. Результаты такого управления развитием общества налицо. 
      Вопрос, следовательно, состоит в том, что необходимо радикально изменить политическую систему. Как это сделать читайте в указанной работе
    • на який строк був обран ПОП?
      7 Mar
      Hanna Yefimenko Пане Сергію, поясніть будь ласка, на який строк був обран ПОП? як я пам'ятаю, на залишковий термін каденції Януковича - 2 роки, але строк вийшов. То ми не маємо президента? Це важливо!
      7 Mar
      Сергей Дацюк Ми мали дочасні вибори президента, строк його до 19 року
      7 Mar
      Hanna Yefimenko ((( Стільки його терпіти неможливо.
      Василь Артем'єв Взагалі 5 років це забагато
      7 Mar
      Василь Артем'єв Більш-менш прийстойний парламент (і президент) встигає скурвитись за 2 роки. Так що три це максимум.
    • Потрібно владу змести!
      7 Mar
      Галя Лукач Потрібно владу змести!
    • чи не зловживаємо словом "революція"?
      7 Mar
      Alexander Dzyzenko Вважаю, що ми дещо зловживаємо словами, а саме словом революція. Чому не масові акції протесту? Чому мовчать наприклад наші профспілки? На фірмах (вони ж заводі, фабрики, шахти тощо), безправья, часто-густо невідповідність санітарним нормам та нормам охорони техніки безпеки, зарплата жебрацька.
      Де профспілки? До реці, сама наймасовіша організація в суспільстві. Якщо вивести на вулиці під прапорами профспілок мільони людей! Згальнонаціональний страйк у нас коли небудь мав місце? А якщо ми не здатні вивести людей на загальнонаціональний страйк, то про яку революцію йде тепер мова? Я вам скажу, що ніякої революційної ситуації нема. Суспільство не готове. Сужу по собі. Коли події, що привели до Революції Гідності тільки починались, я думками, душею був із людьми Майдану. Що ми тепер хочемо змінить? Порошенка? Рецепт - згальнонаціональний страйк. Хоча би тиждень. Той самий рецепт по Гройсману, по ВР, та й по судах, врешті решт. Готові для цього декілька мільонів? Вийдуть на вулицю? Ні? Ну то і давайте роздумувать що робить і з чого починать. Маю на увазі з чого починать ПІДНІМАТЬ економіку. В попередні роки корупція була не менша, а може і більша ніж зараз, а економіка була жвавіша, міцніша. І той, хто думає за революцію, повинен відразу думать як на другий день організувать економічне життя, аби країна не стала банкротом.
      7 Mar
      Сергій Марченко у нас нема нор. профспілок. І взагалі коли рулить мафія профспілки практично безсилі, і рулять в руслі мафії. Так у багатьох країнах світу. Найбільше вати у пролетаріаті, через це він ніколи не був і не буде гегемоном
      7 Mar
      Alexander Dzyzenko Проте якщо к державі нема політичних інститутів, які захищають політичні та економічні інтереси пересічного громадянина, ми приречені на владарювання у нас мафії.
    • Зрілість суспільства вимирюється зворотним зв’язком
      7 Mar
      Vasija Pupkin Так і є. Зрілість суспільства вимирюється зворотним зв’язком. У цівілізованних країнах достатьньо газетної статті, в іньшому( граничному) випадку -повномаштабний громадянський конфлікт з непередбачуваними наслідками
    • 5 тез про ситуацію в державі
      7 Mar
      Alexander Dzyzenko Дещо тез про ситуацію в державі.
      1. Ситуація, що в ній українське суспільство опинилося тепер, є прямим продовженням відчудження широких верств громадян від політики, від політичної боротьби, яка панувала в ссср на протязі всього її існування. Похідна від цього відчудження - відсутність бойових, незалежних профспілок.
      2. Політичний вакуум у відсутності хоч якось помітної системної політичної діяльності мас взяли на себе виключно ті, хто взяв на себе і підприємницьку діяльність - кримінал, бувші партійні від кпсс, та партії, що створили економічно активні громадяни. Виключення тут одне - партії ніціоналістичного типу, проте вони надто слабкі, та малочисленні.
      3. Зусиллями нечисленних критично і опозиційно налаштованих громадян, що проявляють громадянську активність цей стан речей змінить неможливо. Можливо вчинить самосуд одного чи декількох чиновників, можливо навіть спровокувать відствку премьєра чи навіть президента. Можливо тимчасово ситуація якось стане більш прийнятною для суспільства. Проте за відсутності громадянського суспільства ми знову будемо приречені ковтать ті ж пігулки що і тепер. Сказане звісно не відміняє потребу в бунті, навіть бунті одинаків, коли вже влада як то кажуть дістала.
      4. Створення громадянського сусіпльства справа на десятиліття. Хто буде, хто здатен у нас мислить стратегічно, на декілька десятиліть в політиці? Питання риторичне.
      5. Альтернатива змінам через вибудування громадянського суспільства - диктатура освіченої хунти, або партії, що здатна самовдосконалюватися. Китай тому приклад. І останнє. За відсутності зрілого громадянського суспільства, за відсутності людей, що здатні взять управління державою за схемою хунти, за відсутності партії по типу освіченої хунти, що знову таки візьме впорядкування суспільного життя на користь більшості громадян, всі розмови про революцію вважаю недоцільними.
  44. ПРАВИЛЬНО ВИБРАНА ЕМОЦІЯ
    26 Aug
    ПРАВИЛЬНО ВИБРАНА ЕМОЦІЯ
    Сергій Дацюк джерело
    22 серпня 2017, 12:26
    Емоційна синхронізація в суспільстві
    26 Aug
    Сергій Дацюк джерело
    Чому раптом в суспільстві з'являється те чи інше спільне емоційне налаштування, не знає ніхто.
    В суспільстві зазвичай бурлять різні емоції: страждання, печаль, смуток, тривога, горе, скорбота, страх, жах, переляк, відчуження, розчарування, зневіра, неприязнь, відраза, зловтіха, огида, презирство, жалість, досада, нудьга, байдужість, прострація, незворушність, терпіння, полегшення, здивування, обережність, цікавість, безпосередність, очевидність, зосередженість, впевненість, ніжність, вдячність, задоволення, насолода, блаженство, умиротворення, скороминущість. І десь понад усім цим – любов.
    Рідко, але час від часу, в суспільстві відбувається емоційна синхронізація, тобто серед різних емоцій якесь емоційне налаштування стає домінуючим і захоплює більшість цього суспільства. Чи можна цим управляти? До останнього часу здавалося, що можливості управління синхронізацією емоцій дуже обмежені – для цього потрібні спільні випробування чи спільні перемоги.
    Вибір між сподіванням та безнадійністю
    26 Aug
    Сергій Дацюк джерело
    Але нинішнє літо видалося якимось дивним і незвичним в емоційному плані.
    Ще навіть рік назад перспектива здавалась позитивною та переможною, а сьогодні вже перспектива невизначена, туманна, непевна, з тенденцією до негативу.
    Найбільше для суспільного життя значить вибір між сподіванням та безнадійністю. Навіть прихований вибір сподівання вже важить багато.
    Так сталось, що саме цього літа здійснювалися багато спроб екзистенційної синхронізації емоційного налаштування українців, перш за все, серед журналістів, блогерів та експертів, але також і вустами політиків на телебаченні, і, само собою, в соціальних мережах.
    Хтось скаже, що це спецоперація російських спецслужб – маніпуляції суспільною свідомістю на рівні публічних емоційних налаштувань. Але, скоріше за все, це просто наслідок фрустрації від закінчення чергового етапу української революції. Україна зараз вибирає емоційне налаштування на наступний період своєї історії. Тому така пауза, тому таке зависання.
    Емоційна гойдалка від журналістів
    26 Aug
    Сергій Дацюк джерело
    Не варто шукати тут злого умислу, хоча емоційна гойдалка для суспільної свідомості цього літа була задана дуже радикально і дуже послідовно.
    На одному емоційному полюсі – В'ячеслав Піховшек у випусках "Субъективные итоги недели" за це літо: "революція Гідності без гідності", "США гублять Україну", "курс в НАТО це помилка", "ми маємо внутрішню громадянську війну з зовнішнім управлінням США та Росії". Коротше, все погано і буде ще гірше. Його випуски можна слухати під третю частину Sonata No. 2 in B Flat Minor, Op 35 Шопена. Можете самі пересвідчитися у загальному емоційному налаштуванні його риторики, зробивши пошук в Ютубі за запитом "Пиховшек" і часовим проміжком "літо 2017-го". Отже маємо послідовну і чітку трансляцію емоційного налаштування "все пропало".
    На іншому полюсі – Юлія Мостова у статті "Не отрекаются любя" з майже дисидентською емоційною настановою – "за успіх безнадійної справи" і переконанням "Найтемніше перед світанком. А я знаю, що він почнеться ще в цьому десятилітті". Її статтю взагалі варто читати не під однойменний романс Алли Пугачової, а під відому пісню Джімі Дюранте "Did You Ever Have the Feeling". Причому стаття зовсім не містить рефлексивної відповіді на відому народну мудрість "Поки сонечко зійде, роса очі виїсть". Але втім ця стаття містить досить послідовну трансляцію емоційного налаштування "А знаешь, все еще будет..." (це якщо продовжувати цитувати Аллу Борисівну).
    Десь між ними – Юрій Романенко "О реальной Украине", в якій він намагається прив'язати емоції до реальності: "поки ви будете ігнорувати реальність, ви будете чекати світанку". Його заклик – "ідіть в поля" звучить як "занурюйтесь у реальність". А читати це все можна під відому пісню Beatles "Strawberry Fields Forever". Тобто текст містить чітке емоційне налаштування на реальність, повсякденність, достовірність серед простого люду.
    Десь над ними всіма – блогер Павло Казарін зі статтею "Майбутнє: свідоме і нещадне", де він виголошує рефлексивне визначення цього літа: "Битва йде не за реальність. Битва йде за опис реальності." Поряд з ним і Георгій Почепцов зі статтею "Когнитивное пространство и информационные войны". Їх взагалі варто читати під композицію "Braine Gamage" Pink Floyd з альбому "Dark Side Of The Moon". Їх тексти містять рятувальну настанову на рефлексію, хоча така настанова применшує всілякі емоції і тому дуже мало кому подобається.
    Емоційні настанови від політиків
    26 Aug
    Сергій Дацюк джерело
    Не відставали від журналістів та блогерів цього літа і політики.
    Трохи збоку, в засаді, з загрозливим виглядом обличчя сидить заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Григорій Тука зі своїми періодичними страшилками "готується спроба дестабілізації в Україні" та чітким закликом "Україні потрібна диктатура". Тут має лунати пісня "Children of the Revolution" T.Rex. Це так би мовити хунта в реальності – артикуляція намірів влади вустами деяких представників цієї влади. Ці інвективи містять чітку емоційну настанову на домінування сили та жадання смиренності широкого загалу, проголошення перспективи диктатури як реакції на спроби дестабілізації з боку різних опозиційних сил, що звичайно є черговим планом Росії.
    Ну а високо над всіма нами, з булавою і посмішкою, від якої нас усіх ковбасить, наш керманич і головний претендент на диктатора – Петро Олексійович Порошенко з хітом сезону "найскладніше вже позаду, але точка неповернення не пройдена". Я взагалі не знаю, як це розуміти. Адже якщо точка неповернення не пройдена, то може попереду ще щось більш складне? Я не знайшов для музичного фону нічого іншого, ніж відому пісню Утьосова "Все хорошо, прекрасная маркиза". Мені здалося, що пісня Висоцького "Все позади: и КПЗ и суд" тут не дуже підходить. Отже маємо чітку емоційну настанову – "найскладніше позаду, але розслаблятися рано" ("точка неповернення не пройдена").
    Причому не варто плутати емоційну настанову журналістки Мостової та емоційну настанову Президента Порошенка. Юлія Мостова характеризує майбутнє і оголошує свою віру в нього, а Петро Порошенко характеризує минуле і натякає на свою роль в його успішності. Якщо Юлія Мостова солідаризується з громадою у своєму виборі надії на краще для всіх, то Петро Порошенко транслює зовсім інший підтекст: "я вам ще потрібен в якості Президента" (бо точка неповернення не пройдена).
    Потрібні ускладнення та інтелектуальні зусилля
    26 Aug
    Сергій Дацюк джерело
    А тепер, увага, запитання – а яка емоційна настанова найбільш вірна сьогодні?
    Зрозуміло, що крайнощі є неприйнятними. В'ячеслав Піховшек, Тетяна Монтян та інші послідовники риторичного підходу Трампа часів Холодної війни "якщодоізму" транслюють емоційну настанову "все пропало". Інші дві крайності: "все добре, але через протестні дії може стати погано" (тобто "сидіть і не рипайтесь") Президента та "все погіршиться, тому потрібна диктатура" замміністра Туки – теж неприйнятні. Тут можна чітко зафіксувати – ці емоційні крайнощі розхитують усуспільнену емоційність українців.
    Більш помірні романтико-патріотичне сподівання Мостової чи апеляція до реальності та походу в народ Романенка в принципі прийнятні, але вони не породжують системної і стратегічної надії в змінюваному світі. Ані патріотизм, ані народництво не дають емоційно забезпеченої відповіді на питання – як жити в світі, що постійно ускладнюється.
    Мені ближче емоційні настанови Павла Казаріна та Георгія Почепцова. І неправда, що там немає емоцій. Просто ці емоції не такі прості, як зазвичай здається. Ця емоція – не проти когось і не за щось, а за більш складні комбінації наявного та конструкти нового, які применшують суперечності і продукують більше свободи.
    Мені здається, що найбільш позитивною емоційною настановою можна вважати "волю до ускладнення". Нам потрібне не краще, яке завжди є суб'єктивним. Нам потрібне сладніше, зрівноваженіше, охопніше, універсальніше, бо те просте, що є, не працює.
    Дуже погано і неправильно вважати, що найскладніше вже позаду, бо це реакційна емоція, яка розуміє складність як стихійне, незалежне від нас, зовні нас, з чим ми змушені мати справу. Справжня позитивна емоція є конструктивною – складність це впорядковане нами, що всередині нас, що ми самі творимо назовні себе. Складність – завжди попереду, а не позаду. Безперспективно жити в світі, де все складне уже позаду.
    Я не вірю в покращення. Я вірю лише в ускладнення. Я вірю в емоцію, яка супроводжує ускладнення мислення та в дії на основі ускладнюваного мислення.
    Я не вірю в прості рецепти. Я вірю лише в інтелектуальне зусилля щоразу, завжди, всюди.
    Я вірю в інновації. Я вірю в те, що якщо я буду гнути цю лінію, то можливо матиму мало прибічників. Але ці прибічники справді будуть здатні міняти світ на краще в оцінці майбутнього, а не на краще з точки зору минулого чи навіть теперішнього.
    Я не вірю в світанки. Я вірю в "досвітні вогні".
    26 Aug
  45. Українська революція 1914-2021
    8 Nov
    Українська революція 1914-2021. 08 листопада 2017 джерело
    Що таке революція і хто може говорити про революцію?
    8 Nov
    Філософи вважають, що революція це їх предмет, бо вони її придумують. Політики вважають, що революція це їх предмет, бо вони її здійснюють або протистоять їй. Науковці вважають, що революція це їх предмет, бо вони досліджують її глибоко та системно. На суттєве говоріння про революцію претендують письменники, журналісти, митці. Насправді ж революція є суспільним чи загальногромадянським предметом, де позиція філософів, науковців, політиків, письменників, митців, журналістів може бути врахована, але не може диктуватися ними зокрема. Зрештою революція це консенсус, як під час неї, так і після неї.
    Націоналізація революції 1917 року
    8 Nov
    До 100-річчя революції 1917 року є вже багато статей, телепрограм і навіть фільмів, які присвячені саме "Великій Руській революції 1917 року" – так її сьогодні називають і в Росії, і в світі. Але ці програми не враховують ту нову обставину, що в суспільній свідомості колишніх республік СРСР не існує більше "Великої Жовтневої Соціалістичної революції". Натомість в суспільній уяві росіян тепер з'явилася "Русская революция", де "Революция и гражданская война на Украине" є її частиною.
    Окрім того, в російській Вікіпедії є також стаття про "Украинскую национально-демократическую революцию", яка співставлена статті в українській Вікіпедії про "Українську революцію" як про національно-визвольну боротьбу українського народу. Щоб якось пояснити цю суперечність, росіяни кажуть у передмові до статті про Українську революцію, що стаття "Революція та громадянська війна в Україні" це події, які були насправді, а "Українська революція" це стаття про історичну концепцію.
    Представники англомовної західної цивілізації здебільшого навіть не підозрюють про проблему так званої "Руської революції", бо в їх мові "Russian Empire" та "Russian Revolution" походять з одного кореня. Вони часто навіть не знають, що "російське" та "руське" в російській мові розрізняються суттєвим чином. Тобто лише спеціалісти серед них знають, що імперія називалася "російська", а от революція в нинішній Росії називається "руська".
    Суть розрізнення: "російське" спрямовано на імперський контекст, в якому об'єднуються різні етноси, а "руське" спрямовано на суто етнічний контекст саме "русской" нації. Так раніше "руське" було назвою в тому числі всіх народів імперської Росії, але це було лише всередині процесу імперської асиміляції колоній. З моменту антиколоніального процесу розпаду СРСР, ми не можемо робити вигляд, що це так. "Руські" стали лише нацією, ті ж етноси, що залишилися в складі Росії, стали "росіянами", а інші нації, що вийшли зі складу СРСР, скористалися власними назвами.
    Мова тут йде про те, що довгий час в СРСР цю революцію називали за суттю та за часом – Жовтневою Соціалістичною. Відтак всі революції – 1905, лютнева 1917, жовтнева 1917 – є руськими за походженням. А от Соціалістичною Жовтневою була лише одна – жовтнева 1917 року революція. "Руською революцією" була скоріше лютнева 1917, бо вона була спрямована на спасіння країни.
    Взагалі-то називати Жовтневу Соціалістичну революцію 1917 року "руською" це концептуальний абсурд. Адже це революція, яка була спрямована на реалізацію марксистсько-ленінської концепції та на виконання програми РСДРП (б). Марксистська революція мислилася і робилася більшовиками як всесвітня революція. Інтернаціонал займав важливе місце в історії революції 1917 року. Більше того, упокорення з боку СРСР Східної Європи після Другої світової війни здійснювалося саме в цьому контексті.
    Націоналізація Росією цієї революції суперечить її суті та контексту історичного процесу минулого, бо вона ніколи не мислилася її ініціаторами та суб'єктами як національна "руська". В сталінському контексті СРСР постав вже як продовження Російської імперії з новою марксистсько-ленінською ідеологією. Але в такому разі імперський сталінський проект, у який виродився марксистсько-ленінський проект, тим більше не був національним руським.
    Крім того, виникає нова обставина розуміння післявоєнної Європи. Якщо ця революція вже "руська", то тоді упокорення Східної Європи з боку СРСР потрібно розглядати не як поширення марксистської доктрини, не як продовження проекту світової революції, а як поширення впливу "руської" нації як ядра російського імперіалізму за межі власне ареалу колишньої Російської імперії на нові країни Східної Європи.
    Росіяни дуже хотіли вчинити з Великою Жовтневою Соціалістичною революцією в історичній пам'яті так само, як вчинили французи з Великою Французькою революцією. Але це в принципі неможливо. По-перше, французи не відмовлялися від концептуальних та соціальних досягнень своєї революції, що вчинили росіяни. По-друге, більшість країн світу, на які вплинула французька революція, теж не відмовлялися від її досягнень, на відміну від решти країн світу, на які вплинула так звана "Руська революція", бо всі ці країни вже відмовилися від її досягнень, окрім хіба що Північної Кореї.
    Причому, зверніть увагу, мова не йде про значення марксизму як соціальної теорії. Ця соціальна теорія та практика для європейських країн значила чимало і стала згодом значним напрямком як всередині гуманітарної теорії, так і всередині їх соціально-політичної практики. Але Росія значним чином відкинула марксизм та неомарксизм не тільки в теоретичних напрямках роботи, але і в соціально-політичних практиках. Апеляція до історичної пам'яті сталінізму в часи СРСР, як це зараз відбувається в Росії, не має нічого спільного з марксизмом.
    В будь-якому випадку націоналізація Росією соціалістичної революції це повний абсурд і відмова від її всесвітньо-історичного значення. Причому аналогія з Францією тут не працює, бо Франція не розрізняла імперських на національних контекстів у своїй мові так радикально, як це робить нині Росія, і не підміняла світовий ідеологічний контекст своєї революції імперським контекстом, як це робить Росія. Найкраща назва в такому випадку – "Російська Соціалістична революція".
    Отже ми бачимо недолугу спробу Росії включити контекст Революції 1917 року в зміст "Русского Мира". З цієї спроби нічого хорошого не вийде, бо тут потрібно чітко і ясно розрізняти ідеологію (марксизм) та політичні установки мислення (імперські), а це можливо лише в рамках конструктивістської політології, яка дозволяє побачити, як політичні мислительні установки домінують над політичними ідеями.
    Українська революція 1914-1923 років
    8 Nov
    Уявлення про Українську революцію утвердилось в історичному наративі України. В українській та російській статтях Вікіпедії Українська революція розглядається у зв'язку з російською революцією 1917-го року, перш за все, лютневою. В українсько-діаспорній та галицькій інтерпретації є окремій термін – "Визвольні змагання 1917-1921".
    В англо-американській Вікіпедії ця революція називається "Ukrainian War of Independence" 1917-1921 ("Українська війна за незалежність"). В іспанській та румунській традиціях "Ucrania después de la Revolución rusa" "Ucraina după Revoluția Rusă" ("Україна після російської революції").
    Щоб зрозуміти самим свою історію та просунути її у світ, нам потрібно сконструювати українську історію наново. Особливо – сконструювати історію української революції. Якщо більш ширше поставити проблему конструювання української історії, то це буде схожим чином – конструювання історії Київської Русі, історії Козаччини, історії у складі Російської імперії, історії у складі СРСР. Мова йде про побудування власних українських історичних наративів та власних філософських та історичних концепцій цих періодів без домінування етнонаціонального контексту, але в дистанції від російських та радянських наративів.
    Щодо Революції 1917 року мова йде про усуспільнення її в антиколоніальному контексті. Відтак мають бути усуспільнені: суть, назва, хронологічні рамки, загальна мета і різні спрямування різних територій та політичних сил всередині неї.
    Українська революція, яка відбувалася паралельно з так званою Руською революцією, має право так називатися через більш різноманітне ідеологічне спрямування Української революції: демократична, націоналістична, капіталістична, соціалістична, анархістська, козацька (гетьманська та отаманська) та більш строкаті держави: республіка, гетьманат, директорія (з її отаманщиною). Останній спосіб державності (директорія-отаманщина), рідкісний в історії, коли конкуренція в центральній владі проекціювалася на конкуренцію місцевих влад. В цьому сенсі діаспорний термін "визвольні змагання", який мені дуже не подобається, набуває двоїстого значення – не тільки в сенсі боротьби українців проти поневолювачів, але і як змагання українців між собою за владу.
    Які ж хронологічні рамки Української революції?
    Історики обстоюють різні датування (початок визначають у 1914 (Грицак) чи у 1917 (більшість), закінчення у 1921 (УІНП), у 1922 (Гай-Нижник, який виділяє власне революційний період з 1917 до 1918 року), 1923 (Дорошенко, Грицак).
    Ці розбіжності означають, що під поняттям "Українська революція" кожен з істориків розуміє щось своє. Моя позиція – за хронологічними рамками Українська революція має відрізнятися від Руської революції, наприклад, так – 1914-1923.
    Отже я пропоную наступну логіку. Україна заслуговує на те, щоб на рівні історії інтегрувати її як цілісну країну. Тобто, по-перше, я пропоную іредентистський підхід до періодизації Української революції: суть і хронологія мають збирати Україну докупи (в українській традиції це соборність). По-друге, я пропоную, суб'єктний підхід до Української революції – лише суб'єктні дії України (або якоїсь її частини) мають починати та закінчувати цю революцію.
    Початок Української революції можна датувати 1914 роком. Це не просто рік початку війни (хоч війна, як відзначає Грицак, дійсно викинула Україну в модернізацію). Саме тоді українці в особі еліт розпочали дієву підготовку до незалежності. Вони розглядали Світову війну як можливість отримати незалежність від Російської імперії та від Австрійсько-Угорської імперії і зібрати докупи Україну. Тобто я розглядаю революцію як суб'єктний процес, а не як об'єктний. Відтак революція почалася 1914 року, тому що був сформований суб'єкт військової революційної дії – Січові Стрільці. Ця воєнізована структура, створена ще 1913 року, отримує орієнтацію на війну за самостійність та соборність України саме в 1914.
    Тобто Галичина як найбільш демократична, найменш упосліджена (хоча і в складі іншої імперії), з кращим розвитком громадянського суспільства починає Українську революцію. Навіть будучи в складі Австро-Угорщини, Січові Стрільці складають присягу не їй, а українському народу. Цей момент настільки неакцентований навіть в Вікіпедії, що складається враження про певний умисел: не може центральна київська еліта, хоч минула, хоч нинішня, сприйняти думку, що не вона була ініціатором революції.
    Лютнева 1917-го року революція в Росії паралельно відбувається в Україні і розпочинає демократичний етап революції. Потім – Центральна Рада, гетьманат (авторитарний етап революції), директорія, отаманщина (самоврядний етап революції) і т.д.
    Коли ж можна закінчувати періодизацію Української революції?
    1920 роком, коли укладається союз з Польщею? 1921 роком, коли відбувається листопадовий рейд Петлюри, безсмислений по суті? 1922 роком, коли створюється СРСР і значна частина України входить у його склад? Чи 1923 роком, коли екзильний уряд ЗУНР сам припинив своє існування?
    Я би вибирав 1923 рік, коли Україна в особі останньої неупокореної своєї частини – Галичини – втрачає шанс на державність, але сама приймає рішення про припинення діяльності уряду у екзилі. Отже в моєму підході Галичина починає Українську революцію і закінчує її. Тобто, і початок, і кінець революції є суб'єктними активними українськими діями. Окрім того, в цьому випадку ще і на рівні дат Україна повністю відділяє свою "Українську революцію" від так званої "Руської революції".
    Можна розглянути ще сюжетний підхід до революції. Якщо сюжет революції незавершений, вона триває. Тому Українська революція не закінчується в 1923. Вона продовжується через діяльність ОУН та УПА аж до 1953 року. А потім відновлюється вже в незалежній Україні – Революція на граніті (жовтень 1990), Помаранчева революція (листопад – грудень 2004), Революція Гідності включно з російсько-українською війною (2013-2016 – перший етап, ...-2021 – другий етап).
    Відтак можна різні революції звести в одну – "Довгу Українську революцію" як серію революцій та війн України за свою незалежність довжиною більше 100 років. Коли вона закінчиться – невідомо. Але згідно теорії часових циклів Переслєгіна (цикл Лірі), це може статися в 2020-2021. Відтак Революція Гідності: 2013-2020-2021.
    Довга Українська революція 1914-2021 років
    8 Nov
    А тепер давайте поставимо запитання? Не дивлячись на той вплив, який Велика Жовтнева Соціалістична революція чи так звана сьогодні "Руська революція" справила на світ, яка все-таки революція спричинилася до більш потужних цивілізаційний наслідків – "Руська революція" чи "Українська революція"?
    Що дала "Руська революція" світові окрім гекатомби та імперського поневолення народів всередині тоталітарного режиму? "Руська революція" найбільш яскраво спричинилася до наукових звершень СРСР в 1960-70-ті роки та до космічних завоювань того ж періоду. Але історія США і Європи того ж періоду та Китаю більш пізнього періоду показують, що це не унікальні цивілізаційні досягнення. Тобто, досягнути того ж самого, що досягнув СРСР, можна було без таких жертв тоталітарного режиму.
    Що залишилося в Росії після трагічного проекту Великої Жовтневої Соціалістичної революції? Авторитарно-імперська традиція влади, вже вкотре зруйнована економіка, слабке громадянське суспільство, соціальний патерналізм, фундаменталізоване православ'я зі зруйнованою традицією старців, громадська нетерпимість до інших релігійних конфесій, антизахідна зовнішньополітична позиція та світозлоба в соціальній психології. І все це лише тому, що більшість цивілізаційних тенденцій всередині Росії були знищені через тоталітарне домінування примітивного в своїй цивілізаційній основі марксизму-ленінізму-сталінізму, який зводив умови успіху цивілізації винятково до розподілу матеріальних благ та класової боротьби з установкою на класову ворожнечу.
    На відміну від "Руської революції" за своєю суттю "Українська революція" була різноманітною, тобто містила різні ідеологічні спрямування – демократичні, націоналістичні, анархічні, козацькі (гетьманські та отаманські), капіталістичні та соціалістичні. Незважаючи на історичну невдачу самої революції на початку ХХ століття, всі ці зародки традицій ставали нам в нагоді протягом всього ХХ століття.
    Націоналісти продовжили цю революцію в першій половині та в середині ХХ століття та заклали потяг до незалежності у майбутніх поколінь українців. Демократи стали основою творення української державності у часи краху СРСР та розвитку громадянського суспільства, що дозволяє досі реформувати Україну та сподіватися на краще. Нові капіталісти забезпечили перехід від державного монополізму СРСР до олігархії, відтак ми маємо сьогодні директорат у вигляді нинішньої так званої "стратегічної сімки", як і отаманщину на місцях в регіонах України, де олігархи виступають як місцеві князьки. Анархісти стали основою антиолігархічної боротьби зараз як альтернатива державній владі. Навіть гетьманат як традиція козацької аристократії проявляється на тлі війни з Росією в таких мало помітних для українців рисах, які росіяни все одно називають нині "хунта".
    Давайте ще підкреслимо цю важливу обставину – кожна політична традиція сама по собі є слабкою – демократична, націоналістична, капіталістична, соціалістична, анархістська, козацька (гетьманська та отаманська). Але цивілізація полягає в тому, щоб використовувати всі ці політичні традиції на деякому більш складному рефлексивно-конструктивному рівні.
    Чому Україна має державу та значні права та свободи? Бо у неї є демократична традиція. Чому Україна спричинилася до декомунізації та українізації? Бо у неї є націоналістична традиція. Чому Україна продовжує бути хоч і нерівномірно, але багатою, не дивлячись на безпрецедентне розкрадання її природніх ресурсів, держбюджету, муніципальних та місцевих бюджетів? Бо у неї є капіталістична традиція у вигляді, перш за все, олігархату, але і зародків середнього класу. Чому українці змушують владу підвищувати соціальні стандарти та боротися проти олігархів? Бо у них є соціалістична традиція. Чому українці здатні поза законодавчим полем вести боротьбу проти корупції, олігархічного здирництва, свавілля влади, спроб власного правлячого класу торгувати конституційний суверенітетом? Тому що у них є анархістська традиція. Чому українці змушують центральну владу до так званої децентралізації? Бо у них сильні територіальні громади як прямий наслідок отаманщини. Чому українці виявилися спроможними опиратися ворогу навіть без армії та здатними до швидкого відтворення армії у російсько-українській війні, що почалася 2014 року? Бо у них є козацька та анархістська традиції.
    Отже цивілізація це не коли домінує якась одна політична традиція, а коли є змога використовувати їх усі. Тобто рівновага цих традицій і є справжній цивілізаційний поступ.
    Всі ці наративи по-різному ставляться один до одного. Тоталітарні наративи (націоналістичний та соціалістичний) намагаються витіснити решту наративів і один одного. Авторитарні наративи (анархістський та козацький (гетьманський та отаманський)) можуть обмежено толерувати один одного, критикуючи демократичний, націоналістичний та соціалістичний наративи за етатизм та централізацію, а капіталістичний – за жадібність та несолідарність. Капіталістичний наратив здатен паразитувати на інших наративах, просуваючи свою владу через пропаганду споживчих цінностей в ЗМІ та через маніпульовану ними політику. А демократичний наратив (в Україні) дуже сильно захоплюється етатизмом та впорядкованим самоврядуванням, йому не вистачає спонтанності та інноваційності.
    Відтак гуманітаристика (історія, політологія, філософія, соціологія, психологія і т.д.) має толерувати і узгоджувати всі ці наративи на рівні цивілізаційного дискурсу.
    Проблема сьогоднішньої України в тому, що місце тоталітарного соціалістичного наративу прагне замістити тоталітарний націоналістичний наратив, який здебільшого сам є архаїчним. І все це на фоні того, що капіталістичний (олігархічний) наратив паразитує на ньому і використовує його. При цьому інші наративи – анархістський, козацький і навіть демократичний – є значним чином упосліджені. Так, так, демократичний наратив упосліджується, бо розмова по суті розчиняється у несуттєвому порядку денному та скандалах на ТБ, що спеціально генеруються сучасними капіталістами, тобто олігархами.
    Цивілізація це коли всі традиції мають місце в соціально-політичній та культурній практиках і коли всі вони присутні в гуманітаристиці як наративи. Це не постмодерністське сполучення різних ідеологій чи різних істин, бо за жодною з них окремо істини немає. Складна істина постає лише у вигляді цілої цивілізації, тому цивілізація ніколи не має свого наративу – лише дискурс. Сконструювати таку цілу цивілізацію важко. Але ніхто і не говорив, що цивілізація це легко.
    Отже в цивілізаційному плані Українська революція, хоча і не була настільки успішною в короткостроковій перспективі, як "Руська революція", все ж дозволила зберігати різні цивілізаційні тенденції, які зараз, тобто в довгостроковій перспективі, дали можливість Україні рухатися в різних напрямках одночасно, розвиваючись саме цивілізаційним чином.
    Зараз українцям є чим пишатися – їх революція була в цивілізаційному плані більш універсальною і довгостроковою, ніж "руська".
    Я молю Бога, щоб українці не спокусилися якоюсь однією традицією, а змогли використати їх усі і створили зрештою свою цивілізацію.
  46. СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ. Сергій Дацюк
    21 Nov
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    Визначення статусу революції
    21 Nov
    Головний нерв дискусій щодо Революції Гідності полягає у визначенні її статусу. Для когось це кривавий переворот хунти, а для когось це волевиявлення громади. Для одних революція була поразкою України, для других революція була перемогою України. Комусь досягнення революції здаються дуже малими, а комусь – великими та надзвичайними. Хтось вважає, що революція закінчилася, а хтось вважає, що вона триває.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    23 Nov
    Чому важливо аналізувати статус революції?
    21 Nov
    Четвертий рік поспіль я намагаюся аналізувати Революцію Гідності напередодні її річниці: 19 листопада 2104 року стаття "За лаштунками революції-2014", 20 листопада 2015 стаття "Революція Гідності – два роки після початку", 22 листопада 2016 року стаття "Рушійні сили історії та революції".
    Отже основна боротьба, яка велася весь час і ведеться зараз навколо революції може бути зосереджена в оцінці її статусу: Революція Гідності все ще діюча чи вона отримала статус "меморіальної революції".
    У мене є доволі проста та логічна відповідь – допоки революція не досягла своїх цілей, не виконала всі свої завдання, не отримала бажані для більшості оцінки, вона не може отримати статус "меморіальної".
    Чотири роки – це якраз час, щоб підводити попередні підсумки революції, бо і Велика Французька і так звана "Руська революція 1917" за чотири роки вже мали очевидні результати.
    Я хочу до четвертої річниці черговий раз зробити аналітичну оцінку статусу Революції Гідності, з розпачем переживаючи оцінки влади та провладних експертів.
    Мені здавалося, це ж не важко – взяти і з чистим серцем оцінити: що вдалося, а що не вдалося. Якщо щось не вдалося, то це не обов'язково провина того, хто оцінює. От коли оцінки зробленого подаються як лише перемога (хоча все робиться і не так швидко, як хочеться людям), тоді не просто закрадається сумнів, а народжується упевненість: той, хто бачить лише перемоги там, де є і поразки, однозначно винуватий у цих поразках.
    Напрямки революції
    21 Nov
    В своїй статті до 2-ої річниці революції я показав основні напрямки революції, з яких складалася Революції Гідності:
    1. геополітична;
    2. антиколоніальна;
    3. антиолігархічна;
    4. національна;
    5. громадянська.
    Можна додати ще один напрямок – 6) соціально-економічна.
    Чотири з цих революцій є процесуальними – геополітична, національна, громадянська, соціально-економічна, бо в них можна говорити лише про якісь проміжні результати. Дві з цих революцій є становими, тобто такими, що фіксують стан, – антиколоніальна (Україна є колонією чи вже ні), антиолігархічна (є домінуючи вплив олігархів чи нема).
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    Давайте подивимося, що нам вдалося і що не вдалося по всіх цих напрямках.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    23 Nov
    • что не удалось
      23 Nov
      Sergey Polischuk Щодо "що нам вдалося", то, спілкуючись з тими нормальними людьми, які підтримували Майдан і все ще не емігрували, стверджую: НЕ ВДАЛОСЯ.
      1. Олігарх Порошенко, який очевидно є ще й латентним українофобом, продовжує перетворювати Україну на сировинну колонію, у цьому він вже навіть свого попередника перевершив.
      2. Щодо "геополітичної" революції - її не сталось, адже на Майдані мова йшла про Україну як незалежну державу з розвинутою ринковою економікою, з армією з озброєним резервом і ядерним щитом, тобто про таку країну, яка б в перспективі була суб"єктом геополітики. Сьогодняшня Україна - це об"єкт геополітики.
      3. "Національної революції" не сталось. Це видно хоча б з того, що ефір ТВ каналів заповнений цензурованими новинами і шоу, московськими серіалами, голівудським мотлохом та "екстрасенсами" - яка неповага до нації! - і при цьому жодної програми про науку, підприємництво, фермерство - тобто про ті речі, якими і мусить жити нормальна країна. Є самоствердження донцовців-бандерівців у гуманітарному просторі, але ж це всього лише кістка, яку кинув бандерівцям той самий кримінальний олігархат.
      4. Що стосується "соціально-економічної революції". Режим олігархії не демонтовано, тому немає нічого дивного в тому, що розграбування країни "прохіндеями" триває, а ракові пухлини - монополії/олігополії, в т.ч. латифундії, які добивають українське село, - не ліквідовано
    Геополітична революція
    21 Nov
    В цьому сенсі спочатку розглянемо основні геополітичні наслідки Революції Гідності.
    1. Підписання та вступ в дію асоціації з ЄС як геополітична переорієнтація України з Росії на Європу призвело до впровадження європейських стандартів в Україні, але це поки що не збільшило інвестиції в Україну, і це поки що не пришвидшило прихід європейського та світового бізнесу на ринок України.
    2. Введення безвізового режиму України з ЄС призвело до значного відтоку трудових емігрантів з України. Це найболючіше вдарило по медицині, особливо на тлі так званої медичної реформи, в яку не повірили, перш за все, медики.
    3. При цьому Україна у зовнішній політиці, зокрема у питаннях війни з Росією, змушена значно більше орієнтуватися на США, ніж на Європу, оскільки в Європі почалися процеси архаїзації та посилення націоналістичних рухів.
    4. Процеси декомунізації, українізації та незалежної гуманітарної політики в Україні конфліктно сприймаються у сусідніх країнах, що призвело до напруження стосунків з ними (Польща, Угорщина, Румунія і т.д.).
    5. У українського правлячого класу досі відсутня концепція зовнішньополітичної безпеки, відтак ряд проблем досі не мають рішення: проблема "ядерної парасольки", проблема військового блоку (НАТО чи власна система міжнародної безпеки), проблема покарання Росії за військові злочини тощо.
    6. Також у українського правлячого класу немає не те що відповіді на проблеми, але навіть немає усвідомлення масштабу кризи Європи, щодо викликів якої потрібно формулювати принципово нову політику інтеграції в ЄС (чи можливо навіть життя України в ситуації дезінтеграції ЄС).
    7. Немає відповіді у України на китайську експансію та на проблему "емігрантського потяга", яка з'явилися саме в зв'язку з безвізовим режимом (поляки – в Німеччину, українці – в Польщу, жителі ще бідніших країн – в Україну). Це нова проблема, Україна її не аналізує і не готова відповісти на цей виклик.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    Антиколоніальна революція
    21 Nov
    Тепер сухо і формально про антиколоніальні досягнення Революції Гідності.
    1. Російська агресія зупинена, "Мінський процес" дозволив заморочити голову ворогу, поки Україна створювала армію.
    2. Здобута газова незалежність України від Росії, тобто постачання російських енергоносіїв перестало бути важелем геополітичного диктату Росії.
    3. Здобута інформаційна незалежність України від Росії, започаткована культурна незалежність України від Росії.
    4. Створено обороноздатну українську армію та здобуто військово-технічну незалежність України від Росії по критичних військових технологіях (не по всіх).
    5. Започатковано концептуальну незалежність України від Росії в сфері гуманітаристики (зокрема історії та політології), здійснено декомунізацію символічного простору України.
    6. Започатковано масштабний процес мовно-культурної українізації освіти, науки та ЗМІ.
    Також сухо і формально про антиколоніальні провали Революції Гідності.
    1. "Мінський процес" значним чином переклав відповідальність за війну на зовнішньополітичних союзників України, дозволив українському правлячому класу уникати військових та соціальних інновацій, призвів до втрати морального духу в українських військах.
    2. Українські олігархи та неолігархічний крупний український бізнес, допоки у них є російські матеріальні інтереси, все ще лишаються головними провайдерами економічного тиску Росії на Україну.
    3. В Парламенті безпосередньо знаходиться російське лобі, яке має невелику, але все ще значну підтримку українських громадян.
    4. В оточенні Президента знаходяться відкриті агенти Росії, військові злочинці, а також корупціонери, що робить цю гілку влади неймовірно слабкою, а значить суттєво знижує рівень національної безпеки.
    5. Російська агентурна мережа в Україні послаблена, але повністю не знищена – ситуація знаходиться у стані нестійкої рівноваги (терористичні акти цієї мережі стали нормою життя українців).
    Основний результат – Україна вже не є колонією Росії, але її постколоніальна політика все ще несформована.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    23 Nov
    • Україна превращается в колонию Запада
      23 Nov
      Владимир Калюжный
      "Основний результат – Україна вже не є колонією Росії".
      А почему не говорится, что Україна превращается в колонию Запада?
    Антиолігархічна революція
    21 Nov
    З антиолігархічною революцією все набагато складніше. У неї є досягнення, яке не належить повністю українській громаді.
    Отже, основне антиолігархічне досягнення лише одне.
    1. Руйнування олігархічного консенсусу, яке відбувається останнім часом, сталося не так завдяки громадському тиску, як через жорстку міжолігархічну конкуренцію з застосуванням політичної влади олігархом-президентом.
    2. Натомість антиолігархічних провалів набагато більше.
    1. Концентрація банківського капіталу за рахунок знищення малих банків з боку НБУ виглядає як олігархізація банківської системи України.
    2. В Парламенті залишаються олігархічні групи, корупційні дії яких призвели до контрреволюційного перевороту в квітні 2016 року. Також олігархи корумпували так звану парламентську Коаліцію, яка перейшла до конституційно непередбаченої форми – оказіональної парламентської більшості, що підриває швидкість та успішність процесу реформ.
    3. Президент-олігарх з жодним скандалом навколо своїх безнс-активів та навколо звинувачень у корупції не впорався відкрито, чесно та на користь громаді – антиофшорне законодавство не прийняте, корупція в Парламенті, в якій його підозрюють, не розслідувана, бізнес-активів на території країни-агресора він не позбувся. Президент-олігарх становить першу основну загрозу для безпеки України.
    4. Парламент та Уряд погодилися на цілий ряд норм олігархічного здирництва, найодіознішими з яких є тарифи на інфраструктурні послуги для населення.
    5. Націоналізація Приватбанку виглядає як вибіркова боротьба олігарха-президента з олігархом-непрезидентом.
    6. Олігарх Ахметов перетворився на другу основну загрозу для безпеки України – існують докази його причетності до фінансування сепаратизму, спільність його бізнес-інтересів з бізнес-інтересами олігарха-президента гальмує закінчення війни, а відсутність розслідування всього цього з боки влади свідчить про системну корупцію.
    7. Цілий ряд більш дрібних злочинів олігархів щодо розкрадання держбюджету, використання свого монопольного становища та корумпування ними центральної та муніципальної влад не знаходить адекватної реакції з боку НАБУ та Генпрокуратури.
    8. Олігархи зберегли і значно посилили свій вплив через ЗМІ. Україна захлинається в продукуванні так званого "гібридного телебачення" (де є лише один продукт – новинно-експертна стрічка політико-пропагандистського мовлення). Якщо на момент Помаранчевої революції був всього один гібридний телеканал – "5 канал", то сьогодні таких телеканалів вже 6: "5 канал" (2003), "112 Україна" (2013), "Еспресо" (2013), "ZIK" (2014), "NewsOne" (2014), "Прямий" (ребрендинг та зміна формату "Тонісу" 2017). Отже олігархи перемістили свій вплив в інформаційно-пропагандистську сферу. Натомість майже до 0 скоротилися телетрансляції фільмів, серіалів, документалістики, дитячих передач на інших олігархічних телеканалах. Телебачення в Україні не є бізнесом, воно є пропагандою владно-олігархічного порядку денного. При цьому розвиток суспільного мовлення заблоковано.
    Головний висновок – всевладдя олігархів в Україні зберігається.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    23 Nov
    • внутривидовая борьба, а не олигархический консенсус
      23 Nov
      Владимир Калюжный Сергей Дацюк:
      "1. Руйнування олігархічного консенсусу, яке відбувається останнім часом, сталося не так завдяки громадському тиску, як через жорстку міжолігархічну конкуренцію з застосуванням політичної влади олігархом-президентом".
      На самом деле, "олігархічного консенсусу" никогда не было. Всегда шла внутривидовая борьба - то более жестокая, то менее; то более явная, то менее. А нынешний президент повторяет путь предыдущего олігарха-президента.
    Соціально-економічна революція
    21 Nov
    З антиолігархічною революцією жорстко пов'язана економічна революція. Тут я не є експертом. Можу навести лише найбільш очевидні результати.
    1. Так звану реформу децентралізації, яка дала поштовх місцевому самоврядуванню, оцінювати ще рано.
    2. Позірна судова реформа, поки що неефективна.
    3. Контраверсійна пенсійна реформа.
    4. Явно злочинна медична реформа.
    5. Відмова влади від повноцінної конституційної реформи.
    6. Провал земельної реформи.
    7. Прийняття безлічі європейських норм, які дозволили Україні отримати безвізовий режим, які не завжди є Україні на користь.
    Головний висновок був сформульований мною ще на етапі передвиборчої кампанії нинішнього Президента – відсутність будь-якої стратегії реформування не дозволить досягти бажаного успіху.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    Національна революція
    23 Nov
    Національна революція почалася з запізненням. Це було зумовлене втратою довіри до націоналістично орієнтованих сил. Через деякий час вони відважилися на реванш, який викликає багато суперечливих оцінок у суспільстві.
    Отже, національна революція має такі результати.
    1. Безумовним успіхом є переорієнтація суспільної свідомості українців, у тому числі і російськомовних, від Росії та усього російського на Україну та український контекст.
    2. Енергетика політичної нації породила перемогу Революції Гідності та процес громадської оборони України від російської агресії в той час, коли потужної державної армії ще не було. Спроба деяких етнонаціоналістів прив'язати походження цього процесу до вузького етнічного контексту не знаходить підтримки в суспільстві.
    3. Фактично Україна знаходиться в стані виродження етнонаціоналізму та появи справжньої політичної нації. Етнонаціоналісти програють через низький інтелектуальний рівень та архаїчні орієнтації, відсутність бачення майбутнього постнаціонального світу складних ідентичностей.
    4. Здійснення декомунізації символічного та культурно-інформаційного простору України заклали умови для розвитку постколоніальної національної самосвідомості українців.
    5. Післяреволюційна влада у пошуку рейтингу до наступних виборів була змушена укласти угоду з етнонаціоналістами про свою підтримку в обмін на радикальну українізацію. Водночас у післяреволюційної влади немає стратегії щодо російськомовних мешканців України, яка би давала їм позитивну перспективу в процесі поступової асиміляції. Це повсякчас призводить до епізодичних конфліктів та непорозумінь і загрожує Україні розколом за етнічною ознакою.
    6. Українізація освіти, науки та ЗМІ були сприйняті всіма без винятку українцями. Зазіхання на українізацію закладів торгівлі, ситуацій повсякденного життя на побуту контраверсійно сприймається значною частиною українців.
    7. Започаткування стимулювання чи хоча б позірної підтримки з боку держави та вітчизняного бізнесу розвитку української літератури, кінематографу та мистецтва. Водночас післяреволюційний відчай та соціальна депресія на тлі контрреволюції та етнонаціональних рецидивів позбавляє митців та літераторів енергетики та натхнення для шедевральної творчості.
    Головний висновок – Україна вирішує проблеми та завдання творення нації, яке свого часу не було вирішено. Але бачення життя в постнаціональному світі поки що у правлячого класу України відсутнє. Це призводить до конфліктів прихильників політичної нації з етнонаціоналістами, чим маніпулює олігархічна влада та використовує архаїчні установки етнонаціоналістів для свого збереження.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    23 Nov
    • Украинские националисты часто мыслят от противного – от Москвы
      23 Nov
      Владимир Калюжный
      "5. Започатковано концептуальну незалежність України від Росії в сфері гуманітаристики (зокрема історії та політології)"
      https://www.facebook.com/Vladimir.Kalyuzhniy/posts/859913860780690
      Украинские националисты часто мыслят от противного – от Москвы.
    • Русскоязычная громада – это не нацменьшинство
      23 Nov
      Владимир Калюжный Сергей Дацюк:
      "Водночас у післяреволюційної влади немає стратегії щодо російськомовних мешканців України, яка би давала їм позитивну перспективу в процесі поступової асиміляції".
      https://www.facebook.com/Vladimir.Kalyuzhniy/posts/1386663061439098
      Русскоязычная громада – это не нацменьшинство, которому снисходительно бросаются объедки.
    • Обосновать украинизацию логически невозможно
      23 Nov
      Владимир Калюжный
      "Українізація освіти, науки та ЗМІ були сприйняті всіма без винятку українцями".
      https://www.facebook.com/Vladimir.Kalyuzhniy/posts/1356449077793830
      Обосновать украинизацию логически невозможно. Основной аргумент её сторонников сводится к: «А нам так хочется».
    • континуальный характер зависимостей культур
      23 Nov
      Владимир Калюжный
      "започаткована культурна незалежність України від Росії".
      Зависимость одной культуры от другой имеет "континуальный", а не "дискретный" характер. Т.е. изменения происходят непрерывно, незаметно, а не скачкообразно. В определённой мере "культурна незалежність України від Росії" была ещё во времена СССР. Зависимость её от политических изменений минимальна. Если кто-то на радостях что-то написал, это не значит, что он "започатковал".
    Громадянська революція
    23 Nov
    У вищезгаданій минулорічній статті я вже намагався дати оцінку досягнень громадянської революції. Саме в минулому році визріло розуміння нового стану громадянського суспільства в Україні через новий зміст громадянського консенсусу, який я сформулював в роботі "Переформулювання громадянського консенсусу".
    Уважно аналізуючи основні положення цього консенсусу, можна побачити такі результати громадянської революції досі невтішні.
    1. Конституційна реформа від громади свідомо гальмується спробами влади торгувати конституційним суверенітетом та відсутністю достатніх ініціатив від самої громади.
    2. Реальне самоврядування, яке формально започатковане так званою реформою з децентралізації, блокується владною вертикаллю. А регіональна корупція стимулює виникнення самоврядних процесів винятково в ситуаціях конфліктів місцевої громади з місцевою владою.
    3. Реального впливу на визначення територіального суверенітету українська громада досі не має. Порушуючи статтю 73 Конституції України "Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України", влада намагається вирішити питання щодо подальшої долі ТОТ ДЛО та Криму за межами України та через прийняття антиконституційних законів про так звану деокупацію.
    4. Зниження кількості та масштабу громадських ініціатив для тиску на владу.
    5. Слабка і неперспективна позиція української громади щодо кримських татар та відсутність ясності в питанні майбутнього Криму на тілі позірної впевненості влади у тому, що Крим був в буде українським.
    6. Слабка антиолігархічна боротьба громади, слабкий антикорупційний тиск громади на владу.
    7. Апатія, зневіра, депресія громади на тлі безпрецедентно низької громадської довіри до влади.
    8. Стимулювання владою розколу громади – за етнічною ознакою, за ставленням до олігархів, за ставленням до радикалізму і т.д.
    Головний висновок – громадянська революція проявилася в Україні найслабше серед інших напрямків революцій. Саме на цьому напрямку Україну може чекати успіх Революції Гідності.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    23 Nov
    • Трансформация майдана во Власть
      23 Nov
      Михаил Буртыка
      А)Трансформация майдана во Власть.
      1.Отдавши жизни за свободу, народ должен взять власть и оружие в свои руки. Иначе через 2-3 года придется снова ложиться трупами под стволами новых катив.
      2.Основное требование майдана на переговорах: двухпалатная Верховна Рада, нижняя палата – первые две сотни майдановцев. Нынешний состав рады относится к верхней палате. Законы предлагаемые верхней палатой утверждаются простым голосованием в нижней палате и принимают силу после подписания спикером нижней палаты, его замом и председателем счетной комиссии.
      Б) Майдан – новая структурная единица государства эпохи глобализации?
      23 Nov
      Сергей Дацюк я никогда ни при каких обстоятельствах не был сторонником двухпалатного парламента в Украине.
      См. Сергій Дацюк: ЧТО ТАКОЕ МАЙДАН?
    • исчезло из дискурса "гражданское общество"
      23 Nov
      Владимир Калюжный Было время выражение "громадянське сусільство" звучало на каждом шагу. А сейчас его явно потеснили. Не спроста?
    • общественного консенсуса не существует
      23 Nov
      Сергей Вирченко
      Якщо революція (за визначенням С.Дацюка - у попередньому тексті) - це загально-громадянський консенсус, то де С.Дацюк вбачає такий консенсус щодо "революції гідності"?
      Саме факт потреби у цьому теперішньому дописі свідчить про те, що ніякого загально-громадянського консенсусу щодо гідності ані наразі - не існує, ані у перспективі передбачати - немає підстав.
    • народ не думает такими терминами как "революция"
      23 Nov
      Владимир Калюжный На вопрос, что "погано", а что "добре", отвечают социологические исследования. А они фиксируют одобрение широкими массами повышения пенсий и ремонта дорог. Высокие материи народу чужды. На вопросы о "революції", вряд ли были бы вразумительные ответы. Полезные вещи могла бы делать и папередняя власть, если бы была поумнее.
    • разность понятий (семиозиса) у автора и читателей
      23 Nov
      Сергей Вирченко
      Або автор у кожному своєму тексті користується унікальним власним поняттям - без його визначення (семіозисом). А інші учасники обговорення розуміють та користуються власним унікальними "семіозисами".
      Тоді предмет розмови - відсутній. У кого що болить, той про те й говорить.
      Без певного визначення поняття відсутні будь-які підстави стверджувати про наявність певних процесів та результатів (кінцевих чи проміжних). Адже проміжний результат або процес можна визначити лише за умови покладання суміжних у визначеній пов'язаній послідовності станів, - бодай, початкового та кінцевого.
    • повстанцы стали тиранами
      23 Nov
      Юрій Шеляженко Повстали проти диктатури,
      Але молились на державу –
      І знов людей еліта дурить,
      Тиранами повстанці стали.
    Пафос та перспектива революції
    23 Nov
    Все це чисто формальні аналітичні оцінки. Водночас потрібна і більш узагальнююча оцінка.
    Чого щонайбільше прагнули громадяни в Революції Гідності?
    Трьох речей – свободи, гідності та справедливості.
    Свобода значним чином досягнута: антиколоніальне звільнення, право геополітичного вибору, прецедентне (поки що неконституційне в Україні) право скидати владу збройним чином, право діяти анархістськими методами проти олігархів та проплачених ними політиків, свобода подорожувати за кордон, свобода здійснювати концептуально незалежну інтелектуальну діяльність.
    Гідність досягнута вибірково, оскільки люстрація незавершена і при владі та в командуванні війною багато негідників. Повага значним чином походить із самоповаги, і в цьому плані українців є за що поважати. Наша гідність нині в наших руках, і ми знаємо, що можемо змусити себе поважати. А це найголовніше.
    А от справедливість не досягнута зовсім. Ніхто за злочини не покараний, ніхто за зло не покаявся, ніхто не пожалкував про свою зраду. Корупція не зменшується, олігархічне здирництво продовжується, владне приниження зберігається, брехня у ЗМІ про суцільні перемоги триває.
    Тому революція продовжується, і її рано переводити в статус "меморіальної".
    Удосконалюючи часто повторюваний мем в останньому романі Любка Дереша "Спустошення", можна сказати так:
    Революція це дорога. Дійдуть не всі. Але йти варто.
    ----------- СТАТУС РЕВОЛЮЦІЇ 21 листопада 2017 Сергей Дацюк
    23 Nov
    • что-то да перебродит
      23 Nov
      Nadiya Dovzhenco Статус народного повстання, яке заклало передумови справжньої революції, що таки призведе до заміни феодального устрою країни. На капіталізм чи щось інше - все в наших руках. Є у революції початок - це поки що легке бродіння на місцях. Від несистемних Врадіївок до системної щоденної марудної праці в місцевих органах влади. Де, - через саботажі мафіозних схем, де, - через відкриті демарші. Щось та перебродить. Тільки коли і як.
    • мы плодим химер и идем к анигиляции
      23 Nov
      Сергій Марченко
      Як можна визначати цілі якогось процесу? Можна визначити горизонти і дороги, які відкриває якась подія. Можливо після досягнення деяких, кимось поставлених цілей, інші обрії просто закриває сама "еліта". Закриває, бо на додачу зовсім не розуміє, бо на додачу все хоче контролювати, бо на додачу боїться чогось не контрольованого, та не відомого. Ще за часів "крепкого" Яеуковича, (можливо у когось раніше) вже вимальовувався для декого образ "еліт" як паразитів. Вся наша еліта виникла із СРСР, але не будемо про її генезис. Весь вузол єліт перетворився в химеру. Властивості химери, це супер розвиток одних рис, це супербрехня, суперлохотрон, насилля.
      І є ще одні властивості, точно як у паразита, це атрофія, і поступове зведення до нуля інших сторін. А це культура, це економіка, це медицина, це геть все, і моральність, і той самий "присловутий" націоналізм, абсолютно все, все по справжньому для химери зайве. Все зайве воно поступово міліє і зменшується, бо химера ним харчується. Химера будує безліч симулякрів (щось на зразок мімікрії). Химера просунула свої щупальці-метастази в геть усі сфери. Згадайте під час майдану повстали звідкілясь футбольні фанати. Просто химера не пустила метастази в свого роду маргінес, і вони діючи самостійно так яскраво засвітились. На сьогоднішній день цей монстр, ця химера, жалюгідний мутований предок "ліберального Левіафана", вона окупувала все до чого дотягнулась, цінне для неї в першу чергу. Цікавий нонсенс, у світі ще такого не вивчено, як не вивчено СРСР, і його наслідки. Я вважаю що химера веде нас до "анігіляції".
      Самим нам її вже здається не побороти. У світі я бачу один досвіт чогось подібного, може і не підходящий, це коли американці утворювали ФРН, із залишків третього рейху. Решта випадків, це "анігіляція". І головне що носіями химери є люди. Люди, а людей других нема де взяти, тому це дуже на довго, і дуже серйозно. Я вважаю якщо наших людей дезорганізувати і залишити в спокої, вони скоріш за все повторять химеру
    • революция — преступный анахронизм
      23 Nov
      Олександр Карпенко Революція - це не дорога, а глухий кут історії. Революції - це політичний інструмент 17-19 століть. У 21 столітті- це злочинний анахронізм.
      23 Nov
      Сергей Дацюк Ви мабуть мали на увазі громадянську війну, яка супроводжує революції. Бо революції відбуваються в різних сферах людського життя постійно. І далеко не всі революції криваві.
    23 Nov
    • что описывается здесь словом "революция"?
      23 Nov
      Сергей Вирченко
      Але тоді виникає питання: - як предмет опису стосується дійсності?
      Або - інакше: як стосується дійсність опису (описування) революції - дійсності революції?
      Тобто, революція - як революційна дійсність, створюється у текстах письменників (описувачів) - як твір на вільну тему (на тему - "революція"), або революція - соціальне (соціо-культурне?) дійство, яке описується описувачами.
      В залежності від відповіді на останнє питання постають дві різні серії питань.
      Але в обох випадках питання предмету - як такого, - "революція", - залишається: - що таке революція - як така, - за думкою описувача? Що означає слово "революція"? Або, що таке революція - як об'єкт опису?
      Адже предмет має об'єкт.
      Бо, якщо різні описувачі за цим терміном розуміють різні об'єкти (сутності), то ніякого консенсусу між ними бути не може, - вони пишуть про різні об'єкти. В цьому і полягатиме консенсус.
      Навіть, у випадку - коли йдеться про предмет, який не має об'єкту (якщо таке припустити), тоді прийдеться задати опис такого "типу" предмету.
    • революция больше для красивого слова
      23 Nov
      Сергей Вирченко
      Інша річ - якщо нам дуже хочеться, щоб у нас було - "як у людей" - революція. Щоб там цей термін не позначав. І ми повторюємо цю мантру, намагаючись таким чином призвати духа. Хай би яким він не був.
      Але - з консенсусом - не збігається.
    • нужна мирная революция (как в 1991), а не классическая (с насилием, как в 2013-2014)
      23 Nov
      Олександр Карпенко Я мав на увазі саме класичну
      революцію з елементами насильства. А саме така революція відбулася вУкраїні у 2013-2014 роках. Мирна революція відбулася 1 грудня 1991 року. У мирних революцій і наслідки мирні.
      Саме революцію 1991 року нам треба розвивати. А те що відбулося в 2014 - контрреволюція спрмована проти державності. Це наша національна катастрофа.
      23 Nov
      Сергей Дацюк Немає революцій класичних і некласичні. Існують різні революції, і жодна з них не є класичною. Ви мали майбуть на увазі так звані Великі революції, тобто ті, які значно вплинули на світ.
      Чому революція 2014 року катастрофа?
      23 Nov
      Олександр Карпенко Бо такі революції мають залізну логіку: війна, терор, репресії, бонапартизм. В нашому випадку ще й фактичне знищення підвалин державності. Такі революції можливі тільки за відсутності громадянського сусільства, яке має забезпечити еволюцію: рзвиток без ривків і шарпанини.
    • какой общий признак всех революций?
      23 Nov
      Сергей Вирченко Сергій Дацюк " Існують різні революції, і жодна з них не є класичною. "
      У різних революцій є одна загальна ознака: всі вони - революції.
      І моє питання у різних варіаціях, що надані, полягає саме у цій загальній ознаці. Бо поки що виходить, що єдиною ознакою є слово "революція" , яке не є знаком (тобто - ознакою), бо не має означеного. Тобто - і словом не є.
    • революция не самоцель, а только один из способов смены власти
      23 Nov
      Євген Лук'янчук Революція - це лише один із способів зміни Влади а не самоціль. Тому перше варто говорити за проведення роботи над створенням альтернативи олігархічній системі Влади у вигляді коаліції патріотичних сил зі спільним кандидатом в президенти та спільною програмою дій - а вже яким з трьох основних способів вона прийде до Влади: через вибори, через Майдан чи через силові дії - має бути на совісті Порошенка. Без такої альтернативи олігархат кожного разу перегруповуватиметься та швидко відновлюватиме тимчасово втрачені позиції - бо він завжди має альтернативні варіанти а народ жодного (окрім Помаранчевої революції яка мала Ющенка але який її зрадив).
  47. ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. Сергій Дацюк
    6 Dec
    ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 06 грудня 2017 Сергей Дацюк
    Випробування на здатність до здійснення революції
    6 Dec
    ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 06 грудня 2017 Сергей Дацюк
    Україна проходить тестове випробування на здатність до здійснення революції в складних умовах:
    1. Ця революція є не національно-демократичною, а ліберально-демократичною, тобто коли на перший план виходять ліберально-демократичні цілі, які не тільки не всі націоналісти підтримують, але які навіть не всі громадяни підтримують.
    2. Ця революція відбувається в ситуації війни, на тлі розчарування новою післяреволюційною владою та на тлі соціальної депресії.
    3. Ця революція відбувається в ситуації шаленої маніпуляції суспільною свідомістю з боку олігархічних ЗМІ та безпрецедентної брехні в політичній сфері, у якій влада намагається втопити самих революціонерів.
    4. Ця революція відбувається на тлі неглибокого усвідомлення масштабних стратегічних цілей самими революціонерами, на тлі їх ілюзій, що можна вирішити щось через прийняття якихось законів чи якісь інституційні зміни.
    Бруд революцій
    6 Dec
    ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 06 грудня 2017 Сергей Дацюк
    Головні змісти революції
    6 Dec
    Є чотири головні змісти революції, про які здебільшого говорять:
    1. як в своїх досягненнях революція втілює нові смисли та перспективи;
    2. скільки крові пролито і кого покарано; \
    3. хто це все профінансував;
    4. хто за цим стояв, які примітивні, індивідуальні чи корпоративні цілі переслідував і чи зміг прийти до влади на тлі революції.
    Отже це чотири аспекти революції – смисли, помста, гроші та вигода небагатьох.
    Якщо крові пролито дуже багато, чи якщо кров нетривалої революції спричинила кров тривалої війни, то питання фінансування революції ніби затінюються і відходять на другий план.
    Українську громаду мало цікавили питання, хто фінансував Майдан-2013-2014 років, оскільки питання про загиблих на майдані, а потім вже у війні, завжди були більш важливими. Але з моменту контрреволюції це дуже зацікавило українську громаду.
    Якщо післяреволюційна влада ефективно втілює нові смисли та досягає нових перспектив, то питання, хто і як рвався до влади і на які жертви (свої чи чужі) йшов, відходить на другий план.
    Українську громаду мало цікавили питання, як представники нинішньої влади домовлялися з українськими олігархами чи співробітничали з Росією, допоки ці представники намагалися переслідувати цілі революції. З моменту контрреволюції та за відсутності перемог у війні ці питання актуалізувалися.
    Бруд революції
    6 Dec
    ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 06 грудня 2017 Сергей Дацюк
    Революція завжди має свій бруд – кров, гроші, маніпулятивну вигоду. І цей бруд завжди згадують і виносять на перший план всі контрреволюціонери та недалекі критики революцій.
    Але бруд – це побічний продукт революцій. Головний продукт революцій це її нові смисли та перспективи.
    Саме тому під час революції таким важливим є інтелектуальне розуміння смислів та перспектив. Саме тому революція це не бунт і не стояння на Майдані, а це масштабні стратегічні програми революціонерів, які втілюються.
    Якщо контрреволюційна влада переходить до радикальної реакції, вона неодмінно користається брудом революції, замовчуючи питання про смисли та перспективи.
    Не можна вірити жодному слову нелегітимної влади
    6 Dec
    ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 06 грудня 2017 Сергей Дацюк
    З точки зору влади, революціонери завжди діють на боці ворога. Влада завжди боїться помсти під час революції. Влада завжди боїться викриття своїх маніпуляцій.
    Тому під час революції не можна вірити жодному слову нелегітимної влади і не можна сподіватися на жодну владну інституцію.
    Стагнація
    6 Dec
    ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 06 грудня 2017 Сергей Дацюк
    • Україна ввійшла в процес стагнації.
    • Україна як держава нездатна завершити війну.
    • Президент та Уряд імітують реформи, гальмують боротьбу з корупцією.
    • Правлячий клас подолати політичну кризу неспроможний.
    • Нелегітимний Президент в принципі не може виконувати ані конституційних, ані просто лідерських функцій.
    • Нелегітимний Парламент зосереджується на другорядному і не здатен приймати які-небудь позитивні та перспективні рішення.
    • Нелегітимна влада не здатна здійснювати правосуддя.
    • Україна постійно втрачає нормальні відносини з сусідніми країнами, проти українського правлячого класу налаштовані всі його колишні союзники.
    • Українська громада стає заручником втрати міжнародної підтримки на тлі війни, що продовжується.
    • Немає жодної політичної сили, яка здатна вивести країну з цього процесу.
    • Парламентської коаліції немає вже більше, ніж півтора року.
    • Значної кількості міністрів просто немає, є В.О.
    • Голова НБУ недієвий.
    • Генпрокурор не має ані легітимності, ані найменшої довіри.
    • Між різними правовими відомствами йде протистояння.
    • Україна на межі хаосу.
    • Громада стомилася від революцій.
    • Водночас консолідація суспільства поза політизацією неможлива.
    • Дострокові президентські та парламентські перевибори лишаються єдиним виходом.
    Дефіцит нових лідерів
    6 Dec
    ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 06 грудня 2017 Сергей Дацюк
    Наявні політичні та громадські лідери з ситуацією не справляються
    6 Dec
    Наявні політичні та громадські лідери з ситуацією не справляються.
    Водночас фейковий порядок денний у ЗМІ, відсторонення від телебачення змістовних активістів та цензура не дозволяють появі дійсного порядку денного, в якому тільки і могла б проявитися комунікація нових лідерів.
    Соціальні мережі самі по собі не здатні компенсувати відсутність телевізійного формату комунікації для громадських активістів.
    Коли можлива поява нових лідерів
    6 Dec
    Поява нових лідерів можлива в трьох різних процесах:
    1. побудова опозиційними політичними силами відносин з новими громадськими організаціями, що спрямовані на стратегічні та дієві зусилля в руслі дій опозиції;
    2. відступництво від владних політичних сил окремих груп, що створюють нові політичні сили для опозиційної діяльності (зрада зраднику не є зрадою);
    3. незалежна громадська ініціатива в процесах війни та революції, яка творить нових змістовних лідерів зі стратегічною компетенцією, що призводить до утворення незалежних громадсько-політичних сил для приходу в Парламент.
    Для чого потрібна поява нових громадсько-політичних сил
    6 Dec
    Нові громадсько-політичні сили потрібні для конкуренції з наявними політичними силами в Парламенті.
    Нові громадсько-політичні сили потрібні для пришвидшення процесу революції, коли стагнація стане вкрай небезпечною.
    Якщо правлячий клас не погодиться на дострокові перевибори, тоді революція це єдиний шанс виходу з ситуації стагнації.
    Якщо ж спробувати обійтись без перевиборів і без революції, тоді потрібно готуватися жити в ситуації стагнації і широкомасштабної еміграції.
    Бо історія не знає випадків, коли б нелегітимна влада ставала раптом легітимною.
    6 Dec
    Обговорення:
    • Регионы обособились и живут своей жизнью
      6 Dec
      Ипполит Самохин Большой разницы, что происходит в столице нет. Регионы обособились и живут своей жизнью. По крайней мере харьковские власти пируют и им ничего не угрожает.
    • перевыборы — это не масштабные стратегические цели
      6 Dec
      Михаил Багдашкин Ця революція відбувається на тлі неглибокого усвідомлення масштабних стратегічних цілей самими революціонерами, на тлі їх ілюзій, що можна вирішити щось через прийняття якихось законів чи якісь інституційні зміни.(с)
      Дострокові президентські та парламентські перевибори лишаються єдиним виходом.(с)
      И это в одном тексте. Как это правильно назвать – когнитивный диссонанс?
      Или это контрацептив для защиты от обвинений в призыве к насильственному свержению Режима? Властью он не был с момента рождения.
    • надо думать, что произойдет дальше
      6 Dec
      Татьяна Маковская «Мы должны думать о том, где мы сейчас находимся и что произойдет дальше, а не о том, с чего мы начали».
    • Революцію роблять романтики, а її плодами користуються негідники
      6 Dec
      Вадим Кварцяный Революцію роблять романтики, а її плодами користуються негідники.
      6 Dec
      Сергей Дацюк Це якщо плоди розуміти винятково, як те, в чиїх руках влада опиняється
      6 Dec
      Gena Romankov Ну так в чьих руках власть,в тех же и исполнение желаний.
      6 Dec
      Сергей Дацюк Революция не исполняет желаний. Революция исполняет чаяния, цели, программы и т.д.
    • кто пришел к власти — тот ей и воспользуется
      6 Dec
      Gena Romankov Которые следуют из желаний и мечты как жить.Программа это инструмент,точне краткое описание целей и путей ее достижения.А вот Цели это конечный пункт мечты.чаяния.желания.
      Как правило революции,в наших странах приводят к власти какую либо группу,за которой стоит сила. Вот желания этих групп и стоящих за ними сил и получают разрещение по окончании революций.
    • Нет целостной картины
      6 Dec
      Валентин Федорчук Нет целостной картины. Что, где, когда, зачем и почему?????
    • Вимоги українського Народу до Влади
      6 Dec
      Євген Лук'янчук Погоджені у вересні-грудні 2015 року у 20 патріотичних спільнотах ФБ Вимоги українського Народу до Влади. Перевірені та погоджені нашими юристами Віктором Шишкіним та Віктором Чумаком. Використовувати як критерії оцінки позицій різних політиків, партій та рухів, а також як програму дій нової справжньої Української Влади. На протидію олігархічній пропаганді.
    • нет программы действий
      6 Dec
      Platon Prudenko Вроде все по полочкам разложено, все разъяснено... Но, не хватает главного, фундамента, ясных и понятных большинству общественных идей, целей и программы их достижения. Без этого будет только дальнейший бруд, кровь и разочарования. Почему никто не говорит, что делать с действующей системой общественных отношений, как ее утилизировать и чем ее заменить? И Пан Дацюк тоже не говорит... Наверное боится или все видят себя в действующей системе и ничего принципиально менять не хотят...
  48. НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ. 20 лютого 2018
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    На межі Нового Розмежування
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    Лише в окремі нетривалі моменти своєї історії цілий народ можете сягати гідності. Такі періоди лишаються пам'ятними і слугують за приклад, бо решту часу народ нічого видатного не робить чи робить навіть таке, чого потім сам соромиться.
    Ми завжди можемо якось пояснити, як так буває, що людина збивається з вірного шляху – життєві труднощі, хвороби, нещастя, чи навіть просто психічна втома. Важче пояснити, що відбувається з цілим народом, який ще в 2013-2014 роках вийшов на Революцію Гідності, в 2014-му завдяки добробатам та волонтерам зупинив ворога, а потім декілька років поспіль став чинити вчинки явно негідні: погодився з Мінськими домовленостями, піддався контрреволюції, не зміг активно протидіяти явній корупції влади, знову і вкотре потрапив до олігархічного рабства.
    Сьогодні Україна опинилася на межі Нового Розмежування – на тих, хто намагається знайти в собі сили активно повернутися до гідного життя, і на тих, хто вважає, що потрібно змиритися з повільним рухом до гідності.
    Оця настанова – повільний рух до гідності – завжди є причиною довгого рабства в сірій зоні. Якщо перехід від темного до світлого розтягнути на 50 відтінків сірого, то до світлого можна не дійти. Таємниця в тому, що 50 відтінків сірого, які повільно змінюють один одного, в жоден момент переходу не дозволяють відрізнити сіре від темного, так що світло не настає ніколи.
    Майдан 2013-2014 був саме Євромайданом, і зрештою його ідеали перемогли: Україна відірвалася від Росії і прибилася до Європи. Але той Майдан не був і не міг бути антикорупційним і антиолігархічним. Нинішні протести виростають саме з цих ідеалів.
    І саме ці нові ідеали дозволили вияснити, що не всі, хто поділяв ідеали євроорієнтації, поділяють також ідеали антикорупційної та антиолігархічної боротьби. Багато хто хоче в Європу, лишивши в Україні корупцію та олігархів, всіляко затемняючи, забалакуючи чи прямо вибріхуючи цю обставину.
    Така позиція "європеїзації з олігархами та корупцією" потребує моральної легковажності громадян, публічного лицемірства політиків та постійного лукавства в аналізах експертів та журналістів.
    Оця моральна легковажність чи моральна відносність (релятивізм) – це надзвичайно небезпечна тенденція в Україні, бо вона не просто вбиває впевненість у можливих змінах, вона вбиває здатність відрізняти добро від зла.
    25 Feb
    • что, тьма вновь накрыла Украину?
      25 Feb
      Марьяна Шевцова ..."криминальный президент" сменил "кровавого президента" после расстрела Небесной Сотни... непонятно кем расстрелянной... а потом началась война... и счет погибших пошел на тысячи ... это уже статистика... слуги дьявола по-прежнему рулят ...и это всё об Украине...после то ли победы то ли поражения Майдана...-т.е. тьма вновь накрыла Украину? Вопрос не только к автору статьи, но и ко всем её читателям....
    • что-то все больше безнадеги
      25 Feb
      Andrew Myshko В каждом новом посте мэтра все больше какого-то ветхозаветного надрыва и безнадеги. Я начинаю беспокоиться о его душевном равновесии и здоровье...
      Известно, что «Жители же Содомские были злы и весьма грешны пред Господом.»
      «И только Дацюк вышел, и говорил с зятьями своими, которые брали за себя дочерей его, и сказал: встаньте, выйдите из сего места, ибо Господь истребит сей город. Но зятьям его показалось, что он шутит.»
      «И пролил Господь на Содом и Гоморру дождем серу и огонь от Господа с неба, и ниспроверг города сии, и всю окрестность сию, и всех жителей городов сих, и [все] произрастания земли.»
      Один только праведник спасся, ибо «вспомнил Бог об Аврааме и выслал Дацюка из среды истребления, когда ниспровергал города, в которых жил Дацюк.»
      Покайтесь же, во зле упорствующие! Дацюк вас выведет!
      Может быть, мы бы и пошли за ним, если бы великий пророк личным примером указал бы путь, вместо того, чтобы рассказывать какие мы грешники и призывать все кары господни на наши головы. А так, чуть дело до практики – сразу в кусты, я утонченный интеллектуал, грязная, сложная и противоречивая политика – не для меня.
      25 Feb
      Егор Быстров "все больше какого-то ветхозаветного надрыва" - а, по-моему, в самый раз. - Запутался, замылило очи (речь в данном случае не об авторе) - вернись к истокам)
    • вырвалась ли Украина от России в Европу
      25 Feb
      Игорь Зайцев "...Майдан 2013-2014 був саме Євромайданом, і зрештою його ідеали перемогли: Україна відірвалася від Росії і прибилася до Європи" – спорное, а скорее неверное утверждение. Как на то время, так тем более сегодня.
    Метафоричне пояснення моральної легковажності
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    Божественний, Людський, Диявольський та Інфернальний світи
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    Християнство пропонує розглядати три різні моральні світи, у яких можуть опинятися люди. Божественний світ – за добро добром і за зло добром. Людський світ – за добро добром, а за зло злом. Диявольський світ – за зло злом і за добро злом.
    Але є ще один світ – Інфернальний. В цьому світі немає різниці між добром і злом.
    Візьмемо два різних рішення.
    Перше рішення. Вибір зла, тому що немає віри в загальні ідеали благородства чи в здатність колективності мати позитивні наслідки для індивіда, є віра лише у власну вигоду, власну свободу, власну перспективу.
    Друге рішення. Немає різниці між добром і злом, тому потрібно вибирати лише те, що обіцяє власну вигоду, власну свободу, власну перспективу.
    Не перший погляд ці рішення майже нічим не відрізняються. Але в першому виборі – лиходій свідомо чи несвідомо знає, що вибирає зло. Він може рано чи пізно покаятися.
    В другому виборі – лиходій не знає чи не хоче знати різниці між добром і злом, тому вибирає між різними видами зла. У нього немає шансу ані покаятися, ані змінитися.
    Другий вибір – більш небезпечніший. Інакше кажучи, Інфернальний світ більш пекельний, ніж світ Диявольский.
    Диявол змушує робити вибір на користь зла, але вибір все ще є. Інферно позбавляє нас вибору – це зло безвиході.
    Дії інферналів в нинішній Україні
    22 Feb
    В світі Інферно домінують особливі люди – інфернали. Завдання цих людей – локально знищувати різницю між добором і злом.
    Ось схема дії інферналів в нинішній Україні. Зло – десь далеко (це Путін чи Росія загалом). А в Україні все добре і буде ще краще, якщо тільки не бачити різницю між добром і злом, якщо тільки не чіпати владу, якщо тільки вести з владою діалог, якщо тільки підтримувати реформи влади, якщо тільки не сильно боротися з корупцією (яка не таке вже і велике зло), якщо тільки долати олігархію років за 20, а краще взагалі долати її років за 50 чи за 100.
    З Кривавим Президентом все просто – він був слуга світу Диявола. Але в глибині душі він завжди знав і навіть зараз знає, що чинив і чинить зло. Він крав, але приховував це, бо знав, що це зло.
    Майдан – то була спроба повернення до світу Людського, де добром платять за добро, а злом мали би платити за зло. Але у Майдана було багато добра і було мало зла, тому за зло поплічників Кривавого Президента не було кому платити злом.
    25 Feb
    • медленное реформирование укрепляет действующую систему
      25 Feb
      Олександр Тертичний
      Дійсно так: "Системні ліберали (зокрема РПР, Нова країна) тиснуть на владу з вимогами реформування через мас-медіа, антикорупційні розслідування і точкову модернізацією органів управління.
      Значна частина реформаторів переконана, що лише так можна здійснити ненасильницьке оновлення: сукупність локальних і галузевих реформ поступово переросте в Іншу систему. Ця позиція викликає суттєвий скепсис громади, оскільки ні донори реформаторів, ні самі виконавці не бажають і не передбачають ключової умови оновлення: ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ і ПОТОЧНОЇ відповідальності правлячого класу. https://voxukraine.org/.../deoligarchisation-of-ukraine-ua/
      3. Прихильники завершення Революції Гідності вважають, що повільне і поступове реформування є способом збереження і зміцнення чинної Системи, яка і довела Україну до самого краю. http://www.pravda.com.ua/articles/2016/04/27/7106929/" - цитата з https://www.facebook.com/notes/позитивний-сценарій-спільного-проекту/коли-лідери-не-хочуть-може-без-них/1782016408491964/
      Файл №15 пакету Позитивний сценарій
    Президент Інфернальної України
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    З нинішнім Кримінальним Президентом все непросто – він, як слуга світу Інферно, не хоче знати різниці між добром чи злом, він видає зло за добро, і добро за зло, він влаштовує компроміс зі злом (мир з ворогом) і знищує добро (добробати, волонтерів, антикорупціонерів, антиолігархів і т.д.).
    Повільні реформи Кримінального Президента – це блукання в сірій зоні, де крок вперед, два кроки назад. Такі реформи неможливо бачити позитивно, осмисляти, аналізувати і підтримувати.
    Кримінальний Президент не просто краде з бюджету і віджимає відкрито активи у інших олігархів, не просто чинить корупцію, не просто легально і нелегально заробляє в ситуації війни, не просто має власні бізнес-інтереси у ворога, він ще і нарощує свій бізнес на крові, бо намагається покривати цей свій бізнес піаром на обміні полонених.
    Це інша міра злочинності, ніж у Кривавого Президента, бо в цій мірі руйнується саме уявлення про різницю між добром і злом.
    Хоч направду тепер і незрозуміло, хто з них більш кривавий.
    Як же це стало можливим? Адже такі радикально мерзотні речі не можуть просто так відбуватися в країні, де здійснили Революцію Гідності.
    Десь ми схибили, бо побудували Україну Інфернальну, сіру зону, простір апатії. І ця Інфернальна Україна Кримінального Президента набагато гірша, ніж Диявольска Україна Кривавого Президента.
    25 Feb
    • Война началась до избрания нового президента
      25 Feb
      Ипполит Самохин Война началась до избрания нового президента;
      Какие политические требования выдвигал Майдан?
      1) отставка Янукевича
      2) евроассоциация
      3) юле волю
      Все политические требования были выполнены.
    • Ющенко был первым инфернальным президентом
      25 Feb
      Vasyl Datsyuk Інфернальний - це пекельний. Насправді, ЮЩ був першим інфернальним президентом. Він стер різницю між добрим і поганим, і завдяки цьому залишився живим, а ми отримали Оранжеву Революцію і потрапили в цикл зради.
    Як ми опинилися в Інфернальній Україні?
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    Вибір між більшим і меньшим злом (яке видається за добро)
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    Перша кров, звичайно найбільш пам'ятлива.
    Ми пам'ятаємо Небесну Сотню як найбільшу жертву. Бо одна справа, віддавати життя, коли його ціна в ситуації миру дуже висока, і ніхто ще не звик кожного дня отримувати звістки з фронту війни. І інша справа, віддавати життя в ситуації війни, коли ціна життя за декілька років уже впала.
    Виходить так, що Небесна Сотня – трагедія, а Небесні Тисячі – статистика. Якось неправильно воно виходить, але в світі Інферно ціна життя відсутня, відтак будь-які гидоти можливі, бо спротиву їм нема. Сіра зона поглинає трупи – світ Інфернальний втрачає енергетику життя і туди непомітно приходить смерть.
    24 Feb
    а ще стало якось непристойно говорити про інші трагедії, крім тих, що стосуються Майдану та війни.
    Світ Інферно це світ гібриду між добром та злом. Щоб потрапити у світ Інферно, потрібно довести всім, що різниці між добром та злом не існує.
    Це зробити неважко.
    Для початку потрібно просто знайти більше зло і почати його порівнювати з меншим злом, видаючи його за добро.
    Більше зло це Путін. Менше зло це Кримінальний Президент. Оскільки менше зло постійно порівнюється з більшим, місця добру уже не знайти.
    Чому? Та дуже просто. Як тільки хтось хоче виступити з позиції добра проти меншого зла, його оголошують агентом зла більшого. Знайома схема?
    Поступове гріхопадіння, яке не оцінювалося як вибір зла
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    Але є ще одна причина, яка зробила можливим світ Інферно в Україні.
    Це постійне і поступове гріхопадіння, яке не оцінювалося як вибір зла.
    Коли у нас не було армії, не було чим фінансувати війну, коли було відсутнє військове стратегування та планування на випадок війни, було лише одне вірне рішення – чесний заклик до народу про національно-визвольну війну.
    Правлячий клас уникнув цього заклику, а український народ погодився на це. І це стало початком гріхопадіння. Мінські домовленості були лише фіксацією цього гріхопадіння. Мінські домовленості це торги за поразку народу, який не захотів воювати. Немає тут кого звинувачувати, лише самих себе.
    Друге гріхопадіння, це коли українці промовчали після олігархічного перевороту в Парламенті в квітні 2016-го року. Тому пізно говорити тепер про високі тарифи, про зростання корупції, про олігархів, експропріацію яких будуть здійснювати за кордоном, але не в Україні.
    Більш дрібні, але не менш болючі гріхи ми здійснювали постійно – промовчали за Іловайськ та Дебальцеве, дозволили владі замовчати офшорний скандал, дозволили владі каналізувати записи Онищенко.
    Але один гріх виявився аж надто малопомітним. Ми дозолили слугам Диявола залишитися в політиці, в журналістиці та серед експертів. Отже сьогодні ситуація склалася так, що коли слуги Диявола критикують світ Інферно, вони виглядають як опозиційне добро.
    Тобто в світі Інферно навіть слуги Диявола опиняються на боці нібито добра, бо альтернатива (знищення різниці між добром та злом) ще гірша.
    Ну і зрештою ще один великий і малопомітний гріх – домінування інферналів у маніпульованій публічній комунікації.
    25 Feb
    • инфернальная война еще впереди
      25 Feb
      Ломоносов Евгений Ломоносов Евгений Переконаний - спраажня інфернальна/громадянська війна ще у нас попереду. Нажаль :(
    • пока одни погибали — другие делили бабло
      25 Feb
      Gena Romankov Все до банальности просто.Пока лучшие и способные гибли на Майдане в Иловайске и Дебальцево,худшие делили портфели и бабло. Результат как говорил один классик.маемо те що маемо.
    • не надо было демонизировать Донецк
      25 Feb
      Александр Шен Четыре года назад мы пытались достучаться хоть до кого-то, предупреждая, что не нужно демонизировать население оккупированных районов, но стране это было выгодно, потому что если она сдает боевикам в бессрочную аренду миллионы граждан и десятки тыс. кв. километров территорий, то это могут быть только "неправильные граждане" и "неправильные территории" (достучаться тогда удалось до единиц, и Сергей Дацюк оказался не из их числа).
      Теперь каждый украинский дебил-патриот, стоит только ему узнать, что его собеседник с Донбасса, тут же начинает пересказывать тебе Раша-ТВ, "как истину", а Украина стала единственной в мире страной, где вражеская пропаганда стала частью собственной информационной политики. А теперь страна заблукала в мире "инферно". Печально, но вы заслужили.
    • одни шли на фронт, а другие избирали президента
      25 Feb
      Абу Али Ошибка в исходном утверждении--- "...що відбувається з цілим народом, який
      ще в 2013-2014 роках вийшов на Революцію Гідності, в
      2014-му завдяки добробатам та волонтерам зупинив
      ворога..."
      Все дело в том, что на майдан и в добробаты шло меньшинство народа, а проголосовало за "мирного президента" большинство, имеющее совсем другие приоритеты. Ничего хорошего из навязывания меньшинством большинству своих идеалов не получится, пора уже принять реальность( Единственными реальными требованиями, способными изменить ситуацию тупика и болота, могут быть экономические требования. Марш "пустых кастрюль" выведет на улицы гораздо больше людей, чем способны вывести "патриоты".
      25 Feb
      Gena Romankov это намеренная ошибка(манипуляция второго порядка),или вы думаете,что ошибки бывают случайными?
      25 Feb
      Абу Али Gena Romankov, я думаю, что это просто некритическое восприятие общепризнанных штампов, что характерно для наших гуманитариев(
    Інфернали це щось набагато гірше, ніж зло
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    Світ Інферно є результатом подальшого падіння світу Диявола.
    Для здолання світу Інферно різниця між добром і злом має бути відновлена. Інфернальний світ має бути знищено, а інферналів – покарано.
    Нинішні інфернали-журналісти та інфернали-експерти набагато гірші за слуг Диявола.
    Тобто інфернали це щось набагато гірше, ніж зло, бо вони знищують саму різницю між добром і злом.
    Нехай вони і не заслуговують кримінальної відповідальності. Але вони заслуговують своєрідної люстрації під гаслом – "геть з публічності, геть з професії".
    25 Feb
    • инферно идет еще от Ленина
      25 Feb
      Сергій Марченко Все це інферно іде від совка, іде від Леніна, там коріеь. Диявол до речі рахується батьком брехні. Саме це інтернет воно штучне і не довготривке, його створює диявол щоб просуватися в світі.
    • не стоит демонизировать и адоизировать
      25 Feb
      Александр Шен
      Статья интересна выбором проблематики, но в существование "мира Инферно" я не верю. То, что автор называет "выбором в пользу зла", если приглядеться, все еще является старым добрым выбором "добра", в том смысле, как его понимают дураки. Т.е. говорить нужно о глупости, ограниченности, традиционности, несистемности, когнитивной простоте, туннельном восприятии и т.д., но не демонизировать и "адоизировать" (инфернолизировать) эти явления.
    Повернути різницю між добром та злом
    22 Feb
    НОВЕ РОЗМЕЖУВАННЯ 20 лютого 2018 Сергей Дацюк
    Щоб уникнути інфернальних маніпуляцій, потрібно повернути в Україну якісь дуже прості уявлення: зло і добро існують і радикально відрізняються; проти зла потрібно боротися, як би воно не маскувалося і не видавало себе за добро.
    Олігархи та корупція – це зло. Ті, хто хоч якось, хоч трохи, хоч в якомусь контексті їх підтримує, – це інфернали, які працюють на знищення України.
    Повільні реформи не будуть успішними в сірій зоні. Реформи потрібно виводити на світло і робити їх радикально та масштабно.
    Зло має називатися злом, добро має називатися добром. Всі, хто намагається перекручувати ці поняття, повинні піддаватися громадській обструкції.
    Тримайте різницю між добром та злом!
    Ставайте на бік добра впевнено, активно і безкомпромісно!
    25 Feb
    • не может быть деолигархизации без декапитализмизации
      25 Feb
      Alexandr Levchenko не может быть деолигархизации без декапитализмизации
    • призывы ко всем не действуют
      25 Feb
      Taras Plakhtiy "..потрібно повернути в Україну..." - це оргструктурна і соціально-технологічна задача, при постановці якої заклики типу "Ставайте на бік добра впевнено, активно і безкомпромісно!" є мяко кажучи недієвими. Мова ж не йде про одиниці, які здатні дослухатися та протистояти соціальному тиску інферналів, мова йде про мультиплікацію повернення різниці між добром і злом.
      25 Feb
      Сергей Дацюк Мова зараз якраз іде про одиниці порохоботів - експертів та журналістів, які брешуть поодинці
      25 Feb
      Taras Plakhtiy я б не був такий оптимістичний - вони активно виражають думки великої частини суспілсьтва, яка, будучи посиленою через олігархічні змі, чинить соціальний тиск на тих, хто намагається активно розрізняти добро і зло.
      25 Feb
      Igor Ovchar "вони активно виражають думки великої частини суспілсьтва"... Вони не виражають, а також активно впихають ці думки в порожні голови частини суспільства. І ви мали б це розуміти, якщо опонуєте оптимізму пана Дацюка. Бо його оптимізм обгрунтований, розвиваючий, утверджувальний і цілісний, якщо вже говорити про "оптимізм Дацюка" :)
    • Пекарь все время говорит, что нет белого и черного
      25 Feb
      Євген Мото Валерій Пекар постійно розповідає, що нема білого і чорного, а все занадто складне дня нашого недалекого розумішка. Якийсь час я намагався з ним сперечатися, навіть на християнські теми. Але потім дізнався, що він ходить у синагогу і припинив цю марну справу)))
      25 Feb
      Лариса Кісельова Пекар сидить поряд з урядовціми. Хто би в це болото не попав - відразу йдуть у відрив з реальностю.
      25 Feb
      Gena Romankov пекар такая же крыса как и все там, других туда не берут,либо уголовников либо жидов. Вон Серега злися что его ни как не возьмут, так надо было евреем родиться. Доверия больше было бы,и взамен деятельности приходится статьи философские писать.
      25 Feb
      • общество не субьектно
        25 Feb
        Александр Малиновский Зачем же так:
        Десь ми схибили, бо побудували Україну Інфернальну, сіру зону, простір апатії.
        А при чем тут мы? Мы не занимались строительством.
        Вследствии атомизации общество не субьектно.
        Поэтому кто оседлал протестный потенциал, тот и строил.
    • добро должно быть с кулаками
      25 Feb
      Степан Сивик Добро повинно бути з кулаками, щоб могти себе захищати.
      Беззахисне і безпорадне Добро - це зло.
    • нужна диктатура добра
      25 Feb
      Alexandr Levchenko просто патриотам пора перестать играть в демократию, а надо уже понять, что Диктатура Добра - это Добро.
    • бескомпромисное добро вызовет футуристический шок
      25 Feb
      Serhii Svidzinskyi безкомпромісне добро - призведе до футуристичного шоку, це не варіант
    • теплохладные — самые опасные
      25 Feb
      Галина Хуруджи ... Это, да, теплохладные, как в Библии и сказано, самые негодные и опасные...
      Очень доступно автор это изъяснил...
      Призыв поддерживаю...
      Остаюсь на стороне добра.
    25 Feb
    • это основа программного документа
      23 Feb
      Igor Ovchar Фактично - це програмний маніфест, його основа
    • ряд замечаний
      25 Feb
      Alexandr Levchenko 1) Автор совершенно не видит того, что Евромайдан поощрялся извне, а сейчас мы сами по себе?
      2) Майдан был Евромайданом только на словах - это как раз и был антиолигархический (а следовательно и антикапиталистический) Майдан.
      3) Про "евроинтеграцию" (которой так и не произошло) говорили как раз ставленники олигархов - юльа, вальцман и яйценюх.
      4) Один из источников нашей инфернальсти - попытки объединится всем вместе, Украина для всех, сепары тоже люди - и тому подобное.
      5) Народ не захотел воевать? Автор о какой стране пишет?
      6) Ну окей, Саакашвили не молчит и действует - автор его как-то поддержал?
      7) Жду, когда автор начнет открыто поддерживать Добро.
      ps: и да, "сетевые сообщества" - это как раз метод инфернариев, ибо Добро и Зло требуют Диктатуры.
    • интеллигенты приравнивают "долой коррупцию" к "долой буржуев"
      23 Feb
      Абу Али Вопрос на засыпку- вы за белых или за красных?)))
      ------
      "...Дмитро "Калинчук" Вовнянко
      ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ПОЧАЛА ПРОЗРІВАТИ..."
      "...Та головне не це. Головне: "Ненависть до «корупціонерів» вироджується в ненависть до будь-кого іншого
      успішнішого й заможнішого. У нас прокидаються жага розкуркулення й пафос комнезаму, хоча нинішнє
      покоління уявляє значення цих давніх реалій дуже приблизно..."
      Це сталося! Я дожив! Найбільш відомі представники української інтелігенції (а Юрій Макаров безумовно
      видатний її представник) заговорили про те що між сучасним "геть корупцію" і минулосторічним "геть буржуїв"
      - прямий зв'язок. Що костюми нинішніх антикорупціонерів не даремно скриплять в тон комісарським шкіряним
      курткам. Що все це - калька з дій більшовиків. Це захолення люмпенізованих мас простими і зрозумілими
      гаслами, з одною єдиною метою - прийти до влади самим.
      Що за всіма цими "знищити корупцію" стоять давно підзабуті "дайош експропріацію експропріаторів", "куркуля
      на вила" та "буржуя на палю" - класова ненависть неудачника до більш працьовитої, розумної і відповідно -
      більш успішної людини. Махровий більшовизм.
      Історія свідчить - привести до влади ці гасла можуть навіть недоучок і авантюристів на кшталт Леніні,
      Троцього Сталіна і Дзержинського. І саме тому гратися з цими матеріями - украй небезпечно..."'
      23 Feb
      Сергей Дацюк Це все персонажі, проти яких і написана стаття.
    • вирус находится в головах
      23 Feb
      Сергій Марченко "Інфернальність" то все типу диявол, бо він діє приховано, по суті то його основне лице. На мою думку нам треба нові центри де могли б гуртуватися сили що відреклися від теперішньої гидоти. Майданчики де підніметься прапор моралі, честі, та звитяги. Але такі майданчики вже утворювалися в минулому. Наша горе-система вміє з ними боротися, вміє проникати туди та руйнувати, і в основному вона їх вироджує, перевертає на виворіт, і користується ними, живиться їхньою енергією, та драйвом. Нам на мою думку треба працювати над імунітетом від нашої системи-химери, над не прийняттям її, щоб вона відторгалася від нового утворення, як чужа кров у організмі. В теорії це до кінця не реально. Це постійна боротьба, бо паразити будуть мутувати як вірус, І нема здається надійного рецепту, це постійна боротьба, боротьба і вдосконалення. Людству щоб ступити на щабель вище треба вдосконалюватися. Мені здається що над національні утворення типу ООН теж так само вразливі для таких хвороб, бо там нема потрібної культури, та традиції, як у національних держава, які постійно борються за життя. Ціж національні держави, можуть виступати "паразитами" в наднаціональних утвореннях. Точніше не "паразитами", а працювати на самих себе в системі, (типу нашої еліти) упосліджуючи слабших, або хворих,та руйнуючи саму систему. Виходить уряд планети не можливий, і уряд Європи можливо теж поки, незнаю. Зауважу наша система, надзвичайно руйнівна, паразитична, по суті результатом її роботи є деградація і пустота на виході. Вірус просто висмокче все, використовуючи мімікрію, щоб пройти бар'єри. Або ми навчимося боротися з "вірусом" або "вірус" поборе нас. "Вірус" знаходиться в головах, в установках, в цінностях, і він розкиданий по всіх людях, не тільки в депутатах. Отже і працювати треба відповідно. Можливо навіть ми програємо, але залишимо досвід для людства.
    • забыли про влияние спецслужб
      23 Feb
      Абу Али Ещё один момент- почему все забывают про такой важный фактор, как влияние спецслужб на общественные процессы? Трудно выбраться из омута, в котором черти водятся( Если в советское время над КГБ был хотя бы партийный контроль, то нашу гебню ничего не сдерживает, и никто даже не поднимает этой проблемы(
    • разпространяйте этот текст
      23 Feb
      Микола Миколаєнко Етика впроваджується дією. Тому - ставте лайки, робіть репости "впевнено, активно і безкомпромісно" цим переможемо
    • не возврат в Человеческий мир, а выход в мир Божественный
      23 Feb
      Из Инфернального мира нет выхода только в мир Человеческий, но из Инфернального мира прямые выходы в мир Дьявольский и в мир Божественный, где тоже нет разбиения на Добро и Зло. Иисус сказал: "Не судите".
      Разбиение на Добро и Зло — издержки бинарного мышления, путь непрестанной войны, который уже завел человечество в тупик. Мы уже не можем вернуться в мир Человеческий, но мы можем сменить парадигму конкуренции на парадигму сотрудничества, а бинарное мышление на мышление континуальное — и войти в мир Божественный.
      24 Feb
      Николай Чепурной Континуальное мышление предполагает называть адское инфернальным, сооружать "прямые выходы в мир Дьявольский" из мира адского ? Или принимать за чистую монету слова Иисуса ( изъятые из контекста еврейского плагиата), который Сам почему-то не написал ни единого слова ? Почему "Мы уже не можем вернуться в мир Человеческий", если мы из того мира не в состоянии выйти"?! Это философское открытие или инфернальная софистика ? Где научная методология ? Где определения всех пользуемых громких слов ? О какой континуальности речь, если у "философа" Дацюка нет философии по определению ? Возьмем первый абзац его статьи: "Лише в окремі нетривалі моменти своєї історії цілий народ можеТЕ сягати гідності. Такі періоди лишаються пам'ятними і слугують за приклад, бо решту часу народ нічого видатного не робить чи робить навіть таке, чого потім сам соромиться." Что значит "нетривалі МОМЕНТИ" у порівнянні з хвилинами військового бою ?! Чому "Історія ЦІЛОГО (не пошкодженого ?) народу..." відмежована від соромітної влади, яка саме себе ніколи не соромиться ? Де філософське тлумачення слова "народна гідність" ? -На ГУГЛ нема такого, тож якщо "філософ" сказав "А", то не варто йому бути "Б" ! Хто дав право говорити про негідність народу, який встояв посеред жорстокого Світу
      багато тисячоліть ? І це все в "історичний момент" чергової української руїни з вини влади, яка не має сорому ! "Філософ" хоче перекласти відповідальність влади на ту частину народу, яка не несе відповідальності за владні рішення !!! Коли буде континуальність у тлумаченні смислів "добро-зло", тоді буде і філософія, а не пересмикування неперсткове !
      24 Feb
      Люди общаются при помощи слов, за каждым из которых множество значений и нюансов. Если мы попытаемся согласовать значение даже одного слова, то будем определять его с помощью других слов, которые тоже надо будет согласовывать, и т.д. — таким образом получается "дурная бесконечность".
      Оказалось, что согласования терминов для получения Интегрального знания совсем не нужно, каждый может употреблять те слова, которые ему нравятся — получать общий результат это совершенно не мешает.
    • это САМ народ делает или ведется своими ПАСТЫРЯМИ
      24 Feb
      Николай Чепурной "Філософ" СТВЕРДЖУЄ: "... Важче пояснити, що відбувається з цілим народом, який ... декілька років поспіль став чинити вчинки явно негідні: погодився з Мінськими домовленостями, піддався контрреволюції, не зміг активно протидіяти явній корупції влади, знову і вкотре потрапив до олігархічного рабства." - Запитання до "філософа": це САМ народ чинить, чи ведеться своїми ПАСТИРЯМИ ??? Хто сказав, що "народ погодився..., піддався..., не зміг АКТИВНО протидіяти..., вкотре потрапив до рабства...? "Філософе", звідки ти звалився ? Хіба не відомо, що з народом ніхто нічого не узгоджував, що контрреволюцію подавали приватні ЗМІ під виглядом революції і реформ, що саме філософам потрібно було роз'яснити народу суть "історичного моменту", коли "влада не хоче, а народ не може..." боротися із корупцією і олігархатом при владі !?
      9 Jul
      == це САМ народ чинить, чи ведеться своїми ПАСТИРЯМИ ? ==
      НАРОД пока не является субъектом, поэтому не может ни поступать, ни вестись, ни соглашаться, ни понимать — все это манипулятивные "фигуры речи".
      Методы КР выводят на коллективную субъектность социума (но не отдельного народа) и тогда все эти глаголы обретают реальный (не манипулятивный) смысл.
    • где были философы, что прошло такое РАЗМЕЖЕВАНИЕ
      24 Feb
      Николай Чепурной Розтинаєм статтю далі: "Сьогодні Україна опинилася на межі Нового Розмежування ..." Звучить !!! - "Сьогодні!!! ...ОПИНИЛАСЯ !!! ...знову РОЗМЕЖУВАННЯ !!!" Запитання: це Україна САМА опинилася ?!?!? Хто Її ОПИНИВ і РОЗМЕЖУВАВ, яким чином, де ж ви філософи були при тому всьому? Де початок тієї "дурной бесконечности" ?! Хіба філософам не відома причина всіх бід ?! Всі біди від ДУРІСТІ, а шлях до неї прокладається софістикою, словоблуддям "філософів" та реформами в освіті ( коли одне конкретне слово тлумачиться кожним на свій лад). От в результаті "...получаем общий результат...:" - РОЗМЕЖУВАННЯ !
      Не сужу, но рассуждаю. Бог всем судья! Вот по Его воле (?) и дожились до "негідності народу" свого (?) и его "розмежування" з шельмуванням ?
    • мир устроен по другому
      24 Feb
      Сергей Беляев Сергей Жигинас Мир по другому устроен, чем вы описали.
      24 Feb
      Да, мир не такой, как вижу его я, мир не такой, каким видите его Вы — мир такой, какой воссоздаем МЫ ВСЕ ВМЕСТЕ.
      См. принцип ДОПОЛНИТЕЛЬНОСТИ
    • жалкко нынешних людей
      24 Feb
      Николай Чепурной Сергей Жигинас "Жалко мне этих людей..."
      Какое время года не любил Высоцкий?
      24 Feb
      Сейчас очень много шума (и абсолютно зря) вокруг выезда молодежи за границу, но никто не обращает внимания на более страшный исход — уход во внутреннюю эмиграцию или в "лучший мир" людей старшего поколения — носителей культуры, нравственности, истории, образованности, знания, системного мышления, идей, смыслов, с колоссальным жизненным опытом, с уникальными специальностями — и все это теряется, теряется преемственность поколений, ускоряется процесс деградации общества.
      И жалеть надо не только этих людей, а и их потомков, а лучше не жалеть, а помочь сберечь это достояние веков, влить его в сокровищницу знания человечества, сделать так, чтобы все это работало, благо для этого пока еще есть возможность и время.
    • цитаты можно в Библии найти любые
      24 Feb
      Sergey N. Ol "Не судите", но "“Если же правый глаз твой соблазняет тебя, вырви его и брось от себя, ибо лучше для тебя, чтобы погиб один из членов твоих, а не все тело твое было ввержено в геенну. И если правая твоя рука... " и так далее, вплоть до Бисер перед свиньями не метать... потому что..
      24 Feb
      Много людей читают одну книгу, но понимает каждый по-своему. И да, для РАЗНЫХ ситуаций и проблем годятся РАЗНЫЕ цитаты.
      Цитата — не догма, а иллюстрация определенного паттерна, коих множество.
      24 Feb
      Sergey N. Ol не догма но основание для патерна. по-моему Сергей ты перекрутил статью Дацюка. Он же в ней четко определился - Добро и борьба со Злом.
      24 Feb
      я не перекрутил, я оппонирую Дацюку, так как считаю возврат (возможности которого не видно) в мир Человеческий АРХАИКОЙ.
    • чем плохо "бинарное" мышление
      24 Feb
      Sergey N. Ol "Разбиение на Добро и Зло — издержки бинарного мышления....". Ну чем плохо "бинарное". Ну есть оно и есть у кого-то. Мысль мир не спасет, мыль без нравственности, и нравственность без направленности к Богу и без самоотрешенности, при этом, это всегда дорога к войне.
      24 Feb
      Да, без нравственности — никуда, но бинарное мышление делит людей на "нравственных" и "безнравственных" — и одни начинают ВОЕВАТЬ с другими.
      24 Feb
      Татьяна Осадчая потому выход из БИНАРНОСТИ лежит в переходе на ТРОИЧНОСТЬ - для начала, а потом на 4-ность - но об этом не сейчас...
      24 Feb
      Sergey N. Ol так почему же воевать? просто идет борьба за питание. У шахтера з/п - 4000 у прокурора 40000 у управляющего Энерго сектором 4000000 - пойдите, предложите схему для общего языка и понимания? Бинарность и выше - это естественный метод превращения Ничто во Что-то, Небинарность - материал для такого превращения.
      24 Feb
      Татьяна Осадчая в данном дискурсе речь идет о переходе с бинарности на троичность и более при обсуждении концептуальных вопросов, вопросов на уровне идей, определяющих направление развития общества, социума, страны.... речь не идёт о ситуации описанной Вами выше... у каждого инструмента есть свой оптимальный диапазон применения...
      24 Feb
      Татьяна Осадчая Уважаемый, потому то все кто получает 4 тыс гривен зарплаты и не могут себя прокормить, потому что те, кто по роду своей деятельности должен решать концептуальные задачи на уровне государства сидит в бинарной логике восприятия процессов а не хотя бы в троичной, и я уж не говорю о четверичной тетралогике - вот так вот Уважаемый!!! Каждый должен делать свою работу наилучшим образом!!! Если простой работник наилучшим образом точит болты на станке, то почему, тот кто решает концептуальные задачи на уровне государства халтурит??? а??? а ведь от его способности решать эффективно такие задачи и зависит благосостояние и в целом качество жизни миллионов тех кто сейчас получает зарплату в 4 тыс. гривен и не может на них прожить достойно!!! Вот так вот - Уважаемый!!!
      24 Feb
      Sergey N. Ol там выше написано, бинарность не причем, сам Творец физички и содержательно бинарен и простите двуполый (муж и жен в оном теле). такое полоежение и состояние и имеет пра материя, давшее через себя и собой пространство и т. д. вплоть до человека, до его внутреннего устройства
      24 Feb
      ЛЮДИ НЕСРАВНИМЫ — это, видимо, и имел в виду Иисус, говоря "Не судите", "Кто из вас без греха — пусть первым кинет камень". В математике таким свойством обладают комплексные числа.
    • выход из БИНАРНОСТИ лежит в переходе на ТРОИЧНОСТЬ
      25 Feb
      Татьяна Осадчая потому выход из БИНАРНОСТИ лежит в переходе на ТРОИЧНОСТЬ - для начала (а потом на 4-ность - но об этом не сейчас) Так вот у многих, выросших на Марксистско-Ленинском законе единства и борьбы противоположенностей (ну время такое было... в СССР другому не учили) нет понимания как работает ТРОИЧНОСТЬ... ну нет и всё тут!!!! Люди, даже умные и продвинутые во многих сферах понятия не имеют как процессы и их субъекты в тройственности рассматривать... как это китайцы делают...
      а как китайцы делают?
      а вот так: 1 - это мы сами, 2 - это наши враги, 3 - это наши друзья...
      Исторический пример дабы понятнее было: Коммунистический Китай (1) в друзьях имел СССР (3) и врагом была Америка/США (2)
      Так вот - в СВЯЗКЕ ТРЬОХ СИЛ есть только 2 варианта взаимодействия:
      1 вариант - 2 силы активны а 3-я сила пассивна = выигрывает 3-я пассивная сила;
      2 вариант - 2 силы пассивны а 3-я сила активна = выигрывает 3-я сила активная.
      Вернусь к историческому примеру: СССР (3) и США (2) были двумя активными силами - воевали друг с другом - ну там холодная война, соревнование капитализма и социализма... а Китай был 3-й пассивной силой...
      В итоге США победил СССР - он был развален/распущен/ищез с карты мира, а у США сегодня проблем - выше крышы...
      а в связке 3-х сил победил Китай - сегодня это всякий видит невооружённым глазом,
      Вот так работает ТРОИЧНОСТЬ отраженная в «Книге Перемен И Цзин»
      https://ru.wikipedia.org/.../%D0%9A%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0...Управление
      Книга Перемен — Википедия
      ru.wikipedia.org
      25 Feb
      Михаил Федоров Философский миф без опоры на существенные факты - миф.
      25 Feb
      Игорь Каминник Забавное толкование срединного пути:)) в духе марксизма-ленинизма
      25 Feb
      Татьяна Осадчая это пример такой, что бы выросшим на МЛ - понятно было об чём речь :-)
    • в чем победил Китай?
      25 Feb
      Aleks Ladirda "а в связке 3-х сил победил Китай - сегодня это всякий видит невооружённым глазом,
      " Всё начинается с определений. Победил в чём?
      25 Feb
      Artemy Higherson И видел я иного Ангела, восходящего от востока солнца и имеющего печать Бога живаго. И воскликнул он громким голосом к четырем Ангелам, которым дано вредить земле и морю, говоря: не делайте вреда ни земле, ни морю, ни деревам, доколе не положим печати на челах рабов Бога нашего.
      25 Feb
      Татьяна Осадчая ну ведь очевидно же - в государственном строительстве
      25 Feb
      Aleks Ladirda А можно вы дадите определение государственного строительства, а потом вместе посмотрим кто и чего достиг на этом поприще.
      "у них есть собственная уникальная концепция развития, выходящая за рамки Китая как государства... и это то, чего нет на сегодня не только у США но и Европы... " Есть и уже давно. Институты НАТО и ВТО как одно из проявлений этой концепции.
      25 Feb
      Татьяна Осадчая нет, это будет долго - копаться искать определения... вы сразу выскажите свое виденье... и потом, это же не научный труд, а свободный дискурс...
      "Есть и уже давно. Институты НАТО и ВТО как одно из проявлений этой концепции" - да Вы правы, вот только их концепции - тупиковые для человечества...
      25 Feb
      Aleks Ladirda Чем тупиковые? Пока они обеспечивают самую большую производительность труда + самый хороший баланс между работой и жизнью (отдых, свободное время, личное развитие) для человека.
      25 Feb
      Татьяна Осадчая Да совершенно верно... кроме этого они же обеспечивают дисбаланс между производством и потреблением этих самых материальных благ - другим словом их перепроизводство, поскольку концепция современной экономики западного образца построена на принципе расширенного производства и искусственного устаревания товаров, чем стимулируют перевод ресурсов планеты в отходы, кроме того она основана на сжигании углеводородов, в то время как водородные двигатели уже давным давно созданы в промышленных образцах всех ведущих автокомпаний мира, но серийное производство не запускаются поскольку есть консенсус между автопроизводителями и теме кто владеет монополией на добычу углеводородов... а что касается баланса между работой и жизнью - так это просто прямая ложь или Ваше заблуждение... Возможно для небольшого процента населения планеты это и так, но для большинства - это далеко не так... Кроме того жизнь человека - это не только показатель его производительности труда - это ещё и образование, и здоровье и культура, и творчество, и личное и семейное счастье... Увы, по этим всем показателям институты западного образца хромают на обе ноги в отношении массового населения... конечно я не имею в виду верхний этаж социума, так называемую "элиту" - там как раз ситуация именно такая, как Вы и описали... Но средние показатели по планете - такие же как средняя температура по больнице :-)
      , ибо такого государства как СССР на сегодня вообще не существует, а Китай не просто существует и развивается в плане экономики и финансов - опять же у них уже юань золотой, но и в плане концептуальном - у них есть собственная уникальная концепция развития, выходящая за рамки Китая как государства... и это то, чего нет на сегодня не только у США но и Европы... я говорю о стратегическом плане Китая - "Один пояс - один путь" который предполагает создание коалиции государств... это таки победа и тактическая и стратегическая... другой вопрос что это среднесрочная стратегия... как повернётся ситуация в долгосрочной перспективе - будем посмотреть.. в этом плане Украина - увы... увы...
      25 Feb
      Artemy Higherson "Например, полушутя высказывалось, но все вполне честно, что появление разумного существа на планете необходимо для того, чтобы вновь ввести в геохимический оборот необратимо захороненный восстановленный углерод, железо и пр. Т.е. наша деятельность нужна как раз для того, чтобы сжечь нефть, вытащить железную руду и перевести ее в ржавчину и пр. Высказывалось это все в шутку, но почему нет, собственно говоря?" (с) Еськов
      25 Feb
      Татьяна Осадчая ну, да... ну, да... однако ж не тянет эта версия на что-то серьёзное... так.. отмазка... :-)
    • свои интересы и законы диалектики
      25 Feb
      Елена Романенко У диалектики есть еще один вариант действий - три активных элемента. Пример - действия Ленина в Рапалло, когда он сыграл на интересах Веймарской республики, отличных от интересов Антанты, и обеспечил международное признание РСФСР в 1922 году. Действовали три элемента конструкции, каждый в своих интересах. Победил наиболее прозорливый и активный :-) Вывод: знай свои интересы и законы диалектики
      25 Feb
      Sergey N. Ol что бы не было борьбы с самим собой все же обращу внимание на то что такое Бинер. особенно читайте п. 1 ну в закрепление п.2 http://www.waylove.ru/t1624 Поэтому Сергей и Татьяна.... не не то что не перекручивайте природное на черт знает какое, а развивайте естественное. С сожалением к вам
Статті про політику Росії:
22 May
  1. Война идентичностей в Украине и в России...............................................................
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    ВОЙНА ИДЕНТИЧНОСТЕЙ В УКРАИНЕ И В РОССИИ
    12 березня 2014, 11:57
    Вступление
    14 Jan
    Общаясь со своими товарищами, приятелями и просто знакомыми, я в нынешней непростой ситуации начала 2014 года вижу их дезориентацию и кризис идентичности.
    Даже люди с хорошим мышлением и где-то даже рефлексией несут пацифистскую чушь, злоупотребляют иронией, призывают к единству непонятно кого непонятно в чем или участвуют в истеричной и агрессивной коммуникации с призывом "нужно поубивать" (причем неважно кого).
    Чтобы преодолеть дезориентацию, нужно ясно и четко оформить возможные идентификационные альтернативы. Личное самоопределение в этих альтернативах позволит преодолеть кризис идентичности. Личное самоопределение, будучи доведено до группового (партийного), позволит нам размежеваться.
    И лишь размежевавшись, мы сможем осмыслить наше размежевание и объединиться на новых основаниях.
    14 Jan
    Будучи понято слишком буквально (а фраза стала достаточно популярной), это приводит к торможению самоорганизации, разрушению новых структур, к атомизации общества, так как до смысловой рефлексии дело не доходит.
    Без четкого размежевания и его смысловой рефлексии никакое объединение невозможно.
    Три идентичности
    В российско-украинском конфликте 2014 года столкнулись три принципиально разных идентичности.
    1. Национальная (националистическая)
      14 Jan
      Первая идентичность это национальная или даже националистическая украинская идентичность. Ее носители выступают за украинское национальное (националистическое) государство.
      Основные идеи:
      1. национальная организация мира является основополагающей для разделения территории мира на государства;
      2. монополия государства сохраняется в части гарантий развития культуры и языка титульной нации;
      3. корпорации должны служить интересам нации или хотя бы не вступать с этими интересами в противоречие;
      4. лишь нация может являться основанием гражданского общества, через посредство которого она осуществляет контроль за государством и корпорациями;
      5. объединение диаспор по миру возможно лишь на основе национальной культуры и, прежде всего, языка.
      14 Jan
      Я бы разделил национальную (политико- или государство-национальную) и националистическую (этно-национальную).
      "Нация" на Западе понимается скорее в первом смысле, в Украине и России скорее во втором.
    2. Имперская российская
      14 Jan
      Вторая идентичность это имперская российская идентичность. Ее носители создают великую Российскую империю.
      Основные идеи:
      1. государство довлеет над входящими в империю нациями, и, прежде всего, над титульной нацией (русскими) (наднациональная территориальная империя);
      2. государство во имя мощи империи сохраняет монополию над распределением природных ископаемых между корпорациями и над контролем массового сознания (империя ренты и контроля);
      3. лишь непосредственно управляемые государством корпорации могут быть крупными, остальным это не позволено (корпоративная империя);
      4. лишь государство может даровать свободы гражданскому обществу в том количестве и в том их объеме, в каком считает нужным для блага империи (империя ограниченной свободы общества);
      5. империя является экспансивной по отношению к территории стран-соседей и агрессивной по отношению к остальному миру (агрессивно-экспансивная империя).
      14 Jan
      Предложения
      • Дадим России свой, "Руський мир" (Артем Дугин)
        14 Jan
        Концепт "4 идентификации" появился после прочтения "Нарисів української ідентичності. Проспектуалізації".В виде комента на ФБ: "Сергей Дацюк, а давайте дадим России свой, "Руський мир". Разработаем реально новый этногосударственный проспект "Русь изначальная", где русские (европейцы) - как часть Руси - есть.
        Суть в чем. Они страстно желают быть частью Руси. Мы не против. Но нам не нужна вся Россия. Формат и правила сосуществования русичей задаем мы. И правила нового "надгосударства" наши, украинские. Мы, русичи, (такова наша исконная суть) не признаем доминирования одного народа над другим, и утверждаем, что РФ - как государственный проект- тюрьма народов, в том числе и русского.
        Тема не нова. В России есть целое движение "продвинутых" русских националистов - антиимперцев. Яркий пример - некогда "язычник" Широпаев, знаменитый "исконный православный христианин" Герман Стерлигов, - которых объединяет трепетное отношение к Киеву и ожидание геополитических инициатив от Украины.
        Когда РФ будут доедать "исконно русские" китайцы, Татарстан и прочие этно-однородные неевропейские республики РФ отсоединятся, к этому проекту будет особое отношение. Даже на этапе формулирования он способен будет сбить "имперскую" спесь с многих россиян. Думаю, даже Лукашенко не будет перечить, учитывая новые реалии постсанкционной РФ."
        Добавлю: в рамках этого концепта "европейская" составляющая современной России, сможет реконструировать истинно руськую европейскую "новгородскую традицию" державотворчества (которая было насильно пресечена "московской"), и лишившись имперских замашек и "углеводородного приданого" (которое отнимут китайцы), строить по-новому отношения с некогда "малыми народами" РФ (у многих из которых наконец то появится своя государственность), и сородичами - белоруссами и украинцами. По сути речь идет о концепте Руси - как равноправного содружества истинного братских "руських" народов.
    3. Сетевая
      14 Jan
      Третья идентичность это сетевая. Эти люди не только ведут коммуникацию в социальных сетях, но и опираются на социальные сети в целеполагании своего взаимодействия.
      Основные идеи:
      1. топологическая (нетерриториальная) фрагментация мира;
      2. отказ от монополии государства на многие виды инфраструктурных услуг;
      3. корпорации начинают предоставлять все больше инфраструктурных услуг вместо государства;
      4. увядающему государству и усиливающимся корпорациям могут противостоять лишь разноуровневые сообщества, создаваемые внутри традиционного гражданского общества, но к нему уже не относящиеся;
      5. эти сообщества объединяются в сети (посредством, прежде всего, телекоммуникаций и Интернет) – они соединяют различные топологические фрагменты мира, создавая мировую сеть поверх государственного-корпоративной организации мира.
      14 Jan
      Есть традиционно-европейское понятие "гражданин мира" (русская калька "космополит"
      14 Jan
      Космополити́зм (от др.-греч. κοσμοπολίτης (kosmopolites) — космополит, человек мира) — идеология мирового гражданства, ставящая интересы всего человечества в целом выше интересов отдельной нации или государства, и рассматривающая человека как свободного индивида в рамках Земли.
      Русская калька использует чаще отрицательную транскрипцию: космополит - человек ставящий интересы нации или государства НИЖЕ интересов человечества, или даже личных.
      14 Jan
      Боюсь, этот отрицательный смысл термину придан сталинской борьбой против космополитизма.
      Мамардашвили, например, реабилитировал его и связывал его смысл с философией Канта и, шире, вообще с Просвещением.
      14 Jan
      При выборе названия лучше ориентироваться в том числе и на массовое понимание (а тут Сталин преуспел больше, чем Мамардашвили)
      14 Jan
      Согласен. Выбор терминологии, конечно, необходимо согласовывать с контекстами употребления.
      Самостоятельно мыслящий человек, или, по-Канту, имеющий мужество пользоваться собственным умом, становится гражданином мира (если, конечно, он не становится при этом затворником-монахом).
      ). Термин "сетевая" придаёт неоправданно большое значение лишь одному из современных средств коммуникации - интернету.
      14 Jan
      само по себе пользование интернетом не означает сетевой идентичности. Можно говорить об идентичности для человека, который живет и действует в сети и для сети себе подобных или человечества ("целеполагание своего взаимодействия").
      Такое взаимодействие сейчас только начинает зарождаться (в том числе и на "Простір злагоди" , частично в соц.сетях).
      14 Jan
      Можно. Но тогда термин "социальная сеть" требует пояснений, т.к. по-умолчанию он, мне кажется, подразумевает интернет-сообщество.
      Если же расширять "социальную сеть" до любых взаимосвязей и взаимодействий людей, то почему это только сейчас зарождается? Это всегда было. Но сегодня - да, в связи с интернетом (а до интернета - благодаря экономической глобализации, а до неё - благодаря книгам, но и не только) этот процесс получил мощный толчок и интенсифицировался.
      14 Jan
      Ключевое звено - взаимодействие, его смысл и способ. Например, есть сети в основном для общения, здесь интересы больше личные, а не сетевые или общечеловеческие. Это определяет и способы взаимодействия.
      14 Jan
      Сетевые и общечеловеческие интересы - опасная штука. Проходили мы это уже. Мне всё же кажется, что интересы - у людей, индивидуумов. Учитывая и допуская интересы другого, а не только свои, человек преодолевает эгоизм, и тогда вместе они могут выработать нечто, отвечающее интересам каждого.
      14 Jan
      Допустим, стоит в очереди за пивом поп, отец Афанасий, а за ним студент Валера. Пиво заканчивается. Афанасий берет последнюю бутылку. Что хорошего получится, если поп преодолеет свой эгоизм? А что, если они окрыленные успехом, захотят ещё раз преодолеть эгоизм? Попойка получится и возможно другие богомерзкие вещи. В самом ли деле эгоизм мешает вырабатывать нечто?
      Между тем само явление и идея космополитизма возникли намного раньше, чем интернет.
    Взаимоотношения между идентичностями
    14 Jan
    Третья идентичность является множественной (политарной), но не постмодернистски-множественной, а конструктивистки-множественной. Она базируется не на эклектически соединенных истинах, а на сложной модели разноуровневых метафизических истин со своей конструктивной онтологией истины (истина сложная, но одна). Первая и вторая идентичности являются унитарными, поэтому тотальными и стремящимися к доминированию над другими идентичностями.
    Унитарная идентичность, отказываясь от столкновения с другой унитарной идентичностью, разрушается. Поэтому первая и вторая идентичности обречены вступать в конфликт друг с другом и с другими унитарными идентичностями. В этом их слабость при взаимодействии с конструктивной сетевой политарной третьей идентичностью. Политарная идентичность способна поглощать унитарные идентичности без столкновения с ними.
    Третья идентичность считает две другие идентичности архаичными и настроена к их конфликту примиряюще. Первая идентичность пассивно-агрессивно настроена ко второй ("не трогайте нас, и мы вас не тронем"). Вторая идентичность активно-агрессивно настроена к первой (раскол, ассимиляция, унижение, уничтожение внешних врагов). Обе идентичности (первая и вторая) настороженно настроены к третьей идентичности, считая ее легковесной, идеалистической, бесперспективной.
    Поэтому война между первой и второй идентичностями происходит в пользу третьей идентичности.
    14 Jan
    Дацюк не читал Оруела?
    14 Jan
    кроме пользы, сетевая идентичность от войны испытывает и колоссальный вред, так как вырастает на базе отмирающих архаичных идентичностей, а они во время бурных событий укрепляются за счет поляризации и не только лишают "подпитки" сетевую идентичность, но и сами "питаются ее соками". Развитие сетевой идентичности приостановилось во время Майдана - "все ушли на фронт"
    14 Jan
    Можно посмотреть и иначе: именно на Майдане 3-я идентичность реально существовала и усиливалась, т.к. различия между этносами там были преодолены общим. Хотя да, если это общее - 1-я идентичность (но её нужно уточнить в сторону "политической нации"), то 3-я "ушла". И тогда очень интересно получается: "этническое" реально было преодолено "политическим" (гражданским). Но и 3-е тоже присутствовало, уверен, надо его лишь обнаружить. К сожалению, этот путь, на мой взгляд, не был пройден "до конца"
    14 Jan
    естественно - прошли, сколько получилось, у каждого по разному.
    , т.к. был исключён "электорат Януковича"
    14 Jan
    Майдан коснулся и тех, кто никогда на нем не был. Они вырабатывали свое личное отношение к событиям.
    14 Jan
    Конечно, с этим я согласен.
    - за ними просто не признали права на достоинство, отказали в достойной идентичности.
    .
    Территориальная фрагментация мира не является обязательным условием топологической фрагментации мира в понимании третьей идентичности. Война не является целью или средством для третьей идентичности. Поэтому носители третьей идентичности являются единственными, кто не готов брать в руки оружие, предпочитая вести войны концептуальные, информационные и экономические. С точки зрения третьей идентичности, и первая, и вторая идентичности обречены на разрушение посредством войны между ними: оболванивать и убивать людей за эти бесперспективные идентичности бессмысленно.
    14 Jan
    Таким образом носители третьей идентичности дистанцируются от событий в физическом пространстве и лишают себя подпитки за счет архаичных 1-й и 2-й, а также их понимания и интереса.
    Поэтому проблемы взаимодействия между всеми тремя идентичностями требуют рассмотрения, так как их изоляция друг от друга может привести и к уничтожению 3-й идентичности, как "классово чуждой" (что-то похожее было во время Французской революции, когда умеренность считалась преступлением),
    14 Jan
    Согласен. Но и не только в физическом пространстве, но и в воздержании от коммуникации вообще (в частности, из-за боязни быть втянутым в конфликт, быть непонятым, осуждённым и т.п. - одним словом, из-за инстинкта самосохранения).
    14 Jan
    Непонятно, есть ли другие идентичности? С одной стороны - есть (упомянутые при описании 2-й "нации империи"), а с др. стороны их нет, т.к. их влияние не рассматривается (видимо, полагается = 0).
    А между тем, националистическая русская идентичность - это то, к чему апеллирует Россия, оправдывая свои силовые действия в этом конфликте. Подобное игнорирование сторонами не только прав, но и заявленных интересов друг друга (со стороны России это, прежде всего, игнорирование территориальной целостности и суверенитета Украины) и есть очевидная основа этой войны как стадии конфликта.
    Война сама по себе не может происходить "в пользу 3-й идентичности", т.к. война - это подавление и разрушение одним другого и наоборот. Из такого подавления 3-е не возникает. Оно может возникнуть лишь при мирном сосуществовании одного и другого, и является основой такого сосуществования. Принятие этой общей основы каждой из конфликтующей сторон есть принятие этой 3-й идентичности, которая сама, очевидно, совсем даже не обрекает 1-ю и 2-ю на гибель, а наоборот, впервые и создаётся на их основе.
    Если же 3-е полагается (как у автора) вне всякой связи с 1-м и 2-м, то, конечно, взаимное уничтожение ими друг друга можно трактовать "в пользу 3-й". Однако такая трактовка сомнительна, т.к. исходит из войны как единственной и необходимой онтологической основы существования идентичностей, иначе говоря, исходит из аксиомы "войны всех против всех".
    Смысл украинской революции 2013-2014 годов – в опоре на первую идентичность сформировать третью идентичность и предъявить ее в оформленном виде миру. Смысл российской агрессии против Украины – не дать сформироваться третьей идентичности в своем развитом виде в Украине, архаизировать и фашизировать первую идентичность, вынудив ее носителей к военному столкновению с более мощными в военном и ресурсном плане носителями второй идентичности.
    Каждая из трех идентичностей присутствует как в России, так и в Украине. Поэтому российско-украинская война первой и второй идентичностей невозможна без внутренних войн в России и в Украине.
    14 Jan
    Очень сильный вывод, который не достаточно обоснован. Поэтому это скорее гипотеза.
    Фашизация Украины и России
    Элементы фашизации существуют в первой и во второй идентичностях.
    Основные признаки фашизма
    14 Jan
    Давайте приведем основные признаки фашизма (национал-социализма) в его наиболее последовательном виде.
    Фашизм представляет собой
    • союз крупных монополий с государством,
    • ориентация общества на создание колониальной империи (за счет внешних врагов),
    • сплочение общества против этих внешних врагов для экспроприации их бизнесов и аннексии их территорий,
    • нагнетание агрессии в обществе против внешних врагов и готовность к войне с внешними врагами,
    • опора на полицию и армию против общественных протестов и создание военно-полицейского режима,
    • тотальное оболванивание населения через СМИ.
    14 Jan
    Фашизм и национал-социализм не стоит отождествлять. Фашизм зародился в Италии (?), а национал-социализм - в Германии (?). Понятно, что они взаимовлияли др. на друга, но всё же основы представляются разными.
    14 Jan
    "Для фашизму є близьким поняття Державний капіталізм, хоча це не є частиною ідеології. " - фашизм по вікі . А у Дацюка свої ознаки фашизму. Постмодернізм якийсь, у виконанні Дацюка. :)
    Национальная фашизация
    14 Jan
    В первой идентичности национальная фашизация является следствием попытки свергнутой власти придать украинскому обществу черты фашизма. Союз государства с крупными монополиями/
    14 Jan
    Какой союз? Виной всему вольности в изначальном определении фашизма.
    в Украине все еще не разрушен: новая власть опирается на временный олигархический консенсус, особенно в ситуации конфликта с Россией.
    При этом создание колониальной империи как задача в Украине не ставилась и не ставится. Нагнетание агрессии шло исключительно в отношении украиноязычной части Украины (посредством русских телеканалов при попустительстве украинской власти), что порождало обратную агрессию – украиноязычных против русскоязычных граждан Украины и против России. Однако агрессия и враждебность украинцев концентрировалась лишь против свергнутой власти, блокируя тем самым агрессию против русскоязычных.
    14 Jan
    Трудно коментировать такое вольготное изложение мысли. Мы имели в Украине дело с антифашизмом больше, чем с фашизмом. Не идеологически, но на практике, по большинству пунктов определения фашизма. У нас были попытки проповедовать фашизм в маргинальных политических сектах (СНА, например) .
    Полицейский режим в Украине был установлен свергнутой властью лишь во время гражданского протеста 2013-1014 годов.
    14 Jan
    Значит уже не фашизм.
    А опоры на армию у свергнутой власти не существовало вовсе, наоборот, украинская армия успешно разрушалась с явно заметным участием России.
    14 Jan
    Ещё один признак "антифашизма".
    Свобода слова в Украине сохранялась непрерывно, даже без попыток контроля массового сознания свергнутой властью (что, в конце концов, ее и сгубило). В этом смысле украинский национальный фашизм просто не успел сложиться – ему вовремя "дали в морду", хотя отдельные проявления его можно было видеть во время и особенно сразу после гражданского протеста 2013-2014 года.
    Имперский фашизм
    14 Jan
    Вторая идентичность в России сегодня основана на полностью сложившейся системе имперского фашизма, который является развитой формой немецкого фашизма 30-40-х годов ХХ века.
    Союз крупных монополий и государства с нацеленностью на концентрацию капитала в руках государства. Нацеленность российской государственной политики на создание колониальной империи за счет стран-соседей-врагов, в последнее и нынешнее время – на отъем украинского бизнеса в пользу России и на аннексию украинских территорий.
    Тотальное зомбирование массового сознания России – создание истерической украинофобии, порождающей агрессию невероятной мощи по отношению к Украине и украинцам (а также другим странам-соседям). Иначе говоря, имперско-фашистская Россия – это постоянная война. Отрицание собственной фашизации в России и перенос обвинений в фашизме на Украину.
    Опора на полицию в деле репрессий против гражданских протестов и на армию в деле территориальной экспансии российской империи.
    Третья идентичность является также идентификационным плацдармом для дефашизации Украины и России. Прорыв фашизма в сетевую коммуникацию, ведет либо к прекращению коммуникации и разрыву дружеских отношений участников коммуникации, либо к поглощению фашизма иными, менее истеричными и агрессивными идентичностями в процесс конфликтной коммуникации. Фашизм принципиально не может поддерживать разноплановую и позитивную коммуникацию в сети.
    Перспективы трех идентичностей
    14 Jan
    Первую идентичность можно скорректировать (денацифицировать) силой нового украинского государства, переведя понимание этнической нации в политическую нацию.
    14 Jan
    На уровне понятий здесь не видно никакой проблемы, однако в реальности всё намного сложнее. "Политическая нация" примерно тождественна гражданству, а вот "этническая нация" - это гораздо более сложный феномен. В определённом смысле эти вещи разнородны, и потому "переплавить" одно в другое - та ещё задачка. Известные проблемы реализации политики "мультикультурализма" в Европе это хорошо показывают.
    Революцию 2013-2014 годов можно считать также антифашистской революцией, потому что только теперь у новой власти появляется возможность не допустить украинского фашизма. Именно это и пытается делать нынешняя власть. Если ее действия будут успешны, то это позволит избежать фашизации в публичном политическом и масс-медийном пространствах Украины. Однако в целом националистическая украинская идентичность не имеет больших перспектив.
    Вторую идентичность тоже можно скорректировать (дефашизировать), постепенно снижая уровень агрессии в отношении внешних врагов в СМИ, и убирая опору на армию и полицию. Однако в остальных аспектах фашизации России все гораздо сложнее. Сама по себе корпоратизация государства российского это хороший тренд. Но монопольный характер корпоратизации при посредстве государства лишает этот тренд перспективы. Союз государства с крупными монополиями в России без революции уничтожить нельзя. Поэтому, не произведя революцию, подобную украинской, Россия неизбежно останется врагом Украины и будет представлять для нее угрозу. Успех украинской революции в значительной степени зависит от России и от ее революции. В этом смысле экспорт украинской революции в Россию не просто неизбежен, но является единственным условием сохранения Украины. Имперская российская идентичность в целом не имеет вообще никаких перспектив.
    Третья идентичность является перспективной, хотя и слабо позиционированной внутри первой и второй идентичности. С ее точки зрения, Интернет должен победить телевидение, а сетевая организация сообществ должна победить государство и корпорации.
    14 Jan
    Установка на победу одного над другим представляется весьма сомнительной. Уж сколько предрекали разных смертей - а оно всё не умирает.
    Поэтому более ценным было бы рассмотреть сосуществование и взаимовлияние государства, корпораций и "идентичностей", тем более, что и первые включают собственные идентичности в качестве моментов самих себя.
    14 Jan
    Терминология войны, побед, поражений - здесь не очень подходит, так как нет явного антагонизма, и большинство людей не могут полностью принять одну сторону и отказаться от другой.
    Например, интернет и ТВ идут навстречу друг другу, перенимая друг у друга многие черты и способы.
    14 Jan
    Причём люди не только не могут, но и не хотят, но их насильно заставляют это делать и, как это ни прискорбно, не только государство, но и другие люди, вплоть до самых близких. Очевидно, что иная идентичность, на основе которой могли бы существовать другие идентичности, которые человек не хочет всецело принимать и/или отвергать - это и есть выход для такого человека, и это, конечно, общечеловеческая идентичность, т.е. наиболее общая для людей. А попросту говоря, это осознание себя и других человеком.
    Фрагментация мира в понимании этой идентичности не имеет ничего общего с федерализацией или иностранной оккупацией – это топологическая фрагментация, организация сетей сообществ независимо от территории. Поскольку эта идентичность действует в ином содержательном пространстве, то другие идентичность ее просто "не видят".
    Особенности выбора идентичности сегодня
    14 Jan
    Теперь перед вами есть выбор из трех идентичностей. Выбирая первую идентичность, вы должны будете самоопределяться по отношению к национальному фашизму в Украине как возможному пути ее архаизации. Выбирая вторую идентичность, вы загоняете себя в узкие рамки имперского фашизма, из которых без интеллектуальных и гражданских сверхусилий Росси не выбраться. Выбирая третью идентичность – в Украине или в России – вы обрекаете себя на маргинальный статус в ближайшее время.
    Находясь в ситуации конфликта Украины и России, выбора одной из первых двух идентичностей избежать нельзя. Бессмысленно также пытаться делать наивный выбор – мол, я выбираю национальную украинскую идентичность (Шевченка и Франко), но не выбираю фашизации (Яроша), или, мол, я выбираю российскую идентичность (Пушкина, Толстого и Достоевского), но я не выбираю российскую имперско-фашистскую идентичность (Путина). Шевченко и Франко сегодня идут в комплекте с Ярошом, а Пушкин, Толстой и Достоевский – в комплекте с Путиным. Комплект диктуется каждому массовым сознанием. И воздержаться от соотнесения с массовым сознанием в ситуации войны идентичностей можно лишь за счет жесткого и глубокого эскапизма или эмиграции.
    Если же вы не выбираете путь эскапизма или эмиграции, то нельзя оставаться над схваткой. В ситуации войны все представители третьей идентичности тоже должны выбирать между первой и второй идентичностями.
    Мой выбор идентичности
    14 Jan
    Выбирая для себя третью идентичность и будучи сегодня маргиналом, я предпочитаю работать на перспективу.
    Мне больше нравится первая идентичность, нежели вторая, поскольку она ближе мне по своему ненавязчивому содержанию, не столь агрессивна и позволяет иметь свободу мысли и слова.
    И уж во всяком случае, в ситуации войны, я – на стороне первой идентичности, на стороне Украины со всеми ее ошибками в революции. Потому что в украинскую революцию я верю, а в российскую империю – нет.
    Все, что я пытаюсь сказать своим товарищам, приятелям и знакомым, я говорю из позиции третьей идентичности, пытаясь видеть мир сквозь содержание их идентичностей.
    Поэтому, когда я говорю – или воюйте, или признайте, что вы теряете свою унитарную идентичность, – я не призываю к войне, я пытаюсь показать бесперспективность унитарных идентичностей и подтолкнуть к более сложному самоопределению.
    Я не боюсь распада Украины и России, ибо я вижу Новый Мир, где все эти территориально-национальные идентификации становятся уже неважными.
    Я верю в перспективы сетевой идентичности, ибо она – будущее. В перспективы других идентичностей я не верю, ибо они – прошлое.
    Прошлое уже было, а будущее не может быть таким же, как прошлое, ибо мало смысла в том, чтобы стало так, как уже было.
    Пусть будет иначе, чем было.
    Сложнее, но человечнее.
    14 Jan
    Не так уж она и маргинальна третья идентичность. Достаточно хороша сама по себе, накладывать тени для выразительности и ни к чему было.
    14 Jan
    Замечания:
    • вопрос времени
      14 Jan
      У ведических ариев не было понятия времени. И потому Индра тысячелетиями (изо дня в день) побеждал змея Вритру, освобождал от Вала мычащих коров. Тысячелетиями у Всевышнего просили военных побед, потомства (желательно мужского), растили скот, чтили законы Ману. Тысячелетиями арий противостоял дасью, пел хвалебные песни Богу и ощущал его во всех его проявлениях: животных, птицах, деревьях. Бог был отцом, а страх был неведом. Смерть всегда означала обновление жизни. Прошлое было будущим, а будущее всегда повторяло прошлое.
      И именно в этом был смысл: чтобы все повторялось вновь и вновь на непрерывных кругах мироздания. Этот современник Ригведы знал: что такое хорошо, а откуда ждать беды, как выглядит враг и как друг.
      А потом появились "инновации"... Сложнее, "человечнее" стали общественные и межэтнические устои. В последних мандалах я даже встречал гимн: "Самовосхваление женщины" (при прочтении, перед глазами сразу встала картинка современных сисястых вездесущих "фемен") ... Ау, где вы, древние арии? Что от вас осталось? Их потомки - индусы пытаются делать "тоже самое" что и героические предки - ведические арии. Только вместо почитания Индры в виде быка, индусы свято чтут корову, и зачем то пьют ее мочу и ею умываются. Форма обряда осталась, изначальный смысл потерян...Но можно пересмотреть Ригведу - этот "бортовой журнал" погибшего народа. Который не умер скоропостижно, но болел от болезней привитых чужаками. Так в пантеон (некогда цельную, гармоничную и "понятную" систему принципов мироздания) стали добавляться чужие боги, а свои были низложены.
      И вопрос не в их именах. Бог-это принцип. Смена бога - измена принципам. "Перетасовка" пантеона - нарушение целостности системы. Победа реформаторов над "традиционалистами" - на определенном этапе стала восприниматься современниками, как нечто "инновационное", институт брака был разрушен, варны стали кастами, война уже не означала защиту "своих принципов". О чем это я? Именно это, тот момент, что стал началом "нисходящего тренда". Принимать чужие принципы - грех. Боги отворачиваются от таких народов.
  2. За что воюет Россия.....................................................................................................
    14 Jan
    • Война за империю. Часть 2
      14 Jan
      Сергій Дацюк
      ВОЙНА ЗА ИМПЕРИЮ Источник
      21 травня 2014, 09:50
      ЗА ЧТО ВОЮЕТ РОССИЯ? Часть 2.
      Империя есть способ организации экспансивного единства социального пространства. Империя есть всегда попытка создания цивилизации, и очень редко в истории это удачная попытка. Самые удачные попытки цивилизаций это Хетты (более 1 тыс. лет), Древний Египет (4 тыс. лет), Ассирия (2 тыс. лет) и Рим (более 1000 лет), менее удачные – Персия, империя Александра Великого, Китай, Арабский Халифат, Франкия (империя Карла Великого), Византия, Священная Римская Империя, Монгольская империя, Османская империя, Испанская империя и Российская империя, Британская империя. Не все из этих попыток цивилизаций были империями. Из них наиболее удачными цивилизациями были империи – Китай, Рим, Испанская империя, Российская империя, Британская Империя.
      Древняя Греция, сосредоточившись на внутреннем развитии человека, дала такие достижения, что на них фактически основывается вся европейская, шире западная и шире человеческая цивилизация. А территориальная экспансия в лице Александра Македонского стала провальной для древнегреческой цивилизации. Однако Римская империя, сосредоточившись на разработке технологий социального, правового и военного нормирования территориальной экспансии, добилась иначе значимых успехов. Вся цивилизация стоит сегодня на гуманитарных достижениях Древней Греции и управленчески-правовых достижениях Древнего Рима.
      В истории России тоже заметен этот выбор – когда государство сосредотачивалось на внутреннем развитии человека (как Древняя Греция), оно получало достижения долговременного влияния, когда государство производило технологическую экспансию (как Древний Рим), оно получало приращение территории и ресурсов, которые становились проклятием для внутреннего развития, потому как расхолаживали социальную энергетику внутреннего развития.
      Из различных высказываний современных российских политиков можно сделать вывод, что сегодня Россия пытается восстановить царско-советскую империю в ее основных признаках: восстановление колониальной территории бывшей российской империи и СССР, государственническая идея, объединяющие идеалы (православие, марксизм), сильная армия и полиция, жесткая единоличная власть, высокая лояльность населения, экспансионистская внешняя политика.
      Насколько вообще возможно возвращение российской империи?
      В 2013 году лидеры Белоруссии и Казахстана сообщили, что они не имеют планов создания Евразийского Союза. Еще раньше это сделала Украина. Поэтому Новая Российская Империя в организационном плане это пока виртуальный проект. Но есть ли идеи такого образования? Ведь империя это не только государственническая идея (единство самодержавия и народности), но и идеалы, которые ее объединяют, будь то "православие" или "марксизм-ленинизм".
      Чтобы не признавать, что таких объединяющих идеалов нет, российские лидеры говорят уклончиво.
      В ежегодном послании Президента Российской Федерации Федеральному Собранию 12 декабря 2012 года В.В.Путин заявил: "Сегодня российское общество испытывает явный дефицит духовных скреп: милосердия, сочувствия, сострадания друг другу, поддержки и взаимопомощи – дефицит того, что всегда, во все времена исторические делало нас крепче, сильнее, чем мы всегда гордились".
      Необходимость "духовных скреп" – свидетельство глубокого духовного кризиса России. Цикл книг "Проект Россия" вряд ли может рассматривать в качестве "духовных скреп", поскольку эти идеи по большому счету российская интеллигенция так и не приняла. "Духовные скрепы" создает элита (интеллектуальная и духовная). Однако ни церковь, ни интеллектуалы это сделать не смогли.
      Духовность не может создаваться в качестве государственной функции единства страны – в этом смысле она всегда будет ненастоящей, неискренней, некачественной. Принятие архаичных подходов или узконационального видения неизбежно повлечет интеллигентский бунт. Духовность должна вырастать из позитивного мировоззрения – мира для всех, а не "русского мира"; нового всякого человека, а не человека архаично-православного; из перспективы для всего человечества, а не только из перспективы для России.
      Как же без "духовных скреп" внутри России можно вообще проводить территориальную экспансию?
      Империю можно построить силой. Но сохранить империю можно лишь идеями цивилизационного уровня (за которые ее жители готовы жертвовать своими жизнями). Вспомните Александра Македонского и его безыдейное завоевание – ненадолго империя пережила своего завоевателя и создателя.
      Старая идея российской империи сегодня выглядит так – фундаменталистское православие, прикрытое декоративной демократией самодержавие и получающая крошки от продажи самодержавными торговцами ископаемых ресурсов народность. Возникает проблема – как возродить экспансионистское единство России, если старая государственническая идея не работает. И нынешнее государство обратилось к старому имперскому опыту.
      Начальник политической полиции России при Николае I граф Александр Бенкендорф говорил: "Прошедшее России было удивительно, ее настоящее более чем великолепно, что же касается до будущего, то оно выше всего, что может нарисовать". Это демонстрация гиперидентичности, то есть самовосхваления и комплекса превосходства, постоянно порождающих великодержавный шовинизм. Нынешнее самовосхваление и комплекс превосходства России порождает чудовищный мировой конфликт.
      Российская империя в этом смысле отличалась от всех других известных из истории империй. В своей статье "После империи" С.А.Никольский так описывает специфику российской империи: 1) Максимизация территории, по отношению к которой населяющие их народы вторичны; 2) Изоляция от внешнего объявляющегося враждебным мира, самодостаточность; наличие в массовом самосознании сверхидеи (православие, "Третий Рим", пролетарский интернационализм); 3) Самодержавный произвол императора-вождя (наместника Бога на земле, "отца народов", генерального секретаря); 4) Слабая гражданственность, поскольку право есть инструмент воли самодержца и государственной бюрократии, что порождает личное бесправие – холопство; 5) Личность ("единица – ноль") – мелкая деталь государства, которое гомогенизирует население, воспроизводя подданных.
      К этой специфике российской империи, указанной Никольским, можно добавить: 6) Небывалый размах воровства и коррупции, поскольку российская империя строится на наличии даровых ресурсов на своей территории, которые пытается монополизировать самодержец и его окружение, но на которые претендуют также неприближенные к самодержцу купцы. Это воровство и коррупцию можно ограничить лишь путем тотального контроля и репрессий власти в ситуации мобилизации под воздействием сверхидеи, как это было при Сталине в СССР, исповедовавшем универсальную идею коммуно-социализма.
      Еще одно новое – 7) идейная экспансия путем неоколониализма. Сверхидея империи (ее идеалы) – универсальный смысл империи, который позволяет мириться с тем злом, которое видят и осознают жители империи. Сверхидея это способ специфического расширения империи (неоколониализм), когда государства, политически не входя в состав империя, оказываются в сфере ее влияния и лоббируют ее интересы. Сверхидея это такая мировая идея, которую могут принять все страны, независимо от языка и религии. Марксизм, фашизм и либерализм являются такими идеями. Православие и "русский мир" – не являются такими идеями. По мнению Дугина такой универсальной идеей, которая может составить конкуренцию эти трем, является идея Четвертой политической теории. И об этом мы поговорим отдельно.
      СССР подхватывает и видоизменяет все специфические признаки Российской империи – 1) присоединение некоторых новых территорий; 2) "Железный занавес" и внедрения идеи о самодостаточности СССР в противовес Западу ("биполярный мир"); 3) Культ личности Сталина, волюнтаризм Хрущева, превознесение заслуг Брежнева; 4) Пренебрежение к праву даже перед лицом диссидентов от прав человека; 5) Тоталитаризм и подавление личных свобод через гомогенизацию (трехчленка "рабочие и крестьяне с прослойкой интеллигенции"): 6) подавление воровства и коррупция во время Сталина и возвращение их во время Брежнева; 7) неоколониализм, то есть распространение идейного и правового влияния за пределы территории империи (концепция ограниченного суверенитета Брежнева).
      В СССР вместо православия был предложен марксизм, где роль вождя страны выполнял марксистский святой (вождь социализма). Великодержавный шовинизм русских в СССР воспроизводился постоянно, хотя их нетерпимость к национальным проявлениям государственности и культуры других народов была компенсирована в марксисткой доктрине пролетарским интернационализмом, где национальное содержание уравновешивалось "ленинской национальной политикой", то есть предоставлением льгот для неразвитых народов.
      Принципиально новое в идее СССР это работа с перспективой – "свободная и счастливая жизнь", идея "светлого завтра". Тем самым выполнялась главная имперская задача СССР: гарантия населяющим его народам стабильности в ориентации на будущее – "уверенность в завтрашнем дне". При этом СССР легализовал социальный отбор для имперской лояльности – чистки (репрессии) для достижения идеологической терпимости к большевистской власти. Вторая инновация – "дружба между народами", позволяющая создавать новую историческую общность – "советский народ". Эта историческая общность при распаде СССР вернулась к более простым и понятным основаниям – к идее национальных государств.
      Если задать самый важный вопрос "почему развалился СССР?", можно получить множество ответов: (гео-) политических, (гео-) экономических, (гео-) культурных и социальных. Однако нас интересует именно цивилизационный ответ на вопрос "почему цивилизация СССР не состоялась?". С точки зрения цивилизационной антропологии,причина лишь одна – ошибка в системе долгосрочных мотиваций.
      Эти долгосрочные мотивации были впервые зафиксированы в "Моральном кодексе строителя коммунизма". В тексте этого кодекса из 12 тезисов в 4 тезисах прямо упоминается "нетерпимость", а в одном тезисе упоминается наличие "врагов". Историческая общность, мотивации которой содержат определения "нетерпимости" и "врагов", длительного исторического будущего не имеет. С точки зрения цивилизационной антропологии, такие определения блокируют позитивную социальную энергию, ориентируют часть этой социальной энергии на противостояние и разрушение. Общество, часть энергии которого идет на противостояние и разрушение, не имеет цивилизационного будущего.
      Важнейший вывод из опыта советской империи – идеология не меняет политической культуры и ментальности народа. Что бы ни делала Россия, какие бы идеалы не принимала ("православие", "марксизм-ленинизм"), у нее получается лишь империя.
      Однако наступает момент в человеческой истории, когда империя в принципе не может быть создана – издержки создания империи становятся несовместимыми с ее существованием. История отметает империи за счет усложнения способов единства народов – единство становится нетерриториальным (топологически – сетевым). Цена возрождения Российской империи сегодня – архаизация массового сознания в России, уничтожение интеллектуалов-гуманитариев в России, война России против остального мира. В принципе, это выбор России, но она же будет постоянно создавать проблемы не только странам-соседям, но и всему миру. А они соответственно будут создавать проблемы ей.
      Если для империи нет сильных идей, способных обеспечить ее долгосрочное существование и развитие, то остается единственная причина, цель и основание империи – "империя это император". Сегодняшняя Россия в своих имперских притязаниях должна себе признаться, что Путин и есть идея российской империи. В предельно бесстыжем и циничном виде это выразил Александр Дугин: "Противников путинского курса больше нет, а если и есть, то это психически больные и их нужно отправить на диспансеризацию. Путин – везде, Путин – все, Путин абсолютен, Путин незаменим." (17 сентября 2008 года, прием газеты "Известия").
      Нынешняя российская власть не просто имперская, она самодержавная. Самодержавие это самое опасное, низменное и беспросветное в российской империи. Самодержавие отравляет душу, ожесточает сердце и туманит разум. Даже те, кто любили империю, часто ненавидели самодержавие.
      Сегодня в России возобладал царско-советский реваншизм, который явно и очевидно стал основанием единства России 18 марта 2014 года, когда в своей Крымской речи Путин сказал: "То, что казалось невероятным, к сожалению, стало реальностью. СССР распался. События развивались столь стремительно, что мало кто из граждан понимал весь драматизм происходивших тогда событий и их последствий. Многие люди и в России, и на Украине, да и в других республиках надеялись, что возникшее тогда Содружество Независимых Государств станет новой формой общей государственности. Ведь им обещали и общую валюту, и единое экономическое пространство, и общие вооружённые силы, но всё это осталось только обещаниями, а большой страны не стало. И когда Крым вдруг оказался уже в другом государстве, вот тогда уже Россия почувствовала, что её даже не просто обокрали, а ограбили". Символом реваншизма в России теперь стал симулякр "Крым наш!".
      В России происходит не просто империализация, а ретроимпериализация.
      Реваншизм есть борьба за перспективу прошлого, а не за перспективу будущего. Реваншизм ориентирует человека на прошлое, в представлениях прошлого и в идеях прошлого. А настоящее воспринимается как подготовка к предстоящему триумфу в представлениях и идеях прошлого. Реваншист всегда отыгрывается. Отыгрыш всегда ограничен проигранным. Отыгрывающийся не свободный игрок, он хочет лишь вернуть проигранное. Реванш всегда проигрышен, даже если позволяет отыграть больше. Для настоящей победы же нужно играть, а не отыгрываться.
      Что значит играть для России? Играть для России означает не ограничиваться территорией бывшей империи. Это означает создавать проект целого мира, делая Россию источником и средством такого миропроекта. То есть отнестись к России как к конструктивной модели нового мира. В такой картине, или правильнее сказать, конструкции мира, Россия сама должна превратиться в конструктивную модель.
      При размышлении над возможностью создания "духовных скреп", мы неизбежно получим проблему – чтобы нечто скреплять "духовными скрепами", нужно вначале понять, что именно мы должны скреплять и зачем нам это нужно. Иначе говоря, как говаривал Ленин, чтобы объединиться, нужно размежеваться. Для духовных скреп в самой России, нужно осознать раскол человечества, а не раскол России, ибо это один и тот же раскол.
      России как обществу нужен раскол. Лишь раскол сможет обнаружить новые типы связности, которые со временем общество простроит внутри себя. Никакое национальное государство у России в принципе не может получиться, даже если под этим понимать не этнически русское, а политико-национальное российское государство, потому как это и будет та же империя. Лишь этнический и территориальный раскол может привести к некоторой новой связности России. Причем, заметьте, речь не идет о призыве к политическому государственному расколу и образованию новых государств – речь идет об общественном размежевании внутри государства.
      Чтобы понять сегодняшние идеи связности России, нужно оценить те идеи, которые российские интеллектуалы пытаются продвигать в Росси. Это идея религии, идея пространства, идея языково-культурного единства и идея времени, то есть православие, евразийство, "русский мир" и архаизация. Именно за эти идеи ведет войну Россия, именно они заслуживают разговора.
      14 Jan
      Подозреваю, что Украинский Майдан (идеология галичан) не менее архичен. Ризомность)) гетьманского полифеодализма - не есть инновация. Люди продолжают гибнуть за свободу-правду с обеих сторон (каждая за свою), но реально ее выстраивать для себя умеют только олигархи, умело организующие массовость этого беспощадного суицида страны, а на деле - межкланового феодального ее грабежа, при поддержке внешних грабителей.. В этом протесте есть одна инновация - его потрясающая креативность. Во всем остальном - без изменений, смертью героев сняли одну уж слишком наглую голову дракона...одну из...
    • Война за православие. Часть 3
      14 Jan
      ВОЙНА ЗА ПРАВОСЛАВИЕ
      23 травня 2014, 09:05
      ЗА ЧТО ВОЮЕТ РОССИЯ? Часть 3
      В оригинальном концепте христианства предполагалось, что религия и политика должны существовать раздельно. Тезис Христа "Кесарю кесарево, Богу Божие" (Мф. 22: 15-22) весьма однозначно на это указывает. Однако уже апостол Павел (Послание к римлянам, глава 13) говорит, что "всякая власть от Бога", чем устанавливает норму политической социализации христианства. Религиозный канон устроен таким образом, что слова Христа и слова апостола Павла как бы не противоречат друг другу. Такой подход позволил христианству повсеместно распространиться и стать мировой религией, но при этом создал и основы политизации его.
      Константин I Великий устанавливает государственный статус христианства, а затем христианство все прочнее и прочнее соединяется с политической властью государства. Образование новых конфессий внутри христианства и их связь с государственной властью породили явления, который возникший в результате Реформации протестантизм обозначил как папоцезаризм (католики), когда религиозный иерарх становится главой светской власти, и цезаропапизм (православные), когда представитель светской власти становится религиозным иерархом.
      В России как православном государстве цезаропапизм возникает во время Петра I. Само по себе православие является историческим движением христианской религии, имевшим долгий и успешный опыт старцев, свидетельствующий о высокоуровневой духовной практике. Однако цезаропапизм, поразивший Россию в Синодальный период (1700-1917), был уничтожен лишь большевиками, отсоединившими церковь от государства.
      Православие, как и католичество и протестантизм, развивалось достаточно активно, особенно в период существенного ограничения христианской религии в СССР. Именно эти годы стали для православия наиболее революционными. Вызовы советской марксистской доктрины и массового атеизма весьма хорошо сказались на православных представлениях.
      Однако с момента крушения СССР Россия постепенно устраняет отделение церкви от власти и исподволь двигается обратно к цезаропапизму, возрождая при этом не просто православие, а фундаменталистское православие. Православный фундаментализм это политизированное православие. Суть такого политико-фундаменталистского православия не в том, что мы должны вернуться к изначальному пониманию христианства (к позиции Христа), а мы должны вернуться к позиции императора Константина и апостола Павла.
      Фундаментализм православия состоит в создании при поддержке церкви таких государственных институтов и такой политической практики, которые принуждают православных именно к политизации православия, к возвращению связи церкви и государства, к обскурантизму, к агрессии против атеистов и иноверцев, к забвению личной позиции Христа и выхолащиванию идей личного "спасения", "Царства Божьего" и "любви к ближнему".
      Заказ на такой православный фундаментализм осуществляет именно государство – без государственной поддержки религиозный обскурантизм и православные репрессии были бы невозможны.
      "Дело Pussy Riot" 2012 года проявило фактически завершение политизации православия в России. Российская панк-рок группа, устроившая акцию "Богородица, Путина прогони" в Богоявленском соборе в Елохове (Москва) и в храме Христа Спасителя, была приговорена к тюремному заключению по обвинению в хулиганстве по мотивам религиозной ненависти, совершённом группой лиц по предварительному сговору.
      Это дело стало весьма резонансным, поскольку в тексте песен, которые были исполнены во время упомянутой акции, не было никакой религиозной ненависти, а содержалась критика церковного иерарха Кирилла (который "верит Путину") и президента России Путина. Причем, президент Путин публично одобрил вынесенный приговор. Здесь и Pussy Riot, и Путин стали политическими актерами квазиправославного действа. Православная церковь вместо прощения и общественного порицания воспользовалась услугами государственных репрессий, то есть фактически стала третьим политическим участником этого действа.
      Различие православия и фундаменталистского православия можно обнаружить не столько в доктринальных подходах, сколько в реальной церковной практике – шельмование Америки и Запада (как врагов), интеллектуалов (как предателей), технологий компьютера и Интернет (как рассадников аморальности).
      Наиболее известным явлением в деле фундаментализации православия в России явился цикл из 4-х книг "Проект Россия" – "Проект Россия" (2005-2006), "Проект Россия. Выбор пути" (2007), "Проект Россия. Третье тысячелетие" (2009) и "Проект Россия. Большая идея" (2010).
      Уникальность этого проекта в следующем: 1) Эти книги издавались анонимно, причем анонимность была главным аргументом бессребреничества авторов книг; 2) книги написаны сумбурно, но доступным языком, сделавшим стиль клерикал-аналитика публичным в России; 3) эти книги получили поддержку во всех слоях общества и не только у политико-религиозно активных обывателей, но и у многих депутатов Госдумы и у представителей архаично ориентированной интеллигенции; 4) вдумчивая критика этих книг со стороны некоторых интеллектуалов никак не повлияла на их популярность.
      Можно утверждать, что в 2010 году в России эти книги выразили уже оформившееся фундаменталистское православие.
      Вот его основные черты:
      1) Православие связывается исключительно с Россией, и только православию и России отводится роль духовного лидера (спасителя) в мире ("Россия хранит в себе невероятно огромную энергию, сконцентрированную в народе... Мы им не по зубам. У нас здоровый сильный дух. Мы молодая, полная жизненной энергии нация, которая, несмотря ни на что, Бога не забыла");
      2) Публично обозначаются враги православия и России ("Америка", "Запад", "Компьютер" ("Интернет"), "Антихрист", "Интеллект");
      3) Звучит призыв к войне с врагами ("Никому не удастся остаться в стороне. Потому что, бездействуя, вы пособничаете врагу";
      4) Нерациональная теологическая аргументация вводится в общественное сознание ("Здесь мы можем использовать информацию, открытую Самим Богом", "Если ситуация изменилась, Бог может изменить свое решение", "Держа Образ в голове, мы приступаем к конструированию миропонимания");
      5) Опора на имперски-экспансионистски понимаемую историю России (в ходе исторических экскурсов и аргументации) и на представление об исконной территории России (распространение книги на всем постсоветском пространстве).
      Это основные черты фундаменталистского православия, которое в одно и то же время является великодержавным православием или имперским православием. Фундаменталистское православие подпитывает антисемитские и шире – ксенофобские настроения в российском обществе, преступая канон "нет ни эллина, ни иудея...".
      Фундаменталистское православие это православие подозревающее, судящее, обвиняющее, ненавидящее и карающее других верующих и неверующих. Фундаменталистское православие России это Новая Инквизиция, обвиняющая другие страны и их народы в пособничестве Дьяволу.
      Видение "Антихриста" в нерусских людях и странах есть самое низменное исповедование христианства, потому что христианская любовь здесь заменяется подозрением и ненавистью к нерусским христианам, обвинением их в смертных грехах, что создает множество врагов среди этих людей, провоцируя русских православных христиан на войну с ними.
      Симптоматично, что не только политики, но и православные фундаменталисты привнесли в массовое сознание тезис о "врагах" России ("Америка" и "Запад"), с которыми необходимо воевать. Именно фундаменталистское православие оказалось псевдодуховным источником ненависти и агрессии России в отношении остального вражеского мира. Война советского коммуно-социализма с немецким национал-социализмом была идеологически понятной – идеи были принципиально разными. Однако война одних христиан с другими христианами не имеет оснований: объявление кого-либо пособниками "Антихриста" является политическим произволом христианства, а вовсе не идейным разногласием внутри христианства.
      Фундаменталистское православие в деле борьбы с врагами "Компьютер" и "Интеллект" превращается в чистой воды мракобесие, то есть в наихудший вариант обскурантизма, который только известен в истории. Мракобесное или обскурантное православие есть православие лицемерное и лживое, поскольку техническими изобретениями и интеллектуальными достижениями хулители оного пользуются даже в момент провозглашения подобных лозунгов.
      Фундаменталистское православие неизбежно порождает православных террористов – уязвленных в своем православно-патриотическом самолюбии фанатиков, которые готовы сеять смерть и разруху, но не мир и созидание. Фундаменталистское православие упрощает мир до простых схем нелюбви и насилия. Отсутствие позитивной программы христианства – христианского спасения и обновления мира, создания нового человека на основе христианской веры – вот то, что несет с собой фундаменталистское православие.
      Фундаменталистское православие извращает христианство, выпячивая имперско-русский контекст: не убий русского-православного, не укради у русского-православного, не лжесвидетельствуй против русского-православного. И вот уже панихиды православные проводятся исключительно по убиенным русским-православным – а врагам, тоже православным, поделом за грехи их.
      Ведя войны Марса, Россия оказывается к войне Христа не готова. Война Христа это война за идейное и духовное обновление мира. Однако это возможно лишь на основе собственного идейного и духовного обновления.
      Поэтому сегодня Россия воюет за фундаменталистское православие – против якобы погрязшего в грехе неправославного Запада и его православных агентов, якобы продавшихся Западу. Если мы хотим сохранения православия, мы должны сокрушить фундаментализм в православии, вернуть православие на дорогу идейной и духовной эволюции, совершаемой духовными лидерами и старцами не только в России, но и в других православных странах.
      Православию необходима серьезнейшая с момента его возникновения реформа. В этом смысле все неподверженные фундаментализму православные общины обязаны бороться за деполитизацию и возвращение духовной сущности христианства. И инициатором такой борьбы могло бы стать украинское православие.
    • Война за Евразийство. Часть 4
      14 Jan
      ЗА ЧТО ВОЮЕТ РОССИЯ? Часть 4 Источник
      Есть два способа описания евразийства – концептуальный и собственно политический. Концептуальный отвечает на вопрос – какова исключительная роль Евразии в мире и в мировых политико-экономических процессах. Политический отвечает на вопрос – кто, как и почему должен главенствовать на Евразийском континенте. Внутри России Евразия предстает мистическим геополитическим пространством с особой позицией и ролью в мире. Понятно, что политический вопрос евразийства является неизбежно субъективным и мало интересным для концептуального евразийства.
      Например, формулировка "Википедии.ру" это какое-то обывательское понимание евразийства: "философско-политическое движение, выступающее за отказ от европейской интеграции России в пользу интеграции с центральноазиатскими странами". Подлинный политический смысл евразийства можно определить так – евразийство это доктрина Великой России, соединяющей Европу и Азию, получающей от этого соединения основные политические, экономические, социальные и культурные преимущества и являющейся при этом главной на Евразийском континенте.
      Что же такое концептуальное евразийство? В этом вопросе нельзя доверять ни одному геополитку по той простой причине, что геополитик прежде всего "политик", а затем уже "гео-", причем для России такая политика всегда имеет мистические мессианские свойства.
      Во втором томе своего труда "Географическая ось истории" (1919), Маккиндер формулирует базовый концепт евразийства: "Кто контролирует Восточную Европу, тот командует Хартлендом; Кто контролирует Хартленд, тот командует Мировым островом (то есть Евразией и Африкой); Кто контролирует Мировой остров, тот командует миром". В таком виде концепт всегда нравился российским геополитикам.
      Однако в 1943 году выходит третий том "Географическая ось истории", меняющий понимание геополитики Евразии, где Маккиндер утверждает, что сформировалась вторая геополитическая ось – США, по отношению к которой Атлантический океан как часть периферийной дуги Евразии (Америка-Африка-Океания) находится в столкновении с внутренней дугой Евразии (Европа-Аравия-Индокитай).
      Бжезинский развивает идеи Маккиндера в своей книге "Великая шахматная доска" (1997) в том смысле, что евразийство теперь основывается на ином процессе – не на контроле Хартленда и даже не на столкновении двух дуг, а на игре на пространстве всего контитента Евразии, которую он называет "шахматной доской". Главенствующим на этой шахматной доске Бжезинский видит США. По здравому размышлению, эта книга была написана не столько для обоснования геополитики США, сколько для того, чтобы морочить голову российским интеллектуалам – заставить их играть на "шахматной доске", в то время как США будут создавать иные "шахматные доски". Прискорбно, что Россия в лице Дугина и поверившей ему нынешней российской власти поддалась на провокацию Бжезинского.
      С политической точки зрения можно утверждать, что со времени победы во Второй мировой войне и до конца 80-х годов ХХ столетия СССР полностью контролировал Евразию. Однако с начала 90-х годов ХХ столетия, Евразия становится "шахматной доской" для России, США, Европы и Китая при явном преимуществе Атлантического блока (Европа-США). Попытки России вернуть себя контроль над Евразией вряд ли будут успешными, учитывая несопоставимость ее ресурсов как с США-Европой, так и с Китаем. Скорее всего, уже ближайшее будущее оставит на этой "шахматной доске" лишь США-Европу и Китай. И произойдет это по той простой причине, что Россия продолжает демонстрировать желание вести лишь войны Марса, в то время как война за Евразию становится исключительно войной Афины. При этом целый мир можно покорить лишь посредством войны Христа (см. первую главу "Типология войны, которую ведет Россия").
      Евразийство для России есть не что иное, как жесткое действие теллурократического империализма (ограниченного континентом Евразии). Основной субъект геополитики – государство, а в России это еще и все общество, действующее под руководством этого государства. Это великодержавное евразийство – то есть евразийство общественно-политическое, считающее, что лишь Россия должна контролировать континент Евразия.
      Существеннейшая критика евразийства состоит в противопоставлении его атлантизму. Хотя атлантизм родился как геополитическая доктрина, его действия еще во второй половине ХХ века перестали быть геополитическими – они стали геоэкономическими и геокультурными. К концу ХХ века атлантизм вообще перестал быть геополитической стратегией, он стал сетевой стратегией. Атлантизм уже не политика – это тополитика (топологическая политика).
      Видимые успехи Запада в геополитической игре на континенте Евразии объясняются не геополитическими усилиями, а усилиями парадигмально следующего уровня стратегии. Иначе говоря, кто играет в более сложную игру, без напряжения побеждает в более простых играх.
      Существуют разного уровня контраргументы для однопозиционного контроля России над Евразией. Основных таких аргументов – шесть.
      Контраргумент Переслегина, предложенный им в книге "Самоучитель игры на мировой шахматной доске" – евразийство бессмысленно, потому как геополитика закончилась в ХХ веке. В ответе на вопрос о перспективах евразийства Сергей Борисович говорит, что конечно же можно реализовать концепцию евразийства практически, но это будет все равно как взрослому выиграть состязание для юниоров. Попытка строить военную стратегию России, основываясь на доктрине евразийства бесперспективна на будущее и создает множество проблем в настоящем.
      Контраргумент Маккиндера-Бжезинского можно понимать в трех аспектах. 1) Евразийская доктрина не позволяет России достигать выхода к Индийскому океану (Индия и Китай препятствуют) и Атлантическому океану (Европа препятствует). Выход к Атлантическому океану является в настоящее время критически важным, поскольку с геополитической точки зрения лишь он дает возможность непосредственно контролировать вторую геополитическую ось (атлантическую), а выход к Индийскому океану важен на ближайшее будущее, поскольку лишь он дает возможность контролировать складывающуюся ныне третью геополитическую ось (Южная Корея, Китай, Индия). 2) Евразийство России принципиально не способно соперничать с Атлантизмом геополитическими средствами (атлантическая геополитическая ось является скорее геоэкономической), а сетевые военные средства (спутники, наземные телекоммуникации, Интернет) не имеют евразийского измерения; 3) Евразийство России имеет существенный риск поглощения иным геополитическим конфликтом – между второй и третьей геополитической осями, с явным ослаблением значения первой геополитической оси.
      Контраргумент Киплинга – "Запад есть Запад, Восток есть Восток, И вместе им не сойтись". Энергетическая суть евразийства состоит в том, что Россия способна использовать синергию Европы и Азии. Однако синергия должна пониматься не только так, что единство частей больше, нежели их сумма (позитивная синергия), но и так, что единство частей может быть меньше, нежели их сумма (негативная синергия). Чтобы позитивная синергия Европы и Азии была возможной, нужно доказать, что они не противоречат друг другу по типу социального мышления, культуры и способов организации. Исторический опыт межцивилизационных отношений на континенте Евразия как раз свидетельствует об обратном. Позитивная синергия единства есть там, где все его части не только обладают энергией, но и способны объединять эти энергии. Если какая-то часть не обладает энергией или подавляет энергию другой части – никакой позитивной синергии не будет. Иначе говоря, имеющая отрицательную внутреннюю связность Евразия, не в состоянии навязать остальному миру позитивную связность силой своего геополитического действия.
      Контраргумент Гумилева – всякому этносу отпущен определенный период пассионарности. Можно лишь в ретроспективе определить этот период приблизительно. Однако в настоящем времени есть только один способ проверки пассионарности – готовность жертвовать жизнью за иллюзорные цели. У Гумилева есть два самых высших уровня жертвования жизнями – жертва во имя иллюзорных идеалов и жертва во имя идеала победы. Жертва за победу (например, евразийства) это жертва эгоистичная, ищущая государственную выгоду. Просто жертва происходит всегда во имя наивысших трансцендентных (иллюзорных) идеалов, что лишь и может создавать или возрождать новую цивилизацию. С этой точки зрения россияне сегодня имеют не наивысшую пассионарность. Россияне не готовы просто жертвовать жизнями во имя иллюзорных идеалов, но лишь жертвовать жизнями за новые территории для государства во имя практичного евразийства. Даже зомбирование через СМИ как мотивационный компрессор не преодолевает этой пассионарной ограниченности.
      Контраргумент Европы-США – Европа (и прежде всего Германия) может сотрудничать с Россией, пока Россия не нарушает правил экономического сотрудничества. В случае военных претензий на евразийство, Европа неизбежно оказывается в союзе с США против России и делает ее претензии на евразийство бессмысленными. Иначе говоря, актуализация евразийства неизбежно актуализирует атлантизм, который выигрывает у евразийства за счет парадигмально более сложной игры.
      Контраргумент Китая – чтобы обосновать претензии российского евразийства, необходимо как-то нейтрализовать Китай, поскольку никакое равноправное партнерство российской империи с Китаем невозможно. Китай является союзником России в войне Афины против Запада. Однако Китай никогда не будет союзником России в войне Марса против Запада (см. первую главу "Типология войны, которую ведет Россия"). Причем Китай неизбежно в силу демографического и финансового доминирования поглощает, по меньшей мере, часть России в случае тесного партнерства с ней. Война России с Китаем не приведет к победе России ни при какой военной стратегии, включая ядерную войну. Иначе говоря, именно Китай окончательно разрушает геополитический двухосевой мир "евразийство-атлантизм". Столкновение евразийства и атлантизма проиграно евразийством. Нынче евразийство снова хочет усилиться и получить реванш. Однако вышедший на арену глобальной геополитики (неевразийской и неатлантической) Китай, формирующий новую геополитическую ось, делает реванш евразийства бессмысленным и невозможным.
      Эти контраргументы против евразийства являются серьезными и основополагающими. Их нельзя игнорировать. И уж тем более России нельзя строить никакой долгосрочной политики, пока нет ответа на эти контраргументы. Сегодняшние явные попытки России следовать концепции евразийства это цивилизационное самоубийство.
    • Война за русский мир Часть 5
      14 Jan
      ВОЙНА ЗА РУССКИЙ МИР
      28 травня 2014, 10:27
      ЗА ЧТО ВОЮЕТ РОССИЯ? Часть 5
      "Русский мир" – концепция международного трансгосударственного и трансконтинентального сообщества, объединённого причастностью к России и лояльностью к русскому языку и культуре.
      "Русский мир" возникает сначала как литературная метафора у драматурга А.Н.Островского. Затем в научной концепции у этнолога, историка и социального антрополога В.А.Тишкова "Русский мир" рассматривается как феномен глобального масштаба, каковым, наряду с Россией, обладают только Испания, Португалия, Франция, Китай, а также Великобритания.
      Геополитическую концепцию "Русского мира" предлагает философ, лингвист и политолог В.Л.Цымбурский – "остров Россия" это остров в "сердцевине суши", целостная геополитическая ниша русского этноса; обширность трудных для освоения пространств на востоке России; отделенность страны на западе России от романо-германской Европы.
      В настоящее время, концепцию "Русского мира" в России очень часто рассматривают именно как цивилизационную. В этом смысле в представление о "Русском мире" входит: 1) православие; 2) русская культура и русский язык; 3) общая историческая память и общие взгляды на общественное развитие.
      С точки зрения цивилизационной антропологии, цивилизацию определяет не культура и язык, а также не общность исторической памяти и взглядов на общественное развитие, а именно общность системы мотиваций. Православие вполне могло бы быть такой мотивационной базой, если бы в России имелось православие с позитивной ориентацией на будущее, а не фундаменталистский его вариант с представлением о "врагах, служителях Антихриста", с агрессией против неправославного Запада, с поддерживаемым церковью цезаропапизмом. Этому посвящена ранее отдельная глава "Война за православие".
      Общая историческая память и вытекающие из нее общие взгляды на общественное развитие может быть сформулирована в таких признаках исторической идентичности, где российская история это история: 1) государства, а не общества; 2) дискурс побед, а не поражений; 3) содержание идей, биографии людей и коллективов, которые побеждали, а не которые проигрывали. В этом смысле все, что выпадает из этого исторического контекста, оказывается за пределами исторической идентичности России.
      Важнейшие момент возникновения Русского мира – создание русского государства, историю которого Россия вынуждена была редактировать много раз. Первоначально имперской редакции подверглось непосредственное рождение России из монголо-татарской Орды, что произошло еще во время формирования единого государства Российского с начала XIV века. Здесь возникает простое и неприятное для России различение: Киевская Русь как непокорившаяся монголо-татарам была уничтожена в XIII веке, а Московская Русь как покорившаяся монголо-татарам получает шанс на создание своего государства в XIV веке.
      Однако, чтобы не называть этот период рабской покорностью российских княжеств в составе чужого государства, в российской истории используется уникальное самоназвание – "монголо-татарское иго", которое якобы преодолевается возникающим российским государством. То есть рабской покорности как бы нет (используются эвфемизмы "политическая и данническая зависимость"), а государство как бы возникает в борьбе против ига на фоне побед над монголо-татарами. Здесь в российской истории возникают даже сомнительные исторические эпизоды – например, Куликовская битва.
      "Монголо-татарское иго" является оборотом исключительно русской истории и для зарубежных историков непонятно – они используют термины "монголо-татарские набеги". В понимании русских историков "монголо-татарское иго" это система политической и даннической зависимости русских княжеств от монголо-татарских ханов. Иначе говоря, при этом обходится вопрос об отсутствии в этот момент государства российского, делается попытка непризнания татаро-монгольской власти своей властью.
      В объективной действительности "орда" как способ организации управления тюрских и монголо-татарских в России не просто повлияла на ее дальнейшую историю, но по сути создала впервые связность России и принудила ее к созданию своего государства. Орда – есть внешняя идентификация для России, ею оспариваемая, но вообще-то вполне корректная и объективная. Российская империя родилась из Орды, где чужое рабство было заменено на свое рабство.
      Вторично российская история подверглась марксистко-ленинской, а по сути сталинской редакции, где было признание права российских народов на самоопределение, и их история была включена в контекст истории России. Это было сделано формально, но тем не менее эта редакция расширяет историю "русского мира" до истории народов России.
      Третий раз историю своего возникновения Россия вынуждена была редактировать после распада СССР, когда многие народы, в частности Украина, вышли из состава Советского Союза и перестали быть территорией исторического единства с Россией. В это время история других народов России снова затеняется историей "Русского мира". С момента крушения СССР история третий раз переписывается – исчезает термин "Киевская Русь", появляется термин "древнерусское государство", где затемняется момент принципиального различия между свободолюбивой Киевской Русью и рабски покорной Московской Русью. Иначе говоря история России снова становится имперской.
      Именно два этих неприятных исторических обстоятельства – происхождение России от Орды и невозможность признать Киевскую Русь своим прародителем (Киев – матерь городов русских) – лежат в основе исторической травмы российского самосознания, до сегодняшнего времени создавая у россиян, даже знакомых с перевранной версией истории, комплекс исторической неполноценности.
      "Русский мир" в историческом плане это концепция вранья, громоздящегося на более раннее вранье, и постоянно генерирующая поэтому комплекс исторической неполноценности и агрессии – особенно по отношению к Украине. Россия как бы мстит в настоящем времени Украине за то, что не она, а именно Киевская Русь выбрала погибель вместо рабства; за то, что сама вынуждена была создавать свое государство, не преодолевая рабскую покорность, а придумывая сомнительные героические сражения.
      Именно поэтому влияние писаной в России истории на историческую память россиян является уникальным. Историческая память русского народа постоянно переписывается, редактируется, изменяется и откровенно перевирается. В этом смысле историческая память как основа исторической идентичности "Русского мира" постоянно меняется в угоду политической конъюнктуре.
      Все цивилизации немножко о себе врут. Цивилизацию можно строить на небольшом историческом вранье или на вранье о тех народах, которых уже нет. Но попытка строить цивилизацию на вранье о народе, который существует и является столь же развитым, неизбежно приводит к конфликтам и войнам с таким народом. Эту истину прекрасно поняла в свое время Британия. Но эту истину не поняла Россия, поэтому она будет страдать, пока не перестанет врать о своей истории. Или же ей нужно полностью уничтожить историческую память украинцев, осуществить даже не геноцид, а этноцид, чтобы уже врать о своей истории полномасштабно. Украина – живой свидетель исторического вранья России, поэтому в представлении России она недогосударство, нацисты, фашисты и нелюдь. Пока есть независимая Украина и отдельная от российской историческая память украинцев, "Русский мир", построенный на историческом вранье, всегда будет "недомиром" и "недорусским".
      Все идеи, концепции и территории, с которыми воевала Россия, исторгаются из идентичности "Русского мира" и приобретают негативный контекст: 1) война российской империи с различными западными странами и их идеями; 2) война российской империи за оккупацию колоний с их национальным самосознанием (народы, вошедшие в состав российской империи как колонии, присваивались россиянами как бы навсегда); 3) война СССР с фашизмом и национал-социализмом. Все это неизменно побеждалось Россией, потому что она якобы стояла на стороне добра и прогресса против зла и дикости.
      История России это история российского государства. Российское общество фактически лишено своей истории в России. Исключение составляет история либеральной диссидентствующей России, основанная на ценностях свободы, правды и терпимости. Вся культура России находится в плену мифа "поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан". Даже концепция интеллектуализма в России имеет свою, отличную от остального мира специфику – российская интеллигенция это интеллектуалы на службе у государства.
      В этом смысле, создавая свою концепцию "Русского мира" и желая обойти эти скользкие моменты истории, П.Г.Щедровицкий рефлексивно зафиксировал отсутствие у России образа будущего. На этой основе он попытался визионерски построить "Русский мир" как прообраз будущей России. П.Г.Щедровицкий вопросы религии, общей исторической памяти и общественного развития оставляет за скобками своей концепции.
      П.Г.Щедровицкий концепцию "Русского мира" создавал как концепцию общества в противовес государству, которое "уехало от своих граждан". Его определение "Русского мира" – "сетевая структура больших и малых сообществ, думающих и говорящих на русском языке". Тем мне менее, его концепция "Русского мира" как мира будущего была отброшена нынешней российской властью, развернувшей беспрецедентную архаизацию массового сознания россиян – архаизацию историко-мифологическую, а не объективно-историческую. Поддерживаемое таким самосознанием российского общества, нынешнее российское государство не пытается избавиться от исторических мифов и комплексов, а холит, лелеет и использует их.
      Обратите внимание, что даже у современного и рефлексивно продвинутого П.Г.Щедровицкого "русский мир" это не "российский мир". То есть речь идет не о концепции равноправного вхождения в "российский мир" многих народов и народностей, населяющих Россию, а о уже сетевом доминировании русского народа над остальными народами в виде преобладания именно русского языка и русской культуры над остальными языками и культурами народов России.
      Концепция "Русского мира" П.Г.Щедровицкого, несмотря на ее имперско-сетевой характер, является прямой противоположностью идее империи. Подобно этому и евразийство принципиально несоединимо с сетевым "Русскими миром".
      Если империя это идея государственническая, то "Русский мир" П.Г.Щедровицкого это идея организации гражданского общества, выходящая за рамки государства. Любая попытка соединить континентально ограниченную евразийством имперскость традиционного образца (самодержавие, православие, народность) с идеей сетевой организации внегосударственного мира по культурно-языковому единству наталкивается на целый ряд противоречий – политических, экономических, культурных.
      Политика империи не может быть никак спроецирована на сетевое общество "Русского мира", поскольку имперское континентальное принуждение отторгается любой сетью, иначе говоря, форма континентальной власти несоединима с сетевой самоорганизацией.
      Экономика сетевого "Русского мира" вообще является виртуальным образованием, поскольку принципиально не может быть организована по внутренним законам континентальной империи, иначе говоря, внеэкономическое авторитарное принуждение внутри империи несоединимо с либеральными нормами экономической свободы в сетевом русском обществе.
      Мультикультурность мировой сети принуждается к однокультурному содержанию "русскости" целого мира. Более того, культура традиционной для России евразийской авторитарной империи вообще ни при каких обстоятельствах не может быть совмещена с культурой сетевого общества.
      Способ создания сетевой организации общества по единству языка никак не означает единства культуры. В этом смысле "ВКонтакте" принципиально не может победить "Фейсбук", потому что "Фейсбук" сеть интернациональная, мультикультурная и многоязычная, а "ВКонтакте" – однокультурная и русскоязычная. Сетевая культура побеждает все ограничения, и, прежде всего, сетевая культура неизбежно побеждает языковые ограничения.
      Империя всегда неизбежно мультикультурное образование: даже если другие языки, религии и традиции в долгосрочной ориентации ассимилируются базовым языком-религией-традицией, они неизбежно должны иметь какое-либо государственное признание в виде уважения (толерирования). Однако "Русский мир" П.Г.Щедровицкого в сочетании с идеей империи превращает последнюю в монокультурное образование с невероятно развитой ксенофобией.
      Причем "Русский мир" П.Г.Щедровицкого это идея современной сетевой империи (именно такой, какую описывают в своей книге "Империя" Негри и Хардт) – империи наднациональной, объединенной единой логикой сетевого управления. В этом смысле "Русский мир" внутренне содержит идею детерриториализации России, а это означает его принципиальное противоречие идее евразийства, которая по своему содержанию территориальна.
      Во всех концепциях "Русского мира" есть общее – одной из его основ является русский язык и русская культура. По своей сути идея русскоязычного "Русского мира" основывается на гипотезе лингвистической относительности Сепира-Уорфа – не мир нормирует язык, а язык нормирует мир.
      Эта гипотеза явилась обоснованием того лингвоцентризма, который возник начиная с Вильгельма фон Гумбольдта, написавшего еще в начале XIX века теоретические работы о языке как находящемся в процессе развития; имеющем внутреннюю форму, зависящую от самобытности народного духа; о зависимости языка и мышления; об особом "языковом мировидении". Экзистенциальное обоснование лингвоцентризма предъявил Хайдеггер – "язык дом бытия". А уже подлинная акцентуация теоретических исследований на лингвоцентризме развернулась во французском структурализме и постструктурализме в ХХ веке. Своего пика лингвоцентризм достигает в постструктурализме-постмодернизме в виде мыслительной установки на "языковые игры".
      Прямым следствием этого подхода является концепция "Русского мира", пытающаяся создать мир, где главная игра это игра русского языка. Средств для игры у русской культуры оказалось намного меньше, нежели у англо-саксонской и китайской. Англо-саксонская культура играет с миром через молодежную музыку, компьютер и Интернет, китайская культура играет с миром через "чайнатауны" и дешевые товары, созданные очень часто на заимствованных идеях. А русская культура играет с миром в военные игры, поскольку ни во что больше играть не умеет. Культуртрегерский "Русский мир" означает, что "нужно сделать так, чтобы все в мире говорили по-русски – кто, не умеет, научим, кто не хочет, заставим".
      На торжественной церемонии награждения лучших русскоязычных писателей – лауреатов международного литературного конкурса "Русская премия" по итогам 2013 года писательница профессор истории Донецкого национального университета Елена Стяжкина из Донецка очень точно обозначила проблему такого подхода к русскому языку, который воюет: "Русский язык не нуждается в крови".
      У себя на Фейсбуке 6 мая 2014 года я развил ее мысль: "О великий могучий свободный и правдивый русский язык, алчущий крови за свое выживание. Грустно вспоминать твое былое величие, горько осознавать твое утраченное могущество, больно видеть твое служение рабству и противно слышать твое вранье. Пусть враг приходит с войной, но даже вражеский язык побеждает лишь упрочивая мир. Язык жив, пока он соединяет. Язык умирает, когда он начинает разъединять. Язык, который кровавыми жертвами заставляет себя любить, обречен на ненависть, разрушение и забвение". В комментариях к этому посту состоялась и моя краткая дискуссия о роли языка с П.Г.Щедровицким, автором концепции "Русского мира".
      В этой дискуссии П.Г.Щедровицкий отстаивал позицию, что русский язык вполне может быть средством удержания смыслов, выходящих за пределы культуры и собственно самого языка, доходя до уровня цивилизационной конкуренции.
      Я же оспаривал его методологический подход, согласно которому в его понимании "русский мир" есть сетевая структура "больших и малых сообществ, думающих и говорящих на русском языке". Иначе говоря, я считаю включение языка в качестве онтологического основания единства "русского мира" методологической ошибкой. В той дискуссии я отписал ему следующее: "Я обращаю внимание именно на ситуацию, когда мы сознательно конструируем идентичность, и у нас есть выбор, включать ли в нее язык. Я призываю исключить язык из концепта идентичности Русского мира, поскольку это уже неконструктивно сейчас и будет неконструктивно и далее... Язык должен выбираться под идентичность, а не идентичность создаваться под язык".
      Это означает, что лингвоцентризм может еще воевать, но уже не может победить. Мир лингвоцентризма мертв. Русский мир, кладущий в свое основание русский язык, – бесперспективен.
      Гипотеза Сепира-Уорфа оспаривается в конструктивизме. Язык считается определяющим мышление вплоть до 60-70-х годов ХХ века, покуда внутри постструктурализма и особенно СМД-методологии не были разработаны неязыковые структуры понимания (ризома Делеза, симулякр у Бодрийяра, диспозитив Фуко, схема у Г.П.Щедровицкого). Лингвоцентризм теряет свое влияние к 70-80-м годам ХХ века, и уже в 90-е годы ХХ века набирают силу конструктивистские представления, идущие от концептов генеративной лингвистики Хомского, где язык уже не нормирует реальность, потому как сама реальность становится множественной (многоонтичностной), и с этой множественностью реальности лучше всего работает не вербальный язык, а семиозис (схем, моделей, матриц, таблиц а т.д.).
      В свое время создатель теории системо-мыследеятельностной методологии Г.П.Щедровицкий утверждал, что человек мыслит не в языке, а в схемах. В этом смысле язык не может служить основанием мышления и определять способ познания реальности. Петр Георгиевич Щедровицкий (сын Г.П.Щедровицкого) в своем подходе к концепции "Русского мира" фактически говорит обратное. Он предложил включить вовнутрь идентичности "Русский мир" русский язык как онтологическое основание. Это кстати принципиально противоречит подходу Хайдеггера, который считал, что язык удерживает экзистенцию, но отнюдь не нормирует ее. В этом поход Хайдеггера принципиально противоположен подходу Гумбольдта, Сепира и Уорфа.
      Однако в конструктивном представлении язык более не является нормирующим мышление и реальность. Нормировать многие реальности и надрефлексивное мышление (контрафлексивное и контрарефлексивное) способен лишь семиозис, являющийся более сложной знаковой структурой, нежели язык.
      Когнитивная революция обеспечивает переход от унитарных идентичностей к политарным. Причем политарные идентичности базируются на мыслительных установках, для которых язык или даже семиозис оказываются не более, нежели способами выражения. Мыслительные установки удерживаются уже не столько языком, сколько семиозисами принципиально неязыкового содержания.
      Языковые игры постмодернизма в Европе неизбежно порождают языковые войны археомодерна в России. Преодоление постмодернизма возможно не за счет его архаизации, как это считает Дугин. Преодоление постмодернизма происходит за счет инноваций.
      Новый мир не может быть не только "русским", он также не может быть "англо-американским" или "китайским". США не создают "американский мир", они создают демократический мир. Концепция "pax americana" это цивилизационная, а не языково-культурная концепция. Лишь когда "русский мир" станет чем-то большим, нежели миром языка и культуры, он будет иметь шанс на цивилизационную перспективу.
  3. ''Весна человечества'' против ''русской весны''...........................................................
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    ''Весна человечества'' против ''русской весны''
    05 червня 2014, 12:11
    30 мая 2014 года вышла моя работа "За что воюет Россия?", а 31 мая 2014 года Дугин опубликовал статью "Введение войск и семантика русского времени".
    Символично, что работа Дугина была опубликована в последний день календарной "русской весны". Символично, что Дугин ни с кем, кроме Путина, не считает должным полемизировать. И в этом видится трагедия сегодняшних российских интеллектуалов. Главным концептуальным персонажем российских интеллектуальных текстов в последнее время стал "Путин" – персонаж столь же малосодержательный, сколь и трагичный. Российские интеллектуалы пока отказываются от интеллектуальной коммуникации с украинскими, и это весьма контрпродуктивно.
    В основание своих рассуждений Дугин кладет идею времени, вводя представление о "семантическом времени" – проекции семантики на горизонт феноменального. Бедность и никчемность этого представления обнаруживается при простом знакомстве с материалами III Гераклейского конгресса "Преодоление будущего: время, пространство, синхронизация, хроностратегия", состоявшегося 27 сентября – 1 октября 2013 года в Коктебеле.
    Чтобы понять устройство наших представлений о времени, необходимо ясно увидеть и отличие вечного времени (времени Бога, "кайрос") и человеческого времени ("хронос") у древних греков и в христианстве, и линейное время Блаженного Августина, и концепцию пространства-времени как априорных форм существования Канта, и концепцию феноменологического постижения-схватывания отличия протенции и ретенции в "теперь-точке" Гуссерля, и концепцию присвоенности бытия и времени в событии, сбывающегося в экзистенции и ею же по сути и ограниченное, и наработанные концепции времени FFF ("позиционное время" Никитина-Чудновского, типологию времен Переслегина, концепцию "синкайризации" Ольги Михайловой, и мою концепцию "виртуализации времени").
    В этом смысле "семантическое время" Дугина есть попытка властвовать не над временем "кайрос", но только над времени "хронос", причем в ограниченном экзистенциальном хайдеггеровском смысле. Ограниченность хайдеггеровского понимания времени происходит из сущностного определения бытия посредством экзистенции. Конструктивизм преодолевает эту ограниченность, доводя открытость бытия до выхождения за пределы экзистенции – в транзистенцию, в иное, в преобразование.
    Давайте попытаемся понять призыв Путина к вводу войск в Украину, которым Дугин заканчивает упомянутую статью: "Мы балансируем на острие времени, которое сейчас может потечь дальше, а может сорваться и рухнуть в нерасчленимые зоны материи. Пока мы еще мыслим, и наши когнитивные структуры работают. Так было накануне распада СССР, той самой геополитической катастрофы, которая на наших глазах может быть исправлена или, напротив, повториться снова. Если Путин не введет войска сейчас, мы начнем сползать в безумие, в хаос, в пассивный и покорный виктимологический идиотизм. Дальше описывать происходящее в рациональных терминах будет невозможно. Мы потеряем время как теряют сознание, теряют зрение, теряют жизнь. А то "время", которое останется, будет нерусским и бессмысленным, болотным, слепым временем – вне истории, вне политики, вне свободы.
    Чтобы сохранить разум нам и себе, чтобы сохранить время, чтобы сохранить Россию – Путин, введи войска..."
    "Семантическое время", для которого согласно Дугину нужно политическое действие ("введение войск" в другую страну для пролития крови чужих за свои интересы), это ни что иное, как семантическое насилие над временем, где семантика обязательно подкрепляется кровью. Это кровавая семантика. И если семантика сама по себе без крови не может обеспечить власть над временем, то это означает лишь слабость идей, положенных в такой семантике.
    Семантика в мире знаков почти всегда есть абстракция, ибо всякий знак обладает семантикой. В этом смысле не всякое обозначение является для настоящего времени перспективным. Обозначение настоящего времени через прошлое хорошо для истории, не всегда хорошо для политики, и катастрофично для цивилизации. Если цивилизация начинает проецировать на экзистенцию лишь семантику прошлого времени, она разрушается. Однако именно это делает Дугин, возвращая нас в мир замшелых концептов геополитической борьбы "суши" и "моря" и противостояния "России" и "Запада". В мире происходят более сложные процессы, и любые упрощенные войны неизбежно встраиваются в эти сложные процессы, порождая последствия, для упрощенцев непонятные и неожиданные.
    Нет единственного и единого времени, как говорят Никитин и Чудновский. Есть разные времена, которые мы постигаем из разных (в том числе и семантически определенных) позиций. Согласование этих позиций находится за пределами концепции синхронизации, на которой построена вся известная нам история. Как же возможно такое согласование разных времен?
    В своей статье "За синхронизацией" ("За... Самоорганизация в стремительно меняющемся мире/Сборник статей и докладов – К.: Оптима, 2012. – 324 с.: илл.) Ольга Михайлова пишет: "Приставка "син" означает согласование, совместность, корень "хронос" – время, человеческий и общественный аспект времени. В Греции, однако, бытовало представление и о другом времени, как счастливом мгновении: "кайрос". Это же – время перемен, время шанса. Если "хронос" было количественно исчисляемым временем, то "кайрос" был качественно особенным. Согласование разнотипных индивидуальных времен – всегда качественно уникально. Пусть согласование свободных времен называется "синкайризацией"..."
    Мой подход идет еще дальше – к виртуальному пониманию времени. "Времени нет" – это транзитологическая мыслительная установка для всякого интеллектуала. Самая мощная позиция управления временем – его преодоление и упразднение. Технологический вызов – помещение сознания в виртуальную реальность вне времени. Интеллектуальным вызовом должна быть не картина (конструкция) Мира, а Внемирность. Всякий интеллектуал работает на преодоление времени так, что отстаивает позицию целой человеческой цивилизации, изо всех сил рвущейся за пределы пространства и времени.
    Иначе говоря, семантическая синхронизация настоящего времени лишь с историей и семантические проекции архаичных концептов для человеческой цивилизации всегда гибельны. Чтобы настоящее время состоялось и имело перспективу, необходимы футурологические концепты, универсальные концепты, концепты инновационные ("концепты иного").
    В семантическом поименовании это означает принципиальное противопоставление "русской весны" и "весны человечества". "Русская весна" – только для русских. Украина настаивает именно на "весне человечества", а не на "украинской весне", как это можно было бы ожидать в упрощенном видении. Когнитологическая революция, осуществляемая в Украине, это и есть "весна человечества".
    Украинцы сегодня гибнут не за новую власть, не за Европейский Союз и не за США. Украинцы гибнут за новый мир и новое человечество. Украинцы гибнут и за новую Россию, недугинскую, непутинскую, настоящую Россию.
  4. Война России против Украины: три составляющие...................................................
    14 Jan
    Россия ведет против Украины масштабную и долговременную войну, которая лишь весной 2014 г. перешла в открытое противостояние на Востоке Украины. Войны имеют разные классификации — по стратегиям и целям, по способам ведения, по инструментам и т.д. Далее рассматривается война России против Украины с точки зрения именно стратегий, которые традиционно оказываются вне нашего внимания.
    Стратегия войны России против Украины имеет три составляющие:
    • уничтожение украинской нации как этноса,
    • уничтожение специфической украинской идентичности
    • физическое уничтожение украинцев, русских, чеченцев и других народов, мешающих созданию имперской России.
    Этноцид есть действие модерна, идентоцид есть действие постмодерна, а геноцид есть действие премодерна. Три слоя, которые в войне России против Украины проступают одновременно.
    Далее предлагаются подготовительные материалы для правовой оценки войны России против Украины.
    Этноцид
    14 Jan
    Этноцид есть политическая стратегия уничтожения свойственной модерну унитарной этнической или национальной идентичности. Эта политика всегда проводилась и проводится в России по отношению ко всем этносам, кроме русского.
    Этноцид это когда по отношению к некоторому этносу производят следующее — территорию отбирают, язык подвергают преследованиям и ограничениям, образования на родном языке лишают, культуру провинциализируют, хозяйствование этноса ограничивают, политику маргинализируют.
    Отказ украинцев от собственной идентичности
    14 Jan
    Особенно это заметно в отношении украинцев в недавнее время, что подтверждают последние переписи населения. Количество украинцев в составе населения России с 1989 года постоянно уменьшалось. С 1989 года по 2010 год численность украинцев в Российской Федерации уменьшилась в 2,3 раза (на 55,8 %).
    Особенно удручающей выглядит картина между 2002 и 2010 годами, когда за 8 лет численность украинцев уменьшилась больше, нежели на 1 млн. человек (1014973 чел.). Куда же подевались эти люди? Вряд ли они вернулись в Украину. Просто они перестали записываться украинцами при проведении переписи.
    Давайте для сравнения посмотрим изменения количества шестой по численности нации в составе населения России за тот же период. С 2002 по 2010 год количество чеченцев в России выросло на 71 107 человек. Напомним, что с 2000 по 2009 год в России происходила вторая чеченская война.
    Как же это получается? В процесс войны с Россией воюющие чеченцы нарастили количество населения на 71 тыс. человек. А невоюющие с Россией украинцы потеряли в России за тот же период более 1 млн. человек.
    Ответ один — это ассимиляционный этноцид, когда украинцы в ситуации травли, унижений и игнорирования своих культурных запросов в России вынуждены отказываться от собственной национальной идентичности.
    Причины отказа от собственной идентичности
    14 Jan
    Почему это происходит? Почему украинцы в России отказываются от собственной этно-национальной идентичности?
    Давайте посмотрим на официальные ответы на вопросы о положении украинцев в России.
    «Вопрос: На Украине нередко сетуют на «бесправное положение» российских украинцев и отсутствие в Российской Федерации системы государственного образования на украинском языке. Как бы Вы могли прокомментировать подобного рода упреки?»
    Ответ: …Несмотря на большую численность украинцев, проживающих на территории Российской Федерации, запросов на учреждение полноформатных школ со стороны родителей и общественных организаций в федеральные и региональные органы управления образованием практически не поступает. Это, очевидно, объясняется близостью восточнославянских языков и культур, общей историей (Киевская Русь, Московское государство, Российская империя, СССР) и единой православной христианской верой…»
    Как вам такое объяснение? Это очевидно объясняется тем, что люди добровольно отказываются от своей национальности в ситуации беспрецедентного этноцида, сопряженного с более сложными формами идентоцида.
    Украинофобия в России
    14 Jan
    В российской Википедии вы не найдете статей «чеченофобия», «белорусофобия» или «казахофобия». Даже статья «антисемитизм» является общей и не привязана непосредственно к России. Это конечно не значит, что этих видов ксенофобий не существует. Однако в российской Википедии есть отдельная статья «укранофобия», и причина ее в том, что явление существует, прежде всего в России, в таких масштабах, что замолчать его просто невозможно.
    Вот выдержки из этой статьи в российской Википедии:
    «…Украинский политолог Александр Палий заявил, что украинофобия в большинстве случаев — не просто «насмешка» над украинской нацией, а искреннее желание ей зла и даже отрицание права украинцев на существование как отдельного этноса.
    Украинский философ и политолог Андрей Окара считает, что украинофобия проявляется на двух разных уровнях культуры, массового и индивидуального самосознания. С одной стороны — это бытовая ксенофобия — доброжелательные (а иногда и не очень) насмешки над “хохлом-салоедом”, над украинским языком; сюда же относится представление про Украину как про “младшего брата”, который живет за счёт “старшего”, а также неприкрытое злорадство по поводу кризиса украинской экономики и всевозможных проблем. С другой стороны, — это “концептуальная” ксенофобия — достаточно сложная система представлений об Украине и украинской идеи как о выдумке врагов России с целью расчленения “единой российской державы”, “единого русского народа”.
    По утверждению Радио Свобода, украинофобы пытаются представить украинцев в карикатурном виде, приписать целому народу такие черты поведения, которые могут быть присущи только конкретному человеку…»
    Украинофобия в России имеет отнюдь не бытовой характер, каковой, например, является ксенофобия в отношении ряда других народов — поляков или китайцев. Украинофобия в России имеет не маргинальный характер, как например, юдофобия в России, которую исповедуют ряд радикальных профашистских организаций. Украинофобия в России имеет официальный публичный и массовый характер — она поддерживается российской властью, является официальной политикой в российских СМИ, а благодаря информационной войне против Украины стала фактически основой массового сознания в его отношении к Украине, украинцам и всему украинскому.
    Ольга Михайлова предлагает рассматривать проявление этноцида России по отношению к Украине как сложную, но довольно устойчивую связь нескольких признаков:
    1. Отрицание уникальности, специфичности украинства (из-за родственности языков и конфессионального единства в православии);
    2. Отрицание самодостаточности (способности объять весь мир, все уровни бытия) украинцев как нации на уровне политическом и интеллектуальном (самодостаточность допускается только на уровне культурном).
    3. Отрицание самостоятельности (способности самостоятельно изменить весь мир и все уровни бытия) украинцев и обязательные конспирологические толкования всех политических успехов украинства.
    4. Исходя из всего этого, а также на основании гиперидентичности русской этнонации внедрение идеи о правомочности, естественности и моральности вмешательства России в политические дела Украины.
    5. Представление о близком и естественном преобладании (победе) в этом вмешательстве России, что, наталкиваясь на сопротивление украинцев, повторно, на новом уровне, включает механизмы гиперидентичности россиян и толкает их на повышенную, невиданную в отношении других народов жестокость.
    До 2014 года украинофобия в России была принципиально несимметричной русофобии в Украине. Социологические исследования взаимных отношений украинцев к россиянам и россиян к украинцам до 2014 года дисбаланс. Если обобщить разные подобные исследования, можно увидеть такую картину: 1) около 90% украинцев Восточной Украины и около 60% украинцев Западной Украины хорошо относятся к россиянам и это отношение фактически неизменно на протяжении многих лет; 2) более 50% россиян плохо относятся к украинцам, и это отношение постоянно ухудшается.
    Иначе говоря, плохое отношение россиян к украинцам было не следствием плохого отношения украинцев к россиянам, а как раз даже на оборот. Правда в том, что украинофобия был выбором российской элиты, который через массовую ее пропаганду в СМИ стала социологическим фактом всего российского общества.
    С 2014 года ситуация будет принципиально изменена. Русофобия в Украине станет отражением украинофобии в России. А если будет поставлена задача привести ситуацию с российскими школами в Украине а той же ситуации, которая сложилась с украинскими школами в России, то российских школ в Украине просто не останется.
    Масштабная публичная официальная и массовая украинофобия стала проблемой такого уровня в России, которую впору выносить на обсуждение в ООН. Неизвестно, почему украинское государство до сих пор этого не делает. Права украинцев в России должны стать главной темой в политических отношениях Украины и России на долгие годы.
    Противодействие этноциду России в отношении Украины должно происходить на всех уровнях — и в личной коммуникации, и в отношениях гражданских обществ двух стран, и в конкуренции украинских и российских корпораций, и в межгосударственных отношениях России и Украины, и через международное право на уровне ООН и ОБСЕ.
    Идентоцид
    14 Jan
    Идентоцид есть политическая стратегия информационных и организационных мероприятий, направленных на уничтожение неунитарной идентичности. Если до конца ХХ века в мире существовали унитарные идентичности, которые были либо энтическими, либо религиозными, то с начала XXI века происходит быстрое оформление по всему миру политарных (множественных, сложных) идентичностей, где национально-этническая или религиозная идентичность не является уже ни единственной, ни главенствующей.
    Такая идентичность закрепляется в осмысленной позитивно-перспективной оценке самой себя как достоинства. Существует некоторое содержательное пространство идентичности — между гиперидентичностью (самодовольством и высокомерием) и гипоидентичностью (самоунижением). В этом смысле идентоцид это сдвиг политарной идентичности от ее нормального положения — либо в сторону унитарной гиперидентичности (как у России сейчас), либо в сторону унитарной гипоидентичности (как у Украины до недавнего времени).
    Такой сдвиг неизбежно преобразует саму идентичность. Происходящее в связи с этим сдвигом разрушение политарной идентичности неминуемо превращает ее в национально-энтическую и/или религиозную унитарную идентичность. Такое разрушение политарной идентичности и актуализация унитарной этноидентичности в России есть архаизация идентичности для того, чтобы российская унитарная гиперидентичность снова подчинила украинскую унитарную гипоидентичность. Задача России — упростить окружающий мир, чтобы снова быть одной из влиятельных стран.
    Собственно поэтому идентоцид есть то, что Россия производит по отношению к Украине, пытаясь блокировать возникновение достоинства украинцев, возвращая их к гипоидентичности. Это также можно назвать иденто-сублимацией, то есть возгонкой к гиперидентичности в России. В то же время идентоцид есть также то, что Россия сегодня делает по отношению к собственном населению, производя российское самодовольство и создавая агрессию и ненависть по отношению к Западу, Грузии, Украине, странам Балтии. Процессы этноцида и идентоцида украинцев Россией как бы наложены друг на друга, но их нужно различать.
    Без сомнения, России нужна Украина — и Путин, и все россияне не устают это повторять. Только они очень редко говорят, что России нужна несамостоятельная, подчиненная, униженная Украина. Идентоцид России по отношению к Украине есть не что иное как дигнитоцид — уничтожение достоинства украинцев.
    Задача дигнитоцида — показать населению и элите украинцев, что их идентичность бессмысленная, бесперспективная и никчемная, в то время как предлагаемая в противовес идентичность русских осмысленная, перспективная и потому доминирующая. В содержательном плане дигнитоцид украинцев означает уничтожение специфически украинской идентичности — неимперской картины мира, преимущественной опоры на общество, а не на государство, демократических способов властвования и трудолюбивого хозяйствования на своей территории, толерантной коммуникации и мирного взаимодействия с другими народами.
    Сегодня Россия осуществляет проект воссоздания сильной и влиятельной страны. Сама по себе эта цель весьма интересная. Однако в развитии никогда нельзя ставить цели «стать самым крутым» или «стать самым влиятельным». Это получилось бы лишь тогда, когда осмысленность и масштабность целей России превышала бы осмысленность и масштабность целей других влиятельных стран в мире.
    В статье «За что воюет Россия?» были изложены основные идеи российской идентичности сегодня — ретроимпериализация, фундаменталистское политическое православие, великодержавное евразийство, культуртрегерский «русский мир» и радикальная архаизация. Эти цели не могут вообще иметь осмысленную перспективу.
    Именно поэтому суть идентоцида России по отношению к остальному миру, и особенно по отношению к Украине, состоит в архаизации мышления, в изоляции мышления от действительно важных вызовов, стоящих перед миром. Иначе говоря, поскольку Россия не могла предложить украинцам ничего более осмысленного и перспективного, нежели украинцы уже имеют, она предприняла дигнитоцид на основе ностальгии за прошлым.
    Идентоцид расслаивается на такие сферы — концептуальна идеология (см. упомянутую статью «За что воюет Россия?»), идеологизированные историческая память и официальная история «Травмы России в XXI веке», информационно-психологическое воздействие через СМИ, кинематограф и интерактивные социальные сети.
    Давайте посмотрим на идентификационные маркеры, которые использует Россия для дигнитоцида украинцев.
    «Российский гимн» — попытка наследовать СССР. Размежевания идентичности россиян и украинцев произошло 8 декабря 2000 года, когда был принят гимн с той же музыкой, с какой он исполнялся в СССР. Этот символический акт зафиксировал несколько важных ориентаций российской элиты: 1) возвращение к ориентации на СССР, когда Россия доминировала на всей его территории; 2) начало архаизации массового сознания — появление публичных реваншистских настроений в российской элите; 3) предъявление республикам бывшего СССР ностальгического символа для ограничения политарных идентичностей их независимых стран.
    «Российский гимн» — идентификационный маркер советизации России, проецирующий на постсоветские страны долженствование возврата в СССР.
    «Оправдание Сталина» — попытка оправдания Сталина и сталинизма, происходящая полулегально в России. Признать оправдание Сталина и сталинизма означало для украинцев признать правомерность голода 1933 года. Этот вопрос болезненный для украинской идентичности. Россия, устанавливая преемственность с СССР и оправдывая сталинизм, не собиралась отвечать за преступления сталинизма. В этом коренилось глубиннейшее противоречие доктрины ретроимпериализации России.
    «Оправдание Сталина» — идентификационный маркер легитимации массовых репрессий и культа личности политического руководителя во имя России, являющейся наследником СССР, который сам является наследником Российской империи.
    «Георгиевская ленточка», которая является отличительным признаком также пророссийского сепаратизма в Украине — дважды архаичный символ. Во-первых, это символ имперской награды, учрежденной Екатериной Второй «для поощрения верности, храбрости и благоразумия во благо Российской империи, проявленные в мужественных поступках или мудрых советах». Во-вторых, это символ-плагиат ленты к советскому ордену «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.» Это как бы два-в-одном — и символ побед Российской империи, и символ победы СССР во Второй мировой войне и создания им советской империи на пространстве восточной Европы. В самом названии ордена есть еще и этнический момент, поскольку это не победа над национал-социализмом или над национал-социалистической Германией, а именно над Германией.
    «Георгиевская ленточка» — идентификационный маркер воинственных побед во славу империи России, под какой-бы идеологией она ни была и какой бы социальный строй в ней ни был.
    «Публичный Путин» (Образ Путина невозможен вне отрицания Украины, Грузии и стран Балтии как независимых). Само появление Путина в украинских СМИ является проблемным, особенно если он при этом еще и выступает миротворцем. Провайдер имперской идеологии, кровавый тиран, уличенный в организации взрывов жилых домом в городах России в 1999 году, кровавой бойни в Чечне («мочить в сортирах»), войны в Грузии и сепаратизма Южной Осетии и Абхазии, организатор оккупации Крыма Россией, вдохновитель и организатор сепаратистского движения на Востоке Украины, приведшего к кровавому противостоянию. Путин оккупацией Крыма фактически разрушил мировой порядок, установившийся в мире после Второй мировой войны.
    Суть дигнитоцида в этом случае состоит в следующем — Россия, предъявляя Путина в публичном пространстве, как бы говорит: «Вот этот преступник и кровавый тиран, он наш лидер, и вы должны с этим считаться».
    Публичный Путин — угроза для всего человечества. Идентичность украинцев исключает публичного Путина как отрицающего само существования Украины. Путин и Украина — две вещи несовместные. Мировоззрение Путина в настоящее время есть все то, что человечество пытается преодолеть и отринуть. Исключение Путина из публичного пространства есть обязательный осмысленный шаг для всего человечества и, прежде всего, для Украины.
    «Публичный Путин» — идентификационный маркер архаизации, мракобесия и кровавого террора против народа России и народов других стран, предъявление которого в публичном пространстве должно вынуждать к неприятному выбору иметь с ним дело, поскольку он представляет целую страну.
    Маркеры, использующиеся в России в связи с событиями 2013-2014 года в Украине.
    «Переворот 2014 года на Украине» (якобы гражданские протесты в Украине привели к незаконному перевороту). Это наглое и циничное вранье российской власти и российских СМИ об украинских протестах 2013-2014 годов, приведших к свержению бандитской коррумпированной власти в Украине. Сам факт возможности такого события в Украине представляет угрозу для российской коррумпированной власти. Действия новой украинской власти на уменьшение влияния России на Украину, ее ориентация на Европу, разоблачения действий преступной российской власти представляется в России негативно.
    В данном случае речь идет о дигнитоциде со стороны России, направленном против украинцев и украинского государства, когда в уничижительном виде представляются не только этно-национальные особенности Украины, но и революционные действия украинцев. Широкому дигнитоциду в России подвергаются все события гражданского протеста 2013-2014 годов в Украине, действия новой власти после этого протеста, планы и надежды украинцев.
    «Переворот 2014 года на Украине» — идентификационный маркер контрреволюции, маркер страха расплаты и ответственности коррумпированной российской власти перед российским народом.
    «Крым наш!» (мы отобрали нашу территорию у Украины). Устами Президента России Украина была публично подвергнута обвинению в территориальном ограблении России. Надо полагать, оккупация Россией Крыма это возвращение награбленного у Украины. 18 марта 2014 года Путин в своем обращении в Кремле перед депутатами Государственной Думы, членами Совета Федерации, руководителями регионов России и представителями гражданского общества заявил: «…И когда Крым вдруг оказался уже в другом государстве, вот тогда уже Россия почувствовала, что её даже не просто обокрали, а ограбили». Правовая оценка этого обвинения до сих пор не произведена — ни мировым сообществом, ни Украиной.
    «Крым наш!» — идентификационный маркер реваншизма и фашизации сознания россиян в отношении территорий бывшей имперской России и СССР.
    «Киевская хунта» (якобы украинская власть преступна). Вообще-то хунта это группа военных, пришедших к власти насильственным путем в результате переворота и установивших террористическую диктатуру. Киевская власть 2014 года не является группой военных. Она пришла к власти в результате масштабного гражданского протеста, а не переворота каких-то отдельных групп. Террор в Украине проводила как раз свергнутая власть, и лишь с бегством ее представителей на территорию России террор прекратился.
    Если следовать формальному пониманию «хунты», то можно говорить скорее о «московской хунте»: Путин является представителем силовых структур, его диктатура в России опирается на полицию и армию, его приход к власти в 2012 году в результате сфальсифицированных результатов выборов, что привело к массовым протестам, весьма похоже на переворот. Собственно поэтому «московская хунта» есть, а «киевской хунты» просто не существует.
    «Киевская хунта» — идентификационный маркер проекции собственной военной диктатуры в России, пришедшей к власти незаконным образом, на украинскую власть, созданную в процессе народного протеста в 2013-2014 годах, то есть проекция образа диктаторской и фальсифицирующей выборы российской власти на революционную украинскую власть.
    «Каратели» (якобы действия украинских военных против сепаратизма на Востоке Украины преступны). Так называет российская пропаганда украинские силы антитеррористической операции (АТО) в Украине. Термин взят из советской пропаганды времен Великой Отечественной войны.
    Война украинских войск с сепаратистами на Востоке Украины по типу действий власти в этом смысле не отличается от таких же войн России в Чечне 1994-1996 (первая), 1999-2009 (вторая). Однако тогда действия российских вооруженных формирований тоже назывались в России контртеррористической операцией (растянувшейся на десятилетие).
    Военные преступления, в которых российские масс-медиа обвиняют украинскую власть, являются результатом постановочных новостных сюжетов и видео в Интернет. Обстрел артиллерией и системами залпового огня мирного населения и объектов инфраструктуры производится террористами специально для съемки этих действий на камеру российских СМИ. Послед съемки организаторы таких обстрелов убегают от сил АТО.
    «Свидомиты» (пренебрежительное искажение украинской идентификации «свідомі українці»). Насмешка столь убогая, сколь и чудовищная, потому как здесь насмехаются над сознательностью украинцев. Надо полагать, сознательность украинцев это то, над чем бессознательно смеются россияне. Слово «свидомиты» построено по фонетической схеме слова «содомиты», то есть содержит косвенный намек на иное содержание (содомский грех), не имеющий в данном случае какого-либо особого значения, но создающее дополнительное негативное напряжение.
    «Свидомиты» — идентификационный маркер пренебрежения русских к сознательности украинцев.
    «Каратели» — идентификационный маркер, в котором используется архаичная риторика советской пропаганды по отношению к национал-социалистической (называемой также фашистской) Германии, к украинцам, опирающийся на массовую ложь в российских СМИ, состряпанную из недостоверных, сфальсифицированных и постановочных новостных сюжетов.
    «Нацисты» (украинцы это фактически нацисты, подобно национал-социалистам в Германии 1933-1945). В Украине не существует партий и движений, исповедующих идеологию нацизма. Даже пресловутый «Правый Сектор», влияние которого в Украине ничтожно мало, не является нацистской организацией. Несмотря на вранье в российских СМИ во время президентских выборов в Украине 2014 года, что представитель «Правого сектора» побеждает, Дмитрий Ярош (глава «Правого Сектора») набрал менее 1% голосов (0,9%).
    «Нацисты» — идентификационный маркер, проецирующий собственный проблемы в России с нацизмом на якобы украинцев.
    «Фашисты» (действия украинцев являются фашистскими по способу проявления и организации). Фашизм не является идеологией какой-либо политической силы в Украине. Украина после свержения диктатуры Януковича не имеет ни единого признака фашистского государства, в отличие от России. По сущностным признакам, которые уже ранее приводились в моей статье «Зомбирование в России и как с этим жить дальше», именно Россия сегодня представляет собой фашистское государство.
    «Фашисты» — идентификационные маркер, пытающийся спроецировать суть фашистского режима в России на режим революционной власти в Украине.
    Эти маркеры — «каратели», «нацисты» и «фашисты» — есть проекция определений, которые российская власть вполне могла бы применить и к себе, поэтому их можно рассматривать как проекцию обозначений российской действительности на украинскую действительность.
    «Бандеровцы» (украинцы являются последователями Бендеры, якобы фашистского пособника). Термин, применяемый российскими СМИ в отношении жителей Западной Украины, и шире в отношении всех украинцев как якобы подверженных этому влиянию. Эта негативная оценка унаследована российскими СМИ от советской пропаганды (то есть речь идет об использовании советских штампов массового сознания).
    «Бандеровцы» — идентификационный маркер, пытающийся привязать украинцев к противоречивой персоне Степана Бандеры.
    «Ополченцы», «ополчение» (якобы защитники народа). Ополчение это формирования народа для защиты от врагов. Это полная бессмыслица по отношению к террористам-сепаратистам, которых большинство народа Востока Украины не поддерживают. Здесь проявляются явные двойные стандарты России, которая в Первой чеченской войне (1994-1996) применила относительно чеченских сепаратистов термин «незаконные вооруженные формирования».
    «Ополченцы» — идентификационный маркер двойных стандартов России в отношении террористов-сепаратистов, ориентирующихся на Россию.
    Идентоцид проявляет себя также и в новых интерактивных формах. Наибольшую известность получили так называемые «кремлевские тролли», опубликованные в Интернет фрагменты переписки которых стали достоянием общественности. Эта переписка свидетельствует о широкомасштабной компании идентоцида на YouTube и в социальных сетях Facebook и Twitter, направленного, во-первых, на создание и поддержание российской гиперидентичности, а во-вторых, на стимулирование гипоидентичности украинцев путем дигнитоцида в непосредственной индивидуальной коммуникации.
    Таким образом, суть дигнитоцида России по отношению к Украине состоит в проекции собственных проблем на Украину для перенесения и создания эффекта символического замещения, в апелляции к прошлому в понимании его через пропагандистские клише имперско-советской пропаганды, в двойных стандартах, где похожие ситуации интерпретируются в уничижительном для украинцев смысле.
    Иденто-сублимированный народ никогда не сможет воспользоваться плодами дигнитоцида, потому что между гиперидентичностью и гипоидентичностью всегда будет пропасть — ненависть, агрессия и война, что уничтожит крайние формы идентичности, приведя их через годы социальной депрессии снова к нормативной идентичности. Идентоцид России не имеет ни смысла, ни перспективы. Подвергшиеся идентоциду люди в России обречены на личностную дезориентацию и социальную депрессию. Война украинцев против России позволяет им сопротивляться ее дигнитоциду.
    Россия обкрадывает сама себя, замалчивая суть и действительное содержание событий 2013-2014 годов в Украине, не позволяя интеллектуалам обсуждать революционные перспективы в России на уровне картины мира и нового мирового порядка, разрабатываемые сегодня в Украине. Дезориентация российских интеллектуалов является мощным подспорьем путинского идентоцида.
    Для Украины возникает проблема — должны ли мы делать нечто похожее на идентоцид в отношении России. То есть должны ли мы публичном пространстве СМИ использовать по отношению к России идентификационные маркеры: «московская хунта», «Путин кровавый маньяк», «совки», «ватники», «нацисты», «фашисты», «вертухаи», «Таежный Союз» и т.д. Эта проблема встает неизбежно. На мой взгляд, воздержаться от зеркальных действий, прибегая к действиям асимметричным, есть мудрость.
    Преодолеть идентоцид России можно лишь путем концептуальной атаки инновационными смыслами украинской революции 2014 года. Такую концептуальную атаку вряд ли может осуществить государство. Но такую атаку может и должно совершить украинское общество и украинские патриотические корпорации.
    Геноцид
    14 Jan
    Геноцид есть политическая стратегия полного или частичного уничтожения какой-либо национальной, этнической, расовой или религиозной группы путем убийства, вреда здоровью, предотвращения деторождения или предумышленного создания жизненных условий, рассчитанных на сокращение количества населения такой группы. К этому нужно добавить, основываясь уже на практике российско-украинской войны, — к геноциду относят также призывы к насилию и агрессии против какой-либо социальной группы, если такие действия приводят к действительным убийствам представителей этой социальной группы. В современном геноциде используются средства этноцида и идентоцида как дополнительные и непосредственно обуславливающие и стимулирующие. Тем не менее, геноцид является средством мощнейшей архаизации мира.
    К предумышленному созданию жизненных условий, рассчитанных на сокращение количества населения, можно также отнести экономическую войну России против Украины на протяжении, по меньшей мере, 10 лет. Экономическая война это скорее этноцид, нежели геноцид. Однако экономическая война является действенной тогда, когда она происходит в связи с геноцидом, то есть в архаизируемом мире.
    Экономическая война — шире газовой войны, которая является отдельным видом торговой, и шире, нежели просто торговая война, которая является отдельным видом экономической войны. Такая экономическая война России против Украины включает масштабную коррупцию за счет установления теневых схем торговли российскими энергоносителями, явное изъятие из Украины преступно нажитых денег за счет укрывательства представителей масштабно обворовавших свой народ власти с наворованными деньгами (после революции 2004 года и после революции 2014 года), разрушение секторов промышленности (например, авиационной), оккупацию Крыма без каких-либо компенсаций и разрушение инфраструктуры и городов Востока Украины.
    Зачем вообще нужен геноцид? Ведь всегда гораздо проще и дешевле договариваться, нежели убивать, особенно если речь идет о массовом убийстве. Геноцид является следствием невозможности договориться по онтологическим вопросам — об общей картине мире, об общей перспективе будущего, об общем социальном устройстве, об общей морали. В принципе, все эти проблемы можно игнорировать, пока не наступают сложные времена кризиса.
    В кризисе оказывается, что выход из него разные социальные группы видят по-разному, причем это разное видение начинает наносить взаимный ущерб. То есть онтологические проблемы становятся экзистенциальными проблемами. В этом случае геноцид есть уничтожение тех, с кем невозможно договориться по онтологически-экзистенциальным вопросам. Геноцид нужен, чтобы прекратить взаимный ущерб социальных групп за счет взаимного их уничтожения или уничтожения какой-либо одной из социальных групп.
    В нормальной ситуации нормальные люди мерзости не творят. Чтобы мерзости начали происходить, необходимо превратить ситуацию в экстраординарную. Создание экстраординарной ситуации в Украине лежит целиком на ответственности российской власти, которая не только создала беспрецедентный поток лжи на своем телевидении относительно Украины, но и постоянно провоцировала бывшее украинское правительство на кровавые средства подавления мирного гражданского протеста, стремясь перевести его в вооруженную форму противостояния. После начала гражданской войны на территории Востока Украины Россия продолжила лгать, создавать подлоги и фальсификации в СМИ, при этом производя масштабные провокации и продолжая разжигать войну и ненависть между народами.
    Таким образом, информационная война, явно и масштабно проводимая Россией, привела к обострению всех российско-украинских противоречий до такой степени, что часть русскоязычного населения Украины, основываясь на фундаментальной лжи, то есть на практически параллельной реальности, созданной российскими СМИ, стало ненавидеть украиноязычное население Украины. В этом смысле информационная война это идентоцид, а не геноцид. Но наиболее эффективной информационная война является тогда, когда она является обуславливающей и стимулирующей геноцид.
    Взаимный геноцид россиян и украинцев имеет понятную причину: россияне в своем большинстве приняли путинский проект ретроимпериализации, фундаменталистского политического православия, великодержавного евразийства, культуртрегерского «русского мира» и радикальной архаизации, но для украинцев этот проект однозначно связан с рабской имперской покорностью, уничтожением большей свободы выбора христианской веры, поглощением европейской сути украинского общества евразийством, растворением в «русском мире» украинской особенности и блокированием собственных инноваций в отношении архаично видимого Россией будущего.
    Этот путинский проект был реализован за последние годы в виде масштабного уничтожения украинской государственности путем агентурной работы россиян во властных структурах и создания «пятой колонны» в Украине, экономической войны с целью установить отношения неравного обмена (ростовщические отношения экономик двух стран), разворовывания активов украинского общества в пользу России, беспрецедентного зомбирования части русскоязычного населения Украины до состояния украинофобии, и, наконец, оккупации Россией Крыма и начала сепаратистской войны на востоке Украины.
    Какой геноцид в Украине происходит? Кто кого геноцидит? Ответ на этот вопрос не такой простой, как можно подумать. Уж точно не русские украинцев и не украинцы русских. Это геноцид поверивших в путинскую архаичную имперскую идею россиян, чеченцев, украинцев и других этносов, проживающих на территории России и Украины, в отношении украинцев, русских и других этносов, проживающих на территории Украины и России, в эту идею не поверивших.
    Цель войны — фрагментация Украины в интересах России, инициатор войны — Россия, организатор войны — Россия, финансист войны — Россия, основной поставщик наемников-террористов, военной техники, оружия и боеприпасов — Россия. Геноцид — следствие этой цели, этой инициативы, этой организации, этого финансирования и этих поставок. Именно Россия и россияне-путинцы осуществляют геноцид русских, украинцев, чеченцев и представителей других народов в своих имперских интересах. То обстоятельство, что этот геноцид осуществляет не российская армия, а наемники, организованные и профинансированные Россией, ничего не меняет.
    Это новый тип геноцида, еще не классифицированный и неописанный в международном праве — геноцид Россией противников путинского режима как в своей, так в сопредельной стране при помощи мятежевойны (гибридной, сетецентрической) без применения фронтальных войн и концентрационных лагерей. Российская власть сталкивает две этнически неоднородные группы проимперских террористов и антиимперских революционеров во взаимной кровопролитной войне.
    Обратите внимание, что даже те, кто якобы воюют на стороне России, тоже подвергаются геноциду, но виноваты в этом не украинские вооруженные силы, защищающие свою территорию, а Россия, разными непрямыми средствами создающая условия для проникновения людей с оружием с российской территории на украинскую. В этом случае речь идет о том, что путинская власть, создав мотивационное давление путем зомбирования массового сознания через СМИ, и организовав доставку наемников и оружия на Восток Украины, «утилизирует» мешающих режиму Путина пассионарных личностей, пропуская их через российско-украинскую границу из России в Украину, закрывая глаза на поставки для них оружия и боеприпасов из России в Украину через ту же границу и давая им возможность повоевать в Украине.
    В геноциде России против Украины берут участие русские и чеченские добровольцы-наемники из России, украинцы, оболваненные российской пропагандой, и профессионалы-наемники других наций и народов, которые организованы, вооружены и оплачены Россией. Всех их стоит называть российскими террористами, поскольку их целью является уничтожение граждан с украинской идентичностью и разрушение Востока Украины во имя путинской архаичной идеи имперской России. Иными словами, геноцид в интересах путинской российской империи есть геноцид со стороны россиян-имперцев.
    Тактика геноцида была публично сформулирована Путиным в его интервью 4 марта 2014 года «Меня это не беспокоит, потому что мы не собираемся и не будем воевать с украинским народом… Послушайте внимательно. Я хочу, чтобы Вы однозначно меня понимали, если мы примем такое решение — только для защиты украинских граждан. И пускай попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, за которыми мы будем стоять сзади, не впереди, а сзади. Пускай они попробуют стрелять в женщин и детей! И я посмотрю на тех, кто отдаст такой приказ на Украине».
    Эта ордынская тактика творить мерзости прикрываясь женщинами и детьми из местного населения широко используется российскими террористами в нынешнем геноциде украинского народа на Востоке Украины — террористы, осуществляя нападения на армейские склады и блокпосты украинских военных подразделений, осуществляя перевозки боевиков и боеприпасов, ведя огонь по украинским вооруженным силам с территорий детских садов, церквей, школ, прикрываются женщинами и детьми.
    6 мая 2014-го года в интервью агентству Anna-News профессор Московского государственного университета имени М.В.Ломоносова Александр Гельевич Дугин, описывая якобы зверства украинцев, призвал их убивать. Буквально на 18-ой минуте интервью он заявил имея в виду украинцев, следующее: «Убивать, убивать, убивать. Больше разговоров никаких не должно быть. Как профессор я так считаю». Дугин, будучи, как он сам заявляет, уволенным из МГУ, продолжает настаивать на своей позиции 28 июня 2014 года в эфире LifeNews.
    28 июня глава общественной организации «Народное ополчение Донбасса» Павел Губарев на своем блоге выложил «Методическое пособие для борьбы против хунты (советы добровольцам)». Это, по сути, памятка начинающего террориста или российского фашиста, если хотите. Бесчеловечная и мерзостная методика изобилует такими рекомендациями: «…стреляйте не колеблясь, даже в заведомо несовершеннолетних и девушек. Они с вами так не поступают только потому, что тупые, они бы вас не пожалели, помните об этом…»; у добычи патронов «всего два таких способа — покупка и силовой отъем, либо путем грабежа, либо путем убийства того, у кого эти патроны есть…»; «...подъезжайте к КПП какого-нибудь «спецбатальона», ждите, когда оттуда что-нибудь выйдет, потом догоните и расстреляйте…». Здесь даже комментировать нечего. Причем надо полагать фраза «что-нибудь выйдет» это не описка, это определение отношения — ведь нелюди это не «кто-нибудь», это «что-нибудь». Остается заметить, что именно с этими людьми Президент России Владимир Путин призывает заключить перемирие и вести переговоры.
    Эти факты демонстрируют ответственность России за войну и геноцид на Востоке Украины как неразрывную связь слов и дел лидеров России и лидеров Востока Украины. Слова Президента России Путина об ордынской тактике привели к ее использованию террористами на территории Украины, поскольку Президент России публично дал добро не использование этой известной мерзкой тактики. Слова профессора МГУ по сути стали основой сепаратистской политики непримирения, которую террористы продемонстрировали во время перемирия, объявленного Президентом Украины с 20-го по 30-е июня 2014 года. Они действовали так, как и призывал Дугин — «убивать, убивать, убивать. Больше разговоров никаких не должно быть» — то есть убивали, отказываясь от диалога. Слова Павла Губарева описывают тактику действий террористов-сепаратистов на Востоке Украины и попытки распространения ее на другие территории Украины.
    Геноцид украинского населения российскими террористами происходит в циничной и жестокой форме, выходящей за пределы норм ведения войны. В геноциде на Востоке Украины российские террористы используют: убийство украинцев, заподозренных в симпатиях к Майдану и просто даже тех, кто говорит на украинском языке или имеет какую-либо украинскую символику; постановочные слепые расстрелы мирного украинского населения с фиксацией журналистами на видеокамеру; похищение и вывоз за границу украинских детей; принудительную мобилизацию отказывающегося воевать против своего народа местного украинского населения.
    Кроме того, что не может быть непосредственно отнесено к геноциду, также российскими террористами используются и иные мерзости: террор мирного населения, особенно тех, кто не поддерживает их действия; проявления ксенофобии к поддерживающим украинцев представителям других народов; пытки пленных; издевательство над пленными, фиксируемое на видео с последующей его публикацией; захват заложников; грабеж и насилие в отношении мирных жителей; мародерство; грабеж финансовых учреждений и инкассаторских машин; не имеющие военных целей подрывы железнодорожных путей и уничтожения объектов инфраструктуры.
    Особенно следует выделить новое средство слепого расстрела в провокационных целях информационной войны. Выглядит это следующим образом. Журналисты российских СМИ договариваются с террористами о необходимости постановочной съемки. Затем выбирается место атаки террористов на мирное население. Потом террористы производят слепые выстрелы оружием с большой поражающей способностью (артиллерийской установкой НОНА, установкой залпового огня «Град», минометами, артиллерией) против мирного населения. Журналисты все это снимают на камеру. После этого террористы вместе с журналистами исчезают с места событий, чтобы не попасть под огонь украинских войск. Отснятый материал с провокационными комментариями «вот как украинские каратели расстреливают мирных жителей» показывают по российскому телевидению.
    Пример Эдуарда Лимонова, точно так же осуществлявшего в 1992 году в гостях у Караджича слепой расстрел жителей Сараево, оказался заразителен для российских журналистов. Тогда это происходило по иным причинам, но запечатленный образ в ситуации аморальности российской журналистики сработал уже для провокационных целей.
    В этой войне информационная война стала составляющей частью геноцида украинского народа. Информационная война не является невинной, не является меньшим злом, не является просто словами. Информационная война, которая производит агрессию и ненависть к народу, неизбежно заканчивается геноцидом этого народа. Иначе говоря, этноцид, идентоцид и геноцид всегда существуют вместе. За этноцид и идентоцид в современных условиях и в современной войне нужно отвечать столь же строго, как и за геноцид.
    Причастность российских журналистов к участию в геноциде мирных украинских граждан очевидно должна стать причиной отдельного разбирательства в Международной федерации журналистов, а также в ООН.
    Способ, которым воюет Россия против Украины, годится лишь для того, чтобы превратить дружественный народ во врага на многие годы. Можно быть обманутым, обозленным, униженным и оскорбленным, но ведь всегда нужно помнить, что завтра с воюющим народом придется сотрудничать. Такие действия России не оставляют никаких шансов ни российскому народу, ни российской элите изменить отношения между народами в ближайшем будущем.
    Истерический вой, поднятый в российских СМИ по поводу якобы геноцида украинских вооруженными силами русских ополченцев на украинской территории, не имеет никакой внятной аргументации. 25 июня недалеко от с. Провалье Свердловского района Луганской области в непосредственной близости от линии границы российские пограничники расстреляли автомобиль «ГАЗель», в котором боевики с украинской территории пытались вернуться на территорию России. Украинские пограничники обратились с официальным запросом к российской пограничной службе по поводу расстрела пограничниками РФ российских боевиков. Украина до сих пор не получила никаких объяснений.
    Из этого можно сделать вывод, что Россия защищает русских террористов лишь на украинской территории. На своей же территории она их расстреливает, даже не арестовывая. То есть России они не нужны живыми на своей территории. С чего вдруг такой истеричный вой по поводу расстрела Украиной этих же террористов? Ведь Украина расстреливает террористов, имея на это все права — она защищает свою территорию. Здесь явно проявляются двойные стандарты России — с точки зрения российских СМИ, российские террористы подвергаются геноциду лишь на украинской территории, но когда на своей территории Россия сама их уничтожает, то это уже правомерная защита ее территории.
    Никто из россиян непосредственно не принуждается к осуществлению геноцида. Даже если Путин и разжег украинофобию, то вина за создание атмосферы лжи и ненависти по отношению к украинцам, приведшее к геноциду, целиком лежит на российской элите. Путинизм и рашизм не возникли сами по себе — Россия приняла это добровольно.
    Причем даже тем из россиян, кто непосредственно не участвовал в геноциде народов, не удастся в будущем все свалить на Путина. Потому как в большинстве своем они одобряли эту политику и поддерживали ее. То есть за Путиным никому не удастся спрятаться, никому не удастся переложить вину на Путина. Пока Путин не свергнут и не отвергнут большинством россиян, вина за войну лежит на всем российском народе. После свержения Путина России придется производить депутинизацию и дерашизацию своей элиты.
    Не существует таких государственных целей, под которые можно оправдать геноцид. Массовая ложь государственных СМИ в России не может быть оправданием для россиян. Если российский народ верил массовой лжи, то значит, был глух и слеп к происходящему в действительности. Российский народ хотел обманываться и обманывался.
    Между Украиной и Россией теперь кровь. Это действительность, в которой нам всем теперь придется жить.
    Политика нулевой терпимости и политика утилизация украинской гиперидентичности
    14 Jan
    Ответ на этноцид, идентоцид и геноцид Россией украинского народа должен быть жестким и бескомпромиссным. Практика нулевой терпимости к этноциду и идентоциду должна стать основой действий украинского гражданского общества, которое должно принуждать государство и украинских политиков к жестким мерам по прекращению этноцида и идентоцида России.
    Речь идет о введение практики лишения основных прав тех украинских граждан, кто публично высказывает антиукраинскую позицию, выступает за сепаратизм и поддержку терроризма в интересах России.
    Почему «чеченофобия» в России не имеет такого масштаба, как украинофобия? По простой причине — всем известен резкий и агрессивный характер чеченцев, которые за простую насмешку могут очень радикально разобраться с обидчиками.
    Почему существует разнузданная украинофобия в России? Из-за мирного, терпеливого и благодушного характера украинцев. Нам нужно перестать быть терпеливыми и благодушными. Нам нужно на любое украинофобское действие отвечать жестко, вплоть до физической расправы.
    Украинофобия россиян является прямой и непосредственной угрозой существования Украины. Нам нужно объявить нулевую терпимость к любым оскорблениям, унижениям, насмешкам над украинцами со стороны россиян. Цена за такие действия должна стать очень высокой. Политика «возмещения ущерба» должна стать непосредственным ответом на любые действия этноцида и идентоцида против украинцев.
    Вместе с тем, нам нужно четко представлять себе последствия и пределы нулевой терпимости — лишь до момента осознания Россией того, что она натворила. После этого, отношение Украины к России должно измениться.
    Сегодня гиперидентичность россиян неизбежно преобразует гипоидентичность украинцев в их собственную гиперидентичность. Украина может столкнуться с проблемой своей гиперидентичности после окончания российско-украинской войны точно так же, как это сейчас происходит в России. Последствия гиперидентичности Россия очень скоро ощутит — за угаром искусственной агрессии и ненависти всегда приходит сожаление, чувство вины и социальная депрессия.
    Однако в истории есть пример успешного решения этой проблемы по концепту Ежи Гедройца, который он предложил для поляков — обратить гиперидентичность поляков на прогрессорство в отношении украинцев и литовцев с тем, чтобы сделать их союзниками в европейской ориентации. Иначе говоря, Гедройц нашел способ утилизации гиперидентичности через прогрессорство в отношении соседних народов.
    В этом смысле мы уже можем видеть объект применения украинской гиперидентичности, которая рождается сейчас на наших глазах. Мы не должны инвестировать нашу гиперидентичность в русофобию, подобно тому, как это делали россияне. Это тупиковый путь, он делает из народа агрессивное тупое стадо, лишает его перспективы.
    Способом утилизации украинской гиперидентичности в послевоенное время должно стать прогрессорство Украины в отношении России. Прогрессорство является единственным способом выхода России из процесса архаизации и фашистского режима власти, поскольку сама она, очевидно, сделать это будет не в состоянии. Однако, чтобы получить позицию прогрессора, Украине нужно довести нашу революцию до конца и выиграть войну с Россией.
  5. Самогубство Росії як загроза всьому світові...............................................................
    14 Jan
    Гібридна війна – це характеристика, яку я використовую, але сам дуже не люблю таку характеристику. Я взагалі не люблю характеристики, які нічого не пояснюють. Гібрид — це коли ми не можемо зрозуміти суть і кажемо: там всього багато. Гібрид – це злиття багатьох сутностей і в цьому сенсі це не означує нічого.
    Я б назвав цю війну не гібридною, а зосередженою, війною конструктивістського плану. Тому що подібні речі описувалися задовго до того, як вони виникли. Війна, яку ми переживаємо — не фронтальна війна і не війна держави з державами, якщо це так і виглядає. Насправді це війна суспільства з суспільствами, де головну скрипку грає державна пропаганда. Пропаганда, фінансована державою в режимі авторитаризму, як ми це бачимо в Росії, і під керівництвом держави.
    14 Jan
    Катерина Саченко Це не гібридна війна, а високотехнологічна. У мене якось виникло питання: що означає слово самодєржавіє? За українською логікою - це сам собі держава.
    В Україні це трохи інакше, в Україні це контрпропаганда, причому вона меншою мірою державна, значною мірою суспільна, навіть почасти фінансована самим суспільством. І в цьому сенсі є принципова різниця.
    За визначенням «гібридна війна» не те, що не стоїть нічого, просто ми не можемо пояснити. З визначення «конструктивістська війна» випливає, що ми маємо перед собою різні форми.
    Людство напрацювало багато форм війн, починаючи від середньовічних, які велися проти фортифікаційних містечок і споруд. В цьому сенсі наша війна схожа на цю. З іншого боку, це не фронтальна війна, а війна, яка ведеться з використанням різних засобів. Тобто, коли в даний момент ми бачимо, що ситуація так складається і нам вигідно використати метод інформаційної війни, ми його використовуємо. Коли в даний момент нам вигідніше використати засіб суто гуманітарний, тобто послати гуманітарний вантаж, і під прикриттям цього вантажу ввести додаткову техніку, ми використовуємо цей підхід. Коли нам вигідно заслати диверсійні групи – ми засилаємо диверсійні групи, які виконують роботу. Потім коли вони повертаються, цю роботу продовжують, умовно кажуть, вже найняті ополченці, як їх називають. Але насправді це сепаратисти і терористи, тому що ця війна також ведеться і цими засобами.
    І в цьому сенсі поєднування багаття напрямків дає нам можливість конструювати війну по ходу того, як вона ведеться. Тобто постійно змінювати форму. І ця постійна зміна форм означає, що ми маємо не просто гібрид, гібрид – це коли всі форми використовуються одночасно і якось поєднуються. Конструктивна війна – це коли ми маємо безліч форм, і в кожен момент ви вибираєте ту форму, яка в даний момент найефективніша.
    Пропагандистський вимір може існувати тоді, коли він існує для всього світу. В середині Росії можуть розгорнути будь-яку пропаганду. Спочатку довести, що чорне – це чорне,біле – це біле. А потім довести, що чорне – це біле. А потім ще багато чого доводити.
    Ми також можемо це робити, але не робимо,бо війна гуманітарна також ведеться засобами правди. Отут спрацьовує те, на чиєму боці правда. Це дуже тонка річ. Ми маємо переконати місцеве населення, де йде війна, в тому, за ким правда. Якщо ми переконали, фактично, ми виграли війну.
    Отепер, коли населення Східної України напилося досхочу російського світу, побачили, що таке руський мир, можемо говорити про якийсь вибір, який є у них. Тому що дуже важко вірити тому, що говорять, коли ти бачиш протилежне. Обманювати можна протягом першого місяця, коли ще люди не знають хто стріляє. Але ж ви берете інформацію не тільки із ЗМІ. Взагалі міграція в цей період дуже підвищується. Приходять люди, вони кудись ідуть, кудись тікають, переміщаються. І, елементарно, розпитуючи інших, вони дізнаються, хто направду обстрілює. Це приховати неможливо. Ну перший місяць, два місяці можна було цим маніпулювати і казати, що це українці обстрілюють. А потім правда вилізає.
    На війні нема моралі, яка діє в мирний час. На війні діє принципово інша мораль: коли ви почали війну, ви маєте бути готові до того, що по вас також будуть стріляти. Питання полягає в наступному: хто постійно підживлює цю війну? Вже б давно зачистили терористів і давно би вже настав такий самий мир, який настає у Слов’янську, якби російсько-український кордон не перетинали нові БТРи і не заходили нові люди. От саме про це на Сході всі дізнаються дуже швидко. Це абсолютно чітке поняття, в якому рано чи пізно, але люди розберуться.
    Ми говоримо про те, як виграються війни. Війни виграються не через винятки і не через ту невелику масу людей, яка справді назавжди вірить Росії, що б Росія не зробила. Навіть якби вона туди ядерну зброю кинула, вони все одно скажуть, що це зробила Україна. Війни виграються тим, що більшість людей є людьми при пам’яті, і вони дуже швидко в цьому всьому розбираються, навіть в тій самій Росії.
    Вік бомбування, фактично, вже минув. Тепер люди дуже швидко розбираються в тому, що їм «викручують мізки», і вони перестають вірити в засоби масової пропаганди.
    Наявність позиції, яка сама може генерувати смисли, не піддаючись засобам масової інформації, пропаганді, контрпропаганді, є ознакою наявності позиції еліти. Еліта – це ж не якийсь прошарок суспільства, який є багатий і має владу. Еліта – це позиція, яка здатна бачити перспективи, знаходити універсальний зміст, управляти ситуацією, вирішувати кризові проблеми, коли вони настають. Це та позиція, причому вона може бути в різних місцях. Тобто ми звикли, що ми дивимося на Парламент, Президента, а позиція еліти може бути не в тих місцях.
    Зараз так сталося, що позицію еліти займають люди не в місцях офіційного управління. Цей час, революційний, військовий,воєнний, породжує людей, які здатні вирішувати ці проблеми, здатні управляти цією кризовою ситуацією. Інакше кажуть, здатні розробляти стратегії військової перемоги і втілювати їх у життя. Саме ці люди висунуться на перший план, вже висуваються. Вони здобувають авторитет і саме вони починають управляти ситуацією. І це найстрашніше для так званої офіційної еліти, тому що це ті, хто починає претендувати на їх місця. А це означає, що, навіть якби еліта хотіла оминути люстрацію, то цього вже не вдасться. І те, що навіть Парламент зрозумів, що, якщо вони добровільно не проголосують, то ситуація може для них закінчитися дуже погано: просто фізичним знищенням.
    14 Jan
    Еліта народжується http://obozrevatel.com/society/37841-vunderkind-otkazalsya-ot-nemetskogo-granta-i-razrabatyivaet-pribor-dlya-ukrainskih-soldat.htm - тепер залишилося допомогти їй зайняти місце офіційного управління. Які є роздуми з приводу питання: Пошук і ідентифікація антикризової еліти і яким шляхом антикризовій новонароджуваній еліті зайняти місце офіційно в управлінні?
    Розуміння того, що вся еліта, та сама еліта, яка довела ситуацію до цього, яка розікрала країну, яка довела ситуацію до бунту, до війни, саме та еліта сьогодні переживає поразку і розуміння, що вона не може залишитися ані при владі, ані при багатствах.
    Коли в Росії ставиться завдання створити паралельну реальність, у якій Росія велика, незалежна, може робити, що хоче, спочатку її створюють. А потім це не так просто згорнути, як це здається на перший погляд. Тому що всіх влаштовує та реальність, еліту також. І еліта попадає під цю самовпевненість і втрачає зв’язок з реальністю. Росії вдається зомбувати країну, але не вдається зомбувати весь світ. І це проблема, бо, коли вони виїжджають, вони виглядають неадекватними.
    Хто перемагає у будь-якій війні? Перемагає завжди той, на чий бік схиляється весь світ або більша частина світу. Великий потенціал був у націонал-соціалістів і фашистів. Вони завоювали багато. Але решта світу не була на тому боці. Тоді грає той фактор: а на чий бік схиляються упокорені країни? І в один момент потужні країни-завойовники опиняються в ізоляції. Інакше кажучи: завжди у світовій війні перемагає світ.
    Я зараз не бачу шансів для Росії виграти цю війну. Навіть якщо буде задіяна ядерна зброя. Мені здається, що Росія захотіла покінчити життя самогубством. Якщо звернути увагу на російську літературу останніх 10-15 років – реваншизм. І держава не ставила такого завдання,це була загальнонаціональна істерія.
    Сюжет приблизно такий: хтось за допомогою якихось технологій попадає в часи Сталіна і намагається переграти. Цей реваншизм був зумисне розкручений. Це була робота не лише політичної еліти, але цілого суспільства. Якби ці книжки не читалися – вони б не писалися. А вони писалися і читалися. І тут момент істини настав: або ми (росіяни) повертаємо собі все, що ми втратили, або зазнаємо повної поразки і краху. Це яскравий приклад самогубства. Раз нам (росіянам) не дозволено бути великою країною – и заберемо з собою весь світ.
    Це страшні речі, але ми маємо розуміти, що ці речі неодмінно можуть виникнути. Країна, яка погодилася на самогубство, небезпечна для цілого світу.
    14 Jan
    Igor Bugovsky Біда Росії в тому, що там з давніх-давен створені умови для висування на високі пости дурнів і мерзотників, а справжні еліти не мають можливості хоч якимось чином вплинути на хід історії.
    У нас було не краще, але революція дала ту шпаринку, через яку до реальної влади прийшла горстка розумних і успішних. Нинішній роїссі теж потрібна революція, або катаклізм. Інакше може бути біда і для нас особливо
    Принципової різниці між завоюванням Путіним частини України, чи навіть цілої України, і залишенням при владі колишніх представників еліти, які розкрадали цю країну і доводили її до війни, нема. Наприклад,якщо ви в якомусь вигляді залишаєте при владі представників «Партії регіонів» — то це той самий Путін, тільки не одразу. Еліта має бути покарана відстороненням від влади і від грошей. Не тому, що це – помста, а тому що при збереженні, завершення Революції просто неможливе. Війна, не війна – значення це не має.
    Найгірша загроза для нас, це коли на території України світові сили вирішать розібратися. З одного боку будуть російські війська, з іншого – натівські, американські, європейські. І в цих лещатах пів-України може бути знищено.
  6. Агония России...................................................................................................................
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    АГОНИЯ РОССИИ
    14 листопада 2014, 12:45
    Я не русский. И может быть поэтому я вижу то, чего русские не видят – агонию нынешней России.
    Я вижу агонию великой страны, на достижениях которой я вырос, гении которой были моими учителями, книги которой остаются моим духовным богатством, и сентимент к которой во мне не умирает даже после того, как моих братьев украинцев русские убивали в этой глупой, истеричной и насквозь лживой войне.
    Без надежды на отклик
    14 Jan
    Когда я писал о России, я надеялся на отклик. Специально писал на русском и продвигал в России. Я ждал. Я много месяцев ждал. Я надеялся на сущностный и сложный разговор с российскими интеллигентами, интеллектуалами и мыслителями. За этот год я написал следующие работы о нынешней России: "Россия во лжи", "Пять ошибок России по отношению к Украине", "Война идентичностей в Украине и России", "Ядерный шантаж России", "Травмы России в XXI веке", "Зомбирование в России и как с этим жить дальше", "За что воюет Россия?", "Война России против Украины", "Весна человечества против русской весны", "Проблемы идентичности России".
    Я проделал немалую интеллектуальную работу для России. Вопреки некоторым обвинениям, эту работу мне никто не заказывал и никто не оплачивал. Я провел ее на собственный страх и риск, переживая угрозы физической расправы, мелкий шантаж и вездесущий троллинг. Я ставил вопросы, формулировал проблемы – в общем, я предъявлял мыслительные вызовы российским интеллектуалам. И я думал, что заслуживаю разговора, пусть непубличного, но хотя бы приватного.
    Однако разговора не получилось. Никакого. В ответ мне было лишь звенящее молчание.
    Не знаю, слепые ли нынешние русские интеллектуалы, глухие ли. Но то, что русские интеллектуалы сегодня немые, это точно.
    Среди российских интеллигентов немало смелых людей – таких как Макаревич, Невзоров или Собчак. Но в этой ситуации важна была позиция интеллектуалов-мыслителей России. И вот как раз мышление в России и перестало быть отзывчивым.
    Именно то, что российские интеллектуалы дезориентированы, находятся в депрессии и неспособны на активную смысловую коммуникацию, сподвигло меня на подозрение об агонии страны.
    Страх смерти России
    14 Jan
    Страшна для России не война, – это вообще ее почти нормальное состояние. Страшна для России не ложь, – этого было в ее истории много. Страшны для России не слепые пророки и не деспотичная власть, ведущие к безвластию и смуте. Страшны для России безмыслие, бездушие, съедающая ее изнутри истерия реваншизма и ненависть ко всему миру.
    Живые души могут пережить и безвластие, и смутное время, и диктатуру, и ложь, и войну. Омертвевшие души ведут Россию к смерти. Отказ от мышления делает смерть России неотвратимой.
    Мое подозрение таково – Россия собралась совершить коллективное самоубийство. Россия собралась сделать суицид весомо, феерично, в предельной низости и подлости, в таком невыносимом преступлении перед человечеством, что многие будущие поколения будут вспоминать эту страну с содроганием и отвращением.
    Мне кажется, что думающие русские люди смирились с гибелью России как с неизбежностью. Они думают приблизительно так: Россия в таком виде не нужна никому, даже самой себе, и опасна для мира. Пусть Россия погибнет, но эту гибель будут помнить долго. Эдакое геростратово извращение.
    Однако даже такой подход нуждается в промысливании. Похороны России это очень сложное предприятие – не менее сложное, нежели сохранение жизни страны. Если Россию не захоронить культурно, она может унести с собой в могилу целый мир.
    Россия не может тихо и мирно скончаться. Россия всегда жила в надрыве, и умереть она может так же.
    Никогда раненый не бывает так страшен, как в предсмертной агонии. Именно в последние мгновения раненные способны на сверхусилия, чтобы совершить то единственное действие, которое кажется осмысленным перед смертью.
    Новороссия и стала такой предсмертной судорогой России.
    Новороссия как исторический тупик
    14 Jan
    Новороссия изначально не была позитивным планом страностроительства, рассчитанным на длительную перспективу. Новороссия изначально была желанием потешить извращенную великорусскую имперскую гордость.
    Хотят ли русские войны? – пелось в песне моего детства. Я и подумать не мог, что русские захотят войны. И захотят войны именно потому, что они победили в той войне, о которой была эта песня. Когда гордость великороссов загоняется в туннель триумфа последней войны, для уязвленной на фоне остальных цивилизационных поражений гордости новая война становится неизбежной.
    Крым Украина России позволила оккупировать во время своей слабости и беззащитности после произошедшей революции. Позарившись еще и на Новороссиию, Россия обнаружила, что сил ее уже не хватает.
    Так произошел пассионарный надлом.
    В поэтическом экстазе с мертвящим изяществом лжепророк Дугин написал об этом так: "Мы глубоко больны, и каждая попытка собраться с силами, прийти в себя вызывает чудовищную реакцию. На Крым нас хватило. И это было прекрасно. На Новороссию не хватает. И это страшно. Так как обесценивает все предыдущее. Как будто подбитая птица пытается взлететь, отрывается от земли, отчаянно машет крыльями и... снова срывается вниз. В ад предательства, немощи, сговора. Силы на исходе, а впереди холода, голод, неопределенность, а также смерть, смерть и смерть... Как с этим справиться, и где искать спасения преданной Новороссии, когда надеяться больше не на кого – а из родной России мерцает лишь осклабленная физиономия циника Суркова и молчание Путина, ставшее гробовым".
    Новороссия это ошибка России. Новороссия это позор России. Новороссия это агония России.
    Какова идея Новороссии? Есть ли у нее вообще идея? Или идеей является сама бессмысленная война, а Новороссия лишь театр этой войны?
    Русских перестали понимать во всем мире. Русские сами себя уже не способны понимать.
    Русские, как вас понимать?
    14 Jan
    Вы, русские, много сил положившие на создание СССР, потеряли его из-за собственного глупого упрямства, косности мышления и неспособности признавать ошибки. Вы, русские, потеряли доверие большинства советских республик именно из-за отказа от мышления, из-за неспособности предложить новый миропроект, осуществить инновации мирового уровня.
    Вы, русские, много и самозабвенно критикуете США. Их есть, за что не любить. И за то, что подобно вам, суют свой нос в каждую дыру, навязывая свою демократию. И за то, что подобно вам, оказались столь же бессильными в нынешнем мировом кризисе. И за их консюмеризм, который вы почему-то не желаете замечать у самих себя.
    Однако давайте посмотрим на последние два-три десятилетия. Компьютер, Интернет, 3d-принтер, электромобиль, социальные сети – все это инновации предельного уровня, существенно меняющие наш мир, которые предложили именно США.
    Вы пытались что-то предложить в нанотехнологиях. Но ничего, кроме громадного мыльного пузыря и разворовывания денег, вы так предложить и не смогли.
    Все, что вы смогли хоть немного продвинуть в своей стране, это некоторые виды вооружения. Уж не знаю, смеяться над этим или плакать.
    Вы, русские, за несколько сотен лет так и не смогли освоить ни Сибирь, ни Дальний Восток. Ваше бездействие в Сибири и на Дальнем Востоке настолько очевидно для вас самих, что вы даже уже не уверены, что сможете удержать эти территории от их медленного захвата Китаем.
    Зачем же вам Новороссия? Чтобы высосать из нее все ресурсы, обеспечив России более комфортное умирание?
    Посмотрите, что вы сделали на Донбассе. Вы уничтожили массу людей, огульно обвиняя в этом украинцев. Вы разрушили значительную часть инфраструктуры Донбасса. Вы залили шахты водой. Вы вывезли оборудование ряда стратегических предприятий. Вы ведете себя как мародеры. Вы ведете себя так потому, что не уверены, что сможете оккупировать эти территории и удержать их.
    Вы, русские, не просто мародеры, вы засиратели. Вы засрали территорию России, не умея ни элементарно убирать ее от мусора, ни восстанавливать разрушенные дома, ни облагораживать территорию. Выкачивая ресурсы из территории, вы ничего в эту территорию не вкладываете.
    Мы, украинцы, конечно же, не такие чистюли, как немцы или поляки. Но у нас территория хотя бы не такая засранная, как у вас.
    Зачем вам, русские, новая территория, если с имеющейся вы не справляетесь? Чтобы выкачивать ресурсы, позволяя несколько десяткам семей в России богатеть, а остальным на крохи от этого богатства тихо спиваться?
    Посмотрите на все территории, куда вы приходили после распада СССР, – Приднестровье, Южная Осетия, Абхазия, Донбасс. Везде вы разрушали мирную жизнь, создавали конфликты, убивали мирных жителей и опустошали территории. Крым пока является исключением лишь потому, что Украина не имела сил сопротивляться. Но Крым лишь временно будет исключением.
    Это не территориальная экспансия. Это территориальное паразитирование. В этой паразитарной логике территорию можно лишь прожирать и засирать.
    Единство русского языка в такой логике оказывается лишь поводом для прихода на русифицированные территории, чтобы на них затем паразитировать.
    Существует ли вообще в России мышление, которое в позитивной логике бы объясняло ее территориальные притязания в контексте мировых изменений, включающих снижение роли государства, разрушение геополитики?
    Попытка осмыслять происходящее в России
    14 Jan
    Давайте рассмотрим так называемую валдайскую доктрину Путина, сформулированную им 24-го октября 2014 года в Сочи.
    Главный тезис – "мир будет и дальше погружаться в хаос, если основные игроки политической арены не поймут необходимость нового мироустройства". Наверное, нужно было ожидать предложения нового мироустройства – новой структуры международной безопасности, новой роли ООН, нового мирового правительства, нового мирового банка, нового мирового суда и т.д.
    Однако в речи Путина нет НИ ЕДИНОЙ СТОЯЩЕЙ ИННОВАЦИИ. Только критика. Только нигилистическое отрицание. Только негодование.
    Эта речь не была положительно воспринята некоторыми русскими интеллигентами. Однако их голос потонул в голосе всеобщего "одобрямса".
    Новый антиамериканизм не является чем-то новым. Отказ России от соблюдения каких-либо мировых правил общежития работает лишь на разрушение мировой системы, а не на созидание новой. Путин хочет сказать следующее – Россия делает с Украиной то, что США делали с другими странами.
    Эта негативная и реваншистская в своей основе логика строится таким образом: Россия создает хаос в мире потому, что этот хаос создают США. Так думать не просто опасно, так думать просто глупо. Кроме хаоса в действиях США, есть и созидательные действия.
    А каковы созидательные действия России? Что же все-таки предлагает Путин?
    Он работает на раскол Запада, предлагая Европе (а не США), создание единой ПРО, единого пространства безопасности от Лиссабона до Владивостока, обмен активами, борьбу с совместными угрозами.
    Путин уже предлагал нечто подобное ранее, когда было доверие между Россией и Европой. В нынешней ситуации это выглядит не просто как иезуитство. Иезуитство это высокорефлексивная и многоходовая манипуляция. Это выглядит как ложь и глупость.
    Таким образом, в трудной для России ситуации ее национальный лидер демонстрирует нигилизм, реваншизм и глупость. Столь явно демонстрируемый национальным лидером отказ от мышления превращает его в столь драматичной мировой ситуации в чудовище, мирового злодея и лицемерного лжеца.
    Путин завел Россию в цивилизационный тупик, обратившись к самым низменным ее желаниям – демонстративного имперского величия, территориального паразитирования и мировой безнаказанности.
    Не менее сильный удар в самое сердце России нанесла православная церковь.
    11 ноября 2014 года по итогам заседания XVIII Всемирного русского народного собора, посвященного теме "Единство истории, единство народа, единство России" была принята "Декларация русской идентичности": "русский – это человек, считающий себя русским; не имеющий иных этнических предпочтений; говорящий и думающий на русском языке; признающий православное христианство основой национальной духовной культуры; ощущающий солидарность с судьбой русского народа"
    В основу русской идентичности кладется избирательная историческая память: "Каждый русский чувствует глубинную эмоциональную связь с главными событиями своей истории: Крещением Руси, Куликовской битвой и одолением Смуты, победами над Наполеоном и Гитлером. Особо отметим, что гордость за Победу 1945 года является одним из важнейших интегрирующих факторов современной русской нации".
    Должен ли русский помнить лишь победы? Не ведет ли такая избирательная память к огромным и катастрофическим заблуждениям? А как же слова русского пророка: "Другие по живому следу; Пройдут твой путь за пядью пядь; Но пораженья от победы; Ты сам не должен отличать"? Вдумайтесь в эти слова Пастернака. Перефразируя его, можно сказать русским – быть великими некрасиво, не это поднимает ввысь.
    Куда ведет русских такая избирательная память? Отличать победы от поражений, выделять победы и отбрасывать поражения это значит "сотворять себе кумиров", сеять фанатизм почитания империи и самодержцев, забывать поражения, тем самым игнорировать исторические ошибки, и лишаться исторического опыта, который возникает лишь из рефлексии ошибок, а не из почитания побед.
    Лишение народа исторического опыта в этом почитании побед это самое страшное надругательство над его самосознанием, которое только бывает. Фактически это подготовка народа к коллективному самоубийству. И то, что в этом участвует русская православная церковь, это не просто кощунство, это сатанинское действие.
    Одним из определений в "Декларации русской идентичности" собственно русскости является "солидарность с судьбой русского народа". В заочной дискуссии Бжезинского-Зевелева, о которой я писал статью, это называлось секьюритизация идентичности.
    Защита русских в других странах это политическое предприятие. Однако в таком контексте секьюритизация через общность судьбы оказывается более глубинным. Требование солидарности с судьбой это экзистенциальное предприятие. То есть солидарность с судьбой в идентичности русского означает не только жить вместе, но и умереть вместе. Иначе говоря, русские не только пытаются защитить русских на Донбассе, но и предлагают им вместе с Россией умереть.
    Поэтому возникает принципиальный философский вопрос – что сильнее жизнь или идентичность? Понятно, что если смысл идентичности позитивен, то идентичность сильнее жизни. А если смысл идентичности сомнителен или суицидален?
    Если страна совершает коллективное самоубийство, должен ли я быть предан такой стране, или мой долг перед Богом противиться ей ради высших ценностей – жизни и добра.
    Вот вам, русские, вопрос – должен ли русский быть солидарен со своим народом, пожелавшим совершить коллективное самоубийство?
    Как говорят русские методологи, хорошо поставленный вопрос может стоять долго.
    14 Jan
    Обсуждение:
    • Ответ Олега Георгиевича Бахтиярова
      14 Jan
      Олег Георгиевич Бахтияров прислал мне в воскресенье 16-го ноября 2014 года письмо с вложением отзыва "Об агонии, родах и прохождении сквозь агонию" в качестве ответа на мою статью "Агония России" с правом цитировать его. Поэтому я решил любезно воспользоваться его предложением и подискутировать с ним.
      Он пишет: "Для начала справка: я русский. И для меня как русского "Россия – священная наша держава", как поется в гимне. Россия – не отражение нас как народа и не обслуживающий нас персонал. Россия – это наше произведение".
      Затем он метафоризирует смерть России: "Вопрос не в том, "как оно есть", а в том, что мы хотим из "того, что есть" сделать. Налицо исчерпанность исторических моделей. С этим можно смириться, а можно поставить задачу – преодолеть, "пройти сквозь". В каком-то смысле "пройти сквозь смерть"...
      В той точке, до которой Россия дошла, возможно либо последовательное умаление себя (идея, отнюдь не чуждая части русских националистов) до национального государства, либо, наоборот, увеличение себя за пределы того, что было. Не территориальное увеличение – на Земле для этого просто нет места – а бросок в сторону чего-то совершенно нового, Иного.
      Реализация идеи русского национального государства означает, что страна станет лишь существовать и воспроизводить себя, а не создавать Иное. Отказ от созидания Иного – это отказ от собственной природы, от русской природы. Это и есть суицид. Но для того, чтобы пройти к этому Иному, нужно сначала вернуться к имперскому статусу (Империя – это всегда универсальный проект, а не сумма покоренных территорий), отказаться от статуса нуль-России. Отказ от имперских претензий и от собственной сферы интересов за пределам России ведет и к утрате возможности консолидации опытов позитивного существования, отрицательного существования и нулевого существования, а значит и оснований для "прорыва сквозь". Поэтому Россия не могла не вмешаться в украинские события. И Россия вмешалась. Неумело, допустив по меньшей мере три ошибки, но вмешалась..."
      О трех ошибках Бахтияров пишет в сносках:
      "Ошибки:
      • не была создана сеть пророссийских организаций, вместо этого они загонялись под ПР;
      • не была проявлена солидарность с народной частью Майдана (именно с народной частью, а не "евросоставляющей");
      • не был определен в качестве союзника праворадикальный сегмент."
      Это не ошибки, а именно иллюзорные ошибки. То есть в отношении них есть иллюзия, что их можно было не совершить.
      Первая иллюзия ошибки: не была создана сеть пророссийских организаций
      14 Jan
      Первая иллюзия ошибки России в Украине.
      Россия не может создавать за пределами своей территории то, чего не существует на ее территории. Сети действия – это не русское преимущество, это украинское преимущество. В России есть лишь иерархические группы "одобрямса" режима Путина, инициированные и поддерживаемые российским телевидением. Эти иерархические группы принципиально несетевые (они даже в социальных сетях выглядят маргинальными, истеричными и агрессивными, разрушая сетевую организацию напрочь).
      Это Украина умела и умеет создавать сети действия (волонтеров, включенных в том числе в социальные сети). А Россия это делать не умела и не умеет. По факту, а не по разговорам и намерениям. Такой благоприятной ситуации для проникновения российской агентуры и российских групп влияния на территорию Украины, как это было при кровавом президенте до революции, у России уже не будет никогда.
      Именно неумение России, а не сопротивление со стороны украинской власти или украинского общества, не позволило простраивать сети действия российских агентов. Именно архаичность России в уровне развития гражданского общества сделала невозможным победить украинское гражданское общество в дореволюционной ситуации. Так что это иллюзия ошибки. Это не ошибка действий России. Это невозможность такого действия России.
      Вторая иллюзия ошибки: не была проявлена солидарность с народной частью Майдана
      14 Jan
      Вторая иллюзия ошибки России.
      Солидарность с народной частью Майдана вне евросоставляющей была в принципе невозможной. Просто потому, что "евросоставляющая" это и был украинский народ. Понятно, что российские СМИ постоянно хотели разделить майдан на якобы "евросоставляющую" и некий "народ".
      В действительности такого разделения не было – в том смысле, что "неевросоставляющая" ("Антимайдан" и титушки) как виртуальный "народ" была малоинициативна, загнана в "гетто" за пределами Майдана, проявляла себя исключительно в бандитских действиях. Еще большая поддержка такого "народа", которая кстати была в российских СМИ, ничего бы не изменила. Сложно издалека (из России) доказать людям, находящимся внутри ситуации, что "титушки" и "Антимайдан" это правильный народ.
      Третья иллюзия ошибки: не был определен в качестве союзника праворадикальный сегмент
      14 Jan
      Третья иллюзия ошибки.
      Праворадикальный элемент Украины теоретически мог бы стать союзником лишь праворадикального элемента в России. Но это лишь теоретически. Российские националисты легко находят общий язык с французскими националистами, потому как эти две страны далеко друг от друга, и они весьма редко в истории нападали друг на друга. Праворадикалы в Украины в отношении России являются наиболее радикальными. Если основная часть украинского народа выражает позицию, что мы воюем с режимом Путина и с имперской идеей, то праворадикальная часть Украины воюет не только с режимом Путина, а с россиянами.
      Праворадикалы вообще отрицают возможность дальнейшего существования России, потому что теперь очевидно, что ее существование отрицает существование Украины. Это показало изменение отношения украинского общества к праворадикалам. Если Россия потратила огромное количество денег и усилий, чтобы раскрутить "Правый сектор" как основную угрозу для России, чтобы показать фашизацию Украины, то украинцы на президентских и парламентских выборах вообще отказали в доверии не только праворадикалам ("Правому сектору"), но даже умеренным правым (партии "Свобода").
      Заметим на полях: какой же в Украине фашизм, если условно фашиствующие политические силы теряют какое бы то ни было доверие избирателей? Поэтому эта возможность тоже иллюзия. Праворадикалы Украины могут быть союзниками российских националистов только в одном процессе – процессе территориального распада России и преобразовании его в более мелкое национальное русское государство. Если это имеется в виду, тогда да, это была ошибка. Но здесь еще не все потеряно.
      • Россия не могла не вмешаться в украинские события
        14 Jan
        Бахтияров "Россия не могла не вмешаться в украинские события"
        14 Jan
        Тут нужно просто логически подумать. Если, как пишет Бахтияров, – "Россия не могла не вмешаться в украинские события", то нужно далее продолжать мысль – теперь Украина не может не вмешаться в российские события. Если Россия сочла уместным учинить территориальный раскол Украины, то Украина считает уместным произвести территориальный раскол России.
      • Для России Крым и Новороссия – часть начальных операций по выходу из комы
        14 Jan
        Бахтияров пишет: "Для России Крым и Новороссия – часть начальных операций по выходу из комы, символика этого выхода, независимо от позиции и политики политического руководства."
        14 Jan
        Дацюк Вот здорово! Оказывается Россия решила решать свои проблемы за счет разрушения территориальной целостности Украины и гибели тысяч украинцев. Почему за наш счет? Хотите положить своих русских, пожалуйста. У вас для этого есть все возможности – начните третью чеченскую войну, первую татарстанскую, первую тувинскую, первую дальневосточную, первую сибирскую. У России много возможностей получить возможность выхода из комы за свой собственный счет. При чем здесь Украина?
      • Война с Россией обеспечила рождение Украины как государства
        14 Jan
        Бахтияров пишет: "А теперь об Украине. Украина рождается как государство. Рождается, как и положено, в судорогах. Границы Украины очерчены уже не красными чернилами, а кровью. (Скажу, может быть цинично, но именно война с Россией обеспечила эти роды, так что при всех очевидных и несовпадающих оценках роли России в этой войны разными сторонами, мета-оценка, "оценка сверху", скорее всего представит Россию в качестве акушера.)
        Консолидация политической нации налицо (при всем околореволюционном хаосе). И консолидация истории тоже. Более того, она рождается со своим проектом, который пока контурно формулируют только немногие интеллектуалы. Выжить после родов Украина сможет лишь реализовав нечто принципиально новое. Это новое естественным образом противопоставлено русскому проекту (иначе украинский проект просто опять растворится в русском), и европейским стремлениям (в старческой Европе Украина растворится и как народ, и как государство).
        Вот тут точка возможного соприкосновения Будущей России (ТрансРоссии, если она состоится) и будущей Украины (если она начнет создавать нечто невиданное и неслыханное) – солидарность созидающих Иное. Но это Иное глубоко различно. Для Украины это ее первый проект. Для России уже четвертый, "которому не бывать" по всем правилам и который теперь нужно осуществить вне правил".
        14 Jan
        Сергей Дацюк
        Это логика навыворот. Некто муж отец семейства видит, что он не может решить проблемы с многодетной семьей, он идет, бьет соседа, убивает его жену и детей, чтобы тот, свободный от своей семьи, приобрел новую идентичность свободного человека и злость на того, кто его побил, пришел и решил его проблемы в семье, может быть даже за счет сокращения его многодетной семьи. Это чудовищная логика.
        Может Украина еще должна поблагодарить Россию и лично Путина за консолидацию украинского общества, все простить и зажить с Россией дружно?
        Спасибо, не нужно. Украина бы достигла этой консолидации и без войны. Это бы заняло больше времени, но не было бы убито столько людей, не было таких территориальных потерь, не было потерь доверия между странами.
        Главная ошибка России – это архаичная имперская идея в новом сетевом мире. Не бывает сетевых империй. Сеть не империализуется. Сети соответствует иное – сетевое неимперское мышление. Сети соответствует иное – сетевое ненациональное мышление. Сеть не национализируется.
      Письмо Олега Георгиевича снова продемонстрировало движение в архаичных схемах имперского мышления, которое пытается себя домысливать в схемах русского национализма. Эти схемы мышления мало того, что обе архаичны, так еще и некомплементарны. Русский национализм противоречит русскому империализму.
      Ошибки бывают, когда мышление правильное, а при его применение возникает сбой (по-разным причинам). У России не ошибки, у России неадекватное мышление.
      Я снова повторяю, что агония России состоит не в санкциионных экономических потерях, не в отсутствии успехов развития, а в потере позиции мышления, потере способности к мыслительным инновациям.
      Комментарии читателей моей статьи свидетельствуют о глубинном непонимании того, что я написал. Я не ищу собеседников в России, я не ищу признания как публицист, мне достаточно философии для самореализации. Меня интересует не беседа о России вообще с "ватниками" или "вышиватниками". Меня интересует фундаментальный разговор с российскими интеллектуалами о судьбе России.
      Агония России состоит в молчании именно интеллектуалов, становящемся гробовым.
      Смерть любой страны начинается с отказа от мышления. Все остальное – политические и региональные войны, экономическая деградация, социальное разобщение, территориальные потери – лишь оформление смерти мышления.
  7. Проблемы идентичности России..................................................................................
    14 Jan
    Сергей Дацюк Источник
    Правовые основания старого мира больше не годятся для оформления и гарантии безопасности коллективных идентичностей. Само современное международное право является результатом представлений времен Холодной войны. Это позволяет России дезориентировать Запад не только в информационной войне, но и в консциентальной войне. Россия вводит в заблуждение весь мир не только информационно, но и концептуально.
     
    Часть 1. Крушение старых правовых оснований для коллективных идентичностей
    14 Jan
    Статья Зевелева и ее критика Бжезинским
    14 Jan
    16 июня 2014 года в Центре Уилсона состоялась конференция под заголовком «Взаимная безопасность под вопросом? Россия, Запад и архитектура европейской безопасности» (Mutual Security on Hold? Russia, the West, and European Security Architecture), где выступил доктор Збигнев Бжезинский.
    Выступление Збигнева Бжезинского было посвящено критике статьи Игоря Зевелева «Границы русского мира» (есть перевод на английский, очевидно прочитанный Бежизинским), вышедшей 27 апреля 2014 года на сайте «Россия в глобальной политике». В своем выступление Бжезинский утверждал, что статья Зевелева совместно издана Российским советом по международным делам, Советом по внешней и оборонной политике в сотрудничестве с «РИА-Новости».
    Игорь Александрович Зевелев — доктор политических наук, руководитель филиала фонда Макартуров, который является скорее западной структурой, нежели имеет какое-то отношение к перечисленным Бжезинским российским структурам — Совету по международным делам, Совету по внешней и оборонной политике и «РИА-Новости». Все эти структуры относятся лишь к веб-сайту «Россия в глобальной политике», который просто использовал статью прозападного ученого, написанную привычным для Запада языком. Это скорее похоже на спецоперацию России по интеллектуальному дезинформированию Запада.
    России как стране, разрушающей мировой порядок, нельзя верить, когда она говорит о своей идентичности. Значительную часть содержания своей идентичности она скрывает от мира, а ту часть, которую предъявляет, приспосабливает к правовым реалиям Запада. Сегодня Россия не только фундаментально врет в СМИ, она еще и фундаментально врет о своей идентичности за пределами своей страны: ее сообщения миру об идентичности являются неполными, извращенными, приспособленными к западному мышлению благодушными выдумками.
    В настоящее время я не знаю ни одной интеллектуальной работы в России, которая бы прямо, открыто и полно отвечала бы на вопрос — за что Россия воюет, почему она вдруг ополчилась против целого мира. Этот вопрос стал главным для моей работы «За что воюет Россия?». Эта работа — результат анализа и исследования идей российской идентичности на основании собственной оценки интеллектуальных дискуссий в России. Чтобы написать такую работу, нужно было иметь опыт включенного наблюдения России на протяжении многих лет. В этой работе были выделены основные идеи российской идентичности, за которые Россия сегодня готова воевать с целым миром — ретроимпериализация, фундаменталистское политическое православие, великодержавное евразийство, культуртрегерский «Русский мир» и радикальная архаизация.
    Мало того, многие россияне вполне могут оспаривать именно такой состав идей, поскольку многие из этих идей даже в называемом виде выглядят нелицеприятно для России. А официально российская власть вряд ли согласится, что все эти идеи — «империализация», «православие», «евразийство», «Русский мир», «архаизация», да еще и в негативной оценке — ретроимпериализация, фундаменталистское политическое православие, великодержавное евразийство, культуртрегерский «Русский мир» и радикальная архаизация — являются структурой российской идентичности.
    Давайте посмотрим на то, как Бжезинский понял религиозный контекст российской идентичности — «сильная приверженность к определенному религиозному учению, гораздо более сильная, чем на Западе, где религия представляет собой часть более сложного общественного устройства». Это принципиальная ошибка. Проблема религиозного контекста российской идентичности не в том, что в ней более сильная приверженность религии. В Европе приверженность религии находится между очень высокой в Польше и очень низкой во Франции. Едва ли это мешает европейским странам понимать друг друга.
    Проблема религиозного контекста российской идентичности в том, что ее официальная религия подверглась сильной архаизации — Россия не просто оказалась привержена православию, она свалилась в фундаменталистское политическое православие. То есть здесь две существенные проблемы — 1) фундаментализация религии; 2) отказ от секуляризации — которых в принципе нет ни в Европе, ни в США, и которые понять западным странам, специально не осуществляя включенное наблюдение в России, весьма непросто.
    Второй аспект отличия России от Запада, который Бжезинский увидел — это «осуждение изменений в отношениях между полами и внутри полов». Этот аспект понят Бжезинским как некоторая аберрация, которая между тем позволяет вести разговор о России как об отдельной цивилизации. Однако под осуждением Россией половых изменений в мире нужно понимать отнюдь не критику полово-гендерной свободы, каковой она есть на Западе, но нечто большее — агрессивное и радикальное неприятие всякой полово-гендерной свободы.
    В России всерьез утверждают, что вступление Украины в Европу в обязательном порядке принуждает ее проводить гей-парады на улицах городов. «Половой вопрос» в России есть неизбежное следствие принципиально иного и более глубокого процесса — архаизации мышления и всей совокупности социальных отношений. Иначе говоря, «половой вопрос» является лишь индикатором фундаментальных архаичных ориентаций в России, он свидетельствует о более глубинных изменениях в мышлении, самосознании и самоориентации россиян.
    Бжезинский в принципе не увидел еще три важных отличия «большой российской цивилизации» от Запада — это ретроимпериализация, великодержавное евразийство и культуртрегерский «Русский мир». Ретроимпериализация проявляется как политический дискурс с опорой на историю и территорию российской империи и СССР. Великодержавное евразийство проявляется как возвращение к геополитике, существовавшей в мире до поражения СССР (России) в холодной войне и даже до Второй мировой войне, то есть, как отказ признавать реалии современного мира и формирования новой геополитической оси — вокруг Китая. Россия хочет пересмотреть не только результаты Третьей холодной мировой войны, но и результаты Второй мировой войны. Культуртрегерский «Русский мир» — редукционистская концепция цивилизации, сведение ее к историческим и языково-культурным аспектам, выхолащивание значения мотивационных и ориентационных аспектов будущего, недоверие к внеязыковому содержанию.
    Все это говорит о следующем — российская власть перестала осмыслять происходящее в своей стране в современном интеллектуальном дискурсе. Те интеллектуалы в России, которые пытаются это делать, прямо называются российской властью национал-предателями, агентами или пособниками Запада.
    Творящая преступление перед миром и выглядящая безумно и непредсказуемо российская власть всеми силами пытается скрывать свои замыслы. Именно поэтому российская власть официально избегает сегодня давать сколь-нибудь существенный анализ структуры российской идентичности, какой она есть в действительности. Вместо этого Россия использует поверхностное и закамуфлированное описание лишь общих признаков российской идентичности, да еще и в понятном для Запада правовом языке.
    Статья Зевелева предъявляет урезанную версию идентичности России на понимаемом для Запада правовом языке с упрощенными и противоречивыми представлениями, где эти противоречия сознательно затемнены и скрыты.
    Критика Бжезинского превратно понятой им российской национальной идентичности и новой доктрины внешней политики поражает своей беспомощностью и поверхностностью. Эта критика является традиционной для Запада времен Холодной войны, но не позволяет понимать современность и совершенно не соответствует содержанию даже ближайшей перспективы.
    Если мы станем на точку зрения Бжезинского, то все, что нам останется анализировать в современной Российской идентичности, — это понятные Западу и специально выставленные на его обозрение общие структуры российской идентичности — «Русский мир», «большая российская цивилизация», «разделенный народ», «защита соотечественников за рубежом».
    Критика правовых оснований идентичности России
    14 Jan
    Старая концепция международной безопасности уже не работает. Будапештский договор в отношении Украины был нарушен потому, что он был построен на концепции международной безопасности прошлого. Ни НАТО, ни ООН не в состоянии не то, что пресекать, но даже контролировать сетецентричные гибридные войны корпоративных армий и вооруженных сообществ на ограниченных территориях. Там, где государства бессильны что-либо сделать на своих территориях, бессильны сделать и надгосударственные организации, образованные из государств.
    Чья власть, того и идентичность — принцип, существовавший до настоящего времени. Этот принцип гарантировался не столько политическим и экономическим типами суверенитета, сколько культурным и информационным типами суверенитета. Когда современные государства утрачивают эти типы суверенитета, государство может получить инфильтрацию (инсталляцию) на своей территории чужой идентичности.
    Еще до того, как обсуждать идеи обобщений внутри идентичности («русский мир» или «большая российская цивилизация»), мы должны понять, кто является субъектом идентичности (то есть источником гарантии ее безопасности), коллективной целостностью такого обобщения (территориальной, этнической, расовой, гендерной и т.д.).
    Если государство в современном мире больше не является субъектом производства идентичности, то и область права, гарантированного исключительно государствами, не является сферой обсуждения идентичности.
    Содержания современных коллективных идентичностей претерпели принципиальные изменения: по структуре — от унитарных к политарным, по способу производства-выбора — от принудительных к свободным, по способу организации и защиты — от государственных к гражданским (сообщественным), по нацеленности содержания — от локальных к универсальным, по способу организации — от территориальных к топологическим (сетевым). Россия запуталась в этих изменениях.
    Исходя из этих изменений, коллективная идентичность не может больше быть простым обобщением, потому что такое обобщение неизбежно понимается лишь в старом языке. Идентичность должна иметь все признаки указаний на эти изменения. Например, так — «Русский мир» унитарный, коллективный, государственный, локальный, территориальный. Или так — «Русский мир» политарный, индивидуальный, сообщественный, универсальный, топологический (сетевой).
    Если этого не сделать, то любые обобщения тянут за собой сферу своего словоупотребления. «Русский мир» не равен «большой российской цивилизации», поскольку у них разные основания — россияне это не русские.
    Причем это различие не может быть исправлено некоторыми простыми утверждениями или даже концептуальными текстами. «Русский мир» это попытка развернуть во всемирный масштаб идею русской нации как общества. «Большая российская цивилизация» это попытка развернуть во всемирный масштаб идею российской империи как государства. «Русская нация» и «российская империя» это два соперничающие и не могущие найти согласия идейные движения в России.
    В этом смысле эти звучащие очень похоже концепции являются взаимоисключающими в реальной политике. Идея «русского мира» апеллирует к этническому в понятии нации, а идея «большой российской цивилизации» апеллирует к государственному в понятии нации. В этих идеях сокрыты не только разные смыслы, но и совершенно разные перспективы — «Русский мир» предполагает современную сетевую экспансию русского этноса (русского языка и русской культуры) безотносительно к территории России, а «большая российская цивилизация» исходит, прежде всего, из территориальной экспансии государства, где язык и культура этноса не являются принципиальными.
    Поскольку Россия опасается потери «русского мира», она пытается компенсировать его за счет создания «большой российской цивилизации». В таком понимании «большая российская цивилизация» является идентичностью принудительной, в то время как «Русский мир» является идентичностью свободного выбора. Причем принудительность (надстройка коллективной цивилизации над всяким индивидуальным выбором) тем самым приводит к тому, что любой свободный выбор становится невозможным.
    Парадокс принудительной российской идентичности состоит в том, что она вообще не может быть создана государством, хотя и может поддерживаться им. Лишь гражданское общество во главе с интеллектуалами могут создавать новую идентичность непротиворечиво и с прицелом на долгосрочную перспективу. Сферой производства новых идентичностей является гражданская идентичность — пространство с нацеленностью на обобщение, где целостностью такого обобщения вообще не является государство, но так или иначе структурированная власть. Последние тенденции мироустройства показывают, что структурой этой власти могут быть сообщества, в том числе и сетевые.
    Проблема архаизации Россией мира через биполярное измерение
    14 Jan
    Работа Зевелева и критика Бжезинского основаны на анализе политических балансов на фоне идей идентичности в их правовом аспекте. Можно конечно что-то понять, исследуя балансы в международной политике, но в этом случае мы можем что-то понимать всегда постфактум. Содержательный же анализ идей идентичности позволяет нам создавать новые идеи и прогнозировать успешность воплощения новых и старых идей. Подход Бжезинского-Зевелева в принципе не позволяет это делать.
    Давайте посмотрим на общий подход статьи Зевелева и ее критики Бжезинского — в его, так сказать, принципиальном виде.
    Оба подхода — и Бжезинского, и Зевелева — это макиавеллизм при объяснении политики государств. При этом интриги и манипуляции у них разного уровня — у США наднациональные и надгосударственные, а у России внутригосударственные и межнациональные. Анализ политических движений и расстановки сил внутри России позволяет конечно кое-что понять в России, подобно тому как анализ намерений политики США и НАТО позволяют кое-что понять о расстановке сил внутри Запада.
    Оба подхода опираются на концепцию баланса сил как основу коллективной безопасности. Идентичность «американского мира» опирается на баланс всех основных цивилизаций в мире, и это очень близко к пониманию целостности мира. А идентичность «русского мира» опирается на баланс сил лишь России и Запада, как будто бы не существует Исламского мира, Китая и Индии. Иначе говоря, война у России только с Западом. Однако ведь нельзя всерьез пытаться разрушить один баланс, не разрушая остальные мировые балансы. И в этом недостаток воинствующей российской идентичности.
    Причем политика сдерживания Западом России — это политика иного уровня. Политика сдерживания Западом России — это применение концепции баланса сил к межцивилизационным отношениям. Политика России в отношении защиты соотечественников за рубежом, в отношении влияния на европейские страны, — это применение концепции баланса сил в отношении к странам как агентам США. Тем самым Россия ведет политику раскола Запада, как ей кажется, ослабляя сдерживание Западом России.
    Но эта же политика и занижает цивилизационные претензии России. Если США рассматривают в своей идентичности весь мир, баланс в котором считают основой своей идентичности, то Россия рассматривает два упрощенных уровня баланса: 1) отношения США-Россия; 2) Отношения России — остальные страны, поскольку они, так или иначе, оказываются на стороне США.
    Давайте вспомним биполярный мир 1945-1980-е годы. Тогда две страны США и СССР были двумя центрами силы, паритет между которыми определял мир. Для обеспечения этого баланса существовали также и внутренние регулирующие принципы. США и Западная Европа предпочитали договорные отношения и публичные институты, направленные на поддержание баланса, где принцип ограничения суверенитета четко оговаривался и фиксировался в международных документах. В то время как для советского блока стран существовал непубличный принцип ограничения суверенитета сателлитов, известный как доктрина Брежнева.
    Доктрина Брежнева — это концепция ограниченного суверенитета, в которой суверенитет социалистических стран признавался СССР до того момента, пока это не затрагивало его интересов. Теперь эта доктрина Брежнева взята на вооружение Россией в отношении республик бывшего СССР, ныне независимых государств. Когда политика какой-либо из этих стран не соответствует интересам России, суверенитетом такой страны Россия может пренебречь.
    Сегодня Россия явно, но без публичных объявлений, пытается возродить биполярный мир, в котором снова основными центрами силами являлись бы Запад и Россия. Однако это невозможно — хотя бы потому, что уже есть Китай, который ведет свою собственную игру. Если Россия думает, что Китай будет играть ее игру, то это самая большая ошибка России за многие годы.
    Биполярного мира уже не получится. Попытка России навязать миру биполярность это архаизация современных международных отношений. Мир изменился как в отношении количества центров силы, так и в отношении способа организации центров силы.
    Такой подход России это вовсе не «Русский мир», а «мир по-русски», где Россия творит, что хочет, и никто не должен иметь права ее сдерживать. Иначе говоря, то, что Россия рассматривает как политику сдерживания в отношении нее, есть на самом деле мировой баланс сил, который она пытается разрушить, разрушая при этом весь миропорядок. Иными словами — «политика сдерживания России» это эгоцентричное для одной страны видение удержания Западом мирового баланса.
    Если же Россия хочет вести речь о том, что эту политику мирового баланса США или Запад в целом ведет в своих интересах, то Россия должна отнюдь не перетягивать этот извращенный баланс в свою пользу, а открыто заявлять претензию на лучшее мироустройство и строить новый мировой баланс сил. Вместо этого, Россия демонстрирует лишь страновый эгоизм, и тем самым занижает свои притязания. Ибо мир всегда выберет ту позицию, которая хотя бы на словах и эпизодически, но все-таки пытается выстраивать мировой баланс не для себя, а для всего мира.
    Именно поэтому в содержании внешнеполитически оформленной идентичности России нужно вскрывать ограниченность ее биполярного видения мира и показывать всю его бесперспективность. Нет больше Запада и России как мировых игроков. Мир стал сложнее.
    В этом смысле политика сдерживания может быть хороша при некотором достигнутом биполярном балансе в мире, каковым он был с 1945 по 1991 год. После того, как этот биполярный баланс разрушен, политика биполярного сдерживания больше работать не может. Наиболее эффективной является политика возникновения новых центров силы, борьба и даже столкновение их за контроль и влияние над миром, в результате чего посредством войны будет установлен новый многополярный баланс сил с принципиально иным, нестрановым способом организации.
    Для возникновения нового баланса сил мировая война является неизбежной. Мы можем ограниченно выбирать лишь формы войны, но не можем отказаться от мировой войны.
    При этом нужно уже начинать строить систему новых отношений, где будут новые сдерживания и новые противовесы.
    Часть 2. Структурная теория коллективных идентичностей и проблемы России
    14 Jan
    Современная Россия культивирует принудительную, проблемную и внутренне противоречивую идентичность. Это дезориентирует россиян. Это разрушает мировой порядок. От этого страдают страны-соседи (Грузия, Украина). Это вводит в заблуждение остальной мир.
    Структуры коллективной идентичности
    Чтобы понять коллективную идентичность, нужно исследовать содержание ее идей, до и вне всяких балансов сил и социальных функций этих идей. Это было проделано в моей работе «За что воюет Россия?» Однако чтобы понять структуру коллективной идентичности, самих по себе идей недостаточно, нужны еще структурные представления.
    В теории идентичности преобладающее внимание уделяется личностным идентичностям. Основные теории идентичности личности — «внутренней непрерывности и тождественности личности» Эрика Хомбургера Эриксона, «статусной модели идентичности» Джеймса Марсиа (Марша), процессного ценностно-волевого подхода Алана Ватермана (Уотермена), позиционного подхода Раймонда Фогельсона, интерсубъективного подхода Джорджа Герберта Мида и Эрвинга Гоффмана, когнитивного подхода с ориентационным различением Генри Теджфела и Джона Тернера, когнитивного подхода со структурным различением Глыниса Брейкуелла и т.д. Однако нас далее будет интересовать как раз теория коллективной идентичности, которой внимания уделяется намного меньше.
    Основная проблема создания теории коллективной идентичности — выбор между примордиализмом и конструктивизмом. Примордиализм утверждает, что вначале есть общество, а потом у него возникает некоторая идентичность. Конструктивизм утверждает, что сообщества различаются и разделяются сообразно принятию тех или иных структурных компоновок содержания идентичности. Примордиализм исходит из генезисной точки зрения, то есть из того обстоятельства, что сначала появились народы, потом нации, а потом они задумались о собственных коллективных идентичностях. Однако из генезиса происхождения идентичности примордиализм делает неоправданный вывод, что так и далее будет.
    В работе российских ученых П.Л. Крупкина в соавторстве с С.Д.Лебедевым «К сакральным основаниям локальных идентичностей в сегодняшней России: опыт структурного анализа» произведена попытка построить функционально-структурную модель коллективной идентичности с позиций примордиализма. Однако такой подход больше не соответствует кризисному содержанию нынешнего мира. Сегодня примордиализм умирает. Хотя все прежние содержания, привязки и уклады продолжают существовать, сам подход полагания их в основание больше не является адекватным.
    С конструктивной точки зрения, сообщества возникают из конструируемых и постоянно реконструируемых идентичностей, а не наоборот. Из того факта, что ранее общество (нация) чаще всего совпадало с территорией и государством, не следует, что и далее так будет. Мы переживаем то самое время, после которого так больше не будет. Поэтому в основе теории идентичности должно лежать представление о таких процессах, связях и организованностях внутри коллективной идентичности, когда общности различаются по компоновке тех или иных структур содержания коллективной идентичности и установлению тех или иных отношений между ними.
    Далее будет предпринято теоретическое исследование содержательных структур идентичности в сопоставлении с проблематизацией таких структур относительно современной коллективной идентичности в России. Причем примененный далее конструктивистский подход основан на позиции собственно формирующегося содержания коллективной идентичности, а не на личном восприятии наличной коллективной идентичности, как это очень часто бывает, когда исследователи личной идентичности берутся за исследование коллективной идентичности.
    В этом смысле конструирование содержания коллективной идентичности понимается не как отнесение к той или иной группе (как личный выбор внешней уже наличной коллективной идентичности), а как создание содержания коллективной идентичности, которая лишь затем обретает свое оформление в обществе, то есть как бы формирует (вербует) себе социальную группу.
    Такая вербовка некоторым содержанием коллективной идентичности себе социальной группы может быть свободной (автономной) и принудительной (гетерономной), как различал это Бенно Хюбнер. Причем, навязать гетерономные коллективные идентичности принудительно могут лишь государство и государственные СМИ. И сделано это может быть лишь внутри процесса архаизации, отхода от современного содержания идентичностей. То есть принудительные архаичные гетерономные коллективные идентичности неизбежно связаны с мыслительной установкой на примордиализм.
    Современные же коллективные идентичности, особенно в процессе мирового кризиса, являются автономными, они связаны как с процессом личного самоопределения, так и с поиском новых коллективных идентификационных содержаний, непрерывно разрабатываемых интеллектуалами. Современные автономные коллективные идентичности не возникают ни сами по себе как некоторая данность, ни эволюционно внутри обывательского большинства, ни в принудительном виде от государства.
    Современные автономные коллективные идентичности конструируются внутри дискурсивных практик авторским интеллектуальным действием, которое получает конвенциональную поддержку других интеллектуалов, толкующих и продвигающих их затем политикам и обывателям. Таким образом современная коллективная идентичность есть автономная социализация содержания коллективной идентичности, когда из структурного содержания обобщений (генерализации, хронотопии, сакрализации, сенсуализации, проспектуализации) возникает общность, отличающая себя от других общностей. То есть современные автономные коллективные идентичности неизбежно связаны с мыслительной установкой на конструктивизм — общность из обобщений, а не наоборот.
    Процесс конструирования автономных коллективных идентичностей должен быть избавлен от любых предписаний и функций — не только государства, но и гражданского общества. Такое предписание (функция) для коллективной идентичности как «создавать духовные скрепы» государства или общества является разрушительным. Невозможно обнаружить смыслы и перспективы коллективной идентичности как «духовные скрепы» государства или общества, если само государство или общество разрушается и становится бессмысленным. Коллективная идентичность не является функцией ни государства, ин гражданского общества этого государства, как бы это ни грустно было признавать примордиалистам.
    В таком понимании коллективная идентичность должна быть сконструирована в чистом пространстве обобщений, хронотопов, освящений, смыслов и перспектив, чтобы лишь затем сформировать свои, возможно новые, сообщества, государства или протогосударственные образования. Причем общим принципом конструирования коллективной идентичности внутри каждой содержательной структуры является некоторое отношение или равновесие. При разрушении такого отношения или равновесия, что называется ошибкой (отклонением от принципа), происходит постепенное разрушение соответствующего содержания коллективной идентичности.
    В содержании коллективной идентичности можно выделить такие структуры (они же конструктивные порождающие идентичность процессы) — генерализация, хронотопия, сакрализация, сенсуализация, проспектуализация, секьюритизация.
    Генерализация это кто такие «мы», то есть как и в каких представлениях коллективная общность себя обобщает.
    Хронотопия (развивая из понимания М.Бахтина) есть концептуальное установление содержания взаимосвязи временных и пространственных отношений внутри содержания коллективной идентичности.
    Сакрализация есть выведение содержания коллективной идентичности за пределы обыденности, в трансцендентность, избирательную архетипику, иррациональность, мистику, религиозность.
    Сенсуализация это каковы смыслы внутри некоторой коллективной идентичности.
    Проспектуализация это каковы перспективы внутри некоторой коллективной идентичности.
    А секьюритизация это как и от кого некоторая коллективная идентичность может и должна быть защищена.
    Все эти структуры пересекаются, у них есть много общего. Тем не менее, они все представляют собой принципиально различные структуры, которые создаются по разным принципам и относительно их существуют разные ошибки.
    Наличие всех структур внутри идентичности называется идентификационной ориентацией, отсутствие хронотопии и/или секьюритизации внутри идентичности является частичной идентификационной дезориентацией, а отсутствие сенсуализации и/или проспектуализации и/или генерализации внутри идентичности является полной идентификационной дезориентацией.
    Идентификационная редукция — это сведение всего богатого содержания коллективной идентичности к какой-либо одной структуре. В данном случае Россия осуществляет секьюритизационную редукцию коллективной идентичности. Это означает, что секьюритизации подчинена: частично — хронотопия и генерализация, и полностью — сенсуализация и проспектуализация.
     
    Генерализация. В первой части мы уже разбирались с генерализацией, когда говорили о неравенстве представлений «Русский мир» и «большая российская цивилизация». Идея «русского мира» построена на квазисенсуальной и квазипроспектуальной секьюритизации России. Идея «большой российской цивилизации» построена на экзистенциальной секьюритизации России. «Мир» и «цивилизация» есть разные способы универсализации. «Мировая» универсализация есть всегда соответствующая своему времени интенсивность коннективности мира и духовного освоения всего мира. «Цивилизационная» универсализация есть использующая все, и прежде всего, архаичные (территориальные, архаико-ресурсные и т.п.) средства для этого.
    Также о генерализации мы говорили, когда осуществляли критику российских подходов к современному миру — архаичного биполярного мира, упрощенного видения мирового баланса сил и политики ограниченного суверенитета. Все это входит в представления российской идентичности, структурно выделяемые как «генерализация».
    К генерализации относятся все представления о государстве, обществе, корпорациях, церкви и о связях между ними. Генерализация это различные способы обобщения и соответствующие им разные общественные организации и институты.
    Принцип генерализации — всякая генерализация стремится объять весь доступный мир, стать универсальной, и лишь в таком качестве она является наиболее мощной и долгосрочной. В этом смысле генерализация бывает позитивной (соответствующей принципу) и негативной (не соответствующей принципу).
    Основная ошибка генерализации — принятие локальной генерализации за универсальную генерализацию, то есть установка на то, что своя локальная идентичность и есть всеобщая и универсальная.
    С точки зрения генерализации, современные структурные изменения идентичности подвержены трем взаимосвязанным процессам: 1) непрерывная содержательная реконструкция идентичности; 2) изменение границ новых сообществ сообразно изменению структурного содержания их идентичностей; 3) изменение ориентации идентичности — с внутренней локальной самости и самобытности на внешнюю универсальную общность.
    Ранее в истории у каждой цивилизации был самостоятельный выбор — можно было изолироваться от всего мира — как Китай, или провалиться в Темные века — как средневековая Европа. Теперь мир стал высококоннективным и взаимозависимым. Никакой из стран, не то что цивилизаций, мир не может позволить долговременную самобытность, изоляцию или архаизацию. Иначе говоря, сенсуализация и проспектуализация идентичности перестали быть внутренним делом какой-либо цивилизации. Идентичность в современном мире является договором на специализацию цивилизации в рамках общего дела человечества, которое имеет право отказать тому или иному способу специализации идентичности.
    По большому счету, не бывает никакого «американского мира», «русского мира» или «китайского мира». Мир он как бы ничей и общий в одно и то же время. В этом смысле человечество в целом отказывает России в праве на архаизацию и изоляцию от мира. Мир скорее разрушит целостность России, чем позволит ей разрушать мировой порядок. Перед лицом опасности, которую представляет архаичная и защищающая свою архаичность России, даже ее атомное оружие не является преградой для универсализации ее идентичности. Принудительная ретроидентичность России неизбежно натолкнется на принудительную футуроидентичность всего мира.
    Универсальная идентичность, проникая в каждую страну через структуры индивидуальных идентичностей, неизбежно вступает в противоречие с коллективной идентичностью страновых или цивилизационных объединений индивидуальных идентичностей, если они пытаются отстраниться от универсальной идентичности. В этом смысле современный мир изменился навсегда — коллективная идентичность страны или цивилизации стала публичным договором с человечеством, с целым миром планеты.
    Принцип универсализации идентичности можно рассматривать также как составную часть принципа сенсуализации идентичности, так как всякий смысл является наиболее сильным лишь тогда, когда он оформлен через универсальную генерализацию.
     
    Хронотопия. Развивая представление Бахтина о хронотопе как связи временных и пространственных отношений, мы вводим понятие хронотопии как процесса установления таких связей внутри идентичности. Есть пространственная хронотопия (оперирование пространством в идентичности) и временна́я хронотопия (оперирование временем в идентичности).
    Принцип хронотопии — новые представления о времени и пространстве идентичности всегда предпочтительнее старых представлений. В этом смысле хронотопия бывает позитивной (соответствующей принципу) и негативной (не соответствующей принципу).
    Основная ошибка хронотопии — реваншизм, то есть установка на возвращение лучших времен и возвращение утраченных территорий.
    Во время всякого мирового кризиса, и тем более во время нынешнего, идентичность каждого человека нашего мира становится неопределенной, неустойчивой, быстро изменчивой, фрагментированной и зачастую внутренне противоречивой. То есть общее качество идентичности — ориентация своей самости во внешней реальности — снижается, и наступает дезориентация.
    Можно по-разному реагировать на эту ситуацию, но есть две принципиально разные реакции (два подхода, они же два выхода или два перехода): 1) возвращение к архаичной устойчивой идентичности; 2) попытка изменять идентичность сообразно быстро меняющейся реальности.
    Первый подход предполагает секьюритизацию идентичности, то есть сохранение имеющейся идентичности за счет усиления ее безопасности, включая средства политики, экономики, социальных отношений и культуры. Второй подход предполагает переориентацию содержания идентичности внутри общих процессов сенсуализации и проспектуализации. Такая переориентация включает два аспекта — переосмысление (ресенсуализацию) и изменение представлений о перспективе (репроспектуализацию). Ресенсуализация — это приведение в соответствие различных частей содержания идентичности, когда они не противоречат друг другу и понятны в контексте друг друга. Репроспектуализация — простраивание новых представлений о перспективе и связывания их с осмысленностью существования в настоящем.
    Как бы нам психологически не хотелось этого осознавать, два выхода из состояния дезориентации — ретроориентация и футуроориентация — взаимно исключают друг друга. Ретроориентация неизбежно происходит путем секьюритизации идентичности, когда защищаются старые и проверенные смыслы и перспективы. Футуроориентация неизбежно связана с потерей безопасности, когда создаются новые смыслы и перспективы. Футурохронотопия опирается на ретрохронотопию, но не обуславливается ею.
    Эти различия неизбежно связаны с установлением связи места и времени для генерализированной идентичности России. То есть современная идентичность России («русского мира» или «большой российской цивилизации»), с точки зрения хронотопии, это время и территория Российской империи и СССР. Именно к такой территории и таким временам апеллирует современная (путинская) российская идентичность. Такую хронотопию можно назвать ретрохронотопией.
    Футурохронотопия является совершенно иной — это направленность идентичности на представления о будущем (образы будущего), включая топологическое содержания (территориальные и нетерриториальные). Детерриториализация будущего России является неизбежной. Сетевое представление о «русском мире» содержится внутри представлений российских интеллектуалов. Однако не эти представления стали основой принудительной идентичности России. За основу футурохронотопии были взяты представления о будущем из СССР.
    Евразийство как смысл пространственной хронотопии российской идентичности является весьма противоречивым, поскольку отсылает нас к утопической хронотопии. Утопичность в том, что евразийство России является великодержавным, то есть содержит установку на доминирование России на континенте Евразии. Главенствовать на континенте Евразии Россия сможет, лишь поставив Европу и Китай в подчиненное положение. Даже в долгосрочной перспективе это маловероятно.
    Оккупация Россией Крыма и война на Востоке Украины при поддержке России являются прямым следствием исторических реконструкций, альтернативной истории и политического реваншизма в России как смысла временно́й хронотопии российской идентичности. Иначе говоря, можно совершенно четко констатировать — в современной идентичности России используется исключительно ретрохронотопия с элементами архаичной футурохронотопии.
    Мировой кризис, революция в Украине и война Украины с Россией принципиально изменяют возможность длить такую хронотопию внутри российской идентичности. Хронотопия идентичности в этой ситуации изменяется принципиально: 1) время перестает быть линейным, возникают диспозитивные времена; 2) пространство перестает быть территориальным, становится топологическим; 3) связь пространства и времени становится конструктивной (моделируемой) в новых концепциях, становящихся хронотопическими основаниями коллективной идентичности.
    Общности коллективной идентичности теряют резидентность (Виктор Вахштейн), то есть привязку к территории и доминирование резидентов (аборигенов) над нерезидентами. Общности всяких коллективной идентичностей все больше формируются через коммуникацию, в том числе через социальные сети. Время в содержании коллективной идентичности становится диспозитивным (Владимир Никитин, Юрий Чудновский). Общности всяких коллективных идентичностей теряют с другими общностями синхронистичность как способ традиционной историко-новостной связности мира, происходит идентификационная рассинхронизация.
     
    Сакрализация. Коллективная идентичность неизбежно вынуждена опираться на сакральное содержание. Здесь следует различать религиозную сакрализацию (собственно религию и ее ритуалы) и светскую сакрализацию (архетипы, мифы, символы, ритуалы нерелигиозной жизни).
    Принцип сакрализации — содержание коллективной идентичности должно быть трансцендировано так, что архетипы, религия и мифы должны лишь подкреплять трансценденцию современных обобщений, хрононотопов, смыслов и перспектив. В этом смысле сакрализация бывает позитивной (соответствующей принципу) и негативной (не соответствующей принципу).
    Первая ошибка сакрализации — религия фундаментализируется, а архаичным мифам и намеренным мистификациям придается доминирующее значение.
    18 июля 2014 года Глава РПЦ патриарх Кирилл заявил «Становится ясно, что Святая Русь — это неумирающий духовно-нравственный идеал нашего народа, и выражением этого идеала, его доминантой является святость. Удивительно, но если задать такой простой вопрос: «А где еще святость была основным и главным идеалом жизни людей?» — речь идет не о монастырях, не о закрытых группах людей, посвятивших себя служению Богу, речь идет об огромном народе…»
    Однако на практике святость руського народа достигается средствами фундаментализации и политического православия. Это достаточно подробно разобрано в моей работе «За что воюет Россия?» Здесь же нас будет интересовать так называемая светская сакрализация коллективной идентичности в России
    Вторая ошибка сакрализации — демонизация иной коллективной идентичности, относительно которой отстраивается сакрализация своей коллективной идентичности.
    Важнейшим средством порождения особого состояния сакрализации идентичности — мистифицированного сознания, актуализации коллективного бессознательного (особенно в части создания образа врага), иррационализации повседневности и обожествления власти — является массовое зомбирование через СМИ, которое было исследовано мной в работе «Зомбирование в России и как с этим жить дальше». Именно зомбирование позволяет массовому сознанию России верить в «распятие трехлетнего мальчика в Славянске украинскими силовиками», оно же вынуждает пленных сепаратистов в Украине отказываться есть, потому что их якобы продадут на органы. В этом смысле зомбирование в России направлено, прежде всего, на демонизацию украинской коллективной идентичности.
    Содержанием коллективного бессознательного, сложно, практически невозможно управлять. Однако в ХХ веке было сделано открытия по возможности контроля над массовым сознание через ограниченное управление архетипами: поскольку массовая пропаганда не может искоренить те или иные нежелательные для власти архетипы, то она может актуализировать лишь нужные ей архетипы, тем самым уменьшая влияние ненужных власти архетипов. Суть зомбирования и состоит в актуализации нужных власти архетипов, в создании нужных интенций коллективного бессознательного. Именно поэтому в основе коллективной идентичности могут лежать не просто архетипы, а актуализированные массовой пропагандой архетипы, если в той иной общности процесс массовой пропаганды специально нацелен на принудительную идентичность.
    Вторым средством светской сакрализации в России является мистификация и мифологизация истории, то есть актуализация в массовом порядке следующих взаимосвязанных явлений — политического реваншизма, мистификации истории профанация исторической науки, доминирования литературной альтернативной истории и т.д. Такой размах исторической мистификации является основой сакрализации самодержавной политики российской империи и политики ее продолжателя руководителя СССР Сталина.
    В основе современной светской сакрализации России лежат три мифа — 1) исторические успехи у СССР были обусловлены имперской формой государства, а не социалистическим общественным устройством и марксистско-ленинской идеологией; 2) СССР победил во Второй мировой войне исключительно единолично; 3) Запад не победитель в Холодной, а виновник в проигрыше СССР в Холодной войне. Эти мифы не нуждаются в какой-либо аргументации, они закреплены на уровне мистифицированного и мифологизированного сознания с опорой на избирательные архетипы коллективного бессознательного (тут поработали российские специалисты по пропаганде).
    Проблемы этих мифов настолько очевидны, что лишь массовое зомбирование через СМИ способно удерживать эти мифы. На простой вопрос — как можно отказаться от социализма и хотеть вернуть СССР — ни один россиянин не даст вразумительного ответа. Тем не менее, большинство из них уверены, что нужно вернуть все территории и былую мощь СССР России, но без возвращения социализма.
    Сама попытка поставить проблему победителя во Второй мировой войне, россиянами воспринимается агрессивно. СССР по результатам Второй мировой войны получил серьезное влияние в Восточной Европе, которого оказалось недостаточно, чтобы сохранить его после поражения в Холодной войне. При этом США после Второй мировой войны получили влияние на весь остальной мир. Кроме того США также победил в Холодной войне. Собственно поэтому сакрализация исключительной победы СССР во Второй мировой войне имеет под собой лишь мистифицированное основание.
    В проигрыше в Холодной войне виноват, прежде всего, сам СССР. И причина этого точно такая же, как и причина нынешнего поражения России в противостоянии с Западом — отказ от производства новых смыслов, их замена на старые смыслы, избыточно сакрализированные (мистифицированные и мифологизированные). Принципиальные преимущества в Холодной войне получил также и Китай, что сделало его мировым лидером, чего Россия в принципе признавать не хочет. Таким образом, пересмотр результатов Холодной войны тоже имеет мистифицированную природу — реально России угрожает именно Китай, а противостояние Россия ведет лишь с США.
    Третья ошибка сакрализации — профанация как религиозных, так и светских элементов сакральности.
    Светская сакрализация является наиболее эффективной лишь тогда, когда она опирается на новые современные обобщения, хронотопы, смыслы и перспективы; когда она апеллирует к свободно развивающемуся и достаточно интеллектуализированному общественному сознанию, а не коллективному бессознательному; когда она основана на адекватной, а не на мистифицированной истории; когда коллективное поведение основано на рациональных решениях, а не на истерии и агрессии; когда повседневность является отражением объективной реальности, а не параллельной реальности в СМИ.
    Профанация сакральности коллективной идентичности неизбежно происходит, когда сакрализацию пытаются использовать внутри процессов избыточной секьюритизации, вовлекая в это обывательское большинство, как это будет показано дальше.
     
    Сенсуализация. Внутри ретроимпериализации смысл коллективной идентичности России это территория, демографические и ископаемые ресурсы — традиционные ресурсы традиционных империй. Внутри фундаментализации православия смысл — отказ от секуляризации православия и возвращение имперского цезаропапизма. Внутри великодержавного евразийства смысл — царствование России на Евразийском континенте. Внутри культуртрегерского «Русского мира» смысл — сохранность русского языка и культуры. Внутри архаизации смысл — отказ от поиска инноваций и от новых содержательных перспектив, возвращение к традициям и подходам прошлого. Такая сенсуализация является негативной. Иначе говоря, эти смыслы в процессе мирового кризиса обречены на разрушение.
    Принцип сенсуализации — мир непрерывно утрачивает смысл (особенно во время кризиса), поэтому возобновление смыслов внутри идентичности и порождение новых смыслов должно быть непрерывным. Сенсуализация бывает позитивной (соответствующей принципу) и негативной (не соответствующей принципу).
    Основная ошибка сенсуализации — представление о том, что все смыслы уже существуют, их нужно лишь принудительно навязать обществу. Иначе говоря, это установка на принудительные гетерономные смыслы в ущерб автономным.
    Идентичность «разделенного народа» однозначно проигрышна в смысле имперской сенсуализации. Смысл идентичности «разделенный народ» в возникновении активности (в действительности агрессивности и ненависти) в отношении тех государств, которые якобы разделяют этот народ. Такая идентичность означает, во-первых, неминуемую войну, во-вторых, в случае проигрыша войны фрустрацию и социальную депрессию.
    Империя как смысл изжил себя в современной ситуации. Идентичность «собирания земель» Московии принципиально иная, нежели идентичность «разделенного народа» современной России. «Собирание земель» предполагает, что они как бы ничьи, и имперская сенсуальность такой идентичности положительна. Однако идентичность «разделенный народ» обязательно предполагает фрустрацию внутри идеи империи.
    Когда «Русский мир» уравнивается с «разделенным народом», концепция «Русского мира» огосударствляется и территориализуется. А ведь концепция «Русского мира» задумывалась как сеть людей по всему миру, которые являются носителями русского языка и русской культуры. Если сеть «Русский мир» начнет претендовать на государственные автономии и выказывать территориальные притязания, против «Русского мира» по всему миру начнутся такие гонения на русских, что не оставят им никаких шансов к существованию. Архаизация «Русского мира» через огосударствление и территориализацию по сути разрушает его.
    Точно так же фундаментализация и политизация православия в России не только разрушает его суть, но и делает невозможным его связь с нефундаментализированным и неполитическим православием в Украине и в других православных странах.
    Что же касается архаизации как установки мышления на традицию и историю в ущерб инновациям, то сама по себе она является бессмысленной.
    Ольга Михайлова в статье «Грабли русской архаизации» пишет: «Архаичные коды плюс культивация гиперидентичности – кратчайший путь к обессмысливанию. Потому что, по меткому замечанию Н. Лумана, «наибольшим потенциалом распредмечивания обладают понятия, чаще остальных используемые в самоописаниях». Частота использования может обеспечиваться во времени — повторением, в пространстве — тавтологией:
    • Обращение к архаическим идентификационным маркерам – это вечное повторение, «вечное возвращение» во времени.
    • Агрессивная культивация любых маркеров в настоящем — это постоянная тавтология, хождение по кругу уже не во времени, но в пространстве — смысловом и медийном…»
    В ситуации мирового кризиса, когда разные сферы жизни быстрыми темпами теряют смысл, особенно значение приобретает смыслопроизводство. Старые смыслы в ситуации кризиса пока разрушаются быстрее, нежели появляются новые смыслы. Именно поэтому проблемная сенсуализация представляет собой главную угрозу для России.
     
    Проспектуализация. Представления о перспективе являются отдельными и особыми. Эти представления подпитывают собой актуальные смыслы (сенсуализацию) и задают рамки будущего для хронотопии. Представления о перспективе также задают пределы для генерализации и секьюритизации.
    Принцип проспектуализации — новые перспективы увеличивают свободу коллективной общности, старые перспективы сужают ее свободу. В этом смысле проспектуализация бывает позитивной (соответствующей принципу) и негативной (не соответствующей принципу).
    Основная ошибка проспектуализации — выдавать старые перспективы за новые, то есть брать образы будущего из прошлого. Иначе говоря, это установка на откат перспективы.
    Футурологичная проспектуализация связана с декларациями и манифестами, возникающими внутри революционных процессов. Если во времена устойчивого роста (развития) проспектуализация является прогрессисткой, то во времена кризиса проспектуализация неизбежно становится революционной. Революция в Украине стала маркером проспектуализации для России. Заявляя контрреволюционную позицию, реакционную позицию, реваншистскую позицию, вступив с революционной Украиной в войну, Россия разрушает проспектуализацию собственной современной идентичности.
    Когда нынешняя российская власть говорит о российских космических идеях — об освоении Луны, Марса и других планет Солнечной системы — то это не совсем футурохронотопия. Это архаичная футурохронотопия, то есть это будущее из прошлого — представления о будущем советской космонавтики, цивилизационный проект Политбюро ЦК КПСС. Неважно, как мы к этому относимся. Важно, что это устаревшее будущее.
    Проспектуализация является отдельной задачей идентичности. Оказывается для коллективной общности недостаточно иметь смысл настоящего, ибо в быстром мире он быстро разрушается. Проспектуализация это пространство воображения, концептуальные поля ориентации на будущее, на которых может играть коллективная общность, постоянно создавая новые смыслы и восполняя тем самым осмысленность самой коллективной общности. Сенсуализация и проспектуализация должны быть основой сакрализации, а не наоборот.
    Следующая часть посвящена секьюритизации, и в ней же будет сформулировано общее понимание о коллективной идентичности.
    Часть 3. Безопасность коллективной идентичности и ее проблемы в России
    14 Jan
    Россия придает безопасности идентичности воинствующий характер, что порождает проблемы не только для стран, с которыми она непосредственно воюет, но и для всего мира, безопасность которого она таким образом разрушает.
    Проблема секьюритизации идентичности России
    Идентичность есть лишь то, что защищено политически, экономически, культурно, социально и интеллектуально. При этом политическая, экономическая, социальная и даже частично культурная защита является экзистенциальной, а интеллектуальная защита принципиально не является экзистенциальной — она является смысловой (сенсуальной), перспективной (проспектуальной), обобщенной (генерализированной) и освященной (сакрализированной).
    Секьюритизация идентичности это процесс многофокусной защиты идентичности — содержательно-интеллектуальной и институциональной; экзистенциальной, сенсуальной и проспектуальной; государственной и общественной.
    Принцип секьюритизации — баланс между обновлением (развитием) идентичности и защитой ее безопасности, деятельное установление отношения «свой—чужой» (иначивание, оиначивание и отиначивание). В этом смысле секьюритизация бывает позитивной (соответствующей принципу) и негативной (не соответствующей принципу)
    Основная ошибка секьюритизации — абсолютизация защиты идентичности в агрессивном неприятии некоторых чужих идентичностей (избирательная ксенофобия), когда идентичность есть лишь то, что мы все вместе готовы защищать, не жалея своей жизни, уничтожая некоторых иных (чужих). Такая установка порождает компенсаторную секьюритизацию, когда избыточная безопасность идентичности как бы компенсирует негативное качество иных ее структур — генерализации, хронотопии, сакрализации, сенсуализации и проспектуализации. Таким образом, принцип избыточной секьюритизации идентичности может входить в противоречие с принципами других структур идентичности.
    Если мы не готовы отдать жизнь за ту или иную коллективную идентичность, то это вообще не коллективная идентичность. Однако при всей значимости тимоса коллективной идентичности, чтобы секьюритизация идентичности не разрушала саму идентичность, остальные структуры идентичности должны иметь позитивные качества. Иначе говоря, можно путем зобмирования массового сознания заставить коллективную общность жертвовать жизнью за архаичные идеалы, но без хорошо проработанных (а в ситуации кризиса еще и инновационных) генерализации, хронотопии, сакрализации, сенсуализации и проспектуализации такая жертва неизбежно разрушает идентичность. Агрессия против других общностей и их обобщений, разрушает саму общность и ее обобщения.
    Избыточная секьюритизация идентичности «своих» неизбежно предполагает не просто иначивание (отличение своего от иного) и оиначивание (противопоставление своего иному), но и агрессивное отиначивание (антагонистическое неприятие иного, ненависть и агрессия по отношению к нему). Существует конечно и обратный процесс — разиначивание, когда коллективная идентичность нацеливается на взаимопонимание и коммуникацию с иными идентичностями. Разиначивание не обязательно связано с толерантностью — это просто возвратное движение от степени «отиначивания» к степени «оиначивания». Оиначивание — уровень баланса между позитивной секьюритизацией и позитивными генерализацией, хронотопией, сакрализацией, сенсуализацией и проспектуализацией.
    Теперь уже есть все компоненты, чтобы дать конструктивистское процессно- структурное определение коллективной идентичности. Коллективная идентичность это содержательное (генерализация, хронотопия, сакрализация, сенсуализация, проспектуализация) самоопределение (иначивание) некоторой общности, вербующее себе сторонников такого содержания (автономная социализация) и противопоставляющее себя другим общностям (оиначивание), приобретающее себе содержательно-интеллектуальную и институциональную защиту (секьюритизация), избегающее однако избыточности защиты (отиначивания), разрушающей такое самоопределение и такую общность.
    Избыточная секьюритизация идентичности — это то, что происходит в России. Российское государство кладет в основание своих риторики и действий принцип — «идентичность есть лишь то, что защищено от чужих». Само понятие секьюритизации идентичности для России возникло из ошибочного представления — Россия всерьез считает, что распад СССР и опасность распада России это происки Запада, в то время как это глобальные процессы, в которых Россия оказалась одной из первых жертв по причине слабой внутренней связности.
    Избыточная секьюритизация идентичности возможна при четырех взаимосвязанных условиях: 1) фиксация любой подвижной, развивающейся, неопределенной и недооформленной идентичности в виде определенного принудительного содержания (ограничение и фиксация содержания идентичности); 2) привязка такой определенной идентичности к некоторой коллективной общности, которая устанавливается из произвольно трактуемой истории (историческое подтверждение коллективной общности для определенной идентичности); 3) защита такой жестко определенной идентичности в качестве унитарной, коллективной, государственной, локальной, территориальной на ареале установленной исторической общности со стороны устойчивых традиционных институтов — государства, церкви, государственных корпораций, подчиненных государству масс-медиа; 4) агрессивное неприятие других коллективных идентичностей, вплоть до войны с общностями их представляющими.
    Россия осуществляет агрессивную территориально-государственную секьюритизацию идентичности, то есть превращает все богатство обобщений, пространственно-временных отношений, освящений, смыслов и перспектив в реваншизм. Территориально-государственная секьюритизация идентичности России есть попытка остановить время, чтобы получить для своего государства все те преимущества, которые западные государства получили ранее, в эпоху национально-территориальных государств.
    Агрессивная территориально-государственная секьюритизация идентичности «разделенного народа» (России) неизбежно сталкивается с секьюритизацией идентичности другими государствами, обеспечивающими безопасность «отделенных частей российского народа» (Украины, Грузии, стран Балтии и т.д.). В этом столкновении секьюритизаций государства «разделенного народа» и государства «части разделенного народа» они должны выяснять отношения путем войны, то есть буквально государства должны выяснить, чьи структуры идентификационной безопасности обеспечивают бо́льшую секьюритизацию.
    С точки зрения принципа секьюритизации, при попытке вывести секьюритизацию идентичности за пределы своего государства, вполне возможно возникновение парадокса безопасности идентичности. Попытка одного государства под лозунгом усиления безопасности идентичности присвоить (или переприсвоить) внешних носителей идентичности за счет аннексии территорий другого государства неизбежно связана с войной против системы безопасности идентичности этого другого государства. Когда в борьбе за идентичности сталкиваются две системы ее безопасности, понимающие ее по-разному и защищающие ее по-разному, агрессивная идентичность подвергается разрушению. В этом процессе изначальное стремление к усилению безопасности ведет к ослаблению безопасности.
    В ситуации претензии России на носителей русской идентичности на территории Украины возникает конфликт государственных интересов. В этом процессе избыточная секьюритизация идентичности Украины является вынужденной, навязанной. Россия считает, что россияне и украинцы один народ. Но при этом Крым должен принадлежать России, а российские флаги развеваться в городах так называемой Новороссии, которая, как минимум, контролируется Россией. И когда украинский народ поднялся на борьбу с аннексиями и мятежевойной России, в этот момент и произошло осознание — мы разные народы. В этом смысле секьюритизация украинской идентичности есть «защита от действий России и ее проблемной идентичности», то есть оборонительная секьюритизация. В то же время секьюритизация российской идентичности есть «агрессивная защита русских иностранцев Россией», то есть экспансивная секьюритизация.
    Трансграничное гражданство возможно лишь в условиях отсутствия двойных стандартов, потому как это обоюдная политика. Если Россия считает русских в Украине своими гражданами и требует защиты их прав, то Украина тоже считает украинцев в России своими гражданами и требует защиты их прав. При этом права украинцев в России вообще не защищены — украинские школы отсутствуют, украинского телевидения нет, украинские книги не издаются. В этом смысле трансграничное гражданство России и Украины не может быть налажено, потому что не может быть взаимным.
    Рассматриваемые идеи идентичности — «разделенный народ» и «защита соотечественников за рубежом» — это правовые аспекты. Эти идеи не являются идеями идентичности сами по себе. Они могут быть понятны лишь в соотношении с идеями «Русского мира» и «большой российской цивилизации».
    С точки зрения разных представлений генерализации секьюритизация выглядит по-разному. «Разделенный народ» в «Русском мире» это нормальное состояние, поскольку территориально разделенный народ в виде диаспор, оказывается связан в социальные сети. «Разделенный народ» в «большой российской цивилизации» это отклонение от нормы, которое нужно преодолеть путем имперской экспансии на непринадлежащие в настоящее время России территории.
    В «Русском мире» не может быть никакой «защиты соотечественников», лишь коммуникация и взаимодействие с соотечественниками поверх государственных границ. А в «большой российской цивилизации» экстерриториальная и трансграничная «защита соотечественников» является неизбежной и предполагает оккупацию территорий этих соотечественников.
    Секьюритизация идентичности «соотечественников за рубежом» это эвфемизм для совершенно другого действительного явления — использование идентичности проживающих на нероссийских территориях русских для имперской экспансии на эти территории или хотя бы недопущения включения этих территорий в другие государственные объединения. Таким образом, действительное определение должно звучать как «империализация идентичности» и «ресекьюритизация идентичности» (перераспределение безопасности идентичности от государства, отделяющего часть российского народа, к России).
    Чтобы доказать неуниверсальность секьюритизации идентичности «соотечественников за рубежом», давайте попробуем применить его, скажем, для русских, проживающих на Брайтон-Бич в Нью-Йорке. Представим себе, что русские на Брайтон-Бич вооружаются, занимают административные здания в Нью-Йорке, а Россия заявляет, что она будет защищать русских в Нью-Йорке. Не надо иметь большое воображение, чтобы понять, что американцы зачистят этих русских в Нью-Йорке в течение суток и никакая их секьюритизация в дальнейшем не будет возможна. А это значит, что принцип секьюритизации идентичности России не является универсальным. То есть принцип должен звучат иначе — «секьюритизация идентичности за рубежом только там, где наших сил хватает на эту секьюритизацию». Неуниверсальность российского принципа «секьюритизации идентичности соотечественников за рубежом» означает универсальность другого принципа «насилие своей идентичности над другими идентичностями там, где хватает сил у России».
    Экспансивная и агрессивная секьюритизация идентичности «Русского мира» (отиначивание) возникла как прямое следствие революции 2014-го года в Украине. Секьюритизация идентичности «Русского мира» это следствие страха России перед распадом страны. «Разделенный народ» боится еще большего своего разделения и поэтому свои страхи помещает в секьюритизацию идентичности.
    Украинская революция вынудила Россию к архаизации идентичности, хотя вполне существовал и иной сценарий: признание Россией революции в Украине, использование ее инноваций в России. Путин мог стать революционером, но предпочел стать контрреволюционным архаичным диктатором.
    Разве можно сказать, что когда Россия использует русских на Востоке Украины для дестабилизации этого региона и развязывания там войны, то она «секьюритизирует» идентичность этих русских? Речь идет о «секьюритизация идентичности» русских в России, и «десекьюритизацией идентичности» русских в соседних странах. Иначе говоря, «секьритизация идентичности» русских неизбежно связана с перераспределением безопасности: хаос в Украине и есть способ сдерживания Россией Украины на межнациональном-межгосударственного уровне за счет якобы защиты русских в составе других государств.
    При этом предпосылкой таких агрессивных действий России было преобразование российской идентичности в избыточно акцентуированную на своей секьюритизации. Быстрое «переформатирование народной памяти» (в упомянутой в первой части статье Зевелев цитирует Илью Призеля) в стрессовой ситуации произошло в виде зомбирования массового сознания россиян российскими СМИ за период с 2011 по 2014-й годы. Если Президент России это гарант безопасности «Русского мира», то агрессивное в отношении «притеснителей русской идентичности» российское большинство теперь опора агрессивной безопасности «Русского мира».
    Секьюритизация идентичности через изменение коллективной памяти на уровне широких масс российского населения произведена, прежде всего, за счет преобразования идентичности в гиперидентичность. При этом нужно понимать, что гиперидентичность, даже будучи защищаемая государством и Президентом, неизбежно связана с психологическими издержками зомбируемого населения — чем дольше она поддерживается властью и СМИ у народа, тем больше народ начинает страдать от истерии, ненависти и агрессии.
    Агрессивно секьюритизированная идентичность это зомбированная (искусственная) идентичность, и она не может существовать без постоянных усилий по зомбированию. Специфическая избыточно мифологизированная светская сакрализация и фундаментализаированная религиозная сакрализации порождает процесс профанации для обывательского большинства и тем самым оказывается опорой избыточной секьюритизации. Иначе говоря, Россия попала в капкан агрессивной секьюритизации идентичности: продолжение зомбирования и нагнетания агрессии приведет к психологической усталости и циклическим сменам социальных настроений (эйфория-депрессия), а сворачивание (даже постепенное) зомбирования приведет к психологическому откату и социальной апатии. То есть избыточная до агрессии секьюризтизация порождает психологическую ловушку для массового сознания.
    Главным свойством такой избыточно секьюритизированной российской идентичности является некритическая (профанная) лояльность россиян к России (подданство, а не гражданство), связанная с агрессией и ненавистью к Западу и его агентам (Украине, Грузии и странам Балтии). Все попытки показать, что российские СМИ зомбируют население, неизбежно наталкиваются на ответную критику Россией западных СМИ. То есть лишь глубокий анализ с цифрами в руках и оценка специалистами психического состояния российского общества может позволить это доказать. Но этого конечно в России никто не может сделать официально.
    Агрессивная секьюритизация идентичности вступает в конфликт с некоторыми другими структурами — сенсуализацией и проспектуализацией. Когда в России говорят о секьюритизации идентичности, то имеют в виду лишь экзистенциальную секьюритизацию идентичности — предоставление безопасности здесь и сейчас безотносительно к тому, имеет ли это вообще смысл и перспективу. В таком понимании кроме экзистенциальной секьюритизации, необходимо рассматривать еще и сенсуальную и проспективную секьюритизации идентичности. Экзистенциальная секьюритизация идентичности осуществляется институтами (чаще всего государством, церковью, корпорациями). Сенсуальная секьюритизация идентичности осуществляется смысловыми документами (манифестами, декларациями и т.д.). А вот проспективная секьюритизация осуществляется стратегиями, программами и проектами развития внутри той или иной идентичности.
    С точки зрения генерализации, агрессивная секьюритизация тоже разрушительна. Предлагаемый Россией «Русский мир» не является универсальным по той же причине, по которой универсальным сегодня уже не является «американский мир». Всегда и во все времена универсальным миром является мир лишь того народа, который предлагает мировые инновации в ответ на мировые вызовы. Пока США это делали во второй половине ХХ века, «американский мир» можно было считать универсальным. Когда США перестали предлагать мировые инновации в ответ на мировые вызовы (то есть оказались не готовы к нынешнему мировому кризису), «американский мир» перестал быть универсальным.
    Претензии «Русского мира» быть универсальным выглядят вообще смешно, поскольку все инновации России для мира состоят из смеси «фундаменталистского православия», «ретроимпериализации», «культуртрегерского русского мира», «великодержавного евразийства» и «радикальной архаизации». Как эта дикая смесь вообще может стать универсальной, в принципе непонятно, поскольку эти идеи никак не решают ни одну из проблем мирового кризиса.
    Убожество идей «Русского мира» можно увидеть по названию новой политической доктрины — «четвертая политическая теория» Александра Дугина. Здесь видны точно такие же потуги квазиинтеллектуальных усилий, которыми отметился в свое время «постмодернизм», где мыслительное движение называется не по собственной сущности, а по сущности того, чему оно пытается прийти на смену. Однако интеллектуальная нигилистическая по своей сути позиция «прийти на смену» (постмодернизм — то, что после модернизма) это еще полбеды. Позиция «посчитаться в ряду других» (четвертая теория среди трех уже существующих), чтобы выделиться, это вообще полный крах. Идеи имеют шанс быть понятыми, воспринятыми и осмысленными, когда они заявляют свою сущность, в том числе и в названии, а не считаются в ряду других идей.
    Кризис идентичности России и предчувствие ею своего разрушения приводят к желанию захватить и «обезопасить» государством как можно большие территории своей экзистенции. Однако современный кризис России есть, прежде всего, кризис ее смысла и ее перспективы, от которого государство в принципе не может обезопасить. «Русский мир» болезненно переживает опасность потери русского языка и русской культуры, но в такой ситуации именно государство бессильно. Нужна работа интеллектуалов над новыми смыслами и новыми перспективами «Русского мира», которые могут перенести акценты с языка и культуры именно на «большую российскую цивилизацию», которую предстоит обновить или даже создать наново.
    Проблема секьюритизации российской идентичности в том, что здесь главным является секьюритизация, а не идентичность. Это малоосмысленное, доведенное истерией российских СМИ до состояния гиперидентичности (высокомерия и самолюбования), содержание. Как только рухнет поддержка СМИ, эта идентичность перейдет в фазу гипоидентичности и вызовет сильнейшую социальную депрессию. Слабую идентичность принципиально невозможно секьюритизировать.
    Очерки подходов к новой идентичности
    В ситуации мирового кризиса никто не может претендовать на секьюритизацию идентичности, потому как лишь новая идентичность связана с выходом из кризиса, по отношению к чему формируются принципиально новые средства защиты новой идентичности. Эта новая идентичность рождается в ситуации принципиального отсутствия безопасности. Всякое рождение таит опасность, и по самой своей сути опасно. Пытаться обезопасить рождение нового это обрести его на скорую смерть.
    Безопасности в ситуации возникновения новой идентичности принципиально не может быть. В этом и есть онтологически-экзистенциальное свойство идентичности — она возникает в зоне максимального риска. Но этот риск не тот, которому подергает Россия весь мир. Это не экзистенциальный риск. Это интеллектуальный риск. И сам по себе экзистенциальный риск не может быть преобразован в интеллектуальный риск — для этого нужна интеллектуальная воля. Однако глядя сегодня на состояние дезориентированных российских интеллектуалов, просто поражаешься их неспособности отвечать на уже возникшие интеллектуальные вызовы.
    Украина, и даже Россия, могут получить новую идентичность. Но в России ее произвести труднее из-за массовой истерии и агрессии, которая убивает интеллектуализм (вгоняет большинство интеллектуалов в дезориентацию и депрессию, вынуждает их к пережевыванию архаики, блокирует интеллектуальные инновации). Однако, хотя и в меньшей мере, то же самое происходит и с США. Возможно российская истерия заразна для США подобно оппортунистической инфекции.
    Государственно-национальные средства защиты идентичности России, и надгосударственно-наднациональные правовые средства защиты идентичности США одинаково неэффективны.
    И русский мир, и американский мир в нынешнем мировом кризисе одинаково обречены, хотя Россия рискует больше, и поэтому сначала пострадает больше. Однако растянутый во времени риск США постепенно приведет к таким же или даже большим печальным последствиям.
    Лишь новая идентичность имеет шанс в новом мире. Новая идентичность сама создает на наших глазах средства своей секьюритизации.
    Между тем, в основе конструирования идентичности лежат инновационные подходы, создающие новые измерения содержания. В основе разработки идентичности лежит новое философское мышление, создающее различные балансы содержательных рамок идей. И лишь затем продвижение новой идентичности уже зависит от политических и правовых сил разного уровня, которые еще только предстоит сформировать.
    Разработка новой идентичности, которая могла бы приобрести долгосрочный характер — очень трудоемкая работа. Не всем государствам она под силу. Разработка идентичности цивилизационного уровня принципиально неосуществима государством. Во все времена, во всех странах это проделывали особые люди — их называли пророками или философами. Такие люди принципиально не работают на какое-либо государство, даже если в их учении и содержатся апелляции к государству (Конфуций, Маркс).
    Мы переживаем период мирового кризиса, когда новые идентичности не будут апеллировать к государству, так же как не апеллировали к государству Сидхартха Гауттама (Будда Шакьямуни), Христос и Мухаммед.
    Вместо секьюритизации идентичности необходимо рассматривать сенсуализацию и проспектуализацию идентичности, то есть смыслообразование и перспективообразование как среды возникновения идентичности, из которых возникает и новая хронотопия, и возможно даже новая генерализация.
    В этом понимании неправовые элементы будущей коллективной идентичности, предложенные США, весьма интересны. Как бы нам не нравилась гегемонистская политика США, права человека и прочие остатки Холодной войны, нужно признать, что их идеи социальных сетей, гражданского активизма, экономики дарения очень перспективны. Исламский мир вносит свои идеи в коллективную идентичность будущего — выход за пределы нации, предпочтение сетевой организации, в том числе в финансах. Китай пытается строить «Китайский мир» через чайнатауны, продвигая чисто китайскую толерантность как уникальную мировую культуру интеграции китайцев вовнутрь разных цивилизаций. Претензии на «Американский мир», «Китайский мир» или «Исламский мир» более серьезные, нежели претензии на «Русский мир». Россия в этом плане не дает миру ничего, кроме страха. Россия сегодня это мировое страшилище и мировое посмешище.
    Для Украины я предлагаю универсальный смысл нового мира — конструктивный мир, сетевой нетерриториальный мир, внеглобальный мир (гелиосный), мир сложных множественных идентичностей, мир единого человечества, мир без государственного монополизма на инфраструктурные услуги. В онтологическом смысле это универсальный мир. Но в транзитологическом смысле это вообще конструкция Мира и Внемирности. Это не «Украинский мир». Это всеобщий мир.
    В ситуации мирового кризиса невозможно решить проблемы путем сдвижки баланса смыслов, как это пытаются делать Россия или США. Интеллектуалы обеих стран ошибаются.
    Человечество стоит перед вызовом принципиально новой коллективной идентичности, структурные признаки которой — предельная генерализация, сложная и всеохватная хронотопия, умеренная позитивная сакрализация, многообразная инновационная сенсуализация, избыточная проспектуализация и ограниченная секьюритизация.
    Всякие страновые идентичности, даже очень защищенные силой, обречены на растворение в универсальной сложной и множественной идентичности человечества.
    До того, как стать постчеловечеством, человечеству нужно стать единым человечеством.
  8. Обреченность империи зла...........................................................................................
    14 Jan
    Империя зла это империя, которая несет зло не только всем окружающим ее "врагам", но и своим жителям. Зло не делает различий на "свой" и "чужой" – зло затрагивает всех.
    Империи зла очень трудно сокрушить извне. Сокрушив первый раз империю зла, добро словно дает шанс содержащимся в глубине остаткам добра восторжествовать. Однако добро не всегда оказывается достаточно сильно, чтобы одолеть сокрушенное зло.
    Уже второй раз в истории зло, будучи сокрушенным, берет реванш над остатками добра. Так было с Германией после Первой мировой войны, для сокрушения зла которой понадобилась Вторая мировая. Так, похоже, будет и с Россией после поражения в Третьей Холодной войне, для сокрушения зла которой понадобилась еще одна война.
    Мы все переживаем последствия неокончательного сокрушения Империи зла.
    Вначале к власти пришел человек, который глубоко переживал крушение империи зла в 1991 году. Он читал книжки про более старые времена империи и культивировал идеи ее возрождения. Затем он сумел увлечь этими идеями свое окружение. Его окружение сумело за несколько лет оболванить этими идеями все население.
    В процессе оболванивания первой взбунтовалась гуманитарная интеллигенция, видевшая иные, более позитивные перспективы. Пришлось гуманитарную интеллигенцию фильтровать – объявлять пятой колонной тех, кто не поддерживал империю, и продвигать тех, кто был носителем имперской идеи.
    Затем взбунтовалась техническая интеллигенция, так как за идеями империи стояли архаические и малонаучные представления о мире времен холодной войны. Техническая интеллигенция была нужна империи, чтобы обеспечивать ее деньгами и делать оружие, поэтому чтобы перетянуть на свою сторону техническую интеллигенцию, пришлось пойти на архаизацию массового сознания и конструирование внешнего врага – Запада и его сателлитов, бывших советских стран, принадлежавших империи до ее первого крушения в 1991 году.
    Оболванивание имперскими идеями и архаизация массового сознания, погружение его в истерию и агрессию против соседних стран, создание фактически параллельной реальности позволило имперской власти развязывать войны.
    Вначале войну опробовали на маленькой стране – Грузии. Она была не очень успешной и позволила лишь расколоть маленькую страну, отобрав у нее не очень нужные империи территории – Южную Осетию и Абхазию.
    Однако эта война показала две вещи: 1) мир готов закрыть на это глаза, если это будет сделано "пристойно", то есть быстро и без больших жертв; 2) без предварительной подготовки российское общество не готово считать другие страны врагом достаточно долго, что снижает эффективность победы, ведь для победы в современной войне, когда нужно обеспечивать минимум жертв и сохранять видимость приличий для мирового сообщества, нужна длительная агрессия; 3) без агентов России во вражеской стране, очень трудно выиграть войну.
    К войне с Украиной Россия подготовилась более основательно. В средствах массовой информации была развернута беспрецедентная кампания лжи и ненависти против Украины и украинцев. В Украине были завербованы сотни тысяч пятой колонны. Продажная украинская власть была куплена российской властью с потрохами, а на мародерское разграбление Украины россияне закрывали глаза. Армия Украины была практически уничтожена, ее вооружение распродано, а личный состав дисквалифицирован и деморализован.
    Война России с Украиной с украинцами стала более масштабной, нежели война России с Грузией. Прежде всего, она возникла раньше, нежели планировалась, поскольку украинский народ восстал против украинской власти на Майдане, не желая больше терпеть масштабное разграбление и разрушение своей страны
    Случившаяся сразу после революции аннексия Крыма Россией привела к мобилизации украинского народа и его армии, а пророссийские территории Украины после блокирования новой украинской властью зомбирования российских СМИ постепенно сориентировались в ситуации и выступили за "Единую страну".
    Иначе говоря, пережив кровавую революцию, украинский народ сумел стать на путь отрицания и искоренения зла в своей стране.
    Однако в России торжество зла продолжилось.
    Зомбирование СМИ в России приобрело характер гуманитарной катастрофы. Это уже не имело ничего общего с ложью. СМИ в России во время российско-украинской войны по сути создали параллельную реальность, где якобы злобные украинские нацисты стали карателями пророссийских ополченцев, ведущих освободительную войну за Новороссию.
    Параллельную реальность пыталась отрицать недобитая российская гуманитарная интеллигенция. Против нее началась компания шельмования, остракизма и репрессий.
    Параллельную реальность всерьез развенчивала информация, поступающая из социальных сетей. Тогда имперская власть решила блокировать социальные сети и веб-сайты, пытающиеся доносить правду до россиян.
    Когда весь мир применил санкции в отношении России, она отрезала себя от остального мира.
    То есть Россия не просто изолировалась от мира, она оказалась в отдельной особой реальности, куда больше не проникают призывы к разумности, к морали и к уважению человеческих норм общежития.
    Именно в такой ситуации возникла тотальная деморализация воюющих повстанцев-ополченцев-сепаратистов на Востоке Украины.
    Война является делом неправедным и порождает многие мерзости, которые в мирной жизни невозможны. Эти мерзости творят все стороны войны. Однако если война ведется публично, воюющие войска подконтрольны обществу, многих зверств и мерзостей контролируемых обществом войск на войне удается избежать.
    Как только появилась информация о мародерстве украинского батальона "Айдар", украинская общественность немедленно отреагировала давлением на власть, занявшуюся расследованием этой неприглядной информации. То есть все эти действия были немедленно пресечены, а батальон очищен от преступников. Так происходит, когда войска во время войны остаются подконтрольны обществу.
    Однако у России нет этой возможности. Почему? Ополченцы на Востоке Украины не имеют не только общественного контроля, но даже общественной поддержки на занятой ими территории. Российские наемники и отдельные части регулярной российской армии, участие которых в войне в Украине замалчивается российской властью и российскими СМИ, тоже неподконтрольны российской общественности.
    Именно ложь о войне, отказ публичного признания участия российских солдат в Украине, неподконтрольность их российскому обществу порождает чудовищную деморализацию российских наемников и частей регулярной российской армии.
    Можно конечно некоторое время продолжать закрывать глаза в России на творимые мерзости ополченцами, российскими наемниками и войсками регулярной российской армии. Можно некоторое время врать о тех трупах, которые обнаружены в шахтах на Донбассе, что якобы это украинские войска их туда сбрасывали. Но ведь правда, рано или поздно, откроется.
    Ложь неизбежно порождает зло. Продолжающаяся ложь неизбежно делает рост зла неконтролируемым. Укоренившаяся ложь неизбежно приводит к торжеству зла. Торжествующее зло неизбежно уничтожает и себя, и ложь его поддерживающую.
    Ложь в российских СМИ порождает такой уровень зла, который не подлежит общественному контролю. Изолированное от остального мира и игнорируемое в местах его обитания зло разрастается и пожирает общество, которое добровольно отказывается от его контроля. Именно это обстоятельство делает российскую империю зла обреченной на второе и окончательно крушение.
    Нельзя идти на компромисс со злом. Нельзя участвовать в чужой лжи. Нельзя заключать мир с империей зла. Миротворцы империи зла, опутанные ложью, будут погребены под обломками империи.
    Malum se ipsum devorat
  9. Забыть Юрия Гагарина....................................................................................................
    14 Jan
    Забыть Юрия Гагарина
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Россия погружается в иррациональность и тем самым теряет не только рациональное мышление, но и возможность сохранения достижений рациональной деятельности мирового уровня, которые были в ее прошлом.
    Русский мир как Цивилизация воли
    14 Jan
    Из статьи Михаила Эпштейна «От совка к бобку» (2014 год в предсказании Достоевского) на Фейсбуке разгорелась дискуссия о духовной сущности «русского мира», которая усматривается автором в нерациональном своеволии.
    Тезис Эпштейна состоит в следующем: «Вот и началась она, эпоха «глупой воли», эпоха вызова всему ради одной-единственной, «наивыгодной» выгоды: пожить наконец по своему капризу, пусть самому дурацкому и ни с чем несообразному. Это полная противоположность декартову рационализму: «Мыслю, следовательно, существую». По-нашему — ровно наоборот: «Существую, следовательно, бросаю вызов разуму». И даже резче: «Сумасшествую, значит, существую»».
    Олег Бахтияров в своей критике статьи Эпштейна предъявил главный тезис, что, дескать, Россию считают Мировым Злом, и если так дальше пойдет, то будут преследовать за утверждение, что первым космонавтом был Гагарин.
    Ольга Михайлова в продолжение дискуссии написала статью «Русский мир как Цивилизация воли», где онтологизировала поставленную проблему. В своей статье она показала, что в матрице онтологических отношений воли и мира Украина и Россия выбирает разное: «Первая позиция — йогическая, она предполагает тотальное отрицание: мира нет, меня как воли нет. Вторая — мистическая, созерцательная по отношению к миру: мир есть, а меня, как воли, нет. Третья — магическая, волевая: мира нет, а я, как воля, есть. Четвертая — человеческая, в которой есть и мир, и воля человека». Наиболее выразительные герои Достоевского, а также Бахтияров, Дугин, Путин, за ними большинство российской интеллигенции и под их влиянием и Россия в своем большинстве выбирают магическую позицию. Западные и украинские интеллектуалы выбирают человеческую позицию.
    Кроме того Ольга также поставила проблему выбора для российских интеллектуалов: покаяние или возмездие.
    Здесь в продолжение дискуссии будут показаны деуниверсализация и декосмизация России как последствия принятия для России ее основных сегодняшних мыслительных установок.
    Россия как Мировое Зло
    14 Jan
    Россия сегодня — это, прежде всего, Путин. Затем это российские интеллектуалы, которые вооружили Путина представлениями для его публичного дискурса. Затем это российские СМИ, которые в рамках разработанных интеллектуалами концептуальных оснований создают картину «русского мира». И в последнюю очередь это доведенное до истерии и агрессии большинство российского населения, загоняемое Путиным и российскими СМИ в особую реальность реваншизма и ресентимента.
    Публичный официальный дискурс России, представленный Президентом России в его ежегодном послании к Федеральному собранию 2014 года, предъявляет Россию как Мировое Зло.
    Не сама по себе Россия есть Мировое Зло, а иррациональное своеволие российской элиты и российских интеллектуалов делают Россию Мировым Злом.
    Россия является Мировым Злом не потому, что ее кто-то канонизирует в этом качестве, а потому что она потеряла способность к саморефлексии своих агрессивных действий как не имеющих никакой иной причины, кроме нерационального своеволия.
    Россия не предъявила миру ни новый миропроект, ни новые научные открытия, ни новые технологии, ни новые смыслы. Не имея каких-либо позитивно влияющих на мир инноваций, Россия предприняла масштабную попытку архаизации. Причем она пытается всех уверить, что ее архаизированный мир это и есть мир будущего.
    Мало того, Россия развязала внутри себя беспрецедентную кампанию зомбирования населения против соседней Украины, породившую войну. Скрытность этой войны породила беспрецедентную ложь, где потеряно представления об общемировой реальности и порождено состояние полной неадекватности миру. Бессмысленность этой войны породила попытку ее безуспешной рационализации постфактум в политических речах и пропаганде СМИ.
    Итак, мировых идей и мировых проектов нет, но Россия готова воевать с целым миром. То есть Россия предъявила претензию на мировое господство путем эскалации развязанной ею войны, угрожая при этом ядерным оружием.
    Это война не за будущее. Это война за прошлое. Это война не за универсальный миропроект, это война за локальную попытку реванша в старом мировидении, в старых геополитических схемах, в старых представлениях. Это война внутри негативных мыслительных установок российского массового сознания.
    Мыслительные установки общественного сознания России могут быть поняты из рефлексивной позиции. Как показывает опыт коммуникации, российские интеллектуалы слабо воспринимают эти видимые извне России мыслительные установки массового сознания. В нарративном и сильно деформированном российской пропагандой дискурсе их вообще обсуждать бессмысленно. Установки мышления не происходят из фактологического пространства, в котором их пытаются опровергать некоторые российские интеллектуалы. Установки мышления России обнаруживают себя как результат рефлексивного обобщения публичных выступлений первых лиц России и текстуальных тезисов российских интеллектуалов, которые оказались причастны к созданию нынешней картины «русского мира».
    Итак, сегодняшняя Россия это 1) установка на архаизацию против инноваций; 2) установка на локальный («русский мир»), а не на универсальный миропроект (человеческий мир); 3) установка на войну, оккупацию, разрушение и агрессию против созидания и против договороспособности; 4) установка на ложь, если она выгодна, а не на правду, если она горька и неприятна; 5) установка на реванш, против установки на движение вперед; 6) установка на фундаменталистское православие против его обновления и против веротерпимости; 7) установка на негативные переживания «нас кинули», «нас послали», «нас не любят», «нас считают мировым злом», а не позитивная установка на переживания «мы любим», «мы вместе со всем человечеством». Сегодня Россия, противопоставив себя всему человечеству, порождает мощную мировую силу, которая вынуждена будет ее разрушить.
    И самая главная, лежащая в основании всех этих установок — мыслительная установка на своеволие. Ее хорошо выражает позиция, сформулированная Достоевским в романе «Бесы» в разговоре Кириллова со Ставрогиным: «Если бог есть, то вся воля его, и из воли его я не могу. Если нет, то вся воля моя, и я обязан заявить своеволие… Потому что вся воля стала моя. Неужели никто на всей планете, кончив бога и уверовав в своеволие, не осмелится заявить своеволие, в самом полном пункте? Это так как бедный получил наследство и испугался, и не смеет подойти к мешку, почитая себя малосильным владеть. Я хочу заявить своеволие. Пусть один, но сделаю».
    Существует также психологическая установка на унижение и оскорбление Иного как Чужого. Особенно ярко это демонстрирует парад пленных в Донецке 24-го августа 2014 года. К этому моменту у Киева были пленные сепаратисты, и у ДНР-ЛНР были пленные украинские военные. И те и другие пленные сражались на поле боя за Родину, как они ее понимали. Однако украинцам и в голову не пришло как-то унижать своих пленных. Они понимали, что какие бы глупости о кровавой борьбе за «русский мир» против якобы бандеровцев-фашистов-нацистов-киевской-хунты в российских СМИ этим людям не внушили, в сущности, пленные обладают правом на уважение. Однако ДНР-ЛНР внутри психологической установки на унижение чужих проводят парад пленных, да еще и улицы после них моют как после грязи.
    Это событие является символическим самоопределением России — унизить чужого за то, что он Чужой. В Украине чужой отчуждается (оиначивание приводит к отиначиванию). В России чужой унижается. Эти люди на площади Донецка, орущие «убийцы, твари», есть очевидное предъявление самоопределения России ненавидящей, унижающей и оскорбляющей.
    Выбор исторических побед и особая реальность России
    14 Jan
    Нынешние мыслительные установки, приданные российскими интеллектуалами массовому сознанию россиян, принципиально не могут позволить России создавать и продвигать универсальные идеи. Принципиальным здесь является разрушение космических достижений как символического выражения российского космизма-универсализма. Почему космические притязания разрушаются этими мыслительными установками?
    Во-первых, космос как сфера притязаний есть продукт инноваций. Космос продолжает питаться инновациями. Вне инноваций поддержание космических исследований в России невозможно. Кто идет вслед за Путиным и Дугиным в светлое будущее археомодерна, отрекается от инноваций. Космос архаизации не прощает. Установка на архаизацию отвлекает Россию от космического будущего.
    Во-вторых, установка на локальный «русский мир», на противостояние России с Западом, разрушает большинство современных космических проектов России, которые она сама давно уже не осуществляет. Космос не подлежит локализации под «русский мир». Космос не может быть русским, как не может быть американским или китайским. Установка на локальный «русский мир» отделяет Россию от космоса.
    В-третьих, установка на войну, разрушение и агрессию, разрушает основу космического мышления. Война отвлекает космические умы России на земное оружие, на собственно военные действия или на противостояние им. Космос неизбежно связан с созиданием и обобщением человечества. В условиях войны на Земле в космос не летают. Установка на войну России убивает ее космические проекты.
    В-четвертых, космические достижения есть продукт адекватного восприятия реальности. Россия, выстраивающая иную реальность, отличную от реальности остального мира, загоняет себя в состояние неадекватности. Неадекватное мышление в принципе не способно к космизации. Установка России на ложь разрушает мечту и мышление о космосе.
    В-пятых, территориально-ресурсный реванш России принципиально противостоит космическому реваншу. Нельзя мечтать об оккупации земных территорий и думать о колонизации Луны или о полетах на Марс. Здесь всегда есть выбор — или оккупация земель, или колонизация иных планет. Установка на территориальный реванш привязывает Россию к земле и отдаляет от космоса.
    В-шестых, установка на фундаментализацию православия и десекуляризацию неизбежно ослабляет позиции России в науке и технике. Космос и религия несовместимы по своим мыслительным установкам. Установка России на православный фундаментализм разрушает само представление о космизме в его концептуальном виде.
    В-седьмых, установка не негативные переживания «нас не любят» порождает переживание отверженности России в мире. Это неизбежно приводит к депрессии россиян и выпадению их из семьи человечества. В дальний космос можно лететь лишь через солидаризацию с человечеством. Если Россия ставит себя вне человечества, она лишается и дальнего космоса. Установка России на реваншистский ресентимент разрушает универсализм как общечеловеческую основу дальнекосмической экспансии.
    Не мир предпринимает шаги для забывания космических побед России. Россия сама предпринимает шаги, чтобы вырвать в своих представлениях себя из космоса, поместить себя на грешную землю, и в войне за земельную территорию лить кровь тех, с кем еще недавно она совершала свои вчерашние победы.
    Итак, у России был выбор — победа в Великой Отечественной войне или победа над космосом Юрия Гагарина. То есть дальнейшее покорение космоса или повторное покорение постсоветского пространства.
    Первая победа это победа воли Сталина, воли коммунистической партии, воли советских полководцев, воли советского народа над волей Германии — над волей Гитлера, над волей национал-социалистической партии, над волей немецких полководцев, над волей немецкого народа и даже над волей всего мира, который позволил СССР за его победу получить возможность фактически оккупировать Восточную Европу и установить там свой социалистический общественный строй.
    Вторая победа это победа над силой земного притяжения, победа над медленностью передвижения человека с докосмическими скоростями, победа над ограниченностью человечества рамками планеты, победа над сосредоточенностью человечества на материальных ценностях.
    Первая победа это победа ресурсно обеспеченной воли. Вторая победа это победа идеологически обеспеченного и технологически вооруженного разума.
    Сегодня в России первая победа вытеснила собой вторую. Победа воли оказалась сильнее победы разума.
    С момента отказа российских интеллектуалов от публичного созидательного мышления в 2014-ом году эти две победы не могут больше быть удержаны в массовом сознании одновременно. Приписанная Россией самой себе победа СССР в Великой Отечественной войне вытеснила победу Юрия Гагарина, которая тоже присвоена лишь Россией, а в действительности принадлежит всему СССР.
    Полет в космос Юрия Гагарина не является безусловным событием. Это событие принадлежит России до тех пор, пока она сохраняется как часть человечества и пока она продолжает дело, начатое Гагариным.
    Однако Россия сама показала миру, как можно создавать параллельную реальность, в которой допустимо манипулировать не только прошлым, но и настоящим, в которой в 2014 году нет русских солдат ни в Крыму, ни на Донбассе, хотя они присутствуют там в реальности остального мира.
    Если возможно создание параллельной реальности в отдельно взятой стране, где отсутствует очевидное для остального мира и присутствует неочевидное для него, то почему невозможно создание в мировом масштабе реальности, в которой полета Гагарина никогда не было; или этот полет был всего лишь незначительным событием, вроде стратосферных полетов в 1952-1962 годах, а первым важным для космоса событием был шаг Нила Армстронга на Луне в 1969 году?
    Это не чья-то прихоть, не злой умысел мира. Мир как раз предпочел бы помнить Юрия Гагарина. Однако сегодня Россия все делает для забвения миром Юрия Гагарина. И мир вынужден будет #забытьЮрияГагарина. Потому что его потомки оказались монстрами.
  10. Имперская драма России..................................................................................................
    14 Jan
    Имперская драма России
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Сегодня на наших глазах осуществляется уже вторая попытка восстановления империи России. Однако то, что во второй половине ХХ века было трагедией, сегодня выглядит как фарс.
    Попытка восстановления российской империи Россией-в-СССР в последние десятилетия своего существования осуществлялась под знаменами марксизма-ленинизма. При этом Россия реализовывала фактически колониальный проект — как на территории советских республик, так и на территории Восточной Европы.
    Дальнейшее размышление можно считать эпилогом к статье «Сосредоточение воли: Украина и Россия», прологом к которой были статьи «Преодолеть мирозлобие России» и «Осмыслить миролюбие Украины».
    Имперская драма СССР
    Империи являлись в истории человечества основной формой достижения могущества и территориальной экспансии государствами-цивилизациями. Однако к концу ХХ века все большие империи были разрушены. Последние из них — Испанская, Китайская, Османская, Германская (и Третий рейх), Французская, Британская. Оставшиеся большие цивилизации могут использовать лишь некоторые элементы империализма в своей международной политике. Но создавать новые империи никто в мире не пытается, кроме, конечно, России и может быть Китая.
    В ХХ веке Российская империя сумела пережить драматичный период разрушения, возобновления, снова разрушения и снова попытки возобновления. Глядя на эти исторические перипетии, невольно приходишь к мысли — не могут русские без империи жить, это, наверное, заложено в них где-то глубоко. Несмотря на то, что империя является устаревшей формой сосредоточения власти и могущества, россияне рассматривают ее почему-то как единственную эффективную форму для развития своего государства.
    Давайте кратко и схематично посмотрим на историческую драму российской империи за последние 100 лет в ситуации общемирового кризиса империи как формы государственных организованностей.
    Распад Российской империи в начале ХХ века происходит из-за нежелания российской элиты обновляться, идти в ногу со временем. К началу ХХ века мир ушел вперед, а Российская империя осталась в прошлом. Миропроект большевиков был ответом на безуспешные попытки модернизации России в начале ХХ века.
    Имперская драма России состояла в неспособности предложить адекватную времени социальную организацию огромного государства, которое, с одной стороны, гарантировало бы свободы входящим в него народам, а, с другой стороны, обеспечивало бы им безопасность. Эта драма происходила через ряд взаимосвязанных драматических событий: позорное поражение в русско-японской войне 1904-1905, «кровавое воскресенье» и революция 1905 года, провал реформ Столыпина, поражение в Первой мировой войне, приведшее к большевистскому перевороту 1917 года. Первая мировая война породила свои драматические события: публичное отречение императора от престола, приход к власти в стране большевиков, гражданская война.
    СССР задумывался большевиками во главе с Лениным как довольно свободное предприятие. Союз советских республик по своей идее означал союз свободных, самоуправляемых через Советы, республик. Превращение союза свободных республик в советскую империю осуществил уже Сталин в 30-е годы ХХ века. Это была воле-властная ревизией теории и практики марксизма. Презумпция определенности как постоянно осмысляемого и пересматриваемого понимания мироустройства, которое затем реализуется в мире, была подменена в советской политике презумпцией воли — воли класса, воли партии, воли партийного лидера.
    Сталинская политика предполагала выдвижение близких к пролетариату, волевых, способных к манипуляциям и интригам, но весьма посредственных в интеллектуальном плане пассионариев. Впоследствии ни Хрущев, ни Брежнев, неинтеллектуальные, но достаточно волевые партийные лидеры, не смогли изменить антиинтеллектуальный тренд в партийном руководстве СССР и в административных системах его управления.
    Таким образом — рассмотрение политики Сталина в интерпретации культа личности, как это до сих пор продолжают делать в официальной истории в России, есть крупнейшая, прежде всего философская ошибка. Политику Сталина нужно рассматривать в контексте извращения марксистско-ленинского учения о государстве и ленинской политики советского строительства, направленной на равноправный по принципу союз народов внутри социалистического государства. Политику Сталина нужно рассматривать как советский империализм или как империализм социалистического толка.
    Если в основание государства кладется философско-научная доктрина, то государственные лидеры должны понимать, развивать и внедрять постоянно развиваемую эту доктрину. Партийные лидеры СССР в принципе не понимали, с чем они имеют дело. Марксизм казался им некоторой сакральной доктриной, которая будучи разработана внутри довольно развитой немецкой классической философии, отвечала на все вопросы экономико-политической социо-культурной организации общества. Цивилизационная претензия марксизма так и не была осмыслена в СССР с точки зрения философии, поскольку сама философия в СССР была практически уничтожена. Именно поэтому марксизм фактически не развивался.
    Миру в целом удалось навязать Советскому Союзу — через Первую мировую войну, через гражданскую войну, через Вторую мировую войну, через Холодную войну — непрерывный режим мобилизации всех ресурсов. То есть доминирование воли над смыслом внутри мыслительных установок советских партийных лидеров постоянно подпитывалось внешними условиями выживания в агрессивной среде. Цели мобилизации менялись — восстановление после Первой мировой и гражданской войн, подготовка ко Второй мировой войне, восстановление после Второй мировой войны, Холодная война — однако режим мобилизации для СССР оставался неизменным. Однако мобилизационный режим СССР стимулировал его имперские притязания.
    Второй навязанный Западом Советскому Союзу процесс, благоприятствующий его империализации, — это потребительство, конституированное с момента решения 20 июля 1966 года ЦК КПСС о строительстве автомобильного завода в Тольятти и последовавшего затем потребительского бума покупок автомашин советскими людьми. Потребительство стало к 70-м годам ХХ века основным процессом ревизии доктринального подхода к гражданскому обществу в марксистской практике.
    Именно потребительство закрепляет потерю описанной в марксизме структуры общества, во главе которого стоит пролетариат, осуществляющий свою власть через Советы. Во-первых, власть полностью и безраздельно переходит к ЦК КПСС (решения Советов становятся формальными). А во-вторых, властные различия между партийно-государственной номенклатурой и основной массой населения закрепляются на уровне материальных различий потребительского общества. Такое различение фактически разрушает пролетариат — с одной стороны, расширяет его до масштабов всего общества потребления, а, с другой стороны, стирает границы между пролетариатом и непролетариатом.
    Вторая мировая война привела к созданию Социалистического Содружества. В марксизме это можно было рассматривать как продвижение к мировой социалистической революции. Однако на деле это была имперская экспансия СССР, где марксистская, уже окостеневшая к тому времени, теория использовалось лишь как идеологическая ширма для имперских устремлений партийной советской элиты.
    Фиксацией перехода от марксистского идеализма большевиков к прагматизму демонстративного марксизма становится смена партийных лидеров. КПСС вырождается в имперскую партию к концу 60-х годов ХХ века при смене Генерального секретаря ЦК КПСС — на смену Хрущеву в результате имперского переворота в ЦК КПСС приходит Брежнев. Это можно рассматривать как одновременный процесс конституализации потребительства и имперских притязаний на мировое господство узкой и закрытой от ротации партийной номенклатуры. Имперская власть производит новый виток репрессий в СССР и на пространстве Восточной Европы благодаря росту влияния КГБ начиная с Андропова (с 1967года).
    СССР оформляется как империя с 30-х по 60-е годы ХХ века, когда происходит онтологический переход представлений советской политической элиты от презумпции определенности к презумпции воли. Осуждение политики культа личности и переход к коллегиальному решению вопросов в ЦК КПСС просто вуалирует имперский режим власти в 60-е годы ХХ века. Кроме того, происходит также отказ от концептуального обновления марксизма и начало использования марксистской доктрины как идеологической ширмы для осуществления по сути уже имперских целей ЦК КПСС. Таким образом, ЦК КПСС становится имперским по сути.
    Имперская политика ЦК КПСС копирует худшие образцы имперской политики Запада — идет борьба за геополитической влияние. Война СССР в Афганистане (1979-1989) практически мало чем отличалась от войны США во Вьетнаме (1965-1973). Разница идеологий никак не сказывалась на разнице имперских притязаний.
    СССР в 1991 году распался именно как империя. Отторжение советских республик произошло не столько от социалистического общественного строя, сколько от имперской России, отказавшейся от интеллектуального развития в середине 60-х годов ХХ века и заведшей остальные советские народы в цивилизационный тупик.
    Что привело СССР к имперскому перерождению? В чем можно увидеть первопричины этой драмы?
    Интеллектуальная драма СССР
    У СССР был мировой проект — марксистская теория мироустройства. Эта марксистская теория не принадлежала России-СССР, она была взята изнутри европейского интеллектуального процесса, в котором российские интеллектуалы принимали тогда участие (Чернышевский, Бакунин и др.). Виднейшим марксистом стал Владимир Ульянов (Ленин), которому принадлежит решающая роль в деле осуществления так называемой российской революции 1917 года, после которой в образовавшемся СССР постепенно прекращается развитие не только марксизма, но и всякой социальной философии.
    СССР осуществляет крупнейшее из известных в истории уничтожение своего интеллектуально-гуманитарного потенциала в первой половине ХХ века. Если представителей естественных наук и инженерии в СССР пытаются нанимать за рубежом, взращивая постепенно свои научные и инженерные школы, то представителей гуманитарных наук продолжают репрессировать вплоть до хрущевской оттепели (середина 1950-х — середина 1960-х).
    В марксизме нет и не могло быть теоретического описания ситуации цивилизационной конкуренции двух больших частей мира, придерживающихся разных картин мира, прежде всего в контексте социального мироустройства. Марксизм задумывался как интеллектуальная инновационная социальная доктрина. Это означало, что внутри основных гуманитарных наук СССР должен был развивать свои опережающие Запад гуманитарные исследования. Однако СССР сосредоточился исключительно на естественно-инженерных науках, полностью игнорируя гуманитарные науки.
    Символическим выражением этого процесса была непонятая во многом и по сей день дискуссия «физиков и лириков» в 60-е годы ХХ века. По сути это была дискуссия о том, нужна ли в СССР гуманитарная наука или можно обойтись лишь марксизмом, в котором все уже есть. В этой дискуссии тогда победили «физики» — портреты Эйнштейна и Ландау украшали многие квартиры советских граждан. Кстати Донбасс в Украине оказался анклавом «физиков», победивших «лириков», именно поэтому он пал жертвой имперской пропаганды России последних лет. Гуманитарии проиграли дискуссию, реноме, страну и советскую цивилизацию. Они в этом виноваты или компартия СССР — это уже не важно.
    После Второй мировой войны становится понятным, что существующие гуманитарные теории не позволяют уже осмыслять возникающие социальные и идейные процессы, а именно — раскол мира на две идеологические системы (капиталистическую и социалистическую) и появление в Западной Европе новых молодежных и идейных движений. Явное теоретическое отставание марксисткой теории в гуманитарной сфере, порожденное Сталиным и сталинизмом, уничтожившим почти все гуманитарные научные школы в СССР, особенно ярко заметно в Европе, где происходит непосредственное столкновение интерпретаций социальных процессов — между Восточной и Западной Европой.
    Ответом на новые социальные вызовы стали новые интеллектуальные движения — постструктуралистская философия во Франции (с 1955 г.) и системомыследеятельностная методология Георгия Петровича Щедровицкого (СМДМ) в СССР (тоже с 1955 г.). Если французская философия привела к созданию первой глобальной философии — постмодернизма, оказавшейся основой сознания потребительского общества и породившей нынешний мировой кризис, то методология не смогла стать не только глобальной философией, но даже методологическим руководством в процессе Перестройки в СССР (1986-1991).
    Пафос СМД-методологии состоял в следующем — создать теорию и набор практических мыслительных компетенций для построения коллективной мыследеятельности — общеволия, общемыслия и общечувствия. Эта претензия шла гораздо далее марксизма-ленинизма, стремившегося создать всего лишь общественное государство и общественную собственность как условия для общечеловеческого единства. То, что марксизм пытался произвести в материальном плане, СМД-методология пыталась произвести в идеальном плане — на уровне мышления.
    Конечно, внутри теории СМД-методологии скрывался целый ряд чисто методологических недостатков. Наиболее важным, что отражено в моей работе «Об онтологии», было упрощенное понимание коллективной мыследеятельности всего в двух проекциях — онтологической и оргдеятельностной — при полном игнорировании мотивационной (волевой и эмоциональной). Именно это игнорирование, в конечном счете, привело к извращению СМД-методологии в рыночной ситуации, когда методологи оказались вынуждены продавать методологию как товар. Размещенные лишь на живых носителях (творцах СМД-методологии) коллективные цели (мотивации) оказались не подлежащими передаче из поколения в поколение.
    Методология также принципиально отказывалась от цивилизационно-этической позиции. Нужно развивать нечто? Вот методология и проект. Нужно разрушить нечто? Вот методология и проект. Сама по себе методология не вмещала этико-мировоззренческие аспекты, вынося эту проблему за скобки самой методологии. Родовая травма методологии состояла в убеждении ее создателей, что их коллективистские цели, почерпнутые ими из марксизма, являются очевидными и легко наследуются следующими поколениями. Это оказалось не так.
    Один из методологов, Юрий Громыко, в 1994 году написал статью «Почему методология и методологи проиграли Перестройку?» Громыко высказывает претензии, что методологи не смогли угадать «интуитивную направленность субстанциональной народной жизни» и не смогли занять управляющую позицию по отношению к процессам перестройки.
    В своей книге «Момент философии» я ставлю проблему фундаментальнее, нежели Громыко: «После распада СССР марксистская философия утратила доверие в постсоветских странах. А СМД-методология так и осталась застывшей между образовательной практикой коллективной мыследеятельности и философией. Методология и методологи так и не вышли на уровень философского обобщения, без которого невозможна смена установок мышления и создание новых перспектив цивилизации».
    Также в этой книге я показываю чисто методологические просчеты методологов по непониманию цивилизационных функций каждого слоя в схеме коллективной мыследеятельности (индивидуальное мышление, коммуникация, коллективная деятельность) и непониманию связей этих слоев в процессе создания и развития цивилизации. Непонимание связки носителей функций слоев «философ—философовед—политик» в контексте этой схемы для создания-развития цивилизации оказалось критичным.
    Марксизм не был российской философией. Принимая марксизм в качестве основного научного социального учения и единственной доктрины мироустройства, Россия-СССР вступали в цивилизационную конкуренцию с остальным миром, прежде всего с миром Запада. При этом марксизм так и не был в философском плане развернут и осмыслен, ибо только так могло быть возможным его обновление. Развитие марксизма, которое происходило на Западе (Лукач, Грамши, Хоркхаймер, Адорно), в СССР не только не происходило, но и всяческие попытки подобного пресекались. Все это представлялось как ревизия марксизма, чему давался беспощадный отпор.
    СССР фактически уничтожил пытающуюся хоть как-то выжить философию — как марксисткого толка (Ильенков), так и немарксистского толка (Пятигорский, Мамардашвили). Философия в СССР была уничтожена настолько последовательно и глубоко, что уже в постсоветской России свободная и оригинальная философия просто не смогла возродиться (вторичные постмодернисты или эпигоны религиозной философии и евразийства — не в счет).
    Историческая судьба подарила СССР шанс создать человеческую цивилизацию принципиально нового типа. Однако эта сверхзадача оказалась не под силу советской элите. Причем, СССР был очень близок к решению этой задачи в 60-70-е годы ХХ века, но разрыв между интеллектуалами и политической элитой поставил жирный крест на этой масштабной цивилизационной задаче. Космос не стал новым концептуальным пространством человеческой цивилизации и на десятилетия перестал приоритетом человечества. Методология коллективной мыследеятельности, созданная для построения подлинно коллективистского общества, не была доведена до философского осмысления и его трансляции в политику, оказалась утрачена на уровне мотиваций при передаче методологических разработок от поколения к поколению и была распродана в розницу в новых рыночных условиях.
    Распад СССР в 1991 году является неизбежным следствием трех взаимосвязанных процессов: 1) мировой гонки вооружений (Холодной войны), непрерывно требовавшей мобилизации всех ресурсов СССР для поддержания огромного ВПК; 2) довольно развитого потребительского общества, ценности которого принципиально противоречили ценностям марксизма; 3) отказа от интеллектуального обновления теории и практики цивилизационного строительства в СССР.
    Что в большей мере предопределило упадок СССР — слабость интеллектуалов в сопротивляющейся им общественной среде или высокомерие советской политической элитой в связи с победой во Второй мировой войне? А может вообще — интеллектуальная неспособность коллективистского общества к философским обобщениям? Возможно, философия есть чисто индивидуальное предприятие и принципиально неколлективизируема? Для любого коллективистского общества оказывается цивилизационным вызовом. Тут нужно рассматривать все возможности, потому что вопрос о разрушении России сегодня стоит очень серьезно.
    Имперская драма современной России
    Второе разрушение империи происходит 1991 году в связи с распадом СССР и деятельностью Ельцина как Президента России. В связи с этим также начинается распад России, то есть процесс дезинтеграции СССР, начавшийся в 80-е годы ХХ века. Пытаясь остановить распад России, ее президент Путин был вынужден прибегнуть к восстановлению архаичной формы имперской власти, начиная с Оранжевой революции в Украине в 2004 году.
    Если распад СССР стал следствием отказа советской правящей элиты от идей советских интеллектуалов 50-70-х годов, то нынешняя архаизация России является следствием интеллектуального бездействия российских интеллектуалов и российской элиты на протяжении всего постсоветского периода с 1991 года. Архаизация сегодняшней России это квазиконцептуальное движение, ублюдочный интеллектуализм, потерявший этические и эстетические традиции и периода «серебряного века», и периода советских диссидентов.
    Лишь в последние годы в России для немногих интеллектуалов стало ясно — без возрождения философии нечего даже и думать о создании нового миропроекта. Однако было уже поздно. Сегодня же нужно ставить вопрос Громыко более масштабно — почему российские интеллектуалы проиграли Россию?
    Нынешняя архаизация России это интеллектуальный откат, демонстрирующий интеллектуальную неспособность России к созданию нового миропроекта. Конечно же в России есть люди, которые раздумывают о таком миропроекте. Однако кто-то его видит как национально-евразийский, то есть этнически-территориальный миропроект (Хоружий, Гиренок, Лепский, Дугин, Громыко), а кто-то видит его как глобальный и даже сетевой миропроект (Переслегин, П.Щедровицкий, Неклесса).
    С 2000-го года в России начинаются попытки создания нового универсального проекта. Однако эта сверхзадача изначально выполнялась старыми средствами, старым языком, в наличной картине мира, без каких-либо внятных попыток пересмотра средств, языка и концептуальных обобщений. Мои попытки как-либо поучаствовать в этом процессе, предъявляя конструктивизм в качестве возможного пути теоретического развития, в том числе и идей СМД-методологии, наталкивались в то время на неприятие, а то и на откровенное хамство со стороны российских интеллектуалов.
    Ни один из предложенных в России миропроектов не был универсальным. Цикл книг «Проект Россия» — это православный фундаментализм, не имеющий особого универсального значения рядом с концепциями развитой католической теологии, протестантскими доктринами прагматизма, исламским сетевым концептом религиозного завоевания мира или китайским сетевым концептом культурно-товарного завоевания мира. Концепция общественной безопасности «Мертвая вода» — чистой воды экстремизм. «Русский мир» — лингвоцентристская концепция сетевого объединения россиян по всему миру (русский Мир как русский, но не Мир) выродилась в российский шовинизм мирового масштаба с доминирующей там секьюритизацией русской идентичности. Евразийство — ресурсно-территориальная археомодернистская концепция господства России на континенте Евразия, сколь противоречивая, столь же и убогая, особенно на фоне Китая и его континентальной экспансией.
    Три из этих архаичных миропроектов («проект Россия», «русский мир» и «евразийство») стали основой архаизации России. Кроме того, в России был раздут до гипертрофированных размеров миф о победе России во все еще так называемой Великой Отечественной войне, при том, что ни о какой одногосударственной победе во Второй мировой войне речи идти не может. Точно так же был раздут миф о величайшем государственном руководителе — Сталине. Эти два мифа служат поддержке коллективной мании величия России на уровне государственной политики.
    Вторым компонентом, кроме мании величия, стали две фобии — фобия в отношении якобы злонамеренного Мира в лице обобщенного Запада и фобия в отношении националистической и якобы фашиствующей (с 2014-го года) Украины. Эти фобии стали основанием мирозлобия, то есть подозрения Мира в злонамеренности в отношении России, порождающего злобу России в отношении такого Мира. Фобия в отношении Украины порождена представлением о якобы ее предательстве — как будто Украина когда-то присягала на вассальную верность России.
    Восстановление справедливости, которое якобы осуществляется российской властью, не имеет никаких внятных философских обоснований. Фундаментальное непонимание справедливости для государства — мирового контекста справедливости (справедливость внутри мира для Мира), общечеловеческой сущности справедливости (справедливость есть форма перспективы для всего человечества) и формы взаимности справедливости (справедливость не для России, а для всех) завело Россию в политический тупик.
    Мифы и фобии стали основой чудовищных мотивационных компрессоров, запущенных на государственном уровнем российской телепропагандой, превративших российских людей в агрессивных и истеричных «зомби». Масштабы такого превращения просто удивляют — писатели, актеры, ученые и журналисты, призванные по роду деятельности иметь хоть какую-либо рефлексию, выглядят как люди, лишенные не то, что рефлексии, но вообще какого-либо позитивного мышления.
    В интеллектуальном процессе современной России проявилось особое явление, заметное как в текстах российских интеллектуалов, так и в комментариях на Фейсбуке при обсуждении российско-украинских отношений последнего времени, — имперская шизофрения. Имперский интеллектуал может рефлексивно и непредвзято рассуждать о любой гуманитарной проблеме, пока дело не доходит до целесообразности существования империи или анализа актуальных действий имперской власти. В этих вопросах рефлексивность и критичность странным образом исчезают, и интеллектуал буквально на глазах превращается в «ватника».
    В работе «Зомбирование в России и как с этим жить дальше» я показал основание этого явления как рефлексивную избирательность. Теперь же можно утверждать, что такая рефлексивная избирательность приводит к особой имперской шизофрении, то есть двойственности сознания — одна часть сознания может быть теоретичной, научной, критичной, рефлексивной, а вторая часть сознания оказывается некритичной и нерефлексивной, выпадающей из науки и неспособной к теоретическим обобщениям.
    Империи не создаются постфактум. Империя это претензия на универсальный миропроект. Такой миропроект должен быть создан до того, как начинается война за создание (восстановление) империи. Стратагема «давайте завоюем территорию, а потом придумаем для нее универсальные смыслы» не работает. Если миропроект не создан, а территориальная экспансия для возрождения империи уже началась, то такая экспансия ничего общего с цивилизационным действием не имеет — это всего лишь насилие над народами. Волевые действия пассионариев не могут заменить отсутствие универсального смысла.
    Современные действия России в лице Путина показывают, что Россия осуществляет не миропроект, а элементарное территориально-ресурсное воровство территории из чисто реваншистских побуждений, основанных на мифах и фобиях. Путин ни разу так и не представил ни одной осмысленной концепции видения новой России, которую можно было бы хоть как-то интерпретировать как универсальную. То, что представляет Путин, это просто проговаривание страхов, типа «нашего мишку хотят посадить на цепь, вырвать зубы и когти».
    Ретроспективно на основе анализа действий российской власти можно обнаружить, что современная империя в России создается с установкой на использование и перераспределение территории и находящихся на ней ресурсов. Рубль как российская валюта в этой схеме оказывается обеспечен исключительно энергоносителями, но не научными и не технологическими инновациями. Поскольку имперские потуги российской власти являются реакцией на процессы распада России и экономическое давление Запада, то такая реакционность принципиально не приемлет никакой перспективы.
    Россия структурно не в состоянии воссоздать империю в каком-либо приемлемом для себя виде, поскольку деньги, зарабатываемые ей на продаже энергоносителей, она вкладывала не в науку, не в гуманитарные концепты, не в космос, не в структурные реформы в экономике, а в прибыль близких к власти бизнесменов и в резервные фонды на случай войны. Это просто какая-то вселенская глупость России — копить деньги на роскошь и на экспансионистскую войну, разоряя и архаизируя страну, делая ее непривлекательной для всего мира.
    Никаких внятных научных или технологических инноваций за последнее время Россия миру не предложила. Ее претензии не то что на мировое господство, но даже на региональное лидерство выглядят очень спорно. Ядерное оружие может являться сдерживающей силой для остального мира, но оно совершенно не работает для усиления влияния России на свои бывшие колонии. При этом зависимость от энергоносителей бывших колоний России уже недостаточна для диктата им Россией своей воли.
    Неархаичное мышление
    Нынешние российские интеллектуалы у себя в стране сегодня являются либо жертвенной «пятой колонной», либо «имперскими сторожевыми псами», либо внутренними эмигрантами, то есть людьми, находящимися в депрессии, прострации и дезориентации. Причем если прострация и депрессия приводит просто к молчанию этих интеллектуалов, то дезориентация имеет самые разные формы — от упреков к своей «пятой колонне» и невнятных обвинений украинских интеллектуалов в разных надуманных ошибках до интерпретации цитат из философско-публицистической классики прошлого.
    Многие российские интеллектуалы спрашивают: а почему украинские интеллектуалы не принимают участия в создании общего универсального проекта вместе с Россией — ведь если проект универсальный, то там есть место всем. Главная причина этого — в неспособности российских интеллектуалов строить отношения с близкими народами как с равными, что проявляется в уже ничем не подкрепленном назидательном хамстве российских интеллектуалов. Другая причина — в потрясающей воображение акцентуированной и агрессивной некритичности российских интеллектуалов в отношении «русского мира», империи, российской власти.
    Традиционно отношение украинских интеллектуалов к российским интеллектуалам было зависимым. Распад СССР создал ситуацию интеллектуальной конкуренции, в которой до начала 2000-х российские интеллектуалы явно доминировали. С начала 2000-ых российские интеллектуалы начинают беспрецедентную архаизацию, что приводит к недоверию и настороженности украинских интеллектуалов. С этого времени интеллектуалы Украины вынуждены были делать интеллектуальные усилия самостоятельно, что приводит к созданию ими новых онтологических и транзитологических подходов к будущему, которые скептически воспринимаются российскими интеллектуалами.
    После событий 2014-го года отношение украинских интеллектуалов к российским интеллектуалам — холодное презрение. Такое отношение является следствием утраты российскими интеллектуалами какого бы то ни было уважения и доверия со стороны украинских интеллектуалов. Российские интеллектуалы поставленных проблем не видят, заданных вопросов не слышат, предъявленных вызовов не принимают. Вместо этого они бубнят какие-то имперские, антизападные и антиукраинские мантры. Никакие подкупы российской политической элитой украинской политической элиты эту ситуацию не изменят. Потерянная российскими интеллектуалами концептуальная власть не возобновляется в политике или экономике. Она может быть возобновлена лишь интеллектуально.
    По большому счету, имперская драма России состоит в интеллектуальной импотенции при наличии ресурсно-территориального богатства страны. Имперская драма России состоит в том, что универсальный проект, который только и может хоть как-то оправдать империю, превращен этой страной в фундаменталистский шовинистический мирозлобный проект. Имперская драма России состоит в поражении цензурно-силового проекта организации собственного гражданского общества. Имперская драма России состоит в социальном поражении России на всех территориях, которые она так или иначе пыталась аннексировать за годы с момента распада СССР. Имперская драма России — это превращение гордости великороссов в надменное высокомерие, а тайн русской души — в открытое мирозлобие, в пределе содержащее ядерную войну с миром. Имперская драма России в символическом плане состоит в том, что вторую по значению имперообразующую страну — Украину — Россия превратила в своего врага.
    Самая главная тайна империи — это использование пассионарного потенциала периферии в смысловых онтологемах и перспективных транзитологемах центра. Когда привлекательность смыслов и перспектив центра иссякает, периферия отказывает империи в доверии. Львиную долю могущества для России составляли не ее малоинтеллектуальные глубинки, а города Украины — так было в имперской России, так было в СССР, в остаточной степени так было даже после распада СССР. Отказ украинских интеллектуалов от поддержки смыслов и перспектив Москвы делает проект современной российской империи сомнительным. А уж агрессия и ненависть российской политической элиты к украинцам ставит жирный крест на имперском проекте России.
    В России и в Украине борются две архаичные цивилизационных схемы развития — имперская и националистическая. Сегодня российской элите кажется, что если Россия не будет империей, то России не будет вообще. Части украинской элиты кажется, что Украина возможна лишь как национальное государство. По сути, оба этих умозаключения построены на отказе от новых форм сетевой самоуправляемой организации, которая исподволь становится доминирующей по всему миру.
    Для российских имперцев признание Украины отдельным государством, признание воинов ОУН-УПА стороной многостороннего конфликта, воевавшей и против Германии, и против СССР, признание права Украины на самостоятельный геополитический выбор — это интеллектуальные, а не политические действия. Иначе говоря, если российские имперцы не готовы это признать, то они неинтеллектуалы.
    Точно так же, для украинских националистов признание русского языка как имеющего права на изучение и использование на территории Украины, признание врагом путинского режима, а не России, признание экономических реалий сотрудничества с Россией являются действиями интеллектуального порядка, а не политического. В этом смысле украинские националисты, которые не готовы это признать, неинтеллектуалы.
    Точно так же для российских националистов признание права иных народов на свой национализм, признание украинского государства как политико-правового факта, в том числе, и для России, признание права украинцев на защиту своей территории, а значит на вооруженную борьбу против русского сепаратизма, это все действия интеллектуального порядка, а не политического. В этом смысле российские националисты, которые не готовы это признать, неинтеллектуалы.
    Для интеллектуалов сегодня это стало проблемой идентичностного выбора — националист и имперец оказались одинаково неспособны к интеллектуальной работе.
    Если националист неспособен к интеллектуальной деятельности из-за этнического эгоизма и желания культурного комфорта внутри нации, то имперец неспособен к интеллектуальной деятельности из-за неспособности рассматривать иные организационные модели мироустройства, кроме империи.
    Националисты это империалисты наоборот. Если первые мыслят нацию как всеобъемлющую универсальность мира, то вторые мыслят империю как всеобъемлющую универсальность над нациями. И первые, и вторые неспособны воспринять отказ от нации как базовой формы мыслимости. Сегодня же нужны формы неимперской и ненациональной универсальности, то есть иные формы организационной мыслимости не только Мира, но Внемирности и даже Немира.
    Дополнительная проблема империализма России в том, что она не может осуществить откат к национализму. Империализм не замещается конкурирующим с ним национализмом. Националисты и имперцы стоят друг друга — их война не может быть закончена поражением кого-либо одного, и в этом понимании она бессмысленная, но не вечная, ибо исчезают сами основания их войны.
    Империя и нация — оппозиционные формы мыслимости Мира модерна, разрушаемые в постмодерне. Сеть — форма мыслимости Мира, Внемирности и Немира возникающая в эпоху конструктивизма.
    Чтобы мыслить, нужно отказаться от всех ограничений, сковывающих мышление. С ограниченными в мышлении людьми строить интеллектуальную коммуникацию бессмысленно. Именно поэтому архаично мыслящие националисты и имперцы всегда будут оставаться вне возможностей полноценного мыслительного диалога с ними.
    Ничего личного, только мышление.
  11. ОТКАЗ МИРА В МОРАЛЬНОМ ПРАВЕ РОССИИ НА ПОБЕДУ ВО ВТОРОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЕ
    8 May
    ОТКАЗ МИРА В МОРАЛЬНОМ ПРАВЕ РОССИИ НА ПОБЕДУ ВО ВТОРОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЕ
    08 травня 2015 Источник
    Уважаемые россияне!
    Когда весь мир 8-го мая 2015 года вспоминает об окончании европейской части Второй мировой войны (Victory in Europe Day) 70 лет назад, вы 9-го мая 2015 года празднуете день 70-летия Победы в Великой Отечественной войне. Хотелось бы спросить – чем именно вы гордитесь?
    Гордость за Победу 70 лет назад вообще подозрительна, потому что столь длительное время должно было дать много других поводов для гордости, чтобы точно так же возводить их в ранг символов и ориентиров государственной политики.
    Однако нынешняя российская пропаганда именно эту Победу возвела во всенародный культ и именно эту Победу использует для милитаризации общественного сознания России, стимулируя его агрессию и направляя ненависть против Запада и против Украины, в последнее время все больше ориентирующейся на Запад.
    Хотелось бы напомнить вам, россияне, что СССР не является единственным победителем во Второй мировой войне, что вместе с СССР победителями были также США и Великобритания, что свой вклад в Победу вложили и другие страны Европы, включая антинацистские силы Германии и антифашистские силы Италии.
    Независимо от того, что рассказывает вам российская пропаганда, хотелось бы объяснить, почему союзники СССР во Второй мировой войне и представители большинства стран мира, воевавших против национал-социализма Германии, фашизма Италии и милитаризма Японии в 1939-1945-х годах, не празднуют нынче вместе с вами День Победы в Москве.
    У всего мира с Россией оказываются разные способы памяти: мир отмечает память окончания европейской части Второй мировой войны, а Россия празднует Победу в Великой Отечественной войне, избирательно приглашая-принимая участников именно своего праздника и производя тем самым передел мира на своих и чужих.
    Сталинская пропаганда назвала эту войну Великой Отечественной войной 1941-1945 годов, чтобы скрыть сепаратное сотрудничество и раздел сфер оккупации Европы между национал-социалистической Германией и коммуно-социалистическим Советским Союзом с 1939-го по 1941 год, зафиксированные в пакте Молотова-Риббентропа в 1939 году, стыдливо и лживо сегодня называемом в русской Википедии "Договором от ненападении между Германией и Советским Союзом", где раздел сфер оккупации назван как "разграничение сфер обоюдных интересов в Восточной Европе на случай "территориально-политического переустройства"".
    Понимаете ли вы, россияне, что празднуя сегодня Победу в избирательно выделенной советской пропагандой части Второй мировой войны – так называемой Великой Отечественной войне, – вы, по сути, оправдываете пакт Молотова-Риббентропа? Понимаете ли вы, что празднуя Победу в Великой Отечественной войне, вы тем самым признаете этот рудимент сталинской пропаганды, который современная российская власть превратила в символ своего антизападного реваншизма?
    Кто из вас, россияне, помнит, что Вторая мировая война закончилась 2-го сентября 1945 года? А как вы думаете, почему же вы празднуете Победу 9-го мая, а не 2-го сентября? Почему советская пропаганда так избирательно подошла к фиксации вашего сознания именно на европейской части Второй мировой войны? А это произошло потому, что независимо от капитуляции Японии и подписания Декларации об окончании войны между СССР и Японией мирный договор так и не был подписан.
    Иначе говоря, Россия празднует день оккупации СССР Восточной Европы, которая тогда этими странами не оспаривалась, однако стала оспариваться уже довольно скоро. Оккупация же южных Курильских островов с того времени и по сей день оспаривается Японией. США же переиграли СССР в послеевропейской части Второй мировой войны – осуществив оккупацию Японии. Это позволило произвести США демократизацию и демилитаризацию Японии и привело к добровольному прекращению ими оккупации путем принятием Сан-Францисского мирного договора. США получили дружественную к ним Японию.
    Ничего подобного СССР не сделал в Восточной Европе, оккупация которой закончилась лишь с крушением СССР. Причем Россия в наследство от оккупации СССР получила страны Восточной Европы, которые весьма настороженно, а то и враждебно, относятся к России. Сравнение политического климата, экономического состояния и культурного развития стран, бывших в зоне влияния США-Великобритании, и стран, бывших в зоне влияния СССР, в пользу первых. СССР оказался неспособен к позитивной цивилизационной экспансии. У России потенциал к позитивной цивилизационной экспансии еще меньше – достаточно посмотреть на общее состояние Приднестровья, Абхазии, Южной Осетии.
    Давайте скажем честно: если СССР после Второй мировой войны получил Восточную Европу, то США после Второй мировой войны получили практически весь остальной мир. Так кто же тогда победитель во Второй мировой войне? Очевидно тот же, кто победил и в Третьей (Холодной) мировой войне. Нынешняя российская власть никак не может смириться с гегемонией США в мире. Именно поэтому советская, а теперь и российская, пропаганда выделяет часть времени Второй мировой и часть территории Европы, участвовавшей во Второй мировой войне и побежденной СССР, для создания ограниченной гордости СССР-России.
    Практически весь остальной мир воспринимает Победу СССР в Великой Отечественной войне 9-го мая 1945 года как установление советского режима имперской по своей сути оккупации Восточной Европы. Россия, развязав в настоящее время на территориях Грузии и Украины империалистическую войну, продемонстрировала всему миру свои империалистические устремления. Поскольку Россия в своих действиях, в риторике своей власти и в восприятии большинства россиян продолжает практику паневропейского империализма, она неизбежно находит оправдание этой империалистической оккупации в прошлом.
    Хотелось бы также объяснить, почему Парламент Польши принял решение праздновать День Победы во Второй мировой войне 8-го мая, отмежевавшись тем самым от праздника 9-го мая, принятого в СССР и сохраняющегося в современной России. Польша призвала тем самым остальные европейские страны последовать ее примеру. Сенат Польши при принятии этого решения отметил, что окончание Второй мировой войны в Европе в случае стран, которые были освобождены Советским Союзом, и в которых впоследствии была установлена недемократическая политическая система, "сложно признать, как триумф свободы".
    Таким образом, освобождение Советским Союзом Восточной Европы от национал-социалистического порабощения стало для нее новым имперским коммуно-социалистическим угнетением. Отмежевание Польши от этого праздника в России есть отмежевание от империалистического дискурса, сопровождающего сегодняшнюю империалистическую практику России.
    Имперское угнетение Восточной Европы после Великой Отечественной войны под идеологией коммуно-социализма привело не только к крушению самого коммуно-социализма, но и к выпадению Восточной Европы из зоны российского влияния в 80-90-е годы ХХ века. Нынешний проект Европейского Союза предоставляет совершенно иной уровень свободы, равноправных договорных отношений и сотрудничества, чего так и не смогла предложить постсоветская Россия. Российский империализм исключает равноправные отношения между Россией и другими странами. Именно поэтому Украина вынуждена была отказаться от установления более тесных отношений с имперской Россией.
    Почему Украина не празднует День Победы вместе с Россией?
    В России празднуют Победу Отечества, которого давно уже нет. Россия, продолжая называть эту войну Отечественной, по сути, национализирует ее Победу, отвергая право на эту Победу для Украины, Казахстана, Беларуси, Эстонии, Латвии, Литвы и других стран, бывших республик Советского Союза, которые, уже никакого отношения к Отечеству СССР не имеют.
    Нынешний лидер России в 2010-м году публично и совершенно серьезно заявил, что Россия выиграла бы эту войну без Украины. Вопрос здесь не в подсчетах демографических потерь Украины и не в подсчетах экономического потенциала Украины во время Второй мировой войны. Вопрос в принципе – россияне приняли сам подход своего лидера, состоящий в русификации Победы в Великой Отечественной войне, в отторжении Украины от права быть победителем. Иначе говоря, Россия пытается украсть Победу у других народов СССР, желая стать единственным наследником этой Победы.
    Более того, российская власть подготовила и в 2014-м году инициировала войну против Украины, аннексировав Крым и развязав мятежевойну на Донбассе, скрытно продолжая поставлять туда военную технику, боеприпасы, а также российских солдат и офицеров, отрицая при этом свои действия, то есть публично обманывая как свой народ, так и народы других стран мира. Тем самым Россия своими действиями не только уничтожила доверие между российскими и украинским народом, но и предала память наших дедов, воевавших вместе во Второй мировой войне.
    Российская власть осуществила масштабную информационную войну, унижая и пороча украинцев за их желание самостоятельно определять свою геополитическую ориентацию. Украинцы в своем абсолютном большинстве не поддерживают нацизм и фашизм, о чем говорят результаты президентских и парламентских выборов 2014-го года, хотя российская пропаганда навязывает представление о тотальной фашизации Украины.
    Россия угрожает сегодня Европе и всему миру своей агрессией, превращаясь в того, с кем воевала в 1941-1945-х годах. Россия, используя фашистские и национал-социалистические практики в своей политике, поддерживает экстремистских и откровенно националистических лидеров в Европе. Россия угрожает всему миру ядерным оружием, разрушая мировой порядок, установившийся после Второй мировой войны. Актуализируя риторику Победы и войны, Россия по сути готовится к новой войне.
    Россия не извлекла уроков из своей Победы 1945 года. Россия продолжает такую же имперскую милитаристскую практику, как и Германия в первой половине ХХ века, что в свое время и привело к Первой и ко Второй мировым войнам.
    Россия до сих пор не осмыслила суть Второй мировой войны и суть Победы в этой войне, не оформила это осмысление в общественном дискурсе и не учитывает его в актуальной политике.
    Россия не сделала никаких выводов из своего поражения 1991 года. Отказ постсоветских стран следовать в цивилизационном фарватере России это и есть ее поражение. Неспособность России мирным образом привлечь постсоветские страны в свой цивилизационный проект, доведение ситуации до войны с Грузией и Украиной – это окончательное поражение российского цивилизационного проекта.
    Проиграв Третью (Холодную) мировую войну, бессмысленно переигрывать Вторую мировую войну, что ныне пытается сделать Россия.
    Мир не вправе запретить России праздновать ее собственную Победу в Великой Отечественной войне так, как ее власть и ее народ это понимают. Но мир может и должен отказать России в праве на Победу во Второй мировой войне хотя бы потому, что результатом ее было порабощение восточно-европейских народов.
    Победу в Мировой войне не празднуют в одиночку или со своими. Победу в Мировой войне празднуют всем миром. Если союзники в мировой войне перестали быть союзниками, если большая часть мира восстала против России, значит что-то не так в самой России.
    Мир признает право России на Победу в Отечественной войне.
    Мир отказывает России в моральном праве на Победу во Второй мировой войне.
    13 Aug
    Обсуждение:
    • отказ в моральном праве "цивилизованному миру"
      13 Aug
      Я отказываю "цивилизованному миру", уничтожившему цивилизацию индейцев, начавшему мировые войны, создавшему капитализм, который уничтожает прекрасную планету, в моральном праве решать будущее человечества!
  12. Российская ментальность: загадка, вымысел и неизменная субстанция
    25 Nov
    Российская ментальность: загадка, вымысел и неизменная субстанция Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Что такое российская ментальность, каковы ее основные качества? Что в российской ментальности является неизменным? В чем ее загадка и какова ее разгадка?
    Выступление на международной конференции «Война идентичностей: Россия против Запада» 20 ноября 2015 года, организованной Центром Исследования России.
    Общие замечания относительно российской ментальности
    25 Nov
    Российский менталитет - доминирование менталитета русских
    25 Nov
    «Ментальность» фактически является синонимом к «менталитету». Однако «ментальность» употребляется в обобщающем значении как нечто, характерное для некоторой локальной общности — народа или совокупности народов. «Менталитет» употребляется в значении внутреннего содержания ментальности.
    Россия в процессе определения менталитета есть, прежде всего, русские. В этом смысле менталитет русских (80%) сильно отличается от менталитета татар (4%), украинцев (2%), башкиров (около 1%), чувашей (около 1%), чеченцев (около 1%) и др. Говорить о российском менталитете можно лишь при одном рамочном условии: доминирование менталитета русских на уровне государственной имперской политики, которая подавляет особенности менталитета всех иных этносов-народностей-наций-народов в России.
    Поэтому далее будет идти речь о российском менталитете, понимая это как, прежде всего, русский менталитет, который через государственные и общественные институты принудительно распространяется на все нации, народы и народности России.
    При объединении «русских» в «россиян» происходит подавление «русской души»
    25 Nov
    Проблемность и загадочность российской ментальности, прежде всего, зафиксирован в выражении «загадочная русская душа».
    В содержание «русской души» по утверждению самих русских входят такие качества: сострадательность, милосердие, интересы своей семьи, уважение к родителям, счастье и благополучие детей, самоуничижение и самоотречение, принижение своих заслуг, тяга к справедливости, религиозность, доброта и гостеприимство, терпеливость (толерантность). Также в это понимание входят и негативные качества: беспечность, лень и обломовская мечтательность, пьянство, сумрачность, хандра, неспособность к объединению без вождя (царя, императора).
    Все эти черты, безусловно, есть внутри содержания «русской души». Однако здесь возникает принципиальная драма, которая приводит к тому, что российский народ в целом ни в коем случае не может выступать непосредственным носителем «русской души». Российская ментальность, в отличие от ментальности других цивилизаций, это то, что фундаментально подавляет индивидуальные проявления «русской души».
    То есть в процессе объединения «русских» в «россиян» происходит подавление «русской души». Так подавленная «русская душа» становится мятущейся и неприкаянной. И именно эта неприкаянность создает особый процесс метаний «русской души» — она то стремиться к своей внутренней сущности, то вынуждена подчиняться внешнему принуждению к обобщению на недобровольном основании. Метания «русской души» делают ее загадочной.
    Однако это нерефлексивная загадочность. То есть это такая загадочность, которую русские не хотят разгадывать в течение многих столетий. В этом смысле нерефлексивость «русской души» есть неизменная субстанция русской ментальности, которую жестко зафиксировал Тютчев в XIX веке: «Умом Россию не понять, Аршином общим не измерить: У ней особенная стать — В Россию можно только верить.» На что Игорь Губерман или же Юз Алешковский уже в ХХ-ом веке ответили — «Давно пора, ебена мать, умом Россию понимать!»
    Суть этой рефлексии в отношении особого русского цивилизационного пути состоит в рассмотрении его как неудачного, ведущего к огромным человеческим потерям, к драматичным и редким в истории свершениям петровской или сталинской модернизаций или к потерянным в настоящем времени достижениям хрущевской «оттепели».
    Неизменная субстанция России это доминирование общей драматической имперской ментальности, а не индивидуализрованной «русской души» на протяжении истории последних веков. В таком противоречии «русская душа» становится уже не загадкой, а мифом, вымыслом, чем-то неуловимым, что пытаются понять, но не могут. Лишь русские писатели сумели отразить этот неуловимый смысл «русской души». Однако философы этого сделать по большому счету не смогли.
    Россия — единственная страна в мире, дважды отваживавшаяся на символическое ментальное убивство: «философский пароход» 1922-1923 годов, то есть в широком смысле явление высылки своих интеллектуалов из России после революции 1917-го года, а также репрессии своих интеллектуалов и стимулирование их к бегству на Запад со второй половины 60-ых годов ХХ века и до сегодняшнего дня.
    Такой процесс привел сегодня к важному явлению в российской ментальности — доминированию ватников в российской политике. Бездушность и безмозглость ватников это закономерное следствие изгнания носителей «русской души» из России.
    Черты российской ментальности
    24 Nov
    Общая характеристика российского менталитета сформулирована в работе «Современный российский менталитет: разнообразие габитусов и направления изменений» Николая Розова, доктора философских наук, профессора Института философии и права Сибирского отделения РАН:
    «Обычно в качестве общих недостатков, слабых черт указываются разобщенность, низкая самодисциплина и неспособность к самоорганизации без подчинения и принуждения, правовой нигилизм, патернализм и подданническая культура, максимализм и метания от крайности к крайности. Некоторые группы обвиняются также в склонности к раболепию и холуйству и/или принуждению и насилию, а также к лицемерию, цинизму, низкопоклонству перед чужими образцами, нетерпимости и шовинизму.
    Общими достоинствами российского характера, как правило, считают адаптивность и самостоятельность, изобретательность и восприимчивость к новому, стойкость к лишениям и терпение, душевную теплоту, заботу о близких. Для некоторых групп отмечается наличие сильной тяги к справедливости, праведной осмысленной жизни, служению высоким идеалам, Родине, чувство долга, бескорыстное подвижничество, способность к самоотречению».
    Более детальный анализ, который проделан далее, основан на российских описаниях и исследованиях, дополненных сравнениями с чертами украинской ментальности. В частности в рефлексивном анализе использована статья «Российский менталитет» доктора психологических наук Николая Ивановича Козлова.
    Как утверждается в малоизвестном докладе Э.А.Баграмова, национальный характер нельзя понять из повседневности. «Черты национального характера могут быть изучены по их объективным проявлениям и достижениям в ценностях национального масштаба — искусстве, фольклоре, традициях, обычаях, привычках». Можно добавить, что черты национального характера также лучше всего изучать во время кризиса — революции или войны — то есть на переломе истории. Именно сейчас такой период, когда лучше всего видны черты российского менталитета.
    В этом смысле ментальность это не только то, чем собственно народ является, но и то, чем народ быть не хочет. В понятие ментальности входит не только процесс положительного осмысления, но также и процесс вражды. Иначе говоря, нынешняя русско–украинская война оказывается содержательно значимой для российской и украинской ментальностей в контексте их противостояния. Поэтому что-то понять о российской ментальности сегодня можно лишь сравнивая ее с украинской ментальностью.
    Первейшей чертой российского менталитета является готовность делегировать свою ответственность от себя вовне — в коллектив, в общину, в государство, в исторический процесс (историческую необходимость), в Бога (Отца).
    Именно эта характеристика лежит в основе понимания Троицы в православии, где источником Святого Духа есть лишь Отец, в отличие от западного христианства, где источником Святого Духа есть как Отец, так и Сын.
    Фактически это предрасположенность россиян к тем или иным формам коллективного подчинения и зависимости, понимая под этим имперскую, церковную, советско-идеологическую и массмедийную практики зависимости.
    С момента объединения России (с момента присоединения Московией Твери) эта черта может быть обозначена как подчинение государству экспансионистского характера, то есть имперскость. Это означает преобладание государства над общиной и личностью, доминирование русского народа над входящими в российское государство народами.
    То есть российская ментальность выведена на уровень традиций государственной политики и закреплена в истории как не просто духовно-культурный менталитет, а как политико-исторический менталитет.
    С одной стороны, имперскость порождает такие ментальные явления как русский космизм и реализацию марксистского общества мировой справедливости, а также цивилизауционную попытку строить государство на огромной территории, плохо приспособленной для комфортной жизни (Крайний Север, тундра и даже частично тайга).
    С другой стороны, имперскость порождает такие ментальные установки как подавление общин/индивидов и дискриминацию других народов России, в том числе и народов когда-либо бывших в составе России.
    Иначе говоря, россияне в принципе не могут считать равными себе поляков, финнов, латышей, эстонцев, литовцев, белорусов, украинцев, молдаван, казахов, туркмен, таджиков, узбеков, киргизов, азербайджанцев, армян, грузин.
    Имперскость есть черта, прежде всего, русских. Татары, украинцы, башкиры, чуваши, чеченцы и другие входящие в состав России национальности вырабатывают колониальный менталитет.
    В этом смысле имперский менталитет русских неизбежно включает колониальный менталитет других народов России. Этот колониальный менталитет иссушает и разрушает души нерусских народов России. Однако он разрушает и «русскую душу».
    Российская ментальность самоосознается россиянами как единство в государстве и становится главной сущностью различения с другими народами, в частности с украинским народом.
    Украинцы во время кризиса уничтожают государство, а россияне, наоборот, усиливают его. Если Украина недогосударство, то Россия недообщество. Предыдущий исторический период был связан с преобладанием государства в жизни всякого общества. Нынче начался период преобладания общества над государством. В этом смысле у Украины появилось преимущество по сравнению с Россией.
    Архаизация России в 2005–2015 годах привела к тому, что имперское превосходство россиян утратило актуальный смысл и позитивную перспективу. То есть россияне, гордясь своим подчинением государству, гордятся, по сути, современной формой рабства. При этом они еще и другие народы оценивают исходя и этой архаичной формы государственнической гиперидентичности.
    Вторая черта российского менталитета — примат общего или коллективного над личным или индивидуальным.
    Имперское российское государство извечно паразитирует именно на этой особенности русских. Примат государства над общиной и личностью возможен, поскольку есть примат общины над личностью. Однако это принципиально разные особенности.
    Иначе говоря, эти две черты являются не просто разными, а еще в разных структурах закрепленными. Первая черта (подчинение государству) закреплена на уровне государственных институтов, государственной политики и государственной истории. Вторая же черта (примат общего над личным) закреплена в габитусе, то есть в культурной практике повседневности общества.
    В этом смысле существует фундаментальная проблемность соборности в России. Соборность более характерна для украинцев, нежели для русских.
    Соборность есть добровольное объединение людей по общим нравственным устремлениям. Добровольность соборности в России перечеркивается принудительностью государственного доминирования над общиной и над личностью. Нет смысла личностям объединяться в общины, поскольку государство доминирует как над личностью, так и над общинами. Более того, российское государство в политической и экономической практиках попирает нравственные устремления россиян и делает их соборность принципиально незначимой. Имперскость россиян находится в принципиальном конфликте с их так называемой соборностью, что практически никогда не рефлексируется.
    Неприятие приватности еще одно следствие этой ментальной черты. В этом же контексте — патернализм, отказ от личной ответственности.
    Индивидуальная свобода в Украине порождает гражданство, то есть способность граждан брать ответственность на себя. Коллективный патернализм в России порождает подданство, то есть делегирование населением ответственности власти и государству.
    В габитусе примат общего над частным реализован через солидаризм. Однако габитус солидаризма претерпевает в России поглощение государством.
    Сегодня солидарность в России достигается путем беспрецедентного контроля массового сознания, официальной истерии в СМИ, шельмования инакомыслящих, поиска и репрессий «предателей». В России солидарность также понимается как общность в ненависти к Западу, в агрессии к Украине, в совместном противостоянии западным санкциям. Солидарность в России создается, управляется и контролируется государством, а гражданская солидарность имеет зачаточный характер.
    Украинцы выступают за свободный, позитивный и негосударственный солидаризм, в отличие от России, где доминирует солидаризм принудительный, негативный и осуществляемый через государство.
    Третья черта российского менталитета — в выборе между разумом и чувством, россияне выбирают чувство, порыв, эмоциональный надрыв.
    Это означает жизнь по настроению, подверженность периодической хандре, периодическая смена настроения от любви, миролюбия, всепрощения и смирения до ненависти, агрессии, беспощадного бунта на полное уничтожение.
    Это порождает особую черту у русских — неспособность к дисциплине, вечный русский бардак, ситуации аврала в любом планомерном процессе.
    Именно отсюда происходит возможность чудовищного массового зомбирования россиян со стороны российских СМИ, апеллирующих, прежде всего к эмоциям, на протяжении 2005-2015 годов. Это зомбирование породило массовую гиперидентичность: уверенность в величии России на фоне чудовищной агрессии против врагов России — Запада и его агентов Украины и Грузии.
    Именно эта черта ментальности делает русских истово религиозными. Русская религиозность не является рациональной, каковой она есть более у католиков или протестантов. Русская религиозность чувственная, экстатическая, растворяющая в себе любые рациональные доводы или контраргументы.
    Морально-этический выбор русских сегодня не связан с позитивной картиной будущего. Очевидно, это связано с коммунистической травмой, после которой всякое позитивное будущее воспринимается как ложь о перспективе во имя актуальной выгоды власти. Русские в целом фаталисты с преимущественно негативным представлением о будущем. В отличие от украинцев, которые изначально настроены на позитивную картину будущего независимо от морально-этического выбора.
    В моей статье «Травмы России в XXI веке» показано, что травма революции 1917 года привнесла в российский менталитет глубоко эмоциональный страх революции. Социальная инновационность украинцев проявляется в праве на революцию, которое сегодня принципиально отрицается в России.
    В моей статье «Преодолеть мирозлобие России» показано, что эмоциональность народа это весьма зыбкий и ненадежный в долгосрочной ориентации процесс, который сегодняшняя злонамеренная российская власть легко повернула ко злобе против всего мира. Противостоять этому может лишь миролюбие Украины.
    Четвертая черта российского менталитета — стремление жить по правде, тяга к справедливости больше, нежели к свободе.
    Правда есть естественные правовые нормы в их разительном отличии от искусственных законов. Правда — субъективное восприятие истины в конкретном времени и пространстве, взывающее к некоторой активности (изменению положению дел, восстановлению справедливости и т.д.).
    Стремление к справедливости — вторая причина истовой религиозности русских. В религии русских привлекает вера в высшую справедливость гораздо более сильную, нежели в высшую рациональность.
    Из правдолюбия происходит извечная попытка русских вызвать к себе жалость, показывать себя как обиженных, обойденных, оскорбленных.
    Несправедливость у русских — чувство вроде того, что в известной субкультурной среде называется «быть на измене».
    В моей статье «Найвища справедливість для України» показано, что сегодня Россия локализовала свое представление о справедливости. Если еще до 80-х годов ХХ века Россия представляла в мире универсальный цивилизационные проект, то с начала 2000-ых годов Россия устремилась к антизападному жестко локальному эгоистическому проекту «русский мир», который принципиально, даже по названию, не может стать ни китайским, ни индийским, ни, конечно же, западным. А значит, сами типом этой идеи Россия обрекла свою оппортунистическую справедливость на несправедливость для остальных.
    Травма Второй мировой войны, травмы сталинских репрессий, прервавшейся хрущевской оттепели, брежневского застоя и горбачевского распада СССР отравили «русскую душу». Столетие назад русские верили в мировую справедливость и своим миролюбием по-хорошему удивляли весь мир. Сегодня русские верят лишь в справедливость для России и своим мирозлобием ужасают весь мир.
    Пятая черта российского менталитета — легитимация воровства, мздоимства и обмана.
    Причина этого в разрыве — рациональное принятие государственного и общинного доминирования наталкивается на попытку восполнить личные потери за счет государственного и общественного.
    Это сочетается с протестным отношениям подданных в России ко всем и всяким наказаниям. То есть государственно-общинный патернализм хорош лиш тогда, когда он закрывает глаза на мздоимство. Любовь к «халяве» это неизбежное следствие принуждения к служению государству и жертвенности во имя общины.
    За всем этим стоит ложь, которая возведена сегодня в ранг российской политики. В контексте войны России с Украиной эта черта проявилась во всем своем многообразии — ложь целого российского общества по принципу круговой поруки (российских военных в Украине нет, обстреливают мирных жителей украинцы и т.д.), животная ненависть к украинцам, доходящая до крайних оценок (нацисты, фашисты, каратели, нелюдь и т.д.)
    Своей кульминации осознание лжи россиян достигает в недавнем изречении Егора Холмогорова: «Это война. Война — это путь обмана. Если надо для святого дела — будем врать всей страной». Если до этого россияне чаще всего и больше всего врали сами себе, занимаясь показухой для иностранцев (показушная ложь), то в этой войне их ложь стала тотальной и кровавой.
    В своей статье «Как русские своих бросают» я говорил следующее: «Ложь как установка для всей страны это сильно. В истории ни одна страна в таких масштабах подобного делать не отваживалась. Даже нацистская Германия до такой установки не додумалась, хотя геббельсовская пропаганда была в свое время не менее сильной, нежели путинская.
    Превратить весь народ во врущее стадо — это сильно даже для России, у которой «особенная стать», умом которую не понять, в которую можно лишь верить.
    Как верить в Россию, если Россия непрестанно врет? Мало того, что врет, еще и не хочет сама правду ото лжи отличать?
    Лжесвидетельство целой страны это же не личный грех, это коллективный грех. И воздаяние за коллективный грех бывает лишь коллективное — историческое наказание, кармическое проклятие, цивилизационное воздаяние…»
    Это далеко не полный перечень черт российской ментальности, но это та квинтэссенция, которая позволяет понимать суть сегодняшнего российского народа, истоки его прошлого, события его настоящего и ростки его будущего.
    «Российская душа» под ударом российского государства
    24 Nov
    Учитывая противоречивый характер нынешнего состояния российской ментальности, противоречие между коллективной ментальностью и индивидуальными устремлениями «русской души», можно сказать, что мы наблюдаем драму разрушения русской ментальности, дисперсию ее и возвращение к стихийным проявлениям «русской души».
    Однако российское государство сегодня подавляет саму «русскую душу», разрушает всю ее загадочность и создает такую ее разгадку, которая приводит в ужас весь мир, но, прежде всего, — соседние с Россией народы и мыслящих людей в самой России.
    «Российская душа» через призму изнасилованной российским государством российской ментальности повернулась к миру такой стороной, что возникла реальная опасность для существования самого этого мира. Мир ответил неприязнью к «русской душе», ибо если такова ее фатальная для мира разгадка, то с точки зрения мира такая «русская душа» не имеет права на существование.
    В этом смысле под ударом находится сегодня не просто российская ментальность, а сама суть «русской души». И этот удар происходит не от мира и не от злонамеренных соседей России, а от самого российского государства.
    Российская ментальность находится сегодня в историческом тупике, в духовной безысходности, в бессмысленном и бесперспективном болоте архаизирующего реваншизма и саморазрушающей мирозлобной агрессии.
    Российской элите понадобится больше одного поколения, чтобы попытаться изменить эти характеристики ментальности российского народа.
    Однако российская элита сегодня оказалась бессильна перед архаизацией и агрессированием (стимулированием к агрессии) целого народа со стороны государства.
    И если российской элите в ближайшее время не удастся переломить эти тенденции, то произойдет стихийное разрушение как российской ментальности, так и самой «русской души».
    И как подобный процесс ни называй, а это ментальный распад России, неизбежно приводящий к политическому распаду России.
    30 Nov
    • Российское общество - открытое двукастовое общество
      25 Nov
      Андрей Поляков Российское общество - открытое двукастовое общество. Любой может войти или перейти в одну из каст.
      • Первая - надзиратели ( в зависимости от образования и связей - от гаишника до провластного активиста),
      • вторая - смиренцы(от бытовых минималистов до политических непротивленцев).
      • Все остальные (индивудуалисты) порицаемы как внекастовое отребье и маргиналы.
    • Критика
      25 Nov
      Александр Заиченко
      ·
      Во многом эклектичное и идеалистичное видение ситуации в части роли элит и страт.
      • Никакая деолигархизация силами национальных элит произведена не будет, поскольку пока нет дееспособных элит, не связанных с олигархией.
      • Изменение извне может происходить, поскольку Западу выгоднее работать в стандартах, которые он уже внедрил, приоритет интересов конечно известен и другим быть не может.
      • Ошибочное понимание роли элит - они не создают силу политических процессов, а определяют их вектор и управляют сложением векторов.
      • Тезис "хотят, но не могут" применительно к малому и среднему бизнесу, позиционируемых, как страта в обществе, тоже ошибочный - в большинстве они срощены с той же олигархической структурой, играют по ее правилам в роли "вассалов" и обозначить свою ответственную позицию, с выходом за рамки эгоистических интересов, не стремятся.
      • Территориальные процессы на уровне "громад" в таких условиях действенными не будут - возможно только выступят катализатором социальной стратификации. Но это вопрос эволюции, а не революции. Поэтому претензии на то, что в Украине якобы самозарождается суперценная модель цивилизационного плана, ничем не подкреплены.
      • Нужно научиться либеральному мышлению, выйдя из феодального и не перескочив в анархическое, и перестать искать "спасителей отечества" в личностях и сектах - учиться широкому социально-экономическому ассоциированию и партийному строительству. Сейчас в Украине партий нет - только пиар проекты кланов борющихся за доступ к ресурсам.
Статті про Україну у війні з Росією:
22 May
  1. Стратегія перемоги України у війні з Росією
    14 Jan
    Сергій Дацюк
    СТРАТЕГІЯ ПЕРЕМОГИ УКРАЇНИ У ВІЙНІ З РОСІЄЮ
    21 червня 2014, 12:45
    Гібридна стратегія гібридної війни
    14 Jan
    Мир в гібридній війні не досягається засобами традиційної війни.
    В гібридній війні традиційні стратегії не працюють.
    В гібридній війні демократичні держави приречені на поразку.
    Лише держава, яка може забезпечити авторитарний контроль інформ-простору на всій території війни, перевагу військових мобільних підрозділів і інфраструктур доставки фінансів, солдат, зброї та боєприпасів, має шанс на перемогу.
    Гібридна війна планується не під стратегію фронтальної війни, а під стратегію інформаційної війни.
    Саме в інформаційній війні відбувається побудова альтернативної (зомбі-) реальності, всередині якої є можливим перетворення супротивника на ворога (приреченого на фізичне знищення) і нелюдь (хто не має права вважатися людьми).
    14 Jan
    Mykola_K
    Російські зомбі не тому що дивляться кисєль ТВ, а через спільні ІНТЕРЕСИ, населення й так розуміє що Україна у НАТО чи у Євросоюзі негативно вплине на їхній економічний стан як і Росії вцілому.
    Коли народ усвідомлює свої спільні ІНТЕРЕСИ, російські матері можуть без вагань віддавати у горнило війни своїх дітей. Не потрібно ілюзій що вантаж "200" їх зупинить, хоча потрібно широко публікувати імена і інші дані всіх росіян які згинули "за розширення повноважень донецьких".
    Метою військових дій у гібридній війні є не завоювання чи втримання території, а хаос, неперервний конфлікт і постійне генерування провокацій і постановочних для зомбі-ЗМІ військових подій.
    Постановочні військові події це події, які за суттю призначені винятково для зйомки картинки, яка використовуватиметься для показу в зомбі-ЗМІ. Після зйомки постановочні військові події припиняються, і учасники постановки зникають з місця події.
    Інформаційна війна є головною і управляючою складовою гібридної війни. Відповідно аналіз військової ситуації гібридної війни має включати аналіз сюжетів ЗМІ супротивника, бо саме там будується альтернативна зомбо-реальність, яка є базовою.
    Суть інформаційної війни – ідентоцид, тобто знищення національної-державної-громадянської ідентичності країни-суперника до такого стану, коли про нього можна сказати одне – нелюдь і ворог. Суть ідентоциду – переконання більшості народу своєї країни, а в ідеалі і частини народу супротивника в злих намірах (злонаміренності) супротивника щодо своїх.
    Маніпуляція реальностями в інформаційній війні відбувається так, що в неї попадає лише те, що вписується в зомбі-реальність.
    Давайте подивимося на дві ситуації – 1) "вантаж-200" повертається на територію Росіії; 2) на російсько-українському кордоні відбувається військовий конфлікт.
    Перша ситуація. В російській зобі-реальності "вантаж-200" (загиблі росіяни на Сході України) відсутній як факт, бо його переправлено на територію Росії приховано, а всі спроби поговорити про нього в Росії публічно класифікуються як брехня. Отже, якщо війну не буде розширено до відкритого нападу російських військ на Україну, то будь-які втрати росіян залишаться поза знанням росіян. А це означає, що загиблих росіян просто не існує в масовій зомбо-свідомості в Росії.
    Друга ситуація. В російській зомбо-реальності не існує тієї маси колон машин, що перетинають російсько-український кордон майже щодня з терористами-найманцями, зброєю і боєприпасами. Відтак, коли українські війська знищують ці колони, вони мають ще й піклуватися про те, щоб кулі не потрапляли у російських прикордонників, бо інакше Росія пред'являє протест про мовби напад українців на російських прикордонників. Інакше, кажучи якщо в зомбо-реальності росіян колон з терористами, зброєю і боєприпасами нема, то дії українських військових кваліфікуються як напад в російській зомбо-реальності.
    В гібридній війні на власній території перемогти неможливо. В гібридній війні немає кордонів – саме це не може зрозуміти українська влада.
    Українсько-російський кордон неможливо перекрити, якщо Україна не контролює інформ-простір та повітря Сходу України, а терористи продовжуватимуть здійснювати провокації щодо кордону та на всій території під зйомку російськими журналістами.
    Мережеві дії терористів на нашій території в сукупності з підтримкою російських військ на кордоні постійно дозволятимуть продовжувати Росії постачання терористів, зброї та боєприпасів на українську територію.
    Допоки ми не контролюємо інформаційний простір на власній території Сходу України, ми не можемо розраховувати на підтримку там власного населення. А це означає постійне підкріплення терористів з боку зомбованого населення.
    Мова йде про просту річ – повну і тотальну заборону російським журналістам бути присутніми на Сході України. Російські журналісти ведуть проти України інформаційну війну, відтак повинні бути визнані українською владою як ворог. Журналісти російських ЗМІ можуть отримувати сюжети тільки від українських журналістів чи від офіційних установ в Україні.
    Успіх мирного плану Президента виглядає сумнівним. Єдина вигода від такого плану – Україна має отримати реноме сторони, яка запропонувала мирний шлях урегулювання ситуації для морального права на наступну фазу очищення території України від терористів.
    Водночас давайте поговоримо про слабкі сторони мирного плану Президента України.
    Як можна виграти війну?
    14 Jan
    План Президента щодо миру
    14 Jan
    План Президента щодо миру – це на моїй пам'яті перший стратегічний план, який українська держава взагалі розробила і буде намагатися впроваджувати.
    Звичайно ті, хто розробляв такий стратегічний план, мають дуже обмежене уявлення про стратегію, тим більше про військову стратегію.
    Щоб зрозуміти обмеження таких стратегічних планів, потрібно взяти до уваги наступне.
    Війна може закінчитися в двох випадках:
    1. Коли її припинить той, хто її почав;
    2. Коли у війні виявиться переможець.
    Щоб закінчити війну, потрібна явна перемога. Принизливі поступки агресору лише відтягнуть її завершення.
    Реакція Росії на мирні пропозиції Президента України 20 червня 2014 року – приведення військ центрального військового округу РФ у повну бойову готовність 21 червня 2014 року. Ці дії Росії можуть виглядати незрозумілими і неадекватними, якщо притримуватися тих уявлень, які покладені розробниками мирного плану Президента у його основу.
    Всілякі розмови про мир всередині України без перемоги над Росією це лише втрата часу, зусиль і людських життів.
    План Президента це пропозиція миру з позиції сили щодо терористів. Водночас в плані Президента немає чіткого послання – "Примус до миру", "Ультиматум терористам". Тобто немає тієї публічної чіткої позиції, у якій звинувачує нас Росія. В примусі до миру з позиції сили немає нічого ганебного. Це потрібно говорити відверто.
    Миру не можна досягти, ведучи переговори з лідерами ДНР і ЛНР. З лідерами ДНР і ЛНР немає сенсу про щось домовлятися, бо не вони є ініціаторами війни.
    З новообраними і відтак легітимними представниками ДНР і ЛНР, якщо такі з'являться, теж немає сенсу домовлятися, бо вони не контролюватимуть територію ДНР і ЛНР.
    Сила може домовлятися з іншою силою. Лише той, хто встановить контроль над територією, може в принципі домовлятися з тим, хто претендує на контроль над територією.
    На контроль території ЛНР і ДНР претендують лише два суб'єкти – влада Росії і влада України. Саме ці суб'єкти можуть вести мову про мир.
    Нам всім потрібно зрозуміти прості речі:
    14 Jan
    1. Метою Росії щодо створення ДНР і ЛНР є не організація процвітання цих республік, а знищення їх людського, економічного та інфраструктурного потенціалу. Саме тому будь-які переговори про мир з Росією приречені на поразку, якщо ми не погодимося на принизливі ультимативні умови, які вона висуває. Коли ми погодимося на такі умови, то мир буде лише тимчасовим. Після цього знову буде війна і знову новий ультиматум.
    2. Що б не говорили офіційні представники влади Росії, вона не збирається припиняти війну просто тому, що ллється кров і Україна хоче миру. Зрозумійте просту річ – війни не починають для того, аби укласти мир, не досягнувши цілей. Бо війна це дуже дорого, аби в неї просто гратися. Росія піде до кінця, буде воювати до чиєї-небудь перемоги, постійно говорячи про те, що Україна в усьому винувата. Це означає затягування війни на роки або перехід до її гострої фази з інтервенцією Росії на територію Сходу України.
    3. Без дієвих і ефективних санкцій світу проти Росії цю війну Україні не виграти. Тому Україна має вдатися до ультиматуму – або США та Європа відважуються на ефективні санкції проти Росії
    14 Jan
    Анатолій Півненко
    Вихiд iз кризовою ситуацii – в руках Меркель i Обами.
    Украiна мае все робити, щоб мобiлiзувати Меркель i Обаму, це включае i 99,99% того, що пропонуе фiлософ Сергiй Дацюк.
    , або Україна перестає сподіватися на допомогу Заходу і вдається до більш рішучих дій.
    14 Jan
    Mykola_K
    Щоб пропонувати санкції іншим проти Росії – по перше потрібно самим не торгувати з нею. Попробуйте не російським зомбі довести в Луган-доні що припинення торгівлі з Росією призведе до втрати їх заробітку на 30% зате їхні діти, як і наші будуть реально вільними.
    Водночас говорити про досягнення миру двом Президентам України і Росії є сенс для України тоді, коли Україна може щось запропонувати Росії. Зараз нема нічого вартого для Росії, що могла б запропонувати Україна, не знищивши те, за що ми боролися в громадянський протестах 2013-2014 років. Ми не можемо запропонувати Росії те, що їй потрібно, бо це б означало програти війну.
    Щоб Україна могла щось запропонувати Росії, потрібно це щось отримати.
    Можливі стратегії
    14 Jan
    Стратегія 1. Перенести війну з території України на територію Росії. Взяти в облогу міста на території Росії таким же способом – шляхом насичення найманцями без ознак ідентифікації російських міст і захопленням об'єктів інфраструктур.
    14 Jan
    Yury Stowisim
    Частково можна використати і терор на території противника. Але це повинна робити не українська армія, а неурядові структури на зразок ПС, або структури закамуфльовані під власне російські, типу якоїсь Армії визволення Росії.
    І теракти повинні бути передовсім у Москві, а не в прикордонних областях, де їх будуть просто замовчувати. Наприклад, зруйнувати пострілом з гранатомета Спаську вежу Кремля. Газо- і найтопроводи – теж можна.
    Ідея повністю мавпувати дії Росії хибна. Позиції Росії не такі сильні,
    Нарешті термін "гібридна війна" не відповідає дійсності і придуманий журналістами, а, головне, не новий. Маємо класичну заколотвійну (рос. мятежевойна), теорію якої розробив полковник царського Генштабу Месснер на основі досвіду громадянської війни в Росії. Працює це там де нема міцного тилу і є "п'ята колона".
    Звільнення міст Росії та об'єктів інфраструктури в обмін на звільнення міст Сходу України могло би бути торгом щодо миру.
    14 Jan
    Павло Пастушенко
    Нісенітниця. По-перше, російські журналісти-онуки Гебельса працюють на територіях, що НЕ контролюються українськими військами, тому ж то їх "новини" і виходять – адже українські чи західні журналісти туди просто не можуть потрапити і висвітлити ті події об'єктивно.
    Тому заборона російських журналістів нічого не дасть
    По-друге,автор пропонує по суті перейняти терористичні методи Росії для боротьби з нею. Взяти в заручники російські міста? WTF?!!!
    До того ж банально немає армії, здатної на таке вторгнення...Російське місцеве населення не перебувало під зомбувальним впливом в стилі ПР і КПУ 20 років, як українське на сході. Воно не буде допомагати терористам-засланцям.
    Напад на збройні сили Росії на їх території означатиме повномасштабну 3тю світову. І Україна може в ній виграти. Одна проблема, виграти може лише після вступу у війну потужних західних держав. А до того, територія України вже перетвориться на зруйновану пустку, велика частина населення буде знищена.
    Стратегія 2. Планомірне і багаторазове знищення газопроводів на території Росії. Припинення такого знищення могло би бути торгом щодо миру.
    Стратегія 3. Превентивна несподівана і масована атака українських збройних сил на російські збройні сили біля кордону Росії на території Росії. Припинення атаки могло би бути торгом щодо миру.
    14 Jan
    Pomidorov
    Саме цього Путіну і хочеться – превентивної атаки Українських збройних сил на РФ.
    Український ультимтум до ЕС і США теж пусте. У відповідь вони ще раз посилять занепокоєння.
    А от флешмоб по всьму світу з вінками під посольства РФ це хорошо.
    І закрити кордон це хорошо.
    Стратегія 4. Навчитися перемагати у гібридній війні. Звільнити генералів, які вміють воювати тільки традиційними засобами, знайти тих, хто розуміє те, що написано вище, і призначити їх командувачами. Почати вести гібридну війну авторитарним чином.
    Отже або ми перетворюємо гібридну війну у звичайну війну, або включаємося у гібридну війну авторитарними засобами.
    Всі такі дії виводять війну у публічну площину, поступово знищують зомбі-реальність в Росії. Такі дії вперше дозволяють досягти стратегічної переваги України над Росією. В іншому випадку потрібно готуватися до програшу України у війні з Росією.
    Можливі ризики таких стратегій – якщо в цих діях нас не підтримає світ, можливе введення регулярної армії на Схід України та/чи бомбардування Росією міст України.
    Тому – варіанти:
    • принизливий мир,
    • організація авторитарного військового управління у гібридній війні,
      14 Jan
      Yury Stowisim
      5. Контроль інформаційного простору. Закамуфльована цензура. Заборона трансляції російських програм. І, можливо, вилучення "тарілок" супутникового зв'язку.
      6. Економічний план відродження Донбасу (його вже обговорюють) з виділенням фінансування з боку США та ЄС.
      14 Jan
      npvol
      Провозгласить "организацию управления в гибридной войне" с одной стороны и реализовать это с другой – между ними дистанция огромного размера...
    • перехід від гібридної війни до війни між регулярними арміями і готовність до масових жертв серед мирного населення.
      14 Jan
      Maksim Zaliznyak
      Для того, щоб не було спекуляцій навколо вигаданого терміну "гібридна війна" (хоча ніхто не сформулював що він означає), варто було б трансформувати цю війну в цілком звичайну. При цьому не ховатися за іншим терміном "АТО". Так українському суспільству і міжнародній спільноті будуть зняті рожеві окуляри і всі речі названі своїми іменами.
      Кордон має бути закритий повністю, в т.ч. і з допомогою мінних полів та загороджень з колючого дроту. І панування в прикордонному українському повітряному просторі цілком може бути забезпечено (у бойовиків немає ВПС). Абсолютно недопустимим є факт, коли чималенька бронеколона сепаратистів здійснює 200 км марш нашою територію (це ж цілих 4 години). Їх за цей час можна було спалити протитанковими гелікоптерами разів 10! Треба перестати боятися знищувати озброєних росіян на нашій території (чим "грузу 200" буде більше, тим краще). І не відавати трупи російських бойовиків тишком-нишком, а влаштувати виставку для ЗМІ. Те ж і по полоненим.
      14 Jan
      Yury Stowisim
      Так більшовики захопили всю Росію, але проти Польщі Пілсудського, країн Балтії та фінів Маннергейма це не спрацювало. Причина саме в тому, що попередньо вичистили "п'яту колону" і укріпили тили в самому широкому розумінні цього терміну.
      Реально нам потрібно зробити наступне:
      1. Перекрити кордон шляхом введення додаткових військ вздовж кордону (вже наче виконується).
      2. Блокувати Донецьк, Луганськ, а головне Слов'янськ, Краматорськ, Горлівку і Сніжне, де знаходиться більшість російських найманців (найбільш боєздатні сили сепаратистів).
      3. Взяти штурмом названі міста. Знищити основні банди.
      4. Фільтраційні заходи (виявлення осіб з числа "п'ятої колони", арешт, примусове виселення сімей до Росії з конфіскацією і наступною продажею або передачею майна проукраїнським активістам, щоб унеможливити повернення сепаратистів на Донбас). Конфіскація майна і примусове виселення – один з найбільш дієвих заходів боротьби з сепаратизмом.
      14 Jan
      npvol
      В "горячей" войне с Россией Украина продержится несколько дней (ну пусть недель)...
    Такі речі не повинні викладатися публічно. Але у мене немає змоги донести своє бачення до людей, що приймають рішення у війні, інакше, ніж публічно. У мене немає змоги переконати українську владу у тому, що вона помиляється в розумінні стратегії можливого миру.
    Нам потрібно зрозуміти ці неприємні і жорсткі речі, бо інакше наслідки будуть ще більш жорсткими.
    14 Jan
    Питання та пропозиції:
    • реалістичність планів
      14 Jan
      Alexandr Normal
      Цей план можна було б обговорювати, як абстрактний. Як теорія ведення гібридних війн взагалі. У даному випадку стосовно України – Із серії "От якби зробити так...". Але в сьогоднішній реальності неможливий.
      Якщо навіть припустити, що Україна мала б умови та змогу такий план реаліхзувати, Захід ніколи б цього не допустив.
      Вони і зараз не дають можливості активних дій навіть на нашій власній теритрії. Україна потрібна їм тільки як буферна зона, а не сторона, що знаходиться у стані війні з Рашею
    • альтернативный "Руський мир"
      14 Jan
      Можно было бы разработать альтернативный "Русскому миру" - "Руський мир", и в рамках его вести работу не только с сепаратами но и с россиянами. Нельзя было отдавать Путину на откуп "Русь". Хорошая идея была у Широпаева взять снова название Русь, и назваться Русь-Украина. Противопоставить есть что: самоуправление и народовластие "самодержавию". "Европейскость" - "азиатчине", и пр. Нам нельзя зацикливаться на "бандеровском национализме", нам из московского идеологического рабства русичей вырвать нужно".
  2. Не можна виграти війну,якщо десь там добровольці воюють,а всі інші відпочивають.
    14 Jan
    Сергій Дацюк: Не можна виграти війну, якщо десь там добровольці воюють, а всі інші відпочивають
    Про Сергія Дацюка
    14 Jan
    Філософ Сергій Дацюк є одним з небагатьох, хто спростовує думку, що сучасна українська філософська школа – не більше ніж симулякр. Автор наукових праць та аналітичних статей, редактор першого українського мережевого журналу ХУZ, політичний консультант, медіакритик, він є поміркованим песимістом щодо чинної ситуації в Україні й щирим оптимістом щодо її майбутнього. На думку Дацюка, Україна стоїть напередодні глобальних світових змін, на тлі яких вона може не лише розвинутись, а й посісти чільне місце провідника та рушійної сили цих процесів. Допомогти ж у цьому країні мають інтелектуали.
    Як ви оцінюєте свою дільність щодо розвитку інтелектуальної думки?
    14 Jan
    Попри стереотип, що розвивати інтелектуальну думку в Україні дуже важко, ваш досвід протилежний: робота у прогресивних проектах, зокрема, мережевих, кілька десятків філософських праць. Як ви оцінюєте свою дільність?
    Свою роботу із філософією я поділяю на два великі шматки. Перший – роботи, які стосуються фундаментальної філософії: метафізика, онтологія, мислительні установки, що досліджуються в цілому ряді мною створених філософських дисциплін (лімітологія, структуралістка, транзитологія, цивілізаційна антропологія, версологія тощо). Про мислительні установки почали вести мову тільки наприкінці 60-х. До цього мова йшла про ідеї, певні меми, крилаті вирази в філософії. Цей напрямок – а я створював напрямок саме конструктивістської філософії, має успіх. І не тільки в Україні, а й поза її межами.
    Другий – пов'язаний із соціальною філософією, власне україністикою. Це – соціальна філософія задля тої спільноти, в якій я живу. Не держави, не території, не крові й не нації, а саме задля спільноти. Навіть у Києві, де я мешкаю, ця спільнота дуже різна: люди належать до різних націй, територій. Я не бачу успіху у того соціального проекту, який я відстоював до 2004 р. Тому що він був не почутий і не сприйнятий. Я намагався довести, що національна держава – глухий кут, і що збереження національного проекту в тому консервативному вигляді, у якому ми його прийняли від еліти ХХ ст., призведе до катастрофи. Водночас, і національноорієнтована еліта, і російськоімперськоорієнтована еліта не бажали цього чути й наполягали на консервативних підходах. В якомусь сенсі я закрив для себе проект Україна. Це – провал моїх спроб.
    Мені здавалося, якщо добре розказати, показати підґрунтя та інші перспективи України, то люди осмислять це і зупиняться. Однак, я не врахував, що у української еліти немає компетенції осмислити й рефлексувати.
    Саме тому з 2009 р. я почав працювати із студентами. Два рази на рік я їжджу на Студентську республіку та запрошую молодь на КДКД (Київський дискусійний клуб дилетантів), щоб готувати нові покоління з новими мислительними комптенціями. Еліта старше 40 років, а то й старше 30, не спроможна змінити мислительні установки без певної екзистенційної кризи. Зараз ця криза є, і вона дає можливість цим поколінням змінюватись. Нині вони мають замислитися над тим, що те, що вони робили раніше, було приречене.
    Старий світ руйнується і в багатьох моїх колег наявна дезорієнтація.
    Чому більшість ваших праць написані російською мовою?
    14 Jan
    Більшість ваших праць написані російською мовою. Чому ви робите такий вибір для себе?
    Може тому, що я українець, а не націоналіст. Для мене бути українцем і писати російською – природно. Я народився у Донецьку і перша моя мова, яка на підсвідомості – російська. Я досить непогано володію українською, але не бачу нічого поганого в тому, щоб писати філософські книжки російською. Перш за все тому, що безліч філософських фундаментальних робіт так і не перекладені українською. Окрім того, я б хотів мати більш широку аудиторію. В Росії філософії небагато, а в Україні її ще менше. Окрім того, моя філософія не зациклена на лінгвоцентризмі. Я не займаюся мовними іграми, в які грався постмодернізм, і пишу конструктивістські речі, які можуть бути переведені на українську без втрати смислів.
    Чому зараз ви повернулися до української ідеї?
    14 Jan
    Чому зараз ви повернулися до української ідеї, з’явилися якісь приводи для оптимізму?
    Я повернувся до українського проекту на зовсім інших засадах. Мене цікавить не хто ми, українці, є та чого ми прагнемо, а чого ми маємо прагнути, щоб лишитися українцями. Національний або державний проект мене більше не цікавлять – він для мене мертвий. Мене цікавить український проект нової ідентичності. Мережевий, фрагментарний, а не мультикультурний, вибудуваний за новими традиціями, які потрібно створити, новими підходами. Ця ідентичність має бути спрямована не на територіальний чи етнічний егоїзм, а хоча б на Європу, а в ідеалі – на весь віт. Цей проект буде будуватися на засадах точно непостмодерністських, нетолерантних і недемократичних. Має бути чітке розмежування, аж до ворожості, з людьми, які все ще продовжують орієнтуватися на ці поняття. Їм потрібно повідомляти, що вони – вороги України.
    Які поняття мають прийти натомість?
    14 Jan
    Які поняття мають прийти натомість?
    Мультикультуралізм обмежений тим, що він визнає право всіх культур на рівність. Але яка може бути рівність у європейської культури і, скажімо, якоїсь африканської, яка ніколи не мала державності, солідаризму тощо. Це – дурниця. В них не може бути рівних прав. Фрагментаризм – це чітке розуміння того, що культура має довести свою самодостатність. Якщо ж вона не здатна цього зробити, вона має бути поглинута іншою культурою. Жодної толерантності та мультикультуралізму.
    Сама толерантність також обмежена. Є речі, які походять з природних засад людини: вона народжується, в неї має бути сім'я, дім, захист. Коли мені кажуть, що ми маємо визнати гомосексуалізм як соціальну практику, я заявляю прямо, що не толерантний до цього. І це не гомофобія, це – захист гетеросексуальної культури та культури сім'ї, яка має чітку цивілізаційну функцію – продовження роду.
    Те ж саме стосується і демократії. Демократія – це дуже добре, коли у суспільства є глибокі історичні аристократичні традиції. Тоді воно не помічає, що держава ніби демократична, а усі функції поза демократією виконує аристократія. Коли ж такої аристократичної традиції немає, демократія просто примітивізує суспільство і дозволяє впливати на нього ззовні, як це відбувається сьогодні в Україні. Демократія дозволяє Росії мати тут російські телеканали, фінансовий, економічний, виробничий, інфраструктурний вплив. Доки в нас аристократії немає, потрібно чітко зафіксувати, що ми не можемо бути демократичною країною, особливо, коли ми оточені не тільки демократичними країнами. Стане Росія демократією, тоді й ми станемо демократією. Треба раз і назавжди визначити для себе, що для нас більша цінність: наша країна і спільнота чи демократія.
    Українська держава має поглинати чи бути поглинутою?
    14 Jan
    Чи достатньо в української держави та культури потужностей, щоб відмежуватися від цього. Вона має поглинати чи бути поглинутою?
    Потрібно розуміти три речі, щоб вистояти у війні проти Росії і проти Європи. Сьогодні, Фактично, Франція і Німеччина є відступниками та розкольниками Європи. Хоча ми не хочемо роздмухувати і показувати цей конфлікт, але ми маємо конфлікт і з Європою.
    По-перше, це мілітаризація – увесь народ повинен вміти захищатися. Щодо досвіду, то тут краще звернути увагу не на швейцарські практики, адже нам мало зброї, яка лежить у кожного вдома - з Росією так не повоюєш. Нам потрібна важка техніка і, радше, досвід Ізраїлю. Це країна, яка реально воює. Швейцарія, у свою чергу, – країна, яка давно не воювала і у протистоянні з одним танковим батальйоном Росії – це ніщо. В тому числі, ізраїльський досвід пропонує виробництво всієї лінійки техніки й озброєнь, включно із супутниками, які призведуть до появи територіально-космічного суверенітету. Як виявилося, ми не маємо своїх супутників: танки і БТРи їздять туди-сюди через наші кордони, а ми дізнаємося про це від американців.
    По-друге, мобілізація. Не можна виграти війну, якщо десь там добровольці воюють, а люди тут продовжують відпочивати, насолоджуватися життям тощо. Якщо ми знаходимося в стані війни, то має бути все для фронту, все для перемоги. До кінця війни варто забути про відпочинок та розваги.
    Останнє, воєнно-промисловий комплекс має стати основою економіки й надовго. Не лише на час, доки ми закінчимо гостру фазу війни, а на час, доки Росія не знизить свою агресивність, тобто до руйнування путінського імперського режиму. Вся країна має працювати на війну – озброєння та захист. Допоки ми не створимо багатоешелоновану оборону супроти російських танків, ракет, доти ми не маємо права заспокоюватися й переходити до мирного життя. Доки ми не озброїмося, миру не буде.
    Чи готова держава дослухатися до рекомендацій?
    14 Jan
    Держава готова залучати аналітиків, розглядати різні сценарії, дослухатися до рекомендацій?
    Мене зараз не цікавить розмова із державою. Тепер вона буде не дослухатися, а робити усе під тиском громади. Зараз ми повинні жити за законами військового часу – крок вліво, крок вправо, спроба корупції – люстрація шляхом відповідальності за законами військового часу. Часи, коли це питання можна було врегулювати мирно, ухваливши відповідний закон, закінчилися. У військовий час саботажники, хабарники, зрадники – це вороги народу й вони підлягають негайному арешту й передачі не до суду, а до військового трибуналу.
    Як доносити до громадськості свої думки?
    14 Jan
    Соціальні психологи стверджують, що інтелектуали далекі від суспільства – воно їх не розуміє. Які комунікаційні канали можна використовувати, щоб доносити до громадськості свої думки?
    Значна більшість інтелектуалів знаходяться в стані дезорієнтації. Більшість з них були орієнтовані на те, щоб жити із Росією в мирі, інколи їздити туди на заробітки, подорожувати до Європи й мати цілісну картину. Тепер їх світ зруйновано. Зорієнтуватися зараз означає переглянути більшість своїх уявлень. Швидко це зробити інтелектуали не здатні, й ця ситуація навіює на них страх. Хтось подався у еміграцію, хтось замовк.
    Якщо ж вони мають що сказати, є блоги, є Facebook, є телебачення. Однак, вже багато років я не ходжу на теле-ток-шоу, бо не бачу там спроби інтелектуального осмислення ситуації. Там є коментарі до поточної ситуації, при чому звинувачувальні. Там не випрацьовується політика. Справжня політика – це нові ідеї та уявлення, які виробляються як нові цінності й поширюються. Тільки в такому сенсі це політика. Усе інше – це політиканство, перетягування канату, з’ясування, хто має більший вплив і краще вміє маніпулювати суспільною думкою. Я ходжу туди, де є можливість вести інтелектуальні бесіди, смислотворчі дискусії. Таких місць на телебаченні обмаль. Все що лишається – інтернет, блоги і соціальні мережі.
    Як бути з тими, хто не користується Інтернетом, зокрема, соціальними мережами?
    14 Jan
    Інтернетом, зокрема, соціальними мережами, про які ви говорите, користується прогресивна частина суспільства. А як бути з іншими?
    Мене не цікавить вплив на усіх інших. Загалом, вплив на суспільство відбувається через лідерів думок, а вони завжди є доволі комунікативними. Філософ – не та людина, яка має писати зрозумілою для обивателя мовою.
    Кого ви вважаєте лідерами громадської думки зараз? До кого ви звертаєтеся?
    14 Jan
    Кого ви вважаєте лідерами громадської думки зараз? До кого ви звертаєтеся?
    Всіх цих людей можна знайти у блогах різних інтернет-видань. Інша справа, чи завжди їх вплив є позитивним, конструктивним та стратегічним для країни. Так, на жаль, складається не завжди. Для того, щоб формулювати стратегічний порядок денний, має бути місце, де випрацьовуються стратегії. Сьогодні такого місця досі нема. Наша наївність щодо того, що ми швиденько звільнимо Донецьк і Луганськ й заживемо спокійно, як раніше, просто вражає. Іще в червні я намагався пояснити багатьом, що так швидко завершити війну неможливо, не для того її починали. Війни мають певну мету і якщо її не досягнуто, вони будуть тривати стільки, скільки потрібно щоб її досягнути.
    Коли кажуть, що в нас немає ресурсів, я сміюся з цього. Вся країна відпочиває влітку – близько 70% українців їздили на відпочинок. Кількість ресурсу – безмежна, ресурс для перемоги необмежений, просто ним не вміють скористатися. Вже за півроку наша армія може стати найсильнішою в Європі, якщо тільки політичне керівництво країни візьме це за мету. І кошти знайдуть й інші ресурси. В Україні все є, варто лиш розробити стратегію. Потрібно виходити з того, що ця війна на кілька років й переводити економіку на військові рейки. Ми не розберемося швидко з цими проблемами.
    Чи можна розраховувати, що суспільство швидко перелаштується?
    14 Jan
    За вашими словами, дезорієнтована значна частина інтелектуалів, отже вони не генерують нові смисли для лідерів громадських думок. Чи можна розраховувати, що суспільство перелаштується так швидко?
    На мою думку, мають з’явитися нові інтелектуали. Як їх розпізнати: вони не повторюють те, що говорять наші політики й не коментують їх. Політики коментують лиш поточні події й в принципі не розуміють, що їх можна коментувати з точки зору стратегічної перспективи, дотримуваної впродовж тривалого часу позиції. Інтелектуали ж говорять принципово інші речі: більш осмислені, мало зрозумілі широкому загалу, спрямовані на довшу перспективу.
    Який потенціал демонструють нове покоління?
    14 Jan
    Ви вже згадували, що співпрацюєте із молоддю. Який потенціал демонструють нове покоління?
    Студреспубліка минулого року – це був просто жах. Це були демотивовані люди, які не хотіли мислити, говорили банальності. В цьому ж році більшість молодих людей зрозуміли, що прийшла революція і війна і з цим треба якось розбиратися. Ті доповіді, які я слухав, надзвичайно цікаві. Молодь стала більш реалістичною, прагматичною, в чомусь більш цинічною. Їх більше не цікавлять такі порожні у сучасному світі поняття як «демократія», «толерантність» тощо. Молоді люди починають думати про майбутнє в горизонті 10-20 років.
    Політики ж цього поки що не роблять. Вони живуть моментом. Ми продовжуємо вірити в ілюзію Євросоюзу та НАТО. Ці країни хочуть оборонятися самі, а не захищати інших. Вони не досягнуть консенсусу щодо рішення, яке дозволить захистити Україну. Вступ в НАТО під час війни неможливий, вони не прийдуть сюди воювати. А коли ж ми здолаємо цю війну, навіщо нам те НАТО? Краще мати прямі військові стосунки зі США, як Ізраїль. Ми не подолали безліч ілюзій.
    Потрібно виходити зі складних уявлень, що немає простого вибору між Росією та Європою, вступом чи не вступом до НАТО. Нам доведеться створювати свою, значним чином мілітаризовану економіку, самим себе захищати, причому не тільки зараз, а впродовж багатьох років. В таких умовах постане новий народ, нова еліта, нові інтелектуали, які будуть здатні подолати страх й дезорієнтацію, виокремити, осмислити, сконструювати й запропонувати нові уявлення, відстояти їх в комунікації, змусити із собою рахуватися.
    Надії у цих трансформаційних процесах можна покладати лише на нову генерацію?
    14 Jan
    Надії у цих трансформаційних процесах можна покладати лише на нову генерацію?
    Ні, не тільки. Є така річ як катарсис. Якась кількість інтелектуалів переживуть катарсис і стануть здатними до інтелектуальних зусиль. Більшість діють за старим принципом секундарних країн: вичитав у книжках, розказав усім. Написати щось своє, відхилитися від того, що було написано, неспроможні. Водночас, здатність до інтелектуальних зусиль проявляється здебільшого в молодості. На цих людей я дуже сподіваюся. Зараз обмаль інтелектуального ресурсу, але він дуже потрібний.
    Чи матимуть вони достатньо важелів, щоб впливати на політику країни?
    14 Jan
    Чи матимуть вони достатньо важелів, щоб впливати на політику країни?
    Вони повинні впливати на політику не прямо, а опосередковано. Завдання інтелектуала – осмислювати, попереджати, як казав Умберто Еко: «каркати й накаркувати», пропонувати нові ідеї, нові установки мислення, нові цінності й доносити їх до політиків, які мають їх поширювати. Якби в нас існувала інтелектуальна дискусія, алгоритм був би таким: інтелектуал видає книгу, його запрошують на телебачення, працю обговорюють, вона стає предметом для обговорення у ширшому колі. Таким чином, поширенням мали б займатися медіа, але в нас такої традиції немає, тому це роблять політики. Точніше, вони б мали це робити, якби вони читали такі праці. Мас-медіа не працюють на інтелектуалізм. Відтак, інтелектуали мають займатися цим самостійно. Тоді виникають два види комунікації: через соцмережі, де недолюблюють політиків, та через телебачення, куди інтелектуали ходять усе рідше. Можна констатувати, що відбувається інтелектуальна смерть телебачення, а соцмережі завойовують усе більше інтелектуальних функцій, які раніше виконували друковані та аудіовізуальні медіа. На мою думку, Інтернет здолає усі інші медіа.
    Ви висловлюєтеся проти демократії. Якою ж має бути форма правління?
    14 Jan
    Ви говорите про посилення ролі громадськості у житті країни, однак висловлюєтеся проти демократії. Якою ж має бути форма правління?
    Демократія – це влада представницька, тобто відірвана від прямого управління. в той час як сьогодні пряме електронне управління цілком можливе. Інша справа, що саме демократія опирається електронному самоврядуванню. Як говорив Аристотель: «Демократія – це помірні за розумом та багатством люди, які складають її основу». Якщо середній клас руйнується або ще не виник, умов для демократії обмаль. Отже демократія є маргінальною. В Україні ми маємо олігархічну демократію, а якщо бути відвертими, олігархію.
    За Аристотелем, демократія є виродженою формою влади, прямою ж формою є політія, коли наявна висока структура досить невеликих громад із високою культурою самоуправління. Це самоуправління здійснюється прямим чином. Демократія дуже добре поєднується із олігархією, політія ж може призвести до її знищення, появи і поширення середнього класу.
    Чи можливе застосування таких управлінських практик в масштабах нашої країни?
    14 Jan
    Незважаючи на анексію Криму, Україна залишається однією з найбільших держав Європи. Чи можливе застосування таких управлінських практик в масштабах нашої країни?
    Чому ні? Ми є одна з найбільш пристосованих до політії територій з усього Радянського Союзу. В нас є великі традиції саме політії, а не державницькі чи демократичні. Нам потрібен не субсидіарний підхід до самоврядування, коли вся влада знаходиться в центрі й потім делегується на місця, а супердіарний, коли вся влада знаходиться на місцях і делегується в центр лише в тому обсязі й на той час, якого потребує місцева громада. Потрібно перевернути цю піраміду.
    Можливо зберегти цілісність країни за таких умов?
    14 Jan
    Можливо зберегти цілісність країни за таких умов?
    Країна буде цілісною тільки в тому випадку, якщо вона цього захоче. Якщо Західна Україні не хоче посилати своїх солдат на захист Східної України, держава не може бути цілісною. І не треба цим перейматися. Не потрібно думати про уявну, ілюзорну цілісність – нам потрібна реальна. Якщо ж ми хочемо відстояти країну, над цим потрібно працювати усім: бізнесменам, політикам, інтелектуалам.
    Біженці, які втекли на територію Росії, мають зазнати обмеження прав, якщо вони повернуться. Це означає, що у важкі часи їм не було куди податися на Україні, тобто вони не мали тут зв’язків. Їм має бути заборонено голосувати, хоча громадянство їм можна залишити. Якщо країна не буде себе подібним чином захищати, вона не зможе залишитися цілісною.
    Як ви оцінюєте перспективу розбудови українського проекту в рамках глобалізованого світу?
    14 Jan
    Багато вчених-глобалістів відмічають, що державі проекти відходять у минуле. Як ви оцінюєте перспективу розбудови українського проекту в рамках глобалізованого світу?
    У рамках глобалізованого світу варто говорити не про національний, а про наднаціональний проект. Потрібно формувати нові цінності, які, до речі, не сформовані в Європі. Вони можуть виходити не з традицій та консервативних цінностей, а з уявлень про майбутнє, про перевагу конструктивізму над наукою, мережевих громад над державою, фрагментаризму над мультикультуралізмом, електронного самоврядування чи політії над демократією. Спираючись на такі установки ми і повинні будувати цю наднаціональну ідентичність. Це і є майбутня українська ідентичність. Вона українська хоча б тому, що Україна може збудувати її найпершою.
    Тобто ви поділяєте думку, що Україна нині задає світові тренди?
    14 Jan
    Тобто ви поділяєте думку, що Україна нині задає світові тренди?
    Я стараюся навіть пропонувати деякі з цих трендів. Коли ж іще впливати, як не тоді, коли на тебе дивиться весь світ і весь світ чекає чогось від тебе.
    Чи не є це такою собі вірою в месіанство?
    14 Jan
    Чи не є це такою собі вірою в месіанство?
    Що поганого у месіанстві? Наприклад, Ізраїль породив дві релігії. Він займає месіанську позицію щодо двох цих релігій, а то й до трьох, із мусульманством вкупі. Так, ця країна сьогодні воює і ще довго воюватиме. Якщо ми займемо месіанську позицію, і нам доведеться воювати. Проте ані в Ізраїлю, ані в України немає іншого виходу. Українці завжди хотів бути найхитрішим – розпродати все озброєння і щоб ніхто на нього не нападав. Не вийшло – перехитрили самих себе.
    Сьогодні українці мають перестати бути хитрими. Українці мають стати рішучими і взяти на себе відповідальність за все людство. Якщо вже ми все одно воюємо, краще воювати за щось дуже вартісне.
  3. Мир, АТО чи війна
    14 Jan
    Сергій Дацюк
    Офіційно у нас мир, принаймні так каже Президент; в риториці ЗМІ, навіть з вуст уповноважених осіб від влади, у нас – АТО; а в реальності у нас – війна. Шизофренія повна. Отак і живемо.
    Коли знаєш, в якому світі живеш, в якій ситуації знаходишся, тоді більш адекватно сприймаєш реальність і краще готовий до будь-яких несподіванок.
    Сьогодні завдяки шизополітиці нинішньої політичної еліти ми досі не знаємо, в якому світі живемо і в якій ситуації знаходимося.
    Локомотивом неадекватності є серйозна розбіжність всередині політичної еліти щодо ситуації, що склалася в Україні.
    Вважається, що основою рефлексії щодо ситуації в країні завжди є Президент. Єдина позиція Президента якраз і зумовлює можливість рефлексивного аналізу ситуації – на відміну від множинної позиції Парламенту та не завжди єдиної позиції коаліційного Уряду.
    Тож все-так, яка ситуація зараз в Україні – мир, АТО чи війна?
    Мир
    14 Jan
    В офіційних заявах Президента у нас мир. Підстави для таких заяв – так звані "Мінські угоди". Вже зараз ясно, що ніякого миру в нас нема. Бо не може вважатися миром ситуація військових дій, які не вщухають.
    5 вересня 2014 року Президент України дав наказ Генштабу Збройних сил "припинити вогонь". Цей наказ в такому його вигляді взагалі є не дуже законним. Особливо в тих обставинах, в яких він був відданий – тобто як відповідь на наказ Президента Росії Путіна "припинити вогонь" терористам.
    Це дозволяє дати дві основні рефлексивні фіксації.
    Перша. Якщо Президент Росії віддає публічно наказ терористам "не стріляти", то значить саме Президент Росії раніше віддав їм непублічний наказ стріляти і може знову так само непублічно віддати наказ стріляти в ситуації миру.
    Друга. Незаконно (неконституційно) для Президента віддавати накази про припинення вогню, якщо вони не обумовлені конкретними обставинами.
    За час тривання так званого миру окупована сепаратистами територія суттєво збільшилася. Президент в принципі уникає обговорення цієї обставини.
    Хотілось би почути стратегічну позицію Президента з цього приводу. Де та межа окупації сепаратистами території України, за якою мир вже не матиме смислу? Відновлення підконтрольної сепаратистам території на момент початку АТО? Вся територія Донецької і Луганської областей? Чи може вся Новоросія? Чи може вся Східна Україна включно з Києвом? Чи взагалі вся Україна?
    Ну справді, пане Президент? Ми будемо тримати мир до якого розміру підконтрольної нам території?
    Щоб пояснити наслідки щодо другої рефлексивної фіксації, давайте подивимось на теперішній час. В Донецькому аеропорту досі триває бій. Очевидно саме відповідно до наказу Президента бійцям не надсилають більше ні підкріплення, ні їжі, ні боєприпасів. А якщо говорити про перспективу, то всі ті хлопці, які там воюють, повинні опинитися на лаві підсудних саме через невиконання цього наказу Президента.
    Тобто герої України за свою боротьбу з сепаратизмом та відновленням територіальної цілісності мають сісти за грати. Це як – справедливо? Але саме так має бути за наказом Президента.
    Така ціна так званого миру.
    АТО
    14 Jan
    Перш за все, АТО – це не мир і не війна. Це українська хитрість. Тобто це такий придуманий евфемізм, щоб військові дії вести і уникнути всіх неприємностей для українського правлячого класу, які несе з собою війна чи надзвичайний стан. Окрім того, АТО це також спосіб уникнення відповідальності для представників колишнього режиму кривавого Президента, які в той чи інший спосіб підтримані нинішнім Президентом всередині першого та другого олігархічного консенсусу.
    Цікаво, до речі, чи читали хоча б депутати чи навіть сам пан Президент закон "Про боротьбу з тероризмом", прийнятий ще в червні 2014 року з останніми змінами від 12.08.2014 року?
    Згідно цього закону: "антитерористична операція – комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності".
    Цей закон в принципі не дозволяє вести військові операції з застосуванням важкої зброї, яка повсюдно застосовується в АТО. Цей закон не дозволяє обстрілювати міста, що постійно робиться в АТО, і про що РНБОУ та Президент говорити уникають. Цей закон в принципі не дозволяє здійснювати яку б то не було мобілізацію.
    Для тих депутатів, які раптом не розуміли, за що вони голосують, під час внесення багаторазових протягом 2014 року змін до Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", хочеться нагадати. Конституція України дає вичерпний перелік ситуацій, коли можлива мобілізація: 1) військовий стан; 2) надзвичайний стан (включаючи надзвичайну екологічну ситуацію). Ніякого "особливого періоду" (термін цього Закону та Закону "Про оборону України"), який можна трактувати як завгодно, Конституція не передбачає.
    Скажу навіть більше, деякі особливо просунуті в правовому сенсі призовники говорять у військкоматах, що їх призвати не мають права, бо в нас немає ні військового, ні надзвичайного стану. І коли ситуація дійде до суду, у них є всі підстави виграти на суді проти держави, керуючись однією Конституцією.
    Отже, що таке АТО, згідно конституції ми досі не знаємо. В реальності АТО проводиться в неконституційний спосіб, і ані Президент, ані депутати Парламенту не бажають вводити ситуацію у правове русло.
    Війна
    14 Jan
    Дуже часто "яструбам" від "голубів" доводиться чути: "якщо ти такий войовничий, то бери автомат та іди воюй". Зверніть увагу, що мова не йде про легальний спосіб – піти у військкомат і записатися добровольцем. Мова йде про ту нашу невеселу і ганебну ситуацію, коли українці дійсно були змушені в обхід держави йти боронити свою землю. Тобто мова йде про створення громадянських батальйонів для війни на Сході України. Тобто це така собі напівлегальна партизанська війна.
    По-перше, що значить "бери автомат"? Де його брати? Ви ніколи не задумувались, де беруть зброю всі створені громадою батальйони? А ви поцікавтесь – вас чекають дуже несподівані відповіді. По-друге, що значить "іди воюй"? Це означає махновщину, анархізм і незаконність. Саме цей здавалось би раціональний контраргумент показує весь наш правовий нігілізм.
    Визначення таких батальйонів – "добровольчі збройні формування, офіційно підпорядковані Міністерству оборони України, що виконують завдання із захисту територіальної цілісності України". Наскільки такі батальйони законні? Чи давайте спитаємо радикальніше – настільки такі батальйони більш законні, ніж сепаратистські збройні формування на Сході України?
    Між "заєдинокраїнними" та сепаратистськими добровольчими збройними формуваннями бачаться дві суттєві різниці: 1) перші офіційно підпорядковані Міністерству оборони України, другі офіційно цьому Міністерству не підпорядковані; 2) перші воюють за територіальну цілісність України, другі ставлять сепаратистські цілі по від'єднанню частин України на користь Росії.
    Водночас і ті, і інші є однаково – незаконними збройними формуваннями.
    Знову ж таки Президент і Парламент закривають на це очі.
    Отже сьогодні ми маємо таку ситуацію. Президент і олігархи, з якими він заключив консенсус, живуть в "реальності миру". РНБОУ, Уряд та ЗМІ продовжують жити в "реальності АТО". Більшість громадян України живуть в "реальності війни".
    Як ви вважаєте, чи довго Україна залишиться цілісною, якщо вона продовжуватиме жити в трьох різних реальностях? Єдина країна це значить єдина реальність.
    14 Jan
    Обговорення
    • украинская относительность
      14 Jan
      Сергей Пушкарев Тут очень подходит определение Юрия Романенко про украинскую относительность.
      У нас настолько все относительно, что мы живем в этой относительности, свыклись с нею и почти перестаем ее замечать. Но вся эта относительность до поры - до времени.
    • не самый плохой вариант
      14 Jan
      Андрей Маляренко Ну три реальности, ну хорошо. Какую одну выбрать - Война или АТО - резкое увеличение количества смертей людей и, возможно, темпов сокращения территории. Гипотетически - большая мобилизация внутренних и внешних ресурсов, маловероятно - и союзников. Плохой мир - медленное уменьшение территории, но возможность вооружиться/подготовиться, сменить кадры, враг слабнет под действием третьих сил,... Где просчет рисков всех состояний? Как и нужно ли выбирать без этого? А так - думаем одно (АТО), говорим другое (Мир), делаем третье (Война) - дипломатия.
    • двоемыслие
      14 Jan
      Обычное (для "совка") двоемыслие (или троемыслие).
      Поэтому его спокойно применяет власть, и нормально "хавает" население.
      Тех, кто видит и думает - мало, и каждый - сам за себя, поэтому власть и спокойна.
  4. Жервоприношення
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ
    12 листопада 2014, 13:32
    Чи можна взагалі говорити про нинішню ситуацію без надриву і без драматизму? Вочевидь ми можемо виступати лише проти розпачу та зневіри. А от без драматизму ми ніяк обійтися не можемо, бо вже надто довго ми подовжуємо зволікання з вибором.
    У цьому своєму зволіканні з вибором – геополітичної орієнтації, політичного режиму, культурної політики та соціальної системи відносин – ми зайшли в глухий кут.
    Звичайно можна всю провину звалити на українську еліту, але і українська громада, від плоті і крові якої ця еліта є, теж не бажала робити вибір.
    Всі подальші кроки пов'язані вже винятково з жертвою.
    Неминучість жертви
    14 Jan
    Якому Богу чи богам, яким духам чи демонам ця жертва? Мабуть це не дуже важливо. Але якщо хочете, то це має бути жертва Фатуму в римській традиції. А якщо більш точно, то в древньогрецькій традиції це жертва мойрам (що тчуть нитки доль), а конкретно мойрі Лахесис. В римській традиції, де мойрам відповідають парки, мова може йти про десяту парку Деціму, яка намотує кужіль на веретено і тим самим розподіляє долю.
    Саме перед цією богинею (Лахесис чи Деціма) українці завинили, бо вже надто довго вони подовжували свій вибір їм належної долі.
    Причому ця ситуація жертовності створена не кимось або чимось. І навіть не богами чи демонами. Ця жертовність створена нами самими, чи точніше нашою елітою, дії якої ми підтримували своєю бездіяльністю.
    Вочевидь це буде спокутне жертвоприношення. Але ця спокута буде не наперед, не за майбутнє, а за минуле. Все погане, за що ми маємо спокутувати провину, ми вже зробили. Тепер ми маємо спокутувати цю провину.
    На початку незалежності ми могли зробити наш орієнтовний вибір легко, після 2004-го року ми могли зробити наш орієнтовний вибір важко, але безкровно і з мінімальними жертвами. В 2014-му нам доведеться робити наш орієнтовний вибір важко, криваво і з відчуттям великої жертви.
    Наш вибір з 2014-го року перестав бути лише світоглядним, він став смисловим, екзистенційним і транзистенційним. Тобто цей вибір пов'язаний або з втратами наявного смислу життя, або з втратами самого життя, або з сутнісною зміною фундаментальних життєвих засад (транзистенцією смислу та перспектив), на яку спроможні не всякі люди.
    Причому такий вибір є неминучий. Це означає, що ми не можемо оминути жертовність, ми можемо лише вибирати нашу жертву.
    В принципі будь-яку жертву, окрім жертви життям, можна сприймати як зміну світобачення, всередині якого жертва є не жертвою, а відмовою на користь іншої ідентичності, всередині якої це не сприймається як втрата.
    Але ж ми затяті – нас то́ркнуло, нас засліпило, нас оглушило і нам заціпило. Ми вшняпилися в старе так, що тепер будь-які зміни для нас обов'язково будуть драматичними і жертовними.
    Здавалось, можна подивитися на сучасний світ та його перспективи, зрозуміти застарілість своїх уявлень і викинути геть свої національні міфи.
    Але ж ні. Ми будемо до останнього чіплятися за свої старожитності, поки кров'ю не заллємо пів країни. Якщо нас "лякає не поразка, а перемоги вагота", то це значить, що війна обов'язково буде, і жертва неминуче станеться.
    Ми вже всі готові до жертви. Тільки ми готові до різних жертв. Причому ті, хто готові до одних жертв, принципово не готові до інших жертв.
    І дуже мало тих, хто бачить важливе в старому світі, чим можна пожертвувати так, щоб в новому світі це все не було важливим і не було жертовним.
    Чомусь мені останнім часом приписують, що я особисто закликаю до війни.
    Я до війни ніколи не закликав. Я завжди закликав до визначеності: хочете миру, погодьтесь на мирну жертву; хочете війни – є найкраща стратегія і будуть людські жертви на цій війні. Тільки давайте визначимося – чого ми хочемо, чим ми готові пожертвувати.
    Відтак ось ці чотири жертви, які мені бачаться: жертва людськими життями української громади, жертва життям контрреволюційної еліти України, жертва свободою та ідентичністю українців, жертва частиною території України. Давайте обговоримо їх далі.
    Жертва людськими життями української громади
    14 Jan
    Це та жертва, яку ми всі сприймаємо як найбільшу жертву. Наш історичний досвід показує, що українцями найбільше жертвували в першій світовій війні та в другій світовій війні. І зараз також українцями готові пожертвувати в новій світовій війні, яка б гібридна вона не була б.
    Жодна країна зараз не хоче жертвувати життям своїх громадян, бо всі захоплюються позицією Франції під час другої світової війни – пожертвувати найменше, але бути серед переможців. Ніхто не хоче долі України у зв'язку з другою світовою війною – пожертвувати найбільше, і отримати сьогодні за своє тоді бажання незалежності звинувачення публічно росіян, а непублічно навіть європейців, у нібито нацизмі та фашизмі.
    Отже весь світ дивиться на Україну і чекає – давайте, переможіть путінську Росію, пожертвуйте власними життями, а ми пожертвуємо матеріальними втратами через санкції і ще подумаємо, чи давати вам зброю.
    Отже весь світ вирішив пожертвувати Україною, щоб вирішити свої проблеми, причому так, щоб ще й втратити в екзістенційному плані небагато. Україна це цап-відбувайло в сьогоднішньому світі, якого призначили на заклання.
    І коли Президент говорить про те, що він прагне миру, то я прискіпуюсь до нього лише тому, що він не пояснює ціну цього миру, він мовчить про жертви, він не говорить, що прагнення миру може бути до якоїсь межі, і він не означує цю межу.
    Президент не говорить світові про ціну миру для світу. Якщо світ хоче жертовності українців, то він має дуже дорого заплатити – так дорого, щоб решта держав у матеріальному плані була спустошена не менше України, якщо вони не готові втрачати людські життя своїх громадян.
    Президент має сказати світові – хочете нашої жертви, принесіть свою. Але зробіть цю жертву такою, щоб ми бачили, що ви справді на нашому боці, що ви справді з нами.
    Президент в своєму прагненні миру не опирається на свій головний ресурс під час війни – довіру українською громади та її мотивацію на нові цінності.
    Політик такого масштабу як Президент зобов'язаний в революційній ситуації створювати та поширювати нові ідеали. Бо саме цього від нього очікують, саме це означає продовжувати революцію, саме це дає моральну перевагу не тільки над ворогом, але і над своїми закордонними союзниками.
    Коли цього не відбувається, а натомість відбуваються непублічні торги з таємними соратниками Путіна та самим Путіним, то Президент втрачає довіру.
    Мова йде про публічне оголошення вибору. Позиція національного лідера полягає у наступному – сказати прямо, публічно і недвозначним чином: територія країни неважлива, важливі людські життя, бо їх на відміну від території не повернеш.
    Але в такому разі його не зрозуміють націоналісти і всякі інші праві традиціоналісти. Ось цього Президент і боїться.
    В ситуації революційних змін не можна подобатися всім. Потрібно обирати, кому подобатися.
    Отже з огляду на історичний досвід масова жертва людськими життями є для української громади найбільш неприйнятною.
    Жертва життям контрреволюційної еліти України
    14 Jan
    Жертва життям контрреволюційної еліти може бути означена як сценарій "Майдан-3", який одразу може початися яз збройний Майдан і призвести до радикальної люстрації представників контрреволюційної еліти – корумпованих чиновників, політиків, які втратили довіру громади, та непатріотичних олігархів, яких влада так і не змогла приборкати.
    Такий сценарій в принципі можливий, але потрібно розуміти ціну за таку криваву люстрацію контрреволюційної еліти – відкочування у розвитку країни на десятки років, повільний вихід з кризи і збільшення небезпеки втрати не тільки частини територій, але і незалежності країни взагалі.
    В своїй роботі "Успішні та неуспішні революції або філософія протесту 2013-2014 років в Україні, частина 2" я детально описав історичний досвід революцій та зробив наступний висновок: "1) чим менше жертв в революції, тим краща довгострокова перспектива країни в цивілізаційному плані; 2) чим менше революція жертвує інтелектуалами та більше дослухається до них, тим більше досягнень вона може мати; 3) висока соціальна ефективність революції у власній країні може привести до її світового домінування; 4) дуже низька соціальна ефективність революції рано чи пізно приведе до руйнування країни (Німеччина, СРСР) чи довгих поневірянь країни (Франція)."
    Але якщо говорити за великим рахунком, то жертва контрреволюційною українською елітою, хоча і ризикована, але більш прийнятна, ніж масова жертва людськими життями українців. Еліта має знати зась. Наша еліта зрештою заслуговує на те, щоб понести покарання. Вона цього заслуговує більше, ніж вся українська громада, яка в громадянських протестах показала себе більш гідною, ніж лідери, і яка у війні на Сході України досі намагається виправляти помилки своєї еліти.
    Жертва свободою та ідентичністю українців
    14 Jan
    Ця жертва полягає у наступній стратегії – "давайте віддамо Путіну все, що він хоче, і не буде війни, не буде людських жертв".
    Проблема у тому, що той, хто обирає орієнтацію на путінський режим, тобто обмінює індивідуальну свободу на імперську велич, вважає це ціннісним. Якщо людина вже вважає, що імперська велич більш важливіша за індивідуальну свободу, вона вже ментально не є українцем. Змушувати її жити в Україні протиприродно.
    Жителі так званої території Новоросії в процесі війни за Донбас самовизначилися як українці не в національному плані, а в плані вибору на користь індивідуальної свободи. Тобто вони виявилися українцями за суттю, а не за орієнтацією на етнічну національність.
    Це самовизначення та затятість українців в ментальному плані дає їм велику перевагу. Уявіть собі, що ми погодилися на все, що хоче Путін, і віддали йому всю Новоросію. Доволі швидко люди, що живуть на території Новоросії, зрозуміють, що вони все-таки не росіяни і затиснуть дулю у кишені.
    А коли люди тримають дулю у кишені, вони неминуче доволі швидко дозріють до революції. Давайте згадаємо, що територія Новоросії це і є територія анархізму. Анархізм не менший ворог путінського режиму, ніж навіть український націоналізм.
    Анархізм як ментальна характеристика людей території так званої Новоросії не так просто здоланий навіть російською пропагандою, бо буде наштовхуватися на засади архетипічного рівня. В цьому сенсі можна стверджувати, що українці на території так званої Новоросії архетипічно інші, ніж росіяни. Багато з них здогадується про це, і саме тому вони так доволі швидко самовизначилися як українці.
    Відтак жертва свободою та ідентичністю українців, якщо вона і відбудеться, неодмінно призведе до анархізації Новоросії і руйнування путінського режиму на цій території.
    Про успішне окупування решти території України навіть мова не йде. Там люди не просто будуть тримати дулю у кишені, там вони неперервно воюватимуть з путінським режимом. Там, що називається, у росіян земля горітиме під ногами.
    Отже жертву свободою та ідентичністю потрібно розглядати як часткову (для певних частин території України), тимчасову (на недовгий термін) і самовизначну (тобто таку, яка відділяє по суті українців від неукраїнців).
    Жертва частиною території України
    14 Jan
    Це найменш небезпечна, але для багатьох дуже болюча, жертва.
    Територія це означення України зсередини традиційної національної ідентичності, де держава, нація та територія є нероздільними. Тепер ці явища розділяються, і вже ніколи вони не будуть поєднуватися. У нації як культурно орієнтованої спільноти буде своя доля, у держави, багато функцій якої переберуть на себе корпорації, буде своя доля, а у території буде своя доля. І все це будуть різні долі.
    Отже ми опиняємося в ситуації, коли ті, хто не готовий віддати таку важливу з їхньої точки зору жертву, будуть воювати всупереч рішенням влади, всупереч ставленню до цього решти української громади. А це означатиме в тому числі ризик громадянської війни.
    Ця жертва небезпечна з огляду на те, що значна частина українців не вміє мислити перспективою у десятки років, оскільки наша еліта не вчила цьому.
    Особисто я не вважаю жертву територією країни жертвою. Бо в тому новому мережевому світі, в якому я вже живу давно, не територія, а топологія мережевих зв'язків має значення. Але для багатьох людей це жертва. І саме тому, я зазвичай мовчу про свої уподобання, коли мова йде про вибір інших.
    Тому можливо від'єднати ментально територію Донбасу у нашій свідомості як територію чужинців, означити її в правовому полі як окуповану Росією. Мешканці цієї території повинні відчути свою власну поразку впродовж найближчого часу на рівні відношення українців до них як до чужих – ніяких виплат, ніяких сентиментів, ніякої довіри. Чужинці мають заплатити за смерть, за зраду, за брехню.
    Повернення в Україну для них можливе лише через спокуту. Спосіб спокути нехай обирають самі. А ми будемо визначатися.
    Отже ситуація така – жертви не уникнути, жертовність української громади непереборна, ми можемо вибирати лише жертву або змінювати своє власне ставлення до деяких втрат як до не жертовних.
    Найкраще вийти з ситуації жертви це осмислити її як ситуацію отримання переваг. Але тут потрібна робота інтелектуалів та нашої еліти в цілому. Їм потрібно поспішити, бо терпець в української громади вривається.
  5. КЛЮЧОВЕ ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    КЛЮЧОВЕ ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
    25 листопада 2014 Коментарі
    Україні потрібна довгострокова безпека свого суверенітету. Водночас вже багато років українська еліта нехтує питаннями безпеки країни.
    Компетентна безпека
    14 Jan
    В 2007 році в третій статті з циклу "Інтелектуальна політика", яка називалася "Компетентна безпека", я сформулював ряд принципів щодо безпеки.
    Ця робота починалася таким абзацом: "Розрахунок на те, що ми будемо просити захисту в інших, і тоді можемо бути спокійні, це слабка позиція. Розрахунок на те, що ми будемо нейтральними, і тому на нас ніхто не нападе – це наївний розрахунок. Розрахунок на те, що якщо сьогодні на нас ніхто не нападає, то і далі так буде, це розрахунок дурня".
    В тій роботі пропонувалося 8 принципів безпеки:
    1. Безпека має бути безпекою власної сили, а не чужого захисту;
    2. Безпека має бути питанням компетенції, а не політичної доцільності;
    3. Щодо того чи іншого окремого питання безпеки окремої країни має бути знайдено рівень компетенції та масштаб, на якому може бути вирішене це питання, – глобальний, міждержавний, внутрідержавний суспільний, внутрідержавний владний.
    4. Концепція безпеки має бути сформульована не просто сучасно, а інноваційно, щоб мати завжди надлишковий захист, тобто безпека має бути інноваційно достатньою;
    5. Безпека окремої країни є частиною міжнародної безпеки, тому рішення щодо безпеки окремої країни має бути одночасно міжнародним консенсусом сильних, найбільш захищених країн або блоків таких країн;
    6. Безпека окремої країни безпосередньо торкається сусідніх країн, тому в консенсусному рішенні мають брати участь сусідні країни, проте їм має належати тільки право обмеженого "вето".
    7. Безпека окремої країни може виступати предметом парламентського чи загальнонародного голосування, коли на перерахованих вище рівнях (всередині країни, з сусідами, на міжнародній арені) сформульовані чіткі альтернативи вичерпного вибору, тобто вибір має відбуватися з урахуванням усіх можливих варіантів;
    8. Вибір депутатів чи громадян на користь тієї чи іншої альтернативи безпеки має бути компетентним, тобто таким, який ґрунтується на знаннях про той чи інший спосіб безпеки."
    Тоді ці принципи вважалися якимись абстрактними філософськими узагальненнями. Але час довів, що саме ці принципи справді є основою системи безпеки України. Сьогодні саме ці принципи мають бути покладені в основу політики Безпеки України – тут нічого додати і нічого забрати.
    Але навіть сьогодні, в ситуації війни, коли розуміння необхідності системної безпеки підтверджено кров'ю українців, українська еліта загалом не дотримується цих принципів.
    Зокрема остання позиція Президента України щодо вступу до НАТО залишає за собою невтішне враження.
    Війна нічому не навчила нашу еліту. Загибель українців не призвела до її порозумнішання.
    Аналіз геополітичної ситуації щодо безпеки України
    14 Jan
    Давайте поглянемо на аналіз геополітичної ситуації щодо безпеки України
    1. Будапештський меморандум, прийнятий 1994 року, порушував 1-ий принцип, і, відповідно сьогодні вже не має сенсу – Україна втратила Крим, значну частину Донбасу, все ще під загрозою є втрата нових територій. Гарантії США, Великобританії та Росії виявилися нічого не вартими.
      14 Jan
      Игорь Черненко
      Будапештский т.н. "договор" - филькина грамота-меморандум о намерениях. Там кроме заверений о гарантиях, нет обязательств сторон-гарантов. Нет обязательств и нет двусторонних соглашений каждой из сторон с Украиной - нет повода для исков и прочей юридической мудистики. Это просчет(или злой умысел наших дипломатов Кравчуковского периода).
    2. Україна виявилася не готова до війни з Росією, тобто принцип 4-ий був порушений.
    3. Окупацією Криму та частини Донбасу саме Росія порушила баланс сил у світі, у якому вона тепер звинувачує Захід. В той же час Україна, порушуючи принцип 6, дозволила це зробити Росії.
    4. Україна намагається використати принцип 5 задля тиску на Росію через санкції сильних та найбільш захищених країни, але оскільки сама Україна уникає санкцій щодо Росії, то принцип 5-ий порушується знову ж таки Україною.
    5. Отже Україна не просто знаходиться в стані війни, вона має повністю зруйновану систему безпеки країни. Отже порушуються принципи 2, 3, 7, 8:
    • а) питання безпеки постійно намагаються вирішувати з точки зору політичної доцільності, а не з точки зору компетенції (порушено принцип 2);
    • б) глобальний рівень безпеки постійно приносить в жертву міждержавним відносинам України з Росією, суспільна компетентність приноситься в жертву сподіванням на владу, а сама влада не має компетентності будувати безпеку країни системно (порушено принцип 3);
    • в) чіткі альтернативи вичерпного вибору влада в особі Президента не сформулювала, але вже пропонує референдум (порушено принцип 7);
    • г) колишні депутати не демонстрували безпекової компетентності, нинішні ще не встигли її продемонструвати, а українська громада опиняється під впливом політичної доцільності та недостатньої компетентності дій та заяв Президента (порушено принцип 8).
    Якою має бути схема мислення щодо системи безпеки України?
    14 Jan
    Якою має бути схема мислення щодо системи безпеки України? Або що мав би сказати національний лідер України щодо системи безпеки, якби він у неї був?
    Україна виходить з того, що вона більше нікому не вірить і ні на кого більше не сподівається у питаннях власної безпеки.
    Україна дуже вдячна всьому світу за підтримку та економічну допомогу. Водночас політична практика війни 2014-го року показує, що навіть тоді, коли Україна втрачає територію, світ не поспішає надавати її реальну військову допомогу.
    Деякі країни взагалі намагаються відмовити Україну від системного посилення власної безпеки. Непродумана і недалекоглядна позиція Європи, зокрема Німеччини, нищить систему світової безпеки не менш сильно, ніж дії Росії.
    Україна проти того, щоб дотримуватися принципу світової безпеки "аби не злити Росію". Україна вже потерпає від агресії Росії, і цей принцип для України неприйнятний.
    Україна вважатиме Німеччину таким самим ворогом, як і Росію, якщо Німеччина і надалі підтримуватиме принцип "аби не злити Росію".
    Україна виходить з того, що вона сама буде забезпечувати основу своєї безпеки. Тобто Україна діятиме так, щоб якщо навіть весь світ залишив її наодинці з агресором, вона могла себе захистити.
    Це означає, що відмова від ядерної зброї для України була помилкою. Цю помилку потрібно виправити. Україна не може нехтувати ядерним озброєнням, коли її сусідом є ядерна країна, що виступає щодо неї агресором.
    Україна прямо і відкрито заявляє про намір повернути собі ядерний статус. Україна заявляє єдину умову відмови від наміру повернення ядерного статусу – негайний вступ до НАТО. Не через рік чи навіть два. А негайно.
    Якщо цього не відбувається, якщо країни НАТО довго радитимуться і гратимуть у всілякі бюрократичні ігри, Україна оголошує мобілізаційний режим створення ядерного щита для країни.
    Ядерна зброя України неодмінно призведе до переконфігурації сил в Європі і до зміни системи європейської безпеки. Україна буде розглядати Польщу, Білорусь та країни Прибалтики як першочергових партнерів по створенню Європейського Поясу Безпеки.
    На всегромадянський референдум восени 2015 року потрібно винести питання: Як Україна має себе захищати 1) Власна ядерна зброя та власні потужні збройні сили; 2) Вступ до НАТО і створення збройних сил натівського зразку.
    14 Jan
    Обсуждение:
    • Схема мислення повинна починатися з самого мислення
      14 Jan
      Mike_Kharkov
      Схема мислення повинна починатися з самого мислення., безпеці передує власне сила держави. А сила не може грунтуватися на брехні, взаємопідозрі, крадіжках та неосвіченості.
      Лідер спочатку установлює принципи існування у державі – закон, і він повинен бути сучасним (чесним, ринковим, зрозумілим, для всіх) та жорстким, тоді громадяни об'єднаються навколо цього. Тут успіх закладений саме у цих принципах, що аж ніяк не повинні бути "національними" чи політичними (політсилівськими), вони повинні бути людськими.
      Звов таки, візьміть Сингапур та почитайте як це робиться, як з нуля робиться економіка та армія в умовах агресивного оточення та націоналістичної отрути.
    • Президент должен определиться
      14 Jan
      Кристина Лычева
      первым делом наш президент должен определить-за кого он и против кого!! ведь его позиция до сих пор не понятна не стране -ни всему миру - то что казалось логичным ЕС и НСТО - он ставит на вопрос времени - а как договоренности Минские и поклоны Раше- так хоть сегодня!! и судя по его действиям-он явно не с народом
    • Ядерна зброя України - утопія
      14 Jan
      hrim _
      1. Ні ЄЕС, ні США, ні Китай (Росія, насамперед) не дозволять, не допустять до ядерного озброєння України. Зважаючи на наші економічні можливості (солдат білизною та взуттям не можемо забезпечити, вугілля не можемо купити не в Росії) світовій спільноті неважко це контролювати. Тому не варто розвивати утопічних ідей.
      2. Навіть за реалізації ядерного озброєння, за сучасних українських реалій (в СБУ – 70% промосковського складу; генералітет та вищий офіцерський склад –...%..., ...), ще невідомо, як "працювала" б така зброя "за" чи "проти" обороноздатності України.
    • Вступ до НАТО - єдиний реальний шлях
      14 Jan
      hrim _ Вступ до НАТО, який ще потрібно комплексно підготувати, єдиний реальний шлях створення належної обороноздатності України.
    • Европейскій шлях до безпеки
      14 Jan
      Rall _
      Фінляндія тричі воювала з Росією, ядерної зброї не має, а почуває себе поруч з Росією чудово...
      Отже, найкращий захист держави – це її європейська політика, що заснована на європейських же принципах...
    Саме таке бачення мав би запропонувати національний лідер, якби він у нас був.
    Нинішня позиція Президента виглядає так, ніби він умиває руки – не я вирішую, іти Україні в НАТО чи не іти, народ вирішує. Це не позиція національного лідера.
    Українська громада не має достатньо компетентності, що вирішувати питання безпеки. Водночас українська громада може і повинна зробити компетентний вибір щодо типу системи безпеки країни.
    Компетентність цього вибору має бути забезпечена експертами і парламентськими політиками, якщо вже Президент умив руки.
  6. Незакінчена війна України
    14 Jan
    Сергій Дацюк 10 жовтня 2014 Джерело
    Незакінчена війна не знімає напруженості, не створює умов для економічного зростання, не дає впевненості у завтрашньому дні.
    Якщо українська влада з тих чи інших непублічних значною мірою причин не може оголосити військовий стан (тобто легалізувати збройну війну) і навіть заключила перемир'я, то вона принаймні змушена буде вести інші війни – оголошені чи неоголошені.
    Призупинення збройної війни на Сході України зовсім не означає закінчення економічної, інформаційно-консциєнтальної та міжнародно-правової воєн України з Росією.
    Економічна війна України з Росією
    14 Jan
    Економічна війна України з Росією включає газову, торгово-продовольчу, технологічну, інфраструктурну, санкційну її форми.
    Найбільша за масштабом є газова війна України з Росією. Вона триває від самої Помаранчевої революції – з 2005 року.
    "Газпром" – це головна армія Росії. Саме газова війна впродовж всіх 10 років була найбільш затратною для України. Існує чимало схем виходу з цієї війни, і всі вони пов'язані з припиненням корупції у газовій сфері.
    Нещодавно Уряд на чолі з Яценюком організував схему реверсних поставок газу з Європи, тим самим знизивши залежність України від Росії. Доєднуючись до дій ЄС, який скорочує споживання російського газу, Уряд України також запропонував стратегію скорочення споживання газу шляхом переведення на інші види палива та використання більш ефективних схем споживання. Газову війну потрібно продовжувати, і її потрібно вигравати на умовах, вигідних для України.
    В принципі, цю війну давно вже можна було закінчити. Але ласий шматок тіньових прибутків – традиційний бізнес українських президентів – поки що був нездоланний для української корумпованої влади. Тут потрібна публічна і чітка позиція нинішнього Президента: він знову збирається вести непублічну торгівлю газом з Росією, віддаючи за низьку ціну газу для українських олігархів частини суверенітету України чи він збирається декриміналізувати газову сферу і закінчити газову війну раз і назавжди.
    Торгово-продовольча війна це та війна, яку Україна може вести разом з Європою. В цій війні ми маємо перейти від захисту до нападу. Україні не потрібно чекати, поки якась її продовольча продукція волюнтаристично знову буде блокуватися на кордоні Росією. Нам потрібна стратегія переорієнтації українського продовольчого ринку з Росії на Європу.
    Технологічна війна це відмова від технологічного співробітництва з Росією у військовій сфері, в сфері машинобудування, в сфері технологій для виробництва товарів групи А. Як показала війна на Сході України, деякі наші підприємства вивозилися в Росію разом з технологіями та устаткуванням. Чи буде зрештою це все розслідувано? Чи понесе хтось покарання за цю зраду?
    Окрім того, зміна геополітичної орієнтації України веде до технологічного співробітництва України з ЄС та США в сфері військових технологій. Це означає можливу передачу Україною більшості важливих технологій в сфері військово-оборонного комплексу США. Принцип простий: хто захищає Україну, той може мати з нею технологічне співробітництво. Саме тому технологічна війна з Росією означає передачу відомих в Україні російських військових технологій США. Ця передача технологій США може бути здійснена Україною публічно і з попереднім повідомленням Росії.
    Інфраструктурна війна це війна в сфері електроенергетики, транспорту, водопостачання і т.д. Транспортний транзит з Росії в Крим має бути блоковано повністю. Електроенергія та вода в Крим мають продаватися по дуже високих цінах, по тій же схемі і в тій самій логіці, як Росія продає Україні газ. Варто також розробити сценарії повної інфраструктурної блокади Росії в ситуації продовження нею війни проти України.
    Санкційна війна, що запропонована Урядом, досі не знайшла публічної підтримки Президента та Парламенту. Складається враження, що єдина країна в світі, яка не хоче вводити санкції проти Росії, це Україна. Введення санкцій Україною проти Росії має бути здійснено. Причому українські санкції мають бути узгоджені з подібними санкціями інших країн, що вже ввели свої санкції.
    Інформаційно-консциєнтальна війна
    14 Jan
    Інформаційну війну Україна як держава поки що програла. Саме інформаційна війна дозволила Росії настільки зомбувати населення Сходу України, що досить довго воно вірило в те, що "київська хунта" пришле до них бандерівців, які їх усіх постріляють.
    На сьогоднішній день у України немає інструментів для світової контрпропаганди. Не дивлячись на те, що російській інформації в світі довіряються все менше і менше людей, оперативного інформування з України світ не отримує.
    Одразу після революції тодішній працівник РНБОУ Вікторія Сюмар виступила ініціатором створення українського телеканалу зі світовою трансляцією, який би вів інформування про події в Україні російською та англійською мовою. Однак розпочатий проект було призупинено через брак фінансування.
    Недооцінка значення інформаційної війни в сучасних умовах просто вражає. Кожна гривня, вкладена у інформаційну війну економить 10 гривень, вкладених у зброю на збройній війні. Кожна здобута перевага у інформаційній війні проти ворога зберігає десятки людських життів.
    Навіть досягнувши мир у збройній війні, ми ще дуже довго будемо вести інформаційну війну. Тому фінансування світового українського телеканалу це пріоритет такий самий, як виробництво зброї чи закупівля бронежилетів.
    Україна не може допустити переформатування своїх телеканалів під завдання державної пропаганди, бо це порушувало би принципи демократії. Водночас Україна може і зобов'язана вести контрпропаганду силами окремих телепроектів з державним фінансуванням.
    Що ж торкається консциєнтальної війни, тобто концептуальної війни за ідентичність, смисли та перспективи, які позитивно позиціонують Україну проти Росії, то офіційно Україна її просто не веде. Її не ведуть у публічному просторі ані наукові інститути, ані державні політичні інститути.
    Останні місяці я змушений був самостійно вести консциєнтальну війну проти Росії у дуже вузькому колі соратників та порадників. Шість моїх статей (1, 2, 3, 4, 5, 6) дозволяють закласти основи консциєнтальної позиції України щодо Росії. А шість частин "Нарисів української ідентичності" (1, 2, 3, 4, 5, 6) дозволяють сформувати напрямки розмірковування про те, чого мають прагнути українці в Новому Світі.
    Зараз я змушений переключитися на події в Україні, які пришвидшилися і потребують більшої уваги, відтак консциєнтальна війна проти Росії продовжує лишатися стихією одинаків, без будь-якої державної та корпоративної підтримки. Так бути не має. Консциєнтальна війна це найважливіша війна з будь-яких війн. Програвши консциєнтальну війну, жодну іншу виграти не можна.
    Інформаційно-консциєнтальна війна безпосередньо сполучається з організаційною війною. Сьогодні вже зрозуміло, що імперська ієрархічна форма організації суспільства абсолютно не відповідає українській мережевій формі організації. В той час як росіяни все більше блокують громадянські структури, соціальні мережі та Інтернет-ресурси, в Україні саме мережеві громадянські структури з вільною комунікацією та організацією в Інтернет домінують. Це перевага України і саме цю перевагу українці мають використовувати.
    Міжнародно-правова війна
    14 Jan
    Найбільш очевидні успіхи України в міжнародно-правовій війні. Підтримка світу, отримана хоч не завжди завдяки діям саме України, вражає в нашій ситуації найбільше.
    Якщо ви помітили, то міжнародні контакти і міжнародна підтримка України іде на спад. Це відбувається саме тому, що частина української влади на чолі з Президентом вдалася до непевного перемир'я з Росією.
    Світ завжди більше підтримує тих, хто обороняється, ніж тих, хто здавши свою територію, заключив перемир'я з ворогом. Це українцям можна розказати, що весь Схід України це нібито наша територія, і деякі з них навіть повірять. Але весь світ сприймає наше перемир'я саме як здачу своєї території Росії.
    ООН, ОБСЄ, Гаагський трибунал, Європейський суд з прав людини – все це наші інструменти.
    Якщо в ООН та ОБСЄ позиція України представляється доволі публічно, то з Гаагським трибуналом та Європейським судом з прав людини ситуація лишається незрозумілою. Чи то українська влада боїться в цьому плані подібних дій Росії, чи то нам не вистачає активності, чи то у наших військових структур у самих рильце в пушку.
    Міжнародоно-правова війна це війна за історичну справедливість, як її будуть бачити народи світу. Значною мірою саме цей вид війни створить історію всієї російсько-української війни для світу та майбутнього.
    Що значить закінчити війну?
    14 Jan
    Будь-які контакти української влади з режимом Путіна в стані незакінченої війни є зрадою національних інтересів, якими би аргументами вони не прикривалися.
    Жаліти полонених і мирних жителів потрібно. Але через жаль до полонених та мирних жителів не можна втрачати Україну.
    Ні з Путіним, ні з Лавровим чи іншими українофобами переговорів вести не можна.
    З ворогом переговори ведуть лише про капітуляцію – його чи свою.
    Якщо так вже необхідно, то переговори України з Росією можна вести через поміркованих людей режиму Путіна. В крайньому разі переговори можна вести через посередників.
    Потрібно зрозуміти просту істину: на війні як на війні. З ворогом не домовляються, його знищують.
    Ворогом України є не Росія, а путінський режим. Цей режим має бути знищено, окуповані Росією території має бути повернено Україні, росіяни в своїй більшості мають бути дезомбовані, тобто виведені зі стану українофобії, істерії та агресії. І тільки після цього можливий мир з Росією.
    Ворожими для українців є цінності росіян – імперська покірність, істерична агресивність та паразитарне життя на крихти від продажу енергоносіїв, які видобуті з надр, а не вироблені творчою працею. Цінності українців це свобода, миролюбність, працелюбність. Цінності росіян і українців прямо протилежні і непоєднувані. Лише коли росіяни відмовляться від своїх нинішніх цінностей, вони можуть знову стати українцям друзями.
    Допоки цього не відбулося, війна продовжуватиметься, хоч би в які форми вона не переходила.
    Війну буде закінчено лише тоді, коли буде досягнута нездоланна і нічим нескомпенсована перевага однією зі сторін.
    Незакінчена війна це лише перемир'я. Мир дає лише закінчена війна.
    Українці хочуть миру, а не перемир'я. Саме тому Україні потрібна закінчена війна.
  7. 4 стратегії щодо сепарованої території України
    14 Jan
    4 СТРАТЕГІЇ ЩОДО СЕПАРОВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
    15 жовтня 2014, 09:45
    В Україні сьогодні є окупована територія, це – Крим. В Україні також є також сепарована територія, це – частина територій Донецької та Луганської областей, які неправильно називають Сходом України (бо не це весь Схід) чи Донбасом (бо це не весь Донбас). Щодо неї стратегія невідома.
    У нас сьогодні є три частини України:
    1. територія, яку Україна контролює;
    2. окупована територія (Крим);
    3. сепарована територія (частина Сходу України).
    Сьогодні ми переживаємо вже другий крок визначення статусу сепарованих територій Сходу України. Перший крок – надання сепарованим територіям статусу з "особливостями самоврядування". Другий крок – зміна адміністративних кордонів в частині сепарованої території на Сході України. А яка стратегія цих дій? Знову ми маємо справу з ситуацією, коли важливі рішення Президент та Парламент приймають без оголошення публічної стратегії таких рішень.
    Територіальна цілісність країни це надто важливе питання для української громади, щоб можна було на основі непублічних кулуарних домовленостей Президента та депутатів в своїй більшості одіозного Парламенту приймати такі рішення.
    Щодо Криму Україна визначалися – це окупована територія, яка рано чи пізно буде повернена до складу України.
    А яка стратегія може бути щодо сепарованої території України?
    Сепарація це окупація чи це щось інше?
    Мені деякі міжнародні правники почали торочити, що окупація нібито відбувається шляхом "ад'юнкції" (приєднання території загарбником) чи "цесії" (поступки чи здачі території жертвою). А в даному разі ні того, ні іншого нібито немає. А раз немає, то і окупації на Сході України нібито немає.
    Такий підхід є абсолютно формальним і не дає уявлення про реальність. Потрібно зрозуміти стратегію путінської Росії – повільна окупація (експансія), тобто розраховане на багато років поступове загарбання потрібної їй території України невеликими шматками, встановлення над нею контролю та поступова міжнародна легалізація.
    Легалізація втрати території в ситуації окупації ніколи не буває відразу. Тому що це дуже принизливо для тих, хто втрачає територію. Логіка повільної окупації української території така – 1) новий статус окупованої території Сходу України (в нашому випадку це називається "особливості самоврядування"); 2) нові адміністративні межі території в складі України по лінії окупації (легалізація лінії сепарації); 3) нові відносини України з сепарованою територією, вже нібито як автономною (легалізація автономії окупованої території, сепарація стає автономією); 4) нова незалежна від України територія (суверенізація окупованої території, перехід від автономії до суверенізації); 5) входження нової незалежної вже від України території до Росії (підпорядкування суверенітету іншої держави суверенізованої території, тобто окупації).
    Тобто сепарація – автономізація – суверенізація – окупація. Саме такий план має путінський режим, і саме такий план Росія змушує реалізовувати сьогодні Україну. Ми зробили вже два кроки. Лишилося ще 3 кроки для повної втрати частини східної території Україною.
    Стратегія Росії – перетворити сепаровані території Сходу України на окуповані. Стратегія України поки що виглядає як легалізація сепаратизму як явища на території України, заморозивши конфлікт.
    Українським Президентом та Парламентом уже введено політичний квазірежим функціонування сепарованої території ("особливості самоврядування"), який в реальності нічого не регулює, бо призначений лише для окозамилювання українських громадян і задобрення сепаратистів. Також відбувається поступова легалізація лінії розмежування українських військ та військ сепаратистів в тому числі в якості так званих нових адміністративних кордонів східних областей України.
    Ця стратегія визнання-невизнання сепарації насправді дуже вигідна для загарбника, бо дозволяє Росії де-факто отримати українські території під власний контроль і зменшити військовий спротив української громади, оскільки українська влада продовжує підтримувати ілюзію для українців немовби належності цих територій Україні.
    Більше того, президентські аргументи на користь легалізації в Парламенті нових сепаратистських кордонів виглядають нібито логічно – змінити межі областей, щоб українські громадяни на території Донецької і Луганської областей, "яку контролює Україна" (такий евфемізм), отримували пенсії та бюджетні зарплати.
    Проблема цієї стратегії в тому, що головна діяльність влади спрямована не на війну, а на переконання української громади в тому, що війна це погано, бо веде до людських втрат, а мир це добре, бо втрата територій є менше зло, ніж людські втрати.
    Загалом це бізнесова, олігархічна стратегія, це торгашеське бачення світу Президентом. Бо бізнесмену-торгашу все одно, на чиїй території працювати, – у бізнесмена немає батьківщини, а у олігарха немає навіть громадянської самосвідомості.
    У Президента ж має бути державницька свідомість, яка в принципі не має бути торгашеською. Президент не має з усіма домовлятися. Президент має визначати та втілювати довгострокову стратегію.
    Зверніть увагу, що сам по собі будь-який правовий крок щодо сепарованої території – і зміна статусу території, і легалізації лінії сепарації – не є фатальним. Фатальною є саме відсутність публічної стратегії Президента. Сьогодні такі кроки виглядають як здача території ворогу. Якщо стратегічною перспективою Президента є наступна війна, то це все лише маневри для підвищення обороноздатності. Якщо стратегічною перспективою Президента є наступний мир, то це все явна зрада.
    ..................
    Далі пропонуються 4 основних стратегії по відношенню до сепарованих територій на Сході України. Ці стратегії мають різну ефективність і різні наслідки. Ми не можемо сподіватися на реалізацію більшості цих стратегій Президентом та Парламентом, бо поки що вони обрали першу стратегію – "ніяких стратегій".
    Стратегія 1 – відсутність публічної стратегії, реагування та обставини, що склалися.
    14 Jan
    Стратегія 1 – відсутність публічної стратегії, реагування та обставини, що склалися. Утаємничена від української громади стратегія така – ні миру, ні війни, ні контролю за сепарованою територією на фоні публічних заяв, що є мир і є контроль над цією територією.
    Все іде самоплином. На сепарованій території Сходу України – хаос. Фактично Росія нарощує свою присутність на цій території, а Україна ледь встигає оформляти виокремлення та віддалення від решти країни цієї території в своєму правовому просторі.
    В цій стратегії кордони сепарованої території постійно легалізуються українською державою по мірі того, як здійснюється експансія Росії в Україну і поглинання нею українських територій.
    В цій стратегії в економічному плані можливі два різних процеси – 1) співпраця з сепарованими територіями як іноземними державами до моменту входження їх в Росію, а потім – 2) поступове визнання в економіці нової геополітичної реальності і нова політична та економічна угода України з Росією про мир, який передбачає знаходження колишніх українських територій у складі Росії.
    ..................
    Стратегія 2 – мембранна ізоляція
    14 Jan
    Стратегія 2 – мембранна ізоляція. Тобто Україна визнає сепаровані території, Але не дозволяє їх ані автономізувати, ані тим більше, суеренізувати, блокуючи при цьому всі їх відносини з Росією. Між Україною та сепарованою територію – ніби мембрана, правила функціонування якої визначаються Україною.
    Всі соціальні видатки сепарованих території кладуться на самі ці території. Вся продукція, яка звідти надходила в Україну раніше, проводжує закуповуватися, але в ситуації конкуренції з подібною продукцією інших країн. Вся продукція, яка раніше продавалася туди з України, продається по світових цінах.
    При цьому Україна може вести економічну війну з сепарованими територіями задля повної економічної та політичної ізоляції цих територій, включаючи блокування поставку електроенергії, води, газу та продовольства.
    Ця стратегія може бути задіяна, якщо в України не буде можливості здійснювати стратегію 3 та 4.
    Стратегія 3 – Повільна реінтеграція
    14 Jan
    Це м'яке відвоювання. Тобто Україна намагається поступово посилювати контроль над сепарованими територіями. При цьому Україна здійснює контрпропаганду в інформаційному просторі цих територій. По-друге, Україна продовжує фінансувати всі бюджетні видатки та намагається отримувати з цих територій податки.
    Стратегія 4 – Відвоювання
    14 Jan
    Це означає прямі військові дії проти загарбників за підтримки місцевого населення по визволенню територій і відновлення там державного суверенітету.
    Чому ж українська громада має гадати, що собі думає Президент? Можливо все було б набагато ефективніше, якщо б стратегія Президента щодо сепарованих територій була викладена публічно?
  8. ЩО ЗА ВІЙНА В УКРАЇНІ?
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    ЩО ЗА ВІЙНА В УКРАЇНІ?
    02 грудня 2014, 09:03
    У війні дуже важливо знати – за що воюєш, проти кого і яку війну ведеш.
    Позачергове послання Президента України від 27-го листопада 2014 року до новообраного Парламенту залишило більше запитань, ніж відповідей.
    На моє глибоке переконання, під час війни такі послання потрібно робити шляхом серйозного публічного аналізу, масштабних узагальнень та висновків на перспективу, які би дозволяли українській громаді адекватно оцінювати ситуацію і добре орієнтуватись в майбутньому.
    Зміст Послання Президента
    14 Jan
    Давайте подивимося на зміст Послання Президента щодо війни в Україні.
    Вперше в офіційній владній риториці зроблено не тільки публічне визнання війни, яка продовжується безвідносно до оголошеного перемир'я, але і сформулювана мета війни (за незалежність) і дана назва цієї війни – "Вітчизняна війна 2014 року за незалежність України".
    Вперше офіційно і публічно сказано про те, що ця війна буде довгою і навіть встановлення миру не означатиме зникнення загрози, яка "проглядається на дуже далекосяжну історичну перспективу і постійно потребуватиме великих зусиль та колосальних ресурсів".
    В Посланні згадується антитерористична операція (АТО), і ні слова не сказано ані про її продовження, ані про її завершення, ані про те, що такої довгої антитерористичної операції просто не буває, і що потрібно якось пов'язати АТО з Вітчизняною війною 2014 року за незалежність України. АТО це частина цієї війни чи це і є ця війна?
    Тобто в Посланні Президента відсутнє як визначення статусу ситуації в країні, що воює, так і відсутній заклик до Парламенту унормувати цей статус. Тобто, яким би не був цей статус (військовий стан, надзвичайний стан, продовження АТО і т.д), він має бути законодавчо унормований.
    Водночас в Посланні Президента не дано визначення ворога, не сформульована суть та мета війни, не окреслені стратегії незбройного ведення війни, не зроблений заклик до мобілізації всієї української громади на війну в усіх її проявах.
    Отже хто ворог України? Яку війну веде Україна? Яка суть та мета цієї віни? Які шляхи цієї війни – торовані і неторовані?
    Ворог України
    14 Jan
    Чотири рази в тексті Послання вживається слово "ворог", але хто цей ворог Президент нам не говорить. Прості заперечення щодо цього типу – "та всі ми знаємо хто цей ворог", – тут не спрацюють. Війна це надто серйозна справа, щоб ворога визначати шляхом натяків та побічних виразів, як це робить Президент.
    Хто ворог України?
    Ворогом України є путінський режим, а не Росія як така і не російський народ загалом. Навіть та велика частина російського народу, яка підтримує сьогодні Путіна, не є ворогом України, якщо вона лише спостерігає за війною по російському телебачення, а не їде у вигляді найманців захищати Новоросію.
    Настрої російського народу, який сьогодні підтримує Путіна у його війні проти України, швидкозмінні – сьогодні вони кричать "Крым наш!" і "Даешь Новороссию!", а завтра так само заперечуватимуть сам факт своєї підтримки Путіна.
    Наші вороги – не росіяни, а імперці-путінці, які не тільки повірили Путіну, але які приїхали на територію України здійснювати сепарацію, окупацію і анексію її території.
    Вороги України це ті, хто зі зброєю в руках воює на території України. Вороги України це ті, хто продовжує публічно закликати до створення Новоросії на сепарованій українській території. Вороги України це ті, хто на території України продовжує закликати Путіна про допомогу та захист від законно обраної української влади. Вороги України це ті, хто продовжує брехати в ЗМІ про відсутність російської військової техніки, російської зброї та озброєних російських військових, що незаконно проникли на українську територію з території Росії. Вороги України – не тільки абстрактні корупціонери, про яких каже Президент у Посланні, а дуже конкретні українські олігархи, бізнес яких залежить від Росії. Вороги України це власне ті, на кого розповсюджені санкції країн світу, що підтримують Україну.
    Зокрема ворогами України стають також і ті росіяни, хто спостерігає незаконне проникнення техніки, зброї і військових з території Росії, але не блокує ці колони, не фіксує і не розголошує ці факти.
    Потрібно, щоб кожен росіянин знав – якщо ти бачиш військовий злочин і мовчиш та закриваєш на це очі, то ти співучасник злочину, а отже – ворог України.
    Традиційно було так – ворог це той, з ким воюють і кого намагаються знищити. З ворогом переговорів не ведуть. Якщо потрібно вести діалог з ворожою владою, це можна робити через посередників, яким довіряють обидві воюючі сторони.
    Нинішній постмодерністський світ диктує лицемірні умови війни.
    Якщо Путін публічно заявляє, що він нібито не воює, то це значить, що він не воює в публічному дискурсі прямо. А військова техніка, зброя і російські військові, яких нібито в Україні нема, потрапляють в Україну самі по собі, без контролю глави Росії. Саме про це говорить Путін. Він теж користується щодо війни натяками, як і наш Президент.
    Коли ми погоджуємося не просто вірити, а навіть робити вигляд, що віримо в усю цю маячню, ми діємо на боці ворога.
    Потрібно закінчувати з усіма цими постмодерністськими натяками, недомовками, лицемірством і множинністю істини.
    Постмодернізм та війна – речі несумісні. Постмодерністській толерантності – не місце на війні.
    Коли в ім'я постмодерністської множинності істини, Україна почне толерувати наших постмодерністських ворогів, настане смерть країні.
    Найбільшим ворогом України є персонально Президент Росії Володимир Володимирович Путін. Будь-які виправдання контактів з ним з боку українського Президента чи інших офіційних осіб не виглядають переконливо.
    Мета війни України проти Росії – знищити путінський режим, зруйнувати систему імперського антиукраїнського зомбування, закласти умови неможливості існування етноциду, ідентоциду та геноциду українців в Росії, замість олігархічної залежності України від Росії закласти умови розвитку українського середнього класу і українського солідарного суспільства, подолати глобальну корупцію в Україні, промоутером якої виступає Росії.
    Отже, якщо Президент назвав війну війною, він має назвати ворога ворогом. Тільки після цього, можна буде вирішувати, що нам робити з ворогом – миритися чи воювати.
    Що таке вітчизняна війна?
    14 Jan
    Війну в Україні в Посланні Президента було названо Вітчизняною війною за незалежність. В українській Вікіпедії дається перелік найбільш відомих воєн, які називалися свого часу вітчизняними.
    Вітчизняна війна – корейська назва японсько-корейської війни 1592 – 1597 років. Вітчизняна війна – російська назва франко-російської війни 1812 року. Друга Вітчизняна війна – російська назва Першої світової війни у 1914 – 1918 роках. Велика Вітчизняна війна – радянська назва німецько-радянської війни 1941 – 1945 років. Вітчизняна визвольна війна – північнокорейська назва Корейської війни 1950 – 1953 років. Вітчизняна війна – хорватська назва Війни Хорватії за незалежність 1991 – 1995 років.
    Найцікавіше, що в Росії досі німецько-радянську війну 1941-1945 року як вирішальну частину Другої світової війни називають Великою Вітчизняною війною. В такому збереженні назви є свої причини. Спроба привласнити перемогу у Другій світовій війні, видавши її за винятково вітчизняне (російське) досягнення, виглядає сумнівно і навіть по-ідіотськи, якщо враховувати, що вітчизни СРСР більше немає, а Росія не є тією вітчизною, яка воювала в тій війні з Німеччиною ні за територією, ні за ідеологією. Спроба оминути необхідність пояснювати, на якому боці воював СРСР у Другій світовій війні до червня 1941 року, змушує згадати, що воював СРСР тоді разом з Німеччиною, і така війна не була ані вітчизняною, ані визвольною, вона була загарбницькою.
    Отже, не завжди війна, що називається вітчизняною, є справді такою.
    Називаючи війну 2014-го року в Україні вітчизняною війною за незалежність, ми повинні розуміти і ті проблеми, з якими ми стикаємося.
    Крим Україна втратила в результаті військової спецоперації Росії, в якій брали участь російські військові сили з утрудненою ідентифікацією їх приналежності, та референдуму, легітимність якого є суперечливою і небездоганною.
    Власне війна формально виникає вже після приєднання Криму до Росії як внутрішня громадянська війна на Донбасі. Звичайно підготовка, ініціація та подальша підтримка російськими спецслужбами терористично-сепаратистських дій на Донбасі є доволі очевидними, але вони так само є утрудненими для ідентифікації.
    Вітчизняною війна називаються тоді, коли: 1) явно є зовнішній загарбник; 2) цей загарбник здійснює відкрите вторгнення; 3) проти такого вторгнення виступає весь народ країни, що зазнала вторгнення (вся вітчизна).
    У війні на Донбасі Росія здійснює інформаційну обробку свідомості російськомовних українців, власне відкрите вторгнення (за винятком однієї спроби в серпні 2014 року) відсутнє, зброя і техніка проникають з Росії в Україну приховано, а представники ДНР і ЛНР теж мають повне право називати цю війну вітчизняною, оскільки вони воюють за свої вітчизни.
    Війною за незалежність називається війна, коли вся країна (як правило, колонія) намагається отримати незалежність від іншої країни (як правило, метрополії).
    У війні на Донбасі ДНР і ЛНР теж вважають цю війну війною за незалежність від України. В той же час Україна може вважати це війною за незалежність, розглядаючи ДНР і ЛНР як ціну за отримання незалежності.
    Відтак це гібридна війна гібридної вітчизни за гібридну незалежність.
    Таке визначення нікому не подобається, але воно найбільш точне з точки зору старих уявлень.
    Нинішня війна це не зовсім війна держав, як це може здатися нам, виходячи зі старих уявлень. Нинішня війна це війна громадянських суспільств Росії та України, які держава дуже слабко намагається орієнтувати та організовувати, бо вони самі орієнтуються і організуються.
    Отже не вітчизна-держава воює, а вітчизна-суспільство воює в цій війні.
    Найбільш точне визначення з точки зору нових уявлень – мережева війна українських громад за розподілену складну ідентичність. Це суть війни.
    Тобто це війна, де мають загинути унітарні ідентичності старого світу і народитися нові ідентичності Нового Світу. Це війна, де створюється нова Вітчизна України.
    Якщо ми хочемо якось назвати цю війну, ми маємо зрозуміти її суть. А це розуміння непросте. Це розуміння точно не далось Президенту і його консультантам. І це проблема. Бо у війні, суті якої не розумієш, виграти неможливо.
    Які війни веде Україна?
    14 Jan
    Щоб війна в Україні стала вітчизняною, для цього необхідні зовсім інші дії нашої нової революційної влади Президента та Парламенту. Ці дії не мають покладатися на стихійну мілітаризацію, як про це сказано в Посланні – "Неминучою є певна мілітаризація суспільства в здорових межах".
    Україні потрібна не мілітаризація, а всезагальна мобілізація. Що це має бути за мобілізація?
    Як сказано в Посланні Президента, Україна веде збройну, економічну та інформаційну війну: "...економічна агресія, мета якої – не просто послабити Україну, а максимально вичавити нас, виснажити Україну – аж до повного знесилення. Сіяти ж на цьому ґрунті зневіру, депресію, розбрат, хаос у головах – то вже завдання сучасних послідовників Геббельса, мобілізованих на інформаційну війну проти України."
    Якщо щодо збройної війни у нас укладені Мінські угоди – Мінський Протокол та Мінський Меморандум, – що описують ситуацію досягнення миру в збройному конфлікті, то відносно економічної та інформаційної війни у нас жодних угод з Росією нема, і жодних публічних стратегій української влади також нема.
    В Україні досі не сформульовано стратегію економічної війни та стратегію інформаційної війни. Ці війни ведуться партизанським чином, волонтерами, епізодично навіть Урядом та Президентом. Але системної економічної та системної інформаційної війни проти путінського режиму в Україні досі нема.
    В Україні потрібна мобілізація української громади на економічну та інформаційну війну.
    Економічна війна проти Росії в Україні ведеться поки що Урядом. Вона ведеться несистемно, епізодично, суперечливо. Нам потрібна публічна стратегія економічної війни – політика державних санкцій України щодо Росії, політика для приватного україно-російського бізнесу, політика громадянських економічних відносин. Цієї стратегії українці очікують саме від Президента, оскільки це його компетенція.
    Інформаційна війна проти Росії в Україні ведеться поки що різними державними інститутами, громадськими організаціями і громадськими активістами. Це неспівмірні з Росією затрати ресурсів. Україні потрібен свій телеканал закордонного мовлення. Взагалі такий канал є, але його розвиток практично заморожено. Україні потрібна чітка стратегія інформаційної війни. Можливо нам потрібне навіть міністерство контрпропаганди.
    В ідейному плані війна Росії є війною за імперію, за фундаменталістське православ'я, за великодержавне євразійство, за культуртрегерський "русский мир", за архаїзацію Росії.
    Україна повинна протиставити цьому інші цінності – індивідуальну свободу з опорою на громадські мережі, вільний вибір релігій, етнічних ідентичностей та мов, ідею Європейського Поясу Безпеки, соціальні та технологічні інновації.
    Хочу наголосити головну думку – розуміння мети війни, ворога війни, суті війни, шляхів та способів війни – це вже половина перемоги.
    Це розуміння необхідне не для абстрактного розумування, а саме для ефективності ведення війни.
  9. ЯКИЙ МИР ПОТРІБЕН УКРАЇНІ? 09 грудня 2014
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    ЯКИЙ МИР ПОТРІБЕН УКРАЇНІ?
    09 грудня 2014, 08:53
    Та ситуація, яка склалася на Сході України, сьогодні означається як стратегічна невизначеність. Вона існує через дві проблеми:
    1. Головнокомандувач, Президент України хоче миру. І хоче він його так сильно, що згоден терпіти будь-які приниження України з боку Росії і обман з боку ДНР і ЛНР, які миритися поки що не збиралися і продовжували війну у вигляді намагання "віджимати" територію України.
    2. Небажання Уряду вступати в конфлікт з Президентом. Відтак Уряд змушений гальмувати процес введення санкцій України щодо Росії, нерішуче проводити економічну блокади Сходу України і т.д.
    Чи справляється Президент України зі своїми обов’язками?
    14 Jan
    Це бажання миру Президента призводить до дуже прикрих ситуацій.
    4-го грудня Президент Росії Володимир Путін у своєму посланні до Федеральних зборів заявив про те, що в Україні було здійснено збройний захват влади, насилля та вбивство.
    Тобто Президент Росії заявив фактично про те, що Президент України є "київською хунтою", бо він прийшов до влади через її збройний захват.
    Окрім того Президент Росії заявив фактично, що Президент України відповідальний за те, що на Сході України здійснювалось придушення людей, що були не згідні цим "беспределом". Докладніше про це у моєму блозі "Вранье Путина об Украине".
    Яка була реакція Адміністрації Президента України? Чи була надіслана нота України у зв'язку з цими офіційними заявами лідера Росії? Чи прокоментував Президент України цю брехню? Ні, ні, ні. Президент проковтнув це приниження. Ні він, ні його Адміністрація, ні МЗС нічого не зробили, що мали би зробити. Це не їх персональна образа, це образа України з боку Президента Росії.
    І от тепер знову Україна збирається вести переговори в Мінську.
    Чи правильно я розумію ситуацію, що Україна вестиме ці переговори на фоні такого недавнього приниження, на яке Україна ніяк не відреагувала?
    Звичайно Україні потрібен мир на Сході України. Але Україні не потрібен мир ціною таких принижень.
    Президент не справляється в даному разі зі своїми обов'язками як Президента.
    Який має бути мир на Сході України?
    14 Jan
    Якщо раптом дійсно почнеться мир на Сході України, яким він має бути?
    Існують дві основні моделі миру на Сході України – "Автономізація" та "Окупація".
    • Модель "Автономізація"
      14 Jan
      Ця модель передбачає надання автономії тій частині України, яка знаходиться під контролем сепаратистів, – створення Автономної Східної Республіки (далі Автономія).
      Ніякої мови не може йти про розширення підконтрольної сепаратистам території.
      Автономія передбачає юридичне знаходження території у складі України, а отже поширення дії всіх інфраструктур України на цю території.
      Автономія передбачає свій Парламент та свій Уряд на цій території. Коротше кажучи, – все будується за моделлю Криму, як це прописано в Конституції України.
      Це означає також оплату видатків з державного бюджету на пенсії та зарплати бюджетникам.
      Це означає також укладення особливої економічної угоди з Автономією, де передбачуються правила торгівля, функціонування інфраструктури і т.д.
      Однак це також означає відсутність військової незалежності у цієї території. Якщо на цю територію не поширюватиметься захист української армії, тобто якщо територія матиме свою армію, то це означатиме її вихід зі складу України. Отже територія має повністю перейти під захист та юрисдикцію української армії.
      Отже в цьому разі:
      1. Україно-російський кордон на цій території переходить під контроль України;
      2. Росія виводить з території всі свої війська;
      3. Росія відводить з території всю бойову техніку або ж така техніка націоналізується Україною.
      4. Всі бойовики складають зброю;
      5. Україна гарантує амністію щодо їх військових дій колишніх бойовиків до моменту укладання угоди, але лише щодо військових дій і лише до моменту укладання угоди. Військові дії після укладання угоди кваліфікуються уже як військові злочини.
      6. Амністія не розповсюджується на всі немотивовані обстріли мирного населення, які розслідуються, і винуваті у цьому несуть покарання.
      7. Амністія також не розповсюджується на тероризм і бандитизм щодо мирного населення, а також на мародерство. Все це розслідується, винуваті несуть покарання.
      8. Росія також видає Україні усіх військових злочинців – перш за все, Стрілкова та Бородая, для розслідування їх злочинної діяльності проти України. Цей процес ведеться тривало та наполегливо до повного вирішення.
    • Модель "Окупація"
      14 Jan
      Приймається закон про тимчасово окуповану територію, яка підпадає під всі ті санкції, під які зараз підпадає Крим.
      З цією окупованою територією можливі дуже обмежені економічні відносини України, але в рамках чіткої Угоди, яка також узгоджується Україною з рештою країн, що мають ввести санкції.
      Всі бюджетні видатки окупованої території в такому разі бере на себе Росія.
    Ці дві моделі побудовані на простому принципі – чий військовий контроль за територією і її кордоном, того і бюджетні видатки.
    Порушення цього принципу веде до поновлення війни, якими би аргументами такі порушення принципи не прикривалися – чи українською владою чи Росією.
    Та модель невизначеності, яка діє на Сході України сьогодні – "ні миру, ні війни, українську армію стримувати, а бойовики нехай вбивають українських військових" – дуже небезпечна. Це односторонній мир, який дуже дорого обходиться Україні.
    Ціна посади Президента, який хоче миру, менша для України, ніж ціна людських життів, що кладуть своє життя за це ілюзорне бажання миру Президента.
  10. КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА ВІЙНИ 16 січня 2015
    16 Jan
    КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА ВІЙНИ
    16 січня 2015 на ФБ УП
    Культура ніколи не може бути осторонь війни. Ніколи не буває так, що в країні іде війна, а культура знаходиться поза війною. Культура, якщо це справжня культура, зобов'язана воювати у війні на боці осмисленості, перспективи, всезагального добра.
    Досить довго багато діячів культури намагалися бути осторонь – осторонь Майдану, осторонь війни Росії з Україною, повсякчас роблячи вигляд, ніби вони не беруть участь в цьому конфлікті, ніби вони вищі за це в їхньому розумінні дрібне протистояння.
    Так не може бути. Бо протистояння російського імперського режиму та українського революційного режиму не є дрібним протистоянням. Протистояння свободи, доброї волі українських волонтерів та милосердя української громади з імперською кабалою, злою волею російсько-терористичних бойовиків та істеричною агресією зомбованої частини російської громади – не можна назвати дрібним протистоянням.
    Немає сенсу бути над сутичкою добра і зла. Потрібно вибирати бік. Для торжества зла потрібно лише наша відмова від добра. Бути над сутичкою добра і зла це бути на боці зла.
    Культура війни принципово інша, ніж культура миру.
    В культурі війни неможливо залишитися осторонь. Або ти на боці імперської культури – і тоді ти проти України, яка веде антиколоніальну війну. Або ти на боці постколоніальної культури – і тоді ти твориш нову постколоніальну Україну.
    Війна це завжди "або те – або інше". Війна це завжди диференційована культура. Тільки закінчення війни дає шанс повернутися до схеми "і те – і інше". Тільки мир дає шанс мультикультуралізму та культурній толерантності. Але мир потрібно ще завоювати.
    Отже культурна політика війни побудована на диференціації "або – або", де культурний діяч має зайняти свою місце, має виробити свою позицію, має публічно заявити сою позицію.
    Ворог українською культури – не російська культура, а імперська культура, штучно сконструйована путінським режимом. Другом української культури є ліберальна російська культура.
    Вороги українських митців не російські митці, а ті російські чи іноземні культурні діячі, які прямо чи опосередковано підтримують путінський режим. Другом українських митців є російські чи іноземні культурні діячі, які зреклися путінського режиму, які не підтримують імперську культуру.
    Така позиція українських митців безумовно породжує втрати: втрати колишніх друзів, які не змогли зробити вибір, заплуталися або піддалися ворожій пропаганді; втрати доходів у бізнесі, який був тією чи іншою мірою зорієнтований на колишню дружню сторону, а тепер вже ворога; втрати творчих колаборацій, союзів та співробітництв, в складі яких є ті, хто підтримує путінський режим.
    Війна без втрат не буває. Якщо Україна несе втрати своїх громадян на фронтах російсько-терористичної війни, то українська культура неодмінно несе втрати на культурному фронті. Ці втрати потрібно прийняти як громадянський обов'язок.
    Митець це щонайперше громадянин. Якщо митець не громадянин, то в ситуації революції та війни він має публічно відцуратись не від держави, а від вітчизняної громади, а це, так чи інакше, призведе до втрати його громадянським чином активованої аудиторії, до його власної дезорієнтації, депресії, прострації. А це завжди на шкоду творчості.
    Що таке культурний фронт для кожного митця України?
    Український культурний фронт це диспозиція вибору культурних митців, де відбувається диференціація зразків, еталонів, норм та стереотипів поведінки щодо опозиції "імперська культура – постколоніальна культура".
    Цей фронт проходить на рівні зміни еталонів: від пострадянських та російських еталонів – до світових і зокрема європейських еталонів.
    Цей фронт знаходиться на рівні зміни онтології нормотворення: від сприйняття норм ззовні, тобто від відтворення норм – до творення нових норм, тобто до конструктивного нормування наново та перенормування наявних малозмінних норм.
    Цей фронт також знаходиться на рівні зміни набору зразків: від орієнтації на пострадянські зразки – до інноваційних власних культурних зразків, зокрема також традиційних і самобутніх, але значною мірою зорієнтованих на світові зразки і світову культуру.
    Цей фронт знаходиться на рівні зміни стереотипів поведінки: від поведінки, що задається імперською державою, тобто згори, з центру, від влади – до поведінки, що випрацьовується публічно всередині української громади.
    Якщо культурний продукт українського митця активно сприймає українська громада, то такий продукт в принципі може бути сприйнятий будь-де в світі. Якщо культурний продукт українського митця українська громада не сприймає, то або митець має на це зважати і відмовитися від трансляції культурного продукту, або стати вигнанцем української громади – втратити її довіру, її підтримку і зрештою державну ліцензію, зв'язок з державою. Саме така суть орієнтації української культури в часи війни.
    Якщо ж митець бажає робити вигляд, що він на боці української громади чи що він підкоряється державній культурні політиці в ситуації війни, але насправді він буде "тримати дулю в кишені", то така позиція, рано чи пізно, приведе його саме до громадянського конфлікту.
    Культурний фронт мистецтва є боротьбою за нову ідентичність. Завжди, в будь-якій країні, в будь-які часи, в будь-яких умовах. Саме тому ідентифікаційний вибір для митця є не просто особистісним, це також професійний вибір, творчий вибір, а також вибір між різними типами і спрямуваннями культурного продукту.
    В мистецтві приховати свою ідентичність неможливо. Мистецтво завжди побудоване на ідентичності. Ідентичність безпосередньо впливає на мотивацію творчості і на активність сприйняття аудиторією культурних продуктів. Якщо митцю ще можна обдурити самого себе, то аудиторію обдурити дуже складно. Аудиторію можна дурити недовго і в якихось непринципових речах. В принципових речах і довго аудиторію дурити не вдасться.
    Громадянська лояльність митця не означає автоматично його творчого лідерства. А творче лідерство не завжди означає громадянську лояльність. Коли настає час вибирати, потрібно визначатись.
    Неефективно творити в рабстві. Нічого хорошого всередині колоніальної ідентифікації створити неможливо, особливо коли приходить кінець імперії. Творчий потенціал неодмінно падає від колоніального вибору митця на користь вмираючої імперії.
    Стаючи вірним псом імперії, втрачаєш повагу свого колоніально поневоленого народу. Та й імперський режим ніколи не поважатиме за це. Бо імперський режим ніколи нікого з колоніальних митців не поважає інакше, ніж поставивши собі на службу – особливо агресивний та істеричний імперський режим, який дивиться в минуле і прагне реваншу у теперішньому.
    Отже культурний фронт сьогодні проходить через розум, серце і душу кожного митця. Цей фронт зрештою визначається самоідентифікацією митця – він на боці колоніалізму чи він на боці свободи від імперії.
    Яка має бути культурна політика української держави?
    Культурна політика держави в ситуації війни має бути побудована на ідентифікаційній диференціації культурних продуктів, митців, аудиторії, культурних середовищ та базових культурних процесів (науки, мистецтва, освіти, дитячого виховання).
    Держава прямо і безпосередньо має підтримувати культурні продукти, які спрямовані на утвердження постколоніальної ідентичності. Держава має сприяти митцям, які не є носіями колоніальної свідомості. Держава має активно формувати постколоніальну аудиторію в країні. Держава має сприяти організації власних культурних середовищ, що не залежать від зовнішніх ресурсів, традиції, концепцій, підходів. Держава має підтримувати базові культурні процеси всередині постколоніальної ідентичності, ведучи війну з імперською культурою всіма засобами – культурною політикою, інформаційною політикою, освітньою політикою.
    Саме тому митецькі об'єднання, видавництва, телеканали, наукові установи, учбові заклади – все те, чим опікується держава, мають бути зосереджені на просуванні постколоніальної громадянської ідентичності.
    Така культурна політика української держави має повну легітимність у очах української громади. Політика держави під час війни це по суті політика української громади.
    Один телеканал якось вирішив піддати сумніву уважність української громади, а тепер виглядає дуже невпевненим у своєму майбутньому. Саме тому можна порадити митцям, видавництвам, митецьким об'єднанням, телеканалам, науковим установам та учбовим закладам не гратися з українською громадою у несвідому поведінку, невизначеність, позицію "над сутичкою" та "тримання дулі в кишені". Це програшна громадянська позиція і це програшна культурна позиція.
    Пряме послання до власників підприємств культурного виробництва – зважайте на культурну політику держави, бо в ситуації війни через вашу неуважність вона може перетворити вашу капіталізацію на нуль.
    Держава Україна має розпочати творення нової постколоніальної культури. Причому ставлячи так завдання, ми маємо розуміти обмеженість такої позиції. Той, хто творить постколоніальне, завжди негативно залежить від імперії. Тому така позиція добра лише як стартова, але не більше.
    Найбільш вигідна позиція творчості має виходити на принципово нові ідентичності – де вже немає згадки про імперію та постколоніальні стосунки.
    Отже нова вільна конструктивна мережева ідентичність – ось за що має іти культурна війна.
  11. Семантическая война против путинской России
    27 Jan
    Семантическая война против путинской России
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Современная пропаганда, как и современная цензура, являются весьма сложным явлением. В путинской России достигнут большой «прогресс» в этих сферах — сложная пропаганда и сложная цензура, развернутые в последние годы и приведшие к войне в Украине, дают очень много материала для исследования. Такой сложной пропаганде и сложной цензуре в России должна быть поставлена преграда, прежде всего в Украине, поскольку наша страна больше всего от этого страдает.
    Пропаганда есть не только продвижение определенного набора идей, например идей «русского мира», «евразийства», «археомодерна», «империи». Продвижение определенных дискурсов (имперско-колониального дискурса, дискурса архаизации, дискурса справедливости — исторической, геополитической, правовой) тоже является пропагандой, но уже дискурсивной пропагандой.
    Цензура осуществляется не только на уровне блокирования нежелательного содержания, современная цензура также осуществляется через цензуру лиц, цензуру тем, цензуру смыслов, форматную цензуру (неравноправная коммуникация, где за счет особого формата предоставляется больше времени и возможностей для определенных лиц, тем, дискурсов).
    Информационная война против политики путинской России состоит в восполнении отсутствующих в нынешней России тем, смыслов, дискурсов. Информационная война неизбежно нацелена на консциентальную войну, то есть войну за массовое сознание, и на семантическую войну, то есть войну за сознание интеллектуалов.
    Что такое семантическая война?
    Семантическая война — концептуальная война за смыслы и перспективы будущего: конструктивные, сетевые, общечеловеческие, космические (уже не глобальные, а гелиосные, то есть относящиеся ко всей Солнечной системе). Семантическая война не предоставляет преимущество тому или иному существующему дискурсу, критикуя, ограничивая или уничтожая иной (иные) дискурс (-ы). Семантическая война создает новые дискурсы, и в этом ее принципиальная цель. В этом смысле семантическая война это война дискурсов на уровне мыслительных установок. Создаваемый новый дискурс есть победа той или иной мыслительной установки.
    Семантическая революция — необходимое условие начала семантической войны в Украине. Семантическая революция осуществляется внутри философского дискурса, но именно в той части, где философия не обсуждает некоторые идеи (идеологический дискурс), не продвигает в массы некоторые мемы (обывательский дискурс), а исследует новые мыслительные установки.
    Семантическая революция имеет иные каналы коммуникации, нежели пропаганда. Семантическая революция закрепляет новые мыслительные установки в обществе и тем самым усиливает мощность интеллектуальных позиций мыслящих людей, а также создает основания для устойчивого преимущества обывателей, носителей этих мыслительных установок, в их коммуникации с другими обывателями, которые не являются носителями этих мыслительных установок.
    Периодически возникающие в российской коммуникации попытки оправдать кровавую агрессию российской власти постоянно оказываются ограниченными, противоречивыми и слабыми. Противопоставление воли и смысла рассмотрено ранее в статье «Сосредоточение воли: Украина и Россия». Противопоставление свободы и нравственности, свободы и справедливости как универсальной Истины (Бога), осуществленное в выступлении Патриарха Московского и всея Руси Кирилла в Госдуме и раскритикованное дьяком Андреем Кураевым, приводит к обессмысливанию содержательного пространства в России. Интеллектуалы, формирующие охранительный или оправдательный дискурс, теряют не только смысл, но и содержательность.
    Справедливость — императив к постоянному возобновлению равновесия, которое разрушается динамикой изменения мира. Суть справедливости в том, что она всегда обращена в прошлое. Справедливость не созидает, справедливость воздает, восполняет, производит возмездие, осуществляет реванш. Справедливость основана на истории, а семантика на футурологии.
    Справедливость принципиально не работает во времена кризиса. Уже разрушенное равновесие нельзя вернуть, как нельзя войти в одну реку дважды. Для выхода из кризиса можно создать лишь новое равновесие, а это задача именно миропроектной семантики, принципиально не пытающейся ни требовать, ни учитывать, ни даже подспудно желать справедливости из прошлого.
    Презумпция смысла над справедливостью означает, что прежде, чем действовать, нужно думать, искать смысл и перспективу. Презумпция справедливости над семантикой означает, что действовать нужно на основе наличного представления, часто эмоционального, реваншистского, обывательского, повседневного. Семантическая революция основана на презумпции смысла, то есть презумпции семантики над фундаменталистским морализаторством и избирательным правом.
    Доминирование справедливости над семантикой это, по сути, попытка семантического реванша — когда старым смыслам, понятиям и представления не только даруется шанс возвращения и укрепления в настоящем, но всякие смысловые инновации при этом оказываются под запретом (семантический нигилизм). Так построенная презумпция справедливостии над семантикой порождает агрессивную семантику — архаичные, сиюминутные и локальные смыслы.
    Поражение российской политической элиты перед лицом мира и будущего времени состоит в том, что они оправдывают семантический реванш в ущерб семантическим инновациям. Это позорное действие не должно остаться без внимания.
    Семантическая война против путинской России состоит в публичном продвижении семантических инноваций Украины, которые направлены не на зомбирование в рамках какой-либо идеологии, а на формирование новой коммуникации и в этой новой коммуникации — новых мыслительных установок, имеющих больше смысла и более долгосрочную перспективу, нежели существующие.
    Семантическая война против путинской России связана с фундаментальной и перспективной аргументацией, в обязательном порядке предполагающей оценку, анализ, критику, рефлексию и оппозицию ей. Именно поэтому пропаганда связана с ресурсно обеспеченным оболваниванием массового сознания теми или иными идеями, а семантическая война связана с открытым и мало обеспеченным ресурсно продвижением мыслительных установок для тонкого слоя лидеров мнений.
    Семантическая война против путинской России более предпочтительна, нежели пропаганда. В семантической войне цепляются к словам — но на концептуальном уровне, а не на уровне «что вы имели в виду?». Семантическая война ведется открыто, в ней добровольно участвуют смыслообразующие интеллектуалы, ее контролирует думающее общество, она не подчинена политической власти. Семантическая война осуществляется пятой властью в обществе. Если первые три власти (политические) — законодательная, исполнительная и судебная, четвертая власть — коммуникативная (власть фактов и комментариев о них в СМИ и в СМК, то есть в средствах массовой коммуникации), то пятая власть это концептуальная власть, осуществляемая интеллектуалами через влияние на остальные четыре власти и на общество в целом.
    Как это ни покажется странным, семантическая война оказывается за пределами толерантности. Толерантность возникает на уровне конкуренции мнений. Толерантность является условием существования массового сознания и культуры как таковой. Но в процессе выработки норм культуры и производства мнений с позиции знания не существует толерантности. Семантическая война это война за большие смыслы и большие перспективы. Здесь важна не толерантность, а более фундаментальная и более перспективная аргументированность. В семантической войне нет толерантности — есть лишь концептуальный конкурентный диалог. Конкуренция концепций — процесс жесткий и нетолерантный. В семантической войне нет никаких изменников, нет «пятых колонн». В семантической войне есть смысл, который побеждает бессмысленность.
    Суть и основания всякой консциентальной войны находится в семантической войне. Иначе говоря, семантическая война это вид консциентальной войны, когда речь идет об изменении концептуальных оснований массового сознания через сознание лидеров мнений, то есть сознание интеллектуалов. Семантическая война это война за смену мыслительных установок. Метафизико-методологический аспект — как мыслить, какие мыслеформы использовать. Идеологический аспект — какие идеи предпочитать и какие отвергать. Мировоззренческий аспект — в какую картину (конструкцию) мира встраивать эти мыслеформы и идеи. Идентификационный аспект мышления — какие принципы, какие эмоции, переживания и мотивации считать порождающими собственно мышление, то есть как отличить мышление от безмыслия (истерия, ненависть, реваншизм, злоба убивают мышление).
    Мыслительные установки дискурса нынешней российской власти — установка на империю и реванш за прошлые поражения, на враждебность к Западу и к Украине как его агенту, на геополитическое доминирование на евразийском пространстве и тем самым на мировое влияние посредством силового противостояния с миром, на «русский мир» как обладающий исключительностью и поэтому высокомерно возвышающийся над остальным миром, на фундаменталистское православие в его якобы моральном преимуществе над остальными христианскими конфессиями и другими религиями.
    Обобщенные мыслительные установки нынешней российской власти, которые были обнаружены в процессе онтологизации всего перечисленного, — установка на мирозлобие, установка на архаизацию, установка на волю против смысла, установка на справедливость против свободы, установка на фундаментализм против деконструктивизма (отчасти постмодернизма) и против конструктивизма.
    Россия сегодня превратилась в бессмысленное содержательное пространство, генерирующее вокруг себя злобу, ненависть, истерию и агрессию. Поэтому семантическая война Украины против путинской России состоит не только в производстве новых позитивных смыслов, поскольку новые смыслы принципиально не могут быть восприняты в обессмысленном массовом сознании россиян. Цель такой семантической войны не только в производстве новых смыслов, но и в разрушении бессмысленности.
    Семантическая война по отношению к путинской России состоит в публичном увязывании бессмысленности с бездумностью провластной части российских интеллектуалов, в провоцировании их на позитивное смыслообразование, в уничтожении агрессивной семантики, транслирующейся российской властью, в разрушении архаичных семантических опор для обывателей.
    Во время украинской революции 2013-2015 годов я очень мало занимался пропагандой в своей публицистике, но какие-то новые идеи я все-таки продвигал. Эти некоторые идеи я продвигал чаще всего не внутри идеологического дискурса, а внутри семантического дискурса, нацеленного на смену мыслительных установок. То есть львиную долю времени я продвигал концептуальное видение и определенные инновационные мыслительные установки, направленные на критику архаичных мыслительных установок в путинской России.
    Такой подход сам по себе не является пропагандой или контрпропагандой, но он задает условия возможности пропаганды и контрпропаганды. Таким образом, я вел и веду консциентальную войну против обессмысливания массового сознания в нынешней России, но прежде всего, я веду семантическую войну, — против интеллектуальной архаизации путинской России, против дискурсивной избирательности, против реваншистских смыслов, против лиц, осуществляющих архаизацию и обессмысливание в путинской России. На фоне явно прогрессирующей неадекватности и семантической агрессии российской власти я решил предъявить некоторые направления семантической войны Украины по отношению к путинской России.
    Некоторые важные направления семантической войны с путинской Россией
    Семантическая война за идентификацию россиян.
    Относительно россиян необходимо употреблять не «граждане», а «подданные». Граждане есть преимущественно в Украине, а подданные есть преимущественно в путинской России. Гражданство есть готовность взять ответственность на себя, а подданство есть делегирование своих полномочий власти и избегание ответственности за последствия решений, принятых властью внутри делегированных полномочий. Подданные это те, чья общественная инициатива не поощряется властью и самостоятельно не проявляется, кто к общественному действию готов лишь по инициативе власти.
    Граждане путинской России, которые сегодня подвержены массовому зомбированию и лжи со стороны власти, которые не способны противостоять этому зомбированию, не способные критически отнестись к агрессивной сути имперского режима в путинской России, не имеют права называться гражданами. И это не вопрос достоверности или формально-логического подхода. Это вопрос воинствующей семантики, то есть такой, которая чувствительно относится к неадекватному традиционному словоупотреблению. Подданные не равны гражданам, зависимая коммуникация подданства в принципе не стыкуется со свободной коммуникацией гражданства. Гражданство, пытающееся образумить подданство, встречает в ответ непонимание и агрессию.
    Гражданскую идентичность имеют только те интеллектуалы и общественные активисты, кто способен формировать независимый от власти дискурс. Те, кто не способен формировать независимый от власти дискурс, кто подчиняется властному дискурсу, имеют исключительно подданскую идентичность. Гражданский дискурс сосредоточен на разработке способов самостоятельной ответственности за дела общества и государства.
    Подданский дискурс всегда есть реакционный дискурс, то есть он построен на молчаливой поддержке дискурса власти, на невольной трансляции дискурса власти, на непосредственном активном участии в дискурсе власти или на заказной разработке дискурса власти внутри заданных властью мыслительных установок.
    Подданский дискурс является властным дискурсом, он не имеет самостоятельного значения, поскольку сосредоточен на поддержке или даже на малозначительной критике властного дискурса. Подданский дискурс есть дискурс вторичный, отражающий, копирующий, одобряющий власть, самозабвенно доверяющий власти, поддерживающий и прославляющий власть. Самозабвенное доверие (доверие, забывающие о себе и своих долгосрочных интересах) есть основа подданского дискурса.
    Суть такого подхода в том, что российское общество само является колонией Москвы-Садового-Кольца-российской-власти. Колониализм не только вне России — он внутри нее. Империя основана на неравномерности распределения власти и ответственности, на неравновесии между центром и его окраинами. Вся Россия — колония Москвы, колония Садового Кольца, колония Кремля, колония императора. Именно в этом основа культа личности и культа силы, на которых всегда строилась российская империя.
    Империя унижает и принуждает не только тех, кто сопротивляется (например, Грузию и Украину или Чечню), но и тех, кто не сопротивляется. В этом смысле в России гражданами являются лишь чеченцы, потенциально — башкиры, татары, тувинцы и карелы как такие, кто берет на себя ответственность за свою судьбу. Однако русские в своем большинстве являются подданными. Русский национализм не показывает способности быть гражданским — русский национализм по преимуществу и пока это подданский национализм.
    Лишь восстание россиян против своей лживой, воровской и агрессивно-кровавой власти впервые сделает их гражданами. В этом смысле до российского Майдана россиян нужно называть исключительно подданными.
    Семантическая война за поименование.
    Кто такой москаль? Москаль это россиянин, поддерживающий российскую властную политику силового ограничения украинского самоопределения, семантического принуждения украинцев к российской культуре, подавления всякого украинского гражданства, замещения украинского гражданства подданством России. Москаль есть агрессивный имперец в отношении Украины.
    Кто такой хохол? Хохол это украинец, позиционированный внутри имперского подданского дискурса как не обладающий гражданским сознанием, имеющий только некоторые культурные особенности, отличающие его от россиянина.
    Кто называет украинца «хохлом», выказывает пренебрежение, недоверие, унижает и строит подчиненную империи коммуникацию, тот и есть «москаль». Это диспозитивные идентификации. В этом смысле всякий раз, когда заходит об этом речь, необходим немедленный выход из дискуссии с назидательными интонациями, с оскорблениями, унижениями или семантическими маркерами агрессии в отношении украинцев: «хохлы», «бандеровцы», «нацисты», «фашисты» и т.д..
    Предыдущие волны сопротивления украинцев империи рождали идентификации — «мазепинцы», «петлюровцы», «бандеровцы». Когда в 2014-ому году украинцы оказали сопротивление российской агрессии, россияне стали их называть «укры» и «укропы». И это название, которое получено от врагов в ходе сопротивления вражеской агрессии, есть название в новой семантике.
    Украинцы есть «укры» и «укропы», но не «хохлы». А «хохлы» это те, кто остались на территории ДНР-ЛНР, кто скрывается от мобилизации и т.д.
    В ведущейся дискуссии об имени Украины необходимо начать полномасштабное продвижение идеи о возвращении Украине исторического имени «Русь». Эту дискуссию необходимо вести внутри Украины. На россиян следует обращать внимание в этой дискуссии только лишь в том случае, если они предлагают конструктивные идеи.
    Семантическая война за оценку вооруженного конфликта на Востоке Украины.
    Преступления России против Украины имеет не только государственный, но и общественный характер. Преступления России против Украины организовывала власть, но поддерживало большинство российского общества. В этом смысле российское общество несет часть ответственности перед украинским обществом за все произошедшее в 2014-2015-х годах.
    Россияне развернули беспрецедентную массовую кампанию вранья и зомбирования против Украины — этноцид и идентоцид. Российская власть и отчасти российское общество должны называться «украинофобными».
    Россияне отрицают право Украины на свое государство, допуская их культурную автономию. Российская власть должна называться «имперской», а война, которую она ведет, — «империалистической», «колониальной». Война же Украины против России — это война освободительная, антиколониальная, война за независимость и свободу.
    Россияне отворили кровь. Путем промывания мозгов русскоязычным гражданам Украины через СМИ они осознанно и целенаправленно создали предпосылки гражданской войны на украинской территории. Они обеспечили эту войну материальными, людскими и информационными ресурсами. Нынешняя российская власть должна называться не иначе как «кровавой».
    Действия России против Украины в 2014-2015-х годах характеризуются вероломностью, открытой ненавистью, зверской агрессией и сознательным искажением в оценках реальности. Российская власть должна называться «агрессивной», «неадекватной», «лживой».
    Российская власть на протяжения всей войны против Украины ставила задачу стравить два народа, вынудить украинцев к ответной ненависти. Циничные гуманитарные преступления российской власти, а также управляемых и спонсируемых ею сепаратистов направлены на то, чтобы развязать террор и зародить страх в сердцах мирных украинцев, чтобы посеять ненависть к русским, вызвать панические настроения, принять за все это вину на себя, чтобы не просто разделить и размежевать два народа, не просто их поссорить, а превратить во врагов на долгое время. Российская власть должна называться «враждебной Украине».
    В этом смысле Россия на многие десятилетия потеряла право заключать с Украиной любые договора с контекстом «дружбы». Договора о мире, договора о сотрудничестве Украины с Россией могут заключаться. Но договора о дружбе Украины с Россией больше заключаться не могут. Российское государство потеряло право считаться другом кого бы то ни было. Украина в этом смысле должна призвать страны бывшего СССР пересмотреть свои договора о дружбе с Россией. Денонсация контекста «дружбы» в международных договорах в отношении России становится неизбежной.
    Семантическая война против российских комбатантов.
    Военные преступления российских офицеров, солдат и наемников должны рассматриваться согласно Римскому Уставу (его еще называют «Римский Статут Международного уголовного суда»). Однако не менее важным является общественно-политическая оценка этих преступлений.
    Честь офицера и солдата — это следование общечеловеческим нормам независимо от приказа. Бесчестье офицера и солдата не спрячешь за приказом. Политика войны российской власти в Украине привела к полной потере воинской славы российских солдат и офицеров, а также их права считаться наследниками великих воинов прошлого. Офицерская честь сохраняется не только достойными поступками на поле боя, но также правдой о войне, протестом против бесчеловечной политики агрессивной власти, защитой мирных жителей. Однако российские офицеры участвовали в убийствах мирных жителях, терроре и в публичном вранье обо всем этом.
    Российские военные по приказу российской власти запятнали себя позором — сняв знаки отличия для невозможности установления их государственной принадлежности, отказываясь признать свое участие как кадровых военных в незаконной войне, стреляя в мирных людей, действуя заодно с террористами и непосредственно занимаясь террором, отрекаясь от своих убитых, бросая их в плену или после смерти на поле боя, хороня своих убитых тайно. Тем самым российское государство и российское общество фактически обрекло свою армию на несмываемый позор. Российская армия заслужила позорную славу, а российские офицеры потеряли свою честь на украинских фронтах.
    Если Гиркин это российский офицер, который публично продолжает выступать в России, то у российских офицеров больше нет чести. Воинская честь — понятие коллективное. Сделанное одним офицером и не наказанное другими пятнает всех офицеров. Воинская честь — понятие несимметричное: Россия может не уважать украинскую армию, а Украина может не уважать российскую армию — война создает взаимное неуважение. Однако воинская честь это не только вопрос уважения внутри своей страны или внутри страны-соперника, это вопрос уважения других народов. «Российский офицер» и «российский солдат» во всем мире отныне должны звучать в понимании оккупант, убийца, лжец, террорист, профессионал без чести.
    Семантическая война внутри экономической войны России с Украиной.
    У бывших колоний не бывает долгов перед империей. Это у империи есть долги перед колонией.
    Империя Россия настолько сильно задолжала бывшим колониям, что даже сама постановка о каком-либо долге колоний является неприемлемой. Постколониальный экономический дискурс с украинской стороны должен принципиально избегать разговора о долгах перед Россией. Нет никаких долгов Украины перед Россией. Однако есть долг России перед Украиной — за империалистическую политику ценообразования на продаваемые энергоносители, за агентурно-диверсионную работу по уничтожению украинской армии, за стимулирование коррупции и разграбления Украины режимом кровавого президента, за коррупционную скупку украинских предприятий по дешевке, за разжигание межнациональной ненависти, за аннексию Крыма, за сепаратизм Донбасса, за диверсии и терроризм на территории Юго-Восточной Украины, за кровь украинцев.
    Все разговоры о долгах Украины перед Россией должны пресекаться как создающие неравновесные и неравноправные отношения. Неучастие в неравных отношениях — основа экономической политики государства Украина по отношению к России.
    Семантическая война с коммуно-социализмом и советизмом.
    Все коммунистические идеи в России к началу XXI века это идеи имперские. Коллективность, общность, примат государства над обществом, контроль государства над бизнесом, социальный протекционизм государства, культурный патернализм государства, отказ от буржуазной морали, пренебрежение к праву и т.д. — все эти идеи взяты на службу российским империализмом. Неимперские левые идеи в России практически отсутствуют. Поэтому изгнание левых идей из гражданского дискурса является неизбежным и остро необходимым процессом антиколониальной украинской политики.
    Десоветизация включает полномасштабные семантические действия в различных сферах общественной жизни. Последствия СССР должны быть распознаны в территориальной организации страны, структуре госбюджета, устройстве городов и т.д. Везде необходимы семантические преобразования, доходящие до уровня символизации.
    Россия сегодня это есть попытка возрождения во власти худших традиций российской империи, а в обществе — худших традиций СССР. Победи совка в себе, и ты победишь кровавую российскую власть.
    Семантическая война с националистическим дискурсом.
    Постоколониальный дисурс связан с дискурсивно-нарративной войной с колониальной семантикой. Национализм в условиях современной Украины является попутчиком гражданской идентичности, но гражданская идентичность масштабнее, осмысленнее и перспективнее, нежели националистическая.
    Украинский национализм это гражданский дискурс эпохи колониальной эмансипации Украины от России. По мере прохождения процесса эмансипации в Украине роль украинского национализма будет снижаться. Вместо этого будет расти роль ненациональных контекстов гражданского дискурса.
    Патриотизм не равен национализму. Нужно отстаивать новую ненационалистическую гражданскую семантику, патриотическую семантику, основанную на героизме украинцев в революции и войне с Россией 2013-2015 годов.
    Прямой призыв к интеллектуалам в сфере семантической войны с путинской Россией
    Россия объявила Украине тотальную войну — это война во всех сферах: вооруженный конфликт, экономическая война, информационная война (консциентальная и семантическая война), правовая война, культурная война. Украине, чтобы сохраниться как государство, как общество и как целостная страна, нужно принимать этот вызов и отвечать на него избыточной активностью. Если на фронте вооруженного конфликт на Востоке Украины установилось шаткое равновесие, то на остальных фронтах активность украинского государства, бизнеса и общества оставляет желать лучшего. В данном случае я пытаюсь убедить принять бой в сфере семантической войны, то есть войны направленной, прежде всего на имперских интеллектуалов как лидеров мнения и на массовое сознание, ими формируемое.
    Ученые должны последовательно и аргументированно осуществить критику неадекватных исторических подходов практически во всех гуманитарных науках — прежде всего в философии, истории, политологии, социологии и филологии. Семантический реванш российских интеллектуалов опасен не только для России и Украины — он опасен для всего мира.
    Эксперты в публичной коммуникации повсеместно должны разрушать имперский дискурс как дискурс колониальный по отношению к Украине. Это означает, что всякие дискурсивные формы семантического неравенства Украины и России, семантического подчинения украинского государства, общества, бизнеса российскому государству, обществу, бизнесу должны быть разрушены.
    Интеллектуалы в философской, научной и общественной деятельности должны разрушать архаичный дискурс России, то есть всякий дискурс, апеллирующий к истории и реваншу. Нужно донести до российских интеллектуалов понимание, что у них нет больше права на выгодное им перевирание истории, фундаментализацию православия и публичное предъявление архаичных форм общественного сознания. Не участвовать в коммуникации с дискурсом архаизации — вот правило интеллектуала.
    Политики в публичной коммуникации должны жестко пресекать всякие попытки увести разговор в обсуждение справедливости — исторической, геополитической или правовой. Российские политики потеряли право на предъявление претензий на справедливость, ибо их справедливость является архаичной, локальной, реваншистской и кровавой.
    Семантическая война порождает воинствующую семантику. В семантической войне не берут пленных, не снисходят к проигравшим, не ведут упрощенных дискуссий и не обращают внимание на мнение обывателей. В семантической войне нужно создавать свое смысловое содержание и на его основе производить семантическое преобразование реальности.
    Попытки осмысленного гражданского дискурса в России появляются. В частности возникла группа российских интеллектуалов, которая всерьез отнеслась к моей критике антиинтеллектуализма в России, — «Гражданское движение». Эта группа начала формировать набор позитивных смыслов о пост-имперской и пост-армейской России. Так что здоровые смыслообразующие силы в России есть, и именно глядя на их позитивный пример и стоит работать украинским интеллектуалам.
  12. Идеологические разногласия Украины и России о свободе
    21 Jul
    Идеологические разногласия Украины и России о свободе Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    В российско-украинской войне 2013-2015-х годов каждая страна — Россия и Украина — считает, что обретает свободу. Россия считает, что она обретает свободу от Запада, а Украина считает, что она обретает свободу от России. Кроме того, обе страны уверены, что каждая из них более свободна, нежели соперник (бывший партнер, а теперь враг).
    Что же такое свобода? И в этом смысле кто же действительно более свободен — Украина или Россия?
    Онтология и транзитология свободы
    21 Jul
    Свобода занимает уникальное место среди идей в философии — у нее нет и не может быть фундаментальной онтологии. В этом смысле свобода имеет не онтологию, а транзитологию. Онтология свободы — условна.
    Если бы у свободы было основание, она не была бы свободой, она бы имела зависимость от этого основания. Свобода есть чистое и обусловленное лишь смысловым образом стремление воли. Однако смысл не является основанием воли. Смысл создает содержательное пространство, в котором действует воля, однако воля обретает смысл лишь в этом действии. До этого действия предполагаемый смысл является лишь условным основанием воли.
    Свобода изначально есть преодоление всех и всяческих обусловленностей и зависимостей извне. В общем виде внешняя свобода есть перманентная эмансипация от экзистенции. Собственно поэтому хайдеггеровский проект бытийствования выглядит очень сомнительно с точки зрения свободы. Если бытийствовать означает открывать бытие в экзистенции, то бытийствовать свободным это означает постепенно эмансипироваться от экзистенции.
    Внутренняя свобода есть установка на разнообразное позитивное проявление самости. Позитивность проявления самости связана с отрицанием насилия и порабощения как в отношении себя, так и в отношении других. В общем виде внутренняя свобода есть разнообразие транзистенции, в пределе преодолевающее экзистенцию.
    Свобода есть установка быть свободным. Всегда есть обусловленности. В этом смысле свобода есть не отсутствие обусловленностей, а установка на их обнаружение и преодоление.
    Быть в мире и быть свободным от мира очень трудно. Для многих практически невозможно. Подлинная свобода обретается в транзистентном намерении к трансцендентному иному, внемирному, неэксзистентному. Свобода является оценкой качества разнообразия транзита, а не разнообразия оснований.
    Транзитологический смысл свободы двоякий: 1) увеличение проявлений свободы (свобода не может быть в ограниченном смысловом пространстве, не может иметь один и тот же повторяемый смысл); 2) ориентация на инновации и иное. Подлинная свобода всегда направлена за пределы очевидного, знаемого, наличного.
    Свобода важна не просто сама по себе. Свобода важна постольку, поскольку она воплощается в позитивные смыслы и долгосрочную перспективу, тем самым создавая еще большее разнообразие свободы. Свобода, ведущая к рабству или просто даже к сужению свободы, не есть свобода. Свобода всегда является осмысленной и перспективной, ведет к разнообразию и расширению самой себя.
    Позитивный смысл свободы всегда там, где нет злобы, где нет агрессии, ненависти, ограничений, репрессий, контроля сознания, шельмования инакомыслящих. Долгосрочная перспектива там, где эмансипация расширяется, разнообразие свобод увеличивается, количество свободных растет.
    Зависимость от прошлого всегда более несвободна, чем акцентуация на будущем. Будущее легче исправить, нежели прошлое, ибо будущее способно исправлять и уточнять акцентуации на нем, а прошлое, захватив однажды, уже не отпускает от своей зависимости, пока не превратит настоящее в руины.
    Наибольшую свободу проявляет тот, кто обеспечивает наибольшее разнообразие смыслов, продуцирует больше всего инноваций, создает более долгосрочную перспективу, непрерывно порождает и удерживает ориентацию на иное. Это и есть транзитологическая суть свободы.
    Оптимальный агент свободы
    21 Jul
    Кто более всего свободен? То есть, каков наиболее оптимальный для свободы автономный агент? Индивид, группа или человечество? Запад отвечает — индивид. Россия отвечает — группа (государство). Конструктивизм отвечает — человечество.
    Между свободой многих и свободой одного, между свободой коллективного агента и индивидуального агента существует отношение оптимальности, которое позволяет вывести оценку свободы за пределы исключительно формальных пожеланий.
    Оптимальность свободы исчисляется многими показателями, однако не все эти показатели традиционно прилагаются к собственно свободе. Брать ли в расчет оптимальности свободы ее открытость к произволу и сопутствующие этому человеческие жертвы? Брать ли в расчет оптимальности свободы ее очевидные достижения комфорта для многих или в расчет брать лишь богатство инноваций и стремление к иному немногих? Брать ли в расчет оптимальности свободы ее пассивность и стихийность проявлений или нужно брать в расчет лишь активно деятельное и осмысленное проявление свободы?
    Мой ответ максимально конструктивный и транзитологичный — оптимальность свободы оценивается не только по намерениям, но и по последствиям осуществления. Если индивидуальный произвол и индивидуальное насилие не снижает общий уровень свободы, то насилие коллективного произвола и, как его следствие, человеческие жертвы снижают оптимальность свободы.
    Если индивидуальные инновации и индивидуальные устремления к иному нужны для воспроизводства свободы, то лишь реальные коллективные инновации и коллективное стремление к иному коллективного агента увеличивают оптимальность свободы.
    Эскапизм отдельной личности мало влияет на общее состояние свободы в обществе, но архаизация и изоляция целого общества снижают оптимальность свободы.
    Отдельные индивиды могут проявлять стихийную и даже преступную активность, а также вести паразитарный образ жизни, но стихия общественной жизни, а также массовое паразитирование снижают оптимальность свободы. Свобода более оптимальна лишь в активности осмысленных действий, а не в стихийной и/или паразитарной пассивности.
    Давайте посмотрим на западный выбор наиболее оптимального автономного агента. Чтобы его понять, нам нужно вначале операционализировать свободу.
    Устойчивые конструктивные операционализации свободы таковы: «свобода от» — 1) устранение всех и всяческих зависимостей (обусловленностей); 2) устранение прямого насилия и самых условий насилия; 3) устранение случайности произвола и паразитирования пассивности; «свобода для» — 1) осмысление в позитивных и перспективных смыслах; 2) порождение смыслом намерения действия и преодоление пассивности; 3) активное действие в рамках смысла.
    Устранение зависимостей предполагает обнаружение и исследование зависимостей воли до ее проявления в действии. Зависимости изучаются через психоанализ воленосителя, социологические исследования социальной среды воленосителя и политологические исследования политической ойкумены воленосителя.
    В современном мире индивидуальная воля не может быть полностью свободна от политики государства, от масс-медиа, от габитуса социальной среды, от подсознательных и сознательных индивидуальных воздействий и групповых действий. Воля не может проявляться свободно в ситуации насилия (собственного насилия, всегда порождаемого страхом, или насилия извне). Воля не может быть свободной, если она проявляется стихийно, неосмысленно, без учета последствий и оценки перспективы. Воля не может быть свободной при выборе следующих модусов — паразитирование, пассивность, стихийность, архаизация.
    В современном мире индивидуальная воля плохо приспособлена к осмыслению. Для осмысления ей очень часто нужно попадать в зависимость от коллективных смыслов (а это предполагает контроль сознания со стороны групповых лидеров мнений и СМИ). Строить намерения индивидуальных действий невозможно без учета их социального контекста, более того эти индивидуальные намерения должны соотносится с групповыми намерениями коллективных действий. Общество сознательно ограничивает излишне активные действия, чтобы они не превращались в произвол и не представляли опасность для общества и для индивидуальных свобод.
    То есть элементарная операционализация свободы индивидуальной воли показывает ее ограниченность. Однако эта ограниченность наибольшим образом поддается регулированию. Регулирование межгрупповых (межстрановых и межгосударственных) отношений в плане свободы представляет собой на современном этапе очень сложную задачу. Ни «добрая воля» государств, ни ОБСЕ, ни ООН не позволяют столь же эффективно регулировать меру свободы и произвола, активности и пассивности, стихийности и осмысленности на межгосударственном уровне, как это можно сделать на индивидуальном уровне.
    Это означает, что именно индивид обладает наибольшей способностью осознавать необходимость своей свободы, осмыслять содержательную направленность своих свободных действий, нести за них ответственность, корректировать действия, обобществлять свободные действия со свободными действиями других индивидов и конкурировать за свободу с группами и всем человечеством.
    Проекция индивидуальной свободы на коллективность достигается в таком автономном агенте как корпорация. Именно корпорация обладает могуществом, сравнимым с могуществом государством, и индивидуальной свободой, сравнимой со свободой с индивидом. Ограничение долгосрочной деятельности корпорации связано с деградацией мотиваций корпоративных лидеров. В тот, момент когда корпорация переходит от инвестирования энергии индивидуальной свободы в инновации, позволяющие развиваться, к затрате энергии на борьбу за прибыль, экспансию (подавление других корпораций) и монополизм (избыточное конкурентное преимущество), отличие корпорации от государства исчезает. Корпорация становится бесперспективным коллективным уже мало автономным агентом.
    Индивидуальный и коллективный автономные агенты
    21 Jul
    Максимально инновационная деятельность СССР относится к периоду так называемой оттепели (1955-1965). Именно в этот период индивидуальная свобода в СССР была наивысшей за все время его существования, и именно в этот период были осуществлены наиболее важные цивилизационные достижения — социально-культурное развитие, мировое научное лидерство, запуск и осуществление космического проекта.
    Внутри марксизма не существует никакой возможности объяснить космическую экспансию СССР. Космический проект СССР имел некоммунистический контекст — из коммунизма космическая экспансия никак не следовала. Космическая экспансия предполагала наличие некоторых цивилизационных целей, которые были не связаны с социальным уравнительным перераспределением материальных ресурсов и классовой борьбой внутри этого перераспределения.
    Коммунизм также никак не предполагал создание принципиально индивидуальных (персональных) компьютеров. Большие и громоздкие компьютеры СССР предполагали исключительно коллективное использование. Пятилетний цикл советского планирования принципиально не соответствовал закону Мура, согласно которому производительность компьютера удваивается каждые 1,5-2 года.
    Атомный проект СССР осуществлялся в ситуации явного давления внешней угрозы со стороны США, то есть это было именно внешнее давление цивилизации с индивидуальными автономными агентами на цивилизацию коллективного автономного агента.
    Существует предположение, что цивилизация коллективного автономного агента не может создать в цивилизационном плане ничего такого, чего бы не могла создать цивилизация индивидуальных автономных агентов. И наоборот, цивилизация индивидуальных автономных агентов может создать много чего такого, чего в принципе не может даже повторить цивилизация коллективного автономного агента.
    Причем это умозаключение является не теоретическим, ибо теория может находить и рациональные аргументы, и рациональные контраргументы, а практическим — оно является обобщением исторического опыта длительной конкуренции двух типов цивилизаций, в частности, в последнем историческом примере — СССР и США.
    Технологические инновации США XX века (стратегирование вместо планирования и программирования как в СССР, создание компьютера, прорывное развитие телекоммуникаций, создание Интернет) и XXI века (3d-принтер, социальные сети, электромобиль) это уникальные продукты цивилизации индивидуальных автономных агентов, которое цивилизация коллективного автономного агента в принципе даже повторить не может.
    Что бы цивилизация коллективного автономного агента ни создавала, ее всегда будет олицетворять лишь монополист Газпром, который паразитирует на природных ископаемых и коррумпирует как государство своего нахождения, так и государства вокруг себя. Цивилизация коллективного автономного агента принципиально не способна породить Илона Маска — она политически ограничит, экономически заблокирует и демотивирует его раньше, нежели он успеет создать и сделать успешными «SpaceX» или «Tesla Motors».
    Технология государственных (имперски-монополистических) инкубаторов инноваций (Роскосмос, Роснано, Сколково и т.д.) в принципе не позволяет достигать и результативно использовать такую же социальную энергию, какой достигают и используют предприятия Билла Гейтса, Стива Джобса и Илона Маска. Инновационные деятельности работают наиболее эффективно исключительно на индивидуальном предпринимательстве.
    Социальные инновации США были исследованы в моей работе «Судьба гегемона — судьба мира». Суть гегемонии США в ХХ веке состоит не только в том, что они предложили уникальные технологические, но также и уникальные и в то же время универсальные социальные инновации.
    Именно поэтому индивидуальная воля представляет собой наиболее оптимального автономного агента. Государства с сильной коллективной волей (империи), применяющие активные действия (по сути, произвол и насилие) для создания зависимости от них других государств (стран) и порабощения их свободной воли, потеряли свою оптимальность для свободы. Коллективы, и особенно государства, очень часто бессмысленны, пассивны, склонны к произволу и безответственности.
    Именно внутри либерального проекта свобода индивида как автономного агента впервые стала предъявлять более универсальные формы цивилизации, нежели свобода коллектива как автономного агента. Цивилизации-империи с коллективистской ориентацией, даже получая идеологическое обоснования (в марксизме, национал-социализме), не выдерживают цивилизационной конкуренции с цивилизациями с индивидуалистической ориентацией.
    Если до начала ХХ века империи могли неплохо гарантировать свободу интегрированным в них народам, то с начала ХХ века возникает система международного права, международной торговли, международных армий, которые впервые уже на уровне человечества (новый автономный агент) начинают гарантировать свободу гораздо более эффективно, нежели империи. Именно поэтому в ХХ веке империи исчезают. С начала XXI века империя это больше не свобода, это порабощение.
    Вместо империй на руинах государств как автономных агентов, призванных гарантировать оптимальность свободы, возникает единое человечество.
    Станет ли человечество новым претендентом на позицию автономного агента — вот в чем главный вопрос нашей эпохи. Смысл всех нынешних войн и кризисов — становление единого человечества. На мирозлобии в отношении Запада этот проект не построить. Этот проект можно построить лишь на конструктивном отношении между странами планеты Земля. Однако именно обобщение автономного агента позволяет увидеть также и транзитологию свободы в сегодняшней российско-украинской войне.
    Свобода в Украине и в России
    21 Jul
    Постановка вопроса о воли и ее обусловленности и необусловленности была сделана в дискуссии с Бахтияровым в моей работе «Сосредоточение воли: Украина и Россия». Однако теперь нам предстоит рассмотреть вопрос в ином ракурсе — кто более свободен: Россия или Украина?
    Свобода для России это свобода коллективности, свобода государства, свобода империи. Свобода для Украины это в сущности своей анархистская свобода индивида, свобода общины и свобода объединения общин в сеть. Свобода коллективности в России слишком часто в истории (как и сегодня тоже) оказывалась поражением индивидуальных свобод.
    В этом смысле оценка свободы в чисто формальном виде не может служить основанием для сравнения России и Украины. Однако приведенные выше конструктивная операционализация свободы и транзитология ее позволяет сравнить свободу России и Украины.
    Архаизация России это прямая потеря свободы. Даже если очень хочется, нельзя в одну реку входить дважды. Бессмысленно повторять неудачные эксперименты прошлого. Россия уже имела негативный опыт изоляции от Запада СССР. Это закончилось распадом СССР. Архаизация это зависимость от стихии агрессивного произвола власти. Архаизация это смерть мышления, которое только и может производить намерения свободы. Архаизация это паразитирование на прошлом. Архаизация это потеря смысла и перспективы.
    Украина пытается всеми силами избегнуть архаизации. Революция и война в Украине — верный способ не свалиться в архаизацию, даже если наступит полная разруха экономики. Потому что разруха экономики это еще не архаизация. Архаизация это разруха в головах.
    Россия постоянно транслирует идею универсальности как идею империи. В этом смысле сегодня возникает новая идея универсальности — единое человечество. Это человечество не может быть ни американским, ни русским, ни европейским, ни китайским, ни индийским, ни арабским. Украина ориентируется на эту новую универсальность, пусть в виде пока ориентации на Европу.
    Кроме того, империя неминуемо превращает граждан в подданных. Абсолютное подданство это лишь подчинение коллективности.
    Украина транслирует идею гражданства как идею децентрализации. Гражданство содержит две компетенции: 1) подчинение — граждане в некотором весьма малом наборе компетенций подчинены государству; 2) управления (властвования) — граждане в значительном наборе компетенций реализуют свою свободу на уровне местных общин. В этом смысле подданство создает лишь одну компетенцию — подчинения. Гражданство создает две компетенции — подчинения и власти (управления). Гражданская свобода неминуемо больше свободы подданства.
    Россия контролирует массовое сознание своих подданных через зомбирование своего населения в СМИ (прежде всего в телевидении со значительным ограничением Интернет-коммуникации). Это снижает возможности как осмысления, так и свободного выбора.
    Украина не контролирует массовое сознание своих граждан, широко использует Интернет-коммуникацию для всех и всяческих проявлений гражданства. Украина производит беспрецедентную коммуникацию осмысления происходящего. В Украине нет шельмования инакомыслящих. Даже с врагами украинцы готовы вести дискуссию, если, конечно, враги способны что-то говорить, а не лишь материться.
    Можно сколько угодно критиковать Запад за потребительство. Однако в России это потребительство не меньше, нежели на Западе. В потребительство в России вовлечены не только власть и общество, но и интеллектуалы. Политическое православие России в принципе не может преодолеть ни мотивационные установки российской элиты на обогащение, ни паразитарный характер жизни россиян, основанный на патернализме государства, зарабатывающего на дармовых энергоносителях.
    Украина начала серьезную борьбу против потребительских мотиваций своей элиты. Гражданское общество отказало в доверии мотивациям на обогащение и борьбу за власть. Политика, легитимирующая гражданские мотивации взаимопомощи, доверия, осмысления и создания долгосрочной перспективы, стала другой. Против потребительских мотиваций Украина борется не путем религиозной фундаментализации, а путем распространения гражданской идентичности.
    Россия создала систему общегосударственного паразитирования на продаже энергоносителей другим странам. Выгодополучателями от продажи энергоносителей является государство и приближенные к нему олигархи. Остальные подданные России являются выгодополучателями по остаточному принципу. Паразитарный образ жизни в России убивает науку, технологию, культуру. Паразитарная и пассивная жизнедеятельность россиян убивает их свободу предпринимательства и политическую свободу граждан вообще. Именно отсутствие легальных и легитимных способов реализации индивидуальной свободы толкает россиян на войну. Война это извращенная свобода среди пространства несвободы.
    Украина кризисом, революцией и войной была избавлена от паразитирования на продаже продуктов металлургии и химии, служивших традиционными статьями доходов в госбюджет. Поэтому у Украины есть шанс реализовать свободу структурного преобразования своей экономики. Россия этой свободы не имеет. Санкции против России это все-таки не война и не революция. Российская власть, не ощущая для себя угрозы, будет и дальше воздерживаться от инноваций, будет и дальше длить паразитарный образ жизни.
    Украина в период революции и российской войны против нее испытывает сильную зависимость от западной финансовой и технологической помощи. Если бы Украина осталась с Россией, а не ушла в Европу, зависимость была бы еще больше, только от России. Реформы, которые проводит Украина, позволят ей решить проблему с финансовой и технологической зависимостью от Запада. Гражданская инициатива украинцев позволит обрести статус автономного странового (общественного) агента на мировой арене. В этом смысле свобода украинцев состоит в непосредственной ориентации на свободу, в формировании намерений быть свободными. Россияне таких намерений не формируют, потому как смыслы, им сопутствующие, не проявляются.
    Осмысленность свободы имеет разный контекст в России и в Украине — «Мирозлобие России» и «Миролюбие Украины». Это свобода разных направленностей — свобода войны против свободы мира. Свобода мира неизмеримо перспективнее свободы войны. Однако уровень осмысленности мирозлобия и миролюбия принципиально различный. Миролюбие имеет позитивный и перспективный смысл, поэтому и порождает большую свободу. Мирозлобие имеет негативный и жестко конъюнктурный смысл, поэтому порождает огромную несвободу.
    Свобода россиян сегодня это свобода мирозлобствовать вместе с властью, шельмуя и преследуя всех инакомыслящих. Нет в этом никакой не то что индивидуальной, но даже и коллективной свободы. В обществе, преследующем инакомыслящих и продуцирующем эмигрантов, не бывает никакой коллективной свободы.
    Инновации Запада (преимущественно США) последних десятилетий — Интернет, социальные сети, 3d-принтер, электромобиль. Эти инновации были созданы не только для США или Запада, но и для всего мира. Свобода выше там, где больше инноваций. Что Россия предложила миру, что могло бы хоть как-то оправдать все лишения российского народа: массовое зомбирование, лишение многих гражданских прав своих подданных, снижение уровня жизни населения, войны против республик бывшего СССР (Молдова, Грузия, Украина)? Украина пытается предъявить России и миру свои социальные инновации. Пока не очень успешные, и пока это неважно. Важна установка. Нет инноваций — нет свободы.
    Россия в своей истории получала огромные издержки от революций. Однако революции происходят не во всех странах — многие страны пользуются инновациями революций, произошедшими в других странах. Так было с Великой Французской революцией, за преобразования в которой французы заплатили миллионами жизней, а воспользовались ее достижениями европейские страны и США.
    Революционер — подлинно свободный человек не потому, что он творит произвол, а потому что он, в конечном счете, творит инновации будущего. Революционная Украина намного свободнее контрреволюционной России.
    Сегодня Россия боится революции, но не боится войны. Война без революции это жертвы без всякого смысла. Украина не побоялась революции и уже не боится войны. Россия вполне может воспользоваться плодами украинской революции. Но для этого ей нужно поменять отношение к Украине. Уж, во всяком случае, ее интеллектуальная элита не должна рассказывать всякие глупости о свободе России большей, нежели в Украине.
    Россия сколько угодно может врать себе и другим людям, прикрывая вранье широкомасштабной обработкой массового сознания при помощи пропаганды. Но сегодня это факт — российская культура не является универсальной, она стала локальной, быстро теряет свое влияние не только в мире, но и внутри своей страны. Причина — скованность индивидуальной свободы, зацикленность на собственном прошлом, закрепощенность индивидуальной инициативы, извращенность коллективного автономного агента — имперского государства и его корпоративных монополистов.
    Многие страны, в том числе и Россия, с подозрением относятся к проекту единого человечества, потому что это якобы западный проект. Однако единое человечество это проект неизбежный. Его можно осмыслять более содержательно, нежели это делают на Западе, но от него бессмысленно отказываться, как это делает Россия. Не нравится западный проект единого человечества, нужно предлагать свой. Но деструкция в отношении проекта единого человечества контрпродуктивна.
    Свобода человечества предполагает новую оптимальность — неархаичный, ненасильственный, непаразитарный, осмысленный, активный и перспективный поиск иного. Выход из мирового кризиса будут осуществлять не государства. Свободные индивиды, объединенные в сеть, а не в империи, создадут новую цивилизацию единого человечества.
  13. ПРОТИСТОЯННЯ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ ПО ДОНБАСУ 11 серпня 2015
    11 Aug
    ПРОТИСТОЯННЯ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ ПО ДОНБАСУ
    11 серпня 2015, 10:14
    Глухий кут "мінських угод"
    11 Aug
    Процес "мінських угод" зайшов у глухий кут. Це розуміє Росія, це розуміє і Україна.
    "Мінські угоди" укладалися в так званому "нормандському форматі". Само по собі "нормандський формат" означає не просто переговори країн нормандської четвірки (Україна, Росія, Німеччина, Франція), а те, що Росія та Україна неспроможні вдвох укласти договори про війну та мир, які матимуть гарантію виконання.
    Відтак інші країни (зокрема Франція та Німеччина) виступають як гаранти виконання "мінських угод".
    Як показує практика, гарантії Франції та Німеччини нічого не варті в процесі війни на Сході України. Підпал автомашин Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Донецьку це просто прямо і відкрито демонструє.
    Проблема полягає в тому, що майже ніхто з українських політиків досі не бачить альтернативи процесу "мінських угод".
    Це дуже дивна обставина. Адже, як вже не раз писалося в закордонній публіцистиці, проблеми Росії зосереджені на позиції США. І війна ця на Сході України це по суті війна Росії та США за світовий вплив.
    Альтернатива "нормандському формату" є. Це "атлантичний формат", де ключовими учасниками мають бути Україна, Росія та США, можливо навіть без участі Франції та Німеччини. Очевидно це вже будуть не "мінські угоди", а, наприклад, "лондонські угоди".
    Ще одна причина невиконання "мінських угод" полягає в тому, що вони зовсім невигідні для України в довгостроковому плані. Так в короткостроковому плані "мінські угоди" нібито мали привести до миру. Але цього не сталося. Тобто в короткостроковому плані "мінські угоди" не спрацювали.
    А в довгостроковому плані "мінські угоди" не мають широкої підтримки української громади. Саме тому багато українських народних депутатів не підтримують "мінські угоди".
    Ті зміни до Конституції, які внесені до Парламенту Президентом, не влаштовують українську громаду, бо вони де-факто не дають ніякої децентралізації. Водночас ці зміни до Конституції не влаштовують ДНР і ЛНР, чи правдивіше кажучи, не влаштовують Росію.
    Як це не важко визнавати, але будь-які успішні переговори щодо миру в ситуації захопленої Росією території України можуть бути лише тоді, коли вони будуть конструктивними для Росії. Затягування мирного процесу і сподівання на послаблення Росії це помилкова стратегія з боку України. Якщо російський режим відчуватиме своє послаблення, він неодмінно нанесе прямий удар, і тоді Україна втратить набагато більше.
    Особливий статус окупованої території Сходу України
    11 Aug
    Проблемою є також особливий статус окупованої території Сходу України. Проблема особливого статусу в тому, що цей тимчасовий статус розглядається українською владою як довгостроковий статус.
    Будь-яка територія з особливим статусом, тобто з квазістатусом, неминуче попадає в ситуацію можливості подальшого військового тиску Росії з так званою "повзучою окупацією".
    Більше того, квазістатус окупованої території Сходу України не дозволить мати там місцеву владу, яку би визнавала центральна влада України. Нинішня ситуація з місцевими виборами показує, що з точки зору української центральної влади будь-яка місцева влада на окупованій території Сходу України буде нелегітимною.
    Спроба проводити місцеві вибори під контролем ОБСЄ свідчитиме про втрату суверенітету України над окупованою територією, що неодмінно призведе в перспективі до того, що територія опиниться в складі Росії. Для Росії це зробити дуже просто – декілька терактів проти представників ОБСЄ, і вони звідти самі втечуть.
    Квазістатус Сходу України однозначно породжує ситуацію, за якої територія де-факто належить Росії, а всі соціальні витрати та витрати на її відбудову несе Україна. Фактично квазістатус Сходу України означає, що Україна програла війну і її як нібито агресора щодо спірної території зобов'язують виплачувати репарації Росії.
    Якщо війна нібито закінчується квазістатусом спірної території, то це означає, що війна насправді продовжуватиметься доти, допоки статус території не стане однозначно визначеним, тобто перестане бути квазістатусом.
    Які є варіанти
    11 Aug
    Отже здійснене українською владою конституційне урегулювання ситуації, яке прописане в "мінських угодах", не вирішує жодну проблему з війною на Сході України ні в короткостроковому, ні в довгостроковому плані.
    І якщо знову українські політики вважають, що немає альтернативи особливому статусу окупованих територій Сходу України, то вони знову помиляються.
    Альтернативою особливому статусу території є "Тимчасова Автономія ДНР-ЛНР" з чітко прописаними з боку України правилами – Росія відбудовує зруйновану територію ДНР-ЛНР і повертає її відбудованою в склад України. Термін "Тимчасової Автономії" може складати 3-5 років.
    Є ще більш жорсткий варіант – оголошення окупованої території Сходу України Парламентом окупованою, тобто законодавче визнання її окупованого статусу.
    Різниця між цими варіантами принципова: в першому варіанті територія Сходу України повертається в Україну в визначений термін, в другому варіанті вона може повернутися лише тоді, коли тоталітарний мілітаристський режим в Росії зазнає краху чи Росія почне розпадатися.
    Якщо ж ці ідеї комусь не подобаються, то можна пошукати інші. Але потрібно пам'ятати три речі –
    1) "мінським угодам" існує альтернатива;
    2) "нормандський формат" не працює вже і не буде працювати надалі, потрібен інший формат;
    3) особливий квазістатус в Україні окупованої Росією території Сходу України не вирішує жодних проблем і подовжує там хаос, від якого всі стомилися, потрібен чіткий і однозначний статус окупованої території.
  14. Мир замороженого конфлікту 13 жовтня 2015
    13 Oct
    Сергій Дацюк: Мир замороженого конфлікту
    Сергій Дацюк, для "Хвилі"
    Україна перебуває в ситуації, коли від війни ми переходимо до нібито миру. Але цей мир — мир несправжній. Це мир замороженого конфлікту.
    Заморожений конфлікт це припинений, як правило, шляхом тиску третіх сторін збройний конфлікт без вирішення головних суперечностей між сторонами і відповідно без укладення мирного договору.
    Заморожений конфлікт заганяє суперечності вглиб, переводячи зіткнення між конфліктуючими сторонами на рівень правового, економічного, громадського (між громадами) та культурного протистояння.
    Цей заморожений конфлікт вигідний Росії і вигідний Європі, але він невигідний Україні.
    Перехід до такого замороженого конфлікту в Україні породжує безліч запитань, які нажаль в публічній площині обговорюються мало.
    Відвертої, перспективної і стратегічної розмови про долю Криму та Донбасу в Україні поки що не відбулося.
    Навіть початок переходу до нібито миру на Донбасі не став приводом для такої розмови.
    Крим
    Правда полягає в тому, що Крим Україна втратила і без активних дій держави силами лише української громади чи навіть завдяки тиску цілого світу на Росію повернути його не зможе. Але у української політичної еліти не вистачає духу, інтелектуальної відваги та рішучості, щоб це сказати.
    Водночас держава за умов корупції української влади та торгашеських настроїв українського бізнесу в принципі не може здійснювати дії по деокупації Криму.
    Щоб чесно говорити про Крим, потрібно дати чесні відповіді на безліч питань.
    Ми, українці, справді віримо у те, що за входження в Росію проголосувала меншість кримчан?
    Навіть якщо відкинути приписані за підрахунком голоси кримчан, то все одно цих голосів була більшість. Це правда, яку українська політична еліта не хоче визнавати.
    Наступне питання — що таке Крим для України: територія чи жителі?
    Якщо жителі не хочуть бути громадянами України, то чи готова Україна поставити питання про те, що територія це все одно українська. Тобто, якщо російськомовні кримчани не хочуть жити в Україні, то нехай їдуть в Росію, а територію Криму залишать Україні.
    Якщо Україна визнає, що більшість кримських татар і кримських українців є українськими громадянами, а російськоорієнтоване населення це зрадники України, то в цьому разі можна вести економічну війну проти Криму.
    Але для цього потрібна публічна політична позиція нашої політичної еліти — кримчани, що проголосували за входження Криму в Росію, це зрадники України.
    Жодна країна в стані війни не може дозволити собі розкіш всепрощення та дружби з агресором. Отже вороги та друзі, союзники та зрадники мають біти чітко розмежовані. Якщо такого розмежування немає або якщо воно не є публічним, то це зрештою веде до збільшення кровопролиття.
    Наступне питання — чому досі на товарну блокаду Криму виявилася спроможною лише кримсько-татарська громада за незначної підтримки української громади?
    Більше того, українська громада навіть електроенергетичну блокаду намагається вести самотужки без будь-якої підтримки української влади.
    Чисто риторична підтримка цієї блокади українською владою, без будь-якого послідовного продовження цієї блокади ресурсами держави, примушує констатувати очевидне — існують таємні домовленості між українською владою та російською владою, за якими Україна продовжує поставляти електроенергію, воду та товари в Крим в обмін на якісь інші непублічні вигоди.
    Інакшим чином пояснити відсутність електроенергетичної, водної та товарної блокади Криму з боку української влади неможливо.
    А це означає наступне — Крим вже вписано в торгашеську стратегію бізнес-еліти України при пасивній мовчазній підтримці політичної еліти.
    Схоже, що риторика української влади про майбутнє повернення Криму призначена тільки для того, щоб приспати увагу української громади, дати її з часом звикнутися з цією ситуацією і так чи інакше поступово змусити українців змиритися з цим.
    Якщо на ці питання чесно не відповідати, то сьогодні ситуація виглядає так: 1) в Криму живуть українські громадяни; 2) Крим є окупованим Росією; 3) населення Криму обдурено російською пропагандою; 4) Крим можна повернути лише шляхом тиску міжнародної спільноти на Росію.
    Це найгірша стратегія з усіх можливих. Тому що за таких обставин будь-які дії економічної блокади виглядають як помста українським громадянам Криму в стані окупації. Тому що за таких обставин неможливо пояснити, чому необдурені російською пропагандою кримчани, які завжди є за будь-якої пропаганди, не виступають проти окупації.
    Інший сценарій повернення Криму пов’язаний з розпадом Росії. Але цей сценарій традиційно не тільки не привертає уваги української влади, але навіть і українська громада ставиться до нього неоднозначно.
    Це зокрема означає, що працювати на розпад Росії відкрито і публічно українській громаді буде дуже важко. Але саме за такого розпаду Росії Крим повертається в склад України.
    Стратегія розпаду Росії може бути реалізована не стільки на території Росії, скільки за її межами — через стратегічну політику України щодо Грузії, Білорусі, Молдови (Придністров’я), Литви, Латвії, Естонії, Казахстану і навіть Китаю.
    Якщо ви вирите в те, що була домовленість Росії з Німеччиною про поділ України, то ви можете вірити і в те, що можлива домовленість України і Китаю про поділ Росії. Це така ж сама логіка змови.
    Отже є три невійськові стратегії України щодо Криму в умовах замороженого конфлікту:
    1. Стратегія торгівлі з Кримом української бізнес-еліти за мовчазної корумпованої згоди української політичної еліти, коли українська громада поступово забуває про Крим.
    2. Послідовна блокада Криму на всіх економічних, політичних та правових рівнях.
    3. Згортання блокади Криму як тактично обмеженої з оголошенням стратегії України на розпад Росії у партнерстві з іншими країнами.
    Зрозуміло, що друга та третя стратегія можливі лише як публічно оголошені.
    А допоки на фоні риторики української влади про «Крим в складі України» без конкретних видимих дій щодо повернення Криму у склад України здійснюється лише перша стратегія.
    Донбас
    Правда полягає в тому, що Донбас за так званими «Мінськими угодами» повернути в склад України неможливо. «Мінські угоди» — це угоди про замороження конфлікту і перетворення Донбасу на «чорну діру», яка висмоктуватиме пасіонарну енергетику українців, знищуватиме економічні ресурси країни, слугуватиме генератором хаосу для решти країни і висітиме гирями на Україні, не дозволяючи їй ані проводити реформи, ані здійснювати деолігархізацію.
    «Мінські угоди» як зразок таємної дипломатії являли собою класичний приклад зовнішнього кризового управління Україною з боку Росії при посередництві представників ЄС.
    Доля Донбасу не може бути предметом торгу поза українською громадою. Відтак сьогодні бачиться тільки один шлях вирішити долю Донбасу — винести це питання на всенародний референдум в Україні.
    Сьогодні головна проблема Донбасу не в тому, чи хоче Донбас бути з Україною, а в тому, чи хоче Україна бути з Донбасом. Саме це питання і має бути винесено на референдум.
    Відтак, що б там не вирішили представники Донбасу чи представники української, російської та європейських влад, кінцеве рішення прийматиме громада України. Тільки такий підхід гарантуватиме послідовну політику України щодо Донбасу.
    Щоб зрозуміти дії очільників нинішніх так званих ДНР-ЛНР, потрібно запитати: вже після оголошення Росією рішення не приймати до складу своєї держави ДНР-ЛНР за що останні місяці воювали збройні сили ДНР-ЛНР? За ширші кордони автономії в складі України чи за повернення економічних преференцій їхнім олігархам? Тобто ДНР-ЛНР воювали з Україною за те, щоб ввійти в склад України на кращих умовах?
    Знову повертаємося до питання — якщо все-таки Донбас входить до складу України, то як хто? Як автономія, яка готова в будь-який момент встромити Україні ножа в спину і проголосувати за приєднання до Росії? Тоді навіщо нам така автономія в складі України?
    Наступна проблема — це прийняття рішення української громади про мир.
    Мир на міжнародних переговорах це ще не означає дійсний мир. Мир як такий має бути визнано українською громадою.
    Більше того, наш Президент досі не повідомив українську громаду про перехід до миру.
    Усім ніби все зрозуміло, усі дивляться новини, але повідомлення про перехід до миру — це важливий крок влади. Без нього мир всередині України не може початися.
    Тобто оголошення переходу до миру це дуже важливий крок. Бо від цього кроку залежить зміна чи збереження дискурсу. Який має бути тепер дискурс з ЗМІ — війни чи миру?
    Якщо у нас дискурс війни, то ми продовжуємо мати справу з сепаратистами, терористами, бойовиками, найманцями і російськими військами на території Донбасу.
    Якщо у нас дискурс миру, тоді ми маємо громадян України на території Донбасу, які мають якісь, можливо навіть обмежені за амністією, права.
    Якщо у нас дискурс війни, то тоді ми продовжуємо війну, тільки іншими засобами — наприклад, від збройної війни переходимо до економічної блокади Донбасу, який не є в складі України.
    Якщо у нас дискурс миру, тоді ми починаємо будувати мирне життя на Донбасі, який є в складі України.
    Якщо у нас ні миру, ні війни, а армію тримати в готовності, тоді потрібно чесно сказати — у нас заморожений конфлікт.
    Наступна проблема — як бути з біженцями. Можна одразу ж сказати, що біженці з Донбасу на території України це українські громадяни. А як бути з біженцями на території Росії? Це такі самі зрадники, як російськоорієнтовані жителі в Криму чи це люди, які помилилися?
    Тут не може бути непевної ситуації — всі вони все розуміли і мали змогу поїхати і в Україну після примусової втечі в Росію. Але вони поїхали і лишились в тій країні, яка згідно рішення українського Парламенту визнана країною-агресором. Якщо навіть не називати з якихось причин цих емігрантів зрадниками, то в будь-якому разі, якщо вони тікали від агресії до країни-агресора, вони не можуть лишатися громадянами України.
    Це означає, що повернення біженців з Росії на Донбас є дуже сумнівною дією з точки зору громадян України, які боролися з агресією Росії на території Донбасу. Ці люди можуть стати українськими громадянами лише з поразкою в якихось правах.
    Наступна проблема — як бути з армією так званих ДНР і ЛНР. Жодна армія не може бути роззброєна шляхом простих переговорів. Отже саме роззброєння армії ДНР-ЛНР має бути тривалим і проблемним процесом.
    Навіть якщо комбатанти ДНР-ЛНР будуть амністовані, то чи означає це, що їх зброя має стати частиною зброї ЗСУ, а вони самі мають бути включені до лав ЗСУ?
    Проблема контролю України за зброєю та живою силою армії так званих ДНР і ЛНР залишиться навіть після того, як російсько-українських кордон буде взято під контроль ЗСУ.
    Існує простий принцип — скільки в країні армій, стільки в ній і держав. Якщо в Україні буде якась окрема армія ДНР і ЛНР, то це означає, що ДНР і ЛНР являтимуть собою окрему державу, як би ми їх правовий статус не прописали хоч в законі, хоч в Конституції.
    Наступна проблема — відбудова Донбасу. В цьому сенсі має бути сказано точно і радикально — відбудова Донбасу це справа самих жителів Донбасу. Ніхто не змушував (крім Росії) жителів Донбасу брати в руки зброю. Революціонізована Україна була надзвичайно налаштована на будь-які політичні перетворення в країні. Автономія Донбасу в складі України була дуже реальною і досягалася вона без будь-якого кровопролиття.
    Сьогодні ж ситуація виглядає наступним чином. 1) Росія пропагандою промила мізки жителям Донбасу, налаштувавши їх проти України; 2) Росія фінансувала війну Донбасу проти України, наситила Донбас зброєю, військовою технікою, військовими спеціалістами; 3) Росія управляла війною Донбасу з Україною прямо і через посередників; 4) Росія гуманітарно підтримувала Донбас, роблячи це умовою продовження війни з Україною; 5) Коли у Росії проект «Новоросія» закрився, вона по суті кинула і підставила Донбас; 6) Україна воювала проти зовнішньої агресії, проти окупації, вона мала повне право на будь-які бойові дії, відтак Україна не несе жодної відповідальності за «кидок» Росії.
    Україна не має жодного морального зобов’язання по відбудові Донбасу. Все, що Україна може робити на Донбасі, має бути з її доброї волі. Донбас в ситуації війни показав себе нецивілізованим анклавом — публічне знущання і приниження комбатантів-противників свідчить про надзвичайно нецивілізований характер жителів Донбасу. Тому ставитися до жителів Донбасу потрібно без довіри, в ситуації чітко прописаних угод, де передбачена жорстка відповідальність за порушення умов цих угод.
    Зрештою узагальнена проблема — Донбас задля повернення в цивілізований простір має пережити три базові процеси: 1) десовєтізацію; 3) постіндустріалізацію; 3) деолігархізацію. Постіндустріалізація включає в себе зміну економічної структури виробництва регіону, яка враховує завершення індустріального періоду розвитку людства.
    В такому нецивілізованому вигляді Донбас не потрібен нікому: ні Росії, ні Україні. А для входження в склад України на Донбасі потрібно провести ще й дезомбування населення від наслідків російської пропаганди. Окрім того, жителів Донбасу чекає ще й психологічна реабілітація.
    Для входження Донбасу в склад України має бути перехідний період цивілізаційної санації Донбасу. Тому ідея введення миротворчого контингенту міжнародних сил має під собою певну аргументацію, хоча і є дуже контраверсійною.
    Отже проблема, яка стоїть перед Україною щодо Донбасу, якщо Україна хоче повернути його до складу своєї держави, це масштабний виклик — змінити цивілізаційну основу Донбасу.
    В пошуку політики для замороженого конфлікту в Україні
    Відповіді на всі перелічені тут питання і проблеми власне і є тією політикою української влади щодо Криму та Донбасу, яка би мала бути і якої сьогодні нема. Поставлені тут запитання і проблеми — поза порядком денним влади: вони не формулюються в публічному дискурсі, не обговорюються в ЗМІ, не вирішуються в консультаційних органах влади, не стають основою державних рішень.
    Дуже схоже на те, що українська влада не розуміє всю масштабність цих викликів, бо про це свідчить її абстрактна публічна риторика типу «Крим буде в Україні» і «мир буде на Донбасі». Проголошення цих закликів недостатньо для розуміння найближчої перспективи України.
    Україна не має актуального досвіду життя в стані замороженого конфлікту. Відтак досвід арабо-ізраїльського, карабахського, придністровського, грузино-південносетинського та грузино-абхазького конфліктів тепер потрібно буде вивчати дуже уважно.
    Як правило, заморожені конфлікти тривають роками і десятиліттями. Як правило, заморожені конфлікти час від часу можуть переходити до відкритого збройного протистояння. А це означає необхідність постійно витрачати ресурси на погашення збройних протистоянь.
    Життя в стані періодично виникаючої війни в зоні замороженого конфлікту без застосування соціальних та військових інновацій жорсткого розмежування конфліктуючих сторін призводить до руйнування менше ресурсно забезпеченої конфліктуючої території.
    Нагірний Карабах, Придністров’я, Південна Осетія та Абхазія втратили можливість розвитку саме через стан замороженого конфлікту. Окремий приклад — арабо-ізраїльський конфлікт, де саме Ізраїль був здатен до інноваційних рішень, що власне зумовило можливість розвитку країни на тлі конфлікту.
    Чи здатна Україна до інновацій настільки ж радикальних, як це було в Ізраїлі? Чи здатна Україна запропонувати програму цивілізаційної санації Донбасу? Адже лише така санація може знищити передумови заморожуваного зараз конфлікту.
    Чи думає про це українська політична та бізнесова еліта? Якщо думає, то де це відбувається, звідки про це можна дізнатися?
    В будь-якому разі про це має подумати українська громада.
    Громадськість України досі більше радикальна і стратегічна, ніж політична та бізнесова еліта країни, а це означає наявність підстав для продовження революційного руху, який зберігає свій антивладний потенціал. Саме тому, українська громада має тиснути на владу і змушувати її до відповіді на ці питання та проблеми.
    Цей історичний вибір для української громади є важливим, тому що зараз або будуть закладені нові шаблони суспільної політики і прецеденти громадської дії, або держава перестане існувати як геополітичне утворення.
  15. Россия и Украина: от диссбаланса отношений к конфликту
    17 Oct
    Россия и Украина: от диссбаланса отношений к конфликту Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Ни одно из обывательских утверждений о причинах потерь Украиной Крыма и части Донбасса не является адекватным.
    Подлинные причины можно понять, лишь используя строго научные исследования, прежде всего социологические опросы и политологические умозаключения.
    В этом тексте была осуществлена попытка реконструкции событий между Россией и Украиной с 2008-го по 2015-й год.
    Конечно же, в рамках социологических опросов и политологических выводов возможны разные интерпретации, причем ни одна из них не претендует на исключительность или окончательность. Однако именно научный подход все еще вселяет в нас надежду разобраться с тем, что произошло.
    Для анализа и оценок в этом тексте использованы результаты опросов, проведенных в рамках совместного проекта Киевского международного института социологии и российской негосударственной исследовательской организации «Левада-Центр» в течение 2008-2015 годов.
    Нужно понимать, что позитивное отношение и негативное отношение украинцев к россиянам и наоборот, это коррелирующие, но не связанные жестко показатели.
    Позитивное отношение трудно обретается и медленно теряется, поскольку его носителями являются преимущественно умеренные россияне (украинцы) — бизнесмены, интеллектуалы, некоторая часть чиновников. Негативное отношение быстрее обретается и быстрее теряется, поскольку его носителями является радикальные россияне (украинцы), которых пропаганда окрестила «ватниками» (Россия) и «вышиватниками» (Украина).
    Результаты опросов российской негосударственной исследовательской организации «Левада-Центр» за сентябрь 2015-го года представлены здесь. Результаты опросов Киевского международного института социологии за сентябрь 2015-го года представлены здесь.
    Давайте посмотрим на «Динамику изменения восприятия Россией и Украиной друг друга» на диаграмме «Левада-Центра».
    В апреле-мае 2008 года российская власть принимает решение о начале подготовки к войне за восстановление российско-советской империи. В связи с этим резко меняется дискурс СМИ в России — начинается массовая пропаганда негативного отношения к странам бывшего СССР, которые замечены в симпатиях к Западу, прежде всего, Грузии и Украине.
    График показывает резкий скачек негативного отношения России к Украине с апреля 2008-го года по февраль 2009 года. В августе 2008-го происходит война России в Грузии (так называемый в России конфликт между Грузией, с одной стороны, и Южной Осетией и Абхазией, а также Россией, с другой).
    Затем в России принимают решение о попытке внутреннего вмешательства в дела Украины. Это приводит к беспрецедентной поддержке Россией пророссийского кандидата в президенты Украины Януковича на выборах, которые были назначены Верховной Радой Украины 23 июня 2009-го года.
    График показывает в этом время резкое снижение негативного отношения россиян к украинцам.
    Пророссийский кандидат Янукович был избран Президентом Украины в два тура (17-го января и 7-го февраля 2010-го года). Причем его победа была не очень убедительной. Другой кандидат, Юлия Тимошенко, набрала всего лишь на 500 000 голосов меньше.
    Первые же шаги Президента Януковича показали его пророссийскую позицию, которая шла вразрез с интересами украинцев. Закономерным символическим актом этой позиции стали Харьковские соглашения Росси и Украины 21 апреля 2010 года — низкие цены на российский газ для украинского крупного бизнеса в обмен на часть суверенитета Украины (продление срока базирования российского флота в Севастополе).
    Как видно на графике, в это время негативное отношение россиян к украинцам остается стабильным (ватнический потенциал исчерпан), а позитивное отношение россиян к украинцам снижается, то есть антиукраинская пропаганда в России начинает доставать уже умеренных россиян.
    При этом в Украине Харьковские соглашения приводят к резкому снижению на графике позитивного отношения украинцев к россиянам и росту негативного отношения. Это время так называемого Налогового Майдана (ноябрь-декабрь 2010 года).
    Власть Януковича переходит к новой внутриполитической стратегии в ноябре 2011 года. Суть этой стратегии — разграбление Украины (обогащение семьи Януковича в пику остальным олигархам), разрушение украинкой армии, допуск агентов России в структуры безопасности Украины и продолжение неограниченного присутствия на территории Украины российских СМИ, уже явно ведущих антиукраинскую пропаганду.
    В ноябре 2011 года фактически начинается подготовка революции в Украине. Идеи революции начинают обсуждаться в клубах, движениях, сетях при поддержке среднего украинского бизнеса, который не видел никаких возможностей для развития на фоне обогащения семьи Янковича и нашедших с ним общий язык украинских олигархов. Однако эта работа не видна на графике, ибо о ней можно было узнать в Интернет, но не на украинском телевидении, которое контролируется олигархами и украинской властью.
    В то же время явно пророссийских шагов украинская власть не делает вплоть до июня-июля 2012 года, когда был принят пророссийский языковый закон Колесниченка-Кивалова, снова приведший к протестам в Украине, которые иногда называют также «Языковый Майдан».
    Как следует из графика, на фоне этих событий антиукраинская истерия в России немного стихает, что приводит к уменьшению негативного и увеличение позитивного отношения россиян к украинцам.
    С начала 2013-го года начинаются два взаимоисключающие процессы — украинский Президент Янукович начинает игру с давлением на Россию в виде намерения подписать соглашение об ассоциации Украины с Европейским Союзом и начинается «выкручивание рук» Россией Украине с целью вступления Украины в Таможенный Союз ЕАЭС.
    Российская власть принимает решение о войне с Украиной в мае 2013-го года. Именно в это время график показывает начало роста негативного отношения россиян по отношению к украинцам, которое по сей день не возвратилось к тогдашним показателям.
    И вот с этого периода происходит самое важное в новейшей истории Украины и России — позитивное отношение украинцев к россиянам растет, негативное отношение украинцев к россиянам остается неизменным, при этом негативное отношение россиян к украинцам растет, а позитивное отношение россиян к украинцам падает.
    То есть происходит разрыв или дисбаланс — Украина Россию любит больше, нежели Россия Украину.
    График показывает, что дисбаланс позитива-негатива в отношениях Украины и России достигал критического разрыва дважды — в феврале 2009 и начиная с марта 2014-го года.
    Если в феврале 2009-го года Россией осуществлялась стратегия разложения Украины изнутри, и это привело к потери обороноспособности Украины, то с марта 2014-го года Россия начала осуществлять стратегию военного разрушения Украины.
    Теперь мы подходим к важному выводу как ответу на вопрос — почему Украина потеряла Крым.
    Многие украинские, да и российские обыватели, считают основной причиной слабость украинской революционной власти, разрушенную украинскую армию или даже явное предательство, где главными предателями фигурируют то Турчинов, исполнявший тогда функции Президента, то Тимошенко, отговорившая СНБОУ от войны за Крым.
    Однако это не так. Приказы для военных подразделений Крыма от украинской власти «защищаться и стрелять на поражение» были. Однако война за Крым была проиграна задолго до «зеленых человечков» в Крыму.
    Суть проблемы состояла именно в том, что к России у крымчан, в том числе у крымских военнослужащих, было отношение намного лучше, нежели к Украине. То есть, когда крымским военнослужащим был отдан приказ сопротивляться российской аннексии, они психологически были не в состоянии его выполнять.
    Нельзя стрелять в того, кого любишь, и нельзя защищать того, кого ненавидишь. Крымские военные психологически не могли воевать против России: им говорят, стреляйте, а они с песней идут маршем; им говорят, защищайтесь, а они сдаются. Именно таков итог российско-украинской информационной войны 2008-2014-ых годов.
    Фактически, где-то с августа 2015-го российская власть произвела переориентацию массового сознания россиян с войны в Украине, которая не достигла поставленных целей (присоединение Новороссии — проект «Новороссия» существовал с 24 мая 2014-го года по 18-е мая 2015-го года), на войну в Сирии.
    В этом смысле война в Сирии планировалась не только как удар по американскому влиянию на Ближнем востоке, но и как способ канализации агрессивного антизападного настроения россиян.
    Нельзя просто так сказать целой России, что Украина больше ей не враг, не предлагая новый проект расширения влияния России. Нужно осуществить переориентацию враждебного настроения россиян на новый объект — влияние США в Сирии. Этот новый враг — Запад и США — не такой близкий и явный, как Украина, но он достаточно мощный, чтобы частично заменить Украину.
    График показывает, что с сентября 2015-го года, впервые с 2008 года, разрыв в оценках Россией и Украиной друг другом преодолен.
    К этому также привела работа меня и моих коллег, планомерно с момента публичной фиксации этого разрыва как принципиально важного в июле 2014-го года, осуществлявших враждебную интеллектуальную пропаганду для украинцев против России.
    Само по себе это дело неблагодарное, и для интеллектуалов не очень приемлемое. Однако украинские интеллектуалы были поставлены в безвыходную ситуацию — явный и очевидный дисбаланс позитива-негатива между Украиной и Россией.
    С этого момента у украинцев и россиян появляется возможность строить политику взаимозависимо с весьма четкой фиксацией отношений: сколько ненависти России к Украине, столько же ненависти должно быть Украины к России. То же самое касается и позитивного отношения между двумя странами.
    Нельзя допускать дисбаланса любви-ненависти между странами, ибо это приводит к потерям той страны, которая любит больше. Миролюбие украинцев сыграло с ними плохую шутку. Нельзя любить нелюбящего, ибо оно будет пользоваться твоей любовью.
    Любовь — процесс обоюдный. Любовь в одиночку — всегда что-то другое и не очень перспективное.
  16. Таємні угоди як принцип російсько-українських відносин
    11 Dec
    Таємні угоди як принцип російсько-українських відносин Джерело
    11.12.2015
    На тлі часткового відновлення постачання електроенергії з України до Криму залишилися поза рефлексивною увагою заяви-дії Путіна щодо поставок вугілля в Україну та аналогічні дії вугільних підприємств із зони АТО щодо України.
    Саме публічні дії та заяви Путіна, що пов'язали поставки вугілля з Росії в Україну з поставками електроенергії України в Крим, синхронність подібних дій щодо блокади вугільних підприємство зони АТО щодо України дозволяють зробити висновок - таємні угоди Президента України та Президента Росії існують. Суть цих таємних угод - російське (+сепаратистське) вугілля для України в обмін на українську електроенергію для Криму.
    Одна справа здогадуватися про такі таємні угоди, а інша справа знати напевне. Але от коли здогадуєшся і здогади підтверджуються, потрібно рефлексувати і робити висновки. Українські ЗМІ, подаючи інформацію про енергетичну блокаду Криму Україною та про вугільну блокаду України Росією, не роблять цих важливих висновків.
    Коли почалася енергетична блокада Криму з боку українсько-кримськотатарської громадськості, Росія неминуче мала відповісти. Власне у Путіна не було вибору, як після енергетичної блокади Криму публічно здати таємну домовленість між ним та Президентом України.
    Отже факти.
    21 листопада 2015 було підірвано опори ЛЕП на Херсонщині, що призвело до зникнення струму в Криму о 23.20 за київським часом.
    23 листопада 2015-го року Прем'єр-міністр доручив негайно почати ремонт ЛЕП на Херсонщині.
    24-го листопада за вказівкою Путіна російське вугілля перестало надходити на Україну.
    4-го грудня 2015-го року Прем'єр-міністр України заявив, що він не знав про наявність українсько-російського контракту на постачання електроенергії в Крим, хоча про скандал зі словосполученням «кримський федеральний округ» знала вся Україна.
    8-го грудня «Правий сектор» через відповідне рішення Меджлісу зняв блокаду з Криму.
    8-го грудня Укренерго поновила поставки електроенергії в Крим.
    9-го грудня Путін дав вказівку відновити постачання вугілля з Росії до України.
    9-го грудня підприємства Ахметова також розблокували постачання вугілля з зони АТО.
    Весь цей час тривали непублічні дискусії активної українсько-кримськотатарської громади в особі Рефата Чубарова з Порошенком про постачання електроенергії в Крим.
    Українська громада так і не дочекалася стратегічної позиції Президента щодо товарної та електроенергетичної блокади Криму. Всі перемовини з громадськими активістами велися Президентом кулуарно.
    Більше того, всім українцям було наочно показано, що електроенергія в Крим постачається в обмін на вугілля з Росії та з зони АТО в Україну. Уряд дуже повільно намагається позбутися цієї залежності. Президент України не поспішає розкрити зміст таємних угод з Президентом Росії. А українські експерти не поспішають аналізувати ці речі як непублічну політику, як політику за спиною української громади.
    Виникає декілька запитань
    На яку країну працює олігарх Ахметов, якщо його підприємства беруть участь у вугільній блокаді України Росією - на Україну, на Росію чи на ДНР під командуванням Росії?
    Які ще інші таємні угоди Президента Порошенка з Президентом Путіним існують?
    Окрім того є також питання і до української громади.
    Часто доводиться чути, що були зрадники серед українських високопосадовців, які зробили можливим окупацію Криму.
    От сьогодні ми знаємо, що після окупації Криму була війна на Донбасі, що товарна і електроенергетична блокада Криму провалилася через таємні угоди двох Президентів, що на Меджліс Росія може тиснути, а «Правий сектор» змушений з цим погоджуватися. І де тепер шукати зрадників?
    Може справа не в зраді. Може справа у відсутності стратегічних спільних дій громади ти влади?
    Нам потрібна стратегія деокупації Криму. Але за однієї умови: коли Президент, Уряд і українська громада діятимуть разом і коли всі таємні угоди стануть публічними.
    А поки спроба блокади Криму дала нам важливі уроки.
    1) Громадянська блокада Криму (чи Донбасу) можлива.
    2) Влада під час блокади діє як штрейкбрехер.
    3) Росія в особі Путіна як контрзаходи починає свою економічну війну проти України, до якої український Уряд все ще не готовий.
    4) Влада не має публічної стратегічної позиції, намагається з активною українською громадою домовлятися кулуарно про припинення такої блокади.
    І наостанок. Весь цей час в Парламенті лежить закон про блокаду окупантів, який депутати поки що не поспішають ухвалювати.
    Таємні угоди чи договорняки з Росією це та зараза, якою українська влада хоче заразити і активну українську громадськість.
    Не даймо владі це зробити!
  17. ВІЙНА ТА МИР В УКРАЇНІ
    29 Apr
    ВІЙНА ТА МИР В УКРАЇНІ Источник
    29 квітня 2016 Сергій Дацюк
    Останнє засідання Ради Безпеки ООН показало, що не тільки у України чи у Росії, а й у цілого світу в репрезентації ООН, немає концепції виходу з ситуації російсько-української війни.
    "Мінські домовленості" це шлях до подальшої фрагментації України
    29 Apr
    "Мінські домовленості" це фейковий мир, який неможливо імплементувати в міжнародні домовленості, тому що "мінський підхід" не дає відповідь на ряд важливих питань.
    Яким має бути кінцевий статус ДНР і ЛНР
    29 Apr
    Перше питання: яким має бути кінцевий статус ДНР і ЛНР (в Україні, в Росії, окремо як незалежні держави, окремо під протекторатом Росії чи України, чи спільним). Статус "особливості самоврядування", норми яких Україну змушують прийняти на рівні Конституції, це тимчасовий статус. А отже Україну змушують приймати тимчасову Конституцію, цим самим закладаючи прецедент втручання міжнародної спільноти всередину суверенітету країни на боці сильнішого і агресивнішого.
    Тимчасова українська Конституція за "Мінськими домовленостями" фіксує розпад України як процес, що розпочався і буде продовжуватися. "Мінські домовленості" це домовленості про цивілізований розпад України, на який українська олігархічна влада погодилася і тепер шукає спосіб, як найменш вразливо донести це своїй громаді.
    "Мінські домовленості" це більше, ніж зрада українського правлячого класу своїй громаді – це зрада міжнародної спільноти самому принципу ООН (преамбула Статуту ООН – принцип "рівності прав великих та малих націй").
    Як бути з Кримом?
    29 Apr
    Друге питання: як бути з Кримом? Чи визнавати Крим як окуповану територію не стільки політично, скільки економічно та культурно? Президент України заявив, що "Крим не продається". Але в дійсності це означало, що Крим оптом не продається (від держави до держави), а вроздріб Крим продається (про що свідчать позови українського бізнесу щодо повернення своїх кримських активів).
    За час незалежності України Крим не був включений в український міф, в українську державну історіографію. Українські діти не вчили в школі, що кримська земля полита українською кров'ю, на відміну від російських дітей, яким це постійно пояснювали. Не полите власною кров'ю не мотивує до захисту.
    Крим як був неукраїнським, так і лишається неукраїнським. Важко зберігати всередині ідентичності щось поєднане з нею лише умовно. Територіальна поєднаність Криму з материковою Україною не означає однак включення кримської історії всередину української історії, кримських перспектив всередину українських перспектив.
    Для олігархічного дерибану – основного процесу освоєння Криму українським правлячим класом – питання державної приналежності Криму не було принциповим. А південний берег Криму виявився в сучасному висококоннективному світі не дуже сильним мотиватором, бо відпочивати можна в інших місцях світу – дешевше і якісніше.
    Отже "Мінські домовленості", уникаючи питання Криму, насправді свідчать про те, що на здачу Криму українська олігархічна влада уже погодилися, і тепер вичікує лише час, щоб найменш вразливо дати зрозуміти це своїй громаді.
    Як бути з кримськотатарським народом?
    29 Apr
    Третє питання: як бути з кримськотатарським народом? Всередині національної ідентичності, якої більш-менш дотримувалась попередня влада і якої позірно дотримується нинішня влада, на це відповідь знайти неможливо.
    Якщо говорити про політичну націю в розумінні держави, то конституційна автономія Криму автоматично проекціюється на автономію кримськотатарського народу від українського народу. А значить будь-який український націоналіст (особливо державник і особливо інтегральний націоналіст) може сказати, що кримськотатарський народ є автономним щодо українського народу, а значить про нього можна дбати лише за залишковим принципом, тобто лише після того, як подбаємо про свій народ.
    Українці можуть взяти відповідальність за кримськотатарський народ лише всередині концепту громадянської ідентичності – тобто всередині спільного процесу антиколоніальної боротьби з російським імперіалізмом за громадянські права і свободи. Але й тут є проблема – подолання російського імперіалізму зовсім не означає повернення Криму до України, бо цього направду не хоче український правлячий клас.
    Тут виникає проблема національного диспаритету українців та кримських татар, тому що кримськотатарський народ не бажає розчинятися серед українського народу. Забезпечити ж місце компактного проживання кримськотатарському народу на материковій Україні це означає впустити всередину себе швидко зростаючий в демографічному плані народ. А це породжує майбутні проблеми етнічних, релігійних та територіальних конфліктів між народами. Крим в цьому сенсі був ареалом природнього життя кримських татар. Життя кримськотатарського народ на материковій Україні це по суті виокремлення материкового "Криму" як окремого ареалу.
    Якщо українці не збираються відвойовувати Крим, а олігархічна влада саме не збирається, то ми фактично підставляємо кримських татар в середньостроковій перспективі. Вони змушені боротися, щоб вижити, а українці не змушені боротися, бо фактично зреклися Криму. Відтак ми отримуємо ще і пасіонарний диспаритет обох народів.
    Всі ці фрагментації країни, про які не хоче думати правлячий клас, про які не хочуть думати наші експерти, саме і породжує "мінський процес" у середньостроковій перспективі.
    Два консенсуси в Україні
    29 Apr
    Українська влада в особі Президента та Уряду, які представляють позицію олігархічного консенсусу всередині країни, вдавшись до цинічного контрреволюційного перевороту в Парламенті, досі не змогла і в принципі не здатна запропонувати бачення виходу з війни.
    Ми маємо два консенсуси щодо війни та миру в Україні – олігархічний консенсус та громадянський консенсус. Ще до 14-го квітня 2016-го року можна було робити вигляд, що є солідарність цих консенсусів, але тепер ці консенсуси жорстко розмежовані як в економіці, так і в політиці. І особливо вони розмежовані щодо миру та війни в Україні.
    Давайте коротко покажемо це на прикладі економіки
    29 Apr
    З точки зору громадянського консенсусу – спочатку потрібно було би зменшити драконівські податки, провести деоффшоризацію, дерегулювати бізнес-діяльність середнього класу, дочекатися зменшення кризи неплатежів в сфері інфраструктурних послуг і лише потім піднімати тарифи.
    З точки зору олігархічного консенсусу потрібно було зробити протилежне – підняти тарифи, податки не чіпати (щоб далі перерозподіляти їх в свою кишеню з державного бюджету через свої монополії), деоффшоризацію затягнути дуже надовго і потім провести її у вигляді фейку, потім так само зробити фейкову дерегуляцію.
    Тобто ось що відбулося: олігархи, по-перше, переклали всі ризики за реформи на українську громаду, а, по-друге, знайшли спосіб як затягнути реформи і навіть повністю їх саботувати. Якщо уважно спостерігати за нинішнім так званим процесом деоффшоризації, то відсутність чіткої та змістовної позиції у лідера цього процесу, спрямованість на довгі узгодження між експертами свідчить про те, що це збираються затягнути дуже надовго. Те ж саме можна сказати і про податкову реформу – фейк і затягування процесу.
    Так само і в питанні війни та миру
    29 Apr
    влада все більше схиляється до олігархічного консенсусу.
    Громадянський консенсус полягає в наступному:
    1. не дати владі продавати суверенітет країни ні на рівні тексту Конституції, ні на рівні території, ні на рівні зовнішнього управління МВФ;
    2. розвивати реальне самоврядування, зменшувати вплив центральної влади і встановлювати жорсткий контроль над діяльністю корпорацій;
    3. вести економічну війну проти Криму, ставлячи за мету його повернення;
    4. визнати Донбас окупованим, припинити будь-яку його підтримку з держбюджету, і так, як і проти Криму, вести економічну війну, ставлячи за мету його повернення винятково на власних умовах;
    5. забезпечити повітряний щит території України і бути готовим до великої війни з Росією.
    Олігархічний консенсус полягає в наступному:
    1. торгівля суверенітетом (з Росією, зі світом, і навіть один з одним), торгівля Конституцією, торгівля окупованими територіально активами, отримання преференцій від кредитів МВФ;
    2. замість реального самоврядування просувати децентралізацію для організації олігархічних республік, оскільки контрабандна торгівля між регіонами не менш вигідна, ніж під дахом держави чи СОТ;
    3. економічна війни проти Криму зменшує ціну і можливість відшкодування вартості їх кримських активів, тому їй потрібно запобігти;
    4. Донбас має залишитися в зоні впливу олігархів через українську державу в будь-якому вигляді (у вигляді протекторату Росії, України чи спільного України з Росією);
    5. велику війну потрібно відвернути за будь-яку ціну, бо вона дуже заважає бізнесу та торгівлі.
    29 Apr
    • Створити громадянську ідентичність, спрямовану на спільне майбутнє з Кримом
      29 Apr
      Артем Дугин Громадянський консенсус полягає в наступному: 1),2),3)...
      6) Створити громадянську ідентичність, спрямовану на спільне майбутнє з мешканцями Криму, та деокупованого Донбасу. Окремішню від сучасної державно-олігархічної організації України, окремішню від української націоналістичної ідентичності, що спирається на ідеологів українського націоналізму 20-60 х років 20 століття. Окремішню, та протиставлену до "русского мира".
    Олігархічний консенсус не визнає територіальний суверенітет країни як обов'язкову умову. Олігархи впевнені, що вони виживуть за будь-якої влади, за будь-якої політичної приналежності територій їх активів. А це не так.
    29 Apr
    • даже большинство громады рассуждают как олигархи
      29 Apr
      Елена Пугачева К сожалению, большинство громади рассуждает как олигархи, не будучи олигархами
    • проблема в отсутствии реальных лидеров
      29 Apr
      Alexander Tkachev Наша проблема как представителей гражданского консенсуса ОПЯТЬ в отсутствии реальных лидеров, опирающихся на четкий план и народную поддержку.
      Случись взрыв сейчас, и президентом будет ЮВТ, а премьером парень с вилами.
    Вибір між миром та війною в Україні ї його наслідки
    29 Apr
    Небажання української громади політично оформлювати статус фрагментованих територій та боротися за суверенітет веде тільки до ще більшої фрагментації.
    Зараз є всі підстави вважати, що починається вже внутрішня війна в Україні, війна громадянська, якої ми так хотіли уникнути.
    Тобто так чи інакше небажання української громади вести війну з Росією, просто змінює спосіб цієї війни, перетворює її на війну громадянську.
    Олігархічний консенсус має бути знищений. Громадянський консенсус має досягти домінування. Мирними засобами це вже навряд чи можна здійснити.
    Уникнення водночас зовнішньої війни та громадянської війни дасть мир, але ціною втрати України як держави.
    Отже – або війна з Росією, або громадянська війна, або поступова втрата України.
    29 Apr
    • Не перетвориться війна на громадянську
      29 Apr
      trakt _
      Не перетвориться війна на громадянську, а росіяни можуть створити і озброїти настільки потужну армію, в якій українських громадян будуть використовувати, як ударну силу і гарматне м'ясо, що ця армія і без прямого втручання легітимної регулярної російської армії зможе розбити українську армію, але це буде російська армія, хоч і нелегітимна, і це буде війна між Росією і Україною.
      А чим те вирішення, якого хоче українська (олігархічна) влада, відрізняється від Придністров'я? В Придністров'ї пенсіонерам, місцевим бойовикам силовикам і бюджетникам платить не Молдова?
    29 Apr
    Обговорення (крім того, що в пунктах):
    • чи є в Украіни ресурси для війни?
      29 Apr
      антивірус _ Справжній мир – це виграна війна...З актом капітуляціі...
      Але чи є в Украіни на це ресурси?...Гітлера заломили тоді, коли союзники відкрили Другий фронт...
    • Не будемо діяти – зникнемо
      29 Apr
      rozmen _
      В Україні одна біда – багато балачок і мало діла. Прийшов час дій. Не будемо діяти – зникнемо. Я все згадую маленьку Фінляндію проти великого Радянського Союзу. Дві війни пережили і тепер гідно живуть. Теж саме Англія, на яку напав Гітлер, теж була не вкращому стані ніж ми. Знаю, що скажете. У фінів був Манергейм, а в Англії Черчіль. Так якби не війна, не було б ні одного, ні другого. Щодо Другого фронту. Буде Перший фронт, з"явиться і Другий. Головне – рішучість і дії щодо захисту свого дому.
    • неспособность международных институтов выполнять свои функции
      29 Apr
      Владимир Беспалов _
      Так же стоит отметить очевидность того, что все международные институты, включая ООН, неспособны выполнять свои функции, если есть конфликт интересов у какой-либо сильной страны.
    • потрібна IЗОЛЯЦIЯ Росiї
      29 Apr
      Анатолій Півненко С. Дацюк закiнчуе статтю словами "Отже - або вiйна з Росiею, або вiйна громадянська, або поступова втрата Украiни". Е ще один варiант i вiн найкращий - одним словом це "IЗОЛЯЦIЯ".
      Ми живемо вже у свiтi, який глобалiзуеться й про вiйни як спосiб вирiшення мiждержавних проблемних стосункiв пора забувати. ДИПЛОМАТИ нарештi мають це зрозумiти. Необхiдна повна iзоляцiя путiнськоi РФ вiд iншого свiту й, насамперед, вiд Украiни, а не (!!!) продовження бiзнес-стосункiв, комусь вигiдних ("Кому вiйна - а кому мати рiдна!").
    • карта фрагментованих РФ шматків інших держав
      29 Apr
      Людмила Чаюн Дуже цікава з цієї точки зору карта кількості фрагментованих РФ шматків інших держав. питання пошуку вирішення питання таких фрагментів?
    • "Велику війну" можна та бажано відвернути
      29 Apr
      Артем Дугин "Велику війну" можна та бажано відвернути, насправді. Для відвернення великої війни має бути в короткі терміни нарощений військовий та економічний потенціал України. Нарощення цього потенціалу має відбуватися тільки за рахунок власних ресурсів української громади, та української діаспори.
    • Громадянську війну можна відвернути
      29 Apr
      Артем Дугин Громадянську війну також можна відвернути. Це швидше буде війна соціальна, за соціальне виживання. Створенням регіональних економічних монетарних систем - регіональних додаткових до національної валют.
    • в 14-м пересидели, пересидим и теперь
      29 Apr
      Alexander Tkachev Вспомните прогнозы августа 14 года. Тогда пересидели, пересидим и теперь. Нужно спокойно делать свою работу. Неподготовленый старт хуже поражения. Не успеем сейчас. включимся в следующий цикл. Гуманитарной катастрофы в Украине никто не допустит - и для Европы, и для России это будет как слон, сдохший в огороде. Это не Сирия, это почти 50 миллионов человек прямо внутри организма.
  18. ПРИМУС ДО МИРУ 03 травня 2016
    3 May
    ПРИМУС ДО МИРУ Джерело
    03 травня 2016
    Так складається, що це не Україна примушує Росію до миру на своїх умовах, а це Росія через Європу та США примушує Україну до миру на своїх умовах.
    Цей примус до миру робить з України цапа-відбувайла. Ніхто в світі не хоче воювати з ядерною Росією, тому Україна здається всім – і Європі, і США, і Росії – жертвою, яку світ має принести, щоб мир продовжився хоч б ще хоч трохи.
    Оцінка перспективи для України
    3 May
    Оцінка перспективи для України така:
    1. США змусять Україну під загрозою зняття санкцій з Росії та відмови від надання фінансової допомоги виконати "мінські домовленості" безвідносно до їх виконання Росією та ОРДЛО (ДНР-ЛНР).
    2. "Мінські домовленості" будуть редуковані до виборів на території ОРДЛО незалежно від реальної можливості їх провести та незалежно від наслідків у найближчому майбутньому.
    3. Незалежно від виконання "мінських домовленостей" Україною санкції (Європи раніше, США пізніше) з Росії будуть зняті.
    4. Незалежно від виконання "мінських домовленостей" Україною питання про окупований Крим в світі буде в тому чи іншому вигляді деактуалізоване, залишиться лише риторика типу "США ніколи не визнають приналежності Криму до Росії", як вони колись не визнавали окупацію Росією Прибалтики.
    5. Єдине, що залежить від виконання Україною "мінських домовленостей", це фінансова допомога для неї.
    Україна стане жертвенним бараном для світу
    3 May
    Про принципи демократії тут не йдеться, як би американські та європейські політики не намагалися це доводити. США і Європа сьогодні у відношенні до України втрачають головне надбання останнього століття – демократичне поняття про суверенітет народу.
    Суверенітет української громади США та Європа при посередництві жадібного та дурнуватого українського правлячого класу продають Росії в обмін на її тимчасову відмову від війни. Україна за це має заплатити своїми життями і своєю територію, бо Захід досі не готовий воювати з Росією.
    Таким чином Україна стане жертвенним бараном для світу. І їй за це просто заплатять гроші.
    Проблема жертви у тому, що вона ніколи не буває остаточною. Коли ми стаємо на шлях жертовності, то це означає, що один раз принесена жертва надалі потребуватиме жертв знову і знову – до тих пір, поки той, хто жертвує не пожертвує всім, що має, або не перестане жертвувати і не стане чинити опір.
    Каюсь, що в своєму описі логіки жертовності ще в листопаді 2014-го року мені і на думку не спало, що українська влада може впасти до такого стану, що жертвуватиме власною перспективою.
    В тій роботі стверджувалося про неминучість жертви і про важкий вибір, чим саме нам доведеться жертвувати – життями громади, життями контрреволюційної еліти, свободою та ідентичністю українці чи частиною території – задля виразної перспективи для України. Але в тій роботі авторові навіть на думку не спало, що буде обрано жертву саме перспективою задля продовження стану невизначеності в Україні.
    Україні можна грати домінантну гру
    3 May
    Жертва перспективою – це коли не обирається жодна з жертв, яка увиразнює перспективу, а рішення відкладається на майбутнє водночас зі збільшенням ставок жертоприношення.
    Інтерв'ю Романа Безсмертного, яке зроблене на тлі його виходу з мінського процесу, було проаналізоване в статті Сергія Рахманіна "Оборона Мінська" у властивій для ДТ комбінації – непоганий міжнародний аналіз вкупі з аналітикою внутрішніх інтриг в Україні.
    Водночас це інтерв'ю Романа Безсмертного надзвичайно важливе для розуміння нинішньої і майбутньої політики України, бо показує безперспективність субдомінатної політики і маловпливовість в Україні домінантної політики.
    Що пропонує Роман Безсмертний за великим рахунком? Він каже – навіть в ситуації примусу до миру на умовах Росії все одно Україні можна грати домінантну гру.
    Він фактично пропонує складну стратегію цієї домінантної гри. В принципі така стратегія повинна була б залишатися непублічною. Але ідіотизм української політики і ницість правлячого класу змусили Безсмертного її викладати публічно.
    Домінантна гра України
    3 May
    Отже домінанта гра України полягає в наступному.
    1. Розгорнути безпрецедентну міжнародну компанію по вимогах до Росії перестати фінансувати та озброювати ОРДЛО. Що називається – "винести мізки світу" своїми вимогами контролю за переміщенням зброї з території Росії на територію ОРДЛО. Безсмертний виходить з наступного – ми не можемо забезпечити контроль за тим, щоб в ОРДЛО не стріляли, але ми можемо, якщо дуже постараємося, забезпечити міжнародний контроль за тим, щоб з Росії не надходили зброя та боєприпаси, якими стріляють.
    2. Забезпечити правове виконання "мінських домовленостей" на основі законів України, але в обхід змін до Конституції України. Парламент має прийняти "Статут територіальних громад окремих районів Донецької і Луганської області", де "мають бути врегульовані питання безпеки до виборів, безпеки під час виборів, безпеки після виборів, правила виборів, порядок проведення амністії, забезпечення імунітету під час виборчого процесу, питання, пов'язані з економічним режимом на цій території, питання, пов'язані з фінансовим режимом, банківським режимом, соціальним статусом учасників цього процесу". Тобто перенести правовий акцент з неконтрольованих областей ОРДЛО на суб'єктів права – територіальні громади ОРДЛО. Почати децентралізацію в окупованих районах ОРДЛО, хоча вона все ще не йде в неокупованих районах України, це взагалі-то дуже круто для воюючої країни, але це, як не дивно, реально.
    3. Вибіркова і поступова інтеграція окремих частин ОРДЛО в правовий простір України (розділяй і владарюй) на основі Статуту. Тобто цей Статут "ратифікувати може частина територій. Хто не ратифікує – той не матиме взаємодії ні фінансової, ні соціальної, ні інфраструктурної". Отже території ОРДЛО втягуються в правовий простір України поступово, по мірі визнання ними Статуту. По факту це своєрідний фільтраційний правовий механізм інтеграції ОРДЛО в Україну.
    ВР обстоює субдомінантну, залежну від США та Європи
    3 May
    Тобто найважливіша пропозиція Безсмертного досі не стала предметом обговорення політиків та експертів. Чому так?
    Безсмертний пропонує домінантну політику, він виступає на боці інтересів української громади. Президент України та більшість депутатів Парламенту (разом з українськими олігархами) досі обстоюють субдомінантну, залежну від США та Європи, політику України. Це головна проблема України.
    Якщо вже так сталося, що правлячий клас не здатен до непублічного впровадження стратегічних кроків з позиції домінантної політики, можливо публічна домінантна політика української громади матиме успіх.
    Можливо українській громаді варто вчитися жити не тільки без держави, що ми вже робимо багато років, але у багатьох питаннях вчитися жити без провідної ролі правлячого класу.
    Шановна українська громадо, шановні опозиційні фракції Парламенту і ті експерти та консультанти, які досі залишаються на позиції громади, – підтримайте саме такий домінантний підхід Безсмертного щодо ОРДЛО!
    Звичайно це не детальний план, але це саме той підхід, саме та стратегія, яка дозволяє Україні грати свою гру навіть в ситуацій примусу до миру, коли Україну розглядають як офірного баранчика для світу.
    3 May
    • кто будет помагать тому, кто сам ничего не делает
      3 May
      Шамиль Абдулахман _ Отдать крым без ед выстрела, а европа чтобы его отвоевывала?... Чтобы украины избирали президента-барыгу-соратника януковича, бизнес которого работает в россии, а мир держал санкции против россии?
      3 May
      Valery Skripka Сразу хочется спросить, а самой Украиной какие санкции в отношении России введены? Как в отношении страны агрессора?
      Вся проблема Украины на сегодняшний день это двойственность состояния. С одной стороны как бы война, с другой как бы нет. Для одних она есть, а для других нет. Они спокойно торгуют и строят отношения со страной агрессором. Вплоть до людей в высших эшелонах власти.
      И при таком положении глупо и несправедливо требовать от других стран и их граждан какого то более чётко выраженного отношения к России как к агрессору если сама Украинская власть это не являет.
      Так что сначала сама Украина должна выйти из этого состояний полуформата в формат совершенно определённых отношений с Россией. И в первую очередь по всем юридическим аспектам внутри страны.
    • варто говорити про ТГ в усій країні
      3 May
      Aleksander W Гарний підхід вирішення конфлікту на сході не через зміни до КУ, а через механізм ТГ. Але пропонуючи, фактично, набуття фактичної суб'єктності ТГ в окупаційній зоні, варто говорити про те ж саме в масштабах цілої країни.
    • розподіл на дві частини був би краще
      3 May
      Damir Medjit
      Виходом, з огляду на реальне становище, включно з якістю нашого людського матеріалу, та реальною здатністю (нездатністю) інтелектуального прошарку, став би розподіл країни на дві реально існуючі світоглядні частини – Українська-Західноцивілізаційна й Російськомовна-Російськокультурна-Совкоцивілізаційна-Олігархічна, при чому зовнішні ознаки (мова, герої, назви вулиць) чітко корелюють з належністю до певної цивілізаційної частини.
      Ресурс і відтак влада збереглася в східноцивілізаційної частини, західноцивілізаційній бракує матеріального й культурного ресурсу, а переважна більшість наших прогресивних інтелектуалів реально є вихідцями зі східноцивілізаційної спільноти, і за всіх своїх прогресивних ініціатив і поглядів, не здатні втямити фундаментальні, цивілізаційні причини становища, й узгодити це з історією, географією та етнографією, вважаючи оте все пустим, а тупо не розуміючи, що східний пересічний совок
      3 May
      Владимир Беспалов Считаю что интегрировать оккупированные территории – большая ошибка. Это невозможно и будет нести только негатив, как бы вы это не реализовывали.
      Самая главная задача – остановить поставки оружия из РФ. Вот на неё в первую очередь и должны быть направлены все силы.
    • Запад действует логично
      3 May
      Владимир Беспалов Запад действует вполне логично и другого варианта у него нет – воевать они не будут. А в том, что вытянуть Украину из болота невозможно, все уже убедились. Что им остаётся?
      В нынешних условиях Запад действует не в интересах украинского народа. Им важна стабильной и спокойствие на нашей территории, даже если тут все превратятся в бомжей или повымирают.
      Не стоит ожидать, что Запад всё разрулит. Он разрулит, но это будет исключительно в интересах Запада. А т.к. Россия будет настаивать и на своих интересах, то это будут интересы Запада и РФ. Места украинским интересам в их решении не будет.
    • давать отпор агрессору
      3 May
      Сергей Додуляк Надо брать пример с Израиля, не пускать сопли и надеяться на "дядю", а давать отпор агрессору и отвоевывать свою землю... А начинать надо с выполнения Конституции (ст.106 п.19,20) и Закона Украины "Об обороне Украины" (ст.4)...
      3 May
      dams Xin Подход Бессмертного это один из вариантов, скорее всего, не верный вариант. Чтобы Украина уцелела как государство, как не странно, надо воевать, воевать по полным. История человечества доказала: лучше завоевать себе свободу даже если придется погибнуть, чем быть рабами и радуются сегодня мы ещё живы!!!
    • вибудовати децентралізовану систему стосунків
      3 May
      Лема Валерий якщо вибудовати децентралізовану систему стосунків, паралельно централізованій, то центральною владою можна і пожертвувати.
    • потрібна краща кон’юнктура міжнародної політики
      3 May
      Vik Tors Для впровадження домінантного підходу Безсмертного щодо ОРДЛО, як і будь-якого проукраїнського підходу бажана більш сприятлива кон’юнктура міжнародної політичної проблематики, зокрема поява нової гарячої точки на міжнародній мапі, здатної відволікати ключових гравців від легітимізації ОРДЛО .
  19. Сергей Дацюк: Платформа для возможных российско-украинских встреч
    18 Jun
    Сергей Дацюк: Платформа для возможных российско-украинских встреч джерело
    Исчезновение возможности для коммуникации
    4 Nov
    Сергей Дацюк
    За время больше года о России я написал всего две статьи (1, 2). И по своему ощущению могу сказать, что Россия перестала меня интересовать так, как интересовала в 2014-ом или половину 2015-го года.
    Мои друзья и знакомые тоже меньше стали говорить о России. Да и самих россиян последнее время Россия интересует больше по необходимости, нежели по пристрастию ума — они сами себе не интересны.
    С большим уважением отношусь к тем украинцам, которые подобно Лесе Яхно или Андрею Окаре попадают на российские телеканалы и стараются донести позицию Украины по тому или иному вопросу.
    Месяц назад как-то посмотрел на Ютубе программу «Место встречи» на НТВ. Я такого не видел никогда. Это даже уже не цензура, это дискуссия в ситуации коммуникативно-дискурсивной войны. Говорить под вой аудитории, перекрикивая ее, это еще ладно. Но когда одновременно с этим говорят оба ведущих, пытаясь не дать ничего сказать говорящему представителю Украины, это уже за пределами не только правил ток-шоу, но и за пределами любого представления о конфликтной коммуникации.
    Когда тебе просто не дают сказать, это уже не конфликтная коммуникация, это уже распад коммуникации. Ведь даже конфликтная коммуникация возможна, если есть сама коммуникация.
    Собственно поэтому в ближайшем будущем я не вижу возможности для коммуникации между Украиной и Россией на любых уровнях — политическом, экономическом, социальном, культурном.
    С кем и как из российской интеллигенции можно встречаться
    4 Nov
    Сергей Дацюк
    Связи Украины с Россией не могут восстановиться, пока Россия не переживет крушение ныне существующей агрессивно-имперской реальности, причем независимо от того, путинский это будет режим или уже постпутинский.
    Тем не менее, в последнее время россияне зачастили в Украину. То один известный российский персонаж появится в Украине, то другой. И все хотят встретиться тайно, лично и понять, что у нас здесь происходит. Я не против лично и тайно рассказывать об украинских событиях, если конечно представитель из России не является украинофобом.
    Однако последнее предложение одного моего российского приятеля и бывшего партнера о проведении закрытой российско-украинской встречи интеллигентов заставило меня поставить проблему российско-украинских отношений более жестко — с кем из российских интеллигентов украинские интеллектуалы готовы встречаться и на каких условиях.
    В этом смысле проблема платформы российско-украинских встреч должна быть поставлена и решена в первом приближении: кто такие российские интеллигенты сегодня, с кем из них можно и имеет смысл встречаться и о чем с ними можно говорить.
    Представление о содержании понятия «российский интеллигент»
    4 Nov
    Сергей Дацюк
    Недавно в России была опубликована статья родного брата Владимира Кантора (философа и литературоведа) Максима Кантора (художника и писателя) «Пищевая цепочка клопа». В этой статье автор показывает причины разрушения того явления в России, которое раньше называлось «российский интеллигент». В основе интеллигентности, по мнению автора, лежит сострадание к «малым сим» и «гуманизм».
    Вот две цитаты из этой статьи:
    «Невозможно быть интеллектуалом и закрыться от бедствий мира, нет такой индульгенции и ничто ее не оплачивает; но пока поймешь это, проходит вся жизнь. Я не знаю, как быть, но уверен в одном: ни империализму, ни государственности, ни корпоративной этике служить нельзя…
    Изменения придут не из имперской и феодальной России. Изменения придут с майдана. Неприязнь феодальной России к майдану легко понять. Если не знать маленькую площадь с палатками — образ самоуправления, внекорпоративной демократии, — то можно вообразить нечто пугающее. А это просто вече. Майдан должен быть перманентным. Только тогда, когда третий майдан сметет власть олигархии в Украине и остановит российское вторжение, тогда возможны перемены.
    И сделать это обязана интеллигенция. Не государственная и не корпоративная…»
    В первом приближении в этой статье мы получаем представление о содержании понятия «российский интеллигент». Однако такого приблизительного и абстрактного понимания явно недостаточно для ответа на вопрос — с кем же из российских интеллигентов имеет смысл встречаться украинским интеллектуалам.
    Рамочные контексты гуманизма (для российской интеллигенции)
    4 Nov
    Сергей Дацюк
    «Гуманизм» слишком размытое понятие, чтобы на него можно было опираться. Ведь Крым Россия отбирала у Украины исключительно из гуманистических побуждений, и на Донбассе войну Россия развязывала тоже из гуманистических побуждений. Ведь если в Украине фашисты (так по российскому телевидению сказали), то, конечно же, оккупация Крыма и Донбасса это гуманизм.
    Современный гуманизм для интеллигентности имеет несколько важных рамочных контекстов:
    1. отказ от права силы во имя силы права и признание «прав человека» как условий решения международных конфликтов (критика «прав человека» возможна лишь в качестве ограниченной цивилизационной перспективы, но не в качестве норм актуальной политики);
    2. отказ от легитимации насилия для чего-либо иного, кроме насилия в отношении врага, непосредственно вторгшегося на территорию твоей страны (иначе говоря, насилие во имя мифической защиты единоверцев или одноязычных — неинтеллигентное дело);
    3. отказ от непосредственного делового сотрудничества с любыми формами организованного насилия — государственного насилия в виде авторитаризма или империи и корпоративного насилия в виде рекламы для общества потребления;
    4. отказ от служения мыслью и делом обезличенным формам человеческой коллективности — государству, корпорациям, несамоорганизованным (подданническим, безликим) сообществам;
    5. отказ от постмодернистской концепции множества истин в ее нигилистической интерпретации — «все врут, значит и нам можно», то есть это означает отказ от любых форм оболванивания, манипуляций и прямой лжи;
    6. отказ от эгоистической справедливости (класса, расы, нации, страны-государства) ради справедливости для всего человечества (в идеале обобщение этой этической позиции до правовой — признание международной юрисдикции в ситуации сомнительных международных действий своей собственной страны-государства);
    7. признание не коллективной, но групповой ответственности интеллигентов за творимые преступления собственным обществом-государством (народ не может быть ответственен за преступления, но интеллигенция, которая его направляла, может и должна быть ответственна за преступления народа — она должна каяться, осмысливать и придумывать, как впредь не допустить);
    8. солидарность с другими интеллигентами поверх национально-государственных, культурных и социальных различий.
    Причем, здесь реконструирован именно контекст российской интеллигенции, которая в этом смысле всегда пыталась быть не только творчески содержательным, но и этически благородным сообществом. Иначе говоря, это не какие-то внешние для российской интеллигенции требования, это осовремененные установки, которые традиционно ею для самой себя выставлялись.
    Разрешения проблемы — кто такие российские интеллигенты и украинские интеллектуалы
    4 Nov
    Сергей Дацюк
    В западной традиции и в значительной степени в украинской традиции все немного иначе. Украина как фронтирное государство не могла себе позволить интеллигенцию в качестве отдельной прослойки правящего класса. Поэтому эти требования в Украине выдвигались не только для интеллектуалов, но и для всего правящего класса.
    В России же (в исторической имперской ретроспективе) момент разделения ярко выражен — имперскости правящего класса (царедворцев, политиков, чиновников, военных и коммерсантов) в противовес их жадной, агрессивной и безжалостной сути противопоставлялась благородная суть интеллигенции, несущей просвещение и альтруистское сострадание. В балансе эгоистичной агрессии имперцев и благородного альтруизма интеллигенции российская империя могла хоть как-то эффективно существовать.
    Когда этот баланс нарушается, как в начале XX века или в начале XXI веков, Россия оказывается в весьма турбулентной ситуации безвременья и разрушения.
    Разделение украинского правящего класса на меркантильную властно-коммерческую и интеллектуальную прослойки очень опасно для Украины. В этом случае меркантильная прослойка очень быстро скупается российским империализмом, и украинские интеллектуалы ничего не могут с этим поделать (их или тоже покупают, или уничтожают). В этом смысле не должно быть украинских интеллигентов в качестве противовеса собственному меркантильному правящему классу — должны быть украинские интеллектуалы как важная часть правящего украинского класса с единой этической системой. В таком случае украинские интеллектуалы есть та часть, которая в значительной степени подвигает этот правящий класс быть элитой.
    Собственно в этом понимании у украинцев появляется содержательная платформа для разрешения проблемы — кто такие российские интеллигенты и украинские интеллектуалы.
    Как отличить интеллигента
    4 Nov
    Сергей Дацюк
    Теперь, с кем же украинским интеллектуалам иметь дело среди российских интеллигентов? Российские интеллигенты свою общественную или даже идеологическую позицию, как правило, не скрывают. То есть в любом случае можно иметь дело лишь с теми российскими интеллигентами, которые публичны.
    И вот эта позиция российских интеллигентов, всегда так или иначе выраженная публично, по предложенным выше принципам может быть оценена и обозначена через продвигаемый ими публично дискурс.
    Например, некоторый якобы интеллигент, предложенный в частной переписке для российско-украинской встречи интеллигентов (так россияне ее называют), в своих публичных высказываниях выдвигает угрозу ядерным оружием как аргумент антизападной риторики. С точки зрения выше предложенных принципов, нарушен принцип 2, то есть он интеллигентом не является, и к встрече допущен быть не может.
    Другой интеллигент, предложенный к встрече, предлагает вопрос Крыма и Донбасса в российско-украинской встрече вынести за скобки. В этом случае нарушены принципы 1 и 6, поэтому гипотетический участник интеллигентом не является и к встрече допущен быть не может.
    Здесь вообще возникает фундаментальная проблема российско-украинской встречи — о чем говорить украинцам с россиянами, если не говорить о Крыме и Донбассе с самого начала? Если российский интеллигент легитимирует государственный бандитизм своей страны в отношении других стран и сомнительный способ внутрироссийской (а не международной) легализации этого бандитизма, то какой же он интеллигент?
    Иначе говоря, социологический опрос участников возможной российско-украинской встречи по двум направлениям «Чей Крым?» и «Есть ли на Донбассе российские военные, российская техника, российские боеприпасы?» может привести просто к завершению такой встречи или к удалению из нее множества участников от России (или Украины).
    Разное видение реальности
    4 Nov
    Сергей Дацюк
    Проблему для такой возможной встречи представляет понимание реальных процессов, так как Украина и Россия по-разному видят реальность.
    В украинском видении реальности происходит изоляция и саморазрушение (распад) России. Именно огромная поддержка Путина российским обществом является проблемой России. Если убрать Путина (а это рано или поздно произойдет), то России не на что будет опереться. Сегодня происходит распад гражданского общества России.
    Гражданская война в России это реальное будущее, как и обострение мировых конфликтов до обмена ядерными ударами России и США, когда ничего другого не останется. Если Россия применит ядерное оружие, она окажется в абсолютной мировой изоляции, из которой уже не выйдет целой никогда.
    И речь будет идти лишь о ее полном разрушении на всех уровнях, то есть как цивилизация она будет завершена — мировое проклятие это страшная вещь, мало понимаемая в России сегодня. Люди, допускающие ядерные угрозы от России, не могут участвовать в таком диалоге, потому что они не адекватны (и по большому счету не интеллигенты).
    В Украине как раз длится контрреволюционный этап, и возобладала социальная депрессия на фоне морального разрушения (и обновления, замещения) правящего класса. Но в Украине происходит укрепление гражданского общества за счет людей, прошедших АТО, причем не вокруг украинского государства, а на уровне сетевой организации местного самоуправления и различных структур общественного влияния.
    Украине предстоит осуществить люстрацию до половины правящего класса. Поскольку эти перспективы слабо понимаются многими российскими интеллигентами и украинскими интеллектуалами, будет трудно говорить на такой возможной встрече.
    Постколониальный мир на основе иных принципов взаимоотношений
    4 Nov
    Сергей Дацюк
    Послепутинская Россия, и послереволюционная Украина (то есть Украина после второго этапа революции Достоинства) — вот возможная тема для возможного разговора.
    Россия сильна как никогда, но перспективы ее негативны. А Украина очень слаба, но перспективы ее позитивны. Такое парадоксальное состояние не способствует обсуждению.
    «Минские договоренности» являются никчемной платформой для разговора между российскими интеллигентами и украинскими интеллектуалами. «Минские договоренности» являются продуктом меркантильного правящего класса Украины и имперского правящего класса России. У этих договоренностей нет будущего для российско-украинских отношений, потому что они являются КОЛОНИАЛЬНЫМИ.
    Чтобы обрести взаимопонимание, Украина и Россия должны построить постколониальный мир, а это возможно лишь на основе иных принципов взаимоотношений.
    Постколониальный мир между Украиной и Россией предполагает устранение любых условий колониальной политики, неравного экономического обмена, неравной коммуникации, культурного диктата.
    Именно это и стоит обсуждать в будущем. Но пока еще не сейчас. Рано еще.
    4 Nov
    Обсуждение:
    • між собою спочатку треба визначитися
      4 Nov
      Олександр Тертичний Рано дійсно з ними говорити: українцям між собою спочатку треба визначитися. Наприклад, якщо хтось з інтелектуалів прагне стати частиною ЧИННОГО правлячого класу, вони стають втраченими ресурсами для Позитивного сценарію (( І кого вони будуть представляти на гіпотетичній зустрічі з росіянами?
    • імперський сифіліс
      4 Nov
      Олександр Тертичний Майже всі найліберальніші російські інтелігенти хворіють на імперський сифіліс, але НЕ ВІДЧУВАЮТЬ цієї хвороби.
    • перевернутые этические смыслы
      4 Nov
      Екатерина Макаревич обсуждать с российскими интеллигентами можно только этические вопросы, они выше политики и именно оттуда начинается разделение по политическим лагерям. даже если человек принадлежит к российским интеллигентам, но, скажем, не признавать аннексию Крыма априори говорит об отсутствии этических норм - "не укради" тот же.
      Проблема большинства нынешних российских интеллигентов в том, что они и не интеллигенты в общепринятом в мире понимании. просто там все нарушено и перевернуто с ног на голову. а причина как раз в перевернутых этических смыслах. А то отсутствие уважения к собеседнику и неумение вести диалог, в том числе критерии для понимания, с кем вообще стоит, а с кем нет. Не понаслышке знаю либеральное российское сообщество. Тяжело там с этикой.
    • на российские телеканалах — украинцы "мальчиками для битья"
      4 Nov
      Мария Денисова И еще: "С большим уважением отношусь к тем украинцам, которые ...попадают на российские телеканалы и стараются донести позицию Украины по тому или иному вопросу" - ничего они не доносят. т.к. это невозможно, работают мальчиками для битья и легализируют пропаганду, помогая имитировать свободу слова в стране-агрессоре, ведущей против нашей страны войну. Из каких соображений они это делают, могу только предполагать.
  20. ЧИ ПОТРІБНА НАМ ПРАВДА ПРО ГАЗОВІ УГОДИ З РОСІЄЮ 2009-ГО РОКУ?
    6 Jun
    ЧИ ПОТРІБНА НАМ ПРАВДА ПРО ГАЗОВІ УГОДИ З РОСІЄЮ 2009-ГО РОКУ? Джерело
    Сергей Дацюк 06 червня 2017, 09:02
    Чи хочемо ми знати правду про газові угоди 2009 р
    6 Jun
    Сергей Дацюк
    Проміжне рішення Стокгольмського арбітражу не призвело до серйозного аналізу газових угод України з Росією. Як і в часи Президента Ющенко та в часи Кривавого Президента, українські громадяни не поспішають знати правду про газові угоди. Ця проблема, як і за часів Кривавого Президента, вирішується у спрощеному вигляді – приховане продовжують приховувати, а винуватою є та, хто забезпечила підписання контракту.
    Українська громада продовжує задовольнятися простою правдою, яку їй постійно підказують офіційні особи, ЗМІ та залучені експерти.
    Тож чи прийшов час для того, щоб дізнатися правду? Чи готова українська громада дізнатися правду? Чи зацікавлений правлячий клас, щоб встановити глибинні причин того, що сталося?
    За ці дні ми чули немало односторонніх аналізів. Це ж так спокусливо звинуватити в усьому Юлію Тимошенко, і не шукати хоча б правду, не кажучи вже про те, щоб встановити істину в судовому порядку.
    Я запропоную своє неполітичне аналітичне бачення цього конфлікту, який поставив Україну на межу економічного виживання та проблематизував існування України як держави.
    Двоїстість виконавчої влади, яка зафіксована в Конституції
    6 Jun
    Сергей Дацюк
    Перша основоположна причина програшного і невигідного для України газового контракту з Росією 2009 року це двоїстість виконавчої влади, яка зафіксована в Конституції, і яку нинішній правлячий клас все ще не готовий ліквідувати та унормувати як одну виконавчу владу.
    Саме це зумовило ситуацію, коли домовлялися по газу два Президенти – Ющенко та Путін, а заключати контракт поїхала Прем'єр-міністр Тимошенко з Путіним. Саме конфлікт Ющенко та Тимошенко за виконавчі повноваження, з одного боку, та персональний конфлікт Ющенка та Путіна з іншого боку, призвів до відсутності єдності виконавчої позиції України на переговорах.
    Тодішній Голова "Нафтогазу" Дубина опинився між трьома центрами прийняття рішень – Президентом Росії, Президентом України та Прем'єр-міністром України. Відтак він взагалі не міг представляти інтереси своєї державної корпорації. Тобто конфлікт 2008-2009 року мав чотирьохрівневий характер саме через недолугу українську Конституцію.
    1. 1-ий рівень – міжнародний (європейський) конфлікт, коли Європа тиснула на Україну та Росію, бо поставки газу були перекриті.
    2. 2-ий рівень – конфлікт між Росією та Україною з приводу різних інтересів: Росія бажала геополітичної залежності України та збереження корупційних схем, а Україна хотіла позбавитися і того, і іншого.
    3. 3-й рівень – персональні конфлікти: між двома центрами виконавчої влади в Україні – Президентом та Прем'єр-міністром, а також між Президентами України та Росії, де український Президент попередньо зруйнував всяку можливість брати персональну участь у переговорах (Путін просто не бажав з ним говорити).
    4. 4-й рівень – конфлікт корпоративної форми організації газового бізнесу ("Газпром" – "Нафтогаз"), яким управляє конфлікт між державами Росією та Україною.
    В сухому залишку – Президент України підставляв Прем'єр-міністра під невигідні умови контракту, постійно дистанційно (всередині України) руйнуючи попередні більш вигідні домовленості
    Корупційний конфлікт між Росією та Україною
    6 Jun
    Сергей Дацюк
    Друга не менш основоположна причина – корупційний конфлікт між Росією та Україною, яку досі ніхто ані в Україні, ані в Росії не хоче обговорювати. Корупційний конфлікт означає, що на тлі такого чотирьохрівневого конфлікту існував інший – прихований п'ятий рівень – конфлікт за корупційну ренту.
    Традиційно в Україні і в Росії газовий бізнес це корупційний бізнес президентів. Не уникнув цього і Ющенко. Але оскільки пан Президент позірно був чистоплюєм – "ці руки нічого не крали" – то корупційна схема була реалізована через його близьких.
    Після Помаранчевої революції народу потрібно було показати якусь боротьбу з корупцією. Для цього була вибрана ліквідація компанії Фірташа "РосУкрЕнерго". Тобто налагоджена корупційна схема, яка діяла декілька років, була зруйнована. Корупція після контракту-2009 стала менш корпоратизованою і менш публічною. І це, між іншим, заслуга Юлії Тимошенко.
    На цьому прихованому п'ятому рівні Президент Ющенко зіграв дуже добре:
    1. він поставив собі в заслугу ліквідацію публічної корупцію у вигляді "РосУкрЕнерго";
    2. він замкнув непублічний дрібнокорпоратизований корупційний бізнес на своїх рідних, сам ніби лишаючись весь в білому, а враховуючи ту обставину, що наступні президенти покривають попередніх, то і понині він може не дуже хвилюватися;
    3. він тим самим підставив Юлію Тимошенко під невигідний контракт як Прем'єр-міністра і уникнув покарання в майбутньому.
    Чи вигідно комусь розслідування зараз
    6 Jun
    Сергей Дацюк
    Отже ситуація-2009. Європа тисне. Путін тисне. Ющенко тисне, самоусунувшись від президентських функцій. Олігархи з корупційних схем тиснуть. І навіть Парламент тисне.
    В ситуації безпрецедентного п'ятирівневого конфлікту і пятисуб'єктного тиску Україна в особі її Прем'єр-міністра була змушена укласти невигідний контракт з Росією.
    Наслідки цього контракту були такі ж безрадісні. Його можна було б в будь-який момент заперечити в суді чи взагалі розірвати. Але корупція в Україні продовжувалася, продажність українського правлячого класу на користь Росії продовжувалася. Тому ми надалі мали Харківські угоди, мародерську корупцію та державну зраду режиму Кривавого Президента. Тому ми зараз маємо контрреволюцію і вічну війну з Росією.
    Чому зараз невигідно все це розслідувати і сказати українській громаді правду?
    Та тому що політичний вплив мають більшість активних учасників цього конфлікту.
    Чи можуть нинішні політики, які покривали і прикривали корупцію Віктора Ющенко в газовому контракті 2009-го року, вимагати розслідування?
    Чи можуть нинішні керманичі країни, які їздили до Фірташа укладати олігархічний консенсус в 2014-му, вимагати розслідування?
    Чи можуть політики, які влаштували олігархічний контрреволюційний переворот в Парламенті в 2016-му, вимагати розслідування?
    Чи можуть посадові особи правових органів, які досі уникають розслідування теперішніх і минулих злочинів нинішніх українських олігархів, вимагати розслідування?
    Тобто лишається лише один винуватець – нинішній опозиціонер Юлія Тимошенко, на яку за політичною логікою і потрібно повісити всю відповідальність.
    Чи була корупційна провина Юлії Тимошенко за цей контракт?
    6 Jun
    Сергей Дацюк
    Ні не було. Це довів суд над нею за часів Кривавого Президента. Якби була хоч найменша підозра, вони б накопали. Бо за цим новим менш корупційним контрактом олігархи понесли явні втрати. Суд на Юлією Тимошенко це було суто олігархічне замовлення.
    На Юлію Тимошенко повісили "невигідність для держави умов контракту". Але єдиною умовою невигідності умов цього контракт на фундаментальному рівні є недолуга Конституція, олігархічне влаштування бізнесу та державна корупція. Того ж, хто вперше почав все це руйнувати, назвали "мамою корупції". Це такі аберації мстивої політики, яка не знає жалю, не хоче знати правди, несправедлива і безперспективна.
    Юлію Тимошенко багато в чому можна звинувачувати. І в переоцінці ідеалів справедливості. І в нехтуванні інтересами середнього класу на посту Прем'єр-міністра, в чому її тоді звинувачували. І в бажанні домовлятися кулуарно з різними суб'єктами української політики. І в позірній публічності для потреб громади, яка почасти зазнає звинувачення в популізмі.
    Але цей газовий контракт вперше почав ліквідацію принаймні публічної української корупції на газових схемах. Цей контракт вперше заклав умови майбутнього оскарження і ліквідації невигідних для України умов, що фактично передбачала Тимошенко, але які в логіці нинішньої політичної помсти зовсім не сприймаються ні владою, ні провладними ЗМІ, ні провладними експертами.
    Нинішня безпрецедентна брудна кампанія проти опозиції загалом, проти ВО "Батьківщина" зокрема, проти персонально Юлії Тимошенко це свідчення того, що фундаментальні умови газового контракту 2009 року нікуди не поділися. І раз так, то все може повернутися, але вже в інших схемах.
    Глибинні причини, що лежать в основі цього контракту, не зліквідовані. Україна просто через міжнародний суд обмежила несправедливі умови контракту. Але Україна досі не зліквідувала причини, що породили ці несправедливі умови. Тому навіть кінцеве рішення Стокгольмського арбітражу не буде перемогою для України.
    Саме тому, щоб відвернути українську громаду від дійсних причин газових угод з Росією, їй нав'язують відповідальність Юлії Тимошенко.
    Отже Юля в усьому винувата, і не шукайте інших причин. А в ідеалі давайте третій раз її посадимо в тюрму.
    Але "в усьому Юля винувата" – це не просто проста правда. Це така спрощена правда, яка зовсім не правда.
    Чи складна правда зовсім не потрібна українській громаді?
    6 Jun
    Сергей Дацюк
    Правда складна.
    І як нам бути зі складною правдою?
    Чи справді українська громада бажає знати спрощену правду?
    Адже спрощена правда ображає і того, хто її пропонує, і того, хто в неї вірить. Спрощена правда творить дурість і безпросвітність, вона відбирає у нас перспективу, віддаляє нас від мудрості, і нищить справедливість.
    Чи складна правда зовсім не потрібна українській громаді?
    6 Jun
    Обговорення:
    • правда потрібна і про популістів, і про газ
      6 Jun
      Максим Асгард Так потрібна, бо старі еліти популістів-клікуш рвуться до влади, малюючи через проплачені соціологічні служби собі рейтинги. А ще більше нам потрібна правда про український газ який населенню продається по мутним корупційним схемах, а російський газ продається через рахунки швейцарських прокладок із завищеною ціною.
    • могла б подати у відставку
      6 Jun
      Ломоносов Евгений Ломоносов Евгений  Але , якщо вона то все ще тоді усвідомлювала і відчувала той п'ятирівневий тиск , невже не змогла прийняти єдиновірне рішення і просто подати у відставку щоб відтягнути підписання , або щось переграти ??? Могла , так вчинив би державник. Як не зробила такого , то тепер залишаються лишень інсинуації на тему "правди яка ніколи нікому не треба" ! У політика завше є вибір і вона його чомусь побачила таким . На тім і все :)
    • чи будете Ви голосувати за Тимошенко?
      6 Jun
      Кирило Латишев Пане Сергій, на виборах Ви будете голосувати за Тимошенко?
    • нам потрібна істина
      6 Jun
      Любомир Шкорута істина нам потрібна, бо ''правда'' у кожного своя...
    • Порошенко - это трясина, из которой нет выхода, а Тимошенко - водоворот
      6 Jun
      Оксана Петренко Порошенко - это трясина, из которой нет выхода, а Тимошенко - водоворот, сила, которая может затянуть на дно или вытолкнуть на поверхность. Такая сегодняшняя украинская реальность.
    • Тимошенко пыталась переиграть всех, а выиграл Путин
      6 Jun
      Сергей Шарай Когда прочитал, что Ющенко подставил Тимошенко под подписание невыгодного контракта 2009, сразу захотелось напомнить автору его же фразу выше, что газ - бизнес президентов.Кто уполномочил Юлю нестись в Москву? Тимошенко, как всегда, пыталась переиграть всех, и мазурика Ющенко, и всю украинскую элиту и Европу. Её "игрой" прекрасно воспользовался Путин, а проиграла Украина, переплатив в период с 2010-2013 года 20 млрд долларов. Ещё един момент-С 2010 г. "Газпром" стал буквально выкручивать руки "Нафтогазу" и Украине.
      К осени 2013-го отношения были настолько накалены, что Еврокомиссии пришлось выступить посредником при подписании между двумя компаниями так называемого зимнего пакета, призванного обезопасить прежде всего ЕС от очередного отключения подачи газа "Газпромом" зимой 2013–2014 гг. Однако в "зимнем пакете" договоренностей формулировки были не однозначными, что впоследствии побудило "Газпром" обратиться в Стокгольмский арбитраж с требованием к "Нафтогазу" доплатить за поставленный газ 2,2 млрд долл. При этом "Газпром" ссылался на то, что никакой "зимний пакет" не отменял условий контракта купли-продажи газа с "Нафтогазом".
    • Газпром сам обратился в 2014 в Стокгольмский арбитраж
      6 Jun
      Сергей Шарай Ещё раз обращаю внимание автора на факт, Газпром сам обратился в 2014 в Стокгольмский арбитраж, но не по самому договору, а по дополнениям в "зимнем пакете" договоренностей, заключенных под давлением Еврокомиссии. И тогда совсем по иному воспринимается фраза автора-"Його (договор) можна було б в будь-який момент заперечити в суді чи взагалі розірвати." Ищите женщину!
    • передвиборча кампанiя розпочалася
      6 Jun
      Анатолій Півненко Молодець, Сергiй Дацюк! Своечасна реакцiя! Дивився сьогоднi по ТК погоджувальну раду перед засiданням ВРУ - тошнило вiд порохоботiв та олега з вилами ляшка, якi паплюжили ЮВТ - передвиборча кампанiя розпочалася...
Статті про долю Української держави
17 Oct
  1. Доля Української держави
    14 Jan
    ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
    Сергій Дацюк, философ
    24 июн 2014 года
    Проблемність сучасної держави
    14 Jan
    Існує доволі багато теорій держави. На основі ретроспективи виникнення розуміння держави можна сказати, що базовим є «суспільна угода» (Руссо), з якої виникає «громадянське суспільство» (Гббс, Локк, Гегель), а вже потім з нього виникає держава. В сучасному розумінні «суспільна угода» постійно видозмінюється в громадянському суспільстві, яке виступає як фільтр вимог та обмежень для політичної системи (Давид Істон). Держава є гарантом публічного інтересу, дотримання політичної, соціальної, економічної та культурної рівноваги в суспільстві.
    В класичному розумінні, держава це владно-політична організація як сукупність політичних інститутів, яка здійснює підтримку суспільної угоди суспільства (але не зміну чи оновлення цієї угоди), правовий порядок на певній території (але не справедливість в розумінні всього суспільства), суверенітет (структурну спроможність до самовизначення та опору зовнішнім тискам і впливам), інтегритет (внутрішню територіальну та соціально-структурну цілісність суспільства). В різних теоріях важливість та системотворчий характер цих аспектів різний.
    Оновлення суспільної угоди відбувається в громадянському суспільстві. Держава завжди опирається такому оновленню, бо воно зачіпає інтереси впливових соціальних груп та окремих осіб. Тобто оновлення суспільної угоди дуже часто відбувається шляхом соціальних революцій.
    В нинішній ситуації ми маємо в Україні:
    • зруйнований інтегритет — шляхом розділення країни на соціально-культурні страти та регіони;
    • значно послаблений суверенітет — як сучасним процесом переходу до його розподіленого характеру, так і процесом компрадорського самообмеження його частиною політичних та бізнесових еліт на користь Росії;
    • втрачений злодійкуватими елітами правовий порядок і зруйновану суспільну угоду.
    Водночас, всі ці процеси, але значно повільніше і не так радикально, відбуваються зараз по всьому світу. Україна просто довела процеси руйнування держави до радикального кінця, обігнавши час.
    Відновити інегритет та суверенітет можна лише в новій суспільній угоді. Але відновити суспільну угоду можливо лише на рівні соціального мислення та нових мотивацій суспільства, що втілюються у нову конституцію та нові закони. Відновити правовий порядок на території українського суспільства можна лише створивши нові державні інститути.
    Водночас, держава це не тільки формальні аспекти — інститути, згода та цілісність суспільства, порядок, суверенітет та інтегритет — це також і змістовні аспекти — сфери, якими опікується держава.
    З початку ХХ століття, коли економіка починає вирішальним чином залежати від міжнародного поділу праці та світового ринку, держави починають опікуватися розвитком економіки в масштабах міждержавної конкуренції. З другої половини ХХ століття під тиском прикладів соціалістичних країн виникають моделі соціальних держав, які перерозподіляють матеріальні блага за принципом соціальної справедливості, згладжуючи соціальні розбіжності. Також з другої половини ХХ століття держави все частіше почали окремо розробляти та впроваджувати культурну політику як таку і мультикультуралізм як політику збереження культурної різноманітності в державі.
    На початок XXI століття в світі відбулися серйозні зміни. Економіка все більше ставала глобальною, причому держави як глобальні гравці на економічному ринку почали поступатися місцем глобальним транснаціональним корпораціям. Корпорації все частіше перебирали на себе прибуткові сфери суспільного виробництва, все частіше лишаючи державам лише соціальні видатки. І чим більше багатіли крупні корпорації, тим ліпше вони знаходили спосіб ховати податки, і тим більше держави перекладали соціальні видатки на середній клас.
    В культурному плані на початку XXI століття теж відбувся перекіс в державах. Мультикультуралізм урівняв в правах культури, спрямовані на розвиток та прогрес, з культурами, що спрямовані на архаїзацію та стагнацію. Мультикультуралізм урівняв політичні права фундаменталістських релігій та права релігій, здатних до постійної модернізації. В цьому сенсі мультикультуралізм призвів до поширення нерозвинутих культур по світу, значно пригнітивши культури розвинені.
    Нерозвинені культури, що отримали право голосу в публічному просторі ЗМІ, починали використовувати їх для пропаганди власних норм. Це зрештою призвело до масових міграцій з нерозвинених держав в розвинені та до тероризму. Міграції суттєво змінили культурно-етнічний склад розвинених держав. В свою чергу, це призвело до культурного протекціонізму та ксенофобії в розвинених культурах.
    Всі ці процеси торкнулися і України. Але найбільше нас спіткали саме зміни в економічній системі держави, які пов’язані з переходом від колективістського способу виробництва, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва, до індивідуалізованого способу виробництва, заснованого на приватній власності.
    Як руйнувалась нинішня українська держава
    14 Jan
    Витоки кризи сьогоднішньої української держави потрібно шукати в СРСР. В структурному плані СРСР являв собою сукупність великих політико-економічних кластерів, які були більш-менш рівномірно розподілені територіально та пов’язані з професіонально-соціальною структурою національних республік — так було зручніше управляти. Коли відбувався перехід від СРСР до незалежної України, і економіка фактично була зруйнована, здавалось дуже логічним, що відродити функціонування економіки можливо лише через поновлення функціонування таких кластерів. Відповідно ці кластери як ФПГ (фінансово-промислові групи) держава по суті дарувала окремим вузьким колам бізнесменів для відродження їх функціонування на основі вже приватних мотивацій. Тому, коли сьогодні багато хто говорить, що ми маємо радянську економіку, то це назагал дуже правдиво. Політико-економічні кластери тепер, хоча і видозмінені, очолюють олігархи.
    Саме олігархи стали тими, хто фактично зруйнував українську державу. Це сталось тому, що держава може витримати більш-менш безболісно корупцію малого та середнього бізнесу, але держава не може витримати олігархічну корупцію. Тобто, поки купуються окремі чиновники, їх ще можна відслідкувати і покарати. Коли починають купуватися фракції Парламенту, цілі міністерства і суди — причому оптом, — цього держава витримати не може, бо зникає її системоутворююча суть.
    Природа олігархічного бізнесу, заснованого на радянських політико-економічних кластерах, полягала в тому, щоб заблокувати зміну економічної структури країни. Спочатку створюється системна корупція задля підтримки такого олігархічного бізнесу, а потім такий бізнес перетворюється на олігополію — стійкий зв’язок олігархічних кластерів з корумпованою структурою держави. Олігополія не дозволяє робити ніяких економічних реформ, бо реформи неодмінно привели б до руйнування кластерів, а це суперечить мотиваціям отримання надприбутків олігархами. Отже ми були приречені жити в радянсько-олігархічній системі, допоки вона на політичному рівні не зіткнеться з політично організованим малим та середнім бізнесом. Ніхто не хотів вірити, що олігополії досягнуть рівня протодержавних утворень, які через війни претендуватимуть на відокремлення від держави.
    Держава в Україні програла історично. Фактично впродовж останніх 15 років держава була дійною коровою — її доїли продажні чиновники і використовував крупний олігархічний бізнес. Держава не ставила на меті жодного публічного інтересу і взагалі не опікувалася перспективою країни. У держави була відсутня яка-небудь, хоча б позірна, стратегія у політичній, соціальній, економічній чи культурній сферах. Держава не просто не створювала інтегритет країни, а явно і безпосередньо його руйнувала.
    Коли в 2010 році до політичної влади в Україні прийшов прямий ставленик олігархів, він захотів сам стати олігархом і заходився будувати свою олігополію. Різниця була в тому, що попередні олігополії були збудовані зсередини економічних кластерів (знизу), а ставленик олігархів почав будувати політичну олігополію за рахунок держави, яка була у його власності (зверху). «Сім’я», як називалась олігополія президента України 2010-2014 років, стала олігархічним кластером, збудованим чисто політико-адміністративним чином, через державне рейдерство чужих середніх бізнесів і частин крупних бізнесів. Держава була перетворена на механізм побудови нової політико-адміністративної олігополії та обмеження можливостей розвитку існуючих олігополій. Цей штучний політичний кластер стикнувся не тільки з середнім бізнесом, але і з наявними економічними кластерами існуючих олігархів. В такому олігархічному конфлікті були зруйновані Парламент, Уряд, міліція, СБУ, суди, армія, державний кордон.
    Мало того, існує серйозна підозра, що «кришувала» такий політичний проект олігархічного окостеніння української держави інша держава — Росія. Цьому є дуже багато підтверджень впродовж 2010-2014 років —
    • широка присутність російських агентів на державних керівних посадах, зокрема в Уряді, СБУ, правовій системі;
    • продаж боєздатної військової техніки та організаційне руйнування армії;
    • руйнування міліції та психологічна антиукраїнська обробка спеціальних її загонів;
    • інформаційна українофобська війна через російські телеканали, що підтримувалась тодішньою українською владою шляхом надання можливостей безальтернативної присутності такої російської пропаганди в Криму, на Сході та Півдні України;
    • безпосередня робота російської еліти з українською елітою щодо втягування її в орбіту російського впливу.
    Відтак руйнування української держави мало двох вигодоотримувачів — наближених до української влади українських олігархів та російську владу.
    Звичайно українська громада не могла все це спостерігати спокійно. Особливо дратувала багатьох тупість української влади, яка була описана як «сіра піраміда», коли інтелект відсторонювався від будь-яких значущих владних посад і від впливу на політичні процеси в країні. Також нестерпною стала безпрецедентна системна корупція, коли держава повністю втратила свою суть. Всі інститути держави до 2013 року були фактично зруйновані.
    Під час громадянського протесту 2013-2014 років роль безліч інститутів держави змогло взяти на себе громадянське суспільство — як от охорона громадського порядку чи громадянський контроль над міськими інфраструктурами. Водночас безліч речей громадянське суспільство, навіть дуже добре організоване, не може на себе взяти. Для цього потрібні професіонали, організовані в корпорації, або ж принципово інша держава та принципово нова муніципальна влада.
    В процесі громадянського протесту, українська квазідержава продемонструвала три обставини:
    1. державні структури є антинародними за своєю суттю і готові вбивати своїх громадян (події січня-лютого 2014 року);
    2. державні структури є гірше організованими, ніж корпорації і ніж навіть самоорганізовані протестні громади (події 2013-2014 років);
    3. держава неспроможна самостійно відроджуватися, якщо нема волі самоорганізованої громади (події в Криму та на Сході України починаючи з 2-го березня 2014 року).
    Фактично до 2014-го року традиційна держава в Україні закінчилася. Якісь позірні її організаційні форми, як от Конституція, Парламент, Президент, Кабмін будуть ще продовжувати існувати за інерцією, але їх вплив на ситуацію в країні буде постійно зменшуватися. Чим далі буде продовжуватися процес приватизації держави олігархами, з одного боку, та монополізація державою надання інфраструктурних послуг, з іншого боку, тим більшого руйнування зазнає українська держава.
    Багато функцій держава в принципі не може виконувати якісно. Держава в принципі не може бути ефективним бізнесменом, навіть коли це державна монополія. Держава в принципі не може брати на себе інтелектуальні функції. Держава в принципі не може брати на себе монополізацію розвитку інфраструктури. Навіть публічний інтерес держава може переслідувати лише під тиском та контролем громадськості.
    Держава-фантом
    14 Jan
    Давайте коротко поглянемо на зруйновані сьогодні інститути української держави — НБУ, силові органи, армію, державне управління, державний кордон. Замість них залишились лише фантоми. І сама держава стала фантомом.
    НБУ сьогодні — фантом. Якщо з нього можна вкрасти гроші, як це зробив Янукович і його поплічники, то це значить, що це не державний банк. Якщо ми не можемо підтримувати стабільність гривні без постійного зростання зовнішнього боргу, то це значить, що внутрішньої державної фінансової безпеки в нас нема, а є лише зовнішня фінансова безпека. Держава не може більше ефективно опікуватися ні НБУ, ні безпосередньо Золотовалютним Резервом. Держава повсякчас використовує ці структури під поточні завдання, постійно руйнуючи фінансову безпеку країни. Можливо НБУ потрібно приватизувати, виділивши з нього Золотовалютний Резерв як окрему можливо теж приватну корпорацію і заключивши з ними державні угоди про виконання чіткого набору публічних функцій.
    Міліція сьогодні — фантом. Міліції, яка обстоює інтереси громадян, а не корпоративні інтереси чи інтереси бандитів, у нас нема. І мова йде не про Схід України, де міліція як державний орган не просто не діє, а взагалі виступає як приватна структура на боці сепаратистів. Міліція в Центральній і Західній Україні залишилася лише тому, що тут за нею більший громадський контроль. Коли революційні процеси підуть на спад, міліція знову візьметься за старе. Очевидно міліція має бути поставлена під безпосередній контроль громадськості, а її очільники мають стати виборними для кожної місцевої громади.
    СБУ сьогодні — фантом. До Януковича СБУ відносно добре уміла створювати страшилки для державних чиновників, а основа її робота полягала в кришуванні інфраструктурних і маргінальних бізнесів та нагляд за опозиційними політиками. За Януковича СБУ, з одного боку, стала основою рейдерських процесів, а, з іншого боку, стала розмиватися іноземними агентами до такого стану, що було вже не зрозуміло, на безпеку якої країни вона працює. СБУ має бути створена наново, з новими цілями і з новими традиціями.
    Армія сьогодні — фантом. Давайте поглянемо на спроби державної армії вирішити проблему сепаратизму на Сході України. Якщо подивитися уважно на ситуацію впродовж останніх місяців, то можна зробити висновок — або йде потужний саботаж від державного управління армією, або ж у нас просто в принципі нема військових фахівців. Мова йде про те, що держава в принципі не здатна вести мережецентричні війни.
    Якщо так, то ми мусимо визнати — нам потрібна інша армія, щоб вести сучасну війну. Очевидно, що сучасну війну найбільш ефективно можуть вести приватні військові угруповання.
    Стратегічна державна позиція могла би полягати у наступному — ліцензування приватних армій і координація їх дій. Тобто ліцензовані приватні армії вважаються легальними і працюють на державу, а неліцензовані приватні армії є незаконними збройними формуваннями і підлягають знищенню. Отже у держави з’являється важлива функція — управління приватними арміями під час війни і тримання їх під контролем в мирний час. Це принципово інший підхід, ніж державна армія на контрактних засадах, тому що в такому разі контракт укладається не з окремими військовими, а з приватними військовими компаніями.
    Ми, хто стояв на Майдані, хоча б задумувалися про те, що приватні армії Коломойського, Ляшко, Тимошенко і т.д. досі є незаконними збройними формуваннями? Ми їх не легалізуємо, але легітимізуємо, тому що вони нібито за Майдан? А вони за Майдан? Чи вони поки що демонструють, що вони за Майдан? А чи за Майдан вони будуть завтра? А які у нас як українських громадян є гарантії? Ці армії не ліцензовані так само, як приватні армії Гіркіна і компанії.
    Ми справді вважаємо, що проукраїнський регіональний сепаратизм Коломойського чимось кращий, ніж мерехтлива — то проросійська, то проукраїнська — позиція Ахметова? Чим краще? Чому ми думаємо, що приватні інтереси Коломойського, кон’юнктурно позиціоновані як проукраїнські, є стратегічно державними? Коломойський зараз видав українській державі великий кредит. Але як талановитий бізнесмен він захоче цей кредит повернути від української держави. Ми впевнені, що повернення цього кредиту буде публічним?
    Державне управління сьогодні — фантом. Вже в ті часи, коли ми позичати гроші за кордоном і змушені були приймати рішення під диктовку МВФ, наявність державного управління була сумнівною. В ситуації, коли ми все більше і більше будемо інтегруватися з ЄС, державне управління полягатиме лише в координації виконання рішень наддержавних структур. Тобто не буде державного управління, буде державна координація. Щоб відстояти наявність державного управління в країні, нам потрібні будуть органи перш за все стратегування і стратегічного управління. З ЄС неможливо буде працювати в управлінському режимі, лише в режимі стратегування, яке оперуватиме інфраструктурними, технологічними і корпоративними процесами.
    Державний кордон сьогодні — фантом. Взагалі державний кордон в незалежній Україні мав лише квазі-економічні функції — організація поборів з імпортно-експортного бізнесу і кришування контрабанди. Коли почалася війна з Росією, державний кордон виявися в принципі не те, що не пристосованим до нової ситуації, а неіснуючим. Безпорадність держави в подоланні прозорості україно-російського кордону найбільш очевидно демонструє її безсилість. Жодні міждержавні рішення не зможуть змінити цю ситуацію. І не тому, що Росія і Україна не хочуть мати кордон, а просто тому, що українським та російським корпораціям і корпоративним арміям державний кордон невигідний. Державний кордон має бути поставлено під контроль громадськості, бо ні державі, ні існуючим корпораціям державний кордон довіряти не можна. Навряд чи державний кордон можна довіряти приватним арміям.
    Від фантомної до конструктивної держави
    14 Jan
    Чи можна взагалі відродити українську державу, і хто саме може це зробити? На моє глибоке переконання, для відродження держави вже неможливо просто поновити функціональність архаїчних її форм, бо вони не працюватимуть в нових умовах. Отже необхідна не реформа держави, а побудова принципово нової держави на інституційному рівні. Це питання наявності стратегії державотворення та процесу перспективного та оперативного стратегування.
    Для створення держави нового типу всередині країни на інституційному рівні повинна з’явитися стратегічна позиція, яка може протистояти стратегіям Росії, Європи та США, незалежно від наших геополітичних орієнтацій. В сучасному складному світі держава це те, що може мати незалежну (суверенну) стратегію, які би інститути чи організації під цим не розумілися. Маємо незалежну стратегію, значить маємо державу. Не можемо мати незалежну стратегію, хоч і маємо всі державні атрибути, не маємо держави.
    Найпроблемніше в цій ситуації, що тут не можна апелювати до Майдану, бо створювати систему стратегування можуть лише інтелектуали — спокійно, вдумливо і вагомо. Щодо створення нової держави нам потрібен не олігархічний консенсус, а елітний консенсус. Цей елітний консенсус якраз повинен виходити з обмеження олігополій в державі, виступати за розукрупнення існуючих олігополій. Нова держава — це нова економіка, нова політика, нова соціальна структура і нова культура. Простіше і дешевше все одно не вийде.
    Давайте подивимося на ті шляхи, якими могла би піти держава в цей нелегкий для України час.
    Якщо дивитися на перспективу, то нічого фатального з нашою державою не сталося. Якщо мати революційну стратегію, можна створити нову державу, і цим обігнати інші країни в справі роздержавлення і демонополізації сфери інфраструктурних послуг. Це означає в когнітивному плані створення конструктивної держави. Тобто держава повинна являти собою великий конструктор модульного типу, коли з різних корпоративних та індивідуальних функцій збирається публічна сфера надання інфраструктурних послуг. Причому така держава точно матиме не територіальний, а топологічний вимір — це конструктивна мережева держава.
    Тобто якщо якийсь умовно топологічно-мережевий фрагмент світу діє всередині певної стратегії впродовж певного тривалого часу так, що ми можемо лише постфактум (ретроспективно) зафіксувати нову породжувану нею реальність чи набір реальностей, що протистоять іншій чи іншим реальностям, то ми маємо справу з конструктивною державою, що діє стратегічно. Сучасна держава це не апарат службовців, а фіксована у стратегії конструкція зв’язків, функцій та процесів і т.д., що реалізуються найманими за державними контрактами корпораціями та індивідуалами. Стратегія — це не тільки принцип довгострокової та масштабної дії держави як суб’єкта, але водночас і конструктор самої держави.
    Давайте, наприклад, подивимося на проблему державної контрпропаганди в ситуації інформаційної війни державно-авторитарних ЗМІ Росії. РНБОУ так і не зміг здійснити ефективний інформаційний спротив (контрпропаганду). Навіть за наявності розуміння у відповідних підрозділах цієї структури для цього необхідні інші способи організації інформаційної реальності, ніж це дозволяє зробити архаїчна і зруйнована держава. Інакше кажучи, як можна в демократичному суспільстві вести контрпропаганду проти ворожої пропаганди? Ми ж не можемо підпорядкувати приватні ЗМІ завданням державної контропропаганди, а державні ЗМІ не є ефективними в демократичному суспільстві.
    Водночас деякі корпорації можуть виконувати таку роботу. От існує у нас група http://sprotyv.info/ru «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука. Вона має чітку організацію і чіткий інформаційний продукт. Зрештою саме ця група по факту робить те, що мала би робити інформаційна служба РНБОУ. Тобто ця приватна структура являє собою корпоративний кластер, який би могла задіяти держава на умовах аутсорсингу. Але для цього знову ж таки потрібна ліцензія, контракт з державою і координація дій. Але найголовніше — в Конституції має бути передбачено аутсорсинг як принцип функціонального конструювання держави і стратегування як принцип процесного і зв’язного конструювання держави.
    Інший приклад — децентралізація, про яку зараз так багато говорять. На відміну від федералізму, який просто є дворівневою централізацією, децентралізація породжує мережеву структуру держави, де вузлами мережі є місцеві громади. Це означає децентралізацію політичної влади, держбюджету, соціальної та культурної політики. Це набагато більш складна структура держави, ніж федеральна. Децентралізована держава означатиме необхідність позиції, де всі ці децентралізовані локуси будуть збиратися у єдине ціле. Такою позицією може бути лише процес державного стратегування, який генеруватиме стратегії спільних дій як приватних корпорацій, так і усамостійнених місцевих громад. Водночас децентралізація буде можлива лише тоді, коли буде проведена послідовна деолігархізація країни. Інакше, місцеві громади попадуть у залежність від олігархів.
    Чи візьмемо, наприклад, той же Національний Інститут Стратегічних Досліджень. Навіщо нам витрачати гроші на абсолютно неефективного монстра, якщо конкурентний підхід до закупівлі послуг стратегування на комерційному ринку міг би частково вирішити проблему? Якщо ж необхідні якісь оперативні структури стратегічної безпеки, то їх можна знову ж таки знайти на комерційному ринку як корпоративні функціональні модулі (аналіз, дослідження, планування і т.д.) Як показує досвід стратегічних корпорацій Ренд чи Стратфор, це можливо в США. А якщо це можливо в інших країнах, то чому це може бути неможливо у нас?
    Приватні армії теж можуть бути інтегровані в державну армію на умовах аутсорсингу, щоб після закінчення війни вони не були переключені на цілі приватного рейдерства. Єдине, що мені залишається незрозумілим, чому бізнесмени, створюючи приватні армії, не підтримують, наприклад, «контрпропагандистський батальйон» чи «кібер-батальйон». Не тільки озброєні вогнепальною зброєю війська воюють в сучасних війнах. В цій війні воюють також журналісти, публіцисти, інтелектуали і навіть філософи. В цій війні воюють також хакери і блогери. Одна «контрпропагандистська сотня» коштує в десять разів дешевше, а її ефективність в десять разів вища, ніж ефективність приватних армій. Справжня інформаційна війна це концептуальна війна, що включає в себе кібер-війну засобами в тому числі соціальних мереж.
    Тобто мова йде про корпоративну кластеризацію держави. Мова йде про створення корпоративних модулів в інфраструктурних сферах (безпека, управління, транспорт, телекомунікація, інформація, охорона здоров’я, освіта, технологія і навіть наука), які могли би бути залучені державою на умовах аутсорсингу в структуру держави як таку. Держава втрачає монополію на інфраструктури безпеки і забезпечення базових життєвих функцій. Держава має сутнісно використовувати конкуренцію корпорацій, що надають функціонально-інфраструктурні послуги. Залучення корпорацій відбувається всередині публічного виконання держбюджету і шляхом публічного процесу проведення тендеру на закупівлю таких корпоративно-індивідуальних послуг.
    Тільки не потрібно говорити про державну таємницю. Всі, хто говорить сьогодні про державну таємницю, це корупціонери і злочинці. Єдина державна таємниця, яка існує в сучасному світі, це таємниця від своїх громадян, яку при цьому знають зацікавлені спецслужби інших країн. Державна таємниця це не що інше, ніж таємниця про дерибан держбюджету та державні преференції приватним компаніям. Жодного разу, коли я отримував можливість ознайомитись з державною таємницею, в ній мова не йшла про публічний інтерес країни. Невідомо чи взагалі в якійсь країні існує державна таємниця, яка б захищала не інтереси окремих державних структур чи корпорацій, а захищала б публічний інтерес громадян.
    Корпоративний аутсорсинг держави вперше робить інфраструктурні послуги, які раніше надавала держава монопольно, приватними, публічними і конкурентними. Тільки такий шлях дозволить нам хоч якось відновити державу. Спочатку це буде навіть квазідержава, але вона принаймні буде.
    І все це можливо лише тоді, коли ми дивимось на державу стратегічно, коли розглядаємо всі структурні і функціональні її традиції з точки зору інновацій, нерутинно, перспективно.
    Якщо ж ми не готові до продовження революції щодо держави, тоді давайте забудемо про державу Україна. Давайте тоді готуватися до громадянської олігархічної війни на нашій території — до довгої і кровопролитної війни, в якій держави вже не буде, а будуть лише олігархізовані фрагменти території країни. Бо це неодмінно буде наслідком нашої нерішучості у державотворчому процесі.
    Читать целиком: http://www.dialogs.org.ua/ru/cross/page33753.html
  2. Нариси Української ідентичності (5)
    14 Jan
    Сергій Дацюк
    ГЕНЕРАЛІЗАЦІЯ (частина 1)
    14 Jan
    Українська колективна ідентичність не просто переживає процес глибокої кризи. В цій кризі вона оновлюється і формується наново. Питання "хто такі українці і чого вони прагнуть" має бути знову поставлене і наново переосмислене.
    Підходи до формування колективної ідентичності українців
    В роботі "Проблемы идентичности России" була запропонована структурна теорія колективної ідентичності, де виділені процесно породжувані структури будь-якої колективної ідентичності – генералізація (хто ми є), хронотопія (який наш концептуальний часопростір), сакралізація (у який спосіб ми виходимо за межі буденності), сенсуалізація (які наші смисли), проспектуалізація (які наші перспективи) та сек'юритизація (як і від кого ми маємо захищатися), а також принципи породження цих структур і помилки в ході цього процесу.
    Конструювання змісту колективної ідентичності розуміється в цій структурній теорії не як віднесення до тієї чи іншої групи (як вибір наявної колективної ідентичності, наприклад, нації), а як створення змісту колективної ідентичності, яка лише потім знаходить своє оформлення в суспільстві, тобто ніби формує (вербує) собі соціальну групу.
    Сучасні автономні колективні ідентичності конструюються всередині дискурсивних практик авторизованою інтелектуальною дією, яка отримує конвенціональну підтримку інших інтелектуалів, що інтерпретують і просувають їх потім політикам та обивателям.
    Сферою виробництва нових ідентичностей є громадянська ідентичність – простір з націленістю на узагальнення, де цілісністю такого узагальнення взагалі не є держава, але так чи інакше структурована влада. Останні тенденції світоустрою показують, що структурою цієї влади можуть бути спільноти, в тому числі і мережеві.
    Ця структурна теорія сформована на благодатному (для теорії) матеріалі російської ідентичності як однієї з найбільш проблемних у сучасному світі. При цьому менш проблемною, ніж російська, є європейська ідентичність. А українська ідентичність за рівнем своєї проблемності знаходиться якраз між російською та європейською.
    Проблемність європейської ідентичності полягає у небажанні європейських інтелектуалів випрацьовувати колективну ідентичність у всьому спектрі запропонованої теоретично структури. Це унаочнює: зацикленість європейських інтелектуалів щодо колективної ідентичності на традиційних для Європи сенсуалізації і проспектуалізації, формальність генералізації, хронотопії та сакралізації структури колективної ідентичності Європи та ігнорування розробки її сенсуалізації, проспектуалізації та сек'юритизації.
    Проблемність української ідентичності корениться значною мірою у її пов'язаності з російською ідентичністю – історією, близькими політичними, економічними, соціальними та культурними зв'язками.
    Почнемо ми з генералізації як засадничої структури всякої колективної ідентичності – "хто такі ми", "хто такі українці".
    Українська ідентичність: крах націоналізму в структурі генералізації
    Кожне покоління українців має відповідати на питання "хто такі українці та чого вони прагнуть". І не тільки в такому урізаному вигляді. Сучасні уявлення про колективну ідентичність, як це і показано в структурній теорії, формулюють цілий ряд зобов'язань щодо формування нашої ідентичності. Ці зобов'язання покладає на нас та обставина, що ми все ще зберігаємося як спільнота, а отже маємо уявляти "хто ми є", "де і з чого ми постали", "що ми вважаємо святим і священним", "у чому смисл нашого існування", "чого ми прагнемо і на що сподіваємося", "як і від кого ми маємо захищатися".
    Щоб зрозуміти потужність розмаху цих запитань, давайте подивимося на відповіді, які дає на це питання український інтелектуал Ярослав Грицак ще в 2011-му році у своєму тексті виступу на відкритті Українського Вільного Університету в Одесі 16 лютого 2011 року.
    Грицак відразу відмовляється давати відповідь про те, хто такі українці, говорячи про те, що питання це дуже складне. Поставивши питання, що таке Україна, Грицак дав відповідь – нація, з якою є великі проблеми. Тут він посилається на працю Роджерса Брубейкера "Переобрамлений націоналізм" (1996, в українському перекладі: Брюбейкер Р. Переобрамлений націоналізм. Статус нації та національне питання у новій Європі. – Львів: Кальварія, 2006. – 280 с.).
    Україна належить до так званих (за Брубейкером) "націоналізаторських держав". "Це є тип нових національних держав, що виникли на уламках старих імперій і керуються у своїй політиці такими принципами: 1) існує титульна національність, що 2) має право на цю державу; 3) однак інтереси цієї національности у цій державі скривджено і/або загрожено; тому 4) потрібні спеціяльні дії, щоб подолати цю кривду чи загрозу; 5) ці дії є виправданими як торжество історичної справедливости; відповідно, 6) огранізується мобілізація "знизу", щоб тиснути на державу заради запровадження відповідних змін; як наслідок усіх попередніх пунктів, 7) держава здійснює відповідні зміни у законодавстві та проводить політику так званої позитивної дискримінації титульної національности".
    Розкритикувавши такий шлях для української держави і відкинувши націоналізм як ефективний спосіб творення колективної ідентичності, Ярослав Грицак, тим не менше, знову повертається до націоналізму та виокремлює три його типи, які можуть бути потрібними в Україні – "мобілізаційний націоналізм", "ціннісний націоналізм" та "елітарний націоналізм".
    Ефективність мобілізаційного націоналізму Грицак означує так: "Факт, що нація не конче є центральною категорією для багатьох українців, говорить про те, що вона не може правити за самодостатню мету. Вона, однак, може бути засобом чи інструментом для мобілізації заради досягнення більшої мети, відповідно до обставин: захистити свою безпеку, покращити життєві шанси, зробити цивілізаційний стрибок тощо".
    Ефективність ціннісного націоналізму Грицак означує так: "Тому наше питання "Хто такі українці і чого вони хочуть" треба розділити на дві частини – "хто такі українці" і "чого вони хочуть". І центр наших дискусій варто перенести з першої частини на другу, з ідентичностей на цінності".
    Ефективність елітарного націоналізму Грицак означує так: "Тому, якщо ми хочемо змін, нам найперше треба дбати про зміну цінностей. І тут несподівано нація як об'єкт змін повертається: вона може стати тим локомотивом, який перенесе нас з одної групи в іншу. Головною передумовою є прихід до влади змотивованої й освіченої еліти, з сильною політичною волею, що, користаючи з доступу до системи освіти й мас-медій, може вплинути на зміни цінностей, а разом із тим вивести країну на іншу траєкторію історичного розвитку".
    З моєї точки зору все це сумнівні ознаки ефективності націоналістичної генералізації в Україні.
    Мобілізаційний потенціал нації. Давайте подивимося на два мобілізаційних гасла-промовки ("речевки" рос.), які в часи громадянського протесту 2013-2014 років та в часи революції 2014 року поширилися в Україні. Їх два: "Слава нації! – Смерть ворогам!" і "Слава Україні! – Героям слава!" Який з них став фактично офіційним? Другий. А чому? Тому що підсвідомо український народ відчув його більш сильний інтеграційний потенціал, і головне, він позитивний: у нації є вороги, а у України – герої. Фіксувати увагу на героях позитивніше, ніж на смерті ворогів.
    Давайте подивимося на контрреволюційну війну Росії з Україною 2014-го року – окупацію Криму та війну на Сході України. Що ми бачимо на екранах телевізора? Ми бачимо титр "Єдина країна". Не "єдина нація", а "єдина країна". Це означає, що війна все розставила на свої місця. Титр "єдина нація" не був би адекватно сприйнятий ні на Сході України, на навіть на Півдні України, не кажучи вже про Крим, де "українська нація" взагалі не сприймається.
    Отже давайте приймемо простий постулат – апеляція до якоїсь колективної ідентичності може мобілізувати Україну лише тоді, коли вона може мобілізувати її у війні. Якщо у війні "нація" як апеляція до колективної ідентичності мобілізувати Україну не може, то і в інших менш важливих ситуаціях нам на цю мобілізацію сподіватися не варто.
    Мобілізують будь-яку спільноту тільки універсальні мотивації. Нації ж займаються захистом культури та мови і не є універсальними. Лише цивілізації постають з універсальних систем мотивацій (релігійних, наукових чи постмодерністських-постнаукових). Коли Україна в цивілізаційному плані досі була розколота (різні системи мотивацій в Центрально-Західній та Південно-Східній), нація в жодному разі не може нічого мобілізувати.
    Ціннісний потенціал "нації". Чому ми взагалі вважаємо, що цінності України це є цінності нації? Тому що так було раніше? А далі так буде? Особливо в час, коли за твердженням З.Баумана відбувся розпад несвятої трійці – держави, території та нації. Ми не знаємо навіть, що таке постмодерна нація. А що вже говорити про післяпостмодерну націю?
    Як відбувається породження цінностей всередині "націоналізаторської держави" в тому процесі, який описує Брубейкер? Спочатку національно свідома еліта заохочує всіх до політичної нації. Потім, коли більшість погоджується, національно свідома еліта починає потрохи підміняти політичну націю на етнічну націю, і процес політично-національної інтеграції перетворюється на процес українізації, як це було в Україні при Ющенку. Такий процес українізації неодмінно призводить до спротиву частини країни, що розуміють цю маніпуляцію, і йде зворотній процес – деукраїнізації і русифікації, що було в Україні при Януковичі. От така ціннісна "гойдалка" і привела Україну до війни. Війна в Україні 2014-го року – результат хитрої політики українізаторів та нахабної політики русифікаторів.
    Вийти зі світової кризи, в якій Україна знаходиться разом з іншими країнами, можливо лише завдяки новим цінностям. Нові цінності в принципі не можуть бути поєднані зі старими способами генералізації колективної ідентичності. Нація – це стара, архаїчна і приречена на руйнування генералізація колективної ідентичності. В роботі "Республіка та нація" доводиться, що саме республіка може зберігати за собою ту необхідну перехідну форму генералізації, яка дозволяє нації перетворитися на щось більш сучасне.
    Говорю прямо для всіх людей з націоналістичними ілюзіями – ціннісний потенціал нації нульовий. Не можуть нові колективні ідентичності в сучасному світі осмислювати себе в старих формах, бо надто радикально міняється сучасний світ. Тим більше, коли ми говоримо про перспективні цінності, тобто цінності, спрямовані на перспективу, поняття "нація" не може бути структуруючим наші уявлення про перспективу. На місце націй в структурі цінностей постають республіки, що поступово перетворюються на фрагментовані і мережевим чином організовані громади.
    Елітарний потенціал нації. Оскільки цей потенціал нації базується на двох попередніх потенціалах, то він також є нульовим. Якщо еліта не може задіяти "націю" ні для мобілізації під наявні цінності, ні для створення нових цінностей, то навіщо взагалі еліті поняття "нації"?
    В такому випадку "нація" не може прислужитися нам щодо будь-якого загальноукраїнського інтеграційного вибору. От українська еліта разом з українським народом зробила вибір – інтеграція в Європу як наддержавну та наднаціональну структуру. І при цьому Ярослав Грицак говорить, що до влади в Україні має прийти еліта, для якої нація є об'єкт змін. І навіщо нам це? Якщо вже ми вступаємо в наддержавну и наднаціональну структуру, то мабуть саме інтеграція України в таку структуру закладає структурний спосіб (а не об'єкт) змін. Якщо в процесі європейської інтеграції до влади в країнї прийде еліта, зорієнтована на націю, то гальмування входження у наднаціональну та наддержавну структуру буде неминуче. Навіщо ж нам таке гальмування? Ми його прагнемо тільки тому, що психологічно не можемо позбавитися "нації" як улюбленої іграшки архаїчної української еліти?
    Потрібно сказати, що Ярослав Грицак значно радикальніший в питанні щодо націоналізму, ніж більшість українських дослідників. Водночас його радикальності недостатньо, щоб повністю відмовитися від застарілого уявлення про націю та здійснити перехід до конструктивістського розуміння колективних ідентичностей.
    Що виникає замість нації в конструктивістському підході? Може здатися, що на місце нації мають прийти якісь інші більш локальні культурно-мовні групи. Такий підхід той же Брубейкер в роботі "Етнічність без груп" (2004 – переклад російською 2012) вважає невірним.
    В націології примордіалізм, а в теоріях ідентичності групізм означають наступне – спочатку є суспільство (плем'я, народ, нація, локальні громади, інші соціальні групи), а потім ці групи шукають свою ідентичність. В конструктивістських уявленнях все навпаки – спочатку виникають змістовні структури ідентичності, і тільки потім вони кооптують собі соціальні групи.
    Є багато психологізованих підходів до динамічної колективної ідентичності – схематизація, сценування та культурне моделювання, однак найбільш перспективною Брубейкер вважає соціальну категоризацію (і її ключовий аспект – стереотипізацію). Я в свою чергу як більш адекватну, ніж соціальна категоризація, пропоную кооптацію (кооптаційний підхід), коли ті чи інші змістовні узагальнення вербують (кооптують) собі соціальну групу через інтелектуальну дію, ЗМІ, соціальні мережі і т.д. Саме спрощення та здешевлення процесу поширення соціальних концепцій, доктрин та вчень через ЗМІ та соціальні мережі зумовлює динамізацію в XXI столітті соціальних структур.
    Кооптація це конструктивістське бачення соціальної категоризації, яку досліджує Брубейкер через політичні проекти та повсякденні соціальні практики. Отже замість нації з'являється динамічна структура соціальних груп, які виокремлюються не стійкими культурно-мовними нормами, а більш рухливими мотиваціями і установками мислення. В домінуючих наукових дослідженнях, які розглядає Брубейкер, соціальні групи виокремлюються менш важливими і дрібними аспектами: схемами мислення, стереотипами поведінки, сценаріями соціального життя, культурними моделями.
    Онтологічний підхід Брубейкера ("від категорій до схем") мені видається недостатньо конструктивістським. Більш конструктивістський – від моделей та установок мислення до схем та категорій, причому саме в такому порядку. Брубейкер, досліджуючи соціальну дійсність, все ще лишається, хоча і неявно – лінгвоцентристом (у нього категорії випереджають схеми). Послідовний конструктивізм в тому числі долає і лінгвоцентризм – в конструктивізмі поняття походять з моделей, а не моделі з понять.
    В теоретичному сенсі надалі бачиться лише одна функція "нації" щодо колективної ідентичності – історико-генезисна. "Нація" може нам показувати, з яких старих політико-культурних структур з'являються нові фрагменти громад нового світу. В цьому сенсі "нація" може бути цікавою для вчених-дослідників історії походження тієї чи іншої детериторіалізованої і деетатизованої мережевої громади. Причому основною дисципліною такого дослідження має бути не "націологія", а "постнаціональні студії". Але в будь-якому разі "нація" не є більше формою породження нових колективних ідентичностей.
    Основною політичною формою генералізації України має стати не "нація", а "республіка". Республіка поглинає націю, бо вона в тому числі займається і мовою, і культурою, але окрім того це безліччю інших спільних для її громадян речей. Різниця між нацією і республікою в тому, що нація постійно апелює до традиції і переважання титульної етнічності, а республіка постійно ставить і переосмислює, що таке є спільна річ деякої спільноти і як її потрібно реалізовувати. Республіка динамічніша і більш зорієнтована на майбутнє, ніж нація. І в цьому сенсі ми маємо говорити про мобілізаційний, ціннісний та елітарний республіканізм.
    Що стосується запитання "чого прагнуть українці", то воно мені видається ретроспективним. В цьому питанні завжди звучить інше – "чого ще донедавна прагнули українці" або "чого українці прагнуть у своїй масі". І те, і інше звучання – несутнісні. З соціологічної точки зору українці відрізняються від росіян лише тим, що покращують своє життя значно більше, ніж росіяни. Але при цьому перфекціонізм українців значно поступається перфекціонізму німців, французів, британців чи американців.
    Соціологічний підхід до колективної ідентичності геть невірний, особливо в час світової кризи, революції та війни в Україні. Бо в такий час люди різних колективних ідентичностей прагнуть всіляких помилкових речей, просто їх помилки різні. Росія прагне імперії, фундаменталізації, архаїзації та реваншистської війни за експансію "руського мира" на євразійському просторі. Україна прагне інтеграції у Європу, свободи розвитку, інновацій, миру та спокою. Але Україна масово цього прагне це лише в революційні часи.
    Так склалося, що Україна змушена цього прагнути, щоб вижити, але вона цього прагне малоосмислено, бо вся її еліта зорієнтована на зовнішній протекціонізм (передачу безпекових і управлінських функцій наднаціональним і наддержавним утворенням) і на власне приватне збагачення на збиток публічному. Установки, які застосовуються під час кризи, революції та війни, можуть не встигнути стати установками хоча б якої-небудь частини еліти, тим більше широких мас, якщо вони не закріплені в концепціях, доктринах, деклараціях, програмах і т.д.
    В такому сенсі конструктивістськи скорегована друга частина запитання, особливо в контексті "елітарного республіканізму", має бути така – "чого мають прагнути українці?". Проблемою дослідження проспектуальності колективної ідентичності має стати – чого мають прагнути українці і чого вони з тих чи інших причин не прагнуть. Україна не хоче бачити і сприймати Світ та людство щодо себе, а мала би. Україна не хоче експансії, а має хотіти. Україна хоче інновацій слабко і мало, а має хотіти сильно і багато.
    Саме таким, акцентуйованим на проспектуалізації, має бути запитальне формулювання колективної ідентичності – "хто такі українці і чого вони мають прагнути як достойні чи гідні?". Революція гідності 2014-го року виходила з простої цінності – вона піднімала планку прагнення для еліти, яка всіляко цьому пручалася.
    ГЕНЕРАЛІЗАЦІЯ (частина 2)
    14 Jan
    Генералізація для України була завжди проектом зовнішньої інтеграції. Так Україна постійно вчиняла у своїй історії, розуміючи дві обставини: 1) вона є на перетині декількох цивілізацій; 2) без зовнішньої сек'юритизації вона не виживе як цілісна країна. Тобто Україна, як показує її історія, не була здатна до самостійної сек'юритизації своєї колективної ідентичності з огляду на наявність завжди більш сильних агресивних сусідів – Польщі, Туреччини, Росії тощо.
    Саме через відмову від власних амбіцій української еліти "бути найсильнішими серед сусідів" проект інтеграції України у інші імперські проекти переважав над бажанням будувати власний імперський проект – Україна ніколи не була і не хотіла бути імперією. За своєї історії Україна зазнала трьох чи чотирьох спроб інтеграцій – Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Росія-СРСР. Зараз ми переживаємо четверту (п'яту) спробу інтеграції України, яка нав'язує нам свою генералізацію.
    Впродовж останніх десятиліть українські інтелектуали запропонували для українців нову зовнішню генералізацію – "Європа" та "європейці". Проблеми такого підходу у тому, що 1) сама Європа не бажає визнавати таку нашу генералізацію; 2) для самої Європи власна генералізація не наповнена змістом усіх структур колективної ідентичності (зокрема Хабермас розробляв лише структуру сенсуалізації); 3) Європа в принципі не займається проблемою сек'юритизації колективної ідентичності, воліючи не тільки перекладати цю проблему на США в теоретичному сенсі, але навіть відмовляючись будь-яких активних практичних дій по захисту європейської безпеки, коли мова йде про агресію, наприклад, Росії щодо України.
    Отже межова українська генералізація сьогодні це "Європа" та "європейці". Водночас це чисто формальна генералізація. Її формальність означає, що українці досі не занурені в європейський світ, вони не синхронізуються з Європою у новинах (дивляться скоріше російські, ніж європейські новини). Це також означає, що українці не беруть участь у вирішенні теоретичних та практичних проблем Європи, хоча нібито туди прагнуть інтегруватися.
    Окрім того, українці значним чином позбавлені універсальної генералізації, що виходить за межі Європи. В цьому сенсі вирішити цю проблеми можливо лише у елітарно-конструктивістський спосіб, тобто еліта має сконструювати та просунути в Україні уявлення про майбутній Світ, де б Україна була не тільки органічною його частиною, а навіть виступала одним із цивілізаційних лідерів.
    В такому розумінні основна колективна ідентичність України піддається конструюванню. Саме зараз – у світовій кризі, у громадянських протестах та революції 2013-2014 років, у війні 2014 року Росії з Україною – актуалізуються деякі наявні та виникають нові генералізації України.
    Спробуємо поглянути на них.
    1) Інтегративна генералізація – "Європа", "європейці".
    2) Політична генералізація – не нація, а республіка; патріот республіки Україна, а не націоналіст української нації.
    3) Культурна генералізація – не українська мова та культура, а багатомовність та фрагментована (мозаїчна та калейдоскопічна) мультикультурність.
    4) Внутрішня соціальна генералізація – скоріше громада, ніж держава чи муніципія.
    5) Зовнішня генералізація – росіяни називають українців зневажливо з XVIII ст. – хохли, а в нинішній час, особливо в стані війни, – "укри" або "укропи" Росіяни вважають Україну недодержавою через те, що суспільство в Україні важить набагато більше, ніж держава. Періодично в історії зазнаючи руйнування від цивілізаційних дисбалансів порубіжних цивілізацій, Україна виробила стійкі соціальні структури суспільства, бо держава повсякчас була чужа і ворожа до суспільства. Більш детально про спротив зовнішній генералізації української ідентичності – в наступних частині роботи про сек'юритизацію.
    6) Хронотопічна генералізація – часи Русі (причому просто Русі, а не Київської Русі, як її назвали в Московщині, перебравши на себе назву Русь), русичі, руські (стародавні часи); Запорізька Січ (козацька доба), за якої в боротьбі з Річчю Посполитою постає Україна-Русь; Україна у складі Російської імперії; Радянська Україна з Кримом, який Україна отримала завдяки внутрішньому впливу на загальнорадянську політику СРСР (радянські часи); Незалежна Україна (часи незалежності) до окупації Росією Криму та Незалежна Україна з окупованим Росією Кримом. В цьому сенсі футурохронотопія (орієнтація на майбутнє) є найбільш осмисленою, цікавою і перспективною. Більш детально про час та простір української ідентичності – в частині роботи про хронотопію.
    7) Сакральна генералізація – язичництво та язичницьке; християнство та християнське; козаки ("запорізькі козаки", Запорізька Січ), козацьке; СРСР та радянське; вже меншою мірою герої війни 1941-1945 років, більшою мірою герої революції та війни 2014 року; казки, пісні та міфи. Більш детально про цінності та сакральності української ідентичності – в частині роботи про сакралізацію.
    8) Сенсуальна генералізація – традиційна: "моя хата скраю", "де два українці, там три гетьмани", "геть від Москви". Десенсуалізована генералізація – "чухраїнці" ("якось то воно буде"), "ще не вмерла Україна", "згинуть наші воріженьки, як роса на сонці". Нова сенсуалізація – мережеві громади, людство, геліосний (вже неглобальний) світ. Універсальна (умовна) генералізація – світ людства з Україною (не "Український світ", а просто "Світ"), українські космополіти. Більш детально про смисли української ідентичності – в частині роботи про сенсуалізацію.
    9) Проспектуальна генералізація – революційна Україна; бунтівна Україна; "ті хто першими вмирають за сучасну і майбутню Європу"; Україна є те, що вона є у майбутньому. Більш детально про перспективи української ідентичності – в частині роботи про проспектуалізацію.
    10) Сек'юритизована генералізація традиційна – Україна "від Сяну до Дону". Сек'юритизована генералізація часів війни Росії з Україною 2014-го року – "єдина країна", (нефедеральна унітарна країна). Більш детально про безпекові аспекти української ідентичності в частині роботи про сек'юритизацію.
    Потрібно зауважити, що генералізація це в якомусь сенсі найпростіше і формальне означення колективної ідентичності. Таке означення є здебільшого ретроспективним, тобто тільки визнаний зміст може зафіксуватися в якомусь слові чи словах. Тому найважче в генералізації це позитивно-сенсуальна та проспектуальна генералізація.
    В цьому сенсі підхід до колективної ідентичності України є вирішальним чином конструктивістським. Це означає, що він лише виростає з традиції, але не базується на ній в часи кризи, революції та війни. Традиційна архаїчна націоналістична Україна нікому в світі і самій собі не потрібна.
    Генералізація України будується на нових узагальненнях, нових освяченнях, нових хронотопах, нових смислах, нових перспективах та активній боротьбі по їх просуванню та захисту. Україна має мислити за себе, за Росію, за Європу і за цілий світ, тільки тоді вона матиме право зберегтися як країна.
    Україна є не те, чим вона є. Україна є те, чим вона має стати. Україна має стати інноваційною, експансивною та бунтівною на весь світ республікою.
    ХРОНОТОПІЯ
    14 Jan
    Хронотопія це концептуальний зв'язок простору та часу всередині деякої колективної ідентичності, що зберігається тривалий період історичного часу.
    Суть України хронотопічно може бути означена як концептуалізація часопропросторової динаміки порубіжної для Європи та Азії країни в геополітичних рамках Карпати – Чорне море – Дике Поле.
    Водночас хронотопія це неполітична концепція. Тобто до хронотопії не відноситься ні геополітика, ні хронополітика. Хронотопія є глибинним планом концептуального бачення часопростору тією чи іншою спільнотою, в даному випадку – українською громадою.
    Хронологічна частина хронотопії України (ідентифікація України в часі)
    14 Jan
    Важливий елемент хронотопічної структури – постійна періодична зміна геополітичної орієнтації жителями території України і пов'язані з цим процеси: роздроблення і шматування (належність до різних геополітичних утворень) території, а також періодично виникаючі руїни (економічні, політичні, соціальні та культурні).
    Давайте подивимось на таблицю змін геополітичної орієнтації України. Вона складена на основі підходів, випрацюваних у роботах "Перспективи українства" та "Історія проривів".
    Отже Україна має п'ять чітких періодів різних геополітичних орієнтацій, кожен з яких закінчувався руїною. В 2014-му році ми переживаємо шосту зміну геополітичної орієнтації, що супроводжується шостою руїною.
    Коли деякі представники Росії говорять про те, що Україна це недодержава, то вони мають на увазі саме цей аспект.
    Водночас неможливо уявити, яка б держава в такій геополітичній ситуації могла б проіснувати цілісною. Гідне подиву те, що Україна незалежно від тих чи інших геополітичних зсувів постійно відроджувалась.
    Причому саме цей подив і варто досліджувати. Відтак головна проблема української хронотопії полягає у наступному – через що і завдяки чому Україна відроджується після всіх своїх руїн. І от саме хронологічний зміст цієї проблеми є найбільш цікавий.
    Українська національна держава як політичний проект, виникає в історичних творах М.С.Грушевського. Більше того, саме Грушевський започатковує хронотопічну структуру України і цим самим в теоретичному сенсі породжує теоретичне уявлення про Україну як територіально-історичну колективність. Тобто колективна ідентичність України значною мірою спирається на історію Грушевського.
    Така концептуалізація української держави через її історію закріпила викривлення в українській ідентичності – Україна це її минуле. Тобто в українській хронотопії домінує ретрохронотопія. Більшовики Росії, що запропонували в свій час марксистсько-ленінську футурохронотопію, змогли домінувати над ретрохронотопією України в часи діяльності Грушевського, і отримали тим самим політичну перевагу. Відтак без української футурохронотопії, яка традиційно є слабкою в Україні, колективна ідентичність українців неспроможна існувати самостійно.
    Володимир Винниченко у своєму "Щоденнику" (Т. 1: 1911-1920. – С. 285) писав: "Читати українську історію треба з бромом, – до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалася на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування." Тобто українська історія є психотравматичною для будь-якого українця, що її читає та обмислює.
    Психотравма української історії призводить до ще одного викривлення хронотопічної структури колективної ідентичності, що відбувається уже в самій історичній пам'яті народу – виокремлення тих чи інших історичних періодів в історії України, які комфортні для народної пам'яті, тобто згадка про які не травмує психіку народу і дозволяє йому відчувати свою гідність та самоповагу. Це періоди Русі, Козацької Доби і Розстріляного Відродження. Українці дуже не люблять згадувати період між Руссю та Козацькою Добою (за винятком Галицько-Волинського князівства часів Данила Галицького), а також період після знищення Запорізької Січі. Такий підхід до своєї часопросторової (хронотопічної) ідентичності можна назвати хронологічною акцентуацією історії.
    Саме руїни прирікають цілий народ на тривалу неможливість реалізації народу в політичній організації свого хроносу і топосу. Тому руїни України це тільки руїна економічна, політична, культурна та соціальна, а руїна саме хронотопії – аберація ідентичності.
    І в такому розумінні українцям потрібно поступово позбавлятися безлічі хронологічних акцентуацій історії та домінування ретрохронотопії. Відхід України від Росії 2014 року і її переорієнтація на Європу означають необхідність не просто переписати історію, а створити новий історичний наратив, в якому історія не буде ділитися між Росією та Європою, а буде проекцією перспективи, яка не має геополітичних конотацій. Так само необхідно поставити питання про неправомірність використання топоніму "Русь" Росією і про знищення розподілу на Київську Русь та Московську Русь, про позбавлення міжнародної легітимації замовчування цілих історичних періодів української та російської історій і т.д.
    Можна обережно виказати гіпотезу, що всередині української колективної ідентичності існує суттєве зміщення – від хронотопії до сакралізації. Це можна означити як принцип компенсації хронотопії через сакралізацію. Тобто оскільки простір та час української ідентичності постійно руйнується, то базовою структурою для збереження ідентичності стає сакралізація: цінності та міфи, пісні, казки, тобто здебільшого елементи сакралізації, які живлять мову і надають її особливого статусу.
    Стратегічна еліта в нетривалі періоди розвитку рідко встигала народитися в Україні. Здебільшого українська еліта впродовж української історії нестратегічна, жадібна і злодійкувата. Водночас є винятки. Русь започаткувала стратегічні традиції України, а українська еліта на чолі з Петром Сагайдачним, Петром Могилою та Богданом Хмельницьким її продовжили. Саме під час найбільш відомої Руїни (1657-1687) українська еліта змогла створити Києво-Могилянську Академію і започаткувати стратегічне регіональне лідерство України, що трималось всередині Російської імперії аж до Полтавської битви (до трагічної поразки Івана Мазепи – 1709).
    Водночас поява Незалежної України в 1991 році не призвела до жодного стратегічного проекту, що мав би ознаки футурохронотопії. Українська еліта в ці часи аж надто захопилася ретрохронотопією. Все, на що спромоглася українська еліта, це відродити старий проект Києво-Могилянської Академії (НАУКМА). Цей проект досі не призвів до створення української філософії, до рефлексії часопростору України, до розуміння її місця в світі і бачення її перспектив. Результатом цієї епігонської дії української еліти стала нерефлексивно здійснена європейська переорієнтація України, що і призвело до війни 2014 року.
    Філософія України щодо подій, території та часу геніально виражена Остапом Вишнею в своїй новелі "Чухраїнці". Українська футурохронотопія – "якось то воно буде", українська ретрохронотопія – "я так і знав". Тобто українці не рефлексують щодо майбутнього ("якось то воно буде"), а коли негативне майбутнє раптом і зовсім несподівано станеться, то виявляється, що ми вже готові до нього інтуїтивно ("я так і знав").
    Густав Водічка у своєму відомому есеї "Україна – батьківщина замріяних янголів" говорить, що Україна "поза подіями і часом". Це означає низький рівень філософської рефлексії українців над своїм історичним буттям. Українська історія є, а української історіософії нема. Це можна розглядати як ще один важливий елемент хронотопічної структури.
    Українська нірвана, про яку пише Густав Водічка, значно ширша від індивідуальних буддійських практик, бо вона основана вочевидь на народній інтуїції значущості цієї всенародної нірвани для виживання. Українці мислять так – раз ми нічого не можемо вдіяти зі своїм унікальним геополітичним положенням, як періодично шматує Україну і прирікає її на руїну, ми можемо перебувати у неперервній прострації, яка дуже схожа на атараксію (незворушність мудреця в древньогрецькій традиції) чи медитацію ("дхяна" в буддизмі), проте не є ні тим, ні іншим.
    Екзистенційна прострація як відсутність рефлексії та медитації це теж є спосіб буття поза часом та простором, який дозволяє періодично виринати з нірвани, повертатися до часопросторових уявлень і здійснювати значимі події.
    Хронотопія України на дозволила розгорнутися історії в філософію, як це сталося, наприклад, у Німеччині чи Франції (історицизм). Не несе вона в собі також тієї агресивної територіальної експансивності, яку вона має в Росії.
    Нерефлексивність, переважання ретрохронотопії над футурохронотопією, відсутність визначеності у футурохронотопії, психотравма від історії, негативна інтуїція щодо майбутнього та екзистенційна прострація є основами хронологічного шаблону ідентифікації українця.
    Топологічна частина хронотопії (ідентифікація України в просторі)
    14 Jan
    Топологічна частина хронотопії в Україні слабко прив'язана до території, оскільки вона протягом всієї української історії змінювалась надзвичайно динамічно.
    Русь (Україна) виникає на торговому шляху "із варяг у греки". Цей шлях поєднував скандинавські країни з Візантійською імперією і відтак був зовнішньою для Русі функцією. Цей шлях був актуальним з кінця IX – початку X століть і аж до 1204 року, коли хрестоносці руйнують Константинополь. В цьому сенсі Русь (Україна) виникає як функція навколоімперського торгового шляху, і цю травму свого народження вона зберігає до сьогодні. Русь (Україна) в своїй ідентичності має торгашеський елемент виникнення. При цьому пасіонарність варягів та хазарський вплив навряд чи були системостворюючими.
    Геополітика України між Європою, Туреччиною (Візантією) та Росією (що виникає пізніше Русі), з одного боку, гарантувала існування її простору впродовж тривалого історичного періоду, а з іншого боку, породжувала катастрофічну динаміку зміни її території та імперської приналежності.
    Давайте подивимось на зміну території України, яка в Вікіпедії подана у зручній таблиці.
    Таке шматування території невластиве більше жодній європейській країні.
    В українському гімні в редакції до 2003 року є відомі слова "Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону; В ріднім краю панувати не дамо нікому". Ці слова означають три важливі речі: 1) фіксацію територіальних меж України в народному уявленні (через річки); 2) усвідомлення періодичної необхідності захищати свою територію у кривавому бої; 3) постійне намагання інших країн панувати в Україні, якому так само постійно необхідно опиратися. В такому уявленні геть відсутній будь-який імперський контекст, узагальнюючи який можна сказати: найкращий спосіб захисту території це територіальна експансія. У виборі між експансією і обороною, Україна традиційно вибирає оборону.
    Історична доля України – руйнуватись та відроджуватись в територіальному ареалі свого буття. Українці, століттями практикувались в цьому і досягли неабиякого успіху. Така топологічна стратегія може бути означена як інпансія (інпансивність), тобто готовність підпорядковуватися іншим імперіям геополітично, жертвуючи, якщо потрібно, цілісністю території, зазнаючи інших культурних впливів аж до небезпеки повної втрати колективної ідентичності.
    Топологічний зміст (частина хронотопії) української ідентичності можна означити у стійкій тезі: "Моя хата скраю (я нічого не знаю) ". Ця тези є вираженням просторової стратегії українців. "Моя хата скраю" тому, що концентровані громади зазвичай руйнуються геополітичними процесами. Долучення до концентрованої громади означає ризик для українця потрапити в руїну, де живими лишаються лише ті, у кого "хата скраю". В цій же тезі звучить розуміння небезпечності будь-якої публічності у її інституційному вигляді, тобто у вигляді держави.
    Продовження цієї тези ("я нічого не знаю") означає відмову від знання, від рефлексії. В Україні рефлексія є не тільки повсякчас болючою, але і смертельно небезпечною. Щоб зрозуміти її, сучаснику-українцю варто звернути увагу на своє відчуття щодо окупованого Росією в 2014 році Криму – територія наша, але ми нічого не можемо вдіяти, щоб відвоювати її у загарбника.
    Підхід "моя хата скраю" можна назвати – розділеною публічністю території в українській ідентичності. Широке застосування парканів в Україні є чітким проявом двох аспектів такого відношення до території – перебування на ній як публічній і водночас від'єднання парканом від інших, хто спільно проживає на території. Тобто кожен ніби на публічній території, але відокремлений від інших.
    Розділена публічність території прямо пов'язана з хронологічною акцентуацією історії, про яку говорилося раніше. Ці узагальнення означають сепарацію хронотопії або дискретну хронотопію – українцю набагато легше осягнути часткове (приватне), ніж загальне (публічне). В той час як росіянинові легше осягнути загальне (публічне), ніж часткове (приватне). При цьому німець чи француз однаково добре розуміє і те, і інше.
    Той же принцип породжує різницю між різними способами освоєння території – в Україні господарське освоєння території домінує над політичним її освоєнням. Господарське освоєння території здійснюють роди і громади, і роблять це добре, а політичне освоєння території здійснює еліта, і повсякчас робить це погано.
    Політика території України впродовж останнього століття була осмислена теоретично в концептах геополітики. Сама по собі геополітика не є топологічною складовою хронотопії. Водночас її концептуалізації на рівні часопростору можуть ставати такими складовими.
    В роботі 1919 року про Хартленд Маккіндер вводить уявлення про "стратегічний Хартленд", в територію якого були включені басейн Чорного і Балтійського морів, тобто Україна. Відтак Маккіндер сформулював стратегічний принцип тогочасної геополітики: "Хто контролює Східну Європу, той керує Хартлендом; хто контролює Хартленд, той керує Світовим островом; хто контролює Світовий острів, той керує Світом".
    Навіть в Другій світовій війні цей принцип Маккідера майже не працював, оскільки з'явилася нова геополітична вісь – США. Але архаїзація Росії на початку XXI століття, її прихильність до євразійства і цієї старої концепції Маккіндера породили ситуацію 2014 року, коли Україна стала не просто геополітичним центром світу, а головним призом світової політики. В 2014 році питання стоїть так – кому дістанеться Україна (США чи Росії), той і буде мати шанс контролювати Світ. Водночас для української ідентичності архаїзація Росією світу до геополітичних уявлень першої половини ХХ століття виступає як геополітична індукція. Інакше кажучи, українці мають індуковані (навіяні, нав'язані) геополітичні уявлення всередині хронотопії своєї ідентичності.
    Саме в такому протистоянні за всі роки часів незалежності України 1991-2014 вже вкотре за історію набуло значення явище, яке називається "торгівля еліти геополітичною орієнтацією своєї країни". В цьому хронотопічному явищі означений вище торгашеський елемент виникнення України (її родова травма) наклався на найважливіший елемент її хронотопічної структури – постійну періодичну зміну геополітичної орієнтації. Така торгівля геополітичною орієнтацією країни є найбільшою проблемою хронотопічної структури української колективної ідентичності.
    Українська еліта впродовж незалежності України (1991-2014) розкрадала народні багатства. Одна частина української еліти вивозила награбоване до Росії у вигляді поповнення російських банківських рахунків, готівкових грошей, золота та коштовностей, що перетинали україно-російський кордон. Водночас інша частина української еліти брала кредити від західних структур, заганяючи країну у боргову кабалу. Вкрадені і вивезені в Росію гроші використовувалися для оплати найманців і закупівлі зброї у сепаратистській війні на Сході Україні. А західні кредити використовувалися для забезпечення армії, яка воювала з цими сепаратистами. Тобто Україна фактично оплатила війну з обох боків – і сепаратистів і патріотів. Цей курйоз можна розглядати як плату, яку український народ має заплатити за свою нестратегічну, жадібну і злодійкувату еліту.
    Періодичний занепад та відродження України створили унікальну структуру громадянського суспільства, народ та культура якого може виживати без держави чи всередині чужої держави і фактично без еліти. В Україні суспільство важливіше за державу, тому що держава повсякчас або чужа, або своя злодійкувата і корумпована. В Україні також розум громади сильніший за розум еліти, бо та повсякчас займається лише збагаченням і захистом мови та культури.
    Відтак справжня політика в Україні відбувається не в публічному просторі інститутів держави, а в публічному просторі громади. З такої ситуації походить "Майдан" як спосіб, перш за все, хронотопічної публічної роботи громади з історією та територією, від якої відмовляється еліта – "на майдані коло церкви революція іде" (Павло Тичина). "Майдан" – явище громадянської компенсації недолугості української еліти, яка повсякчас в періоди незмінної геополітичної орієнтації не встигає оформитися та досягнути рівня колективної філософської рефлексії і в такій якості попрацювати на українську громаду. "Майдан" займається радикальним (часто кривавим) вирішенням публічною громадою тих завдань історичного порядку, які зазвичай в інших країнах здійснює еліта, причому здебільшого малопублічно і поступово.
    Майдан зазвичай є реакцією на дії української еліти, яка повсякчас не готова не тільки до зміни геополітичної орієнтації, але і до соціальних перетворень. Майдан-2004 і Майдан-2013-2014 стали наслідком болючого і неприємного викривлення в українській хронотопії, яке здійснювалося українською елітою в ході зміни геополітичної орієнтації.
    Отже інпасивність, роздільність публічної території, домінування господарського освоєння території над її політичним освоєнням, геополітична індукція, торгівля еліти геополітичною орієнтацією та Майдан є основами топологічного шаблону ідентифікації українця.
    Синхронотопія
    14 Jan
    Колективна ідентичність як самототожна поіменована зв'язність та єдність самоусвідомлення деякої спільноти через самоасоціації виступає як синхронія (зв'язність часу), синтопія (зв'язність простору/території) та синхронотопія (концептуальна зв'язність часопростору) – в конкретному випадку хронотопії української ідентичності.
    Синхронія в будь-якій спільноті здійснюється через історію (зв'язність теперішнього через минуле), новини (зв'язність через опис подій теперішнього) та футурологію (зв'язність теперішнього через майбутнє). В українській ідентичності є сильна зв'язність через історію (традиція Грушевського), слабка та локальна зв'язність через новини (українські новини є винятково місцевими, не європейськими і тим більше не світовими) і майже зовсім відсутня зв'язність через футурологію (футурохронотопії нема).
    Синтопія в будь-якій спільноті є зв'язність простору (території країни, території світу та космічного простору). В Україні переважає інпансивна локально-територіальна синтопія, тобто зв'язність території України не є експансивною, є винятково локальною та ще й з регіональними розривами (поділ країни на Захід, Південь, Схід та Центр). Глобальна зв'язність слабко присутня. Космічна зв'язність відсутня (хоча для неї всі є передумови в плані наявності в країні ракетної галузі промисловості). В світі є країни, як не можуть літати в космос і не літають. Є такі, що можуть літати і літають. Україна єдина країна в світі, яка має можливість здійснювати пілотовані польоти в космос, але не здійснює.
    В інституційному плані зв'язність забезпечується різними структурами. Синхронію спільноти забезпечує сім'я (зв'язок поколінь, часів та традицій через виховання) та освіта. Синтопію забезпечує держава і громада. Синхронотопію забезпечує місто. Міста переживають безліч держав і виконують функцію хронотопічної зв'язності історії на цивілізаційному рівні. Міста забезпечують синхронію і синтопію у їх взаємодії.
    Скандинавська назва Русі – Гардарика (країна міст) означає потужну ідентичність України, яка нажаль, втрачена в контексті нинішньої української ідентичності, коли замість "сім'ї", "освіти", "громади" і "міста" українській ідентичності була нав'язана домінуюча ідентичність "держави". Країна не є держава. Країна завжди, і сьогодні також, може розглядатися як мережа міст. Гардарика це означення України в синхронотопії її колективної ідентичності через мережу міст.
    Водночас міста зберігають синхронотопію чужих імперій, в яких вони існували і впливу яких зазнавали. І так сталося, що аутентична хронотопія зберігається саме в селах. Цей розрив є серйозною проблемою ідентичності України. Освоєння хронотопії міст у взаємозв'язку з хронотопією сіл є викликом української ідентичності.
    Здійснювати синхронотопію в будь-якій спільноті зобов'язана еліта. Коли вона цього не робить, як говорилось вище, виникає Майдан. Суть Майдану у тому, що він робить компенсаторну щодо еліти роботу – здійснює синхронізацію України зі світом (Майдан в актуальній дії перетворень країни привертає увагу світу і тим самим синхронізує Україну і світ) і виробляє внутрішню синтопізацію (творення зв'язності країни буквально – через побудову моделі країни на площі в центрі Києва та влаштування безпосередньої комунікації). Майдан є концентрована у часі та просторі синхронотопія країни, яка її революціонізує.
    Майдан актуалізував нові цінності, які ще належить осмислити українській еліті. В цьому сенсі Майдан зумовлює перегляд сакралізації України. Водночас сакралізувати сам Майдан, надавати йому змісту чогось на зразок нерелігійної реформації – є помилкою. Майдан може лише тимчасово і локально відтворити хронотопічну зв'язність країни. Але потім цю роботу на філософськи-рефлексивному та стратегічному рівні має продовжувати нова еліта, що постає з революції. Якщо нова еліта відмовляється це робити, Майдан може знову повернутися і виконати свою роботу ще раз, але не декілька разів підряд.
    Майдан не вічний. Майдан не всеохопний. Майдан це концентрат, але ніхто не може довго використовувати концентрати. Якщо Майдан не чутливий до просування інноваційно спроможної еліти, він вмирає разом з країною. Якщо у якомусь вигляді еліта країни ще жива, то Майдан може її стимулювати до виконання своїх функцій. А якщо еліта вся вже мертва і продовжує дбати лише про збагачення, то країна руйнується разом з Майданом.
    Якщо Майдан є умовою синхронотопії, то найбільш часто використовуваним ресурсом десинхронотопії країни (розірванням зв'язків часів, територій та часу і простору України) є війна. Майдан збирає час і простір країни докупи, а війна розбирає все це на частини.
    Війну не варто розглядати лише як руйнування країни. Якщо вже так сталось, що війни не уникнути, то війну можна використати як масштабний конструктор майбутнього. Війни України можуть стати її перевагою, якщо навчитися не тільки воювати на війні, але і перетворювати країну під час війни.
    Посилення української синхронотопії можливо лише завдяки наполегливій роботі всієї української спільноти, яка стимулює до цього еліту. Це надважке завдання для перетворення хронотопії ідентичності. З ним не впораються якісь окремі філософи, клуби чи творчі групи.
    Україна є не те, чим вона є. Україна є те, чим вона має стати. Україна має стати мережею самоуправних громад, де уявлення про майбутнє є важливішими за травматичну історію.
    СЕНСУАЛІЗАЦІЯ
    14 Jan
    СЕНСУАЛІЗАЦІЯ
    Сенсуалізація це породження смислів, які роблять колективну ідентичність осмисленою і дозволяють їй розвиватися лідерським чином в безсмисленному оточенні або конкурувати з іншими смислами свого оточення.
    Обезсмислення світу
    14 Jan
    Світ стрімко втрачає смисл. Старі смисли фрагментуються і вмирають. Нові смисли поки що не виникають, бо самі по собі смисли не з'являються. Смисли продукуються інтелектуальними зусиллями як найбільш універсальні, найбільш охоплюючі та поєднуючі, позитивні і комунікативні. Інтелектуальних зусиль, спрямованих на породження нових смислів, по всьому світу обмаль.
    В "Декларації громад людства" обезсмисленню сучасного світу приділена значна увага.
    Джерелом обезсмислення є правлячий клас світу, який перестав дбати про публічне благо національних країн, перестав вирішувати світові проблеми та унормовувати нові сфери відносин. Правлячий клас володіє владою та грішми і управляє монологічною комунікацією (газети, журнали, телебачення, кіно, література). Водночас соціальні мережі по-справжньому стали конкурентним джерелом смислу між державами, що дискваліфікує правлячі класи.
    В моїй роботі "От нисходящего тренда к восходящему" показано хто і як прислужився творенню сучасного світу без смислу. Тут постаралися всі – і вчені, і політики, і бізнесмени та економісти, і креативний клас, і філософи-постмодерністи.
    В світі розподіленого суверенітету безсмисленними стали конституції суверенних національних держав. Право перестало виконувати функцію нормування публічних відносин і займається винятково захистом інтересів багатіїв. Водночас монополію на його інститути продовжують зберігати держави та корпорації. Глобалізоване право громад та соціальних мереж, що створюється у нас на очах, вступає в конфлікт з державно-корпоративним правом.
    Найголовнішим обезсмисленням в світі є втрата смислу раніше поєднаними нацією-державою-територією. Стали безсмисленними нації. Стали безсмисленими держави. Стали безсмисленими території.
    Про безсмисленність націй говорилось в першій частині "Нариси української ідентичності: генералізація". Про обезсмислення територій говорилося в другій частині "Нариси української ідентичності: хронотопія". Комунікації стали настільки щільними і дешевими, що легше долати відстані територій, ніж враховувати їх специфіку.
    Втрачають смисл такі функції держави: фіксація та зміна ідентичностей; наявність центральної влади; виняткове право на породження та підтримку інфраструктур; монополія на використання публічних ресурсів; продукування та захист державних таємниць; збір і розпорядження податками через бюджет; дозвіл та заборона тих чи інших видів діяльності.
    Обезсмилилися всі імперії. Особливо безсмисленою стала ретроімперія, яку намагається відтворювати Росія. В першій главі "Война за империю" роботи "За что воюет Россия?" це обґрунтовано детально.
    Значною сферою обезсмислення є корпорації, які в своєму транснаціональному зростанні перевершили держави. Корпорації стали найбагатшими транснаціональними суб'єктами світу і водночас не бажають брати на себе жодних публічних зобов'язань. Сьогодні не держави, які хоча б позірно обстоюють публічний інтерес, контролюють корпорації, а корпорації, які зовсім не обстоюють публічний інтерес, контролюють держави. Глобальна ж діяльність корпорацій не унормована.
    Споживацькі ідеали заволоділи свідомістю не тільки обивателів, але і правлячих класів. Таке надмірне споживацтво стало безсмисленим, бо інші смисли витісняються споживацтвом, страждають від нього, знищуються ним.
    Інтелектуали по всьому світі обезсмислилися тим, що перетворилися на креативний клас – функціоналізованих споживацтвом інтелектуалів. Життя в креативному споживацтві стало для колишніх інтелектуалів безперспективним – вони стали нецікаві для суспільства, вони стали нецікаві для самих себе.
    Найбільша проблема втрати смислу в тому, що найперше від обезсмислення страждає молодь. Світ без смислу вбиває сильні мотивації молоді. Соціальна енергія молоді все більше поринає у бездіяльність, комп'ютерні іграшки і пустопорожні беззмістовні розмови в соціальних мережах. Молодь не знає, де шукати нові смисли, і навіть знайшовши, не знає, що з ними робити.
    Значною мірою обезсмислилася наука. Неофіційними смислами науки були цікавість та ентузіазм мрій. Сьогодні цікавість та ентузіазм мрій в науці повністю втрачені. Лукавство, яке Френсіс Бекон придумав для продажі науки правлячому класу (знання – сила, влада, нові можливості), стало безсмисленим, коли стало зрозумілим, що силу, владу та нові можливості дає технологія, яка може бути відділена від науки.
    Обезсмислилися завоювання космосу, здобуті людством в ХХ столітті. В споживацькому світі неможливо зрозуміти, навіщо нам летіти на Місяць, на Марс, на Венеру, на Сатурн. Космос став безсмисленним, тому що людство заглибилося у комфорт повсякденності. Відтак всі горизонти, які виходять за межі повсякденності, – віртуальність, макрокосмос (пілотовані польоти за межі Землі та колонізація позаземного простору), мікрокосмос (нанотехнології та освоєння мікросвіту), позасвіт (вихід за межі часопростору) – стали малоосмисленними і непривабливими.
    Стала безсмисленою постмодерністська філософія, яка вже дуже довго затрималася на нігілізмі модерністських мислительних установок. Нові філософські мислительні установки слабко і повільно проникають у занедбану інтелектуальну комунікацію. Причому войовничий постмодернізм створює сильний і масований обивательською підтримкою опір новим філософським напрямкам мислення. Цей опір ще більше обезсмислює філософію.
    Значним чином втратило смисл християнство у його конфесійному розмежуванні. Релігійні рухи християнського оновлення – початкового розмежування (православ'я та католицизм) і реформації (католицизм та протестантство) – залишились в минулому. Більше того, всередині кожної з цих конфесій відбувається процес фундаменталізації, а не пошук оновлення. Особливо помітний він всередині православ'я. Такі ж самі процеси відбуваються і в інших релігіях – іудаїзмі, ісламі, буддизмі, конфуціанстві.
    Це свідчення глибокої цивілізаційної кризи, в якій знаходиться людство планети Земля. Фактично це перша по-справжньому світова криза. Світ стрімко втрачає смисл, і це, на жаль, не стає викликом ні для правлячих класів, ні для інтелектуалів. Викликом це може стати лише тоді, коли безсмисленність сучасного світу буде визнана навіть не публічно, а хоча б у певних вузьких колах мислячих людей.
    Визнання чогось як безсмисленого завжди боляче, а іноді навіть смертельно небезпечно, якщо з ним зрослася душа та серце. Але продовження життя в безсмиселеності набагато небезпечніше, ніж його визнання безсмисленим. Бо в безсмисленому світі руйнуються цілі колективні ідентичності. А відмова від старих смислів створює проблеми лише для тих небагатьох носіїв, які не дивлячись на зміни намагаються чіплятися за старі смисли.
    Отже відмова від старих смислів у час обезсмислення світу завжди є позитивною дією. Відмовитись від старих смислів не можна просто так – для цього потрібні нові смисли. Тільки нові смисли можуть заміщати старі смисли і зумовлювати відмову від них.
    Неготовність української еліти до сенсуалізації
    14 Jan
    Українська еліта інтуїтивно відчула, що Росія як колективна спільнота втратила смисл свого колективного існування, втратила позитивні перспективи і стала небезпечною для України.
    Українська еліта сьогодні діє так, як вона діяла зажди в історії – недбало, ліниво і цинічно: раз одна геополітична орієнтація втратила смисл, потрібно обирати іншу геополітичну орієнтацію. Та обставина, що інша геополітична орієнтація має менш видимі, але не менш суттєві проблема, українська еліта бачити не хоче.
    Українська еліта в принципі не хоче розуміти просту річ – Росія Європі потрібна більше, ніж Україна. За найменшої можливості, Європа заплющить очі на будь-які мерзотні речі, що робитиме Росія щодо України. Європа навряд чи буде захищати Україну навіть у випадку прямої відкритої війни Росії з Україною.
    Можливо Європа не тільки більш чутлива до свого обезсмислення, але і готова до творення нових смислів більше, ніж Росія. Але Україні це нічого не дасть, бо вона не готова разом з Європою творити нові смисли. Європі могла би знадобитися Україна, але не така, якою вона була і є зараз – слабка, бідна, зруйнована, відстала, корумпована.
    Найнебезпечніше, що сьогодні Україна стрімко втрачає смисл. Ми маємо дику і трагічну ситуацію – Небесна Сотня загинула в революції 2013-2014, Небесні Тисячі загинули у війні на Сході України – але смисл цих смертей дуже слабкий і невиразний. Якщо ми думаємо, що старими гаслами "Єдина країна", "Нація" чи "Інтеграція в Європу" можна довго людей звати на пожертву, то ми ідіоти.
    В революції і війні повинні бути нові смисли і нові перспективи. Якщо цього нема, то чисто формальний патріотизм чи старі цінності не створять достатньої кількості соціальної енергії для перемоги у революції і війні.
    Безсмисленість архаїчної України, яку намагається зберегти правлячий клас, що боїться відповідальності за свою нестратегічність, жадібність і злодійкуватість, полягає у тому глухому куті, де ми опинилися. Українська еліта в цілому не готова до смислової роботи на перспективу в універсальному масштабі.
    Українська еліта намагається знайти смисл не трансцендентною роботою, не з середини суспільної комунікації, а в доволі простій схемі: воюємо з Росією і відокремлюємось від неї, економічно інтегруємося з Європою, військово-політичний союз укладаємо з США. Ця формальна схема приречена на поразку, тому що вона найгірша з усіх, які коли-небудь були в українській історії. Такий підхід розірве Україну на частини в короткостроковій перспективі.
    В ситуації війни-2014 інтелектуальну діяльність в Україні заблоковано, тому що значна частина українських інтелектуалів дезорієнтована – вони глибинно не мислять, про узагальнені смисли не пишуть, в сутнісну комунікацію не вступають. З глибинним страхом українські інтелектуали дивляться на те, що відбувається.
    Інтелектуали мають мислити, стратегувати, надихати. Якщо Україна не отримає нових смислів і перспектив, всі пожертвувані українцями життя будуть даремні. У інтелектуалів своя війна – консциєнтальна війна. Інтелектуальний героїзм полягає в тому, щоб виграти цю війну.
    Без сумніву, українська політична і бізнесова еліта має бути покарана за те, до чого вона привела Україну в 2014-му році. Тобто українська еліта в своїй масі має бути відсторонена від влади та багатства. Водночас ми не маємо іншої еліти, яка би була носієм стратегічних мислительних компетенцій, спрямованих на творення нових смислів та нової перспективи.
    Бачиться тільки один позитивний сценарій для України – відсторонення від влади та багатства значної частини української еліти може призвести до духовного перетворення (катарсису та оновлення) дуже невеликої її частини, яка може стати основою нової еліти. Якщо ж не відбудеться такого відсторонення чи такого перетворення, тоді Україні кінець. Якщо ж це відбудеться, тоді в України є шанс.
    Україні потрібен новий правлячий клас. Люстрація це головний процес руйнування кругової поруки нинішнього правлячого класу. В революції-2013-2014 та у війні-2014 постає новий склад української еліти, яка має під громадянським тиском змістити старий наявний правлячий клас країни.
    Поява нових смислів
    14 Jan
    Перш за все, коли ми говоримо про колективну ідентичність, то завжди маємо на увазі ті смислі, які дозволяють цій колективній ідентичності усвідомлювати себе як ціле.
    Інакше кажучи, коли ми говоримо про Україну як колективну спільноту, то сенсуалізація це відповідь на питання – в чому смисл спільного існування, співжиття, розвитку українців? І ще більше радикально – в чому колективний смисл українців універсальний і привабливий настільки, щоб його хотіли запозичити росіяни, європейці, американці і т.д.?
    В часи революції-2013-2014 була спроба показати чисто формальні підходи до творення смислу.
    Нові смисли ніколи не з'являються зі старих смислів. Скільки б ми не дивилися на старі смисли, ми не зможемо побачити нових. Більше того, ми навіть старі смисли починаємо бачити тільки тоді, коли з'являються нові. Бо зазвичай люди звикають до якихось речей настільки, що перестають розуміти, що вони і є смислом їх колективного життя.
    Які є нові смисли для української колективної спільноти?
    14 Jan
    Україна має стати бунтівною республікою на весь світ. Її викликами має бути – реформа ООН як світового Парламенту; створення світового Уряду; створення світових збройних сил; створення світових грошей без державно-національної прив'язки; запровадження відкритих фінансів з повністю прозорими для громадського контролю іменними рахунками та фінансовими трансакціями; відкритий код програм масового використання; економіка дарування.
    Україна має запропонувати світові "Закон про міжнародні корпорації", який вперше унормовує діяльність міжнародних корпорацій та їх відносини з державами та мережевими громадами.
    Споживацтво має бути досліджене як глобальна проблема. Україна має виступити ініціатором обмеження споживацької реклами за рахунок появи нової реклами, спрямованої на мотивації творчості, дарування, духовного розвитку.
    В цьому сенсі, очевидно, наука має бути від'єднана від державних бюджетів, перетворена на набір проектів, які фінансуються на конкурентній основі державами та корпораціями на міжнародному ринку. Державний протекціонізм в науці має бути повністю знищено. Натомість має з'явитися єдиний міжнародний ринок наукових проектів для глобального фінансування.
    Космічні проекти повинні бути глобалізовані. По різних напрямках космічної діяльності – Орбітальний Космос, Місяць, Марс, Венера, Сонце, Астероїдний Космос, Далекий Космос – повинні бути створені міжнародні агенції, які обслуговуються різними державами та міжнародними корпораціями проектним чином.
    Україна має стати основою екуменічного руху всередині християнства і сучасної його реформації. Релігійний фундаменталізм можна подолати лише шляхом оновлення християнства. Такий процес неодмінно стане поштовхом для оновлення іудаїзму, ісламу, буддизму і конфуціанства.
    З цього може постати нова Україна. Відтак Україні потрібна нова, більш осмислена, генералізація. Україна це не "нація", не "держава" і не "територія". Україна це мережеві громади, які самоорганізуються в різних способах комунікації (традиційної і телекомунікаційної-мережевої) та беруть під контроль управлінські, економіко-фінансові, політичні, соціальні, культурні загалом і наукові та освітні зокрема інфраструктури.
    Основою мережевої нетериторіальної самоорганізації має стати не держава, а самоврядування, яке відбирає у держави всі її монополії на фіксацію ідентифікації, управління та розвиток інфраструктур, використання публічних ресурсів, збір і розпорядження податками і т.д. В цьому сенсі Майдан як мережа громад, що своїми діями змінили історію України, це прообраз нового світу.
    14 Jan
    • смисли, які породив Майдан
      14 Jan
      Артем Дугин
      По світу обмаль смислів – тому що тільки Україна отримала перезавантаження, а значить грунт для їх виникнення. (Тому або майже ленінський експорт революцій гідності, або почнем поки з себе, на рівні архаїчних )) «нації та держави»).
      На жаль, не відбувся дефолт – відмова від зовнішніх та внутрішніх зобовязань, не скинуте ярмо МВФ, ФРС, та інших «демократичних інституцій».
      Евромайдан мав смисл тільки до і для вигнання Януковича. Ще за день до виступу Парасюка цей смисл був. Після – євросмисл Майдану пропав. Нажаль більшість нас не зрозуміла. Принаймні вчасно.
      А прийняття «асоціації» - це не просто манівці, це неповага українського народу до самого себе – приславута меньшовартість. Прагнення «нового порядку», з новими «аусвайсами», та готовність прийняти чужі гроші за свої, чужі смисли за свої.
    Конфлікт нових та старих смислів
    14 Jan
    Якщо ви уважно читали, то побачили явну суперечність – з одного боку, в Україні немає еліти, спроможної на стратегічну дію всередині нових смислів, з іншого боку, такі нові смисли є. Як бути? Відповідь важка, складна але доволі реалістична.
    Егрегор українства вищий за українську еліту і здатен примушувати її не тільки до моральної еволюції, але і до смислової революції. Якщо потрібно, проводити в Україні люстрацію ще декілька разів, але досягнути того, щоб еліта працювала не на власне збагачення і жагу до влади, а на нові перспективи. Тобто не квазісмисли мають шукатися політтехнологами під еліту, щоб забезпечити їй утримання багатства та перемогу на виборах до влади, а еліта має набиратися під нові смисли.
    Громада Майдану більш осмислена, ніж політики та бізнесмени. В цьому сенсі потрібно створювати нову українську еліту під нові смисли і постійно примушувати її до реалізації цих нових смислів. Відтак Майдан має стати контролером смислу України.
    Сьогодні в Україні нові смисли вступають у конфлікт зі старими смислами. Носії старих смислів чудово розуміють, що вони приречені. Саме тому носії старих смислів розв'язали війну проти носіїв нових смислів. В такому розумінні воюють не носії старих і нових смислів, воюють самі смисли – старі смисли та нові смисли. Або ще точніше воюють ідентифікації з різними смислами.
    З точки зору досліджень ідентичностей, конфлікт ідентифікацій в кожній позиції виокремлює особливу структуру – квір, тобто процес іншування та процес відокремлення від іншого та інакшого. Квір це те, чому протистоїть ідентичність, яку ми вважаємо нашою, своєю. Квір виникає там, де ідентичності конфліктують. Квір переводить процес вільного вибору ідентичностей у процес конфлікту між ідентичностями. Радикальний квір означає перехід конфлікту а антагоністичну стадію війни між ідентичностями.
    До війни призводить мислительна бездіяльність еліт, їх духовна лінь, намагання триматися за владу та власність, неспроможність змінити уявлення про змінений світ та переконати у цьому більшість обивателів. Смисл війни полягає саме в тому, що обивателі і значна частина еліт, що не готові прийняти нові смисли, примушуються до цього, екзистенційно переживаючи загибель людей.
    Війна Росії та України виокремила саме ті смисли, в протистоянні за які люди готові віддавати життя. Це протистояння різних смислових ідентифікаційних організованостей зображено в статті "Война идентичностей в Украине и России".
    В цій статті наводяться концентровані смисли організації соціального життя. Це саме ті смисли, які породжують війну між носіями старих смислів (національних та імперських), в якій народжуються носії нових смислів (мережевих).
    Старі ідеї організації світу ґрунтуються на смислові "нація":
    1. національна організація світу є основоположною для поділу території світу на держави;
    2. монополія держави зберігається в частині гарантій розвитку культури та мови титульної нації;
    3. корпорації повинні служити інтересам нації або хоча б не вступати з цими інтересами в протиріччя;
    4. лише нація може бути основою громадянського суспільства, через посередництво якого вона здійснює контроль за державою і корпораціями;
    5. об'єднання діаспор по світу можливе лише на основі національної культури і, передусім, мови. Не тільки Україна, але і інші країни, які кладуть в основу організації свого світу смисл "нація", приречені на поразку.
    Ще одні старі ідеї організації світу ґрунтуються на смислові "імперія":
    1. держава домінує над націями у складі імперії, і, перш за все, над титульною нацією (наднаціональна територіальна імперія);
    2. держава в ім'я могутності імперії зберігає монополію над розподілом природних ресурсів між корпораціями і над контролем масової свідомості (імперія ренти і контролю);
    3. лише безпосередньо керовані державою корпорації можуть бути великими, іншим це не дозволено (корпоративна імперія);
    4. лише держава може дарувати свободи громадянському суспільству в тій кількості і в тому їх обсязі, в якому вважає за потрібне для блага імперії (імперія обмеженої свободи суспільства);
    5. імперія є експансивною по відношенню до території країн-сусідів і агресивною по відношенню до решти світу (агресивно-експансивна імперія). Не тільки Росія, але і інші країни, які кладуть в основу організації свого світу смисл "імперія", приречені на поразку.
    В цьому сенсі у війні старих смислів "нація" та "імперія" обидва цих смисли приречені на руйнування та історичну поразку.
    Ідеї нового світу ґрунтуються на смислові "мережеві громади людства":
    1. топологічна (нетериторіальна) фрагментація світу;
    2. відмова від монополії держави на більшість видів інфраструктурних послуг;
    3. корпорації починають надавати все більше інфраструктурних послуг замість держави;
    4. вмираючій державі і зростаючим корпораціям можуть протистояти лише різнорівневі громади, створювані всередині громадянського суспільства, яке тим самим принципово змінює свою суть;
    5. ці спільноти об'єднуються в мережі (за допомогою, насамперед, телекомунікацій та Інтернет) – вони з'єднують різні топологічні фрагменти світу, створюючи світову мережу поверх державного-корпоративної організації світу. Саме такий смисл дозволяє всім країнам світу, в тому числі Росії та Україні, вийти з війни у позитивне бачення перспектив.
    Які смисли в Україні варті самопожертви?
    14 Jan
    Смисл це те, за що варто жити, а, як доведеться, то і вмерти. Якщо вже так сталося, що українці вмирають у своїй революції та у розв'язаній Росією контрреволюційній віні, то потрібно, щоб ці смерті були недаремними.
    Більшості росіян і незначній меншості українців дуже вигідно, щоб ця війна виглядала як війна "імперців" (з Росії) та "націоналістів" (з України). Для більшості росіян існує велика і облудлива спокуса пожертвувати життя за імперію. Для меншості українців все ще лишається мала, але зворушлива у своїй наївності, спокуса пожертвувати життя за націю. Але це все ілюзії, що втратили смисл.
    Для більшості українців дійсно вартісною є самопожертва за Новий Світ під контролем мережевих громад без зажерливих держав, жадібних олігархів, хижих корпорацій і політиків-брехунів, які розв'язали війну на Сході України і збираються перетворити її на світову війну. Саме цей смисл вартий самопожертви.
    Будемо триматися за націю – зазнаємо обезсмислення і згинемо в руїні розпаду країни. Потрібно воювати не за архаїчні модерні смисли, і навіть не за маніпулятивні постмодерні смисли, а за конструктивістські смисли.
    Будемо воювати проти імперців – виснажимось, витратимо сили і ресурси, покладемо багато людських життів, і коли здолаємо імперію, нас вже буде настільки мало і ми будемо настільки слабкі, що не зможемо відродитись. Потрібно воювати не проти минулого, а за майбутнє.
    Українці не проти. Українці за.
    • За мережеву свободу громад!
    • За вільний вибір ідентичностей!
    • За підтверджену мережею правду!
    • За встановлювану громадами справедливість!
    • За право на неархаїчну перспективу!
    • Не Україна понад усе. А оновлена Україна понад усе.
    • Україна не для українців. Україна для всього людства.
    • Українці страждають і борються за цілий світ!
    • Українці жертвують життям за майбутнє людства!
    Україна є не те, чим вона є. Україна є те, чим вона має стати. Українці мають піднятися над дрібними, приватними, корпоративними смислами. Українці мають здолати свій національний егоїзм, прийняти на себе долю світу. У підтримці України сьогодні народжується Новий Світ і Нове Людство. Смисли, які беручи на себе долю світу народить Україна, стануть смислами всього людства.
    СЕК'ЮРИТИЗАЦІЯ
    14 Jan
    Сек'юритизація це захист колективної ідентичності як щодо інших колективних ідентичностей, так і щодо їх інтегральної форми – колективної ідентичності цілого людства.
    Захист колективної ідентичності людства
    14 Jan
    Є два однаково важливі тренди соціально-структурних змін колективних ідентичностей у світі, які називаються італійським політологом Вітторіо Еммануелем Парсі "глобалізація зверху" та "глобалізація знизу". "Глобалізація зверху" – це коли держави ніби переносяться на наддержавний рівень. Це доволі метафоричне, але не зовсім точне уявлення, бо воно дозволяє бачити у світі багато таких собі "об'єднаних європ". Насправді наддержавний рівень має бути один – всепланетний Парламент, всепланетний Уряд, всепланетні Збройні Сили. "Глобалізація знизу" бачиться Парсі більш-менш адекватно – як розчинення окремих державних функцій у громадянському суспільстві та перехід окремих державних функцій до корпорацій, що надають їх фрагментованим громадам на конкурентній основі.
    В цьому сенсі такі уявлення не мають бути схожими на історичні аналогії. Всупереч тому, як це формулює Парсі, "глобалізація знизу" не буде Новим Середньовіччям сама по собі – можливо лише тоді (що малоймовірно), коли наука заведе нас у науковий термінаризм (подібний до середньовічного обскурантизму). При цьому "глобалізація зверху" не буде власне нео-кантівським федералізмом як "другою редакцією" імперських форм, бо мотивація свободи людства вже надто сильно розвинулася як в теоретичному плані, та і в плані наявних практик.
    Всупереч уявленням Парсі, перевагу здобуде не якийсь із цих трендів. Кожен з цих трендів візьме на себе частину функцій в процесі фрагментації-космополітизації світу. Людство постане у новій ідентичності – складній ідентичності складного світу.
    Захист колективної ідентичності людства лягає на інтелектуалів, які змогли не перетворитися на креативний клас, та на бунтівні країни, які з необорних причин змушені започатковувати світову революцію.
    Найкращий захист у світі, де немає місця Україні, це світова революція і зміна Світу. Найкращий захист України в Новому світі це диктат власного вибору, власної перспективи, власних смислів і мотивацій життя. Україна це те місце, де може постати Новий Світ, і саме цим українська ідентичність може бути найбільше захищена.
    Захист місця України в Новому Світі
    14 Jan
    В України до 2014-го року ніяких шансів в Новому Світі не було. Сьогодні постає Нова Україна, яка сама створює цей Новий Світ, і тому в України з'являється шанс. Саме революція гідності 2013-2014 років створила шанс для України.
    В своїй книзі "Основи геополітики" (1997) Олександр Дугін писав: "Несравнимо более активен на Украине и сепаратизм, и тенденции политического суверенитета. Украина как государство не имеет никакого геополитического смысла. У нее нет ни особенной культурной вести универсального значения, ни географической уникальности, ни этнической исключительности". Це фактично стало оформленням бачення політики Росії щодо України в останні роки.
    Зараз у України з'явилися "раптом" і геополітичний смисл, і особлива культурна вість універсального значення, і географічна унікальність, і етнічна винятковість. Бо якби всього цього не було, не варто було б Росії витрачати стільки зусиль та ресурсів, щоб воювати з цілим світом за Україну в 2014 році. Саме неймовірна істерична агресія Росії проти України доводить її важливість для Росії. Саме неймовірна єдність зусиль цілого світу по захисту України від агресії Росії доводить її важливість для світу.
    Помилка Дугіна у тому, що він дивився на Україну як на уламок СРСР. Україна ж постає, з точки зору геополітики, як "стратегічний Хартленд", від геополітичного вибору якого залежить вибір Нового Світу; з точки зору універсальності, не як культура, а як цивілізація; з точки зору не тільки етнічної, а й релігійно-етнічної винятковості, як країна різноманіття, що має бути збережене у часи кризи мультикультуралізму і виникнення цивілізаційного фрагментаризму.
    Це принципово нова цивілізаційна позиція України, яка має сформувати Новий Світ.
    Україна завжди розглядалася як вічний фронтир декількох цивілізацій – європейської (католицької та протестантської), російської (православної), турецько-арабської (ісламської) і навіть єврейської та тюркських кочівницьких.
    Життя фронтира характеризує індивідуалізм, самодостатність, самозахист. Водночас оскільки українська еліта повсякчас в історії приставала в ті чи інші інтеграційні геополітичні об'єднання, самодостатність та самозахист України завжди страждали. І про суб'єктність України за таких обставин не йшлося.
    Україна, з точки зору Макіндера, це "Стратегічний Хартленд", тобто така частина Хартленду, приналежність якої визначає не тільки геополітику Світового острова (Євразії), але і світу в цілому. Макіндер описав принцип Хартленду з точки зору позиції, коли Хартлендом хтось володіє ззовні: "Хто контролює Східну Європу, той керує Хартлендом. Хто контролює Хартленд, той керує Світовим островом. Хто контролює Світовий острів, той керує Світом".
    Сьогодні можна констатувати – Хартленд проснувся, він починає сам визначати не тільки свою долю, але і долю цілого світу. Хартленд перестає бути об'єктом, який комусь належить, він починає все більше належати сам собі. Отже з точки зору України як стратегічного Хартленду, потрібно бачити принцип Макіндера інакше – куди орієнтується Україна, там і виникає позиція володіння континентом Євразія, а отже і цілим світом.
    В цьому сенсі створення Балто-Чорноморської осі як Східно-Європейського Поясу Безпеки між цивілізаціями – це історико-геополітична місія України. Найкраща позиція в світі геополітики для України це виокремлення та захист власного геополітичного простору Східної Європи як стратегічного Хартленду, який належить сам собі і визначає долю інших.
    Колективна ідентичність у інтеграційних процесах
    14 Jan
    Україна поки що не може вважатися незалежною країною, тому що європейський вибір вона зробила під тиском обставин. Вільний вибір це не просто дія. Вільний вибір це окремий період, а щодо країни – це окремий історичний період. Якби Україна відмовилася від Митного Союзу, потім витримала розрив економічних стосунків з Росією, виграла війну з Росією, і лише потім, через років 5-10, зробила б вибір на користь Європейського Союзу, це було б незалежне рішення країни.
    А так Україна просто переходить від більш слабкого геополітичного лідера до більш сильного. Аспект сек'юритизації означає не просто вільний вибір інтеграції, а ще й тривалий історичний період для цього. Вступаючи в Європу українці не повинні бути їй нічого винні. Україна не має бути як бідний родич.
    Постколоніальна ідентичність побудована на захисті колоній від метрополії. Навіть коли метрополії вже нема, колонія все одно лишається колонією, шукаючи собі нову метрополію як прихисток і розглядаючи стару метрополію як ворога. Подолання постколоніальної ідентичності обумовлена не зміною метрополії, хай вона навіть називається Об'єднана Європа, а зміною орієнтації свідомості принаймні еліт окремих спільнот колишньої колонії на цілий світ.
    Зараз з однієї субідентичності – васала Росії, Україна одразу ж попадає у іншу субідентичність – васала Об'єднаної Європи і васала США. Субідентичність неможливо захищати самостійно. Субідентичність завжди потребує зовнішнього захисту. Субідентичність має автохтонну беззахисність.
    Інтеграція України у Європу це не вільний вибір, він не продуманий у окремій і історично тривалій ситуації геополітичної незалежності. Саме ця обставина робить неможливим захист української ідентичності в ситуації переходу від однієї інтеграції до іншої.
    Україна має пройти шлях від субідентичності до ідентичності, від інтеграції до дезінтеграції, але свою внутрішню дезінтеграцію винести назовні.
    Захист України в інтеграційних процесах має дуже простий принцип – Україна має створити свій інтеграційний простір, який має бути виокремлений з Європи як Східна Європа (Стратегічний Хартленд, Балто-Чорноморська вісь).
    Якщо для цього потрібно буде розколоти Європу, яку до цього досить успішно розколювала Росія, відокремлюючи Францію і найбільше Німеччину, а також Сербію і Болгарію, то Україна не має перед цим зупинятися.
    Розкол Росії це ще одна неминучість, яку має здійснити Україна. Розколоти Європу і Росію, виокремивши Східну Європу як самостійний Стратегічний Хартленд, – ось довгостроковий інтерес України. Якщо США в цьому допоможуть, то таку допомогу варто прийняти.
    Отже крім інтеграційних процесів України (перехід від Росії до Європи) необхідно розглядати дезінтеграційні процеси – розкол як Європи, так і Росії. Найкращий захист України це дезінтеграція Європи та Росії.
    Захист громадянської ідентичності, а не нації чи держави
    14 Jan
    В розумінні колективної ідентичності існують декілька засадничих підходів, які застосовуються до нації як найбільш тяглої і домінуючої форми колективної ідентичності.
    Примордіалізм – генезис ідентичності визначає її існування. Тут також наявна певна телеологічність, тобто визнання певної зумовленості появи нації.
    Хто захищає примордіальний фундаменталізм, ризикує взагалі втратити ідентичність, тобто зазнати в ході світової кризи зовнішньої її руйнації як архаїчної.
    Субстантивізм (і його найбільш поширена форма – групізм) – субстанція (колективний носій ідентичності, як правило, група) визначає її існування. Тут наявне сприйняття колективної ідентичності через ознаки колективу як її носія, а не через зміст як такий.
    Хто захищає субстантивізм, наприклад, групу етнічних українців, той втрачає не тільки Східну Україну, але і важливу якість – різноманітність.
    Есенціалізм – суть ідентичності визначає її існування. Тут наявне сприйняття ідентичності як феномену, що, раз з'явившись, далі незмінно існує в своїй суті попри розриви й перепади історичного буття.
    Хто захищає есенціалізм, тому незрозуміло, що саме є суть українства, бо в ситуації світової кризи переглядати потрібно не тільки зовнішню форму колективної ідентичності, а також і її ядерний зміст.
    Всі ці стратегії провальні.
    Конструктивізм – процес перетворення ідентичності визначає її існування. Тут на перше місце виступає футурологічність (майбутнє, яке має значення в теперішньому) і проспектуальність (майбутнє, що реалізується з минулого в теперішньому і впродовж тривалого часу через спадковість поколінь).
    Конструктивізм долає примордіалізм, розглядаючи його як архаїчний фундаменталізм. Конструктивізм долає також субстантивізм як недостатньо змістовне наповнення ідентичності, формальну групову ідентичність. Конструктивізм також двояко долає есенціалізм – 1) перетворюється лише зовнішня форма; 2) перетворюється не тільки зовнішня форма, але і ядро теж реконструюється.
    Якщо Україна хоча б трохи намацає відповідь на питання, хто такий конструктивний (конструктивістський) українець, вона вирішить значну частина сьогоднішніх українських проблем і заодно дуже здивує світ.
    Водночас існує ще два принципових розрізнення орієнтацій сек'юритизації колективної ідентичності – громадоцентризм та державоцентризм. Відтак навіть націоналізм тут постає як громадоцентричний та державоцентричний. Як пише Роджерс Брубейкер в своїй книзі "Етнічність без груп" (2004), – "нічого, власне, громадянського у державоцентричному націоналізмі нема".
    Державоцентричні націоналісти дуже дивуються, коли їм говорити, що насправді вони нічим від адептів СРСР не відрізняються, бо їх державоцентрична нація це такий самий тоталітаризм, як і класова держава. Лише громадоцентрична нація має шанс на теоретичну і практичну перспективу – саме тому, що в громадоцентричній нації головне не нація, а громада.
    Отже найефективніша сек'юритизація колективної ідентичності має конструктивістський характер, тобто принципово не примордіалістський, не субстантивістський (групістський), не есенціалістський. Така сек'юритизація також має громадоцентричний, а не державоцентричний, характер.
    Що таке захист сучасного суверенітету?
    14 Jan
    Суверенітет України пов'язаний не з нацією, не з територією, не з державою. Суверенітет тепер походить винятково з колективної ідентичності. Сама колективна ідентичність має знаходитися у стані безупинного ускладнення, по мірі того, як ускладнюється світ.
    Грубо – українці можуть "зачистити" Схід України від сепаратистів разом з мирним населенням і знищивши міста. Але такий підхід грубий, негуманний. Суверенітет сьогодні визнається тільки в тому разі, коли він може здійснюватися гуманітарними засобами.
    Інакше кажучи, здійснити сучасний суверенітет України над її східними та південними територіями, можна лише стратегічно перегравши Росію, яка має свої плани на ці території і веде там інформаційну і консциєнтальну війну.
    Захист ідентичності в ситуації масштабних світових змін ідентичностей можливий лише в тому випадку, коли генерується нова ідентичність. Тобто той, хто генерує, переробляє і ускладнює власну ідентичність, спроможний її захищати через поглинання інших, більш простих, ідентичностей. Той же, хто захищає наявну закостенілу і непорушну просту ідентичність, не може її захистити в принципі.
    Сучасний суверенітет – це суверенітет колективної ідентичності, а не території.
    Якщо світ ускладнюється, то і ідентичності мають ускладнюватися. Там де в складному світі зберігаються прості ідентичності, війні неминучі. Тільки більш прості, ніж оточуючий світ, (симпліфіковані) ідентичності можуть воювати одна з однією. Достатньо складні для адекватного опису світі (компліфіковані) ідентичності, не воюють, вони взаємно визнають одна одну. Причому складні ідентичності завжди в перспективі поглинають прості.
    У війні компліфікованої ідентичності з симпліфікованою навіть надлишкові переважаючі ресурси у симпліфікованої ідентичності не дають їй переваги. Симпліфікована ідентичність завжди більш агресивна, бо вона бачить світ спрощено, і в цьому світі є безліч ворогів щодо неї. Компліфікована ідентичність завжди більш поміркована.
    У зіткненні національної української та імперської російської ідентичностей – обидві є симпліфікованими. Саме тому ускладнення української ідентичності це стратегія консцієнтальної війни, яку потрібно вести українським інтелектуалам.
    Отже захист суверенітету це консциєнтальна війна. Даремно думати, що збройний конфлікт чи економічна війна щось вирішують в плані захисту сучасного суверенітету. Тільки консциєнтальна війна в контексті інформаційної, тобто постійна конструкція і реконструкція власної колективної ускладненої ідентичності, що прямо протистоїть іншим архаїчним та спрощеним ідентичностям, є найкращим захистом для України.
    Сек'юритизація суспільства чи спільнот?
    14 Jan
    Суспільство руйнується, оскільки вже більше не є носієм ідентичності. Носіями ідентичностей все більше стають спільноти. Більше того, ці спільноти не завжди можна навіть об'єднувати в суспільство якось інакше, ніж за їх вільним вибором. Тобто суспільство більше не є центром об'єднання спільнот у цілісність хоча б на яких-небудь засадах, ніж безпосередня комунікація.
    Соціальні мережі створюють динамічні об'єднання спільнот в цільові суспільства, які не мають своєї стійкої ідентичності. Отже ідентичності фрагментуються, вони тепер є характеристикою спільнот, а не суспільствам, а відтак спільноти більше не зацікавлені у державах-суспільствах, націях-суспільствах та територіях-суспільствах. Спільноти виникають з ідентичностей, а не навпаки.
    Ульріх Бек говорить про те, що залишається єдине суспільство – світове суспільство. Його єдність очевидно фіксується перспективою єдиного світу, який постає тепер як цілісний, причому цю цілісність навіть ізольовані від світу держави не можуть подолати.
    Більше того, світ – не держава, не територія і не нація. Світ це цивілізація людства або людство як цивілізація. Космополітизм має космічний вимір, а зовсім не міжнародний чи навіть всепланетний. Космополітизм є політикою людства, щодо якої тільки зовнішня позиція може бути ефективною для її розуміння – відселення частини людства за межі Землі та/чи зустріч іншої позаземної цивілізації.
    Сек'юритизація спільнот супроти суспільства – це принципово нове завдання, яке поки що виступає як проблема. І цю проблему Україні доведеться вирішувати.
    Індивід та колективна ідентичність в аспекті сек'юритизації
    14 Jan
    Найкраще захищає колективну ідентичність – переконаність у тому, що успіх спільноти позитивно відіб'ється на особистих успіхах, а ще на успіхах нащадків. Це надалі мотивує докладати зусиль до просування інтересів "уявленої спільноти", аж до самовідданості щодо неї. Причому ця самовідданість має бути добровільною, а не нав'язаною державою чи навіть елітою. Якщо колективна ідентичність для окремої особи перестає бути вартісною, то питати потрібно з еліти такої колективної спільноти.
    Нестратегічна, жадібна і злодійкувата українська еліта має бути покарана за те, що довела Україну до війни. Нинішня еліта України в особі найвпливовіших своїх представників має бути відсторонена від влади, багатства та знаності. Вона має бути піддана не тільки формальній інституційній люстрації, але в тому числі і громадянській люстрації, аж до остракізму.
    За що воює Україна?
    14 Jan
    Поставивши питання "За що воює Росія?" і давши відповідь, що вона воює за архаїчні, безперспективні і малоосмислені речі, ми повинні поставити питання – за що воює Україна, хто її ворог, і від чого її потрібно захищати?
    Захист генералізації
    14 Jan
    Створення нових генералізацій. Можна вважати позитивом 2014 року те, як українці позитивно інтерпретували назву їх росіянами під час війни – "укропи". Українці словами Президента України привласнили її як власну нову генералізацію – "український опір".
    Повернення назви "Русь", відчуження її від Росії – стає дедалі більш очевидною необхідністю. Війну генералізацій України з Росією за назву "Русь" потрібно починати, вести і вигравати.
    Захист хронотопії
    14 Jan
    Територія України має належати українським громадам, навіть якщо українській державі до неї байдуже.
    Варто переглянути українську філософію простору – знищити паркани по всій Україні, зробити добрі дороги, відкрити доступ до всіх водойм, збільшити кількість публічних просторів для вільної комунікації.
    Потрібно вести війну не за минуле, а за майбутнє. Історія має стати проекцією футурології.
    Захист сакралізації
    14 Jan
    Цінності є найбільш важливими при розумінні того, хто є ворогом України. Зараз, в 2014 році українці воюють не з росіянами, не з сепаратистами і не з терористами.
    Українці воюють з імперцями, "совками", олігархами та їх прибічниками.
    Українці воюють, відстоюючи свої цінності – індивідуальну свободу, миролюбність, працелюбність.
    Українці проти імперців.
    Українці воюють за цінність індивідуальної свободи, яка завжди історично в Україні вважалася найбільш значимою, на відміну від Росії, де найбільш значимими вважалися завжди цінності групові, державні, імперські.
    Імперія знищує свободу, перетворюючи громадян на підданих, вільну працю на служіння, миролюбність на істерично-мілітарну експансію. В Росії нема громадян, там є піддані. В Україні нема підданих, а є громадяни. Відтак українське прагнення до індивідуальної свободи в принципі не поєднуване з імперським підданством.
    Усяка імперська свідомість породжує мілітаристську істерію, експансивну агресію і ворогів навколо себе. Відтак українська миролюбність в принципі не може уживатися з імперською агресивною політикою.
    Там само і підґрунтя імперії Росії – багаті поклади природних копалин, які фактично скурвили російський народ. Декілька десятків близьких до влади сімей продають енергоносії, левову частку прибутку вони кладуть на власні рахунки, а з меншої частини вони купують лояльність російського народу до влади. Така схема породжує соціальне паразитування в його двох проявах – паразитування правлячого класу на продажі енергоносіїв, який водночас нічого суттєвого не виробляє, і паразитування народу, який звикає жити на подачки від продажу енергоносіїв. Так знищується працелюбність російського народу, так виникає і отримує ідеологічну підтримку соціальне паразитування. Українська працелюбність в принципі не може вживатися з соціальним паразитуванням росіян.
    Українці проти "совків".
    Орієнтація на СРСР з ідеологію історичної необхідності, диктатурою пролетаріату, колективістськими репресіями проти особи, заборонами свободи слова, свободи зібрань, свободи совісті знищує саме поняття індивідуальної свободи як нібито буржуазний пережиток.
    СРСР, наслідуючи Російську імперію був доволі агресивною і експансивною державою. Комуно-соціалізм мало чим відрізнявся від націонал-соціалізму і досить довго СРСР і нацистська Німеччина були союзниками. Війна в Афганістані також показала агресивну суть СРСР.
    СРСР у своїх найкращих проявах не сприяв працелюбності. Так, радянські люди літали в космос, але решта продуктів промисловості була надзвичайно низької якості. Продуктивність праці СРСР ніколи не була найвищою в світі, навіть в часи мобілізації.
    Українці проти олігархів.
    Саме існування олігархів неминуче знищує середній клас, державу і демократію як таку, а отже знищує свободу. Олігархи це економічні паразити суспільства, розростання яких перетворює працелюбність на найману працю. Українська олігархія породила війну, і це не має нічого спільного з українською миролюбністю.
    Захист сенсуалізації
    14 Jan
    Найкращий спосіб захисту сенсуалізації це стимулювання осмисленої комунікації. Комунікативний захист колективної ідентичності українців є окремим напрямком роботи українських громад.
    Згуртованість нації, на думку Карла Дойча, забезпечується вищим рівнем комунікативної активності всередині неї. Це означає не лише зрозумілість мови, але й спільні контексти, цінності, зв'язки, що вирізняють побут і уявлення тієї чи іншої нації. Дойч зазначав, що єдиний інформаційний простір означує єдину культуру.
    Соціальні мережі в Україні перебирають на себе роль єдиного інформаційного (комунікаційного) простору і стають основою творення смислів.
    Захист проспектуалізації
    14 Jan
    Проблема більшості моделей колективних ідентичностей в тому, що в них відсутня орієнтація на майбутнє. Сучасні ідентичності в часи світової кризи захищають найбільш дієво свої минуле, доволі активно – своє теперішнє і майже ніяк – своє майбутнє.
    Спільна позитивна перспектива – найкращий захист для колективної ідентичності. Сенсуальна і проспектуальна сек'юритизація це інтелектуальний продукт, який може вироблятися в Україні. Водночас в Україні недостатньо проспектуальної комунікації – телепрограм, веб-проектів, клубів.
    Україна є не те, чим вона є. Україна є те, чим вона має стати. Україна має стати захищеною в універсальності своєї цивілізаційної вісті, в унікальності свого геополітичного положення та у винятковості своєї релігійно-етнічної різноманітності.
    Не триматись за державу, за націю, за територію.
    Триматись за свободу, за миролюбність, за працьовитість.
    Захищати мережеві спільноти, а не архаїчне суспільство. Творити Новий Світ з впливовою позицією цілого людства. Емансипувати Стратегічний Хартланд і створити Балто-Чорноморську вісь, розколовши Європу та Росію. Вести консциєнтальну війну за нову складну ідентичність. Створити конструктивного українця – нову людину Нового Світу.
  3. Електоральна стратегія парламентських виборів 2014-го
    14 Jan
    Сергій Дацюк Источник
    Саме завдяки Революції Гідності ми можемо говорити про можливість електоральної стратегії української громади. Вперше в Україні можливість здійснення електоральної стратегії було продемонстровано на виборах Президента в травні 2014 році, коли лідери думки зуміли переконати українську громаду у необхідності обрання Президента в першому турі. Тобто українська громада на тих виборах здійснила стратегічну дію як єдиний політичний організм.
    Тому зараз лідери думки в Україні можуть здійснити не менш важливий стратегічний процес – переконати виборців у необхідності стратегічної електоральної дії на парламентських виборах в жовтні 2014 року.
    Необхідність стратегічної електоральної дії зумовлена фундаментальними процесами, які відбуваються в Україні:
    1. Україна знаходиться в стадії зміни геополітичної орієнтації, останній раз яку вона змінювала більше 350 років назад;
    2. Україна знаходиться в процесі фрагментації, під час якої відбувається втрата територіальної цілісності;
    3. здійснюване Президентом встановлення миру на Сході України, не дає гарантій відновлення територіальної цілісності України;
    4. значна частина української громади намагається уникнути війни, що підвищує загрозу втрати територіальної цілісності України.
    Отже в цих умовах вибудувати ефективну структуру Парламенту є надважливим завданням. Сьогодні в Україні виникла загроза створення нової монополізації влади – але вже новообраним Президентом. Два олігархічних консенсуси, які вже здійснив новообраний Президент, спрямовані проти цілей Революції Гідності, бо фактично намагаються законсервувати олігополію в Україні. Президент створив політсилу свого імені, що не є власне ні пристойним, ні розрахованим на перспективу, ні зрештою європейським за підходами. Президент запропонував українській громаді доволі одіозний список своєї політсили, де зустрічаються люди, яким Президент допомагає уникнути люстрації. Зрештою Президент поставив завдання створити парламентську більшість в новому Парламенті, що зруйнує рівновагу в політичній системі країни не менш серйозно, ніж вона була зруйнована за часів Кривавого президента.
    Навіщо взагалі потрібен розподіл влад на законодавчу, виконавчу і судову? Цей розподіл потрібен задля ефективної діяльності усіх гілок влади, коли вони жорстко спеціалізовані і не заважають одна одній. Цей розподіл потрібен задля створення системи стримувань та противаг, щоб уникнути монополізації влади якою-небудь її гілкою, найчастіше саме виконавчою. Цей розподіл потрібен задля уникнення системної корупції, яка стає можливою, коли законодавча та судова влада опиняються під контролем виконавчої. Зрештою цей принцип потрібен задля уникнення перетворення демократії на олігархію, бо лише олігархія завжди прагне порушити політичну, економічну, соціальну та культурну рівновагу в суспільстві.
    Так сталося, що основою виконавчої влади в Україні є не стільки коаліційний (зараз) чи залежний від Президента (в попередньому варіанті політичної системи) Уряд, скільки Президент. А основними інструментами порушення розподілу влад в Україні стало підпорядкування судів Президенту і створення парламентської більшості, яка підконтрольна Президенту. Вийти з ситуації залежності судів від Президента можливо лише через конституційне унормування незалежності судів від Президента, люстрацію суддів та судову реформу. Вийти з ситуації залежності Парламенту від Президента можливо через стратегічну дію української громади – реалізацію електоральної стратегії "рівноважного Парламенту", яка буде запропонована далі.
    Прикладів встановлення контролю Президента над Парламентом недавня історія України може надати нам скільки завгодно. Пропрезидентська парламентська більшість часів Кучми зрештою призвела до створення олігархії та до революції 2004 року. Безуспішна боротьба за парламентську більшість Президента Ющенко відбувалася на тлі посилення олігархії, що завершилося поразкою союзу Ющенко-Тимошенко і привело до влади Кривавого президента. Парламентська більшість Кривавого президента зрештою стала основою пограбування країни, створення системної корупції та всевладдя олігархії, зруйнування довіри між різними частинами країни і зрештою до нинішньої війни. Саме намагання кожного Президента в Україні створювати підвладну йому парламентську більшість руйнувало кожного разу наші сподівання на демократичний режим влади.
    Сьогодні значна частина правлячого класу країни знову хоче наступити на ті самі граблі. Українська громада має стати на заваді цьому. Як би не посилювалася авторитарна влада Президента, що в ситуації війни зрозуміло, розподіл влад має лишатися непорушним.
    Електоральна стратегія на нинішні парламентські вибори має бути такою – не дати Президенту створити в Парламенті президентську більшість, тобто більшість його власної політичної сили, як це вдалося зробити в Парламенті Кривавому президенту.
    Українській громаді потрібно здійснити масштабну електоральну дію – зменшити підтримку президентської політичної сили за рахунок збільшення підтримки інших політичних сил.
    Перш за все, українській громаді потрібно збільшити підтримку "Народному Фронту". В уже згадуваній статті "Пролітаючи на гніздом Фенікса" Юлія Мостова пише: "Політична технологія штучно розділила виборців на козаків та гречкосіїв. У приблизній пропорції – 40 на 60. Така пропорція продиктована не тільки багатовіковим винищуванням перших і культивуванням других. Вона вирощувалася та удобрювалася усвідомлено майже чотири місяці". Політична партія Президента сьогодні орієнтована на "гречкосіїв". Отже нам потрібно підтримати Народний Фронт як політичну силу, орієнтовану на "козаків", тобто яка через свій виборчий партійний список виступила представником воюючих батальйонів на Сході України і яка послідовно обстоює політику відвоювання території України через прямі військові дії. Нам потрібні в Парламенті "яструби" на той випадок, коли у "голубів" з миру нічого не вийде.
    По-друге, українській громаді потрібно значно більше підтримати партію "Батьківщина" і її лідера Юлію Тимошенко як найбільш публічного і послідовного критика Президента. Ця політична сила здійснила найбільш очевидну люстрацію свого виборчого партійного списку, давши дорогу в політику новим людям. Ця політсила зможе стати найбільш патріотичним критиком Президента, оскільки критика Президента з боку "Народного Фронту" є менш публічною і не такою послідовною.
    По-третє, українській громаді потрібно підтримати нову політичну силу "Самопоміч" настільки, щоб вона точно опинилася в Парламенті. Нам потрібні не тільки нові політики, яких приведуть у Парламент старі політики. Нам також в Парламенті потрібна буде принципово нова політична сила як та, що орієнтована на громадянські структури суспільства, громадянські об'єднання. Схожу політичну позицію займає "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка. Дуже шкода, що вони не об'єдналися з "Самопоміччю" і українська громада, змушена обирати між ними. Але якщо в Парламент пройдуть вони обидві, активна громадськість буде представлена доволі серйозно.
    По-четверте, українській громаді потрібно значно більше підтримати "Сильну Україну". Можна визнавати при цьому всю критику, яка є щодо цієї політсили – і те, що вона є замінником колишньої "Партії регіонів", яка виявилася не здатною дати оцінку своїй діяльності і пішла у політичне небуття, і те, що це представники в тому числі орієнтованих на Росію українців. Але саме задля рівноваги в Парламенті – ця політсила повинна мати свою частину впливу.
    І по-п'яте, українській громаді потрібно тверезо ставитися до "Радикальної партії Олега Ляшка". Це друга іменна партія в українській політиці після "Блоку Петра Порошенка". Вона, на відміну від БПП орієнтована на "козаків", але саме на радикалізованих "козаків". Такі люди теж потрібні в Парламенті, але їх власної активності на виборах досить, щоб вибороти собі підтримку самостійно.
    Саме рівноважна структура майбутнього Парламенту вирішує три головних проблеми:
    1. чи буде парламентська більшість президентською;
    2. хто ввійде в парламентську коаліцію – перефарбовані регіонали, що підтримують "мир" Президента, чи помірковані "яструби", тобто політсили типу "Народного фронту", "Батьківщини" та "Громадянської позиції";
    3. якою мірою новий Парламент буде корумпуватися олігархами.
    Отже електоральна стратегія української громади має бути спрямована на неможливість створення президентської більшості у Парламенті. Нам потрібен сильний Президент, але нам не потрібен Парламент під контролем Президента. Нам потрібна політична рівновага у Парламенті, яка би відображала рівновагу всередині країни.
    Якщо нам вдасться здобути рівновагу в Парламенті, нам обов'язково вдасться здобути рівновагу і єдність в Україні.
    Якщо ми не зможемо здобути рівновагу в Парламенті, такий Парламент проіснує недовго, тобто не більше року.
    Якщо хочете, то електоральна стратегія на парламентські вибори 2014-го року може бути схожа зі стратегією на президентські вибори 2014-го – давайте оберемо дієвий Парламент з першої спроби.
    14 Jan
    Обсуждение:
    • люди не поймут
      14 Jan
      Сергей Пушкарев Стратегия ослабления пропрезидентского блока абсолютно справедлива, только у людей эмоции бегут впереди здравого смысла - прочитав про усиление Сильной Украины, Батькивщины, Ляшко, люди не захотят понять, что анализ дан независимый.
      Мы еще не готовы к тому, чтобы принимать правильные, но непривлекательные решения.
    • деструктивність пропозиції
      14 Jan
      Roman Bas'kov і комуністів ще треба підтримати,бо пенсіонери-україножери відчують себе поза парламентською рівновагою, про зрівноваження парламенту від ДНР і ЛНР я взагалі мовчу.
      PS.Батьківщина,зокрема ЮВТ,-це не критик,це деструктор,який вже плідно в 2004 році допоміг. Прихильники Ляшка - "козаки"? Ви би для початку поцікавилися складом його елкторату - пожирателі популізму і гарної картинки із вилами. Вам має бути соромно за таку статтю.
      ПП однозначно не можна дозволити отримати більшість,але не за рахунок підтримки популістів, деструкторів і антиукраїнських партій. Ви, до речі, чогось про Свободу забули. Вона недостатньо "козаків" задовольняє, не достойна серед таких світил як Тигипко?
      14 Jan
      В рамках предложенной в предыдущих статьях терминологии - статья контрреволюционная, так как предлагается стабилизация и укрепление существующей системы в лице дееспособного парламента.
    • для кого статья?
      14 Jan
      Ольга Валетова Очень актуальная статья!!! Только людей,которые умеют делать выводы не так уж и много! Жаль,но политическая граммотность людей - на низком уровне( из личного опыта общения ) Хочется верить в лучшее, но ,увы......
    • моральный фактор
      14 Jan
      При предложенной схеме особенно страдает моральный фактор, а самое страшное - потеря доверия.
  4. Правила парламентської коаліції на 2014 рік
    14 Jan
    ПРАВИЛА ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ НА 2014 РІК
    29 жовтня 2014, 09:37
    Парламентські вибори закінчилися і тепер майбутні депутати на чолі з Президентом знову почали хитрувати. Утаємничення від української громади своїх консультацій навколо коаліції, незаконно розпочате Президентом, викликає дуже багато запитань в раціональному плані і велике обурення в емоційному плані.
    Такі дії потрібно періодично припиняти. Українська громада постійно, час від часу, повинна нагадувати політикам основні вимоги Майдану, щоб вони не загравалися.
    Отже, як має формуватися коаліція та що має бути в коаліційній угоді?
    14 Jan
    Стаття 83 Конституції України та глава 12 Регламенту Верховної Ради чітко і недвозначно говорить, що "коаліція формується депутатськими фракціями". В жодному місці Конституції та Регламенту не говориться про те, що Президент може виступати ініціатором чи суб'єктом формування коаліції.
    Нагадаємо базові норми європейського права, якщо хто забув. Громадянину дозволено все, що не заборонено законом. Чиновнику заборонено все, що прямо не дозволено в законі.
    Інакше кажучи, закон для чиновника завжди має вичерпний перелік його повноважень. Все, що прямо не дозволяється в законі, для чиновника заборонено. Це означає, що Президенту заборонено Конституцією на регламентом Верховної Ради виступати ініціатором чи суб'єктом будь-яких переговорів, будь-яких консультацій щодо створення коаліції.
    Суб'єктом створення коаліції за європейськими нормами має бути партія, що набрала найбільший відсоток голосів на виборах (безвідносно до кількості мажоритарників в партіях). В такому разі коаліцію має формувати НФ.
    І тут є важливий вибір для наших депутатів від майбутньої коаліції. Якщо вони візьмуть саме таке формулювання, то вони покажуть свою відданість європейським стандартам і тим самим візьмуть курс на перетворення виборчої системи на повністю пропорційну.
    Якщо ж БПП вдасться протягнути розуміння, що коаліцію формує партія, яка здобула найбільше членів в Парламенті за відсотками голосів за партію включно з мажоритарниками, то тим самим депутати засвідчать відданість змішаній нормі і відійдуть від європейських норм.
    Як має складатися коаліційна угода?
    14 Jan
    Президенту згідно вище означеного принципу також заборонено Конституцією та Регламентом пропонувати будь-який текст для коаліційної угоди.
    Суть коаліційної угоди полягає у тому, що в ній має бути зафіксовано компроміс між програмами політичних партій, які підтримані їх виборцями на виборах до Парламенту.
    Підкреслю ще раз – коаліційна угода це компроміс між програмами політичних партій, які отримали підтримку виборців на парламентських виборах, а не компроміс між програмами політичних партій та програмою Президента.
    Тим більше, що у Президента немає ні програми, ні стратегії, а те, що називається "Стратегія-2020" це не програма і не стратегія, а візія. В будь-якому разі така недолуга візія може і не бути основою коаліційної угоди, в кращому разі вона може бути орієнтиром для депутатів.
    Що ж має бути в коаліційній угоді?
    14 Jan
    Мабуть у депутатів є своє бачення того, що там має бути. Але візьму на себе сміливість сказати, що там має бути з точки зору розуміння української громади.
    Перш за все, в ній має бути чітко сформулювало дві найважливіші речі, обговорення яких дуже часто намагаються уникати майбутні депутати.
    1. Визнання чи невизнання Мінських угод, чіткий термін і ясні та чіткі умові відмови від Мінських угод (коли і через що Україна відмовляється від Мінських угод). В коаліційній угоді має бути прописано, що має робити Україна в ситуації, коли Росія порушує мінські угоди, а сепаратисти не дотримуються цих угод.
    2. Визнання чи невизнання особливостей самоврядування на деяких територіях Сходу України, які законодавчо унормовані минулим Парламентом в непередбачений Регламентом спосіб під тиском Президента.
    Ці два пункти важливі, бо дозволяють розуміти загальний настрій Парламенту – мир чи війна, чи надовго мир і чи надовго війна.
    3. Дуже би хотілося, щоб нарешті в парламентській угоді коаліція взяла на себе сміливість покласти край тій одіозній ситуації з невизначеним статусом в країні (мир, перемир'я, АТО, війна чи надзвичайний стан).
    Парламент, який не може дати правове визначення статусу кризової ситуації в Україні, не має морального права приймати будь-які закони. Мета такого правового визначення – дати українській громаді адекватне розуміння того, що відбувається: ми будемо втрачати території України в ситуації повільно повзучої війни, дурячи українську громаду продовженням АТО, якого насправді ніби немає, бо триває брехливе перемир'я, чи ми будемо вести війну за Схід України і за Крим для відновлення територіальної цілісності країни.
    Якщо у коаліції не буде ясності з цих питань, то всякі базікання коаліції про реформи, українською громадою сприйматися не будуть.
    4. В коаліційні угоді має бути передбачена розробка принципово нової Конституції, яка унормує ситуацію в Україні та дасть нам перспективи за такою схемою – цілі і принципи нової конституції та їх широке громадське обговорення, правові інновації та їх експертне обговорення, включаючи розрізнення невід'ємних прав, громадянських прав та правових гарантій, і лише потім традиційний розподіл повноважень гілок влади.
    Парламент не має права проводити законодавчу роботу, поки ми живемо в неправовій ситуації, де Конституція вже не описує ні територію країни, ні відносини центра з місцевою владою (де справа вже дійшла до збройного та кривавого сепаратизму), ні жорстке розділення влади на Виконавчу (єдиний центр, а не два – Президент та Прем'єр-міністр, які конкурують між собою і розколюють країну), Законодавчу (однопалатний Парламент) і Судову (незалежну від інших гілок влади).
    5. З доброї волі депутатських фракцій у коаліційній угоді вони можуть покладатися на загальні орієнтири, викладені у візії Президента під умовною назвою "Стратегія-2020". Але в коаліційній угоді потрібно було б прописати саме стратегічні моменти – як парламентська коаліція, хоча б схематично, має досягнути орієнтирів так званої "Стратегії-2020".
    6. В коаліційній угоді може бути створено прецедент визначення того, за яким принципом призначається Прем'єр-міністр та міністри та як відбувається розподіл посад в Парламенті. Якщо це буде не квотний принцип, а принцип професійності, то має бути визначено, що вважається професійністю для заняття посад.
    Найголовніше, що мають зрозуміти Президент та депутати Верховної Ради, це ті правила, якими буде керуватися українська громада надалі щодо влади.
    Тупцювання на місці вважається саботажем реформ. Крок вліво чи вправо від реформ – Майдан. Згортання реформ та/чи відмова від самостійної політики на користь Росії вважається зрадою Майдану і карається українською громадою в позаконституційний спосіб.
    Влада терпимості громади не розуміє, влада розуміє тільки жорсткий тиск громади.
    14 Jan
    Обговорення:
    • тезис о пользе для страны единства президента и премьера
      14 Jan
      Артем Дугин Думаю, что тезис о пользе для страны единства президента и премьера был бы хорош, но не с этим президентом.
      Для украинского гражданского общества как раз будет выгоден конфликт Премьера (Яценюка) и Порошенка. И коалиция большинства Премьера в ВР. Надежд на Порошенко нет. Есть полностью противоположные предвыборным президенским действия, которые даже трактовать не нужно - все на поверхности.
      Яценюк сделает ошибку, если сформирует с БПП большинство. Оно будет нежизнеспособно, и будет вредить самому Яценюку. БПП будет и дальше резко скидывать свой рейтинг.
      14 Jan
      Григорий Бондаренко Не играет роль, какой именно президент и премьер. Мы все видели, к чему приводит противостояние ветвей власти - противостояние Ющенко и Тимошенко фактически уничтожило все положительное, что появилось после оранжевой революции.
      Поэтому нельзя допускать их оппозиционности принципиально. С другой стороны - они обречены быть антагонистами, как левая и правая руки. Но президент ведущий, а премьер - ведомый. Именно поэтому только коалиция и именно с этими людьми.
  5. Очищення
    14 Jan
    Сергій Дацюк
    13 лютого 2014, 10:50
    Нема перспективи без очищення
    • Чи можливе замирення
      14 Jan
      Гірше громадянської війни, гірше війни з зовнішньою спробою анексії українських територій, гірше розколу України це – замирення в країні Бандитсько-Олігархічно-Владної вертикалі. Найгірше це олігархічний консенсус, до якого сьогодні змушують український народ.
      Ми ж не хочемо більше війни? М ж не хочемо більше смертей? Ми же н хочемо більше терору?
      Тоді маємо замиритися і сподіватися на Парламент, який обіцяє змінити Конституцію за півроку і при цьому надалі працювати в звичайному режимі так, ніби в країні все добре, ніби в країні нема громадянського протесту. Тоді маємо змиритися з тим, що нібито нема законних підстав відставки Президента.
      Ті, хто почали системний терор в країні, не покаялися і не покарані. Ті, хто викрадають, катують і вбивають людей, не покаялися і не покарані. Ті, хто розкрадали на повністю законних підставах державних бюджет, розкрадали неінвентаризовані корисні копалини української землі, багатіли на цьому, виводили гроші в офшори і ховали їх на закордонних рахунках, не покаялися і не покаранні. Корумпований суд і звірячі силові органи країни, які займалися організацією і легальним прикриттям рейдерських захоплень доходних бізнесів, а сьогодні викрадають, катують і вбивають людей, не покаялися і не покарані.
      Чи можливе з ними замирення?
      Не буде нормального життя в країні, яка змирилася з Бандитсько-Олігархічно-Владною вертикаллю. Не можна прощати терор, катування, вбивства, знущання, розкрадання, системну корупцію і різноманітні способи їх легалізації. Все це стало можливим завдяки широкомасштабному процесу деморалізації, який пов'язаний з переходом країни в бандитський режим та зі створенням в країні Сірої Піраміди.
      Не подолавши деморалізацію суспільства, не здолавши бандитський режим влади, не зруйнувавши Бандитсько-Олігархічно-Владну вертикаль та Сіру Піраміду, не можна сподіватися на подальше існування України.
      14 Jan
      А именно примирение сейчас и происходит (естественным образом), так как:
      • на протест вышел мирный народ, который стремится вернуться к миру при любой возможности;
      • нет первоначального плана революции;
      • нет организаторов всего процесса;
      • война отвлекает и не дает дожимать власть.
    • Деморалізація та реморалізація
      14 Jan
      Деморалізація суспільства, що вже відбувалася, пригнічує дух, блокує соціальну енергетику, змушує прогресивну частину правлячого класу до еміграції, знищує довіру у суспільстві, призводить до насичення суспільства кримінальними елементами.
      Найбільш зрозумілою причиною деморалізації є порушення рівноваги у суспільстві. Мораль стоїть на боці рівноваги – якщо нема порушення моралі, то нема бажання помсти, і у суспільстві лад і спокій. Тільки порушена рівновага породжує деморалізацію.
      14 Jan
      Сергей Лукьянец
      Чи не є це скоріше поліморальностю?
      Звідси засадничою причиною деморалізації ситуації в країні впродовж останніх років слід вважати відсутність в українського правлячого класу державницьких традицій – принципове нерозуміння і розбалансування складної системи існування цивілізації-держави-суспільства як набору стримувань та противаг не тільки в політиці, а значним чином поза політикою – в соціальній структурі, в культурі, в економіці.
      Моралізація, чи точніше реморалізація (відновлення моральності суспільства, відновлення легітимної владної вертикалі та інтелектуалізму) є не просто подолання наслідків деморалізації в плані відсторонення від публічної діяльності людей, організацій, партій та корпорацій, які спричинювали деморалізацію. Реморалізація це, перш за все, відновлення рівноваги на всіх рівнях життя громади. Реморалізація є громадянське усвідомлення вини суспільства в цілому, кожного зокрема та осмислення першопричин деморалізації.
      Реморалізація передбачає широкий і всенародний процес очищення. Без очищення ми не зможемо все це подолати. Без очищення у нас нема позитивної перспективи. Без очищення шансів зберегти Україну немає взагалі.
    Очищення та люстрація
    Очищення процес більш фундаментальний і всеохватний, ніж люстрація.
    • Традиційне розуміння люстрації
      14 Jan
      Традиційно люстрацію розуміють вкрай обмежено – як щось подібне до процесів у Східній Європі з 1989 року, які регламентували доступ до державних посад особам, пов'язаним в минулому з комуністичним репресивним апаратом. Таке звужене розуміння не дозволяє розуміти сутність люстрації і не дозволяє розглядати її за сутністю як розширений ряд різноманітних процесів очищення.
      В цьому сенсі мені видається доволі контраверсійною спроба науковців розглядати люстрацію лише з точки зору енциклопедичного визначення – як історичний досвід легалізації зміни суспільного ладу (від соціалізму до ліберального суспільства) або як кон'юнктуру моменту, тобто як правову підставу для революційних перетворень всередині так чи інакше лібералізованого суспільства.
      Саме по собі слово "люстрація" означає "очищення через жертву". Люстрація як очищення через жертву означає, що ця жертва може бути різною (не обов'язково це тільки позбавлення права займати публічні посади) – це може бути покарання за злочин, позбавлення майна, грошей, розформування організацій, заборона партій і т.д. В очищенні через жертву головне це очищення, а не спосіб чи розмір жертви – ось що не хочуть розуміти деякі наші науковці, розуміючи люстрацію лише як досвід післярадяньскої Східної Європи. Ми настільки звикли до мавпування, особливо наші вчені, що їм навіть на думку не спадає сформулювати власне теоретичне уявлення про люстрацію.
      Отже надалі мова йтиме про люстрацію як легалізований процес очищення України за наслідками громадянського протесту 2013-2014 років.
      Якщо в Німеччині на початку 90-х років ХХ століття люстрація походила з неможливості поєднувати старі та нові органи безпеки (буквально з проблеми "що робити зі Штазі"), то подальший досвід транзитології переводить люстрацію в сферу права як такого. Невдача люстрації в країнах колишнього СРСР через знищення чи утаємничення списків агентів КДБ показала неможливість проводити люстрацію, коли нема бази даних
    • Можливості для люстрації в Україні
      14 Jan
      У випадку громадянського протесту 2013-2014 років в Україні скласти списки осіб, організацій, партій та корпорацій для люстрації дуже просто – базу даних неможливо знищити, бо надто багато фактів не тільки зафіксовано свідками, але і відеоматеріалами, що знаходяться у власності телеканалів, окремих громадських організацій та у приватній власності громадян.
      Також правові підстави люстрації постійно фіксуються впродовж громадянського протесту 2013-2014 років шляхом подачі позовів до міжнародних правових організацій, що взагалі було неможливо одразу після розпаду СРСР. Водночас розуміння сутності люстрації повинно бути розширено в теоретичних аспектах.
    • принцип колективної вини
      14 Jan
      В очищенні через жертву використовується принцип колективної вини. Тому жертву має принести все суспільство. Жертва очищення це не тільки покарання винних у діяннях, це також покаяння винних у бездіяльності. Ніхто в суспільстві, що стало на шлях деморалізації, не може бути невинним. Просто вина одних має бути легалізована як покарання, а вина інших має бути легітимізована як покаяння.
    • суспільна достатність
      14 Jan
      Люстрація це суспільний процес. Відтак другим важливим принципом люстрації є суспільна достатність. Очищення ніколи не буває повним – суспільство саме має сказати в певний момент "досить". Відтак соціологічне опитування відношення суспільства до процесів люстрації має супроводжувати її протягом всього процесу. Коли суспільства скаже "досить", люстрацію має бути припинено. Невірно оголошувати термін люстрації, бо знайдеться багато таких, хто захоче втекти, відсидітися і потім повернутися.
    • Мета очищення
      14 Jan
      Мета очищення в цілому – від деморалізації країни перейти до її моралізації. Мета люстрації зокрема – легалізація процесу очищення через закони та інститути. Тобто люстрацію потрібно розглядати як спосіб легалізації в державі громадянського очищення, яке виходить з моральних настанов суспільства. Інакше кажучи, очищення процес більш широкий, ніж люстрація, яка є всього лише способом законодавчого та інституціонального потвердження процесу моралізації суспільства. Люстрація таким чином включає фільтрування людей, організацій, партій та корпорацій, які нав'язували деморалізацію суспільства за допомогою законів та інститутів.
    • Ідеології та моралізація
      14 Jan
      Традиційно право погано стикується з мораллю, бо на думку правників є різна мораль, і мораль в ситуації цивілізаційного розколу в Україні може бути різна в різних частинах країни. Водночас людяність (християнська, ісламська, конфуціанська, буддистська) є однією і тією ж самою: вбивство, катування, знущання, поневолення, крадіжка – засуджуються.
      Існують конфесійні розбіжності, які можуть сприяти чи заважати люстрації. Католики колишніх соціалістичних країни провели люстрацію в Європі саме тому, що визнання вини та покаяння за гріхи є однією з основ католицької віри. А в православ'ї акцент зсунутий з визнання провини і покаяння на покарання та відплату за гріхи, особливо в фундаменталістському православ'ї, що демонструє принципово іншу практику – подолання гріхів через каяття без відчуття провини.
      Те, в чому не відбулося покаяння і усвідомлення провини, завжди має шанс повернутися. Авторитаризм в Росії і Білорусі та диктатура в Україні напряму пов'язані саме з православним фундаменталізмом, бо власне православ'я нічого спільного з цим не має. Православний фундаменталізм і державний авторитаризм підтримують один одного. Важливою ознакою православного фундаменталізму в сучасній Росії є відмова від секуляризації шкільної освіти (з 1-го вересня 2012 року). Відтак боротьба за можливість люстрації в Україні, Білорусії та Росії це боротьба проти православного фундаменталізму – за католицьку і православну віру у мирних взаєминах конфесій.
      Практика будь-якої релігії та будь-якої ідеології може допускати аморальні вчинки, але важливим є – чи визнається це в теорії. Мораль марксистська і націонал-соціалістська теоретично визнають убивство з класових (червоний терор 1917-1923 рр.), расових чи націоналістичних (злочини проти людяності фашистів та націонал-соціалістів на завойованих територіях в 1939-1945 рр.) підстав, але секуляризована наукова гуманістична мораль теоретично це засуджує. І само собою, вся християнська мораль однозначно засуджує злочини проти людяності.
      Отже очищення як процес моралізації в найзагальнішому розумінні людяності не є і не може мати розбіжностей у міжцивілізаційних аспектах. Жодної різниці між православним і католиком в питаннях людяності бути не може. Саме тому мораль Заходу і Сходу України щодо людяності є єдиною, і люстрація, маючи таке єдине моральне підґрунтя, є не тільки легально спроможною через правовий тиск, але і легітимно можливою через громадянську підтримку в Україні.
    Практика люстрації
    • холодна громадянська війна
      14 Jan
      Сьогодні ми переживаємо початок холодної громадянської війни, яка стихійно розпочалася на місцях і яка має такі риси:
      1. саботаж на місцях державних та муніципальних рішень, які не підтримуються українською громадою;
      2. податкова війна з центральною владою – призупинення сплати податків у центр та створення громадянських фондів, через які мають збиратися і розподілятися податки;
      3. судова війна з центральною владою через міжнародні правові організації та структури;
      4. бойкот споживання товарів та послуг крупних корпорацій, причетних до розкрадання державних та муніципальних бюджетів;
      5. створення альтернативних силових громадянських структур, які переймають на себе функції офіційних силових структур, що себе дискредитували.
      При цьому необхідно пам'ятати, що процес розкрадання державного та муніципального бюджету, процес дерибану публічних ресурсів продовжується навіть в ситуації холодної громадянської війни.
    • люстрація в проектному розумінні
      14 Jan
      Люстрація не є революцією власне, але вона готує передумови для революції.
      14 Jan
      yury_108 Якщо ж по суті статті, то пан Дацюк поставив воза поперед коня. Звичайно, спочатку повинна бути революція, а вже потім люстрація.
      Але скоріше за все за революцією буде громадянськак війна, яка і вирішить більшість питань, що покладаються на люстрацію.
      Тобто, шибениця, як елемент люстрації. А теорія пана Дацюка згодиться після війни, коли йтиме розробка законодавства про покарання тих, хто втекли від шибениці.
      14 Jan
      мені видається, що Дацюк має більше рації, звичайно спочатку люстрація має прибрати від важелів управління антидержавний елемент, і тоді вже буде можлива революція. Тобто зміна ладу.
      14 Jan
      Люстрация - часть Революции. Революция невозможна без Люстрации, как и Люстрация невозможна без Революции.
      Тільки розширивши розуміння люстрації за межі тієї, що відбувалась після краху соціалізму в країнах Східної Європи, ми можемо започаткувати найбільш ефективну практику люстрації зараз. Люстрація є процесом всередині холодної громадянської війни, яка має всі можливості затягнутися надовго.
      Тому в проектному розумінні люстрація означає наступне:
      1. громадянський остракізм представників влади (2010-2014 років) і всіх структур партії регіонів та партії комуністів – не спілкуватися, не подавати руку, не запрошувати в ефір і т.п.;
        14 Jan
        Сергей Лукьянец Автор наверное не догадывается, что эфиры, каналы, вместе с журналистами в большинстве своем принадлежат тем, кого автор предполагает люстрировать. Автор наверное не знает, что у люстрируемого щирокий круг родственников, знакомых, соседей, ,которые от него зависят, а некоторым он помог в чем-то когда-то, кроме того он общеается преимущественно в кругу тех, кого Дацюк предлагает люстрировать тоже. И им всем пох.. Ваша протянутая рука, а перед очередными выборами, он воспользуется общественным варварством и невежеством и вложит в некоторые протянутые руки по 200 гр.
      2. економічна громадянська люстрація товарів і послуг корпорацій-монополістів, які користалися незаконними державною чи муніципальною підтримкою, помічених зокрема у розкраданні державного та муніципальних бюджетів;
        14 Jan
        Сергей Лукьянец
        автор наверное давно не был в забитой провинции, где будут покупать не то, что предполагает автор, а то, что есть. А кто это произвел народ не интересует. При этом автор сам упоминает монополистов, а это значит, что других «правильных» производителей нет, монополия, бл..ь.
      3. інвентаризація державних та муніципальних правових порушень, що означає щонайперше складення списків злочинів та злочинців, публічне розслідування корупції осіб та організацій впродовж останніх років, складання бази даних для люстрації;
        14 Jan
        Сергей Лукьянец
        Третий пункт отнесем как возможный, как память народную, но при этом даже он проблемный, память народная местами короткая, а местами настолько длинная, что вспоминает даже то, чего не было. Все остальные пункты подразумевают наличие ВЛАСТИ.
      4. розробка закону про люстрацію;
      5. створення Комітету Люстрації, який готує матеріали для СУДУ;
      6. створення СУДУ НАРОДНОЇ ДОВІРИ;
      7. проведення СУДОМ судових процесів проти люстрантів на основі закону та матеріалів Комітету Люстрації (відсторонення від суспільно важливої діяльності осіб, організацій, партій, корпорацій);
      8. забезпечення міжнародної підтримки процесам люстрації – економічні санкції проти українських злочинців, судові рішення проти злочинів з чіткою фіксацією відповідальних за них.
        14 Jan
        Сергей Лукьянец Пункты 4-8 требуют наличия ВЛАСТИ
    • процес та підстави люстрації
      14 Jan
      Як бачимо, люстрація складається з трьох процесів
      • громадянської люстрації (громадянський остракізм, економічна громадянська люстрація, інвентаризація злочинів та злочинців),
      • внутрішня інституційна люстрація (закон, комітет люстрації, СУД НАРОДНОЇ ДОВІРИ),
      • міжнародна люстрація (включення міжнародних правових структур та іноземних урядів до процесу люстрації).
        14 Jan
        Сергей Лукьянец
        Для начала возьму на себя смелость утверждать, что люстрация гражданская это наив, она может быть определена и осуществлена только властью.
      • Підставою для громадянської люстрації є втрата довіри громадян.
      • Підставою для інституційної люстрації є порушення норм співжиття держави.
      • Підставою для міжнародної люстрації є порушення норм громадянського суспільства, що включають людяність, дотримання громадянських прав і свобод.
    • аутентична та патерналістська люстрація
      14 Jan
      Водночас ми повинні розрізняти люстрацію аутентичну і люстрацію патерналістську. Патерналістська люстрація (люстрація силами міжнародних правових структур і іноземних урядів) є повільною, обмеженою, дуже часто блокованою через кругову поруку правлячих класів різних країн. Найбільш дієвою є лише аутентична люстрація.
      Патерналістська люстрація ганебних грошей особливо небезпечна для України. Нам недостатньо блокування рахунків за кордоном осіб, причетних до неправових дій. Хто заблокував рахунки ганебних грошей, може або розблокувати, або просто забрати ці гроші собі. Нам потрібна аутентична люстрація ганебних грошей. Нам потрібне не блокування ганебних рахунків, а повернення грошей з них у державний бюджет, або принаймні для початку – в спеціальний Фонд Ганебних Грошей.
    • спектр люстрації
      14 Jan
      Люстрація повинна мати широкий спектр
      • адміністративна люстрація корумпованих чиновників (заплямованих корупцією та злочинами проти народу), організаційна люстрація
      • люстрація державних чи муніципальних організацій (наприклад, "Беркут"),
      • партійна люстрація – люстрація партій (наприклад, партії Регіонів та Комуністичної партії),
      • корпоративна люстрація – розукрупнення та інші способи позбавлення монополії крупних корпорацій, які помічені у використанні адміністративного ресурсу для монополізму та для розкрадання державного та муніципальних бюджетів,
      • особова люстрація – люстрація окремих бізнесменів (бізнес яких створено винятково через використання адмінресурсу – це, наприклад, так званий бізнес "Сім'ї"), людей публічних професій (журналістів, експертів і т.д., які помічені в нехтуванні публічною позицією),
      • медійна люстрація (телеканалів, що помічені в викривленні інформації та хабарництві ("джинсі")),
      • люстрація ганебної власності і ганебних грошей – націоналізація ганебної власності і ганебних грошей,
      • нормативна люстрація – відміна ганебних норм законодавства та введення нових норм про інфраструктурну, адміністративну, мас-медійну та інші види корупції.
    • інвентаризація злочинів
      14 Jan
      Перший крок люстрації це інвентаризація злочинів та підозр у їх вчиненні, чим має займатися Комітет Люстрації. За вчинення злочину настає покарання, за підозру настає громадський осуд. І те, і інше робить неможливим зайняття будь-яких публічних посад чи заняття будь-яким бізнесом, що пов'язаний з публічними ресурсами (інфраструктура, корисні копалини, ЗМІ, правова діяльність і т.д.)
    • Суд Народної Довіри
      14 Jan
      Суд Народної Довіри це такий суд, який створюється з людей з правовою освітою, що мають досвід роботи у суд та не заплямували себе корупцією і несправедливими рішеннями. Суд Народної Довіри в революційний час наділяється правом відміняти рішення існуючого офіційного суду. Але головна функція Суду – проведення люстрації проти осіб, організацій, партій, власності, грошей. Суд Народної Довіри має проводити засідання з питань люстрації та виносити громадянські вироки. Ці вироки мають громадянський характер, бо там, де мова йде про злочини, питання мають бути передані до суду позареволюційної юрисдикції.
    • Нормативний Комітет
      14 Jan
      Вочевидь для нормативної люстрації потрібен буде окремий Нормативний Комітет, який співпрацюватиме зі структурою, яка розроблятиме нову Конституцію. Цей Нормативний Комітет займатиметься винятково розробкою нового законодавства.
    Це лише головні ідеї, але я впевнений, що революційна творчість мас зможе наповнити їх конкретними змістами і технологіями.
    Хочете революції, зробіть це! Перетворіть Майдан на змістовні процеси!
    14 Jan
    Проблеми впровадження:
    • байдужість і страх нищої ланки
      14 Jan
      Pliashechnyk Проблема у самій нижній ланці – саме від неї іде та байдужість, ледачисть і страх, що живить корупцію на горі.
      Боротьба за свої права це кропітка і наполеглива праця, яка майже ніколи не приносить миттєвого матеріального прибутку.
      Є ті, кому усе байдуже. Є ті, хто готовий боротися, але не знає з чого почати. Є ті, хто боїться. З першою категорією вже нічого не зробиш – ледар ледарем і лишиться. Але за останні дві можна і варто поборотися.
      Декілька років тому я пропонував ідею створення профспілок і так званих Передових Загонів Адвокатів на бізі опозиційних партій. Але ідея не знайшла підтримки. Схоже, що справжньою метою керівників партій є саме зміна прізвищ, а не системи. Активний народ, що здатен виборювати свої права ім не потрібен, бо влада над таким народом змужує працювати, а не красти й багатіти.
    • отсутствие морали или полиморальность
      14 Jan
      Сергей Лукьянец
      Проблема не в деморализации, а полиморальности в моральной избирательности. Приходится констатировать, что в Украине не только избирательное правосудие, законотворчество, правоохрание, но и мораль.
      Если предположить, что мораль , что по сути и есть понимание справедливости, заложена в основы и фундаменты права, т.е. конституцию, кодексы, законы, то есть мораль официальная. То неофициальных моралей уйма, конечно не настолько много, чтобы на каждой лавочке у подъезда была своя.
      Кроме того каждая неофициальная мораль воинственна и потенциально готова если не сунуть кулаком в морду, то плюнуть в лицо, облить зеленкой или просто подумать в спину: «проститутка»…..
      Казалось бы глыба морали- ПРАВОСЛАВИЕ, Христос один, библия одна, заветы одни, а патриархатов два, причем у каждого своя мораль,…….. не хочется продолжать. Таким образом, мораль тоже относительна.
      А может автор прав? Моральная избирательность и полиморальность и есть отсутствие морали, так же, как избирательное правосудие равносильно его отсутствию, избирательное законодательство,равносильно беззаконию, а избирательное правоохранение обеспечивает абсолютное право сильного, что по сути и есть варварство.
      Таким образом не отсутствие моральности тормозит украинский прогресс, а варварская полиморальность.
    • не очищение, а восхождение к праву
      14 Jan
      Сергей Лукьянец
      Нам необходима не люстрация и не очищение, а расставание с варварством и невежеством, всеобщее восхождение к праву , как это понимал Алексеев С.С. http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1495_4.html, нам необходимо осознать прогрессивный цивилизованный успешный европейский правовой и экономический опыт, нам необходим культ знаний. И только после этого провести ЛЮСТРАЦИЮ ПРИНЦИПОВ иначе люстрацию проведет невежество и долюстрирует последние цивилизованные интеллектуальные ростки.
    • что такое мораль
      14 Jan
      Константин Соловьев
      Что такое мораль, моральность? Это элемент так называемой субъективной стороны - мотивация - деяния ( действия или бездействия). Сама по себе субъективная сторона отдельного человека для других существует тогда, когда люди вступают в отношения ( внешние отношения), в результате чего возникают последствия ( положительные ( позитивные) и отрицательные положительность - негативные).
      Лишение жизни, пытки, причинения телесных повреждений, повреждение или уничтожение имущества (убийство имущества), несправедливое присвоение чужого от отдельного лица до народа ( народов) - все это результат общественно опасных деяний ( действий).
      Давно известно, что действительность образа мыслей определяется образом действий. Возможно это не относится к логике обсуждаемого вопроса. но думаю об этом стоит упомянуть: Я имею ввиду закономерность между действиями и последствиями. Между ними ДОЛЖНА БЫТЬ причинно следственная связь. Понимание этого позволяет избежать ошибок в оценке последствий ( в том числе на будущее).
      Дацюк ставит условием положительного развития общества - положительную моральность. Это означает, что нужно адекватно действовать в направлении ликвидации тех факторов, какие создают негативные "последствия" чьих то деяний.
      Мы видим, что в обществе ( политически) представлены две силы - власть и те, кто за власть и не кто против власти. Т.е. размежевание происходит на уровне (+) - (-) - соответственно - проявляется моральность ( положительная и отрицательная). Степень различий может быть от простого противоречия, в силу неясности употребляемых в общении слов до непримиримого антагонизма ( т.е. когда одна позиция исключает другую).
      Возьмем упомянутый принцип варварства? В определении варварства мне нравиться мысли историка 19 века Сергея Соловьева ( Основной признак варварства есть лень, стремление самим не делать ничего или делать как можно меньше и пользоваться плодами чужого труда, заставлять другого трудиться на себя. Так живут все варварские народы: цель их кратковременной деятельности - добыча, нападение на другой народ и отнятие у него плодов его труда; приобретя добычу, варвар предается бездействию и вследствие того коснеет умственно и нравственно, личное развитие прекращается, чужое добро впрок не идет, варвар живет бездействием до тех пор пока нужда не заставит его снова напасть на это непроизводительное для него чужое добро"...
      ...
      "Общество выходит из состояния варварства, когда является и усиливается потребность в честном и свободном труде, стремлении жить своим трудом, а не за счет других, человек растет нравственно трудом, общество богатеет и крепчает, рабство естественно исчезает, как помеха труду, помеха развитию и преуспеянию".)
      Римляне ( правоведы) осознавали важность такой юридической функции, как поддержание отношений чести в обществе (“status inlaesae dignitatis (fr. 5.1.D.50.13)).: В каком то смысле этому посвящены заметки http://ciacivicua.org/forums/6---/48-----.html не просто посвященные проблеме оснований для суждений о чести ( суды фактов), но и сами оценки ( intestabilitas (лишение права быть свидетелем) - infamia. ( современная гражданская infamia может в настоящее время выражаться:
      • в признании фактов совершения бесчестных поступков граждан или представляемых ими юридических лиц в публичной, политической деятельности, в частности совершение бесчестных (обманных действий) путем публичных обещаниях совершить что-либо, для избрания в органы представительной демократии и их неисполнение в дальнейшем;
      • совершение бесчестных поступков, в качестве представителя органов власти, при осуществлении актов публичной власти;
      • установление (признание достоверности) фактов, существование которых ограничивает или исключает возможность занимать должностное положение в органах государственной власти, правосудия или местного самоуправления, в том числе органах гражданской юстиции." ( были еще правовые средства моральной оценки - в виде презумции бесчестия в силу занятий определенными видами деятельности, скажем лицедеи turpitudo ( у нас это можно отнести к политикам).
      Правомерность этих явлений заключалась в том, что порождала последствия - умаление правоспособности. Миссия философов ( публицистов, воспитателей граждан) показать примеры положительности и негативности ( отрицательности) морали.
      А задача законодателей найти и реализовать механизмы минимизации последствий проявления моральности, как положительной, так и отрицательной. Не знаю, читал ли Дацюк - Алексеева или не читал? Если читал, то - что получил,в результате прочтения? Дацюк, как несомненное явление в украинской действительности остается тем, кто выражает собственные ( относительно глубокие) мысли, "различным образом описывающие" действительность, а задача состоит в том, чтобы изменить этот украинский, варварско воровской мир с властью фашистов и сделать его цивилизованным. Одними размышлениями о моральности этого не сделать. Правые средства более эффективны, если они правовые.
      И еще, чего касается честность? - как условия существования цивилизованности в отличии от варварства и воровства, что ( варварская и воровская честь) в современных условиях является условием для благополучия и даже безопасности.
      Общественно политическая среда ( точнее информационно политическое пространство ) насыщено массой сведений о фактах, какие соответствуют и не соответствуют действительности. О праве на клевету ( вранье) я уже писал и давно: http://ciacivicua.org/.../2-p.../70-2012-09-24-09-20-20.html А вот о механизмах регулирования этих отношений мысли только дозревают.
      К примеру у меня все тверже становятся убеждения в необходимости реализовать участие народа в регулировании таких отношений посредством ВЫБИРАЕМОГО непосредственно публикой судей факта ( честных и добросовестных)
      • по характеру знаний и опыту ( экспертности)
      • таких, как показывают в американских фильмах об экспертных бюро. там это показывают, как идеал криминалистических лабораторий ( служб). Это конечно необходимо, но не менее необходимо для установления и иных фактов, в сферах гражданских отношений, особенно в информационно - общественно политических. Конечно, самая высокая инстанция такого суда фактов - есть мнение народа. Но, это мнение часто или чаще бывает ложным в результате усилий манипуляторов ( публицистов). Для того, чтобы жить в условиях ясности, где правда, а где вранье нужен, как я говорил - ИНСТИТУТ гражданского общества в виде системы Судов фактов, касающийся всех отношений в обществе. .
  6. Четвертий сектор
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    ЧЕТВЕРТИЙ СЕКТОР
    16 грудня 2014, 15:25
    Два бачення основних умов та рушійних сил
    14 Jan
    Якщо в усіх пострадянських країнах затрачаються співмірні кошти на інституалізацію громадянського суспільства, чому ж в Україні революція відбувається вже другий раз, а в Білорусі вона не відбулась жодного разу? Навряд чи тут причина тільки в більшій свободі слова в Україні порівняно с Білоруссю.
    28 листопада 2014-го року в Мінську відбулася міжнародна конференція "Посткомуністичні трансформації: переосмислення програм демократичного транзиту". На цій конференції зокрема зіткнулося два бачення основних умов та рушійних сил подібних революцій: інституційне (значною мірою грантове) та антропологічне (незалежне самодіяльнісне). Суть першого бачення – "революцію може зробити інституційне громадянське суспільство на зовнішні гранти". Суть другого бачення – "революція це справа внутрішньої самодіяльності мережевих громад".
    Перше бачення у вигляді дослідження було представлене Сюзан Воршек (Susann Worschech), соціологом, докторантом Європейського університету Віадрина (Франкфурт-на-Одері, Німеччина). Друге бачення було запропоновано спрочатку як критика її позиції мною – я виклав основні тези своєї статті "За лаштунками революції-2014".
    Це бачення було також підтримане у своїй доповіді Тетяною Водолажською, методологом, соціологом, кандидатом соціологічних наук (PhD), координатором освітньої програми "Летючий університет", старшим аналітиком Центру європейської трансформації.
    Перше бачення є узагальненням уявлення західних донорів про те, що гроші, які йшли від них на фінансування так званого "третього сектору", виявилися ефективними і спричинили революцію в Україні.
    "Третій сектор" – це неурядові організації (non governmental organization), хоч точніше їх можна назвати неурядовими і некомерційними організаціями (non profit organization). Третім цей сектор є тому, що він існує поряд з іншими двома – владою та бізнесом.
    Думки про ефективність діяльності "третього сектору" в Україні дотримується не тільки західний грантодавчий істеблішмент, якому вигідно вважати, що гроші витрачені недарма. Такої думки також дотримується і російський істеблішмент, який всіляко переслідує грантоїдські організації в Росії і вважає, що західні грантодавці зробили чи принаймні стимулювали революцію в Україні.
    Моє заперечення Сюзан було узагальнено Тетяною Водолажською в понятті "четвертого сектору". Тобто мова йде про те, що в Україні напередодні революції існували самодіяльнісні мережеві громади, які не інституалізувалися, самоорганізовувалися і фінансувалися винятково вітчизняним бізнесом. Відтак їх діяльність було важко відслідкувати як державі, так грантодавцям, структури яких існують поряд, але ніби не бачать своїх конкурентів.
    Отже, "четвертий сектор" є в Україні, а його ігнорує держава та західні чи російські грантодавці. Взагалі-то це добре, що вони його ігнорують. Інакше, він би не зміг зробити те, що він зробив.
    "Третій сектор" та "четвертий сектор"
    14 Jan
    Розвинуте громадянське суспільство як мета і водночас як засіб мають принципово розрізнятися. Розвиток громадянського суспільства безумовно призводить до часткової його інституалізації (це засіб). Але завжди має лишатися неінституалізована частина громадянського суспільства, з позиції якої суспільство взагалі отримує свободу розвитку (мета понад засобом).
    Цілі інституалізованої частини громадянського суспільства не можуть відрізнятися від цілей влади, інакше між ними виникне конфлікт, який закінчиться або знищенням цієї частини громадянського суспільства, або знищенням такої влади. Тобто лише з позиції неінституалізованої частини громадянського суспільства можна вільно ставити цілі розвитку.
    Водночас розвиток громадянського суспільства сам по собі не може бути метою. Лише ставлячи цілі якихось вартісних смислів можна побічно отримати розвиток громад, які їх впроваджують. Коли ставиш за мету в розвитку структур громадянського суспільства лише їх розвиток, тоді отримуєш специфічно розвинуті структури, які працюють лише на чисто формальні речі і на піар самих себе.
    Структури громадянського суспільства з часу їх виникнення на прозахідній грантовій основі доволі швидко професіоналізуються по всій території колишнього СРСР. В такій якості ці структури починають виконувати важливу функцію в країні – соціалізацію маргіналів, які з тих чи інших причин не знайшли себе в державних чи в бізнесових структурах.
    В такій якості вони виокремлюються в "третій сектор" – неурядові (і небізнесові) організації, тобто інституалізуються. Люди ходять працювати в структури громадянського суспільства, як на будь-яку іншу роботу. Такі грантові структури громадянського суспільства нічим не відрізняються від інших державних організацій чи бізнесових корпорацій.
    Саме інституалізовані структури громадянського суспільства мають здатність перетворюватися на інфраструктуру. Причому ця інфраструктура діє, якщо навіть влада (держава) визнає її частково нелегальною чи змушує до дискримінованих способів існування (як, наприклад, в Росії).
    Більше того, коли державна влада бачить, що ці інституалізовані структури громадянського суспільства вирішують якісь соціальні чи культурні проблеми, вона ж їх і функціоналізує, тобто передає їм для вирішення ті проблеми, якими сама займатися не хоче. Так функціоналізована в державі інфраструктура громадянського суспільства втрачає свободу.
    В той самий момент, коли структури громадянського суспільства перетворюються на винятково грантоїдські організації, професіоналізуються, інфраструктуризуються, вони втрачають суб'єктність. Навіть, якщо до цих структур належать дуже рефлексивні люди, вони змушені приймати правила гри, тобто тримати дулю в кишені, але все одно працювати за такими правилами, де вони не є суб'єктами.
    Інституалізовані структури зазвичай є представницькими (когось представляють – інвалідів, жінок, дітей, фанів і т.д.), сервісними (надають правові послуги, освітні і т.д.) і грантовими (фінансуються через гранти на постійній основі, причому ці гранти походять ззовні країни-держави).
    Водночас поряд з ними можуть існувати також неінституалізовані структури, які представляють самі себе, тобто там громадяни виступають як громадяни, вони самофінансуються чи принаймні фінансуються вітчизняним бізнесом.
    Інституалізовані структури громадянського суспільства (тобто саме грантові організації) можна поміряти, випрацювати індекси такого вимірювання, порівняти їх. Але неінституалізовані структури громадянського суспільства міряти важко, іноді взагалі неможливо.
    Громадські мережі, клуби, соціальні рухи – тобто інституційно малооргіназовані структури громадянського суспільства – можуть бути дуже розгалуженими, дуже активними, дуже витривалими і здатними до довгострокових стратегічних дій. Але це все потенційно. В актуальності все це виміряти дуже важко.
    Якщо інституалізовані структури громадянського суспільства будуються за демократичними процедурами – виборність, прозорість всередині, відкритість назовні і т.д., то неінституалізовані структури громадянського суспільства, особливо, якщо вони недавно створені, не керуються жодною демократичною нормою, іноді бувають доволі авторитарними, непрозорими, закритими.
    Спираючись на ці переосмислені мною погляди Тетяни Водолажської, можна зробити висновок, що в генезисному розумінні в пострадянських країнах самодіяльнісне розвивається за участі інституалізованого. Хоча вважається, що в західних країнах в свій час було навпаки – інституційне безпосередньо розвивалося з самодіяльнісного.
    Інша логіка творить іншу долю. В пострадянських країнах за допомогою західних грантодавців вкоренилися саме інституційні структури громадянського суспільства, а паралельно їм існували самодіяльнісні структури, які стали їх продовженням або виникли на противагу їм.
    Причому самодіяльнісні структури виявилися пов'язані з інституційними процесом перетікання одних в других. Тобто виявилося, що самодіяльнісні структури можуть існувати вже незалежно від інституційних, і не тільки опонувати їм, але і відновлювати їх в разі руйнування разом з іншими державними інститутами, від яких, як це не дивно, значно залежать інституалізовані структури громадянського суспільства.
    Так "четвертий сектор" виник як вільний не тільки від влади чи бізнесу, але і як вільний від "третього сектору", оскільки третій від четвертого залежить, а четвертий від третього – ні.
    Відтак "четвертий сектор" це прояв свободи, це прояв громадянства. Це сфера, де люди знімають мундири, щоб відмежуватися від влади, бізнесу та "третього сектору" і подивитися на ситуацію за великим рахунком.
    "Четвертий сектор" в Україні
    14 Jan
    В кінці 1990-х – на початку 2000-х в Україні з'вляється критика грантоїдських структур громадянського суспільства, які були вже до того часу значно розвинутими.
    В концептуальному плані ця критика була оформлена в аналітичній доповіді Агентства гуманітарних технологій "Сучасні фабрики мислі" (1998).
    В художньому плані ця критика була оформлена в романі Євгенії Кононенко "Імітація" (2001).
    Майдан 2004-го показав, що перемога революції, яка потім була бездарно втрачена новою владою, є заслугою не створених опозицією чи західними грантодавцями інституалізованих структур громадянського суспільства, а швидко розгортуваних з зародків (протоструктур) громадських мереж.
    З 2005-го починається новий період розвитку структур громадянського суспільства в Україні. Він може бути означений наступними рисами:
    1. Послаблення значення грантових структур і посилення значення альтернативних структур громадянського суспільства;
    2. Посилення діяльності зорієнтованих на Росію та фінансованих нею структур громадянського суспільства;
    3. Клуби, мережеві структури та широкі загальнонаціональні рухи стають основою створення "четвертого сектору", який згодом починає серйозно конкурувати з "третім сектором";
    4. Ці структури також виходять за межі України і стають явищем уже міжнародного масштабу (КДКД, FFF, "Студреспубліка", "Блоги "Української правди"" та Революційний клуб навколо видання "Хвиля").
    В 2005 році почався великий загальноукраїнський спільний проект створеного в часи Помаранчевої революції "Українського клубу" та німецького Фонду Фрідріха Науманна. Це був принципово негрантовий проект, де вітчизняний клуб та західний фонд були рівноправними партнерами.
    В початкових переговорах "Український клуб" чітко обумовив наступні обмеження:
    1. Клуб працює не за гранти, а на гонорарній основі, тобто відсутні попередні плани за якимись форматами і формальні звіти. Певний (не весь) обсяг робіт оплачується Фондом у вигляді гонорарів (за підготовку та організацію проведення засідань та за участь у них експертів), а Клуб вкладає свої інтелектуальні, організаційні та інформаційні ресурси.
    2. Клуб сам планує змістовну діяльність, не узгоджуючи це з Фондом.
    3. Фонд не пропонує своїх закордонних спеціалістів у якості співдоповідачів. Тобто на засіданнях виступають тільки вітчизняні експерти, запрошені Клубом.
    Якщо перший етап діяльності "Українського клубу" (з 2004 року) був винятково київським, то вже цей проект можна розглядати як квазігрантову діяльність другого загальнонаціонального етапу існування "Українського клубу" (2006-2007). Вона була до певної міри успішною, оскільки спричинила кристалізацію клубного середовища у Львові, Одесі, Харкові, де воно вже і до того часу існувало.
    Водночас найбільш успішною була діяльність інших клубів, які діяли в Києві з 2003 року по сьогодні і мали винятково внутрішнє фінансування. Це описані в статті "За лаштунками революції-2014" клуби – КДКД, FFF, "Революційний клуб", "Республіканський клуб", "Клуб православних дискусій"; рухи – "Студреспубліка" та ініціативна група "Першого грудня"; мережі – "Блоги "Української правди"" та Революційний клуб навколо видання "Хвиля".
    Саме ці структури та їх представники вступали в серйозну конкуренцію не тільки з грантоїдськими структурами західного фінансування, але і з грантоїдськими структурами російського фінансування.
    Як це не дивно, і що сильно замовчується у самій Росії, – російські грантодавці щодо України застосовували ті ж самі форми "розвитку громадянського суспільства", що і західні організації, але з принципово іншою стратегією. В статті "За лаштунками революції-2014" наводиться лише одна така проросійська організація – клуб "Сковорода", але насправді проросійських громадських організацій було дуже багато, вони були розгорнуті по всій території України. Це явище, менш автору знайоме, ще чекає свого дослідника.
    Причому фінансовані Росією організації "третього сектору" мали відмінність від таких же організацій з західним фінансуванням:
    1. Тематика проросійських громадських організацій зорієнтована на безпосередню підтримку православ'я, російської мови, протестів проти НАТО, стимулювання щільних контактів України та Росії аж до вростання українського громадянського суспільства в російське громадянське суспільство;
    2. на відміну від західних структур – принципове ігнорування місцевих клубів, рухів та мереж і їх самодіяльності;
    3. засилання в проросійські громадські структури професійних пропагандистів та агентів з військовим досвідом вкупі з організацією підготовки до збройного нападу на українське суспільство (підготовка зброї, боєприпасів і т.д.).
    4. якщо прозахідні структури "третього сектору" при зіткнені з українськими структурами "четвертого сектору" їх підтримували, принаймні ідеологічно, то проросійські структури "третього сектору" при зіткнені з українськими структурами "четвертого сектору" в кращому разі їх ігнорували, а в гіршому – працювали на знищення.
    Оглядаючись назад, можна зробити ретроспективний висновок. Прозахідні грантодавці не робили революцію-2014, бо не готувались до неї, а їх представники не стали основними організаторами цих революційних подій – вони лише співпрацювали з "четвертим сектором", де насправді визрівала ця революція.
    Проросійскі грантодавці робили війну, бо готувались до неї, і їх представники стали основними організаторами війни. Зіткнення українських структур "четвертого сектору" з проросійськими структурами "третього сектору" описав у своєму інтерв'ю боєць "Азова" і колишній учасник КДКД Ігор Гаркавенко.
    Тобто у результаті ми маємо синергетичний ефект від співпраці прозахідних структур "третього сектору" зі структурами "четвертого сектору" і ефект поразки проросійських структур "третього сектору" в Україні під час зіткнення з реально бойовим вже сьогодні "четвертим сектором".
    До подій 2013-2014 років в Україні існував вільний трафік між "третім сектором" та "четвертим сектором". Можна було спостерігати перехід представників із одного сектору в інший. Але загальний процес був все-таки спрямований на зростання "четвертого сектору" за рахунок "третього сектору". Як тільки представник "третього сектору" отримував суспільне визнання, він переходив у "четвертий сектор", самостійно вибираючи форми саморганізації і самостійно знаходячи фінансування на свою самодіяльність.
    14 Jan
    Golden Force
    Власть на западе дисциплинарного типа – этих товарищей, пользуясь вашей терминологией, из "четвертого сектора" выдрессировали в "третьем секторе", но в своей свободе они остались собакой Павлова, как и вся наша "элита" пры влади зараз.
    Тобто до революції-2014 існував широкий процес переоформлення колишніх представників "третього сектору" у представників "четвертого сектору". Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Світлана Заліщук поступово перейшли з "третього сектору" в рухові та мережеві утворення "четвертого сектору". Вікторія Сюмар, Єгор Соболєв та Ігор Луценко поступово відмовилися від роботи в структурах "третього сектору" і перейшли в клубні структури та створили свою політичну організацію, яка значним чином позиціонувалася як структура саме "четвертого сектору".
    На момент початку подій Євромайдану більшість його активістів були вже не з "третього сектору", а з "четвертого сектору". Це означає, що їх діяльність мала чіткі ознаки самоорганізації, самодіяльності та самофінансування.
    Отже на прикладі цих клубів, рухів та мереж давайте чітко покажемо відмінності "четвертого сектору" від "третього сектору".
    1. Саморефлексія і самовизначення у самостійно поставлених цілях, а не прийняття зовнішніх цілей, щодо яких потрібно писати плани, звіти і т.д.
    2. Самоорганізація, а не організація через норми та процедури, нав'язані ззовні, хай навіть дуже демократичні.
    3. Самодіяльність (вільний вибір форм діяльності через мережі, клуби, рухи), а не робота в громадянському суспільстві з наперед заданими формами діяльності.
    4. Самофінансування, внутрішнє, а не зовнішнє, зокрема фінансування вітчизняним бізнесом.
    5. Опора на соціальні мережі Інтернет, які слабко контролюються як державою, так і західними чи російськими грантодавцями, на відміну від структур "третього сектору", які присутні в Інтернеті, але нищівно мало присутні в соціальних мережах.
    6. Підтримка легітимних, але нелегальних видів освіти, в тому числі екстремальних практик.
    7. Стимулювання в умовах революції та війни волонтерської діяльності, яка долає недоліки держави, орієнтує дезорієнтований бізнес, компенсує малі потужності "третього сектору".
    Водночас переваги "четвертого сектору" в мирний час частково перетворюються на недоліки під час революції та війни в 2014 році.
    1. Через ущільнення часу зменшується активність в сфері рефлексії та вільного самовизначення, від чого страждає саме якість соціального мислення;
    2. Самоорганізація посилюється за рахунок цільових груп (збір грошей на забезпечення війни, на лікування поранених тощо), але загальна структура послаблюється, оскільки багато представників "четвертого сектору" переходять у політичні структури держави, в армійські структури та у цільові волонтерські структури;
    3. Зменшується активність клубної діяльності, занепадають рухи, мережі переходять у віртуальне існування, самодіяльність мілітаризується;
    4. Самофінансування переорієнтовується – місцевий бізнес змушений віддавати гроші на війну та виживання, а на "четвертий сектор" не лишається коштів;
    5. Соціальна мережа стає дуже часто єдиним місцем комунікації, що знижує її якість, бо така якість більш вища при безпосередній комунікації;
    6. Екстремальні практики породжуються специфічні навики та знання, але заважають нормальним формам освіти;
    7. Волонтерська діяльність є ризикованою і може зникати по мірі того, як держава, бізнес чи "третій сектор" беруть на себе якісь види діяльності.
    Узагальнюючи нинішню ситуацію в "четвертому секторі", можна сказати, що в нинішні буремні революційно-воєнні часи цей сектор дуже прагматизувався, втратив спроможність до вільного вибору форм самодіяльності і, найголовніше, значно втратив саморефлексивність.
    Відтак під час революції та війни соціальне мислення "четвертого сектору", де воно власне і формувалося, стає менш вільним і менш масштабним.
    Водночас революція та війна означають необхідність тримати довгострокову та глобальну рамки мислення не менш серйозно, ніж до війни та революції.
    Тому не потрібно "четвертий сектор" ототожнювати з "третім сектором". Вітчизняному бізнесу потрібно продовжити підтримку саме "четвертого сектору".
    Давайте не нехтувати "четвертим сектором", бо саме він – ключ до осмислення ситуації в країні і до дійсного розвитку громадянського суспільства! Саме цей сектор – основа для здійснення революції, для перемоги у війні, для завершення люстрації, для реального проведення реформ, для відбудови та пореформеного розвитку країни!
    14 Jan
    Обсуждение:
  7. Сподівання на РНБО 18 грудня 2014
    14 Jan
    СПОДІВАННЯ НА РНБО
    Сергій Дацюк Філософ 18 грудня 2014
    Призначення Олександра Турчинова Секретарем РНБО стало потужним кроком Президента України, який в останній час демонстрував доволі небагато успішних кроків в плані вирішення проблем війни на Сході України, щодо стабілізації ситуації в регіонах України та зміцнення обороноздатності перед лицем реальної російської загрози.
    Суть РНБО
    14 Jan
    Турчинов є вже 11-тим секретарем РНБО з моменту її заснування в 1996 році.
    Дивлячись на ретроспективу існування РНБО, можна дати суб'єктивну оцінку її керівникам.
    Найкомпетентнішими її секретарями були Володимир Горбулін та Євген Марчук. Найменш компетентним секретарем була Раїса Богатирьова. Водночас вона ж була секретарем, що очолював цю структуру найдовше з усіх. Водночас вона ж нанесла найбільшої шкоди обороноздатності країни. Саме при її секретарстві Україна фактично роззброїла армію і довела її до майже повної небоєздатності.
    Найбільш інтенсивну роботу РНБО здійснював за секретарства Андрія Парубія, коли потрібно було відновлювати боєздатність армії, розпочинати і вести інформаційну війну проти Росії, вступати і вести економічну війну проти Росії, вести програшну боротьбу за Крим в ситуації патріотичного тиску революційної української громади і починати відстоювати Схід України в ситуації низької боєготовності українських силових підрозділів.
    Новий секретар РНБО Олександр Турчинов призначений в важкий час для України – на тлі гострої геополітичної, економічної та соціальної кризи. Коментатори цього призначення чомусь торкалися лише політичних аспектів – які політичні конфлікти тут наявні та як вони можуть вирішуватися.
    Аналіз цього призначення має виходити з зрозуміння того, що таке РНБО в структурі української влади і навіщо вона потрібна. Історія існування РНБО показує, що не всі Президенти в принципі розуміли мету цієї структури та способи її функціонування.
    РНБО виник як результат недолугості конституційного мислення української еліти. Необхідний координаційний і контролюючий орган всередині виконавчої влади по відношенню до ситуації безпеки та війни. Оскільки виконавча влада в Україні розділена на Президента і його Адміністрацію та коаліційний Уряд (який в історії незалежної України то був ближче до Президента, то був ближче до Парламенту, як от зараз).
    Власне така розділеність виконавчої влади є доброю для розподілення корупційної ренти між різними гілками виконавчої влади. Але така розділеність стає зовсім поганою, коли мова заходить про міжнародні та внутрішні небезпеки, а також про стан війни.
    Зробити виконавчу владу цілісною нам вже який десяток років не вдається. Тому будемо приймати доцільність існування РНБО в якості органу координації та контролю, але при цьому пам'ятатимемо, що в разі цілісної виконавчої влади стане можливим орган безпеки, який повністю буде підпорядкований голові виконавчої влади, хто б ним не був – Президент чи Прем'єр-міністр.
    Виклики РНБО
    14 Jan
    Які виклики сьогодні стоять перед РНБО і які рішення щодо них українська громада очікує?
    Перший виклик, відсутність Метабезпеки України – порушення Україною геополітичної рівноваги у світі та "ядерна парасолька" для України.
    Президент і депутати Парламенту традиційно уникають серйозної розмови щодо цього питання.
    Можна звичайно, як це робить наш Президент, ні з ким не порадившись, заявити: "посиленням безпеки в сучасному світі у 21-му столітті є не ядерна держава". При цьому розуміючи, що впродовж по меншій мірі шести років, Україна в НАТО не вступить, гарантії Будапештського меморандуму більше недійсні, а статус "союзника США поза НАТО" ніяких ядерних гарантій не дає.
    Виникає питання, яке я досить чітко сформулював в статті "Ключове питання безпеки України", – яка "ядерна парасолька" для України буде існувати впродовж наступних найближчих років? На це питання українська еліта відповіді шукати не хоче – вона знову і знову відкладає розмову з цього приводу.
    Скажу чітко і різко – ніхто сьогодні Україну від ядерного удару Росії захистити не може. Всілякі способи уникнути розмови з цього приводу, зробити гучні заяви, що такий захист нам в найближчий час не знадобиться – це зрада суспільних інтересів України.
    Щодо "ядерної парасольки" українська політична еліта займає таку ж саму позицію, яку вона займала щодо армії протягом останніх років – оскільки армія Україні не потрібна, бо ніхто з нами воювати не збирається, то значить її можна робити небоєздатною.
    Це власне той найперший виклик, який стоїть перед РНБО – знайти відповідь на питання про "ядерну парасольку" України впродовж найближчих наступних років.
    Прийняти цей виклик для РНБО означає зробити важкий вибір – або власна ядерна зброя, або негайний вступ до НАТО. Будь-які гарні заяви Президента чи інших політиків в сенсі "і ядерної зброї нам не потрібно, і в НАТО ми будемо не скоро", потрібно вважати безвідповідальними.
    Причому це означає не тільки знайти відповідь на виклик, але і обговорити її з експертами і досягти розуміння з депутатами Парламенту та Урядом.
    Другий виклик, який має прийняти РНБО, це виклик визначення статусу сепарованої території України.
    Крим окуповано Росією, і про це є закон України.
    Схід України знаходиться в невизначеному статусі. І про це досі немає ані указу Президента, ані закону Парламенту, ані рішення Уряду.
    Дві моделі вирішення цього питання я описав в статті "Який мир потрібен Україні?"
    Окрім того, існує ще дуже мутне, сире і нерозроблене уявлення про децентралізацію України. Розуміння послідовності в цьому процесі – люстрація, самоврядування і тільки потім децентралізація – у багатьох політиків Парламенту відсутнє. Стихійна децентралізація в регіонах може відбуватися саме через відсутність такого розуміння в Парламенті.
    Прийняти цей виклик для РНБО означає випрацювати модель існування зміненої (частково окупованої, частково сепарованої) території України, обговорити її з експертами і досягти єдності у цьому розумінні з Парламентом.
    Третій виклик, який має прийняти РНБО, це виклик економічної та інформаційної війни з Росією. В посланні Президента є розуміння, що завершення збройної війни на Сході України водночас не означає завершення конфлікту з Росією. Це означає перехід збройної війни України з Росією у війну економічну та інформаційну.
    Іноді не зовсім вірно цю ситуацію називають намаганням Росії дестабілізувати ситуацію в Україні. Особливо на рівні публічного дискурсу нам не варто називати війну Росії проти України дестабілізацією. Навіть в разі миру на Сході України, у нас буде саме війна Росії проти України – економічна, інформаційна, терористична, агентурно-заколотна з постійною небезпекою відновлення збройної війни.
    Багато аспектів цієї проблеми я описав в статті "Що за війна в Україні?".
    Прийняти цей виклик для РНБО означає вступити в усі ці форми війни, які від нас нікуди не дінуться, навіть після припинення збройного конфлікту на Сході України.
    РНБО має прямо і безпосередньо не тільки прийняти цей виклик, не тільки обговорити його з експертами, але переконати журналістів у необхідності вести інформаційну війну і переконати бізнесменів вести економічну війну.
    Тобто цей виклик набагато масштабніший, ніж ми його собі представляємо, бо це виклик нашій демократії, нашій свободі, нашій внутрішній громадянській довірі.
    Інформаційна війна є безумовно відходом від демократичних норм вільного інформування суспільства. Отже редакційні політики ЗМІ, що займаються контрпропагандою повинні бути відкриті. Відхід від норм демократичного інформування має бути зафіксовано у вигляді документів. Журналістів, які займатимуться контрпропагандою, має бути попереджено, що після закінчення пропаганди, вони років 5 не матимуть права працювати у вільних українських ЗМІ. І т.д.
    Контрпропаганда це те гівно, в яке ми маємо занурити частину журналістів, бо Україні потрібно виграти інформаційну війну з Росією. Для журналістської професії контрпропаганда це токсична річ. Журналістам-контрпропагандистам потрібно передбачити період реабілітації після закінчення їх роботи. Їх робота неприємна, але потрібна. Цих журналістів мають поважати інші журналісти.
    Як показав досвід створення міністерства інформаційної політики України, журналісти дуже критично поставилися до цієї ідеї і до майбутньої роботи міністерства. Причому таке ставлення журналістів вірне, бо міністерство названо невірно, і його функції контрпропаганди не від'єднані від функцій інформування.
    Отже цю ситуацію потрібно змінювати – сфери інформування і контрпропаганди потрібно не тільки розрізняти в уявленні і публічному поясненні, але і структурно розрізняти. Над відокремленням процесу контрпропаганди від процесу інформування потрібно багато попрацювати.
    Отже окрім інформаційно-аналітичної служби в структурі РНБО має з'явитися Департамент контрпропаганди. Тобто в РНБО має з'явитися структура, що відповідає за "інформаційну безпеку країни".
    Так само і з економічною війною. Важко переконати бізнесменів, які затратили багато зусиль на налагодження бізнесу з Росією, переорієнтувати їх бізнес. Тут потрібна державна допомога. Це втрати і збитки, яких ми будемо вимагати від бізнесменів в обмін на їх патріотичність. Але їх патріотична позиція має бути підкріплена державною допомогою і публічно надаваними компенсаціями.
    Тут має попрацювати і Торгово-промислова палата, і Антимонопольний комітет, і РНБО. Вочевидь доведеться передбачити в структурі РНБО окрім Департаменту з питань економічної та соціальної безпеки Департамент з питань переорієнтації українського бізнесу. Тобто в РНБО має з'явитися структура, що відповідає за "безпеку вітчизняного бізнесу".
    Публічні аспекти безпеки України
    14 Jan
    Впродовж останнього часу Президент Україна не дуже намагався вирішувати ці проблеми, підміняючи випрацювання важких і складних відповідей гучними простими заявами.
    Зараз РНБО має чітко зрозуміти, що його завдання набагато ширші, ніж робота всередині адміністративної структури виконавчої влади. Не виносячи ці проблеми на всезагальне експертне обговорення, не працюючи з депутатами, експертами та бізнесменами, ці проблеми вирішити неможливо.
    Безпека України вкорінена в уявленнях її еліти. Якщо не змінювати ці уявлення, то невизначеність щодо безпеки в Україні буде зберігатися і надалі. Робота РНБО з уявленнями експертів, політичної та бізнесової еліти – найважливіший компонент безпеки.
    Це означає ще одну зміну структури РНБО – вона має отримати Департамент публічної комунікації – для роботи з депутатами, експертами, бізнесменами і т.д. Тобто в РНБО має з'явитися структура, що відповідає за "публічні аспекти безпеки".
    Нові часи, нові виклики, нові проблеми – нова структура, нові форми роботи та нові підходи РНБО.
    Українська громада дуже сподівається на РНБО. На інноваційну РНБО. На публічну РНБО.
  8. Подолати занепад науки в Україні 23 грудня 2014
    14 Jan
    Сергій Дацюк Філософ
    ПОДОЛАТИ ЗАНЕПАД НАУКИ В УКРАЇНІ
    23 грудня 2014, 13:54
    Нинішній державний бюджет України показує нам небезпечну для вітчизняної науки тенденцію – скорочення видатків на науку. Неважко прогнозувати, що це скорочення видатків на науку може нас очікувати впродовж наступних років. В цих умовах вітчизняній науці потрібно не тільки вижити. Саме в цих умовах вітчизняна наука повинна реформуватися, щоб вижити.
    Причини занепаду науки після розпаду СРСР
    14 Jan
    Наука занепадає по всьому світу, хоча вчені дуже не люблять це визнавати. Але західна наука виявилася більш убезпеченою, тому що має більший запас міцності. Процеси руйнації науки в Україні та Росії сьогодні ідуть значно швидше, ніж на Заході.
    В Україні та в Росії занепад науки став наслідком неспроможності інтегрувати пострадянську науку в західні тренди чи способи розвитку науки: технологізація, гуманітаризація, корпоративізація, глобалізація, комп'ютеризація та інтернетизація.
    Неможливість ефективно інтегрувати пострадянську науку в західні тренди пов'язана не стільки з суб'єктивними чинниками в Україні та в Росії – відсутність рефлексивного усвідомлення цих трендів та відповідно відсутність окремих зусиль, щоб в них інтегруватися.
    а з відсутністю таких інститутів та соціальних структур, які створювалися на Заході тривалий час і які в умовах занепаду створити наново стало практично неможливо.
    Отже виявилися наступні неприємні для країн колишнього СРСР об'єктивні проблеми:
    1. Технологізація науки можлива лише там, де нові технології швидко впроваджують корпораціями у вигляді ринкових продуктів, від продажу яких отримується прибуток, достатній для того, щоб фінансувати не тільки подальші технологічні розробки, але і фундаментальні дослідження. Там, де у корпорацій немає технологічних пріоритетів, корпорації в принципі не можуть займатися наукою.
    2. Гуманітаризація науки можлива лише там, де гуманітарні технології є складовою частиною демократичної політичної практики (толерантність, мультикультуралізм, практики емансипації – гендерної, постколоніальної, глобалізуючої, віртуальної, постгуманітарної). Там, де гуманітарні технології з тих чи інших причин не стають складовою частиною демократичної політичної практики, вони не можуть бути замовлені державами науковим інститутам.
    3. Корпоративізація науки можлива лише там, де корпорації є дійсно незалежні від держави і спроможні мати самостійну суспільну місію, беручи на себе соціальні видатки та видатки на фундаментальні наукові дослідження. Олігархічні корпорації, витрачаючи найбільші кошти на захист свого монополізованого та залежного від держави становища, на це не здатні.
    4. Комп'ютеризація та інтернетизація науки можлива лише там, де широка комунікація, автоматизація, швидкий та широкий доступ до джерел, розподілені наукові дослідження є лише додатковими до основних і не заважають утримувати пріоритетність розробок на національному рівні. Там, де все це підпорядковано чужим науковим пріоритетам, держава від цього майже нічого не отримує. Мова йде про те, що комп'ютеризація та інтернетизація дозволила створити інтелектуальну експлуатацію, де країни колишнього СРСР опинилися в якості інтелектуально експлуатованих більш розвинутими в науковому плані країнами.
    5. Глобалізація науки дає виграш для науки тільки там, де є професійне знання бодай англійської мови, інтеграція в світові інфраструктури держави та бізнесу, де процеси наукових інновацій пов'язані з глобальними технологізацією, корпоратизацією та комп'ютеризацією. Виникає протиріччя – наука глобалізувалася, але вона все ще продовжує фінансуватися значною мірою через держави. Там, де держави не глобалізовані, вони не можуть скористатися глобальною наукою.
    Всі ці проблеми з інтеграцією в західні тренди чи способи розвитку науки зумовили також слабку можливість до структурного управління наукою – відсутність самостійних процесів диференціації та інтеграції наук, коли створюються нові наукові дисципліни та нові способи міждисциплінарної інтеграції наук. Це означає також структурно-функціональну відсталість науки в Україні та Росії.
    Отже фундаментальна причина занепаду вітчизняної науки. СРСР був одним з наукових лідерів світу, принаймні в 60-70-ті роки ХХ століття. Коли СРСР розпався, то розпалася також його картина світу. Нову картину світу, таку ж потужну щодо мотивацій, створено не було. Країни колишнього СРСР перейшли до так званого "доганяючого розвитку", який був пов'язаний лише з необхідністю інтегруватися в тренди чи способи розвитку науки, які диктувалися на Заході.
    Світоглядна дезорієнтація країн колишнього СРСР полягала у тому, що марксистсько-ленінське вчення, яке виконувало функцію пояснення світобудови, було відкинуте. На його місце прийшла споживча пропаганда, яка не доповнювалася жодними філософськими картинами світу. Причина цього така ж – у СРСР філософська традиція була знищена засиллям марксизму-ленінізму. Тобто, там, де у західних країнах книжкові полиці заповнені тисячами видань філософських робіт, в країнах колишнього СРСР, ми мали лише одиниці.
    Це все відбувалося на тлі руйнування наукової фантастики та зростання виробництва та споживання містико-магічної фентезі. До початку 2000-х процес було завершено – сьогодні наукова фантастика мертва.
    Відсутність філософських робіт, які би могли давати глибокі та різноманітні світоглядні орієнтації, тобто що називається збирати розібраний на шматки в науках світ докупи, спричинила поширення всіляких мракобісних вчень, фундаменталізацію православної релігії, появу різноманітних езотеричних теорій та практик. Навіть судовий процес проти Білого братства (1993-1996 рр.) не призвів до переосмислення ситуації.
    Виникла парадоксальна ситуація – саме ті науки, які могли би породити нові світогляди, нові способи організації суспільства, нові гуманітарні перспективи, фінансувалися найменшою мірою. Тобто в пострадянських країнах природничі науки хоч якось фінансувалися, а саме гуманітарні науки отримували найменше фінансування.
    Відсутність глибоких і різноманітних світоглядних орієнтирів і загальний занепад науки в світі сприяли тому, що вітчизняні вчені втратили внутрішню мотивацію до наукових досліджень.
    З іншого боку, відсутність ясного розуміння держав, який світ вони будують, або відсутність розуміння того, в який світ вони вбудовуються, спричинила зменшення фінансування не тільки окремих напрямків дослідження, а цілого спектру наук.
    Це призвело до втрати мотивацій займатися наукою у молоді. Молоді вчені більше не налаштовані робити відкриття, шукати істину чи впроваджувати інновації – вони налаштовані заробляти гроші, подорожувати світом і підвищувати рівень споживання, бажано в західних країнах. Наука для молоді перестала бути палкою цікавістю, божевільною мрією про неутилітарні досягнення, азартом подолати природу, творенням принципово нового, зухвалістю масштабу звершень, змаганням із задумом Бога і зміцненням віри знанням.
    Саме такий стан зумовив особливо негативні настрої в інституційному середовищі – їм було не до наукових відкриттів та інновацій, бо всі їх зусилля були спрямовані на те, щоб просунутися по кар'єрній драбині або принаймні лишитися працювати всередині наукового інституту. Вченим щоб вижити, потрібно було пропонувати відкриття та інновації, на що не було ні грошей, ні мотивацій. Водночас пропоновані перекази досягнень західної науки знижували довіру до вітчизняної науки.
    Постмодернізм як перша глобальна філософія призвів до негативних наслідків у середовищі пострадянських вчених. Множинність істин, легковажність підходів, недовіра до тотальності фундаментальної науки, включення в науку відвертого шарлатанства зумовили зростання еклектичності науки. Розвиток методології перестав цікавити вчених, бо в постмодернізмі поліметодологічність є чи не основною вимогою.
    Сьогодні науці, особливо вітчизняній науці, довіряють все менше і менше громадян. Тренд конструктивізму, який започаткований як спосіб онтологічного перегляду науки та зміни її концептуальних засад, дуже мало представлений в Україні і в Росії. Більше того, на тлі загальної архаїзації науки в Україні та в Росії конструктивізм сприймається як щось несуттєве і ним зазвичай нехтують.
    Вітчизняна наука сьогодні та завтра
    14 Jan
    Сьогодні вітчизняна наука опинилися на межі існування. Гуманітарні інститути почали руйнуватися – подекуди нових аспірантів вже років два не набирають. Більшість науковців можуть сподіватися винятково на гранти та західні проектні фінансування.
    Серед реформ, заявлених нинішньою революційною владою, реформовання науки не посідає чільне місце. Та й вітчизняні вчені не є найбільшими реформаторами. Виникає проблема з незрозумілим суб'єктом наукових реформ – чиновник чи науковець.
    Єдиним виходом, який я бачу, є засадничі реформи науки – спроба побудувати принципово інший тип науки, де традиційній об'єктній науці більше не належить головна роль.
    Нам потрібна диференціація та інституалізація різних нормативних онтологій в науці – об'єктної, процесної (зокрема феноменологічної) та конструктивістської. Процес такої диференціації повинен проникнути в усі наукові інститути.
    Тобто я пропоную нам всім сильний цивілізаційний хід і новий тренд, який в західній науці ще не встигли здійснити через структурну складність і переобтяженість поточною роботою – диференціацію мотивацій через інституційну диференціацію нормативних онтологій науки.
    Це означає створення інтелектуальної конкуренції всередині наукових інститутів. Саме така конкуренція має відродити мотивацію вчених, зокрема і перш за все, молодих вчених.
    14 Jan
    Алексей Васин А как вы себе это представляете, если средний возразд Президиума АН под 80 лет, а сотрудников институтов около 55-и - 60-и? А ведь именно они определяют стратегию развития... за оклад в 300 долларов?.
    З іншого боку, у державної влади мають з'явитися цивілізаційні уявлення про перспективи України в світі і перспективи самого світу. Це непросте за проблемністю, тривале по здійсненню і трудомістке по зусиллям завдання. Але без сильних цивілізаційних цілей держави вітчизняної науки не буде.
    Конструкторами таких цивілізаційних уявлень для державі мають виступити молоді вчені. Нам потрібен загальнонаціональні конкурси на кращі (пост) наукові мрії, кращу (пост) наукову фантастику.
    Науці немає сенсу ставити завдання ззовні, вона сама собі має ставити завдання. Але, щоб вона повернула собі право самостійно ставити такі завдання, вона має продемонструвати суспільству щось для нього вартісне. Саме тому, гуманітарна наука впродовж наступних декількох років має продемонструвати досягнення на одному ентузіазмі.
    Я знаю як це звучить, пані та панове гуманітарні вчені. Але ви, вибачте, знаходитесь перед простим вибором. Або ви демонструєте досягнення на одному ентузіазмі, або вашим інститутам приходить кінець.
    Саме в гуманітарних науках має бути здійснене переосмислення онтологічних засновків науки. Без цього вона не має жодних шансів вижити.
    Подолати занепад науки в Україні можна лише подолавши занепад науки як такої. Це зробити не неможливо. Це зробити просто важко. Але це потрібно зробити.
    14 Jan
    Обсуждение:
    • Реформирование науки только ускорит ее уничтожение
  9. ПОЛІТИКИ НА РОЗДОРІЖЖІ 25 грудня 2014
    14 Jan
    ПОЛІТИКИ НА РОЗДОРІЖЖІ
    25 грудня 2014
    Вибір політиків та громада
    14 Jan
    Україна опинилась на роздоріжжі. Або більш-менш прийнятний мир, або холод і темрява. Або деолігархізація, або дефолт. Або швидкі реформи і саботаж, або повільні реформи і громадянський гнів на Майдані.
    Головний вибір для політиків полягає у визначенні того, з ким вони – на боці широкої громади, яка виборювала шанс для України на Майдані, чи на боці відірваної від громади політики, якою вона і була до Майдану-2013-2014.
    В політиці свої розклади, свої торги, свої корпоративні інтереси, свої інтриги.
    Цей вибір для політиків у нинішній ситуації виглядає як такий, який не можна оминути.
    В останній час три важливі процеси це показали наочно – бюджетний процес, безпековий процес та процес реформ.
    Найбільшою проблемою в такому процесі стала недовіра – парламентської коаліції до Уряду (проблеми навколо бюджету на пакету законів задля його наповнення), Парламенту в цілому до Президента (закон для розширення повноважень РНБО в першій спробі голосування провалений), і парламентських фракцій всередині коаліції одна до одної (проблеми в прийнятті цілого ряду законів, через що коаліція опинилася під загрозою розколу).
    На тлі такої недовіри саме українська громада має виступати арбітром, контролером, миротворцем, постачальником нових ідей і примусом до єдності.
    Бюджетний процес
    14 Jan
    Нинішній бюджетний процес розкриває більшість проблем парламентської коаліції.
    Уряд постав перед дилемою – звідки взяти в державний бюджет гроші, які необхідні для підвищення обороноздатності, для реформ, для відновлення зруйнованої економіки, для обслуговування боргів, для оплати за енергоносіїв і т.д.
    Тут був перший вибір – гроші можна було взяти у олігархів або ж у малого та середнього бізнесу, бюджетників і пільговиків.
    Взяти гроші у олігархів найважче – їх важко знайти, важко вилучити, важко втримати вилучені гроші в бюджеті з огляду на наступні судові процеси. Коротше, олігархічні гроші це важкі гроші.
    Найлегше взяти гроші в малого та середнього бізнесу, у бюджетників та пільговиків.
    Інакше кажучи, і депутати, і Уряд опинилися заручниками неспроможності до радикальної і негайної деолігархізації.
    Тобто від деолігархізації вони в принципі не відмовляються, але для бюджету гроші потрібні вже. Деолігархізація не зможе дати в бюджет гроші негайно: навіть націоналізоване олігархічне майно неможливо продати за прийнятну ціну в умовах війни та руїни.
    Другий вибір: яким чином будувати нинішній державний бюджет – централізовано, як завжди, чи децентралізовано, у відповідності до стратегічних намірів революції, які полягали, як ми пам'ятаємо, у децентралізації влади.
    І тут знову Уряд і Парламент чекав облом. Неможливо розпочати бюджетну децентралізацію, не розпочавши політично-владну, тобто адміністративну, децентралізацію. Перше завжди пов'язане з другим.
    З іншого боку, неможливо передати більше повноважень у регіони країни, якщо на це в бюджеті не передбачена відповідна зміна структури видатків, для чого більше грошей має залишитися на місцях, а менше має піти у центральний бюджет.
    Отже, в бюджетному процесі ідея децентралізації на нинішній 2015 рік підтримки не знайшла. І є побоювання, що децентралізація буде дуже довго не на часі. То загроза дефолту, то війна, то відбудова зруйнованого війною. Коротше кажучи, ще дуже довго будуть причини, щоб уникати децентралізації влади на конституційному рівні.
    Третій вибір: як розробляти державний бюджет – кулуарно, як завжди, чи публічно, всередині широкомасштабного процесу публічного обговорення. Поки що лише фракція Батьківщини зробила спробу хоч якось обговорити з громадськістю бюджетні проблеми.
    Водночас цього не достатньо. Зрозуміло, що дуже часто державний бюджет приймається в Україні в ситуації авралу. Це стало навіть вже не дуже доброю традицією.
    Під час революції, війни та початку реформ Україна переживає Аврал Авралів.
    Але не варто все-таки ігнорувати громадськість. Опублічнення бюджету це фактично вимога Майдану.
    Дуже погано, що знову не передбачено в бюджетному процесі перехід на повністю прозоре виконання держбюджету – онлайн на веб-сайті держбюджету, день-в-день, секунда-в-секунду, стаття за статтею доходів та видатків. Українська громадськість має право знати щодня і щохвилини, які гроші звідки прийшли і куди пішли. Бо це власне її, української громади, гроші.
    Безпековий процес
    14 Jan
    Безпека України сьогодні корениться у баченні політичною елітою найближчої перспективи. Або ми знаходимося напередодні можливої континентальної війни з Росією, або ми знаходимося напередодні миру. В залежності від того, як той чи інший представник політичної еліти бачить найближчу перспективу, така буде і його позиція.
    Скажемо ще точніше – ті, хто повірили в заспокійливі слова Президент щодо миру і довготривалої загрози, якої потрібно боятися, але яка може і не вилитися у війну, ті менш готові до радикальної та інтенсивної роботи по підвищенню обороноздатності країни. Справді – навіщо підвищувати обороноздатність, якщо загроза в ситуації миру не є війна?
    Як сприймати в цьому контексті прийняті 25-го грудня 2014 року поправки до закону про РНБО, які розширюють повноваження цієї структури? В основі цього розширення лежать суттєві конституційні недоліки, більш докладно розкриті в моїй статті "Сподівання на РНБО". В цьому сенсі завжди існує ймовірність перетворення Президентом РНБО на структуру з диктаторськими повноваженням, оскільки це питання не унормоване в Конституції.
    Конфлікт на Сході України досі неврегульований. Переговори в Мінську 24-го грудня 2014 року нічим важливим не закінчилися.
    Справа доходить до скандалу – ось вже тиждень поширюється інформація спеціальної моніторингової місії ОБСЄ про намір спільного патрулювання з 28-го грудня українськими та російськими військовими вздовж контрольованих сепаратистськими бойовиками територій Луганської та Донецької областей.
    На це повідомлення немає реакції ані Президента, ані Уряду, ані Парламенту. Повідомлення демонструє, що в ситуації вакууму виконавчих рішень військові генерали здатні самі брати на себе повноваження приймати такі рішення.
    Спільне патрулювання території України російськими та українськими військовими означає втрату суверенітету України над цією територією. Ця втрата суверенітету над частиною Сходу України можливо означає не окупацію цієї території, як це говорить Президент України та Секретар національної ради безпеки та оборони України, а перехід її в режим спільного протекторату України та Росії.
    Спільний протекторат України та Росії над частиною території Сходу України це режим квазісуверенітету, який вигідний Росії, але ні в якому разі і в жодному розумінні невигідний Україні. Цей режим означатиме, що військова техніка, боєприпаси і військові будуть продовжувати надходити з Росії на цю територію, а Україна нестиме більшість бюджетних витрат по забезпеченню цієї території та постійно втрачатиме життя своїх солдат, яких дезорієнтувала і довела до морального розкладу нездарна політика київської влади.
    Київська влада нездатна бути хунтою, і українська громада дуже жаліє про це.
    Система безпеки країни в ситуації війни стає повністю залежною від статусу країни та статусу конфліктних територій. Раз війна не визнається як реальність, то і система безпеки не може бути реструктурована під ситуацію війни.
    Якщо влада не здатна унормувати режим в країні та визначити режим територій на Сході України, то це доведеться робити українській громаді – вже не оглядаючись ані на закон, ані на владу.
    Продовження політичного ідіотизму з невизначеністю режиму в країні вже серйозно загрожує національній безпеці країни. Що в Україні – мир чи війна? Який статус територій Сходу України – зона АТО, сепарована територія в складі України (прообраз автономії), спільний протекторат України та Росії, окупована Росією територія?
    Якщо в найближчий час Президент та Парламент не зможуть вирішити цю проблему, Президент та Парламент самі стануть проблемою для української громади.
    Процес реформування
    14 Jan
    Оскільки від самого початку Стратегія-2020 була візією, а не програмою чи власне стратегію, то говорити про програмне розуміння послідовності кроків реформування не доводиться.
    Минулому Уряду, який пов'язаний з нинішнім своїм керівником, дуже часто закидали зволікання з реформами. Всередині бюджетного процесу Уряд запропонував великий пакет реформістських законів, без яких прийняття нового державного бюджету було неможливим.
    Такий підхід одразу викликав серйозні проблеми:
    1. Депутати заявили, що вони фізично неспроможні хоча б прочитати всі закони, не кажучи вже про їх осмислення та критику;
    2. Конфлікт між парламентською коаліцією та коаліційним Урядом став публічним;
    3. Коаліція в Парламенті опинилися під загрозою розколу.
    4. В Парламенті в одній з крупних фракцій виділилися олігархічні групи і знову почалися закулісні торги.
    Отже зрозуміло, що причина зволікання з реформами є не стільки повільність чи млявість Уряду, скільки повільність та млявість Парламенту, а отже і всієї владної системи. Тобто владна система України просто не вміє працювати швидко та злагоджено. І якщо було б інакше, то не потрібні були б реформи цієї системи.
    Якщо ж узагальнити існуючі проблеми, то всі вони торкаються конституційної системи України:
    1. дві гілки виконавчої влади (Президент, що обирається загальним голосуванням, та Прем'єр-міністр коаліційного Уряду, що обирається в Парламенті і значно залежний від нього);
    2. по суті два парламента в Парламенті – партійний та мажоритарний;
    3. два суди – Конституційний та загальної юрисдикції, обидва по-різному підпорядковані іншим гілкам влади.
    Тобто в політичній системі зроблено вся для того, аби гілки влади не були незалежними одна від одної, аби ускладнити прийняття будь-яких рішень, аби розпорошити повноваження різних гілок влади, аби збільшити корупційну ренту кожної гілки влади як за її обсягом так і за кількістю корупційних рентоотримувачів.
    Головною реформою для Парламенту є Конституційна реформа. Більшість сьогоднішніх проблем з конфліктами між гілками влади пов'язані саме з відсутністю конституційної реформи.
    Зміни політичної системи в Україні можливі або насильно під тиском Майдану, або усвідомлено під тиском кризи та війни. Причому схоже, що війна вже більше не справляє враження на еліту країни. Політична та бізнесова еліта України не тільки призвичаїлася до війни, але вже стала і заробляти на ній. Це надзвичайно небезпечна тенденція.
    Без конституційної реформи існуюча політична система в Україні буде перебувати в неефективному стані хиткої нерівноваги, генеруючи конфлікти.
    Конституційна реформа має стати системоутворюючою реформою для решти реформ.
    Почати процес конституційної реформи потрібно негайно. Бо інший варіант конституційної реформи – третій Майдан та конституційні збори – навряд чи сподобається нинішнім політикам.
  10. ПОСТКОЛОНІАЛЬНА УКРАЇНА. Частина перша 03 лютого 2015
    3 Feb
    ПОСТКОЛОНІАЛЬНА УКРАЇНА. Частина перша источник
    03 лютого 2015, 10:46
    Зрозуміти постколоніальну долю України можна лише тепер, коли колоніалізм Росії нарешті починає вмирати.
    Постколоніалізм
    3 Feb
    Постколоніалізм завжди залежний від імперських установок мислення, ідей, мотивацій, культурних норм та зразків, аналітичних оцінок, естетичних уподобань та етичних настанов.
    В цьому сенсі розглядати суть постколоніальних студій як "деконструктивні прочитання колоніальних дискурсів" чи дослідження колись колоніалізованих культур є дуже звуженими завданнями, які ставив собі постмодернізм. Розрізняючи іманентний та трансцендентний колоніалізм, потрібно відходити від дослідження винятково дискурсивних практик.
    Більше того, на головне питання постколоніальних студій – "що таке постколоніалізм?" потрібно давати відповідь позиціоновану: постколоніалізм це те, що вже не імперія, але ще і не суверенітет. Відтак мета постолконіалізму є досягнути суверенітету, а це не може бути зроблено всередині постколоніалізму.
    Справжні постколоніальні студії мають продукувати вчення про суверенітет у його всеохопному розумінні – як установки мислення політичної, економічної та інтелектуальної еліти на повний суверенітет включно з його головною ознакою – породження недомінуючої над іншими народами експансії в найрізноманітніші змістовні простори життя.
    Суверенітет не отримують чи мають, суверенітет завойовують та здійснюють. Суверенітет є не просто свобода, суверенітет це суб'єктивована і об'єктивована свобода. Суверенітет здійснює завжди хтось (суб'єкт) на чимось (об'єкт). Суверенним може бути лиш той, хто безпосередньо здійснює щонайохопніший вплив на простір та час. Суверенітет завжди має або стратегічний характер, або проблемний та зникаючий.
    Розпад СРСР, надавши Україні умови для суверенітету, водночас не означав завершення колоніалізму. В цьому сенсі поняття суверенітету має бути розширене. І в контексті цього розширеного поняття має стати зрозумілим, що лише повний суверенітет означає подолання колоніалізму.
    В опублікованій до 20-річчя незалежності України статті "Незалежність як тягар" я розрізняв різни види або ступені суверенітету: 1) політичний (конституційний та територіальний); 2) військовий; 3) громадянський; 4) економічний; 5) культурний (мовний, науковий, інформаційний); 6) стратегічний; 7) духовний.
    Імперіалізм Росії базується саме на обмеженні всіх типів суверенітету України. Саме повна відсутність економічного та стратегічного суверенітетів, слабкі територіальний, військовий, культурний та духовний суверенітети призвели до революції та війни 2013-2015-х років в Україні. І водночас сильний конституційний та громадянський суверенітети зумовили процес оформлення нової громадянської ідентичності в Україні, яка тимчасово компенсувала відсутні типи суверенітету та посилила зазвичай слабкі типи суверенітету.
    Революція та війна 2013-2015-х років дає шанс Україні здобути повний територіальний та військовий суверенітет. Але незалежно від тих чи інших наслідків Війни за Незалежність України 2014-2015 років, постколоніальній країні доведеться тривалий час жити в умовах здобуття повного суверенітету.
    Ці типи суверенітетів можна умовно розділити на іманентні (політичний, зокрема територіальний, економічний та військовий) та трансцендентні (громадянський, культурний, стратегічний духовний).
    Причому іманентний суверенітет базується на трансцендентному суверенітеті, так що неможливо перемогти іманентний імперіалізм, не перемагаючи імперіалізм трансцендентний. Але іманентний суверенітет потрібно розглядати окремо, бо це саме той суверенітет, який найбільш очевидний, зрозумілий широкому загалу, єдиний підвласний демократичній політиці. Давайте поглянемо на іманентний суверенітет.
    Іманентний імперіалізм Росії та його подолання в Україні
    3 Feb
    Зазвичай постколоніальні режими намагаються боротися щонайперше саме з іманентним імперіалізмом. На перешкоді цієї боротьби знаходиться лише компрадорська політична та компрадорська бізнесова еліти. Ці еліти підлягають процесу люстрації в політиці та процесу деолігархізації в економіці.
    Нинішня війна є проявом російського імперіалізму – культурного, зокрема мовного та інформаційного, а також політико-економічного (зокрема владно-силового та торгового). Громадянські конфлікти в окупованому Росією Криму та збройні конфлікти на Сході України супроводжуються компрадорською громадянською війною в українській політиці. Така компрадорська громадянська війна за прямого управління, військово-технічної та ресурсної підтримки Росії стимулює колоніальні установки мислення все ще компрадорської української еліти.
    Люстрація та деолігархізація компрадорської української еліти можлива лише завдяки громадянському тиску. Найвизначнішим та найбільш вирішальним процесом в ситуації революції та війни 2013-2015-х років стала суперечка щодо введення військового стану. Саме військовий стан вперше надавав би українській громаді можливість швидкої та глибокої люстрації, а також можливість радикальної деолігархізації, включаючи правове переслідування тих олігархів, які фінансують компрадорську громадянську війну на території України.
    Українська постколоніальна еліта наполягає на введенні військового стану, а українська компрадорська еліта нещадно опирається введенню військового стану. Які тільки контраргументи не використовуються компрадорами. А суть контраргументів одна – українська громада має дозволити компрадорській еліті і далі саботувати реформи, розкрадати державні та муніципальні бюджети та наживатися на війні.
    Компрадорська українська еліта під гуманітарними гаслами хоче швидкого миру, бо він дозволить їй зберегтися самій та зберегти свій вплив у державі та свої капітали, жертвуючи при цьому частинами територіального та конституційного суверенітету України, зберігаючи колоніальну залежність в економіці, яка дає їй корупційну ренту від Росії. Постколоніальна українська еліта хоче війни, щоб відстояти територіальний та конституційний суверенітет, знищити колоніальну залежність в економіці і знищити всякі можливості для отримання корупційної ренти українською компрадорською елітою від Росії.
    Відтак іманентний імперіалізм Росії базується в Україні на інтересах української компрадорської еліти. Ця компрадорська еліта маскується під патріотів, публічно мовчить, іноді робить дурниці, повсякчас стаючи на бік сепаратизму та федералізації, але в основному хоче пережити ці важкі для неї часи з мінімальними втратами. Ознакою компрадорської еліти в Україні є її споживацьке приватне ставлення до всезагальних активів – територію країни можна здавати за вигоди в бізнесі, федералізм в Україні можна вводити, бо бізнес пристосується до будь-якого політико-територіального устрою, на війні можна заробляти, поставляючи продукти та послуги для української армії чим дорожче, при цьому торгівля з Росією має продовжуватися, а бізнес-активи в Росії мають приносити прибуток.
    Відтак найбільш важливим у визначенні того чи іншого представника еліти в постколоніальній Україні – це наявність бізнесових активів в Росії, наявність політичних та економічних контактів з представниками путінського режиму, наявність політичної чи бізнесової підтримки квазіполітичним режимам ДНР та ЛНР. Не вдавана публічна позиція чи демонстративний патріотизм є основою для люстрації та деолігархізації, а саме їх економічна та політична залежність від Росії.
    Іманентний суверенітет може бути гарантований лише іманентним сувереном. Щоб не підкорятися чужому іманентному суверену (Путіну), Україні потрібен свій іманентний суверен. За президентської форми правління таким іманентним сувереном в Україні може бути лише Президент. Ознакою іманентного суверена є жертовна спроможність вийти за межі іманентності у своїх мотиваціях, у своїх мислительних установках, у своїх публічних стратегічних орієнтаціях, у своїх уявленнях, словах, діях. Суверен – лише той, хто діє суверенно і несподівано гідно для багатьох інших.
    Незалежність України є, перш за все, незалежність Президента. Тобто позиція Президента України не є його власним вибором як людини чи бізнесмена. Нинішній Президент України досі визначається не як політик незалежної країни, а як бізнесмен – причому як компрадорський бізнесмен, а тому як компрадорський політик. Такі дії Президента України мають символічний характер, бо слугують прикладом для всіх інших компрадорських політиків та бізнесменів.
    Контраргументи Президента, що він не хоче продавати свій бізнес в ситуації війни, бо його в такій ситуації не можна продати вигідно, це контраргументи бізнесмена, а не патріотичного політика. Тобто це не аргументи іманентного суверена, це аргументи людини, яка не зробила рішучий вибір, яка до кінця не довіряє власному народу, яка завжди залишає ресурс для себе як бізнесмена на випадок невдачі процесу повної незалежності країни і краху себе як політика.
    Важливим для Президента в ситуації війни мала би стати публічна відмова від усіх своїх активів на території Росії. Це мало би неабияке значення не тільки для його власного самовизначення, але і для самовизначення решти компрадорських політиків та бізнесменів в Україні. Таке рішення було би символічним для подолання російського іманентного імперіалізму, бо воно слугувало би позитивним прикладом для українських політиків та бізнесменів: якщо ви патріоти, відмовтеся від залежності свого бізнесу та своєї політики від Росії, а якщо ви не патріоти – майте мужність виїхати за межі України і продайте свою українську частину бізнесу патріотам.
    Саме тому у цьому рішенні Президента України значною мірою корениться доля іманентного імперіалізму в Україні. Якщо буде відмова від активів Президента-бізнесмена в Росії, тоді постколоніальна Україна отримує шанс на подолання своєї матеріалістичної, зрозумілої для більшості, очевидної залежності від Росії. Якщо такої відмови не буде, тоді менше шансів для подолання колоніалізму в України. Еліта, яка не вірить в суверенітет своєї країни, не має шансів створити таку країну.
    Питання імпічменту в ситуації війни не на часі. Але на часі є активний та радикальний тиск на Президента щодо його публічного самовизначення як патріотичного політика. Українська громада має змусити Президента вибирати – патріотична політика чи компрадорський бізнес.
    Іманентний суверенітет в Україні
    3 Feb
    Ознакою іманентного суверенітету є не просто знищення залежності України від імперії Росії, тобто не просто іманентний постколоніалізм, який наслідує всі форми імперського життя, знищуючи лише очевидну залежність від імперії.
    Іманентний суверенітет народжується не просто через припинення імперського процесу експансії на свою територію, а в запровадженні своєї власної експансії на інші території та в зміні типу експансії – відмова від архаїчних форм експансії та створення нових форм експансії, які колишня імперія здійснювати з тих чи інших причин не може.
    Напрямки експансії для суверенітету є дуже важливими для цивілізації, бо це ті концептуальні простори, на яких грає цивілізація, де вона започатковує нові горизонти розвитку, куди вона спрямовує соціальну енергію, де вона бачить свої позитивні перспективи.
    Іманентний суверенітет виростає з колоніальної залежності через окремий етап постколоніалізму, який Україна саме зараз може розпочати завершувати. Суть постколоніального етапу розвитку колишньої колонії Росії України полягає в тому, що універсальне бачення світу імперією має бути переосмислене в напрямку більш охопної універсальності. Проблема нинішньої універсальності Росії в тому, що вона через геополітичні, соціо-культурні та психологічні травми ХХ століття почала архаїзацію універсальних установок свого мислення. Відтак безпосередньо на основі імперської універсальності Росії Україна розвиватися далі не може.
    Перша і найбільша проблема України – це колоніальна структура економіки. Бюджетоутворюючими все ще є залишки функціональної спеціалізації України всередині радянської економіки – металургійна та хімічна сфери промисловості. Тому питання потрібно ставити не просто про структурну реформу, як це зазвичай роблять в Україні, а про реформу колоніальної структури економіки. Це означає диверсифікацію бюджетоутворюючих сфер економіки – їх має бути не дві, як зараз, а принаймні 3-5. Окрім того, необхідно розширити орієнтацію сфер бюджетоутворення – від нетехнологічних індустріальних сфер потрібен перехід до високотехнологічних та до постіндустріальних.
    Ресурсно-територіальна експансія Росії має бути переглянута в цивілізаційній філософії України як така, яка не відповідає сучасній ситуації в світі. Постановка питання про конкуренцію за енергетичні ресурси для України не є виграшною. Отже Україні потрібна енергетика, що базується на інших джерелах, а також розробка принципово нових типів ресурсів, зокрема таких, що мають штучне походження. Побічно це руйнує енергетичну імперію Росії, але не це важливо. Можливо Україна могла би стати першим видобувачем ресурсів з астероїдів та інших планет Сонячної системи. В Україні все для цього є, крім політичної волі еліти.
    Україна може запропонувавши світу нові типи експансії на нові змістовні простори. Вже зараз видніються змістовні напрямки експансії, від яких відмовилася колишня імперія, – віртуальна експансія (експансія у новостворені віртуальні світи та освоєння позасвітового моделювання на перетині багатьох реальностей, в тому числі і перш за все таких, що відрізняються від звичної часопросторової реальності), мережева експансія (експансія в Інтернет та соціальні мережі і їх глибоке та перспективне дослідження), нанотехнологічна експансія (через розвиток позиційних структурних теорій "нано-зеро" і "зеро-нано"). За космічну експансію Україна може конкурувати з Росією, вибираючи собі в партнери Європу, США, Китай.
    Відмова від транспортної експансії Росії за наявності у неї коштів виглядає дуже дивно, якщо не знати про її архаїзацію, яка стримує цей процес. Україні потрібен розвиток електромобільної промисловості та побудова принципово нових транспортних магістралей для нового виду транспорту. Інноваційний транспорт існує і його потроху починають впроваджувати в інших країнах. Чому б Україні не стати тут першою?
    Ієрархічна побудова державно-територіального устрою СРСР-Росії не є адекватною для України. Україна має перебудувати своє територіальне управління, поклавши в його основу не державну владу, а владу місцевих громад, пов'язаних мережевим чином не тільки між собою, але і з іншими громадами світу.
    Не маючи уявлення про аеро-космічний суверенітет, Україна серйозно програє у контролі за своєю територією. Створення повної лінійки громадянської та військової авіації це щонайперше завдання для України. Але особливим завданням є досягнення супутникового суверенітету. Це означає, що Україна має повністю через свої власні супутникові засоби контролювати свою територію та всі прилеглі території сусідніх країн. Більше того, на своїй та прилеглій території Україна повинна мати навіть власну систему GPS, яка на випадок війни дозволяє здійснювати орієнтацію військових засобів пересування та доставки зброї на ураження.
    Нарешті – українська армія. Сучасна військова стратегія не потребує великих армій з великою кількістю важкої техніки. Сучасна військова стратегія потребує телекомунікаційних засобів моніторингу наявності військової техніки на своїй території та високоточної та далекобійної зброї для її знищення в місці виявлення. Ворожа техніка має знищуватися задовго до того, як вона вступає в дію. Саме така стратегія дасть змогу вигравати війни з Росією до їх початку. Навіть зараз Україна має всі можливості дистанційно знищувати всю російську військову техніку, що перетинає російсько-український кордон. Але для її знищення немає достатніх засобів моніторингу (які вже існують у інших країн), немає високоточної зброї для її дистанційного знищення (яка існує у інших країн) та немає політичної волі та стратегічного мислення у еліти.
    Як видно з цих уявлень та пропозицій, для завойовання та створення іманентного суверенітету, потрібно постійно виходити за межі очевидних та традиційних уявлень – так, щоб обивателі навіть говорили – це неможливо в Україні. А чому власне в Україні це неможливо? Революція та війна поривають з очевидністю та неможливістю. Зараз в Україні все можливо. Такі уявлення базуються саме на запропонованому принципі, що трансцендентний суверенітет є визначальним. От про це ми і поговоримо в другій частині.
  11. ПОСТКОЛОНІАЛЬНА УКРАЇНА. Частина друга 06 лютого 2015
    6 Feb
    ПОСТКОЛОНІАЛЬНА УКРАЇНА. Частина друга
    06 лютого 2015, 12:38
    Що таке трансцендентна складова суверенітету, розуміння якої виходить за межі очевидності? Якщо в першій частині мова йшла про іманентний суверенітет та іманентного суверена, то в цій поговоримо про трансцендентний суверенітет та трансцендентного суверена.
    Проблема трансцендентного суверенітету
    6 Feb
    Смислове означення трансцендентного суверенітету постає як головна проблема суверенітету взагалі. Іманентний суверенітет це за великим рахунком суверенітет, що підтримується владою та капіталом, і він мало змінний сам по собі. А от трансцендентний суверенітет дуже динамічний, особливо в останній час. І цей трансцендентний суверенітет тягне за собою зміни іманентного суверенітету. Саме в уявленні про трансцендентність суверенітет зазнає змін.
    В книзі "Імперія" Хардт та Негрі означують трансцендентний суверенітет як спосіб мислимої ідеальної суб'єктності (в даному разі колективної спільності), що проекціюється на простір та час у своєму вільному волевиявленні. Причому у їх розумінні свобода наділяється суверенітетом в процесі експансії. Тобто суверенітет це діяльна свобода, яка вміщає мислительну установку на експансію, що постійно прагне подолати фронтир – межу свободи.
    В цій книзі автори говорять, що сучасний суверенітет отримав нову форму, створену рядом національних та наднаціональних органів, об'єднаних єдиною логікою управління. Ця нова форма має глобальний характер і являє собою нову Імперію, "імперію" з великої літери, світову Імперію. Імперський суверенітет повинен постійно долати межі як у своїх володіннях, так і на кордонах. Отже з їх міркувань можна вивести проблему, яка постає перед нами – проблему Світового Фронтиру.
    В цьому сенсі виникає проблема поділу цього фронтиру на іманентний фронтир і трансцендентний фронтир. Іманентний Світовий Фронтир заданий обмеженням планети Земля і може бути подоланий виходом людства в космос, колонізацією Місяця, Марса і т.д. А от як подолати Трансцендентний Світовий Фронтир.
    Головною проблемою трансцендентного суверенітету Світу є трансцендентний Світовий Фронтир. І тут автори згаданої книги говорять про згасання громадянського суспільства в старому розумінні – яке було співставлене державі і фундувалося націями. Трансцендентний Світовий Фронтир постає як не пов'язаний більше з уявною спільністю – світовим громадянським суспільством. Тобто громадянське суспільство світу в звичному розумінні не буде більш громадянським, бо воно більше не буде співставлене державам і не буде більше навіть наднаціональним.
    Вочевидь трансцендентний суверенітет Світу потрібно розглядати як мережу самоуправних громад, які співставлені одна одній, співставлені все ще існуючим архаїчним державам і співставлені потужним світовим (в колишньому розумінні – транснаціональним) корпораціям. Отже трансцендентний суверенітет Світу це Мережева Громада Світу.
    Зрозуміло, що коли ми говоримо про держави, нації чи народи-цивілізації, то на перспективу в масштабах світу все це вже працювати не буде. Потрібні інші уявлення. З іншого боку, намагання авторів згаданої книги уявляти світ як велику Імперію теж не дуже адекватні. Справа не в тому, що неможливо створити світову Імперію. Її навіть дуже можливо створити, об'єднавши весь світ у єдину глобальну економічну та політичну систему, прийнявши мультикультурність як спосіб культурних взаємин.
    Але імперія це старе уявлення, яке означає: 1) наявність сильної влади, яка об'єднує різні нації; 2) наявність владного центру всередині імперостворюючої нації та безвладної периферії з колоніальних націй; 3) експансію від центру за межі периферії (фронтиру на території планети) і включення зафронтирного простору у склад нової периферії. Отже в нових уявленнях про Світового Трансцендентного Суверена як Імперії неадекватним виглядає все – 1) не буде сильної влади у її звичайному ієрархічному розумінні, не буде також націй імперських та націй колоніальних; 2) не буде більше центру чи навіть декількох центрів і периферії чи навіть декількох периферій; 3) не буде більше фронтирів у просторі планети, щодо яких можливо здійснювати територіальну експансію, відтак смисл експансії зміниться.
    У традиційної імперії завжди іманентний фронтир. Якщо з'явилося щось принципово нове, то його потрібно і називати по-новому. В цьому сенсі принципово не буває мережевих імперій чи віртуальних імперій, бо там всі основні ознаки імперії зруйновані до її повного невпізнавання. Віртуальність та мережевий характер сучасного світу знищує саму основу можливості Імперії. Відтак Світова Імперія принципово не є можливою.
    В світі лишилися окремі процеси імперіалізму – американський, європейський, китайський, ісламський та російський. Але імперії шляхом збройної експансії намагаються створювати лиш "ісламський світ" та "русский мир". Це архаїчні спроби, і як такі вони не матимуть успіху, лише витратять ресурси і заженуть себе в кризові ситуації. Ці архаїчні спроби виникли з однієї і тієї ж самої причини – низької якості трансцендентного суверену всередині цих цивілізацій.
    Проблема трансцендентного суверена
    6 Feb
    Трансцендентний суверен це завжди деяка позиція поза іманенцією суверенітету, тобто це щось таке, що не можна матеріалізувати – державець, держава, нація чи народ. Трансцендентний суверен в мисленні здатних до узагальнення людей творить зміни, і відтак ці узагальнення завжди є діяльністно прогресуючими.
    Трансцендентний суверен повинен мати уяву достатню для узагальнення наймасштабніших процесів, створення нових реальностей з новими смислами, куди можна спрямовувати соціальну енергію, та створення нових перспектив, які зазвичай пов'язані з тими чи іншими уявленнями про фронтир. Якщо трансцендентний суверен має обмежену уяву, погане мислення, відсутність здатності до масштабного узагальнення, він неодмінно прийде до архаїзації, реваншизму, ресентименту з його істеричними та агресивними наслідками.
    Коли світ принципово змінюється, а ми зараз переживаємо саме такий час, старі звичні уявлення не працюють. Це означає, що саме ті цивілізації, де відсутня філософія чи хоча б філософствуюча література (зокрема фантастична), неспроможні створити нові уявлення про фронтир, нові смисли, нові перспективи. Такі нефілософствуючі цивілізації змушені крутитися навколо архаїчних смислів і спрямовувати туди соціальну енергію. Такі цивілізації змушені бачити лише традиційні фронтири і будувати щодо їх подолання лише архаїчні перспективи.
    Трансцендентний суверен майбутнього – це світова мережева республіка поза національними культурами, релігіями, державами. Але яким має бути Трансцендентний Фронтир цієї республіки?
    Чи може уявлення про цей Трансцендентний Фронтир мати, наприклад, Україна як колишня колонія Росії? Що для цього потрібно, чого зазвичай не вистачає постколоніальній країні? Що традиційно втрачає або не збирається здобувати постколоніальна країна, коли вона виходить зі складу імперії?
    Аристократичну еліту, філософію, стратегію, теорію, науку, оригінальну культуру, передові технології (космос, нанотехнології, віртуальність тощо). Тобто все те, що частково було в імперії СРСР-Росія в її найкращі часи і було втрачене імперією з тих чи інших причин, коли колонія Україна змушена була вийти зі складу такої імперії.
    Перш за все постколоніальна країна має поставити питання про можливість наявності в ній Трансцендентного Суверена – такої еліти, яка живе за принципами, а не за інтересами, яка в разі потреби вміє жертвувати приватним для суспільного, яка вміє мріяти, вміє масштабно мислити, вміє спрямовувати свої зусилля на продукування та впровадження інновацій. Це має бути еліта, яка не оглядається ні на кого і не чекає рішень ззовні, яка сама ставить перші і останні запитання та сама на них відповідає.
    Навіщо в постколоніальній Україні філософія? Перш за все, відсутність власної філософії та власних філософських шкіл призвели Росію до загибелі. Причини розпаду СРСР, як і нинішньої війни Росії з Україною, одні і ті ж – нездатність російської еліти філософськи осягнути минуле, теперішнє та майбутнє і запропонувати нові смисли, нові перспективи, нові ідеї, нові мислительні установки. Глухий кут архаїзації, в який сьогодні зайшла Росія, це насідок саме відсутності філософського мислення у її еліти.
    Єдина можливість для України вижити, особливо на тлі війни з Росією, це створити самотужки свою філософію – свої ідеї майбутнього, свої нові смисли, свої нові перспективи. Отже для України філософія це не питання престижу освіти чи якості кадрів, як це іноді говорять. Філософія для України це питання виживання в агресивному середовищі російської архаїзації.
    Більше того, вся людська цивілізація сьогодні знаходиться у кризі. І доля людської цивілізації сьогодні вирішується саме в Україні. От саме тому Україна має щонайперше мислити за все людство, щоб вижити самій. Тобто українці мають знайти цивілізаційний вихід для всього людства, щоб знайти вихід для себе. В інших країнах це питання не стоїть так гостро – там люди не гинуть і економічна криза не є настільки актуальною.
    Саме тому без філософії, без філософського мислення ніякі реформи в Україні не можуть бути успішними. І коли говориться про філософію, то не мається на увазі її освітня складова. Мається на увазі розгортання філософського процесу осмислення ситуації в країні та світі на клубному рівні, на рівні постійно діючих, конкуруючих та комунікуючих між собою філософських семінарів.
    Українці мають досвід: ігнорування філософського осмислення світу в країні Фронтиру старого світу, яким власне і була завжди Україна, веде саме нашу країну до кризи, до війни, до руїни. Ігнорування цього досвіду веде країну до знищення.
    Лише філософський контекст вперше створює можливість цивілізаційної стратегії для України. Мова йде не громадянську, національну чи державну стратегію, а саме про цивілізаційну. Ми живемо в такий час, коли йде війна за цінності людської цивілізації. Зокрема між Росією та Україною точиться війна за вибір між фундаменталізмом та конструктивізмом, між справедливістю та свободою, між колективним патерналізмом та індивідуальною гідністю, між сваволею та смислотворчою волею, між підданством та громадянством.
    Цей вибір має саме стратегічний цивілізаційний характер. З цього вибору постають сценарії розвитку подій, моделі світовлаштування та суспільні моделі, візії майбутнього, нові смислотворчі горизонти зі своїми новими перспективами.
    В цьому сенсі нам потрібно принципово змінити нашу науку. Мова йде не про збільшення фінансування чи структурну перебудову науки. Мова йде про глибинні зміни засадничого порядку, які безумовно призведуть до інституційної реформи науки. Це означає відмову від монополізму об'єктної науки, і випереджаючий розвиток, перше за все, теоретичної науки, конструктивної науки, феноменологічної науки. Критерієм цього має стати ситуація, коли українські теорії стануть знаними в світі. Причому рівновага між об'ємом гуманітарних та природничих теорій має бути закладена як засаднича вимога.
    Це означає також повне відокремлення філософії від науки. З наукою має бути поєднане філософознавство. Філософія має розвиватися за самою нею розроблюваними критеріями. Наука в принципі не має диктувати філософії свої вимоги чи критерії ефективності. Жива філософія це процес, який не потрібно заганяти в наукові рамки. Критерієм успішності розвитку філософії має стати затребуваність філософських текстів з України у світі.
    Саме жива філософія підтримує в суспільству атмосферу творчості, змагальності, драйву і масштабних домагань. В такій атмосфері може вільно розвиватися культура, яка має три джерела фінансування – мінімальне державне, більше від громади і щонайбільше від бізнесу. Культура, що живе на державному фінансуванні, не буває розвинутою та успішною. З ілюзіями про державну підтримку культури потрібно закінчувати.
    Нарешті дотичним до трансценденції суверенітету є також розвиток технології, особливо в таких її напрямках, які принципово змінюють структуру цивілізаційних мотивацій. Такі технології ще називають перетворюючими. В останні роки перетворюючими технологіями були "технологія соціальних мереж", "технологія 3d-принтера" та "електромобіль". Можна прогнозувати наступні перетворюючі технології – нові джерела енергії, нові типи транспорту, нові біотехнології та генотехнології, нові з інших реальностей значною мірою конструктивні технології (віртуальні, нанотехнології).
    Справжній потенціал віртуальних технологій більшість людей планети навіть уявити собі не можуть. Те ж саме і з нанотехнологіями – починаючи з їх народження до сьогодні більшість вчених навіть приблизно не можуть уявити, з чим вони мають справу. Ставитися до віртуальних технологій чи до нанотехнологій як до інших подібних технологій – це помилка. В Україні є дещо більше сильніше за ядерну зброю – це теорія виртуальності та теорія нанотехнологій, яких до речі немає ні в Росії, ні в Європі, ні в США. Вони вже є, їх просто можна використати.
    Трансцендентний суверенітет як недомінуюча над іншими народами експансія
    6 Feb
    Імперський дискурс та колоніальний дискурс при всій їх схожості та взаємопов'язаності є різними. Імперський дискурс спрямований на вплив на світ, на домінування над народами імперії, на підтримку значущості держави та влади, на придушення свободи колоніальних народів та будь-яких індивідуальних проявів свободи. Колоніальний дискурс спрямований на підпорядкування, культурну вторинність (культурне плазування чи низькопоклонство), залежність оцінок, залежність ідей, неоригінальність концептів, брак нових мислительних установок.
    Імперіалізм все ще може зберігатися в світі, але вже без імперій. Культурний імперіалізм можна розглядати як розповсюдження культури системного домінування всередині обмеженого кола цінностей та обмежуючих свободу мислительних установок. Водночас культурний імперіалізм долається цифровим суверенітетом та мережевим суверенітетом. Імперіалізм долається не всередині іманентного суверенітету, а саме всередині трансцендентного суверенітету.
    В такому розумінні трансцендентний суверенітет виникає в іншому змістовному просторі, в іншій сфері – де неможливе матеріальне домінування. Трансцендентний суверенітет це найбільш справедливий суверенітет, бо на нього ніхто не зазіхає і йому немає чого протиставити, окрім такого ж самого трансцендентного суверенітету. Трансцендентний суверенітет в принципі не може домінувати над народами. Трансцендентний суверенітет це дієва свобода в інакших змістах, в нових смислах, в незнайомих перспективах.
    Є певні уявлення, певні настанови, які дозволяють мені про говорити про можливість трансцендентного суверенітету для України.
    Настанова перша. Подолання колоніального дискурсу є основною настановою для трансцендентного суверенітету. Тому всі заперечення щодо вище запропонованого трансцендентного суверенітету України можливі лише всередині колоніального дискурсу.
    Настанова друга. Українці нічим не відрізняються від тих народів, які здатні до творення філософії, наукових теорій та нових технологій. Мова йде лише про рівень домагань дітей-юнаків-дорослих, а це річ, яка виховується суб'єктивно і штучно.
    Настанова третя. Під час революції та війни в Україні все можливо. Але так буде недовго. Потрібно використати саме цей час.
    Настанова четверта. Нове це війна зі старим. Нове це відкрита агресія щодо ретроградів та саботажників. Непогано було б розповсюдити люстрацію на ретроградів.
    Настанова п'ята. В плані нової філософії, нової теорії, нових технологій не потрібно взагалі дивитися на Росію, бо це поганий приклад, потрібно конкурувати з США, Європою, Китаєм та Індією.
    Трансцендентний суверен все більше переходить в кіберпростір. Кіберкультура не просто перетворює інші культури, вона їх робить залежними від себе. Тобто культура все більше створюється в кіберпросторі, а в соціальності національних спільнот вона лише поширюється. Якщо сьогодні щось не існує в кіберкультурі, то воно не існує і в культурі загалом.
    Трансцендентний суверенітет пов'язаний з незалежною від іманентності капіталу на обслуговуючих його держав позицією. Трансцендентний суверен виникає в будь-якій позиції – політик, громадський діяч, журналіст, філософ, науковець, письменник. Дух живе, де хоче, ніщо матеріальне йому не указ.
    Поки революція та війна в Україні, дух шукає місце тут для життя. Його потрібно лишень не прогнати, дати можливість йому вкоренитися і не дати його знищити. Про решту дух подбає сам.
  12. Проблеми європейської ідентичності та перспективи європейського мислення
    17 Feb
    Проблеми європейської ідентичності та перспективи європейського мислення
    17 лютого 2015, 10:20
    Виступ на форумі "Європа – Україна" 16-го лютого 2015 р. у Лодзі, Польща
    Протиставлення історичної пам'яті та європейської ідентичності, яке заявлене темою цієї сесії, є по суті ознакою стихійної зміни європейської ідентичності, що водночас слабко осмислюється європейськими інтелектуалами. Це не суто російська чи українська проблема, це загальноєвропейська проблема.
    Візьмемо до уваги європейську ідентичність в тій структурі, яку сформулював Хабермас і з якою погодилася більшість європейців. Тут потрібно розуміти, що ідентичність це не тільки те, на що ми погоджуємося, а те, що ми здатні жорстко та безкомпромісно захищати
    Безкомпромісний захист ідентичності, це коли її захищають не тільки грошима, але і кров'ю. Європа сьогодні демонструє готовність платити грішми, але Європа боїться платити кров'ю.
    Розповсюджена в Європі толерантність не захищає ідентичність. Ця толерантність в кінці кінців зумовлює втрату ідентичності, якщо знаходиться інша ідентичність, що готова захищати себе кров'ю. В цьому слабкість Європи перед мусульманами. В цьому слабкість Європи перед Росію та Україною, які за розбіжності у своїх ідентичностях платять кров'ю.
    Давайте подивимось на структуру європейської ідентичності у формулюванні Хабермаса в контексті нинішньої російсько-української війни і піддамо її аналізу крок за кроком.
    1. Секуляризація (як намагання позбавитись релігійної архаїки). Європейській секуляризації, яку підтримує Україна, Росія протиставила православний фундаменталізм. Більше того, Росія фундаменталізує не тільки релігію. В Росії триває процес безпрецедентної архаїзації масової свідомості, архаїзації структур держави та суспільства через вибіркову історичну пам'ять, політичний реваншизм та публічний ресентимент. Секуляризація як добровільна ідентичність не може застерегти суспільство від добровільної архаїзації уже поза релігійним контекстом. Більше того, у багатьох європейських країнах явно помітні ознаки такої самої архаїзації. Європа хоче жити всередині історичної пам'яті, Європа готова поринути у Темні віки Середньовіччя. У Європи немає адекватної відповіді на свою архаїзацію, тому вона не готова і до виклику архаїзації в Росії.
    2. Пріоритет держави по відношенню до ринку, підтримуваний в Європі і в Україні, найбільш повно реалізований саме в Росії – на рівні імперських амбіцій. Імперія це найбільший пріоритет держави щодо ринку. Якщо Україні та Європі не подобається імперіалізм Росії, тоді ми маємо критично переглянути цю структуру ідентичності, применшивши роль етатизму.
    3. Солідарність, що домінує над виробничими досягненнями. Росія показала Європі і всьому світу, що можна доволі швидко створити солідарність засобами контролю масової свідомості через ЗМІ. В Росії сьогодні створено, по-перше, негативну солідарність (не "солідарність за", а "солідарність проти" – проти Заходу, проти США, проти України), по-друге, колективно-примусову солідарність, так що якщо хто випадає з цієї солідарності, то він є "зрадник", його переслідують, шельмують і піддають цькуванню, по-третє, державну солідарність, тобто не суспільство створює засади солідарності, а саме держава і її інститути та керовані державою ЗМІ. Україна поставила питання про необхідність позитивної (солідарності "за"), індивідуально-вільної солідарності (непримусової солідарності) та суспільної солідарності (а не державної солідарності). У Європи поки що немає відповіді на цей виклик, бо вона сподівається, що її солідаризм не зіткнеться з такими проблемами.
    4. Скепсис по відношенню до техніки, про який говорить Хабермас, означає критичне ставлення до домінування техніки над іншими тенденціями розвитку людської цивілізації. Зокрема це означає необхідність піднесення гуманітаристики. Вибір, перед яким опинилися США та Європа щодо війни в Україні, – надавати військову техніку чи намагатися вирішити проблему гуманітарними засобами. І гуманітарні засоби поки що не спрацьовують. Доведеться можливо вирішувати проблему війни технікою. А це означає, що гуманітаристика в США та Європі теж знаходиться в серйозній кризі.
    Сьогодні в Росії гуманітаристику фактично знищено. В Україні гуманітарні дисципліни теж ледь животіють. Ситуація в Європі на перспективу нічим не краща. Сьогодні Європі потрібна нова гуманітаристика, яка би могла пояснювати причини нинішньої загальнолюдської кризи, створювати нові смисли та пропонувати нові перспективи для людства.
    5. Відмова від права сили на користь сили права. З цим є найбільша проблема, тому що відмовитися від права сили можна лише тоді, коли міжнародне право є динамічним, оновлюваним, живим. ООН, ОБСЄ, ПАРЄ все це організації бюрократичні, заскорузлі, які зупинилися в своєму розвитку. Недосконалість міжнародного права і небажання світу і зокрема Європи реформувати міжнародне право сьогодні фактично руйнує цю структуру ідентичності. Саме тому Росія отримала можливість демонструвати право сили, з яким міжнародне право нічого зробити не може. Стан ООН це взагалі сьогодні гуманітарна катастрофа. Головна проблема – все в ООН вирішують найбільш сильні держави. Права країн, членів Ради безпеки, протиставлені правам решта членів ООН. При такій нерівності націй планети у їх правовому об'єднанні не можна взагалі говорити про яку-небудь світову справедливість і силу права як її втілення.
    6. Орієнтація на збереження миру в світлі історичного досвіду втрат. Це взагалі сумнівна цінність, яка діє лише до того моменту, поки не з'являться країна-агресор з намірами світового панування. Замирення агресора ніколи ні до чого доброго не доводило. Право сили країни-агресора Росії у поєднанні з замиренням її як агресора з боку США та Європи невідворотно породжує світову війну. Збереження миру є відносною цінністю. Критерієм застосування сили є визнання війни. Якщо ми маємо мир з незначними військовими конфліктами, його можна намагатися зберегти. Якщо вже війна, то замирювати агресора з намірами світової гегемонії не можна. Більш-менш адекватними є лише США та Росія, які розуміють, що йде війна. Українські та європейські політики сьогодні намагаються закрити очі на те, що йде війна.
    Коли йде війна, не можна бути над сутичкою. Зараз, під час війни, є два типи людей – каламутні (дезорієнтовані, невизначені) і прозорі (визначені, зорієнтовані).
    Позиція каламутна (вона ж гібридна) дуже небезпечна – ні миру, ні війни, українську армію досконало не озброювати, військовий стан не вводити, з Росією торгувати і торгуватися. Така каламутна позиція веде до дуже похмурого майбутнього.
    7. Усвідомлення парадоксів прогресу. В цьому контексті постають важливі запитання. Архаїзація Росії та Європи це парадокс прогресу чи зупинка прогресу? Зараз світ переживає загальнолюдську кризу чи тимчасові труднощі? Відповіді на ці питання не можна шукати ні в політиків, ні в бізнесменів. Відповіді на ці питання можуть давати лише дуже чутливі люди – письменники, філософи, священики та пророки. Кажу вам як філософ – прогрес людської цивілізації зупинився, людство втратило горизонти розвитку, відмовилося від пошуку нових смислів, від моделювання нових орієнтирів. Людство зациклилося на давно вже сумнівній науковій об'єктивності, людство замкнулося в Світі, не бажаючи вийти у Позасвіт, людство не бажає бачити інші перспективи, окрім задоволення все зростаючих матеріальних потреб.
    Нинішня європейська структура ідентичності є традиційною, геть неконструктивістською, і тому дуже архаїчною. Для України ця європейська ідентичність не підходить. В минулому році, аналізуючи проблеми російської та української ідентичностей, я запропонував конструктивістську структуру ідентичності: генералізація (хто ми є), хронотопія (який наш концептуальний часопростір), сакралізація (у який спосіб ми виходимо за межі буденності), сенсуалізація (які наші смисли), проспектуалізація (які наші перспективи) та сек'юритизація (як і від кого ми маємо захищатися). Саме в цій структурі українці сьогодні створюють свою складну ідентичність. В Європі поки що такі спроби мені не відомі.
    Давайте поглянемо на критиковану хабермасівську структуру європейської ідентичності. Я хочу запитати – чому так сталося? Чому вся структура європейської ідентичності стала раптом такою проблемною?
    Причина цього – у кризі європейського мислення, яке домінувало у світі впродовж останніх 500 років і тепер почало втрачати лідерські позиції. Постмодернізм як перша глобальна філософія вичерпав свій ідейний, концептуальний та мотивуючий мислення потенціал.
    Здебільшого сьогодні можна побачити в Європі лише бла-бла-дискурс, тобто дискурс, спрямований на традиційний коментар до ситуації, який водночас блокує інноваційні дискурси. Бла-бла-дискурс ускладнює ситуацію на тлі небажання змінювати уявлення про неї.
    З усіх країн, де хоч якось намагаються мислити масштабно, я можу виділити лише США та Польщу у Європі. Ні Франція, ні Німеччина сьогодні чомусь не бажають мислити.
    Європі і світу потрібна нова непостмодерністська філософія, яка пропонує нові ідеї, нові реальності, нові перспективи розвитку людської цивілізації, нові концептуальні поля, на яких може грати людська цивілізація.
    Для вирішення цих проблем нам потрібна принципово нова філософія, нова гуманітаристика. Пасіонарність українців сьогодні потрібно включити у масштабність польської гуманітаристики. Можливо саме це дозволить створити новий інтелектуальний тренд Європи.
  13. ПРОКЛЯТІ УКРАЇНСЬКІ ПИТАННЯ 04 березня 2015
    4 Mar
    ПРОКЛЯТІ УКРАЇНСЬКІ ПИТАННЯ Источник
    04 березня 2015
    Подібно до того, як проклятими російськими запитаннями є – "хто винуватий?" та "що робити?", проклятими українськими запитаннями є – "навіщо нам бути разом" та "навіщо нам бути незалежними?"
    Навіщо нам бути разом?
    4 Mar
    Ми не знаємо для чого нам бути разом
    4 Mar
    Поки ми разом, питання, навіщо нам бути разом, не виникає. Питання виникає, коли раптом виясняється, що колишні "ми" більше не разом, тобто є "ми", а є "вони" – ті, хто не хоче бути разом.
    Тобто кримчани і сепаратисти-східняки не хочуть більше жити в Україні. Та й ми, за великим рахунком, теж не хочемо жити разом з ними.
    І все були би ясно, навіть не дивлячись на тисячі вбитих людей і з того, і з іншого боку, якби ситуація на тому зуфіксувалася. Була би нова Україна в нових межах, були би нові "ми" і нові "вони". Була би Росія недружньою країною, і між Україною та Росією була би війна і торгівля водночас.
    Але ситуація не зафіксувалася і не може в найближчий час зафіксуватися. І не тому, що нинішній російський владний режим своїх цілей не досягнув, тобто не тому, що війна продовжується. А тому, що мешканці України так і не зрозуміли, навіщо їм бути разом.
    Якщо розуміння – навіщо нам, мешканцям України, бути разом, – немає, то і Україна не може бути зафіксована в своїх межах, якщо навіть війна раптом закінчиться.
    Тобто мова йде про те, що якщо навіть ті частини України, які ще не охоплені сепаратизмом, не розуміють, навіщо їм бути разом з Україною, то рано чи пізно при сприянні Росії вони неодмінно будуть теж охоплені сепаратизмом.
    Принципи бутності разом під час війни доволі прості. Ми є ті, хто має спільні цінності, які мають бути покладені в основу ідентичності "ми". Всі, хто не має спільних цінностей, або повинні їх визнати, або мають бути від'єднані від "ми". Ми є ті, хто має спільні підходи до самоорганізації. Всі, хто дезорганізує нас, мають бути від'єднані від нас або ізольовані до неможливості дезорганізувати нас. Ми є ті, хто здатен до самозахисту. Всі, хто саботує самозахист чи стає на бік тих, хто воює з нами, мають бути або ізольовані, або знищені. Інакше "ми" буде або повільно розмиватися, або швидко знищуватися.
    4 Mar
    Обговорення та питання:
    • ідентичність зводиться до рівня гуртків
      4 Mar
      Mike_Kharkov
      1. Ми є ті, хто має спільні цінності, які мають бути покладені в основу ідентичності "ми". Всі, хто не має спільних цінностей, або повинні їх визнати, або мають бути від'єднані від "ми".
      2. Ідентичність нової України не створена, тому що за її творення державницька еліта ще навіть не бралася"
      ===
      Вочевидь 2 та 1 узяті разом зводять "нашу ідентичність" до рівня гуртків, тобто, державної ідентичності нема. І це так і є.
      А за що ж тоді гинуть люди? Що за сурогат видається за нашу ідентичність владою?
      Але найважливіше питання інше – чи встигне сформуватися наша ідентичність на нормальних цінностях за тих стартових умов, що ми зараз маємо? Події розвиваються стрімко, а нові цінності прищепляться лише життям, умовами, а не гаслами. Життя погіршується.
      Тут вкотре зауважу, я вважаю що ні. Без авторитаризму (або прямої окупації заходом нашої продажної влади), що прискорив би цей процес, це неможливо.
    • чи встигне сформуватися наша ідентичність?
      4 Mar
      Mike_Kharkov
      Найважливіше питання інше – чи встигне сформуватися наша ідентичність на нормальних цінностях за тих стартових умов, що ми зараз маємо? Події розвиваються стрімко, а нові цінності прищепляться лише життям, умовами, а не гаслами. Життя погіршується.
      Тут вкотре зауважу, я вважаю що ні. Без авторитаризму (або прямої окупації заходом нашої продажної влади), що прискорив би цей процес, це неможливо.
    Творення ідентичностей
    4 Mar
    Ідентичність нової України не створена, тому що за її творення державницька еліта ще навіть не бралася. Державницька еліти може воювати, коли вже є протистояння, але завадити протистоянню упереджуючим мисленням вона поки що не здатна.
    В Росії ми маємо ситуацію, коли на творення нової російської ідентичності витрачається час, фінанси, організаційні та інтелектуальні зусилля значної частини російської еліти. Але найголовніше – в творенні російської ідентичності безпосередню участь бере держава. Тобто держава в це вкладає свій час, свої фінансові, організаційні та залучені інтелектуальні ресурси.
    В Україні в творенні української ідентичності беруть участь окремі інтелектуали, окремі журналісти. Все це неорганізовано, без будь-якої підтримки держави. Причому, зверніть будь-ласка увагу на те, що мова йде не про фінансові ресурси держави Україна. Фінансові ресурси України та Росії неспівмірні. Але організаційні ресурси та залучені інтелектуальні ресурси України та Росії, які вкладаються в творення ідентичності, можуть і повинні бути співмірними.
    Суть війни України з Росією – не територія, а ідентичність. І Україна, і Росія, і Європа, і решта світу будуть неодмінно фрагментуватися. Держави руйнуватимуться самі, їх будуть знищувати у війнах зовнішніх чи внутрішніх. Території ідентифікованих громад будуть динамічно змінюватись впродовж тривалого часу майбутнього.
    Єдине, що лишатиметься більш-менш фіксованим, це нові ідентичності, що пристосовані до світу без держав, без націй, без стійких територій. Отже лише ті громади, які встигнуть випрацювати нові ідентичності і обрати їх як нове "ми", мають шанс пережити ці смутні часи.
    4 Mar
    Обговорення:
    • Мережові суспільства
      4 Mar
      kren
      Мережові суспільства.П.Дацюк вже говорив про такий футурологічний феномен.Такі соціальні ідентичності передбачають найвищий рівень соціального інтелекту, основи і запоруки колективного існування, безумовного розуміння кожним своєї відповідальності у колетивному політичному житті всіх.
      (Мова,власне, про правове суспільство).Замість багатотисячлітньої ідентичності на основі релігійній,національній,ментальній і несвідомій, такій що засвоювалась з дитинства на рівні саме-собою розуміється, з тисячолітніх побутових звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів, приказок, билин, легед - коли людина засвоює свою традиційну ідентичність-як повітрям дихає.На основі чого і виникла держава,як в першу чергу гарант наявної ідентичності
    Якою має бути така нова ідентичність?
    4 Mar
    Сьогодні прості ідентичності перестали працювати, бо вони більше не породжують світову рівновагу між націями-державами. В нинішній російсько-українській війні з одного боку ми маємо імперську ідентичність Росії, втілення якої призводить до її територіальної експансії. Ця ідентичність є квазінаднаціональна, а по суті це ідентичність "нації над націями", ідентичність "старшого брата".
    З іншого боку, ми маємо національну ідентичність України, що прив'язана до держави та території. Ця ідентичність опирається фрагментації зв'язки нація-держава-територія, тому що вона ініційована Росією. Хоча в європейській інтеграції Україна зазнала би тих самих наслідків більш повільно і менш жорстоко. Тобто фрагментація є надглобальним перспективним процесом, який знищує зв'язок нації, держави та території. Відтак по злій іронії Росія своєю примітивною ідентичністю ініціювала процес, який нищить і українську, і російську прості ідентичності.
    Допоки протистоять одна одній прості ідентичності, між ними можлива лише війна. Навіть тимчасова збройна, політична чи економічна перевага якої-небудь з простих ідентичностей не призведе до закінчення війни. Породить мир та новий світовий порядок лише складна ідентичність. Але її ще потрібно буде випрацювати.
    Випрацюванням складної ідентичності могли би займатися партії в свої партійних клубах, але українські партії не звикли працювати теоретично. Цим би могли займатися державні інститути, але завдання створення нової ідентичності українців у нових реаліях їм державою не поставлене, відтак робиться це ними мляво, стихійно і несистемно. Цим би могли займатися великі корпорації, принаймні фабрики мислі на замовлення цих корпорації, але навіть війна не змусила наших бізнесменів думати про світ майбутнього і його нові ідентичності.
    Київський Дискусійний Клуб Дилетантів з 24-го лютого 2015 року почав цикл засідань під загальною темою "Складна ідентичність". Метою цих засідань є осмислити складну ідентичність складного світу. Прикладним завданням цих засідань є відповісти на питання – "навіщо нам бути разом?"
    4 Mar
    Обговорення:
    Навіщо нам бути незалежними?
    4 Mar
    Відмова еліти від мислення
    4 Mar
    Умовний шлях України за роки після Київської Русі – від поляків до росіян і від росіян знову до поляків.
    Чому Україна іде то туди, то туди? Чому Україною так хитає як гойдалкою в історії?
    Україна потерпає від історичних та геополітичних негараздів через відмову еліти від мислення, тобто через те, що найбільш пасіонарні представники української еліти змушені були віддавати життя на війнах за виживання, а не класти життя на обмислення питань – хто ми є і чого ми прагнемо самі по собі.
    Еліта України не має спрямованої на інтелект пасіонарності і не бажає мислити впродовж принаймні останніх років 500. Еліта України традиційно відмовляється брати на себе відповідальність за свій народ і за свою країну, постійно перекладаючи цю відповідальність на когось ззовні.
    Отже питання "навіщо нам бути разом?" пов'язане з питанням "навіщо нам бути незалежними?" (навіщо нам бути самими собою, самостійними, без кого б то не було зверху?)
    На перше питання в української еліти була примітивна відповідь – любов до мовно-культурного комфорту. На друге питання українська еліта теж давала примітивну кон'юнктурну відповідь – "незалежність від поляків, бо вони жорстокі та нестерпні", "незалежність від росіян, бо вони жорстокі та нестерпні".
    Українська еліта ніколи не хотіла бути в своїй країні повністю незалежною. Ідея незалежності від поляків це була ідея залежності від Росії. Точнісінько так само, як ідея незалежності від Росії є ідеєю залежності від Європи сьогодні.
    4 Mar
    Volodymyr Tkachuk Українська еліта до 1648р. була таки незалежною, перегляньте документи цього періоду і праці Н.Яковенко, Н.Старченко, І.Ворончук. Тобто це принципово, або правду пишете ви і вся московська рать, яка це повторює останні 350 років, або нові українські історики.
    Наберіть в гуглі Львівська братська школа, наберіть Andrzej Wiszowaty Sr. (Latin Andreas Wissowatius), навіть цього достатньо для оцінки незалежності еліти. Очевидно, треба серйозно подивитися на зародження і становлення московського колоніального проекту на українських землях в 17ст. на противагу києворуського проекту, який там з кн.Володимира, оскільки смисли та дискурси, які ви приводите як нові, були сформовані в києворуському проекті і були загнані на маргінес пізнішими колоніальними проектами.
    Навіщо нам свобода?
    4 Mar
    Отже мова ніколи не йшла про те, щоб Україна була повністю незалежною. А що означає бути повністю незалежним? Це мати свободу А навіщо нам свобода?
    Очевидно, незалежний тільки той, хто займає наймасштабнішу позицію свободи – позицію свободи та самостійності цілого людства. Тільки ця масштабна незалежність створює умови політичної та економічної свободи.
    Життями зокрема українців розплатилася Росія за Першу світову війну (1914-1918), життями в більшості своїй українців СРСР розплатився за дезорганізацію більшовиками економіки та класову боротьбу шляхом голодомору (1921-1923, 1936-1937, 1946-1947), життями зокрема українців СРСР розплатився за Другу світову війну (1941-1945, причому сьогодні російська влада заявляє, що Росія виграла би цю війну і без України), життями українців США та Росія платять зараз за своє протистояння, а Європа – за свої страхи щодо Росії та своє небажання змінюватися.
    Тільки свобода як вільне мислення та вільна стратегічна політика перетворює Україну на країну, життями якої, як мінімум, ніхто ззовні не платить за свої цивілізаційні експерименти та зміни світового порядку.
    Наявність власної держави не є гарантією свободи. Наявність масової національної свідомості не є гарантією свободи. Гарантією свободи є лише наявність самостійного масштабного мислення, яке породжує світового рівня політику, економіку та культуру, включно з наукою.
    Свобода країни це наявність мислення хоча б у дуже невеликої частини еліти цієї країни, яке має масштабний характер, відповідає на перші і останні запитання, будує не націю, а цивілізацію людства, яке є надглобальне (космічне) і апелює до вічності.
    Еліта має постійно триматися процесу розвитку мислення, випрацьовувати нові ідеї та інновації. Причому еліта сама не має попадати в залежність від своїх нових ідей. Чудовий приклад – марксизм. Це вчення дозволило Росії та Китаю посилитися в цивілізаційному плані. Але російська еліта, не маючи тисячолітнього цивілізаційного досвіду, сама попала під домінуючий вплив марксистських ідей, втратила мислення, змушена була архаїзуватися до примітивної ідеї імперської територіальної експансії і зараз продовжує втрачати мислення разом з перспективами. В той же час китайська еліта, маючи декількатисячолітній цивілізаційний досвід, зуміла зберегти мислення, обмежити вплив марксистських ідей, уникнути мислительної архаїзації і стати світовим лідером.
    Свобода в сучасному світі
    4 Mar
    Сьогодні лише три країни в світі намагаються втримати процес розвитку мислення – США, меншою мірою Китай, ще менше – Польща. Причому Польща змушена стрімко втрачати мислення під тиском Європи та Росії. Ще недавно сильні в плані мислення Франція, Німеччина та Росія відмовилися від мислення в 90-ті роки ХХ століття. В Україні мислення ледь животіє – зусиль окремих інтелектуалів не вистачає, бо решта української еліти жорстко опирається мисленню. Якщо українська еліта не зробить зусилля і не почне мислити, Україна буде зруйнована.
    Справжня війна розгортається не на полях збройних битв, а на полях суперництва мислення. Якщо мислення не встигає відповідати на важливі запитання, то тоді воно збройною загрозою і пролитою кров'ю примушується до відповіді у ситуації кризи, війни та цейтноту. А якщо навіть це не допомагає, тоді смерть – бо така країна і така еліта не мають права на існування.
    Свобода це не відповідальність за самих себе як націю, державу, територію чи навіть локальну цивілізацію. Справжня свобода це відповідальність за ціле людство. Справжня свобода це наявність власної сучасної і орієнтованої на тривалу перспективу філософії та наявність інноваційних гуманітарних теорій, які дозволяють подолати нинішню загальнолюдську кризу та повернутися на шлях проривного розвитку всього людства. Саме таке масштабне мислення вперше створює свободу якоїсь групи людей.
    На представленій 26-го лютого 2015-го року лютого ініціативі "21-ше листопада" мною було презентовано проект "Інакше", тобто проект створення нового мислення, нової філософії в Україні та нових теорій у сфері гуманітаристики. В прикладному аспекті це буде зокрема відповідь на питання "навіщо нам бути незалежними".
  14. НОВА КОНСТИТУЦІЯ – ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ
    17 Mar
    НОВА КОНСТИТУЦІЯ – ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ
    17 березня 2015
    Конституція в Україні
    17 Mar
    Проблема всіх попередніх конституцій України в тому, що вони мислилися українцями формально – просто як атрибут держави. Головним у цих конституціях був лише розподіл повноважень різних гілок влади, який фіксував розклад політичних сил і їх вплив на державну владу.
    Судячи з указу Президента, ми черговий раз вважаємо, що можемо взятися одразу писати Конституцію. Нам не потрібні ані філософія бажаної структури нової України, ані гуманітарна теорія світових процесів, ані футурологічне уявлення про модель світобудови на найближчі декілька десятків років.
    Нам українцям зручніше приблизно що п'ять років змінювати Конституцію країни, аніж один раз подумати і написати Конституцію на сотню років. Нам українцям не соромно, що ми суттєво міняли Конституцію 1996-му, 2004-му, 2010-му, 2014-му, причому в 2010-му і в 2014-му ми просто гралися двома моделями політичного устрою, не вносячи принципових змін, а в 2011-му та в 2013-му ми ще й незначні зміни вносили.
    Ідея децентралізації
    17 Mar
    Виникнення ідеї децентралізації стало вимушеною реакцією на загострення світового конфлікту держав, корпорацій та громад, який в Україні набув характеру збройного конфлікту.
    Ідея децентралізації стала сьогодні головною для конституційного процесу. Але досі децентралізація лишається гранично невизначеною ідеєю. Інакше кажучи, незважаючи на привабливість слова чи може навіть поняття, філософія децентралізації досі відсутня.
    Українським політикам, бізнесменам, експертам та широкій громадськості незрозуміло – навіщо нам децентралізація, яка її мета, які можливі проблеми, які будуть проміжні результати, який масштаб цього процесу і які його наслідки.
    Принципова можливість децентралізації
    17 Mar
    Складається враження, що децентралізація по суті є сором'язливе визнання українськими політиками федералізації на тлі втрати Криму та Донбасу.
    Чим децентралізація відрізняється від федералізації?
    Федералізація є організація влади держави над державами чи протодержавами, тобто центральної федеральної влади над місцевими владами суб'єктів федерації. Федералізація це центр над центрами в основних питаннях держави і центри поза центром в інших неосновних питаннях держави.
    Федералізація в умовах унітарної держави починається з утворення протодержав в складі держави, яка потім визнає їх як такі, домовляючись з ними як з рівними про розподіл повноважень. Створення ДНР і ЛНР закладають умови для федералізації України, яку решта України визнавати не хоче.
    Під децентралізацією традиційно розуміється європейська традиція посилення самоуправління, коли державні повноваження поступово передаються від центру до територіальних громад. Причому самоуправління здійснюється не над якоюсь окремою територію, а всередині самодостатніх громад сіл та міст.
    Водночас процес децентралізації в умовах унітарної держави на тлі сепаратистської війни і означає або повзучу федералізацію під тиском Росії та ЄС, або дуже повільне відновлення правового статусу унітарної держави над сепарованими територіями.
    Чи можлива децентралізація без федералізації? Можлива, але для цього ДНР і ЛНР потрібно запропонувати щось більш просунуте, ніж федералізація.
    Тобто мова йде про те, що українська еліта повинна запропонувати таку модель побудови держави, яка би могла бути сприйнята криміналізованими і мілітаризованими сепаратистами, російськими іммігрантами в ДНР і ЛНР та навіть українськими біженцями з ДНР і ЛНР.
    Чи здатна наша українська еліта сьогодні на це? Я не бачу такої здатності. Для отримання такої здатності, потрібна принципово нова філософія державного устрою.
    Використання будь-яких старих уявлень призведуть до федералізації України, особливо враховуючи ту обставину, що Росія постійно чинитиме тиск на уподоблення сепаратних території ДНР і ЛНР щодо правового поля Росії.
    Отже процес децентралізації України це головною мірою процес філософської і політико-правової конкуренції України та Росії за ДНР та ЛНР.
    Скажіть будь-ласка – ми хоч приблизно уявляємо собі цей процес?
    Думаєте, якась робоча група нашвидкуруч зможе розробити нову філософію децентралізації і нову модель територіальної організації суспільства?
    Все це мертвонароджені сподівання.
    Нам потрібно десь рік тільки на попередню теоретичну розробку філософії децентралізації, ще рік хоча б на розробку моделі територіальної організації суспільства. І тільки потім можна розробляти Конституцію. Причому, якщо до цієї розробки не будуть залучені експерти та політики ДНР і ЛНР, то смисл цього втрачається.
    Якщо ж взяти до уваги, що значна кількість населення нинішніх ДНР і ЛНР сповідують принцип "мінімум відповідальності, максимум вигоди", то ефективність децентралізації для ДНР та ЛНР прямує до нуля.
    Отже децентралізація – це для відповідальних громад. Безвідповідальні громади ДНР і ЛНР в процесі децентралізації, скоріш за все, будуть лише віддалятися від України.
    Більше того без попередньо проведеного процесу деолігархізації, децентралізація це по суті створення олігархічних республік. Крім "республіки Ахметова" виникне ще й "республіка Коломойського". А там і іншим олігархам захочеться свою республіку.
    Тому децентралізація можлива в умовах: 1) наявності філософії нового світоустрою та політичної моделі суспільного устрою на території нинішньої України; 1) повністю закінченої війни; 2) повністю закінченої деолігархізації.
    До виникнення цих умов децентралізація призведе до стихійної фрагментації України. В принципі це для майбутнього не так вже й погано, але це означає руйнування економіки і погіршення якості життя на всій території України в короткостроковій перспективі.
    Збереження квазіунітарного устрою (з окупованим Кримом і сепарованим Донбасом) це єдиний спосіб збереження хоча б нинішнього рівня життя. Будь-які стихійні децентралізації без виконання вище запропонованих умов означатимуть втрату нинішнього рівня життя.
    Обрис моделей децентралізації України
    17 Mar
    Децентралізація до сьогодні це всього лише гарне слово, за яким у різних політиків та різних експертів стоять різні уявлення.
    Можна навести декілька основних уявлень децентралізації:
    1) Збереження статус-кво – квазіунітарна модель. Продовження існування сумнівного статусу унітарної України з широким набором автономій – Крим, Донбас, Республіка Коломойського і т.д. Причому у різних автономій може бути різний статус: 1) окупована Росією територія; 2) територія з особливостями самоврядування (м'який варіант російської окупації); 3) олігархічна автономія з визнанням обмежених повноважень центральної влади в Києві.
    2) Фрагментація країни через поразку у війні. Позбавлення центральної (київської) влади будь-яких повноважень щодо території країни, тобто ліквідація держави як такої і передача частин її території іншим наддержавним утворенням – ЄС та новій Російській імперії.
    3) Федералізація України, коли на різні її частини розповсюджуються вплив тих же самих наддержавних утворень. Це м'який чи завуальований варіант попереднього уявлення.
    4) Конфедералізація України, розробка мережевого договірного російсько-українського імперіалізму та створення української імперії, що здатна приєднувати нові території (зміна суб'єкту експансії та напрямку експансії). Експансія України, що посилюється внаслідок реформ і створення Балто-Чорноморської зони як наддержавного утворення.
    5) Олігархічна децентралізація. Розширення прав самоврядування без попередньої деолігархізації на всю територію України, яке призведе до появи "олігархічних автономій" повсюдно в Україні;
    6) Громадсько-мілітарна децентралізація. Мережа стихійно виникаючих самодостатніх громад з парамілітарними формуваннями, що мають військовий досвід та зброю. Ця мережа громад слабко конкурує як з центральною владою, так і з олігархічно-корпоративною владою.
    7) Радикальна деолігархізація та деетатизація територіальної організації України, яка призведе до принципового посилення мережевих громад, що делегуватимуть невеликий обсяг повноважень спеціалізованим корпораціям та державній владі, розосередженій по великих містах – Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, можливо ще й Донецьк та Миколаїв.
    Існують також інші, проміжні чи комбінаторні моделі.
    Водночас більшість цих моделей побудовані на стихійно виникаючих трендах. Вони не пов'язані з філософським та політичним мисленням. Тобто те, що виникає, українська еліта прагне якось оформити в законах. На філософське теоретизування, на теоретико-практичне моделювання, на соціальне проектування тут сподіватися не доводиться.
    Перша модель квазіунітарної України по факту уже неможлива, оскільки вона стихійно самознищується.
    Друга модель руйнування України лишається можливою, допоки війна не закінчена, а мир нетривалий і ненадійний.
    Третя модель класичної федералізації неможлива, оскільки це тимчасова реінтеграція України, тобто в цьому разі вплив сусідньої Росії призведе з часом до другої моделі – руйнування України.
    Четверта модель конфедералізації України є ймовірною, але у нас досі нема дискусії щодо універсального проекту країни та її експансіоністських цілей. Тобто слабка політична еліта і слабка центральна влада, яка не має ні філософії світоустрою, ні моделі суспільного устрою роблять цю модель малоймовірною.
    П'ята модель олігархічної децентралізації є ймовірною за умови економічного банкрутства центральної влади та девальвації гривні. Олігархи тоді будуть рятівниками своїх регіонів.
    Шоста модель міліарної децентралізації дуже схожа до п'ятої, але суб'єктами тут будуть не олігархи, а регіональні хунти. Ця модель дуже імовірна, особливо якщо олігархи підтримають командирів регіональних парамілітарних формувань проти центральної влади.
    Сьома модель можлива як результат спеціальних зусиль уникнення другої, третьої, четвертої та п'ятої моделі при цьому процес інтеграції парамілітарних формувань в структуру регіонального захисту буде вчасним та продуманим. Сьома модель можлива як результат тривалої, по меншій мірі трьохрічної роботи (але починати потрібно вже сьогодні).
    Модель мережевої децентралізації
    17 Mar
    Найбільш інноваційною та перспективною є лише сьома модель. Вона виходить з перспективи фрагментації держав світу та поступового зникнення монополій держав на інфраструктурні послуги. Але її реалізації перешкоджатимуть олігархи та центральна влада, яка досі знаходиться під їх значним впливом. Тим не менше, саме цю сьому модель варто реалізувати через Конституцію.
    Давайте коротко окреслимо основні принципи цієї моделі.
    1. Одиницею чи головним суб'єктом так званої децентралізації мають стати самодостатні громади – села, селища, міста. Причому прилегла чи охоплювана цими територіальними громадами територія належить українській громаді (в старому визначенні – українському народу).
    2. Самодостатня громада це громада здатна до а) самозабезпечення; б) самоорганізації; в) самозахисту.
    3. Самозабезпечення означає, що громада забезпечує себе повністю і від держави та корпорацій потребує лише інфраструктурних послуг на конкурентній основі. Розмежування між громадами та державами – від 70% на 30% до 80% на 20%, тобто європейська норма. Таким чином ліквідується принадність державного бюджету для корупції та корпоративного розкрадання.
    4. Самоорганізація означає, що громада безпосередньо здатна унормовувати своє життя, створювати координаційні та організаційні суб'єкти різного типу і, перш за все, мережевого. Самоорганізація не може поширюватися на території, вона може поширюватися на інші громади, що не здатні до самоорганізації.
    5. Самозахист означає здатність виконувати безпекові функції включно зі значною функцією військового захисту територій разом з сусідніми громадами.
    6. Інфраструктурна політика ґрунтується на досягненні балансу інтересів громад, корпорацій та держави.
    7. Стратегія військового захисту, розробка сучасної військової техніки та оснащення нею покладається на державу щодо регулярної державної армії. Формування народного ополчення існують через укладання окремих угод самодостатніх громад з державою. Тобто нинішня ситуація існування добровільного ополчення законодавчо урегульовується. Парамілітарні формування корпорацій заборонені, за чим держава має слідкувати дуже прискіпливо.
    8. Несамодостатні громади дотаційно утримуються з держбюджету, якщо вони мають якусь важливу функцію (заповідники і т.д.) Несамодостатні громади або розформовуються, або переходять у підпорядкування до самодостатніх громад.
    9. Мережеві зв'язки між громадами створюються екстериторіально топологічно, тобто це можуть бути зв'язки не обов'язково з сусідніми громадами.
    Отже мережа громад створюється функціонально: 1) як розмежування самозабезпечення між державою та громадою, та між різними громадами; 2) як мережева самоорганізація (через мережеве управління); 3) як узгодження інфраструктурної політики; 4) як поєднання самозахисту державної армії та народного ополчення.
    Ця модель вперше відроджує традицію Русі Новгорода та Києва, в Росії знищену за часів Російської імперії, а в Україні збережену, в тому числі за рахунок Магдебургського права, яке існувало на території України та Білорусі і не існувало в Росії (за винятком двох міст Себеж і Рославль).
    Ця модель дозволяє побудувати компліментарну до ЄС систему самоуправління на території нинішньої України. Фактично це і є децентралізація, що має перспективу на найближчі декілька десятків років для України.
  15. МОЖЛИВІСТЬ КОНТРСТРАТЕГІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ
    20 Mar
    МОЖЛИВІСТЬ КОНТРСТРАТЕГІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ
    20 березня 2015, 11:20
    В зв'язку з останніми рішеннями Парламенту щодо особливостей самоврядування на Донбасі виникає принципово нова ситуація, яка дозволяє здійснюваний раніше українською громадою підхід усвідомити як стратегію дії.
    Ситуація України
    20 Mar
    Отже маємо ситуацію: 1) Україна знаходиться в ситуації прямого зовнішнього управління з боку ЄС, яке представлене лідерами Франції та Німеччини, і якого вона не може уникнути через політичну, фінансову та збройну підтримку у війні з Росією; 2) Україна знаходиться в стані війни з Росією, яка виступає як реакційний контрреволюціонер та ворог в економіці, політиці та інформаційному середовищі, використовуючи при цьому стратегію непрямих дій (Ліддел Гарт); 3) Українська влада під тиском української громади змушена здійснювати реформи та люстрацію.
    Колізія прийнятих рішень щодо особливого статусу неконтрольованої українською владою території Сходу України полягає в тому, що це рішення український Парламент зобов'язаний був прийняти на виконання угод так званого "Мінська-2", і водночас українська громада продавлювала через Парламент рішення про необхідну умову для звільнення Сходу України, надаючи статус неконтрольованим територіям як окупованим.
    В чому різниця між окупованим Кримом та окупованим Донбасом. Крим увійшов до складу РФ, а окупований Донбас не увійшов до складу РФ. Причому Росія поки що публічно відмовилася вважати сепарований Схід України своєю територією.
    Отже статус нинішньої непідконтрольної українській владі території Сходу України можна визначити як 1) сепарована (значним чином поза правовим та політичним полем України та частково поза її економікою); 2) загарбана (наявність російських найманців та російських військових спеціалістів, які господарюють на сепарованій території і блокують її контроль з боку української влади); 3) квазіокупована (російські війська є, російська техніка є, управління війною з боку російської влади є, фінансування сепаратистів та гуманітарна допомога мирному населенню з боку російської влади є, але бажання включати цю територію в склад РФ у російської влади нема).
    В правовому полі України ми маємо два статуси сепарованого Сходу України – статус "особливостей самоврядування" і статус "окупації". Вважається, якщо окупація є, то ніяких місцевих виборів на Сході України всередині правового поля України бути не може. Якщо ж окупації нема, то тоді місцеві вибори можливі.
    Насправді це не так. Особливості самоврядування на Донбасі дають можливість Президенту прозвітувати про виконання домовленостей по "Мінську-2". Водночас статус окупованої території Донбасу дає можливість для партизанських дій, для волонтерської ініціативи української громади на основній частині території України, для підготовки оборонних укріплень, для завершення формування потужної армії.
    Тобто в ситуації зовнішнього управління з боку ЄС, який діє за допомогою прямої та публічної стратегії інтеграції України в правовий простір Європи, та війни Росії при застосуванні стратегії непрямих дій Україна має повне право задіяти стратегію амбівалентних дій.
    Суть стратегії амбівалентних дій полягає у тому, що Парламент має одночасно створювати можливості: 1) для виконання міжнародних угод України, які здійснює Президент; 2) для здійснення добровільних самодіяльних дій української громади щодо звільнення своєї території Сходу України від загарбника; 3) для дезорієнтації Росії щодо намірів того, що буде робити українська влада та українська громада.
    Стратегія амбівалентних дій означає, що українська влада та українська громада можуть робити різні, але узгоджені речі.
    Спорудження оборонних рубежів на лінії розмежування між українськими військовими силами АТО та військовими силами сепаратистів (терористично-російськими військами) та продовження створення потужної української армії одночасно з мирними ініціативами Президента це основа державної політики (один шлях амбівалентних дій).
    Посилення партизанської війни на сепарованій території Сходу України, унормування дій добровільного українського ополчення та волонтерських організацій самозабезпечення українського добровільного руху народного визволення це ще один шлях амбівалентних дій.
    Такою поки що є контрстратегія амбівалентних дій щодо війни на Сході України. В стратегію вона може перетворитися тоді, коли вона спричинить створення центру стратегічних ініціатив. Цей центр повинен мати громадський, а не державний статус.
    Тобто українська громада в якому-небудь місці має формувати стратегію добровільних військово-партизанських дій української громади, яка відмінна від публічної державної стратегії.
    Сила стратегії амбівалентних дій
    20 Mar
    Чому стратегія непрямих дій Ліддел Гарта, яку використовує Росія, перестала бути ефективною? Таке сталося завдяки стрімкому розвитку телекомунікаційних та аналітичних технологій – саме вони дають можливість дізнаватися приховану інформацію щодо непрямих дій та вичисляти цілісну картину та дійсне спрямування цих непрямих дій. Ці дії важко (але можливо) довести в суді, але їх доволі нескладно розпізнавати та аналізувати.
    Стратегія амбівалентних дій відрізняється від стратегії непрямих дій тим, що всі амбівалентні дії є, по-перше, публічними і неприхованими, по-друге, мають різних суб'єктів, що узгоджують свої дії, але діють відносно самостійно, по-третє, ці різні суб'єкти створюють різні процеси активності, які вичислюються ворогом, але не дозволяють вибудувати цілісну картину та визначити чітке спрямування таких дій, тобто розпорошують увагу та дезорганізують дії супротивника.
    Сила Росії – в швидкості прийняття рішень авторитарною владою та в зомбуючому підпорядкуванні суспільства. Сила України в прийнятті амбівалентних рішень, де влада та суспільство діють на різних рівнях політики, економіки, інформаційного простору та правового простору, але узгоджують свої дії на рівні загального уявлення про цілісну країну, європейську геополітичну орієнтацію, процес реформування.
    Не потрібно боятися амбівалентних дій. Не потрібно думати, що вони суперечливі. Якщо розуміти смисл цієї стратегії, то вона може стати дуже ефективною.
  16. ПРОБЛЕМИ СТИХІЙНОЇ ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ
    24 Mar
    ПРОБЛЕМИ СТИХІЙНОЇ ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ
    24 березня 2015, 11:24
    Стихійна деолігархізація, яка почалася в Україні, показує відсутність стратегії, політики і загальних законів щодо олігархізації.
    В жовтні місяці минулого року в статті "Що робити з олігархами?" я особливо наголошував на важливості послідовності деолігархазації, тобто на необхідності мати послідовну і публічну політику деолігархізації.
    Чому так важлива політика деолігархізації?
    24 Mar
    Щонайперше тому, що лише публічно оголошена політика деолігархізації вперше ставить питання про наявність такого процесу в країні і дає українській громаді розуміння того, що відбувається. Без цього – це просто розбірки одних олігархів з іншими.
    Публічна політика деолігархізація дозволила б її узаконити через прийняття окремого закону в Парламенті щодо цього питання, який вперше унормовує процес і пояснює олігархам, чиновника і широкій громаді, що відбувається, за якими принципами, з якою метою, як довго і чим зрештою це має завершитися.
    Публічна політика деолігархізації вперше дала би нам переконання, що стихійно розпочата вона не буде так само стихійно згорнута через саботаж проолігархічних чиновників та правовий і силовий спротив самих олігархів. Така політика означала би серйозність намірів влади та можливість довгострокової роботи в цій сфері.
    Публічна політика деолігархізації вказує на критерії відбору кандидатів – які саме олігархи та які їх активи мають бути деолігархізовані. Публічна політика також визначила б процедури, механізми та необхідні інститути деолігархізацї.
    Публічна політика деолігархізації вперше створює підтримку української громади діям влади, бо вона показує, як можна забезпечити опублічнення олігархічних активів. Отже процес вперше отримував би не тільки легальний, але і легітимний статус.
    Публічна політика деолігархізації вперше виокремлювала б основні її цілі – перерозподіл прибутків чи управління активами на користь всієї української громади. Перерозподіл прибутків між олігархом та державою може відбутися швидко. Але створення принципово нової системи управління колишніми активами олігархів, яка би унеможливлювала існування олігополій, потребуватиме значного часу.
    Публічна політика деолігархізації дозволяла би корегувати її в разі здійснення помилок або несподіваного спротиву чи саботажу з боку олігархів чи проолігархічних чиновників. Зрештою ця політика дозволяла унормувати негайну люстрацію чиновників чи депутатів, які виказують підтримку олігархам.
    Що ми отримали в ситуації зі спробою деолігархізації певних квазідержавних активів олігарха Коломойського?
    24 Mar
    Ми отримали стійке уявлення про наступне. Публічної політики деолігархізації ні у Парламенту, ні у Уряду, ні у Президента нема. Посилання лише на один критерій – що влада хотіла розпочати деолігахізацію з активів людини, яке є водночас бізнесменом і державним чиновником – не витримують критики.
    В процесі деолігархізації потрібно брати до уваги критерії найбільшої суспільної шкоди:
    1. інфраструктурність (повсюдність, стандартизованість та загальнодоступність для української громади) олігархічних активів;
    2. розмір втрат для держави від монопольного становища олігархічних активів;
    3. критичну важливість олігархічних активів для обороноздатності країни в ситуації війни;
    4. позиції самого олігарха (патріотичність, участь у обороні країни під час війни і т.д.) З цієї точки зору Коломойський не є першим у черзі на деолігархізацію. Будь-який експерт назве вам іншу послідовність (Ахметов, Фірташ і т.д.) Тобто виглядає так, що дійсно хтось з владоможців зводить з Коломойським рахунки.
    З урахуванням цих обставин саме несправедливість початку деолігархізації закладає для цього процесу величезний ризик. Тому дозвольте поставити запитання.
    Можливо зумисно процес деолігархізації було розпочато в такий спосіб, щоб через реакцію емоційного Коломойського показати всій українській громаді, що дуже небезпечно проводити деолігархізацію зараз і відкласти її на невизначений термін?
    Даремно влада так вважає. Неозброєним оком помітна непідготовленість процесу деолігархізації, відсутність ясної та послідовної політики і пристрастну вибірковість перших кандидатів на деолігархізацію.
    Саме через відсутність публічної та послідовної державної політики деолігархізації став можливим конфлікт влади з олігархом Коломойським, коли вперше на вулицях Києва та біля корпоративних будівель з'явились приватні силові структури зі зброєю та неопізнаною військовою технікою.
    Цей конфлікт створює небезпечний прецедент для інших олігархів – з владою можна говорити з позиції сили, порушувати закони, порушувати домовленості.
    Зрештою наявність спроб закулісних домовленостей влади з олігархом це друга помилка влади, яка слідує з першої – відсутності політики деолігархізації. Бажання нашого Президента з олігархами домовитися непублічно – є помилковим у самій своїй основі. Зрештою з непублічних домовленостей нічого не виходить, як свідчить досвід з Коломойським.
    Небезпека конфлікту влади з олігархом Коломойським полягає не у його образах на рахунок журналіста і не у його небажанні погодитися з небажаним для нього законом Парламенту. Небезпека полягає у сепаратистських натяках його команди, які можуть перетворитися на реальний процес сепаратизму.
    Демарш деяких проолігархічних депутатів Парламенту та їх спроба скликати віче в Дніпропетровську виглядає дуже небезпечно. Щоправда ця ініціатива за твердженням Корбана не знайшла підтримки у дніпропетровської влади.
    Позиція, яку виказав соратник Коломойського Корбан в ефірі "Свободи слова" на ICTV 23-го березня 2015 року, – "ви там в Києві крадете, а ми тут воюємо і ховаємо людей" є дуже небезпечною.
    Тобто олігарх Коломойський та його соратники повели себе геть неадекватно. Замість того, щоб поставити питання про публічну політику деолігархізації, вимагати справедливих критеріїв, публічних механізмів, вони почали торгувати своїм патріотизмом та жертовністю.
    Приватний патріотизм Коломойського не може бути капіталізований – ні у вигляді фінансово-майнового, ні у вигляді соціального капіталу. Капіталізована у вигляді соціального капіталу може бути лише його публічна та зорієнтована на українську громаду позиція.
    Патріотизм дуже обмежено може капіталізувати держава. Патріотизм олігархів принципово не може бути капіталізований, бо він не може виступати товаром чи послугою, які продаються.
    Патріотичний олігарх сприймає свої активи як плату за управління державою чи послуги по її захисту від ворога. Але це його сприйняття зумовлене психологією, що випрацювана олігархічним режимом, через який і виник Майдан 2013-2014 років.
    Олігархам потрібно відмовлятися від своєї психології "джунглів", від хамства по відношенню до журналістів, від шантажу, маніпулювання, рейдерства, кидків держави та інших олігархів.
    Шантаж держави сепаратизмом очолюваного олігархом в якості державного чиновника регіону, шантаж олігарха відмовою від управління монопольним інфраструктурним олігархічним бізнесом, що може призвести до негативних соціальних наслідків – все це вже не дуже патріотично.
    Отже в цій ситуації і держава, і олігарх Коломойський повели себе вкрай негарно, нестратегічно, неперспективно. Можливо проблема в тому, що олігарх Порошенко, маючи державну посаду, займається олігархом Коломойським, що теж має державну посаду. Відтак моральні засади цієї ситуації непевні.
    Деолігархізація це не перерозподіл власності між олігархами. Це не створення нових олігархів. Ц навіть не перехід олігархічних активів до держави. Деолігархізація це знищення монополізму олігархів і корумпування ними влади.
    Олігархи це чисте зло, вони мають бути знищені як клас – так вважає Президента Грузії Саакашвілі, про до він сказав у вже згадуваній телепрограмі на ICTV.
    Олігархи мають бути знищені публічно, послідовно і на основі випрацюваної та оголошеної політики. Адже саме відсутність послідовної, довготривалої політики деолігархізації в Грузії зробили можливим те, що тепер там знову господарює Росія.
    Давайте не повторювати помилки Грузії. Давайте все-таки зробимо зусилля і розробимо публічну, ясну, послідовну та довготривалу політику деолігархізації та здійснимо її.
    24 Mar
    Обсуждение:
    • плановая деолигархизация как внутренняя государственная политика – невозможна
      24 Mar
      Петр Склеев Мне кажется, возможны лишь два варианта деолигархизации: стихийный и плановый извне (то есть осуществляемый со стороны внешних влиятельных субъектов).
      Плановая деолигархизация как внутренняя официальная государственная политика – невозможна, так как само наличие олигархов, возглавляющих государство (или прямо влияющих на политиков), делает ее нереальной. Они не будут бороться сами с собой.
  17. ПРАКТИЧНА СТРАТЕГІЯ АМБІВАЛЕНТНИХ ДІЙ 01 квітня 2015
    1 Apr
    ПРАКТИЧНА СТРАТЕГІЯ АМБІВАЛЕНТНИХ ДІЙ Источник
    01 квітня 2015, 09:29
    Єдина стратегія неможлива
    1 Apr
    Досі вважається, що яка-небудь єдина стратегія розвитку України в сучасних умовах можлива. Хочу піддати це сумніву. Скоріш за все, не існує єдиної стратегії революції в умовах:
    1. війни в з окупацією частин території та економічними втратами,
    2. реформ в ситуації зовнішнього управління,
    3. рецесії з зовнішніми запозиченнями на війну та реформи.
    Я переглянув з десяток стратегій, пропонованих в останній час, – державних, бізнесових і громадських – і дійшов висновку, що жодна з них не спрацює сама по собі. В Україні немає імператора, немає авторитарної влади, і ні Президент, ні Уряд, ні Парламент досі не претендують на одноосібне стратегування країни.
    Більше того, навіть наявність такої єдиної стратегії не була б на користь Україні. В цих умовах, нам потрібен набір різних розосереджених стратегій основних суб'єктів дії в країні, які можуть взаємодіяти один з одним. Причому цей набір стратегій має бути публічним, управлятися на рівні цілісної України, а сам процес стратегування водночас має бути прихованим для зовнішнього управління США, ЄС та для військових домагань Росії. І мені здається, я знайшов спосіб, як вирішити цей парадокс.
    1 Apr
    Обговорення:
    • Президент претендует
      1 Apr
      Ims Sim
      1. Президент претендует. Слабые люди всегда хотят держать всё "под контролем".
      2. Публичность у нашей власти – только на уровне базара и прикрытия пуха на морде.
      3. Какая на фиг децентрализация с учетом п.1?
    Базові стратегії для України
    1 Apr
    Нижче пропонуються чотири базові стратегії для України, дотримання яких, знання яких одна про одну, взаємодія всіх чотирьох та наявність попарних зв'язків одна з одною дозволяють змінити ситуацію в країні, досягнувши соціально-економічного та політичного прориву.
    Ці чотири стратегії раніше були описані як сумарна або інтегральна стратегія амбівалентних дій. Раніше ці амбівалентні дії розглядалися як дії влади та суспільства. Але подальші роздуми привели мене до того, що є ще два важливих суб'єкта, дії яких потрібно враховувати і відповідно стратегувати. Далі ця інтегральна стратегія амбівалентних дій наповнюється необхідними більш складними уявленнями.
    Отже чотири базові стратегії пропонуються для чотирьох типів суб'єктів, що діють в українській революції – політиків, бізнесменів, інтелектуалів та громади.
    1. Стратегія самодостатньої громади
      1 Apr
      Базовою є стратегія самодостатньої громади, яка розуміється як децентралізація. Вона полягає у тому, щоб громада незалежно від дій влади, бізнесу і навіть інтелектуалів продавлювала свої підходи самоорганізації, самозабезпечення та самозахисту суспільства.
      Громада як суспільство розглядає інтелектуалів, владу та бізнес як таких суб'єктів, які є обмеженими з різних причин в своїх діях і тому можуть вважатися лише як допоміжні в суспільних діях. Спосіб унормування цієї стратегії – конституційний процес децентралізація.
      2 Apr
      Обговорення:
      • Громада - не суб’єкт
        1 Apr
        Лема Валерий громада - не суб'єкт, громада - це об'єкт, громада - це земля і народ як єдине ціле, саме завдяки цій єдності стають можливими різного роду революції, інакше, якби система була всеосяжною категорією, докорінна зміна основ призвела би до загибелі людства, якщо ж цього не відбувається, мусить бути і основа основ системи, не зміни, а місце перемін, місце де системи міняють одне одне і це місце і є громадою.
      • децентрализация - это феодализм
        2 Apr
        Владимир Либанов децентрализация - это феодализм под руководством миллионеров , которые загрызли миллиардеров .
    2. Стратегія неолігархічного бізнесу
      1 Apr
      Друга важлива стратегія неолігархічного бізнесу може бути означена в публічному просторі як деолігархізація: "шакали стають левенятами". Вона полягає у тому, щоб бізнесмени-мільйонери подрібнили олігархічні бізнеси, тобто порвали їх на шматки та привласнили.
      Влада своєю підтримкою та громада своїм тиском мають їм у цьому допомогти. Україна має позбутися олігополій, тому що саме вони є генератором корупції всередині країни, по самій своїй суті мають компрадорську позицію, а отже потенційно завжди є зрадниками і загрожують безпеці країни, уникають інноватизації та соціального навантаження на свій бізнес, повсякчас виводячи гроші в тінь та в офшори. Збільшення статків мільйонерів за рахунок мільярдерів – на користь країні. Сотнею мільйонерів в державі управляти набагато легше, ніж десятком мільярдерів.
      1 Apr
      Обговорення:
      • чи достатньо моральний український бізнес?
        1 Apr
        mihaylenco
        Проблема України N1 – всі зароблені українською економікою гроші, тікають за межі країни. Причина – відсутність внутрішнього ринку. Цим грошам в Україні робити нічого. Їх тут нікуди вкладати, і нікуди витрачати. Економіка України на себе не працює.
        Чому так? Все просто – аморальність українського бізнесу не має меж. Жадібність бізнесменів, та влади, значно перевищує здоровий глузд. Хочуть отримати все, і зараз. Що буде завтра – їм байдуже. Вони не хочуть зрозуміти, що внутрішній ринок не може бути більшим, ніж сумарна зарплата, та пенсія в державі. І то, більша половина злиденного внутрішнього ринку в тих, хто надає комунальні послуги, та сидить на енергетиці.
        Висновок простий. Бізнесу пора припинити гнатися за надприбутками, а починати платити людям зарплату. Інакше труба. Бізнес поповнить ряди тих, кого вони сьогодні тримають за лохів. Хтось поповнить сьогодні. А хтось завтра. Але це станеться неминуче.
    3. Стратегія інтелектуалів
      1 Apr
      Третя важлива стратегія інтелектуалів, яка може бути названа "тунелюванням". Суть цієї стратегії полягає в тому, щоб побудувати когнітивний тунель за межі наукових уявлень – в когнітивний світ конструктивізму.
      Мова по суті йде про розробку нового способу мислення – нової філософії та нової гуманітаристики. Революція свідомості (Гроф, Лірі і т.д.) та СМД-методологія (60-70-ті роки ХХ ст.), в процесі спроби шляхом тунелювання перестрибнути з індустріального етапу розвитку людської цивілізації в когнітивний етап зазнала поразки.
      В той же час саме тунелювання не тільки заклало засади постіндустріального етапу розвитку людської цивілізації, але і поставило питання про можливість когнітивної парадигми. Розробка такої когнітивної парадигми в тому числі засобами конструктивної філософії є безпосереднім завданням інтелектуалів, де може також брати участь бізнес – як в якості фінансиста, так і в якості змістовного учасника. Див. мою презентацію проекту "Інакше" в рамках групи "21-ше листопада".
      2 Apr
      Обговорення:
      • інтелектуал окремо від громади - необгрунтований
        1 Apr
        Лема Валерий Тут потрібно враховувати, що і в самій основі відбуваються зміни, але ці зміни об'єктивні, вони незалежать від зусиль політиків чи бізнесменів, які здебільшого суперечать розвитку єдиного цілого і завдання інтелектуалів є відкрити напрямок цього розвитку, а не видумувати щось своє, а це можливо тільки тоді, коли інтелектуал є в складі громади, якщо ні, тоді і інтелектуал необгрунтований, і громада смикається якось не інтелектуально. Треба відмовитись від свого на користь єдиного.
      • зарозумілість інтелектуалів
        1 Apr
        Теодор Дяків
        Такі матеріали, вважаю, треба намагатися викладати простішою мовою і відразу з прицілом на практичну реалізацію. Ну і мета таких груп, як "Перше грудня", "Народний суверенітет, "21-е листопада", мала б бути сформульована гранично просто і доступно для розуміння "тітки з П'ятничан"...
      • Техніка стрибка за когнітивний горизонт
        2 Apr
        Максим Прасолов 3 Стратегія: Техника стрібка за когнітивний горизонт або "темпоральна контрабанда" та перенос контурів майбутнього в існуючі тунелі реальності, подолання темпорального розрива в свідомості та зведення когнітивних нормативів для формування загальної версії реальності.
        2 Apr
        Олександр Гнєдаш Певно "когнітивні горизонти", як і масштаби мислення у людей різні і, можливо, є люди в яких "контури майбутнього" вже знаходяться в межах цих їх горизонтів і залишається ці контури лише "проявити" та чітко окреслити? Адже ж більшості ніякі "техніки стрибків" не допоможуть "вийти за їх горизонти"?
    4. Стратегія політиків
      1 Apr
      Четверта важлива стратегія політиків та влади загалом означає "реформи". В принципі ця стратегія значною мірою є пристосуванням норм та форматів української держави до умовних західних чи європейських стандартів. Ця стратегія значною мірою є формальна. Іноді вона навіть схожа на спектакль. Чесно кажучи, вона з усіх чотирьох стратегій є найменш вирішальною, але має бути найбільш декларованою.
      2 Apr
      Обговорення:
    Якщо перші три стратегії будуть здійснюватися по-справжньому, то стратегію "реформи" можна взагалі розглядати як великий театр, де для західних та російських спостерігачів буде гратися зрозуміла для них п'єса, що слугуватиме ширмою або завісою для більш важливих трьох стратегій.
    Саме так і потрібно вчиняти в ситуації зовнішнього управління країною. Справжня робота влади – дати можливість здійснити інші три стратегії. Якщо ж влада правильно зуміє конфігурувати свою діяльність, то вона навіть зможе допомогти – як суспільству в його конституційній децентралізації, так і бізнесу в його деолігархізації. Інтелектуали ж в будь-якому разі зберігатимуть дистанцію від влади.
    Взаємодія стратегій
    1 Apr
    У кожної з цих чотирьох стратегій є попарно-спільні процеси.
    1. У громади та влади є спільний процес децентралізації (з позиції влади) чи процеси самоорганізації та самозахисту (з позиції громади).
    2. У громади та бізнесу є спільний процес самозабезпечення незалежних громад (з позиції громад) чи інноватизація, що створює нові напрямки бізнесу та нових підприємців (з позиції бізнесу).
    3. У громади та інтелектуалів є спільні процеси соціальної рефлексії (з позиції громади) та осмислення перспектив (з позиції інтелектуалів).
    4. У бізнесу та влади є спільний процес деолігархазації (з позиції влади) та подрібнення крупних бізнесів (з позиції неолігархічного бізнесу).
    5. У інтелектуалів та бізнесу є спільний процес осмислення нової гуманітарної ролі бізнесу (з позиції інтелектуалів) чи корпоративного стратегування (з позиції бізнесу).
    6. У інтелектуалів та влади є спільний процес інноватизації реформ (з позиції інтелектуалів) чи інтелектуальної підтримки реформ (з позиції влади).
    Тут викладено лише базові процеси попарно-спільних позицій, але звичайно це не всі процеси, що об'єднують ці позиції. Але головне в цих попарно-спільних позиціях – як вони будуть координуватися.
    Координаційні позиції
    1 Apr
    Одразу після революції я доволі спрощено бачив можливість стратегування в Україні. Зараз мені стало набагато більше зрозуміло, що ситуація зовнішнього управління як з боку Європи, так і з боку Росії в принципі не залишає шансів Україні мати якийсь дієвий стратегічний центр, який би продукував єдине публічне стратегування для всієї країни.
    Саме тому в такій ситуації можна задіяти принцип контрафлексивної координації. Цей принцип означає, що в Україні має з'явитися шість непублічних координаційних позицій – в вищенаведених комбінаціях основних суб'єктів стратегування. Ці координаційні позиції не є центрами управління, вони є лише місцями координації дій основних суб'єктів попарно.
    Ці координаційні позиції можуть бути публічними, але лише за рахунок безпосередньої комунікації, без висвітлення цього в ЗМІ. Однією з цілей такої живо-контактної комунікації є зменшення можливостей для Європи чи Росії відслідковувати процеси координації і власне мережевого стратегування.
    Взаємодія цих шести парно-процесних координованих стратегій не потребує великих зібрань чи великих програм, ефективність чого завжди дуже низька.
    Причому єдиний координаційний центр для всіх стратегій має бути відсутній. Оскільки такий підхід не потребує центру управління на рівні країни, то це робить неможливою боротьбу за ресурси такого центру.
    Оскільки дії чотирьох стратегій по всіх шести позиціях координації в жодному центрі не узгоджуються, то вони і не будуть дозволяти відслідковувати внутрішні цілі та завдання ззовні. Багато різної неповної і суперечливої інформації про дії в цих шести сферах має вводити в оману всіх зовнішніх гравців щодо того, що саме, як саме і в яких сферах відбувається в Україні.
    2 Apr
    Обговорення:
    • координаційний центр має бути хоч в чиїйсь голові
      2 Apr
      Олександр Гнєдаш Все ж має бути, принаймні, в чиїйсь голові єдиний "центр стратегічного мислення" для контрафлексивної координації цих самих амбівалентних дій, щоб не вийшло "лебідь, рак та щука" та , щоб ці окремі "партизанські загони, що виходять з оточення" змогли потім об'єднатися та організуватися для спільних дій з досягнення спільної мети.
      2 Apr
      Serg Yarchuk да, массонская ложа нужна)
    Принцип єдиного управління країною
    1 Apr
    Принцип єдиного управління країною спрацює так – через цінності та мотивації мільйонів українців, що будуть залучені до стратегії амбівалентних дій. Наші цінності осмислені і перспективні, тому українці можуть сміливо вводити мережеве управління як головний принцип перетворень у країні.
    Розроблюване в цих шести сферах має підтримуватися Президентом, Урядом та Парламентом, але шляхом особистої участі членів Уряду, Парламенту та адміністрації Президента в процесах координації без офіційних рішень, які публікуються у ЗМІ на етапі розробки. Така контрафлексивна парно-процесна координація означатиме, що лише здійснені досягнення в якій-небудь з цих шести сфер будуть фіксуватися в парламентських законах та рішеннях Уряду чи указах Президента.
    Мережева стратегія амбівалентних дій вкупі з принципом контрафлексивної координації це те, що може зробити Україна і це те, що принципово не може зробити Росія.
    Отже стратегія амбівалентних дій з принципом контрафлексивної координації, як це уявляється, в Україні може ефективно протистояти стратегії непрямих дій Росії та стратегії зовнішнього управління США та ЄС.
    Такого раніше ніхто не робив, і тому це може спрацювати. Це єдина з усіх відомих мені стратегій, публічне розголошення якої не може суттєво зменшити ефективність її здійснення.
    Не потрібно вважати, що "все пропало". Якщо ви зрозуміли, як це може працювати, просто робіть це, не радячись, не витрачаючи час на довгі засідання і узгодження.
    1 Apr
    Обговорення:
    • Клановий зиск влади
      1 Apr
      taksist
      Автор виходив з ЗАГАЛЬНОГО зиску тоді як ті, у кого кнопки та важелі виходять з зиску КЛАНОВОГО. і навіть зміна людей біля кнопок та важелів нічого в застосуванні зисків не робить, доведено майданом. тому треба писати як завести загальний зиск як пріоритетний в керуванні державою або написати де взяти гроші людям, що готові йти у владу заради загального зиску.
      1 Apr
      Ims Sim Без общественного КОНТРОЛЯ (т.е. ПРИНУЖДЕНИЯ, включая силовые методы) власть всегда будет воровская. Не выдумывайте про толпы матерей Терез во властных креслах. Не найдете. К тому же я не знаю, как справилась бы с госуправлением мать Тереза.
      Вывод – Майдан-3.
    2 Apr
    Обговорення: (крім тих, що в тексті)
    • для кого це все
      1 Apr
      Ims Sim ДЛЯ КОГО ищутся все эти подходы и даются советы? Есть очень простой и очень эффективный совет: не воровать. Ну и что?
      2 Apr
      Владимир Либанов цінності та мотивації мільйонів українців - свалить из страны , все написано верно , но кто это прочтет , переварит , внедрит ? По первым двум пунктам не совсем согласен - децентрализация - это феодализм под руководством миллионеров , которые загрызли миллиардеров .
    • отсутствие генерально стратегии - очень спорно
      1 Apr
      Валерий Борзунов Думаю, что идеология " рассредоточенной стратегии" (отсутствие единой стратегии развития и замена её на несколько базовых) является по меньшей мере спорной, а для меня - не верной.
      Каждая страна должна иметь единую генеральную стратегию устойчивого развития, объединяющую все направления развития. Направления развития представляют собой матрицу, где по вертикале определяются иерархические уровни развития (территориальная громада, район, область, страна), а по горизонтали - отрасли. Единство генеральной и локальных стратегий должно обеспечиваться источником власти: для авторитарного режима - это правитель, для демократического - это народ, как единый источник власти.
      Проблема геополитического позиционирования страны и степень зависимости от других государств решается путём поиска консенсуса, либо военным путём. Для Украины наиболее приемлемой является стратегия построения тоннельного государства и совместного устойчивого развития.
    • система закрыта от любых внешних инициатив
      2 Apr
      Александр Тарасюк Отсутствуют точки вхождения в систему действенных решений, система закрыта от любых внешних инициатив... Это проблема № 1...
    • есть универсальные способы
      2 Apr
      Сергей Лукьянец Есть положительный опыт успешных стран, прошедших реформацию, в том числе после фашистских режимов, которым по сути был СССР и постсовок сберег признаки фашизма, которые достигли сегодня максимума в России.
      Есть абсолютно универсальные рецепты выхода из кризисов и реформирования. Они универсальны, потому что в их основе ОБЪЕКТИВНОСТЬ экономических и общественных законов.
      2 Apr
      Какой из этих рецептов может быть применен в Украине сегодня?
      2 Apr
      Сергей Лукьянец Сегодня в Украине не может быть применен НИ ОДИН ИЗ РЕЦЕПТОВ ,для их применения обязательно предусловие. АНТИОЛИГАРХИЧЕСКАЯ РЕВОЛЮЦИЯ, люстрация гуманитарно академическая, появление либерально-демократической партии, а после этого тоже что в послевоенной Германии.
    • автору лучше писать на русском
      2 Apr
      Михаил Павлив Сергей, вот честно, крайне уважительно отношусь к вашему мнению, но "кина не будет" пока не начнете снова писать на русском. В Украине основной потребитель интеллектуальных текстов русскоязычный. В Украине, почти 80 процентов обывателей говорят или на русском или на суржике. Тексты на украинском проваливались и будут проваливаться в уютный пасторальный, но затхлый мирок где бджилы гудуть, та вышни квитнуть. Вы расходуете себя вхолостую настойчиво продолжая писать на украинском.
      2 Apr
      Олександр Гнєдаш Як на мене, автор ні в якій мірі не має за ціль "догодити обивателю" - не його це читачі. Наполеглеві ж намагання розібратися в складній ідентифікації саме Українців (як політичної нації) будуть не коректними без врахування духовних цінностей у вигляді "квітучих вишень та пчіл, що гудуть над ними". А у непонимающих это, очевидно,"не понятия слабы, а просто "вишни и пчелы" даже не входят в круг их жизненных понятий".
      2 Apr
      Михаил Павлив Я лишь упомянул массы обывателей, но и интеллектуальная среда в Украине русскоязычная, и именно она адресат Сергея. При этом, надо понимать, что если адресатами являются политические украинцы, еще больше, садоквышневи, то это очень малая часть населения страны.
      2 Apr
      Сергей Дацюк Украинский язык в данном случае выступает как квалификационный тест. Не может человек, живущий в Украине и занимающийся в ней бизнесом или политикой, иметь достаточную мыслительную квалификацию, если он не способен выучить украинский язык. А если человек не имет достаточной мыслительной квалификации, то мои тексты не для него.
    • віртуалізувати інститути управління
      2 Apr
      Наталія Промська Нам дійсно не дадуть провести потрібні реформи і вирватися вперед. Нам згодовують вторинний організаційний продукт, прилаштовуючи нас у хвіст до себе. Нас не бачать як суб'єктів. І тому єдиний організаційний центр - річ, хоч і приваблива, але неефективна.
      оскільки відразу ж підпаде під вплив зовнішніх гравців.
      Прямо ніхто не каже, що інноваційних ідей не треба, всі кажуть – гут, гарні ідеї. Але занадто амбітні. І пропонують свою допомогу у розробці теми. Так діють міжнародні організації. Запрошуються свої експерти: якщо це приміром, американці, то ці тупо продавлюють свої організаційні наробки 20-го сторіччя і просто Вас не чують; а якщо це наші експерти, то як правило це ошуканці – кандидати або доктори соціологічних, політологічних та інших юридичних наук, які наукою вважають уміння спритно жонглювати словами. І тоді виходить. що ідеї ніби і розроблені, але спотворені, вихолощені і вже при народжені – мертві та дискредитовані. Наша задача – віртуалізувати інститути управління, передати в Мережу більшість організаційних алгоритмів. І це змінить само поняття соціального інституту управління.
    • недостатність внутрішньої комунікації і обміну всередині кожної стратегії
      2 Apr
      Oleksandr Tokarchuk Тертя на контакті стратегій може підвищувати температуру, і удавати існування контакту, але справжня проблема полягає у слабкості або недостатності внутрішньої комунікації і обміну всередині кожної стратегії. Життєздатна стратегія сама себе розгортає, визволяючи вкладений потенціал зростання за рахунок інтенсивного внутрішнього обміну інформацією і енергією.
  18. НАДНАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ 03 квітня 2015
    3 Apr
    НАДНАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ
    03 квітня 2015
    "національна ідея" та наднаціональний Майдан
    3 Apr
    Поняття "національна ідея" все ще присутнє в публічному дискурсі України. На останньому V Національному Експертному Форумі "Україна. Стрес-тест" Інституту Горшеніна один з міністрів дуже вже напирав на використанні цього поняття. Формат форуму не передбачав можливостей подискутувати з міністром. А так хотілось його запитати про адекватність його застарілих уявлень процесам, що відбуваються в країні.
    В 2013-2014 роках Майдан об'єднав людей з наднаціональними – європейськими – орієнтаціями.
    3 Apr
    Костянтин Свіржецький Назва-то була така "Євромайдан", але для того, щоб його відрізняти від першого Майдану і взагалі всі казали просто "Майдан". Більшість людей стояли за саме національну ідею: демократична, незалежна, європейська Україна без корупції з ефективною економікою і високим рівнем життя.
    Тож не варто приписувати всім майданівцям того, чого не було. Не варто також пропагувати розмивання "національного" на користь "наднаціонального". Ми вже це проходили в СРСР, де на повірку "наднаціональне" виявилося "російським".
    Саме тому його і назвали Євромайдан. Націоналістична парламентська партія, яка не змогла зрозуміти змістовні зміни сучасності, не дивлячись навіть на її активну участь у подіях громадянського протесту на Майдані, не була переобрана до Парламенту в нинішньому його складі.
    Отже українська громада відмовила у підтримці націоналістам, зробила вибір на користь більш складних наднаціональних цінностей. Але міністр продовжує наполягати на понятті "національна ідея", продовжує жити у минулому. Це дуже прикро. Тому що саме такі прості уявлення про ідентичність у українців і росіян призвели до війни на Сході України.
    3 Apr
    sagredo Я думаю, що навпаки – саме відсутність самоідентичності в українців призвела до війни на Сході України. Якби українці поважали своїх батьків, їх мову, культуру та історію, то у росіян би не виникло думки вважати українців і росіян єдиним народом.
    Якщо врахувати інспіративний і безальтернативний з боку Росії характер імперської ідентичності, то Україна знаходиться якраз в процесі перегляду своїх цінностей і мала би наполягати на більш просунутих і складних ідентичностях.
    І тут дуже важливо зрозуміти – прості ідентичності більше не працюють. "Національна ідея" наполягає саме на простій чи навіть спрощеній ідентичності. Але війна на Сході України іде саме за випрацювання складної ідентичності чи складних ідентичностей. Давайте поглянемо на ті варіанти складних ідентичностей, які сьогодні актуальні для українців.
    3 Apr
    Обговорення:
    • что такое нац.идея
      3 Apr
      Андрей Кононенко Надо прийти к чёткому полезному для практики пониманию, что такое "национальная идея"
      Национальная идея – это именно то, чем она называется.
      То есть национальная идея – это такая идея, которая на определенном интервале времени овладела умами большинства представителей какой-либо нации. Вот и всё.
      Соответственно, нац. идеи могут уходить и приходить, и, как правило, они будут политическими идеями.
      3 Apr
      Kovaljov Національна ідея записана у першому абзаці ст. 17 Конституції України. Те ж саме є у будь-якій державі світу.
      Нарешті, Обама, певно для самих продвинутих "мережників", абсолютно чітко казав: "Це (окупація Криму) безпосередньо не загрожує національним інтересам США". Крапка.
      Якщо національну ідею назвати народною ідеєю, то зміст поміняється? У англійській та французький мовах немає окремого слова – народ, лише – нація.
    • где ещё есть "национальная идея"?
      3 Apr
      Андрей Кононенко А где ещё есть "национальная идея", кроме России и вечных строителей коммунизма типа Северной Кореи или Кубы?
      Мне кажется, что у приличных стран своих собственных национальных идей не бывает. Она у них на всех одна – просто жить хорошо...
      А что – есть страна, которая хочет быть переможною? Все хотят быть непереможними. Британия недавно была империей, поэтому у них остаётся острое понимание важности поддержания своей боеспособности.
      А что – есть страны в западной Европы, для которых свобода и равенство не являются идеалами? Нет таких стран там, это универсальные общественные ценности.
    • не можна відмовляти в існуванні ідеї національної
      3 Apr
      pry4ilok _
      Говорити про суб-національну чи над-національну ідею, відмовляючи у праві на свідоме, підкреслюю, достойне і дієве життя ідеї національної, – це те ж саме що говорити про людський орган (суб-) чи людину (над), відмовляючи у праві на життя, скажімо, крові, яка їх омиває і живить. Без крові орган – муляж, людина – робот із дистанційним керуванням. Тільки не треба казати, що в Европі слова "нація" так жахаються, як наші, сорі, ліберали...
    • саме зараз відбувається процес формування нації
      3 Apr
      San Itar Біда України в тому, що наш розвиток дуже довго силоміць гальмувався загарбниками, які стояли на нижчому щаблі розвитку. І саме нині відбувається процес формування нації. Він іще не завершився, як у європейських країнах.
      Можна прискорити цей процес, але не можна перескочити через якусь його ланку. І щоб увійти в Європу повноцінним її членом, ми повинні стати нацією європейського типу. Міністр це, очевидно, розуміє. А коли нарешті станемо, тоді й поговоримо про наднаціональне і мережеве.
    • Наднаціональні ідеї – це заповіді Бога
      3 Apr
      руслан49 Наднаціональні ідеї – це заповіді Бога, які він дає групі націй. Християнство. Буддизм. Іслам.
    • погана не національна ідея, а її носії
      3 Apr
      Andronik Аналізуючи " успіхи" демнаціоналіста Кириленка і йому подібних діячів в обох післяЄвромайданних урядах, мушу погодитися із Дацюком. Але справа не в тім, що національна ідея – це погано, в тому, що носії націоналістичних ідей в політиці багато чого скомпроментували. І зараз бійці-добровольці із націоалістичних формувань певною мірою допомогли в очищенні цих ідей.
    • должны работать только экономические законы
      3 Apr
      Nikolaj Alexejenko А где же конкретно человек? Ведь главное в объединении людей – это обеспечение их выживания в современных условиях. В конечном итоге появилось такое объединение людей как государство. И конечная цель государства простая: исходя из природных условий, закрепленной за ним территории – обеспечить нормальную жизнь населяющих его граждан. И независимо какой нации гражданин, он должен строго соблюдать правила социального сожительства в данном государстве, а также установленные межгосударственные правила.
      Когда же отомрут государства, то тогда будут просто граждане планеты Земля. Но это произойдет не скоро, ибо слышком большой разрыв в образованности особей, населяющих Землю. А сейчас ничего другого не остается, как государства и жесткие правила жизни в государстве и между ними. А нации, религии, партии – это как клубы по интересам и к управлению государствами их нельзя допускать. То-есть должны работать только экономические законы.
    • склеиваются две действительности
      3 Apr
      Сергей Вирченко Змішуються або склеюються дві різні дійсності: ідеальна дійсність і дійсність реалізації.
      У ідеальній дійсності ідеї живуть вічно, не вмирають. Тому будь-хто може там – у ідеальній дійсності побачити і архаїчні ідеї, і модернові – щойно народжені, – поруч. Це – природньо, тобто – ніякого негативу в цьому немає.
      У дійсності реалізації ми маємо справу з ситуаціями, в яких певна кількість загалу керується одними ідеями, інша – іншими. І це – теж природньо, – хто на що вчився.
    • різні групи в суспільстві
      3 Apr
      Сергей Вирченко Та обставина, що міністр керується ідеями, які, з погляду автора, є застарілими, – теж не містить ніякого негативу. Бо цей факт лише підтверджує, що в українському загалі (або може вже у суспільстві), таки да – є певна кількість людей, які керуються національною ідеєю (або націоналістичною ідеологією).
      І це зовсім не означає, що той міністр сам належить до вказаної групи, а може лише, як державний діяч, висловлювати певну стурбованість громадян, яким національна ідея потрібна. Це, нібито, теж природньо.
      Який кількісний склад такої групи – нам не відомо: чи більшість вони складають у загалі, чи меншість. Але це – не важливо. Головне, що у цій нашій теперішній ситуації ця група працює, або має працювати у зв'язці з іншими. І їх проблема – це проблема загалу. Тож, мабуть, той, хто обізнаний у ідеологічних питаннях (а може – філософ) зробив би корисну для загалу справу, якщо допоміг цю проблему вирішити. Звісно, якщо не тільки обізнаний, а ще й вміє.
    • Щось говорити про притомний вибір можна буде пізніше
      17 Jul
      kren Політичний вибір-феномен свідомості певного рівня еволюції. Беручи до уваги стан справ на поч. 2015 р.і-скоріше можна говорити про загальну індиферентність мас-між двома малозначими показниками активності. Цей ваш вибір п.Дацюк-більше скидається на рефлексію в асоціаціях за подібністю. Щось говорити про притомний вибір, можна буде коли у весь голос про себе заявлять самоврядні громадські організації свідомі свого вибору, міри відповідальності і готові відстоювати свій вибір,як це зробили Герої Майдану,оплативши мсвій вибір,своїм життям.
    • потрібна структуризація ідей
      3 Apr
      Майк Олександрів Треба виконати певну структуризацію ідей, аналізуючи суспільство в різних аспектах. Так, аналізуючи суспільство з географічної точки зору, можна говорити про національну, державну, континентальну, планетарну ідею.
      Також можна аналізувати в аспектах мови, культури, релігії, економіки, клімату, психології, філософії, світосприйняття і багатьох інших. Звичайно, картина буде строката. Але поки цього немає, не можна зрозуміти в якому напрямку рухатись, який аспект вибрати пріоритетним.
      Зараз дуже популярна мережева ідея. А чи не здається вам, що це тільки засіб, яким можна досягати різних, часом зовсім протилежних, цілей? І ми знову повертаємось до головного питання: що є нашою метою?
    • нац. ідея може бути на рівні підсвідомості
      3 Apr
      Майк Олександрів Національна ідея з'являється там, де у суспільстві є певна спільна мета. Як позитивна, так і негативна. Такої мети може і не бути. І це не значить, що суспільство перестане існувати. Просто мета буде існувати неявно, на рівні підсвідомості, архетипів. І це може єднати суспільство значно міцніше, ніж якісь явні ідеї, штучно вироблені ідеологами
    "Імперська ідея" Росії
    3 Apr
    "Імперська ідея" Росії полягає в тому, що геополітичний простір колишнього СРСР має в тому чи іншому вигляді або повернутися до складу Росії, або опинитися під її повним контролем у тому, що стосується геополітичних орієнтацій. Зверніть увагу, що мова більше не йде, як у часи СРСР, що Росія пропонує іншим колишнім радянським республікам згуртуватися під якусь нову ідею (який новий "комунізм"). Мова для колишніх радянських країн іде про те, щоб опинитися під контролем Росії в розумінні її безпосереднього панування без будь-яких ідей. Це справді так, бо не можна ж розглядати світозлобу чи ненависть до Заходу загалом та США зокрема як якісь позитивні ідеї Росії.
    "Імперська ідея" Росії ("Русский мир") це специфічна наднаціональна ідея, яка прямо вміщає наступні мислитель ні установки:
    1) Велич Росії дає їй право на панування: всі мають визнати, що Росія це виняткова і особлива країна, яка заслуговує на те, щоб панувати не тільки над колишніми радянським республіками чи над колишніми соціалістичними країнами Східної Європи, але і конкурувати за світове панування з США;
    2) Ницість інших пострадянських країн обмежує їх у правах та свободах: інші країни (зокрема Україна) є недодержави, вони не заслуговують на те, щоб мати свободу, самостійно обирати свою геополітичну орієнтацію і тому мають підпорядковуватись Росії;
    3) Імперська ідея має жорстко національний характер, хоча це всіляко і завуальовується, – російська мова, російська культура, єдність у розумінні переможної російської історії та у архаїчних національних орієнтаціях на майбутнє.
    Отже "імперська ідея" це наднаціональна ідея світу, яка будується на моделі "нація над націями".
    "Європейська ідея"
    3 Apr
    "Європейська ідея" полягає у тому, що політичний простір Європи має бути об'єднаним в єдину цивілізацію з огляду на спільність території, цінностей (релігій), історичної долі та досвіду, політичної організації держав (ліберальної демократії). В європейській ідеї є свої проблеми, які характерні для всієї людської цивілізації, – неясне уявлення про майбутнє, неспроможність протистояти ісламській експансії, толерування прав секс-меншин. Більш докладно про проблеми європейської ідентичності викладено тут і тут.
    Єдина Європа будується двома країнами-лідерами – Німеччиною та Францією, які оплачують єдність Європи, організаційно утримують її та здійснюють кризовий менеджмент.
    Якщо ж поглянути на Європейський Союз, то можна віднайти наступні мислительні установки цих лідерів:
    1) Єдина Європа як частина Західного Світу тяжіє до США, прямий зв'язок з якими здійснює Великобританія;
    2) Єдина Європа намагається за будь-яку ціну домовитися з Росією про дружні стосунки у цивілізаційному конфлікті між США та Росією, який може зруйнувати ЄС.
    3) Нові члени ЄС (як от Україна) не повинні призводити до його розколу.
    Отже модель Європейського Союзу як наднаціональна ідея світу – "нація серед націй, якщо вона їх об'єднує, а не роз'єднує".
    "Американська (мережева) ідея"
    3 Apr
    "Американська ідея" інакша. До того ж її лише формально можна назвати американською – просто за місцем виникнення технологічно-соціальних інновацій (комп'ютер, Інтернет, соціальні мережі, віртуальність виникли в США).
    Ця "мережева ідея" полягає у принциповому зміщення акценту об'єднавчих потуг світу за межі наявних цінностей та наявної культури, тобто за межі національного змісту як такого.
    З огляду на послідовне здійснення цих технологічно-соціальних інновацій США протягом останніх десятиліть можна побачити такі мислительні установки позанаціонального розуміння:
    1) Ні мова, ні культура, ні територія не мають жодного значення при створенні соціальних мереж світу в єдиному просторі Інтернет (національне зникає);
    2) Нації та держави фрагментуються і фізично розчиняються в єдиній світовій віртуальній мережі (фізичне переходить у віртуальне);
    3) Це розчинення в єдиній світовій мережі має не технологічний, а онтологічний характер, тобто здійснене за допомогою якоїсь технології перестає залежати від цієї технології і здійснюється далі в рамках інших інноваційних технологій (мережа є онтологія, а не технологія).
    Цю модель мережевого світу можна означити як "мережеву колективність поза націями".
    Відтак вибудовується ієрархія інноваційності об'єднавчих моделей світу: найбільш архаїчна – "Імперська ідея" Росії ("Русский мир"), менш архаїчна, але примусово інноваційна (з боку США) – Європеййська ідея, найбільш інноваційна – мережева ідея, яку лише формально можна назвати американською.
    3 Apr
    Обговорення:
    • Національна ідея США – це ідеал життя американського народу
      3 Apr
      Anatoly Parnenko Національна ідея США – це ідеал життя американського народу, високий життєвий стандарт і повноцінне життя. Ця ідея має програмну форму з конкретним вмістом і відома під назвою "американська ідея".
      3 Apr
      sidor _
      Резюмируем сначала в нескольких словах черты англосаксонской расы, населившей Соединенные Штаты. Нет, может быть, никого на свете с более однородным и более определенным душевным складом, чем представители этой расы.
      Преобладающими чертами этого душевного склада, с точки зрения характера, являются: запас воли, каким (может быть, исключая римлян) обладали очень немногие народы, неукротимая энергия, очень большая инициатива, абсолютное самообладание, чувство независимости, доведенное до крайней необщительности, могучая активность, очень живучие религиозные чувства, очень стойкая нравственность и очень ясное представление о долге.
      С точки зрения интеллектуальной, трудно дать специальную характеристику, т.е. указать те особенные черты, каких нельзя было бы отыскать у других цивилизованных наций. Можно только отметить здравый рассудок, позволяющий схватывать на лету.
      Можно только отметить здравый рассудок, позволяющий схватывать на лету практическую и положительную сторону вещей и не блуждать в химерических изысканиях; очень живое отношение к фактам и умеренно-спокойное к общим идеям и к религиозным традициям.
      3 Apr
      13м В свое время Америка, создавала все сначала и строила Американскую нацию, именно нацию (Бенджамин Франклин), страну равных возможностей с открытыми "дверями" всем и каждому профессору, вору, убийце и пр., сегодня, США утверждает, что "...они исключительные, потому что были основаны на республиканских идеалах, а не на общем наследии, этнической принадлежности или правящей элите.", США – меньше 300 лет, неужели об этой "американской идее" говорит автор?
    "Субнаціональна ідея" та "Наднаціональна ідея"
    3 Apr
    В сучасному світі одночасно ідуть два масштабних процеси – субнаціональна фрагментація колишніх традиційних політичний націй, які були конгломератом "територія-держава-нація", і реінтеграція цих субнаціональних фрагментів на наднаціональному рівні.
    Ці процеси принципово не можуть осмислюватися за допомогою поняття "національна ідея". Як мінімум у нас мають бути ще два поняття – "субнаціональна ідея" і "наднаціональна ідея".
    "Субнаціональна ідея" має пояснювати і унормовувати можливу фрагментацію політичної нації на самодостатні громади (самозабезпечені, самоорганізовані і самозахищені).
    "Наднаціональна ідея" має пояснювати і унормовувати процес реінтеграції самодостатніх громад у мережу єдиного людства.
    Сьогоднішні ДНР і ЛНР – субнаціональні ідеї – фрагменти політичної нації, які не можуть бути нормально інтегровані ні в Росію, ні в Україну.
    І чим більше ми, подібно до нашого міністра, будемо наполягати на саме "національній ідеї", тим більше людської крові ми проллємо.
    Сьогоднішній Європейський Союз – наднаціональна ідея – союз країн Європи, які пробують створити єдину цивілізацію.
    3 Apr
    Обговорення:
    • ідентифікація з Києвом чи Москвою
      3 Apr
      Yury YuBey Bey Коли повернутися до практичної площини для простого смертного, то все треба поставити дуже просто: ідентифікація з Києвом чи Москвою? Це дуже актуально для Донбасу. Я тут людям кажу, щоб вони просто для себе розібралися, яке місто вважають свою столицею. За сімсот кілометрів від Києва ідентифікація не є надто простою.
      Якщо ж людина обирає Київ, то має погодитись, що владу ми ще багато-багато разів будемо змінювати і не можна та й не треба асоціювати Київ лише з нинішньою владою, котра тією чи іншої мірою не подобаться всім українцям. Проте ми маємо право й обов'язок її змінювати!
    • какие страны достигли своей мечты?
      3 Apr
      Владимир Поляков Какие страны близки наиболее к достижению "своих" национальных идей? Или мечты? Наверное те, где на сегодняшний день достигнуты наибольшая мера, ступень, формула ГАРМОНИИ и СОГЛАСИЯ – в национальных,культурных,общественно-политических, социально-экономических вопросах, первенство во всех или многих мировых рейтингах, в вопросах экологии,в бережном отношении к ресурсам,ко всему живому...Может от этого и надо "плясать"?И где мы,Украина,в этом плане...?
    • наднаціональне утворення є Держава
      3 Apr
      kren Дацюк говорить про наднаціональне утворення, що на мою думку і є Держава
      як ор-ція племінних,етнічних,соціальних гр...котрим вистачило клепки створити собі держ. організацію.Одначе менше з тим.наднац ідея як прототип мнрежевого сус-ва, -імхо-громадян ського-
      я розмірковував над цією проблемою.одначе.коли доходжу до самої структури з її установами,закла дами...без котрих не можливо нічого,далі має бути ієрархія і субординація, щоб спонукати до порядку "любителів халяви", м*яко кажучи.І.і випадку необхідності консолідації різнохутряних соц.груп,легітим ного права на застосування сили.
      Власне кажучи як не крути,але в будь якому разі у тому чи ін вигляді-все одно-держава.я не філософ і не знаю теорії,а досвід цівілізації.що мені відомий,не містить прикладів чогось іншого,що би можна було викорис татиу якості еквівалента.З іншого боку-цілком розділяю соціологічний постулат,що сус-во не знає альтернатив.
    Реструктурування людства
    3 Apr
    В той час, коли "національна ідея" доповнюється необхідністю моделювати колективність на рівні "субнаціональних ідей" та "наднаціональних ідей", сама по собі "національна ідея" втрачає безпосередню цінність.
    "Субнаціональність" та "наднаціональність" вказують на таке реструктурування людства, яке стає все менше пов'язане з традиційними характеристиками території, мови, культури, особливостей індивідувальних та колективних поведінкових реакцій і т.д.
    Тобто мова йде про те, що "мережева ідея" не має формальної спадковості з національним змістом. "Мережева ідея" – щось таке, що принципово ненаціональне. Ми її навіть називаємо "американською" лише за місцем виникнення інновацій, а не за спрямуванням її об'єднавчого змісту.
    Людство реструктурується на всіх рівнях – макрорівні, зерорівні, макрорівні. Причому це реструктурування людства моделюється в мережі Інтернет через створення соціальних мереж, які потім починають діяти в актуальній реальності як процес фрагментації та реінтеграції.
    Ті нації, які водночас одноосібно (однокраїнно) є цивілізаціями, дозволяють на своєму прикладі говорити також про інший рівень узагальнення – надцивілізаційний. Відтак "наднаціональна ідея" при її достатньому узагальнення дає нам уявлення про цивілізаційні проекції.
    Людство це та надцивілізація, яка має бути сформована в результаті нинішньої світової кризи та світової війни. В цьому розумінні "наднаціональне" є спрощеною проекцією "надцивілізаційного" в розумінні виникнення людства як мегаколективності.
    Справжнє єдине людство творитиметься поза націями. Єдине людство є вже не "наднаціональним", а "надцивілізаційним" утворенням.
    3 Apr
    Обговоренння:
    • новий Органiзм Живоi Природи
      3 Apr
      Анатолій Півненко Так, наполягати на поняттi "нацiональна iдея", це значить – жити у минулому. Свiт глобалiзуеться, виникае нова цiлiснiсть – новий Органiзм Живоi Природи на Землi. Назвемо його Цивiлiзацiя Землi чи мережеве Суспiльство чи просто Людство – це не так важливо. Важливо те, що це – нова емерджентна Цiлiснiсть, якiсть якоi не е сумою якостей ii складових. Цей новий Органiзм стоятиме на сходинках еволюцii вище Homo sapiens'a.
    • наднациональной идеи нет
      3 Apr
      123456 наднациональной идеи как таковой просто нет. люди на сегодня установили, что есть очевидные всеобщие ценности – закрепленные в уставных документах оон, которые до сих пор не все готовы исполнять. не так давно появились средства коммуникации и язык общения. но до того, чтоб генерировать наднациональыне идеи как до луны. это фантастика. пока существуют национальные госдуарства...
    Шлях УкраЇни до мережевої організації
    3 Apr
    "Наднаціональна ідея" це остання форма існування "національної ідеї" як ідеї колективності. Решта форм колективності вже будуть існувати винятково як робота з цивілізаціями зокрема і з надцивілізацією людства взагалі – в єдиній світовій мережі.
    Ось чому, коли ми будемо далі говорити і думати про Єдину Європу, то ми з часом маємо відходити від уявлень про "наднаціональну ідею". Причина цього у тому, що "наднаціональна ідея" все ще прив'язана до згадки про націю. Єдина Європа це не наднаціональний проект, а спроба проекту єдиного людства, яка зазнає потужного впливу "мережевої ідеї".
    "Європейська ідея" буде неминуче розмита і переформатована "мережевою ідеєю". "Мережева ідея" поглине і знищить як залишки "національних ідей", так і "наднаціональну ідею" загалом. Україна може інтегруватися в Європу тому, що Європа не чинить спротиву "мережевій ідеї", на відміну від Росії, де чиниться цьому шалений спротив.
    Тобто Україна іде в Європу за по суті здійсненням моделі мережевого об'єднання людства, тобто за здійсненням "американської ідеї". Відтак, якщо Україна буде чутливіша до мережевої організації своєї колективності, то вона тут може навіть обігнати Європу. Але от в Росії Україна цього принципово зробити не зможе.
    Я би бачив як велике досягнення, якби український публічний дискурс поставав в обговоренні "наднаціональної ідеї", бо до обговорення "мережевої ідеї" більшість українців ще не готові.
    3 Apr
    Обговорення:
    • Україна - не Америка
      3 Apr
      алекс_
      Власне, виходить на те, що Україна, прагнучи в Європу з її національними/ "міжнаціональними", чи, як автор назвав -"мережевими" ідеями, користується американською "наднаціональною" ідеєю.
      Але ж, яка прикрість – аборигенів тут не декілька відсотків, а трохи більше, а імігрантів – набагато менше, як в Америці. Як десь в Хацапетівці, а чи навіть в номінальній столиці суспільство ховається за "наднаціональною", а насправді – американізованою ідеєю "русского міра", то ще існують окраїни, яким все ж ближче ідея національна, і через неї -"міжнаціональна". чи мережева.
      Українці є народом з давньою культурою і історією, і в більшості, напевно, не бажають бачити свою державу як "плавильний котел" на кшталт америки, а чи навіть як другу, американізовану Росію. В усякому випадку є немала частина держави, залучена свого часу і бувши частиною центральної Європи, цього просто не сприйме.
    4 Apr
    Обговорення статті вцілому:
    • нема суб'єкту, хто та як покладе Україну на курс
      3 Apr
      Mike_Kharkov Зі статтею можна було б погодитися майже повністю, але тільки як з нарисом стану та шляхів подальшого руху.
      Тільки знов нема суб'єкту, хто та як покладе Україну на курс. Звідси і шляхи виглядають примарними.
      І я б не став покладатися на "громади" як суб'єкт, бо достатньо почитати що пишуть представники тих громад тут:) Поки що нема розуміння необхідності змістити цінності з етнічних до загальнолюдських, і воно не дивно, бо життя продовжує бути феодальним (про що феодали піклуються у першу чергу). Етнічне продовжує нав'язуватися під брендом "патріотизм", т.з. "проукраїнське", причому вже новою владою. Олігархам це вигідно.
      І хто ж тоді буде суб'єктом революційної дії відриву від "етнічного" опіуму?
      Слідом за Липинським я вважаю, що тільки зверху (наприклад окупацією Америкою) можливо навернути менталітет до цивіл-го, або сингапурський сценарій. Еволюція громад вже неможлива.
    • чому обов’язково "або-або"?
      3 Apr
      Tatiana Solomaha Не бачу, щоб єврею, росіянину чи татарину повага до свого етнічного коріння сьогодні заважала бути українцем, чи європейцем, чи взагалі людиною). Чому постійно лунає або-або? чому в національному ви вбачаєте обмеження на будь які об`єднання та розвиток в майбутньому?
    • отсутствие перечисленных идей
      4 Apr
      Если мы осознали сложную идентичность человека, то тогда должны понимать сложную идентичность нации, цивилизации, Человечества.
      Никаких единых субнациональных, национальных, наднациональных, общечеловеческих идей уже нет и быть не может (проехали).
      Все идеи человеческих сообществ уже носят характер множественный (включая разные и противоположные) и динамический (завтра не будут такими, как сегодня).
  19. СКАНДАЛЬНА ВЕСНА 2015-ГО 10 квітня 2015
    10 Apr
    СКАНДАЛЬНА ВЕСНА 2015-ГО
    10 квітня 2015
    З початком весни в Україні розпочалися скандали – "скандальна весна-2015". В основі цих скандалів лежать корупційні схеми навколо державних та приватних інфраструктурних підприємств, які створені в Україні вже давно, але діяльність яких була доведена до стану прямого розкрадання народного багатства попереднім Кривавим президентом та його подільником – Урядом злодіїв.
    Суть скандалів полягає в тому, що приречені на знищення після революційних подій корупційні схеми навколо державних та приватних інфраструктурних підприємств для широкого кола громадськості залишалися невідомими, процес їх знищення відбувався повільно і з багатьма порушеннями закону.
    Ці скандали схематично виглядають так.
    10 Apr
    • відсторонення глав Південно-Західної залізниці та Держфінінспекції
      10 Apr
      Перший напрямок скандалу розпочався 4-го березня 2015 року, коли Уряд відсторонив глав Південно-Західної залізниці та Держфінінспекції. У відповідь глава Держфінінспекції 18-го березня звинуватив Прем'єр-міністра у тому, що той очолив корупційні схеми Януковича в Уряді, а членів парламентської фракції "Народний фронт" звинуватив у здійсненні спроби контролювати корупційні схеми у державних підприємствах.
      Фракція "Народного Фронту" заявила про необхідність розслідування всіх повідомлених фактів корупції.
      Вочевидь початок процесу стихійної антикорупційної боротьби та деолігархізації в Україні був проаналізований нашим західними партнерами, бо вже скоро вони втрутилися в цей процес.
    • деолігархізації державних підприємств "Укрнафта" та "Укртранснафта"
      10 Apr
      Другий напрямок скандалу започаткований за ініціативою США та ЄС. Саме вони натиснули на Президента щодо необхідності деолігархізації державних підприємств "Укрнафта" та "Укртранснафта", натиснули на Прем'єр-міністра, щоб він дистанціювався від Коломойського і натиснули на самого фігуранта скандалу олігарха Коломойського, щоб він погодився на рішення держави і не чинив незаконний спротив.
      19-го березня 2015 року розпочалася епопея з встановленням державного контролю над державними підприємствами, які були під контролем олігарха Коломойського, відображена у моїй статті "Проблеми стихійної деолігархізації". Вочевидь ці два напрямки скандалу пов'язані. І їх зв'язок знаходиться знову ж таки за межами України.
      Парламентська Коаліція щодо цього напрямку скандалу мала практично солідарну позицію. Цей напрямок скандалу триває досі, бо 9-го квітня 2015 року він отримав розвиток в продовженні наростання контролю держави за олігархічними схемами Фірташа.
    • Юлія Тимошенко оголосила результати розслідування структури вартості комунальних тарифів
      10 Apr
      На тлі безпрецедентного (так само скандального – третій напрямок) зростання вартості комунальних послуг для населення Юлія Тимошенко в ніч з 3-го на 4-те квітня на каналі "112 Україна" зробила оголошення результатів власного фахового розслідування структури вартості комунальних тарифів і закликала до створення парламентської слідчої комісії. Цей напрямок скандалу теж прямо стосується Уряду, бо відноситься до діяльності державних підприємств ("Нафтогаз"). Окрім того, в скандалі фігурують облгази, обленерго і т.д., які, маючи монопольне положення в ціноутворенні тарифів, належать приватним особам.
      Фракція "Народного Фронту" відреагувала повідомленням про законодавчі ініціативи щодо демонополізації газового сектору в Україні.
    Питання до нової влади
    10 Apr
    Виникає багато запитань, в основі яких – недовіра до нової революційної влади. Можливо Уряд просто не встиг розслідувати ці корупційні схеми, займаючись підвищенням обороноздатності України та втримуючи економіку країни на межі дефолту? Чи дійсно була спроба чиновників Уряду та членів урядової парламентської фракції використати ці корупційні схеми для власного збагачення?
    Як краще вирішувати ці питання
    10 Apr
    Відповідь на ці питання дадуть розслідування, що вже започатковані та ще будуть започатковані – в якому б вигляді вони не проводилися.
    Періодичні корупційні скандали всередині наскрізь корумпованої країни будуть виникати ще не раз. Тому так важливо для України створити прецедент цивілізованого, публічного і послідовного розслідування корупційних підозр, аналізу результатів цього розслідування та зміни суспільних норм функціонування приватних бізнесів в інфраструктурних сферах та зміни правил функціонування державних підприємств.
    Набагато краще провести фахові розслідування з публічними оголошеннями їх результатів, ніж перетворювати ці розслідування на з'ясування політичних стосунків між політичними силами, що є учасниками Коаліції.
    Набагато краще депутатам утриматися від взаємних звинувачень в публічному просторі, допоки не буде результатів розслідувань.
    Набагато краще вирішувати віднайдені за результатами розслідувань проблеми системно, змінюючи правила гри, а не шукати персонально винуватих. Досвід такого роду розслідувань свідчить про те, що винуватих зазвичай або не буває, або вони не несуть жодного покарання.
    Небезпека для збереження коаліції
    10 Apr
    Ці скандали, якими б не були результати започаткованих ними корупційних розслідувань, становлять небезпеку для збереження коаліції. Політика скандалів є справою дуже ризикованою, бо знищує багато важливих умов громадянського миру та загальної єдності ("єдина країна"):
    1) довіру між різними політичними силами всередині парламентської коаліції;
    2) довіру української громади до Парламенту;
    3) довіру української громади до Уряду;
    4) довіру української громади до післяреволюційної влади загалом і посилення настроїв "революція нічого не дала".
    Скоріш за все, саме нині започатковані в Уряді та Парламенті корупційні розслідування призведуть до переформатування Уряду. Але це буде можливо лише тоді, коли буде збережена парламентська коаліція.
    Тому рамками і межами взаємних звинувачень в Парламенті має стати саме збереження коаліції.
    Коаліція це прояв інституціалізованої громадянської єдності в Україні. Депутатам потрібно вчитися зберігати парламентську єдність, не дивлячись навіть на корупційні скандали.
    Чи взагалі боротьба з корупцією вигідна Росії? Якраз навпаки. Росії вигідно, щоб олігархічні схеми продовжували в Україні існувати і щоб корупція була. З олігархами і корупціонерами дуже легко домовлятися, бо вони не публічні і люблять гроші, що зрештою Росію дуже влаштовує.
    Росії може бути вигідно лише одне – коли боротьба з корупцією призведе до руйнування парламентської коаліції. Бо навіть переформатування Уряду не є політичною проблемою для України. А втрата коаліції – це велика політична проблема для України.
    Що тут можна запропонувати?
    10 Apr
    В будь-якому разі недоробка нинішнього Уряду – відсутність публічного розслідування розкрадання народного багатства колишнім Урядом злодіїв через бюджет та надання ним сумнівних можливостей для заробітку наближеним до влади бізнесменам.
    Можливо навіть потрібно було одразу після початку роботи новому Уряду замовити Міжнародний Аудит діяльності попереднього Уряду злодіїв та так званої "сім'ї" Кривавого президента. Але цього зроблено не було. Саме тому зараз проурядова фракція змушена виправдовуватися, киваючи на "папередників", звинувачуючи своїх політичних опонентів у брудній кампанії проти Уряду...
    Зрештою головною причиною корупції цього типу є знову ж таки непрозорий державо-бюджетний процес, непрозорі правила утворення муніципальних тарифів та непрозора діяльність державних підприємств та приватних підприємств в інфраструктурних сферах. Можливо саме в цих сферах потрібні були б громадські наглядові ради, які би контролювали всі процеси та забезпечували публічність.
    10 Apr
    Обговорення:
    • как быть с 3 миллиардами взятыми в долг у России правительством Януковича?
      10 Apr
      Igor V. Lupachevsky
      При передаче материальных ценностей во время смены руководства в строительстве назначается комиссия, которая, практически проводит аудит прошлого руководителя будущему. Этот акт и является точкой отсчета начала деятельности нового руководителя. Это было раньше и это было на нижнем уровне.
      При передаче государственной власти такой процесс должен быть обязательным. Если аудит произведен, то уже нельзя будет кивать на попередникив, а попередникам не надо будет оправдываться.
      А отсюда вопрос: как быть с 3 миллиардами взятыми в долг у России правительством Януковича? Поступили ли они на счета правительства и куда они делись? Может их вообще не было?
    Отже що можна зробити в цій ситуації?
    10 Apr
    1. Публічний Аудит діяльності злочинної влади, тобто всіх поплічників Кривавого президента та Уряду злодіїв. Мета – унеможливити продовження схем розкрадання народного багатства олігархічно-чиновницьким конгломератом, зокрема унеможливити продовження збагачення представників злочинної влади та використання цих грошей на війну проти України.
    2. Публічне розслідування причетності окремих чиновників нинішнього Уряду до корупції, з якого Парламент має зробити системні висновки – що потрібно змінити в процедурах та правилах функціонування Уряду, щоб більше такого не повторилося.
    3. На час антикорупційного розслідування ввести мораторій на взаємні звинувачення різними політичними силами одна одної всередині Парламентської Коаліції задля її збереження. Тобто заслуговують на підтримку позиції двох депутатів, що належать до різних фракцій парламентської коаліції – зосередитися на збереженні коаліції (В.Сюмар, фракція "Народний Фронт") та зосередитися на виконанні коаліційної угоди (І.Луценко, фракція "Батьківщина").
    10 Apr
    Обговорення:
    Для тих, хто вважає, що "революція нічого не дала". До революції 2013-2015-го років українська громада за жодних обставин не могла сподіватися на послідовне та публічне розслідування фактів корупції. Тепер же ми можемо сподіватися, що це розслідування обов'язково відбудеться, якими б неприємними чи несподіваними не були його результати.
    І зрештою українська громада дуже сподівається на збереження парламентської коаліції, бо тільки її єдність буде гарантією результативності такого розслідування.
  20. СТРАТЕГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ 22 квітня 2015
    22 Apr
    СТРАТЕГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Источник
    22 квітня 2015
    Усяка соціальна революція завжди йде поряд з декількома пов'язаними революціями – політико-економічною революцією, технологічною революцією, культурною революцією, а також пов'язаними з останньою – науковою революцією, освітньою революцією, сексуальною революцією і т.д.
    Соціальна революція 2014-го року в Україні все ще не призвела до культурної революції, хоча процес такий започаткований.
    Дві спроби стратегування розвитку культури в післяреволюційній Україні
    22 Apr
    В Україні сьогодні є два процеси стратегування культури – мінкультівський і волонтерський.
    Волонтерський проект "Платформа стратегічних ініціатив" стартував в серпні 2014-го року (сайт проекту відкрився в жовтні 2014-го року) і має бути завершений в грудні 2015 року.
    Мінкультівський проект в своєму нинішньому змістовному вигляді є адміністративною стратегією розвитку української культури, старт якої можна відлічувати від жовтня 2014-го року, коли з'явилася аналітична записка "Актуальні проблеми державної підтримки інновацій у культурній політиці" Національного інституту стратегічних досліджень. Презентація мінкультівського проекту Довгострокової стратегії розвитку української культури відбулася 16-го квітня 2015-го року, а її громадське обговорення триватиме до 15 травня 2015 року.
    Перш за все, варто відмітити революційну активність в сфері стратегування культури як громади, так і влади, а отже є що аналізувати і є що порівнювати.
    Волонтерська стратегія в розумінні процесу є більше тривалою за часом розробки, більш ґрунтовною за намірами і більш методологічно пропрацьованою, хоча ця методологія є всередині західного менеджерського підходу, який, на мою думку, для культури не підходить.
    Мінкультівська стратегія є менш тривалою за часом розробки, більш формальною, і методологічно дуже низького рівня. Адміністративна методологія сильно програє навіть бізнесово-менеджерській методології, використаній волонтерами.
    Якщо ми, українці, справді хочемо успіху у розвитку української культури, стратегію потрібно робити інакше, за принципово іншою методологією. І тут нам не допоможе ані адміністративний підхід, ані бізнесово-менеджерський підхід.
    Щоб стратегувати культуру, потрібно зрозуміти, що таке культура, що таке розвиток культури, що таке стратегія, коли вона буває необхідна, а вже потім починати розбиратися з тим, як можна розвивати українську культуру на стратегічних засадах.
    Що таке стратегія в сфері культури?
    22 Apr
    Стратегія і стратегування є складними процесами з особливою сферою компетенцій, так що зовсім коректно буде говорити про особливу стратегічну культуру стратегування як про такий спосіб роботи з майбутнім, коли є спротив середовища чи спротив інших стратегічних суб'єктів.
    Стратегія потрібна, коли ми працюємо не з розподілом ресурсів за допомогою планів, не зі створенням об'єктів чи об'єктних сфер за допомогою проектів, не з управлінням процесами за допомогою програм, а з цілою реальністю за допомогою теоретично підтвердженого концептуального бачення, намагаючись когнітивно переграти інше концептуальне бачення (іншого стратегічного суб'єкта) і зробити цю сукупну реальність своєю.
    Стратегія в сфері культури потрібна лише тоді, коли ми в ній концептуально уявляємо три речі: 1) довгострокове подолання опору середовища (ситуації); 2) довгострокове подолання опору чи контргри інших стратегічних суб'єктів; 3) цілісну реальність, яка формується на концептуальному рівні. Коли всього цього немає, стратегія є надлишковою, натомість потрібні плани, програми, проекти і т.д.
    В 2007-му році я написав цикл з 10-ти статей "Популярно про стратегію та стратегування". Якщо коротко, то згідно описаних там підходів ось що має містити стратегія щодо культури.
    1. Сфера стратегування, яка описується концептуально і виражає структуру, а також те, як збирати цю структуру докупи. Якщо структура культури розтягнута між владою та громадою, то де позиція, яка збирає культуру у ціле? Це може бути мережева позиція, але вона має бути. Якщо нема культури як цілого, то стратегувати її неможливо в принципі, бо нема чого. Окремо має бути поставлена проблема розвитку сфери стратегування – що таке цей розвиток та як він можливий.
    2. Процеси зіткнення сфери стратегування (культури) з позакультурним середовищем, яке їй опирається, та з іншими конкуруючими стратегіями-суб'єктами (агресивно трансльованими іншими культурами). Де позиція управління базовими стратегічними процесами? Якщо її нема, то стратегування не відбувається, а відбувається підпорядкування зовнішнім процесам.
    3. Мислительні установки, підходи, принципи та концепти, які дозволяють створити свою реальність з позитивною перспективою, яка поглинула б конкуруючі реальності. Де позиція випрацювання та зміни мислительних установок? Якщо її нема, то стратегія не може бути масштабною (творити нову реальність) та довгостроковою (творити на довгу перспективу).
    З мінкультівського стратегування взагалі не виникає розуміння, навіщо їм здалася стратегія. В волонтерському стратегуванні розглядається проблемний підхід, тому можна погодитися, що там люди працюють з опором середовища (ситуації). Але навіть там немає розуміння ситуації конкуренції культур в глобалізованому світі.
    Стратегія розвитку культури є можливою лише тоді, коли ми розуміємо, опір якого середовища чи середовищ ми долаємо, з якими іншими стратегічними суб'єктами ми вступаємо в стратегічний двобій.
    Стратегія розвитку культури не може бути банальною і зрозумілою більшості. Якщо щось таке формально-банальне є, то це точно не стратегія.
    Що таке культура?
    22 Apr
    Давайте для початку опишемо сферу стратегування, тобто власне культуру.
    Всупереч обивательським уявленням, культура це не всяка духовність і творчість. Культура в її широкому розумінні є зразки, еталони і норми в процесах їх трансляції (не тільки всередині країні, але і за її межі), відтворення у відповідних середовищах на живих носіях (через процес освіти, через клуби, через культурні рухи, через мережі – як умінь, звичок, компетенцій і установок), збереження (в музеях, архівах і т.д.), а також оновлення та інноваційного творення нових зразків, еталонів, норм у процесі творчості (креації).
    Мінкульт може мати повне відношення лише до першого (трансляція) та третього (збереження) процесів. Ці процеси Мінкульт програмує та фінансує безпосередньо. В решті процесів Мінкульт може пропонувати лише культурну політику підтримки, стимулювання.
    Громада митців дуже обмежено може мати відношення до трансляції та збереження, там вона виступає лише в якості виконавців або самостійних активних учасників культурної політики міністерства. Громада митців може мати відношення щонайбільше до другого (відтворення у середовищах) та четвертого процесів (оновлення та створення наново – креації).
    Отже культура в нинішній державі з міністерством культури, є обопільною сферою влади та громади, і стратегія має виконувати роль узгодження довгострокового бачення обох сторін для створення цілісного феномену – української культури як такої.
    Теоретичне уявлення про сучасну національну і водночас глобалізовану культуру я дав у своїй роботі "Онтологізація взаємодії культур".
    По-перше, я виділив одиницю взаємодії культур в глобалізованому світу. Одиницею взаємодії культур в цій теорії виокремлено смислообраз: 1) просто описується, містить більш складний смисл, підлягає декодуванню своїми ж засобами; 2) оперує універсальними поняттями або характеристиками, тому не залежить від культури чи мови; 3) є оригінальним у якійсь культурі й унікальним для інших, унаслідок чого в реальності покидає її межі (поширюється у світ, у інші культури); 4) може інкорпоруватися іншими культурами і інтерпретуватися ними в своїх культурних продуктах.
    Вміння створювати глобальні смислоообрази в літературі, кіно, на телебаченні, в малярстві, театрі і т.д. це окрема мультикультурна компетенція, якою наші митці все ще не володіють. Якось мені довелося на Гогольфесті молодим письменникам читати цілу лекцію з цього приводу, декодуючи найбільш відомі смислообрази. Як негативний приклад я наводив роман Андруховича "12 обручів", показуючи як не потрібно створювати смислообрази. Як позитивний приклад я наводив смислообрази Роулінг, Пелевіна та ін.
    В методологічному аспекті ця моя робота побудована на творчому розвитку та ускладненні уявлення про культуру доглобальної епохи, яке методологічно було розроблено в СМД-методології Г.П.Щедровицького, щодо якого існує схема "трансляції та відновлення культури".
    Ця схема дає уявлення про те як здійснюється трансляція та відновлення культури через середовища живих носіїв зразків, еталонів і норм, показуючи їх належність до різних просторів (простір виробництва культури і простір культурного середовища) з різними правилами організації та взаємодії.
    Водночас побудований мною теоретичний підхід до розвитку культури глобального світу ставив такі попередні цілі: 1) побудувати схему культури глобального світу, де відбувається взаємодія культур; 2) показати взаємодію культур як ситуацію зіткнення культурних стратегій; 3) виокремити одиниці об'єктивації та процеси культури у ситуації зіткнення культурних стратегій.
    Цих цілей я досягнув, запропонувавши більш складну схему "виробництва діяльності та взаємодії культур".
    Фактично запропонована в цій роботі схема дозволяє, рухаючись по ній, розписати не тільки всю культурну політику країни, але і задати основні моменти стратегії розвитку культури у ситуації глобалізації. Там виділено 16 основних процесів культури і відповідних управлінських позицій, які може займати або влада, або громадянське суспільство. Культурна політика це змістовно описані процеси створення, підтримки, блокування, заміщення і перетворення цих 16-ти процесів.
    Якщо не подобається цей концепт, можна запропонувати інший, не менш складний. Але всередині стратегії концептуальне розуміння культури має бути обов'язково.
    Що таке розвиток національної культури?
    22 Apr
    В сучасному кризовому світі це одне з найскладніших запитань. І воно складне не тому, що складна культура сама по собі. Воно складне тому, що мультикультуралізм як один з процесів глобалізації при всій його критиці з боку деяких політиків став реальністю. Розвиток культури в ситуації мультикультуралізму, тобто глобалізованих домагань і світової експансії культури сильних цивілізацій (США, Європа, зокрема Британія, Франція, Німеччина, Китай, Індія, Росія) за умови поширення політики культурної толерантності, є проблемою для інших національних культур.
    Розвиток культури в сучасному світі принципово не може бути національним. Сподіватися на розвиток національної культури можна лише в єдиний спосіб – шляхом світової ізоляції, приблизно так, як це сьогодні намагається робити Росія. З цього звичайно нічого не вийде, навіть у Росії.
    В Україні цього не вийде тим більше. Бо, по-перше, Україна не збирається ні архаїзуватися, ні ізолюватися. По-друге, Україна всерйоз намагається інтегруватися в ЄС, а це і є для неї процес глобалізації.
    Водночас безліч чиновників і навіть експертів все ще не співставляють ці два процеси – інтеграцію в ЄС і розвиток національної культури.
    Отже розвиток національної культури в ситуації глобалізації має постати перед нами як проблема, на яку в стратегії культурного розвитку має бути дана відповідь.
    Культурна політика в ситуації взаємодії культур це конфлікт (конкуренція чи навіть війна) еталонів, зразків норм, де перемагають більш універсальні. Культура сьогодні це конфлікт культур в глобальному світі. Культура непримиренних норм глобальної експансії це війна. Хто не хоче воювати, той повинен бути готовий втратити свою культуру в перспективі.
    Водночас є проблема внутрішнього розуміння розвитку культури.
    Що таке розвиток культури – реформи (заміна російських зразків, еталонів та норм на європейські) чи інновації? Якщо інновації, то які і на що зорієнтовані? А це вже філософське питання. Жодна культурна інновація не виникає як орієнтована на свою націю і не буває національною на етапі виникнення. Тобто творчість не є національною, а от продукт творчості через практику трансляції може бути націоналізований та/чи глобалізований. Водночас в сучасному глобалізованому світі націоналізовані творчі продукти не встигають стати культурою, вони витісняються глобалізованими творчими продуктами.
    Відповідно є дуже проблемним розвиток культури, яка: 1) має установки на переважання етнічних традицій; 2) є постколоніальною, а отже несе в собі всі ознаки колоніальних установок, тобто знаходиться в ситуації переходу від одного покровителя (Росії) до іншого (ЄС); 3) слабко технологізована, інтернетизована, віртуалізована. Ні в мінкультівській, ні в волонтерській стратегіях немає відповіді на це питання.
    Водночас відповідь на це питання можлива, але вона не сподобається націоналістам-етніцистам – лише універсальна за змістом культура і національно-унікальна за формою має шанс вижити в глобалізованому світі. А це означає кінець етніцизму, кінець націології і виникнення нарешті замість неї нової дисципліни – постнаціональних студій.
    Розвиток української культури можливий лише шляхом інновацій, які мають на меті універсалізацію української культури, значну втрату її унікальності і неповторності. Якщо українці зроблять це самі, вони мають шанс зберегти щонайбільше унікальних рис української культури, перевтілюючи їх в універсальні змісти. Якщо це зроблять за українців інші країни-цивілізації, то українці втратять набагато більше унікальності своєї культури.
    Відтак крикуни за збереження етнічності української культури є справжніми ворогами української культури, бо де-факто вони виступають або за ізоляцію країни, або за безконтрольне знищення унікальності української культури під тиском процесів глобалізації.
    Нариси стратегування розвитку національної культури України
    22 Apr
    Отже тепер, у нас є уявлення про процес стратегування та концептуальне уявлення про національну культуру в ситуації глобалізації (взаємодії культур).
    Тепер ми можемо описати базові процеси спротиву чи конфлікту (конкуренції чи навіть війни), для подолання яких виникає стратегування розвитку української культури.
    1) Постколоніалізація української культури. Українська культура має розірвати відносини залежності від російської культури – розірвати жорстко і нещадно, бо російська авторитарна імперська культура в принципі не вміє будувати культурні відносини з іншими культурами на засадах рівності та партнерства, тільки на засадах конкуренції (як от з культурою США) чи підпорядкування іншого (як от з культурою України).
    2) Європеїзація української культури. Українська культура неминуче буде інтегруватися в європейську культуру. Європейська культура не менш потужна, ніж російська, і українській культурі доведеться вибудовувати складні багаторівневі конкурентні відносини з багатьма європейськими культурами, які позірно здатні до рівноправності та партнерства.
    3) Глобалізація української культури. Українська культура технологізується, інтернетизується, віртуалізується, тобто це не формальні зміни, а змістовні. Окрім того, українська культура має бути поширювана в світі, але для цього вона повинна почати виробляти всю лінійку культурної продукції, якої зазвичай в нас не було (кіно, театр, гуманітарна наука, філософія і т.д., які можна перекладати на інші мови). Ми маємо колоніальну структуру культури, і лише постколоніальна (тобто повноцінна, вся лінійка продукції) може бути трансльована в світ.
    От саме такий опис ситуації, саме такі рамки вперше пояснюють, чому нам потрібна стратегія розвитку культури. Нам потрібна стратегія розвитку української культури, бо ми опиняємося в ситуації 1) постколоніальної емансипації і конфліктної конкуренції з російською культурою; 2) європейської інтеграції і необхідності неконфліктно конкурувати з декількома не менш складними, ніж російська, культурами Європи; 3) глобалізації (технологізації, інтернетизації, віртуалізації) та необхідності глобальної трансляції своєї культури в сучасних кодах та форматах.
    Постколоніальна емансипація означає, що Росія за будь-яку ціну намагатиметься втримати українську культуру всередині своїх кодів та форматів. Європеїзація означає, що нам намагатимуться нав'язати процеси спеціалізації та позірної культурної різноманітності, а не "повної лінійки" (як це можна бачити уже в попередніх документах волонтерської стратегії). Глобалізація означає, що ми постійно повинні або боротися з чужими технологіями, кодами та форматами, або пропонувати свої, які будуть виступати конкурентно в глобальному світу. От саме вирішення цих проблем і є стратегією.
    Ці три стратегічні виклики мають стати рамками стратегування розвитку української культури. Рамки означають, що кожен з напрямків культурної політики, які ми можемо розглядати в стратегії як завгодно (навіть у галузевій структурі), мають так чи інакше описуватися в цих рамках.
    Водночас цих рамок не видно ні в мінкультівській стратегії, ні в волонтерській.
    Установки мислення мінкультівської та волонтерської стратегій культури
    22 Apr
    Установки мислення в мінкультівській стратегії розвитку культури заслуговують на критику.
    Українська культура в принципі поки що не може мати провідну роль у побудові майбутнього, бо в Україні ніколи не було і досі немає культури роботи з майбутнім. Робота з власним майбутнім це завдання, яке може бути поставлене в рамці створення постколоніальної культури, інтегрованої в Європу культури, технологізованої, інтернетизованої і віртуалізованої культури. А все це означає необхідність культурних інновацій, які зовсім не сподобаються традиціоналістам та етніцистам. Отже необхідно придумувати ще й як долати їх опір в публічній соціо-культурній комунікації.
    З іншого боку, лише поява культури стратегування, програмування, проектування, планування, прогнозування (моделювання та сценування) дозволяє створити інноваційну культуру. Без цього майбутнє в українській культурі не може з'явитися інакше, ніж через мавпування інших цивілізацій – чи то російської, чи то європейської.
    Провідна роль в революційному суспільстві має належати не культурі, а культурним інноваціям, які руйнують наявну українську культуру – колоніальну за типом, вузько-національну за спрямуванням, провінційну за змістовним наповненням, корумповану за типом державної інституалізації, дезорганізовану і хаотичну за способом управління (хоч державного, хоч корпоративного).
    Культура принципово не може бути спрямована на національний розвиток в сучасному глобалізованому світі. Це суперечить процесам європейської інтеграції та глобалізації, в яких Україна намагається брати участь. Культура має бути спрямована на світовий розвиток, на взаємодію з європейськими культурами та на їх розвиток.
    В тексті мінкультівської стратегії є традиційні помилки адміністративного сленгу: слів "посилити", "забезпечити", "удосконалити", "підтримати", "підвищити" і т.д. в стратегії в принципі бути не повинно, бо це все не суб'єктна дія, це дія реакційна.
    Хороший момент стратегії – відмова держави від примусової культурної ідентифікації, тобто надання права на вільну культурну ідентифікацію громадянам. Хоча поки це не зафіксовано в Конституції, це всього лиш позиція Мінкульту.
    Тобто установки мислення мінкультівської стратегії розвитку культури геть неадекватні і неперспективні. Така стратегія використанню не підлягає, має бути перероблена на 90%.
    ........
    Текст волонтерської стратегії мені подобається набагато більше. Хоч там є поки що "оновлена дорожня карта". По-перше, там процес ще не закінчено, а отже є час врахувати недоліки. По-друге, там з самого початку зайнялися проблематизацією. По-третє, там розуміють культуру більш складно, ніж в Мінкульті, хоч і не достатньо складно, ніж це потрібно. По-четверте, там є пошук стратегічної позиції та поставлене завдання створення стратегічної комунікації між владою та громадою митців.
    Структура волонтерського розуміння культури, а отже і базової сфери стратегування – культура і креативність – має бути розширена і розглядатися принаймні в чотирьох сегментах: 1) трансляції, 2) відтворення у середовищах на живих носіях, 3) збереження, а також 4) оновлення та інноваційного творення нових у процесі творчості (креативності в їх розумінні).
    Наполягання на необхідності культурного розмаїття та різноманітності форм культурного вираження є помилковою установкою. Надзвичайно важливим є зміна цієї установки на іншу – "повна лінійка культури", тобто створення такого стану культури в Україні, коли всі культурні процеси, всі типи і види культури присутні, всі важливі світові культурні продукти вчасно локалізуються, а всі українські культурні продукти вчасно глобалізуються. Культурне розмаїття – це установка для колоніальної і провінційної культури, яку нам намагаються нав'язати в Європі. Не купуйтесь на цю дурню.
    Уявлення про дерево проблем, дерево цілей і т.д. щодо масштабних явищ (як от культура) є доволі примітивними – в менеджменті це ще якось працює, бо часто в менеджери йдуть люди малоосвічені. Але от для стратегування української культури цього примітивізму не потрібно.
    Процеси спротиву середовища та культурної конкуренції мають бути відрефлексовані, особливо в ситуації, коли: 1) в стратегії явно використовується менеджерський підхід, який дуже слабко працює відносно масштабних явищ, як от національна культура; 2) в стратегії передбачено використання іноземних консультантів, натомість немає навіть уявлення про необхідність концептуального бачення культури, теорії стратегування та виокремлення мислительних установок самих стратегів; 3) в стратегії зберігається галузеве бачення культури, що є архаїкою.
    Хороші моменти стратегії: 1) більш-менш адекватно виділені ключові сфери; 2) значну увагу приділено інфраструктурі; 3) непогано розроблена проб лематизація.
    Моя рекомендація – взяти за основу волонтерський проект культурної стратегії, допрацювати, врахувати виказані тут зауваження, просунути його для влади і прийняти для використання.
  21. Украинские подопечные США или свободная Украина
    27 Apr
    Украинские подопечные США или свободная Украина Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Мировая война и ядерное оружие
    27 Apr
    В США во второй половине апреля 2015-го года произошла дискуссия или точнее обмен мнениями между общей позицией умеренных российского и американского интеллектуалов — Дмитрия Константиновича Симиса, публициста «The National Interest» и руководителя Центра National Interest, и Грема Эллисона, директора Научного центра «Белфер» по международным делам при Гарвардской школе Кеннеди и бывшего помощника министра обороны по делам политики и планирования, выраженной ими в статье «Russia and America: Stumbling to War» (перевод Иносми.ру — «Россия и Америка: курс на столкновение», текст в издании «Хвиля») и позицией Патрика Бьюкенена, идеолога крайне правой фракции Республиканской партии США, выраженной им в статье «Will Ukraine Push the U.S. Into War?» (перевод Иносми.ру — «Придется ли США воевать на Украине?»).
    Почему-то тот факт, что Дмитрий Симис россиянин, в переводе Иносми.ру попытались скрыть, переведя его фамилию как Дмитрий Саймс. Наверное, так удобнее для российской ситуации, меньше придется объяснять. Однако именно это обстоятельство отнюдь не умаляет ценности данной статьи. Суть этой ценности — лишь угроза ядерной войны вынудила американцев и русских к размышлениям на тему, в чем же суть их претензий на мировое господство и есть ли ограничения у этих претензий.
    Обе статьи лишь ставят проблему мировой войны России и США за Украину в контексте возможности применения ядерного оружия не ее территории, но даже не пытаются предложить пути ее решения. Надо полагать, ни у американцев, ни у русских нет даже приблизительного видения того, как можно выйти из этой непростой ситуации. Между тем, замороженная война в Украине вяло продолжается, а Россия продолжает наращивать силы для ее возобновления и перевода в новую фазу.
    Отсутствие защиты от провокаций России
    27 Apr
    Первая статья ставит ядерную дилемму в контексте исключительно отношений Запада и России: «Принятая в 2014 году военная доктрина России гласит, что страна будет готова применять ядерное оружие не только в ответ на ядерную атаку, но и в ответ на агрессию против Российской Федерации с применением конвенционального оружия. И, как показали данные аналитического центра «Европейское лидерство» (European Leadership Network), в прошлом году было около сорока происшествий, когда российские военные устраивали провокации, и это могло закончиться катастрофой.» Речи здесь об Украине даже не идет.
    Однако украинцев интересует именно Украина в контексте возможности защиты от ядерной атаки со стороны России — как стратегического, так и тактического ее вида. Украина, конечно же, пытается себя обезопасить, в том числе восстанавливая ракетные технологии. Однако никакие ракетные технологии не позволят Украине уберечься от применения Россией ядерного оружия в ответ на якобы применение конвенционального оружия Украиной против России, хотя бы и спровоцированное самой Россией. Поскольку Россия против Украины применят огромное количество провокаций, речь идет о том, что Россия в любой момент может создать ситуацию, после которой она посчитает возможным применить ядерное оружие против Украины.
    Вопрос о безопасности Украины перед Россией и США
    27 Apr
    В этом смысле Украина должна понять простую вещь — перед лицом ядерной угрозы у нее в мире вообще нет ни одного защитника, кроме нее самой. Даже выполнение Будапештского Меморандума о защите ее территориальной целостности никто из подписантов не смог гарантировать. Что уж говорить об угрозе ядерной атаки на страну. Ни Европа, ни США, ни Китай, ни тем более отдельные другие страны, обладающие ядерным оружием — Индия, Пакистан, Великобритания, Франция, Израиль — не будут подвергать себя ядерной опасности, защищая Украину от ядерной угрозы.
    Собственно тон обеих статей вынуждает украинскую власть, то есть украинского Президента при поддержке Парламента и Правительства, прямо и открыто поставить вопрос перед Россией и США о том, как они видят ядерную безопасность Украины без наличия у нее ядерного оружия, без ее вступления в НАТО, без реальных гарантий для нее при использовании каких бы то ни было международных договоров.
    Если Россия и США найдут реальный вариант защиты, Украина им воспользуется. Однако если Россия и США собираются выяснять свои отношения на территории Украины, в том числе и с помощью ядерного оружия, не имея возможности хоть как-либо защититься, то Украина не желает быть объектом их противостояния.
    Проблема Донбаса
    27 Apr
    Украина прямо и непосредственно без всякого израильского притворства должна поставить вопрос о возобновлении ядерного статуса и о сооружении собственной ПРО. И Украина должна идти в этом направлении до тех пор, пока кто-нибудь не предложит какой-либо иной реальный вариант ядерного зонтика Украины.
    В этом контексте нужно понимать, что ядерное оружие является предельным оружием, то есть таким оружием, которым можно воспользоваться лишь в предельной ситуации, которая обычно означает угрозу самому выживанию страны. Каковы же предельные условия компромисса между США и Россией в контексте Украины?
    Бьюкенен в своей статье констатирует: «Пророссийские повстанцы на Украине, как заявил Владимир Путин, не потерпят поражения, даже если для этого потребуется российское вмешательство. Как сказал сам Путин: «Мы этого не допустим»…» Это означает, что у США есть понимание предела компромисса России — Донбасс ни при каких условиях не сможет вернуться в унитарную Украину. Федерализм, как бы иносказательно его в Украине не называли — «децентрализация» или «расширение прав местного самоуправления», это та плата Украины, которую она вынуждена будет заплатить за реинтеграцию Донбасса. Однако нужно ли это Украине?
    Бьюкенен обозначает два предельных вопроса, по которым компромисс США с Россией невозможен — «В украинском вопросе Путин проводит две основные линии. Он не позволит Украине вступить в НАТО. И не позволит мятежникам потерпеть поражение.» Собственно это суть торга, который идет между США и Россией.
    Именно такая ситуация и является условием возможности четвертой мировой войны. Невозможность Украины в контексте старого мирового порядка — вот главное условие новой мировой войны. Либо Украина предложит новый мировой порядок, либо она станет спусковым механизмом новой мировой войны на своей территории.
    Что касается НАТО, то Украина неизбежно становится разрушителем этого блока. Зачем нужно НАТО, если оно не может принять нового члена или защитить страну, являющуюся партнером стран-членов НАТО?
    То же касается и судьбы Донбасса. Здесь нужно радикальное решение. Все варианты, при которых Украина идет на уступки Путину, являются плохими, ибо в долгосрочной перспективе приводят к возрастанию зависимости Донбасса от России. Все варианты, при которых Украина оказывается подопечной США, используя американское оружие и инструкторов, являются ничуть не лучшими, ибо приводят к усилению вероятности конфликта между Россией и США на украинской территории.
    Война на Донбассе могла бы быть уже давно закончена, если бы у украинцев была бы способность быстро оценивать ситуацию, стратегически мыслить, быстро принимать решения и добиваться их выполнения.
    Если всем уже понятно, что путем вооруженного конфликта Украине войну с Россией на Донбассе не выиграть, зачем же ее длить дальше, сохраняя иллюзорную возможность возвращения Донбасса?
    Это действительно иллюзия. Возвращение Донбасса в любом виде представляет сегодня опасность для Украины.
    Как можно более полная экономическая, социальная и политическая изоляция Донбасса от Украины и сооружение между Украиной и Донбассом мощных оборонительных сооружений видится сегодня единственным выходом.
    Главный вопрос к украинской власти
    27 Apr
    Под конец своей статьи Бьюкенен спрашивает: «Но пока кризис на Украине не разрешен, вопросы остаются. Будут ли США тренировать украинскую армию, чтобы потом дать зеленый свет для наступления с целью вернуть регионы, захваченные повстанцами? Вмешается ли в этот конфликт Россия и обратит ли эту армию в бегство? Станут ли американцы сидеть сложа руки, если их украинские подопечные потерпят поражение и утратят контроль над новыми украинскими территориями?»
    Так вот вопрос состоит в следующем — кто в Украине вообще уполномочен отвечать на такие вопросы? Вот я хотя бы как-то попытался ответить. Но я не являюсь официальным экспертом или советником какой-либо ветви власти. А вообще официальные эксперты эти статьи читали? Если читали, то может быть, они думают, что отвечать на эти вопросы должен кто-то другой? Где вообще позиция Президента или хотя бы его экспертов по этому поводу?
    Страну делает свободной независимое и стратегичное мышление ее элиты. Если такого мышления нет, то никакие иностранные инструкторы и никакие «Джавелины» стране не помогут.
    Или украинцы действительно превратилась в подопечных США? Было бы очень грустно осознать, что из подопечных России мы стали подопечными США.
    Ведь на Майдане мы боролись за свободную Украину?
  22. Дискуссии о роли Украины в мире
    28 Apr
    Дискуссии о роли Украины в мире
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Форум СЕО Club Ukraine и Аспен-Украина
    28 Apr
    24 апреля 2015-го года состоялся форум СЕО Club Ukraine и Аспен-Украина «Большая игра на политической карте мира и роль Украины в этой игре». В форуме приняли участие: Юрий Романенко — украинский политолог, директор Центра политического анализа «Стратагема», шеф-редактор аналитического портала «Хвиля»; Александр Чалый — украинский дипломат, Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины, бывший первый заместитель министра иностранных дел, бывший Госсекретарь МИД Украины по вопросам европейской интеграции, бывший заместитель главы Секретариата Президента Украины, действующий президент «Грант Торнтон Украина»;
    Вадим Карасев — украинский политолог, директор Института Глобальных Стратегий, советник главы Администрации Президента (2005-2010).
    Мне представляются важными не столько мысли и оценки, прозвучавшие там, сколько развернутые там дискурсы. Я хотел бы отнестись к базовым установкам мышления этих дискурсов.
    Некоторые установки мышления о будущем мире
    28 Apr
    Изучая и осмысливая попытки анализа современного кризиса, я все меньше доверия испытываю к сложным геополитическим и экономическим стратегиям мировых игроков.
    Вот как ситуацию мирового кризиса на этом форуме формулирует Александр Чалый: «Из великих стран или империй я назвал бы прежде всего США и Китай. Вторая лига — это РФ, ЕС, третья — Индия, ЮАР, Бразилия. В моем понимании, главное противоречие будет Запад-Восток, США-КНР. Будет противоречие между империализмом и капитализмом, между югом и севером, бедностью и богатством. Пекинского консенсуса против Вашингтонского. Основой будущего мира будет жестокая сила — оружие. Одна из основ жизни — безопасность, она обеспечивается hard power; дальше — ресурсы; только потом — ценности».
    Каковы главные установки такого подхода?
    1. В мире по-прежнему будут доминировать государства, а геполитика и экономика будут главным полем их конкуренции, которая будет осуществляться силой оружия.
      28 Apr
      Natalyi Kotyik вопрос в том: государствами ли есть те субъекты, которыми по инерции называют государствами - или они таковыми есть лишь по "бренду", а по сути - уже давно, изначально - многоуровневые бизнес-корпорации?
    2. В мире по-прежнему решающим для осуществления мировой политики будет материальное богатство государства-гегемона. Кто будет самым богатым, тот и будет осуществлять мировое господство.
    3. Иерархия важности условий мировых изменений: безопасность, ресурсы, ценности.
    С моей точки зрения, все эти установки ошибочны
    28 Apr
    1. Коррумпированным государствам существовать недолго
      28 Apr
      В мире уже не доминируют государства, и с каждым годом это будет становиться все более очевидным. Многие аналитики предпочитают не замечать, что влияние корпораций (Давосский форум) оказалось не менее сильным, нежели влияние государств (ООН), хотя и менее публичным.
      Традиционно тезис об упадке государств провисает и оказывается непонятным, поскольку аналитики оглядываются вокруг, смотрят в прошлое и видят, что это не первый экономический кризис, который будет неизбежно преодолен. Умение видеть тенденции, даже если они оформлены статистически или социологически, ничего не может противопоставить привычке мыслить.
      Сколько бы мы не говорили о том, что монополия государств на предоставление инфраструктурных услуг разрушается, люди смогут это увидеть и осознать, когда накопление изменений станет критическим. Транснациональные бизнесмены, которые давно уже коррумпировали все мировые государства, уверенны, что государства в коррумпированном виде все равно будут существовать еще долго. Это принципиальная ошибка.
    2. Мировое господство решают иновации, а не богатство
      28 Apr
      Материальное богатство не является решающим для мирового господства. Решающим для осуществления мировой политики, как это и было всегда, но особенно очевидно это проявилось во второй половине ХХ века, будет являться способность к инновациям мирового уровня (то есть таким инновациям, которые могут подхватить и использовать все в мире, а не только их инициатор).
      Подробно эта ситуация описана в моей работах «Судьба гегемона — судьба мира» и «Кризис гегемонии США». США получили мировое господство, потому что на протяжении второй половины ХХ века предлагали для мира большой набор важных инноваций. Эти же инновации сделали их богатыми. Однако если государство ставило задачу стать богатым, как некоторые арабские страны, то из этого не получалось мирового господства. По этой же причине Китай чисто номинальный претендент на мировое господство. Несмотря на его материальное богатство, инноваций мирового уровня он не предлагает.
    3. Самым важным оказываются новые ценности
      28 Apr
      Иерархия кризисного мира меняется принципиальным образом: самым важным оказываются новые ценности, затем внутри этих новых ценностей появляется видение новых ресурсов и лишь затем на основе новых ценностей и представления о новых ресурсах возникает новая система безопасности. Это принципиально иная, обратная, иерархия важности условий нового мира, нежели та, что была до этого.
      Это означает, что для разговора о мире будущего нам нужен принципиально иной дискурс. Этот дискурс будет негеополитическим. Почему?
      Мы точно не знаем, какими будут новые ресурсы нового мира, но мы точно знаем, что эти ресурсы будут негеополитическими. Скорее всего, эти ресурсы будут топологическими (не привязанными к территории), сетевыми (управляемыми неиерархически и неадминистративно), нетрадиционными (это будут точно не нефть и не газ). В этом мире субъектами будут не только государства, но и корпорации, и, что самое важное, сетевые сообщества, организованные по принципу самодостаточности (самоуправляемости, самоорганизации и самозащиты). Для понимания такого мира, нужен новый дискурс с новыми мыслительными установками.
      28 Apr
      • Может, все-таки нетократия?
        28 Apr
        Владимир Розгони Может все-таки нетократия? Ресурсом будет выбор источника информации, соответсвенно- выбор идентиность- во что ты веришь? Именно поэтому разными корпорациями, запускаются спутники которые будут раздавать бесплатный сигнал wi-fi по всему миру. Чтобы иметь контроль над информацией. Именно поэтому Китай ушел в глухую оборону в интернет пространстве, чтобы защитить свою монополию на идентичность в китайском обществе. И на этом же фоне- Россия пытается создать свою, глобальную альтернативную "классическому западному миру" реальность..
    .
    Идентификация внешняя и внутренняя, «мы» и «они»
    28 Apr
    Сложные стратегии элиты по изменению миропорядка невозможно реализовать без изменения идентичностей масс. Сложные стратегии всегда непонятны большинству. Чтобы сложные стратегии оказались возможны для социальной реализации, необходимо переводить сложные стратегии на уровень понимания идентичности. Более того, сложные стратегии трудно выразить даже для самой элиты. Поэтому идентичность оказывается едва ли не единственной формой работы с будущим и создания инновационных перспектив. В этом смысле идентичность оказывается публичным оформлением сложной стратегии изменения мира.
    Давайте внимательно проанализируем прозвучавшую на этом форуме формулировку идентичности «мы» Вадима Карасева: «По кускам мы никому не нужны, наш фокус — сохранить целостность. Тогда нас трудно периферизировать. Мы можем на Галичине создать Словакию, насытить ее внутренним смыслом. Но мы  интересны высшей геополитической лиге, когда мы целостная страна. Наша задача сохранить субъектность.»
    Здесь содержатся несколько установок мышления об Украине, традиционные для колониального дискурса:
    1. Установка на территориализацию идентичности украинцев.
    2. Установка на внешнее определение Украины и в то же время на сопротивление периферизации.
    3. Установка на отказ (в страхе перед этим) от фрагментации общества и от выделения локальных идентичностей, поскольку они якобы ведут к распаду Украины и к ее федерализации, создающей невозможность удерживать унитарную идентичость модернистской украинскости.
    4. Установка на сохранение квазисубъектности, то есть сохранение Украины как ресурсного объекта, требующего к себе должного уважения от действительных субъектов — России, Европы, США.
    Эти установки являются ложными, противоречивыми и бесперспективными для Украины
    28 Apr
    Ложность установок:
    1. Установка мышления на территориализацию идентичности
      28 Apr
      Установка мышления на территориализацию идентичности не может быть преодолена в рамках постмодернизма — никакие ретерриториализации и детерриториализации идентичности существенно ничего не меняют.
      Установка на территориальное самоопределение Украины, то есть на территориализацию идентичности, является глубоко архаичной. Более того, это такая архаичность, которая в актуальной ситуации уже не может быть использована. Мир приступил к фрагментации. Украина даже не первая в этом процессе.
      В этом смысле нужно понимать фрагментацию, происходящую в Украине, не как фрагментацию ее территории, а как фрагментацию ее общества сообразно выбираемым его частями идентичностям. Ведь как только мы становимся на позицию территориальной идентичности, мы вынуждены участвовать в войне за российско-советское наследие Украины, грубо говоря, в войне за «индустриальное железо».
      Проблема не в том, что это «индустриальное железо» нам не нужно, проблема в том, что издержки за его возврат и дальнейшее содержание оказываются слишком большими. В этом смысле отказ от территориальной идентификации означает следующее самоопределение: «важна не территория и не «индустриальное железо», важны люди с определенной идентичностью».
      Украина достигла огромной победы в войне на Донбассе — на ее территорию уехало достаточное количество интеллектуалов из Донбасса, идентичностью которых являются перспектива революционной Украины. Эта перспектива оцениваются ими гораздо выше перспективы контрреволюционной России. Оккупированная территория части Донбасса и сворованное (то есть буквально вывезенное в Россию) «индустриальное железо» это то, чем можно пожертвовать. Люди Донбасса — вот главное достояние.
      Юрий Романенко, возражая Вадиму Карасеву, в своей статье «Модернизация или анахронизация: почему уже нет никакой дилеммы выбора» разворачивает эту установку в аспекте выбора между модернизацией с потерей проблемной территории и анахронизацией с сохранением проблемной территории.
      Проблемность территории Донбасса трудно переоценить: 1) жители этой территории не просто индустриально анахронизированы, но и при поддержке России агрессивно пытаются сохранить свою анахронизацию; 2) жители этой территории агрессивно зомбированы против украинцев; 3) экономика этой территории в значительной степени завязана на Россию; 4) созданная атмосфера реваншизма «Русского мира», лжи и ненависти к Западу на этой территории в принципе не приемлет интеллектуализма и не предполагает участие интеллектуалов в процессах какого-либо развития.
      28 Apr
      • украинская идентичность может стать главной в регионе
        28 Apr
        Владимир Розгони Одна из основных задач русской пропаганды - избавится от Украины, не физически, а внушить украинцам (и всему миру), что украинской идентичности не существует. Но в результате военной агрессии (год назад), украинская идентичность только укрепилась и получила большее распространение.
        Мы этим уже участвуем в этой глобальной войне за идентичность. И должны дальше переходить в нападение. В восточной Европе украинская идентичность- должна быть предоставлена, как устраивающая всех альтернатива - неадекватной российской идентичности. Именно благодаря этой роли жертвы и угрозы всем соседям- украинская идентичность может стать главной в регионе. "Если ты себя не идентифицируешь с Украиной- значит ты часть русского неадекватного мира."
    2. Установка мышления на внешнее определение
      28 Apr
      Установка мышления на внешнее определение и в то же время на сопротивление периферизации.
      Мы интересны России как Лимитроф, мы интересны Европе и Китаю как Хартленд. Однако все это внешние определения Украины. Сам по себе дискурс Лимитрофа глубоко пораженческий для Украины. Хронотопия Украины через посредство концепции евразийства «Хартланд проснулся и обретает субъектность в новом мире» хоть и более масштабная, но тоже ограниченная. Лимитроф и Хартланд — просто разные способы периферизации Украины.
      В этом смысле логика Карасева ущербна — внешнее определение Украины неизбежно ее периферизирует, в каком бы масштабе эта периферия не возникала. Единственный способ избавиться от периферии это избавиться от внешних определений. Лишь мощное внутреннее самоопределение уберегает Украину от влияния внешних определений.
      Суть наиболее масштабного самоопределения состоит в принципиально ином нарративе, порождающем иной дискурс — дискурс внутреннего самоопределения, предложенного мной в работе «Прокляті українські питання» — «зачем нам бать вместе?» и «зачем нам быть независимыми?» Иначе говоря, мыслительная установка Карасева на внешнее определение Украины глубоко ошибочна и бесперспективна, поскольку именно она приводит к ее периферизации.
    3. Установка мышления на отказ от фрагментации общества
      28 Apr
      Установка мышления на отказ от фрагментации общества и на сопротивление выделению локальных идентичностей.
      Кто такие «мы», которые оказались вдруг «по кускам»? Если «мы» в кусках, то это значит, что нет уже «мы», а есть «мы» и «они». Что это за «куски» украинского общества, которые от нас отделились? Крым это «мы»? Донбасс это «мы»? Вот я точно не принадлежу к групповой идентичности «Крыма и Донбасса». Для меня Крым и Донбасс это пока «они». Лишь когда «они» смогут продемонстрировать готовность стать «мы», лишь тогда они смогут войти в наше «мы». Вхождение в «мы» по территориальному признаку более невозможно — здесь работают принципиально иные законы.
      Вопрос идентичности становится принципиальным не просто тогда, когда ее содержание меняется, а когда изменение этого содержания приводит к появлению «они», которые не просто не есть «мы», а еще и воюют с «нами» по этой причине.
      Иначе говоря, идентичность без групп конструируется наиболее интенсивно тогда, когда она порождает конфликтующие группы. Именно конфликтность групп вынуждает создавать идентичность в некотором новом содержательном пространстве, которое себе группу еще не кооптировало. Воюющие группы сами по себе не входят в содержание современной идентичности, но позволяют сильно стимулировать ее выработку в процессах самоопределения и солидаризации по результатам такого самоопределения.
      При размежевании на «мы» и «они» через войну появляется очень важное обстоятельство. Когда уже происходит реальный конфликт с кровавыми жертвами, возникает психологическое давление на «мы», прямо и непосредственно стимулирующее такого уровня изменения идентичности, на которые бы в мирное время никто не отважился бы.
      Кроме того различение «мы» и «они» позволяют получить быстрый доступ к перспективе за счет канализации всего архаичного в «они» и проекции всего инновационного в «мы». Жесткое размежевание разных картин будущего между «мы» и «они» приводит к такому же жесткому размежеванию будущего у «мы» и «они».
      Все инновации и архаизации во время войны принимают неминуемо идентификационный характер. В войне с решающей идентификационной составляющей побеждает тот, кто оказывается более способен к таким изменениям своей идентичности, которые обладают более позитивной и более длительной перспективой. Закостеневшая идентичность, архаичная идентичность неизбежно проигрывает в войне.
      Собственно поэтому «мы» это те, кто остался в революционной Украине, после того, как «они» решили уйти в архаичный миропроект России под вывеской «русского мира» и иллюзорного мирового господства, являющегося на деле антизападным мирозлобием, паразитарным потреблением жалких крох от продажи энергоносителей российскими олигархами и разворовыванием России политической и бизнесовой элитой.
      Более того, наше «мы» тоже подлежат фрагментации через создание локальных идентичностей, находящихся в ситуации коммуникации и интегрального идентификационного единства. Иначе говоря, сейчас в Украине возникает многоуровневая идентичность, где фрагменты Украины получают полноценную гражданскую идентичность (всякая Галиция становится Словакией, как говорит Карасев), и при этом возникает также и интегральное идентификационное единство — ответ на вопрос «зачем этим локальным идентичностям держаться вместе». Получается три уровня идентичности — локальные идентичности сетевых общин, метаидентичность украинского единства (страновая, постнациональная), суперидентичность европейского единства (цивилизационная).
      28 Apr
      • идентичность без групп
        28 Apr
        идентичность без групп хорошо создавать в пространстве без групп, например таком, как "Простір злагоди"
    4. Установка мышления на сохранение квазисубъектности Украины
      28 Apr
      Что значит «мы» никому не нужны? А США Россия или Китай кому нужны — не в качестве их продуктов или услуг мирового уровня, а собственно как страны? Да ни одна страна в мире никому не нужна, кроме самой себе. Украина должна быть нужна самой себе и ей должно быть плевать, кому там она нужна в пассивном залоге. А если кто в активном залоге ею интересуется, то свою нужность она должна отстаивать с оружием в руках.
      Украину трудно периферизировать не тогда, когда она целостная, а когда она сама внутренне перестанет быть периферией. Один из главных шагов на этом пути — отказ от мышления «кому мы нужны?», то есть отказ от дискурса, рассматривающего Украину лишь как объект чьих-то интересов. В этом смысле нужен иной непериферический дискурс Украины.
      Во время мирового кризиса принципиально невозможно сохранить даже старую несубъектность, не говоря уже о квазисубъектности Украины в старом мире, где ей достаточно было быть большим рынком сбыта и поставщиком для мира некоторых сырьевых ресурсов. Нельзя перетащить старую квазисубъектность в новый мир, нельзя ее сохранить. Субъектность Украины должна быть построена наново — в новом мире.
      Фокус (то есть направление сосредоточения мышления и деятельности) для Украины состоит не в сохранении целостности, а в удержании ценностей: 1) революционные преобразования инновационного (а не реформистского) типа; 2) индивидуальная свобода, положенная в основание самодостаточных сетевых сообществ; 3) миролюбие со способностью к самозащите от аннексии и оккупации; 4) трудолюбие в противовес любым паразитарным установкам (олигархов, вороватой политической элиты, а также верующим в «русский мир», то есть желающим паразитировать на подачки от продажи российских энергоносителей).
    Стратегии глобальных игроков
    28 Apr
    1. Установка мышления на территориализацию идентичности
      28 Apr
      Установка мышления на территориализацию идентичности не может быть преодолена в рамках постмодернизма — никакие ретерриториализации и детерриториализации идентичности существенно ничего не меняют.
      Установка на территориальное самоопределение Украины, то есть на территориализацию идентичности, является глубоко архаичной. Более того, это такая архаичность, которая в актуальной ситуации уже не может быть использована. Мир приступил к фрагментации. Украина даже не первая в этом процессе.
      В этом смысле нужно понимать фрагментацию, происходящую в Украине, не как фрагментацию ее территории, а как фрагментацию ее общества сообразно выбираемым его частями идентичностям. Ведь как только мы становимся на позицию территориальной идентичности, мы вынуждены участвовать в войне за российско-советское наследие Украины, грубо говоря, в войне за «индустриальное железо».
      Проблема не в том, что это «индустриальное железо» нам не нужно, проблема в том, что издержки за его возврат и дальнейшее содержание оказываются слишком большими. В этом смысле отказ от территориальной идентификации означает следующее самоопределение: «важна не территория и не «индустриальное железо», важны люди с определенной идентичностью».
      Украина достигла огромной победы в войне на Донбассе — на ее территорию уехало достаточное количество интеллектуалов из Донбасса, идентичностью которых являются перспектива революционной Украины. Эта перспектива оцениваются ими гораздо выше перспективы контрреволюционной России. Оккупированная территория части Донбасса и сворованное (то есть буквально вывезенное в Россию) «индустриальное железо» это то, чем можно пожертвовать. Люди Донбасса — вот главное достояние.
      Юрий Романенко, возражая Вадиму Карасеву, в своей статье «Модернизация или анахронизация: почему уже нет никакой дилеммы выбора» разворачивает эту установку в аспекте выбора между модернизацией с потерей проблемной территории и анахронизацией с сохранением проблемной территории.
      Проблемность территории Донбасса трудно переоценить:
      1. жители этой территории не просто индустриально анахронизированы, но и при поддержке России агрессивно пытаются сохранить свою анахронизацию;
      2. жители этой территории агрессивно зомбированы против украинцев;
      3. экономика этой территории в значительной степени завязана на Россию;
      4. созданная атмосфера реваншизма «Русского мира», лжи и ненависти к Западу на этой территории в принципе не приемлет интеллектуализма и не предполагает участие интеллектуалов в процессах какого-либо развития.
    2. Установка мышления на внешнее определение и в то же время на сопротивление периферизации
      28 Apr
      Мы интересны России как Лимитроф, мы интересны Европе и Китаю как Хартленд. Однако все это внешние определения Украины. Сам по себе дискурс Лимитрофа глубоко пораженческий для Украины. Хронотопия Украины через посредство концепции евразийства «Хартланд проснулся и обретает субъектность в новом мире» хоть и более масштабная, но тоже ограниченная. Лимитроф и Хартланд — просто разные способы периферизации Украины.
      В этом смысле логика Карасева ущербна — внешнее определение Украины неизбежно ее периферизирует, в каком бы масштабе эта периферия не возникала. Единственный способ избавиться от периферии это избавиться от внешних определений. Лишь мощное внутреннее самоопределение уберегает Украину от влияния внешних определений.
      Суть наиболее масштабного самоопределения состоит в принципиально ином нарративе, порождающем иной дискурс — дискурс внутреннего самоопределения, предложенного мной в работе «Прокляті українські питання» — «зачем нам бать вместе?» и «зачем нам быть независимыми?» Иначе говоря, мыслительная установка Карасева на внешнее определение Украины глубоко ошибочна и бесперспективна, поскольку именно она приводит к ее периферизации.
    3. Установка мышления на отказ от фрагментации общества и на сопротивление выделению локальных идентичностей
      28 Apr
      Кто такие «мы», которые оказались вдруг «по кускам»? Если «мы» в кусках, то это значит, что нет уже «мы», а есть «мы» и «они». Что это за «куски» украинского общества, которые от нас отделились? Крым это «мы»? Донбасс это «мы»? Вот я точно не принадлежу к групповой идентичности «Крыма и Донбасса». Для меня Крым и Донбасс это пока «они». Лишь когда «они» смогут продемонстрировать готовность стать «мы», лишь тогда они смогут войти в наше «мы». Вхождение в «мы» по территориальному признаку более невозможно — здесь работают принципиально иные законы.
      Вопрос идентичности становится принципиальным не просто тогда, когда ее содержание меняется, а когда изменение этого содержания приводит к появлению «они», которые не просто не есть «мы», а еще и воюют с «нами» по этой причине.
      Иначе говоря, идентичность без групп конструируется наиболее интенсивно тогда, когда она порождает конфликтующие группы. Именно конфликтность групп вынуждает создавать идентичность в некотором новом содержательном пространстве, которое себе группу еще не кооптировало. Воюющие группы сами по себе не входят в содержание современной идентичности, но позволяют сильно стимулировать ее выработку в процессах самоопределения и солидаризации по результатам такого самоопределения.
      При размежевании на «мы» и «они» через войну появляется очень важное обстоятельство. Когда уже происходит реальный конфликт с кровавыми жертвами, возникает психологическое давление на «мы», прямо и непосредственно стимулирующее такого уровня изменения идентичности, на которые бы в мирное время никто не отважился бы.
      Кроме того различение «мы» и «они» позволяют получить быстрый доступ к перспективе за счет канализации всего архаичного в «они» и проекции всего инновационного в «мы». Жесткое размежевание разных картин будущего между «мы» и «они» приводит к такому же жесткому размежеванию будущего у «мы» и «они».
      Все инновации и архаизации во время войны принимают неминуемо идентификационный характер. В войне с решающей идентификационной составляющей побеждает тот, кто оказывается более способен к таким изменениям своей идентичности, которые обладают более позитивной и более длительной перспективой. Закостеневшая идентичность, архаичная идентичность неизбежно проигрывает в войне.
      Собственно поэтому «мы» это те, кто остался в революционной Украине, после того, как «они» решили уйти в архаичный миропроект России под вывеской «русского мира» и иллюзорного мирового господства, являющегося на деле антизападным мирозлобием, паразитарным потреблением жалких крох от продажи энергоносителей российскими олигархами и разворовыванием России политической и бизнесовой элитой.
      Более того, наше «мы» тоже подлежат фрагментации через создание локальных идентичностей, находящихся в ситуации коммуникации и интегрального идентификационного единства. Иначе говоря, сейчас в Украине возникает многоуровневая идентичность, где фрагменты Украины получают полноценную гражданскую идентичность (всякая Галиция становится Словакией, как говорит Карасев), и при этом возникает также и интегральное идентификационное единство — ответ на вопрос «зачем этим локальным идентичностям держаться вместе». Получается три уровня идентичности — локальные идентичности сетевых общин, метаидентичность украинского единства (страновая, постнациональная), суперидентичность европейского единства (цивилизационная).
    4. Установка мышления на сохранение квазисубъектности Украины
      28 Apr
      Что значит «мы» никому не нужны? А США Россия или Китай кому нужны — не в качестве их продуктов или услуг мирового уровня, а собственно как страны? Да ни одна страна в мире никому не нужна, кроме самой себе. Украина должна быть нужна самой себе и ей должно быть плевать, кому там она нужна в пассивном залоге. А если кто в активном залоге ею интересуется, то свою нужность она должна отстаивать с оружием в руках.
      Украину трудно периферизировать не тогда, когда она целостная, а когда она сама внутренне перестанет быть периферией. Один из главных шагов на этом пути — отказ от мышления «кому мы нужны?», то есть отказ от дискурса, рассматривающего Украину лишь как объект чьих-то интересов. В этом смысле нужен иной непериферический дискурс Украины.
      Во время мирового кризиса принципиально невозможно сохранить даже старую несубъектность, не говоря уже о квазисубъектности Украины в старом мире, где ей достаточно было быть большим рынком сбыта и поставщиком для мира некоторых сырьевых ресурсов. Нельзя перетащить старую квазисубъектность в новый мир, нельзя ее сохранить. Субъектность Украины должна быть построена наново — в новом мире.
      Фокус (то есть направление сосредоточения мышления и деятельности) для Украины состоит не в сохранении целостности, а в удержании ценностей: 1) революционные преобразования инновационного (а не реформистского) типа; 2) индивидуальная свобода, положенная в основание самодостаточных сетевых сообществ; 3) миролюбие со способностью к самозащите от аннексии и оккупации; 4) трудолюбие в противовес любым паразитарным установкам (олигархов, вороватой политической элиты, а также верующим в «русский мир», то есть желающим паразитировать на подачки от продажи российских энергоносителей).
    28 Apr
    • мы нужны себе
      28 Apr
      Jenő Zsurky Поиски "кому мы нужны" дело второстепенное, мы нужны самим себе.
    • надо быть полезным мировому сообществу
      28 Apr
      Олег Вещийкео вопрос не о нужности надобно ставить, а о полезности - чем мы можем быть полезны мировому сообществу ? Если человек бесполезен, то он обречен на вымирание, какой понт от его существования для окружающих ? Одна не верная предпосылка и все выводы и предложения за ней, так же не верны.
    Стратегии для Украины
    28 Apr
    Юрий Романенко на этом форуме формулирует главное условие нового мира для Украины: «Выживание Украины зависит от возможности влиться в стратегии глобальных игроков». Он исходит из того, что в Украине отсутствует стратегическая компетенция у элит, отсутствует практика стратегирования. Мои попытки перевести стратегирование на уровень среднего звена менеджмента, чтобы оно не засекалось внешними стратегическими субъектами и давало возможность играть в глобальные игры со среднего уровня власти, являются результатом проблемности стратегирования в Украине.
    Однако между позицией встраивания в глобальные стратегии мировых игроков Романенко и моей позицией стратегирования со среднего менеджерского звена есть существенная разница. Моя позиция, хотя и чисто теоретически, содержит установку на перемещение позиции стратегирования вовнутрь Украины, на обретение практики стратегирования страны хотя бы у среднего звена менеджеров.
    28 Apr
    Tatiana Solomaha ни какие инновации и стратегирование, в том смысле, который вы вкладываете, в коррупционной системе (от президента до ближайшего родственника и знакомого каждого из нас) не возможны. об этом уже говорено-переговорено. "обретение практики стратегирования страны хотя бы у среднего звена менеджеров" - звучит, по меньшей мере, наивно.
    Предлагаемая мной стратегия амбивалентных действий предпочтительнее встраивания в стратегии мировых игроков.
    Кроме того, существующие и обозреваемые сейчас стратегии мировых игроков являются ненадежными для прогнозов. При всей кажущейся понятности линейного проецирования нынешних мировых стратегий, онтологические и транзитологические представления глобальных игроков будут существенно изменены в процессе фатального глобального кризиса, который может сопровождаться также мировой войной. Таким образом, фатальный мировой кризис и мировая война неизбежно приведут к принципиальной смене стратегий мировых игроков.
    В этом смысле Украина сегодня имеет все возможности претендовать на роль нового мирового игрока. Если мы справимся со своей олигархией, наш опыт понадобится всем — и Европе и США. Если мы сумеем успешно децентрализовать территориальную организацию страны, этот опыт тоже будет нужен всем, в том числе и России. Если мы сумеем справиться с вызовом бунтующего индустриализма на Донбассе, постиндустриальному миру понадобятся наши инновации.
    Здесь важно продемонстрировать первые успехи революционных изменений в Украине. Если позитивный опыт будет, мы можем продолжить кадровую революцию в Украине в том направлении, в котором она уже происходила, а именно — использование рекрутированных интеллектуалов и топ-менеджеров для работы в Украине.
    По мере того, как ситуация в России будет архаизироваться, а истерия и шельмование против так называемой «пятой колонны» увеличиваться, Украина должна призвать всех лишних в России интеллектуалов к себе. Украинской революции нужны лучшие интеллектуалы России. Если они не нужны, неудобны и ненавистны Кремлю, то они нужны нам.
    28 Apr
    Tatiana Solomaha Я бы предпочла, чтоб "интеллектуалы россии" вначале прошли собственную "ломку", прежде чем будет возможно наше сотрудничество
    Российские интеллектуалы совместно с украинскими интеллектуалами, но на территории революционной Украины — это серьезная заявка на мировое лидерство Украины.
    И в этом я не шучу.
    28 Apr
    • Преобразования в Украине - вопрос жизни и смерти нашей субъектности
      28 Apr
      Tatiana Solomaha Претензии на роль нового мирового игрока(маяка) насквозь коррумпированной олигархической страны вечнозеленых откатов выглядят утопично.
      Ломка, которая нам предстоит, не может случиться в одночасье, а за это время мировой кризис выйдет на новые рубежи. Каким будет выход из мирового кризиса лишь косвенно зависит от наших успехов, да и это смелое предположение.
      Здесь скорее обратная зависимость. Преобразования в Украине - вопрос жизни и смерти нашей субъектности. Это достаточный стимул, к чему обольщаться утопическим в обозримом будущем лидерством? И в преобразованиях этих децентрализация страны, новая конституция и, тем более, призыв "лучших интеллектуалов россии" явно не основное и не первое, что нам необходимо делать. Будем реалистами. Единственное оправдание изложенным вами амбициям - Замахивайся на большее - результат всегда будет меньшим.
    Нужен инновационный дискурс
    28 Apr
    В этой дискуссии проявили себя три типа стратегических дискурсов, существующих сегодня в Украине, — геополитический архаизирующий, гуманитарно анахронизирующий и дискурс встраивания в глобальные стратегии. Выбор стратегии по большому счету начинается с выбора дискурса. Доминирующий дискурс в значительной степени уже есть коммуникативная стратегия.
    В этом смысле отсутствие инновационного дискурса в таких дискуссиях тоже примечательно. Нам сегодня очень нужен инновационный дискурс, то есть дискурс, подвергающий сомнению существующие установки мышления и рефлексирующий проблемность перспектив, возникающих из этих существующих установок. Инновационные дискурс конечно очень трудно предъявлять нашим политикам или бизнесменам. Однако делать это нужно обязательно. Иначе сохранить Украину не удастся вообще — ни целую, ни даже по частям.
    28 Apr
    • нужна эффективная коммуникация в обществе
      28 Apr
      И не только, нужна вообще эффективная коммуникация в обществе, общеукраинский дискурс. Сейчас технически все для этого есть, но необходимо желание людей заниматься такой деятельностью.
  23. Позитив для Украины
    23 Jun
    Позитив для Украины Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    "Все обязательно будет плохо"
    23 Jun
    В Украине хватает и своих пессимистов, не желающих видеть никаких позитивных сценариев нашего общего будущего. Но самым заметным является пессимизм, привносимый российской пропагандой.
    Люди изначально рождаются — либо последователями Платона, либо последователями Аристотеля; либо последователями Канта, либо последователями Бентама; либо последователями Вольтера, либо последователями Кьеркегора.
    Жизнь каждого всегда происходит в уверенности, что все идеально или грубо-материально, что миром правит моральный закон или утилитарность, что либо «все к лучшему в этом лучшем из миров» или это лишь «болезнь к смерти».
    И все бы ничего… И право на радость, восторг и энтузиазм кажется ровно таким же по величине, как право на грусть, скуку и отчаяние. Однако это не так — право на позитив не равно праву на негатив.
    Аналитический ум, потраченный на реалистичный беспристрастный анализ, всегда обладает фундаментальным недостатком — все обязательно будет плохо, если к этому готовиться и ничего не делать для внедрения своих идеальных представлений.
    Как говорит русская пословица — «у косого Егорки глаз шибко зоркий, одна беда — глядит не туда». Зоркие взгляды и прозрения в негативе вполне уравновешиваются отстраненными взглядами или взглядами в позитиве.
    Время действий и оптимизма
    23 Jun
    Однако есть лишь одно время безудержного оптимизма — это время революции и войны. Лишь оптимизм позволяет делать революцию и одерживать победу в войне. Если душой владеет пессимизм, то революция и война неизбежно приведут к поражению.
    Вот почему нужно так настороженно относится к собственному пессимизму во время революции и войны. И вот почему в основании российской антиукраинской пропаганды лежат пессимизм и негативные проекции на будущее, поскольку негативные сценарии не способствуют конструктивному подходу и не подлежат практическому воплощению.
    Чтобы осуществился негативный сценарий, не нужно ничего делать — просто подождать. Чтобы дом развалился, не нужно никакое наше действие — снег, дождь и мороз сделают все за нас.
    Украинская чума — страшилка для России
    23 Jun
    В Украине хватает и своих пессимистов, не желающих видеть никаких позитивных сценариев нашего общего будущего. Но самым заметным является пессимизм, привносимый российской пропагандой.
    Антиукраинский пропагандистский проект «Чумной доктор» предназначен для русскоязычных обывателей в России и в Украине. Тексты проекта пишутся якобы украинцами для украинцев. Однако общие установки, вшитые в тексты, выдают резко антиукраинскую направленность проекта. Задача проекта — создать устойчивые эмоциональные переживания пессимизма и породить негативные проекции Украины на будущее.
    Программный текст этого проекта «Украина после войны» содержит основные тезисы антиукраинской негативной пропаганды, которые мы кратко подвергнем рассмотрению.
    Тезисы антиукраинской пропаганды первой части — «Удар в колокол»
    23 Jun
    1. В Украине есть два течения — люди с оружием, которые защищают Украину, и люди с оружием, которые защищают Россию. Не важно, кто прав на самом деле, поскольку обе стороны нуждаются в своих героях, и пропаганда им этих героев создает.
    Что значит — не важно, кто прав на самом деле? Прав тот, кто не врет, кто выступает за свободу, за ограничение всевластья государства, в том числе имперского, кто выступает за позитивную коллективную справедливость не за счет аннексии территории и угнетения или убийства других народов. Как же это может быть не важно? Для Украины это очень важно.
    2. В украинской армии есть три типа людей:
    1. алкаши,
    2. пытающиеся избежать проблем на гражданке;
    3. откровенные маргиналы;
    4. радикально настроенные граждане.
    И все.
    Конечно же, такие люди есть в любой армии любой страны в любое время прошлого, настоящего и будущего. Однако разве такие люди сокрушают планы могущественной страны, имеющей самую сильную армию в Европе? Думаете алкаши и маргиналы были способны сокрушить проект «Новороссия»? А как же люди, которые не алкаши, без особых проблем на гражданке, немаргиналы и нерадикальное настроенные? Как быть с людьми в украинской армии, которые оставили свою работу, свой бизнес, свою семью и свой дом, чтобы по велению сердца защищать Украинскую Родину от аннексии и враждебных действий сепаратистов в Украине на полном обеспечении российской власти и от массово скрываемой в самой России помощи регулярной российской армии? Как с этими людьми быть? Их нужно замалчивать согласно российской пропаганде?
    3. Есть еще одна категория людей — умных и начитанных, но излишне националистически-настроенных вплоть до праворадикальных взглядов.
    Есть такие люди. И что? Вот до Майдана 2013-2014 гг. они даже в Парламенте Украины были. После Майдана им украинское общество отказало в доверии. Они действительно есть, но отнюдь не являются владетелями дум украинского общества. Вопреки потраченным миллионам долларов в России на пропаганду «Правого сектора», он не получил в Украине никакой весомой политической поддержки.
    4. «Раз в камуфляже и с украинским флагом, значит – герой, а раз герой, то надо «понять и простить».»
    Ничего подобного. Всех лже-героев в Украине за любые преступления предают суду, и даже депутатская неприкосновенность не помеха. Никакая героизация в Украине не спасает от ответственности за нарушение закона. Это в России человек, организовавший массовые убийства в Украине — Гиркин — может считаться героем, раздавать интервью и претендовать на президентский пост. Поэтому не нужно перекладывать с больной головы на здоровую, неуважаемый «Чумной доктор».
    Тезисы антиукраинской пропаганды второй части — «История «пиджаков»»
    23 Jun
    1. Общественное мнение в Украине до кризиса формировалось политиками и олигархами, которые управляли как политиками, так и СМИ. Политики нанимали для формирования общественного мнения имиджмейкеров, рекламщиков, специалистов по связям с общественностью.
    Если это было именно так, то как же возник Майдан-2013-2014? Нет, ну понятно, что Майдан сделал Госдеп США? Однако как же это все Госдеп провернул? Вот в России общественное мнение тоже формируется политиками (или даже одним политиком) и олигархами (лояльными к этому одному политику). И никакой Госдеп России не указ. А как же в Украине Госдепу удалось Майдан провернуть? Может общественное мнение до кризиса в Украине формировалось вовсе не политиками и олигархами? Может все-таки в широких слоях различных структур гражданского общества действовали какие-то иные силы украинской революции? Да и действия политиков во время гражданского протеста 2013-2014 гг. были очень неоднозначными. Именно поэтому к власти после Майдана пришли в том числе новые люди — лидеры гражданского общества.
    2. Среднестатистический украинец до кризиса гнался за СВЕРХприбылью.
    Ну, может в России это и могло бы быть похожим на правду. Паразитарное обогащение — делание денег на дармовых ископаемых энергоносителях — это преимущественно российский бизнес. В Украине каждый украинец сначала жаждет свободы, потом собственности и лишь затем прибыли. Свобода для украинца важнее, даже если нет собственности и прибыли. Собственность в условиях свободы важна, даже если не дает прибыли. И лишь, когда есть свобода и собственность, украинцу нужна прибыль. Майданы из желания прибыли или собственности не рождаются. Майданы рождаются из желания свободы.
    3. Крупный бизнес в Украине играл в «монополию» и хотел сверхобогащения. Ему был противопоставлен средний класс, который был социально ответственным. Это так называемые «пиджаки». Идеологии как таковой у «пиджаков» не было.
    То есть идеологического проекта «Что происходит? Картина маслом» Интернет-издания «Хвиля» не существовало? «Манифест среднего класса» не был опубликован? Этой статьи о целях революции не было? Коммуникации массы различных клубов, движений, сетей, обдумывающих революционные преобразования в Украине не происходило? Понятно, что тексты «Чумного доктора», предназначены для украинского русскоязычного обывателя, обо всем этом представления вряд ли имеющего, но врать-то зачем?
    4. «Если поколение украинской молодежи еще как-то стремилось к саморазвитию, то «потерявшие Советский Союз» уже давно свыклись с собственной незначительностью, со своей незащищенностью, с тем, что их обязательно обманут, что проще оставить все, как есть, чем пытаться что-нибудь изменить. Это были десятки миллионов украинцев.»
    Надо полагать, что именно десятки миллионов украинцев, потерявших «Советский Союз» устроили массовый «ленинопад» по всей территории Украины. Это явная ложь и явная манипуляция. На индустриальном Донбассе действительно многие люди ностальгировали за СССР, но их было явно не десятки миллионов. К тому же их ностальгия, поддержанная российской пропагандой, вооруженная и управляемая российской властью, уже привела к гуманитарной катастрофе этого региона в процесс войны.
    Тезисы антиукраинской пропаганды третьей части — «Хлеба, казней… и кнута»
    23 Jun
    1. «Майдан был бы обречен, если бы некие люди (и не важно — по своей воле, или по чьей-то указке) не качнули общественное мнение от пассивного (свойственного потребителям) стояния с флагами и распеванием гимнов до куда более решительных действий (повторюсь — не важно: были ли они куплены, подстроены или произошли стихийно).
    Что же это за некоторые люди, настолько важные, что изменили ход событий на Майдане? И почему не важно, были ли они куплены, подстроены или произошли стихийно?
    Это один из самых важных тезисов сегодняшней российской антиукраинской пропаганды, который раскладывается в несколько связанных тезисов:
    • у украинской революции нет идеологии, у нее нет идеологов и нет организаторов;
    • претендующие на идеологию и организацию люди украинской революции либо куплены, либо подстроены, либо представляют собой стихийную среду и это неважно :);
    • эти претендующие на идеологию и организацию люди, заинтересованы в войне Украины против России.
    Это циничная, наглая и беспринципная ложь и манипуляция. В Украине есть идеология революции, есть понимание собственной независимой позиции, и организаторы революции не заинтересованы в войне против России, они заинтересованы в восстановлении территориальной целостности Украины.
    2. В Украине сегодня есть две общественно-активные силы — «камуфляжники» и «пиджаки».
    Надо полагать это «партия войны» и «партия мира», которые есть всегда внутри любого процесса войны. Однако в действительности общественно-активной силой в Украине являются люди, которые ориентируются на совершенно другие ценности и совершенно иначе позиционированы. Это люди с гражданской идентичностью, которые независимо от их представлений о войне и о благосостоянии берут на себя ответственность за собственную страну, а не пытаются делегировать ее власти. «Пиджаки» могут становится «камуфляжниками», а «камуфляжники» могут становится «пиджаками», если того требует ситуация. Однако они остаются влиятельными до тех пор, пока неизменной остается их гражданская ответственность.
    3. «Общество стало куда более националистически настроенным» в Украине.
    Прямая ложь, не согласующаяся ни с результатами президентских и парламентских выборов в 2014-ом году в Украине, ни с результатами социологических опросов. Ситуация прямо обратная: национализм в Украине потерпел сокрушительное поражение и продолжает терять свою поддержку в пользу гражданской идентичности. Национальное в Украине — как в его этническом, та и в его политико-государственном понимании — все чаще уступает место гражданскому в его общественном понимании.
    4. «Общество постоянно нуждается в героизации и героях».
    Это характерно для любой войны. Однако никакой искусственной героизации в Украине не видно. Большинство героев в Украине производит Россия: либо средствами действий собственной власти и собственной пропаганды — как, например, пиар «Правого сектора» год назад, либо вопиющим попиранием гражданских прав, как, например, Надежды Савченко сегодня. Подлинные украинские герои все еще безымянны — как, например, «киборги» из обороны Донецкого аэропорта.
    5. «Общество стало куда более параноидальным… Подозрительность к любым информационным потокам. «Агент Кремля» и «Рука Москвы» видятся людям на каждом углу, в каждом интернет-сообщении, в каждой статье».
    В ситуации информационной войны России против Украины украинское общество должно быть подозрительным и осторожным в отношении всякой попытки зомбирования и манипуляции. Здоровая паранойя в ситуации войны это залог долгой и безопасной жизни. «Агенты Кремля» должны обнаруживаться быстро и эффективно. И никакие «чумные доктора» нам здесь не указ.
    6. «Общество все более и более радикально».
    Такое представление указывает на то, что авторы слабо знакомы с ситуацией в Украине. В процессе революции и войны в Украине радикализация претерпела несколько усилений и спадов. Радикализация была на пике революции в феврале 2014-го года, на пике войны в июле-августе 2014-го года, на пике попытки российского реванша в январе-феврале 2015-го года. Будет ли новый всплеск радикализации в Украине, зависит лишь от действий безумной российской власти. Всякое действие рождает противодействие.
    7. «Желание получить твердую руку в управлении».
    Этой якобы установкой украинцев постоянно пугают люди, которые очень мало разбираются в характере украинцев. Украинское общество достаточно сознательно, чтобы осуществлять общественное давление на власть независимо от твердости ее руки.
    8. «Желание видеть больше представителей простых людей при властных структурах».
    Принципиально неверное понимание установки на обновление украинской власти. Украинцы желают видеть во власти не простых людей, а ответственных людей, выдвинувшихся в структурах гражданского общества. Простые это люди или сложные, обеспеченные или необеспеченные, принципиального значения не имеет.
    9. Укрепление позиций националистов, радикалов, параноиков.
    Базовый антиукраинский тезис российской пропаганды, организаторам которой очень бы хотелось, чтобы так было или хотя бы считалось, что так есть. Однако ни социологические исследования, ни коммуникация социальных сетей, ни даже интонации украинского телевидения этого не подтверждают. Этот тезис нацелен на раскачивание ситуации, на дезорганизацию украинского общества, на сеяние хаоса, неверия и пессимизма.
    Уважаемые российские пропагандисты-украинофобы! Всякий раз, когда вы пытаетесь что-либо втюхать украинцу, как-либо его зомбировать, обмануть, проманипулировать, внимательно посмотрите на его правую руку. Если правая рука у него в кармане, знайте, там он держит фигу. Не верит украинец ни царю, ни дьяволу; ни империалистам, ни чертям. Украинец верит Богу и себе. И даже бывает себе верит больше, чем Богу.
    А украинским пессимистам, скажу другое. Есть очень сложный для реализации, но понятный позитивный сценарий — люстрация, деолигархизация, децентрализация, реформы, победа в войне. И никаких доказательств этот сценарий не требует. Пока я, вы, мы вместе его реализуем, этот сценарий и есть наиболее вероятный.
    23 Jun
    Обсуждение:
    • байку про здоров'я
      23 Jun
      Павел Демиховский песимізм та оптимізм це такі речі які є в єстві особисто кожної людини хочете ви цього чи ні І дуже добре це проявлено в байці про зоров'я коли про це питають оптиміста який вже в літах яке воно в нього здоров'я а той відповідає- гірше ніж було але ліпше ніж буде!!! І немає на то ради- бо правда життя вона в кожного песиміста чи оптиміста своя. І коментуючи статю я мав на увазі лише байку про здоров'я.
    • это только мнение журналиста
      23 Jun
      Александр Шен Вообще-то, полная цитата: "И не важно в данном случае: правильные они или нет. Навязанные они кем-то, или нет. Важно то, что ИХ глазами они правы", а не "Не важно, кто прав на самом деле, поскольку обе стороны нуждаются в своих героях, и пропаганда им этих героев создает".
      Остальные пункты по смыслу тоже не совпадают. Например ЧуДо не утверждает, что есть только три типа, он лишь выделяет три проблемных типа из общей массы, что далеко не одно и то же. Я тоже не со всем согласен с ЧуДо, но, думаю, не стоит его особенности понимания социальных процессов (он ведь журналист, а не философ, социолог, культуролог или социальный психолог), объяснять именно каким-то кремлевским проектом.
  24. ЧТО НЕ ТАК В СТРАНЕ ДЛЯ ОЛИГАРХОВ?
    18 Jun
    ЧТО НЕ ТАК В СТРАНЕ ДЛЯ ОЛИГАРХОВ? 07 серпня 2015 Сергей Дацюк Источник
    Встреча олигархов
    18 Jun
    ЧТО НЕ ТАК В СТРАНЕ ДЛЯ ОЛИГАРХОВ? 07 серпня 2015 Сергей Дацюк Источник
    В своем блоге от 4-го августа Сергей Лещенко повествует о встрече украинских олигархов, где была констатирована их обеспокоенность, что "в стране идет что-то не так". Там же для защиты своих интересов были предложены два принципиально разных подхода – создать партию для отстаивания своих интересов или оказывать влияние на власть со стороны гражданского общества.
    Конечно же, общественности так и не были публично предоставлены констатации и выводы того, что говорилось на этой встрече. И нам приходится довольствоваться пересказом политика-журналиста "от информированных источников". Однако оценка, что "в стране идет что-то не так", увы, не блещет рефлексией и глубоким пониманием ситуации.
    Что же не так в стране для олигархов?
    18 Jun
    ЧТО НЕ ТАК В СТРАНЕ ДЛЯ ОЛИГАРХОВ? 07 серпня 2015 Сергей Дацюк Источник
    Мне уже не раз доводилось поднимать эту тему и писать о том, как возникли олигархи, какие шансы они утратили, к чему это все привело во время Майдана-2013-2014.
    Первая важная констатация – виновным в том, что что-то не так для олигархов сегодня в стране является не власть, а именно украинское гражданское общество. Нынешняя власть предпочла бы удовлетвориться соглашениями и компромиссами с олигархами. Однако на нее давит общество. Поэтому для олигархов уже что-то не так и будет еще больше не так. И виновато в этом общество, а не власть.
    Общество давит на власть, принуждая ее к деолигархизации именно потому, что считает олигархический бизнес прямо и непосредственно преступным. Причем "преступления олигархов" отнюдь не метафора и не гипербола. Даже если эти преступления, скорее всего, являются политическими, то в основе их лежат экономические и даже криминальные преступления.
    Просто до сих пор не существует такой силы в украинском государстве, которая могла бы эти преступления расследовать и доказать – давление олигархического влияния на государство вообще и правовые органы в частности все еще очень сильно. Даже Европа подвержена в этом плане коррупции и влиянию России, защищающей олигархию. Лишь США, и то весьма ограниченно, могут как-то противостоять украинским олигархам (примеры Лазоренко и Фирташа наиболее показательны).
    Именно поэтому из-за невозможности публичного расследования олигархических преступлений силами украинского государства и силами большинства европейских государств, украинское общество использует чисто гражданскую стратегию – лишить олигархов социальной, политической и экономической легитимности, низвести их моральный статус до нижайшего уровня, долговременно и последовательно добиваться их уничтожения как господствующей политической и экономической группы.
    Если олигархов нельзя покарать по закону, нужно подорвать их политический, экономический и социальный статус. То, что происходит сегодня с олигархами – не наказание их обществом в моральном плане, а унитежение их как социального явления.
    В этом смысле вот что происходит в Украине – деолигархизация. И никакая партия и никакие манипуляции обществом олигархам больше не помогут. Олигархи для Украины в ее нынешнем состоянии – чистое абсолютное и не имеющее никаких перспектив зло. Если даже государство или какие-либо его части попробуют с олигархами договориться, то украинское общество этому неизбежно воспротивиться.
    Преставления о преступлениях украинских олигархов
    18 Jun
    ЧТО НЕ ТАК В СТРАНЕ ДЛЯ ОЛИГАРХОВ? 07 серпня 2015 Сергей Дацюк Источник
    Украинское общество исходит из следующих преставлений о преступлениях украинских олигархов.
    1. Собственность и состояние олигархов получены нелегально и нелегитимно – путем рекета (вымогательства в обмен на "крышевание"), рейдерства (незаконного поглощения более слабых бизнесов), дерибана (незаконного преобразования государственной или мунципальной собственности в частную) и коррупционного монополизма (использование коррупции для создания и сохранения монополий).
    2. Олигархи фактически уничтожили украинское государство, создав основу для системной коррупции, так что не олигархи работали на государство (как отчасти это происходит в России), а государство стало работать на олигархов. Никакие патриотические действия отдельных олигархов по защите распадающегося государства здесь не могут быть оправданием, потому что олигархи и довели страну до этой войны – своей жадностью, своим скудомыслием, своим моральным цинизмом.
    3. Олигархи наняли многих журналистов и экспертов, чтобы доказать свою нужность и эффективность. В этом смысле олигархическая коррупция коснулась не только государства, но и подданнической части украинского общества, то есть той части украинского общества, которая обменивает свое гражданство на личную выгоду (как говорил один известный эксперт – мы отказались от благородства в обмен на деньги).
    4. Олигархи не произвели практически никаких важных структурных инноваций в экономике страны, их доминирующей мотивацией остается мародерское обогащение – зарабатывание денег, избегая достаточных вложений в инфраструктуру, в инновации, в социальную сферу, в культуру, в науку.
    5. Олигархи прямо и непосредственно повинны во фрагментации страны и развязывании войны. Олигархи с собственностью в Крыму предпочли сохранить свои активы, а не проявить патриотизм. Олигархи с активами в Восточной Украине прямо и непосредственно помогали сепаратистам и террористам.
    6. Вся так называемая спонсорская и меценатская деятельность олигархов является несистемной, ориентированной на пиар, очень часто, международный. Олигархические спонсорство и меценатство не являются по своей сути благотворительными.
    7. Собственность и состояния украинских олигархов нелегитимны за рубежом. А поскольку украинские олигархи очень часто представляют Украину вовне, то они постоянно и систематически уничтожают реноме страны.
    Сегодня, во время антиолигархической революции и российско-украинской войны, самым большим преступлением олигархов является отказ публично признать свою вину, раскаяться и самостоятельно в добровольном порядке приступить к деолигархизации.
    Процесс деолигархизации
    18 Jun
    ЧТО НЕ ТАК В СТРАНЕ ДЛЯ ОЛИГАРХОВ? 07 серпня 2015 Сергей Дацюк Источник
    Процесс деолигархизации это взаимосвязь нескольких длительных и сложных процессов:
    1. разукрупнение каждого олигархического бизнеса до такого уровня, при котором он не будет сопоставим с государственным бюджетом (состояние олигарха не должно превышать некоторой квоты, пусть экономисты скажут какой – 1% или 0,1% от годового госбюджета);
    2. легализация всех крупных олигархических активов внутри Украины путем открытого расследования и публичного доказательства, что их происхождение не является преступным;
    3. конец офф-шорам и всяческим способам прятанья и сокрытия олигархических доходов;
    4. запрет на политическую деятельность олигархов в любых формах и любыми обходными путями на государственном и муниципальном уровнях до момента разукрупнения их состояний;
    5. только затем легитимация разукрупненных состояний уже бывших олигархов в обществе.
    Попытка продолжать коррумпировать государство и манипулировать украинским обществом здесь не поможет. Реноме олигархов внутри украинского общества полностью негативное, респект потерян, перспектив продержаться путем обмана общественного мнения никаких.
    Олигархи, которые добровольно не пройдут процесс деолигархизации, будут принудительно люстрированы в политико-экономическом порядке.
    Ребята олигархи, ищите другие мотивации жизни и деятельности, время мародерского обогащения прошло – против этого Украина и Бог. И украинское общество в этом поможет Украине и Богу.
  25. КОНСТИТУАНТА 25 вересня 2015
    25 Sep
    находится здесь
  26. УКРАЇНА І МАЙБУТНЄ
    2 Oct
    УКРАЇНА І МАЙБУТНЄ
    02 жовтня 2015, 08:06
    Нариси для парламентської комісії з питань майбутнього
    Україна ніколи не стикалась з майбутнім з власної волі. Майбутнє приходило в Україну завжди з чужої волі, яка натикалася на місцевий спротив. І з цієї конкуренції ініціативної чужої та реакційної своєї воль поставало сьогодення у вигляді несподіваного теперішнього, яке ніколи не фігурувало в заздалегідь розроблюваних власних програмах, проектах чи планах як послідовне, омріяне, свідомо досягнене. Україна завжди жила і досі живе всередині чужих схем і мрій.
    Майбутнє це те, що змінює сьогодення колективною волею подолання наявних трендів. Отже майбутнє це динамічний процес реалізації складних уявлень про більш складніше прийдешнє, ніж очевидно наявне, який змінює наші уявлення в процесі переживання футурошоку (Тофлер).
    Переживання футурошоку, тобто радикальних змін, до яких більшість суспільства не встигає пристосовуватися, є принциповим для настання майбутнього. Якщо суспільство не переживає футурошоку, воно вічно живе у продовжуваному (продовжуваному) теперішньому.
    Майбутнє має чітку інституалізацію – стратегії, програми, проекти, плани. Інститут це щось інше, ніж документ з такою назвою. Інститут це соціальна структура з окремо нормованою діяльністю, яка безпосередньо займається не стільки розробкою, скільки здійсненням і постійним уточненням структурованих уявлень про майбутнє.
    Майбутнє має завжди нову мову, новий дискурс, нові поняття і навіть повсякчас нові категорії. В цьому сенсі людей майбутнього дуже легко впізнати – по новому дискурсу, де є нові поняття. Людей теперішнього теж дуже легко впізнати – вони є носієм бла-бла-дискурсу, тобто впізнаваного дискурсу, розуміти який можна навіть не дуже напружуючи сприйняття.
    Футуродискурс формується з проблематизуючого наративу. Проблематизуючий наратив перетворюється в футуродискурс за рахунок синтезу нових категорій, понять, уявлень, розумових установок та мотиваційних настанов. Наратив конструктивно концентрується в футуродискурс. Однак нові наративи завжди служать джерелом розвитку футуродискурса доти, поки наратив не змінюється принципово.
    Сьогодні ми живемо в світі, де наративи за останні 20 років змінилися принципово. Інакше кажучи, молодий чоловік років 20-ти не зміг би нічого пояснити про своє повсякденне життя людині середини 90-х років ХХ сторіччя. Такої ситуації ніколи раніше в історії не було.
    За новим дискурсом завжди стоять нові мислительні установки та нові мотиваційні настанови, які пов'язані між собою. Нові мислительні установки відстоюються інтелектуалами, старі мислительні установки відстоюються креативним класом, тобто частиною творчих людей, які працюють на захист наявної влади та наявного багатства.
    Майбутнє завжди руйнує владу, яка не вміє швидко змінюватися, і багатство, яке не здатне до інновацій. Отже майбутнє завжди є небезпечним для ригідної еліти, яка постійно вдається до прокрастинації.
    В ідеальному плані конфлікт між майбутнім і теперішнім можна розглядати як конфлікт інтелектуалів та креативного класу. В реальному плані конфлікт між майбутнім і теперішнім можна розглядати як конфлікт між людьми, здатними до швидких змін, і людьми, до цього не здатними. Тобто це не соціальний конфлікт. Це конфлікт іншого типу – конфлікт нерівноважного доступу до футуропрактики, тобто до практики роботи з майбутнім.
    Найбільша нерівність між людьми це нерівність доступу до роботи з майбутнім. Ця нерівність породжує футуроконфлікт – конфлікт між людьми, що розпізнають, проекціюють в дискурсі, та діяльністно впроваджують майбутнє через безпосередні зміни, і людьми, які завжди живуть у теперішньому і постійно пристосовуються до змін, навіть дуже радикальних. Подолати нерівноважний доступ до футуропрактики можна в дискурсивній війні – війні за створюваний наново, свій, загальний для всіх громадян, футуродискурс.
    Чому футуроконфлікт настільки сильно представлений в Україні? Причина цьому – специфіка України, яка знаходиться на розломі, де постійно стикаються різні стратегії майбутнього сильних країн обабіч цього розлому. Саме кожного разу явно виражені і дуже ресурсно забезпечені стратегії сусідів України не дозволяють їй мати власне майбутнє, яке було б незалежним від майбутнього якогось з сусідів.
    Чи може Україна як країна фронтиру в принципі здійснювати власне майбутнє, постійно в історії опиняючись між архаїзацією одних країн і футурологізацією інших? Тобто мова йде про ті часи історії, коли геополітичний розлом стає хронополітичнм розривом. Ось вже більше тисячі років фронтирність України не дозволяє їй реалізовувати власні стратегії майбутнього, особливо в періоди хронополітичних розривів.
    Саме зараз Україна переживає хронополітичний розрив – принципово різне майбутнє формується в Росії, в Європі, в мусульманських країнах (зокрема в більш світській Туреччині). Цей хронополітичний розрив серйозно посилюють країни Близького Сходу та Китай.
    Отже фронтирний розлом це не тільки геополітичне явище, але і час від часу хронополітичне явище. Якщо геополітика змінюється рідко і дуже повільно, то хронополітика змінюється набагато частіше і швидше.
    Фронтирний розлом, в якому знаходиться Україна, є настільки сильним, що змушує в своїй історії її постійно витрачати колосальні ресурси на подолання час від часу хронополітичного розриву, створюваного цивілізаційними потенціалами країн обабіч фронтиру.
    Історія України дала декілька відповідей на питання щодо можливості власного майбутнього.
    Щоб здолати хронополітичний розрив кожного разу в історичних конфліктах через нерівномірність розвитку країн обабіч розлому, Україні необхідно бути готовою до різних форм власної геополітичної інтеграції, дезінтеграції і реінтеграції.
    Отже територіальна цілісність України є відносною, держава як така має бути доволі динамічною, а єдиним стійким утворенням має бути мережа громад, яка об'єднується навколо Києва як міста, що обирає власне майбутнє. Київ саме як місто, а не як столиця, є системотворчим щодо майбутнього України як такої.
    Щоб здолати хронополітичний розрив, потрібно об'єднуватися з країнами, що знаходяться в такому ж розломі. Крім України, фронтирними країнами є також Білорусь, Польща, Литва. Тільки разом ці країни здатні долати хронополітичні розриви, що виникають час від часу в історії. Зараз Балто-Чорноморський Союз це саме такий, вже випробуваний в історії, спосіб подолання хронополітичного розриву.
    Щоб здолати хронополітичний розрив, Україна не може ані архаїзуватися разом з Росією, ані займатися прокрастинацією разом з Європою. Україна повинна мати власну стратегію фронтирного майбутнього, яку вона має розробляти разом з Польщею, Білоруссю і Литвою.
    Фронтирне майбутнє – це особливе уявлення про майбутнє, яке можливе лише на фротирному розломі, причому тоді, коли виникає хророполітичний розрив країн обабіч цього розлому. Фронтирне майбутнє це майбутнє, що створює особливі інновації – здатні до мережевої трансляції еталони, зразки та норми, які можуть розповсюджуватися не через інститути, а через мережеву комунікацію структур четвертого сектору.
    Щоб здолати хронополітичний розрив, Україна має бути успішною не стільки як держава, скільки як суспільство. Українська держава впродовж всього історичного періоду хронополітичного розриву постійно буде заручником хронополітичного конфлікту Європи та Росії. Українська держава постійно змушена буде шукати політичний компроміс між ними. Тому лише українське суспільство здатне працювати в Україні з майбутнім. А якщо тиск громади на бізнес буде успішним, то таким носієм хронополітичної української стратегії може стати і український бізнес.
    Щоб здолати хронополітичний розрив, потрібно формувати дискурс майбутнього. Цей дискурс має принципово відрізнятися від офіційного дискурсу влади, від офіційного дискурсу українських корпорацій, від дискурсу телебачення. В цьому сенсі телебачення як дискурсивний простір для майбутнього мертве. Влада, не тільки українська, а і взагалі державна влада як така, вже принципово неспроможна формувати футуродискурс. У телебачення не лишилося в цьому плані взагалі жодних шансів. Лише мережеві комунікації здатні до формування футуродискурсу. При поєднанні телебачення та мережевих комунікацій може виникати футуродискурс, але винятково вже за правилами мережі, а не телебачення.
    Футуродирскурс виникає всередині клубних середовищ, які водночас підтримуються соціальними мережами. Футуродискурс ніяк не сполучається з бла-бла-дискурсом. Власний аналіз комунікації на форумі в Криниці-Здруй (Польща – 2014-го та 2015-го років) показує, що представники бла-бла-дискурсу взагалі неспроможні виокремлювати, розуміти, рефлексувати, впроваджувати та просувати футуродискурс. Саме тому, комунікаційні формати (формати статусної комунікації), що спрямовані на бла-бла-дискурс, неспроможні якось сприяти футуродискурсу.
    Футуродискурс є не просто контрсистемним, він є позасистемним. Відтак прямий конфлікт між футуродискурсом та бла-бла-дискурсом неможливий. Футуродискурс за рахунок поширення власних мереж комунікації з власною дискурсивною практикою просто поступово витісняє бла-бла-дискурс зі своєї практики.
    Футуродискурс ще не є практикою майбутнього. Але футуродискурс вперше створює можливість для народження футуропрактики.
    Зрештою майбутнє є реалізована з футуродискурсу і постійно корегована в ньому футуропрактика, яка породжує футурошок. Ніщо інше майбутнім не є.
    Головна контраверсійна теза: концентрована до еліти, до безпосередньої суб'єктності футуропрактика – не для України. Будь-яку публічну послідовну системну футуропрактику навколофронтирні суб'єкти постійно будуть вичисляти і блокувати.
    Щоб досягнути позиції, з якої можливо самостійно створювати власне майбутнє, потрібен один з цивілізаційних визначальних ресурсів – сильна мотивація віри, технологічні і наукові досягнення або принаймні ядерна зброя. Є країни, які мають це все (наприклад, США), є країни які мають технологічні і наукові досягнення (з втраченими в споживацтві мотиваціями і без ядерної зброї, наприклад Японія), а є країни які мають з цього всього лише ядерну зброю (наприклад, Росія). Але без всього цього власне майбутнє мати неможливо.
    Україна втратила сильну мотивацію віри, бо не захотіла воювати (а це діагноз відсутності віри). Україна не має ні проривної науки, ні організуючої соціальну реальність високої технології. Україна відмовилася від ядерної зброї. Для України зараз є лише єдина можливість – за рахунок радикально нових соціальних технологій зробити цивілізаційний прорив.
    Українська еліта могла би сподобитись на радикальні соціальні інновації. Але надзвичайно примітивні мотивації до влади, грошей і визнання, не дозволять їй здійснити такі соціальні інновації. Тільки трагіфарс з редакції нинішньої Конституції чого вартий. Тому лишається сподівання лише на громадянське суспільство, яке триматиме пістолет біля виска власної еліти і змушуватиме її раз за разом до цивілізаційних дій, які створюватимуть можливість власного майбутнього.
    Всі наші сподівання можуть бути пов'язані лише з розосередженою футуропрактикою, по відношенню до якої системна (офіційна) футуропрактика може бути лише декорацією. Але це має бути хороша декорація. Настільки хороша, щоб елементи цієї системної футуропрактики могли бути інтегровані в стратегію розосередженої футуропрактики.
    Тільки всередині розосередженої футуропрактики можливо виникнення в Україні власного майбутнього.
  27. МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ НОВИХ МІСЦЕВИХ ВЛАД 10 листопада 2015
    10 Nov
    МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ НОВИХ МІСЦЕВИХ ВЛАД Источник
    10 листопада 2015
    Що робитимуть депутати місцевих рад?
    10 Nov
    Нові місцеві влади, суттєво оновлені вперше після революції, можуть здобути нові можливості, якщо матимуть амбіції скористатися ними.
    Василь Гацько у своєму блозі ставить питання радикально – "Що робитиме ціла Армія депутатів місцевих рад? Ви обирали. Є відповідь?"
    Його контраргументи походять з недосконалості виборної системи влад місцевого рівня.
    По-перше, відсутність чітких вимог до партійних програм, де обов'язково була би прописана політика місцевого рівня, яка би водночас ставила проблеми центрального рівня саме на місцевому рівні.
    По-друге, виборче законодавство не передбачає необхідність формування більшості в місцевих радах та закріплення її у вигляді коаліційної угоди.
    Можна додати ще й третє – виборче законодавство дуже мало регламентує створення виконавчих органів місцевої влади місцевими радами і контроль за ними, як це відбувається на центральному рівні.
    Тобто з формальної точки зору повноваження місцевої влади дуже розмиті формально і дуже невизначені змістовно.
    Водночас, як завжди в таких ситуаціях, на місцевому рівні все можливо, якщо тільки мати амбіції щось робити.
    Самі лишень формальні умови важливі, але не так критично, як це вважає згаданий автор блогу.
    Завдання місцевих влад:
    1. Стати повноправним суб'єктом загальнодержавної політики
      10 Nov
      Перше, найбільш важливе завдання місцевих влад повсюдно в Україні, – стати повноправним суб'єктом загальнодержавної політики. Це означає сформулювати вимоги до Конституції України в сфері децентралізації та досягнути визнання цих вимог центральною владою у вигляді такої редакції Конституції, яка описує справжню децентралізацію.
      Минула місцева влада повністю діяла під тиском Президента або взагалі мало цікавилася своїми повноваженнями у новій редакції Конституції.
      І це дуже дивно. Адже перше, чим має поцікавитися будь-який орган влади, – це своїми повноваженнями. Тим більше, коли на тлі розмов про розширення цих повноважень такого розширення не відбувається, а натомість створюються нові органи центрального контролю і обмеження місцевих влад.
      Більше того, саме місцеві органи влади тепер мають повне право вимагати процесу Конституанти, тобто перезаснування держави Україна на основі публічного загальногромадянського процесу, який би творив нову Конституцію як загальносуспільну угоду, а не як змову еліт чи олігархічний консенсус.
    2. Публічний аудит місцевих бюджетів
      10 Nov
      Друге завдання – публічний аудит місцевих бюджетів не тільки з точки зору зловживань, а, перш за все, на предмет можливості виконання тих повноважень, які безпосередньо віднесені до місцевого рівня. Такий публічний аудит дозволить уникнути конфлікту з центром надалі або ж зафіксувати цей конфлікт і використати його для пришвидшення організації Конституанти.
    3. Формування власних фінансових можливостей регіону
      10 Nov
      Третє завдання – незалежно від ручного управління бюджетними ресурсами місцевої громади з центрального рівня знаходити спосіб формування власних фінансових можливостей регіону (міст, селищ і сел).
      Це можна робити різним чином, зокрема через формування публічних фондів цільового призначення, через які здійснювати фінансування публічних програм та навіть нормативних статей бюджетних видатків.
    4. Повернення бізнесу в місця його базування
      10 Nov
      Четверте завдання, яке іноді дуже заперечується деякими економічними експертами – повернення грошей бізнесу в місця його базування. Сьогодні багато крупних бізнесменів перевели реєстрацію своїх бізнесів до Києва, де й сплачують податки. Для місцевих бюджетів це втрати. Україні потрібні не стільки іноземні інвестиції в регіони, скільки, перш за все, інвестиції власного бізнесу в регіони.
      Принцип має бути простий – де є власність, там платяться податки. Бо там, де є власність, використовуються природні ресурси (земля, водойми, повітря і т.д.) і штучні ресурси (інфраструктури, кадрові ресурси, техноструктури, облаштовані за публічні кошти простори і т.д.)
    5. Аудит земельних ресурсів
      10 Nov
      П'яте завдання – аудит земельних ресурсів включно з колишніми фактами незаконного його розподілу. Особливо це стосується крупних міст (Києва та обласних центрів) та прилеглих до них земельних територій обласного підпорядкування.
      Вся земля, незаконно розподілена приватним власникам минулими рішеннями місцевих влад, має бути встановлена в окремому розділі земельного кадастру. Щодо такої незаконно отриманої землі має бути випрацювана особлива політика – амністія в обмін на ефективне використання. Там, де земля використовується неефективно, вона має публічно змінити власника, тобто повернута у публічну власність місцевої громади.
    6. Аудит місцевої (муніципальної) публічної власності
      10 Nov
      Шосте завдання – аудит місцевої (муніципальної) публічної власності, особливо тієї, яка була приватизована незаконно або яка використовується неефективно з точки зору місцевої громади.
      Це непросте завдання, бо воно наражатиметься на судові позови з боку нових корпоративних власників. Але цих судових позовів не потрібно боятися, бо з точки зору місцевої громади її колишні муніципальні ресурси мають слугувати її інтересам, а не збагаченню окремих корпорацій.
      Якщо публічний інтерес місцевої громади щодо колишніх публічних ресурсів новим власником не може бути забезпечений, то місцева громада може відмінити своє рішення в минулому і повернути таку власність до місцевої громади.
    7. Участь місцевої громади у виконанні завдань центрального рівня
      10 Nov
      Сьоме завдання – участь місцевої громади у виконанні завдань центрального рівня, тобто все те, що обіцяли кандидати на виборах. В цьому сенсі, критично ставлячись до критики Гацько, можна сказати – місцева громада може зробити все: і "контрактну армію", і "високі заробітні плати та пенсії", і "справедливі тарифи". Просто місцеві громади не звикли брати на себе всі ці зобов'язання, оскільки центральна влада завжди їх на себе перебирала.
      Але принцип субсидіарності, який в новій редакції Конституції згадується менше, ніж децентралізація, означає наступне – виконання публічної роботи якомога подалі від центру, де вона може бути виконана.
      Якщо ми, українська громада, з місцевого рівня волонтерства змогли захищати країну, то вже зарплати та пенсії, тарифи чи контрактну армію з місцевого рівня ми точно зможемо робити. Принаймні місцева громада може зробити тут не менше, ніж центр.
    Адже субсидіарність це і є принцип згідно з якими проблеми і завдання повинні вирішуватися на найнижчому, малому або віддаленому від центру рівні, на якому їх вирішення можливе і ефективне: відношення між центральною та місцевою владами повинні бути "субсидіарними" (допоміжними), а не "субординативними" (підрядними).
    І чесно кажучи, немає особливого значення, що там було написано в програмах партій чи кандидатів на посади в місцевих владах. Робити потрібно саме це.
    Відтак держава це здебільшого і є мережа громад, а не центральна влада.
    10 Nov
    Обсуждение
    • не затем идут в местные советы
      10 Nov
      Orest Asgard _
      В местные советы идут воровать! Правоохранительные органы сажать никого не будут, воры предложат им долю.
      Чтобы это изменить, нужно срочно изменить законодательство.
      10 Nov
      Выборы проводить каждые два года по комбинированной системе голосование:электронное голосование и собственноручно, кто не может пользоваться компьютером.
      1. сразу повысится явка.
      2. начнут изучать кандидатов.
      3. проворовавшиеся партии и кандидаты, попадут в "черный список".
      Оценку выполнения местных бюджетов должна делать ревизия КРУ,вердикт должны ставить суды и правоохранительные органы.
      10 Nov
      Олександр Тертичний Це відповідає дійсності в більшості випадків
    • Теперешним избранникам это не нужно
      10 Nov
      Сергей Пушкарев Теперешние избранники не понимают своего предназначения, да, и они относятся к классическим политическим проектам, у которых собственники - финансово-промышленные группы, которым развитие местных обществ совершенно не нужно.
    • Що можна зробити, залежить від складу місцевих рад
      10 Nov
      Олександр Тертичний Треба знати реальний склад місцевих рад, аби не пропонувати їм правильні, але несвоєчасні функції.
    • потрібен громадський контроль
      10 Nov
      Олександр Тертичний Перш ніж надавати таким депутатам великі повноваження, треба подбати про реальний громадянський контроль (повна прозорість поточної роботи) і про Поточний зворотний зв'язок: реальну можливість негайного відкликання негідника.
      10 Nov
      Правовий Інструмент в наявності: Персональний мандат. Хто і коли його запровадить?
    • суперечливість Законодавства щодо небюджетних фондів
      10 Nov
      Артем Дугин Законодавство дуже суперечливе щодо небюджетних фондів, нажаль.
      10 Nov
      Сергей Дацюк У нас зконодавство, якщо розбиратися, повсюдно суперечливе. Але якщо бажати, то можна знайти спосіб робити все що завгодно, не порушуючи закон
      10 Nov
      Артем Дугин В Бюджетному кодексі заборонені позабюджетні фонди. І тут питання більше до всього бюджетного процесу: деякі кошти збираються 12 разів на рік, а витрачаються один раз на рік.
      З точки зору ефективності обігу бюджетних коштів - це дуже дивно. Місцеві еліти живуть ще й з того, що гроші, контрольованих ними державних фондів складають на банківські депозити (Бюджетний кодекс дозволяє).
      10 Nov
      Що можна робити:
      • створювати доброчинні фонди
        10 Nov
        Сергей Дацюк Закон не забороняє створювати доброчинні фонди і через них вести фінансування всіх громадських проектів
        10 Nov
        • громадських проектів недостатньо, треба "домопогти" олігархам модернізувати їх бізнеси
          10 Nov
          Артем Дугин Громадськими проектами не єдиними. Місцеві громади потребують широкої модернізації: промислової, освітньої, інфраструктурної.
          10 Nov
          Візьмемо Полтавщину. Хоча б один сектор економіки. Регіон має поклади залізної руди, яку Жеваго видобував, частково переробляв сам, частково постачав на Донбас на підприємства Ахмєтова. В цілому, вони не так погано заробляли. Але в загальносвітовому масштабі, вони заробляють на найнижчих промислових укладах. Сталелітейний бізнес "старий": технологіям що використовуються ними - понад 100 років, вони вщент амортизовані. На кожному кілограмі металу вони мають максимум по 2 долари доданої вартості. В той же час, в розвинутих країнах, та тих що розвиваються, на кожному кілограмі металу мають по 10-12 доларів доданої вартості. Бо "наші" виробляють металопрокат, а "їхні" - айфони, автомобілі, робототехніку, тощо.
          Звідси висновок: треба "домопогти" олігархам модернізувати їх бізнеси. В цьому процесі, вони ЗМУШЕНІ будуть створити або модернізувати місцеві середні та вищі навчальні заклади, інфраструктуру, та інше. Треба призвичаювати олігархів заробляти на інноваціях, а не на природніх монополіях. А місцеві влади мусять всіляко їм у цьому процесі допомогти.
          10 Nov
          Лема Валерий Нащо громаді лігархи? для розробки власних копалин громаді потрібні гроші, а гроші в банках, у західних банках, які сплять і бачать, коли їм дадуть бізнес-план, який вони профінансують під три проценти, до чого тут приватні підприємці, якщо все належить громаді?
          10 Nov
          Артем Дугин Вважаєте, що можна "знищити" олігархів? Просто, як клас.
          10 Nov
          Лема Валерий В умовах децентралізації вони мусять вмерти по законам конкурентної бортьби, громада - більш ефективний власник.
          10 Nov
          Артем Дугин Громади ще не стали більш ефективними власниками, але порівняйте ефективність комунальних підприємств та підприємств олігархів. Хто заважав громаді бути більш ефективним власником? Тільки менталітет громадян.
          10 Nov
          Лема Валерий 1. Хто заважав громаді бути більш ефективним власником?- відсутність реєстрації громади як власника, на сьогодні жодна Рада нічим не володіє;
          10 Nov
          Артем Дугин Ну перезаснували ви тергромади. Далі що?
          Знову вибирати представників в ради хай вже новітніх тергромад. Невже туди на напхнути своїх представників олігархам та партійним проектам?
          10 Nov
          Лема Валерий народ через громаду володіє ресурсами, людськими також, і мова йде про реєстрацію власника, хіба людство в системі суспільних стосунків не має права, хоча б голосу, для початку?
          10 Nov
          Артем Дугин Хіба для того, щоб змінити людей, достатньо "перезаснувати громади"?
          Нам в цій країні людей "перезаснувати" треба. У цих людей і зараз прав забагато, я б суттєво зменьшив: щоб не голосували за гречки-аптечки.
          Навіщо громади перезасновувати? Бо можна тоді буде "з ренти" суспільного майна жити. ВСІМ? Повернутися до СРСР, бодай у мріях.
          Чи є сенс комунізувати суспільне майно, але не зробити цих людей краще? Ось в чому проблема.
          У шарікових треба повідбирати права. Спочатку обов'язки, потім права.
          2. Тільки менталітет громадян,- не менталітет громадян, а жлобство підприємців, роздержавлене мало бути передане громадам, а негідники, перш за все - комсомольці,- його вкрали;
          3. Наприклад: громади та місцевого олігарху,- так-так, вовка і стада баранів;
          4, і потім, мах. автоматизоване виробництво вимагає натискати на клавіші, а не розв"язувати рівняння, воно тупить людей, а не загострює, але нам це не страшно, у нас всі генії, тільки без грошей, саме гроші і мають заробити муніціпальні пдприємства.
          10 Nov
          Артем Дугин архаїзація виробництва - не вихід. Саме однакова примітивна праця дебілізує людину. Людина в ланцюзі конвеєру через декілька років починає хворіти на психічні розлади. Праця має бути максимально творчою. А все що можуть робити роботи - мають робити роботи, особливо в масовому, та серійному виробництві. І тому, краще в технічній освіті виховувати якісних спеціалістів з роботехніки.
          Світовий досвід свідчить, що коли країна стоїть навколішки перед світом, моментально з'являються інші олігархи замість "старих". При чому не просто місцеві, а інтерконтинентальні корпорації-стервятники, що взагалі не мають жодних сантиментів до територій та автохтонів. Їм байдуже, кого роздягати: негрів Африки, латиноамериканців, чи новітніх європейців.
      • створювати промислові муніціпальні підприємства
        10 Nov
        Лема Валерий закон не забороняє створювати промислові муніціпальні підприємства, щоби на місцях заробляти, а не чекати милості від бюджету, який на місцева влада зобов"язана зібрати.
        10 Nov
        Артем Дугин Інноваційні промислові підприємства - не можливо створити "просто так". Такі підприємства - частка в ланцюзі: спеціальна (спеціалізована навіть) освіта - наука - промисловість. Змінювати треба цілий ланцюг, що диктує відповідний рівень суб'єкта, або взаємодію декількох. Наприклад: громади та місцевого олігарху.
      • про власність треба обережно
        10 Nov
        Volodymyr Tkachuk На тему власності треба бути особливо обережним.
        У вересні 2012 під патронатом Юхновського та Мариновича львівська група Народний Суверенітет на круглому столі ініціативи 1 грудня Львові задекларувала необхідність реформування 6-и інститутів, тергромади, судова та виборча системи, правоохоронні органи ін-ти власності та праці. Три роки після цього маємо тотальні суперечки по всій країні стосовно 5-и ін-тів, а відносно власності всі як води в рот набрали. Думаю, що це не соупадениє.
  28. Революція громад в Україні стала можливою 17.11.2015
    17 Nov
    Революція громад в Україні стала можливою Источник
    17.11.2015
    В Україні нарешті з'явився інструмент, який дозволить здійснити революцію громад. Суть цієї революції громад полягає у тому, щоб громади перебрали від центральної та муніципальних влад на себе ініціативу змістовної активності щодо розвитку країни.
    Те, що з позиції політики називається децентралізація, з позиції громад називається становленням суб'єктності та самодостатності громад.
    Семінар в Одесі
    17 Nov
    14-го листопада 2015-го року в Одесі відбувся семінар Ради Громадської Безпеки (РГБ) на чолі з Марком Гордієнком, де стартував процес громадської самоорганізації на платформі «Гуртом.мобі», який має назву «CIVIL SOCIETY APP» (Інструменти Громадянського суспільства).
    Розробники інструменту - два представники одеської громади, Перцюх Андрій та Георгієнко Вадим, – детально розповіли про свою роботу та закликали громади України та світу скористатися їх результатами (проект реалізовано українською, російською та англійською мовами).
    Одесити в особі Ради Громадської Безпеки на цьому семінарі вирішили приступи до експериментального тестування електронного публічного управління чи електронного громадського самоврядування (назва ще не випрацювана). Але цей інструмент також відкритий для експериментального тестування по всій Україні, за бажання місцевих громад в Росії та навіть за межами цих країн.
    Новий інструмент прийняття рішень
    17 Nov
    Цей інструмент не потрібно плутати з так званою електронною демократією, де Інтернет-інструменти обслуговують центральну та муніципальні влади. «CIVIL SOCIETY APP» це електронне громадське самоврядування, яке ставить мету унезалежнитися від представницьких влад та корпорацій.
    На цьому семінарі я спробував окреслити основну ідеологію громадського руху в світі в контексті становлення громадянства як громадської активності, яка не залежить від держав та корпорацій. По всьому світу громади поступово стають самодостатніми - самофінансованими, самоорганізованими та самозахищеними.
    Анонс платформи означує своє основне спрямування та головні функції - «це потужний інструмент для прийняття та реалізації рішень громадянським суспільством. З його допомогою можна кооперуватися з іншими людьми і вирішувати різні проблеми, покращувати свій життєвий простір, впроваджувати найбільш актуальні, прогресивні і затребувані в співтоваристві ідеї, а також глобальні ініціативи. Для виконання цих завдань Civil Society app охоплює основні ключові функції: надходження, накопичення та управління ресурсами, прийняття колективних рішень за різними алгоритмами, трансформація ресурсів у кінцеві продукти і соціальний вплив, підтримка інформаційного середовища.»
    Головна відмінність цього інструменту від Фейсбук - він дозволяє не дискутувати чи коментувати висловлювання, а діяти. Цей інструмент дає можливість генерувати ініціативи, створювати групи їх просування та практичного здійснення, фінансувати ці ініціативи, оцінювати їх результати.
    Головний пафос цього інструменту полягає у таких підходах:
    1. створення середовища довіри всередині того чи іншого громадського проекту;
    2. забезпечення можливості для обрахування вільного часу, який той чи інший громадянин, та чи інша громада може інвестувати в публічні ініціативи;
    3. емансипація процесів активності громад від державної та муніципальних влад.
    Давайте подивимось на короткий огляд можливостей.
    Модуль 1 «Прийняття рішень»
    17 Nov
    1. Громадські пропозиції (ГП). Завдяки цій опції Ви можете ініціювати колегіальне рішення важливого, на Ваш погляд питання. У додатку реалізовані три варіанти для різних ситуацій:
    а) зробити пропозицію в рамках конкретної сфери (медицина, освіта і т.д.). Для винесення питання на загальне голосування він повинен набрати мінімально необхідну кількість голосів. За підсумками голосування є два варіанти подальшої реалізації: 1) за участю відповідних служб та інституцій, які ви утримуєте на свої податки; 2) за участю зацікавлених у реалізації прийнятого рішення жителів.
    б) рейтингування претендента на конкретній виборчій дільниці за спрощеною процедурою праймеріз. Може бути корисним для визначення переваг виборців, подальшої консолідації зусиль і підвищення шансів на виборах;
    в) майдан (віче) дозволяє оперативно організувати голосування при масовому зборі людей в конкретному місці по заданому радіусу при активованих GPS на мобільних телефонах присутніх. Може бути корисним для визначення реального рівня підтримки присутніми тих чи інших вимог, прийнятті рішень, зниження ризику маніпулювання фактом масових зборів окремими групами.
    2. Питання органів місцевого самоврядування (ОМС). Реалізований доступ до голосувань ОМС за адресою користувача; є можливість проводити голосування за кількома видами (міська рада, виконком, міський голова, депутатські комісії, робочі групи тощо). Можливість безпосереднього голосування (пряма демократія) і делегування голосу за бажанням користувача.
    3. Рішення з іншими Співвласниками. Спеціальна опція для голосувань, де учасникам необхідно приймати рішення щодо спільної власності або коштів.
    4. Питання об'єднань і партій. Прийняття рішень об'єднаннями громадян (партії, організації, колективи підприємств, неформальні групи мають членство). Для цих об'єднань реалізовані дві опції голосувань: а) голосування по окремих сферах з можливістю як прямого, так і делегованого голосування; б) рейтингування претендента на конкретній виборчій дільниці за спрощеною процедурою для праймеріз.
    5. Проведення праймеріз, а також виборів (екзит-полів). Ця опція дозволяє охопити прийняття рішень у діапазоні від громадських праймеріз до екзит-полу.
    Модуль 2 «Соціальне інвестування»
    17 Nov
    1. Персональний Фонд (ПФ). Базовий інструмент для управління своїми пожертвами. Принципова відмінність від «гаманця» платіжних систем або он-лайн банкінгу: як і для будь-якої благодійної допомоги, Ви не можете бути його одержувачем, у тому числі «зняти» з системи кошти собі готівкою і т.п. За допомогою Civil Society app Ви отримаєте унікальні можливості управління і контролю своїми пожертвами, включаючи соціальне інвестування, при цьому слід розуміти, що «вихід» коштів з системи цілевказань може бути тільки на реалізацію якого-небудь некомерційного проекту або запиту про допомогу, але бути одержувачем може тільки суб'єкт зі статусом неприбутковості. Це не виключає подальше використання зібраних коштів для оплати товарів чи послуг суб'єктів усіх форм власності (наприклад, оплата благодійним фондом операції, медикаментів і т.д. Свій ПФ користувач поповнює за допомогою онлайн платежу, і далі може робити цілевказівки для свого пожертвування на конкретні проекти, запити про допомогу, програми або переуступати цілевказування іншим користувачам.
    Якщо Ви звикли переуступати свої пожертви авторитетним для Вас людям, то аналогом «перерахувати кошти на картку привата» волонтера і т.п. є перерахування коштів на його ПФ в системі (переуступати цілевказування іншим користувачам). У цьому випадку Ви не зможете здійснити повернення. Що стосується Ваших цілевказань на проекти, заявки і програми, то на відміну від традиційних пожертвувань, в т.ч. через онлайн банкінг, своє рішення Ви можете змінити в будь-який момент збору коштів і повернути кошти на свій ПФ. Наприклад, одержувач виявився сумнівний, знайшли краще застосування своєму пожертвуванню і т. П. Ця опція дозволила реалізувати нові підходи для соціального інвестування та зваженого голосування.
    2. Програма спільного соціального інвестування. Це базовий інструмент самостійного рішення громадянами важливого для них питання, і є альтернативою до вирішення питання структурами, фінансованими за рахунок податків. Програма може створюватися як за підсумками голосування, так і без голосувань просто за Вашим бажанням. Всі, для кого створена програма важлива чи цікава, можуть внести на неї кошти. І відкликати, якщо щось не сподобалося. У цьому інструменті відключені всі посередники в прийнятті рішень, на що саме витратити Ваші кошти. Рішення приймаєте тільки Ви за допомогою зваженого голосування по надійшли проектних пропозицій.
    Модуль 3 «Соціальне підприємництво»
    17 Nov
    Під соціальним підприємництвом в системі розуміють неприбуткову діяльність, спрямовану на досягнення благодійних, соціальних і громадянських результатів. «Неприбуткова» означає обов'язкове відсутність прибутку, а не зарплат і винагород в рамках некомерційної діяльності. У цій же організаційній категорії знаходяться волонтерські проекти та благодійні запити про допомогу.
    В системі реалізовано три інструменти:
    1. Проект. Користувач може запропонувати свою проектну пропозицію і здійснювати збір коштів на його реалізацію (краудфандінг) серед зацікавлених користувачів.
    2. Проект на тендер (конкурс). Користувач може запропонувати свою проектну пропозицію до конкретної програми і у випадку вибору своєї пропозиції для фінансування співінвесторами програми, реалізувати проект. Проектні пропозиції на будь-яку програму можуть подати користувачі зі статусом не нижче ідентифікованого користувача.
    3. Запит про допомогу. Користувач може опублікувати запит про допомогу для збору благодійних пожертв для конкретних одержувачів допомоги (наприклад на операцію дитині, ветерану і т.п.).
    Модуль 4 «Інформаційне середовище»
    17 Nov
    Модуль має три основні інструменти (блоки відображення інформації):
    1) Інформація системи - основні апдейти та інші новини від розробників;
    2) Топ-новини - марковані новини третього блоку по заданих параметрах.
    3) Новини користувачів на основі їх журналу дій у системі (автогенерація).
    Civil Society app надає користувачам розрахункову одиницю ICAN. Ця розрахункова одиниця доступна для користувачів з найменшим статусом і може вказуватися в полі типу валюти. У Civil Society app у користувачів є можливість отримувати ICAN за різні дії, а потім використовувати їх для вивчення роботи інструментів, освітніх цілей, ігор, а також для реалізації повноцінних волонтерських проектів і програм.
    ................................................................
    Таким чином «CIVIL SOCIETY APP» пропонує нову валюту громадської ініціативи ICAN («Яможу»). Ця валюта дозволяє обчислити кожному громадянину чи громаді кількість вільного часу, яку він може віддати на публічні справи, вимірявши його в одиницях ICAN.
    Також ця валюта дозволяє громаді надати відповідну кількість одиниць ICAN тій громаді чи тому громадянину, який потребує цих послуг. Таким чином ця валюта дозволяє здійснювати обмін вільного часу для публічної діяльності громадянам і громадам між собою. Поки що валюта може діяти всередині України. Але в перспективі ця валюта може дозволити громадам по всьому світу співвідносити свій вільний час для публічних справ, тобто, наприклад, обмінювати українські ICAN на польські, німецькі, литовські чи навіть російські.
    Також сьогодні ще немає чіткого уявлення, які функції повинна мати ця валюта - чи можна буде її накопичувати, чи вона повинна втрачати свою вартість в залежності від часу, як це пробували реалізувати в експериментах «локальних грошей» за підходом Гезеля.
    Тому розробники готові до змін і очікують пропозицій від громадян-користувачів.
    Сьогодні громадяни та громади, зокрема України, можуть використовувати цей інструмент для своєї громадської активності.
    Я разом з одеситами закликаю громадян України спробувати цей інструмент для організації своєї громадської активності!
    Якщо хочете, це і справжня децентралізація в Україні.
    Самодостатність громад не дарується законами, самодостатність громад здобувається власними зусиллями громадян.
    17 Nov
    Обсуждение:
    • перешкода - пасивність населення
      17 Nov
      Оля Ус нічого не буде.У нас пасивне населення.
    • зачем тогда менять Конституцию?
      17 Nov
      Анатолий Андрейко И это согласно ДЕЙСТВУЮЩЕЙ Конституции. Зачем ее меняют?
    • кто финансирует проект?
      17 Nov
      Олен Болегский Очень интересное начинание! Интересно, кто финансирует данный проэкт?
      17 Nov
      Сергей Дацюк Он создан на международный грант
      17 Nov
      Вадим Георгиенко еще точнее - поддержала эта глобальная организация развития Интернет
    • революция отношения к громаде не имеет
      17 Nov
      Лема Валерий Сергей Евгеньевич, как и любой другой общественный деятель наделяет власть сущностью, понимает ее как нечто, почему рассматривает все это в контексте революции, но
      революция - это общественное явление, которое никакого отношения к громаде не имеет,
      1. нынешняя власть и так принадлежит громаде, власть - это ее атрибут, проблема не в завоевании власти, а в ее осмыслении в контексте самопознания, но никак не борьбы, потому как в громаде воевать не с кем
    • власть и так принадлежит громаде
      17 Nov
      Лема Валерий нынешняя власть и так принадлежит громаде, власть - это ее атрибут, проблема не в завоевании власти, а в ее осмыслении в контексте самопознания, но никак не борьбы, потому как в громаде воевать не с кем
  29. ПРОБЛЕМИ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УКРАЇНІ
  30. МОДЕЛІ ПОВОЄННОГО МАЙБУТНЬОГО
    1 Dec
    МОДЕЛІ ПОВОЄННОГО МАЙБУТНЬОГО
    01 грудня 2015, 09:51
    Змінюється структура цивілізації людства
    1 Dec
    Майбутнє – ось що хочеться дізнатися всім останнім часом. Причина цього в процесі радикальних змін у світі, які всі бачать і відчувають, але які мало хто розуміє.
    Локальне чи фрагментарне розуміння змін нічого тут не дасть, тому що ми переживаємо такий час, коли змінюється структура цивілізації людства як такого – розуміння перспективи людства, система мотивацій людської цивілізації, планетарна економіка, міжнародна політика.
    Суть світових змін така, що про ці зміни не здатні розповідати політологи чи політичні експерти, бо ці зміни виходять за рамки їх компетенції. Тобто суть змін у світі неможливо зрозуміти з аналізу внутріполітичних ситуацій основних держав чи навіть з геополітичного аналізу їх взаємин. Геополітика, геоекономіка чи геокультура взагалі не можуть бути концептами аналізу вже нинішньої ситуації, не кажучи про майбутнє.
    Які ж основні моделі майбутнього щодо сьогоднішньої ситуації у світі?
    Перша глобальна або четверта світова війна
    1 Dec
    Світ вступив у світову війну
    1 Dec
    Світ вступив у світову війну. Це Перша глобальна війна, хоча доволі спрощено її можна називати Четвертою світовою гібридною війною.
    Взагалі заперечувати наявність світової війни можливо лише, якщо спиратися на традиційні уявлення про війну. Тобто глобальна війна вже йде, просто потрібно змінити наші уявлення про війну, щоб це зрозуміти.
    Традиційна світова війна це війна шляхом збройного протистояння, яке відбувається на певних локалізованих географічних територіях, яке має фронт чи декілька фронтів зіткнення, яке має чітко виражені воюючі озброєні сторони (армії), що мають державну прив'язку, яка дозволяє чітко ідентифікувати центри прийняття рішень у військовому управлінні. Успіх чи неуспіх війни пов'язаний з просуванням фронту і окупацією територій. При цьому окупована територія вважається більш важливою для обох сторін конфлікту, ніж населенням на окупованій території, яким можна пожертвувати в ім'я володіння територією. Інформаційна та економічна війна в традиційному сенсі підпорядковується збройній війні.
    Особливості нинішньої війни
    1 Dec
    Нинішня війна відбувається в топологічному вимірі, незалежно від географічних локалізацій, перехід до локальних фронтальних зіткнень носить епізодичний характер, який можливо тільки тактично ідентифікувати за воюючими сторонами. При цьому стратегічний характер війни принципово не збігається з тактичними проявами фронтальних зіткнень. Воюючі сторони мають дуже розмиту прив'язку до державних армій. В збройні конфлікти вступають повсякчас з усіх боків також добре озброєнні корпоративні збройні формування та волонтерські непогано озброєнні збройні формування, державну прив'язку яких важко ідентифікувати.
    Це війна за ідентичність, а не за територію, відтак дії щодо окупованої території тим успішніші, чим більшу лояльність до тієї чи іншої сторони мирного населення цієї території можна забезпечити шляхом інформаційної обробки масової свідомості. Такі речі як національність чи державна приналежність програють таким ідентичностним вимірам як релігія, ідеологія чи міф, що впроваджуються у масову свідомість воюючими ЗМІ, яким протистоїть інформація через Інтернет, зокрема соціальні мережі. Тому інформаційна та економічна війни є основними процесами сучасної війни, яким епізоди збройної війни підпорядковані.
    Суть глобальної війни
    1 Dec
    Суть глобальної війни полягає у тому, щоб зруйнувати існуючі держави, нав'язати світу нові суб'єктності як більш впливові, ніж держави – корпорації і самодостатні громади.
    Подібно до того, як Перша світова війна зруйнувала більшість світових імперій, Друга світова війна призвела до появи двополюсного домінування у світі США та СРСР, Третя світова Холодна війна призвела до поразки СРСР і виникнення нового тимчасово однополюсного на чолі США і значно більш складно структурованого світу, Четверта (перша глобальна) війна призведе до зміни політичної, економічної і культурної структури світу в напрямку його уніфікації на рівні політики та економіки.
    Особливості нинішньої війни
    1 Dec
    • економіко-інформаційна
      1 Dec
      За використанням пов'язаних між собою багатьох важливих ресурсів Першу глобальну війну можна називати гібридною. Але це незрозуміла її якість, яка нічого не пояснює. В цьому сенсі її правильніше було б називати економіко-інформаційною війною.
    • багатосуб'єктна
      1 Dec
      За способом ведення військових дій Першу глобальну війну можна називати багатосуб'єктною (держави, корпорації та громадами), а не міждержавною, міжнародною чи світовою.
    • розподілена
      1 Dec
      За способом організації військових зіткнень Першу глобальну війну можна назвати розподіленою, а не фронтальною.
    • топологічна
      1 Dec
      За просторовим змістом Першу глобальну війну можна називати топологічною (топополітичною, топоекономічню та топокультурною) а не геополітичною, геоекономічною чи геокультурною.
    • за ідентичність
      1 Dec
      За цільовими аспектами Перша глобальна війна йде за ідентичність, а не за територію.
    • за світову мережу громад
      1 Dec
      За основним процесом світоглядного вибору це війна за світову мережу громад, тобто за світ без всевладдя держав і водночас проти світового впливу олігархів та транснаціональних корпорацій
      В кінцевому результаті переможцями в цій війні будуть ті корпорації та самодостатні громади, які першими зможуть побудувати свою діяльність, максимально унезалежнену від держав.
      Неприємний для традиціоналістів висновок – в цій війні не може бути якихось інших зрадників, ніж зрадників своїх громад. Можна зраджувати корпорації і держави, але не можна зраджувати свою громаду.
      Ще раз підкреслю – це дуже неприємний висновок для націоналістів, для державників, для прибічників європейського вибору чи наддержавних структур і для інших людей, які стоять на позиції збереження держав як інструментів захисту культурно-мовної ідентичності чи централізованого створення умов комфортного проживання.
    Моделювання майбутнього через новий тип війни
    1 Dec
    Тому основний спосіб моделювання найближчого майбутнього це його моделювання через новий тип війни, але лише в тому разі, коли розуміти всі ці нові аспекти війни.
    Якщо ж цю війну розуміти, як і всі попередні війни, тоді вона матиме неприємні наслідки. Традиційне розуміння війни призведе до того, що вона розумітиметься як стихія або як результат сваволі зовнішніх сил, зокрема російського владного режиму.
    Глобальна війна – Великий Реконструктор світу, де головними конструкторами стають люди, які бачать нове майбутнє задовго до його появи.
    Корпоратизація світової політики
    1 Dec
    Світ стрімко корпоратизується, і цей процес створив нову глобальну силу. Тобто другий після держав потужний суб'єкт, що виник у світі і вимагає своїх політичних прав, які би закріплювали його глобальні домагання, це корпорації.
    Ані корпорації з іноземним капіталом, ані багатонаціональні корпорації, ані транснаціональні корпорації все ще не мають свого незалежного від держав глобального інституту світової координації.
    Якщо ви подивитеся на процес корпоратизації, то побачите, що глобальні економічні структури – такі як СОТ чи МВФ – створені державами, хоча і регулюють діяльність значною мірою корпорацій.
    Всесвітній Економічний Форум (Давос) це неурядова організація, яка проводить щорічні зустрічі керівників бізнесу, політичних, академічних та громадських лідерів для формування порядку денного. Корпорації, хоча і представлені там, серйозного впливу на світову політику поза державами не мають.
    Інакше кажучи, правила для міжнародної корпоративної діяльності все ще визначають держави, не дивлячись на те, що бюджети багатьох транснаціональних корпорацій вже давно є більшими, ніж бюджети багатьох держав, та й вплив таких транснаціональних корпорацій на світову політику значно більший, ніж вплив 80% держав у світі.
    Отже вплив корпорацій на світову економіку є очевидний і надзвичайно сильний. Водночас цей вплив досі є тіньовим. Такий тіньовий і значною мірою корупційний вплив корпорацій на світову політику можливо є в інтересах держав та корпорацій, але він не в інтересах громад світу.
    Лише питання часу – створення корпораціями свого окремого, незалежного від держав, міжнародного політичного об'єднання. Цьому поки що досить успішно опираються держави. Але нинішня глобальна війна покладе цьому край.
    Після нинішньої глобальної війни глобальний центр корпоративної координації обов'язково буде створений – уявний Міжнародний (глобальний) Корпоративний Центр (МКЦ) або ж їх буде декілька, в різних сферах.
    Така міжнародна активність корпорацій обов'язково наткнеться на протидію держав, але така протидія буде слабкою і повсюдно блокуватиметься корупцією.
    Єдиним послідовним суб'єктом контролю за діяльністю держав та корпорацій можуть стати самодостатні і мало залежні від держав громади.
    Світова мережа громад
    1 Dec
    Те, що досить довго на Заході, а тепер в Україні, відбувається і називається децентралізація, насправді значною мірою є неадекватне уявлення. Децентралізація це процес, який бачиться з точки зору державних центральних влад по всьому світу.
    Перейменування цього процесу це не формальна річ, а принципова, змістовна, сутнісна. Бо ж як ви щось назвете, так ви його і будете уявляти.
    Випрацюваної нової назви цього процесу і відповідної моделі в світі ще немає. Можна пропонувати лише приблизні назви – огромадження, усамовряднення і т.д.
    Отже огромадження це процес політичного оформлення самодостатніх громад, які поступово, але все більше і більше переймають на себе функції держави та контролю за корпораціями.
    Для зростання ролі громад діє процес субсидіарності. А відокремлення громад від держави можна зрозуміти через принцип супердіарності.
    В цьому плані виникає принципова різниця між субсидіарнсітю і супердіарністю. Ця різниця була показана в моїх роботах "Ідеї революції" (2011) та "Від фіктивної децентралізації до справжньої" (липень, 2015).
    Принцип субсидіарності це принцип децентралізації, згідно з яким соціальні проблеми мають вирішуватися на найнижчому і віддаленому від центра рівні. Причому центральна влада має грати субсидіарну (допоміжну), а не субординативну (підпорядковуючу) роль. Тобто принцип субсидіарності це принцип децентралізації з позиції центральної влади.
    Водночас тільки зараз виникає розуміння принципово нового змісту процесу супердіарності як огромадження. Саме Революція Гідності, яка досі продовжується, дозволяє побачити модель огромадження.
    Частково в програмній роботі "Декларація громад людства" про це вже йшлося.
    Суть процесу огромадження полягає в тому, що він досі відбувається в рамках держав через субсидіарність. Міжгромадські стосунки глобального рівня, на відміну від міжкорпоративних стосунків глобального рівня, знаходяться в зачатковому стані. Це означає, що громади досі є упослідженими державами та корпораціями і поки що не мають такого впливу в світі, як держави та корпорації.
    Щоб громади стали самоорганізованими, самозабезпеченими та самозахисними, їм потрібне розуміння невідворотності тренду огромадження в майбутньому та нові інструменти, які унезалежнюють їх від держав та корпорацій. Можливо навіть виникнення нової валюти громадської активності.
    Моделі найближчого майбутнього та перспектива ООН, СОТ, МВФ, НАТО
    1 Dec
    Отже модель Глобальної війни, модель корпоратизації світу та модель огромадження світу – це три моделі, які можуть дозволити нам зрозуміти найближче майбутнє.
    Роль ООН в повоєнному світу світі має принципово змінитися. Або ООН змінює свою суть і назву в напрямку входження корпорацій (та можливо громад) на тих же правах, що і держави, або ООН зникає як впливова міжнародна організація. І нова назва колишньої ООН може бути, наприклад, Організація Об'єднаних Держав, Корпорацій та (можливо) Громад.
    Світова Організація Торгівлі в повоєнному світі теж змінить свою структуру та зміст своєї роботи. В СОТ буде введено представництво МКЦ, яке суттєво вплине на його політику в рамках роздержавлення міжнародної торгівлі. Тому роздержавлення=корпоратизація міжнародної торгівлі це ще один важливий тренд післявоєнного світу.
    Скоріш за все МВФ, як валютний орган країни-домінанта США, після Глобальної війни буде ліквідовано. На його місці буде створено емітента світової валюти. Можливо ця світова валюта буде з самого початку корпоратизована та віртуалізована. Прообрази цієї нової валюти – Біткоін, Ican та ін.
    Принципово зміниться і роль НАТО. На тлі корпоратизації армій НАТО змушене буде мати справу з новою реальністю – корпоративними війнами. Ці корпоративні війни стануть нарівні з терористичними війнами новим викликом для держав та громад.
    Власне тут викладені тільки деякі нариси та зародки ідей до моделювання майбутнього. Але саме такий підхід в моделюванні дозволяє побачити новий світ через нові уявлення.
    8 Jan
    Обсуждение:
    • не згоден, що корпорації переможуть
      8 Jan
      Yuriy Krivenko З приводу війни корпорацій з державами згоден, але не згоден, що корпорації переможуть. Переможеними стануть слабкі та недосформовані країни. Розвинені країни, швидше за все, зможуть частково трансформуватися і стати такими собі глобальними громадами.
      8 Jan
      Війна корпорацій з державами точиться вже давно - сотні літ, з того часу, як ті корпорації почали складатися. Зі змінним успіхом. То локально перемагали держави (як то Філіп IV над тамплієрами), то перемагали корпорації (наприклад Ост-Індська); то вони між собою укладали мирні угоди. До того ж корпорації були не лише комерційними. Університети у Європі - теж були і залишаються корпораціями; церковні братства, масони т.ін. Ватикан - це корпорація-держава.
      Справа в тому, що будь-яка корпоратія має обмежену легітимність у певній країні. А держава існує за рахунок повної або переважної легітимності. Лише у випадках, коли обмежена легітимність корпорації стає переважною, корпорація може перебрати на себе функції держави. Але це - скоріш виключення, ніж правило.
  31. Ще до прогнозів на 2016-й
    12 Jan
    Ще до прогнозів на 2016-й Джерело
    12.01.2016 - продовження авторського тексту
    Найголовніше у прогнозуванні це знати не прогноз, а основні підходи, з яких виникає прогноз. Експерти радо і публічно діляться своїми прогнозами, але дуже рідко діляться засновками своїх прогнозів - принципами і моделями, якими вони оперують, здійснюючи ці прогнози.
    Світовий прогноз Stratfor на 2015-2025
    12 Jan
    Світовий прогноз Stratfor на 2015-2025 роки від 28.02.2015 говорить про те, що ще до того говорили українські та деякі російські експерти.
    А саме:
    1. нинішній конфлікт Росії та України залишатиметься системним для світової політики ще тривалий час;
    2. занепад національних держав в Північній Африці та на Близькому Сході;
    3. ми матимемо посилення націоналізму в Східній Європі, хоча в самій Україні націоналізм значно послабиться на користь більш масштабних модельних уявлень (Східна Європа має ще прийти до того, до чого прийшла Україна);
    4. джерело глобального зростання переміститься з Китаю до країн Південно-Східної Азії, Східної Африки та Латинської Америки;
    5. США перестануть бути жандармом світу, але лишатимуться крупною економічною, політичною та військовою силою;
    6. Розкол та розпад Росії неминучий;
    7. Розпад ЄС дуже імовірний;
    8. лідерська роль в Європі перейде від Німеччини до Польщі з Україною як її стратегічним партнером (почне утворюватися Балто-Чорноморський Союз, який пришвидшить розпад Росії);
    9. роль Туреччини стане ключовою на Близькому Сході та можливо на Балканах, де вона потіснить Росію, Європу та США;
    10. принципово важливою для Євразії стає стратегічна вісь Польща-Україна-Туреччина-Китай - це група контролю за територією деструктурованої Росії, причому контроль за ядерною зброєю буде здійснюватися за участю США.
    Спроби збудувати модель динаміки світу
    12 Jan
    Різні прогнози на найближчі 10 років сходяться в одному - світ буде змінюватися дуже радикально і дуже швидко. Водночас, хто саме - які суб'єкти - скористаються цими змінами, щоб домінувати, і які суб'єкти перестануть існувати як впливові у світі, все ще дискутується.
    Якщо все-таки прогнозисти сходяться в тому, що найближчий час буде диктувати високу динаміку, то у виграші неминуче будуть ті локуси чи анклави, які мають найбільш динамічну структуру. Причому висока динамічність структури визначається не тільки динамічністю якоїсь однієї структурної організації, а динамічністю всіх структурних організацій.
    Спроби збудувати модель динаміки світу найближчого майбутнього постійно відбуваються. Ось Меір Брук, наш співвітчизник з Нью-Йорку, пропонує в своєму ЖЖ двохосьову (двохагентну, двохпозиційну) модель відносин Україна-Росія: суспільство-держава. Але це спрощений підхід. Більш складним та адекватним є трьохаегантна (трьохпозиційна, трьохосьова) модель нинішнього світу: держава, корпорація, громада. Будь-які моделі, які базуються на співвідношенні цих трьох реальностей (як в США), будуть більш адекватним, ніж ті, які базуються на одній (держава, як в Росії) чи на двох (держава та громада, як в ЄС).
    Перехід до трьохпозиційної моделі
    12 Jan
    Україна в даний момент від двохпозиційної моделі (держава та корпорації) переходить до трьохпозиційної моделі свого існування (держава, корпорації та громади).
    В цьому сенсі можна сформулювати простий принцип кризового світу або світу динамічних змін - лише той, хто конструюватиме динамічну в цих трьох реальностях структуру, матиме шанс пережити кризовий час динамічних змін і створити (чи хоча б знайти місце) новий світ.
    13 Jan
    Обговорення:
    • о опыте создания "трёхслойной" структуры местного самоуправления
      13 Jan
      Валерий Борзунов Источник
      Украина уже имеет опыт создания "трёхслойной" структуры местного самоуправления 90х годах: облсовет, исполком, представитель Президента. В результате имели борьбу за власть на местах.
      Если местная власть нарушает закон, то для этого есть правоохранительные институты (кстати, такая система сейчас и действует, правда не эффективно). Наделение перфекта функциями контроля местной власти при наличии прямого выхода его на Президента порождает зависимость руководителей местной власти от префекта (возможно и коррупцию), при этом ответственности префекта за развитие региона не предусмотрено.
      Возможно на переходном этапе децентрализации можно было выборы губернатора (председателя облсовета) проводить по кандидатуре, согласованной Президентом.
    Причини розпаду Росії
    12 Jan
    В цьому сенсі стають зрозумілі дві основні причини розпаду Росії, і це зовсім не економічний занепад, бо люди можуть пережити будь-які важкі часи, як от війну чи катастрофу, якщо вони мають перспективний смисл (тобто таких смисл, який дозволяє отримувати прирощення смислів на перспективу - смисли, що продукують нові смисли з часом в майбутньому).
    Отже перша причина розпаду - архаїзація, яка позбавляє росіян самого смислу існування. І це головна причина, яка не дозволить Росії пережити економічний рівень життя, який значно вищий за той, який був у наших предків під час та після Другої світової війни. Бо сучасники порівнюють своє життя з сучасниками, а не з предками.
    Так само друга причина розпаду Росії полягає у реальностній гомогенності, а отже закостенілості та ригідності, нездатності до інновацій за межами військового озброєння. У Росії фактично є лише одна реальність - держава. Корпорації настільки сильно підпорядковані державі, що можна сказати, що Росія це дежава-корпорація.
    Суспільство в Росії це не суспільство громадян, це суспільство підданих.
    Саме тому телемедіа в Росії це фактично спосіб управління суспільством через створення квазі-реальності. Отже Росія розпадеться не через злидні чи політичну кризу еліти, а через архаїзацію як відсутність перспективних смислів і через відсутність корпоративної та суспільної (громадської та громадянської) динаміки.
    Проблеми ЄС
    12 Jan
    Це саме бачення можна застосувати і до ЄС, де створювалася двохпозиційна модель: держави+громади. Головна помилка Об'єднаної Європи полягала в тому, що європейські корпорації не були диверсифіковані по всій Європі і не стали потужною реальністю європейської політики. Відтак інновативний потенціал корпорацій, як це змогли використати США в часи кризи, не зміг бути використаний на території Європи.
    Більше того, європейські громади опинилися під бюрократичним тиском національних держав та наднаціональних органів ЄС. Відсутність федеративних безпекових та військових структур у ЄС в часи кризи створює для європейського об'єднання велику небезпеку. Саме це заохочує Європу танцювати під дудку Росії і змушувати до цього Україну.
    Завдання Української громади
    12 Jan
    Таке модельно-принципове бачення дозволяє краще зрозуміти суть процесів у 2016-му році для України.
    Причому проектна культура виглядає занадто архаїчною, щоб нею послуговувати в ситуації невизначеності та кризи.
    Культура моделювання та мережевого конструювання набагато сучасніша та перспективніша.
    Давайте поглянемо на 2016-й рік з позиції основних модельних процесів. Українській громаді потрібно відстояти своє посилення на рівні Конституції. За будь-яку ціну потрібно не допустити фейкових владно-олігархічних змін до Конституції у нинішній редакції Парламенту. Навіть якщо вони будуть винесені на референдум.
    Українській громаді потрібна реальна децентралізація, реальна реформа політичної системи, реальна реформа сфери сучасних прав громадянина в ситуації розподіленого суверенітету.
    Нинішня Конституція, включаючи запропоновану владою редакцію, не годиться на найближче майбутнє. Нам потрібна Конституанта і нова інноваційна Конституція.
    Українська громада повинна зменшити впливовість українських олігархічних корпорацій всередині країни, тобто громада має продовжувати тиснути не тільки на владу, але і на олігархічні корпорації, зменшуючи їх впливовість на внутрішню політику.
    Процес деолігархізації це, перш за все, процес громадський. Олігархічний консенсус влади має бути зруйнований - через перевибори Парламенту та можливо перевибори Президента. Нам потрібні сильні українські корпорації на міжнародному ринку, а не сильні українські корпорації в справі внутрішнього монополізму, у справі здирництва української громади через тарифну політику та державну корупцію.
    Українська громада повинна наполягати на нових форматах комунікації на телебаченні, де би був не тільки порядок денний влади та олігархів, але, перш за все, порядок денний самої громади.
    2016-й рік це рік створення Суспільного телебачення, і це потрібно зробити, бо держава та олігархи будуть саботувати цей процес ще дуже довго. Порядок денний 2016-го року це порядок денний громади, а не влади чи корпорацій. Сильна та впливова всередині країни та за її межами українська громада - ось що має стати результатом 2016-року. І це важливо не тільки для продовження української революції. Це також важливо для майбутнього Європи, майбутнього Євразії з Росією, що розпалася, та майбутнього світу загалом. Як сказав невідомий автор - розвивайтеся, це всіх дратує!
    13 Jan
    Обговорення
    • прогноз від Stratfor і як він сприймається в Україні
      13 Jan
      • поширення прогнозу недоречне
        13 Jan
        Вадим Дубински
        Цілком виправдана, спроба поширити прогноз від Stratfor – ні до чого не веде. Бо ті, хто знає(в Україні декілька тисяч) хто такі Stratfor – вже давно знають біографію George Friedman, знають його здобутки, вже давно прочитали його книжки
        • «2009: Наступні 100 років: прогноз на 21 століття (англ. The Next 100 Years: A Forecast for the 21st Century)» та
        • «2010: Наступне десятиліття: як буде виглядати світ (англ. The Next Decade: What the World Will Look Like)».
        Ще простіше підписатись на розсилку Stratfor, та отримувати матеріали з першоджерела.
        Але… Щоб зрозуміти і усвідомити те , що звітує Stratfor – треба володіти термінологією та методологією, на якій базується діяльність цієї спільноти аналітиків та синтезаторів. Ця термінологія та методологія не тільки не мають нічого спільного з загально прийнятими в Україні совково-постсовковими мареннями та примітивними завиваннями, але і абсолютно протистоять останнім.
      • манипулятивность прогноза
        13 Jan
        Валерий Борзунов Я не берусь в коротком комментарии анализировать прогноз Stratfor, для этого нужна отдельная статья и больше аналитики, чем я владею. Однако, на данном уровне прогноз явно пропагандистский и преследует односторонние цели.
        По сути, прогноз основан на утверждении неизбежного распада России, что сегодня выбрасывается в большинстве СМИ прозападной пропаганды. Однако обоснование утверждения о неизбежности распада России свелось к трём абстрактным причинам - архаичность, закостенелость (неспособность к инновациям) и характеристики общества, как общества подданных, а не граждан.
        Типичная манипуляция сознанием, когда клеймо поставлено, но исследований нет (или они не представляются). Даже если исходить из стратегической цели разрушения России (а такая цель у определённых сил есть), то к противнику надо подходить более серьёзно. О роли Украины в этом процессе - это отдельный разговор с позиции прогноза, так как Украине пока отводится роль инструмента, а не субъекта.
        13 Jan
        Вопрос не о том, пропаганда это или нет (прогнозы не претендуют на достоверность), и всегда найдется та сила, с интересами которой прогноз совпадет/не совпадет.
        - является ли перечисленное предпосылками для распада?
        - присутствуют ли эти причины в России?
      • авторитетность и возможности
        13 Jan
        Іван Мариченко Уверен, у Starfor гораздо больше возможностей сделать правдивый анализ положения в любой стране или мире, чем у нас с вами. Да и в любой структуре мира.
        По одной простой причине. В штатах, в целом гораздо умнее и прагматичней власть чем в любой другой стране мира.
        Необходимо понимать что Starfor, это частный филиал разведки США. Что не позволительно делать через государственные разведки, то делает частная. В случай чего - "моя хата скраю, я ничого не знаю".
        Но пользовательский потенциал объединенный.
    • зкомпілювати збірку базових друкованих праць
      12 Jan
      Вадим Дубински
      Всі Ваші спроби «розмовляти про це» - ні до чого не ведуть. Порівнюєте стан економіки-фінансів-науки-техніки-освіти-здоров’я громадян …. в Україні та США – будьте ласкаві, повністю та (при необхідності) в подробицях передавайте форму та сутність методології науки, онтології та гносеології… загально прийняті в США. На яких і базується світогляд, економічні та соціальні здобутки в цій самій передовій країні Світу. І поруч демонструйте суміш дебільності («слабості» з Латини) з безпідставною мрійливою шизофренічністтю, яку у нас в Україні видають за об’єктивну науку та об’єктивні знання.
      Годі вже «розмовляти». Пропоную зкомпілювати збірку базових друкованих праць та оновлюваних публікацій з методології науки , якими користуються науковці і дослідники в Університетах та Дослідницьких центрах США. І поширити безкоштовно в мережі ї-нету України. Я сам , безкоштовно та кожного дня, буду брати участь в цій роботі. Мені це не важко, бо я вже маю в своєму архіві багато книжок та матеріалів, які збирав і збираю з мережі майже 15 років. Все що зібрав – прочитав та усвідомив.
      Оце буде справжня практика життя та реального внеску в побудову Нової України.
      12 Jan
      Сергей Дацюк
      • Мої філософські книжки лежать тут
      • Ще можете в магазині в Кєві купити мою останню книжку "Момент філософії".
      Тобто філософія в Україні є. А подобається вона вам чи ні, то вже інша річ.
    • розмови про «філософію» - то звичайна софістика
      12 Jan
      Вадим Дубински
      І закінчуйте «розповіді» про філософію. Філософія – то є один зі практичних способів життя. То є кожноденне життя з позиції співвідношення своїх приватних бажань-думок-вчинків до вимог Мудрості. Хтось так живе, і оточуючі цього не помічають. А розмови про «філософію» - то звичайна софістика. В Україні , на видноті, повністю відсутні філософи. Але повним-повно резонерів та софістів. Останні , Українською мовою, мабуть будуть зватися «мудрогелі».
    • в нашому медіапросторі - майже нічого про перспективи Балто-Чорноморського союзу
      12 Jan
      Tatiana Solomaha майже нічого про перспективи Балто-Чорноморського союзу, знов - росія, росія - про неї на час забути треба, хіба що відстрілюватися). З Польшею хоч і лячно, з огляду на спільне минуле, але не так, як лякає спільне минуле та сьогодення з росією і, не дай, Боже - спільне майбутнє.
      Проте в нашому медіапросторі - нічого. Зрозуміло, що нашому олігархату там нема чого ловити і всі бізнесові зв`язки в них з росією, але невже нікому не цікавий досить позитивний досвід Польші та можливості нашої співпраці? http://uorvik.livejournal.com/617328.html
      12 Jan
      Людмила Анатольевна
  32. УНИКНУТИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ 29 січня 2016
    29 Jan
    УНИКНУТИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ Джерело
    29 січня 2016
    Експертний консенсус з приводу долі "Мінських домовленостей"
    29 Jan
    Вчора був особливий день – виник експертний консенсус з приводу долі "Мінських домовленостей" і кришталева ясність серед експертів щодо тієї небезпеки, що нависла над Україною.
    Цілий ряд текстів експертів в Інтернет (1, 2, 3) щодо "Мінських домовленостей", а також круглий стіл "Мінські домовленості": шлях вирішення конфлікту чи рецепт катастрофи?" дозволяють зробити загальний висновок – "Мінський процес" зазнав краху, і тепер питання тільки в тому, як скоро це зрозуміє Президент і Парламент.
    Саме згаданий круглий стіл дозволяє коротко визначити, що таке "Мінські домовленості" по своїй суті і які проблеми для України вони принесли.
    "Мінські домовленості" поза нормами міжнародного права
    29 Jan
    "Мінські домовленості" (а не "Мінські угоди") так правильніше називати тому, що вони від самого початку до сьогоднішнього дня залишаються поза державним правом та поза міжнародним правом. "Мінські домовленості" не зафіксовані документально правовим чином (на протоколі, меморандумі та комплексі заходів просто нема підписів перших осіб держав, вони не ратифіковані парламентом жодної країни, представники держав та квазідержавних утворень на переговорах не є уповноваженими за якоюсь нормою права, а щоб хоч якось відповідати нормам міжнародного права, ці домовленості мали би торкатись війни, але ні Росія, ні Україна не визнають війни між собою). Підписи є тільки на Декларації, де три Президенти та Канцлер говорять, що вони всього лишень підтримують Комплекс заходів з імплементації Мінських домовленостей, де саме і є вимога про зміну української Конституції.
    Отже фіксуємо скандальний факт – домовленості поза нормами національного та міжнародного права реально диктують, яким має бути зміст української Конституції. І якщо раптом станеться катастрофа, то всі перші особи процесу включно з українським Президентом заявлять – ми підписали абстрактну декларацію, а вимоги щодо тексту Конституції ми не підписували Це кричущий скандал загальносвітового рівня. Це міжнародна авантюра, за яку за всіма міжнародними нормами мають понести покарання всі учасники цих домовленостей.
    Аналітика експертів круглого столу
    29 Jan
    Давайте проаналізуємо "Мінські домовленості". Тут я скористаюся аналітикою експертів, яка була презентована на згаданому круглому столі.
    1. "Мінські домовленості" розірвали зв'язок між Кримом і Донбасом, тобто Україна погодилася розглядати окупацію тільки частини своєї території, вивівши розмову про Крим за межі міжнародного обговорення в Мінську. Це призвело до того, що тепер зняття санкцій щодо Росії пов'язується в ЄС здебільшого лише з виконанням "Мінських домовленостей". Крим Європа все частіше готова забути (в цьому напрямку працює Росія).
    2. "Мінські домовленості" зробили з Росії миротворця-посередника, а не ворога. Росія нібито примушує Україну до миру, вона отримує всі моральні переваги у цьому процесі плюс відвертає увагу міжнародної спільноти від Криму.
    3. "Мінські домовленості" зробили так звані ДНР та ЛНР не просто стороною переговорів – вони дали змогу терористам (так вони називаються Україною) диктувати зміст Конституції для країни, в громадян якої вони стріляють. Цей абсурд – стріляти і диктувати зміни до Конституції – українська влада нібито не помічає.
    4. "Мінські домовленості" дозволили Росії переконати ЄС та світ – в Україні таки дійсно йде громадянська війна. Адже Україна не оголосила військового стану на театрі військових дій, а АТО втратило будь-який сенс в правовому полі.
    5. "Мінські домовленості" заклали початкові умови для розпаду України. Якщо особливий статус Донбасу буде зафіксовано в Конституції, цей статус буде нелегко змінити, бо він – результат міжнародних домовленостей.
    6. "Мінські домовленості" не фіксують чітко спосіб прийняття Конституції на референдумі в Україні. "Мінські домовленості" не мають чіткого правового статусу за способом делегування представників, за способом підписів документів, за відсутністю ратифікації в парламенті хоч якої-небудь країни. "Мінські домовленості" є порушенням всіх відомих демократичних норм на користь таємної дипломатії. За "Мінські домовленості" неможливо спитати ні Росію, ні Францію, ні Німеччину, бо вони ні за що, крім Декларації, там не відповідають.
    7. "Мінські домовленості" не принесли Україні миру, і жоден пункт їх досі не виконано ні Росією, ні так званими ДНР-ЛНР.
    Як імплементуються ці домовленості про зміну Конституції в Україні
    29 Jan
    Давайте подивимось на те, як імплементуються ці домовленості про зміну Конституції в Україні.
    1. Вимоги до змісту Конституції диктують представники Росії.
    2. Вимоги до змісту Конституції диктують представники так званих ДНР-ЛНР.
    3. Зміни до Конституції підтримують Франція та Німеччина.
    4. Президент України вже двічі пропонував зміни до Конституції на вимогу Росії, ДНР-ЛНР, Франції та Німеччини.
    5. Парламент України вже двічі умивав руки в конституційному процесі, саботував розробку закону про Конституанту та грався в гру продовження конституційного процесу через запит до Конституційного суду про терміни прийняття Конституції на тій чи іншій сесії.
    І кожного разу, коли зміни до української Конституції нам диктували Росія та так звані ДНР-ЛНР, Президент України їх ініціював, а Парламент України умивав руки, був тільки єдиний міжнародний суб'єкт, який в принципі не мав впливу на зміст Конституції, – українська громада.
    Чому Франція і Німеччина мають вплив на зміст української Конституції? Тому що вони нам платять. Чому Росія має вплив на зміст української Конституції? Тому що вона почала проти нас війну. Чому так звані ДНР-ЛНР мають вплив на зміст української Конституції? Тому що вони в нас стріляють на цій війні. Чому українська громада не має впливу на зміст української Конституції? Тому що вона не контролює свої податки в бюджет і тому що вона поки що утримується від того, щоб стріляти в українську владу.
    Як українській громаді отримати вплив на зміст Конституції?
    29 Jan
    Як українській громаді отримати вплив на зміст Конституції? Очевидно почати жорстко контролювати свої податки буде недостатньо – процес довгий і непевний. На своєму фінансовому полі влада швидко переграє громаду.
    Отже українська громада швидко доходить до іншого висновку – раз на зміст Конституції можуть впливати лише ті, хто платять та стріляють, то може і собі теж почати стріляти.
    Тому висновок дуже простий – "Мінський процес" веде Україну до громадянської війни. Навіть якщо умови "Мінських домовленостей" будуть повністю виконані, українська громада не погодиться на дві обставини:
    1. особливий статус Донбасу;
    2. явну втрату конституційного суверенітету, за якої текст української Конституції став не результатом всенародного обговорення та референдуму з прийняття, а предметом торгу через таємну дипломатію і зрештою наслідком диктату Росії та ЄС.
    Виконання "Мінських домовленостей" = громадянська війна в Україні
    29 Jan
    Якщо в найближчий тиждень-два Україна не виходить з "Мінського процесу", в країні починаються необоротні процеси громадянської війни та регіонального розпаду. План Путіна під назвою "Мінський процес" спрацює, українська революція зазнає поразки.
    З весни 2014-го року Україна жодного разу не була в такій небезпеці. Ні Іловайськ, ні Дебальцеве не були настільки небезпечними, як нинішня ситуація.
    "Мінські домовленості" розкололи українську громаду. І винуватець цього розколу – Президент України, який зваблював українців швидким миром, брехав про можливість швидкого повернення втрачених територій, маніпулював Парламентом, принципово відмовився від участі української громади в конституційному процесі.
    Президент не чув і не чує переконань, вмовлянь і попереджень щодо фатальної помилки "Мінських домовленостей" і щодо неприйнятності змісту і способу прийняття Конституції для української громади. Він продовжує бути слугою олігархів і робити все задля олігархічних інтересів, а не для української громади.
    Жарти і політичні ігри закінчилися. Ми напередодні громадянської війни в Україні.
    Варіанти виходу з нинішньої ситуації
    29 Jan
    Є лише три варіанти виходу з нинішньої ситуації:
    1. Радикальні кроки Президента щодо виходу з "Мінського процесу" шляхом публічної заяви і одночасного запуску Конституанти під жорстким тиском громади;
    2. Імпічмент Президента або зміщення Президента під тиском громади в разі обструкції Парламенту щодо імпічменту з одночасним послідовним планом перевиборів Парламенту;
    3. громадянська війна в Україні, після якої Україна перестане існувати як єдина країна.
    Якщо у нинішньої влади немає альтернативи "Мінському процесу", то у громади є альтернатива для нинішньої влади.
    31 Jan
    Обговорення: Джерела
    29 Jan
    • чому ніхто не відповів за цю аферу влади?
      29 Jan
      Xuato _
      Враження таке, що у нас при владі агенти Путіна. Стаття вірна і по суті. Однак, чому ніхто не відповів за цю аферу влади. Мало того, в країні відбувається державний переворот. І ні СБУ, ні ГПУ ні ВР не реагують. Чому судді КС які зробили перший переврот не первішані. Тепер маємо вже другий переврот. Де партії, українці? Одні окупанти і малороси!
    • МД - наслідок утопічного "мирного плану Президента Порошенка"
      29 Jan
      Бууу-га-га _ Горезвісні "мінські домовленості" стали наслідком утопічного "мирного плану Президента Порошенка", який той озвучив в день своєї інаугурації. Вже тоді стало зрозуміло до чого це призведе. Той "мирний план" базувався на хибних постулатах, на нерозумінні мотивів і цілей агресора, на хибному переконанні буцім то агресію можна зупинити демонстрацією миролюбності і готовності домовлятися і торгуватися.
      Замість демонстрації рішучості, готовності захищати територіальну цілісність і незалежність держави всіма доступними засобами (що є конституційним обов'язком Глави держави), Порошенко, після нормандських посиденьок в компанії Путіна, Меркель і Оланда весь червень місяць розмазував миротворчі соплі, давав ворогу час і можливість зікріпитися на захоплених позиціях, перекинути через кордон тисячі найманців, сотні одиниць бронетехніки, артилерійських систем, вантажівок з боєприпасами, для ведення повноцінної війни. В підсумку, намагання "уникнути жертв", призвело до ще більших жертв,
    • всім навкруги дуже кортить поділити між собою цей ласий пиріг
      30 Jan
      Сергей Вирченко Судячи з подій останніх двох з половиною років, таким був задум з самого початку. Все інше - лише шоу. Адже всім навкруги дуже кортить поділити між собою цей ласий пиріг. Тільки варто зробити це якось комільфо.
      Лише почалося все раніше, ніж планували. Бо ініціативу перехопив Майдан, якого не враховували у планах.
      Оскільки Майдан не планував ніякої перспективи, - його суб'єктність випарилась з часом. Там ще у парламенті хтось сперечається, поки що.
    • минский процесс свою задачу для нас выполнил и его пора закруглять
      30 Jan
      Иегудиил Хламида Минский процесс, который "домовленості поза нормами національного та міжнародного права" с нашей (и западной) стороны использовался как мера для временного замораживания конфликта , дабы оттянуть время в нашу пользу, а Хуйлу - дать шанс выйти из ситуации "сохранив лицо". Время мы оттянули, Хуйло шансом не воспользовалось, Россия сейчас оказалась в несколько другой геополитической и экономической реальности (гораздо худшей, чем до начала процесса), а значит минский процесс свою задачу для нас выполнил и его пора закруглять.
      Россия не рискнула начать полномасштабную интервенцию до Минска ; сейчас же подобный шаг обернётся для неё грандиозной катастрофой, форменным геополитическим суицидом. Какую бы игру не играл президент, у нас есть кроме него парламент, а там насколько мне известно нет ни одной фракции, которая бы поддерживала хуйловский вариант изменений в конституцию, даже оппоблок против. Но волну по конституционному референдуму поднимать надо, не помешает.
      По поводу же гражданской войны не совсем понимаю - Кривой Рог начнёт воевать с Полтавой? Или Тернополем? Или в Днепре появятся "зелёные человечки" ? Или зрадофилы начнут мочить порохоботов?
    • варіанти різних сценарієв лише мають певну вирогідність
      30 Jan
      Александр 1 _
      Що до висновків автора ("виконання "Мінських домовленостей" = громадянська війна в Україні", "є лише три варіанти виходу"), то вони не мають нічого спільного з науковим підходом (обґрунтованим аналізом вірогідних варіантів розвитку ситуації, які, до речі, спрогнозувати надзвичайно важко).
      Науковець ніколи не скаже: "Е лише три варіанта подій". Він скаже: "найбільш вірогідними, на мій погляд, є наступні варіанти розвитку подій, як що Мінські угоди будуть виконані у такій-то послідовності".
    • від імітації дітей не буває
      30 Jan
      Nadiya Dovzhenco _ В серпні 1941 у радянської влади було теж три варіанти розвитку подій – 1. воювати на стороні Гітлера. 2. воювати проти Гітлера на стороні антигітлевськми сил, 3. Взагалі не воювати, заключивши пакт про ненапад. СРСР вибрало всі три варіанти. Наша влада і Євросоюз чинять ще оригінальніше – вони разом ці всі три варіанти імітують. Оця імітація і зветься Мінські домовленості. А від імітації дітей не буває.
    • не треба плутати оту дипломатичну метушню з ділом
      30 Jan
      Tatiana Solomaha в Україні нема нікого зацікавленного у виконанні мінських домовленностей, крім донбаських "ригів", звичайно. готових пиляти бабло на відбудову Донбассу та закріпитися у владі.
      Найменьше це потрібно правлячій "еліті". З якого дива вони будуть виконуватися? не треба плутати оту дипломатичну метушню з ділом. Але офіційний вихід України "процессу" може дозволити зняти з росії санкції. Пану Дацюку "тиснуть" ті санкції?
      30 Jan
      А хто сказав, що Україна повинна офіційно "виходити з процесу"? Всі імітують - нехай і Україна імітує. Чому ми так уперто і наполегливо устами і ДІЯМИ Порошенка намагаємся РЕАЛЬНО виконати всі "мінські домовленості" в односторонньому порядку?
    • здійснити перехід до інших форматів
      30 Jan
      Елена Величко _ Що означає вийти з Мінького процесу? Якщо Мінські домовленності розглядати як Угоди про наміри, то тоді можна переходити до більш впливого формату, як Нормандський чи будапешський, не требе нікуди виходити.
      А як це Дацюк хотів, щоб право та ще міжнародне було в цих документах?
      30 Jan
      Як – коли в нас самих тупих, дурних та тих хто бездумно все виконує за гроші спеціально брали та беруть на посади. Не бельмеса – а міністр, а робить – все проти нас – якомусь приватному гаманцю під мантру – "приватне краще", а журно...х підхоплюють та розносять як заразу. Так і зараз, хтось щось бовкнув – понесли...
      Треба спочатку, щоб вирішити, сформулювати мету – 1) МИ хочемо досягти миру та процвітання, потім ЯК
      2) виберемо людей та сробимо сумісний план та так далі...
    • неприпустимість лобових прийомів
      30 Jan
      Tatiana Solomaha не може "фронтирна" держава дозволити собі лобові прийоми у політиці та дипломатії проті сильнішого супротивника, та ще й у стані гибрідної війни.
    • надежда на парламент
      30 Jan
      Надежда Казакова Вот чего нам не надо, так это гражданской войны. И не надо о ней говорить, как о почти безальтернативном варианте. Вся надежда на наш бессовестный парламент. А вдруг прозреют?
    • Маніпуляції з Конституцією це і є Державний переворот
      29 Jan
      Xuato _ Маніпуляції з Конституцією це і є Державний переворот. Отже кому і що не ясно. Є Конституйна норма внесення змін до КС і Будьтє любєзні! У іншому випадко нормальні люди беруть зброю і змітають маніпулянтів разом з їх маєтками!
    • Манипуляции с конституцией призваны попытаться вытащить Украину из военного конфликта
      30 Jan
      Андрей Кононенко Манипуляции с конституцией призваны попытаться вытащить Украину из военного конфликта с наименьшими потерями. А предлагается сделать потери как можно большими.
      Украина не имеет ресурсов на то, чтобы выйти из этой военной ситуации с достоинством и минимальными жертвами. Был ещё один ассиметричный вариант, на который ресурсы были, но власть (особенно президентская) его профукала. Что теперь делать?
      30 Jan
      dushka _
      По-перше, якщо профукала – до відповідальності!!! По-друге, перестаньте прикривати все війною: не можна критикувати владу, бо муйло це на руку; не можна будь що робити, бо це також не сподобається муйлу; не можна випендити кулювзад, не можна іти на дострокові вибори... не можна... не можна... не можна навіть пукнути, бо муйлу це на руку. Поменьше заглядайте в цю пащеку – краще буде. Геть вже гідність втратили. А задобрювання Порошенка ні до чого доброго не приведуть!!! І це вже тільки сліпий не бачить.
    • украинцев обманули
      29 Jan
      Александр Левченко ОБМАН УКРАИНЦЕВ
      Господа нас обманули! Обманули еще 25 лет назад, когда сказали, что Украина получила независимость. Не было у нас ее никогда - у власти всегда стояли олигархические клики, управляющиеся международными преступными группировками. Вы думаете "наши" олигархи действительно наши? Нет, это просто юридические представители тех, о ком нам никогда не говорят.
      Всё это время они смеялись с нас, когда мы смотрели гопак и Верку Сердючку по принадлежащим им ТВ-каналам. При этом они выводили с Украины атомное оружие, давая взамен никому не нужные бумажные "гарантии". Они проводили уничтожение предприятий и экономики, в результате чего, мы сейчас живем хуже всех в Европе. Они проводили постоянные ничем не обоснованные девальвации гривни. Они насаждали кацапский язык. Они готовили вторжение в Украину уже много лет. Причем все эти "президенты" - кравчуки, ющенки, порошенки заняты только одним - уничтожением Украины.
      И теперь они подводят нас к долгосрочной стагнации, после которой наша страна должна по их плану исчезнуть с мировой карты. А разные порохо- и юле-боты, лишенные мозгов и совести, фактически играют на их стороне.
      Я не готов сейчас давать рецепты, так как пока не вижу выходов из этой ситуации. Единственное, что может нас еще спасти - это просто кровавый бунт против оккупационной жидовско-кацапской власти. Бунт жестокий и беспощадный. Рано или поздно, у нас не будет иного выхода, как решиться на этот шаг. Так лучше сделать его раньше.
      Слава Украине!
    • громада має опосередкований депутатами вплив на зміст Конституції
      30 Jan
      Олександр Соколов .На який ляд ми обираємо депутатів і президента? Аби кожен їх крок робити за них? Тоді дешевше їх було б не обирати.
      "Українська громада має опосередкований депутатами вплив на зміст Конституції". Див.
      30 Jan
      Це часто різні люди, я, наприклад, не беру участь у фарсі виборів і цих депутатів не обирав, але зміст Конституції мене хвилює.
    • чи є в нас незалежність?
      29 Jan
      Svitlana Kalinichenko яка така незалежність? Лавров тільки вякнуть щось посмів про права дєвочкі Лізи в Германіі, як йому тут же рота заткнули, за втручання в внутрішні проблеми, а тут нам Конституцію пишуть і території виділяють, як ім зручно, і ми такі під козирьок- виконувати!
    • бороться с коррупцией лишением гражданства
      31 Jan
      Михаил Колесниченко Чтобы навести в стране порядок, предлагаю внести в Конституцию статью: Выявление коррупции в органах власти и управления на всех уровнях карается лишением гражданства. Инициатором (провокатором) коррупционного деяния может быть каждый гражданин Украины или лицо с иностранным гражданством.
    • відсутність національної еліти
      30 Jan
      Україна як держава народжується тільки зараз. В нас відсутня національна еліта в класичному розумінні цього поняття. Маю надію що вона зароджується. Ця обставина в свою чергу пояснює відсутність чіткої стратегії та бачення майбутнього держави її місця в світі серед більшості політичних сил які присутні в Раді чи мають таку можливість в ближчій перспективі. Тому офіційно в нас АТО, а не війна.
      Кажуть , що історія нічому не вчить, але, варто лише згадати прості факти відомі з середньої школи.
      1.Війну можна виграти або програти.2.В обох випадках доля обох сторін вирішується на МИРНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ результатом якої є підписаний на найвищому рівні ДОГОВІР.(Спробуйте взяти в кредит гроші в банківській установі на підставі протоколу чи меморандуму ) Його наявність (договору) не є гарантією чогось, але дозволяє в разі його порушення апелювати до світового співтовариства та багато чого іншого.Погоджуюсь із основною думкою автора про можливість розростання громадянського конфлікту внаслідок "Мінського недопорозуміння".
    • суспільство не настільки активне
      29 Jan
      Святослав Сікомас Але ж суспільство не настільки активне, щоб ефективно натиснути на Порошенка і ко.
      29 Jan
      Сергей Дацюк А минулий раз при голосуванні за Конституцію теж було не активне?
      29 Jan
      Святослав Сікомас Згода. Але ж тієї активності забракло, щоб запобігти голосуванню по Конституції.
      Градус, звичайно, насостає
      29 Jan
      Ирина Владимировна общество пребывает в состоянии комы(( И кланы этим благополучно пользуются, загоняя активность в тиски страха, активно раскручия генератор по развитию злобы и неависти к ближнему на бытовом уровне....
    • от обстановки опасности и нищеты народ устал
      29 Jan
      Владимир Беспалов _ Убеждён что нынешняя "элита" абсолютна не способна ответить на вызовы времени, поэтому надежды на то, что они там что-то поймут и вдруг станут делать правильно, абсолютно беспочвенны.
      От обстановки опасности и нищеты народ устал, поэтому борьба с властью может начаться только в результате чуда, особенно при виде плодов предыдущей "борьбы".
      Думаю что подсознательно большинство готово к тому или иному виду развала государства Украина, а многие даже к переходу под протекторат Москвы, при котором будут даны определённые гарантии сохранения самобытности, обеспеченные Западом.
    • громада не створила інструменти впливу на державні процеси
      29 Jan
      Іван Бокс українська громада за два роки не спромоглася створити жодного нового інструменту впливу на державні процеси чи дії та наміри влади. про який вплив йдеться, якщо до цього часу не знайшлись лідер/лідери в силі, здатні створити такі інструменти?
      початкові кроки зроблені, але на їх реалізацію потрібен час. фактично все залежатиме від кількох осіб, що мають владу/вплив та в кінцевому випадку від спроможності суспільства чинити збройний спротив як зовнішній так і внутрішній агресії
    • без великого кровопролиття не обійтися
      30 Jan
      Без великого кровопролиття не обійтися. Страх смерті - єдиний стримуючий фактор для бидлоти (зрадників, корупціонерів тощо). Як на мене, тільки швидке фізичне винищення хоча б частини внутнішніх ворогів може зупинити початок громадянської війни. І бійці на фронті, і селяни в провінції - більшість морально готові до повернення смертної карти. Майже усі готові різати олігархів і зажерливих чіиновників. А все не рпочалось тільки тому, що потрібна або хоч якась легітимізація розправи, або ж перша кров.
    • бунт - не виход
      29 Jan
      Ігор Шаповаленко Бунт не выход, а выхлоп в атмосферу. Головой надо думать, призывая к крови, а в результате ноль на выходе. Всё что написано Вами перед этим правильная констатация.
      Только холодный расчёт, давление громады в купе с представителями интеллектуальной элиты, без политиканов, консолидация, массовые публичные выступления с понятными ясными требованиями к власти, последовательность и настойчивость, немного по марксистки, но других, мне кажется, разумных инструментов в мире не существует.
    • Третий Майдан/революция должны стать конституционными и ресурсными
      29 Jan
      Вадим Еремейчук 100% моей поддержки. Сергей смог выйти за рамки 'гумуса' олигархической системы в котором застряло большинство новых политиков, что во многом и обеспечило поражение второго Майдана.
      Третий Майдан/революция должны стать конституционными и ресурсными. Отстранение этих ребят от собственности необходимо не ради передела, а из-за экзистенциальных угроз, которые их деятельность несет государству.
  33. Подолання політичної кризи. 05.02.2016
    5 Feb
    Подолання політичної кризи
    05.02.2016
    Чому маємо політичну кризу
    5 Feb
    Наявність політичної кризи, засвідчена деякими експертами раніше, вже зараз підтверджена Головою Верховної Ради.
    Виникає питання – чому сталася політична криза? В чому глибинна причина?
    Невже причина кризи справді в тому, що бізнес-партнера Президента України публічно звинуватили у корупції, тобто у корупції фактично звинуватили Президента? Невже вирішення цієї кризи можливе в такий спосіб, що наляканий різким резонансом цієї заяви у інших держав правлячий клас України з останніх сил намагається використати міжсобойні договорняки і заспокоєння дипломатів та світової суспільної думки в тому, що нібито в Україні все гаразд?
    Якщо коротко, політична криза сталася тому, що правлячий клас, зокрема політикум та олігархи, так і не повірили в серйозність намірів української громади – на Майдані і на фронтах так званої АТО – змінити країну.
    У громади є рішучість довести справу до кінця
    5 Feb
    Головна формула політикуму та олігархів – як би так змінити країну, щоб особисто їм, їх клану, їх партії, їх бізнесу – вдалося це все пережити з найменшими втратами. Тобто політикум і олігархи думають – як би повісити всі втрати від змін на громаду. Це формула глибоко хибна, несправедлива і безперспективна.
    Політикум та олігархи щиро вважають, що громадський протест якось розсмокчеться, як в 2005-му році, і знову можна буде грабувати країну та корупційно управляти нею задля власного зиску.
    В переконанні торгашів-політиків та олігархів – ні революція, ні війна не може перешкодити священному процесу їх власного збагачення, хай навіть при цьому ллється кров їх співгромадян, які мають ідеали та цінності поза матеріальною вигодою.
    Панове політики та олігархи – у української громади є рішучість довести всі зміни в Україні до кінця і змусити саме вас заплатити за ці зміни.
    Збочена логіка розуміння ситуації
    5 Feb
    Саме меркантильна затятість політикуму та олігархів породжує викривлену чи збочену логіку розуміння нинішньої ситуації втрати територіальної цілісності країни:
    1. шляхом виконання Мінських домовленостей Донбас потрібно перетворити на «чорну діру» і генератор хаосу для нинішньої України, тільки б котрабандний бізнес заради окремих олігархів та політичних пройдисвітів продовжувався;
    2. про повернення Криму в Україну потрібно забути, тільки б бізнес-активи на території Криму вдалося повернути судовим чином окремим власникам в Україні;
    3. Конституцію обов'язково потрібно приймати через Парламент, бо тільки так можна, з одного боку, виконати умови диктату Путіна щодо Донбасу, а, з іншого боку, українським політикам-торгашам і далі зберігати централізовані держбюджет і держуправління всередині так званої фейкової децентралізації, а отже можливість дерибану держбюджету та збереження монопольного становища олігархів.
    Чи продається Крим?
    5 Feb
    Згадайте інавгураційну промову Петра Порошенка про те, що мир настане. Згадайте повідомлення про перші Мінські домовленості. І де ж той мир? Причина відсутності успіху України щодо Донбасу полягає в тому, що український політичний клас, не бажаючи жодних приватних втрат, не наполягаючи на власній суб'єктності, повністю попав під обопільний тиск Росії та ЄС в плані виконання ганебних Мінських домовленостей.
    Згадайте, ще в позаминулому році (1-го серпня 2014-го року) Президент України сказав: «Крим не продається!». Але це було так рівно до того моменту, як наші політичні пройдисвіти та олігархи зрозуміли, що з Путіним домовитись не вдасться, і свої активи вони втратять. Тепер почалися судові позови, в яких фігурують абсолютно реальні цифри фінансових відшкодувань за втрачені українськими великими бізнесменами активи в Криму. Тобто Крим все-таки продається, чи не так пане поки що Президент?
    Згадайте всі обіцянки нової революційної влади щодо змін Конституції – реальне самоуправління (так звана децентралізація), реальна судова реформа, вирішення давньої проблеми двоїстості виконавчої влади. Згадайте і виступ Президента щодо аргументації тієї недолугої редакції Конституції, яку він запропонував. Згадайте криваві наслідки першого голосування за президентський проект Конституції.
    Існує абсолютно чітке усвідомлення у експертів та більшості української громади про те, що саме реформи і конституційна реформа як найважливіша з реформ є принциповими для закінчення російсько-української війни і недопущення внутрішньої громадянської війни.
    Шляхи виходу з кризи
    5 Feb
    Якщо ми підемо шляхом Конституанти, через розробку реального самоврядування, реальної реформи судової влади в частині конституційних зміни і не тільки, через внесення реальних соціальних інновацій, на які інші країни не відважуються і ще довго не відважаться, ми зможемо доволі швидко і успішно завершити українську Революцію Гідності.
    Є м'який варіант виходу з цієї кризи – нова Коаліційна Угода, новий формат Коаліції, новий Уряд.
    Є жорсткий варіант виходу з цієї кризи – Парламентські перевибори (вересень 2016) і Президентські перевибори (грудень 2016 - січень 2017).
    Є також варіант невиходу з цієї кризи політичним шляхом, і тоді розпад України – про це варто також пам'ятати.
    Тут найшла коса на камінь – рішучість української громади завершити революцію та меркантильна затятість українського правлячого класу.
    Вихід з нинішньої політичної кризи можливий лише за умов глибокого розуміння її витоків. Замовчати чи спустити на гальмах через договорняки нинішню політичну кризу всередині правлячого класу не вдасться.
    М'який варіант виходу з політичної кризи можливий лише за умов, коли до такого м'якого варіанту буде залучена українська громада. Тобто Конституанта є головною умовою тимчасового м'якого варіанту виходу з політичної кризи.
    Якщо досі український правлячий клас мав справу з позицією західних послів та позицією США, то тепер має справу з позицією української громади.
    Хочете виходу з політичної кризи – Конституанта!
    Конституанта означає, що жорсткий варіант виходу з політичної кризи не відкидається, він лише відсувається у часі, бо Конституанта саме і встановить нові правила щодо правлячого класу і новий час жорсткого варіанту перевиборів.
    Але правлячий клас все ще не готовий до такого компромісу. Саме тому процес політичного оновлення в Україні виглядає невідворотнім – лише повне відсторонення від влади політичних пройдисвітів та олігархів дозволить завершити Революцію Гідності.
    В такому разі – лише жорсткий варіант і негайно.
    Перевибори Парламенту! Перевибори Президента! І жодних компромісів!
    5 Feb
    Обговорення:
    • собственность должна принадлежать громадам (ст.142)
      5 Feb
      Анатолий Андрейко Дерибан и передерибан не закончится пока вы не исполните ст.142 Конституции Украины. В Украине никто ни за что не отвечает и полностью отсутствует институт СОБСТВЕННОСТИ (частное и муниципальное). А он заложен именно в этой статье.
      Юридическое лицо публичного права - ТЕРРИТОРИАЛЬНАЯ ГРОМАДА. Она по конституции имеет право РАСПОРЯЖАТЬСЯ имуществом. Все остальные органы власти только УПРАВЛЯТЬ. А собственника нет и нет ответственности. Только это остановит коррупцию и изменит правоохранительные органы. Так сделано в Европе. Гмины, округа, коммуны и т.д.
      5 Feb
      Лема Валерий в Европе так не сделано и сделано быть не может потому, что там все продано, там как раз муниципалитет собирает налоги, у нас принципиально другая ситуация, этого, кстати сказать, не понимает Белоцерковская на видео внизу, если сейчас зарегистрировать громаду, то все громадское тут же будет продано частникам тчно также, как это было сделано с государственными предприятиями,
      Еще раз: делать следует предприятия громадской собственности, давать людям работу, зарабатывать деньги на громаду.
      5 Feb
      Анатолий Андрейко Не продать, а передать в управление, в частные руки громада контролирует не через лозунги о счастливой Европе, а через реальную прибыль полученную этим управленцем. И для него создает все условия. Хоть за гривню передает лишь бы открыл рабочие места и платил налоги громаде. И все равно это будет частная собственность громады и подконтрольна ей.
    • громада має заробляти гроші
      5 Feb
      Лема Валерий я хочу відтворити львівські підприємства у якості громадських, і як мені це зробити? хіба мені президент заважає? мені заважає Садовий, який сидить на праві це робити, як собака на сіні.
      Де факто громада почнеться де юре з моменту, коли вона почне заробляти кошти, не збирати податки, а саме заробляти, і платити податки державі, а для цього має бути запроваджена громадська власність на рівні з приватною та державною.
    • який суб*єкт і яким чином забезпечить реалізацію Конституанти?
      5 Feb
      Олександр Тертичний Який суб*єкт і яким чином забезпечить реалізацію оцих сподівань? "Якщо ми підемо шляхом Конституанти, через розробку реального самоврядування, реальної реформи судової влади в частині конституційних зміни і не тільки, через внесення реальних соціальних інновацій, на які інші країни не відважуються і ще довго не відважаться, ми зможемо доволі швидко і успішно завершити українську Революцію Гідності."
      5 Feb
      Сергей Дацюк КОНСТИТУАНТА
      5 Feb
      Олександр Тертичний В цій публікації немає відповіді на запитання про суб*єкт: яка соціальна потуга забезпечить реалізацію намірів інтелектуалів? По-перше - ухвалення нової конституції, по-друге -- її реалізацію: з паперу до життя.
      На це просте запитання відповіді не надав і шанований мною Геннадій Друзенко. ІМХО, названі Вами в статті активісти просто не знають відповіді. Тому я і питаю у Вас. Будь ласка, без посилань у двох реченнях просто НАЗВІТЬ суб*єкт, і я приєднаюсь до процесу
    • що можуть змінити перевибори?
      5 Feb
      Олександр Тертичний Що можуть ПРИНЦИПОВО змінити перевибори за чинної Системи? "Перевибори Парламенту! Перевибори Президента! І жодних компромісів!"
      5 Feb
      Сергей Дацюк Після Майдану у Президента немає 300 голосів, щоб пропихнути фейкову Конституцію. Отже оновлення правлячого класу
      5 Feb
      Олександр Тертичний А за якими ознаками Ви вирішили, що на попередніх виборах вібулося "оновлення правлячого класу"?
      5 Feb
      Кілька десятків нових обличь у ВРУ та у виконавчих органах? Хіба нові обличчя без заміни Системи можуть принести перелом?
      5 Feb
      Сергей Дацюк За ознакою того, що вже неможливо протягнути фейкову Конституцію ні шантажем, ні торгом, ні вмовляннями
      створило критичну кількість людей публічного інтересу в Парламенті. Нові вибори збільшать цю кількість.
      5 Feb
      Олександр Тертичний І на яких прогнозах грунтуєте висновок, що "Нові вибори збільшать цю кількість"?
      Можливо знадобляться ще одні чи двоє позачергових перевиборів. Але саме так можемо змінити структуру правлячого класу.
      5 Feb
      Taras Plakhtiy " Але саме так можемо змінити структуру правлячого класу." - все залежить, що мається на увазі, коли йдеться про ту структуру. Коли мова йде про частки впливу тих чи інших політико-олагірхічних угруповань у структурі правлячого класу, тоді так - каскадні вибору можуть її змінити.
      Коли ж ідеться про структуру самих політико-олагірхачних угруповань, то їх ієрархічна структура, в основі якої лежить патерналізм - визнання лідера чи керівного ядра за "батька", який все бачить, все знає і всіх розсудить, рано чи пізно відтворить тіж самі якості правлячої еліти, які вона має зараз.
    • було б легше з функціональним проектом
      5 Feb
      Олександр Гнєдаш Чому такий "кволий", нерішучий наступ і такий активний спротив? Як на мене, всьому виною - страх, страх невідомості, невизначенності та неочевидності. Такий страх "гальмує" активні дії одних та активізує спротив інших.
      Наскільки б все було простіше і легше (і тим, і іншим), як би існував функціонально-обгрунтований проект (як еталон) ефективної державної системи, вільний від впливу "політичних характерів", побудований виключно на фізичних, вимірюваних чинниках. Адже роботі (функціям) абсолютно байдуже, хто її виконає, вона хоче бути зробленою якісно і вчасно.
    • нема механізмів для зміни якості ВР
      5 Feb
      Olga Klymko створило критичну кількість людей публічного інтересу в Парламенті. Нові вибори збільшать цю кількість - немає ніякої впевненості в цьому !!!!
      Немає мехінізмів як цього добитися !!!! У провінції росте новий месія ляшко !
      5 Feb
      Ви, випадково, не знаєте звідки в нього стільки виступів на всіхтипах радіо? його цитує вже навіть моя в минулому адекватна подружка ! Я - за волонтерів, волонтерів у владі, експертів щоб саме вони прийшли у ВР !! Але це неможливо,
      Курс по 40 при відсутності кредиту МВФ похороне нас швидко і ефективно, бо сільське господарство дуже залежить від вартості пального, а крім нього в нас вже немає нічого з експортного потенціалу. Треба протриматися цей рік і працювати з виборцем !!!! Але як - я не знаю !!! Заборонити політичну рекламу і тільки дебати ??? але хто це зробить ?
      5 Feb
      Олександр Тертичний хто це зробить? - Оновити країну може потужний позапартійний рух: бо всім іншим, наявним соціальним суб*єктам оновлення України НЕ ВИГІДНО.
      І без такого руху всі благі наміри з реформування завершаться лише фарбуванням фасадів тих самих старих структур, тобто ІМІТАЦІЄЮ...
  34. СУТЬ НИНІШНЬОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ 09 лютого 2016
    9 Feb
    Сергій Дацюк Філософ
    СУТЬ НИНІШНЬОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ Джерело
    09 лютого 2016 - текст автора
    Нинішня політична криза не може закінчитися просто і швидко, тому що ніхто, підкреслюю – НІХТО, з правлячого класу не взяв на себе сміливість проаналізувати глибинні причини кризи.
    Саме це є основна причина написання цього тексту.
    Загальні зауваження щодо політичної кризи
    9 Feb
    Правлячий клас нічого не робить чи вважає нас за ідіотів
    9 Feb
    Отже ні Президент, ні Прем'єр-міністр, ні жоден міністр, ні жоден депутат не проаналізували те, що відбулося, не відрефлексували проблеми, які накопичилися після революції (чи навіть завжди протягом століть в Україні існували).
    Чому так?
    Якщо правлячий клас не поважає громаду, не довіряє її природній здатності якщо навіть не фундаментально розуміти, то просто розуміти чи інтуїтивно відчувати, то це погано говорить про ментальні здібності самого правлячого класу.
    А якщо правлячий клас десь це проаналізував, але не вважав за необхідне зробити такий аналіз публічним, то це свідчить про продовження маніпуляцій громадою. І тоді у нас кепські справи. Бо продовження маніпуляцій свідчить про таємні меркантильні мотивації правлячого класу. А це пахне ще одним повстанням чи навість громадянською війною, бо нікому не подобається, коли його тримають за ідіота.
    Відмова аналізувати глибині причини кризи роблять кризу невідворотно негативною, трагічною і циклічною. Це означає, що якщо навіть її вдасться подолати шляхом кулуарних договорняків, то вона повториться в набагато більш жорсткому і негативному варіанті.
    Криза бачення перспектив та смислів
    9 Feb
    Нинішня політична криза сталася не тому, що війна, не тому, що парламентська опозиція чи міноритарні фракції коаліції зайняли критичну позицію, не тому, що громада не довіряє Уряду, Президенту чи взагалі Парламенту.
    Нинішня політична криза сталася не через брак реформ чи повільні реформи. Як показує ефір телепередачі "Свобода слова" від 8-го лютого 2016-го року на ICTV, багатьом міністрам є про що звітувати щодо реформ. Політична криза сталася не тому, що у громади не було детального уявлення про повільні, але невідворотні реформи.
    Заключні слова пана Фесенка на згаданій телепередачі, що якби такі детальні розповіді про реформи були частіше, то і криза б не сталася, не зовсім коректні. Вибачте, але нинішня політична криза відбувається не стільки між громадою і правлячим класом, скільки всередині правлячого класу. І ця криза відбувається зовсім не тому, що якісь представники правлячого класу не знають, як насправді відбуваються реформи. Навпаки, представники правлячого класу дуже добре знають, як відбуваються реформи, а також знають, що ще відбувається на тлі цих реформ.
    І саме через обізнаність одних представників правлячого класу, що ще крім реформ, роблять інші представники правлячого класу, і сталася криза. Тобто політична криза, яку ми зараз переживаємо, це криза глибинного підходу до реформ, криза бачення перспектив – найближчих і віддалених, криза смислів, які частина правлячого класу бачать чи вважають позитивними, а інші не бачать чи вважають негативними.
    Небхідність дискурсивного аналізу
    9 Feb
    Саме тому, політологічний аналіз публічних позицій та документів навряд чи щось дозволить нам зрозуміти. Тому з повагою ставлячись до спроб моїх колег піддати нинішню політичну кризу політологічному аналізу в публічній площині чи на рівні аналітики інтриг (тут, тут і тут), я вважаю такий підхід неефективним з двох причин:
    1) політологічний аналіз публічних дій, публічних позицій і публічних документів, не може бути ефективним в ситуації вирішального значення непублічних дій, непублічних позиції і непублічних усних домовленостей;
    2) дискурсивність будь-якого аналізу є більш важливою за інформованість чи аналітичність, бо дискурсивність жорстко пов'язана з дозволом чи забороною рефлексії в конкретній позиції, а значить дискурс з позиції громади (дискурс публічної, в старому розумінні загальнонаціональної, позиці) є єдино ефективним і рефлексивним дискурсом – тому що лише такий дискурс спрямований на збереження цілісної країни та солідарного суспільства, решта дискурсів спрямовані на збереження посади (Президента чи Прем'єр-міністра), збереження парламентської позиції партії (наявності партії у Парламенті), збереження монопольної позиції в бізнесі (збереження олігарха чи олігополії взагалі).
    Окрім того, громадська дискурсивність з урахування непублічних дій, позиції та домовленостей неминуче має виходити на уявлення про довгострокову стратегію, бо тільки так можна бачити позитивні смисли та перспективи.
    Політичні причини кризи
    9 Feb
    Коаліційна угода перестала працювати
    9 Feb
    Те, що зазвичай вважають причинами нинішньої політичної кризи, насправді є її проявами чи найбільш очевидними наслідками.
    Коаліційна угода перестала працювати. Закінчилися терміни її планування. Громадський аудит виконання коаліційної угоди не передбачений законодавством, а громада пасивна і нездатна поставити питання про аудит. Зроблені на грантові гроші дослідження, що коаліційна угода виконана на 30%, це щось дуже ефемерне і незрозуміле.
    Що таке 30% виконання коаліційної угоди? Яка саме частина коаліційної угоди виконана – чи не та, щодо якої з самого початку був консенсус щодо виконання? Яка саме частина коаліційної угоди не виконана, чи була з самого початку згода на її виконання, чи цю частину записали просто для красного слівця, а виконувати за великим рахунком ніхто не збирався?
    Де взяти такий аналіз коаліційної угоди – рефлексивний аналіз? Хто його профінансує? Уряд точно не зацікавлений у громадському аудиті і у такому аналізі? Парламент не зацікавлений, бо висновок однозначно призведе до його перевиборів.
    Тобто виходить так, що всередині правлячого класу немає єдності щодо 70% укладеної коаліційної угоди, а українську громаду намагаються надурити, що Парламентська коаліція була і є. Прикрий факт – не було в Україні парламентської коаліції щодо більшої частини коаліційної угоди.
    Коаліційна угода була фікцією, примарою, чистим піаром, розводняком для обивателів. Саме тому з неї мало що вийшло. Бо 30% виконання коаліційної угоди це дуже мало. Це не те що не більше половини, це навіть не половина.
    Олігархічний консенсус як стратегія української політики
    9 Feb
    Фактично коаліція зруйнована. І знаєте чому? Тому що окрім коаліційної угоди значна частина між політичними силами угод носили усний характер договорняків між більшістю БПП-НФ і рештою фракцій коаліції і навіть опозиції. Договорняки мали приблизно таке формулювання позиції коаліційної більшості – ми будемо робити все для країни, а ви нас підтримуйте.
    І от якраз перед кризою всім стало ясно – коаліційна більшість працює для країни лише на 30%, а 70% працює на себе. Оскільки це порушувало початкові договорняки, сталася політична криза.
    Рейтинг НФ нульовий, на що Парламент уваги не завертає і робить вигляд, що все нормально. Невже ви думаєте, що рейтинг НФ нульовий через те, що Уряд робив непопулярні реформи?
    Мені доводилося читати пояснення нульового рейтингу НФ в інтерв'ю одного відомого консультанта та політтехнолога. Нібито Президент постав проти олігархів, але олігархи пішли під захист Прем'єр-міністра. Ну тут можна лише посміятися.
    Ви справді вважаєте, що в Україні Президент може бути проти олігархів, а Прем'єр-міністр їх захищати і при цьому залишатися на керівній посаді? Позиція Президента щодо олігархів це чисто політтехнологічна гра.
    Президента уклав усний і загальний олігархічний консенсус. А Прем'єр-міністр змушений був реалізовувати практичну політику і реальні схеми олігархічного консенсусу. Саме тому Прем'єр-міністр швидко зібрав на собі весь негатив олігархічного консенсусу, і рейтинг НФ став нульовим.
    Але рейтинг БПП просто ненадовго відстає від рейтингу НФ. Середній і дрібний бізнес швидко розбереться у ситуації (фактично вже розібрався) і пояснить це решті громади.
    Це означає, що проблеми виникли не у виконанні коаліційної угоди. Проблеми виникли через протиріччя між змістом публічної коаліційної угоди в Парламенті та усним олігархічним консенсусом президента-олігарха і решти олігархів.
    Таким чином олігархічний консенсус став визначальною стратегією української політики, а українська громада не знає суть цього консенсусу.
    Що таке олігархічний консенсус?
    9 Feb
    Як дізнатися про про зміст олігархічного консенсусу
    9 Feb
    Термін "олігархічний консенсус" запропонував Юрій Романенко в інтерв'ю "Вторая украинская республика: от рассвета до заката. Распад, олигархический консенсус или революция?"
    Вживання цього терміну експертом чи політиком при аналізі політичної кризи дуже жорстко маркує дискурс як громадський чи публічний. Невживання цього терміну експертом чи політиком при аналізі політичної кризи так само жорстко маркує дискурс як дискурс заангажований. Як кажуть, нічого особистого – хто подає аналітику інтриг, той ангажується позицією бенефіціара цих інтриг.
    Тут звичайно є елемент віри, але ця віра носить рефлексивний характер. В часи Кривавого Президента у нас були "свідки покращення". Тепер у нас є "свідки реформ".
    Водночас свідків олігархічного консенсусу немає і не може бути – олігархічний консенсус укладається завжди без свідків. Більше того, спеціальні люди в ЗМІ, особливо на телебаченні, відфільтровують людей, які можуть розказати про суть цього олігархічного консенсусу.
    Звичайно до української громади доходили якісь натяки з судового процесу над Фірташем чи зі змісту перебігу конфлікту між державою та корпоративним структурами Коломойського. Але загалом, ніхто з представників української громади на жодній такій зустрічі не був і нібито знати, про що там йшлося, не може.
    Ми отримуємо цікаве аналітичне завдання – як дізнатися про зміст олігархічного консенсусу, не будучи свідками його укладення? Це завдання ненаукової аналітики (допоки наука не визнає конструктивізм як свого наступника і теоретичного партнера). Це завдання конструктивної аналітики.
    Ретроспективна реконструкція "олігархічного консенсусу"
    9 Feb
    Інакше кажучи, навіть на будучи свідком укладання "олігархічного консенсусу", ми можемо його реконструювати ретроспективно. Тобто з часу Революції Гідності сталося достатньо подій і видозмін процесів реформ, щоб можна було доволі адекватно реконструювати укладений українським президентом-олігархом з українськими олігархами так званий "олігархічний консенсус".
    1. Українська виконавча влада олігархів не переслідує у правовому порядку, а якщо таке переслідування починається з боку влади інших країн, українська влада спускає судові справи на гальмах, тобто, як мінімум, не передає потрібні слідчі матеріали для такого переслідування (українська влада у світі надто слабка і невпливова, тому за кордоном – кожен з олігархів сам за себе). А олігархи обіцяють не чинити явні порушення закону, які би ставали публічними.
    2. Всі свої проблемні питання олігархи вирішують з президентом-олігархом приватно, а якщо потрібно, для публіки розігрується спектакль "суворий Президент наступає на олігарха".
    3. Олігархи визнають традиційне право тих, хто при владі, на свій політичний бізнес (своє корпоративне збагачення за допомогою політики), але сторони погоджуються, що воно не має бути таке нахабне, як за часів "сім'ї" Кривавого Президента. Водночас влада визнає право олігархів на подальше збагачення, якщо їм через своє лобі (продажних депутатів та міністрів) вдасться саботувати невигідні їм реформи.
    4. Нахабне збагачення влади, очевидно, має вести до руйнування "олігархічного консенсусу". В такому разі, очевидно, передбачено переукладення "олігархічного консенсусу".
    5. Українська влада буде намагатися повернути активи олігархів, відібрані Росією, навіть ціною політичних втрат (як це відбулося зі згаданим у моїй попередній статті, невиконанням Президентом принципу "Крим не продається", коли почалися судові позови бенефіціарів власності Криму до Росії у закордонних судах).
    6. Будь-яке зазіхання на олігархічні активи з боку громадськості (тиск щодо зменшення тарифів чи щодо адекватної оплати інфраструктури, чи щодо права на підставних власників та інших способів утаємничувати статки, чи щодо блокування бізнесу з Росією) влада допомагає каналізувати. Натомість олігархи обіцяють віддати на війну, скільки зможуть, але непублічно.
    7. Олігархи самовизначаються щодо реформ та війни самостійно, а якщо потрібно, оголошуються їх спільні заяви типу "ми за все хороше, проти всього поганого". Але в цілому публічно зорієнтованої діяльної позиції олігархи не обіцяють, і влада не може від них цього вимагати, бо такої групи як олігархи в Україні офіційно нема (принаймні така назва законодавчо не оформлена).
    8. Також влада обіцяє не провокувати громадянську війну, бо від громадянської війни ніякого зиску нема, а олігархи обіцяють повільно пристосовуватись до реформ, бо якось потрібно щось міняти.
    Можливо це не все, можливо щось забуте. Я ж все-таки не олігарх і не можу бачити всіх нюансів їхнього життя. Але суть саме така.
    Як розв’язати протиріччя "олігархічного консенсусу" з "коаліційною угодою"
    9 Feb
    Отже загальний висновок – "олігархічний консенсус" вступив в серйозне протиріччя з публічною програмою правлячого класу у вигляді "коаліційної угоди".
    Просто переписати коаліційну угоду, як це пропонували і я, і мої колеги, це звичайно потрібно. Але цього буде недостатньо.
    Надалі українська громада має визначатися – чи готова вона і далі терпіти "олігархічний консенсус". І якщо терпець вривається, то нам потрібен новий Президент і новий Парламент. А Президент точно потрібен такий, який щодо олігархів матиме публічну і вигідну всій українській громаді позицію.
    Що це за позиція, і в якому дискурсі вона має бути сформульована?
    Аналіз політичної кризи зі стратегічної позиції
    9 Feb
    Позиція, з якою можна далі продовжувати революційні зміни (помилково досі називані реформами), має бути з позиції глобальної (чи навіть космічної) в просторі і довгострокової в часі.
    Правлячий клас здає публічні активи
    9 Feb
    Правлячий клас України виявився абсолютно не готовий працювати в умовах зовнішнього управління. Правлячий клас здає один публічний актив за іншим і кінця цьому не видно: ядерна зброя, літаки, флот, оборонну інфраструктуру, війська спецпризначення і т.д. Тепер вже дійшло до території.
    Аргументація доволі проста – ми не можемо це втримати.
    Рух української громади в Європу це інстинктивний рух – якщо наша еліта не може дати нам стратегічну перспективу безпеки і добробуту, то може європейська зможе.
    Але цей інстинктивний рух громади помилковий. Якщо європейська еліта буде виконувати функції нашої недолугої еліти, то вона за це буде брати плату територією і життями українців так само, як це робила весь останній час російська еліта.
    Без своєї стратегічної еліти України не буде
    9 Feb
    Мінські домовленості це принципово помилковий процес. Це гра українського правлячого класу в ситуації зовнішнього управління з нульовою стратегічною ініціативою. Помилка не в домовленостях, а у відсутності гри України поверх цього процесу.
    Це сталося тому, що в Україні досі відсутній центр прийняття стратегічних рішень, центр продукування стратегічних ініціатив, центр розробки стратегічних ігор, центр конструктивістського налізу моделей розвитку (а не всяких там форсайтів, сценаріїв чи прогнозів, які мають пасивну позицію споглядання і пристосування чи в кращому разі незначної корекції діяльності).
    Відсутність позиції стратегічної ініціативи – на рівні державних інститутів (Адміністрації Президента, Інституту стратегічних досліджень, парламентських комісій), на рівні експертного товариства, на рівні олігархічного клубу. Комісія по майбутньому, яка була створена в Парламенті вже давно, не стала такою позицією.
    Революція в сфері стратегування, яку я просував (тут і тут), не відбулася. Нові стратегії громадської дії, які я пропонував (тут і тут), не стали основою державної чи хоча б громадської діяльності.
    Найбільші небезпеки України
    9 Feb
    Найбільші небезпеки України:
    1. меркантильні цінності українського правлячого класу, його торгашеський (невиробничий і неінноваційний) характер;
    2. відсутність державницького мислення у правлячого класу, відсутність у нього патріотизму, орієнтація на життя поза країною, мародерське сприйняття України як витратного ресурсу;
    3. відсутність рефлексивності правлячого класу навіть у підпорядкуванні зовнішньому управлінню (нездатність досягти легітимності та легальності).
    Крупний український бізнесмен не є патріотом
    9 Feb
    Суверенітет крупного бізнесу не є державним. Крупний бізнесмен не є громадянином по суті. Громадянство мільярдера формальне і швидко змінюється, якщо заважає його бізнесу. Лише максимум мільйонери можуть бути громадянами. Висновок, можливо і неприємний, задля патріотизму корпорацій потрібно позбутися мільярдерів у будь-який цивілізований спосіб. Найкраще зробити мільярдерів мільйонерами дома. Схема проста – ніхто в країні не може мати велику власність, що тягне на співмірний з держбюджетом порядок (мільярди доларів), – ні українець, ні іноземець. Хочете великих статків – купуйте активи за кордоном, впливайте на уряди інших країн.
    Крупний український бізнесмен не є патріотом. Він вчить своїх дітей за кордоном, він лікується, відпочиває і довго живе за кордоном. Він від'їжджає за кордон у разі будь-яких проблем (криза, революція, війна) з країни громадянства. Він тікає і переховується за кордоном в разі викриття його назеконного збагачення або незаконних оборудок.
    Забезпечити легітимність власності та влади і забезпечити легальність публічних процесів
    9 Feb
    Отже в сучасній Україні ми вже декілька десятиліть не можемо зробити дві речі – забезпечити легітимність власності та влади і забезпечити легальність публічних процесів.
    Система легітимності правлячого класу досі не може бути створена, бо це б означало відмову від "олігархічного консенсусу" і перенесення стратегічних угод у публічну сферу. Допоки лишається подвійність мислення ("коаліційна угода" для обивателів і "олігархічний консенсус" для інсайдерів), ефективна політика революційних змін неможлива.
    Завдання аудиту вкраденої у держави власності українськими та російськими бізнесменами не поставлене і не вирішене. А це єдиний спосіб легітимності власності в країні. Легітимності влади через Конституанту досягти не вдається. Опираючись загальногромадському способи розробки та прийняття Конституції, влада опирається власній легітимації, а значить Україна швидко руйнується.
    Чому ми не можемо позбутися російського впливу
    9 Feb
    Знаєте, чому ми не можемо позбутися російського впливу на українську економіку? Тому що націоналізувати російські активи на території України ми можемо, але тоді наші олігархи втратять свої російські активи. Тобто Україна загалом потерпає від російського впливу на економіку через жадібність олігархів.
    Революція і як її результат люстрація – до кінця на легалізовані. Війна з Росією не легалізована (вона є АТО). Контрабандні відносини з окупованими територіями є водночас нелегітимними і нелегальними.
    Правлячий клас руйнує країну
    9 Feb
    Простий теоретичний висновок – у нинішньої України майбутнього нема, громадянська війна невідворотна, країна буде фрагментуватися далі. Головні винуватці – українські корпорації і крупні українські бізнесмени (дехто з них навіть політики і посадовці високого рангу), які так і не стали патріотами, а також політичні пройдисвіти, які опираються легітимації та легалізації.
    Суть нинішньої політичної кризи – правлячий клас руйнує Україну, сам це розуміє, боїться цього, але меркантильні мотивації його сильніші за публічні.
    Спосіб політичної легітимації правлячого класу та легалізації життєстворюючих процесів в Україні
    9 Feb
    Конституанта це спосіб політичної легітимації правлячого класу. Поки значна частина України ще є, така легітимація все ще можлива.
    Легалізація всіх життєстворюючих процесів в Україні – люстрації, деолігархізації, війни і відвоювання території. Це все ще можливе, поки ще Україна є.
    Зрештою створення системи стратегування замість дослідження стратегій це завдання власне правлячого класу. Бути постійно в субпозиції і розповідати, що ми слабкі, це зрештою принизливо.
    Або все це зробить нинішній правлячий клас, або він буде знищений у той чи інший спосіб, і на його місце прийде новий правлячий клас – і не факт що цей новий правлячий клас буде українським.
    10 Feb
    Обговорення:
    • чи далі просто спостерігаємо руйнацію України?
      9 Feb
      Олександр Гнєдаш "Правлячий клас руйнує Україну, сам це розуміє, боїться цього, але меркантильні мотивації його сильніші за публічні" – і що? Спостерігаєм далі?
    • хто це все почує?
      9 Feb
      Ігор Квілінський Найстрашніше те, що цього не почують. Совок хоче все і зараз, олігархи хочуть все і зараз. І в цьому вони єдині. Як на мене, то головне визначення статті – торгашеський характер влади – невиробничий і неінноваційний а ще й некреативний.
      Тому реформи при наявності олігархії, реформи вільного розвитку підприємництва,творення назагал, неможливі. Вони ж руйнують життєве середовище олігархів. А далі думайте самі.
      9 Feb
      Ирина Глущенко Можемо, зрозумiвши кожному, вiдповiдальнiсть за краiну. ТерГромади, реестри майна та власникiв, кошти на мiсцях, вiдкрита дiяльнiсть.
    • нинішній політичний клас не здатний аналізувати
      10 Feb
      Олександр Пальченко Хіба нинішній політичний клас взагалі здатний ЩОСЬ аналізувати, а тим паче хоча б, просто прочитати ваші тези(аналітику)...для цього треба мати бажання ЦЕ робити...і хто взагалі у них буде це робити, депутати-студенти і дівчини-мажорки, які стали "ПРЕДСТАВНИКАМИ" народу України...це іллюзія і не треба до НИХ звертатися, начебто напрошуючись...
      ПРОСТО пишіть для загалу, бо ваші думки вкрай потрібні думаючому люду, для створення загального егрегорного поля ...
    • меркантильность власти не даст ей измениться
      9 Feb
      Петр Мотайленко На лицо имеем синдром "ловли обезьян на тыкву" - ну не может она отпустить приманку-апельсин внутри тыквы-капкана и становится сакральной жертвой собственной меркантильности.
    • можновладці - не гідні народу, котрий їх обрав
      9 Feb
      Виктор Гриценко Наші можновладці - не гідні народу, котрий їх обрав.
      9 Feb
      Олен Болегский А навіщо раз за разом їх обирае? Даже після своеї, народної перемоги в Революції Гідності, народ знову обрав, цьго разу, свободно і демократично, як виявилось, таких самих, а може і гірших покидьків?!
      9 Feb
      Петр Мотайленко Причина не в том, какая есть элита, а в том, что при нынешнем менталитете народа она и будет такой. И другой быть не может. Народ и его менталитет всегда действует по жестким программам автосохранения. Что туда не загружай , в результате имеем перл -КПСС.
      Убрать программы можно быстро - через просвещенную диктатуру (грузинский вариант Саакашвили) или медленно - через постепенную эволюционную ломку (европейский путь). Выбирайте... К стати, в лице украинского Саакашвили может внезапно появиться кто-либо из нового поколения, но однозначно более жесткий чем он.
    • "Бермудський" трикутник пограбуавання Украiни
      9 Feb
      Анатолій Півненко Суть нинiшньоi полiтичноi кризи див. також в статтi Володимира Ланового мова йде про "Бермудський" трикутник пограбуавання Украiни. Док. економ. наук В.Лановий компетентно показуе, як Петро з Арсенiем сiли на СХЕМИ грабунку, розробленi при "яныкОвощах" та "азiрових"...
    • чи має свої завершені форми "олігархічний консенсус"
      9 Feb
      Dima Donskoy Якщо навіть і існує цей клятий "олігархічний консенсус", то навряд чи він має свої завершені форми, чітко окреслені поняття, коли все розписано по пунктах. Я не вірю в таку здатність домовлятись, навіть стосовно "геніального" українського олігархату, який вже не знає кого гвалтувати, як тільки один одного.
      На рахунок фільтрації у змі, стосовно договорняків, то взагалі супер, цілком погоджуюсь, що маніпулюють людською свідомісттю і відсіюють тих, хто може розкрити карти. Питання в іншому, чи є взагалі таке бажання у експерта? В цьому плані вони між собою знаходять цей консенсус. В іншому такий самий бардак як і на поверхні. Взагалі все це дійство не потребує серйозної глибинної аналітики, бо як кажуть було б що аналізувати, бо все набагато простіше як граблі і сумніше...
    • створити інституції, що будуть діяти заради України
      9 Feb
      Елена Величко
      Отже підсумовуючи написане, в Україні створено негативне управління державою, що дає збагачуватись у владі за рахунок інших та знищення всього самого разумного, прогресивного, самої природи людської, знищення промисловості, економіки, задля збагачення одиниць, що не живуть в Україні, та не пов!язують своє майбутнє з Україною.
      Тобто не існує організацій та інституцій, та ПАРТІЙ, осанні хочуть мати кошти за рахунок усіх та працювати за надприбутки олігархів, тобто все це кодло з усіляких організацій не спроможно та не діє накористь громаду, створює псевдоуявлення про те, що є кому нас захистити.
      Тобто ОСНОВНЕ, що діється в Україні – це ПСЕВДОДІЯЛЬНІСТЬ у всіх сферах та ВІДСУТНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЙ, о ДІЮТЬ НА КОРИСТЬ УКРАЇНЦІВ,
      ВИСНОВОК : СТВОРИТИ ІНСТИТУЦІЇ, ЩО БУДУТЬ ДІЯТИ ЗАРАДИ УКРАЇНИ ТА УКРАЇНЦІВ, та дієві механізми взаємодії з громадою, а також ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЇ ПОЧАТИ ВИКОНУВАТИ,
      10 Feb
      Сергей Вирченко Чтобы помешать разграблению МЫ должно превратиться в общество. И создать соответствующие общественные институты, в том числе - государство.
      А мы заняты имитациями - фиктивно-демонстративными образованиями.
    • потрібні законодавчо міцні зворотні зв'язки між "коаліційної" владою і народом
      9 Feb
      Игорь Филиппов На таке довге дослідження, здебільшого теоретичне, можна відповісти просто і ясно: Доки не буде створено законодавчо міцні зворотні зв'язки між "коаліційної" владою і народом, толку не буде. Україна, як країна розвалиться, не витримавши тиску зсередини. Що дасть можливість її захоплення зовні. Автор правильно згадав: "немає громадського аудиту діяльності влади". І правляча влада на це ніколи не піде, поки громадськість не змусить.
    • не влада має створити стратегічну еліту
      9 Feb
      Іван Бокс "Без своєї стратегічної еліти України не буде" тільки не кажіть, що то знову має влада створити, чи на вітчизняних стратегів сподівання марні?
    • ніхто, крім суспільства не профінансує рефлексивний аналіз
      9 Feb
      Іван Бокс "Де взяти такий аналіз коаліційної угоди – рефлексивний аналіз?"
      Вкраїнські аналітики зачекались на справжню роботу. Хто його профінансує? Крім суспільства більше нікому. але потрібна не лише згода суспільства, а й пропозиція. її поки що ніхто не сформулював.
    • пора повернути награбоване
      9 Feb
      Nadiya Dovzhenco Так діагноз точний, але як зробити на пракитиці? І чи існує він, той цивілізований спосіб? Неначе й не важко – всього лиш перекрити цим кланам доступ до держбюджету і поставити в рівні умови з усім бізнесом, відібравши всі пільги і квоти – самі за півроку здуються?
      Та вони скоріше країну завалять ніж підуть на таке. Чули президента ще на першій зустрічі з журналистами – Забрать и поделить – это мы уже проходили. Прямо по Фрейду ляпнув – хотів нагадати про 1917, мабуть, а нагадав тільки про 1991-95. Саме так вони і нажили капітали і владу – забрали і поділили. Скажіть їм, що настала пора повернути награбоване. Впевнена, що навіть Ахметова легше в цьому переконати, Порошенка і його друзів – неможливо. Не залишилося жодних людських подразників – одне черево.
    • нужно строить и быть громадою
      10 Feb
      Лема Валерий нам нужно строить, а не мешать разграблению, а для этого нам нужно быть не обществом, а громадой, которому государство - структурное подразделение.
      10 Feb
      Сергей Вирченко Важна суть. Которая заключается в объединении, структурировании и функционализации.
      Якщо вже українською, то
      • су-спільство - це об'єднання спільнот.
      • громада - це окрема спільнота.
      Тобто - йдеться про багаторіневе об'єднання. Яке, до речі, вибудовується знизу - від територіальних громад. У давній Греції вони називалися "демами". Від цього й утворилось поняття - "демократія", а демос - це ті, хто бере участь у демах.
      Нажаль, чи нащастя ніякі філософи територіальні громади утворити не можуть. Скільки б не писали і не аналізували. Адже це - історичний процес.
    • публічний аналіз - справа самодостатніх медіа
      9 Feb
      Іван Бокс публічний аналіз мусять робити не правлячий клас, а самодостатні медіа.
      Хіба вкраїнська аналітична потуга працює над візуалізацією перспектив та смислів, хіба вкраїнська медіа спільнота працює над розповсюдженням, обговоренням, шліфуванням перспектив та смислів?
      Хіба не журналістика має покласти край не публічності. тож може проблема не в не публічності, а у відсутності журналістики?
      Все це буде тривати доти, доки не буде медіа та експертів в країні для яких головним капіталом буде репутація, які б ще на етапі створення угоди пояснили
      9 Feb
      пояснювати - це не справа бізнесу
      б і суспільству і підписантам, що угода "була(є, буде) фікцією, примарою, чистим піаром, розводняком для обивателів".
    • необходим честный анализ положения дел
      10 Feb
      Лема Валерий Мы не ведаем, что творим из-за того, что не понимаем столь сути происходящего, это как раз то, что Дацюк назвал смыслом и потребовал наконец-то определиться с ним при помощи людей способных к такому, то бишь - философов.
      Для этого необходим честный анализ существующего положения дел.
    • оставить реформы в покое и заняться реформатором
      9 Feb
      Анатолій Базір Можно потратить вечность в поисках истины и любви, понимания и доброты, умоляя Бога и людей помочь вам, и всё впустую. Вы должны начать с себя. Это неумолимый закон. Вы не можете изменить отражение, не изменив лица.
      Сначала поймите, что ваш мир — лишь отражение вас самих, и перестаньте искать недостатки в отражении. Обратитесь к себе, исправьте себя ментально и эмоционально. Физические изменения последуют автоматически.
      Вы так много говорите о реформах: экономических, социальных, политических. Оставьте реформы в покое и займитесь реформатором.
      Какой мир может создать человек, который глуп, жаден и бессердечен? Нисаргадатта Махарадж
    • война, диктатура, чилийский вариант
      9 Feb
      Петр Мотайленко Если глобально, то гражданской войны нам не избежать. Будет очень много крови. А после безумства "все против всех" наступит жестокая диктатура. И только тогда появится шанс у Украины пойти по чилийскому варианту. А через него к цивилизованному мироустройству.
      Теория социальных систем говорит о том же.
      9 Feb
      Адам Ібрагімов Громадянської війни не буде у будь-якому разі. Так, олігарх може найняти бандитів, навіть, у погонах (мусорів-тітушек), але кількість їх обмежена. Януковощ збирав максимум півтори тисячі. А це десь 15-20% від ПС (не згадую інші добровольчі формування).
    • зачем плакать по старому
      9 Feb
      Лема Валерий уничтожено старое промышленное оборудование, допотопные заводские цеха, сейчас ломаются отношения, и все это для того, чтобы появилось новое, зачем Вы плачете по старому?
      1 Apr
      Уничтожать старое необходимо когда новое уже внедрено.
      Механизм уничтожения был запущен не с целью прогрессивных преобразований. Старое, пусть и работоспособное оборудований просто шло на металлолом, производство разрушалось, цеха превращались в рынки секондхенда из "европы". И это был естесственный процесс, потому что старая продукция не имела спроса. Здесь следовало остановиться и найти правильный путь.. но некому это было сделать
    • якою є альтернатива "олігархічному консенсусу"?
      18 Feb
      Ярослав Жаліло_
      "З приводу "олігархічного консенсусу". Вельми переконливо. Але залишається питання: якою є альтернатива? Олігархічна модель базується на побудованій квазідержавній ієрархії, яка заміщує собою стратегічні функції держави. Наслідок - низведення стратегії держави, яка здійснюється у загальнонацональних інтересах, до квазідержавної, яка здійснюється в інтересах провідних груп.
      Припустимо, ми рішуче руйнуємо цю ієрархію. Що постає на заміну?
      • Прозора демократична держава під громадським контролем? Як її збудувати за відсутності історичного досвіду?
      • Мережева самоорганізація суспільства? Її субєкти в тіні олігархічної моделі є надто кволими і неспроможними до швидкого перебирання на себе стратегічних функцій.
      • Диктатура? Покажіть суб"єкта-диктатора і силу, яка спроможна підпорядкувати йому країну. Зовнішнє управління? Частково така модель реалізується, але лише там, де ми цікаві зовнішнім суб"єктам - як платоспроможні боржники і як об"єкт цікавих приватизаційних пропозицій.
      Отже, невтішний результат: в умовах, коли треба зберігати бодай якусь стійкість перед зовнішньою агресією, і спроможність утримувати бодай якусь внутрішню стабільність, щоб годувати людей, у короткому періоді альтернативи олігархічному консенсусу як стратегічній моделі не існує!
      Єдина втіха: самі олігархи напевне бачать тупиковість такої моделі і готові модернізуватися - про це й пише автор. Тому систему стратегування доводиться вибудовувати на основі стратегування олігархічного бізнесу, спираючись на ту його здорову частину, яка все ж має стратегічну орієнтацію і бачать безальтернативність модернізаційного сценарію, який зрештою завершується конверсією оліграхічної моделі.
      Чергові політичні катаклізми моделі не змінять - будь-яка нова влада неодмінно приходитиме до розуміння цієї патової ситуації, тому ці катаклізми просто мінятимуть обличчя на чолі олігархічної "президії". Це - в оптимістичному випадку, якщо черговий катаклізм не буде належно використаний ворогом для "остаточного і рішучого удару".
      Плюс до цього - політичні кризи продовжують розгойдувати інституційну кризу, яка контпродуктивна щодо формування дієздатної мережевої самоорганізації, яка є єдиною реальною альтернативою олігархату (до речі, хто хотів, міг побачити реалістичність цієї альтернативи у "розквіт" олігархічної моделі 2010-2013 рр.).
      Що залишається робити: працювати над утвердженням мережевих суб"єктів. Перш за все - у форматі малого й середнього бізнесу. Виживання економіки без їх економічного поля ускладнюватиметься дедалі сильніше. І в один з моментів з"ясується, що розподіл ваг в економічній системі такий, що олігархи - і не олігархи уже, а нормальний великий бізнес, який є базисом конкурентоспроможності більшості серйозних економік, і головне - йому в цій ролі абсолютно не тисне, і навіть добре, бо усі вижили!"
    • заміна "національної" олігархії структурами глобальної олігархії
      10 Feb
      Леонид Булава Є ще одна модель: заміни "національної" олігархії структурами глобальної олігархії ), бо мережеву модель у форматі середнього й малого бізнесу нинішня національна олігархія (як і її минулий та майбутній формати) створити не дозволить нізащо!
  35. СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ НИНІШНЬОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ
    15 Feb
    СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ НИНІШНЬОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ Джерело
    12 лютого 2016 - текст автора
    "У великій мудрості – велика журба, хто примножує знання, примножує страждання" (Еккл.1:18). "І пізнаєте істину, й істина зробить вас вільними" (Іоан. 8,32).
    Ці два біблійних твердження добре поєднуються: вони означають, що мудрості недостатньо для просування в розумінні, бо для розуміння складних і сумно усвідомлюваних речей потрібно добиратися до істини, тобто знати суть справ у їх складній тотожності і перспективі.
    Новий світовий порядок створюється тут, в Україні
    15 Feb
    Нинішня ситуація в світі майбутнього, світі корпорацій та самодостатніх громад
    15 Feb
    Коли мою попередню статтю дехто критикував за відсутність зовнішньополітичного контексту, то це так. І зроблено це було не тому, що у ситуації нинішньої політичної кризи цей контекст незначимий. Він не просто значимий – він принциповий і вирішальний. Але для просування до світового контексту нинішньої політичної кризи, потрібно вже говорити про більш глобальну кризу – територіальну фрагментацію країн-держав щодо появи принципово нових суб'єктів-гравців: корпорацій та самодостатніх громад.
    І тут починаються не зовсім приємні речі для розуміння, бо вони пов'язані з втручанням ідентичності в розуміння. Важко побачити в воюючих жителях Донбасу самодостатню громаду сьогодні, тим більше на фоні всього того тероризму і бандитизму, який там відбувається, і особливо на фоні зовнішнього втручання Росії та корпоративних парамілітарних формувань в цей конфлікт. Але дуже часто саме так народжуються самодостатні громади – це відбуваєть важко, довго і криваво.
    Саме тому щось розуміти у нинішній ситуації фрагментації України зі спокійною витримкою і відчуттям позитивної перспективи можна лише тоді, коли хоча б трохи бачиш істину світу майбутнього – істину світу корпорацій та самодостатніх громад.
    Швидка зміна уявлень - шлях до менш кривавого майбутнього
    15 Feb
    І ось тут відбувається трагедія. Цей новий світ виникає не стільки бажанням інтелектуалів та політиків-державників, бо їх завжди мало слухають і мало розуміють. Цей новий світ виникає насильно, радикально і криваво – інстинктивними бажаннями меркантильних бізнесменів, політиків-пройдисвітів і всілякої аморальної наволочі, яка бажає половити рибку в мутній водичці.
    Виникає важкий моральний вибір – дозволити зрадникам та пройдисвітам будувати новий світ, бо нібито ж за торованими ними шляхами майбутнє, чи все-таки намагатися ввести народження нового у контекст моралі та толерантності, бо побудоване аморально нестиме на собі тягар пролитої крові ще дуже довго.
    Війна, яка йде сьогодні, це війна за обивателя ватника-вишиватника, за його прихильність, за зміну його свідомості. І чим повільніше обиватель здатен змінювати свої уявлення, тим більше крові проллється, щоб ці уявлення змінити. Чим швидше обиватель буде здатен змінювати свої уявлення, тим менше криваво настане майбутнє.
    Світ без всевладдя держав, світ, де діють корпорації
    15 Feb
    Мене і моїх колег давить тягар непрошених знань – про корпоративно-державні змови, глобальну корупцію, зради і несправедливу наживу. Спокуситися помстою тут дуже легко – важче побачити істину світу майбутнього і спробувати попрацювати з уявленнями людей від політики далеких.
    В нинішньому світі повсюдних і інтенсивних комунікацій неможливо втримати будь-яку таємницю. Очевидно, що більшість таємниць не можна знати напевне, але схематично знати можна, особливо якщо цим цікавитись.
    Є непідтверджена інформація (чутки), що за здачу Криму Росії деякими українськими можновладцями було взято великий хабар від однієї з впливових корпоративних груп в Росії. Є непідтверджена інформація про підготовку до продажу цілого ряду стратегічних підприємств України для міжнародних корпоративних структур (це окрім відсотків з ВВП, які Україна вже буде сплачувати). Є непідтверджена інформація про намір українських високопосадовців легалізувати громадян однієї з близькосхідних країн (насправді представників світового фінансового капіталу) на території південної України. Є непідтверджена інформація про намір розмістити силові структури однієї зі спецслужб на території України, які будуть опікуватися безпекою продажі стратегічних підприємств світовому капіталу.
    Все це – чутки. І водночас за цими чутками вгадуються процеси принципово нового світу – де немає більше всевладдя держав, де корпорації діють більш жорсткіше, нахабніше і таємніше, ніж держави, і де у розрахунках перспектив покладаються не на гарантії держави, а на перспективність самодостатніх громад, особливо, коли вони живуть на благословенних і таких ласих територіях.
    Маємо справу з корупцією глобальною
    15 Feb
    Отже новий світовий порядок створюється тут, в Україні. Але хіба дочекаємося ми, щоб все це публічно розповідалось, аналізувалось, планувалось чи, не дай Боже, стратегувалось з позиції України?
    В цьому сенсі Україна потрапляє до нового світового порядку стихійно, насильно і непублічно. І в цьому сенсі зовсім інакше бачиться нинішня політична криза. Бо вона є проявом не лише незгоди громади з продовженням корупційного збагачення влади, а значною мірою проявом незгоди невтаємничених представників правлячого класу з діями втаємничених.
    Проблема наша в тому, що ми думаємо, що маємо справу зі звичайною корупцією в Україні. Ми ж маємо справу з корупцією глобальною, де не тільки Україна, але і інші держави продаються міжнародним корпораціям.
    Міжнародний контекст нинішньої політичної кризи
    15 Feb
    Конфлікт архаїчної держави зі світовими фінансовими групами
    15 Feb
    Сьогодні Україна знаходиться у стані глибокої політичної, економічної та соціальної кризи. Ця криза є набагато більш виразною і глибокою, ніж навіть та, яка передувала останньому Майдану та Революції Гідності.
    Виклики, які стояли перед нами напередодні Революції Гідності, тепер стали просто очевидними для всіх. Але рівень явних загроз, який стоять перед нами сьогодні, є набагато вищий, ніж той, що був перед Революцією Гідності.
    Зараз вже для всіх очевидно, що конфлікт всередині України не є внутрішньою нашою справою.
    Ми маємо справу з конфліктом архаїчної держави зі світовими фінансовими групами та транснаціональними корпораціями.
    Різні держави по-різному представлені на рівні міжнародних фінансових транснаціональних корпоративних груп, тобто фактично світовою олігархією.
    Включеність у гібридну війну світової олігархії
    15 Feb
    І ця різна залученість держав у світові олігархічні відносини призводить до збройного конфлікту, який виглядає дещо схожим на минулі війни, але насправді є принципово новим типом конфлікту.
    Нібито державний конфлікт, в даному разі Росії та України, є гібридним не тому, що використовуються багато нових засобів війни. Ця війна є гібридною тому, що в нього включені принципово нові суб'єкти – впливові у світі корпорації та значно посилені зовнішньою підтримкою громади. Ми можемо спостерігати відносини держав Росія та Україна через економіку, політику, зокрема на рівні ООН та ОБСЄ, але включеність у війну світової олігархії ми прямо спостерігати не можемо.
    Це відбувається тому, що світова олігархія не бажає інституалізуватись в світових політичних організаціях, вона діє таємно, через корупцію власних та чужих держав, через корупцію в ООН і в ОБСЄ.
    Україна стала у світовій війні об'єктом торгу
    15 Feb
    Україна стала у світовій війні об'єктом торгу. Україна перетворилася на приз у змаганнях світової олігархії з архаїчними державами.
    Наш правлячий клас, не маючи досвіду і здібностей для аналізу сучасного дуже вже складного світу, став заручником цього торгу.
    Деякі наші політики-високопосадовці, які нібито пройшли Майдан і були обрані на свої посади на хвилі Революції Гідності, потрапили в систему світової корупції.
    Торг, який іде навколо України, це торг за приналежність її території, за власність на стратегічні підприємства, за відсотки ВВП, тобто за речі, які є предметом зовнішньополітичних непублічних домовленостей і які вже не регулюються винятково внутрішнім законодавством.
    Безпорадність правлячого класу
    15 Feb
    Отже мова йде про те що, що нинішня політична криза є кризою уявлень всього правлячого класу, який по суті розписався перед українською громадою у своїй неспроможності ментально і мотиваційно справитися з викликами нинішньої ситуації.
    Усякий раз, коли ви чуєте слова про те, що "Україна слабка" чи "ми не можемо дати відсіч ворогу", чи "у нас не вистачає коштів на ті чи інші стратегічні кроки", чи "нас залишать без кредитів ззовні", чи "нас залишать без збройної підтримки ззовні", чи "ми змушені іти на якісь поступки" – всякий раз ви чуєте, як правлячий клас розписується у власній безпорадності.
    Ситуація сьогодні
    15 Feb
    Наслідком такої безпорадності правлячого класу перед складністю світових викликів стала наступна ситуація:
    • не маючи часу у ситуації війни, ми змушені були обрати олігарха-президента, який одразу ж вступив у тіньову змову зі світовою олігархією під тиском легальних політичних структур – США, ЄС, ООН, МВФ – і започаткував зрадницький мінський процес;
    • не вірячи в громадську підтримку, наш олігарх-президент уклав з власними олігархами домовленість про їх збереження в обмін на їх допомогу в ситуації кризи та війни, а з закордонними фінансовими структурами – про оплату стратегічними активами України за їх допомогу;
    • наші власні олігархи, використовуючи війну як привід, почали обслуговувати посилення світової олігархії, тобто теж почали вступати зі світовими корпоративними структурами в тіньові змови, водночас створюючи свої корпоративні армії всередині України;
    • наш Уряд став заручником, з одного боку, зовнішнього управління з боку МВФ, з іншого боку, світової олігархії, яка вимагає значну частину активів України, ще з одного боку, власних олігархів, які прагнуть собі вигоди більше, ніж допомагають країні у війні;
    • багато думаючих політиків та бізнесменів були незгодні з цією ситуацією, але лише ті політики, які стали на бік активної української громади і які продовжують вірити в її мудрість і силу, виступили проти такої ситуації і зробили внутрішню кризу правлячого класу публічною.
    Як прибрати від влади нелегітимну частину правлячого класу?
    15 Feb
    Україна знаходиться в небезпеці – її рве на шматки світова олігархія під прикриттям підтримки традиційних політичних гравців – США, ЄС та Росії. Значна частина правлячого класу не бачить більше цінності у збереженні територіальної та інституційної цілісності країни. Значна частина наших політиків, бачачи все це та розуміючи, куди все йде, намагається використати цю ситуацію для власної вигоди, а не для збереження країни.
    Значна частина правлячого класу стала нелегітимною для української громади. Добровільно відійти від влади ця частина не бажає. Українська громада, не бачачи іншого виходу, готується до громадянської війни.
    Перед нами проблема – як прибрати від влади нелегітимну частину правлячого класу, враховуючи, що у багатьох з їх груп тепер є власні армії?
    Україна знаходиться у ситуації безпосереднього початку громадянської війни.
    Вихід є!
    15 Feb
    Це криза самого суверенітету країни
    15 Feb
    Правлячий клас, значною мірою продажний, в принципі на може протистояти міжнародному фінансовому капіталу. Українська громада все ще не знає інших інструментів впливу, як вийти на Майдан і протестувати.
    Наявними конституційними засобами нинішню кризу не вирішити, як не вирішити її на мирному Майдані чи шляхом збройної помсти правлячому класу. Ця криза – криза самого суверенітету країни, який руйнується частиною владного правлячого класу. Переформатування Уряду чи просто перевибори Парламенту та Президента мало що дадуть.
    Нам потрібно конституювати українську громаду як Суверена. Для цього потрібно вийти за рамки наявного правового поля. Щоб створити Суверена, потрібна нова суверенна легітимність і нова суверенна легальність.
    Створення Конституційної Асамблеї
    15 Feb
    Найкращий вихід з ситуації полягає у створенні інституту прямої демократії – Конституційних Зборів чи Конституційної Асамблеї (Конституанти) і передачі цьому інституту всієї повноти влади в державі. Це означає перестати сподіватися щодо Конституції на Парламент. Зовсім.
    Конституційна Асамблея має сформувати тимчасовий Уряд з професіоналами, які не помічені у корупції.
    Конституційна Асамблея має випрацювати стратегію щодо окупованих територій.
    Конституційна Асамблея має довести до логічного кінця люстрацію та запропонувати підходи для дієвої деолігархізації.
    Конституційна Асамблея має почати розробку і публічне обговорення Конституції, яка враховує нову історичну ситуацію, в якій опинилася разом з усім світом Україна.
    Лише солідарна відповідальність за долю країни дає нам шанс
    15 Feb
    Конституція має описати державу в нових умовах влади корпорацій, співмірної з владою держав. Конституція має описати державу в умовах самоврядування, розподіленого громадянства, територіальної і інституційної фрагментації світу, безпосереднього (поза державою) включення громад у світову політичну, економічну, соціальну та культурну систему.
    Громадянська війна це катастрофа для України така сама, як подальші торги продажної частини правлячого класу суверенітетом країни.
    Лише солідарна діяльність в рамках Конституційної Асамблеї відновить легітимність правлячого класу, легальність базових процесів в країні та дієвість державних інститутів.
    Лише солідарна відповідальність за долю країни дає нам шанс.
    16 Feb
    Обговорення: джерело
    • Що за світова олігархія?
      15 Feb
      trakt _ Що за світова олігархія? Кого пан Дацюк називає світовою олігархією?
      Це називається перекладати із хворої голови на здорову.
      15 Feb
      Росія підло напала на Україну, Росія анексувала Крим, Росія убила тисячі українців, Росія змусила мільйони біженців покинути домівки, Росія зруйнувала Донбас, Росія створила і озброїла бандитську армію на Донбасі, Росія вела людиноненависницьку пропаганду намагаючись сіяти ворожнечу росіян в Росії та Україні до українців, Росія створила ЛНР, ДНР і намагалася створити Новоросію, Росія намагається дестабілізувати та повалити Україну, Росія економічно душить Україну – і Дацюк тут розповідає, що Росія лише підтримує та прикриває, якихось йому відомих світових олігархів, які як йому бачиться рвуть Україну.
      15 Feb
      Lvivgoldenducat Lvivgoldenducat Змова світової олігархії - це маніпуляція,бо олігархія залишилась тільки в "пост совецкіх" республіках(Україна,росія,Казахстан ) і в відсталих країнах,таких як Венесуела,Нікарагуа тощо.
      15 Feb
      Дэвид Статников Світова олігархія є, і вона має однакові цілі, майже у всіх куточках світу.
    • потрібна "ідеологічна формула" асамблеї
      15 Feb
      Віталій Локотарьов Я категорично проти організації конституційної асамблеї, аж до поки не побачу "ідеологічної формули" від її організаторів. Немає жодних сподівань на те, що зібране стадо баранів, навіть з академічною освітою, зможе напрацювати філософський концепт громади та держави. Тому я закликаю пана Дацюка:
      - годі ходити навколо колами. Давайте вже по суті. Спочатку з Вас, цілісний концепт. А вже потім, будь які дії.
      //Демократія ґрунтується на припущенні, що мільйон людей є розумнішими одного. Маячня... Чогось я не розумію... Автократія ґрунтується на припущенні, що одна людина мудріша мільйона. Що ж, зіграємо і цю п'єсу? І хто ж буде вирішувати? //
      (с) Р. Е. Хайнлайн
      На підставі цієї тези, я просто вимагаю: – логіку та аргументи вперед! А вже потім згоняти отару. Бо від кількості та якості шерсті у баранів, жодній отарі не можливо напрацювати нічого рівня Аристотеля. (с) Я:)
    • істина не інтелектуальна
      15 Feb
      Лема Валерий інтелектуали, нажаль, є представниками старого світу побудованого на шовкових шляхах силою інтелекта зламавшего людяність, саме інтелект народжує негідників, і чим він мудріший - тим жорстокіший, уявляєте самоусвідомлення палача?
      якщо врешті решт до наших розумників дійде, що істина не інтелектуальна,- що вони будуть робити?
    • хто і ким буде вибраний до Асамблеї
      15 Feb
      • справжньої Еліти не "видать"
        15 Feb
        olgert _ Не зрозуміло хто і ким буде вибраний до Асамблеї. Ці люди мають, по ідеї, бути справжньою Елітою. Але наразі їх не "видать".
      • ризок обрання представників олігархів
        15 Feb
        Rall _ Скоріш за все до складу тих Конституційних Зборів потраплять виключно олігархи та їхні наймити... І таким чином отримають вже повністю безмежну, безконтрольну владу!
        15 Feb
        Людмила Кирилюк Хто мав би увійти в склад КА? Щоб вона змогла відновити легітимність, легальність, до її представників повинна бути довіра народу.
        А маси знають не справжніх незалежних експертів, а медійних (тобто розкручених олігархічними ЗМІ, не без інтересу). Чи це не буде черговою пасткою від олігархів?
      • хто висуватиме тих моральних авторитетів у КА
        15 Feb
        • Процесс всеукраинской Констатуанты нужно начинать снизу
          15 Feb
          Петр Мотайленко Процесс всеукраинской Констатуанты нужно начинать снизу с создания местных громад в их первичном статусе Суверенов, как непосредственных представителей Суверенного народа Украины со всеми соответствующими Суверену представительскими органами, процедурами и атрибутами.
          15 Feb
          Лема Валерий сейчас голова сельского Совета имеет право, но ничего не имеет, дайте ему это, и он все продаст.
      • хто визначить моральність тих авторитетів?
        15 Feb
        P712 _ (до речі, бутафорську асамблею вже створив недопрез, тут він визначав моральність тих кандидатів).
      • А судді хто?
    • Яким чином Конституційна Асамблея може отримати суспільну легітимність?
      15 Feb
      Олександр Тертичний
      • Яким чином Конституційна Асамблея може отримати суспільну легітимність – довіру громадян?
        15 Feb
        • Легітимність інструменту - його масовість
          15 Feb
          Артем Дугин Легітимність інструменту - його масовість, професійність. Загальний поступ - Конституціанта. З усіма підшитими нормативно-правовими актами під неї.
          При такій системі прийняття рішень принаймні ВР, та місцеві ради - не потрібні. Уряд та виконкоми значно обмежені в діяльності. Державний апарат стає маленьким і геть ефективним та функціональним.
      • Яка соціальна потуга виступить суб'єктом Будівництва нової країни?
      • Якими правовими та організаційними інструментами той суб'єкт може скористатися?
      Без відповіді на ці запитання цілком приваблива концепція залишається НЕЦІЛІСНОЮ, що виключає її реалізацію НАВІТЬ за умови правоти автора в усіх його гіпотезах і припущеннях. На жаль...
      15 Feb
      • за чинної виборчої системи - нема способу
        15 Feb
        Олександр Тертичний Позитивної відповіді (що до легітимності) за чинної виборчої системи НЕ ІСНУЄ. Тут перехід від філософії прямо до політології, минаючи соціологію )
        15 Feb
        Артем Дугин Взагалі "виборча система" - атавізм. Я вихожу з принципа: якщо у "виборця" немає відповідних компетенцій - то їй немає чого делегувати.
      • розробка в мережі галузевих експертних товариств
        15 Feb
        Артем Дугин Рішення повині розроблятися в мережі відповідних галузевих експертних товариств, "вхід" в які - вільний для всіх, а просування на вищі щабелі через систему рейтингів (оцінок колег, де вага кожного голосу вар'їативна та залежить від відповідного професійного рейтингу, як наслідку професійної роботи ).
        15 Feb
        Олександр Тертичний Цілком логічно, якщо є відповідь на запитання:
        1. хто і яким чином сформує оту "мережу відповідних галузевих експертних товариств"?
        2. Якщо ж подібних мереж в одній галузі буде 3-4-5, хто і яким чином визначить їх компетентність?
          15 Feb
          Артем Дугин мережа має бути одна, а гуртуватися навколо професійних та географічних дискурсів. Компетентність буде визначатися протягом всієї дії експерта в системі його колегами, що будуть "вподоблювати" його роботу. тобто оцінювати роботу експерта може кожен, але вага голосу наприклад Дацюка та звичайної пересічної людини буде різнитися в сотні - тисячі разі.
          15 Feb
          Олександр Тертичний мережа має бути одна? - А хто і яким чином це забезпечить?
          15 Feb
          Артем Дугин це питання якості інструменту. В якісний інструмент немає потреби "заганяти" експертів. розробок таких інструментів, та діючих прототипів принаймні я знаю близька 10.
          А значить, протягом найближчого часу вони будуть тестуватися, деякі відмирати. Поки не з'явиться такий, який буде мати такий функціонал, що в нього не требе буде заганяти силоміць: комфортний, ергономічний, функціональний.
          Всім іншим Вашим уявленням і пропозиціям - ті ж запитання:хто і яким чином це забезпечить?
          Без відповіді - це лише побажання, що висять в повітрі. Як і пропозиція шановного Дацюка про "Конституційну Асамблею (Конституанти) і передачі цьому інституту всієї повноти влади в державі..."
        3. Якщо навіть компетентність буде узгоджена, хто і яким чином рішення експертів реалізує?
    • створити КА на новому майдані
      15 Feb
      Валерий Салывин Єдиний реальний шлях, – новий майдан,який візьме владу у свої руки, і, тоді, на Майдані, можна створити КА. Виникає питання персоналій. А чи фахівці вони? Чи це чергові некомпетентні особи – родичі майданівських вождів.
      Щоб КА не стала zero efficiency, необхідно визначитись, а що ми хочемо побудувати? Канаду чи Білорусь? А крім того, згадаємо референдум 2000 – го року.
    • як змусити олігархів вiдмовитись вiд мiльярдних прибуткiв в державнiй сферi?
      15 Feb
      Niko Kogan Цiкаво, а як мы змусимо Порошенка чи Коломойського вiдмовитись вiд мiльярдних прибуткiв в державнiй сферi? На панельнiй дискусiї?!
      15 Feb
      Симон Иванов Сумніваюсь, що Україна опинилась на передовій цивілізаційних зрушень. Все це в історії вже було, згадайте імперію Габсбургів, її теж можна розглядати як корпорацію.
      Незрозуміло, як влада, що не хоче поступатись своїм місцем під сонцем погодиться на Конституційну Асамблею? Ми все одно упираємось в громадянську війну, здається. До речі, конституційний процес може підсилити конфлікт, хоча особисто мені, ця ідея до вподоби.
    • як досягти спільної розмови?
      15 Feb
      Олександр Пальченко у пана Дацюка є одна хибність - він САМ, зі своєю вельми цікавою і в багато в чому вірною філософією, а щоб ці думки стали реальністю, треба мати однодумців і послідовників, які можуть бути лише в разі спільної розмови, щоб ретранслювати ці думки назовні в світ, на що, здається пан Дацюк не здатен...
      15 Feb
      • Практична реалізація цих ідей - то справа інших людей
        15 Feb
        Taras Plakhtiy Це його місія така, а не хибність. Практична реалізація його ідей - то справа інших людей.
      • нова конституція буде нав'язана через диктатуру
        15 Feb
        Микола Миколаєнко потуга - партія з опорою на певну спільноту, інструмент - громадянська війна, довіра громадян не потрібна - нова конституція буде нав'язана через диктатуру )
      • автор не вступє в полеміку
        15 Feb
        Олександр Пальченко Дацюк навіть на сторінці не веде полеміку, а хоче ЗМІН...як, коли не має дискусії навіть по його питанням з НИМ
        15 Feb
        Taras Plakhtiy він не буде дискутувати - коли б він почав це робити, то у нього б не вистарчило часу писати свої тексти.
        Політична партія якраз мала б стати тим дискусійним майданчиком, де б велася полеміка щодо змін.
        15 Feb
        Сергей Дацюк Я відповідаю лише на смислові контраргументи.
    • Конституційну Асамблею розірве ота сама "ідентичність"
      15 Feb
      Mike_Kharkov _
      Конституційну Асамблею розірве ота сама "ідентичність". Тобто, створювати її з громади, яка поляризована і здатна поляризуватися й надалі, марна справа.
    • Ідея КА буде задушена очільниками України в колисці
      15 Feb
      Валерий Салывин Існують реалії, наприклад, членів і симпатиків КА можуть оголосити зрадниками, які готують конституційний переворот. Наслідки відомі. Черговий гелетей стане генералом. Не думаю, що очільники України дадуть згоду на створення КА. Ідея буде задушена в колисці.
    • Конституція лише фіксує фактичний розклад сил
      15 Feb
      Микола Миколаєнко Конституційної Асамблеї не буде. Не тіште себе ілюзіями. Конституція лише фіксує фактичний розклад сил. Лише тоді, коли протиріччя буде вирішено (політичними та, як завжди, силовими методами) на чиюсь користь - тоді переможець зафіксує в конституції новий статус кво. Це ж класика ленінізьму, йопт
    • громаді потрібен лідер
      15 Feb
      Ирина Скороход - це війна за обивателя ватника-вишиватника, за його прихильність. А що робити громадянину, якій все це розуміє? Громаді потрібно мати лідера, бо без нього - це натовп.
      15 Feb
      Микола Миколаєнко це якраз безлідерська форма реалізаціх влади - пряма демократія
    • новий майдан зі зверненням до традиційних держав
      15 Feb
      Mike_Kharkov _
      Я пропоную інший шлях – новий майдан зі зверненням до отих традиційних держав (навіть їх народів безпосередньо) дати нам їх владу, виконуючи статтю Контитуції "народ – джерело влади", і усуваючи нашу власну владу таким чином.
    • главным для Украины становится война за территорию
      15 Feb
      Андрей Кононенко Если мыслить стратегически, то правильным ответом правящего класса Украины на этот кризис является создание ядерного оружия.
      Почему главное – война за умы ватников? Поработать с умами ватников можно было бы, если бы не вторжение иностранного агрессора. А в условиях вторжениях главным для Украины становится война за территорию (а не за умы).
      Вначале подчинить всех силой, а потом работать с умами (это я описываю идеально правильный вариант; насколько он достижим – второй вопрос).
    • створити Трансконтинентальний антикорпоративний блок
      15 Feb
      Nadiya Dovzhenco Добре було б усі війни між мегакорпораціями перенести зі стражденних України та Близького Сходу у країни їх постйної прописки. Для цього давно вже пора інституціоналізуватись в Трансконтинентальний антикорпоративний блок.
    • війна громади проти корпорацій неминуча
      15 Feb
      Микола Миколаєнко громадянська війна неминуча поки існує протистояння "громада проти корпорації": вона була, є і буде. Суть будь-якої громадянської війни - це протистояння раба Божого (який прагне свободи і, відповідно, такої соціальної організації, яка не передбачає начальника - тобто, громади) проти раба Корпорації-ієрархії (який продав душу в обмін на вхідний квиток в будь-яку корпорацію-ієрархію). Тактика війни - просто вступи у цю вічну війну прямо зараз, а союзники і засоби знайдуться по ходу )
    • эффективней бороться с местными олигархами
      15 Feb
      Вадим Еремейчук Не стоит мировую олигархию рассматривать как зло - это природный актор, который может и пользу приносить, если с ним правильно работать, чего, конечно, дегеративная власть не может себе позволить.
      Переходное правительство после майдана никогда не возникнет, запрос общества всегда мелочен и эмоционален. Поэтому, чтобы идея зашла в масса, необходимо забирать собственность у местных олигархов. Это понятно и прагматично.
    • ЗАРАДИ ЧОГО все те робити?
      15 Feb
      Володимир Креголець Страху наганяє у частині необхідності "описати державу в умовах влади корпорацій, співмірної ( а я б додав кратно більшої, якщо зважувати фінансові можливості) з владою держав.
      Ну, й вже зовсім апокаліптична картина змальовує самоврядне "розподілене (?) громадянство", котре Конституція має вписати "безпосередньо (поза державою(?)) у світову політичну, економічну, соціальну та культурну систему". Отже, система вже існує, а українців як безхозне стадо треба кудись конституційно приписати і для освячення цього збирається всенародний "хурал".
      Не треба всю увагу загострювати на тому як збирати Збори уповноважених представників, набагато важливіше - ЗАРАДИ ЧОГО? Окрім того, реальною альтернативою глобалізованого всевладдя транснаціональних корпорацій є економіка, що спирається на локальні природо угідні проекти. От таку статтю у Конституції підтримає кожний громадянин.
    • обиватель цього не хоче
      15 Feb
      Nick Seam З одного боку гірко усвідомлювати рівень зла, який рухається на Україну. А з іншого боку, думаю, що заслужили - те і наше. Так, хотілося б втерти носа і німцям і французам, показати, що ми здатні на більше, ніж проситися до них як бідний родич.
      Але отой обиватель не хоче. Все, що я бачу - це вони хотять зберегти свій рівень доходів. І вони втратять ВСЕ.
    • говорити про громадянську війну в Україні це не вірно
      15 Feb
      Евгений Ко В Італії громадянська війна? У нас мабудь війна з засиллям москалів та бандитів. Про громадянську війну говорив путлер в ООН. Думаю, що говорити про громадянську війну в Україні це не вірно.
      Боротьба з кланами, картелями та їх поплічниками в рясах, це більш точнійше.
    • нет шансов избежать гражданской войны
      16 Feb
      Александр Кирян В условиях наличных реалий, у Украины, раздираемой, как снаружи, так и изнутри, практически нет шансов избежать полномасштабной национально-самоубийственной ( тем более, в условиях системно-стратегического уничтожения Украины «до результата» путинской Россией) гражданской войны.
    • судьбы мира пока в Украине не решаются
      16 Feb
      Александр Кирян Адекватным является утверждение о том, что «судьбы мира» будут решаться именно в Украине.
      Пока, что принципиально важно, не решаются.
      Ибо принципиально необходимым начальным этапом в данном случае является преодоление ЭКЗИСТЕНЦИАЛЬНО-НООСФЕРНОГО ПОНЯТИЙНО-СМЫСЛОВОГО ТУПИКА И КОГНИТИВНОГО БАРЬЕРА не только общепланетарного, но именно ОБЩЕЦИВИЛИЗАЦИОННОГО масштаба.
    • Украина в статусе цивилизационно-стратегического субъекта
      16 Feb
      Александр Кирян Как бы претенциозно-провинциально это ни звучало, «судьбы мира» (по С. Дацюку) должны решаться именно Украиной – в статусе планетарно-доминирующего цивилизационно-стратегического субъекта.
      Не гео-стратегического, замечу, а именно ЦИВИЛИЗАЦИОННО-СТРАТЕГИЧЕСКОГО. Т.е., в статусе, ни больше ни меньше, планетарно-доминирующей ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ГУМАНИТАРНОЙ СВЕРХДЕРЖАВЫ.
  36. ЯКА ЄДНІСТЬ ПОТРІБНА УКРАЇНІ? (Сергій Дацюк, 16 лютого 2016)
  37. МОТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ ЗАРАЗ
  38. ГРОМАДСЬКИЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ЦЕ ТРЕТІЙ МАЙДАН
  39. ВИЙТИ З ГЛУХОГО КУТА. Сергій Дацюк
  40. НЕ ДОЗВОЛИТИ ФАЛЬСИФІКУВАТИ ПАРЛАМЕНТСЬКУ КОАЛІЦІЮ! Сергій Дацюк
  41. ВАЖЛИВІ МОМЕНТИ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ. Сергій Дацюк
  42. НОВИЙ ЕТАП. Сергій Дацюк
  43. "Замість "сім'ї" на корупційні потоки сіла якась "стратегічна сімка". Інтерв’ю з Сергієм Дацюком
  44. Точка згоди. Сергій Дацюк
    19 Jun
    Точка згоди 06.05.2016 Сергей Дацюк Джерело
    ,
    14-те квітня 2016-го року засвідчило розкол в українському суспільстві
    19 Jun
    Точка згоди 06.05.2016 Сергей Дацюк Джерело
    Правильні слова, сказані в неправильний час, в неправильному місці чи для нездатної чути аудиторії, стають неправильними словами.
    Ще до 14-го квітня 2016-го року звернення ініціативної групи «1-ше грудня» «Збережімо державу від саморуйнації!» було би дуже доречним і орієнтуючим. Але от після означеного часу це звернення обертається на свою протилежність.
    Так само і з процесом Конституанти, який зараз мало доречний - після контрреволюційного перевороту 14-го квітня.
    Цей переворот відкинув Україну назад в соціальному плані. Всі сподівання на солідарний розвиток країни поки що відсунуті на майбутнє.
    14-те квітня 2016-го року засвідчило розкол в українському суспільстві. Давайте подивимося на шматки українського суспільства, які не можуть бути солідаризовані між собою.
    Поза українською громадою опиняються в несолідарному з нею існуванні шість важливих і впливових груп (по зменшенню сили впливу):
    1. олігархи, які не погоджуються на деолігархізацію і продовжують корумпувати Парламент та Уряд;
    2. клан авторитарного Президента («петрушки»), який веде свою окрему від олігархів гру, хоча і у консенсусі з ними;
    3. ретроградні чиновники, які з усіх сил намагаються зберегти контроль за корупційними потоками та саботувати реформи;
    4. зорієнтовані на Росію українці, які економічно, культурно чи політично від неї залежні;
    5. воюючий Донбас (ОРДЛО - ДНР/ЛНР);
    6. відрізаний Крим.
    Чи можна подолати спротив несолідарних суспільних груп?
    19 Jun
    Точка згоди 06.05.2016 Сергей Дацюк Джерело
    Чи може в принципі солідарність чесних працівників, які намагалися тиснути на владу після Революції Гідності і аж до 14-го квітня 2016-го року, подолати спротив несолідарних суспільних груп?
    Група «1-ше грудня» вважає, що так. Я вважаю, що ні.
    В суспільств потрібні попередні соціальні дії, які повертали би все суспільство знову у русло солідарності.
    Перелік дій, які солідаризують суспільство дуже обмежений:
    1. катарсис правлячого класу, який перетворює його на еліту, що продукує соціальні інновації та дає змогу зайняти солідарну позицію в суспільстві та домінантну позицію в міжнародній політиці;
    2. війна, яка продукує нову еліту, водночас даючи право і можливість жорстко заміщувати стару;
    3. революція, яка силовим чином приводить до влади контреліту.
    Без хоча б однієї з цих дій солідаризація українського суспільства неможлива.
    Я теж свого часу закликав всю українську громаду до солідарності і мирного тиску на владу - це почесно, по-доброму, благородно і т.д.
    В існуючій ситуації без радикального перетворення солідарність не може народитися
    19 Jun
    Точка згоди 06.05.2016 Сергей Дацюк Джерело
    Але 14-те квітня 2016-го року продемонструвало, що влада не збирається діяти чесно і законно (фальсифікація Парламентської Коаліції, процедурно незаконне обрання Уряду, політична зрадливе залучення представників олігархічного консенсусу до голосування в Парламенті).
    Перші кроки Уряду (підвищення тарифів на тлі уникнення швидкої податкової реформи та деоффшоризації) продемонстрували, що він діятиме у змові з олігархами, несолідарно з громадою і перекладатиме економічні ризики в Україні на слабкий середній клас.
    Солідаризуватися можна з будь-ким, хай навіть розбійником, але якщо він благородний. З неблагородними людьми не можна солідаризуватись.
    Покладіть руку на серце і дивлячись в очі громаді, скажіть, що ми маємо благородного Президента чи благородного Прем'єр-міністра.
    А якщо ви не можете так сказати, то це означає, що солідарність не може народитися в існуючій ситуації без радикального перетворення у будь-якій послідовності - правлячого класу, держави, суспільства.
    Важливість чіткої орієнтації
    19 Jun
    Точка згоди 06.05.2016 Сергей Дацюк Джерело
    Водночас жодна з вище запропонованих солідаризуючих дій сьогодні не знаходиться в оперативній орієнтації суспільства. Більше того, сама спроба зорієнтувати суспільство у цьому наражається на звинувачення: «Не треба розхитувати човен!» чи «Не потрібно сіяти паніку!»
    Човен, який пливе не туди, потрібно розвертати, і якщо під час цього човен буде хитатися, то на це не потрібно зважати, бо потрібно плисти туди, куди нам велить смисл та перспектива. Човен, що пливе не хитаючись, дуже часто пливе за течією не туди, куди нам потрібно.
    Що ж стосується паніки, до давайте означимо, що це таке. Коротко можна визначити паніку як страх чи тривогу в ситуації дезорієнтації.
    В цьому сенсі страх в ситуації дезорієнтації набагато гірший, ніж страх в ситуації орієнтації. Воїн на війні теж боїться, але якщо він вірно зорієнтований, він може здолати свій страх і перемогти ворога. Воїн, який боїться та ще і дезорієнтований (не знає, хто його ворог чи не знає, як воювати), в принципі не може перемогти.
    Ось чому так важливо знати свого ворога і не уникати чіткої орієнтації на революцію, війну чи зміну правлячого класу, хай навіть ціною екзистенційних викликів для нього.
    Україна сьогодні не досягла точки згоди
    19 Jun
    Точка згоди 06.05.2016 Сергей Дацюк Джерело
    Україна сьогодні не досягла точки згоди. І закликати до «здорової солідарності чесних працівників» ще рано. Потрібно закликати до «здорової солідарності чесних революціонерів та чесних воїнів» проти «несолідарних груп» суспільства.
    До згоди не готові, як мінімум, шість несолідарних груп, з якими суспільна угода не може бути укладена в жодному разі. Саме тому в даний момент процес Конституанти тимчасово має бути призупинений.
    Українська громада має повернутися до процесу примусової солідаризації несолідарних груп. Цей процес конфліктний, нашого човна хитатиме, а в рядах несолідарних груп виникатиме паніка. І до цього потрібно бути готовими.
    Давайте скажемо простіше. Допоки в політиці ми оперуємо «особливим статусом окремих територій», «зовнішньополітичними домовленостями з приводу власного суверенітету», «фальшивою Коаліцією», «олігархічним консенсусом», «кланом «петрушок»» і т.д. - ніякої суспільної угоди бути не може.
    Суспільна угода виникає там, де суверенітет відновлено, ніяких особливих статусів на всій території не існує, «олігархічний консенсус» зруйновано і ніяких владних кланів, що збагачують в ході революції та війни, не існує.
    Не панічне борсання, а стратегічний двобій
    19 Jun
    Точка згоди 06.05.2016 Сергей Дацюк Джерело
    Наостанок скажу про те, що найбільше мене роздратувало в зверненні групи «1-го грудня», - це останній абзац з притчею про жабку, яка борсалася, поки не збила масло (у їх зверненні - жабка в молоці, хоча в оригіналі - жабка у сметані, бо масло збивають зі сметани, а не з молока).
    Так от, я не хочу бути «жабкою в сметані» і панічно борсатися в безвиході, сподіваючись, що рано чи пізно я можливо отримаю твердь під ногами у вигляді масла.
    Я хочу знати смисл своїх дій задля довгої волі та великої енергійності, чітко бачити своїх ворогів задля завзяття і благородної люті, чітко розуміти перспективу свого бою задля ентузіазму майбутнього.
    І для цього потрібне не панічне борсання, а стратегічний двобій.
    Гідно бути благородним воїном, а не панічною «жабкою в сметані».
    Згода в суспільстві досягається благородними і енергійними, іноді навіть героїчними, діями, а не борсанням в безвиході з надією на малоймовірне.
    6 May
    • людина тримається на вірі
      6 May
      Олександр Пальченко Людина тримається на вірі, а ви про жабеня, приміром спитайте старовірів, які за 400 років!!! гонінь не втратили віри.
      6 May
      Luda Dudnichenko Такі погляди можна мати, коли час йде повільно. А майбутнє України лічиться майже на години. Ви чоловік і якщо ви патріот, то покажіть це і віра вам допоможе.
      6 May
      Олександр Пальченко Я про сталість переконань, бо саме ВІРА у свої переконання і є рушієм, а нам усюди, в тому числі і пан Дацюк, пропонують все, що завгодно, крім ВІРИ
      6 May
      Сергей Дацюк Невіруючих людей не буває, просто вони вірять в інше
    • ще є інші несолідарні групи
      6 May
      Tim Vlasyuk Є ще кілька груп населення, які не є солідарними, хоч часто перетинаються(як множини):
      1. Військові та демобілізовані учасники війни.
      2. Підриємці (МСБ).
      3. Інтелигенція(вчителі, викладачі, лікарі, інженери, митці, співаки,...).
      4. Студенти.
      5. Націоналісти.
      6. Анархісти.
      7. Люди, які хочуть самоорганізовуватись у місцеві громади.
    • Будити час давно настав
      6 May
      Віталій Ковалевський На мою думку, "Іціатива 1-го грудня", не ставила за мету " заходиться вже будить". В літа молодії вони це робили. Шана та повага!
      Сьогодні вірні орієнтири стоять не там, де вони були 50-40-30 років тому. Всі розуміють, що загрузли в багні, тільки рішучості у більшості українців бракує. Будити час давно настав!
  45. ПЛАНИ УРЯДУ І ПЛАНИ ГРОМАДИ. 20 травня 2016
    20 May
    ПЛАНИ УРЯДУ І ПЛАНИ ГРОМАДИ Джерело
    20 травня 2016, 11:06 - текст автора
    Сергій Дацюк Філософ
    Програмування в його всеохопності – дозволяє формувати солідарну і перспективну політику
    20 May
    Традиційно в Україні мало звертають увагу на стратегії, програми і плани. Ми звикли до того, що живемо в нестратегічній країні, де всілякі програмні документи є лише формальністю і можуть свідчити про приблизні напрямки роботи, зазвичай приховуючи глибинні мотиви та цілі тих, хто їх розробляє. З програм найбільшої знаності та поширення набувають обіцянки, за які потім журналісти чи експерти ловлять на словах політиків.
    Тим не менше, програмування дозволяє сказати про майбутнє програмуючого політика чи його політики майже все. Програмування це як долоня для циганки – "дай погадаю, всю правду скажу".
    Саме програмування в його всеохопності – використовуваний дискурс, логіка і послідовність дій, пріоритети і уявлювані перспективи – дозволяє формувати солідарну і перспективну політику в державі. Але це лише тоді, коли ці Програми є солідарними, коли політики, які розробляють, користуються громадською довірою.
    Програма Уряду потребує уваги
    20 May
    Давайте згадаємо одну так звану стратегію, що її пропонував нинішній Президент. Це був вересень 2014-го року. Хто зараз може сказати – скільки ж реформ з тих 60-ти, що пропонував Президент, насправді здійснені? В кращому випадку декілька з них лише розпочаті. Але ж вони обіцялися швидко, протягом 2015-го року.
    Майже ніхто тоді не хотів дискутувати з цього приводу. Навіть більшість експертів тоді проігнорували проблему. Але саме нереалістичність пропонованих тоді Президентом реформ була явним вказівником на те, що майже нічого з того здійснено не буде.
    Так само мало хто звертав увагу на урядові програми та плани раніше. Особливої уваги все це потребувало після Революції Гідності.
    Причому програма попереднього Уряду стала наслідком Коаліційної Угоди в Парламенті 2014-го року і була солідарною як в політичному (на основі Парламентської Коаліції), так і в плані загальногромадської підтримки (це був новообраний Парламент).
    Ситуація в якій була розроблена нинішня програма Уряду
    20 May
    Нинішня програма Уряду була розроблена в такій ситуації:
    1. Потрібного рівні довіри до політичних сил, як складають Парламентську більшість та Фейкову Коаліцію, нема.
    2. Публічна оцінка виконання Коаліційної угоди не зроблена, більше того, Парламент дав незадовільну оцінку діям попереднього Уряду, а своєї відповідальності не визнав і на перевибори не пішов.
    3. Фейкова Коаліція незаконна, голосування за Прем'єр-міністра незаконне, до того ж все це було підтримано явно проолігарічними групами.
    4. Програма нового Уряду написана так, ніби всі запропоновані реформи пропонуються вперше. Ніде немає навіть згадки про невдалий досвід реформ попереднього Уряду – не зроблений аналіз, чому ж це раптом попередньому Уряду ці реформи не вдалося провести. Відтак причини саботажу попереднього Уряду автоматично визнані як суб'єктивні – небажання Прем'єр-міністра проводити реформи з осені 2015-го року, що м'яко кажучи, неправда.
    5. Текст Програми нового Уряду є повторюваним з часу так званої "Стратегії-2020" набором реформ, тобто його формальним продовженням, без будь-якого, бодай найменшого, творчого розвитку.
    В ситуації контрреволюції урядові програми і плани - несолідарні
    20 May
    В ситуації контрреволюції урядові програми і плани знову стали формальною риторикою, бо загальним є розуміння – це вже несолідарне програмування.
    Ще раз повторюю – мова йде про несолідарну Програму нового Уряду, тобто таку, яка в політичному сенсі проблемна, громадянської довіри не має, несе не собі явний вплив олігархічних інтересів.
    Вочевидь відчуваючи таку формальність урядової програми, яка до речі затверджена Парламентом, що дало індульгенцію Уряду на рік (ну так він думає), урядовці розробили ще й "План пріоритетних кроків Уряду" нібито на виконання урядової Програми.
    Відсутній аналіз причин саботажу реформ
    20 May
    Сподіваючись, що уривки з тексту виступу Прем'єр-міністра адекватно відображають урядовий "План пріоритетних кроків Уряду", зробимо короткий аналіз.
    Новий Уряд знову проігнорував проблеми, які призвели до політичної кризи на початку 2016. Криза не завершилася, бо досі відсутній аналіз причин саботажу реформ попереднім Урядом з осені 2015-го року. Напрацювання соціальних інновацій для подолання цього саботажу, політична (партійна) та персональна політична відповідальність за саботаж реформ – не відбулися. Всього цього не було у виступі Прем'єр-міністра, і, скоріше за все, немає у тексті Плану.
    1. Суперечність Плану – між наміром реформ Програми та наміром макростабільності Плану
      20 May
      Перша суперечність Плану – між наміром реформ Програми та наміром макростабільності Плану.
      Отже в Програмі уряду пропонуються такі реформи: реформа системи національної безпеки та оборони, конституційна реформа, антикорупційна реформа, судова реформа, реформа системи органів правопорядку, децентралізація та реформа публічної адміністрації, регуляторно-підприємницька реформа (створення конкурентного середовища), реформа фінансового сектору, реформа сільського господарства, реформа енергетики, реформа житлової політики, соціально-гуманітарна реформа, реформа системи охорони здоров'я, реформа системи управління довкіллям.
      Водночас в Плані головним пріоритетом на 2016-ий рік є макроекономічна стабілізація.
      Як це взагалі можливе?
      Макроекономіка, яка розглядає народне господарство як єдине ціле, має зазнати 14-ти фундаментальних реформ, які прямо і безпосередньо мають змінити майже всі базові макроекономічні параметри. Як в такому разі вдасться зберегти макроекономічну стабільність?
    2. Суперечність Плану – між наміром забезпечити прискорений економічний розвиток і наміром макроекономічної стабільності Плану
      20 May
      Друга суперечність Плану – між наміром забезпечити прискорений економічний розвиток Програми і знову ж таки наміром макроекономічної стабільності Плану.
      Взагалі ці три якості (реформи, стабільність і прискорений розвиток) знаходяться в так званому триалектичному зв'язку, коли одне виключає інші два. Якщо ви хочете макроекономічної стабільності, вам потрібне стале зростання (але ніякого прискореного економічного розвитку) і ні в якому разі вам не потрібна жодна фундаментальна макроекономічна реформа.
      Отже потрібно вибирати – або реформи, або прискорений економічний розвиток, або макроекономічна стабільність. Якщо ж Уряд чи його експерти керуються якоюсь альтернативною філософією чи методологією розробки програм та планів, тоді прохання повідомити ці теоретичні засади, бо це б стало доволі вагомим проривом не тільки на сьогоднішній день, але в історії людства.
      Скоріш за все, нинішній Уряд проводитиме фейкові реформи, тобто такі, які би не порушували макроекономічну стабільність, тобто не заважали би олігархам. А отже справжніх реформ не буде.
    3. Нерозумінні Урядом різниці між олігархічним бізнесом, дрібним та середнім
      20 May
      Третя суперечність-проблема полягає в нерозумінні Урядом різниці між олігархічним бізнесом і дрібним та середнім.
      В Плані сказано ніби все правильно: "створення сприятливих умов для розвитку бізнесу. "Маємо створити такі умови, щоби бізнес був здатен до власного розвитку"".
      Що є метою економічної політики Уряду – добробут середнього класу чи добробут олігархів. Про який бізнес говориться в Плані – олігархічний чи малий та середній?
      Якщо немає цього розрізнення, то це лише балаканина, пустопорожнє гасло, фейк.
      Одразу підкреслимо – ці речі принципово непоєднувані. Неможливо розвивати олігархічний бізнес і водночас розвивати малий та середній. Економічна практика України це чудово показує – рейдерські захоплення підприємств, квазідобровільні поглинання, державний рекет на замовлення олігархів – не залишає успішним малому та середньому бізнесу жодних шансів (а неуспішний і сам згине).
      Макроекономічна стабільність є бажаною, але не є критичною для малого та середнього бізнесу. Так, так – малий та середній бізнес здатен виживати за умов макроекономічної нестабільності, а от олігархічний – ні.
      Для довгострокового економічного зростання потрібна мікроекономічна стабільність (незмінність правил гри в мікроекономіці), бо тільки це створює мотивації для проривного економічного зростання за рахунок збагачення середнього класу. Олігархічний бізнес в принципі не забезпечує проривного економічного зростання.
      Отже в Плані Уряду мова йде про олігархічний бізнес та забезпечення його основної вимоги – макроекономічної стабільності.
    4. При зовнішньому управлінні макроекономічними показниками - Уряд не має права щось говорити про макроекономіку
      20 May
      Четверта суперечність і велика брехня Уряду полягає в наступному.
      В ситуації зовнішнього управління макроекономічними показниками в Україні з боку зовнішніх донорів Уряд взагалі не має права щось говорити про макроекономіку.
      Отже виникає питання – як вийти з ситуації зовнішнього управління і почати управляти своєю макроекономікою. На це питання ні в Програмі, ні в Плані відповіді нема.
      Такий суперечливий План Уряду не є реалістичним. Отже буде робитися щось інше, не те, що потрібно українській громаді.
    А яким же є громадський план пріоритетних кроків Уряду?
    20 May
    1. Вийти з ситуації зовнішнього управління. Перестати позичати ззовні зовсім. Повернути гроші з офшорів всередину країни (це за деякими підрахунками це 1,5-2 річних ВВП).
    2. Макроекономічна динаміка задля реформ (структурна реформа, розширення бюджетонаповнюючих сфер економіки до 5-6, тобто до металургії, хімії та сільського господарства додати ще хоча б дві).
    3. Деолігархізація (демонополізація олігархічних бізнесів, розукрупнення їх всередині країни, перенаправлення активності олігархів за кордон, руйнування олігархічного консенсусу в публічній політиці, правове визначення олігарха вкупі з обмеженням повторного виникнення олігархів на рівні закону, публічний аудит всіх олігархічних активів, перевірка на законність їх привласнення, календарний (помісячний) план деолігархізації, перелік антиолігархічних законів).
    4. Демонополізація (і деолгархізація) інфраструктурних сфер економіки, створення конкурентного середовища і громадського контролю за інфраструктурами та іншими публічними ресурсами.
    5. Деофшоризація на рівні законодавства (маєш власність-виробництво всередині країни – плати податки всередині країни).
    6. Мікроекономічна стратегія розвитку – податкова система під збагачення середнього класу, децентралізація економіки – самоврядна (регіональна) диверсифікація економічного управління, корпоратизація неефективних державних монополій, зміна власності неефективних державних підприємств.
    Цей Уряд не є "урядом народної довіри". Це не наш Уряд
    20 May
    Як бачимо, плани Уряду і плани громадськості перетинаються дуже слабко. Навіть там, де вони перетинаються, мотиви Уряду інші – несолідарні, не спрямовані на інтереси всієї громади.
    Відтак нинішній Уряд займається окозамилюванням. Запропонований План є формальним і суперечливим, а отже невиконуваним.
    Уряд робитиме щось інше, про що публічно в Плані не йшлося. Цей план – не в економічних інтересах середнього класу, не в політичних інтересах української громади.
    До кінця поточного року Кабінет Міністрів України обіцяє підготувати середньострокову стратегію розвитку держави. Важко повірити, що її якість буде вище, ніж якість Програми та Плану.
    Сьогодні в Уряді не видно не те, що стратегічної компетенції, відсутня потрібна для топ-менеджерів такого рівня управлінська та методологічна компетентність.
    Цей Уряд не є "урядом народної довіри". Це не наш Уряд.
    23 May
    • Держава – єдиний системний організм
      20 May
      Олександр Гнєдаш Так, і ключові слова тут останні: "...методологічна компетентність". Державі, як продукуючяй системі байдуже, як "управлінці, для своєї зручності, поділили її на гілки влади, галузі, сектори економіки та ін. Держава – єдиний системний організм, який ХОЧЕ бути збалансованим та розвиватися гармонійно та ефективно. Ось саме такого бачення уряд не має і тому методологічно не використовує.
      Влада як вогню боїться дійсно системного підходу до поблем України. Бо перше запитання, котре виникає при такому підході: "А навіщо люди створили систему "Держава", яка її ГОЛОВНА функція?" Адже тоді прийдеться визнати, що головна функція ІСНУЮЧОЇ системи – створювати умови для олігархів, а не для всіх громадян...
    • які є варіанти
      20 May
      Robert Bruce Отже потрібен лідер і партія. Але їх – нема. Хто голову піднімає, одразу отримує в диню...
      То які є варіанти?
      • Найпростіший – це тиск через демонстрації. Але цілі мусять бути конкретні. Так як це відбувається на заході. Вулиця здатна зробити все. Ми вже це бачили.
      • Якщо до осені жодних зрушень не буде (що майже на 100% вірогідно), то в осени буде новий вибух.
      Цікаво тільки куди буде тікати блок патріотів панами? Моя версія – в Рашу...
    • ніхто не захищає інтереси народу
      20 May
      Ivan Kaidashenko За рівнем доходу 1-2 % населення в Україні належать до вищого класу, 10-12 % – до середнього і 85 % – до нижчого. Однак, політично, суспільство не структуроване. Вся влада (законодавча, виконавча і судова) належить вищому класу, а політичні партії, які повинні представляти інтереси різних верств населення – лише фальш-панель, або фіговий листок олігархів. Тобто політичної сили, яка б послідовно захищала інтереси народу, немає.
      Велика французька революція (1789) відбулася тільки тому, що король спробував поширити стягнення податків на перші два стани (дворянство і духовенство, які до цього не обкладалися податками).
    • вищий клас ніколи добровільно не піде на зменшення своїх доходів
      20 May
      Ivan Kaidashenko Причиною Революції Гідності (2013) було невдоволення частини олігархів (у першу чергу Коломойського) узурпацією влади Януковичем та несправедливим розподілом матеріально-фінансових потоків.
      В Україні вищий клас ніколи добровільно не піде на зменшення своїх доходів в обмін на справедливий розподіл суспільних благ. Соціальна напруга буде утримуватися в безпечних межах за рахунок зовнішніх кредитів шляхом підвищення платні найманим працівникам середнього класу (народним депутатів та державним службовцям) та перехресного субсидування нижчого класу (субсидіїї на комунальні послуги для 60% населення).
      У разі, коли стабілізації не можна буде домогтися, з метою імітації руху вперед і видалення зайвого пару буде організована згори ще одна "революція гідності"...
    • Хто ця міфічна "громадскість"?
      20 May
      руслан49 _ Хто ця міфічна "громадскість" від імені якої поширюються наполеоновські плани.
    • как выбраться из воронки
      20 May
      Василий Николаев _ Все эти умствования на тему того, что экипажу плавсредства "Украина", которое засосало в воронку национализма, для взятия курса в направлении к лучшей жизни нужно перекрасить палубу – идиотизм чистой воды. Единственное, что разумно обсуждать в данной ситуации и на данном этапе – как из этой воронки выбраться.
    • распродать Украину до конца и сделать украинцев окончательно рабами
      20 May
      Вадик Гордеев Планы Уряду - распродать Украину до конца и сделать украинцев окончательно рабами. За 2 прошедших с Майдана года план очень хорошо работает...
    • выработать правильную стратегию
      20 May
      Артур Мокряк Люди, "всплывшие" на волне революции, имеют четкий стратегический план олигархического самосохранения, который не является стратегическим для народа, и им нечего противопоставить "настроившимся" на тактику разрозненным, малочисленным, самооорганизовавшимся на словах, но конкурирующим между собой , гражданским лидерам, находящимся еще и в окружении критической массы псевдолидеров ..
      Нужно принудительное усилие над собой для объединения и выработки этой самой единственно адекватной для исторического момента стратегии...а это может быть началом правильной стратегии... не слышат философов-стратегов ((
    • нема відповідальності політикуму
      20 May
      Олександр Тертичний "Уряд робитиме щось інше, про що публічно в Плані не йшлося." - так було, є і буде, доки відсутня ПОТОЧНА політична відповідальність політикуму (( Отже, все інше немає резону навіть розглядати ))
    • інтелектуальний та журналістський класи країни так само відповідальні
      20 May
      Іван Бокс «…тоді, коли ці Програми є солідарними, коли політики, які розробляють, користуються громадською довірою…» політики, що самостійно розробляють та користуються довірою? будь-ласка приклад з життя політиків, які самостійно те роблять(крім вождя всіх часів та народів таварісча сталіна). можливо наша біда в тому і полягає, що суспільство спрощено розуміє дійсність ніби політики існують/функціонують/розробляють/користуються довірою у вакуумі де присутні виключно політики?
      це не так. експертний(інтелектуальний) та журналістський класи країни так само відповідальні за розробку та довіру. мовчати про це - значить лити воду на млин «олігархічного консенсусу». і відразу ж підтвердження - «…Майже ніхто тоді не хотів дискутувати з цього приводу. Навіть більшість експертів тоді проігнорували проблему….». потрібні нові світового рівня медіа та нові світового рівня аналітичні інституції, інакше біг по колу продовжиться
    • що таке "громада"?
      23 May
      Хиба порлягає в тому, що автор розглядає "громаду", а не суспільство. Суспільство складається з багатьох "громад". Зокрема, "громада" бюрократії.
      Взагалі, що має автор на увазі за терміном "громада" - невідомо. Якщо територіальну громаду, то единої територіальної громади в Україні не існує і наврядчи може існувати. Існує багато спільнот різного роду: етнічних, культурних (зокрема - професійних), релігійних, громадських т.ін. всі вони мають різні ціннісні орієнтації та інтереси. Отже, суспільної програми немає, про що власне і пише автор. І не відомо - у який спосіб така програма може бути створена. Адже відсутня будь-яка комунікація між ними всіма. Нема такого простору, де б така комунікація могла відбутись.
      Сучасні демократії передбачають, що таким простором має бути політика (зокрема - парламент). Але український парламент створюється зовсім на інших засадах і тому такий простір відсутній.
      Створення політичного простору - це є певна робота, яка серед іншого потребує часу і компетенцій. І замінити політичний простір громадським (невідомо - чим), або імітацією політики - не вдасться.
      20 May
      Сергей Дацюк Громада на відміну від суспільства (сукупності людей на певному етапі історичного розвитку) це форма соціальної колективної організації людей (може бути місцева, громада цілої країни чи громада світу ) - в залежності від здатності до самоорганізації. Нема самоорганізації, нема громади. В Україні громада є по факту майдану та по факту добробатів. Саме сьогодні громада вийшла під ВР з попередженням, що якщо Президент та депутати будуть і далі протягувати вибори на окупованому Донбасі, то буде їм погано. Так що громада ще і сьогодні є.
      23 May
      Суспільство - це не просто сукупність людей, а спільнота спільнот. А сукупності людей можуть бути різними.
      Особливістю суспільства є те, що воно - неоднорідне. А відтак, виникає потреба якимось чином організовувати і регулювати їх ситуативну спільність. Ситуативну - адже немає потреби у постійному бесперервному їх обїєднанню. Вони мають залишатись самоорганізованними і самовизначеними. А ситуативна потреба у спільності виникає час від часу щодо вирішення нагальних проблем і, власне, програмування, - щоб вони не заважали одне одному.
      Якщо програма (стратегія) розроблена і розроблені власні плани на певний період, то ті спільноти існують і працюють за цими власними планами самостійно і вільно вирішують власні тактичні завдання.
      На державу таким чином покладається моніторінг за дотриманням прийнятих рішень, фіксація порушень і відповідне реагування: - чи то - санкції, чи то - збирання за необхідністю всієї спільноти (представників) щодо змін прийнятих раніше рішень.
      Громада, що склалася на майдані, і громада добробатів - це різні громади за своїм походженням, родом, складом, цілями і методами дії. Вони являють схожі ознаки, але різні по суті.
  46. ІЛЮЗІЯ СПОКОЮ
    24 May
    ІЛЮЗІЯ СПОКОЮ джерело
    24 травня 2016, 11:09 - текст автора
    Спокою захотіли, да?
    В Україні більшість захотіла спокою
    24 May
    Спочатку правлячий клас захотів миру і українська громада зрештою терпить "мінську змову", бо стомилася від революції та війни і хоче спокою.
    На окупованій території ОРДЛО люди хочуть спокою за будь-яку ціну – тобто хоч в Росії, хоч в Україні, і їм все одно хто переможе.
    Деякі вчені-соціологи взагалі закликали – "дайте радянським людям спокійно дожити в СРСР".
    В ході війни на Донбасі український правлячий клас тишком-нишком радикалів утилізував, маргіналізував чи легалізував, бо дуже хоче спокою.
    Зрештою правлячий клас здійснив контрреволюційний переворот в Парламенті, а незаконно створений Уряд першим своїм першим завданням поставив макроекономічну стабілізацію.
    Деякі експерти проголошують стабільність як правильну політику і радять навіть, як втримати стабілізацію в умовах наростаючої напруженості в суспільстві.
    Сталий економічний розвиток як основна мета Плану пріоритетних кроків Уряду – невчасно, контраверсійно і нездійсненно – але так спокусливо.
    Тим більше, що саме таким є завдання від олігархів – дайте нам стабільність, бо ми втрачаємо свої активи! Дерибан це святе, офшори ми замовчимо і офшорний скандал спустимо на гальмах, закордонні кредити освоїмо і покладемо в кишеню, на підвищених тарифах заробимо. Мир Донбасу, радикалів в тюрми, бидло – в стійло.
    Сталий економічний розвиток в умовах війни та післяреволюційних реформ – нове слово в методології від українського Уряду. Гегель, Маркс, Щедровицький перевертаються в могилах, а Ґру Гарлем Брундтланд (творець концепту "сталого розвитку" в комісії ООН) весело регоче.
    Спокій в Україні в найближчий час не є можливим, навіть якщо витратити на це всі гроші олігархів.
    Метадинаміка країни Фронтиру
    24 May
    Україна метадинамічна країна і лишатиметься такою впродовж наступних багатьох років. Метадинамічність означає, що динамічність країни породжується не так її внутрішньою ситуацією, як ситуацією на один чи навіть на два системних рівнів вище.
    Допоки світ не змінився, спокій на Фронтирі наступити не може в принципі. Ті, хто прагнуть спокою, прагнуть ілюзії.
    Зміна світу означає, що Україна, будучи країною Фронтиру, знаходиться водночас під тиском фундаментальних змін світу та під тиском нерівномірності змін і різного сприйняття цих змін країнами обабіч Фронтиру.
    Це означає, перш за все, зміну картини (конструкції) світу. 1. Нації-держави-території розпадаються. Виникає вибір – регіональна (олігархічна) автаркія чи мережі самодостатніх громад. 2. Виникнення нових джерел енергії і способів оптимального добування зі старих джерел енергії породжує нові можливості соціально-політичної мобільності, яких раніше не існувало. 3. Нова топологія світу, нові відстані, новий час – все це змінює наші уявлення про інфраструктуру (вона стає глобальною) і це змінює саме уявлення про простір та час. 4. Виникнення нового мислення, нових людей і принципових інновацій на маргінесі (в Богом забутих місцях – таких, як Україна).
    По-друге, це означає зміну геополітичної структури Євразії. 1. Хронополітичний розрив між прокрастинацією Європи, архаїзацією Росії та реформацією ісламського світу, по відношенню до яких Україна є геополітичним посередником та місцем зустрічі цивілізаційних трендів, не маючи змоги на власну цивілізаційну ініціативу. 2. Зіткнення геополітичної експансії Росії та Китаю. Казахстан сьогодні це чудовий приклад: надмірна експлуатація казахів з боку китайських власників підприємств в Казахстані, претензії китайців на привласнення казахської землі – все це призвело до серйозного конфлікту, де інтереси Росії та Китаю перетинаються безпосередньо. 3. Зміна європейського лідера – на місце Німеччини та Франції приходить Польща, при цьому обидва нинішніх лідера спалюють себе в очах України та світу в ході нинішньої "мінської змови".
    По-третє, це похорони індустріальних анклавів. Подивіться на занепад Детройту – без всілякої війни і масових жертв індустріальний центр повільно, але неухильно, переводять в постіндустріальний світ. Донбас це такий самий індустріальний анклав, який мав пережити свій занепад. Але Україна дозволила прийти до влади "донецьким", які по суті змусили всю країну працювати на Донбас – олігархічно-кримінальна система на чолі з колишнім Кривавим Президентом дбала про регіон за залишковим принципом, але в сухому залишку: замість болючого, але необхідного реформування Донбасу вся Україна платила за продовження його архаїчного існування. Зараз на Донбасі іде війна СРСР і України, індустріального світу з постіндустріальним, Росії з Заходом.
    По-четверте, це виникнення соціальних інновацій поза державами – в корпораціях та на рівні індивідуальних ініціатив, які отримали можливість мережевого просування. "Диванна сотня" не є ані диванною, ані сотнею. Зазвичай "диванна сотня" більше мобільна, ніж будь-які інші представники індустріального світу. І це визначення настільки їх не зачіпає, що вони навіть на вважають за необхідне це пояснювати. Тобто, хочете знати, куди далі піде світ, слідкуйте за корпораціями та індивідами через соціальні мережі.
    Не буде спокою в Україні, оскільки Фронтир тільки-но проснувся в невгамовному світі. І немає жодних причин в найближчі роки вгамувати світ.
    Символічна метадинаміка в Україні
    24 May
    Метадинаміка України не може бути пояснена винятково в раціональних уявленнях. Перш за все, тут потрібно пояснювати метадинаміку воюючого Донбасу.
    Донбас це індустріальний рай часів СРСР. Чому Україна не змогла провести постіндустріальну санацію цього індустріального анклаву? Чому Україна дозволила обкрадати "донецькими" всю країну, щоб продовжувати індустріальну агонію Донбасу? Чому з Донецьком не вийшло так, як з Детройтом?
    Я над цим думав довго і багато разів. У мене є гіпотеза, але вона страшна. Звичайно це не науковий дискурс. Але символічні речі дуже дієві в політиці.
    Донбас це край, на якому лежить національно-родове прокляття України. Штучне переселення росіян та білорусів на землі Донбасу після голодомору 1932-1933 змінило етнічний склад регіону. На символічному рівні – росіян засиляли в будинки заморених голодом українців. Українці це пам'ятають і росіяни це пам'ятають. Ось звідси ця генетична ненависть у нинішніх нащадків один до одного. Донецькі росіяни несуть на собі посмертне прокляття заморених голодом українців.
    Точно так само, як росіян заселяли в будинки депортованих та знищених татар в Криму.
    Історична пам'ять (індустріальна героїка Донбасу та військова героїка Криму) протистоїть мерзотності вчинків великоросів по освоєнню території Криму та Донбасу.
    Пам'ять предків породжує до російськомовних сепаратистів Донбасу та Криму недовіру українців. Підсвідоме відчуття свого злочину проти предків породжує немотивовану агресію російськомовних жителів Донбасу та Криму. Тобто, перш за все, на Донбасі та в Криму іде символічна війна.
    Ця символічна війна це війна СРСР з післярадянським світом. За великим рахунком – ось чому не можна залишити радянських людей в спокої і дати їм дожити спокійно, як це радить Ірина Бекешкіна. Радянських людей 25 років ніхто не чіпав, допоки вони не взяли на Донбасі зброю і не почали воювати за підтримувану Росією ностальгію по СРСР, допоки вони знову не почали воювати проти татар в Криму.
    Саме тому символічна війна проти СРСР настільки важлива. Не Україна актуалізувала цю війну. Цю війну розпочала, активізувала і зробила жорстокою саме Росія.
    Не буде спокою в Україні, допоки ми не виграємо війну історичної пам'яті та війну символів.
    Концептуальна метадинаміка в Україні: номади та транквіли
    24 May
    Номади – (в дельозівському сенсі) нові люди нового світу, які уникають жорстких структур, детермінізму та бінарних опозицій, протиставляють себе решті суспільства і створюють власний дискурс, свої символи та ритуали. Ці здебільшого анархістські племена нагадують древніх кочівників і кидають виклик державі та старій цивілізації.
    Можна розрізняти постмодерністських та конструктивістських номад, бо останні вже концептуально протиставилися постмодернізму через теоретично розроблені концепти віртуальності, трансгуманізму, мережі, всесвітнього громадянства і цілого ряду конструктивістських дисциплін (лімітологія, структуралістика, транзитологія, версологія, цивілізаційна антропологія, психоконструювання і т.п.).
    Номади це концептуальні інноватори, які діють на принципово іншому полі бою, з іншою зброєю, з намірами принципово іншої (нетериторіальної) топологічної експансії.
    Транквіли – буквально спокійні чи осідлі (в древньому протиставленні осідлих та кочових племен), але в фундаментальному значенні ті, хто виступає за збереження світу, стабільності, спокою та миру в розумінні тих структур та інститутів, які все це гарантують (держава, нація, релігія, ринок).
    В цьому сенсі "радикалізм" та "помірність" це лише спрощенні уявлення політичної активності, якими можна оперувати в популярних викладах будь-яких соціальних рухів.
    Ціннісні зміни можуть бути зрозумілі лише концептуальним чином. І в цьому сенсі серед номад та транквілів є радикали і помірні.
    Найцікавіше в цьому концепті, що номади зовсім не є агресивними щодо транквілів. Просто номади продукують такі еволюційні зміни, які в своїй процесуальності породжують активний опір транквілів.
    Саме нерівномірність сприйняття транквілами підходів та концептів номад породжує соціальну турбулентність. Опір транквілів і їх фундаментальне бажання спокою породжує революції та війни. Ці війни власне ідуть між різними транквілами.
    Спокій веде до війни транквілів. В той час, як номади будують новий світ.
    Отже більшість українців захотіли спокою?
    Не буде вам спокою!
    24 May
    • На Донбассе нет этнического компонента
      24 May
      Andrey Kononenko Почему украинское государство ничего хорошего не смогло сделать с Донбассом? Да уже не из-за ненависти в связи с голодомором! А потому же, почему украинское государство ничего хорошего не сделало ни в одном другом регионе Украны. Нет в этом этнического компонента!
    • ми не "Захід" - потрібна нова ідентичність
      24 May
      Артем Дугин Родове прокляття? Продовжити війну з СРСР? СРСР проти "антиСРСР"? АнтиСРСР вочевидь "Захід"? А нам ця війна навіщо? Ми - ж не "захід"? Краще тоді сторити нову ідентичність, відмінну від СРСР і "Захід".
    • треба відбити своє, а вже потім - до Косіопеї
      24 May
      Елена Величко Перш ніж вийти на планетарний рівень, то давайте спочатку у себе розберемося.
      Бо у світі є таки різні групи, є світові потвори та ненажери, а є светочі світові, що теж є нашою опорою,
      бо в нас саме потвори узяли вверх.
      Тож спочатку треба відбити своє, щоб можна було жити, бо життєвий цикл для людини повинен бути на достойному рівні та доступним, тобто їжа, одежа, житло, медицина, освіта, робота, – щоб українці народжувались та мали змогу бути сучасними, а для цього треба мати сучасні можливості, а от вже далі... – то до Косіопеї...
    • Украина способна на собственную стратегическую инициативу
      24 May
      Andrey Kononenko К чему говорить о фронтирности Украины и фактически о невозможности Украины быть субъектом, а не объектом? (Україна є геополітичним посередником та місцем зустрічі цивілізаційних трендів, не маючи змоги на власну цивілізаційну ініціативу). Не согласен.
      24 May
      Іван Бокс Не кажіть що то знову у всьому винна влада, яка не спромоглася виробити, поширити та реалізувати настількі масштабні ініціативи. виробником мають бути - світового рівня аналітичні інституції, поширювачем - світового рівня медіа, і лиш реалізатором - відповідна до викликів часу влада
    • Потреба в індустріях не щезла
      24 May
      Артем Дугин Занепад старих індустріальних анклавів супроводжується виникненням нових індустріальних анклавів. Потреба в індустріях не щезла, насправді.
      24 May
      Александр Левченко Непонятны экономико-социальные отношения, которые идут на смену модерну и постмодерну. Индустриализация будет, но какой?
      24 May
      Артем Дугин Тенденция в сторону уменьшения ёмкости сырья, энергии, ручного труда в себестоимости продукции. При этом, в ВПК, космосе, инфраструктуре - эра больших машин будет продолжаться.
      24 May
      Валентин Федорчук Индустриальная экономика будет умирать мучительно больно, пока есть желающие работать бесплатно. Просто большинство ещё не понимает в каком удивительном мире мы потом будем жить, иначе, давно ушли бы с заводов. )
    • выделить из своей среды инноваторов
      24 May
      Oleg Gutsulyak == концептуальные инноваторы, действующие на принципиально ином поле боя, с другим оружием, с намерениями принципиально иной (нетерриториальной) топологической экспансии ==
      Например, для стабильных-"транквильных" италиков творцами новых вещей (rerum novarum) были ведущие почти кочевой способ жизни галлы – начиная с открытий в сфере железной металлургии и закончив экспансией почти на территории всей Европы от Гибралтара до Тамани... И только выделив из своей среды таких же инноваторов, как римляне, смогли италики не только бросить вызов номадам кельтов (галлам), но и сделать наследие своей цивилизации более ценным не только в топологии галлов, но и значительно выйдя за её границы.
    • нерівномірність сприйняття породжує соціальну турбулентність
      24 May
      sensor+2 _ Саме нерівномірність сприйняття транквілами підходів та концептів номад породжує соціальну турбулентність
    • Номады и транквилы - реализаторы разных процессов
      24 May
      Victor Lougovski Номады и транквилы (в Вашей системной интерпретации) - структуры адаптивной ресурсной системы человека, реализующие совершенно различные системные процессы и, потому, в рамках системной аналогии, имеющие прямое отношение к таким понятиям, как физический вакуум (номады - море виртуальных частиц вакуума) и рождающиеся из него частицы транквилы (структурированные особым образом адаптивные системные образования, имеющие конкретную внутреннюю энергию и энергию рождения).
    • неофобия vs неофилия
      24 May
      Ihor Dyurych неофобия vs неофилия - я так называю конфликт верхних идентичностей, конфликт, который и будет иметь определяющее влияние в среднесрочной перспективе как на глобальные так и на локальные процессы
    • похоже на межвидовую борьбу
      24 May
      Алексей Туриев А хіба це не схоже на міжвидову еволюційну боротьбу різних видів людей?
    • не заплющувати очі на небезпеку
      24 May
      Любовь Медведева Жити ілюзіями приємно, але не розумно. Це все одно, що заплющити очі на небезпеку, замість швидкого прийняття рішень. Це завжди приводить до краху як ілюзій, так і майбутнього.
    • ми не дамо спокою
      24 May
      Igor Ovchar Спокою не буде. Не дамо. Ми вже не купуємось на ілюзії, якими владна клептократія недолуго пробує підмінити реалії
    • стихотворение И.Франко
      24 May
      Наталья Шишкина
      Вчора ви уважали спокій
      Найблаженнішим станом;
      Та чи радився ум ваш при тім
      З вашим богом і паном?... Як стріла вже намірена в ціль,
      Наострена до бою,
      Чи подоба стрілі говорить:
      «Я бажаю спокою?» І.Франко.
    • нікому у світі ніколи не буде спокою
      24 May
      Александр 1 Життя будується на конкуренції за виживання. Це закон природи. Тому не лише українцям, нікому у світі ніколи не буде спокою. Жодної людині. І це добре, тому що без цього був би неможливий розвиток/прогрес, неможливе життя. Номади та транквіли тут зовсім ні до чого.
    • що таке "українська громада"?
      24 May
      Олександр Тертичний Одне питання: чи не могли би Ви конкретизувати термін "українська громада" у ваших публікаціях?
      24 May
      Сергей Дацюк Це активні громадяни, самоорганізовані, самозабезпечені, самозахищені.
      24 May
      Олександр Тертичний Сергей Дацюк А як Ви уявляєте основні соціальні характеристики цієї громади?
    • у нас є та критична зверхмобільна кількість
      24 May
      Nadiya Dovzhenco Щодо номад і ілюзії спокою - на днях мала змогу перевірити на практиці. Написала в групу свого села в Однокласниках про сміття навколо і про те, що можна зробити суботник і повивозити весь той непотріб з парків, узбіч і річок під ворота кожному, хто не має договору з комунгоспом на вивіз сміття. Через день уже таке гуляло по всім соцмережам, суботник вже призначили на цю неділю. що пройшла. Довелося бігати вже не в інтернеті а насправді і умовляти номад від 12 і до 20 почекати поки візьму списки тих, у кого договір є і що процес повинен бути організованим. Це, може, й повинно радувати, але я чогось трохи перелякалась Бо побачила, що у нас є та критична зверхмобільна кількість цих номад, які тільки чекають команди. Перелякалась не їх, а можливих командирів. У прогресивної частини суспільства насправді небагато часу, щоб викрасталізувати своїх провідників.
  47. РЕПУТАЦІЯ СУСПІЛЬНИХ ГРУП В УКРАЇНІ
    17 Jun
    РЕПУТАЦІЯ СУСПІЛЬНИХ ГРУП В УКРАЇНІ Источник
    17 червня 2016, 15:28 - текст автора
    Виступ на форумі "Репутація" 17-го червня 2016-го року.
    В революційні часи на перший план виходить репутація суспільних груп, тому що лише на основі цього суспільство може приймати рішення про соціальну реструктуризацію суспільства.
    Концептуальні засновки теорії репутації
    17 Jun
    Реномінанти та реномейкери
    17 Jun
    Репутація – це стихійно чи штучно створена оцінка особи, групи, суспільства та/чи цивілізації серед інших подібних як частина їх публічного образу. Репутація це форма соціального контролю за особами та групами в суспільстві чи суспільствами серед інших суспільств.
    Репутація має ідентичністний характер. Тобто репутація це не стільки думка про особу чи групу, скільки відображення публічної особи чи групи в тій чи іншій ідентичності. Відтак окрема думка про особу чи групу не має в суспільстві особливого значення, якщо вона не спирається на ідентичність.
    Репутація в оцінковій парадигмі завжди має наслідки для соціалізації, тобто встановлення оцінкового реноме завжди змінює соціальний статус для оцінюваного. Реномінанти – ті, кого оцінюють, реномейкери – ті, хто оцінює.
    В оцінковій парадигмі репутації реномінанти з позитивною репутацію заслуговують на підтримку суспільства; реномінанти з нульовою репутацією підлягають ігноруванню, а реномінанти з від'ємною репутацією підлягають ізоляції або знищенню. Коли ж від'ємна репутація реномінантів стає масовою, то це означає, що критерії репутаційних оцінок потрібно змінювати. Причому критерії репутаційних оцінок в такому випадку змінюються через люстрацію реномейкерів, які все ще працюють через телебачення.
    Люстрація старих реномейкерів – один з головних процесів революції.
    Два протилежних підходи до ідентичності – кантівський і гегелівський
    17 Jun
    Водночас існують два протилежних і конфліктуючих між собою підходи до ідентичності – кантівський (ліберально-комунікативний) і гегелівський (групістсько-етатистський).
    Гегелівський підхід полягає у внутрішньому сильному визначенні своєї ідентичності, яка є нібито єдино вірною (з єдиною картиною світу) і має бути нав'язаною решті груп. Способи такого нав'язування – монополія серед корпорацій та тоталітарна держава в політиці. Комунікація власної групи з іншими групами дуже обмежена – аж до повної ізоляції. Всередині гегелівського підходу репутація інших груп є мінімальною, а репутація своєї групи є максимальною. Відтак репутація власної групи висока, а репутація інших груп низька. Така гіперідентичність дуже характерна для всіх осіб чи груп всередині даного підходу.
    В цьому сенсі гіперідентичність та мегареноме неодмінно призводять до репутаційного колапсу: 1) Штучне підвищення власної репутації і зниження репутацій всіх решти; 2) Вступ в репутаційний конфлікт і виникнення агресії щодо всіх низькорангових реномінантів; 3) Перехід агресії у війну, яка перезапускає репутаційний соціальний механізм. Тому на основі виникнення гіперідентичноті можна пояснити два мегареноме: "Русский мир" та "Россия встает с колен", "Донбас годує Україну" та "Донбас порожняк не гонить".
    Кантівський підхід полягає у слабкому визначенні своєї ідентичності, яка визнає інші ідентичності (інші картини світу). Тобто групи ліберальної ідентичності завжди комунікують з групами іншої ідентичності. Причому репутація є основним способом управління комунікацією всередині ліберально-комунікативного підходу. По відношенню до груп з низькою репутацією комунікація не згортається, а переводиться в інший спосіб (переконання, навчання, санкції і т.д.).
    Зіткнення груп з різними підходами
    17 Jun
    Цікавим є зіткнення групи ліберальної ідентичності та групи етатистської ідентичності. Перша визнає право іншої на існування і бажає за будь-яких умов не припиняти з нею комунікацію та взаємодію. Друга не визнає право іншої на існування і в кінцевому результаті вдається до ізоляції та/чи війни.
    Водночас ліберальна ідентичність не така вже й беззахисна. В ситуації, коли зниження репутації ліберальної групи у етатистської групи доходить до агресивного стану, ліберальна група починає відповідати на агресію агресією.
    Відтак з'являється оцінкова межа репутації, після якої ліберальна ідентичність переходить до війни з іншою ідентичністю. Інакше кажучи в ліберальному світі існують такі репутаційні маркери, які означають межу між нульовою та від'ємною репутацією. Ці оцінкові межі позначаються смисловим чином як реномаркери – тероризм, глитайство (паразитування), відкрита агресія або в змістовному наповненні для кризових реномінантів – терорист, глитай, агресор.
    Це не просто ті, що щиро хибить чи збивається на манівці. Це реномінанти, що знищуються саму можливість комунікації. З такими реномінантами перемовин не ведуть, їх в той чи інший спосіб знищують. Відтак толерантність стосується лише для реномінантів з позитивною чи нульовою репутацією. Толерантність не стосується реномінантів з від'ємною репутацією.
    Революція Гідності змінила репутацію суспільних груп в Україні
    17 Jun
    Революційні реномінанти
    17 Jun
    Всяка революція змінює репутацію суспільних груп. Під час Революції Гідності, перш за все, виникла позитивна репутація так званого середнього класу (самозайнятих, підприємців і людей вільних професій), який власне був головним актором Майдану. Саме репутація цієї групи створила позитивне ставлення не тільки до неї в Україні, але і позитивне ставлення до самої Україні у світі.
    Саме в цю групу бажали попасти тисячі людей, які вступали у добробати, формували волонтерські групи і навіть просто допомагали воякам в АТО.
    Окрім того, війна створила позитивну репутацію тим воякам, які добровільно чи по повістці йшли захищати Україну на фронт так званої АТО. Так само позитивну репутацію отримали офіцери, які залишались патріотами і при цьому здобували ті чи інші перемоги на цій війні.
    Всі перелічені групи це революційні реномінанти.
    Позитивна репутація у частини правлячого класу
    17 Jun
    Позитивна репутація також з'явилися у частини правлячого класу, яка прийшла у владу з Майдану. Але ця репутація була тимчасовою проекцією їх дій на Майдані. Подальша їх репутація залежала від перемоги у війні, від радикальності реформ в країні, від успіхів антикорупційної боротьби та від ефективності процесу деолігархізації.
    Надалі велика частина цієї репутації правлячого класу була втрачена в результаті олігархічного консенсусу та контрреволюційного перевороту в Парламенті 14-го квітня 2016-го року. Олігархічний консенсус як угода політиків з олігархами на наших очах знищує залишки репутації правлячого класу.
    Негативна репутація глитаїв (паразитів), терористів, агресоров
    17 Jun
    Водночас саме Революція Гідності виокремила та публічно поширила негативну репутацію таких кризових реномінантів як глитаї (паразити), терористи, агресори.
    Щоб було зрозуміло. Глитаї це українські олігархи, терористи це бойовики так званих ДНР і ЛНР, а агресор це путінський режим. Ці три типи кризових реномінантів бувають у всякій революції. Історики чудово можуть це підтвердити для Великої Французької революції та для Жовтневої Революції 1917-го року.
    В результаті контрреволюційного перевороту негативна репутація кризових реномінантів поступово поглинає позитивну репутацію самозайнятих, підприємців та людей вільних професій, поглинає репутацію добробатів, волонтерів та патріотичних українських офіцерів, як і України в цілому. Тобто репутація Майдану знеціниться, якщо революційні реномінанти не впораються з кризовими реномінантами.
    Завдання агресора своїми діями завадити революції і показати, що вона не може бути успішною в Україні. Якщо Росії це вдасться (так вважають в Кремлі), тоді вдасться відвернути чи послабити негативні наслідки від майбутньої революції в Росії. З точки зору репутаційних втрат Росії (як всередині країні, так і в світі), це мета сумнівна в моральному плані і нездійсненна в плані перспективи. Для Росії як цивілізації така втрата репутації фатальна.
    Мета та обставини терористів
    17 Jun
    Мета терористів ДНР і ЛНР взагалі не зрозуміла. Кожен благородний терорист ставить за мету своєю пожертвою та пожертвою невинних людей донести до суспільства публічне послання певної суспільної групи, яке має змінити в кінцевому результаті репутацію цієї суспільної групи.
    Але для терориста стають на заваді три обставини:
    1. його послання може бути почуте, коли крім невинних жертв він також жертвує собою;
    2. його послання може бути оцінене як вартісне, коли після донесення послання він припиняє терористичні дії;
    3. його послання може змінити репутацію його суспільної групи, коли ті терористи, які вдалися до терористичних дій і залишилися в живих, готові нести відповідальність за свої дії. Тобто жертва терористів сприймається рештою суспільства як плата за підвищення репутації їх суспільної групи.
    Якщо ж терористи не враховують цих обставин, їх жертва стає даремною.
    "Почуйте Донбас!" – сказали бойовики так званих ДНР-ЛНР. "Добре, почули, що хочете?" – відповіла їм Україна. "Ми хочемо в Росію" – сказали терористи. "А ми вас не хочемо" – сказали в Росії. "Ой, ми тоді хочемо в Україну, тільки на власних умовах" – сказали терористи. "Всі терористи мають понести відповідальність перед українським законом, а решта громадян ДНР-ЛНР мають жити за українськими законами" – сказали в Україні. "Ні, ми відповідальності нести не хочемо і жити хочемо за власними законами" – сказали терористи. "А ми на таких умовах вас в Україні не хочемо" – сказали група революційних реномінантів під верховною Радою 31-го серпня 2015-го року. "Будемо думати" – сказав правлячий клас в Україні. І думає досі, поступово втрачаючи залишки репутації.
    Це власне схема репутаційних обставин терористів, які сьогодні можуть розглядатися як базові для визначення репутаційних перспектив для терористів. Причому, зверніть увагу, що всі сторони втрачають репутацію, допоки триває війна у стані ідентифікаційної невизначеності.
    Втрата репутації олігархами-паразитами
    17 Jun
    Олігархи як глитаї-паразити втратили репутацію, тому що не змогли власне добровільно розробити та публічно представити стратегію власного відступу від контролю за політичною корупцією. Вони все ще думають, що політиків можна купити, а суспільною думкою маніпулювати. Контрреволюційний переворот в Парламенті став їх могильною плитою. Саме тому олігархи приречені на знищення.
    Так влаштоване явище репутації в сучасній революційній Україні. Якщо негативна репутація кризових реномінантів не подолана, то позитивна репутація революційних реномінантів падає.
    Щоб відновити позитивну репутацію революційних реномінантів, перспектива існування кризових реномінантів має бути знищена.
    Причому знищення такої перспективи передбачає цілий набір процесів – стратегію війни з російським агресором, стратегію повної міжнародної дискредитації терористів, стратегію знищення української олігархії як класу, стратегію поновлення репутації правлячого класу (реформи, подолання корупції, деолігархізація, люстрація).
    Інакше про позитивну репутацію України можна забути, як власне і про саму Україну.
    Репутація інтелектуалів після Революції Гідності
    17 Jun
    Зміна репутації інтелектуалів після Революції Гідності
    17 Jun
    Репутація більшості суспільних груп пов'язана з перспективою лише через ідентичність. Але є окрема суспільна група, діяльність якої пов'язана зі зміною ідентичностей та самої перспективи, – це інтелектуали. Тому репутацію інтелектуалів потрібно розглядати окремо, особливо в революційний період.
    Інтелектуали як громадяни можуть бувати на Майдані та воювати в АТО і цим здобути собі високу громадянську репутацію. Але їх інтелектуальна репутація залежить від того, як вони зуміють поєднати свою інтелектуальну позицію та свою громадянську позицію. Отже окремий сюжет – зміна репутації інтелектуалів після Революції Гідності.
    Фіксації щодо змін репутації інтелектуалів
    17 Jun
    Є декілька фіксацій щодо змін їх репутації.
    1. Деякі українські інтелектуали готували Революцію Гідності, брали участь в ній, хоча нажаль не всі брали участь у ній саме інтелектуально. Іноді вони брали участь в революції просто як громадяни, що підвищує їх громадянську репутацію і знижує власне інтелектуальну репутацію. Водночас деякі революційні інтелектуали, взявши участь в подіях Майдану, виявилися поки що нездатними до продовження революції – тобто до здійснення гуманітарної революції (в академічній науці, в мистецтві, в неакадемічній інтелектуальній діяльності).
    2. Деякі українські інтелектуали зробили вибір на користь Росії і стали в громадянському розумінні зрадникам, бажаючи зберегти власну інтелектуальну перспективу в контексті своєї звичної орієнтації на російський інтелектуальний процес. Громадянська зрада дуже сильно позначиться на їх інтелектуальній спроможності. Якщо вони цього не зрозуміли, то згодом зрозуміють. Бути людьми другого інтелектуального сорту в Росії дуже важко і погано для інтелектуальної репутації їх не любитимуть як антиімперіалістичні російські інтелектуали як колаборантів, так і антиколоніальні українські інтелектуали як зрадників.
    3. Деякі українські інтелектуали, які ніколи не були революціонерами, пристосувалися до нових умов – самі ті, хто раніше завжди позиціонувалися як креативний клас (креакли), тобто які знаходяться на обслуговуванні правлячого класу. Це непогано працювало десь років два після революції, допоки правлячий клас був солідарний з громадою. Але як тільки відбулася контрреволюція, вони знову захотіли поновити свою позитивну репутацію в суспільстві, як це було раніше за режиму Кривавого Президента, коли на їх співпрацю з олігархічним правлячим класом суспільство закривало очі. Але репутація креаклів принципово не може бути вищою за репутацію тих, кого вони обслуговують.
    Політика української громади щодо інтелектуалів
    17 Jun
    Саме тому, з точки зору попередньо описаних процесів зміни репутації основних суспільних груп в Україні, потрібно чітко зафіксувати політику української громади щодо інтелектуалів:
    1. революційні інтелектуали можуть втримати свою репутацію, якщо зможуть розробити та здійснити гуманітарну революцію;
    2. інтелектуали як громадянські зрадники повинні не мати права поновити не тільки громадянську репутацію, але і інтелектуальну репутацію в Україні;
    3. креакли мають понести громадянську відповідальність разом з обслуговуваними ними олігархами, а після деолігархізації мають значно втратити свою позитивну репутацію як інтелектуалів.
    Інакше кажучи, громадянське суспільство не може втручатися в діяльність інтелектуалів, бо засновком їх діяльності є мислительна свобода. Але громадянське суспільство може і повинно управляти репутацією інтелектуалів в залежності від їх громадянського благородства.
    17 Jun
  48. Кому потрібна стратегія в Україні?
    5 Jul
    Сергій Дацюк: Кому потрібна стратегія в Україні? Джерело
    Сергій Дацюк, для "Хвилі"
    Розчарування реальними пропозиціями статті Володимира Горбуліна «2017-й: далі буде…»
    5 Jul
    Такого розчарування і відчаю, як після читання статті Володимира Горбуліна «2017-й: далі буде…», я не відчував уже давно. Особливо ще й тому, що багатьом моїм колегам стаття сподобалася. Та й мені в частині констатацій вона теж припала до душі. Але от коли справа дійшла до реальних пропозицій — тут наступило розчарування. Оскільки ж текст пана Горбуліна виражає бачення значної частини представників правлячого класу, то текст вартий критики.
    Проблематизація стратегування в Україні?
    5 Jul
    Стратегія є творення цілісної реальності
    5 Jul
    Дві констатації статті Горбуліна дуже знакові — «буде велика війна» та «давайте визнаємо окуповані території окупованими». Правда ці констатації в Україні раніше зробили вже багато експертів, але добре те, що це вже визнає впливовий консультант влади.
    А от щодо бачення стратегування як одного з напрямків протистояння Росії — в статті повний провал.
    Давайте почнемо з самого початку.
    Стратегія це мислительно-мотиваційна настанова на ідентичністне нормування реальності з позиції безпосереднього та адекватного доступу до цієї реальності у ситуації зіткнення з іншими реальностями та їх стратегіями.
    Отже:
    • стратегія є творення цілісної реальності, а не окремих її частин через плани, проекти чи програми.
    • Стратегія є довга воля ідентичності, яка теж має бути цілісною, а не розірваною чи суперечливою.
    • Для стратегії має бути стратег, тобто суб’єктна позиція зі стратегічними компетенціями та благородними мотиваціями.
    • Стратегія можлива лише у особливій стратегічній надпозиції безпосереднього доступу до ареалу ідентичності — доступ до частин ареалу ідентичності чи доступ з підпорядкованої позиції не є власне стратегічними.
    • Стратегія є адекватною, коли адекватними є інструменти її розробки та втілення — неадекватність (архаїчність, неінноваційність, рутинність) має бути подолана.
    • Стратегія ефективна лише в ситуації конфлікту з іншими стратегіями і комунікації з власними стратегічними партнерами.
    • Стратегія має рамки масштабу — не всякий ареал ідентичності заслуговує на стратегію: лише той, який ставить перші і останні запитання, має справу з цілим світом, тобто так чи інакше претендує на окрему оригінальну реальність (цивілізацію).
    Стратегія країни-держави-території-суспільства є особливою, бо має всі можливості для творення своєї реальності серед інших подібних реальностей.
    Свого часу в процесі написання циклу статей про ідентичність України я запропонував структуру стратегічного бачення ідентичності: 1) генералізація (ідентичністна єдність); 2) сакралізація (спільні сакральні змісти); 3) хронотопія (єдність у просторі та часі); 4) сенсуалізація (смисли спільного життя); 5) проспектуалізація (перспективи спільного життя); 6) сек’юритизація (безпека спільного життя).
    Перше питання, на яке має відповідати стратегія України, це — навіщо нам бути разом, тобто основне питання генералізації і основне питання будь-якої ідентичності. Не відповівши на нього, неможливо говорити про стратегію. Щось стратегувати можна лише тоді, коли воно всередині цілісне, осмислене і може мати спільну перспективу.
    Нинішній розрив ідентичності в Україні призводить до принципової неможливості зайняти стратегічну позицію, оскільки кожен шматок ідентичності шукає не внутрішньої єдності, а зовнішнього підпорядкування.
    Україна підпорядкована тричі: в історико-культурному плані — Росії (як її колонія), в мікроекономічному та внутрішньополітичному плані — олігархам, в макроекономічному та зовнішньополітичному плані — Заходу (ЄС та США).
    Це не якісь умовні підпорядкування, це безпосередні структурні належності в суб’єктивному плані — тобто це реальне структурування суспільства, парламенту, Уряду, Адміністрації Президента, Судів, муніципальних влад і т.д.
    Стратегувати в ситуації унітарного підпорядкування в принципі можливо. Навіть в ситуації подвійного підпорядкування можна ще грати на протиріччях. Але в ситуації потрійного підпорядкування стратегувати практично неможливо. Тобто мова може йти лише про субстратегування — несамостійне, принизливе і безперспективне.
    Відтак саме в неможливості створити цілісну ідентичність лежить головна причина хронотопічного розриву в Україні. Тому у України зараз немає цілісної хронотопії (єдиної території та єдиного часу), держава втратила два роки на спроби фейкової децентралізації, на спроби фіктивної символічної роботи (відсутнє творення антиколоніальної історії, інформаційна війна ведеться лише засобами пропаганди, не відбулася гуманітарна революція і т.д.). Замість того, щоб творити новітню футурологію, соціальні інновації та гуманітарну революцію, суспільство зосереджене на боротьбі з корупцією та олігархами, бо без цього ніякі інновації неможливі.
    А чому не може бути створена цілісна ідентичність України вже після Революції Гідності, яка власне намагалася солідаризувати суспільство навколо стратегічних питань?
    Відповідь одна і дуже проста — через низьку якість правлячого класу. Інакше кажучи, революція дала шанс на солідарне творення цілісного ареалу ідентичності в суспільстві, але жадібний до грошей та влади правлячий клас зруйнував цю солідарність.
    Розрив солідарності правлячого класу з суспільством відбувся декілька разів: 1) правлячий клас вибрав не національно-визвольну війну в солідарності з суспільством, а мир і здачу територій країни в обмін на можливість найменших втрат бізнес-активів; 2) правлячий клас обрав контрабанду з ОРДЛО, а не розмежування з окупованими територіями; 3) правлячий клас, вустами Президента заявивши, що Крим оптом не продається (тобто держава Україна не буде продавати Крим Росії), діями українських олігархів через суди намагається повернути бізнес-активи в роздріб; 4) витрати на реформи правлячий клас звично переклав на середній клас та малозабезпечених громадян, продовжуючи уникати плати олігархів не просто за реформи, а взагалі дозволяючи олігархам продовжити тримати свої гроші в офшорах; 5) в умовах війни правлячий клас продовжував дерибан та корупцію, представники влади продовжували збагачуватися, а «повітряний щит» та «морський щит» досі в Україні не створені.
    Стратегічно некомпетентний та неблагородний правлячий клас неспроможний стратегувати в кризі, в революції та у війні — ніяк і жодним чином. В плані сенсуалізації та проспектуалізації держава виявилася повністю неспроможною і некомпетентною.
    Складовою частиною стратегії неодмінно є нові смисли та нові перспективи. І де тут держава? Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з питань майбутнього припинила своє існування, як сказано в Вікіпедії, «без вагомих наслідків роботи». Виступи представників Національного інституту стратегічних досліджень відсутні на Першій експозиції Futuro.Vision «Майбутнє України в глобальному контексті». Тобто смисли та перспективи від держави навіть за формальними ознаками відсутні в сенсуалістській та проспектуалістській суспільно-корпоративній комунікації.
    В Україні створено «зрадницький олігархічний прецедент»: коли кримські олігархічні активи можна повертати шляхом тіньових домовленостей з російським режимом чи через міжнародні суди, коли олігархи під дахом української влади можуть вести контрабандний бізнес на окупованих територіях, коли на війні можна заробляти шляхом корупції — держави вже нема. Якщо доля бізнесу олігарха не залежить від долі держави, то він ніколи не буде захищати таку державу.
    Сек’юритизація України безпосередньо пов’язана з проблемами зовнішнього управління країною в ситуації війни. Позиція субстратегування України зараз зафіксована на багато років вперед — країна з такими боргами і таким макроекономічним та політичним міжнародним диктатом не має можливості на стратегування.
    Війна принципово змінює цивілізаційний процес в країні. В цьому сенсі у України була дилема — або радикально відвоювати всю територію, а потім, маючи єдність на тлі перемоги, провести поступові реформи, або не дивлячись на втрату територій, робити радикальні реформи, а вже потім повертати території. Україна не робить ні те, ні інше — ні відвойовує, ні проводить радикальні реформи.
    І саме це є найбільшою загрозою. Ригідність власного правлячого класу, а не путінський режим нищить Україну. Тобто головна проблема сек’юритизації полягає у тому, що найбільшою загрозою державній безпеці є не стільки Росія, скільки українські олігархи і зокрема олігарх-Президент, який зрештою є найбільшим прибічником «мінської змови» — антистратегічного явища в українській історії, коли під тиском міжнародної спільноти Україна втрачає не тільки територію, але і важливі складові свого суверенітету, зокрема конституційний суверенітет.
    Тому ніяких спільних смислів та перспектив у українського суспільства з олігархами та нинішньою корумпованою олігархами державною владою немає. Українська держава не збирається стратегувати разом з неолігархічними корпораціями та суспільством. Горбулін помиляється у своїх пропозиціях або лукавить.
    Ніяка спільна стратегія такого роз’єднаного суспільства неможлива. Тобто у стратегії для України відсутні головні передумови — цілісний ареал ідентичності, єдність суспільства та правлячого класу, компетентні та благородні стратеги, можливість зайняти стратегічну надпозицію.
    Україна як держава поки що не заслуговує на стратегію — її не прагне і не замовляє правлячий клас, її розробку фейками та архаїзацією саботують державні інститути, державне субстратегування ніяк не взаємодіє з суспільними спробами стратегування та зі стратегуванням неолігархічних корпорацій.
    Україна як суспільство та територія зараз не потрібна Україні як олігархам та державі. Тому ми маємо діаметрально протилежні уявлення у державних, корпоративних та громадських експертів про стратегію країни.
    Років 10 назад розмови про стратегію, які зараз використовує автор критикованої статті, могли виглядати дуже круто. Зараз, без означення цих проблем та без пропозицій відповідей на них, розмови про стратегію виглядають як безсилі заклинання.
    Як можливе адекватне стратегування України?
    Отже давайте зафіксуємо базову ситуацію стратегування в Україні.
    Ми маємо тричі підпорядковану країну зовнішньому управлінню (Росія та Захід) і внутрішньому контролю (олігархи та корумпована влада), де відбувається: кризове управління Росії Україною через російсько-українську війну, макроекономічне та зовнішньополітичне управління Україною з боку Заходу через борговий тягар і правовий примус українського бізнесу та української влади, а також — загальнодержавний олігархічний консенсус як політичний контроль олігархів над державою. Ми маємо три основних можливих суб’єкти стратегування: мікроскопічна здорова частина держави (?), неолігархічний бізнес та активна громада.
    Ця ситуація робить стратегування в класичній парадигмі неможливим. В такій ситуації з точки зору класичної парадигми можливе лише субстратегування.
    В цьому контексті Горбулін знаходиться поза контекстом цих дискусій всередині України чи з незрозумілої причини уникає постановки питання про ці проблеми та інноваційні підходи, які запропоновані всередині вирішення проблеми багаторівневого підпорядкування України. Мається на увазі проблематизація стратегії в Україні як контрстратегії та можливість в Україні стратегії амбівалентних дій як переходу від позиції субстратегування до позиції стратегування.
    Адекватне державне стратегування можливе, коли ситуація субстратегічного підпорядкування (Росія, Захід та олігархічна держава) подолана, а між новою державою, неолігархічним бізнесом та активною громадою налагоджений простір стратегічної комунікації. Лише за цієї умови стратегія амбівалентних дій може спрацювати на рівні держави.
    Інакше сьогоднішня ситуація триватиме недовго — коли суспільство бореться за збереження території та військової потужності країни, а держава продовжує займатися олігархічним дерибаном, відновленням радянської оборонної системи та перекладати відповідальність за війну на міжнародну спільноту. Такий абсурд скінчиться повним розпадом України.
    Проте навіть поверховій стратегії амбівалентних дій заважає ще одна шкідлива мислительна установка, яку автор критикованої статті транслює в своїй статті: «Безумовно, Національний інститут стратегічних досліджень у рамках своїх можливостей робить усе, щоб надати військово-політичному керівництву потрібні розробки, але цього мало. Критично мало. Виконання такого завдання потребує об’єднання зусиль учених, представників держструктур і органів сектора безпеки та оборони, громадянського суспільства. А для об’єднання зусиль нам потрібен своєрідний «науковий хаб», певна точка докладання зусиль і знань».
    Таке розуміння означає, що автор криткованої статті знаходиться поза ще одним контекстом стратегічних проблем — наука десь з середини ХХ століття в принципі не спроможна стратегувати на рівні держави. Замість наукових інститутів Захід давно вже використовує для цих цілей «мізкові центри». Детально цей процес описаний в статті «Від RAND до Stratfor і далі на майбутнє».
    В цій статті був невтішний висновок: «Майбутнє держави України вже визначатиме не українська держава — в кращому разі українська громада і ті небагато патріотичних українських корпорацій, які зможуть їй допомогти. В гіршому разі її майбутнє визначатимуть російські та американські стратегічні інститути.» Стаття Горбуліна показує, що за наявності його уявлень скоріш за все так воно і буде.
    Ще в 2014-ому році одразу після Революції Гідності я описав «Як створити ефективну систему стратегування в Україні?». Одна з головних тез — Національний інститут стратегічних досліджень в принципі не може стратегувати, бо він не для цього створювався: «Наукова позиція в реальній діяльності влади не може дати ефективних рішень проблем, оскільки є відображенням лише поняттєвої суті явища. Для прийняття владних рішень нам потрібні в першу чергу не дослідження стратегій, а стратегії власне – оперативні стратегічні ігри, короткотермінові, середньострокові та довгострокові сценарії, стратегічні програми та проекти, стратегії в усіх напрямках дії. Отже стратегічні дослідження та стратегування — дві сфери інтелектуальної роботи, що однаково потрібні, але стратегування безпосередньо працює на владні рішення.»
    В цій статті було детально описано, як можна реформувати Національний інститут стратегічних досліджень. Але ці пропозиції жодного разу на державному рівні серйозно не обговорювалися. За два роки після революції нічого в державному стратегуванні не змінилося. Державні стратегічні інституції і зокрема НІСД принципово ігнорували теоретико-стратегічні розробки недержавних структур та окремих авторів, експертні та громадські дискусії з цього приводу, ненаукові публікації щодо стратегії.
    В тому числі завдяки статті Горбуліна можна зробити дуже невтішний висновок — НІСД реформі не підлягає і сучасні стратегії в ситуації війни продукувати не здатен. Держава прямо і безпосередньо розписалася у стратегічній неспроможності.
    Великої війни з Росією олігархи та нинішні олігархічні політики не бояться — вони повтікають або домовляться з Росією. Стратегія протистояння та виживання України потрібна лише неолігархічним корпораціям та громаді. Відтак щодо стратегії України як країни-суспільства-території-держави залишається сподіватися лише на неолігархічний український бізнес та активну громаду.
    Як Україні перемогти у великій війні з Росією?
    Залишається питання — як можна виграти стратегічний двобій України з Росією?
    Автор критикованої статті пропонує — асиметрія, проактивність і стратегічна діяльність. Це взагалі-то звичні і стандартні з післярадянських часів заклинання.
    Уявлення про асиметричну відповідь було ще у Горбачова. Проактивність це такий собі варіант домінантного підходу — нерефлексивний і закорінений у психологізм. А стратегічність це не дуже нове заклинання, але за яким у української держави нічого не стоїть — ні власних теорій, ні власних компетенцій, ні потужних мотиваційних настанов.
    Але чи дійсно це дозволить перемогти у війні з Росією, яка вже є не тільки проактивною, але і агресивно проактивною і яка останні роки постійно застосовує асиметричні підходи? Чи дійсно Україна може в плані довгострокової стратегії перегібридити Росію?
    Україні що потрібно бути просто більше асиметричною, більше проактивною і більше стратегічною, ніж Росія? А в чому тоді стратегічна перевага, якщо Україна повторюватиме те, що вже робить Росія? Україна що, має більше ресурсів на асиметрію, проактивність і стратегічність, ніж Росія? Та ні, це не так.
    Кожен з пропонованих Горбуліним концептів проблемний.
    Що таке асиметрія? Це концепт з середини радянського уявлення. Цей концепт означає, що є дві цивілізації (СРСР і США), вони ресурсно порівнювані. І от одна з них (СРСР) може дозволити собі не відміну від другої (США) принципово інший соціальний та/чи технологічний тренд як відповідь на ту чи іншу конкурентну перевагу. Тобто «асиметрія» — це поняття з дискурсу цивілізаційної конкуренції.
    Про яку асиметрію може йти мова між Україною і Росією? Росія з останніх сил, по-бандитські і з жахливим збоченням суспільної свідомості намагається втримати цивілізаційну позицію. А Україна в самій основі не має цивілізаційних домагань, тобто вона фундаментально несиметрична Росії. Україна не може собі дозволити цивілізаційну асиметрію, бо Україна не мислить цивілізаційно.
    Україна може дозволити собі точкові інновації — так само як це робив В’єтнам у війні з США, який використовував радянські технології і власні інновації у військових діях поза цими технологіями.
    Що таке проактивність? Це означення незалежної політичної волі країни в психологічному розумінні. Але тут одразу ж з’являється проблема — масштаб проактивності. Інтеграція України в Європу це проактивність? Та ні, це субпроактивність. Інакше кажучи, коли ми хочемо фундаментально зрозуміти проактивну Україну, ми маємо говорити про створення Інтермаріуму, а не про інтеграцію України в Європу. Отже справжня проактивність України це знову ж таки цивілізаційна проактивність.
    Сила України не в асиметрії, не в проактивності і не в стратегічності самій по собі. І представник етатистського дрібно-функціонального стратегування Горбулін помиляється у своїх пропозиціях. Потрібно формулювати принципово інші концепти переваги України — інноваційність, цивілізаційна рефлексія і амбівалентна стратегія.
    В плані стратегічного масштабу, до якого не добирається автор критикованої статті, — стратегія України може бути лише цивілізаційного рівня. Україна є цивілізацією Фронтиру, а цивілізаційна стратегія Фронтиру принципово інша, ніж країн об’єднаної Європи чи Росії як країни північно-східної євразійської континентальної інтеграції. Фундаментальна теорія фронтирної стратегії в Україні не те що не побудована чи завдання її побудувати не поставлене — її необхідність паном Горбуліним та правлячим класом, який він консультує, навіть не усвідомлена. Саме це є повний провал пропозицій Горбуліна. Його підхід дрібно-функціональний, вторинний і запропонований з відчаю.
    В функціональному ж плані сильні пропозиції для України теж полягають в іншому.
    Участь у війні з Росією української громади та неолігархічних корпорацій веде до перемоги, а не участь держави, тобто потрібна основна стратегічна комунікація з опорою на громадсько-корпоративну ініціативу, а не на державну. Участь у війні з Росією індивідуального таланту в корпоративних та мережевих способах організації, а не колективістських «шарашок», навіть з державним дахом, як НІСД.
    Застосування у війні з Росією мислительної установки на соціальні інновації, а не на архаїзацію. Радикальне застосування цих інновацій корпораціями та громадою — наперекір українському правлячому класу та з корпоративно-громадським примусом держави до підтримки таких інновацій. Застосування у війні з Росією нових квазінаукових концептів, експертного знання та мистецьких підходів, а не однієї лише науки та професійної діяльності. Застосування у війні з Росією нових філософських установок на конструктивізм, моделювання і творення нових реальностей з новими смислами і новими перспективами.
    Для перемоги у війні з Росією потрібна гуманітарна революція та технологічна революція. В гуманітарному просторі тут все просто — з наявним станом науки та мистецтва Україні не вижити у великій війні. Для перемоги у війні з Росією потрібні принципово нові технології, які створюються, не оглядаючись ні на Росію, ні на решту світу. Україні потрібна для великої війни не просто «вундервафля», а декілька десятків «вундервафлів». В Україні розробки таких «вундевафлів» є, але саме держава їх не шукає, не підтримує, не замовляє, не використовує, бо на те немає політичної волі — ми ж миримося в Мінську, а не воюємо на Донбасі чи в Криму.
    І найголовніше, чого не говорить Горбулін, — з сьогоднішнім українським правлячим класом Україні війни з Росією не виграти. Мотивації українського правлячого класу — заробляти на війні та продовжувати бізнес з Росією — в принципі не дозволяють воювати: з ким торгуєш, з тим не воюєш. Мотивації українського правлячого класу постійно призводять до дерибану держбюджету, що не дає можливості фінансувати перемогу, навіть коли почнеться велика війна. Мотивації українського правлячого класу в принципі не передбачають стратегування — вони дрібні, глитайські і безперспективні.
    Лише тотальне заміщення вертикально немобільного і нестратегічного українського правлячого класу на молоду українську еліту з розблокуванням вертикальної мобільності та з розблокуванням інноваційної спроможності дасть Україні шанс на перемогу. Лише молода еліта матиме шанс на стратегування, якщо звичайно ним скористається.
    Еволюційно стратегія в Україні не з’явиться. Для цього потрібна своєрідна стратегічна революція як частина гуманітарної революції в Україні.
  49. ДЕРЖАВНИЦЬКІ ПОМИЛКИ 90-Х
    22 Jul
    ДЕРЖАВНИЦЬКІ ПОМИЛКИ 90-Х источник
    22 липня 2016 - текст источника
    Про статтю "Чужих не нужно. Как олигархи сформировали Украину"
    22 Jul
    Щоб зрозуміти, як Україна опинилась в сьогоднішній ситуації, потрібно подумки повернутися у минуле і дослідити уявлення, концепти та мислительні установки, які лежали в основі нинішнього державницького політико-економічного проекту. В 27-му номері журналу "Кореспондент" вийшла стаття "Чужих не нужно. Как олигархи сформировали Украину".
    Це знакова стаття для української держави, бо чи не вперше наші політики та експерти публічно аналізують державницький проект 90-х років ХХ століття. Сам факт виходу такої статті є цікавим також для суспільства, оскільки свідчить про бажання українського правлячого класу якось зрозуміти, як же він опинився в нинішній складній ситуації втрати суверенітету, втрати свого міжнародного реноме, втрати перспектив для крупного бізнесу і втрати перспектив для більшої частини з них у якості політиків.
    Водночас ця стаття написана поверхово, без урахування безлічі вимірів державництва, не з позиції громади і без будь-якого врахування її позиції. Стаття також бере до уваги в основному поширені та дуже розпіарені ходи думки і навіть не намагається ставити проблеми поза журналістськими шаблонами.
    Технократи будують індустріальну Україну 90-х
    22 Jul
    Стаття нібито досліджує творення національної еліти впродовж останніх 25-ти років в Україні. Водночас питання потрібно ставити принципово – чому був створений напівфункціональний правлячий клас, а не дійсна національна еліта як люди, які живуть за принципами, а не за інтересами, які мислять і діють на тривалу перспективу, а не на короткострокову, які є моральними авторитетами для своєї громади, а не зажерливими і недалекими торгашами та корумпованими політиками.
    Зрозуміло, що від державного соціалізму в СРСР можна було перейти до чогось іншого лише через державний капіталізм. Але це лише економічне розуміння. Насправді проблема стояла ширше – як від державного монопольного капіталізму в економіці, від партійно-комуністичного домінування в політиці, від радянської регулярної армії з масовим призовом, від державного патерналізму в соціальній сфері, від колективістської імперсько-радянської російської культури і патерналістськи пов'язаної з нею української колоніальної культури перейти до конкурентного капіталізму з опорою на середній клас, до політичної різноманітності та центрально-регіональної рівноваги політики, до сучасної високотехнологічної армії на контрактній основі, до розвиненого громадянського суспільства та самоорганізації, до національної постколоніальної індивідуалістичної за своєю природою української культури.
    Виокремлення економіки як єдиної сфери для вирішення всіх проблем це суто радянський підхід, економістичний підхід, який сформульований Леніним у вигляді спрощеного марксизму – "економіка є концентроване вираження політики". Відтак державники 90-х створили набір "компартій" замість однієї КПУ, фактично знищили боєздатну армію, занедбали громадянське суспільство, відтворили російський патерналізм у культурі. Це все наслідок неадекватних мислительних установок тогочасних лідерів – на відтворення радянського монополізму та російського колоніального домінування тільки вже в умовах ринкових відносин. Адекватним для цього став проект української олігархії.
    Але, заради правди, потрібно сказати, що тоді ніхто не називав цей проект олігархічним. Тоді це називалось інакше – створення ФПГ (фінансово-промислових груп), тобто своєрідних економічних кластерів економіки, які відтворювали дієздатність монополізованої економіки в ринкових умовах. Про олігархів заговорили лише в кінці 90-х, коли вже відбулася селекція лідерів ФПГ. Тобто ті, хто вижили в цій державно-капіталістичній конкуренції, стали називатися олігархами.
    Була лише одна альтернатива цьому проекту – РУХ (НРУ). Зіткнення державницького соціо-культурного проекту Руху та державницького олігархічного проекту партійної та директорської номенклатури УРСР закінчилося повною поразкою Руху. Навіть його відновлення у вигляді "Нашої України" не змінило ситуацію. Але перемога олігархічного проекту тоді обернулася поразкою зараз – і через ті самі важливі аспекти, які просував Рух чи "Наша Україна" – сильна громада з опорою на дрібнобуржуазний середній клас, сильна національна культура, сильна армія для протистояння з Росією.
    Отже нинішня складна ситуація в Україні має в своїй основі важливу інтегральну причину – недооцінку соціо-культурного державницького проекту Руху. Замість того, щоб інтегрувати рухівський державницький проект як велику частину державницького олігархічного проекту, партноменклатура та радянський директорат відкинув його. Більше того, навіть сьогодні ця масштабна історична помилка не переосмислена тодішнім правлячим класом.
    Ще один рівень рефлексії дозволить побачити нам домінуюче технократичне мислення українських керманичів 90-х років ХХ століття. Гуманітократія з тих часів до сьогодні в Україні є упослідженою і нищівно слабкою. Звичайно це можна пояснити блокуванням позамарксистського гуманітарного світобачення всередині радянської ідеології. Але, як би там не було, ми живемо в технократично-олігархічній країні, де гуманітарний аспект повністю занедбано.
    Олігархічна Україна з кінця 90-х
    22 Jul
    Давайте подивимось на згадане у статті висловлювання Леоніда Кучми щодо державного будівництва, яке він зробив у вигляді аналізу свого досвіду державного будівництва після першої Помаранчевої революції 2004 року:
    "Капіталізму без капіталістів, без національної буржуазії, в тому числі великої, не буває. Але всі 15 років нашої незалежності (нас) штовхали на шлях створення капіталізму дрібних крамарів, малого підприємництва, капіталізму без великої національної буржуазії. Як в Польщі. Я говорив про це не раз. Така модель убивча для України. Вона убивча навіть з точки зору структури української економіки – її основу складають промислові гіганти..." [Після Майдану 2005-2006. Записки президента]
    А чому має бути такий жорсткий вибір? Україні потрібні і дрібні крамарі, і мале підприємництво – і крупні бізнесмени. Адже саме з дрібних підприємців виникає середній клас як соціально-політична опора суспільства. Саме з цих дрібних підприємців за умов правильної державної політики виникають нові крупні бізнесмени, які стають конкурентами наявних олігархів.
    З іншого боку, промислові гіганти – це ознака індустріального періоду розвитку світу. Тепер по всьому світу все більше і більше розвиваються постіндустріальні гіганти. Помилка українського керівництва полягала тут у двох обставинах: 1) як тільки були створені діючі ФПГ, одразу потрібно було б створювати потужне середовище дрібних крамарів і дрібних підприємців, в діяльність яких держава би не втручалася; 2) як тільки запрацювали промислові гіганти, потрібно було ставити завдання структурної революції в економіці – створення постіндустріальних гігантів.
    Без конкурентів олігархи швидко досягли в економіці стану олігополії, а в політиці стану домінування. Україна отримала олігархів, з якими ніхто не міг конкурувати, які завдяки державній корупції та кришуванню державних органів заходилися через рейдерство знищувати своїх майбутніх можливих конкурентів в середовищі дрібних підприємців. А оскільки держава продовжувала підтримувати їх монопольне становище на ринку та в політиці, вони не були в принципі зацікавлені в інноваціях та в творенні постіндустріальної економіки.
    Давайте подивимось ще на декілька обставин, які не згадуються в статті, або навіть зумисно замовчуються.
    Не всі сфери економіки були ласими шматками для бізнесу, відтак не всюди можна було створити ФПГ. Так упослідженими лишилися сільське господарство, суднобудування, літакобудування, ракетобудування.
    Тобто інноваційно ємні чи ризиковані сфери економіки олігархи не хотіли опановувати, бо там неможливо отримати великі прибутки, тобто там потрібно вкладати більшість зароблених коштів у розвиток або у компенсацію ризиків.
    Спроба самого Леоніда Кучми замкнути ракетобудування на ринок зовнішніх замовлень стала провальною для України. Виявилося, що ракетобудування як залишок радянської ракетобудівної промисловості або має поступово корпоратизуватися, як у США, або повинно мати внутрішні державні цілі власного застосування – власні пілотовані космічні польоти, як у Росії.
    Олігархія призвела до знищення обороноздатності та гуманітарного потенціалу України. Знищення армії через розпродаж озброєнь не стали олігархічною сферою промисловості, це зробили навколочиновницькі структури з дахом СБУ. Але і розвиток новітніх озброєнь став неможливим саме через те, що олігархи корупційно викачували гроші з держбюджету – не залишаючи нічого ні на фінансування армії, ні на науку, ні на освіту, ні на культуру.
    Олігархи одразу ж присмокталися до державного бюджету – їх наближення до влади давало їм можливість не тільки використовувати монополізм в економіці, а й монополізм в політиці. Для збереження свого монополізму в політиці олігархи створили замкнутий цикл соціальної монополії: 1) олігархічні партії в Парламенті; 2) корумповані члени Кабміну, судді, податкова, міліція і т.д.; 3) олігархічні ЗМІ; 4) олігархічні доволі своєрідні "мізкові центри" (виробники піару, а не інновацій, нових ідей та концептів).
    Олігархія стала настільки системною для України, що як вже показує досвід революційних перетворень 2014-2016 років, її неможливо знищити м'яко і цивілізовано. Олігархічний контрреволюційний переворот в Парламенті квітня 2016 року не залишає шансів на мирну деолігархізацію. Вочевидь лише жорстка і радикальна деолігархізація матиме шанс в Україні.
    Олігархія як закостеніння колоніальної, індустріальної та корумпованої України
    22 Jul
    Найбільше замовчування в згаданій статті торкається ролі олігархів у збереженні та фіксації колоніальної залежності України від Росії.
    Українським правлячим класом ставилася благородна державницька мета – створити власних олігархів, щоб вони могли більш-менші на рівних конкурувати з російськими олігархами та хоч якось протистояти впливу міжнародних ТНК. Але виявилося, що Росія через міжнародну корупцію торгівлі енергоносіями може управляти як українськими чиновниками, так і українськими олігархами. А міжнародним ТНК староіндустріальні українські олігархи в принципі протистояти не можуть.
    Колоніальний крупний бізнес не має жодних шансів проти російського державного монополізованого капіталізму, бо він існує з ними в одній логіці – технократичного дерибану ресурсів на фоні занедбання усіє гуманітарної сфери. Практично всі українські олігархічні структури виникли і збагатилися завдяки дешевим енергоносіям з Росії. А це означає прямо і безпосередньо підкуп Росією українських так званих політичних та бізнесових еліт. Ось звідки походять неперервні конфлікти в Україні щодо ціни на російські енергоносії.
    Окремою системостворюючою сферою економіки, яка ретельно оминається в статті, стала сфера міжнародної корупції в торгівлі енергоносіями – купівля їх в Росії та продаж власних з України. Згадана стаття взагалі оминає ім'я олігарха Фірташа як координатора міжнародних корупційних закупівель енергоносіїв. Майбуть це тому, що сфера закупівлі-продажу енергоносіїв стала бізнесом українських президентів, і почалося це саме з часів Президента Кучми.
    Давайте знову процитуємо згаданий у статті вислів Леоніда Кучми, де він розповідає схему патронату Президента над олігархами: "Розумієш, друже, яка справа. Потрібні гроші на оновлення Батурина. На будівництво дитячої лікарні... Виріши як-небудь це питання, тому що це потрібно Україні! А ось того-то і того-то не роби, бо це не за нашими правилами, не в інтересах України... І він, свій капіталіст, нікуди не дінеться, працюватиме не тільки на себе, а й на Україну. А з індусом такої розмови бути не може..." [Після Майдану 2005-2006. Записки президента]
    Тут олігархи виступають, з одного боку, як друзі кожного президента, а, з іншого боку, як патроновані ним з позиції держави представники крупного капіталу. Одразу ж виникає питання: чого було більше в позиціях президентів – дружби чи державницького патронату.
    На перший погляд це парадоксально, але управляти колоніальними українськими олігархами Росії набагато легше, ніж українськими дрібними підприємцями. Саме українські дрібні підприємці справжні патріоти. А олігархи ніколи не були, не є і не будуть патріотами.
    Навіть згаданий у статті приклад олігарха Коломойського – не переконливий, бо він захищав не стільки Україну, скільки свою олігархічну вотчину. І тут окупований Крим є чудовий показник "патріотизму" українських олігархів, які переважно домовилися з загарбником про збереження своїх активів чи розбираються з ними в судах – без всякої патріотичної пожертви і тому подібних сентиментів.
    Але тут є ще більш проблемна мислительна установка правлячого класу 90-х – нібито олігархами можна управляти з позиції держави.
    Крупним бізнесменом з позиції держави можна управляти рівно до того часу, поки він не став олігархом, тобто допоки не корумпував Парламент, суди, не створив власні потужні ЗМІ, власні "мізкові центри" і т.д. З цього часу не держава управляє олігархами, а олігархи управляють державою. Все, що може така слабка держава, це укласти з олігархами "олігархічний консенсус".
    Відтак олігархічна корупція в згаданій статті розглядається геть неадекватно. Олігархічна корупція, перш за все, має міжнародний характер, тобто пов'язана з глобальною корупцією Росії в сфері енергоносіїв. Олігархічна корупція має системний характер – тобто не держава керує олігархами, які її епізодично та сегментарно корумпують, а олігархи керують державою, де корупція стає формою фінансування не тільки тіньових сфер економіки, але і сфер напівлегальної політики. Олігархічна корупція має мародерський характер, тобто руйнує армію і обороноздатність, призводить до нищення інфраструктури, відбирає через розкрадання держбюджету гроші в соціальної сфери та культури.
    Нарешті, стаття ставить питання про казус олігарха Ахметова. Причому автори говорять про те, що недалекоглядність не може бути рисою олігарха, бо він, значить, піднявся по олігархічній драбині. Це дуже дивна аргументація. Весь досвід державного будівництва в Україні свідчить про недалекоглядність українського правлячого класу (представники якого загартовані в політичній та бізнесовій конкуренції), а от окремий олігарх Ахметов має бути далекоглядним. Це чому власне? Та він же публічно виступав раховані рази, він же в жодній публічній дискусії не присутній. Чому його мислення має бути відмінне від мислення всього недалекого правлячого класу України?
    Міф про хитрого олігарха Ахметова не має під собою жодних засновків. Олігарх Ахметов в ситуації війни всього лише уклав дві угоди; 1) з олігархом-президентом, що він типу патріот і буде намагатися сприяти поверненню Донбасу, бо там нібито його бізнес (що неправда, і Крим це показує); 2) з Урядом, з іншими олігархами, дрібними бізнесменами та навіть частиною військових – про використання Донбасу як зони контрабандного бізнесу, в тому числі з Росією. Тобто олігарх Ахметов знайшов спосіб укладення непублічних угод для продовження свого виживання як олігарха.
    Друга частина угоди Ахметова працює ліпше, ніж перша. У нас же тепер контрабанда вугілля з Донбасу відбувається за кришування Уряду – всі знають, що це незаконно, і особливого громадського протесту це не викликає. А російська контрабанда взагалі замовчується.
    Ну і зрештою, що таке фактор Донбасу для олігархічної України? Перш за все, війна з Росією викриває хибну мислительну установку правлячого класу – олігархи призведуть до стабільності в Україні. Все прямо навпаки – олігархи це фактор зовнішньополітичної нестабільності країни, провісники війни на власній території і в своїй більшості потенціальні зрадники вітчизни.
    Воюючий Донбас це війна старого індустріального світу з новим постіндустріальним світом. Якщо б індустріального Донбасу у постколоніальної України не було б, то Росії варто було б його створити. Це ж ідеальна можливість для Росії тримати Україну на індустріальному гачку і в чорній дірі війни, терору та тіньової економіки.
    З точки зору логіки олігархії, на Донбасі потрібно створити республіку Ахметова.
    З точки зору технократичної державної стратегії України, всіх українців, що лишилися на Донбасі, вивезти, а з Донецьком і Луганськом зробити те саме, що Росія зробила з Грозним. І жоден росіянин нічого і сказати не зможе, тому що "проект Грозного" можна просто чисто відтворити. Росії можна, а Україні – зась? Після радикального руйнування Донбасу можна створювати там постіндустріальну економіку.
    А от з точки зору гуманітаристики, яку я найбільше підтримую, Донбас потрібно деолігархізувати гуманітарними засобами. І жителям Донбасу потрібно пропонувати план поетапної деолігархізації і політичної децентралізації з автономією всередині України, але без будь-якої орієнтації на Росію і без будь-яких відносин з Росією, принаймні років на 10. Тобто Донбас може бути в складі України за умови повної блокади його від Росії. А як ні – то ні. Тобто в іншому разі староіндустріальний олігархічний проросійський Донбас Україні не потрібен.
    Загальні висновки з розпочатої дискусії про українську олігархію
    22 Jul
    Хибні мислительні установки правлячого класу з 90-х років полягали в наступному: 1) олігархи допоможуть відновити економіку, в той час як олігархи відновлюють і цементують лише монополізовану економіку; 2) олігархи потрібні для збереження крупних індустріальних підприємств, в той час як олігархи неспроможні створювати постіндустріальні підприємства; 3) технократія у взаємодії з олігархами, дасть розвиток країні, в той час як без гуманітаристики розвиток неможливий; 4) олігархи є основою політики держави, основою розвитку ЗМІ і т.д., в той час як держава найкраще функціонує лише тоді, коли все це є функціями середнього класу; 5) олігархами можна управляти з позиції держави, в той час як зі зростанням олігархії вони самі починають управляти державою; 6) олігархи можуть діяти патріотично, в той час як олігархи ніколи не є патріотами і під час війни здебільшого зрадники.
    Найбільш помилкова мислительна установка правлячого класу щодо олігархії була в тому, що олігархи дозволять країні розвиватися. Допоки зміна індустріальної фази на постіндустріальну не проявлялася так яскраво, олігархи дозволили відновити фінансово-промислові ланцюжки, але олігархи погані підприємці та нікчемні інноватори. Лише дрібний та середній бізнес в немонополізованому середовищі та/або при захисті держави може створювати інновації.
    Отже мислення українського правлячого класу не мало в 90-ті роки ХХ століття і не має зараз потрібного державницького масштабу для економіко-політичних та соціо-культурних перетворень.
    Досі це мислення було побудовано на доволі спрощених схемах уявлень про державу наших керманичів – "номенклатурного ідеолога", "червоного директора", "колгоспного бухгалтера", "злодія поза законом" і "жадібного торгаша".
    В олігархічній логіці це виглядає так. "Червоний директор" створив олігархів і став першим їх вигодоотримувачем. "Колгоспний бухгалтер" розводив олігархів на трошки культури та на маленькі сімейні соціальні проекти, водночас маючи свій відсоток через родичів на корупційній торгівлі енергоносіями з Росією. "Злодій поза законом" сам захотів стати олігархом, однак інші олігархи збунтувалися і влаштували йому бунт мас. Зрештою "жадібний торгаш" сам є олігархом і намагається зберегти олігархію як форму влади в державі.
    Можна сказати, що не повинен президент країни бути знавцем цивілізаційної антропології, державного будівництва чи геополітики. Але для цього мають бути інститути стратегування та "мізкові центри", які все це пояснять, застережуть, підкажуть, скорегують.
    До сьогодні державне багатоаспектне стратегування не стало в державі частиною державницької структури. Відтак нинішній правлячий клас приречений на знищення в якості бізнесменів та політиків в більшій своїй частині.
    Але і нові політичні сили повинні засвоїти цей урок: технократичний нестратегічний розвиток держави – це шлях на смітник історії.
    Нові політичні сили замість технократичних підходів повинні пропонувати масштабні гуманітарні проекти. Нові політики повинні чітко і ясно показати, як вони поетапно збираються провести деолігархізацію в країні. Нова політика має торкатися масштабних аспектів постколоніального державного будівництва. Нове державництво має показати, як інноваційно воно збирається вирішити проблему Криму та Донбасу. І зрештою вже підготовка нових політиків до приходу на зміну старим покаже, чи серйозно вони налаштовані – бо вже мають виникати і працювати дискусійні клуби, стратегічні мізкові центри, проводитися гуманітарні дослідження, розроблятися нові політичні теорії і навіть з'являтися нова філософія.
    Тільки так новий правлячий клас, який прийде на зміну старому, може стати справжньою елітою і уникнути помилок своїх попередників.
    22 Jul
    • Створення олігархії в Україні не помилка, а копіювання світової олігархічної системи
      22 Jul
      Юрій Шеляженко Почитайте-но скарги моєї американської френдеси. Створення олігархії в Україні не помилка, а копіювання світової олігархічної системи, в якій агресивні групки брехунів накопичують анти-капітал, капітал грабунку та безчестя, прикриваючись гучними словами "нація", "релігія", "наука", тощо. Олігархи були в СССР (партноменклатура), є зараз (і не тільки в економіці, але й в інтелектуальному просторі - номенклатура телебалакунів з претензіями на істину в останній інстанції).
      Ваша проблема в некритичному сприйнятті (контр-)елітаристського "академічного" та "державницького" гуманітарного дискурсу. Ви думаєте, ніби олігархія та корупція суто українські проблеми "третього світу", бо тільки такі підходи наших вчених та громадських діячів отримують фінансування.
      Вихід із замкнутого кола олігархії у соціальній доктрині свободи людства: тотальна всесвітня особиста автономія, атомізація суспільства, атомізація капіталу, атомізація влади http://chtyvo.org.ua/.../Svoboda_liudstva_idealistychna.../
      22 Jul
      Сергей Светогор Атомизация нереальна. Все взаимосвязаны. Мы живём в социальной системе. Выход в другом - в правильной организации социальной системы.
      22 Jul
      Александр Левченко Я так понимаю, "атомизация" - это реальная возможность каждому человеку на бизнес, свободу и т.д. в отличие от декларируемой на Западе.
    • Народний Рух не міг бути конкурентом у боротьбі за державу
      22 Jul
      Артем Хазанов Варто було би відвертіше заявити, що Народний Рух створювався кволими та несучасними людьми під контролем всепроникливої Державної Безпеки. Тому конкурентом у боротьбі за державу бути насправді не міг.
  50. ЛЕГЕНДАРНІ УКРАЇНЦІ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ. 19 серпня 2016
    19 Aug
    ЛЕГЕНДАРНІ УКРАЇНЦІ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ Джерело
    Сергій Дацюк Філософ - текст автора
    19 серпня 2016
    Програма про легендарних українців в переддень 25-ліття незалежної України
    19 Aug
    Тема легендарних українців виникла в переддень 25-літнього ювілею України, яка ще не вмерла: бореться за революцію, воює і сподівається на перемогу.
    Багато моїх колег не люблять весь цей холдинг "Вєсті", і я довго не ходив на їх радіопередачі. Але от від походу на тему про легендарних українців в переддень 25-ліття незалежної України втриматися не міг. 17-го січня 2016 року програма за моєї участі вийшла двомовна, і ведучий був коректний. Більше б таких програм на радіо "Вєсті".
    Перелік легендарних українців, які пропонує для голосування радіо "Вєсті" ви зможете знайте на їх сайті в спецпроекті "Лучшие за 25 лет независимости" у відповідному розділі "Легендарная личность": Богдан Ступка, Ліна Костенко, Микола Амосов, Валерій Лобановський, Борис Патон, Софія Ротару.
    Визначення критеріїв
    19 Aug
    Розмова з ведучим одразу ж почалася з визначення критеріїв, за якими слід визначати легендарних українців незалежної України. Головна проблема, яка одразу ж була означена, – чи впливає на створену кандидатом досягнення-легенду його подальша діяльність, яка іноді створює контрлегенду чи негативну легенду.
    Інакше кажучи – чи впливає на легенду вченого-інженера Бориса Патона його легенда Президента Академії Наук України? Моє винятково суб'єктивне ставлення: впливає негативно з огляду на його позицію нездатності до реформ української науки і блокування приходу тих, хто здатен.
    Подібно ж і Ліна Костенко. Від того, хто був здатен на геніальний твір, що створив легенду, очікують і в майбутньому лише геніальних творів. Просто талановиті чи професійні твори в майбутньому ідуть на шкоду легенді минулого.
    Легенди та контрлегенди
    19 Aug
    Отже є легенди, тобто події чи твори, завдяки яким створюється легенда певної особи, і є контрлегенди, які створює та ж сама особа і які можуть мати інший, іноді протилежний, спотворюючий, применшуючий чи спрощуючий контекст по відношенню до легенди.
    Винятки теж бувають: коли людина переключається на інший вид діяльності, то це може і не зашкодити її основній легендарній діяльності. Хабарницитво Френсиса Бекона ніяк не зашкодило його твору "Новий органон", що став провісником наукової легенди. Але от колаборація Мартіна Хайдегера з нацистським режимом шкодила і шкодить його філософії з легендарним твором "Буття та час".
    Тобто моя позиція – контрлегенда, якщо вона доведена фактоологічно, не є індиферентною до легенд. Контрлегенда впливає на легенду. Суддею впливу контрлегенди на легенду є суспільство в часовій дистанції. Якщо позитивна пам'ять про легенду в історії переважає пам'ять про контрлегенду, то легенда домінує, переважає і стає основною. Але буває і навпаки.
    Легендарність має бути обернена в майбутнє
    19 Aug
    Подальша радіопрограма дозволила мені відрефлексувати і сам підхід проекту.
    Я вважаю, що прихована мета цього проекту – інтегрувати контекст історичної пам'яті радянської України в контекст незалежної України через особистісний вимір визначення кращих. Тобто оцінка осіб спецпроекту радіо "Вєсті" занурена в спробу архаїзаціє свідомості українців через її совєтізацію.
    На мій погляд, в оцінці легенд незалежна Україна має бути жорстко відділена від України радянської. Легендарність не має бути обернена винятково в минуле. Легендарність має бути обернена в майбутнє так само потужно, як і в минуле. Планка, яку мав би піднімати незалежно-український проект особистих легенд, це запропонувати критерії майбутнього бачення України.
    Критерії для саме незалежної, України
    19 Aug
    Наостанок радіопередачі я спробував запропонувати ці критерії для новонародженої, тобто саме незалежної, України. Зараз я можу ці критерії виділити і сформулювати.
    1. Фактологічність. Сучасні легенди в високоннективному і інформативному світі не можуть дозволити собі бути малодостовірними. Тому захоплення минулим на основі малодостовірних фактів (чим власне і є легенда) має бути достовірно підтвердженим в інформаційному просторі фактами.
    2. Бездоганність, відсутність в легенді потужних контрлегенд. Подальша діяльність легендарної особи не має применшувати її значення в сфері діяльності, де власне і була створена легенда. Небездоганність легенди погана для її майбутнього.
    3. Сучасна легенда незалежної України, яка інтегрується у світ самостійно, повинна мати світовий контекст. Легенди для внутрішнього використання вже не є достатньо потужними, щоб залишатися легендами в сучасному світі.
    4. Відомість в широких колах, а не у вузьких колах (бо світові кола теж бувають вузькими).
    5. Сучасна легенда незалежної України має в часі починатися з 1991 року, тобто легендарна діяльність претендента має починатися після 1991 року. Легенди, що сягають корінням в СРСР, не мають бути легендами незалежної України.
    Особи за цими критеріями
    19 Aug
    Відтак за цими критеріями жодна з запропонованих радіо "Вєсті" осіб не може бути легендарною особою саме незалежної України. Україну взагалі ці особи можуть представляти, але незалежну Україну не можуть.
    Якщо ж спробувати навскидку за цими критеріями запропонувати легендарних українців, то їх буде не так вже і багато: брати Клички (як боксери, а не як політики), Руслана (як переможниця "Євробачення", а не як політик), Андрій Шевченко (як футболіст, а не політик чи громадський діяч), Тимошенко (як політик, а не як бізнесмен) і можливо навіть Порошенко як власник "Рошен" (а не як олігарх чи політик).
    Всі вони небездоганні. Але, на мій погляд, вони найбільше відповідають запропонованим критеріям. Майбуть варто було б окремо зробити проект легендарних українців незалежної України і провести інше голосування, ніж радіо "Вєсті".
    Незалежна Україна варта того, щоб знати сучасних легендарних українців, бо 25 років це саме той час, коли легенди вже встигають відбутися.
    19 Aug
    Обсуждение:
    • змінити останній критерій, чи взагалі його відмінити
      19 Aug
      Ігор Ко "Легенди, що сягають корінням в СРСР, не мають бути легендами незалежної України."
      Брати Клички (як боксери) народились не в Україні. Хто тоді залишається?
      Можливо, треба змінити останній критерій, чи взагалі його відмінити?
    • чи підпадає під критерії Т.Г.Шевченко?
      19 Aug
      Vladimir Khotenko Менi от цiкаво (цiлком з академичних причин): а от Тарас Григорович (наше всьо) Шевченко... ну, той самий.
      Вiн, згiдно з критеріями Автора- вочевидь, не може вважатися легендарним українцем?
      Ну, звiсно, нi.
      Бо iнакше... довелося би критерiй 5 трошки модернизувати))) Як? Без сумнiвiв – видатнi философи сучасностi знайдуть спосiб! Змогли ж так прописати закон про люстрацiю, що однотуровий гарант – пiд неi не попав. Як це не дивно.
      Однак, виписанi (розумно) критеріi – наше всьо...
    • контрлегенди часто переважають легенди
      19 Aug
      Петро Німчук Тільки для деяких запронованих осіб контрлегенди вже, принаймні, рівні або переважають їхні легенди. Кличко, Порошенко як політики, наприклад.
    • потрібно нових легендарних людей
      19 Aug
      Елена Величко До речі Патон – то дійсна легенда, завдяки його імені вдалося ще зберегти НАН України, людям роботу, але якщо нічого не зміниться, не з"явиться ГРУПА героїв, що змінить ганебний економічний курс, то розкрадуть не тільки пароплавство, що буле САМЕ ВЕЛИКЕ, а й наукові інститути, школи, інститут та й школа стає недоступним,як і медицина – та от це наш результат?
      Обов"язково потрібно нових легендарних людей, я думаю, що такі люди знайдуться, якщо пошукати та підтримати.
    • Легендарність має бути обернена і в майбутнє
      19 Aug
      Natalia Biletskaya САМЕ ТАК: Легендарність не має бути обернена винятково в минуле. Легендарність має бути обернена в майбутнє так само потужно, як і в минуле.
    • з критеріїв вихолощена світоглядність
      19 Aug
      Mike_Kharkov _
      А де серед критеріїв набір ознак України-91? Яким ознакам повинен відповідатии кандидат? З якими цілями, завданнями держави резонувати? Скажімо, Чикотило, що діяв би зараз, чудово підходить по 5-ти критеріях Дацюка. Якби їх додати, то прийшлося б казати про цілі та завдання держави, про шляхи та результати. А де цілі, де результати? тільки війна.
      Вихолощена світоглядність повністю, а навіщо?
    • це ВИДАТНІ люди, а не легендарні
      19 Aug
      Елена Величко НЕ зовсім згодна з критеріями, за моїми поглядами, герої це ті, що суттєво змінили події на користь народу чи віддали життя за такі зміни чи захист країни. Усі перелічені люди – це ВИДАТНІ люди, я декількох знаю та знала особисто, це люди творчі, та саме слово культура про них.
      В нас вже є Герої України з 1991 року – це Небесна Сотня та інші захисники, киборги та інші,
      а от ВИДАТНУ людину Героя сучасної України хілось би побачити.
      Бо перелічені ВИДАТНІ люди відпвідали дійсно свому часу – винаходили, писали, розвивали – ТВОРИЛИ.
      Наразі саме такий Герой потрібен Україні, що закрутить Україну у розвитку, поведе на добробут.
    • особи легенди без контрлегенди
      19 Aug
      Volodymyr Parkhomenko
      • Георгій Ґонґадзе – легенда без контрлегенди.
      • В'ячеслав Чорновіл
      • Володимир Рибак – депутат Горлівської міськради
      • Сергій Настенко, капітан-лейтенант, командир сторожового корабля СКР-112, що в липні 1992, переслідуваний російськими кораблями, вчинив відчайдушний рейд з Севастополя до Одеси
      • Верхолаз "Мустанг"))
    • Дуже убогий список легендарних українців
      19 Aug
      Олекса Микола Іваницький Дуже убогий список легендарних українців Незалежної України навів нам пан Дацюк. Аж сумно стало...
    • поискать, ЧТО в Украине после 1991 года было сделано легендарного
      19 Aug
      Тарас Говда прежде, чем искать людей легенд, надо попробывать поискать, ЧТО в Украине после 1991 года было сделано легендарного, а потом посмотреть КТО.
      Результат будет удручающий.
      19 Aug
      Самолет, ОПЗ, нефтегазопроволы, мост Патона и здания ВРУ и АП построили коммунисты. Можно проще – все построили коммунисты до 1991 года. Фабрику РОШЕН тоже построили коммунисты.
      А за 25 лет независимой в Украины появились легендарные воры и разкрадатели народного добра
    • чотири ознаки українця
      19 Aug
      Сашко Чорний
      чотири ознаки українця.
      1. завжди шанує українське
      2. завжди боронить українське
      3. завжди розмовляє українською
      4. не мислить себе не українцем.
      якщо людина жила на українських землях під російською окупацією до 1991 року і не боронила українське ТО ВОНА НЕ УКРАЇНЕЦЬ
      отже ні патон ні ротару ні амосов ні лобановський не українці.
      до речі тягнибок теж не українець по пункту 2, ага.
  51. ЧИ ПРОІСНУЄ УКРАЇНА ЩЕ ХОЧА Б 25 РОКІВ?
    23 Aug
    ЧИ ПРОІСНУЄ УКРАЇНА ЩЕ ХОЧА Б 25 РОКІВ? джерело
    Сергій Дацюк 23 серпня 2016 - текст автора
    Що в нашому досвіді дозволяє сподіватися ще на 25 років?
    23 Aug
    Традиційно день Незалежності України має меморіальний контекст. Це погана традиція. Цей день повинен мати, перш за все, футурологічний контекст. Контекстуальну традицію святкування цього дня потрібно змінювати. Тому ми поговоримо про наступні 25 років України.
    Що в нашому досвіді дозволяє думати, що Україна проіснує ще хоча б 25 років, як вона проіснувала вже 25 років з 1991 року нині? Це точно не останні 3 роки нашої сучасної історії. І це майбуть точно не український правлячий клас в екзистенції свого 25-літнього існування.
    Читаючи історію про міжусобні війни та жадібність українського правлячого класу минулих років, розумієш, що по суті з того часу нічого не змінилося. І доля держави так само мало цікавить українських багатіїв та владоможців, як і сотні років тому.
    Коли може вижити Фронтирна Цивілізація
    23 Aug
    Тут я продовжую розвивати теорію фронтиру, започатковану в роботі "Україна і майбутнє".
    Імперські ідеї в Україні завжди були чужими. Фронтирна позиція країна ніколи не дозволяла претендувати на щось більше, ніж "наша хата скраю". Причому "наша хата скраю" по відношенню до всіх цивілізацій, окрім так само фронтирних (Польщі, Білорусі і Литви).
    Саме зараз можна чітко і з наявним сучасним досвідом зрозуміти, що Фронтирна Цивілізація може вижити лише в тому разі, коли вона буде як оригінальна значно відрізнятися від всіх сусідніх цивілізацій, коли вона буде дуже міцно захищеною і коли вона буде неагресивною (неекспансивною).
    Оригінальність цивілізації означає її несхожу на решту країн систему мотивацій, а також оригінальну культуру (науку, мистецтво та духовні практики включно з релігією). Міцний захист як важка ноша в стані постійної напруженості чи навіть постійних конфліктів – це потужна армія, повітряний та морський щити. А от фронтирна експансія це взагалі тема для окремої розмови.
    Територія Фронтиру має стати цікавою для світу
    23 Aug
    Усяка експансія Фронтирної Цивілізації неминуче веде до розколу (відколу) чужорідних приєднаних частин або до виникнення дуже жорсткого авторитаризму чи навіть тоталітаризму, бо інакше настільки різні частини в єдності не втримати. З найменшими зусиллями влади може існувати лише цілісна всередині країна. В іншому разі країну з неоднорідних частин потрібно тримати силою.
    Авторитаризм чи тоталітаризм неодмінно веде до руйнування свободи, а це в свою чергу веде до стагнації чи архаїзації, як це зараз відбувається в Росії. Стагнація чи архаїзація призводить до соціального вибуху зсередини чи до завойовницьких війн ззовні (хай навіть у вигляді світової блокади чи ізоляції), а це веде в свою чергу до великих людських втрат. Це азбука цивілізаційної динаміки.
    Тому експансія Фронтирної Цивілізації не може бути територіальною. Експансія Фронтирної Цивілізації має бути культурно-мотиваційною, інформаційною, смислообразною. Територія Фронтиру має стати цікавою для світу настільки, щоб ніхто не хотів її завойовувати – ось головна мотиваційна настанова фронтирної культурної політики.
    Україна потрібна Європі і Росії допоки вона спить
    23 Aug
    Україна не може дозволити собі класичної геополітики чи класичної хронополітики. Тому Україна має розвивати фронтирну геополітику та фронтирну хронополітику. Саме відношення до себе як до функціонального Хартленду є для України образливим, оскільки концепція Маккіндера – "хто володіє Хартлендом, той володіє Світовим островом, а отже і світом" – це концепція об'єктивації України з боку оригінальних і більш сильних цивілізацій.
    В цій концепції Хартленд це спляча цивілізація, яка може належати іншим цивілізаціям, але ніколи не може бути самостійною. Отже пробудження Хартленду як світового цивілізаційного суб'єкта є основою творення Фронтирної Цивілізації.
    Якщо росіяни бідкаються, що Захід займається стримуванням їх цивілізації, то по відношенню до України діє принципово більш жорстка політика – тримання в стані сну. Україна потрібна Європі і Росії допоки вона спить. Як тільки Україна робить спробу проснутися, її знищують в буквальному розумінні. Причому непублічна домовленість про знищення України це загальна історична практика сусідніх цивілізацій.
    Виклики Фронтирної Цивілізації
    23 Aug
    Найбільша проблема Фронтирної Цивілізації у тому, що вона, на відміну від цивілізацій-сусідів, не встигає накопичити достатньо економічного багатства, культурного та соціального капіталу для того, щоб здійснити цивілізаційний прорив. Україну постійно знищують при спробі здійснення цивілізаційного розвитку при найменших натяках на спробу цивілізаційного прориву. Всі свої цивілізаційні прориви, за винятком Київської Русі, Україна здійснила в складі інших цивілізацій.
    Щоб здійснити цивілізаційний прорив, окрім великого економічного багатства та достатнього соціо-культурного капіталу, потрібен правлячий клас з уявленнями про цивілізаційний розвиток. Причому класичні західні уявлення про цивілізаційний розвиток для України не зовсім підходять. Україні потрібна своя особлива Теорія Фронтиру або Теорія Фронтирної Цивілізації.
    Виклики Фронтирної Цивілізації інші, ніж виклики нефронтирних цивілізацій. Якщо нефронтирні цивілізації можуть вести війни десятками років, поступово і з невеликими втратами порівнюючи свої потенціали та виясняючи зрештою спільну перспективу при збереженні повної чи значної частини незалежності своїх держав, то позиція затиснення Фрнтирної цивілізації між іншими цивілізаціями не дає Україні такої можливості: тут війни відбуваються значно швидше і ведуть до значно більшого руйнування – до фактично повної руїни та до повної втрати незалежності державою.
    Функції фронтирного правлячого класу
    23 Aug
    Відповідно функції фронтирного правлячого класу відрізняються від функцій правлячих класів нефронтирних цивілізацій. Функція правлячого класу Фронтирної Цивілізації полягає у тому, щоб розуміти, що відбувається не тільки з власною, але і з сусідніми цивілізаціями, це означає розуміти, що відбувається зі світом загалом (оскільки Західна цивілізація по суті домінувала в світі протягом останніх століть). А в ситуації світової кризи фронтирний правлячий клас повинен пропонувати перспективу для сусідніх цивілізацій, бо інакше цивілізаційно некомпетентні правителі (як от нині Путін) неодмінно будуть зазіхати на ресурси Фронтирної Цивілізації.
    Водночас в Україні традиційно фронтирний правлячий клас не встигає накопичити достатньо економічного багатства, культурного та соціального капіталу, щоб здійснювати перетворення цивілізаційного рівня. Максимум, на що вистачає фронтирного правлячого класу, це накопичити економічного багатства для своєї родини і потім емігрувати, здавши свою країну чи її частини під окупаційне чи зовнішнє управління. Тому фронтирний правлячий клас України в останні часи переважно ублюдочний.
    Потужний виклик для інтелектуалів
    23 Aug
    Найголовніше, що в ході цивілізаційного розвитку відбуваються дві неприємні речі
    1. знищується інтелектуальний потенціал цивілізації;
    2. відбувається інтелектуально-мотиваційна деградація правлячого класу цивілізації. Тобто в моменти нетривалої в історичному плані спроби пробудження України як цивілізації фронтиру потрібно встигати робити інтелектуальні надзусилля та дуже швидко оновлювати свій правлячий клас.
    Інтелектуальна підпорядкованість та вторинність України за часів СРСР погано відобразилася на інтелектуалах. Вони не звикли повсякдень, а в історичному плані втратили традицію – ставити перші та останні запитання самостійно (а не сподіватися на інших), будувати власні теорії (а не вичитувати чужі теорії з книжок), творити власну філософію (а не лише займатися філософознавством). Ціною великих зусиль та самопожертв зараз в Україні створено шанс для інтелектуального прориву, але інтелектофобний спротив так званого креативного класу та олігархізованого правлячого класу повсякчас зменшує цей шанс.
    Фронтирна Цивілізація створює потужний виклик для інтелектуалів. Це означає, що інтелектуали мають працювати на межі інтелектуальних зусиль – їм потрібно встигати інтелектуально освоювати сусідні цивілізації і інноваційно просувати свою цивілізацію в інакше, в складніше, в осмисленіше, в перспективніше. Це дуже важко, бо більшість інтелектуалів, досягнувши певного статусу та популярності, перестають працювати на межі. І відновити їх мотивації до інтелектуальних надзусиль дуже важко.
    Зі свого досвіду скажу, що полеміка в таких випадках веде дуже часто лише до особистих образ, а не до відновлення інтелектуальних надзусиль опонента. Але без критичних стимулів неможливо обійтись для відновлення інтелектуальних надзусиль, адже зайнявши статусну інтелектуальну позицію і відмовившись при цьому від інтелектуальних інновацій, інтелектуал цей стан передає і решті суспільства. При цьому суспільство в традиційній українській інтелектофобії заспокоюється, і виходить, що Україна знову програє в інтелектуальному плані своїм сусідам.
    Фронтир – це неперервна інтелектуальна гонитва. Фронтирна цивілізація має постійно займати більш інтелектуально забезпечену і просунуту цивілізаційну позицію, ніж сусіди, інакше такій цивілізації просто не вижити. Більше того, фронтирні інтелектуали мають ще й переборювати інтелектофобію власного правлячого класу, постійно революціонізуючи його шляхом інновативної освіти та консультацій. Окрім того, фронтирні духовні лідери мають постійно оновлювати мотиваційні настанови суспільства, безжалісно і критично виховуючи, а іноді і люструючи за підтримки громади, власний правлячий клас.
    Ні на що не здатний правлячий клас
    23 Aug
    Історичний досвід довгої безнадійної боротьби ОУН-УПА дуже негативно відобразився на українському правлячому класі. За нинішніх споживчих цінностей, які масово транслюються олігархічним телебаченням, правлячий клас в принципі не готовий ні до якої самопожертви. Український правлячий клас в своїй більшості готовий тільки до одного – якомога більше накрасти в Україні і втекти.
    Тобто ми як українська громада все це знаємо і готові зрозуміти об'єктивні обставини, що спонукали правлячий клас до короткострокових завдань та до кланового збагачення, якщо би правлячий клас в ситуації революції та війни готовий був би радикально змінюватися. Якщо би правлячий клас був здатний до переосмислення свого минулого-теперішнього-майбутнього, до перепрограмування своєї діяльності, до покарання найбільш одіозних злочинців-убивць-злодіїв-хабарників-мародерів, українська громада пішла би на те, що не наполягала би на екзистенційній відповідальності свого правлячого класу.
    Можна було б сказати: накрали і втекли – подавіться і не повертайтеся, не заважайте. Але правлячий клас навіть в умовах революції та війни продовжує здирництво та мародерство. Не за те батько сина бив, що пив, а за те, що похмелявся. Тяжкий споживацький запій українського правлячого класу ставить хрест на його перспективах. Громада вже вимагає екзистенційної відповідальності правлячого класу, але все ще боїться громадянської війни на всій території України.
    Отже окрім інтелектофобії обивателів, друга головна проблема України це розбещений споживацтвом, несолідарний з громадою, без стратегічних компетенцій, інтелектофобний правлячий клас. При тому, що виклики, які стоять перед українським правлячим класом значно більші, ніж ті, які стоять перед сусідніми правлячими класами. Якщо такий правлячий клас збережеться ще деякий час, то Україна точно не збережеться.
    Українська громада стомилася
    23 Aug
    Для успішної діяльності фронтирного правлячого класу потрібні на порядок більші стратегічні зусилля. Але в тому-то й справа, що інтелектуальні традиції, які навіть встигають виникнути завдяки самопожертвам інтелектуалів у Фронтирній Цивілізації, руйнуються вщент кожного разу при хронополітичних розривах, коли міжцивізіаційні розломи роблять фронтир полем зіткнення (війни) сусідніх цивілізацій. Інтелектуальні надзусилля мало чого варті для власної країни, якщо вони не підтримуються власним правлячим класом.
    Головний ресурс нинішньої України це активна громада, яка в своїх мислительних установках та мотиваційних настановах значно випереджає правлячий клас і здатна навіть стимулювати інтелектуалів. Головне цивілізаційне завдання – швидка люстрація до 80% правлячого класу та люстрація до 50% креативного класу, розчищаючи дорогу інтелектуалам і особливо молоді, зокрема і молодим інтелектуалам.
    Що цьому заважає?
    Найбільшою загрозою для існування України є те, що українська громада стомилася – від постійних понукань та зазіхань Росії, від приязної, але епізодичної та егоїстичної підтримки Заходу і Європи зокрема, від злодійкуватого, мародерського і байдужого до власної громади правлячого класу, від непоборної корупції, від невмирущих олігархів. Українці втомилися постійно боротися і воювати за єдність та цивілізованість країни.
    Ми якось не бажаємо обговорювати неприємні факти, але еміграція з України вже після Революції Гідності продовжується. І саме це породжує безнадію. І саме безнадія і депресія є найбільшим ворогом існування України.
    Вибачте, що кажу це все під час святкування 25-ти років незалежності, але, з іншого боку, коли ж це все казати?
    Україна збережеться, якщо вона буде набагато складніша
    23 Aug
    Війна і фрагментація в Україні є наслідком простих рішень – Росії, яка думає, що може поновити імперію, російськомовних українців, які думають, що варто їм перейти в Росію, то настане щастя, україномовних українців, які думають, що якщо знищити чи хоча б вигнати з країни російськомовних українців, то все буде добре, креативного класу, якому здається, що коли він обслуговує правлячий клас, то виконує свою функцію, інтелектуалів, яким легше перейти в стан креативного класу, ніж тримати свою позицію в процесі постійних інтелектуальних надзусиль проти мейнстриму.
    Це дуже важкі завдання. Але якщо їх не здійснити, то ювілею 50-ти років незалежної України просто не буде. Україна не проіснує наступних 25 років з таким правлячим класом і з таким креативним класом, що блокує інтелектуальний процес.
    Якщо Україна збережеться, то не тому, що все буде просто. Україна збережеться, якщо вона буде набагато складніша, ніж в минулому і ніж сьогодні. Проста Україна сенсу не має і перспективи впродовж найближчих років не матиме. Перспективу має лише складна Україна.
    Перший етап революції восени 2015-го року закінчився тривалою політичною кризою, яка в свою чергу закінчилася контрреволюційними переворотом в Парламенті в квітні 2016-го року. Ми святкуємо 25-ліття Незалежної України в стані контрреволюції та загрози ескалації війни з Росією.
    Без другого етапу революції Україна приречена на руйнування і подальшу фрагментацію.
    Зі святом вас, шановні українці!
    23 Aug
    Обговорення:
    • для кого этот текст?
      23 Aug
      Ігор Василик Петро Порошенко і Ко цей текст не прочитає.
      23 Aug
      Юра Лавренко Все очень точно, но слегка замысловато, точно не для широкой общественности и не правлящего класса.
      23 Aug
      Валерій Магала
      Головні месиджи цілком можна вкласти в три-п"ять абзаців. Тоді б цю статтю не тільки прочитали, але й зрозуміли нормальні люди.
      23 Aug
      Нажаль, Дацюк нам пропонує традиційний квест нетрями потоку своєї свідомості, щоб ми знайшли в них чашу Грааля – сенс і зміст серед хаотично накиданих літер і фраз.
      Хто має витримку й міцні нерви, безумовно отримає награду, тобто – зрозуміє, про що йдеться видатному філософу. І розкаже це своїм друзям в притомній формі у п"яти реченнях.
    • каким будет мир через 5 лет?
      23 Aug
      Виктор Тодорюк Зі святом! . Питання, чи взагалі через 5 років Світ буде тим, що ми бачимо зараз...Я б запитав, а яким буде украінство? Як воно буде справлятися з грядущими потрясіннями? Чи Украіною, чи єміграцією, чи латентною сіттю чи імперією? А Украіна, це один з інструментів. Яйцевість для свого продовження робить курніть.
    • Через 25 років розвиток технологій приведе до глобалізації
      23 Aug
      KVP _
      Автор не дає для пересічного громадянина простого конкретного алгоритму виходу з ситуації. На мій погляд він існує. Через 25 років розвиток технологій приведе до глобалізації і всі держави як інститут зникнуть.
    • страна-пародия жить долго не может
      23 Aug
      Вадик Гордеев Думаю, что хотя бы пяток лет... Может быть. Страна-пародия жить долго не может.
      23 Aug
      Оксана Бондарчук если страна пародия, значит и вы, гражданин этой страны, тоже пародия. ведь страна - это люди, а не территория.
    • населення обирає злодіїв
      23 Aug
      Mike_Kharkov _ .
      Але ж, хто приймав ці прості рішення? влада, яка просто використала феодальний менталітет населення, традиційно. Як це було у 2004-му, так це було і у 2014-му. Більше того, так було і у 1991-му, це ми привели до влади цих людей.
      Одже, маємо ситуацію, де злодії у владі, а населення їх обирає приваблене то євромріями, то мовою, то "патріотизмом" з зовнішнім ворогом, і кінця тому нема.
    • втрата культурного простору веде до знищення
      23 Aug
      Елена Величко
      Слід також сказати, що нація не об"єднається, якщо постійно відокремлювати якісь негативні характеристики, що деякі вважають за "оригінальне", а по правді, то некультурне, м"яко кажучи відношення до інших: вата, комуняки, совки, скотиняки, барани та інше.
      Саме втрата культурного простору веде до знищення, бо культура ще є відношення до іншого й, якби саме культура була, то інші закони були би, а не хапай... Тому ідентичність українська повинна включати й уроки минулого, що має таких персонажей, що виснажили свій народ, але мали 1000 маєтків та перегнали гроші.Тому перше завдання для нації – це підняття рівня життя людей: й економічного й культурного саме колом професійних та здатних до не хапання усього людей, бо треба робити перерозподіл, якщо ще є що, бо багато знищено.
    • Україні жити 2-5 років
      23 Aug
      Gnat Ivan Якщо Захід буде і надалі відстрочувати старі борги давати нові, при чому з кожним роком все більше - то Україна в сьогоднішньому вигляді проіснує ще років 5 (якщо Росія раніше не нападе). Якщо ж фінансування перекриють - країна розпадеться максимум за 2 роки.
    • Україні зараз потрібне примирення
      23 Aug
      Dima Donskoy Не зовсім погоджуюсь із тим, що правлячий клас ніколи не шукав шляхи виходу із політичної стагнації, незважаючи на те, що жадоба до власного збагачення завжди домінувала за роки незалежності. Так, це правда. Але спроба знайти загальні точки дотику між елітами та вимогами суспільства вже були.
      Згадайте круглі столи "національного примирення" за часів Ющенка, за участю вагомих авторитетів в українській політиці, включаючи й представники з тієї ж опозиції. Тобто такі намагання існували і в цьому був плюс правлячої еліти.
      Інша справа чому сталося те, що завжди стається. Власне, чому б нам знов не створити подібні круглі столи "національного примирення", виходячи вже з існуючих обставин? Таке примирення потрібне зараз Україні більше за повітря. Але те, що відбувається наразі з правлячим класом - це одине суцільне божевілля...
    • нужна люстрация, национализация и легализация
      23 Aug
      Наталия Романова Только люстрации недостаточно.Параллельно ещё должна быть и национализация 50% и легализация капиталов,и после этого люстрация -т.е. те кто расплатился финансово за предыдущие "грехи" не карать уголовно,но и не допускать больше к управлению страной.
    • кроме элиты, надо много другого
      23 Aug
      Василь Тарчинець "для здійсненя цивілізаційного прориву, потрібен не тільки великий економічний багаж, але правляча елліта, з розумінням...."
      Є ще народ, економіка, математика, розуміння грошам і прибутку....
    • більше прогресивного ідеалізму та конструктивного реалізму
      23 Aug
      Михайло Гальчинський більше прогресивного ідеалізму, який має невпинно втілюватись у конструктивному реалізмі.. і хай зачахнуть без глядачів олігархічні телеканали..
    • підняти інтелектуальний клас до єдності
      23 Aug
      Елена Величко
      Означену структуру економічних відносин (все приватизувати, мінімізувати та інше) впроваджувалось по всьому світові та слід сказати, що така структура призвела до постійних криз, тому зараз світ шукає шляхів для нового розуміня економічного процесу, нам взагалі не треба було починати економічні перетворення з розподілу власності, треба було починати з модернізації та поступовому перерозподілу.
      Тому саме для перетворень треба підняти інтелектуальний клас до єдності та розуміння як і що робити разом.
    • Як навчити людей бачити реального ворога?
      23 Aug
      Mike_Kharkov _ .
      Як навчити людей бачити реального ворога, а не його витівки? На мій погляд, усі цивілізовані народи мали таких вчителів, бо сам, громадою, не вийшов з феодалізму ніхто. Але для вчителів-реформаторів повинні скластися передумови.
    • як оновити правлячий клас?
      23 Aug
      Олександр Тертичний Хто що і яким чином має робити, щоб оновити правлячий клас, пане Сергію?
    • ценности нации как ценности человека
      23 Aug
      Микола Богун Все починається з формулювання мрії, яку ми, українці, будемо втілювати. Танцювати треба від розуміння, що будь-яка нація—це велика людина. Хрестос роз'яснив нам, людям, як, за якими правилами, цінностями маємо жити, щоб бути щасливими. Застосовуємо цей підхід до нації(держави)— це побудова інклюзивного суспільства економічного і політичного—доброчесного кола—у середині та така ж інклюзивна зовнішня політика та економіка.
    • интересы и автономия индивидуума
      23 Aug
      KVP _
      Діалектика полягає в тому, щоб в складному механізмі взаємодії індивідууму і суспільства на перше місце поставити інтереси індивідууму. Цим ми на нашу сторону поставимо "прокляття нескінченності" – фундаментальний закон еволюції. Конкретно це означає, що необхідно розвивати технології, які дозволяють людині жити без тісного контакту з державними чиновниками. Це може бути автономне джерело тепла і електрики; автономне крісло-робот для інваліда; Інтернет торгівля; елементи дистанційного навчання для дітей; різні види єдиного вікна для взаємодії з державою; електронні гроші, які не дають можливість безконтрольної
    • Створюємо доброчесне коло на світовому рівні
      23 Aug
      Микола Богун
      У цьому напрямку інтуїтивно рухаються всі скандинавські країни, Швейцарія, всі прибалтійські країни, Ісландія, Японія, Південна Корея, Аргентина, Ботсвана можливо ще де-які країни, які мені не вдалося поки що відкрити. Такою—інклюзивною стане і Україна. Створюємо доброчесне коло на світовому рівні—у цьому вимальовується історична місія України. Наша дипломатія, нова дипломатія, має знайти аргументи, логічні ланцюжки, щоб окреслена міжнародна спільнота була дуже зацікавлена у появі у доброчесному колі України. Техніку вичавлення паразитів із свого національного організму відпрацюємо разом. Це буде світова боротьба Добра проти Зла.
  52. Чи може державне міністерство займатися майбутнім?
    10 Sep
    Сергій Дацюк Філософ Джерело
    Чи може державне міністерство займатися майбутнім?
    09 вересня 2016
    Лише при дуже особливих обставинах
    10 Sep
    Виступ на дискусійній панелі "Чи потрібно нам міністерство майбутнього? Стратегічне планування в економіці та політиці", Форум в Криниці-Здруй, Польща, 8-го вересня 2016-го року.
    Теоретичні дослідження, публічні дискусії та революційна практика в Україні призводять до кількох важливих в контексті поставленого питання висновків. Пряма відповідь на заявлене питання – майбутнє лише при дуже особливих обставинах може бути інституціоналізоване державою.
    Соціальне майбутнє та його компоненти
    10 Sep
    Давайте визначимо, що таке майбутнє в соціальному контексті, тобто не майбутній час у формальному слідуванні за теперішнім, а робота суспільства з майбутнім у теперішньому. У футурологічним сенсі – майбутнє в теперішньому це лише те майбутнє, яке може впливати і змінювати сьогодення. Будь-яке інше майбутнє це мрії, припущення, уявні конструкції, які виробляються вузьким колом інтелектуалів і мало впливають на сьогодення.
    Соціальне майбутнє це вироблена вузьким прошарком футуроінтелектуалів на основі футуродискусій в новому футуродискурсі і в процесі конкуренції різних форсайтів футуропрактика, яка створює футурошок.
    Кожен з зі згаданих тут компонентів обов'язковий. Більше того, необхідні ще ряд умов для майбутнього у теперішньому.
    Якщо в суспільстві немає вузького прошарку футуроінтелектуалів, тобто людей, які генерують інновації для майбутнього, нав'язують та підтримують в суспільстві дискусії про майбутнє, а також виступають експертами щодо масштабного впроваджування інновацій майбутнього, то ніяка робота суспільства з майбутнім неможлива.
    Якщо в суспільстві панує прокрастинація, тобто є розмови лише про модернізацію та реформи, а домінує процес відкладання проблемних чи неприємних рішень, то майбутнє в теперішньому не може з'явитися.
    Якщо в суспільстві панує нав'язлива толерантність, то в ньому неможливий футуродискурс, неможливі нові слова, які називають нові речі і нові явища чи правдиво означують наявні проблеми. Майбутнє завжди радикальне, воно не сумісне з толерантністю.
    Держава вже перестала бути локомотивом майбутнього
    10 Sep
    Якщо в суспільстві немає конкуренції різних державних, корпоративних і авторських форсайтів, то спроба будувати лише державне майбутнє приречена на невдачу.
    Держава вже перестала бути локомотивом майбутнього. Держава ще подекуди може підтримувати породжені корпораціями та окремими інтелектуалами та їх колективами інновації, але вже неспроможна сама генерувати ці інновації. У держави самої немає перспективи існування, тому творити майбутнє для держави означає знищувати саму себе.
    Тобто держава в принципі втрачає в найближчому майбутньому своє значення. Тому правильніше було б створювати інноваційні корпорації, футурологічні фабрики думки (Think Tank), стимулювати розвиток футурологічних дискусій, а не створювати міністерства.
    Футурошок та архешок
    10 Sep
    Якщо ж футуродискусії і форсайти не виокремлюється в окрему сферу роботи з майбутнім (футуропрактика), то майбутнє виникає як непов'язане з цими футуродискусіями і форсайтами – чужа, несподівана, некерована, неконтрольована футуропрактика.
    Нарешті, результатом і критерієм наявності футуропрактики є футурошок.
    Футурошок це емоційне переживання безпосереднього (очевидного) зіткнення з майбутнім або у вигляді сприйняття оперативного бачення майбутнього, або у вигляді практичного контакту з недавно реалізованими футуроідеями, винаходами, відкриттями та інноваціями.
    Таким чином, джерелом футурошоку, як його розумів Тоффлер, є повільна робота інститутів створення футурологічних уявлень і футурологічної картини світу (картини світу майбутнього або картини майбутнього світу) в масовій свідомості – (футуроонтології).
    При цьому крім футурошоку, як показав час людства кінця XX і початку XXI століть, існує також і археошок, який є нічим іншим, як реакцією на масову примусову архаїзацію тієї чи іншої країни-цивілізації або навіть декількох цивілізацій. У цьому сенсі археошок цілком може бути свідомо і стратегічно використаний для придушення або гальмування футурошоку.
    Якщо у Тоффлера футурошок є негативним переживанням, то для повноцінної роботи з майбутнім потрібно переглянути емоційне забарвлення цього переживання.
    У роботі футуролога футурошок є позитивним відчуттям, яке супроводжує футурорефлексію. Все несподіване, незвичайне, яке виникає в процесі футурорефлексії, орієнтується на футурошок, сприйняття якого фіксується, вітається, розвивається.
    Політика і майбутнє
    10 Sep
    У запропонованій темі передбачається, що публічна політична програма, з якою політики перемагають на виборах, містить майбутнє. Це дуже рідко так буває. Чесно кажучи, таке буває лише в ситуації глибокої кризи або в ситуації війни, коли люди і так на межі виживання, і вони готові на будь-які глибокі зміни.
    Якщо в нормальний мирний і некризовий час політик буде дійсно говорити про майбутнє, то він повинен буде неминуче викликати футурошок у суспільства. Нормальні обивателі не люблять футурошоку, і такий політик ніколи не переможе на демократичних виборах.
    У політика на виборах повинна бути команда футуроінтелектуалів, які займаються майбутнім. Ця команда повинна заздалегідь розгорнути в суспільстві футуродискусії. Окрім того, повинно бути конкурентне середовище різних форсайтів – державних, корпоративних, індивідуально-авторських. Футродискусії повинні супроводжуватися спеціально відокремленою футуропрактикою із здійсненням різних форсайтів. Тільки в такому разі може бути успішним Міністерство майбутнього.
    Але саме в такому разі Міністерство майбутнього і не дуже потрібне, бо майбутнім може займатися лише суспільство в цілому – групи інтелектуалів, корпорації, окремі винахідники і мислителі. Якщо цього немає, то саме по собі створення Міністерства Майбутнього нічого не дасть.
    Питання майбутнього в Україні та Європі
    10 Sep
    В Україні 22 квітня 2015 року була створена Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради з питань майбутнього. 13 травня 2016-го року ця комісія припинила своє існування без вагомих наслідків роботи. Україна, яка займається прозахідними реформами та квазімодернізацією на замовлення олігархічних груп, в принципі не потребує якого-небудь інституту з питань майбутнього, бо він одразу вступає в протиріччя з зовнішнім управлінням і олігархічним диктатом.
    Чи може Європа відважитися на роботу з майбутнім? Судячи з масштабного процесу прокрастинаціії в Європі, яка стимулюється археошоком від Росії, Європа поки що не може ані вдатися до якихось масштабних інновацій, ані розгорнути дискусії про майбутнє, ані започаткувати революційну футуропрактику. В такому стані Європу чекає застій і, скоріш за все, війна. Навіть здавши сьогодні Україну Росії, як це Європа робить, вона отримує дуже мало часу, який не зможе використати для прориву в майбутнє.
    Міністерства майбутнього, хай навіть вони будуть створені у кожній європейській країні, не вирішують цю проблему. Це проблема ситого, задоволеного, хоча і переляканого останнім часом громадянського суспільства Європи. Це проблема європейських інтелектуалів, щодо існування яких останнім часом великий сумнів. Європейський креативний клас є, а от європейських інтелектуалів майже не лишилося.
    Майбутнє твориться сваволею
    10 Sep
    Найголовнішим для майбутнього в теперішньому є називати нові речі і нові явища новими іменами, а для опису нових реальностей формувати нові дискурси. Нема нового дискурсу – нема роботи з майбутнім. І от саме це не може зробити жодне міністерство і жоден державний інститут. Наука ж може лише досліджувати нові дискурси, але не творити їх. В кращому разі наука може оновлювати лише власний науковий дискус, і то дуже обмежено.
    Найбільше Європа потерпає сьогодні від неспроможності називати свої проблеми жорстко і прямо, від нездатності творити нові слова для нових сутностей. Європа перестала творити нові дискурси, і тому вона в принципі неспроможна бачити майбутнє, і створені міністерства їй в цьому не допоможуть.
    Щоб змінити ситуацію, потрібні європейські середовища комунікації, які не толерують статусні комунікації, які спрямовані на творення нових дискурсів, на творення нової філософії і нової гуманітаристики загалом. Поки що я не бачу таких середовищ. Навіть в революційній Україні не вдається досягнути їх тривалого існування.
    Майбутнє не підлягає адміністративному управлінню. Майбутнє твориться навіть не свободою. Майбутнє твориться сваволею.
    10 Sep
    • Украине не выжить без подвига
      10 Sep
      Александр Петрачков Безвременье убивает вернее войны. Украине не выжить без подвига.
      В Украине наступило безвременье, и оно таит в себе тихую смерть, которая своей мертвой рукой деморализует и выкашивает население вернее войны.
      Молодым нужен подвиг
      10 Sep
      Александр Петрачков Как правило молодым людям нужен подвиг. Когда человек в рассвете сил, вот бы полюс открыть, полететь в космос, заработать миллион, совершить прорыв в невозможное. В таком возрасте тихое безвременье без перспективы и надежды, цели и смысла в жизни приводит к тому, что опускаются руки, наступает депрессия и психоз. Столкнувшиеся с невозможностью самореализации, молодые люди спиваются и становятся наркоманами, или пополняют ряды криминальных банд.
      и после Майдана украинская нация воспрянула духом, почувствовав молодость
      10 Sep
      Александр Петрачков После Майдана и в начале АТО украинская нация воспрянула духом, почувствовав молодость, когда кажется все возможным, когда ты сам строишь жизнь. Но АТО затянулось, превратившись в гибридное «ни войны, ни мира», и началась долгая череда унылых симулякров реформ.
      . Сейчас же потянулись живая река эмигрантов
      10 Sep
      Александр Петрачков Потянулись живая река эмигрантов, не нашедших разрядки своих ожиданий, а оставшихся охватила апатия и пустота. Правящий класс заинтересован в «стабильности», потому что у него по словам Порошенко и так «все хорошо», но для нации, оказавшейся на изломе библейских вызовов, такая стабильность смерти подобна. Уж лучше война, приводящая к мобилизации, движению, всплеску патриотизма и пассионарности. Вызывающая к жизни ощущение молодости, ощущение драйва от риска перед лицом неизвестности, грядущего, что строим мы.
      - никто не хочет оставаться в унылом безвременьи
      10 Sep
      Поэтому например после 1917 г. народные массы Российской империи пошли за до тех пор почти никому неизвестными большевиками, чтоте придумали утопию и возможность для всех начать новую жизнь. Никто не хотел оставаться в унылом безвременьи загнивающего царизма, и бессмысленного нелепого временного правительства. Поэтому нынешнее безвременье, когда творческие силы нации оказались заморожены, законсервированы правящим классом в гибридной АТО и симулякров реформ, во имя своей сословной стабильности, есть большее преступление против страны и народа, чем любая война. Оскопленная воля народа попала в ловушку бесперспективности, сделавшей жизнь нации бесполым «ничто».
      .
      Украине не выжить без подвига
      10 Sep
      Украине не выжить без подвига, без образа нового будущего, будь это подвиг труда, глобальных проектов, великих открытий или всенародной войны. Не нужно бояться молодых новых лидеров, призывающих к фантастическим переменам, от которых вскипает кровь и бьет ключом адреналин. Нужно бояться безвременья, тихой старости и бессильного сожаления о бесцельно прожитой жизни без будущего, с безвестным концом в забытьи.
      P.S.:
      10 Sep
      спасибо С. Дацюку за то, что его новая статья в УП «Чи може державне міністерство займатися майбутнім?» стала удачным и своевременным контекстом для публикации вышеизложенных мыслей.
    • Міністерство майбутнього - це Міносвіти
      10 Sep
      Nimbo Kho Міністерство майбутнього вже є. Це Міносвіти. Щоправда не в його сьогоднішньому гіперкорупційному вигляді. Найпростіше будувати майбутнє якісно виховуючи дітей.
    • есть у нас и футуродискурс и Разумное общество
      10 Sep
      Все у нас есть, только не замечаем. Не замечаем футуродискурса в Украине. Не замечаем, что в Украине уже имеем в первом приближении Разумное Общество, промежуточную ступень к Планетарному Коллективному Разуму - следующему уровню развития сознания, решению всех цивилизационных проблем и противоречий. Не просто не замечаем, а не хотим замечать, даже думать в эту сторону не хотим, и не только в эту.
      Футуродискурс: Будущее
      Решения Разумного общества: 3D-книги
    • у нас и Украины есть только то будущее, которое мы сами закладываем
      10 Sep
      Александр Петрачков Слова С. Дацюка: "Дискурсы будущего это пустые фантазии, если они не связаны с настоящим", в чем то кореллируют со словами П. Друкера: "Свое будущее мы создаем сами своими поступками здесь и сейчас". То есть, у нас и Украины есть только то будущее, которое мы сами закладываем своими мыслями и действиями здесь и сейчас, и никакого другого. Либо наше будущее создают другие за нас. Те, кто в будущем здесь будет пожинать наши плоды от урожая, посеенного здесь ими сегодня. А нам опять достанутся лишь плевелы и труды на благо других.
    • В самой природе человека заложен инстинкт "будущего"
      10 Sep
      Павел Качура В самой природе человека и всего живого мира заложен инстинкт "будущего"
  53. ХИБНІ УЯВЛЕННЯ ПРО РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
    13 Sep
    ХИБНІ УЯВЛЕННЯ ПРО РЕФОРМИ В УКРАЇНІ Джерело
    13 вересня 2016
    Що не так з українськими економічними реформами?
    13 Sep
    Україна неодмінно має повернутися до реформування економіки на тлі стрімкого погіршення внутрішньої економічної ситуації.
    Водночас на сьогоднішній день планів економічних реформ мало, вони сумнівної якості, і вони не обговорюються в суспільстві.
    Є два уявлення про економічні реформи в Україні – обидва не вірні:
    1. реформ не було і зараз вони не відбуваються;
    2. реформи вже відбулися, просто ми ще не дочекалися їх наслідків.
    Більш справедливе уявлення, що реформи відбуваються стихійно, непослідовно, епізодично, без будь-якої управлінської рефлексії та при явному домінуванні олігархів. Причому Україна знаходиться лише на початку реформ, які в цей час перебувають в процесі гальмування.
    В контексті цього уявлення Україна зараз переживає етап контрреволюції на тлі так званої "макроекономічної стабілізації" від Уряду. І саме ця "макроекономічна стабілізація" призвела і ще призведе до подальшого катастрофічного економічного падіння.
    Що не так з українськими економічними реформами? Чому Україна опинилася в такому скрутному економічному становищі? Причому ми маємо відповісти на це питання з управлінської позиції, тобто з позиції, де ми самі (громада, що тисне на владу) несемо відповідальність, а не перекладаємо цю відповідальність на війну (в Україні і в Сирії), на світову кризу і на погіршення у зв'язку з цим кон'юнктури на експортних ринках для української експортно-орієнтованої економіки.
    Отже давайте подивимося на ті управлінські реформістські установки, які є хибними і які призвели до цієї ситуації.
    1. Реформи в Україні можуть проводити лише олігархи
      13 Sep
      Справді, усі найбільш відомі і так чи інакше впроваджувані економічні реформи запропоновані олігархами.
      Я маю на увазі 50 реформ (плюс ще перелік всіляких програм) від олігарха-президента Порошенка (згадка про них вже відсутня на сайті Президента, залишилася лише в моєму тексті – "Серйозно про стратегію України").
      Як виявилося в ході нечисленних спроб економічних реформ впродовж останніх двох років, – головне це постійна підтримка української економіки кредитами МВФ в обмін на обіцянки подальших реформ. Коли кредитування МВФ загальмувалося, в Україні почали говорити про пошук західних інвестицій, але знову ж таки для їх освоєння лише всередині олігархічного вузького кола самого Президента. Українська економіка жорстко залежить від зовнішнього кредитування і два роки так званих реформ не те що не покращили, а навіть погіршили економічну ситуацію.
      Ідеї Реанімаційного пакету реформ були фактично використані в тексті реформ олігарха-президента Порошенка. Деякі розробники цього пакету реформ опинилися в Парламенті, змогли їх формально впровадити на рівні законів та на рівні підтримки політики Уряду. Водночас після контрреволюції в квітні 2016-го року табір цих реформаторів зазнав розколу, а контрреволюційний і антиреформаторський Уряд похоронив ідею цих реформ, як і більш широкий перелік реформ олігарха-президента.
      Тобто незалежна реформаторська громадська ініціатива була фактично зруйнована владною контрреволюцією. І тут ми бачимо дилему – без влади економічні реформи не здійснити, але співробітництво з владою призводить до блокування реформ під час владно-олігархічної контрреволюції.
      План модернізації України від олігарха Фірташа був розроблений з піар-метою відновлення репутації цього олігарха. Ідеї цього плану перегукуються з ідеями іншого, більш відомого плану, – Тарути. Та й можливостей для реалізації такого плану у перебуваючого під арештом в Австрії Фірташа дуже обмежені.
      План модернізації від напіволігарха Тарути – широкомасштабний план економічної модернізації, який порівнюється його ініціатором з планом Маршалла та містить схему "західні інвестиції в обмін на українські реформи в зрозумілих для Заходу показниках економічного зростання в країні". Тарута особисто їздить по різних країнах Заходу і переконує бізнесменів та політиків у необхідності інвестиційної підтримки саме такого варіанту реформ.
      Плани олігархічної модернізації від Коломойського та Ахметова. Ці плани непублічні і їх можна реконструювати лише рефлексивно. Такі плани економічних реформ побудовані на моделі домовленості центральної влади з місцевими елітами, лідерами яких у відповідних регіонах виступають олігархи Коломойський (Дніпровський регіон) та Ахметов (Донецький регіон). В основі такої домовленості лежить схема "визнання цілісної України олігархами в обмін на можливість продовження ними олігархічного дерибану держбюджету, тарифного збагачення та подальшого використання свого монопольного становища в економіці".
      Установка на те, що реформи в Україні можуть проводити лише олігархи, є згубною і безперспективною.
      Значним чином олігархія має саме політичні ознаки (про економічну деолігархізацію громадські експерти дискутували в іншому місці). Тобто політична деолігархізація це, перш за все, руйнування впливу олігархів на владу (ліквідація олігархічних груп в Парламенті та обрання Президента-неолігарха). По-друге, політична деолігархізація це ліквідація домінуючого впливу олігархів на Уряд, коли саме олігархи диктують йому політику в надлишково монополізованій економіці і саботують демонополізацію. По-третє, політична деолігархізація це знищення олігархічного диктату в ЗМІ, коли порядок денний, тематику дискусій та антикампанії (чорний піар) нав'язують саме олігархічні ЗМІ. По-четверте, політична деолігархізація це знищення антигромадського диктату в смисловому просторі публічних дискусій, де експерти на зарплаті у олігархів оперують планами та концепціями реформ, які спрямовані на збереження олігархії.
      Для початку успішних реформ в Україні необхідно провести політичну деолігархізацію. А щоб це зробити, необхідно, як це не дивно, зменшити економічний вплив олігархів – ось чому так важливо не дати їм втриматися на плаву за рахунок підвищення тарифів.
      Можливо хтось може знайти десятки аргументів за економічні реформи від олігархів і довести, що інакше в олігархічній країні неможливо. Але я не вірю в деолігархізацію від олігархів. Вовки не можуть займатися вівчарством, бо вони розводитимуть овець рівно стільки, скільки потрібно їм для поживи. Треба знищити вовків, вигнати їх чи посадити на ланцюг, немов собак, щоб вівці мали шанс розплодитися настільки, щоб їм ніякі вовки не загрожували.
      Найбільша шкода, яку робить влада з олігархами – це знищення самої можливості неолігархічних реформ. Всі реформаторські громадські ініціативи знищуються – натомість в Україні конкурують лише олігархічні реформаторські плани.
      Україні ж потрібен громадський план економічної модернізації, який має реалізовувати неолігархічний Парламент і Президент-неолігарх.
    2. Україні потрібен план Маршалла, тобто економічна модернізація в країні можлива лише в умовах західного зовнішнього управління та фінансової підтримки з боку Заходу
      13 Sep
      Мало хто знає, що план Маршалла був придуманий після того, як не спрацював план Моргентау, який полягав у розчленуванні Німеччини та в переході її частин під міжнародний контроль. Цей план не враховував післявоєнний поділ світу на дві протиборчі системи – радянську та західну.
      План Маршалла полягав у відновленні Західної Європи та послабленні впливу на неї СРСР. Тобто план Маршалла не був національно спрямованим на Німеччину, як це іноді вважають. План Маршалла мав цивілізаційний рівень – проривне відновлення західної цивілізації в протистоянні з СРСР.
      В фінансовому плані він був спрямований, перш за все, на Англію та Францію. Італія, Західна Німеччина та Нідерланди фінансувалася за залишковим принципом.
      В цьому плані ставилося завдання – не відновити крупний бізнес чи вплив західно-європейських олігархів, а відновити саме середній клас.
      Реформи в Західній Німеччини забезпечив не план Маршалла, а її тодішній лідер Людвіг Ерхард, економіст і державний діяч. Саме він відмовився від слідування логіці зовнішнього управління і постійно витримував жорсткий опір соціал-демократів. Тобто він втримався на ліберальних позиціях домінантного лідерства в країні як по відношенню до зовнішнього плану Маршалла, так і по відношенню до лівацьких популістських настроїв німецького народу. Отже Україні потрібен не план Маршалла, а український Ерхард.
      Чи може в Україні взагалі з'явитися лідер-реформатор?
      Лідерство це болюча і дуже проблемна тема для України. Індивідуалізм українців, який сягає соціально-психологічний збочень, означений у прислів'ї "де два українці, там три гетьмана", натякаючи на шизофренію одного з двох.
      Поглинувши і спаплюживши "Реанімаційний пакет реформ", влада заблокувала розвиток нетривалих (з осені 2014-го до осені 2015-го років) реформ. Потім політична криза і контрреволюція 2015-2016-х років довела команду "Реанімаційний пакет реформ" до розколу так, що про цей реформістський бренд можна уже забути.
      Спостерігаючи зараз розгорнуту проти опозиції системну кампанію "це все популізм" та другу системну кампанію "антикорупціонери такі ж корумповані", можна дійти висновку, що контрреволюційна влада заходилася знищувати саму можливість появи можливих лідерів-реформаторів.
      Я принципово не вірю в те, що напіволігарх Тарута чи навіть олігарх-президент Порошенко зможуть досягти в Україні розвитку середнього класу – такого ж, як на Заході (де середній клас виробляє від 50% до 80% ВВП), порівняно з Україною, де середній клас виробляє за різними підрахунками від 5% до 15% ВВП.
      Окрім того, субдомінанта пресуппозиція "реформи лише з зовнішнього управління" – є принциповою помилкою більшості реформаторів. Справа дійшла до того, що українська влада навіть не розглядається як можливий суб'єкт реформування країни – левова частка рекомендацій про успішність українських реформ спрямовані до західних держав.
      Друга найбільша шкода, яку робить влада та олігархи, – це переконання українців у тому, що ми самі економічні реформи здійснити не зможемо, що це можливо лише в ситуації зовнішнього управління.
    3. Реформи гальмуються, бо у нас війна і популісти
      13 Sep
      Отже давайте договоримо цю тезу до кінця. Раз у нас війна і реформи неможливі, то війна вигідна олігархам та олігархічній владі, які цих реформ не хочуть. А значить війна триватиме стільки, скільки потрібно олігархам. Вони на ній ще й заробляють.
      В Україні не реформи гальмуються, тому що війна, а війна триває, щоб загальмувати реформи. Реформи в Україні не вигідні більше за все Росії. Тому вона розв'язала війну, щоб Україна не давала позитивний приклад для Росії шляхом реформ. Олігархи і олігархічна влада тут союзники Росії, тому війна затягуватиметься якнайдовше.
      Так само, як і війну, влада звинувачує так званих популістів у тому, що не дають їй проводити реформи нагадуванням про соціальні зобов'язання. Популізм має дуже важливу функцію під час реформ – збереження критичної позиції.
      Тобто все прямо навпаки – реформи гальмуються не через популістів, а через блокування критики здійснення реформ, яка публічно звинувачується як популізм. А слабка критика дій влади зумовлює втрату її критичної позиції та експертної рефлексії.
      Третя найбільша шкода влади та олігархів – це удаваний мир України з визнанням поразки перед Росією (окуповані Крим та частина Донбасу), відмова від соціальних зобов'язань держави на користь вигоди олігархів на тлі війни і водночас цькування популістів.
    4. План економічних реформ це набір кроків, програм чи напрямків дій, які потрібно здійснити паралельно чи у будь-якій послідовності
      13 Sep
      Якщо уважно вивчити різні олігархічні плани реформ, то можна побачити, що вони мають дуже схожі компоненти. Причому ці компоненти просто перелічуються як такі, які необхідно здійснити паралельно або у будь-якій послідовності. Навіть спроби у цих планах немає встановити хоч яку-небудь послідовність та пояснити, чому послідовність має бути саме така, а не інша.
      Давайте візьмемо простий і всім відомий приклад.
      Як українським олігархам заробити на зовнішньому управлінні та ультиматумі МВФ? Та дуже просто – змінивши послідовність реформістських кроків.
      МВФ вимагає демонополізації інфраструктурної економіки та підняття тарифів. Якщо змінити послідовність і зробити спочатку підняття тарифів, а демонополізації не проводити (відкласти на далеке майбутнє, бо ж війна) та ще й населенню пояснити, що таким чином ми уникаємо спекулятивних продажів, то це нібито схоже на реформи.
      А те, що такі тарифи підтримують монополізовану інфраструктурну економіку, ніхто не говорить. Це не реформи, це пряма економічна шкода країні, бо підтримка монополізованої економіки продовжується вже за рахунок зубожіння населення.
      Ті, хто говорить, що підвищення тарифів на інфраструктурні послуги в країні це благо, не розуміє, що говорить. Підвищення тарифів підтримує не економіку взагалі, а саме монополізовану олігархічну економіку.
      Принципи тут мають бути прості – спочатку демонополізація інфраструктурних послуг, а потім новий розрахунок тарифів в немонопольній сфері, спочатку створення сильного середнього класу, потужного дрібного та середнього бізнесу, а вже потім опікування залишками олігархічного бізнесу.
      І нічого популістичного тут немає – чисто управлінський госпрозрахунковий підхід. Саме ці принципи мають лежати в основі чіткої логіки та послідовності реформаторских кроків.
      Четверта найбільша шкода влади та олігархів – це відсутність публічного усвідомлення спрямування економічних реформ, перш за все, на демонополізацію та деолігархізацію. Не всі монополісти олігархи, і не всі олігархи монополісти. Ми маємо знешкодити і те, і інше.
    5. Гроші на реформи в Україні можна знайти у МВФ чи за рахунок зовнішніх державних та приватних інвестицій
      13 Sep
      Де взяти гроші на реформи?
      Просте запитання, але відповідь дуже складна і така, яка не подобається олігархам та олігархічній владі.
      Гроші на реформи з'являються за рахунок структурної реформи, яка доповнює три бюджетонаповнюючі сфери (металургію, хімію та сільське господарство) іншими бюджетонаповнюючими сферами – як от IT-сфера, ВПК інноваційної зброї, а не радянської, суднобудування, літакобудування і т.д.
      Гроші на реформи поступово накопичуються через дерегуляцію малого та середнього бізнесу і податкову реформу в інтересах середнього класу.
      Гроші на реформи виникають через публічну експропріацію корупційних та вкрадених статків колишньої злочинної влади.
      Гроші на реформи спрямовуються з офшорів, якщо відповідне законодавство послідовно проводить принцип: маєш українську власність, ведеш бізнес в Україні – плати податки в Україні.
      Гроші на реформи приходять з зовнішніми інвестиціями, в яких відсутня корупційна складова.
      І ні в якому разі не можна брати гроші в МВФ чи у вигляді державних кредитів, які як борг вішаються на наступне покоління українців.
      В той же час про гроші в офшорах всі же забули, офшорний скандал успішно замовчують. Але саме там сховані декілька річних держбюджетів України.
      Ніхто у владі чи в середовищі олігархів навіть не збирався дерегулювати малий та середній бізнес та стимулювати зростання середнього класу, з чого власне і має виникнути "фонд реформ".
      П'ята найбільша шкода влади та олігархів це відмова від власної фінансової відповідальності за реформи – тобто економічні видатки перекладаються на громадян, на західних інвесторів та на МВФ.
      Отже хибні уявлення виявилися в усіх важливих аспектах процесу реформ: хибний ініціатор (олігархи), хибний суб'єкт (зовнішнє управління), хибно зрозумілий історичний аналог (план Маршалла), хибне розуміння тла процесу (нібито війна заважає реформам), хибне розуміння опору реформам (популісти), хибне уявлення про сам план (як набір завдань у буд-якій послідовності), хибне уявлення про джерела фінансування (МВФ та іноземні інвестиції).
      Це далеко не повний перелік тих хибних уявлень, які призвели до гальмування реформ в Україні. Ці уявлення подолати непросто, бо надто багато впливових прихильників цих уявлень існує. Ця прихильність пов'язана з відсутністю рефлексії власного приватного інтересу, який вступає в протиріччя з публічним інтересом, або з відсутністю рефлексії причин сили та слабкості власної позиції здійснення реформ.
      Олігархічні економічні реформи зазнали вже і зазнають ще повного провалу. Так само виявилися не дуже успішними грантоїдські чи нав'язувані МВФ реформи.
      Чи можливе виникнення громадської платформи економічних реформ зсередини малого та середнього вітчизняного бізнесу?
      Ми можемо тільки сподіватися на це. Бо лише з цієї позиції можливі реформи на користь всієї української громади.
    20 Sep
    Обговорення:
    • призрачное государство
      13 Sep
      Innokenty Brodskih Кто то еще верит в наличие государства...
      Перевернутый флаг и "ще не вмерлы" – это не государство... а разочарование и субстрат для "рошена и КО".
    • реформы не спасут экономику
      13 Sep
      Вячеслав Николаев_
      Никакие – пусть даже гениально задуманные – экономические реформы не спасут экономику Украины, которая и дальше будет разрушаться. Объясняется это тем, что экономика может существовать и нормально функционировать только на рациональных началах, а у нас она стала заложницей государственной идеологии, каковой с начала 2014-го года является украинский национализм. Ну, а любой национализм – глубоко иррационален.
    • ложность реформ массово понимаема
      13 Sep
      Александр Петрачков Хибность реформ у нас стала уже массово понимаемым в обществе явлением, пусть многими неосознанно, но интуитивно. Почему? Наверное реформы должны вести к положительным изменениям, создавать перспективу, и хотя бы намек на какое то улучшение жизни. Но извините, если страна катится в пропасть, это так или иначе понятно даже последним неграмотным люмпенам, что реформы хреновые!
    • Реформы осуществляется в пользу правящего класса
      19 Sep
      Роман Химич 
      Реформы планируются и осуществляется в пользу именно правящего класса, что и обуславливает их специфический, так сказать, характер.
      Этот печальный факт обычно пытаются нивелировать посредством разговоров о великой революции, которая изменила мир. Однако чем больше времени проходит, тем хуже "продаётся" подобная риторика. Не помогают и разговоры про "контрреволюцию", посредством которых принято объяснять ничтожность результатов "революции"
    • Два перших реформаторских кроки
      20 Sep
      Олександр Гнєдаш "Чи можливе виникнення громадської платформи економічних реформ зсередини малого та середнього вітчизняного бізнесу?"
      Так, можливо і така платформа вже є. Два перших не затратних і абсолютно реальних реформаторских кроки:
      1. Зниження облікової ставки НБУ до європейського рівня,
      20 Sep
      Александр Петрачков Учетная ставка отражает стоимость капитала, а не формирует ее. Стоимость капитала в Украине высокая из за запредельных рисков, и никаким самосвалом не снизить ее. Можно провести дотационное финансирование, но за чей счет? Внутренних источников нет, а за счет внешних реформы нельзя провести, потому что реформы это внутренние трансформации, о чем писал С. Дацюк.
      В конечном итоге дешевые дотационные деньги пойдут на рынок дорогих, и начнется спекуляция и арбитраж, черный рынок, такова природа человека и капитала.
      20 Sep
      Олександр Гнєдаш Отож і воно, що грошима торгують, як товаром, яким вони не мають бути. На цьому нас всіх і дурять з біблейських часів, а лихварство має бути заборонено на державному рівні, це його функція - стабільність валюти власної.
      20 Sep
      Александр Петрачков Валюта это платежный и сберегательный эквивалент реальных экономических ценностей. Колбасит реальную экономику, колеблется и валюта, падает производство (а кушать хочется!), падает и она, и ничего с этим не сделаешь, валюта как зеркало экономической "морды-лица".
      А товаром являются не собственно деньги, а финансовые услуги, связанные с обменом ликвидности на доходность, или распределением рисков, то есть с продажей времени и покупкой рисков (образующих в сумме "стоимость" капитала, денег и финансовых инструментов), номинированных в денежном эквиваленте. А кажется, что торгуют деньгами, нет это торговля фин. услугами.
      Есть еще спекуляции, вызванные асимметричностью информации, но во первых, с распространением информационных технологий она уменьшается, а во вторых поверьте, спекулянты также оказывают обществу ценные услуги, и как говорят финансисты: зачастую сложно определить грань, где заканчиваются инвестиции и начинаются спекуляции.
      2. Жорсткий та прозорий контроль за видобутком всіх природних багатств в Україні.
      20 Sep
      Александр Петрачков Контроль за ресурсами без мотивации личной выгоды тоже фикция, у нас скоро контролеров будет больше работников, а коррупции все больше.
      Просто для начала надо освободить экономику так, чтобы бизнес зарабатывал, а не боялся государства, не содержал класс паразитов, и не думал бы о реформах учетной ставки Нацбанка и контроля за природными ресурсами (которые не понятно, с какого боку и каким макаром имеют отношение к малому бизнесу?).
      20 Sep
      Олександр Гнєдаш А що до контролю над ресурсами, то мова йде виключно про прозорий облік ВСІХ видобутих ресурсів. Лічильник на кожну свердловину, дані он-лайн, і пост нац гвардії, щоб лічильник не зіпсувався раптом. Ото і все...
      Ці два кроки дадуть реальний потужний поштовх всім реформам, забеспечивши їх незворотність.
    • встановлення нових правил взаємовідносин
      20 Sep
      Олександр Сидоренко Змінюючи старе (я не прихильник старого) та впроваджуючи щось нове, треба виходити зі спотворених, за часів совка і незалежності, відносин громадян і держави, в яких держава (в особі людини, що утримується за рахунок бюджету) створювала перепони для самореалізації та розвитку громадян та їх ініціатив, а громадяни шукали шляхи їх подолання, як законні, так і не дуже.
      Отже, кожне нововведення це встановлення нових правил взаємовідносин, які мають бути виписані настільки грунтовно, щоб, з одного боку була дійсна користь людині, при цьому без створення того чим можна зловживати, маючи право вибору при прийнятті того чи іншого рішення, а з іншого унеможливити ухилення від виконання встановлених (обов'язкових) правил, з обов'язковим закріпленням за людиною права вибору без знецінення чи позбавлення її користі від встановлених правил.
    • "окна возможностей" не было, Население не готово
      19 Sep
      Nataly Bezmen "Окно возможностей" для прорыва закрылось? Он будет на другой территории? Не буду спорить. Я думаю, что этот прорыв уже в ходу, и он, конечно, не на нашей территории. Мы и не готовы к нему, на самом деле - и мы, и вы. Население не готово.
      Я не думаю, что окно вообще было, после Майдана. В тот момент, уже сразу после, было понятно, что нет окна. Нет, не появилось организации. И Вы очень хорошо сформулировали из чего это было видно: ничего не навязали. И даже просто персоналий, тех, кто типа должен был навязывать не выдвинули. А те, кого выдвинули...
      Поэтому и разговоры об уникальном упущенном шансе - это только разговоры.
    • люди не готовы воспринять
      19 Sep
      Марина Шаповалова Есть ещё проблема: неготовность воспринять.
    • Никакой концепции ни до, ни во время майдана не было
      19 Sep
      Дмитрий Смирнов Моё мнение по поводу "форточки возможностей" и "точки входа", которая то открывается на миг, то потом закрывается на "долгие годы".
      В статье от 2014 года философ-предприниматель В.Пекар самодовольно учил российскую оппозиционную общественность (не могу найти эту старую "гремучую" статью, но она есть) - как надо делать "революцию". Сначала мы философски и идейно всё проработали, а потом вышли на майдан и реализовали запланированное. Это полный фейк и враньё. Никакой концепции ни до, ни во время майдана у украинских интеллектуалов и в помине не было.
    • Майдан был анти-имперским, антимосковским бунтом
      19 Sep
      Дмитрий Смирнов
      Там и речи не могло ни о каком анти-олигархическом проекте и бунте. Майдан был анти-имперским, антимосковским бунтом и организововался, всячески поддерживался - медийно и финансово - прежде всего олигархами. Как бунт против масковитской ордо-империи майдан свою задачу выполнил - других он и не ставил.
      20 Sep
      Nataly Bezmen Вначале это и была Революция Гидности. И это было о чем угодно, но не про антиимпериализм и антимосква и прочее. Для подавляющего большинства тех, что были там. Даже не смотря на весь предшествовавший Евромайдан, ассоциацию, разворот и прочее - в тот момент это было наше внутреннее дело, а все остальное было просто плюсом к этому.
    • был шанс собрать интеллектуальный ресурс
      19 Sep
      Евгений Юрьев Ну да, я про это и говорю, Наталья. Вы будете делать, уже с меньшим ресурсом и в бОльшей энтропийности, чем даже сейчас. А упущенный шанс для большого проекта? Не было, конечно, этого шанса реально, мы вменяемые люди, не о чем жалеть, но был шанс начать говорить о большом проекте, работать над ним. и собрать интеллектуальный ресурс на волне еще, то есть это такая уловка была. Вот этого шанса мне жаль. Но это вообще не принципиально. Фиксируются убытки, начинается новая сделка.
    • Кто является властвующим субъектом в Украине?
      19 Sep
      Роман Химич 
      Между тем реформы это
      • а) целенаправленный и
      • б) планомерный процесс изменения общественных отношений, который
      • в) осуществляется властвующим субъектом.
      Кто же является властвующим субъектом в Украине?
      • Может быть самоосознающее себя общество (громада)? Нет, общество не обладает на сегодняшний день сколь-нибудь заметной властью.
      • Может быть замайданная пассионарная часть общества? Нет, по итогам двух с лишним лет трепыханий Майдан проявил себя как беспомощный, маловлиятельный актор.
      • Может быть "право"радикалы? Да, здесь уже намного теплее, местами даже горячо. Но за исключением ограниченного перечня вопросов власть имущие игнорируют позицию и требования радикалов.
      Кто же является властвующим субъектом в нынешней, постреволюционной Украине? Да те же самые общественные группы, что и до "революции". Майдан ничего не изменил в характере общественных отношений, что экономических, что политических.
      19 Sep
      Вадим Еремейчук Что касается ГО/Интеллектуалов, речь может идти о различных формах НЕсубъектности, более или менее.
    • нет действующего субъекта в Украине
      19 Sep
      Евгений Юрьев Это центральный вопрос, о субъектности Украины. Кто субъект? Не властвующий даже, формальная власть не имеет значения на старте инноваций, потом возможен перехват, если есть талантливый план. А действенный, действующий, пассионарный, с "длинной волей" СУБЪЕКТ, деятель..
      Проблема Украины в ее бессубъектности, ее некому взять, это ПРОБЛЕМА. Уже в Киеве, несколько месяцев спустя, я пытаясь найти опору, спрашивал у одного из эм-си Майдана, почему Майдан не стал протягивать ДЛИННУЮ программу, навязывать повестку временной администрации
      19 Sep
      ведь любое правительство, президент - это совершенно технический, прикладной инструмент для пассионариев, мальчики для поручений, которых удалось припахать, и которые теперь должны выполнять распоряжения наиболее агрессивной части общества, особенно в шоковый, переходный период, пока еще менеджеры не обустроились
      , почему он, САМОЕ ГЛАВНОЕ, не стал вырабатывать эту повестку, ПРОЕКТ, .
      Он ответил, достаточно самокритично, получается: Видимо это люди КОРОТКОЙ ВОЛИ. Таким образом, не найдя общественной группы, НАСТОЯЩЕЙ ПАРТИИ, с которой можно делать дела
      Как и год до этого, я придумал схему, что это просто должна быть небольшая группа интеллектуалов, нетократов, которые начинают раскручивать креатив, масштабируют его, и втягивают в проектирование, и тем самым, в свою политику, других. Но и здесь ничего не получилось. Интеллектуалы были, но каждый продолжал работать на свою индивидуальную социальную капитализацию, писать, выступать, шокировать мэмами общественность, то есть продолжать заниматься дискретной публицистикой, по сути.
      А Субъекта по-прежнему нет.
    • нет партии или другой организации
      19 Sep
      Nataly Bezmen У нас чаще ждут субъектности, ее появления от самого государства. А о партиях и деятелях говорят в терминах "нет организации ". По смыслу, думаю, это похоже. Те, что есть, больше симуляции, реализующие культ карго.
    • громада не определяет повестку дня
      19 Sep
      Роман Химич 
      ошибочна предпосылка, что украинская громада завоевала по итогам Майдана право определять повестку дня, включая характер и направление реформ. Соответственно, может озвучивать властям свои претензии в этой связи.
    • реальные пассионарии заняты войной
      19 Sep
      Nataly Bezmen
      Плюс реально деятельные и пассионарные, все таки, связаны войной. В виде добровольцев и волонтеров. Не стоит это сбрасывать со счетов. В тот момент перед этими людьми появилась задача, которую надо было решать и реально делать прямо сейчас. Получилось, что каждый из них связан личным проектом. Своим участием в войне.
    • интеллектуалы оценивают в "конце истории"
      19 Sep
      Nataly Bezmen И здесь, и у нас, даже Сергей Дацюк, смотрят и оценивают "в конце истории ". Подводят итог, засчитывают поражение и неспособность.
    • стоиков остались единицы
      19 Sep
      Вадим Еремейчук Дискурс революции был вытеснен дискурсом войны мгновенно. В итоге, стоиков остались единицы. СД тоже пробовал Конституанту с властью "двигать", это некоторое прагматичное приближение "проекта", но вот и он увлёкся.
      19 Sep
      Евгений Юрьев Я, кстати,действительно, думаю. что из тех, кто тогда воевал уже,хорошая пассионарная команда сколотилась бы, там и умников было много. Но сейчас они уже в травме, подбитые.
    • что сделали сторонники реформ?
      19 Sep
      Роман Химич 
      Прежде чем задаваться вопросом почему так плохо в стране с реформами, сторонникам реформ стоит задаться вопросом что они сделали, чтобы определять их характер, масштаб и направление. Удалось ли им осуществить революцию и обрести власть в государстве. Если удалось, то в чём это выражается.
    • никто не предложил новую повестку после Майдана
      19 Sep
      Евгений Юрьев Сейчас основная версия украинских интеллектуалов в том, что новый президент, и новая власть, это просто олигархичская рокировка, перехват управления и ресурсов, спланированный заранее, и ничего более не предполагавший с самого начала. А я и сейчас уверен, что у Порошенко и у его "команды", изначально не было ничего, они были в растерянности, и готовы были воспринять и выполнять убедительную инновационную повестку, если бы она была предложена. Но никто ее НЕ ПРЕДЛОЖИЛ.
    • люди начинают концентрироваться
      19 Sep
      Nataly Bezmen Процесс идет. В том числе сейчас люди, поигравшись в симулякры, начинают концентрироваться.
      И будет это организация, отвечающая на вопрос "что? "или на вопрос "чего? ", как я писала недавно, но она будет.
    • Шанс - это люди, или мы, или никто
      19 Sep
      Nataly Bezmen
      Шанс - это люди. Люди должны и хотеть и мочь что-то сделать. И еще - они должны понимать, что край, больше никто не сделает. Вот как с волонтерами. Майдан был в том числе разрозненными группами, но внутри каждой была организация. Большинство или стали добробатами, или - волонтерскими организациями. Там они или увязли, или выдохлись, или заходят теперь на новый круг в политику - и это только вообще в начале.
      Мы все думали, что вот, кто-то организуется и начнет делать великие дела. А мы радостно присоединимся, понимаете? Романенко писал: с такого-то момента начнет кристаллизоваться новая элита. И на какой-то момент было уныло и беспросветно: где, и намека нет. А потом стало ясно, что да, кристаллизуется... из нас. Прямо сейчас. Наше поколение, и чуть моложе - вот они все и сделают. Только надо, чтобы дошло, что или мы, или никто.
      Это будет вязко, тяжело, скучно и прочее? Ну, посмотрим. Так тоже будет.
      Так что, все зря? Нет, как не зря и Оранжевая Революция. Потому что без них был бы невозможен следующий шаг.
      А драйв... драйв, увы, там, где Маск и прочие чудеса. А у нас пока что кривые глухие, но и они ведут вперед.
    • будет ватный реванш в Украине
      19 Sep
      Евгений Юрьев Что возможно теперь в будущем? Какой проект? Сейчас ватный реванш-то в Украине будет очевиден, вот уже глаза мутненькие у общественности, за Майдан им стыдно, фрик-шоу политические в топах. Невозвратные кредиты, приватизация за бесценок, неконтролируемая коррупция, но закручивание соц. потребления для низов, залакировывание олигархии, это называется, забуксовать, и рыть колесами себе яму.
      Это обычная повестка "реформ", международная матрица, которая уже, где ни применялась, приводит к упадку, В Аргентине, и тп. И главное, пошлость всего этого становится привычной уже и для интеллектуалов. Типа ну а чо? Обычные реформы, а какие еще бывают. .Это обывательский реванш, их всегда 80 процентов, но во времена пассионарных революций они сидят под лавкой. Следующий концептуальный прорыв будет на другой территории.
    • Если никто не готов сделать простейшего вклада, то ничего и не будет
      19 Sep
      Евгений Юрьев Что касается интеллектуалов и пазла, это все просто начинается, и просто делается: люди просто собираются вместе, хотя бы на неделю, реально, уезжают от жен, от работы, и делают первый документ, прикладной, который потом масштабируют. Именно это и невозможно, люди просто не могли сделать простейших вещей, это именно так проверяется.
      Если никто не готов сделать простейшего вклада, то ничего и не будет. И вот здесь парадокс, вы месяцы простояли на морозе под огнем на Майдане, а потом не смогли собраться просто сделать "меморандум" в ответ на "меморандум". Это непостижимо. Я так и не смог понять, как это произошло. Может всех, кто это мог сделать, убили на Майдане? Я серьезно так начал подозревать прошлым летом. Все были в Киеве тааакие деловые, такие оживленные и деятельные, но никто ничего не делал.
    • делом надо "гореть", а не за гранты работать
      19 Sep
      Евгений Юрьев Через полгода ситуация в Украине будет совсем другая опять. И еще: сейчас это дело прошлое, конечно, но вообще есть тренинговый принцип: реально хочешь что-то сделать - реально вкупайся, покажи, на что готов. Вот волонтеры и добровольцы вкупались в АТО, это реально, я призывал интеллектуальных волонтеров, и показал примером, как вкупаюсь, а походу Пекар за денешки игру для Саакашвили проводил (халтуру), и Романенко за казенный счет по конференциям ездил.
      Так - не бывает. Так революции не делаются. Все делают типа что-то одно с какой-то целью, но на самом деле другое и с другой целью. Об этом в самом финале Модели для сборки. И это - методологический принцип - большие проекты за гранты, зарплаты, обеды у инвестора или как досуговое хобби - не делаются, как ни странно. Это по поводу субъектности. Спасибо за внимание)).
    • нужны реальные действия в реальном мире
      19 Sep
      Артем Дугин Все эти свары между интеллектуалами никак не влияют ни на что, пока не будут происходить реальные действия в реальном мире. Как должен выглядеть такой проект? Формально: миллион человек - активно в Проекте. Суммарная ёмкость Проекта - порядка 10 миллионов.
    • два варианта продвижения
      19 Sep
      Анатолий Лапшин Тут два варианта.
      • готовить "товар" в расчете на будущее измерение "коньюнктуры рынка".
      • создавать образцы и "рекламировать" их.
      Со вторым в России сегодня очень туго, как раз вся надежда на Украину и других соседей.
      Так что всё пока скатывается к первому: накопление идей на тёмное будущее.
    • универсальный, базовый проект нужно уже сейчас готовить
      19 Sep
      Дмитрий Смирнов
      Концепция новой неолигархической, модерновой страны начала формироваться ТОЛЬКО после майдана, спустя год или два. Тот же Пекарь наваял две статьи про Модерн и озвучил лекцию про "Ренту отношений" уже после драки.
      Только сейчас С.Дацюк (а перед этим что-то пытался эффектно сформулировать Арестовский, как назвал его Евгений) начал формулировать концепт новой страны. Только сейчас появилась у него какая-то команда сторонников в лице Вадима и Наталии.
      Окно и форточка ещё будут в новом Третьем Майдане. Вот к нему и надо готовить этот "большой проект". И "субъектную команду", которая при отсутствии других субъектов способна стать новым субъектом страны, как когда-то кучка большевичков стала "субъектом" огромного куска суши.
      Евгений прав, что такой проект нельзя откладывать - типа вот всё рухнет, потом и разберёмся. Если верить всеведующему Арестовскому, то Бальцерович писал "в стол" свой концепт новой Польши задолго до того, как Солидарность подняла страну на уши. Бальцерович и Солидарность удачно "слились" в новом "окне возможностей".
      Такой универсальный, базовый проект нужно уже сейчас готовить для нашего пост-имперского совка - для всяких Новгородских, Карельских, Кенигсбёрских и прочих республик. Чтобы они не превратились в анклавы новых гиркино-сечиных.
      19 Sep
      Анатолий Лапшин Есть ли примеры таких проектов, которые сначала были написаны "в стол", а потом в нужный момент пригодились и были успешно воплощены в жизнь? Можно ли где-то прочесть подобные цельные тексты?
      19 Sep
      Дмитрий Смирнов Я уже привёл пример Бальцеровича, Анатолий, ссылаясь на Арестовича. Ищите сами тексты. Ленин и большевики - вот тоже наглядный пример - читайте полное собрание Ульянова.
      Кучка американцев (те, которые на банкнотах изображены) за несколько дней написала концепт-проект (конституцию), по которой Америка живёт 200 лет. Почитайте и этот тоже "цельный текст".
      Почитайте ещё идеологов и философов Просвещения и Реформации - там тоже "цельные тексты" буржуазного и государственного проекта многих стран Европы. Которые сначала были написаны "в стол" или для узких "кружков" людей, умеющих читать.
      Даже если такой "столовой проект" редко срабатывал в "чистом исходном виде" в индустриальном мире второй волны, то это не означает, что он не сработает в мире "информационном".
      Хотя, конечно, каждый черновой концепт-проект, каким бы детальным и системным он не был, всегда корректируется по ходу дела. На то он и концепт-проект, а не подробная инструкция-мануал для стиральной машинки.
    • готовить духовно интеллектуальный фундамент
      19 Sep
      Ігор Шаповаленко Остаётся готовить духовно интеллектуальный фундамент. Не ударяясь в слепые бунты, которые умело подхватывают старые элиты. " Значним чином олігархія має саме політичні ознаки (про економічну деолігархізацію громадські експерти дискутували в іншому місці).
      Тобто політична деолігархізація це,
      1. руйнування впливу олігархів на владу (ліквідація олігархічних груп в Парламенті та обрання Президента-неолігарха).
      2. ліквідація домінуючого впливу олігархів на Уряд, коли саме олігархи диктують йому політику в надлишково монополізованій економіці і саботують демонополізацію.
      3. знищення олігархічного диктату в ЗМІ, коли порядок денний, тематику дискусій та антикампанії (чорний піар) нав'язують саме олігархічні ЗМІ.
      4. знищення антигромадського диктату в смисловому просторі публічних дискусій, де експерти на зарплаті у олігархів оперують планами та концепціями реформ, які спрямовані на збереження олігархії
    • нужен пересмотр отношений собственности
      19 Sep
      Мария Тановицкая Ні в якому разі не применшуючи надбання Майдану в сфері ментальній, вплив на становлення громадянського суспільства, перед народним рухом (в узагальненому сенсі) стоять вже нові задачі, які однією зміною геополітичного курсу і ціннісних установок вже не забезпечити.
      Суспільство можливостей і справедливого розподілу передбачають перегляд відносин власності.
    • начать продавливать новый закон о выборах
      20 Sep
      Dmitriy Grabina В очередной раз - все что надо сделать, как сделать, с чего начать, где взять ресурсы-все правильно написал Дацюк. НО. Все это только после выигранных выборов, после изменения закона о выборах, после того как ВР.....
      Может как-то начать продавливать обществом новый закон овыборах?
    • виявити і зафіксувати точки прикладання зусиль
      20 Sep
      Мария Тановицкая Для того, щоб будь-що продавити, спочатку треба суспільство прокачати. А для того, щоб не робити зайвих рухів і не розплескувати соціальну енергію, треба дослідити, виявити і зафіксувати точки прикладання зусиль, які з найбільшою імовірністю зпрацюють на спільне благо.
    • надо использовать популизм
      20 Sep
      Dmitriy Grabina .Используем правительственный популизм в приеме политического ай ки до-Гройсман только что предложил не заниматься популизмом, не боятся повышения тарифов и оформлять субсидии.
      Фактически ,так как все Облэнерго,газы и пр...принадлежат олигархам,то нам предлагают нас же ограбить дважды-привязать политически благодарностями к правительству и отдать наши же деньги из бюджета олигархам по повышенным тарифам. Грабеж-перевыборы -закон.Примитивненько конечно на первом этапе,но уже жопу хочется оторвать.
      Народ хорошо реагирует на: Караул, грабят!"
    • готовый проект может быть никому не нужен
      19 Sep
      Вадим Еремейчук А вот сформировалась команда, и даже вот представим есть прекрасный проект у них, уже готовый, но вот не нужен он никому. Может быть такая ситуация? Что тогда?
      Такие страхи, сдерживают многих тоже сами по себе, но это даже не главное. В некоторой абстракции смыслы передаются именно аналоговыми способами, то есть не особо и передаются. Если в лесу, в которром никого нет, упало дерево, то был ли звук? .большинство "оцифровку" видит сугубо как технологию, а не методологию. Вот об этом тоже будет в тексте, возможно, ресурс вот в таких подходах и возникнет.
      19 Sep
      Анатолий Лапшин Чем же прекрасен проект, если он никому не нужен?
      Здесь как в физике: критерий истины — эксперимент. Если не работает, значит, гипотеза ложная.
    • нет спроса
      19 Sep
      Вадим Еремейчук Ну вот, а спроса-то нет. Нет спроса на либерализм в России. Нет спроса на конструктив в Украине. Поэтому, не мудрствуя лукаво, творческое-разрушение, возможно, оптимальная модель.
      19 Sep
      Анатолий Лапшин К этому же свелась вся активность оппозиции в России. Никому эта самая активность не нужна.
    • что делать дальше?
      19 Sep
      И до Майдана, и после него, и сейчас - ситуация одна и та же: буйных мало, а те что есть тянут в разные стороны. И это так и останется — объединение или сотрудничество строго невозможно, хоть сколько об этом ни кричи. Рассеянные силы ГО - ни какой не субъект. Прощайте мечты о большом проекте - всегда десятки маленьких (так как, еще раз — буйных мало, а поделить на 20 — совсем мало).
      Что делать: для начала понять, что это так, или ДОКАЗАТЬ ВСЕМ, что это не так. Без этого — пар опять уйдет в мечты об Общем деле, в упоение авторов своими проектами, во взаимную критику на поражение.
  54. ЧИ РУХАЄТЬСЯ УКРАЇНА У ВІРНОМУ НАПРЯМКУ?
    16 Sep
    ЧИ РУХАЄТЬСЯ УКРАЇНА У ВІРНОМУ НАПРЯМКУ? Джерело
    16 вересня 2016 - текст автора
    Над процесом критики влади і над маніпуляціями навколо цього висить питання – чи рухається Україна у вірному напрямку?
    Тобто в результаті дискусій різних активних громадських та політичних сил всі їх учасники визнають – якийсь рух в Україні є. Але от чи у вірному напрямку цей рух?
    Фурор з Зеленським
    16 Sep
    Вперше в історії незалежної України українські коміки "Вечірній квартал" своїм закордонним виступом викликали фурор... на батьківщині. Вони дозволили собі покритикувати те, про що і так всі знають, – зростання боргових зобов'язань держави.
    Ситуація з кредитами для держави виглядає як "соціальна наркоманія" – Україна дійсно "сіла на голку" постійного кредитування.
    Справа дійшла до того, що Президент України публічно молиться за кредит МВФ. І небагато хто з правлячого класу усвідомлює скандальну ганебність і комічність цього ритуалу. Тобто виходить так, що виступ Зеленського в Юрмалі скандальний і неприйнятний, а публічна молитва Президента за кредити не скандальна і прийнятна. Так влаштоване мислення нашого нікчемного правлячого класу.
    Стан речей з державним боргом і критика популізму
    16 Sep
    Факти дійсного стану речей з державним боргом влада спробувала приховати. Всередині широкомасштабної владної кампанії чорного піару "мочи популістів" почалися публічні маніпуляції щодо нібито зменшення зовнішніх боргів України, які були викриті на сторінках "Економічної правди" в статті "За мотивами виступу Зеленського. Наскільки великими є борги України?"
    Розгорнуті кампанії владного чорного піару проти так званих популістів викликали широку громадську дискусію на тему – чи можна вважати, що популізм є принциповою проблемою для України. Водночас висновки підсумовуючої цю дискусію статті Олексія Роговика та Ірини Семеген "Чи можна діагностувати тотальне "отруєння" України популізмом?" в самому своєму засновку помилкові.
    Ніякого "отруєння" популізмом взагалі не існує, бо це невірно сформульована проблема – не існує "отруєння" речей флогістоном чи "отруєння" світу ефіром. Так само, як булгаковський професор Преображенський стверджував, що розруха не субстанціональна, бо розруха не в туалетах, а в головах.
    Популізм є наслідком не якогось особливого процесу розповсюдження популізму, а наслідком відсутності в суспільстві складних уявлень про складні процеси в країні і в світі. І єдиним винуватцем такого стану речей є правлячий клас і зокрема влада як реально приймаюча рішення частина правлячого класу.
    Прості схеми влади
    16 Sep
    Критикувати потрібно не популізм – критикувати потрібно відсутність функціональної роботи правлячого класу України: створення позитивної перспективи.
    Популізм це спрощена і моралізаторська реакція суспільства на відсутність створюваного владою складного розуміння складних негативних процесів за відсутності інноваційних підходів влади, які породжували б позитивну перспективу виходу з негативних процесів.
    Але це не отруєння суспільства, як вважають деякі експерти. Простотою можна отруїтися лише в двох випадках:
    1. коли ніхто публічно не пропонує складного бачення;
    2. коли таке пропоноване небагатьма для небагатьох складне бачення публічно шельмується владною пропагандою у олігархічних ЗМІ.
    Простоту сьогодні пропонує влада. Вимога до критиків влади пропонувати складне бачення – це даремна вимога. Бо складні рішення, якщо їх пропонують критики влади, будуть завжди "не на часі", "не вирішують проблем", "не забезпечені ресурсами" і т.д. і т.п.
    "Мінський процес" здачі суверенітету і частин територій України в обмін за мир і можливість заробляти на війні владі та олігархам – це проста схема.
    Прийняття продиктованих ЄС законів для отримання "безвізу" – це проста схема.
    Прийняття продиктованих ЄС урядових рішень для подальшого отримання кредитів від МВФ – це проста схема.
    Саботаж реформ на тлі розмов про їх продовження, як це робить нинішній Уряд, – це проста схема.
    Чого не вистачає в цих простих схемах для виробництва правлячим класом позитивної перспективи і відтак збільшення довіри до влади?
    Не вистачає СТРАТЕГІЙ та ІННОВАЦІЙ
    16 Sep
    Говорити вже два роки поспіль про те, що "Мінський процес не має альтернативи" це означає заводити ситуацію у глухий кут, не пропонуючи жодних військових, правових, дипломатичних інновацій.
    Приймати продиктовані ЄС закони і не відважитися на бодай якусь свою законодавчу інновацію це означає не бажати насправді розвитку країні, а робити тільки те, що не робити неможливо.
    Вибірково приймати в Уряді продиктовані ЄС рішення, тобто здебільшого ті, які вигідні олігархам чи ніяк їм не заважають, це означає погіршувати економіку в своїй країні без будь-яких економічних інновацій хоч якось, хоч десь.
    Продовжувати брати кредити МВФ в той час, коли в офшорах лежить декілька річних бюджетів, та ще й не сприймати критики цих фактів, це просто плювати на залишки довіри української громади.
    Саботувати реформи зі звичними відмовками "у нас війна та популісти" це означає плювати в саму душу української громади.
    16 Sep
    • Беруть кредити та дуркують різні люди
      16 Sep
      Влада просто друкує фантіки, а потім ці фантики обмінює на валюту за яку вже відпочиває, купує дорогі автівки та золоті унітази. Або просто виводить в офшори. А довіра до цієї влади суто наслідок недоумкуватості: обирати олігарха гарантом - це ідіотизм, заперечувати очевдні речі - теж. Хто ці люди - ми їх всіх знаємо, вони всюди, навіть, серед рідних. Хоча, я не проти гіпотези "демократія - це влада ЗМІ" - всі ЗМІ у нас олігархичні.
    Сприйняття українською громадою перспектив власної держави-країни
    16 Sep
    Ну добре, скажуть читачі, це все публічна полеміка – можна доводити це, можна доводити протилежне.
    Критики влади говорять – Україна рухається в невірному напрямку і винувата в цьому виконавча влада (Президент та Уряд), а влада говорить – Україна рухається у вірному напрямку, а всі проблеми через війну та популістів.
    Давайте подивимось на соціологічні дослідження КМІС за травень 2016-го року – 68,6% опитаних вважають, що Україна рухається в невірному напрямку. Якщо ж порівняти ці останні дослідження з результатами досліджень за попередні роки, які свого часу представляла Ірина Бекешкіна, то побачимо, що уявлення про те, що Україна рухається в невірному напрямку, мали: в 2013-му – 52%, 2014-му – 58%, в 2015-му – 60%.
    Тобто ми маємо досі неподолану негативну динаміку погіршення сприйняття українською громадою перспектив власної держави-країни.
    Незалежно від того, що відбулася Революція Гідності, українська громада не стала краще сприймати перспективу. Про що це свідчить?
    Це узагальнена реакція, здебільшого популістична, на невірні дії влади після Революції Гідності.
    Що би могло створити позитивну перспективу в Україні?
    16 Sep
    Три речі – стратегування, інновації, моральна справедливість. Самі ці три речі породжують позитивну перспективу.
    Самого по собі якогось документу з назвою "Стратегія на такі-то роки" недостатньо. Потрібен процес стратегування – наявність обговореної у вузькому колі експертів стратегії, публічне розголошення основних очікуваних аспектів цієї стратегії громадськості, чітко помітний процес впровадження цієї стратегії, періодична критична експертна оцінка результатів такого впровадження, періодична рефлексія критики з боку суспільства, періодична корекція стратегії, якщо це потрібно за результатами експертної оцінки та критики громади.
    Самих по собі реформ за західними зразками недостатньо, бо громада сприймає це так – "А що буде, як позитивні зовнішні зразки закінчаться? Ми знову опинимося в болоті застою і дерибану?" Щоб суспільна довіра з'явилася, потрібні не реформи, а інновації. Причому потрібна відкритість до періодичних інновацій державної системи як її основна якість. Державна система має сприймати різні – організаційні та управлінські, економічні, політичні та культурні – інновації. Причому вона має сприймати такі інновації не лише одразу після революції, а і надалі. Інакше – кінець Україні.
    Ну і нарешті, моральна справедливість. Це ще один важливий критерій, який має доволі прості критерії:
    1. покарання вбивць громадян Майдану;
    2. повернення вкрадених злочинною владою Кривавого Президента фінансових та матеріальних активів для публічного використання;
    3. послідовна люстрація виконавчої та судової гілок влади, довершення парламентської люстрації (позбавлення від представників злочинної "Партії Регіонів");
    4. деолігархізація та націоналізація ганебної власності.
    Відсутність позитивної перспективи дає місце популізму
    16 Sep
    Якщо стратегування, інновацій на моральної справедливості в суспільстві немає, то популізм завжди буде спрощеною реакцією громади та тих політичних сил, які стають на позицію громади, на нестратегічний стихійний рух державної влади. Популізм як сприйняття та оцінка ситуації в країні можна означити так – "щось не те відбувається" чи "щось не туди ми йдемо".
    Ми можемо ще скільки завгодно дискутувати про популістів, але вірний напрямок руху держави є тільки той, який не критикує популізм, а здійснює вищеозначені процеси складного розуміння складної ситуації і складного вирішення складних проблем в цій складній ситуації.
    Досі і все ще Україна рухається в невірному напрямку. Якщо влада хоче довести протилежне, нехай покаже це в несфальсифікованій соціології. І жодним чином – маніпуляціями, чорним піаром чи забалакуванням – владі не вдасться цей факт спростувати.
    Парламентські та президентські вибори невідворотні, якщо ми хочемо зберегти Україну.
    16 Sep
    Обговорення:
    • Чи рухаєтся Украіна?
      16 Sep
      Viacheslav Potapenko Чи рухаєтся Украіна?
      16 Sep
      Сергей Дацюк Більшість експертів кажуть, що так. А я не впевнений
      16 Sep
      Краснов Петр Украина мне напоминает сороконожку... часть ног уже сделала свой шаг (прозорро, ГПУ. полиция). а часть ног завязла в чиновном совке и коррупции... В результате сороконожку корчит...
    • Украина движется к развалу
      16 Sep
      Вадик Гордеев Украина движется в правильном направлении - к развалу. Как ни крути - но это правда.
      16 Sep
      Вадим Еремейчук Это общемировой тренд, и россия добежит туда первой, тогда все и успокоятся
    • чи є рух осмисленим?
      16 Sep
      Олег Колпакчи Ще питання чи є рух та напрямок, якщо вони взагалі є, осмисленим, чи це просто вільне падіння або дрейфування за течією?
    • чи можуть щось змінити вибори?
      16 Sep
      Іван Колісник Фраза в кінці тексту "Парламентські та президентські вибори невідворотні, якщо ми хочемо зберегти Україну" в цей складний час доволі суперечлива. Складніше скликати Конвент, де б обговорювались нові засади перезасновуваної держави Україна. Тільки хто той Конвент скличе?! Бо прямі і рівні вибори в Україні - інструмент демонтажу держави зденаціоналізованою, а отже деморалізованою масою. Що і спостерігаємо впродовж усіх років незалежності.
    • Відсутність альтернативної позитивної перспективи — більша проблема
      16 Sep
      Степанчук Геннадий Створення позитивної перспективи є фундаментальним завданням не тільки правлячого класу (старої еліти), а й претендентів на цю роль (нової еліти). Це завдання не тільки ВЛАДИ, а й СИСТЕМНОЇ ОПОЗИЦІЇ. Яка в Україні відсутня як явище.
      Відсутність альтернативної владній позитивної перспективи є значно більшою проблемо, ніж влада з клінічним діагнозом. Третя хвиля змете владу. І ЩО ДАЛІ?????
    • орієнтація у просторі стратегічних можливостей - вища нервова діяльність суспільного організму
      16 Sep
      Михайло Гальчинський свідома орієнтація у просторі стратегічних можливостей - це вища нервова діяльність суспільного організму, а не примітивне забезпечення вегетативного функціонування.. для цього справді треба розуміти як влаштований світ - мати повноцінну, складну картинку в голові..
      як завжди проблема політиків у мотивації - наші "еліти" традиційно вмотивовані особистими матеріальними інтересами та персональними амбіціями, а це суттєво спотворює їх світосприйняття.. за таких умов вони і не зможуть ніколи народити справжню стратегію - хіба тільки імітацію, що вони й роблять..
      може і не треба щоб вони стратегували..? хай би не позорили країну..
      • але стратегія - це необхідність..
      • правильне уявлення про сучасний світ і його тенденції - це необхідність..
      • правильне уявлення про бажане майбутнє в усій його складності - це необхідність..
      • правильне уявлення про план реалізації такого майбутнього - це необхідна стратегічна програма розвитку суспільства..
      І тут питання до суспільства - чи є такі люди, які могли б створити подібний "епіфіз" суспільного організму?
      16 Sep
      Всі ці питання суспільний організм може вирішити за допомогою свого Колективного Розуму, який зараз швидко розвивається і вже вирішив півтора десятка задач соціуму
    • ВСІ громадяни – ЦЕ ЕЛІТА України, а не "обрані"
      16 Sep
      Пётр Юрчишин "Так влаштоване мислення нашого нікчемного правлячого класу "
      Падлючого, безграничного в цинізмі до держави,до громадян – правлячого класу. Якщо так? Якщо ця патолоч клас, то і нас у громадян немає іншого виходу, аніж оголосити себе класом!
      Вже скоро – клас на клас? Україна – для ВСІХ громадян! ВСІ громадяни – ЦЕ її ЕЛІТА, а не "обрані".
    • СТРАТЕГІЮ повинен хтось написати та впровадити
      16 Sep
      Елена Величко
      СТРАТЕГІЮ повинен хтось написати та впровадити, й щоб була вона проукраїнська – спеціалісти українці, й не тягнути, як в нас полюбляють – викачувати кошти, вихвалятися, а потім кинути, а написати швидко та якісно, й врахувати відносини з власністю, бо нам треба тепер віддавати борги, а борги ми можемо віддати тільки товарами та послугами, а якщо продамо ресурси
      підприємства та землю,то не буде ані товарів, ані послуг,ані...
    • потрібна РЕВОЛЮЦІЙНА партія
      16 Sep
      Пётр Юрчишин Україні потрібна РЕВОЛЮЦІЙНА партія, яка фіксує у своїй ПРОГРАМІ:
      • А) постійний стан готовності N3 відібрати владу у діючої влади.
      • Б) чіткі критерії стану країни, за яких партія приведе пунт А до дії.
  55. АНАЛІТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЙ
    11 Oct
    АНАЛІТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЙ Джерело
    Сергій Дацюк Філософ 11 жовтня 2016 — текст автора
    Проблеми визначення ефективності
    11 Oct
    Останнім часом багато статей аналітиків присвячені аналітиці ефективності – ефективності війни та миру у російсько-українські війні, ефективності реформ, ефективності люстрації, зокрема в правовій системі, ефективності української економіки, ефективності політиків, ефективності інтелектуалів і т.д.
    Головна вада таких аналізів – нерозуміння самої суті ефективності.
    Уявлення про ефективність базується на продуктивному використанні ресурсів для досягнення якої-небудь цілі.
    В самому такому розумінні криється декілька проблем:
    1. наскільки нам відома поставлена мета, щоб говорити про ефективність її досягнення (політики здебільшого дуже рідко ставлять публічні та благородні цілі, відтак вони можуть ефективно досягати своїх прихованих приватних цілей);
    2. наскільки сама мета є ефективною щодо граничних умов існування країни-держави (коли у вас відібрали територію, а ви не хочете воювати і хочете миру, то з часом ви звикаєте до такої ситуації і починаєте міряти ефективність дій щодо миру, а не щодо повернення території, ви придумуєте лукаве – повернемо територію в майбутньому);
    3. ефективність досягнення мети нічого не говорить про те, звідки взялася сама мета – вона ваша чи вам її нав'язали;
    4. використання наявних ресурсів нічого не дозволяє сказати про можливі нові ресурси, які з'являються лише в результаті інновацій.
    Ефективність інтелектуалов і ефективність політиків — різні речі
    11 Oct
    Останнім часом заговорили про неефективність українських інтелектуалів.
    Аргументація мене дуже насмішила. Виявляється українські інтелектуали мають не тільки генерувати ідеї, вони мають самі їх просувати, самі їх впроваджувати, самі мають бути соціальними інженерами, самі мають бути політиками.
    Це фундаментальна помилка в оцінці інтелектуальної діяльності.
    За життя Платона та Аристотеля, Христа і Лютера, Френсіса Бекона та Канта – їх ідеї не були реалізовані. Їх ідеї були реалізовані пізніше. Невже це значить, що вони як інтелектуали не були ефективні? Не потрібно на інтелектуалів покладати невластиві їм функції, нічого доброго з цього не вийде.
    Якщо політики слабкі, то це не значить, що інтелектуали мають іти в політику. В цьому розумінні, мотивації політиків і мотивації інтелектуалів принципово різні – протилежні, іноді навіть антагоністичні.
    Коли інтелектуал іде в політику, ми втрачаємо інтелектуала і отримуємо посереднього або навіть нікчемного політика.
    Ефективність інтелектуальної діяльності полягає у використанні власних інтелектуальних ресурсів (ідей, смислів, перспектив) для досягнення чисто інтелектуальних цілей – зміни уявлень у громади про світ в минулому, теперішньому та майбутньому та конструювання через концепції, теорії, образи і моделі зміненого світу чи нового світу.
    11 Oct
    Обговорення:
    • за "зміну уявлень у громади" боряться всі, і інтелектуали — явно програють
      11 Oct
      Мария Тановицкая Ну хоч посмішили Сергія Аркадійовича )) В чомусь він правий, інтелектуал - це окрема функція.
      Але є одна біда: сьогодні за "зміну уявлень у громади" боряться всі, кому не шкода.І інтелектуали в цій битві явно програють.
    Ефективність політики
    12 Oct
    Тепер подивимося на ефективність політики.
    Давайте рефлексивно прочитаємо аналітичну статтю "Четыре схемы действий Украины в Минском процессе". В принципі, з основними висновками статті можна погодитися. Якби не постійний і парадоксальний збій логіки в ході всього викладу аналізу.
    Ось в чому цей збій – головні небезпеки для України автор пов'язує з чотирма демократичними процедурами: вибори в США, вибори в Європі (Франція та Німеччина), можливі вибори, заплановані в ході безвихідного і безкінечного "Мінського процесу", в ДНР-ЛНР і можливі дострокові вибори в Парламент в Україні (які звичайно на користь тільки Путіну і дуже-дуже небезпечні для України).
    Як же так сталося, що демократичні процедури в різних країнах з точки зору автора так загрожують Україні?
    Якщо ви уважно читали проблематизацію ефективності, то одразу ж зрозумієте, що ми маємо справу з політологічним аналізом, де ставляться політичні а не стратегічні цілі, тобто де аналізується не стратегія України у війні чи стратегія достойного виходу з війни, а стратегія політичних кампаній, де все решта береться лише як граничні умови політичних виборчих кампаній. Політичні аналітики звикли так мислити.
    Я скажу дивну для багатьох аналітиків річ – дострокові перевибори в Україні нічого доброго для Путіна не несуть, і страшилки про наступний парламент, який обов'язково буде гірший для України, ніж попередній, це нічим не аргументована політтехнологічна конструкція.
    Якщо ми беремо граничну умову – існування України – тоді для нас все є ресурсом: президенти, парламенти, уряди, державні органи, військовий стан і т.д. Якщо для України треба, то можна все це міняти.
    12 Oct
    • Вибори загрожують рошену та його посіпакам
      12 Oct
      З високою вірогідностю, Рошенко втрачає багато місць в Раді, можливо, до стану імпічменту. Яку він зробить підлість? Дозволить голосувати ДНР/ЛНР щоб ті висунули улюблених отригонів.
    • потрібен новий Закон про Вибори
      12 Oct
      Сергей Папков Я не розумію мантри про те, що вибори не можна проводити, бо вони в інтересах Путіна, бо можуть збільшити представництво у владі проросійських елементів. Адже те, хто зможе прийти до влади в результаті виборів, а хто до неї прийти не зможе в принципі, регулює сама держава законом про вибори.
      То в нас зараз при владі "партії і політики майдану" чи ні?
      То хто їм заважає прийняти такий закон про вибори, який би унеможливив участь в них років на 20 колишніх членів ПР і КПУ (благо, що практично всі путінські симпатики свого часу зосередилися в цих двох партіях)?
      Видається, що значна частина наших політиків переживає не стільки за державу, як за своє місце у владі цієї держави.
      До речі, Черчіль замінив Чемберлена у керма Великобританії в найважчий для неї час другої світової війни, бо виявився більш адекватним до викликів війни.
    • хотим, чтобы пришла "женщина с косой"?
      12 Oct
      Вадим Волков Надо чтобы пришла "женщина с косой" (уже с прической) и ЗАВАЛИЛА ВСЕ!
      Не надоели ее истеричные визги типа ВСЕ ПРОПАЛО! К ней нет доверия и к порошенко нет...
    В чому ж полягає стратегічний аналіз ефективності?
    11 Oct
    Стратегія це, перш за все, інновації. В своїй статті "Инновации как основная проблема украинской революции" я прийшов до висновку, що відсутність інновацій є основною причиною неефективності ходу української революції 2013-2015-их років.
    Давайте спустимося на одну стратегічну сходинку нижче. Якщо в Україні сутнісно неможливі радикальні інновації, то можливо хитрощів українців вистачить на ініціативність.
    Стратегічний аналіз походить з аналізу ініціатив, а якщо їх нема, то стратегічний аналіз полягає в продукуванні таких ініціатив і в наполяганні їх здійснення. Оце і є ефективність інтелектуальної діяльності.
    Ініціатива це просто першість, тобто ініціатива не обов'язково має бути інноваційною, вона може базуватися на старих ідеях, але які використовують чи актуалізують як нові і несподівані для стратегічних супротивників.
    Розгляд ініціативи – візовий режим України з Росією
    11 Oct
    Давайте подивимося на особливу і унікальну за роки російсько-української війни загальнонаціональну ініціативу – візовий режим України з Росією, яку запропонував Голова Парламенту Андрій Парубій.
    Чи була це інноваційна ініціатива? Ну звичайно ні: я і мої колеги пропонували це зробити ще в 2014-му році. Весь цей час воно десь обговорювалося, допоки от не визріло. Ну і що? Як наше суспільство, як наш Парламент оцінив цю ініціативу?
    Ми обговорюємо...
    Ви уявляєте собі, скільки часу знадобиться українцям і нашому правлячому класу, щоб дійти хоч до якого-небудь аргументованого рішення щодо цієї ініціативи?
    Давайте далі, а чи є ця ініціатива власне стратегічною?
    Зрозуміло, що стратегічною ця ініціатива була б в 2014-му році. А зараз ця ініціатива є реакційною, хоча все одно необхідною для України. Реакційною ця ініціатива Голови Парламенту є тому, що вона була реакцією на ініціативу Росії – арешт журналіста Романа Сущенка.
    Якщо уважно подивитися, то з часу інаугураційної промови нинішнього Президента жодних ініціатив в процесі російсько-української війни українцями згенеровано не було. Всі так звані українські ініціативи були або реакцією на російські ініціативи, або реакцією на ініціативи інших країни (США, Німеччини, Франції і т.д.).
    Це фактично стратегічна катастрофа.
    11 Oct
    Обговорення:
    • Визовый режим нужно ВВОДИТЬ НЕМЕДЛЕННО
      11 Oct
      Вадим Волков Визовый режим нужно ВВОДИТЬ НЕМЕДЛЕННО...
      МНЕ ЛИЧНО ПЛЕВАТЬ НА ТЕХ... КТО В РОССИИ ЗАШИБАЕТ БАБЛО... поэтому давай Климкина напряжем... пускай вводит!
    • реакция президента на инициативу с визами
      11 Oct
      Andrey Kononenko Порошенко отреагировал на инициативу визового режима с Россией достаточно ясно: он дал понять, что он против, потому что в России работает 1300000 украинских трудовых мигрантов.
      11 Oct
      valsh01 _ В воюющей против нас стране работает не только более миллиона наших мигрантов, а еще и бизнес нашего президента. И этому бизнесу сильно не поздоровится, если Украина начнет наконец делать реальные, а не декларативные, шаги по юридическому признанию факта войны между нами.
      Нескольким миллионам трудовых мигрантов по всему миру не мешают ни визы, ни языковая проблема, ни другие юридически установленные в зарубежных странах правила, чтобы уезжать туда и зарабатывать там деньги. Почем вдруг для России должны быть исключения и особый режим трудоустройства там наших трудовых мигрантов?
      11 Oct
      Andrey Kononenko Думаю, Порошенко подозревает, что миллиону человек будет тяжело получить рабочие визы, и это намного опаснее для него, чем его заводик в Липецке.
    Ініціативи треба просувати
    11 Oct
    Ну гаразд, не можемо ми виробляти інновації. Але ж власні ініціативи продукувати не так уже і складно. Згенеровані щотижня ініціативи, які швидко впроваджуються, це головна передумова перемоги у війні.
    Допоки Росія нав'язує нам свою стратегічну ініціативу (постійно генерує ініціативи стратегічного рівня та змушує Україну реагувати), доти ми війну не виграємо.
    Знаєте, чому все-таки у нас так погано з цією масштабною ініціативою про візовий режим з Росією?
    Тому що тут потрібне лідерство. Голова Парламенту сказав і замовк, не аргументує, не просуває свою ініціативу. Але може це не його роль.
    А де ж наш формальний лідер – Президент України? Адже це він має першим відреагувати, оприлюднити свою позицію, аргументувати для громади, просувати це в Парламенті. Президент самоусунувся – він переклав відповідальність на Парламент. І де тут лідерство? Чи ми обирали просто чиновника, який перекладатиме відповідальність на інших у всіх важливих питаннях?
    11 Oct
    Обговорення:
    • неефективних лідерів треба змінювати
      11 Oct
      Xuato _ Дострокові перевибори в Україні нічого доброго для Путіна не несуть, і страшилки про наступний парламент, який обов'язково буде гірший для України, ніж попередній, це нічим не аргументована політтехнологічна конструкція.
      Треба неефективних лідерів змінювати, Президент самоусунувся ще на початку війни, він хотів і бізнесу в Росії і війну виграти. Тому і отримали і війну і ганьбу. Здали агресору флот, принаймні могли знищити кораблі, ан ні Тірчинов вирішив допомогли ворогу. Замість бородьби за зваільнення України іде торгівля територією, углем, контрабандою і т.д. Замість реформ, антиреформи, стає хуже і жити і дихати. в цьому болоті корупції і некомпетенції. Люстрація це виявлення агнетів іноземних спецслужб, у нас повиганяли дрібних спеціалістів, які в силу їх посадових обовязків не могли приймати політичні рішення, а бурбони типу Пшонки, Вілкула і т.д. прекрасно себе відчувають при реставровапному бурбоні Попрошенку.
      Тож і вибори коли бурбонам чудово жити для чого тоді їм вибори?
    • на кого менять Порошенко?
      11 Oct
      valsh01 _ Пока Украина не пройдет этап диктатуры, она будет недогосударством!
      Забавно, если диктатором к нас вдруг станет такая высокодуховная и интеллектуальная (не побоюсь этого слова) личность, как Виктор Хфедорович. Или вы считаете, что олигархи на роль "диктатора" приготовят вам какую-то другую "личность"? А может, в случае военной диктатуры, вас сильно прельщает "государственники" Муженко и Гелетей?
    Так що ви говорите – не треба переобирати Парламент і Президента? Оцих безініціативних і не здатних просунути і реалізувати жодну, навіть реакційну, ініціативу треба залишити при владі? Бо їх перевибори на користь Путіну?
    Та Бог вам суддя.
    12 Oct
    Обсуждение (кроме того, что в пунктах):
    • если бы еще парламент и президент так мыслили...
      11 Oct
      Victor Lougovski В смысле, генерирования инициатив и предвидения , Вы превосходите не только, так называемых интеллектуалов, но и парламент, и президента. Успехов стране и удачи Вам.
    • Хто не дослухається до критики — зіштовхнеться з наслідками
      11 Oct
      Taras Plakhtiy Справедлива критика нинішньої влади. Хто не дослухається до критики інтелектуалів, рано чи пізно зіштовхнеться з наслідками неправильних дій чи бездіяльності.
    • когда применять начнем, а не говорить?
      11 Oct
      Kirill Korzhenko
      Как говорил Толстой – легче написать томы философии, чем одно единственное положение применить к жизни.
      Ето всё прекрасно, но когда же вы работать начнете, панове патриёты?:) Когда наконец поймёте, шо те подачки на которые вы сегодня живете надо научится зарабатывать самим? Ну отключить вас сегодня от международных фин программ, вы да же бред в ин-ете нести не сможете. Всё потухнет: (
    • эффективен триединый путь достижения
      12 Oct
      Виталий Тернавский Современный этап развития науки и общества характеризуется заметным, чрезмерным насыщением анализа и характерной тягой к синтезу. Однако синтез почему-то предполагает поиски чего-то среднего между двумя противоположностями. И тут не только проблема науки, но и общества, человека.
      В чём я вижу главное заблуждение современной науки, а вместе с тем и людей, получивших определённое образование в учебных заведениях?.. - Прежде всего проблема в том, что на современном этапе описания различных систем для сближения формализованных и содержательных описаний и преобразований, наука предлагает начинать с содержательного анализа формализованного понятия и представления. А это значит, что стандартным общепринятым положением есть системы типа "содержание > формы" и "содержание < формы".
      Лучше рассматривать данное положение во взаимной связи, слитно, как Единое целое, где каждый элемент связи есть условием другого и обусловливается им, т. е. одно явно описывает себя через другое. В результате такого рассмотрения ТЕНДЕНЦИЯ ОДНОВРЕМЕННОГО ПРОЯВЛЕНИЯ СИНЕРГИИ СОСТАВЛЯЮЩИХ есть выходным и фиксированным моментом на пути к достижению целостности, где триединое является наивысшей целостностью!
      12 Oct
      Да, при одновременном развитии и формы и содержания, возникающие противоречия между ними тоже являются источником энергии, которую можно направить на достижение сверхэффективности.
      Так и делаем.
  56. Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні?
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Дискусії про еліту тривають в Україні. Моя попередня стаття спричинила багато питань — хто такі еліта. Окрім того, українські студенти саме зараз в своєму середовищі обговорюють це питання. Скоріш за все, зростання актуальності питань про еліту пов’язане з недавнім заповненням та оприлюдненням електронних декларацій.
    Зрештою, давно вже пора розібратися, хто така ця еліта і чи потрібна вона в Україні?
    Початкові уявлення про еліту
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Почнемо з коротких означень, які були випрацювані в нашому клубно-інтелектуальному середовищі вже давно.
    Еліта це ті, хто живе за принципами, а не за інтересами.
    Еліту не можна створити в якості об’єкта. Еліту відтворює еліта. Еліту неможливо виховати, якщо ті, хто її виховує, не є елітою.
    Еліта це не ті, хто має багато грошей, влади чи знань. Еліта це лише ті, хто має багато благородства, чия мораль слугує взірцем.
    Елітаризм як концепція протистоїть концепції демократії. Демократія побудована на солідарному правлінні — суспільній рівновазі багатства, влади та знань. Елітаризм є розривом солідарності у владно-майново-знаннєвому розумінні, а отже може вести и до руйнування солідаризму.
    Елітаризм побудований на управлінні суспільством нерівноважних (вивищених над іншими) багатіїв, владоможців та вчених.
    Теоретичні уявлення про еліту
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    В теорії еліти є два підходи. Вони обоє належать італійським вченим. Гаетано Моска запропонував альтиметричний підхід — еліта це ті, хто має владу та вплив безвідносно до їх розуму та моральних якостей.
    Вільфредо Парето вважав, що еліта це лише ті, хто найбільш розумний, талановитіший і моральніший. Це меритократичний підхід.
    Отже альтиметричний (примордіалістський) підхід Моска твердить про те, що еліта в суспільстві була і є завжди, бо завжди є найбільш багаті, владоможні і знаючі. А меритократичний (есенціалістський) підхід Парето заснований на сутнісних уявленнях про еліту, яка в своєму ідеальному вигляді зустрічається на всюди і не завжди.
    Існує трансльоване, наприклад російською Вікіпедією, ганебне твердження, немовби альтиметричний підхід домінує, бо для аксіологічного підходу немає стійких критеріїв.
    Це твердження виникло через чисто психічні установки сучасних вчених для виправдання своєї елітарності безвідносно до своїх якісних характеристик. Раз ми пануємо, то неважливе походження нашого панування. Але це не так.
    Щоб уникнути цього ганебного уявлення, мною і рядом моїх колег було запропоновано розрізняти два поняття — правлячий клас (примордіалістське альтиметричне поняття) і еліта (есенціалістське аксіологічне поняття).
    Для початку ми здійснимо конституювальне або феноменолічне, чи значною мірою установче чи навіть конструктивістське, розрізнення правлячого класу та еліти.
    Правлячий клас визначається тим (наприклад, територією) чи тими (наприклад, народом чи народами), чим чи якими він править. А еліта визначається цивілізаційними процесами, які здійснює.
    Наприклад, правлячий клас України, який нібито опікується її територією та править її народом — не еліта. Українська еліта це революціонери під час контрреволюції, це добробати та волонтери в часи принизливого миру та триваючої війни, це борці з корупцією, це виразники громадської думки, що повсякчас виступають на боці громади, а не олігархів та корумпованої влади.
    Правлячий клас існує за фактом функції утримання багатства, влади та знань. А еліта існує за фактом розвитку нею своєї країни, свого народу, своєї держави і навіть своєї цивілізації. Відтак паразитуючі на цивілізаційних досягненнях інших еліт правлячі класи елітами не є. Паразити — не еліти.
    Лідерство здебільшого характерне для альтиметричного підходу. Для меритократичного чи аксіологічного підходу характерне уявлення про громадську обраність. Лідерство має вузький функціонально-професіональний контекст, а меритократичний підхід охоплює безліч найрізноманітніших контекстів в поняттях духовного авторитету, громадської підтримки, соціальної активності та змістовних (не науково-формальних чи мистецько-формальних) інтелектуальних здобутків, які пропонують нові смисли та перспективи.
    Еліта ідентифікується як еліта не сама собою і не тільки власним народом, а й іншою дійсною елітою. Відтак презирство російського правлячого класу до українського правлячого класу чи навпаки не має змістовного значення. Більш значущим є ставлення до українського правлячого класу (чи російського) американської, британської, французької, німецької чи китайської еліт.
    Тепер давайте розберемося з ганебним твердженням про відсутність критеріїв аксіологічного підходу. Навіть раніше ці критерії існували. Просто правлячі класи і їх вчені дуже не хотіли ці критерії унаочнювати. Ніхто з владоможців не любить викриття походження їх багатства, влади та знань. Але з огляду на велике зло непідконтрольних влади, багатства та запозичених знань це потрібно робити.
    В цьому сенсі науковий правлячий клас нічим не відрязняється від багатого та владоможного економічного чи політичного правлячого класу. Запозичені знання за умови відсутності власних філософського рівня теорій та концепцій, знаних у світі, є так само нікчемними як здобуте нелегітимним чином багатство чи отримана завдяки виборчим фальсифікаціям та/чи утримувана подальшими маніпуляціями влада.
    Аксіологічні критерії еліти важливі, бо вони створюють процес подальшого поширення мотивацій, оскільки суспільство рівняється на багатших, владоможних і багато знаючих. І якщо з мотиваціями правлячого класу не все гаразд (тобто він не є елітою), згодом і все суспільство в моральному плані буде зруйноване.
    Визнання вченими домінування альтиметричного підходу над аксіологічним це по суті заперечення ролі віри, орієнтацій та цінностей в суспільстві.
    Критерії еліти, які відрізняють її від правлячого класу
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    1. Легальність і легітимність походження статків
      19 Jun
      Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
      Перший критерій еліти — легальність і, найголовніше, легітимність походження статків. Легальність є менш важливим критерієм, бо правлячі класи можуть переписувати закони і узаконювати награбоване.
      Легітимність важливіша за легальність, бо вона більш опирається на публічне сприйняття. Але легітимність задається лише в контексті публічної орієнтації. Награбовані статки піратів всередині піратської республіки чи награбовані статки лідера клану всередині цього клану можуть бути легітимними. Якби, наприклад, український правлячий клас заявив, що він будує піратську чи кланову республіку, його легітимність була би доволі високою, але заяви про демократію я публічна орієнтація нищать його легітимність.
    2. Здатність до саможертви власним життям та частиною власних статків
      19 Jun
      Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
      Другий критерій — здатність до саможертви власним життям та частиною власних статків і водночас намагання зберегти життя та статки інших. Самопожертва життям і збереження життя інших проявляється під час криз, революцій та воєн. Її одразу видно або не видно. В питанні самопожертви статками мова не йде про доброчинність чи спонсорство, які іноді віддають як відсоток від прибутку, причому значна частина іде на рекламу такої доброчинності. Самопожертва є основою інших, що розкриваються через неї, благородних мотивацій — підтримка процесів пошуку нових горизонтів публічного розвитку.
    3. Визнання моральності більш важливими, ніж індивідуальна та колективна вигода
      19 Jun
      Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
      Третій критерій — визнання моральності у вигляді честі та гідності більш важливими, ніж будь-яких форм індивідуальної та колективної вигоди. Еліта є контролером насилля. Є чесне і безчесне насилля. Чесність і безчесність визначаються не з середини власних уявлень, але лише зі світової позиції, особливо коли еліти виходять на міжнародний рівень стосунків. З часу появи складних технологій маніпуляцій та провокацій еліта має ще і розпізнавати чесне та безчесне насилля і обстоювати лише чесне насилля. Чесне насилля не може бути побудоване на брехні та негідних вчинках. Війна Росії проти України влаштована безчесним і негідним російським правлячим класом. «Мінські домовленості» влаштовані безчесним і негідним українським правлячим класом.
    4. Продукування нових смислів та перспектив високого масштабу мислення
      19 Jun
      Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
      Четвертий критерій — продукування нових смислів та перспектив з масштабу мислення, який виходить за межі повсякденності. Тут же і позитивність смислів та перспектив — уникнення депресії та архаїзації. Створення власних впливових у світі знаннєвих теорій і власної практики їх застосування. Ті, хто паразитують на чужих смислах, перспективах, теоріях, елітою не є. Цей критерій найбільш очевидний. Бо якщо з приводу першого, другого чи навіть третього критерію завжди можна сперечатися, то тут завжди все очевидно — смисли і перспективи або є, або їх немає, тобто люди хочуть жити в країні і народжувати дітей, або тікають з країни чи не бажають народжувати дітей.
    5. Піднятися до позиції цілого людства
      19 Jun
      Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
      П’ятий критерій сучасний — піднятися до позиції цілого людства в реалізації першого, другого, третього та четвертого критерію. Людство є цивілізаційний, а не глобальний (світовий) підхід, бо має більш складні, ніж світова геополітика, критерії. Людська цивілізація не може розвиватися всередині політики — вона предмет позаполітичної комунікації та дії якісних еліт. Тому еліти, що нидіють в національному егоїзмі, не є співмірними більш якісним елітам, що виходять на рівень цілого людства. Національні еліти сьогодні більш упосліджені, ніж світові.
      П’ятий критерій важливий, бо показує мінливий (прогресуючий) уже в нинішній час характер аксіології еліт. Прогрес сучасної еліти міг би бути еволюційний, якби сучасна світова еліта (однина в цьому контексті значима) була готова прийняти новий загальнолюдський критерій. Оскільки ж сучасні еліти (множина в цьому контексті значима), навіть в тих небагатьох країнах, де вони є, вирішили ізолюватися (про що свідчать останні вибори в США), то це призведе до виникнення нової загальнолюдської контреліти, яка шляхом світового конфлікту змушена буде заміщати нинішні національно-ізоляційні світові еліти.
    Громада як творець та контролер еліти
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Критерії та вплив на еліту — справа громади
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Хто встановлює ці критерії?
    Не дивлячись на те, що еліта традиційно протиставлена народу, вплив на еліту чи взаємодію з нею здійснює невелика частка народу — громада чи в політологічному розумінні громадянське суспільство, яке завжди знає, чи є у нього еліта, а чи просто є правлячий клас.
    Громада це не весь народ, не нація, не маса і не електорат. Громада це політично, економічно, соціально і культурно активні члени нації, маси чи народу. В сучасній Україні це люди, що здатні до опору на Майдані, це добробати і волонтери, це громадянські активісти реформ, люстрації і боротьби з корупцією, це інтелектуали на позиції громади, а не коментатори і виправдальники дій влади.
    Відношення правлячого класу (еліти) та народу обговорюється найбільш змістовно в теоріях солідарності (партисипативних), угоди (трансакційних), перетворення (трансформаційних).
    В партисипативній теорії еліта разом з народом розвивають державу з різних позицій і з різними ролями. Солідаристський підхід може бути елітою реалізований в політичній системі, і елітою ж зліквідований в політичній системі. Отже партисипативні (солідаристські) установки та відповідні їм мотивації є власне складний вибір еліти.
    В трансакційній теорії правлячий клас встановлює з народом угоду невтручання — «ви не втручаєтесь в наші справи, ми не втрачаємося в ваші», а з міжнародними центрами впливу встановлює продажну угоду — «ми здаємо вам країну у зовнішнє управління, а ви дозволяєте нам і далі визискувати власний народ». Трансакційні установки та відповідні їм мотивації є найлегшим вибором еліти.
    В трансформаційній теорії або народ люструє та поступово змінює правлячий клас при його спротиві, або еліта поступово просвічує народ при його, як правило, згоді (причому перше відбувається тоді, коли перестає відбуватися друге). Установки на трансформацію замшілої еліти чи нікчемного правлячого класу походять від громади, бо правлячий клас чи замшіла еліта дуже рідко здатні до морального самооновлення. Ці установки революційні і тимчасові, вони спрямовані на перехід від трансакційних установок до солідаристських. Відтак трансформаційний період еліти є тимчасовим.
    Україна зараз перебуває в трансформації, відтак трансформаційна теорія, яка описує люстрацію правлячого класу та створення нової еліти, найбільш підходить. Щоб оцінити якість правлячого класу, його потрібно оцінювати за критеріями еліти — відповідає він ним чи не відповідає.
    Сучасні засоби статистики, управління та комунікації дозволяють зробити вище запропоновані критерії еліти частково альтиметричними, тобто вимірюваними. Окрім того, у вигляді якісних оцінок експертів, яким довіряє громада, можна також зробити і доволі коректні якісні оцінки еліти.
    Електронні декларації доходів, публічні кадастри земельної власності та нерухомості дозволяють зробити статистичні оцінки по першому критерію. Економічні експерти та журналісти завжди дають можливість зрозуміти легітимність статків претендентів на еліту в кількісному вираженні.
    Публічна комунікація, особливо не контрольована, як більшість ЗМІ, правлячим класом, дозволяє зробити чіткі узагальнення по другому критерію. В цьому сенсі невідредаговані і неприкрашені власноруч біографії політичних лідерів та бізнесменів дозволяють дуже точно унаочнити показники по другому критерію.
    Публіцистика з громадською підтримкою дозволяє зробити узагальнення по третьому критерію. Цей критерій найважчий для вимірювання, бо його міряти можуть моральні авторитети, які в разі руйнування еліти слабшають, замовкають і навіть самі деградують.
    Рефлексивний аналіз гуманітаристики дозволяє зробити оцінки по четвертому критерію. Водночас статистика від’їзду за кордон та демографія дуже точно в кількісному сенсі дозволяє оцінити четвертий критерій.
    Ну і жива філософія, якщо вона є, може зробити оцінки по п’ятому критерію.
    Цивілізаційні аспекти еліти
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Найвищим призначенням еліти сьогодні є розвиток людства як такого. Це означає — шукати, пропонувати, ініціювати, підтримувати та просувати нові цивілізаційні горизонти, інновації цивілізаційного рівня, нові напрямки експансії людства, нові простори смислу, нові поля транзистенції.
    Саме це відвертає соціальну депресію, створює позитивну перспективу, робить життя цікавим. І саме це, як не дивно, дозволяє закривати очі народу на ті чи інші вольності (але не злочини) еліти, які їй готові пробачити.
    Тепер у нас є всі критерії для відповіді на цивілізаційні питання. Обсяг статті замалий, щоб розгорнути цей напрямок ґрунтовно, але ми візьмемо два показових приклади.
    Давайте візьмемо для ілюстрації критеріальності еліти варно-кастову систему Індії.
    Хто з брахманів, кшатріїв та вайш є елітою?
    Брахмани є еліта з урахуванням змісту четвертого (та нині вже і п’ятого) критерію.
    Вайшиї є еліта з урахуванням змісту другого критерію.
    Кшатрії є еліта з урахуванням змісту третього критерію.
    Давайте подивимося на цивілізаційний конфлікт середини ХХ століття з точки зору критеріальності еліти.
    Чи були Гітлер та Сталін були представниками еліти? Це питання ускладнене тим, що зазвичай на нього потрібно відповідати з цивілізаційної позиції — поза ідеологічним примусом, якщо такий є в суспільстві. Тобто ідеологізація суспільства утруднює цивілізаційне бачення елітарності, бо зводить його до якоїсь домінуючої ідеї (раса, клас чи нація).
    За другим та третім критерієм ні Гітлер, ні Сталін не були елітою, вони були представниками правлячого класу. І з четвертим критерієм у Гітлера та Сталіна були системні проблеми — вони здійснювали глобальні дії на основі вузьких (класових чи расово-національних) засновках. Тобто саме відсутність врахування п’ятого критерію є суб’єктивною причиною Другої світової війни, Холодної війни і нинішньої світової кризи.
    Чи потрібна еліта в Україні?
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Відповідь на це питання доволі складна в аргументації, бо потребує довгих статистичних підтверджень, але доволі проста у викладі.
    Фронтирна країна Україна не може дозволити собі мати лише правлячий клас, бо її геополітична позиція як Фронтиру змушує її час від часу інтегруватися в ту чи іншу цивілізацію і при цьому паразитувати на такій інтеграції.
    Водночас таке цивілізаційне паразитування призводить до того, що паразитуючим народом повсякчас розплачуються в будь-якій війні (Перша та Друга світові війни) чи в будь-яких цивілізаційних перетвореннях (1917-1923, 1933, 1937, 1946-1947, 1986-1991).
    Демографія України постійно підтверджує — інтеграція в чужі цивілізаційні проекти і відсутність власної еліти призводить до періодичного винищення власного народу.
    Окрім того фронтирний характер України призводить по постійного критичного вимивання інтелектуального прошарку зсередини власного народу — інтелектуали або від’їжджають з колонії до метрополії, або їдуть у зовнішню еміграцію, або репресуються колоніальною владою.
    Фронтирна країна не може собі дозволити жити без власної еліти, лише з правлячим класом, бо це дуже затратний з точки зору демографії та величини інтелектуального прошарку суспільства вибір.
    З іншого боку, завжди зорієнтований назовні правлячий клас сприймає суспільство лише як годівницю, де шляхом здирництва отримують багатство і виводять його за межі країни.
    Тобто нинішній український правлячий клас це колоніальна влада всередині власної країни, яка замість того, аби звільнити працю і дбати про інтелект, продовжує збагачуватися шляхом внутрішнього колоніалізму.
    Який вибір щодо еліти сьогодні панує в Україні? Нічого дивного — правлячий клас обстоює альтиметричний підхід і називає себе елітою, а громада обстоює меритократичний підхід і називає правлячий клас правлячим класом.
    Вибір того чи іншого підходу до еліти залежить від мислительних установок. Хтось вибирає консерваційну установку і тим самим він вибирає альтиметричний підхід. Хтось вибирає установку на розвиток і тим самим вибирає меритократичний чи аксіологічний підхід.
    Навіть дуже розумні і навіть інтелектуальні люди не обов’язково можуть мати установку на розвиток і сповідувати меритократичний підхід. Вони вдають з себе реалістів і покладаються на альтиметричний підхід.
    Суть мислення про зміни полягає у тому, щоб бажати мало реального і мало здійсненого, тільки так можна здійснити зміни.
    Відтак суспільства, які не виставляють собі установки розвитку, можуть вдовольнятися альтиметричним підходом, але тоді їм нема на що ремствувати.
    В 2004-му році і в 2013-2015-их роках українська громада продемонструвала запит на власну еліту. Це означає, що за роки незалежності суспільна думка і її установки в української громади змінилися. Раніше українській громаді було байдуже до того, є у неї еліта чи немає.
    Дві революції як демонстрація запиту на українську еліту говорять про наступне — еліта в Україні обов’язково буде: або це буде чужа європейська еліта, або це буде чужа російська еліта, або це буде власна еліта. В цьому сенсі запит на наявність своєї еліти — це дуже серйозно, його не можна ігнорувати. Або в Україні буде створена еліта, або України не буде.
    Де взяти еліту, коли вона зараз стала потрібною?
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Еліта зараз вже не може виникнути з правлячого класу
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Еліта зараз вже не може виникнути з правлячого класу. В принципі це було можливо раніше, коли шляхом катарсису представник правлячого класу ставав елітою. Але зараз технології маніпуляції в ЗМІ, політтехнології, економічні технології (втеча від податків через офшори, приховування прибутків через економіко-політичні інструменти і т.ін.) та глобалізація, що дозволяє будь-якому представнику правлячого класу жити в дистанції від своєї країни, — практично не дозволяють правлячому класу переживати катарсис.
    Ні революція, ні війна, ні погіршення економічної ситуації не справили враження на український правлячий клас і не призвели до катарсису, бо здирництво і мародерство в Україні продовжується.
    Суспільство може здобути і еліту шляхом відбору
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Якщо суспільство під переконанням інтелектуалів та моральних авторитетів здобуло установку розвитку, то воно може здобути і еліту шляхом відбору її представників з громади в процесах революції та війни. При цьому значна кількість правлячого класу має бути відлюстрована.
    Еліта не виникає сама собою в цих драматичних процесах. Революція та війна не обов’язково стимулюють створення еліти, бо революцію можна зруйнувати контрреволюцією, а війну перевести у принизливий процес втрат і руйнування, який можна навіть боятися назвати війною.
    Селекція еліти процес довгий, конфліктний і технологічно складний
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    Еліта є результат тривалої роботи громадянського суспільства — позачергових переборів, змін законодавства та Конституції, громадянської люстрації, конфіскації нелегітимних багатств.
    Селекція еліти процес довгий, конфліктний і технологічно складний.
    Щурів треба викинути за борт
    19 Jun
    Сергій Дацюк:: Чи потрібна еліта Україні? джерело
    В України є шанс в драматичному перетворенні революції та війни здобути свою еліту.
    Тому коли сьогодні по всіх ЗМІ правлячий клас кричить: не розгодуйте човен, бо щурів у ньому нудить, потрібно застосувати дуже простий підхід — човен гойдати щонайменше, але щурів у ньому викинути за борт.
    15 Nov
    Обговорення:
    • "Эліта" то слабка ідея на теперішній час
      15 Nov
      Виктор Тодорюк "Эліта" то слабка ідея на теперішній час.
    • Какой концепт развития?
      15 Nov
      Ломоносов Евгений Ломоносов Евгений Перш за все , мав би народитися відповідний концепт розвитку. На мій погляд, зараз просто зірковий час справжніх філософів
    • Еліта - люди, які беруть на себе відповідальність за долі інших
      15 Nov
      Сергій Щокін Еліта - люди, які беруть на себе відповідальність за долі інших. Правлячий клас України (бариги-риночники) такої відповідальності на себе не взяв. Навіть пред загрозою знищення України, вони продовжують красти.
      Еліта - частково герої, частково мудреці. Пан Сергій, мабуть стидається проглядати варіант зв'язку еліти через відповідальність за інших і моральність з Богом. Наведу приклад Мойсея і Іони. Вони стали елітой всупереч власному бажанню. Якщо розглядати можливість (а чому ж не розглянути?) того, що Бог якоюсь мірою впливає на людську історію, то еліта повинна бути наближена до Бога. Еліта не може бути аморальною.
      15 Nov
      Сергей Дацюк Я не стидаюся, я не знаю, як науково виміряти звязок з Богом
      15 Nov
      Сергій Щокін У іудеїв були чіткі крітерії для визначення пророків, були школи, в яких студентів вчили на пророків. Правда, з декількох сотень пророками стали лише двоє. Так само є певні критерії, які визначають близкість до Бога. Перші християнські мученики витримували тортури, які не могла витримати звичайна людина. Це дивувало римських солдат, які мали великий досвід у цій справі.
      Критерії близькості людини до Бога - не абстракція, а реальні прояви. Прояви можуть бути неясними, але вони цілком обгрунтовано можуть піддаватись систематизації, тобто науковому методу дослідження.
    • Витворення аксілогічної еліти в Україні - повинно бути метою революції
      15 Nov
      Roman Shul "Або в Україні буде створена еліта, або України не буде" - це основний меседж! Витворення аксілогічної еліти в Україні - це повинно бути кінцевою метою мирної революції...
    • торговцы изменят ситуацию в сторону прогресса
      15 Nov
      Валентин Федорчук Пока философы думают, барыги, в лучшем понимании этого слова, делают. Именно торговцы изменят ситуацию в сторону прогресса.
      15 Nov
      Сергей Дацюк Допоки їх не виженуть з храму
    • можливість реалізації потенціалу еліти
      15 Nov
      Nadiya Dovzhenco Еліта в Украні є не гірша і не краща ніж в інших будь яких країнах. Питання не в ї наявності і не в моральних якостях, а в можливостях реалізації її потенціалу. Саме тому псевдоеліта, що зараз при владі старанно обходить два головні питання - нове виборче законодавство і рівність усіх перед законом.
      Нас затягують у тарифні майдани, а про зміну виборчого закону - ні чичирк. Невже ці тимошенки і Порощенки все ще думають. що на це хтось поведеться. Банду Януковича змінив гидотний дешевий провінційний театр. Це як черговий клоун -генпрокурор туркоче про розслідування розстрілів майдану, ні слово не обмовившись про головного свідка - Льовочкіна. Цю бридоту навіть не допитали жодного разу.
      15 Nov
      Сергей Дацюк Все пагано, всі гівнюки, це зрозуміло. А що позитивного можна зробити?
      15 Nov
      Михаил Багдашкин Когда начинаются разговоры о моральных качествах, то это не элита.
      15 Nov
      Сергей Дацюк Элита это те, кого не воротит от разговоров о моральных качествах
    • зачем пишутся такие статьи?
      15 Nov
      Иоганн Вайсс Сергей, а для кого этот пост? Кто целевая аудитория? Вот Вы все пишете, пишете, иногда (как в данном случае) - вполне очевидные вещи приправленные философской терминологией. Зачем??? Не можете не писать?
      15 Nov
      Сергей Дацюк Что значит очевидные. Российская Википедию, которую я критикую, считает очевидным прямо противоположные вещи. Да и в науке критерии элиты, которые я привел, не признаны. Никакой очевидности здесь нет. Мало того, очевидным является прямо противоложное - правящие классы мнят себя элитой, ею не являясь.
      Ах да, для кого. За два часа статью лайкнули больше двухсот людей. Вот для них и пишу.
      Целевая аудитория рассчитывается в маркетинге. В смысловой работе она целевым образом формируется на протяжении длительного времени. Поэтому я и привел уже ее как сформированную. А ответ на вопрос зачем действительно философский - но не чтоб читали, а чтобы осмысливали, понимали и действовали
    • как описать сформированную ЦА
      15 Nov
      Иоганн Вайсс Ваша целевая аудитория уже сформировалась? Вы можете ее описать? Ведь когда Вы пишете - Вы ее должны понимать, так как каждой аудитории нужен свой язык, свой набор понятий и уровень аргументации.
      Вопрос не праздный. Так как из него следует второй: а может ли Ваша целевая аудитория понимать, осмысливать и действовать? Если нет - тогда это сизифов труд или метание бисера перед свиньями
      15 Nov
      Сергей Пушкарев "За два часа статью лайкнули больше двухсот людей. Вот для них и пишу." ---- вот за это спасибо. За время подписки я несколько изменил свой взгляд на социальные процессы, я повзрослел. Тоже самое могут сказать многие подписчики.
      У нас нет определенных общих черт аудитории (доходы, социальный статус, профессия и т.д. в том же духе). У нас другие черты - желание осмысливать реальность, видеть и понимать как и куда движется страна и мир, понимать кем нужно быть и еще предстоит стать и что нужно делать для этого. Поэтому про сизифов труд или про бисер не надо рассказывать - это не лекция в доме престарелых с ограниченным количеством присутствующих, а соцсеть, где информация доходит до заинтересованного лица.
    • это должны читать активисты
      15 Nov
      Іван Колісник Філософи, що піднімають і аналізують такі проблеми, в Україні вже є. А це одна з необхідних складових формування нової провідної верстви. Дацюка мають читати активісти. Буду поширювати.
      І, здається мені, прямі і рівні вибори у часи зламу недоречні. Треба формувати інститут старійшин, моральних авторитетів. Які, можливо, утворять верхню палату представницької влади.
    • какой пример "моральной" элиты
      19 Jun
      Илья Авдеюк
      Элита - условное обозначение групп лиц, принимающих значимые решения в обществе. С какого перепугу и на каком основании им причислили какие-то моральные качества, не известно никому. Пример "моральной" элиты, истории неизвестен, но все упорно продолжают ждать мессию (с элитой-апостолами).
      15 Nov
      Иоганн Вайсс Да, Мораль - понятие относительное, она не может быть критерием, Сергей просто в этом аспекте подыгрывает по ситуации потенциальным адептам ..
      15 Nov
      Илья Авдеюк Сам разговор о необходимости "новой элиты" не сильно по смыслу отличим от создания "нового типа человека", и в этом проблема куда больше, к сожалению.
    • головне — щурів викинути за борт
      15 Nov
      Olena Bakhovets резюме:
      Тому коли сьогодні по всіх ЗМІ правлячий клас кричить: не розгодуйте човен, бо щурів у ньому нудить, потрібно застосувати дуже простий підхід — човен гойдати щонайменше, але щурів у ньому викинути за борт.
    • відсутність власної еліти призводить до періодичного винищення власного народу
      15 Nov
      Роман Химич "Чи потрібна еліта в Україні? Відповідь на це питання доволі складна в аргументації, бо потребує довгих статистичних підтверджень, але доволі проста у викладі.
      Демографія України постійно підтверджує — інтеграція в чужі цивілізаційні проекти і відсутність власної еліти призводить до періодичного винищення власного народу..."
      Вот данные за 1950-2012 год по численности населения Украины.
      15 Nov
      Сергей Дацюк А чего это вдруг выбран период СССР после войны? В начале ХХ века население России и Украины приблизительно равно - по 40 миллионов. На конец ХХ века у Украины по-прежнему около 40, а у России 140. Вот и вся статистика. Можешь проверить.
  57. РУШІЙНІ СИЛИ ІСТОРІЇ ТА РЕВОЛЮЦІЇ 22 листопада 2016
    22 Nov
    РУШІЙНІ СИЛИ ІСТОРІЇ ТА РЕВОЛЮЦІЇ джерело
    22 листопада 2016, Сергей Дацюк
    Щоб зрозуміти процес змін чи зрушень в ситуації ходіння по колу після Ревоюлюції Гідності, потрібно зрозуміти рушійні сили як такі – історії, майбутнього та революцій.
    Рушійні сили історії
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Рушійна сила історії згідно з Марксом це матеріальне виробництво
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Рушійна сила історії згідно з Марксом це матеріальне виробництво, опис якого історії можна поділити на кілька соціально-економічних формацій (первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична). Відтак вся об'єктивація історії зводиться до зміни різних формацій.
    Матеріальне виробництво безпосередньо пов'язане з суспільними відносинами в процесі цього виробництва, що час від часу породжує конфлікт-протиріччя між виробничими силами і виробничими відносинами.
    Відтак вся суб'єктивація цих рушійних сил стає дуже функціоналізованою – суспільства в цілому чи окремих людей вже ніби нема, а є лише класи як представники різних сторін цього протиріччя. Вся суб'єктивація історії зводиться до класової боротьби.
    Періодичними розв'язаннями такого протиріччя є революції, які власне виступають як локомотиви історії, тобто здійснюють основні зрушення історії – переходи від однієї соціально-економічної формації до іншої.
    Отже марксизм пропонує два спрощення історії – об'єктивне (формації) та суб'єктивне (класи). Ці два спрощення дозволяють здійснювати третє спрощення: дієву проекцію історії на майбутнє в системному вигляді – система формацій визначає систему класів, і певний клас може лише змінити формацію, але не може змінити виробничі відносини всередині формації. Отже, революція є суб'єктивною дією одного класу проти іншого, яка приводить до зміни формації.
    Складний та нелінійний характер революцій сьогодні
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Сучасні погляди більш складні.
    Дійсність історії (а не тільки об'єктивація) визначається багатьма факторами і на багатьох рівнях, тобто окрім формацій існує ще геополітика, культурна політика і доволі складна соціальна політика, де об'єктивне безпосередньо зв'язане з суб'єктивним (і вивчається в соціології, політології, культурології і т.д.). Відповідно окрім класів, є цивілізації, раси, нації, гендери, громади і навіть історичні особистості, які так чи інакше виступають суб'єктами історії.
    Революції, які відбуваються в історії не є лише класовими революціями. Відповідно є можливі цивілізаційні, расові, національні, гендерні, громадські революції. А раз так, що зміна формацій в настільки складному виборі змістовних системних контекстів не є однозначною, тобто неможливо побудувати якусь лінійну послідовність.
    Рушійна сила революції (соціальних змін) згідно з марксизмом – пролетаріат та селянство, озброєне передовою соціальною теорією, яку поширює комуністична партія.
    Ще донедавна можна було говорити, що рушійною силою соціальних змін був середній клас. Проте масова комунікація через креативний клас, оплачуваний багатіями та владоможцями, масово зорієнтувала середній клас на споживацьке суспільство.
    Відтак рушійною силою соціальних змін сьогодні є самодостатні, самоорганізовані і самофінансовані громади, тобто активна в політичному, економічному, соціальному та культурному розумінні частина суспільства, яка на собі несе всі контексти історичних рухів – цивілізаційний, національний, расовий, гендерний і звичайно контекст історичних персон, які взаємодіють з цими громадами.
    Технологічні уклади
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    В останній час матеріалістичний підхід, чи в сучасному розумінні підхід іманенції, говорить про те, що одним з визначальних системних узагальнень етапності розвитку є технологія. Замість марксових формацій запропоновано уявлення про технологічні уклади.
    Більше того, замість формаційного уявлення як лінійної зміни соціально-економічних укладів, Хантінгтон запропонував уявлення про більш масштабні процеси – конкуренцію (війну) цивілізацій. Цивілізації розвиваються всередині своїх систем мотивацій, які час від часу отримують те чи інше ідеологічне оформлення. Імперська Росія та Китай однаково прийняли марксизм, але кожна країна пристосувала ідеї марксизму до більш глибинних структур цивілізаційної дійсності – мислительних установок та мотиваційних настанов, які дуже приблизно можна означити як ментальність.
    Революції майбутнього
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Окрім того, визначальним в розумінні революції майбутнього стало уявлення про постгуманізм як декілька взаємопов'язаних процесів:
    1. самоусвідомлення людством себе як єдиного цілого;
    2. усвідомлення людством обмеженості антропологічного прогресу (людина не є кінцевим взірцем розвитку мислення);
    3. різноманітна експансія людства – позапланетна, структурно-технологічна, віртуальна, псіонічна, іншовимірна, зіткнення зі штучним інтелектом та прибульцями.
    Французький науковий рух, відомий як "Школа анналів" дозволяє зробити висновок, що немає єдиної історії як проекції якоїсь об'єктивованої системи формацій чи суб'єктивованої системи класів.
    Згідно з цими уявленнями "Школи анналів" історія має безліч наративів, які можна звести до декількох (але не до одного) дискурсів. Відповідно, наприклад, може бути історія технологій, геополітична історія держав, історія цивілізацій, історія націй, історія рас, історія гендерів, історія громад (племен, кланів, міст-полісів, анклавів і протодержавних утворень), історія визначних осіб.
    Окрім того, сама суть питання, принципово поставленого у Маркса як з позиції всесвітньо-історичного масштабу, занадто архаїчна, адже рухається не історія, і навіть не теперішнє шляхом змін. Рушійну силу має лише майбутнє як інакше і трансцендентне щодо теперішнього і незрозуміле в історії.
    Отже, сучасне уявлення більше ускладнене щодо історії: в теперішньому твориться не стільки проекція історії, скільки розрив з нею, який походить з футурології (образів та конструктів майбутнього, які пропонують принципово інакше, а в історії воно бачиться як небувале і незрозуміле), і вже під нове уявлення про майбутнє переписується вся знана історія.
    Відтак рушійною силою майбутнього стають принципово нові революції – не революції історичні, а революції майбутнього, які походять від принципово нових уявлень, ідей, концептів.
    Рушійні сили революцій
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    До майбутнього як розривної з теперішнім
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Описані вище ускладнення нашого розуміння соціального світу порівняно з марксистськими уявленнями є дуже важливими, але найважливішим є принципова зміна установки соціальної дії – від майбутнього як проекції узагальнень минулого ми переходимо до майбутнього як розривної з теперішнім проекції принципово нових бачень (візій), ідей, концептів, теорій і навіть (або, перш за все) модельних конструктів, але головне – принципово нових мислительних установок та мотиваційних настанов.
    Причому в такій принципово новій проекції інакшого значення набуває ідеологія.
    Стаття мого колеги Максима Гардуса "Революция и идеология. Причины поражения Евромайдана" виходить нажаль з архаїчного уявлення про ідеологію. Суть нинішньої ідеології полягає не в формуванні нової формації, нової форми державного правління, нового політичного режиму і нової форми державного устрою.
    Ідеологія нинішніх змін пориває з минулим настільки кардинально, що такі питання стають неважливими. Тобто в результаті нинішньої української революції звичайно впродовж наступних років якось зміниться і формація, і державне управління, і політичний режим, і державний устрій. Але не це буде визначати нинішню громадську революцію або революцію громад.
    Нова політика неідеологічна в своїй суті
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Нинішню революцію громад визначатимуть бачення, ідеї, концепти і теорії щодо організації громад, їх способу набуття суб'єктності супроти держав та корпорацій, способи індукування громадами цивілізаційних, національних, расових, гендерних та особистісних контекстів, способи моделювання і впровадження нових соціальних практик, спроби громадської ініціації центрів стратегування щодо нового технологічного укладу, де значимим є когнітивний постантропологічний (постгуманістичний) контекст.
    Водночас в основі громадської революції не лежить ідеологічна схема марксизму – ідеї стають матеріальною силою, коли вони оволодівають масами. Нічого хорошого в такому оволодіння ідей масами немає, бо для цього їх потрібно спрощувати і поширювати через засоби масової інформації.
    Ідеї, концепції та теорії повинні оволодіти публічними інтелектуалами, які мають публічну громадську позицію та ведуть громадську діяльність. А масами (і в тому числі тими ж інтелектуалами) мають оволодіти нові мислительні установки, та нові мотиваційні настанови, які можливо спрощувати без втрати їх змісту.
    В своїй роботі "Політичне мислення" я показував, що нова політика влаштована принципово інакше і складніше, ніж політика минулого. Нова політика неідеологічна в своїй суті, бо ідеологія перейшла в формат світу споживання, жваво транслюється ЗМІ і при цьому актуально маніпулюється і пристосовується креативним класом до охоронної чи реакційної позиції правлячих класів (чи навіть еліт).
    Мислительні установки нової громадської політики
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Коротко нагадаю основні опозиції мислительних установок нової громадської політики, які спрямовані на майбутнє.
    1. Громадська фрагментація супроти інституалізованої інтеграції (фрагментований світ потрібен власне самодостатнім громадам, бо правлячим класам зручно управляти імперіями, союзами, асоціаціями, блоками)
    2. Рівновага в суспільстві і нерівновага щодо правлячих класів, тобто солідаризм проти елітаризму (всі порушники солідаризму громадами упосліджуються, витісняються, люструються).
    3. Громадська домінантність супроти субдомінантності сучасної світової політики (підпорядування світовим центрам впливу) та проти субмісивності відносин з деякими країнами (як от Росії, яка інакших відносин з колишніми колоніями побудувати не може).
    4. Громадська угодоздатність супроти політичного опортунізму – в цьому сенсі це кінець партійної політики і поступовий вихід на політичну арену впливових громадських рухів та соціальних мереж.
    5. Громадські та корпоративні інновації супроти архаїзації правлячих класів (держав, олігархів, ТНК). Серед інновацій щонайперше потрібно виділити інновації загальноцивілізаційної експансії (колонізація Місяця та Марсу щонайперше), інновації нових джерел енергії (яка ліквідує монополію ТНК з видобутку та продажу традиційних енергоносіїв), соціальні інновації поза впливами правлячих класів та корпорацій.
    6. Громадська за участю публічних інтелектуалів "установча політика" супроти реальної політики (realpolitik) правлячих класів. Установча політика це така, яка приходить на заміну ідеологічній політиці і оперує мислительними установками та мотиваційними настановами і має такі виміри: інтелектуалізм, стратегічність, футуролгічність.
    Передова теорія сьогодні це не теорія історицизму, як це було раніше, не теорія соціології масових уявлень (як це зараз іноді вважають в політичній практиці Заходу), а теорія майбутнього як інакшого, тобто такого, що в публічній комунікації виступає як окремий особливий футуродискурс, що породжує футуропрактику, яка невідворотно викликає футурошок як позитивний стимул до змін.
    Українська Революція Гідності – три роки по тому
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Є чотири великі хиби в оцінці української революції:
    1. революцію інспірували та впровадили впливові сили (США, українські олігархи чи українські політики в залежності від позиції споглядання);
      22 Nov
      Сергей Дацюк
      Жоден з цих варіантів не є вірним. Перший варіант взагалі помилковий. Цей варіант підтримує Росія та представники колишнього режиму української влади. Його хибність у макіавелівському (домарксистскому) баченні соціальних процесів, де історія розглядається як набір інспірацій, провокацій та маніпуляцій. Це глухий кут бачення історії.
      Можна зомбувати навіть весь народ проти Заходу і його агентів (Україна та Грузія), як це зараз зробила Росія, але тим самим це знижує суб'єктність і пасіонарність народу на порядки. Як не дивно пасіонарність це твереза пристрасть соціального творення, а спрощена агресія веде до втрати суспільної свідомості – суспільство стає несвідомим і дуже вразливим до будь-яких соціальних несподіванок. Тобто зомбування народу значно підвищує ймовірність та радикальність громадянської війни, яка веде до розпаду країни, як це вже раз було перед крахом СРСР.
      Можна, як це зробила нинішня контрреволюційна українська влада, шантажувати власний народ (не бунтуйте, бо ви агенти російського плану хаотизації і тероризації України), обманювати власний народ (великі платіжки за енергоносії це помилка, хоча насправді ніякої помилки немає, і народу доведеться платити олігархам більше, ніж у них є), залякати власний народ (позачергові президентські та парламентські перевибори неможливі, бо Росія нападе). Але це теж глухий кут – це може відтягнути громадський протест на місяці, але не на роки, причому протест буде більш радикальний. Тобто соціальна пружина протесту просто більше стиснеться, бо багатовимірний набір протиріч не вирішується.
    2. революцію зробив вплив ідеології, яка була розроблена в США та Європі і поступово розповсюджувалась в Україні;
      22 Nov
      Сергей Дацюк
      Другий варіант діє доволі непросто. Революція справді почалася як Євромайдан. Але в процесі революції вияснилося, що уявлення українців про світ і роль в ньому України були дуже спрощеними. Саме в процесі триваючої уже три роки Революції Гідності (з її контрреволюційним періодом зараз) вияснилася необхідність переосмислити топологічну позицію та цивілізаційну місію України, яка постає як країна Фронтиру чужих цивілізацій, у якої вибір – або стати окремою цивілізацією зі своїми власними цивілізаційними інноваціями, або припинити своє існування в цілому вигляді. Причому саме в ході революції з'явилося уявлення, що не ідеології і не ідеологічні партії є суб'єктами нинішньої революції.
    3. революцію зробила громада (як ще один варіант – весь народ);
      22 Nov
      Сергей Дацюк
      Третій варіант підтримують консервативно налаштовані науковці, деякі методологи, експерти-спеціалісти з освітою ще радянських часів. В принципі цей варіант є не так помилковим, як спрощеним. Бо насправді, як я писав ще під час Революції Гідності, народ здатен лише на бунт, революцією бунт роблять саме інтелектуали, до яких дослуховується правлячий клас, стаючи в цьому процесі елітою, або не дослуховується правлячий клас, і тоді його знищують.
    4. революцію підготували революціонери, зокрема інтелектуали, які переконали громаду здійснити певні дії.
      22 Nov
      Сергей Дацюк
      Четвертий варіант теж не є помилковим, але лише спрощеним уявленням. Інакше кажучи, відповідь про рушійні сили революції є поєднанням третього та четвертого варіантів. Причому четвертий варіант, які внутрішня ідеологія інтелектуалів вимагає постійної роботи інтелектуалів, допоки революція незавершена. Революція не відбувається так, що от підготували якусь програму, а громаді залишилось лише її виконати. Революція це інтелектуальна робота на всіх її етапах, у тому числі і на етапі контрреволюції.
    Дійсною рушійною силою української революції є саме громада України
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Дійсною рушійною силою української революції та рушійною силою майбутнього є саме громада України, яка виникла впродовж останніх 15 років, щодо якої українські інтелектуали являли собою не відособлену інтелігенцію (як це, наприклад, в Росії), не креативний клас (якого багато в більшості країн світу і який обслуговує багатіїв та владоможців), а інтегровані у власне громадські рухи інтелектуальні клуби та соціальні мережі.
    Відтак з точки зору головної рушійної сили Революції Гідності – української громади – ми можемо орієнтуватися лише на неї.
    Допоки громада спить, в депресії, в апатії, в економічному занепаді чи в політичній дезорганізації – майбутнє настати не може. Ми можемо сповільнювати чи пришвидчувати громадську активність, але ми не можемо її створити, якщо її немає, чи знищити, якщо вона є. Всі ці спецслужбістські уявлення про провокації, інспірації та маніпуляції лише пил на дорозі революційного процесу.
    Рушійні сили революції: громадські рухи, соціальні мережі та інтелектуальні клуби
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    І тут дуже важливе чітке розуміння розподілу революційної діяльності. Мають бути громадські рухи (це основні локомотиви революції), соціальні мережі, де випрацьовуються головні мислительні установки та мотиваційні настанови, а також ведуться дискурсивні війни, та інтелектуальні клуби, де здійснюється розробка ідей, концептів, теорій. Політичні партії важливі лише настільки, наскільки вони формуються всередині громадських рухів. Решта партій приречені на знищення і забуття.
    Не має сенсу плутати чи підміняти ці різні середовища. Громадські рухи мало спроможні випрацьовувати установки чи настанови, концепції чи ідеї. Соціальні мережі не можуть діяти так безпосередньо, як громадські рухи, чи випрацювати ідеї та концепт. А клуби не займаються соціальною практикою і неспроможні вести дискурсивну війну.
    Це розмежування дуже важливе, бо часто доводиться чути – от якби ви інтелектуали були ближче до громади, чи от якби "мережеві хом'ячки" зайнялися соціальними діями – то було би ефективніше. Це принципово невірне уявлення. Саме нерозрізнення цих середовищ і ігнорування їх окремих і важливих функцій веде до затримки майбутнього як такого і революції зокрема.
    Саме тому революція залежить від загального емоційного стану громади, її готовності до соціальних змін і її здатності протистояти маніпуляціям, провокаціям та шантажу правлячих класів.
    Спроби сповільнити майбутнє
    22 Nov
    Сергей Дацюк
    Майбутнє можна сповільнити. Наприклад, в 2016-му, як вже згадувалося, щоб загальмувати революцію українським правлячим класом були застосовані:
    1. фейковий план суб'єктивної хаотизації України Росією "Шатун", який позиціонував революціонерів як агентів ворога;
    2. урядова брехня після підвищення тарифів про те, що високі тарифи то помилка і вони будуть перераховані;
    3. продовження медитативних мантр "Мінському процесу альтернативи немає",
    4. владний шантаж щодо позачергових президентських та парламентських перевиборів (вибори неможливі, бо Путін нападе).
    Ці політтехнологічні та медіа-технологічні кроки можуть . Це неможливо саме тому, що рушійними силами революції є не олігархи чи політики, не зовнішні центри світового впливу, і не абстрактний народ, який піддається маніпуляціям ЗМІ. Рушійними силами революції є три взаємодіючих між собою важливих суб'єкти – громадські рухи, інтелектуальні клуби та соціальні мережі.
    Існують масштабні процеси, які неможливо змінити. Тільки на перший погляд здається, що суспільство можна тримати в дезорієнтації та в депресії як завгодно довго.
    Це не так. Навіть там, де люди втратили надію, вона продовжує жити підпільно. Від соціальної депресії до соціального оптимізму і активних громадських дій – лише один крок.
    22 Nov
    Обговорення:
    • Демократия не спасет эту страну
      22 Nov
      Vojage DP 
      Я вот недавно знакомился с историей Испании перед гражданской войной. Прочел пару книг. Очень интересная тема в контексте революций и политических тупиков. Это как Украина, только в еще более густых красках. После прочтения предыстории и вовсе кажется, что Франко – не такой уж и плохой персонаж, хоть и руководил фашистским переворотом, а потом режимом. Украине нужен такой же человек, я думаю. Демократия не спасет эту страну, увы. Проблема в том, что в политике таких людей нет. Их нужно искать в армии.
    • навіщо так багато уваги Марксу?
      22 Nov
      Сергій Щокін Навіщо так багато уваги приділяти Марксу? Тоді вже треба (по Дарвіну) звести людину до собаки Павлова і запропонувати ковбасу по 2.20. Для собаки ковбаса - рушійний момент. Ви - послідовний співець Революції Гідності. Трубадур не співає похабні частушки, навіть якщо вони дуже подобаються слухачам.
      22 Nov
      Сергей Дацюк Марксизм це впливова в нашій країні наукова теорія, яка досі гнітить мізки нашого правлячого класу. Якби правлячий клас не послуговувася похабними теоріями, то їх і аналізувати було б не потрібно
      22 Nov
      Володимир Острижнюк В нашій країні щось одне не получиться. Попробуйте змоделювати ситуацію коли дітям комунізм, дорослому населенню жорсткий капіталізм з його ринковими відносинами, ну а пенсіонерам на закваску соціалізм. Попробуйте може щось і вийде.
    • Маркс всього лише окреслив прогноз
      22 Nov
      Сергей Вирченко Треба врахувати, що на початку та в середині 19-го сторічча натуралістичний підхід ще тільки набирав обертів. І вважалося гарним смаком застосувати засоби натуралізму (природничих наук) до всього, чого торкаєшся.
      Маркс, таким чином всього лише окреслив прогноз.
      А як вже хто до того прогнозу поставився - це окрема розмова.
      Тепер ми, через 150 років, беремо цей прогноз у якості чи то програми чиєїсь, чи то дорожньої карти і ...
      Але за 150 років багато що змінилося.
    • інтелігенція як рушівна сила
      22 Nov
      Елена Величко 
      Маркс створив базові знання по теорії революцій, одначе наразі розглядаю, разом з рушівною силою – тобто масовою, й лідерську та направляючу силу в революції, це – інтелігенція та інші професійні чи зацікавлені особи,що організовують революційні перетворення та можуть
      ДОВЕСТИ ЦІ ПЕРЕТВОРЕННЯ ДО ЛОГІЧНОГО.
      ТОбто революційні зміни як такі можуть бути як " знесення"не відповідної влади, що заважає життю та розвитку в суспільстві та тільки скирдує кошти для себе, руйнуючи саме країну та економіку для громадян.
    • коли небезпека усі тварини біжать разом
      22 Nov
      Елена Величко 
      А може бути ще декілька варіантів,один з яких – це мирний, що олігархи,усвідомлюючи,що їх час пройшов,
      та такі,що є патріотичними та розвиненими (бо такі в нас є, а є ще тупі та жадібні),дадуть кошти значні ДІЙСНИМ профеіоналам та інтелектуалам, щоб ЗАВЕРШИТИ революцію,в основі якої ПОБУДОВА МОДЕЛІ РОЗВИТКУ та СПРАВЕДЛИВИЙ ПЕРЕРОЗПОДІЛ, що дає розвиток.Тобто олігархічно-кримінальний прошарок ЗГОДИТЬСЯ, що не здатен робити прогрес та ПЕРЕДАСТЬ добровільно управління професійному прошарку та буде допомагати.Це ситуація, що я описувала раніше – коли небезпека усі тварини біжать разом.
    • назвіть приклади таких громад
      22 Nov
      Volodymyr Parkhomenko  "Відтак рушійною силою соціальних змін сьогодні Є (!!!) самодостатні, самоорганізовані і самофінансовані громади".
      Якщо такі самодостатні самоорганізовані громади-рушії соціальних змін справді Є не лише в уяві філософа – прошу назвати конкретні приклади таких громад!)))
    • Сильнішими нас робить лише контрреволюція
      22 Nov
      Oleg Pavlov Контрреволюція - як обов'язковий етап будь-якої сучасної революції.
      Інтелектуали не здатні забезпечити необхідну тривалість процесу перетворення бунту на революцію (процесу революції в свідомості критичної маси) без наявності контрреволюційного спротиву.
      Сильнішими нас робить лише контрреволюція, якій ми не даємо себе знищити.
      Якщо ми не розкриємо до кінця роль контрреволюції, то не зрозуміємо механізм процесів і оптимальну тактику кожного суб'єкта.
  59. БІЛЬШ ВАЖЛИВІ РЕЧІ, НІЖ ДЕКОМУНІЗАЦІЯ ТА КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ. 06 січня 2017
    6 Jan
    БІЛЬШ ВАЖЛИВІ РЕЧІ, НІЖ ДЕКОМУНІЗАЦІЯ ТА КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ джерело
    06 січня 2017
    Українське мислення навіть під час контрреволюції існує, і це добре. Водночас мислення мало розвивається, бо розвиток мислення можливий за прискіпливого ставлення до його застосування та за великих інтелектуальних зусиль по його ускладненню.
    Проблема декомунізації та критичного мислення в історії України
    6 Jan
    Недавно опублікована непогана, хоча і дещо поверхова, стаття Каті Мячиної "Декомунізація історії, яку ми профукали".
    Головних претензій до позиції авторки дві –
    1. вона погоджується з безальтернативністю політики декомунізації, просто говорить про неефективність її реалізації за радянським зразком;
    2. в засновок викладання декомунізованої історії вона кладе лише критичне мислення.
    Розберемося з цими претензіями.
    Коли ми почнемо мислити критично в історії, то в ідеалі ми отримаємо постмодерністську історію, де буде побудовано ту чи іншу рівновагу історичних уявлень за кожен історичний період. Це буде така собі мультикультурна толерантна версія історії, яка буде давати знання, але не буде давати жодних мотивацій для дій сучасності та майбутнього.
    Викладання історії (історієзнавство) не тільки має давати знання про історичні факти в різних історичних наративах, але також має надавати варіанти цілісності цих знань протягом деякої сукупності історичних періодів чи навіть всього досліджуваного історичного часу.
    Тобто в контекст вивчення історії в вищих навчальних закладах потрібно неодмінно вводити історіософію (філософію історії) та на перспективу – основи цивілізаційної антропології. Без бачення історичної цілісності історії нема.
    Мова не йде про те, що потрібно, як раніше, єдиним метанаративом витісняти різні історичні наративи. Як зараз – радянський (класовий) метанаратив в історії в Україні замінено на національний метанаратив. Можливо в школах це і вірно.
    Мова йде про те, що окрім різних історичних наративів (нинішній європейський варіант історієзнавства) повинні з'явитися різні метанаративи з виокремленням і просуванням того метанаративу, який держава (чи цивілізаційна спільнота) вважає за домінуючий. Принаймні так має бути вже в вищих навчальних закладах.
    Отже є три комбінації.
    1. Єдиний метанаратив історії, який диктує фактично єдиний історичний наратив. Таке було радянське (класове) історієзнавство, і таким є сучасне українське (національне) історієзнавство.
    2. Уникнення метанаративів в історії і різноманітність історичних наративів. Таким є зараз постмодерністське європейське історієзнавство. І таким має стати українське історієзнавство в школах.
    3. Різноманітні метанаративи в історії та різноманітні історичні наративи. Такою має стати вища історична освіта в Україні (ну і в Європі, якщо вони теж з цим погодяться).
    Сьогодні декомунізація історії відбувається безальтернативним чином – як націоналізація історії. Тобто один метанаратив замінюється іншими метанаративом.
    Авторка згаданої статті як продукт постмодерністської освіти просуває приклад європейського постмодерністського історієзнавства. І в цьому головна проблема.
    Постмодернізм помиляється, бо історичні матенаративи потрібні – вони роблять можливим осмислення історії та історичну смислотворчість сучасного та майбутнього.
    Проблема історієзнавства не у наявності метанаративу як такого. Проблема в історієзнавстві буває лише тоді, коли цей метанаратив: а) оцінюється як єдино вірний (примордіальний, фундаментальний); б) тотальний (подавляє та знищує різноманітність наративів і зводить їх теж до одного); в) не передбачає і вороже налаштований до інших метанаративів.
    Різноманітність метанаративів, по-перше, не суперечить критичному мисленню, яке може і повинно сумніватися в домінуючому метанаративі, обираючи інший метанаратив чи пропонуючи свій. А по-друге, саме мислительна практика рефлексивного порівняння не тільки різних наративів, але і різних метанаративів, підносить критичне мислення на новий рівень – рівень рефлексивно-критичного мислення.
    Таким чином, ми можемо тепер поставити проблему рівноважності викладання різних історичних наративів.
    Якщо Київська Русь і Новгородська Русь (на якій зосереджує зараз увагу Росія) існували в один час, то чи будемо ми надавати їм рівновагу (час викладання, позитивність оцінок і т.д.) у історичних описах в Україні?
    Адже семантична війна відбувається вже: в Росії вважають, що "Господин Великий Новгород" це демократичне утворення (виборна монархія з феодальною демократією), а в Україні "Новгородську республіку" вважають олігархічним утворенням.
    Чи була суб'єктність України в складі Князівства Литовського чи навіть Речі Посполитої?
    Чи була суб'єктність України в складі Російської імперії?
    На всі ці питання критичне мислення відповіді не дає. Змістовна установка критичного мислення – сумнів. Змістовна установка рефлексивного мислення – старі та нові смисли і суб'єктне смислотворення.
    Отже, крім критичного мислення в історії нам потрібне рефлексивне мислення, воно ж суб'єктне.
    Як взагалі формулювати суб'єктність України в історії? Адже не в назві справа.
    Не те, щоб ця проблема з'явилася лише зараз. Просто ця проблема стане основною в найближчий час.
    Цю проблему формулюють по-різному – несуб'єктність, субдомінантність, знаходження української влади у зовнішньому управлінні, кураторство США над Україною. Я формулюю її сутністно – нездатність до породження цивілізаційних ініціатив або до впровадження їх, якщо вони навіть випадково з'являються.
    Головні моменти існування цієї проблеми прослідковуються протягом всієї Української історії, яка з суб'єктної точки зору не досліджена.
    Декомунізація історії це зміна історичної семантики та історичного наративу лише протягом 1917-го-2014-го років. Декомунізація історії як зміна метанаративу одразу ж ставить питання про територіальну межу історії України. Не може національної історії до визвольних змагань Богдана Хмельницького. Але і з цього часу національна історія можлива лише як поразка в процесі російського колоніалізму.
    Тобто як бути з історією між 1187-м (час згадки України як називної формальної суб'єктності в Київському літописі з Іпатіївського списку) та 1917-м роком (роком революції, яка змінює цивілізаційні форми існування Російської імперії, але не змінює її імперську суть та русифікаційне спрямування)?
    В цьому сенсі головним спрямуванням історичного переосмислення є не тільки декомунізація, як це останнім часом вважають в Україні, а більш масштабний процес – деімперіалізація та дерусифікація української історії (а не історії України, до речі).
    Отже не менш важливим за критичне мислення, є рефлексивне (суб'єктне) мислення в українській історії. А більш важливим за декомунізацію є деімперіалізація та дерусифікація української історії.
    Крим як безсуб'єктність України
    6 Jan
    Просте питання – в якому році Крим був переданий з РРФСР до УРС?
    В 1954-му.
    А чому?
    Бо це була річниця Переяславської Ради 1654-го року – 300 років возз'єднання України та Росії (васалітету, зради українського правлячого класу – це питання історичної семантики та триваючих суперечок істориків).
    Сам факт переходу Гетьманату під руку Московського царя вельми скандальний, бо це була васальна присяга, а не двостороння угода. Принаймні документів, що підтверджують зворотне, не лишилося.
    В чому смисл цієї передачі Криму Україні з боку Росії в 1954-му? І в чому смисл відбирання Криму Росією в України в 2014-му?
    Дуже простий смисл.
    Росія ніби говорила Україні в 1954-му році – "раз ви 300 років з нами, то от вам ще й Крим для зручності господарювання". А в 2014-му Росія ніби сказала Україні – "раз ви вже не з нами, то й Крим ми забираємо".
    Деімперіалізація і дерусифікація української історії означає переосмислити зокрема Крим. В цьому сенсі, Крим досі розглядається як шматок імперії, який завжди належав Росії і був переданий нею Україні всередині імперської русифікованої політики.
    Щоб повернути Крим до України, потрібно спочатку переосмислити історію Криму в рамках деімперіалізації та дерусифікації з точки зору української суб'єктності. Без цього, позитивна історична семантика існування Криму в складі України відсутня.
    Донбас як безсуб'єктність України
    6 Jan
    Донбас був створений всередині Російської імперії як індустріальний анклав після відкриття в 1720-му році Донецького вугільного басейну. Оскільки це відбувалося в індустріальну епоху, яка була всередині періоду колоніального панування Росії над Україною, то проривний розвиток Донбасу починається з цього часу і триває аж до 1991-го року (чи навіть до 2014-го).
    Причому під проривним розвитком розуміється три процеси – урбанізація (розвиток міст), індустріалізація (розвиток промисловості) та русифікація (заселення Донбасу росіянами, бо сільське населення України не охоче йшло в промислову сферу).
    Але це не означає, що раніше цієї території не існувало, чи що зараз промисловість так само може створити на Донбасі прорив.
    Отже Донбас це індустріальний проект Російської імперії, який себе вичерпав щодо нового світового тренду (сукупність постіндустріальних тенденцій), щодо імперського способу урбанізації, так і щодо подальшої русифікації (проект "Русский мир").
    Тобто історія Донбасу повинна початися знову – вже як мережево-громадська, постіндустріальна, українокультурна.
    В цьому сенсі деімперіалізація та дерусифікація української історії вступає в протиріччя з "золотим віком" Донбасу. І це дійсно історієзнавча проблема, рішення якої поки що нема.
    Деякі висновки
    6 Jan
    При такій постановці питань виникає суттєва проблема.
    Чи має державна політика пам'яті повністю диктувати один домінуючий метанаратив у державному історієзнавстві?
    Якщо так, то реалізація цього принципу в державному історієзнавстві створить в перспективі нам багато патріотів, які будуть носіями домінуючого державного історичного національного за змістом метанаративу, але при цьому вони будуть погано мислити і викривляти в своїй уяві різні історичні наративи.
    Історієзнавство, засноване лише на критичному мисленні, створить нам багато непатріотичних постмодерністів з уявою про різні історичні наративи, але які в значній мірі будуть налаштовані дуже критично до влади та до її домінуючого метанаративу в історієзнавстві.
    Найбільш оптимальним виглядає більш складний варіант – різні історичні наративи в історієзнавстві доповнюються різними історієзнавчими метанаративами в окремому курсі історіософії з елементами цивілізаційної антропології.
    Прості відповіді на складні запитання не завжди найбільш вірні.
    Але як донести це розуміння до нинішніх чиновників від культурної політики?
    6 Jan
    • людям этого не донесешь
      6 Jan
      Евгений Молочко думаете что можно к кому то,что то донести ? людям которые существуют в коррупционно олигархической системе ? думаю бесполезно .
      6 Jan
      Stan Barlovski Главное творить,а не доносить. Система может вімрет или поменяется.
    • Есть ли шанс "перепрыгнуть" фазу нациостроительства
      6 Jan
      Evgeny Rutsky Западные интеллектуалы в области метаистории (Хейден Уайт, Франклин Анкерсмит) исчерпывающе показали, что история - это не наука, а поэзия, и не объективная действительность, а сконструированная репрезентация.
      Это понимание позволяет поставить очень острый вопрос - а нужен ли сейчас в принципе государству исторический метанарратив? Может быть брать за связующую основу что-то совсем другое?
      Была очень интересная концепция Украины как "нереального дракона", на фоне которой концепция Украины с метанарративом - это что-то ординарное, а именно попытка актуализации национального пути, который проходили многие государства Европы в индустриальный период.
      Имеет ли смысл такой подход в 21 веке, когда уже сформировавшиеся национальные государства не столько развиваются, сколько переходят к глобально-цивилизационному формату? Есть ли шанс "перепрыгнуть" фазу нациостроительства и оказаться не в хвосте, а в голове европейских тенденций? (Такое положение ведь намного больше соответствует "нереальному дракону", разве нет?)
      6 Jan
      Вадим Дубински Вы живете "вне" реальных событий и процессов. Эти безответственные и ленивые "глобальные" и "толерантные" - ускоренными темпами возвращаются к ответственной внутри-государственной и внешне-государственной политике, с границами, контролем, возвратом к национальным валютам... Пару десятилетий проматывания "достояния" , созданного тяжким трудом после Второй Мировой - закончились.
    • панує злочинний політклас
      6 Jan
      Вадим Дубински Роздуми про абстрактну "державну політику" - то є бездіяльні роздуми та розмови. В Реальності існує "спільнота" апарату управління Країною(не Державою) Україна, та пов'язані з цією "спільнотою" корупційними та відверто злочинними зв'язками псевдо-політичні та псевдо-громадські "спільноти". Разом вони є існуючим політичним класом, який має основних напрямків діяльності: злочинно збагачуватись; перешкождати зламу системи злочинного збагачення та введення прозорої конкуренції; перешкоджати зростанню кількості економічно незалежних Громадян; контролювати правозастосовчу та правоохоронну системи для власної безкарності та покарання будь-кого, хто бореться з цим "політ.класом"... Ну і т.д. і т.п. Без знищення цього "політ.класу" - нічого не буде.
    • не надо вырывать куски из истории
      6 Jan
      П. Йот К историческому процессу надо относиться не "или-или", правильно ставить вопрос "и так и так". Любое действие это и негативный и позитивный эффекты одновременно
      6 Jan
      и если мы говорим о декоммунизации, как о искоренении чуждого и враждебного то, мы должны отрицать воссоединение Западной и Восточной Украины, равно как и присоединение Крыма - это, ИЛИ ИЛИ, а если мы подходим с точки зрения И ТАК И ТАК то, мы должны понимать, что ГОЛОДОМОР - это ВРЕД, присоединение Крыма ПОЛЬЗА, а если говорить о воссоединении Западных и Восточных территориях то, это СПРАВЕДЛИВОСТЬ.
      По крайней мере с точки зрения державника. Украине не надо бояться начинать отсчёт своего существования с 1991 года, это единственно верное решение, как и не надо отказываться от корней.
    • декоммунизация и десоветизация — разные вещи
      6 Jan
      Роман Химич Корректная деимпериализация и десоветизация (о которой ничего не сказано в статье) требуют определения позиции по отношению территориальных приобретений Украины во времена её нахождения в составе РИ и СССР.
      Заодно возникает вопрос что именно предлагается считать "колониализмом" в случае Украины.
      6 Jan
      Сергей Дацюк Вообще-то декоммунизация вынесены в заглавие статьи. Декоммунизация это и есть десоветизация.
      6 Jan
      Роман Химич
      • В моём понимании десоветизация есть задача и процесс преодоления последствий, обусловленных идеологией и практикой советского государства.
      • Декоммунизация есть задача и процесс преодоления последствий, обусловленных идеологией коммунизма.
      Я исхожу из того, что Украина в составе СССР прошла несколько исторических этапов, каждый из которых характеризовался своей идеологией, часто отрицавшей предыдущие периоды.
      Мало того, насаждаемые в настоящее время как нормативные взгляды украинских этнических националистов во многом являются вполне "советскими", хотя и антикоммунистическими: вождизм, тоталитаризм, однопартийная диктатура, охота на ведьм и т.п.
      Поэтому для меня это две отдельных задачи.
      6 Jan
      Сергей Дацюк Можно конечно и так различать, но идеология коммуниима неизбежно порождает определенные управленческие (советские) установки. Теоретически их можно различать, но в политической реальности они тождественны
      6 Jan
      Роман Химич Но, ещё раз, такие же точно установки - радикальный этатизм, милитаризм, крайняя идеологизация, волюнтаризм, вождизм и т.д., - мы наблюдаем в случае множества других политических режимов и течений, не только не имевших отношения к идеологии коммунизма, но и прямо ему враждебных. Т.е. это не проблема одного лишь коммунизма.
      Фокусируясь на коммунизме, мы неизбежно теряем из виду идентичные установки других политических течений национальной истории. В результате, собственно говоря, и получаем нынешнюю ситуацию, когда вместо одного унылого говна, советского, обществу без мыла и вазелина впихивают другое, не менее унылое говно, только правильно забрендированное.
  60. СУТЬ НИНІШНЬОГО НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ В УКРАЇНІ 17 лютого 2017
    17 Feb
    СУТЬ НИНІШНЬОГО НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ В УКРАЇНІ джерело
    Сергей Дацюк Філософ 17 лютого 2017, 11:00
    Чому ввели надзвичайний стан в електроенергетиці
    17 Feb
    Сергей Дацюк
    З 15-го лютого 2017-го року в Україні введено надзвичайний стан в електроенергетиці. Хоча це називається більш розпливчато – "вжиття тимчасових надзвичайних заходів на ринку електричної енергії". Саме так говориться в назві розпорядження Кабінету міністрів.
    Цей надзвичайний стан спричинила українська громада своєю блокадою торгівлі з окупованими територіями, стимулюючи владу до ініціатив щодо економічної незалежності, до означення правового стану окупованих територій, до випрацювання конкретних публічних стратегій щодо перемоги у війні, а не до компромісного її завершення.
    Оцінки експертів щодо блокади, малоаргументовані і нефактологічні, мене просто обурюють. Зокрема мене обурив блог Олесі Яхно. Я не дуже люблю політичні аргументи. Але подивіться, хто сьогодні підтримує Президента та Уряд проти блокади.
    1. Стратегічне питання енергетичної безпеки — це, як з’ясувалося, справа олігархів
      17 Feb
      Сергей Дацюк
      Спробую поставити деякі питання щодо блокади та надзвичайного стану і дати конкретні відповіді, з фактами.
      Я одразу хотів би відповісти на питання – в чому суть цього надзвичайного стану і чому це сталося з нами і, найголовніше, чому це сталося з нашою владою?
      Найголовніша причина нинішнього надзвичайного стану в тому, що громаді урвався терпець від того, що бариги-олігархи продовжують заробляти на крові, а держава не просто самоусунулася від цього, а вочевидь має від цього корупційний зиск. І це не метафора.
      Давайте подивимось на виставу на засіданні Кабінету міністрів, яку на двох влаштували два міністра Аваков та Насалик.
      Зверніть увагу на таке місце:
      "Аваков: Я, Володимире Борисовичу, публічно питаю, щоб ми присікли назавжди провокаційні інсинуації з цього питання. Наступне питання. Чи не вважаєте ви, що ми, як держава, повинні заблокувати експорт вугілля і антрацитової групи з території України.
      Насалик: Це господарська діяльність тих підприємств."
      Давайте спробуємо розшифрувати це місце для тих, хто не розуміє про що йдеться.
      Аваков запитує чи повинна держава визначати стратегічно питання енергетичної безпеки в країні. А Насалик йому відповідає, ні, це роблять олігархи.
      Оскільки наші урядовці позбавлені рефлексивного мислення, то дуже часто вони навіть не розуміють, що в публічних розмовах видають корупційні таємниці своєї політики. Можете прочитати повну редакцію цієї вистави, і ви це просто вочевидь побачите.
    2. Більшість розуміє, що війна вигідна київському уряду і олігархам
      17 Feb
      Сергей Дацюк
      Друге питання, на яке я хотів би відповісти – чи справді український народ в цілому засуджує блокування торгівлі з окупованим Донбасом. Адже влада та деякі експерти про це розповідають дуже часто і галасливо.
      Давайте подивимось на дуже промовисте дослідження КМІС на замовлення ГО "Детектор медіа". Зокрема зверніть увагу на такі цифри. 65,5% опитаних погодились із тезою, що "війна триває, тому що вона вигідна київському уряду і олігархам". 70,7% погодились із тезою, що "війна триває, тому що Росія не виводить свої війська з Донбасу і не припиняє підтримку "ЛНР/ДНР"".
      Тобто більшість української громади вважає український уряд та олігархів майже такими ж ворогами, як і Росію. Це соціологічний факт – війна вигідна київській владі та олігархам, тому що вони не воюють, а торгують. І цей факт потрібно пам'ятати всім експертам, хто намагається знайти якусь іншу причину блокади, ніж бажання громади змусити владу припинити торгівлю на крові.
    3. Маніпуляції влади зі статусом АТО
      17 Feb
      Сергей Дацюк
      Третє питання – чи є у тих, хто блокує торгівлю з окупованим Донбасом правові підстави так робити? Чи не порушують вони бува закон, як це твердить Президент?
      На це питання відповідає Суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін. Конкретний правовий зміст його відповіді ви можете почитати за вказаним посиланням, але коротко її можна узагальнити так: маніпуляції влади пов'язані саме з тим, що влада досі опирається правовому визначенню де-факто окупованих територій.
      Відтак у влади з'являється можливість маніпулювати цією обставиною – коли їй вигідно, вона вважає цю територію українською, коли їй не вигідно, вона вважає цю територію окупованою; коли владі потрібно, вона каже, що йде війна, а коли не потрібно, вона каже, що у нас АТО і ніякої війни немає. От саме ця невизначеність і ці маніпуляції довели громаду до відчаю і спротиву.
    4. Результати блокади
      17 Feb
      Сергей Дацюк
      Четверте питання – які результати очікуються від блокади окупованих територій?
      Перший результат блокади уже отримано, що влада не дуже хоче рекламувати.
      16 лютого 2017 року Президент ввів в дію своїм указом рішення РНБО "Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз енергетичній безпеці України та посилення захисту критичної інфраструктури".
      Але найважливішою обставиною є те, що залишилося за рамками змісту згаданого указу. Згідно з інформацією "Української правди" заступник секретаря РНБО Олександр Литвиненко розповів, що "за результатами обговорення увагу Кабміну звернули на невиконання рішень РНБО 2014-2015 років, якими доручалося, зокрема, затвердити Енергетичну стратегію України, забезпечити диверсифікацію джерел постачання вугілля в Україну та організувати реконструкцію енергоблоків теплових електростанцій та теплоелектроцентралей для забезпечення застосування ними вугілля газових марок вітчизняного видобутку. "Уряду доручено у повному обсязі забезпечити невідкладну реалізацію цих завдань", – сказав він."
      Тобто, якби блокади не було, то ці рішення РНБО від 2014-2015 залишались би Урядом невиконаними. Це є перший важливий результат блокади.
      Інакше кажучи, Уряд весь цей час в умовах війни грубо порушував рішення РНБО, які безпосередньо торкаються безпеки держави. Це фактично вирок нинішньому Уряду, якщо не сказати більше – взагалі-то в умовах війни це тягне на військовий трибунал з найвищою мірою покарання. Але Президент вирішив на цьому не акцентувати увагу.
      Отже українська громада очікує від влади цілого набору інновацій – чіткої правової фіксації непідконтрольної території як окупованої, введення військового стану, припинення всієї торгівлі з окупантами. Влада може за погодженням з громадою запропонувати ще щось інше, настільки ж ефективне. Але тільки не те, що є, бо те, що є, не працює і перспективи не має.
    Чи останній це надзвичайний стан?
    17 Feb
    Сергей Дацюк
    Зрештою, які політико-економічні причини цього надзвичайного стану і чи останній це надзвичайний стан?
    Давайте подивимося на оцінку міжнародних експертів економіки в Україні. У новому щорічному рейтингу країн за рівнем економічної свободи Україна впала зі 162 на 166 місце. Україна була віднесена до країн з "репресивною економікою", яку "Економічна правда" чомусь назвала "депресивною економікою".
    Депресія в економіці має більш-менш об'єктивні причини, а репресії в економіці мають чисто суб'єктивні причини. Тобто Україна віднесена до країн, де здійснюються саме репресії, а не відбувається об'єктивна депресія. Інакше кажучи, "repressed" означає штучно пригнічену Урядом та олігархами економіку.
    Тому це не останній надзвичайний стан в Україні, який штучно спричинений нинішньою владою. Якщо її не знести, потрібно готуватися до інших надзвичайних станів – "кризи комунальних неплатежів", "банківської кризи", "кризи зростання цін на продовольчі товари" і т.д.
    Якщо влада продовжуватиме говорити, що "альтернативи мінському процесу немає", "альтернативи сепаратистському вугіллю немає", "альтернативи високим тарифам немає", то це значить, що нам потрібно шукати альтернативу цій владі.
    17 Feb
    Обговорення
    17 Feb
    • чи загрожує Україні енергетичний голод
      17 Feb
      Костянтин Гарбар 
      Україні загрожує енергетичний голод
      Дискусія навколо торгівлі з ОРДЛО в черговий раз привернула увагу до теми енергетичної…
      17 Feb
      Андрей Ситников Они оказывается этот злосчастный антрацит с ДНР экспортировали и продавали из Украины, а нам рассказывали про угрозы веерных отключений! http://newsbanker.com/novosti/ukrainskie/i36069
    • чому Путін не закрив фабрику Порошенка?
      17 Feb
      Сергій Щокін Путін повбивав всіх, хто його критикував. Він не церемониться з суперниками. А липецька фабрика Порошенка працює під самими носом Путіна третій рік війни. Питання: чому Путін не закрив фабрику Порошенка?
    • чем мы платим Путину за возможность получать уголь и налоги 
      17 Feb
      Вячеслав Панов Вопрос к власти
      Айдер Муждабаєв: Вопрос власти: чем мы платим Путину за возможность…
    • АТО плавно переродилась в войну
      17 Feb
      Александр Криницкий Как то упускается из виду (неужели мы уже привыкли) что не возбуждается уголовных дел по каждому факту стрельбы или взрыву снаряда по каждому факту убийства боевиками/солдатами военнослужащих или гражданских лиц не ведется расследование и поиск преступников/стрелявших их задержание суд приговор наказание ... То что эти вопросы уже не волнуют власти и большинство населения свидетельствует о том АТО плавно переродилась в войну.
    • де гарантія, що будуть виконані нинішні рішення РНБО?
      17 Feb
      Василь Ничипорук
      Не виконані попередні рішення РНБО (ніхто не відповів), а де гарантія, що будуть виконані нинішні?
    • они настроили против себя народ
      17 Feb
      Brokerman _
      Порошенко с гройсманом и яценюком ДО СИХ ПОР НЕ ПОНЯЛИ... что своей позицией по Войне с Россией, Блокаде контрабанды – НАСТРОИЛИ ПРОТИВ СЕБЯ НАРОД...
      Думаю Гройсману осталось совсем немного до отставки... а порошенко возможно тдотянет до конца президенсткого срока и ВСЕ!
    • влада стала на шлях до прірви
      17 Feb
      Lyudmyla Pavliy 
      Влада, що досі залишається олігархічною, не реформується, не дає дихати бізнесу, перетворилася на гальмо і вже вкрай забрехалася. Населення зубожіє – виходу не видно: роботи нема, платіжки ростуть...
      Змін не пропонується ні в чому – ні в економіці, ні у питаннях вирішення війни. Зате пропонується сидіти, терпіти і помирати, поки вони будуть торгувати з ОРДЛО...
      Цей шлях – до прірви, пане президенте. І це протилежне тому, про що Ви заявляли на Майдані. Тож, виконуйте свої обіцянки або йдіть геть і дайте місце іншим.
    • Выученная социальная беспомощность
      17 Feb
      Артур Мокряк Выученная социальная беспомощность псевдогражданского общества - неспособность критической массы активистов солидарно действовать в ситуации мирного противостояния с несовершенным законодательством или несоответствующим исполнением правильных законов властью...
    • не умеем действовать по закону или по уму
      17 Feb
      Александр Шен По закону действовать мы не хотим, по уму - не получается - давайте будем блокировать, чтобы не сидеть сложа руки. Гениально.
    • як з цього лайна вибиратись?
      17 Feb
      Юрій Могильний Браво Сeргій, як завжди влучно на всі 100%！Алe ж відкритe питання як з цього лайна вибиратись？
      17 Feb
      Takozh _ Де взяти альтернативу? Всі депутати однаково на роботу не ходять. І всі невдоволені владою.
    • не завадить підготуватися до великої бучі
      17 Feb
      Сергій Марченко Та все давно ясно ми йдемо на парах до стану такого як у ДНР. вже навіть прості люди це відчувають. Пора виходити на питання, типу Що з цим усім лайном робити далі? Треба готовити варіанти, щоб коли люди кинуться щось робити, уже були якісь напрацювання. І в загалі до цієї великої бучі не завадить підготуватися
    • нужна национализация всех стратегических объектов
      17 Feb
      Helene Litvinova  По-ленински будет верно:национализация всех стратегических объектов - главная задача текущего момента. Какие-то чмошники-олигархи спровоцировали войну на Донбассе, поддерживают ее тление, традиционно наживаются, пугают народ тем, что тысячи шахтеров останутся без работы и вольются в ряды боевиков и никто не скажет, что м.б. они поддержат ВСУ. Гниды сплошные! Ахметов перевел все "свои" электростанции на антрацит, замкнув на себе цикл и создав свою империю зла для украинского народа. Интуиция подсказывает, как только убираем Ахметова из экономики Украины, военные действия сразу прекращаются! И Россия успокоится, ибо это война олигархата как российских, так и украинских. А гибнут то наши украинцы.
    • благосостояние общества — в горизонтальном товарообмене
      17 Feb
      Валентин Федорчук благосостояние общества заключается не в законах, президентах, а в технологиях горизонтального товарообмена
    • це звичайна боротьба за владу
      17 Feb
      Mike_Kharkov_  
      Вихід з нашої халепи там де і вхід. Як потрапили у цей стрімкий розпад держави, так і вибиратися треба – повернутися на домайданні позиції, та дати оцінку тим політичним силам та ідеям, що повели країну цим ганебним шляхом. Тут вже ніякої агресії і шукати не треба – олігархія у змові з чинушами на кілька років створила умови для продовження викачування сил з народу, для чого здано Крим та розпочата війна як димова завіса за допомогою укр. націоналізму у типовій ролі провокатора.
      А зараз бачимо боротьбу за владу (корито), яка звично використовує хоч які протиріччя та кидає пригодованих "титушків" як масовку тієї "громади" Дацюка, Приз – остання кров народу.
  61. ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ, ЯКІ ІГНОРУЮТЬСЯ
    28 Feb
    ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ, ЯКІ ІГНОРУЮТЬСЯ Джерело
    Сергій Дацюк Філософ
    28 лютого 2017
    Рішення РНБО "Про Доктрину інформаційної безпеки України"
    28 Feb
    Проблеми інформаційної безпеки, про які так багато говорили експерти, зрештою оформлені на правовому рівні.
    25-го лютого Президент України підписав Указ про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року "Про Доктрину інформаційної безпеки України".
    Дуже добре, що ми зрештою отримали професійно зроблений документ, який безпосередньо описує політику держави у питанні інформаційної безпеки. З доктринальною інформаційною політикою завжди краще працювати як в самому інформаційному просторі, так і в експертному середовищі, яке намагається структурно чи цільовим чином аналізувати цей простір.
    До інструментальної частини Доктрини, тобто до тієї частини, де пропонуються ті чи інші інструменти, найменше претензій. З огляду на деяку журналістську та експертну критику з цього приводу, можна зауважити, що під час війни такі дії в інформаційному просторі можуть бути виправдані.
    Претензії до ідеологів Доктрини
    28 Feb
    Однак не дивлячись на професійність інструментальної частини тексту цієї доктрини, її засадничий зміст сам по собі маніпулятивний і вкрай антигромадський. Цей зміст спрямований на закріплення та відтворення олігархічно-маніпулятивного характеру інформаційного простору України під виглядом боротьби з російським інформаційним впливом.
    Тобто власне до експертів-професіоналів Доктрини претензій майже немає. Претензії є лише до ідеологів Доктрини – до тих, хто визначав основні поняття та цілі Доктрини.
    Відтак ми критично розглянемо назву та перших два розділи цієї Доктрини.
    Основою безпеки є комунікація з приводу інформації
    28 Feb
    Перша проблема – в самій назві Доктрини. Про що ми говоримо? Якщо про інформацію, то це повідомчий монолог – журналістів, ньюзмейкерів, експертів. Якщо про комунікацію, то це значно ширше, ніж інформація, бо тут діє полілог, причому з останніми телекомунікаційними досягненнями – інтерактивний полілог.
    Не може в інформаційному просторі виникати ніякої комунікації, якщо ми його не розглядаємо як комунікаційний простір. Тобто право вживати терміни "комунікація" з'являється лише в інакше поіменованій Доктрині – "Доктрині комунікаційної безпеки".
    В сучасному світі інформація вже не є основою безпеки. Основою безпеки є комунікація з приводу інформації.
    Розділ 1-ий Доктрини вміщує визначення понять (розглянемо їх).
    • стратегічні комунікації
      28 Feb
      стратегічні комунікації – скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – публічної дипломатії, зв'язків із громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави;
      Поняття "стратегічні комунікації" сформульоване геть невірно. Стратегічні комунікації це координоване державою використання комунікативних можливостей українського суспільства задля збереження, розвитку та експансії України в її широкому сенсі – як української держави, українських корпорацій та української громади.
      Якщо ми порівняємо запропоноване тут визначення і визначення Доктрини, то ми побачимо ряд проблем:
      1. немає використання комунікативних можливостей корпорацій та громади
        28 Feb
        По-перше, розглядається лише використання комунікативних можливостей держави. Куди поділося використання комунікативних можливостей корпорацій та громади, не зрозуміло. Треба думати, що корпорації не можуть (не хочуть) діяти на благо держави та громада не здатна до стратегічних комунікацій чи держава не хоче це все координувати. Покажемо на прикладі. Телеканали "112 Україна" та "News One" не належать до "комунікативних можливостей держави" (чи може їх державність є однією з державних таємниць), але українська громада бачить безпосередній вплив держави на політику цих приватних телеканалів. Яким чином це відбувається? Бо в понятті "стратегічні комунікації" це не відображено ніяким чином.
      2. не вказане походження стратегії
        28 Feb
        По-друге, не вказане походження стратегії для так званих "стратегічних комунікацій" – хто її розробляє, хто втілює. Тобто незрозуміло, чому раптом комунікації держави стають стратегічними, оскільки вони такими ніколи не були і зараз не є. Тобто якість "стратегічності" введена у визначення неправомірно і формально. Якщо Доктрина не місце для обговорення питання, звідки береться стратегія та як вона впроваджується та коригується, то потрібно сказати хоча б про головну стратегічну установку інформаційної політики задля безпеки України.
      3. не вказані базові установки для стратегічних комунікацій
        28 Feb
        Отже по-третє, не вказані базові установки для стратегічних комунікацій – збереження, розвиток та експансія України з такими основними атрибутами – цілісною територією; політичною, економічною, соціальною, культурною та інформаційною незалежністю; правом на незалежну Конституцію; правом на незалежну внутрішню політику та правом на суб'єктну зовнішню політику. Раз цього не вказано, то стратегічні комунікації в розумінні цієї Доктрини можуть бути перетворені на обслуговування поточної, дуже часто в історії незалежної України антинародної, політики держави (як це було і є: 2001-2004, 2010-2104, 2016-дотепер).
    • урядові комунікації
      28 Feb
      урядові комунікації – комплекс заходів, що передбачають діалог уповноважених представників Кабінету Міністрів України з цільовою аудиторією з метою роз'яснення урядової позиції та/або політики з певних проблемних питань;
      Поняття "урядові комунікації" визначено лише як монолог уряду, тому правильніше його потрібно було означити як "урядовий монолог", "урядовий диктат" чи "урядова маніпуляція суспільною думкою". Розглядати ж дійсні "урядові комунікації" потрібно значно ширше.
      1. мають бути тактичною реалізацією стратегії України
        28 Feb
        По-перше, урядові комунікації це такі комунікації, які є тактичною реалізацією стратегії України в стратегічних комунікаціях. Тобто ми маємо вже у визначенні пов'язати урядові комунікації (тактика) зі стратегічними комунікаціями (стратегія).
      2. нема моніторингу корпоративної та експертно-громадської критики
        28 Feb
        По-друге, урядові комунікації є не лише роз'ясненням урядової позиції з проблемних питань, а й процес моніторингу корпоративної та експертно-громадської критики цієї політики, особливо в проблемних питаннях, та врахування цієї критики, яке веде до зміни урядової політики. Інакше кажучи, не хочте допустити корпорації та громаду до дуже таємної державної стратегії, то допустіть хоча б до урядової тактики.
      3. фактично сформульована "непомильність Уряду"
        28 Feb
        По-трете, якщо Уряд лише роз'яснює, а не коригує в своїй комунікації власну політику, то в такому визначенні "урядової політики" фактично сформульована "непомильність Уряду", щось на зразок догмату про "непомильність папи" ("infailibilitatea papală", "непогрешимость папы") від 1869-го року. Кажуть, навіть папи з того часу не раз помилялися. А що вже до нашого нинішнього Уряду, то тут навіть доводити не потрібно – помилка на помилці.
        Тобто такий Уряд, який часто помиляється, буде нам лише роз'яснювати свої помилки без можливості критики та впливу громади на урядову політику? Де ж тут безпека держави, хоч інформаційна, хоч будь-яка?
    • кризові комунікації
      28 Feb
      кризові комунікації – комплекс заходів, що реалізуються державними органами України у кризовій ситуації і передбачають їх діалог із цільовою аудиторією з питань, що стосуються кризової ситуації;
      "Кризові комунікації" це геть маніпулятивне поняття. Є лише "комунікації від час війни", в яких Президент та Уряд можуть обмежувати урядові комунікації ситуацією монологу чи диктату від Уряду до корпорацій та громади. Але такі комунікації мають бути чітко пов'язані з введенням військового стану. В іншому разі, Президент та Уряд можуть будь-який стан, що їм не подобається, оголосити кризовим, як це вже не раз бувало в історії незалежної України і як це відбувається зараз під час так званої штучної кризи в електроенергетиці, якою Уряд шантажує блокувальників владно-олігархічної контрабанди Донбасу.
    • стратегічний наратив
      28 Feb
      стратегічний наратив – спеціально підготовлений текст, призначений для вербального викладення у процесі стратегічних комунікацій з метою інформаційного впливу на цільову аудиторію..."
      Ну і зрештою найскладніше поняття "стратегічний наратив".
      В даному разі "стратегічний наратив" як деякий текст (так у визначенні) це фактично легалізація "темників". На початку 2000-х це було зло. Тепер за часів війни вирішили відновити це поняття під новою назвою як диктований владою так званий "стратегічний наратив".
      Взагалі-то "стратегічниий наратив" це contradictio in adjecto, тобто суперечність у визначенні. Не буває власне сратегічного наративу (опис повсякденності з певними мисленнєвими установками), стратегічним може бути лише концептуальний дискурс, тобто стратегія це завжди зрозумілий лише для доволі вузької аудиторії концепт.
      Вважати повсякденний наратив з певними, хай навіть загальними та довгостроковими мисленнєвими установками, стратегією це власне профанувати розуміння стратегії.
      Стратегічний дискурс може бути в наукових роботах, в експертних записках високим владним особам аналітичного характеру, що мають статус "таємно", або у особливих аналітичних телепрограмах, які майже зникли в українському телебаченні. Навіть корпоративні стратегії та громадські стратегії зазвичай не є повністю публічними.
      Стратегічний дискурс тим більше не є якийсь один текст, як про це сказано у визначенні. Це набір текстів, які дуже часто знаходяться в концептуальній конкуренції.
      Давайте розглянемо це на прикладі нашої сьогоднішньої ситуації
      28 Feb
      Що є стратегічною установкою зараз – інтегрувати ворожий окупований Донбас в Україну чи позбутися ворожого окупованого Донбасу і зосередитися на реформах країни?
      Хто за першу установку? Влада в особі олігарха-Президента, решта олігархів (зокрема Ахметов), більшість олігархічного Парламенту, експерти та журналісти на утриманні у олігархів, деякі нові політичні партії проросійського спрямування, Путін та більшість російської влади, а також сепаратисти Донбасу.
      Хто за другу установку? Деякі опозиційні фракції Парламенту, більшість бізнесменів-неолігархів, експерти на позиції громади, більшість нових політичних партій з проукраїнським спрямуванням і власне вже більшість української громади, як свідчать соціологічні опитування, ліберальні росіяни та українські патріоти на окупованому Донбасі.
      Перша установка пов'язана з раковою пухлиною окупованого Донбасу, яка буде роз'їдати Україну, з продовженням корупції, з кривавою контрабандою, зі збереженням олігархічної влади – Президента, Парламенту, Уряду.
      Друга установка пов'язана з можливістю позбавитися тягаря окупованого Донбасу, з можливістю реформ та подолання корупції через перевибори влади та через наступну деолігархізацію.
      Тож на якій установці будемо будувати стратегічний дискурс чи, перепрошую, стратегічний наратив?
      На олігархічній?
      А чому?
      Тому що за неї олігархічна влада та олігархічні ЗМІ?
      Ці дві стратегічні установки конкурують також далеко за межами України, виносячи проблеми внутріукраїнського конфлікту назовні. Це є надзвичайно важливою проблемою інформаційної безпеки України, яку Доктрина не розглядає і на виклик якої не відповідає.
    Українську громаду зроблять ворогами України
    28 Feb
    Чому олігарх Пінчук та депутат Артеменко можуть донести своє бачення стратегії України в США, а українська громада не може?
    Як за допомогою цієї Доктрини можна вирішити цю проблему?
    А ніяк.
    Тобто нам вже пояснюють і ще більше будуть пояснювати на основі цієї Доктрини, що олігархічна інтеграція Донбасу це такий "стратегічний наратив", а хто його не підтримує, той ворог України.
    Тобто українську громаду зроблять ворогами України, бо друзі України це влада та олігархи?
    Це повний нонсенс.
    Як така стратегічна конкуренція і відповідно стратегічна невизначеність в країні буде просуватися в так званих "стратегічних комунікаціях" в якості так званого "стратегічного наративу"?
    Отже запропонована Доктрина уникає опису ситуації стратегічної конкуренції між громадою та владою. Доктрина вважає, що стратегічний наратив може бути єдиним, і його може пропонувати лише влада.
    А що робити, якщо влада не обстоює інтереси громади?
    28 Feb
    А що робити, якщо влада не обстоює інтереси громади?
    Що робити, якщо у громади свій стратегічний наратив (дискурс), який відрізняється від стратегічного наративу (дискурсу) влади та олігархів?
    Це значить громада буде шукати інші способи просування свого стратегічного наративу (дискурсу) і діятиме проти влади та її наративу (дискурсу).
    Доктрина такої ситуації не передбачає. Відтак ніякої інформаційної безпеки така Доктрина в своїх засновках не пропонує – вона лише закріплює проблему стратегічного протистояння, надаючи владно-олігархічній стратегічній установці преференції.
    "Мета та принципи Доктрини"
    28 Feb
    В розділі 2-му "Мета та принципи Доктрини" вказано таке: "Метою Доктрини є уточнення засад формування та реалізації державної інформаційної політики, насамперед щодо протидії руйнівному інформаційному впливу Російської Федерації в умовах розв'язаної нею гібридної війни."
    Це класичний приклад, як не потрібно ставити в Доктрині цілі стратегічного характеру. Не можна будувати інформаційну політику на протидії кому-небудь чи чому-небудь. Це реакційний підхід, тобто позиція упосліджена, безперспективна і провальна. Доктрина інформаційної безпеки повинна формулювати виклики набагато більшого масштабу.
    Наприклад, – виклик гальмування цифрової демократії в Україні, виклик цифрової нерівності України та розвинутих держав (зокрема в сфері штучного інтелекту, де українська мова відсутня), виклик прірви між наративом соціальних мереж та деінтелектуалізованим наративном телепростору України, виклик занурення владного наративу у повсякденність, яка в принципі не передбачає можливості стратегії та стратегічних комунікацій. І лише потім, після всього цього, виклик російської пропаганди.
    Неефективно повсякденним наративом з елементами української пропаганди воювати з повсякденним наративом з елементами російської пропаганди. Це нічого не дасть. Лише краща (складніша) структурна організація повсякденного наративу, вища інтелектуалізація цього наративу і насичення його елементами стратегічного дискурсу дає нам шанс на перемогу в інформаційній війні (про яку в тексті Доктрини є згадка, але серед понять означення "інформаційної війни" відсутнє).
    Відсутність стратегії у української влади
    28 Feb
    Успіх російської пропаганди полягає в тому, що у неї є довгострокова стратегія, що робити з Україною, а у України такої довгострокової стратегії немає. Оце є головна проблема інформаційної безпеки для України.
    Доктрина в своїх засновках першого та другого розділу написана так, ніби десь вже є якась державна стратегія, а професійні інструменти роботи з інформаційним простором мають її просунути та відстояти перед російською пропагандою. А це не так.
    Тобто найголовніший виклик – відсутність стратегії у української влади. Стратегічні комунікації є там, де є стратегія. Коли немає стратегії, то не може бути ніяких стратегічних комунікацій.
    Тому Доктрина в своїх засновках це маніпуляція на користь захисту провладної цензури у ЗМІ, яка прикривається війною Росії проти України.
    Отже правильні інструменти, що запропоновані у Доктрині, нівелюються засадничими двома розділами. Не можуть бути ефективно задіяні навіть дуже професіональні інструменти, якщо в стратегічному плані понятійні уявлення та цілі сформульовані невірно.
  62. ЧИ МОЖНА ВІДВЕРНУТИ СПОВЗАННЯ УКРАЇНИ В ПРІРВУ? 27 березня 2017
    27 Mar
    ЧИ МОЖНА ВІДВЕРНУТИ СПОВЗАННЯ УКРАЇНИ В ПРІРВУ? джерело
    Сергей Дацюк 27 березня 2017
    Україна проходить зараз по дуже тонкій межі, за якою – прірва. Причому постійно на наших очах відбувається сповзання в цю прірву. Майже всі це бачать, але майже ніхто не знає, як це відвернути.
    Чому Україна періодично в історії опиняється на межі свого існування?
    27 Mar
    Сергей Дацюк
    Якщо уважно почитати історію, то можна побачити основну схему загроз для існування України. Ця схема закорінена в суть історичного походження та географічного положення України.
    Фронтирний характер України зумовлює її участь в цивілізаційних розривах сусідніх країн, відтак вона змушена піддаватися руйнуванню і зрештою колонізуватися сусідніми країнами, які в цей історичний час цивілізаційним чином посилюються.
    Періоди історичного спокою бувають не настільки тривкі, щоб Україна встигла створити свій інтелектуально розвинений правлячий клас, який би міг виробити умови для самостійного цивілізаційного існування.
    Сільськогосподарський характер країни був незмінним протягом тисячоліття. А міська інтелектуалізація традиційно відбувалася за рахунок колонізаційного впливу. В ХХ столітті міська інтелектуалізація відбулася за рахунок супутньої русифікації більшості український міст. Відтак навіть зараз українізувати інтелектуалізовані міста важко.
    Український правлячий клас, який не мав власних аристократичних традицій, був здебільшого колоніальним, тобто вторинним та залежним, і був здатен демонструвати лише дуже примітивні мотивації – до збагачення, до примітивних міжусобиць між кланами, до переважання тактичного мислення над стратегічним.
    Але понад цим повсякчас реалізовувалася одна і та ж схема управління Україною правлячим класом – олігархічний порядок за рахунок несправедливості щодо більшості громади. Це була надексплуатація і приниження громади власним правлячим класом на тлі його неспроможності до творення солідарного суспільства.
    Відтак саме українська громада змушена була створювати солідарний рух і здійснювати історичні зміни, які її власний правлячий клас був здійснити не здатен. Зрозуміло, що громада, яка протистоїть власному правлячому класу, погано управляється і не діє стратегічно. А правлячий клас, що не має підтримки громади і час від часу змушений протистояти зовнішньому тиску, не може спиратися на громаду, яку упосліджує.
    Тобто схема "пихатий і здирницький правлячий клас проти стихійної громади" постійно рвала Україну на шматки і віддавала її на поталу ворогу.
    Що зараз?
    Або громада стане стратегічною, або правлячий клас стане менш здирницьким і більш стратегічним. Поки що правлячий клас не дозволяє нам сподіватися на себе. Можливо нам вдасться зробити громаду більш стратегічною, тим більше, що зараз є те, чого ніколи раніше не було – технології координації та смислового управління громадою з боку окремих громадських лідерів через соціальні мережі, які правлячим класом не контролюються.
    Чи можна відвернути сповзання України в чергову історичну прірву?
    27 Mar
    Сергей Дацюк
    Історичний досвід
    27 Mar
    Справді! От ми вже такі розумні, маємо історичний досвід подібних сповзань України у прірву. А чи можемо ми скористатися цим історичним досвідом?
    Ну можна взяти і проаналізувати, як Скоропадський зробив ставку на тодішніх сільськогосподарських олігархів і дуже скоро мав повсталу проти нього Україну. Можна взяти та проаналізувати як Петлюра йому протистояв, але не маючи жодної державної стратегії був зрештою зметений більшовиками.
    Чи можемо ми хоча б адекватно проаналізувати історичні події? Зокрема події української революції ХХ століття?
    В принципі це неважко. Але де ті політики разом зі вченими, які здатні аналізувати історію неупереджено, з позиції солідарності з усією громадою, а не з позиції любові до Скоропадського, Грушевського, Петлюри, Винниченка чи інших постатей?
    Чому такий недолугий зміст був у Зверненні Президента до Українського народу з нагоди відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років? Чому помилки тодішнього правлячого класу нинішній правлячий клас знову не хоче бачити? Чому знову звинувачує в усіх негараздах махновщину? Невже історія наш правлячий клас нічому не навчила?
    Не отаманщина і не махновщина винувата в поразці української революції ХХ століття. Це облуда, брехня, пересмикування і т.д. В поразці української революції винуватий український правлячий клас або з нестратегічним мисленням (як от Петлюра чи Грушевський), або зі стратегічним мисленням, але з принциповою нездатністю до творення громадської солідарності та справедливості на фоні укладення договорів з тодішніми олігархами (як Скоропадський).
    Позитивні сценарії відвернення сповзання України в прірву
    27 Mar
    Сергей Дацюк
    Чи є позитивний сценарій відвернення сповзання України в прірву?
    Я бачу лише два такі позитивні сценарії.
    1. Дострокові президентські та парламентські перевибори
      27 Mar
      Сергей Дацюк
      Нинішній Президент війну не закінчив, окуповані території країни на повернув, корупцію не подолав, олігархію не зруйнував, зрештою політиком не став. Після того, як стало зрозуміло, що Президент не виконав і не збирається виконувати свою передвиборну програму, влада мала би змінитися.
      Тобто сценарій дострокових президентських та парламентських перевиборів може стати способом початку демонтажу олігархії.
      Зрозуміло, що цьому сценарії опираються самі олігархи та оплачувані ними політики всередині непублічної угоди – олігархічного консенсусу.
      Цей сценарій не відновлює солідаризм одразу, але дозволяє почати потроху послаблювати надексплуатацію та приниження громади і поставити солідаризм як мету. Тобто цей сценарій дозволяє почати реформу та люстрацію правової системи, започаткувати дійсну боротьбу з корупцією, здійснити перехід від мінського процесу до інших способів уявлень про територію України.
    2. Демонтаж олігархічного консенсусу
      27 Mar
      Сергей Дацюк
      Другий сценарій – громадський рух, що силовим чином здійснює демонтаж олігархічного консенсусу. Так би мовити, цивілізована махновщина.
      Цей сценарій відновлює солідаризм, але є ризикованим з огляду на малу контрольованість народної стихії.
      Всередині цього сценарію дуже ймовірним є військовий наступ ворога, на який Україна змушена буде відповідати національно-визвольною війною.
      Це справді два позитивних сценарії, які мають різні, але великі соціальні ризики, і в яких буде різна кількість жертв і ці жертви будуть різні за соціальним походженням.
    Негативний сценарій це той, який зараз в Україні реалізується – переукладення олігархічного консенсусу і накопичення соціальної громадської напруги, яка рано чи пізно вибухне громадянською війною.
    Упослідження громадського наративу та маргіналізація громадянського дискурсу
    27 Mar
    Сергей Дацюк
    Мало перемогти, треба ще закріпити перемогу
    27 Mar
    Сергей Дацюк
    Постановка під цензурний контроль владою гібридних телеканалів, підкуп владно-олігархічними колами значної частини експертів, що ще недавно були на боці громади, генерування владою агресивного антигромадянського дискурсу, який намагається маргіналізувати дискурс соціальних мереж та координовані ним громадянські протестні практики, упослідження громадського наративу в експертній суспільній комунікації – це найбільш значимі процеси сьогодення.
    Ці процеси більш значимі, ніж навіть тактичний успіх громадської блокади торгівлі з окупованим Донбасом чи періодично відновлювана ворогом війна на окупованому Донбасі.
    Чи є сенс у перемозі громади, коли громада не може закріпити цю перемогу у власному дискурсі, тобто подати перемогу як свою перемогу?
    Чи був Майдан олігархічним
    27 Mar
    Сергей Дацюк
    В якому дискурсі слід розглядати політичну ситуацію навколо блокади торгівлі з окупованим Донбасом? Хто взагалі переміг у цій ситуації? Невже один олігарх переміг іншого, невже влада перемогла опозицію?
    Чи взагалі такий дискурс правомірний? Чи так все насправді? Чи насправді в Україні громади немає, а є лише політики та олігархи, які маніпулюють громадою? Чи все в Україні залежить від того, сильна чи слабка влада? Ми ж не Росія, де це принципова річ.
    Так, існує теорія Майдану 2013-2014-их років як олігархічної змови. Але чи дав цей Майдан олігархам те, за що вони можливо заплатили?
    Давайте подивимось на три роки "олігархічного" Майдану. Олігарх Фірташ блокований і знаходиться під пресом міжнародного права. Олігарх Ахметов вже багато втратив, спробував відбити своє за рахунок домовленостей з владою, але продовжує втрачати. Олігарх Коломойський втратив і продовжує втрачати. Олігарх Пінчук втратив і буде втрачати, і жодні міжнародні зв'язки йому не допоможуть. Олігарх Порошенко, посилившись в перші два роки після Майдану, нині стрімко втрачає свій політичний вплив, а отже і втрати бізнесу після завершення своєї політичної кар'єри йому не уникнути.
    Тобто за це все олігархи заплатили на Майдані? Тобто олігархи заплатили за власні майбутні втрати? Чи може справді, це робота української громади на тлі тиску російської агресії та міжнародної спільноти?
    Хто ж суб'єкт революції – олігархи чи громада?
    Протистояння влади та громади
    27 Mar
    Сергей Дацюк
    Антигромадянський дискурс в Україні можливий завдяки концептуальній орієнтації значної частини негромадських проолігархічних та провладних експертів на доволі просте уявлення – лише влада та олігархи здатні зберегти Україну, громада ж сіє хаос, розгойдує човен, діє в інтересах ворога.
    Меншість експертів на боці громади вважають, що саме солідарна громада здатна і виграти війну, і втримати країну від хаосу, і знищити антигромадський олігархічний консенсус.
    Це протиріччя могло би існувати, поступово обговорюватися в публічному дискурсі, і зміщувати ситуацію в бік зменшення олігархічного примусу, розвитку середнього класу, солідаризації громади по всій Україні.
    Але влада почала закручувати гайки – тобто піддала громадянський дискурс обструкції та зайнялася упослідженням повсякденного громадського наративу. Цим самим протиріччя загнано вглиб, воно стало непублічним, що призводить до наростання напруги.
    За такої ситуації протистояння влади та громади дуже швидко зі сфери дискурсивного протистояння переміститься в сферу реального силового протистояння.
    Громадянські війни починаються, розгортаються та йдуть довго саме тоді, коли громадський наратив у всіх засобах суспільної комунікації є упослідженим, а громадянський дискурс є підпільним, нелегальним.
    Не можна заганяти громадянський дискурс та громадський наратив у глухий кут. Саме це призводить до дуже жорстоких громадянських війн.
    Причому, чим більший дискурсивний авторитаризм створить влада, тим жорсткішою буде відповідь громади. Створення дискурсивної диктатури, на яку взяла курс група владно-олігархічного консенсусу, призведе до вибухового громадського протесту.
    В цьому контексті теорії революції Теди Скочпол, Джека Голдстоуна та Ренделла Коллінза потрібно уточнювати і доповнювати.
    Зараз в Україні ми маємо розгортання фіскально-адміністративної кризи, розкол правлячого класу і народні повстання. Водночас, допоки громадський наратив у повсякденності залишався неупослідженим, а громадянський дискурс у концептуальних дискусіях залишався легітимним, революція в суспільстві відбувалася на рівні дискурсивної боротьби та наративного протистояння.
    Як тільки громадський наратив почав упосліджуватися, а громадянський дискурс почав делегітимізуватися, виникла напруга в громаді, яка починає вибухати вже силовим чином.
    Історія української революції нічому нинішній правлячий клас не навчила
    27 Mar
    Сергей Дацюк
    17-го березня 2017-го року в Національному музеї історії України було безпосередньо здійснено, а потім на офіційному веб-сайті опубліковано – Звернення Президента до Українського народу з нагоди відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років.
    В цій промові Президент як представник нинішнього правлячого класу фактично об'єктивує і тим самим виправдовує жадібність та здирництво українського правлячого класу в часи української революції 1917-1921 років.
    Всі факти і оцінки в цій промові нібито вірні. А от головні акценти помилкові. Зокрема Президент маргіналізує і тодішній, і нинішній громадський рух, говорячи наступне "Та традиція не минулася безслідно, і в сьогоднішній Україні багато хто демократію плутає з махновщиною."
    Тобто цей пихатий лідер нічому в історії не навчився, нічого з історії не зрозумів, і вміє тільки використовувати історичний дискурс задля захисту власної пихатості і безпорадності.
    Упослідження громади нікуди не ділося з політичної практики українського правлячого класу. Як і сто років тому, український правлячий клас знову пихато дивиться на громаду, повсякчас займаючись її здирництвом та приниженням.
    Деякі інші експерти необдумано почали транслювати цей дискурс – "анархія", "махновщина" і т.д. І це проблема, бо це руйнує також солідарність всередині експертів.
    Як атрибут до цієї статті можете подивитися пілотний випуск моєї програми на телеканалі "24" "Заочні дискусії з Сергієм Дацюком", де я критикую позицію Президента Порошенка в згадуваному вище Зверненні.
    12 Apr
    • перехрестя а не фронтир
      12 Apr
      Сергей Вирченко Думаю, що проблема не в тому, що фронтир, а в тому, що перехрестя. А фронтири - це вже похідне від перехрестя.
    • почему не рассматривается вариант "Пиночет"?
      27 Mar
      Краснов Петр Почему не рассматривается вариант "Пиночет"? Или он внутри "махновщины"?
    • наша уязвимость к идеологии большевизма
      12 Apr
      Григорий Бондаренко Наконец-то. Я наконец услышал озвученное понимание, что нельзя большевисткие лозунги использовать в общественном дискурсе. Более того, есть непонимание того, что Россия воюет против нас именно большевисткими лозунгами. Нашу громаду, наших экспертов разделяет прежде всего именно уязвимость к идеологии большевизма "отнять и поделить" и "победить может только диктатура..." , которая как рудименты отслеживается практически у всех, в том числе и у многоуважаемого Сергея.
      Именно так лично я расцениваю "беспощадную борьбу" с олигархами. Может быть, если бы Порошенко не был бы "владельцем заводов, газет, пароходов, он бы не вызывал такой классовой ненависти? И может тогда "олигархический консенсус" назывался бы просто "клановый сговор" ?
      12 Apr
      Людмила Пчелка А с чего Вы взяли, что Порошенко вызывает классовую ненависть? Последние 20 лет этот человек - государственный служащий, который бизнесом в принципе не должен заниматься по всем существовавшим и существующим законом. Но его бизнес процветал и увеличивался и с каждым годом его работы в государственных органах, приумножался государственными предприятиями.
      Понятие олигарх к таким людям не очень подходит. Больше подходит вор, проходимец, гопник т.д. А последняя история с Ахметовым и роттердам+ в условиях фактически войны, тотального обнищания населения, это в чистом виде мародерство. Или Вы считаете, что Ахметов сам все это делал без ведома и соучастия Порошенко? Значит он еще и мародер. А какая может быть классовая ненависть к мародерам, ворам, и т.д. Вообще- то эти люди всегда считались деклассированным элементом. А ворованное должно быть возвращено тем у кого оно своровано.
    • "наше руководство - классические воры" — недалеко от большевизма
      12 Apr
      Григорий Бондаренко Вот и еще одна точка зрения. Согласно им, наше руководство - классические воры в законе. Хотя это тоже недалеко от манипуляций со стороны большевиков. Кому как не им знать деклассированный элемент, т.к. он есть плоть от плоти пролетариата. А значит "рыбак - рыбака...". Ну или "ворон - ворону...", как вам угоднее.
      А в чем смысл манипуляций? Ну как-же... Зачем воевать со всей страной. если можно уничтожить её лидера руками её же "полезных идиотов" ( я не имею ввиду что кто-то идиот, это просто идиома), а остальную толпу разогнать посулами или деморализировать.
    • потрібен прагматизм, а не солідаризм
      27 Mar
      Юрій Шеляженко Ані вибори, ані махновщина не здійснять найважливішу революцію, а саме, не навчать кожну людину жити своїм умом, без заглядання в рот авторитетам. Це дасть тільки світський прагматизм і душевна релігія. Нам потрібен прагматизм, а не солідаризм: судити про все по практичним проявам, діяти виключно в особистих інтересах та підтримувати корисні та нешкідливі для нас дії у особистих інтересах інших.
    • монополістичні підходи
      12 Apr
      Юрій Шеляженко 
      Інші підходи є олігархічними, тобто монополістичними, анти-автономістськими. Олігархія є влада небагатьох, монополізація цінностей небагатьма, і пан Дацюк теж олігарх в академічному житті, бо поводиться як єдиний публічний філософ, нікого іншого на філософську трибуну не підпускаючи, ухиляючись від критичного обговорення своєї доктрини: тактично це допомагає йому зберігти монополію, але стратегічно він програє, бо без дискусії філософія перестає бути такою, обезцінюється, а світогляд, застиглий у підготовлених для споживачів тренінгів упаковках обтічних риторичних фігур, швидко втрачає актуальність.
      Одні олігархи мріяли монополізувати духовні цінності та моральний авторитет, інші олігархи мріяли монополізувати економіку, а в результаті у них все валиться з рук, бо вже сто разів було підмічено, що будь-яка монополія не має перспектив, тільки особиста автономія дивиться в майбутнє.
    • Позитивний сценарій
      12 Apr
      Олександр Тертичний Чи є позитивний сценарій відвернення сповзання України в прірву? - будь ласка 12 тематичних нумерованих файлів в документах ФБ-групи, яка саме так і називається: Позитивний сценарій. Ось файл №1: Декалог української революції
    • не прірва, а докорінна руйнація старого укладу
      12 Apr
      Олен Болегский То не прірва, то докорінна руйнація старого укладу, початок якого заклала Революція Гідності (тм), обравши шлях швидких революційних перетворень а не повільних демократичних процедур.
    • може дійти до "озвірину"
      12 Apr
      Владимир Стешенко Зло лише розрослося як на дріжчах, людей дурять!.. 
      ПереВибори (без маніпуляцій) = м'яка ЛЮСТРАЦІЯ, таке собі лікування суспільства!!! ;)
      А то де ЛЮСТРАЦІЯ, обіцяна нинішньою правлячою елітою???
      Без її проведення не може бути й мови про порядок у Державі!!!
      Невже немає політичної волі об'єднати зусилля в боротьбі зі злом, що не дає Жити???
      На кожному місці! Риба гниє з голови! Все залежить від мозговитості та сили волі уПРАВлінців, степені їх продажності! Інакше - може бути "озвірін"
      12 Apr
      Інакше - можливі так звані Оригінальні Народні "Ліки" як у мультику про Кота Леопольда (пігулки "озвірін"): 
      Кот Леопольд - Месть кота Леопольда 1 серия (1975)
      .
    • работа с массами
      12 Apr
      Андрей Петров
      Головна наша проблема – люди, «маси». Вони дезорієнтовані, недосвідчені і пасивні. Я, як колишній лектор, добре знаю, якою важливою є робота з людьми. Особливо тепер, коли найактивніші покинули і покидають країну, а залишається пасивна маса, яка сидить дома і чекає, коли керівники держави принесуть достаток і щастя в їхні оселі.
      Майбутній штаб організовує більш активних людей через осередки на місцях, профспілки, для тиску на владу і мирного переходу влади від олігархів до народного уряду. Це програма-мінімум. Далі – вже як уряд, розробляє стратегію розвитку держави та створює умови для сталого розвитку країни, підвищення добробуту народу. Це якщо дуже коротко.
    • Має бути штаб
      12 Apr
      Андрей Петров Сповзання України в прірву при владі олігархату зупинити неможливо (в Польщі вийшло саме тому, що в них не було олігархів при владі). Поодинці таку запущену ситуацію в країні не розрулити. Має бути штаб, куди б входили як теоретики, типу Вас, пане Сергію, так і практики, типу Гриценка, та ще досвідчені практики-виконавці типу Саакашвілі, економісти, «технарі», політологи і т.ін. Цей штаб планує конкретні заходи щодо впливу громад на владу, організовує, інформує громади про реальний стан справ в країні і взагалі – працює з людьми.
    • Філософія щасливого життя
      27 Mar
      Viktor Safonov  Не зовсім зрозуміло для всього народу... НЕ треба його заполітизовувати...Філософія загальної частини українського народу - щасливе життя в своїй країні...Що це таке: це достойна робота за достойну зарплатню, вирішення комунально-житлових проблем, дійсне покращення доступних соціально-медичних послуг, виховання та навчяння дітей, можливість отримати вищу освіти та інше...І все це було...Але не тих керманичів вибирав народ...А олігархат наш з кого..То хіба не з хама в пана..І що від них можно очікувати...Державні інстититути повинні очолювати фахівці, яких в Ураїні достатньо, але нами керують бариги без досвіту та освіти і ми всі сподіваємось на покрашення...Просто безглуздя...Можно ще багато...
    • що дадуть вибори?
      12 Apr
      Олександр Тертичний Де підстави Для того, щоби сценарій дострокових президентських та парламентських перевиборів став способом початку демонтажу олігархії... Хіба є в Україні хоч ОДНА потужна політична партія, яка ставить метою демонтаж Системи? Якщо є, прошу повідомити з посиланням...
  63. КОЛИ НАСТАНЕ МИР В УКРАЇНІ? 14 квітня 2017
    18 Apr
    КОЛИ НАСТАНЕ МИР В УКРАЇНІ? джерело
    Сергей Дацюк 14 квітня 2017
    Мир — це або спільна песпектива, або чиясь перемога
    14 Apr
    Сергей Дацюк
    Чи буде мир в Україні і коли він настане?
    Щоб відповісти на це питання, потрібно побачити та оцінити ті фундаментальні бар'єри, які стоять на перешкоді миробудівництва.
    Мир настає тоді, коли сторони конфлікту якимось чином вичерпали конфлікт: або хтось переміг, або у сторін з'явилась спільна позитивна перспектива.
    Ця спільна позитивна перспектива може бути різна: новий спільний ворог, нова спільна проблема, новий спільний ресурс і відповідно нове бачення майбутнього.
    Перемога теж може бути різна: це може бути відвоювання загарбаного чи зосередження на творенні нової перспективи на незагарбаній території і вже потім повільна інтеграція загарбаної території.
    В обох випадках – чи у разі конструювання спільної позитивної перспективи, чи у разі перемоги – має бути довгострокова стратегія.
    Сьогодні в Україні відсутня дієва стратегія двох рівнів:
    1. стратегія миробудівництва;
    2. стратегія розвитку післяреволюційної та післявоєнної України.
    Ці дві стратегії тісно пов'язані.
    18 Apr
    • Стратегії можуть виробляти лише позавладні групи інтелектуалів
      18 Apr
      Ростислав Терлецький а будь-яка теперішня влада і є - врємєнщікі. Стратегії можуть виробляти лише якісь позавладні групи інтелектуалів, експертів та моральних авторитетів. А справа урядів - приймати її і впроваджувати.
    Якою має бути післяреволюційна та повоєнна Україна
    18 Apr
    Сергей Дацюк
    Перш за все, якою має бути післяреволюційна та повоєнна Україна – постіндустріальна, деолігархізована, реформована чи індустріальна, олігархічна і нереформована.
    Як каже Володимир Нікітін, для того, аби реінтегрувати Донбас в Україну, потрібно наново відповісти на питання "навіщо нам бути разом", бо старі відповіді на це питання не працюють.
    В постіндустріальній, деолігархізованій та реформованій Україні нинішній індустріальний, тотально олігархічний та непіддаваний реформам Донбас не потрібен. В тому чи іншому вигляді такий Донбас підлягає ізоляції, автономізації чи сепарації.
    В індустріальній, олігархічній і нереформованій Україні сьогоднішній Донбас потрібен. Тому в таку Україну його варто реінтегрувати, не рахуючись з наслідками – з поширенням хаотизації на всю Україну, з продовженням війни в інших формах Росією через Донбас, зі збереженням олігархів, з продовженням блокади реформ.
    18 Apr
    • Не правильно протиставляти індустріальні і постіндустріальні технології
      18 Apr
      Сергей Папков 
      "Перш за все, якою має бути післяреволюційна та повоєнна Україна – постіндустріальна, деолігархізована, реформована чи індустріальна, олігархічна і нереформована" (Дацюк)
      Не правильно протиставляти індустріальні і постіндустріальні технології, бо вони мають доповнювати одна одну. Врешті-решт могутність країни, ступінь її незалежності від іншого світу визначає матеріальний, а не віртуальний продукт: компьютерні програми не можна істи, арт-проекти не створюють дах над головою, а абстрактні їдеї не здатні реально вбити ворога, який на тебе нападе. Тобто пост-індустріальні технології мають підвищувати ефективність і продуктивність матеріальної індустрії.
      Хибним є і уявлення, що не важливо, що ми виробляємо і продаємо на зовнішніх ринках, адже потім за гроші можемо купити все потрібне. По-перше, потрібне вам можуть просто не продати (наприклад, ядерну зброю), а по-друге, немає гарантії, що запропонавана за вашу продукцію ціна не буде демпінговою.
    Хто який варіант підтримує
    14 Apr
    Сергей Дацюк
    Хто ж підтримує сьогодні проект інтеграції окупованого Донбасу? Перш за все, олігархи, олігархічна влада (Президент, Уряд, парламентська більшість) та проолігархічні експерти.
    Давайте подивимось, а що ж підтримує громада?
    У вівторок в Брюсселі в Центрі дослідження європейської політики директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна представила результати опитування суспільної думки в Україні.
    Висновок з приводу можливої стратегії закінчення війни на Донбасі – жоден з варіантів щодо можливого вирішення ситуації, аби покласти край війні, не отримав схвалення більшості.
    Ірина Бекешкіна сказала: "Я думаю, що такою є ситуація для політичних партій, політиків та парламенту.
    • Найбільш популярна відповідь – це "відновлення стану цих територій у відповідності до того, яким він був до війни". Але я не думаю, що це реалістично", – вважає Бекешкіна.
    • Другим варіантом вона назвала реінтеграцію цих територій шляхом надання особливого статусу, що підтримує тільки 14% населення.
    • "Непопулярне вирішення – продовження поточної політики – підтримує також 14%,
    • повну ізоляцію – 17%
    • 25% не мають будь-якої поради.
    Стратегії миробудівництва в Україні
    14 Apr
    Сергей Дацюк
    В дійсності сьогодення є п'ять різних стратегій миробудівництва в Україні:
    1. повернення довоєнного статус-кво;
    2. все має іти, як іде;
    3. реінтеграція;
    4. ізоляція;
    5. відвоювання.
    1-ша і 5-та стратегії є малоймовірними.
    З трьох найбільш реалістичних стратегій (2, 3, 4), ізоляція є найбільш популярною. Але ця стратегія не влаштовує владу та олігархів. Тобто стратегічні розбіжності між українською громадою та владою і олігархами є найбільша перепона на шляху до миру в Україні.
    18 Apr
    • чи допоможе нормалізація стосунків з Росією
      18 Apr
      Boris Polonski 5 стратегій миробудівництва? Забута ще одна, вирішальна - нормалізація стосунків з Росією, без чого мир на Донбасі неможливий.
      Треба спитати Бекешкіну чому вона не наважилась прямо включити це питання в свою анкету.
    Перепони для миробудівництва:
    1. Нема єдиної стратегії миробудівництва
      18 Apr
      Сергей Дацюк
      Тобто проблема не просто у відсутності стратегій миробудівництва. Проблема у відсутності єдиної стратегії миробудівництва. Причому, наскільки відомо, відсоток тих, хто виступає за ізоляцію окупованого Донбасу постійно збільшується за умови того, що влада та провладні експерти по всіх олігархічних телеканалах просувають саме стратегію реінтеграції Донбасу.
      Тобто чим більша пропаганда реінтеграції Донбасу, тим більше прибічників ізоляції Донбасу.
      Це відбувається через дві причини – недовіру до нелегітимної влади, яка разом з олігархами використовує ситуацію війни для власного збагачення, та через недовіру до самих жителів Донбасу на окупованій території, які стали провідниками політики російського режиму.
      Отже перша найбільша проблема миробудівництва – наявність п'яти різних стратегій, з яких правлячий клас не здатен сконструювати одну та консолідувати навколо неї суспільство.
      Нелегітимна влада не здатна консолідувати суспільство
      18 Apr
      Сергей Дацюк
      Нелегітимна влада в нинішній Україні це фундаментальна причина існування множинності стратегій миробудівництва, з яких жодна не є домінуючою. Відтак легітимність влади це не якась проста формальність, а дуже практична річ, адже лише легітимна влада здатна консолідувати суспільство навколо єдиної стратегії.
    2. Перепона для миробудівництва це всевладдя олігархів
      14 Apr
      Сергей Дацюк
      Друга найбільша перепона для миробудівництва це всевладдя олігархів, які самі по собі, навіть незалежно від корумпованої ними влади, являють бар'єр для миробудівництва.
      Олігархи сотнями способів вичавлюють гроші з державного бюджету, зменшуючи його можливості для фінансування військової оборони країни. Олігархи через здирницькі тарифи на інфраструктурні послуги забирають заощадження у громадян. Олігархи корумпують державу і роблять її слабшою – економічно та політично. Олігархи заробляють на контрабанді і спричинюють ситуацію, за якої Україна по суті фінансує сепаратистів. Олігархи змушені бути провідниками стратегії Росії, бо її фінансова міць все ще достатня, аби суттєво впливати на їх рішення. Зрештою олігархи зацікавлені у збереженні архаїчної індустріальної структури економіки України, основним елементом якої є нині сепаратистський Донбас.
      Без деолігархізації процес миробудівництва ніколи не буде ефективним. Кожен тимчасовий мир у олігархічній країні буде призводити до повернення війни.
    3. Гібридна суть конфлікту
      14 Apr
      Сергей Дацюк
      Третя найбільша перепона для миробудівництва – так звана гібридна суть конфлікту, яка робить неможливим його вирішення через міжнародне право та дипломатичні зусилля.
      Тут найбільшою є проблема відсутності чітко оформлених і суб'єктних сторін конфлікту, як це бувало у минулих війнах. Тобто сьогодні конфлікт на Сході України є, а оформлених сторін конфлікту нема.
      Досвід довгих перемовин в рамках Мінського процесу поставив питання, на яке влада досі не дала відповідь – з ким вести перемовини, з ким заключати мир, з ким домовлятися про перспективу. Все це – абсолютно неясно.
      З так званими ДНР та ЛНР домовлятися сенсу немає – не тому що вони злочинці, а тому що вони не суб'єкти війни, ними командує та їх забезпечує ресурсами Росія.
      Спроба домовлятися з Францією, Німеччиною та США за участі Росії безперспективна, бо Росія не виконує жодних таких домовленостей.
      Але найбільша проблема – Росія не визнає себе стороною конфлікту. Тому зміна форматів – Мінський, Нормандський чи Будапештський -- нічого не дасть, допоки Росія не визнає себе стороною конфлікту. А вона цього робити не хоче. І будь-які правові акти чи навіть міжнародні суди не змусять її це зробити.
      Більше того, Україна теж не є стороною конфлікту. Тобто всередині України є декілька сторін конфлікту, причому влада представляє одну з найменших сторін (реінтеграторів) – олігархів, проолігархічну частину правлячого класу та деяких обивателів. Решта сторін конфлікту (ізоляціоністи та відвойовники) взагалі не представлені на міжнародних перемовинах та у контактах з Росією.
    4. Мандат на миробудівництво отримала влада
      14 Apr
      Сергей Дацюк
      Четверта перепона для миру – мандат від українського народу на миробудівництво, який отримала влада (Президент, Парламент, Уряд) в 2014-му році, вона втратила вже в серпні 2015-го, коли торгівля конституційним суверенітетом з боку влади призвела до кривавого громадського протесту під стінами Верховної Ради проти нав'язуваних ззовні змін до Конституції.
      З того часу Україна не є цілісною стороною конфлікту у війні з Росією.
      Більше того, з початку 2017-го року українська влада також втратила міжнародну довіру у ситуації війни.
      Отже і Україна також не є повноцінною стороною конфлікту через нелегітимну владу як всередині України (з осені 2015-го) так і на міжнародному рівні (з початку 2017-го) та множинність суб'єктів всередині України, що відстоюють різні стратегії миробудівництва.
    5. Зовнішнє управління Україною
      14 Apr
      Сергей Дацюк
      П'ята найбільша проблема миробудівництва – знаходження України в зовнішньому управління та перекладування владою процесу миробудівництва на західних партнерів.
      Український правлячий клас звик бути у підпорядкованій позиції – якщо раніше така позиція у нього була щодо Росії, то тепер таку позицію він займає щодо Європи та США. Компрадорський характер нашого правлячого класу змушує його і питання миробудівництва перекладати назовні.
      Більшості українського правлячого класу дуже хочеться запустити сюди миротворчі контингенти ОБСЄ чи ООН, які би контролювали кордон та правопорядок на окупованій території. Нашим керманичам дуже хочеться, щоб США, ЄС та міжнародні фінансові структури взяли на себе фінансовий тягар відновлення зруйнованого Донбасу.
      Це дуже небезпечний шлях.
      Не будують мир на своїй землі чужими руками. Бо той, хто будує мир, і претендуватиме на цю землю. Немає для України принципової різниці, хто забере Донбас – Росія чи Захід.
    Влада не хоче бачити і вирішувати ці проблеми
    14 Apr
    Сергей Дацюк
    Отже маємо такі бар'єри на шляху до миробудівництва:
    1. Нелегітимна влада не може консолідувати суспільство навколо єдиної стратегії миробудівництва, а множинність таких стратегій не дозволяє дієти українській громаді солідарно для миру;
    2. Олігархи на фундаментальному рівні породжують війну та стимулюють її продовження в Україні;
    3. Відсутність проявлених та цілісних сторін конфлікту не дозволяє досягти миру шляхом міжнародного права та дипломатичних зусиль;
    4. Мандат українського народу для влади на миробудівництво вичерпав себе і має бути поновлений на перевиборах, яким влада опирається;
    5. Доки ми намагаємося побудувати мир чужими руками на своїй землі, ця земля ніколи не буде нашою.
    І найголовніша проблема над цими проблемами – влада не хоче бачити і вирішувати ці проблеми.
    Влада буде і далі продовжувати пропаганду реінтеграції, підкуповувати чи інакше заохочувати різних експертів для підтримки цього процесу, але це не призведе до початку миробудівництва, бо інші стратегії протидіятимуть їй.
    Влада буде і далі подовжувати та підтримувати олігархічний консенсус, а контрабанда та здирництво і далі заважатимуть миробудівництву.
    Влада продовжуватиме перекладати відповідальність на західних партнерів, буде далі продовжувати мінський процес та здійснювати різні половинчаті дипломатичні та міжнародно-правові зусилля, уникаючи власної стратегічної роботи та кроків по відновленню солідарності українського суспільства.
    18 Apr
    Влада не хоче бачити і вирішувати ці проблеми
    Власть олигархов будет всячески стараться сохранять состояние войны
    18 Apr
    Вадик Гордеев Президент сказал - очень нескоро...
    , подбрасывая "горячие темы" типа приватизации земли
    18 Apr
    Gena Romankov сейчас они вкинут тему прихватизации земли и мира не будет еще долго
    , и продолжая обескровливать общество
    18 Apr
    Віталій Струтинський 
    Злодійські олігархи знекровлюють суспільство, - так званий ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС на догоду ЗЛОДІЙСЬКИМ ОЛІГАРХАМ фактично знищив мале підприємництво в Україні як основу середнього класу ...
    .
    И прекратить это все можно, снеся существующую систему
    18 Apr
    Сергей Ларионов А как сносят существующую систему при существующих парламенте и президенте?
    в результате активных действий
    18 Apr
    Руся Русич Все это будет очень нескоро, только действие может привести к результату. Это в философии можно рассуждать в надежде, что через столетия твои рассуждения станут или фундаментом или удобрением для чего-то полезного, а когда идёт речь о строительстве дома или ещё чего, необходимы конкретные действия.
    В нашем случае надо начинать смену власти и чистку всех государственных структур. 
    У нас не было революции, у нас нет войны, у нас нет власти, у нас нет граждан, у нас нет ещё много чего и ещё долго не будет, пока мы будем разглагольствовать.
    • Блокада как пример действия
      18 Apr
      Руся Русич
      Посмотрите на таких, неприятных мне, персонажей как Гришин и Парасюк, устроили блокаду и сразу началось шевеление, пусть хоть какое-то, а надо жестче быть и может тогда мы сдвинемся с "мёртвой точки" .
      Мусора, сбушники, военные, таможенники, погранцы, прокуроры, судьи, налоговики - это, первые кого надо брать за яйца и подвешивать на ржавых гвоздях!!!
    • Собрать Майдан, овладеть медиапространством и начать революцию
      18 Apr
      Руся Русич Общее решение? Решение только одно, собирать Майдан и начинать революцию, настоящую революцию, а не фейколохотрон. В виртуальном пространстве такие дела не делаются. Надо выходить с требованиями и стоять до конца. Иных вариантов НЕТ!!!
      А в процессе революции, в живую, обсуждать, предлагать и выносить к людям, на рассмотрение! 
      Необходимо овладеть медиапространством, а сделать это можно только захватив Майдан!
      18 Apr
      19 февраля уже сделали в точности так, как Вы говорите — ничего кроме ПШИКА (это я крайне мягко, здесь жестче названо https://www.youtube.com/watch?v=OAECn8N9Qhc ) не получили.
      18 Apr
      Руся Русич  Естественно, а всё потому что целью и был этот самый "пшик".
      Все националистические организации являются филиалами различных спецслужб и политических сил, в чьи планы революция не входит. Революция входит в планы осознанных, а не быдла, которое ходит за своими поводырями.
    • революция — дело осознанных, но им нужен лидер
      18 Apr
      Руся Русич  
      Как объединит осознанных, а для этого надо чтобы их призвал осознанный, но к сожалению у осознанных нет финансов или не хватает мужества пройти путь с нуля отбросив прежне нажитый статус, как например Дацюку или Кочеткову, а за человеком "из народа" быстрее сбу придёт или мусора, ибо у него может быть желание, но нет статуса. 
      Никто на самом деле объединятся не хочет и потому, никто не хочет выводить людей, а осознанные не дураки и за националистами и полит силами не пойдут, поскольку понимают, что их опять используют.
      Я думаю, что человек сто с конкретными требованиями могли начать новый виток революции и первое что они должны сделать, прийти и захватить Майдан, а оттуда делать вылазки под госустановы.
      Вода камень точит. Было бы неплохо, если бы на фоне этого проходили устрашающие акции типа "автомайдана" с дёгтем и перьями для чиновников любых служб и рангов. И через полгода, всё бы очень сильно изменилось.
    • где лозунги революции?
      18 Apr
      Олег Кава
      Лозунги ГДЕ?...фабрики рабочим, земля крестьянам?...без революции нам гаплык, мы и так отстали от мира лет на сто, в лучшем случае...и об этом надобно глаголить, а не об каком то мире...в мире мира давно нет, а тут бах, и в Украине он явился, с какого перепугу?...
      ..прим.: революция - не обязательно насильственная смена власти, если что ;) 
      18 Apr
      Руся Русич
      Есть принципы, которые общество воспримет на ура, это честность и справедливость.
      А по сему, необходимо создать честную партию и воинственное крыло справедливости, которое возьмёт в свои руки меч справедливости и да пусть горят синем пламенем маєтки и усадьбы наших чиновников, мусоров, сбушников,коррупционеров, а не которые из них пусть висят на деревьях около этих, так любимых ими, пожарищ.
      И всё очень быстро наладится)
    18 Apr
    == надо начинать смену власти и чистку всех государственных структур == 
    Надо. А есть ОБЩЕЕ РЕШЕНИЕ КАК это делать? Или предлагаете делать КАЖДЫЙ ЧТО МОЖЕТ?
    , таких как импичмент президенту
    18 Apr
    Alex Wright 
    "В умовах російської агресії було б небезпечним для держави і неефективним порушувати питання щодо імпічменту президента Петра Порошенка.
    Таку думку висловив голова Верховної Ради Андрій Парубій в інтерв'ю "Укрінформу"."
    так что мир никогда не настанет. война нужна как обоснование для продолжения грабежа народа властью.
    или конфискация у олигархов награбленного
    18 Apr
    Oleksander Matvienko 
    Трирічну війну на Донбасі неможливо закінчити доки не буде закінчена двадцятирічна війна сволоти, яка розікрала Україну і встановила в країні політичний режим бандовлада (влада бандитів), з населенням України – лохами. Перемога в цій війні сволоти з лохами можлива в єдиний спосіб – позбавлення сволоти всього награбованого: ті хто нажився на коропції і "прихватизації" мають бути на 100% позбавлені накраденого, а ті хто не платили податки – 50% незадекларованого.
    Як це зробити? Мій закон про легалізацію доходів фізичних осіб і визначення їх фінансової спроможності, за яким кожному має бути визначена податкова історія (як є кредитна історія), тобто встановлено скільки легальних доходів задекларувала особа за 25 років незалежності. Все, що перевищує визначену фінансову спроможність має бути конфісковане. І не інакше, бо не може так, що 60% населення за межою бідності, а сволота купує більше авто премєр класу ніж в заможних країнах Європи.
    .
    18 Apr
    Архив обсуждения
    18 Apr
    • Президент сказал - очень нескоро
      18 Apr
      Вадик Гордеев Президент сказал - очень нескоро...
    • сейчас они вкинут тему прихватизации земли
      18 Apr
      Gena Romankov сейчас они вкинут тему прихватизации земли и мира не будет еще долго
    • олігархи знекровлюють суспільство
      18 Apr
      Віталій Струтинський 
      Злодійські олігархи знекровлюють суспільство, - так званий ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС на догоду ЗЛОДІЙСЬКИМ ОЛІГАРХАМ фактично знищив мале підприємництво в Україні як основу середнього класу ...
    • А как сносят существующую систему?
      18 Apr
      Сергей Ларионов А как сносят существующую систему при существующих парламенте и президенте?
    • только действие может привести к результату
      18 Apr
      Руся Русич Все это будет очень нескоро, только действие может привести к результату. Это в философии можно рассуждать в надежде, что через столетия твои рассуждения станут или фундаментом или удобрением для чего-то полезного, а когда идёт речь о строительстве дома или ещё чего, необходимы конкретные действия.
      В нашем случае надо начинать смену власти и чистку всех государственных структур. 
      У нас не было революции, у нас нет войны, у нас нет власти, у нас нет граждан, у нас нет ещё много чего и ещё долго не будет, пока мы будем разглагольствовать.
      • Блокада как пример действия
        18 Apr
        Руся Русич
        Посмотрите на таких, неприятных мне, персонажей как Гришин и Парасюк, устроили блокаду и сразу началось шевеление, пусть хоть какое-то, а надо жестче быть и может тогда мы сдвинемся с "мёртвой точки" .
        Мусора, сбушники, военные, таможенники, погранцы, прокуроры, судьи, налоговики - это, первые кого надо брать за яйца и подвешивать на ржавых гвоздях!!!
      • Собрать Майдан, овладеть медиапространством и начать революцию
        18 Apr
        Руся Русич Общее решение? Решение только одно, собирать Майдан и начинать революцию, настоящую революцию, а не фейколохотрон. В виртуальном пространстве такие дела не делаются. Надо выходить с требованиями и стоять до конца. Иных вариантов НЕТ!!!
        А в процессе революции, в живую, обсуждать, предлагать и выносить к людям, на рассмотрение! 
        Необходимо овладеть медиапространством, а сделать это можно только захватив Майдан!
        18 Apr
        19 февраля уже сделали в точности так, как Вы говорите — ничего кроме ПШИКА (это я крайне мягко, здесь жестче названо https://www.youtube.com/watch?v=OAECn8N9Qhc ) не получили.
        18 Apr
        Руся Русич  Естественно, а всё потому что целью и был этот самый "пшик".
        Все националистические организации являются филиалами различных спецслужб и политических сил, в чьи планы революция не входит. Революция входит в планы осознанных, а не быдла, которое ходит за своими поводырями.
      • революция — дело осознанных, но им нужен лидер
        18 Apr
        Руся Русич  
        Как объединит осознанных, а для этого надо чтобы их призвал осознанный, но к сожалению у осознанных нет финансов или не хватает мужества пройти путь с нуля отбросив прежне нажитый статус, как например Дацюку или Кочеткову, а за человеком "из народа" быстрее сбу придёт или мусора, ибо у него может быть желание, но нет статуса. 
        Никто на самом деле объединятся не хочет и потому, никто не хочет выводить людей, а осознанные не дураки и за националистами и полит силами не пойдут, поскольку понимают, что их опять используют.
        Я думаю, что человек сто с конкретными требованиями могли начать новый виток революции и первое что они должны сделать, прийти и захватить Майдан, а оттуда делать вылазки под госустановы.
        Вода камень точит. Было бы неплохо, если бы на фоне этого проходили устрашающие акции типа "автомайдана" с дёгтем и перьями для чиновников любых служб и рангов. И через полгода, всё бы очень сильно изменилось.
      • где лозунги революции?
        18 Apr
        Олег Кава
        Лозунги ГДЕ?...фабрики рабочим, земля крестьянам?...без революции нам гаплык, мы и так отстали от мира лет на сто, в лучшем случае...и об этом надобно глаголить, а не об каком то мире...в мире мира давно нет, а тут бах, и в Украине он явился, с какого перепугу?...
        ..прим.: революция - не обязательно насильственная смена власти, если что ;) 
        18 Apr
        Руся Русич
        Есть принципы, которые общество воспримет на ура, это честность и справедливость.
        А по сему, необходимо создать честную партию и воинственное крыло справедливости, которое возьмёт в свои руки меч справедливости и да пусть горят синем пламенем маєтки и усадьбы наших чиновников, мусоров, сбушников,коррупционеров, а не которые из них пусть висят на деревьях около этих, так любимых ими, пожарищ.
        И всё очень быстро наладится)
      18 Apr
      == надо начинать смену власти и чистку всех государственных структур == 
      Надо. А есть ОБЩЕЕ РЕШЕНИЕ КАК это делать? Или предлагаете делать КАЖДЫЙ ЧТО МОЖЕТ?
    • импичмент президенту
      18 Apr
      Alex Wright 
      "В умовах російської агресії було б небезпечним для держави і неефективним порушувати питання щодо імпічменту президента Петра Порошенка.
      Таку думку висловив голова Верховної Ради Андрій Парубій в інтерв'ю "Укрінформу"."
      так что мир никогда не настанет. война нужна как обоснование для продолжения грабежа народа властью.
    • конфіскація у олігархів награбованого
      18 Apr
      Oleksander Matvienko 
      Трирічну війну на Донбасі неможливо закінчити доки не буде закінчена двадцятирічна війна сволоти, яка розікрала Україну і встановила в країні політичний режим бандовлада (влада бандитів), з населенням України – лохами. Перемога в цій війні сволоти з лохами можлива в єдиний спосіб – позбавлення сволоти всього награбованого: ті хто нажився на коропції і "прихватизації" мають бути на 100% позбавлені накраденого, а ті хто не платили податки – 50% незадекларованого.
      Як це зробити? Мій закон про легалізацію доходів фізичних осіб і визначення їх фінансової спроможності, за яким кожному має бути визначена податкова історія (як є кредитна історія), тобто встановлено скільки легальних доходів задекларувала особа за 25 років незалежності. Все, що перевищує визначену фінансову спроможність має бути конфісковане. І не інакше, бо не може так, що 60% населення за межою бідності, а сволота купує більше авто премєр класу ніж в заможних країнах Європи.
    Для публикации
    18 Apr
    Власть не хочет видеть и решать эти проблемы
    Власть олигархов будет всячески стараться сохранять состояние войны|↓|, подбрасывая "горячие темы" типа приватизации земли|↓|, и продолжая обескровливать общество|↓|.
    И прекратить это все можно, снеся существующую систему|↓| в результате активных действий|↓|, таких как импичмент президенту|↓| или конфискация у олигархов награбленного|↓|.
    Які кроки до миру потрібні в Україні
    14 Apr
    Сергей Дацюк
    Отже для миру в Україні потрібно декілька кроків:
    1. Перевибори Парламенту та Президента для відновлення мандату влади на миробудівництво з боку громади.
    2. Випрацювання новою владою єдиної стратегії щодо Донбасу, яка враховує неможливість закінчити війну через міжнародне право та дипломатичним шляхом.
    3. Деолігархізація, особливо це стосується тих олігархів, які стимулюють архаїчний індустріальний тип економіки, займаються здирництвом української громади, паразитують на контрабанді з окупованими територіями та поширюють російський вплив на Україну.
    4. Консолідація новою владою української громади навколо єдиної стратегії і просування її за кордоном та перед Росією.
    5. Реалізація цієї стратегії незалежно від її міжнародної підтримки своїми силами – задля власного миробудівництва – власними силами, на власних ресурсах з власною перспективою.
    Допоки ці масштабні проблеми не будуть вирішені, війна на Донбасі триватиме.
    Як тільки українська громада буде готова затратити зусилля саме на ці кроки, миробудівництво в Україні зможе початися.
    Без цих кроків мир в Україні не настане.
    19 Apr
    О перевыборах Парламента и Президента (к шагу 1)
    Эта Система реформированию не подлежит
    19 Apr
    Михаил Багдашкин 
    Перевыборы парламента и президента можно проводить только после полного сноса криминально-олигархической Системы, после разработки новой Конституции.
    Система реформированию не подлежит, тем более из нутрии. Переход к демократии возможен только через диктатуру. Переходное правительство должно быть технократическим под контролем Комитета Национального Спасения.
    , и выборы, которые изжили себя везде
    18 Apr
    Svitlana Kalinichenko Не, мир элит и представительной демократии, это инструмент власти для другой эпохи, она закончилась. Поэтому и кризис во всем мире, дисбаланс, кризис верхов - он ведь везде.
    — ничего не изменят
    19 Apr
    Можно пытаться снова и снова тасовать ту же колоду
    19 Apr
    Svitlana Kalinichenko Верховна рада давно перетворилась на затерту колоду карт, яку кожен раз здають по новій не міняючи гри.
    , в расчете на счасливое стечение обстоятельств
    19 Apr
    Вадим Ремизов В политике как и в любой игре все решает стечение обстоятельств. Чем больше перезагрузок тем больше вероятность нужного нам стечения обстоятельств.
    , но без новых политических сил
    19 Apr
    Юрий Жага 
    А що, в державі з"явилися нові політсили?! А біля корита – нові обличчя?! Ну, перетасуємо цю зграю ще раз, хтось з них змінить місце в партері на гальорку і навпаки... ЩО ЗМІНИТЬСЯ?!
    19 Apr
    Svitlana Kalinichenko Без нової політичної сили що може бути противагою олігархам громаді вибори не цікаві, а для бабусь за гречку, і не потрібні.
    и нового закона о выборах — ВОЙНА, выгодная олигархам
    19 Apr
    Svitlana Kalinichenko 
    Громаді не потрібна нова влада, громаді потрібні нові політичні сили, свої не олігархічні і новий виборчий закон що дасть змінити олігархів!
    , прекращена не будет
    19 Apr
    Svitlana Kalinichenko Про перевибори теж все ясно як день - знову тусувати все те лайно, не дуже й треба, - опозиції справжньої в нас не має, і вирішення всіх тих питань, які ореслив САД від них не буде. це все риторика, популізм і боротьба олігархічних інтересів.
    .
    и в Украине. Народ каждый раз отдает власть временщикам
    19 Apr
    Ломоносов Евгений Україна ніколи ще не мала ніяких стратегій . І не від того , що не може того збагнути . Весь час ми свідомо надаємо владу врємєнщікам і чекаємо від них дій державників. Це все вже давно не смішно!
    и новый парламент тоже не даст структурных изменений
    18 Apr
    Taras Plakhtiy 
    Проведення перевиборів в жоден спосіб не підвищить рівень легітимності влади, а отриманий мандат на миробудівництво з боку громади нова влада втратить ще скоріше ніж діюча - будь-яка новий баланс сил у Парламенті за будь-якого нового Президента не спричинить структурних, а отже якісних змін в базових, визначених Конституцією, елементах української політичної системи - в політичних партіях.
    Тому реальна влада й надалі зберігатиметься у руках олігархічних кланів, які продовжуватимуть свою захоплюючу гру перерозподілу між собою власності громади.
    18 Apr
    Olena Leshchynska Десять років назад ми вже це проходили. Юля здала мандати всієї своєї фракції задля перевиборів. Чим це закінчилося? Тріумфальним поверненням Януковича з його промосковською політикою. Сьогодні ключова теза московитів довести нас до дострокових виборів.
    . Да и как проводить выборы до решения вопроса Донбаса
    18 Apr
    Boris Polonski 
    Шо стосується дочасних перевиборів, то вони абсурдні до того як буде вирішено питання Донбасу. До того ж недавній приклад перевиборів до ВР у 2014 показав яке зборище негідників і розпи3дяїв усіх мастей може вибрати "громада" якшо її затуркати всякими пропаганд0нськими маніпуляціями.
    .
    Вряд ли можно реально расчитывать на перманентные выборы
    18 Apr
    Вадим Ремизов Речь не об очередных выборах.а о перманентных по мере необходимости.Как это будет выглядеть никто не знает но то что так должно быть так это точно.
    Будем выбирать. Пока не научимся
    18 Apr
    Вадим Ремизов В любом случае выбор должен быть.Не важно чего.Главное что бы он был и мы его сделали правильно. А для этого нужна регулярная тренировка. Ибо выбор и есть ответственность
    или на появление в стране новых лидеров
    18 Apr
    Svitlana Kalinichenko Мы проскочили момент туза в политике! Были попытки - включая Савченко и Саакашвили создать фигуру спасателя отечества. Сейчас ждём новую революционную волну, с новыми смыслами, силами и социальными лифтами.
    Эпоха Евромайдана, с ориентацией на "вне" закончилась, следующий этап будет "во внутрь" - перевыборы нашей владе не помогут!
    , пользующихся популярностью.
    О консолидации украинской Громады (к шагу 4)
    При всем негативе, накопленом властью — нет особого позитива и у другой стороны, украинской Громады
    18 Apr
    Boris Polonski 
    У статті Дацюк явно перебільшує позитивні якості української "громади", затурканої мілітаристською пропагандою і бездумно підтримуючої яких завгодно екстремістів шо безчинствують під псевдопатріотичними гаслами.
    , которую, согласно шагу 4, власть еще и должна консолидировать
    18 Apr
    Что же это за Громада у нас, которую власть консолидировать должна? А САМИ? О каком самоуправлении тогда можно говорить, и кто эти вопросы (войны и мира, стратегии) будет решать, если даже власть из страны "слиняет"?
    . И здесь не стоит оправдывать себя ни особенностями "народною культуры" украинцев
    18 Apr
    Василий Машира 
    Сильна за впливом та виживанням утворення, однак відтворює вона конкуренцію завойовників, тиранів. Через мелодійність мови, м'якість у спілкуванні здійснюється ефективний вплив розчинювання агресії. Приваблива жінкам через можливість роботи із ніжністю, але треба усвідомлювати, дійсно вплив на українців може чинити тільки розвинута цивілізація.
    18 Apr
    Кроме "народной культуры" — есть еще КУЛЬТУРА общечеловеческая. И отдельно взятый человек находится одновременно в поле и той, и другой культуры (в большей или меньшей степени).
    , так как сегодня в тренде общечеловеческая идентичность, ни последствиями "информационных войн" в мире
    18 Apr
    Василий Машира 
    Після сильного впливу "інформаційних війн" досить зрозумілим для біологічних систем є крок назад, але за участі технологій з використанням машин, це стратегічний програш, втрата волі людини у розвитку цивілізації.
    , так как волю к развитию цивилизации утратили НЕ ВСЕ
    18 Apr
    ЛЮДИ РАЗНЫЕ, поэтому волю к развитию цивилизации утратили НЕ ВСЕ.
    .
    Надеятся не на что, пока украинская Громада не станет сознательной силой
    18 Apr
    Николай Чепурной Те, що автор статті не назвав усі цілі усіх зацікавлених сторін дає надію сподіватися на те, що основною силою вирішення проблеми буде свідома громада. Хочеться аби сама громада усвідомила таку і можливість, і необхідність.
    , не сформирует новую элиту и не установит в стране новые отношения
    18 Apr
    Ира Ромашка Все это не сработает. Нужно взращивать новую элиту, новые отношения и выстраивать новую государственность. "Сетевую республику" или что-то похожее.
    18 Apr
    Сергей Беляев Старую государственность развалили, будем выстраивать новую. Из обломков старой, но меньшего размера?
    , пока Громада не начнет действовать РАЗУМНО
    18 Apr
    Олег Кава  Где ключевой или главный вопрос, который надо решать?...прична бедлама устанолвена?...все с ней согласны?...власть хреновая?...ой ли тока в этом загвоздка...надо то, надо се, то нам мешает и это...
    18 Apr
    Причина бедлама всегда в ДУРНОЙ ГОЛОВЕ, в данном случае это относится к ОБЩЕСТВУ
    18 Apr
    Общество сегодня НЕРАЗУМНО — не субъектно, не способно к осмысленным действиям.
    . Поэтому, ключевой вопрос СДЕЛАТЬ ОБЩЕСТВО РАЗУМНЫМ
    18 Apr
    Сейчас мы уже нарастили смысловую память социума и предметно взаимодействуем "всем миром" дабы прийти к РАЗУМНОМУ обществу, способному самому решать ВСЕ свои задачи.
    .
    18 Apr
    Руся Русич Одним "Простір злагоди" это сделать трудно, а даже невозможно. Общество надо воспитывать, а это тернистый путь кнута и пряника, только кнут и пряник должен быть в руках желающего блага всем, а не одному себе. 
    • "весь мир" в пределах Украины надо выводить в отдельную партию
      18 Apr
      Думаю, что этот "весь мир" в пределах Украины надо выводить в отдельную партию. Всех граждан Украины кто засветился в "просторе злагоды" необходимо объединить, сделать им предложение от которого они не захотят отказаться., предоставив к изучению план мероприятий по организации и передачи смысловой памяти из недр мозга к нервным окончаниям по всему телу и поэтому необходим организационный комитет, который создаст "бизнес-план". Марткетинг прежде всего!!!
    18 Apr
    Николай Чепурной 
    Общество - это самодостаточный социальный организм, имеющий все функциональные органы для обеспечения жизнедеятельности, и "голову" , в том числе
    18 Apr
    Николай Чепурной Если плохие "руки", то их нужно учить. Слабые "ноги"- тренировать. Слабую "шкуру"- защищать колючей проволокой под высоким напряжением...
    А "дурная голова" должна сама за себя отвечать. За "субъектность, способность общества к осмысленным действиям " отвечает ГОЛОВА !!! ("Из-за дурной головы страдают ноги!")
    .
    Потому-то и надежда только на КР, на Злагоду, которые должны и имеют возможность дать осмысленое предложение по лечению всей, именно - ВСЕЙ ГОЛОВЫ. Общество может осознать только то, что кратко-лаконично-усваиваемо. Если осознанное овладеет массами (обществом), то оно овладеет всем.
    , не станет мощным коллективным субъектом, используя преимущества новых сетевых технологий
    18 Apr
    1. Партия всегда представляет СВОИ интересы, даже если говорит и думает, что представляет интересы общества. 
    2. Механизм политических партий — часть существующей системы и каждой своей частью (партией) работает на СОХРАНЕНИЕ СИСТЕМЫ.
    3. Бизнес работает на СВОИ интересы и вынужден встраиваться в существующую СИСТЕМУ. 
    4. Изолируясь в ГРУППУ (партию) теряешь доверие и поддержку СЕТИ (это уже сейчас в десятки раз больше).
    5. Мы сейчас проращиваем Новую Систему (КР) — производительность и эффективность в которой в тысячи раз больше существующих — а значит будущее за ней.
    . Тогда будет и ОБЩЕЕ ПОНИМАНИЕ и ОБЩИЕ РЕШЕНИЯ и ОБЩАЯ СТРАТЕГИЯ.
    18 Apr
    Архів обговорення
    18 Apr
    • Система реформированию не подлежит
      18 Apr
      Михаил Багдашкин Все правильно. Вот только первые пункт в части ЧТО ДЕЛАТЬ нужно выложить более расширенно.
      Перевыборы парламента и президента можно проводить только после полного сноса криминально-олигархической Системы, разработки новой Конституции.
      Система реформированию не подлежит, тем более из нутрии. Переход к демократии возможен только через диктатуру. Переходное правительство должно быть технократическим под контролем Комитета Национального Спасения.
    • ми свідомо надаємо владу врємєнщікам
      18 Apr
      Ломоносов Евгений То так , Україна ніколи ще не мала ніяких стратегій . І не від того , що не може того збагнути . Весь час ми свідомо надаємо владу врємєнщікам і чекаємо від них дій державників . Це все вже давно не смішно !
    • вибори нічого не змінять
      18 Apr
      Юрий Жага 
      Це вже просто смішно – закликати до нових виборів! Що, в державі з"явилися нові політсили?! А біля корита – нові обличчя?! Ну, перетасуємо цю зграю ще раз, хтось з них змінить місце в партері на гальорку і навпаки... ЩО ЗМІНИТЬСЯ?!
      18 Apr
      Svitlana Kalinichenko Про перевибори теж все ясно як день - знову тусувати все те лайно, не дуже й треба, - опозиції справжньої в нас не має, і вирішення всіх тих питань, які ореслив САД від них не буде. це все риторика, популізм і боротьба олігархічних інтересів.
      Верховна рада давно перетворилась на затерту колоду карт, яку кожен раз здають по новій не міняючи гри. Без нової політичної сили що може бути противагою олігархам громаді вибори не цікаві, а для бабусь за гречку, і не потрібні.
      Громаді не потрібна нова влада, громаді потрібні нові політичні сили, свої не олігархічні і новий виборчий закон що дасть змінити олігархів!
      18 Apr
      Вадим Ремизов Пока туз в рукаве о нем никто не узнает.В политике как и в любой игре все решает стечение обстоятельств. Чем больше перезагрузок тем больше вероятность нужного нам стечения обстоятельств.
    • выборы изжили себя, везде
      18 Apr
      Svitlana Kalinichenko Не, мир элит и представительной демократии, это инструмент власти для другой эпохи, она закончилась. Поэтому и кризис во всем мире, дисбаланс, кризис верхов - он ведь везде.
    • речь о перманентных выборах
      18 Apr
      Вадим Ремизов Речь не об очередных выборах.а о перманентных по мере необходимости.Как это будет выглядеть никто не знает но то что так должно быть так это точно.
      Будем выбирать. Пока не научимся
      18 Apr
      Вадим Ремизов В любом случае выбор должен быть.Не важно чего.Главное что бы он был и мы его сделали правильно. А для этого нужна регулярная тренировка. Ибо выбор и есть ответственность
    • нужны выборы с ориентацией "вглубь"
      18 Apr
      Svitlana Kalinichenko Мы проскочили момент туза в политике! Были попытки - включая Савченко и Саакашвили создать фигуру спасателя отечества. Сейчас ждём новую революционную волну, с новыми смыслами, силами и социальными лифтами.
      Эпоха Евромайдана, с ориентацией на "вне" закончилась, следующий этап будет "во внутрь" - перевыборы нашей владе не помогут!
    • новий парламент не спричинить структурних змін
      18 Apr
      Taras Plakhtiy 
      Проведення перевиборів в жоден спосіб не підвищить рівень легітимності влади, а отриманий мандат на миробудівництво з боку громади нова влада втратить ще скоріше ніж діюча - будь-яка новий баланс сил у Парламенті за будь-якого нового Президента не спричинить структурних, а отже якісних змін в базових, визначених Конституцією, елементах української політичної системи - в політичних партіях.
      Тому реальна влада й надалі зберігатиметься у руках олігархічних кланів, які продовжуватимуть свою захоплюючу гру перерозподілу між собою власності громади.
      18 Apr
      Olena Leshchynska Десять років назад ми вже це проходили. Юля здала мандати всієї своєї фракції задля перевиборів. Чим це закінчилося? Тріумфальним поверненням Януковича з його промосковською політикою. Сьогодні ключова теза московитів довести нас до дострокових виборів.
    • перевибори абсурдні до вирішення питання Донбасу
      18 Apr
      Boris Polonski 
      Шо стосується дочасних перевиборів, то вони абсурдні до того як буде вирішено питання Донбасу. До того ж недавній приклад перевиборів до ВР у 2014 показав яке зборище негідників і розпи3дяїв усіх мастей може вибрати "громада" якшо її затуркати всякими пропаганд0нськими маніпуляціями.
    • перебільшення позитивних якостей української "громади"
      18 Apr
      Boris Polonski 
      У статті Дацюк явно перебільшує позитивні якості української "громади", затурканої мілітаристською пропагандою і бездумно підтримуючої яких завгодно екстремістів шо безчинствують під псевдопатріотичними гаслами.
      18 Apr
      Что же это за Громада у нас, которую власть консолидировать должна? А САМИ? О каком самоуправлении тогда можно говорить, и кто эти вопросы (войны и мира, стратегии) будет решать, если даже власть из страны "слиняет"?
    • Попередження про роботу з "народною культурою" українців
      18 Apr
      Василий Машира 
      Сильна за впливом та виживанням утворення, однак відтворює вона конкуренцію завойовників, тиранів. Через мелодійність мови, м'якість у спілкуванні здійснюється ефективний вплив розчинювання агресії. Приваблива жінкам через можливість роботи із ніжністю, але треба усвідомлювати, дійсно вплив на українців може чинити тільки розвинута цивілізація.
      18 Apr
      Кроме "народной культуры" — есть еще КУЛЬТУРА общечеловеческая. И отдельно взятый человек находится одновременно в поле и той, и другой культуры (в большей или меньшей степени).
    • втрата волі людини у розвитку цивілізації
      18 Apr
      Василий Машира 
      Після сильного впливу "інформаційних війн" досить зрозумілим для біологічних систем є крок назад, але за участі технологій з використанням машин, це стратегічний програш, втрата волі людини у розвитку цивілізації.
      18 Apr
      Из хорошего: ЛЮДИ РАЗНЫЕ, поэтому волю к развитию цивилизации утратили НЕ ВСЕ.
    • громаді треба усвідомити свою силу
      18 Apr
      Николай Чепурной Те, що автор статті не назвав усі цілі усіх зацікавлених сторін дає надію сподіватися на те, що основною силою вирішення проблеми буде свідома громада. Хочеться аби сама громада усвідомила таку і можливість, і необхідність.
    • Нужно взращивать новые: элиту, отношения и государственность
      18 Apr
      Ира Ромашка Все это не сработает. Нужно взращивать новую элиту, новые отношения и выстраивать новую государственность. "Сетевую республику" или что-то похожее.
      18 Apr
      Сергей Беляев Старую государственность развалили, будем выстраивать новую. Из обломков старой, но меньшего размера?
    • какой толк от всех этих разговоров
      18 Apr
      Руся Русич А мне, честно говоря, все эти разговоры надоели, ибо беЗтолку.
      18 Apr
      Все эти разговоры приводят к ОБЩЕМУ ПОНИМАНИЮ и ОБЩИМ РЕШЕНИЯМ (ссылка в топике).
    • какая причина бедлама и что с этим делать
      18 Apr
      Олег Кава  Где ключевой или главный вопрос, который надо решать?...прична бедлама устанолвена?...все с ней согласны?...власть хреновая?...ой ли тока в этом загвоздка...надо то, надо се, то нам мешает и это...
      18 Apr
      Причина бедлама всегда в ДУРНОЙ ГОЛОВЕ, в данном случае это относится к ОБЩЕСТВУ. Поэтому, ключевой вопрос СДЕЛАТЬ ОБЩЕСТВО РАЗУМНЫМ.
      Общество сегодня НЕРАЗУМНО — не субъектно, не способно к осмысленным действиям.
      Сейчас мы уже нарастили смысловую память социума и предметно взаимодействуем "всем миром" дабы прийти к РАЗУМНОМУ обществу, способному самому решать ВСЕ свои задачи.
      18 Apr
      Руся Русич Одним "Простором злагоди" это сделать трудно, а даже невозможно. Общество надо воспитывать, а это тернистый путь кнута и пряника, только кнут и пряник должен быть в руках желающего блага всем, а не одному себе. 
      Думаю, что этот "весь мир" в пределах Украины надо выводить в отдельную партию. Всех граждан Украины кто засветился в "просторе злагоды" необходимо объединить, сделать им предложение от которого они не захотят отказаться., предоставив к изучению план мероприятий по организации и передачи смысловой памяти из недр мозга к нервным окончаниям по всему телу и поэтому необходим организационный комитет, который создаст "бизнес-план". Марткетинг прежде всего!!!
      18 Apr
      Николай Чепурной 
      Общество - это самодостаточный социальный организм, имеющий все функциональные органы для обеспечения жизнедеятельности, и "голову" , в том числе.
      18 Apr
      Николай Чепурной Если плохие "руки", то их нужно учить. Слабые "ноги"- тренировать. Слабую "шкуру"- защищать колючей проволокой под высоким напряжением...
      А "дурная голова" должна сама за себя отвечать. За "субъектность, способность общества к осмысленным действиям " отвечает ГОЛОВА !!! ("Из-за дурной головы страдают ноги!")
      Потому-то и надежда только на КР, на Злагоду, которые должны и имеют возможность дать осмысленое предложение по лечению всей, именно - ВСЕЙ ГОЛОВЫ. Общество может осознать только то, что кратко-лаконично-усваиваемо. Если осознанное овладеет массами (обществом), то оно овладеет всем.
    • действовать партией или Сетью
      18 Apr
      1. Партия всегда представляет СВОИ интересы, даже если говорит и думает, что представляет интересы общества. 
      2. Механизм политических партий — часть существующей системы и каждой своей частью (партией) работает на СОХРАНЕНИЕ СИСТЕМЫ.
      3. Бизнес работает на СВОИ интересы и вынужден встраиваться в существующую СИСТЕМУ. 
      4. Изолируясь в ГРУППУ (партию) теряешь доверие и поддержку СЕТИ (это уже сейчас в десятки раз больше).
      5. Мы сейчас проращиваем Новую Систему (КР) — производительность и эффективность в которой в тысячи раз больше существующих — а значит будущее за ней.
    Для публикации
    18 Apr
    Сформировались ответы социума Сергею Дацюку по некоторым пунктам.
    |↓| — переход на следующий уровень 3D-текста
    О перевыборах Парламента и Президента (к шагу 1)
    Эта Система реформированию не подлежит|↓|, и выборы, которые изжили себя везде|↓| — ничего не изменят|↓| и в Украине. Народ каждый раз отдает власть временщикам|↓| и новый парламент тоже не даст структурных изменений|↓|. Да и как проводить выборы до решения вопроса Донбаса|↓|.
    Вряд ли можно реально расчитывать на перманентные выборы|↓| или на появление в стране новых лидеров|↓|, пользующихся популярностью.
    О консолидации украинской Громады (к шагу 4)
    При всем негативе, накопленом властью — нет особого позитива и у другой стороны, украинской Громады|↓|, которую, согласно шагу 4, власть еще и должна консолидировать|↓|. И здесь не стоит оправдывать себя ни особенностями "народною культуры" украинцев|↓|, так как сегодня в тренде общечеловеческая идентичность, ни последствиями "информационных войн" в мире|↓|, так как волю к развитию цивилизации утратили НЕ ВСЕ|↓|.
    Надеятся не на что, пока украинская Громада не станет сознательной силой|↓|
    18 Apr
    Николай Чепурной Те, що автор статті не назвав усі цілі усіх зацікавлених сторін дає надію сподіватися на те, що основною силою вирішення проблеми буде свідома громада. Хочеться аби сама громада усвідомила таку і можливість, і необхідність.
    , не сформирует новую элиту и не установит в стране новые отношения|↓|, пока Громада не начнет действовать РАЗУМНО|↓|, не станет мощным коллективным субъектом, используя преимущества новых сетевых технологий|↓|. Тогда будет и ОБЩЕЕ ПОНИМАНИЕ и ОБЩИЕ РЕШЕНИЯ и ОБЩАЯ СТРАТЕГИЯ.
    Ссылка на полный 3D-текст: https://rizzoma.com/topic/94a597940c2f19cde201ddd476774183/0_b_6g3g_7s5e7/
    18 Apr
    Обсуждение разнесено в пункты
    19 Apr
    • выработать предложения по избирательному законодательству
      19 Apr
      Сергей Беляев 
      Во власти не те люди прежде всего потому, что так устроена избирательная система - очень дорогие билеты в кресла. Плюс нерешаемая проблема отзыва.
      Поэтому первый путь - выработать конкретные предложения по соответствующему реформированию избирательного законодательства и пиарить этот вопрос в народе до тех пор, пока это не станет ясно каждому так же хорошо, как 100 лет назад стало ясно пролетариям, что они - гегемон.
      19 Apr
      Ярослав Сарафанников выборы нужно проводить как в Меганезии
      половина по жребию - случайка
      вторая половина - таки по рейтингу (электронное голосование)
    • использовать совр. технологии для ОСББ
      19 Apr
      Сергей Беляев 
      Нужно пользоваться существующими коммуникативными технологиями для обсуждения насущных вопросов территориальных объединений людей и принятия легитимных коллективных решений по реальным практическим вопросам, связанным с управлением совместной собственностью. ОСББ - это практически то же по значимости, что 100 лет назад - профсоюз. Опыт принятия совместных решений по материально значимым вопросам - основа основ самоуправления громад. И начинать надо с малого - с жилищных проблем.
      19 Apr
      Gena Romankov В ЖЕКах отставные мусора позаседали,и пасутся с продаж квартир одиноких людей и алкашей...
    • освободительная борьба — потом
      19 Jun
      Сергей Беляев 
      Оказывая давление на власть
      19 Apr
      Сергей Беляев Социум через активные общественные организации, формирующие общественное мнение, давит на власть с целью добиться реформирования избирательного законодательства таким образом, чтобы
      • (а) приход во власть был недорогим
      • (б) отзыв из власти был простым и быстрым.
      Этим социум даёт себе шанс сформировать эффективную управленческую элиту.
      в конкретной точке - в вопросе избирательной системы, и обретая практический опыт самоуправления, страну можно спасти, оставив хоть в каком-то приемлемом для жизни виде. И только потом уже - освободительная борьба за суверенитет против американцев и так и далее. Если они нас не сожрут до того. Тех, кто считает американский неоколониализм благом, пусть внимательнее присмотрится к происходящему. ИМХО.
      В реальности стремиться к этому весьма благородно, конечно. Но надо понимать, что шансов на успех мало до тех пор, пока народ не переживёт глобальную беду. Только беда может вразумить этих идиотов, этот жлобско-пыхатый контингент недоделанных нарциссов.
    • ответ СОЦИУМА?
      19 Apr
      Василий Машира  социум взгдяд на общество з позиции цивилизации, ответы могут дать граждане, а это официальное заявление, которого со стороны Украниы не было. :)
    • громада трансформируется ПОСЛЕ большой беды
      19 Apr
      Сергей Беляев самотрансформируется громада ПОСЛЕ большой общенародной БЕДЫ, не раньше.
      19 Apr
      Николай Чепурной Общенародная беда уже два десятка лет. Нет общенародного осознания её
      19 Apr
      Сергей Беляев да, можно сказать и так: не превышен порог, за которым происходит осознание. Сползание медленное, растянутое на десятилетия, поэтому СМИ удаётся его пиарить как развитие.
    • КТО это все сделает?
      19 Apr
      Петр Мотайленко Абсолютно со всем согласен. Вопрос один - Кто? и Когда? Ну с "когда?" понятно. После того, как внятным образом самосформируется "кто" - вменяемая громада. А вот здесь... и затыка!
      19 Apr
      Николай Чепурной Почему бы не начать прямо сейчас ?!
      1. Мы и "сочувствующие товарищи".
      2. Прямо сейчас! Потому как:
      • а) Власть к выборам всегда готова;
      • б) выборы Она уже начала;
      • в) о неготовности "громады" ( в кавычках, ибо нет точного определения и единого понимания термина) Она уже давно позаботилась, а "вменяемая громада" еще только начинает вменять свою обязанность думать о самосохранении и о способе реализации;
      • г) самосформировать может только "Осознанная необходимость...", без всяких надежд на "авось" и на "хату с краю".
      3. Как ? Распространить ТРЕБОВАНИЕ по интернету ко всем избирателям:
      19 Apr
      • А) никаких голосов за тех, кто не предложит в своей предвыборной программе способ дополнения Конституции положениями "Об импичменте президента.", "О никчемности клятвы ново-избранного Президента на Евангелии и Конституции...при отсутствии правового механизма привлечения его к ответственности за вред, нанесенный народу.", "О недопустимости неприкосновенности должностных государственных лиц", "О недопустимости угнетения народа положениями законов, разделяющих его на бедных и богатых, на коррумпированных и льготников" (не монетизированные льготы, как позор государства, должны быть запрещены Законом); "О введении на переходной период двухлетнего термина работы ВР."
      • Б) На избирательных участках разместить (за кошт) кандидатов плакаты с "Красноармейцем, тыкающим в глаза избирателя перстом: "А ты изучил программу и биографию своего избранника ?! Или опять будешь доверять вору и бандиту ?! И опять будешь ждать манны небесной ?!"
      4. Тренировать сборы на манифестации по сетям (иначе уверенности громады в своих солидарных силах - НЕ БУДЕТ !) Где-то так, примерно ....Жду ваших предложений, вменяемая Громада!
      19 Apr
      • народа нет — есть население
        19 Apr
        Сергей Беляев Депутаты представляют интересы олигархата, на чьи деньги они пришли во власть. Можно сказать так: интересы народа во власти не представлены.
        Это было бы правильной формулировкой, если бы народ как таковой в стране был. Но у нас нет народа, а есть только население, состоящие из недовольных потребителей. К кому взывать, обращаться, на кого опираться в борьбе за реформирование социума, который хочет только жрать, пить и срать? Ну не к кому. Или всё-таки есть? Кто это?
        19 Apr
        Николай Чепурной  Но ПРИХОДЯТ по способности обмана избирателей. Они ПРИХОДЯТ по воле избирателей, при безволии и попустительстве "интеллектуалов". Логика проста: враг народа - ВНУТРЕННИЙ!!! Что толку, что 2 % населения знают конституцию, 5 % слышали о "Правах человека": а 95 не знают как теми правами воспользоваться!?
        19 Apr
        Сергей Беляев  Во власть не могут прийти люди, НЕ ПОДОНТРОЛЬНЫЕ ОЛИГАРХАТУ, поскольку это настолько дорого, что ни у кого другого на это нет денег. Вот почему мы выбираем каждый раз из списка тех, кто ПРИНЦИПИАЛЬНО СЛУЖИТ этому олигархату. И всё. Дело не в какой-то особой тупости народа, он не особенно тупой. Он обычный. И интеллигенция всюду говно, но не всюду так плохо. Только там, где власть целиком и системно антинародна.
    • если будет инфляция — не нужна и Конституция
      19 Apr
      Николай Чепурной Если инфляцию оставить, то тогда и Конституция вряд ли нужна будет (:-))
      Население поголовно не знает зачем нужна инфляция ( а жившие при Сталине наблюдали постоянное снижение цен), не знает о порабощающей функции денег и неизбежности превращения товаров в хлам из-за постоянного неизбежного перепроизводства. Запретите инфляцию, как источник неправомерной наживы, и все делки опять станут подпольными Корейками. Кровно заработанные деньги не будут причиной коррупции, подкупа, саботажа официальной власти и Конституционных норм. (только не ишите в моем тексте узкие места! Подумайте как их расширить) (:-))
      19 Apr
      Сергей Беляев Инфляция - это следствие увеличения денежной массы в обращении. Увеличение денежной массы необходимо для возврата выданных банками кредитов (иначе не из чего возвращать ссудный процент - отдают же больше, чем берут в долг). Давайте запретим ссудный процент и всю жидовскую ростовщическую экономику! Урррра! Я с вами, друг мой!!! :D
      Причина же нехороших вещей вроде коррупции не является следствием инфляции, на мой взгляд. Эта причина - в демонической сущности нехороших людей и отсутствии действенного контроля :)
    • "общечеловеческая идентичность" — фантазия
      19 Apr
      Вадим Дубински "... так как сегодня в тренде общечеловеческая идентичность...так как волю к развитию цивилизации утратили НЕ ВСЕ..." После вранья и фантазий о "общечеловеческой идентичности" и отсутствия знаний о том, что "Цивилизаций" и есть много , и было много - можно не читать и не воспринимать.
      19 Apr
      Николай Чепурной а если это "трудности перевода" и если читать так: "идентичность стремящихся к развитию общечеловеческих ценностей" ?
      19 Apr
      Вадим Дубински Николай Чепурной В том то и дело.... , что никаких "общечеловеческих ценностей" на практике никогда не было и нет. И не будет. Кроме, как в маразматических речах брежнева и словоблудии европейских лентяев с университетскими дипломами.
  64. Що саме змінюється в Україні? 18 квітня 2017
    18 Apr
    Що саме змінюється в Україні? джерело
    Сергей Дацюк 18 квітня 2017
    Недавно у Інтернет-виданні "Збруч" відбулася цікава дискусія між Миколою Рябчуком та Ярославом Грицаком.
    Ця дискусія торкалася кардинальних змін в структурі суспільної свідомості українців після Революції Гідності.
    Проблеми змін за Миколою Рябчуком
    18 Apr
    Сергей Дацюк
    Основні проблеми цих змін означив Микола Рябчук.
    18 Apr
    Сергей Дацюк
    1. Проблемний характер модернізації України навздогін Заходу, яка підтримується суспільством, але все ще зберігає свій суперечливий та парадоксальний характер, поєднуючи протилежні цінносіт.
    2. Путін через російську агресію більше об'єднав Україну, ніж інтеграція України у Європа чи тим більше реформи українського правлячого класу.
    3. Зростання серед українців патріотизму, європейської орієнтації, прихильності до НАТО та готовності воювати за свою країну водночас не є абсолютним, бо зберігається меншість громадян, які проти цього.
    4. Незважаючи на війну українці та нелюбов до російської влади все ще прихильно ставляться до росіян, продовжуючи вірити у такі конструкти як "братські народи Росії та України", ностальгувати за СРСР, оцінювати Переяславську угоду як "воз'єднання України з Росією", оцінювати Євромайдан як "незаконний збройний переворот".
    Ця двоїстість цінностей або як кажуть науковці ідентичністна амбівалентність в своїй основі має уявлення українців про належність до православно-східнослав'янської спільноти. Без відокремлення від цього уявлення неможливо побудувати модерну українську ідентичність, яку автор традиційно вважає національною ідентичністю.
    Пан Рябчук говорить, що третина українців від'єдналась від цієї спільноти, третина продовжує належати до цієї спільноти, а третина знаходиться у процесі змін. І ця остання третина і є причиною двоїстості української ідентичності сьогодні.
    Цитуючи Тетяну Журженко, Микола Рябчук доходить висновку, що саме прошарок найбільш освіченіших, заможніших, динамічніших – "середній клас", "дрібний та середній бізнес" та "інтелектуали" (буржуазія, як каже автор) – творить націю, конституцію, вільний ринок, громадянське суспільство, парламентаризм, правову державу.
    Тут бачаться такі проблеми:
    1. модерна українська ідентичність ототожнюється з національною, що не так: національна ідентичність (хоч в етнічному, хоч в політичному сенсі) в сучасному світі вже не може бути модерною;
    2. розглядаючи прихильність до росіян та Росії в дещо негативному контексті, а прихильність до Європи в позитивному контексті, автор уникає фіксації проблеми про цивілізаційний рівень ідентичності українців, з яким український правлячий клас та українські інтелектуали майже не працюють;
    3. виокремивши середню та дрібну буржуазію як локомотив позитивних змін, автор уникнув фіксації олігархічної буржуазії, як головного гальма цих змін.
    Складна ідентичність та довга революція за Ярославом Грицаком
    18 Apr
    Сергей Дацюк
    Ярослав Грицак висловлює заперечення постмодерністського характеру. Він наполягає на необхідності застосування поняття "цінності (values) ", які є дуже інерційні і здатні мотивувати, та "постави (attitudes) ", які динамічно змінюються і не дуже впливають на мотивації.
    Так само він наполягає на сучасному розумінні революції як багатьох дрібних революцій, тобто коли з'являється безліч перехідних станів (Греймас), а радикальної єдиної революції вже нема. Ці нові революції породжуються домінуванням сервісної економіки і появою нового середнього класу, який з нею пов'язаний. Ними рухають не інтереси, а процес самовираження.
    Найважливіша теза Грицака, хоча і теж постмодерністська, полягає в тому, що не існує якоїсь однієї української ідентичності, існує безліч наборів цінностей для кожного індивіда. І, як я думаю, ці набори цінностей в своїй більшості не є системними.
    Повністю можна погодитися, що середній клас є політичною нішою, яку не бачать наші політики. Політична партія, яка зробить ставку на цей клас, має найбільшу перспективу.
    Далі Микола Рябчук заперечує Ярославу Грицаку. Він виступає проти постмодерністського розмивання паном Грицаком терміну "революція", з чим я погоджуюся. Але він не погоджується з протиставленням паном Грицаком цінностей з ідентичностями, з чим я погодитися не можу.
    Нарешті я хотів би втрутитися в цю дискусію і сказати декілька тез.
    1. прихильність до масштабного цивілізаційного проекту
      18 Apr
      Сергей Дацюк
      Українські інтелектуали продовжують ототожнювати модерну ідентичність та національну ідентичність, впритул не бачачи тієї обставини, що два майдани відбувалися не за національну орієнтацію, а за цивілізаційну орієнтацію. Українські інтелектуали не бажають розглядати як важливу ту обставину, що прихильність до Росії та росіян чи до Європи та європейців це прихильність до масштабного цивілізаційного проекту. Допоки українські інтелектуали не бачать цього глобального процесу і продовжують говорити про зміну національної ідентичності, вони в принципі не розуміють, що відбувається в Україні.
    2. сучасні ідентичності, що конструюються, та настанови
      18 Apr
      Сергей Дацюк
      По суті обидва дискутанти виходять на проблеми конструктивістького характеру – вони обидва визнають, що ідентичність конструюється, що вона вочевидь (говорять про це по-різному) конструюється з цінностей, але обидва не ставлять як завдання правлячого класу чи зокрема українських інтелектуалів конструювати цю ідентичність на основі сучасних теорій для України.
      На мій погляд, цінності складаються з мислительних установок та мотиваційних настанов. Мислительні установки це те, з чим мали би конструктивістським чином працювати українські інтелектуали, але з чим вони не вміють і вперто не бажають працювати, нерефлексивно застосовуючи або модерністські, або постмодерністські мислительні установки. Мотиваційні настанови крім постав, які виокремлює Грицак, включають також орієнтації на цілісності – цивілізації та світи.
      Тобто сучасні ідентичності конструюються так – набір світів (не один, як раніше, а декілька світів), складний контекст цивілізаційної цілісності – цивілізація походження, цивілізація проживання, цивілізація перспективи. Лише всередині цього складного набору формуються мотиваційні настанови – трансцендентні орієнтації, етичні норми, настанови професійні, дозвілля, і т.д., включаючи повсякденність (лайфхаки і т.д.)
      Культура, мова, традиційні чи новітні релігії вже відносяться до рівня того, що Грицак називає поставами. В сучасному висококоннективному світі людина здатна засвоїти і вжитися всередину декількох мов, культур, релігій. Так само і нація більше не є абсолютною цілісністю, якою вона була ще десь до середини ХХ століття.
    3. перспективні орієнтації які визначають майбутнє
      18 Apr
      Сергей Дацюк
      Тому з оптики досліджень панів Рябчука та Грицака випадають справді перспективні орієнтації (цінності чи частини ідентичностей), які визначають майбутнє української суспільної свідомості, як і будь-якої іншої суспільної свідомості:
      1. прихильність до цифрової диверсифікованої свободи/прихильність до матеріальної залежності чи гарантованої домінатом незалежності (територія, ринок, держава, нація);
      2. ієрархічна монологічна комунікація телебачення/мережева комунікація соціальних мереж;
      3. орієнтація на національну культуру/орієнтація на глобальну культуру;
      4. належність до середнього класу як пролетаріату/належність до середнього класу як прекаріату;
      5. життя в одній картині світу (в одному світі) /життя в різних конструкціях світу (в різних світах);
      6. інтеграція себе в традиційну цивілізацію/інтеграція себе в людство;
      7. орієнтація на життя в актуальному світі/орієнтація на життя в віртуальному світі.
    4. Революція це те, що змінює саме мислення
      18 Apr
      Сергей Дацюк
      Саме на цьому рівні йде сьогодні революція в Україні. Революція це не те, що ми можемо в традиційному уявленні подрібнити на мікрореволюції, як це вважає пан Грицак. Революція це те, що змінює саме мислення. Якщо ми не бачимо зміну мислення, ми не бачимо і революцію. Така революція завжди радикальна і не буває розтягнута на тривалий час.
      Отже в Україні змінюються не традиційні мислительні установки та мотиваційні настанови, які можна дослідити соціологічно. В Україні створюються нові мислительні мислительні установки та мотиваційні настави, які, щоб дослідити, потрібно спочатку виокремити і концептуально описати.
    5. За що йде війна в Україні
      18 Apr
      Сергей Дацюк
      Війна в Україні йде не за Крим та Донбас, а за спосіб територіально-державного устрою громади, поки вона продукує інший тип своєї фіксації в просторі та часі. Боротьба в Україні іде не за реформи, а за можливі інновації незалежно від участі в модернізації навздогін Заходу. Конфлікт в Україні відбувається з приводу мережевої організації суспільної діяльності та комунікації незалежно від існуючої ієрархічної системи державно-олігархічного перерозподілу багатства та політичного зовнішнього управління.
    6. Процес самоорганізації
      18 Apr
      Сергей Дацюк
      Але найголовніший процес, який відбувається в Україні, це процес самоорганізації, який принципово протилежний процесу самовираження. Традиційний революційний процес базувався на самовираженні як тимчасовій демонстрації сили ієрархам (ринку, державі, церкві, школі), що ставила за мету змінити тип діяльності цих ієрархів, які пізніше закріплювала нація-культура-мова. Народжуваний на наших очах процес самоорганізації запроваджує принципово нові інститути, які приходять на зміну ринку, державі, церкві та школі та діють вже неієрархічно. Ми сьогодні можемо лише вгадувати неоформлені нові інститути. Ми навіть приблизно не знаємо, як ці зміни будуть закріплені, але точно не в нації, не в культурі і не в традиційній мові.
    Саме тому все це так важко досліджувати. Але принаймні розуміти це все вже потрібно.
    18 Apr
    Обговорення:
    • зміна мислення — феномен "другого поверху"
      18 Apr
      Nikolay Kozyrev 
      " Революція це те, що змінює саме мислення. Якщо ми не бачимо зміну мислення, ми не бачимо і революцію", – стверджує автор.
      Це так, але це вторинний феномен "другого поверху" соціуму. На "першому поверсі" здійснюються ті процеси організації матеріально-духовного життя, які структурують онтологію соціальної інтеграції. І революція, як на мене, є тоді, коли є цивілізаційний перехід до нового типу інтеграції суспільства.
      Якщо в у домайданному суспільстві домінувала (умовно) економіка "по-донецькі" або олігархічна система концентрації капіталу на основі феодально-ієрархічноїї, (редистрибутивної) системи розподілу економіко-політичних активів, то Майдан як феномен революції можна розглядати лише у сенсі історичного переходу до демократичного капіталізму з домінуванням економічної влади середнього класу (буржуазії).
      Тільки цей процес детермінує зміну політичної влади і революційну"зміну мислення", на що звертає увагу автор. Зараз бачимо, що домінують процеси контрреволюції. Чи не так?
    • капітал з найрозгалуженішою мережею поля
      18 Apr
      Mikolaj Kren 
      Це чудова ілюстрація "Соціального поля" П.Бурдьйо.
      Поле як своєрідний ринок обмінів соціального капіталу\лів,з метою поліпшення соціальних позицій.
      Де найбільші переваги має капітал з найрозгалуженішою мережею поля.
      (Мережа-зв*язки і взаємодії,соціальних індивідів або груп).
    • верх Обєднаного "капіталу"
      18 Apr
      Mikolaj Kren
      Обєднаний "капітал" - *організована пануюча меншість*,на 4 р.війни і 2 Майдана,вже,наново міцно і енергійно-взяла верх,над розпорошеним "капіталом",*неорганізована більшість*,що через свою роз*єднаність не може конкурувати на *ринкові обміну соціальних капіталів*, де, до тогож,"капітал" організованої більшості,у вигляді налаштованих ще корумпованою більшовицькою,комуністиною парткастою, корпоративних і кругової поруки-зв*язків, має ще й потужну ресурсну підтримку у вигляді всієї потуги приватизованої більшовицько -нацистською,комуно-регіональною олігархією, -держмашини і економіки...
    • нейтралізація стихійних здобутків соціуму
      18 Apr
      Mikolaj Kren 
      2...що дозволяє легко нейтралізувати стихійні здобутки соціуму,каналізувавши їх у форми вуличних протестів і внутрісоціальних протистоянь, (до того ж,на руку зрадницькій правлячій верхівці, ще й війна з зовнішнім агресором), -швидко відновити статус-кво с соціально-суспільній ситуації в
      Україні. Де право пануючої меншини непохитне, а обов*язки пригніченої більшості-не підлягають сумнівам. Таким чином швидко і певно підводячи Україну до мороку громадянської війни.
    • потенціал середнього класу легко придушують
      18 Apr
      Mikolaj Kren 
      Єдине-з чим я непогоджуюсь з п.Дацюком-"Повністю можна погодитися, що середній клас є політичною нішою, яку не бачать наші політики. Політична партія, яка зробить ставку на цей клас,
      має найбільшу перспективу".
      "Наші" політики, коли і не бачать, то чудово чують потенцію цієї "ніші", і доволі успішно її придушують,
      як посередністю адмінресурсу - так і фізично...щоб не будо ніяких не запланованих "песпектив".
  65. ДРАМА НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РЕВАНШУ. 25 квітня 2017
    27 Apr
    ДРАМА НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РЕВАНШУ
    Сергей Дацюк 25 квітня 2017, 09:17
    В складні часи надзвичайно руйнівними є прості відповіді на складні питання та прості реакції на ці прості відповіді.
    Немає простої відповіді на національну пасіонарність. Це завжди була соціальна енергетика високого рівня. Але ця енергетика не раз заводила країни у безвихідь, якщо публічні інтелектуали та лідери думки пропонували прості рецепти, спираючись на національний егоїзм громадян.
    Дискусії про українську мову
    27 Apr
    Сергей Дацюк
    Маніпуляція мовним питанням
    27 Apr
    Сергей Дацюк
    Є така народна прикмета для нашої країни: як тільки влада починає втрачати громадську підтримку, в Україні одразу ж починається радикально нещадна дискусія про мову.
    Влада та олігархи кожен раз грають націоналістів втемну і завжди переграють, бо дискусія так і не добирається до глибинної суті та до справді вартісних речей.
    Механізми цієї мовної маніпуляції в Україні настільки відпрацьовані, що країна влітає в цю дискусію з одного копняка.
    Цього разу такого копняка Україні дав Олег Скрипка, заявивши наступне "Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ, таким ставлять діагноз "дебілізм". Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні, треба створити гетто для них...".
    Не те щоб на Олегові Скрипці грали з огляду на його рефлексивність, але емоційно його спровокували на творення негативного мему "мовне гетто".
    З формальної точки зору, люди в Україні можуть не вивчати українську мову з різних причин. Причому низький IQ це не найголовніша причина тут. Найбільш суттєва причина цього – упослідженість української мови в колоніальній Україні, якою вона лишалася аж до 2014-го року.
    Українську мову донедавна можна було не вивчати, оскільки цивілізаційна орієнтація на Росію зберігалася в значної частини українців і була важливою складовою української політики аж до останнього часу. Вимагати якось відокремлювати людей, значна частина яких саме зараз доволі драматично вирішує для себе питання переходу з російської на українську мову, це означає упосліджувати їх за мовно-етнічною ознакою, тиснути на них, шантажувати їх, тобто чинити з ними так само, як до цього російська імперська політика чинила з українцями.
    Як же зробити українську мову конкурентною
    27 Apr
    Сергей Дацюк
    Як же зробити українську мову конкурентною у висококоннективному цифровому світі?
    Нам дійсно потрібна сучасна українська мова, але не замість російської шляхом її заборони, а в культурній постколоніалній конкуренції з нею. Українська мова стала привабливою після революції 2013-2015-го років, тому що пропонувала інноваційні дискурси, яких не пропонувала російська мова.
    Лише продовження та посилення інновацій всередині української мови дозволить Україні зберегти цей тренд, наприклад:
    1. переклад всіх сучасних кращих зразків літератури українською;
    2. творення достатньої кількості серіалів зі складними інтригами та інтелектуальними настановами, щоб уникати трансляції мілітаризованої російської продукції;
    3. досягнення диджитальної якості – штучний інтелект Андроїд-пристроїв та айфонів має говорити українською так само, як він зараз говорить російською та іншими мовами світу і т.д.
    Реакція на критику
    27 Apr
    Сергей Дацюк
    Водночас націоналістична політика розвитку мови базується на дуже простих процесах – заборонити, відключити, відокремити і т.д. Тобто сама націоналістична політика стає на заваді вільного та конкурентного розвитку мови та культури.
    В цьому сенсі націоналістична політика підлягає критиці. Але чи можливо взагалі критикувати українських націоналістів в Україні?
    Українські націоналісти дуже схожі на євреїв у своїх реакціях на критику. Лише зроби хоч який критичний натяк – в першому разі будеш антисемітом, в другому разі – українофобом та зрадником.
    Глибоко травмовані національні колективні свідомості реагують завжди дуже радикально і грубо на будь-які утиски щодо них, хоча б навіть і символічні.
    Нічого не буду говорити про євреїв, а от українцям варто було б розібратися зі своїм комплексом неповноцінності.
    Мова ненависті, комунікативна установка на підозру, політика помсти та реваншу – це все ознаки глибоко закоріненого комплексу меншовартості.
    Лише здорова індивідуальна психіка може генерувати благородство. Лише здорова колективна свідомість може породжувати гідність та призводити до самозародження шляхетності через її уособлення в новостворюваній еліті.
    Слова Олега Скрипки – то лише симптом. Бо Скрипка не грає першу скрипку у ансамблі націоналістів. Нам же потрібно зрозуміти політику націоналістів як таку.
    Зрозуміти націоналістів
    27 Apr
    Сергей Дацюк
    Щоб критикувати, потрібно спробувати зрозуміти українських націоналістів в нинішній ситуації.
    Сьогодні українські націоналісти потерпають не тільки від переживання багаторічного упослідження української мови та культури з боку Росії.
    Перш за все, вони ображені через те, що донедавна були єдиними, хто прямо говорив – Росія це ворог, від неї не варто чекати нічого хорошого, з нею потрібно воювати всіма силами. І коли сталася війна, українська громада їх попередження не згадала, а зробила вигляд, що обставина ворожості Росії з'явилася тільки в 2014-му році.
    Друга образа українських націоналістів пов'язана з Майданом. Вони складали найбільш пасіонарну частину борців з режимом Кривавого Президента, вони були в перших рядах кривавого протистояння на Майдані. Натомість українська громада партію "Свобода" по суті викинула з Парламенту, а "Правому сектору" не дала жодних політичних преференцій, на які вони заслуговували.
    Третя образа українських націоналістів пов'язана з їх участю у війні на Сході України. Вони були серед перших добробатів, які боронили Україну. Натомість влада каналізувала їх пасіонарний захист, нав'язавши Україні Мінські домовленості.
    Тобто українські націоналісти ніяких преференцій від революції та війни не отримали, бо українська громада відверто боялася їх домінування в Україні, особливо враховуючи їх безапеляційні настанови на насилля та обмеження.
    Причому весь цей набір своїх образ українські націоналісти перетворюють на право вивищувати свою позицію як моральну перевагу. Але що саме з позиції цієї моральної переваги можуть запропонувати?
    Вочевидь моральна перевага повинна породжувати конструктивні та позитивні настанови – як розвивати українську мову та культуру, як осучаснювати її, як задавати їй перспективу і створювати найбільш універсальні контексти, щоб мова та культура рухалися в цивілізаційних орієнтаціях та виходили на світовий рівень домагань.
    Замість цього українські націоналісти продукують емоційні процеси негативних контекстів – заздрості, зневаги, підозри, ненависті, помсти та реваншу.
    Замість політики стратегічного та програмно-проектного гатунку ми отримуємо політику заборони, упослідження незгодних та переслідування інакших. Замість позитивних процесів громадянської єдності в контексті політичної нації, ми отримуємо негативний процес розбрату в контексті етнічної нації. Замість солідарності, ми отримуємо трайбалізм. Замість професійної конкуренції, ми отримуємо кумівство та місництво.
    У соціальному плані це може призвести до сумних наслідків, бо така емоційно-настановча позиція веде до націоналістичної диктатури.
    Давайте подивимось на сьогодення і на найближчу перспективу та роль українських націоналістів у цьому.
    Не дивлячись на Євромайдан та громадянський процес самоорганізації у нетривалій спробі реформ, українська влада уклала олігархічний консенсус задля продовження олігархічного збагачення та започаткувала Мінські домовленості задля збереження олігархічної економіки ціною фрагментації країни і на поталу боягузливим європейцям.
    Всередині олігархічного консенсусу олігархи здирництвом продовжили вже після Революції Гідності накопичувати гроші, відбираючи їх у громадян. Всередині Мінських домовленостей влада намагалася зґвалтувати Конституцію, а олігархи почали використовувати процеси контрабанди щодо окупованих по суті територій.
    Громада опирається цьому, влаштовуючи блокаду торгівлі окупованих територій та блокаду російських банків. При цьому такий громадянський опір змушує владу рухатися до олігархічної диктатури.
    І знову одними з найбільших прибічників блокади торгівлі з окупованим Донбасом стали українські націоналісти. Їх позиція зрозуміла – лишаючись поза Парламентом, вони можуть бути дозволили собі бути ще більш опозиційними, ніж парламентська опозиція.
    На загрозу олігархічній диктатурі націоналісти відповідають спробою націоналістичного реваншу і мобілізацією громадського руху під знаменами націоналістів. І націоналістична диктатура в цьому випадку не менш імовірна, ніж олігархічна, бо перша сприймається як альтернатива другій, а відтак як менше зло.
    Чому ж так сталося, що українські націоналісти залишилися найбільш пасіонарними сьогодні і мають дуже високий революційний потенціал?
    Так вочевидь сталося тому, що учасники Євромайдану втратили революційну пасіонарність. Це відбулося з трьох причин: 1) Асоціація з ЄС відбулася, отже була виконана їх перша вимога на Євромайдані; 2) "Безвіз" скоро вже буде введений, і таким чином буде виконано другу їх вимогу на Євромайдані; 3) Їх участь у спробах реформ призвела до лише до часткових змін, але при цьому і до розчарування, до розколів, до зневіри і т.д. Отже євроінтегратори не мають більше тієї соціальної пасіонарності, яку вони мали Євромайдані.
    Зате така соціальна пасіонарність, не зачеплена участю в слабкій реформістській політиці нинішньої влади, є у націоналістів.
    І тут перед нами постає масштабна драма нинішньої ситуації.
    Новий сплеск революції живиться реалізацією пасіонарної позиції націоналістичних сил. Водночас громадське розчарування контрреволюційним реваншем олігархів і відтак слабка громадянська самоорганізація породжує домінування несолідарних насильницьких способів управління та координації під проводом націоналістів.
    Ми постали між дуже поганим вибором – між олігархічною диктатурою та націоналістичною диктатурою.
    Якщо на диктаторські устремління нинішньої олігархічної влади українська громада реагує негативно, бо має соціальні компетенції опору олігархічному диктату вже за часів незалежності України, то на диктаторські орієнтації націоналістичного руху українська громада не знає як реагувати. Звідси масштабна дискусія щодо мови насправді означає дискусію щодо визнання чи невизнання негативних емоційно-настановчих орієнтацій націоналістів на реванш шляхом підозри, ненависті та помсти щодо росіян чи принаймні російськомовних.
    Найпростішим виходом багатьом українцям здається розв'язати конфлікт між Росією та Україною через переслідування російськомовних всередині України.
    Цей нібито найпростіший вихід через націоналістичну диктатуру буде так само руйнівним, як і вихід через олігархічну диктатуру.
    Націоналізм та громадянське суспільство
    27 Apr
    Сергей Дацюк
    Громадянське суспільство будується на довірчості та солідарності. Націоналісти своєю політикою підозри руйнують громадянське суспільство через знищення довіри. Олігархи через здирництво та політику соціального розмежування руйнують солідарність. Націоналісти і олігархи – розкольники і вороги громадянського суспільства.
    Нам, українським громадянам, потрібно глибоко заглянути всередину себе і спитати самих себе про нашу спроможність. Якщо у нас немає достатньо солідарної енергетики, щоб подолати енергію підозри, ненависті та помсти націоналістів, якщо у нас немає достатньо благородної енергетики, щоб подолати здирництво олігархів, тоді потрібно готуватися до диктатури – одних, других чи обидвох разом.
    Націоналістична диктатура нічим не краща за олігархічну диктатуру. Хоч вони і різні за походженням, але вони однаково придушують свободу та обмежують права. А найгірше – коли ці дві диктатури об'єднаються у одну.
    Нам потрібна принципово інша політика, побудована геть на інших установках.
    Проєвропейська пасіонарність з самого початку була сумнівною і споживацькою, тому на неї надалі сподіватися не варто. Націоналістична пасіонарність дуже небезпечна і повинна знаходитися під громадським контролем. Домінуючою має стати громадянська пасіонарність без всякого націоналістичного егоїзму та з орієнтацією на масштабний рівень цивілізаційних та світових домагань.
    Позитивні настанови благородства та уникнення негативних орієнтацій націоналістичної помсти та реваншу в колективній комунікації та діяльності дадуть нам змогу створити нову громадянську еліту. Громадянська ідентичність замість націоналістичної породить осмислений і перспективний рух самоорганізації різноманітних громад. Цивілізаційна орієнтація замість європейського підпорядкування дасть нам в перспективі посилення соціальної енергетики. Деолігархізація з позиції громади, а не нації, дозволить започаткувати нову конкурентну економіку без націоналістичних перекосів "свій до свого по своє".
    Культурна політика з установкою на іншування, а не на свійність, дозволить знайти місце для іноземців як друзів України. А орієнтація на власні інновації, а не на реформи за чужими зразками, дозволить перейти до самостійного розвитку, на власних засадах, з власними цілями.
    Складні запитання, складні відповіді, складні реакції. Замість простих запитань, відповідей та реакцій.
    Тільки так можна позитивно здолати як олігархічний реванш, так і націоналістичний реванш.
  66. МОЖЕ ПРОПЕТЛЯЄМО?
    16 May
    МОЖЕ ПРОПЕТЛЯЄМО? Джерело
    Сергей Дацюк 16 травня 2017
    Правлячий клас не здатен вирішувати протиріччя
    16 May
    Сергей Дацюк
    Нинішня ситуація в Україні нагадує фільм жахів, який поставили на паузу. Український правлячий клас вже не раз так робив. Коли ситуація заходить у глухий кут, вони беруть канікули, не дивлячись на війну чи кризу.
    За великим рахунком ніхто не сподівається, що воно якось само розсмокчеться. Сподівання просто на те, що протиріччя якось викристалізуються, сили протистояння визначаться, і ситуація стане зрозумілішою.
    Але в цій довгій українській революції, яка насправді почалася ще в 1914-му році, фундаментальні протиріччя давно відомі і самі по собі з часом нікуди не ділися. Причому український правлячий клас, як і 100 років назад, їх вирішувати не готовий.
    Ці протиріччя насправді можна звести всього лишень до двох основних дилем:
    1. цивілізаційний вибір – Росія чи Захід;
    2. мотиваційний вибір – часткові (кланові, партійні, корпоративні, регіональні) інтереси чи загальні інтереси (державні, європейські, світові, загальнолюдські).
    Перший вибір український правлячий клас не здатен зробити впевнено та послідовно. Другий вибір здається принципово неможливим – надто глибоко викорчувана аристократична традиція благородства.
    16 May
    • що таке "цивілізація Росії"?
      16 May
      Сергій Щокін  цивілізаційний вибір – Росія чи Захід. Я не розумію, що таке "цивілізація Росії". Це - ламаїзм, іслам, чи старовіри? Як "цивілізація" може будуватись на основі різних релігій? Не існує ніякої "цивілізації Росії".
      16 May
      Вира Мелнукова Російська цивілізація офіційно закріплена в ідеологічній доктрині РФ "Стратегія державної культурної політики на період до 2030 р.". Серед постулатів є щось таке: "...російська цивілізація непохитно заснована на східно-християнському православ'ї. Вона має безсумнівні переваги відносно цінностей і форм інших цивілізацій". Цей документ є системним, включеним до "русского мира" і він доступний адресатам телевійної пропаганди. У нас такого немає. Від себе можу додати, що світові релігії маюь в основі багато спільного, наприклад - аврамістичні: іудаїзм, мусульманство (в Авраама був син Ізмаїл), християнство. Та й у Конфуція є золоте правило моралі з аврамістичних релігій: роби кожному те, що хочеш, щоб тобі робили. І тому подібне.
      16 May
      Сергій Сорока Тільки до 2030 року в Росії мусульман буде більше, ніж тих, хто себе називає християнами.
    Головна політична установка сьогодні – якось пересидимо
    16 May
    Сергей Дацюк
    Тому головна мислительна орієнтація, головна політична установка сьогодні – якось пересидимо, якось перетопчемося, якось пропетляємо.
    Ця установка воістину якась непереборна для українців. Від "чухраїнців" Остапа Вишні до "зачекай ще мить" Святослава Вакарчука – творів про різне, але з такою схожою орієнтацією. Пісня Вакарчука взагалі якась пророча – вона ж не про воїна АТО напередодні смерті, вона про всю Україну над прірвою.
    Я би співав би про інше – не бійся зробити крок у вічність, не чекай, не дивися на інших, сподівайся лише на свої сили, дій рішуче, хай навіть це ризиковано чи небезпечно.
    Але нині інші пісні – сумні та безрадісні. Ці пісні описують нескінченість спроб вирватися з безпросвітності.
    Вічне чекання – таке майбуть прокляття написав Всевишній на долі нашої країни.
    Ми дуже схожі на ірландців у їх вічній боротьбі проти англів. Ірландський письменник Семюел Беккет написав п'єсу "В очікуванні Годо". Весь час герої п'єси сидять на одному місці і чекають, що з'явиться Годо і внесе смисл у їх безсмислене існування.
    Чи є економічне зростання в Україні?
    16 May
    Сергей Дацюк
    Це зовсім не економічне питання для України. Відповідь на нього можлива лише всередині тієї чи іншої політичної позиції. Відтак відповідь на це питання філософська.
    Тому я навіть не дивуюся, що українським економістам байдуже до економічної ситуації в Україні. Принаймні жодного більш-менш масштабного фахового опису економічної ситуації в країні за цей рік я не знайшов. Є тільки аналіз української економіки Світового Банку за квітень 2017-го року. Цей аналіз свідчить лише про одне – економічні реформи не відбулися, а ті зміни, що відбулися, проривним чином на економіку країни не вплинули.
    Немає жодних політичних причин сподіватися на економічне зростання в Україні.
    Ну так, відновлення дореволюційного економічного потенціалу в Україні справді можливе в найближчий час. Але чи схоже це на проривне економічне зростання, яке зазвичай буває після революцій? Не думаю.
    Існує міф – якщо економіку не чіпати, якщо забезпечити політичну стабільність, то економічне зростання потрохи-потрохи розкрутиться і принесе економічний прорив.
    Це справді не більше, ніж міф.
    Олігархічна економіка, де монополізовані всі інфраструктурні сфери, яку держава захищає проти інтересів громади, не може забезпечити проривне економічне зростання за жодних обставин.
    Ні політична стабільність, ні міжнародна допомога, ні закінчення війни не призведуть до проривного економічного розвитку в умовах олігополій.
    Чи можлива революція в Україні через революційну угоду правлячого класу?
    16 May
    Сергей Дацюк
    Недавно Володимир Фесенко написав блог про те, чи може з'явитися український Макрон? Тобто чи можливо вийти з політичної кризи в Україні політтехнологічним чином?
    Що таке Макрон? По-перше, це політтехнологія правлячого класу Франції. Оскільки основні політичні лідери втратили громадську довіру, був взятий молодий, енергійний політик поза увагою громадськості і розкручений засобами політтехнологій до рівня загальнонаціонального лідера. По-друге, цей політик в своїй книзі "Революція" запропонував революційну угоду – здійснення революційних змін інституційним шляхом за підтримки громади. По-третє, суть цієї угоди правлячого класу з французькою громадою полягала у наступному: правлячий клас гарантує пом'якшити проблеми та зменшити втрати французької громади за рахунок державного бюджету, причому правлячий клас бере на свої корпорації соціальні зобов'язання, зменшуючи навантаження на цей бюджет. Тобто мова йде про солідарний розподіл соціальної відповідальності перед світовою економічною кризою та європейською політичною кризою. Таким обіцянкам можна вірити, можна не вірити, але принаймні для виборів це спрацювало.
    Відомо, що для написання книги "Революція" Макрон застосував сучасні політтехнології – фокус-групи, соціологічні дослідження, експертні опитування.
    Давайте спробуємо змоделювати цю політтехнологію в українській ситуації.
    Зібрали ми фокус-групи і вияснили, що хоче громада.
    Наприклад, ми вияснили, що громада хоче:
    1. конституційну реформу без участі правлячого класу;
    2. жорсткої ізоляції Донбасу і виходу з Мінського процесу;
    3. жорсткої деолігархізації;
    4. не абстрактної боротьби з корупцією, а жорсткого покарання хоча б сотні найбільших корупціонерів, починаючи з найвищих посадових осіб;
    5. люстрації кадрів всієї правової системи і створення по суті нової правової системи з нуля;
    6. стимулювання розвитку середнього класу за рахунок знищення всевладдя монополій та скасування державного контролю (справжня дерегуляція);
    7. відсторонення всіх нинішніх політиків від влади і приходу нових політичних сил;
    8. покарання винних у розстрілі Майдану та у співпраці з ворогом.
    Ну можливо ще якісь нюанси виявляться на фокус-групах. Але результат буде десь такий.
    Ну от ми це взнали і вклали ці слова в уста "українського Макрона". І що буде далі?
    Жодних ресурсів ЗМІ такий "Макрон" не зможе використати? Більшість політиків його не підтримають і будуть критикувати. На деолігархізацію олігархи не погодяться. На відсторонення всіх нинішніх політиків від влади всі політики не погодяться. На жорстку ізоляцію Донбасу не погодяться всі, окрім української громади, – тобто більшість українського правлячого класу, Росія, Захід.
    Мало того, проти такого "Макрона" одразу ж розгорнуть брудну піар-кампанію, в якій виявиться, що він зрадник, корупціонер, а ще їсть нехрещених немовлят на сніданок.
    Революція через революційну угоду з громадою в Україні неможлива саме через повну відсутність благородних мотивацій у більшості правлячого класу.
    Що нас чекає?
    16 May
    Демонтаж історичної спільноти "Україна" (3)
    16 May
    Сергей Дацюк
    Що взагалі відбувається зараз в Україні і чого нам варто чекати?
    Щоб спокійно сприйняти відповідь і не звинувачувати мене у нагнітанні негативу, вдихніть, а потім видихніть.
    Зараз в Україні відбувається щоденний повільний і невпинний демонтаж України як історичної спільноти. Вже не як держави, не як території і не як економіки. Демонтаж історичної спільноти "Україна" означає фрагментацію території, фрагментацію української ідентичності, слабкість держави, злиденність колишнього середнього класу.
    Це відбувається не зі злого умислу Росії, Заходу чи власного правлячого класу. Зазвичай агресія лише посилює єдність. Але якщо єдність не встановлюється, тоді причина уже не в зовнішній агресії, а у внутрішній неспроможності.
    В цьому навіть не дуже винуваті націоналісти – вони просто енергійні, але не дуже розумні діти історії. Їх можна звинувачувати у поширенні підозрілості та ненависті до інакших. Але навіть вони не здатні зруйнувати історичну спільноту.
    Руйнування історичної спільноти відбувається через те, що масштаб викликів, перед якими постала Україна, виявився більшим, ніж ментальна, рефлексивна та стратегічна спроможність українського правлячого класу.
    16 May
    • Демонтаж історичної спільноти — не особливість нинішнього періоду
      16 May
      Ivan Box  Чи не почалась фрагментація ще з часів укладання будапештського меморандуму? невже українська ідентичність мала хоч якусь спроможну «єдність» за останні 300 років, щоб «по-справжньому» фрагментуватись? невже можна говорити про якусь «сильну» державу за останні 300 років? невже середній клас колись по-справжньому був заможним за останні 25 років? чому ж про «демонтаж» йдеться як про особливість нинішнього періоду?
    • а хто має відповідні викликам часу «спроможності»?
      16 May
      Ivan Box
      Назвіть хоч когось крім «українського правлячого класу» хто може похизуватись, відповідними викликам часу «спроможностями»! чи в нас «правлячий клас» є і лишатиметься альфа і омегою будь-яких державних процесів? 
    • що таке націоналісти
      16 May
      Сергій Щокін
      Демонтаж історичної спільноти "Україна" означає фрагментацію території, української ідентичності, слабкість держави, злиденність колишнього середнього класу. Що таке "фрагментація території"? Якщо - децентралізація, то це - позитив. Що таке "фрагментація української ідентичності"? Це - знищення національністі? Перетворення українців на андроїдів?
      Складається стійке враження, що автор не дуже чітко сам для себе визначив поняття "націоналізм". Націоналізм - явище духовного, "ментального" порядку. У "ментальній" сфері є можливість дива - того, що виходить за рамки детермінізму. Україна - країна мрій, країна чудес. Тому треба приділяти увагу не "технологіям", а становленню націоналізму, який єдиний може створити диво. І працювати на здобуття того дива, якого ми прагнемо.
    • как может развалиться Украина
      16 May
      Alex Yelenchin
      Вже навесні Коломойський через своїх людей може натякнути на створення потужного анклаву "Нова Швейцарія" - Харків, Діпро, Запоріжжя, Полтава , Кіровоград, Херсон- це регіони -донори ,а Херсон - вихід в океан,порти... .Для цього все готове, зброя, люди , гроші. Далі буде пропозиція іншим областям приєднуватися на основі конфедерації.
      Є домовленості з Миколаєвом та Одесою.
      По ВВП на душу населення цей анклав може стати НАЙЗАМОЖНІШІИМ регіоном Европи. Політично буде позиціонуватися .як НЕЙТРАЛЬНИЙ.
      Головні союзники - Аваков і НФ, яких від тюрми і конфіскації може врятувати тільки розвал Україниз втратою субїєктності та втратою всих кредитних зобов'язань..
      Ну і доведений до відчаю народ, який цю ідею підтримав на Ура по соціологічним дослідженям.
    У громади не вистачає організаційної сили
    16 May
    Сергей Дацюк
    Час від часу я отримую пропозиції – давайте створимо якийсь програмно-стратегічний документ чи давайте створимо якусь організацію, щоб спасти Україну.
    Тоді я прошу подивитися на політичну ситуацію останніх років і сказати, чому створені за останній рік нові політичні партії та рухи з непоганими програмно-стратегічними документами були фактично знищені в організаційному плані та у ЗМІ?
    Думаєте їх створювали ідіоти, а ми, такі розумні, зараз візьмемо і створимо щось таке, що буде націлене на знищення системи, і система цьому не буде опиратися? Так не буває.
    На створення неполітичного громадського руху під інтелектуальним проводом у нас елементарно немає критичної кількості інтелектуалів. Отаманщина це громадський рух без інтелектуально спроможної організації. І отаманщина – не найкращий спосіб розпаду України.
    Якщо правлячий клас взяв курс на демонтаж України як історичної спільноти задля регіональних анклавів під проводом олігархічних корпорацій, то опиратися цьому можна лише організаційною силою всієї громади.
    Але якщо у всієї громади не вистачає організаційної сили, щоб лишень досягти відповідальності злочинців Майдану, тоді громаді немає сенсу жадати зберегти історичну спільноту на всій території України. Безсила громада заслуговує такого кінця.
    16 May
    • громадський рух може взаємодіяти з «інтелектуальним проводом»
      16 May
      Ivan Box
      не можливо створити «рух» під чиїмось крім «громадськості» проводом, інакше він перестає бути громадським. громадський рух, у випадку створення та зростання до рівня викликів часу, може взаємодіяти з «інтелектуальним проводом», якщо той так само доросте до відповідного рівня. шлях в кожного свій, але мають десь зустрітись 
    • «відповідальність злочинців Майдану» — одна з блоку задач
      16 May
      Ivan Box
      Що до «відповідальності злочинців Майдану» — ця задача не є більш важко досяжною чи менш потрібною. досягнути її означатиме прорив на всіх напрямках (або ж невідворотність таких проривів через реалізацію фундаментальних трансформацій, які не можуть існувати в якісь заданій точці, а лиш в площині, більшій за самих себе)
    • совдепія людей перетворила у покручів
      16 May
      Oleksandr Kelym Пам*ятаєте:"советское - значит лучшее"? Сьогоднішня Україна (та і Росія також) демонструють жахливий згубний вплив совдепії на мізки людей! "Нового человека" їм створити не вдалося - але існуючих перетворити у покручів таки досягли!
    • У нас нет олигархов. Есть воры и бандиты
      16 May
      Gena Romankov У нас нет олигархов.Есть воры и бандиты.Точка.
    Консенсус з олігархами неможливий
    16 May
    Сергей Дацюк
    Цілісність, що нездатна усвідомити і організувати себе як цілісність, розпадається доти, доки шматки не стануть здатні усвідомлювати та організовувати себе як цілісності.
    Тому нічого саме по собі не розсмокчеться. Вовки не стануть вегетаріанцями, якщо ми залишимо їх у спокої. Ми ніяк не пропетляємо, не перетопчемося і не відсидимося.
    Вихід з "олігархічного консенсусу" неможливий через укладення нового консенсусу олігархами, якогось принципово іншого за змістом.
    Олігархії з людським обличчям не буває.
    А громадський консенсус у солідарній єдності з правлячим класом, якому повністю не довіряють, неможливий. Бо ця недовіра зайшла надзвичайно глибоко, і ніякої солідарної єдності немає.
    16 May
    • мало хто може похизуватись «солідарною єдністю»
      16 May
      Ivan Box
      «…А громадський консенсус у солідарній єдності з правлячим класом, якому повністю не довіряють, неможливий. Бо ця недовіра зайшла надзвичайно глибоко, і ніякої солідарної єдності немає…». наразі «солідарною єдністю» можуть похизуватись хіба ланки суспільство-військо, суспільство-церква. але передумов виникнення в цих ланках чогось більшого (загальнодержавного рівня) не проглядається
    Демонтаж України як історичної спільноти це не кінець світу
    16 May
    Сергей Дацюк
    Звичайно демонтаж України як історичної спільноти це не кінець світу.
    В ситуації демонтажу можна буде якось жити.
    Але модель нової цілісності вже не буде тією Україною, яку ми знали.
    На питання "що робити?" відповідь є, але ця відповідь мало кому подобається – втілювати нову мережеву модель співжиття у фрагментованому і більш складному світі.
    Абсолютна більшість громади до цієї відповіді не готова. Вочевидь громада має пережити поневіряння і злидні розпаду під час демонтажу України. Лише тоді з'явиться якась внутрішня готовність громади до сприйняття нового.
    Відтак монтаж такої нової моделі співжиття складе цілу епоху.
    16 May
    • чи знали ми Україну?
      16 May
      Ivan Box
      «…Але модель нової цілісності вже не буде тією Україною, яку ми знали…». чи й знали? чи продовжуємо дізнаватись?
    16 May
    • принципиально новая форма предприятия изменит экономику
      16 May
      Валентин Федорчук Только принципиально новая форма предприятия изменит экономику и лишь потом мировоззрение, идентичность, философия и смыслы
    • Выборы Президента 2018 года — ключевой момент
      16 May
      Руся Русич Низа не могут, верхи не хотят, это я о том, что много людей готовых пойти на радикальные шаги, (нам идеалистам терять нечего), но некому(интеллектуалам) их объединить и направить. 
      Выборы Президента 2018 года, ключевой момент в истории нашего государства или мы сможем объединится вокруг фигуры и идеи, или действительно демонтаж Украины как государства неизбежен. 
      Есть шанс остаться на демократическом пути развития при этом сделать реальный экономический скачок, но нужна воля.
      Систему можно победить только попав в систему.
      2 Apr
      Никогда не возможно победить систему "изнутри" - если внедрённый элемент меньше самой системы. Грабли, конечно - полезный инструмент, но у нас в стране он стал единственным ...
      16 May
      Gena Romankov Многие пробовали и сами стали драконами.
      16 May
      • сердце надо оставить человеческим
        16 May
        Руся Русич сердце надо оставить человеческим и тогда всё получится. 
        Проблема в том, что на войну с драконом идут эгоисты ради славы, а надо чтобы шли альтруисты ради любви. 
        Система очень хорошо защищается и мимикрирует, Таких как я она не подпускает к себе и на пушечный выстрел, ибо знает свои слабые места. 
        Мы не живём сегодня или завтра, мы живём в другой мерности и это столетия, а не годы!
      • Хочется демократических изменений, а не драматических!
        16 May
        Руся Русич  Нет объединяющего фактора! Таких факторов очень мало, это люди типа Сергея Дацюка, Александра Кочеткова, Игоря Смешко, но они не хотят, хотя больше некому!!
        Хочется демократических изменений, а не драматических!
    • показати художніми засобами
      16 May
      Вадим Дубински Сергій Дацюк в своїх оцінках стосовно України - в більшій частині правий. Я підтримую , критикую заради удосконалення. Але вже трохи важко триматися на відсторонених термінологіях . Заради збереження власної психіки , спробую показати те саме художніми прямими засобами. 
      ПОВНА ВЕРСІЯ!!! Вона з Донецька, а він хлопець із Стрия
      Олег Жуковский Рекомендую ознакомиться :)
    • необхідне звернення до духовних, моральних, творчих джерел
      16 May
      Вира Мелнукова Вважаю, що необхідність звернення до духовних, моральних, творчих джерел (включно з Вакарчуком) вірним; надії на середній український клас - безпідставні (за Почепцовим); ціную Вас за те, що ви робите. Особлива думка: центр управління системою має бути поза системою, якщо вона дефектна, - через соціальні мережі провести загальнонаціональне опитування виокремлених Вами питань і для обговорення підсумків організувати світову конференцію зацікавлених інтелектуалів. Через українське питання багато чого проясниться в геополітиці і ми знайдемо своє місце. Олігархи захочуть засвітитися, може, дадуть гроші.
      Конференція по Україні загальносвітового масштабу розірве безвихідь переговорів - Мінських і Нормандських (Будапештські потрібні були в 2014 р.).
      16 May
      Gena Romankov не трогайте только вакарчука.Его петь,но как джерело он 0
    • нельзя решить за один шаг — необходимо говорить про путь
      16 May
      Ivan Box повної картини ні в кого нема. лиш шматочки в кожного з "сильних". як складеться - тим більш загадка. про "рецепти" можна й потрібно сперечатись. що очевидно - не існує одного єдиного кроку здатного цілковито врятувати чи занапастити. очевидно мову тре' вести про шлях
      16 May
      Вира Мелнукова  "Шлях, істина, життя" - відомо, де. Я не юродствую, я вірю. Але треба і робити...Як мене зачепило, що перейшла з читачів у письменники та ще й не тої сфери.
    • Територіальна громада може структуруватись
      16 May
      Вира Мелнукова Територіальна громада може структуруватись (як у мурашнику): експерти-аксакали, що вказують, контролюють, уповноважують, делегують...; основа тіла -працездатні-активісти, що несуть тягар роботи; дуалістична молодь, що вчиться і працюючи навчається, особливо з інноваційними технологіями. Фрагментувати слід не національну ідентичність, а регіональну ментальність з її урбаністичним впливом головного міста, бо вона така вже є, наприклад: Івано-Франківськ - місто самозарадності і підприємливості. Про Донбас автор статті краще знає.
      Глібовицький недавно виступав за кордоном і говорив про регіональну фрагментацію в країні.
    • хто винуватий і що робити?
      16 May
      Артем Дугин питання: хто винуватий і що робити залишилися нерозкритими.
      16 May
      Вира Мелнукова Це російські риторичні питання. Наше - "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". У Панаса Мирного є відповідь, правда зарозлога для ФБ. І вона з Біблійних джерел.(див. Книгу Йова).
    • Може постріляємо
      16 May
      Yurij Kostenko Може постріляємо...
      16 May
      Gena Romankov парадокс.Те кто имеет с Украины,не хотят в нее вкладываться,а те кто хочет вложиться, не имеют перспектив получить обратно. Ну в таком случае только кровавый вариант.
    • Как внедрить сетевую модель?
      16 May
      Артур Мокряк Какой единственный, самый короткий прямой путь "подготовить" громаду (спильноты) и внедрить сетевую модель общежития в Украине?
    • чому не погодитись на організацію?
      16 May
      Артем Дугин Якесь дивне відчуття когнитивного дисонансу. З одного боку емоційно забарвлене (навіть гнівне) питання: "може пропетляємо". І тут же відповідь, що ні, не пропетляємо, і навіть пророцьке: "тому матимемо зидні та поневіряння". З іншого боку розповідь про "мене часто запрошують...". І що ?!! Програмно-стратегічний текст не написаний, організація не створена. Але при цьому констатується що правильний шлях - тільки через організацію громади. Хотілося б почути відповідь автора на те питання: "Мене часто запрошують..." Наприклад: "мене запрошують, а я не хочу/ не можу/ не бажаю/ боюся не вийде/хай інші, не мій профіль/інший варіант.
  67. Только непосредственная угроза жизни или собственности создает для олигарха экзистенциальную ситуацию
    16 Jun
    Сергей Дацюк: Только непосредственная угроза жизни или собственности создает для олигарха экзистенциальную ситуацию
    Сергей Дацюк Беседовал Юрий Романенко, Украинский Институт Будущего, "Хвиля" Источник
    О этой беседе
    15 Jun
    Наш разговор с Сергеем Дацюком в рамках спецпроекта «Хвилі» и Украинского Института Будущего «25 лет независимости Украины» состоялся еще в ноябре 2016 года. Однако,  полежав полгода под сукном, эта беседа как вино только стала еще более «вкусной». Вместе с Сергеем Аркадьевичем мы прошлись по целому спектру вопросов: какие факторы определяли курс Украины эти 25 лет, как происходило становление украинских think tank-ов, в чем суть организационного кризиса революции после Майдана 2014 года.
    О появлении независимой Украины
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Давай начнем нашу беседу с ряда вопросов и тезисов, которые я задавал другим собеседникам. Почему появилась независимая Украина? Могла ли она двигаться в другом коридоре, который мы наблюдали эти 25 лет?
    Моя канва такова: Партноменклатура переформатировала ситуацию под себя, далее идет формирование крупного капитала как инструментальное решение экономического коллапса, когда оборвались все связи в рамках СЭВ и красные директора не справлялись с решением задачи. Дальше — переход контроля над политической системой со стороны президента, который при Кучме выполнял функцию арбитра крупных финансово-промышленных групп. Дальше — сужение количества ФПГ, которые имели реальный контроль над страной, за счет укрупнения тех, кто этот контроль сохраняли, с последующим конфликтом в 2013 году, который привел нас в состояние войны с Россией и обозначил четкие конфликты между ФПГ и различными социальными группами и, как мне кажется, поставил под вопрос неспособность дальнейшего существования Второй украинской республики в том формате, который развивался на протяжении более 20 лет…
    Все эти вещи я описал в статье «Державницькі помилки 90-их». Повторяться не буду — лучше я расскажу про то, что сопровождало этот процесс на интеллектуальном, организационном, проектном и программном уровне.
    Отсутствие государственнического мышление и стратегирования
    15 Jun
    Впервые представление о том, что у нас может быть свое государство привносят национал-демократы (прежде всего, «Рух») и силы близкие к ним. То, что группа 239 голосует за Декларацию о государственной независимости — отнюдь не было национальным проектом государства. Это было проектом, который в последствии и был реализован — молодой становящейся буржуазии иметь капиталы с происхождением с этой территории в своих руках. Не более и не менее. Проблема только в том, что государственническое мышление отсутствовало как у национал-демократов (Руха), так и у группы 239 (бывших партноменклатурщиков, которые бешеными темпами превращали свои партноменклатурные связи в капитал).
    Проблема состояла в том, что тогда не было ни одного типа мышления, который должен был быть. Не было даже государственного программирования, — не говоря уже о стратегировании. Необходимость его появляется только в начале 2000-х. Речь шла о том, чтобы сформировать элементарное аналитическое мышление. У нас не было своих аналитиков. Мы были не способны анализировать то, что происходит.
    Становление аналитического мышления
    15 Jun
    1993-1994 год в Украине происходит становление аналитики как таковой — как типа мышления. В Карпатах происходит Всеукраинская конференция «Аналітична карта України», где присутствуют львовяне, например, Николай Томенко, еще Сергей Телешун, я и люди, которые уже тогда кого-то консультировали. Там впервые ставится задача сформировать аналитическое мышление, которое собственно и формируется на протяжении примерно десяти лет.
    1995-1997 годы характерны тем, что парноменклатура резко осознает отсутствие необходимых знаний — прежде всего государственных, а затем и корпоративных. Поскольку корпорации вынуждены заниматься государством, т. е. входить в политику, оказывается, что они в этом ничего не понимают.
    Середина 90-х характеризуется появлением, во-первых, партий, которые уже от корпораций пытаются политизироваться. В это время создается НДП, т. е. группа «новых богатых», которые пытаются упрочить свое влияние в политике. И впервые эта группа корпорантов получает влияние на власть. До этого были красные директора и национал-демократы. Тут приходят новые — корпоранты. В 1998 году они впервые получают власть.
    Поиск схем дерибана
    15 Jun
    Что происходит затем? НДП, как оказалось, была не в состоянии создать ничего более как аналитическое мышление, но оказалось, что одного только аналитического мышления мало. Кроме него, нужны экспертные знания в разных областях, политтехнологии и то, что имело большой спрос и чего не было, — схемы дерибана государственной собственности, инфраструктурных ресурсов, газа… Как ты думаешь, чем занимались основную часть времени люди, которые пришли в правительство после Павла Лазаренко?
    В логике разговора выходит — поиском схемы дерибана.
    Именно. Пытались понять, как «Паша бабло зарабатывал». Пытались расшифровать его схемы дерибана. Они год потратили и ничего не поняли. Что-то они нашли…
    Выходит, Павел Лазаренко был настолько гениальный человек?
    Не гениальный — талантливый… Деньги-то они нашли, но не знали, как воспроизвести это дело снова. Потребовались консультанты, которые разбираются в дерибане. Такие оказались при коммерческих банках, при корпорациях, которые имели внешние связи. Суть консультаций заключались в следующем: как воздух нужны были полулегальные схемы, которые бы позволяли 1) уводить деньги из бюджета; 2) зарабатывать на энергоносителях; 3) зарабатывать на невозобновляемых инфраструктурах.
    Появление политтехнологий
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Появляются консультационные предложения на рынках. Поскольку приходят новые бизнесмены, то они хотят избираться. Тогда, как помнишь, была смешанная система, во власть шли много бизнесменов, они получали депутатские мандаты. Им нужны были выборы, консультанты. Возникают корпорации, которые умеют не только заниматься аналитикой, но и которые владеют тем, чем здесь никогда не владели — программистским или проектным мышлением. Это уже не просто аналитики, а программисты, проектанты. Так появляются компании think tanks, консультационные центры, юридические, чисто экспертные сообщества.
    Заметь, в конце 90-х слово «стратегия» не звучит нигде.
    Их писали на уровне государства, но это было на бумаге.
    Это было бла-бла-бла. Тогда еще никто не имел представления, что это такое. Начинаем с 2000-х. Все эти «Озимые поколения», пробуются новые технологии. Время показывает — они не работают. Эти политтехнологии не работают. В это время возникают…
    Сработали другие политтехнологии, потому что «Наша Украина» тогда взяла почти четверть электората.
    Поскольку я был и в НДП, и в «Нашей Украине», т. е. стоял у истоков создания программных документов этих партий, могу сказать: работало в НУ вовсе не программное мышление. Это был клуб любителей рейтинга Ющенко. В плане мышления все было настолько безнадежно, что я просто ушел оттуда, потому что работать с человеком, который был не в состоянии удержать какой-то шаг хотя бы в течение месяца — бесполезно.
    Меня среди ночи срывали писать текст выступления, мы всю ночь пили кофе, тратили время на то, чтобы подготовить текст — а он выходил, смотрел его, клал на стол и «Шановні друзі!» и далее говорил все, что взбредет в голову. Работать с таким клиентом бесполезно — ни стратегии, ни программного мышления, ни проектного мышления. Потом я понял, что проект обречен.
    При этом я проскакиваю такие политические вещи как «Украина без Кучмы» и т. д. — это все неинтересно, потому что это не привело к созданию никакого мышления. Как ни странно. Так мы подошли и к «Украине без Кучмы» безо всякого представления о том, что нужно менять, прежде всего, сферу think tank-ов, сферу мышления.
    В то время мы судорожно искали, где найти то приложение, которое хоть как-то требовало каких-то программных, проектных продуктов. В 2003-2004 годах мы попытались пойти на муниципальный уровень — бесполезно. Все то же самое: дерибан земли, муниципальных предприятий в частную собственность, дерибан инфраструктуры и инфраструктурных предприятий. Это все, чем занимался муниципалитет. Ничего другого не было.
    Разрыв с методологами
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Подозреваю, что и не осталось.
    Возможно. Но мы быстро это поняли и из этого сектора ушли. Фактически, возникает кризис мышления. Я его четко фиксирую в 2005 году, когда приезжают ребята из России и говорят, что у методологии серьезные проблемы, что на тех идеях, которые оставил Георгий Петрович Шедровицкий она дальше развиваться не может. Что нужен онтологический пересмотр. Далее они запускают серию семинаров по онтологии: организационной, виртуальной, Бога и т. д. Чего они там только не рассматривали.
    Это Петр Щедровицкий?
    Да, щедровитяне. Методологи. В начале 2008 года я был на Семейке ( так называется большая методологическая игра на которую собираются представители различных групп методологов со всего пост-СССР — прим. Юрия Романенко), где была тема «Онтология: Бог». И что я вижу? Появление агрессии среди методологов. Я им говорю: «Ребята, это тупик». Методология не является самостоятельной. В том плане, что за ней нет этической системы.
    Она инструментальна по своей сути.
    Именно!.. Т.е. вам нужно развитое государство — вот вам методология. Нужна манипуляция — вот методология. Оболванивание и война — вот методология… Хотя это очень важно, но это вопрос этики, сейчас не об этом.
    Хуже в другом, что методология по самому типу представлений не является самостоятельной, потому что не все проблемы являются методологизируемы. Помню, как тогда я им рассказывал, что такое проблема в математике P ≠ NP. Почему класс задач P не равен классу задач NP, т.е. класс алгоритмизируемых задач не равен классу задач, где можно быстро проверить решение, но нельзя найти решение. Т.е. грубо говоря, как искать простые числа, можно ли создать методологию. Если нет, а она до сих пор не обнаружена, это означает, что существует класс неметодологизируемых задач — а значит, методология неуниверсальна.
    Я помню, как тогда с жаром доказывал… И что происходит? Начинается неприкрытое хамство. Когда я им говорю, что проектирование не является пределом — нужно вводить моделирование. Что методология не является абсолютной — нужно выходить на виртуальные технологии, на конструктивные технологии, где решается класс задач типа NP — что это более продвинутое мышление… Понимания я не нашел. Только хамство, нежелание говорить, попытка манипуляций. И все.
    В этот момент происходит разрыв (до этого было некое ментальное единство). После этого оглядки на российских методологов я не делал. Тогда я понял, что они будут барахтаться в этом дерьме долго. Что нужно создавать свое мышление. Конструктивизм. Модели вместо проектов…
    У россиян еще недавно была одна Семейка, где они честно признавались: что такое программирование и проектирование они понимают, но где «положить» стратегию — слева или справа, сверху или сбоку — не понимают.
    16 Jun
    • мышление и сейчас на методологии Зиновьева
      16 Jun
      Вадим Дубински Посмешило напоминание о покойном Щедровицком, соученике-друге-соратнике коммунистического шизофреника а.а. Зиновьева. Что бы ни говорили плохого об этом "проклятые агенты Госдепа" типа меня и Сергея Дацюка - вся методология Науки и Обучения, методология административного управления Государством, методология Права и Юриспуденции ...
      В Украине, в раша федераша, и во всех "бывших республиках" (кроме Балтов) - до сих пор все мышление, действия и ответственность за действия построены на идеологии и методологии "нео-ленинизма-марксизма", придуманной и написанной а.а. Зиновьевым
    Начало стратегирования
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    И тогда после приезда я сажусь и пишу большой цикл статей «Популярно о стратегии и стратегировании», где собственно, показываю, что проектирование работает с объектами, объектной или объективированной реальностью; программирование с процессированием — с процессной реальностью или реальностью, которая сводима с процессами; стратегирование работает с реальностью в целом, как таковой, которую ты нормируешь произвольно. Причем работает в ситуации столкновения разных реальностей и что это более всеобъемлющий подход, где нормирование сталкивается с другим нормированием и пытается его перенормировать. На уровне целой реальности.
    Приведи пример.
    Например, если у России государство и вся реальность заточена под реальность государства, империи и любое сообщество — это прежде всего подданическое сообщество (поданное императору, государству), то переиграть ее в этой реальности нельзя. Нужно выходить на общины, их сетевые организации. Плевать на государство — пусть Россия отвлекается на государство, но оно больше ничего не решает. И через эту принципиально другую в стратегическом плане реальность ее переигрывать… Собственно, то что я продвигал и что в конце-концов сработало в Революции достоинства. Потому что я с разных сторон заходил, по-разному показывал, рассказывал. Со многими людьми, в том числе политиками (а тогда еще не политиками) разговаривал, объяснял, как все это делать. Что нужно уходить от ТВ, от форм централизации государственной — и тогда есть шанс. Иначе конец. Россия переиграет.
    В этом смысле в 2006-2007 годах возникает представление о стратегии, резко появляется куча стратегических центров. Все понимают, что стратегия — это круто. Начинают прибавлять в название центров «стратегия, стратегирование, стратегический» и т. д.
    Доселе было только исследование стратегий и это мог себе позволить только государственный институт — правда, они до сих пор не поняли, что такое стратегия. Они ее продолжают исследовать и делать вид, что в этом что-то понимают… Но не будем об этом. Потому что с государственной позиции заниматься этим невозможно. Там, где против тебя играет сильное государство — на уровне государства же проводить стратегию невозможно. Потому что ты всегда будешь вынужден либо просить ресурсы у своего стратегического соперника, либо постоянно ему проигрывать. Грубо говоря, если против тебя играет сильное государство, то в этой государственной реальности ты должен предлагать другой уровень, чтобы его переиграть. А если у тебя институт стратегии государственный, то ты окажешься ровно в той же реальности, против которой ты играешь и победить его не можешь, потому что ресурсов у тебя заведомо меньше.
    Кейс Революции 2004 года
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    В этом состоит смысл чисто мыслительного движения и после этого момента, фактически, меняется мышление. Постепенно, не сразу. Когда можно уже говорить о различных идеях, о том, что эти идеи могут овладевать сетями, сетевыми умами. О том, что можно продвигать сетевые стратегии и что они рано или поздно срабатывают.
    И самое интересное, был отличный кейс — это Революция 2004 года, когда на протяжении трех лет мы с коллегами работали, чтобы она произошла. С 2001 по 2004 год впервые было применено то, что разрабатывалось околометодологическими сообществами (ее автор Ефим Островский и его ребята) — управление смыслами. Тогда она впервые была применена.
    Через управление смыслами были намечены базовые точки приложения:
    1. манипуляция, темники и т. д.;
    2. тотальный государственный контроль за всеми, реальное снижение свобод, попытка во все влезать и контролировать.
    Фактически, Революция 2004 года была очень бедна по своему пафосу. За что она выступала? За то, чтобы не было тотального контроля ТВ. По большому счету, только за это. Все остальное это было приложения. Мы хотели просто свободно говорить и чтобы не было оболванивания по ТВ. По большому счету, на этом революция завершалась.
    Все остальные национальные вещи были несерьезными, потому что люди, которые мыслили, понимали: эта революция — это фактически конец национального проекта. «Наша Украина» еще может, еще попытается, но ничего хорошего из этого не будет, потому что ни программного, ни проектного подхода она не демонстрировала.
    В течение двух лет после Революции и президент, и «Наша Украина» полностью теряют влияние.
    Следующие силы, которые приходят, они не то что пытаются мыслить иначе. Они выстраивают все стратегическим образом. Можно утверждать, что донецкие, которые пришли к власти…
    Стратегия разворовывания
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Ты имеешь ввиду реванш 2006-го или 2010-го?
    Я рассматриваю это как процесс продолжающийся. Суть была в том, что донецкие были очень адекватны текущей ситуации. Они поняли, что государство — это корпорация. Они нарисовали чисто корпоративную стратегию выжимания всего ресурса из государства. Они соорудили мощный общенациональный механизм разворовывания.
    … и согласования разворовываемого.
    Да. Это была первая система стратегии в Украине. Т.е. первая стратегическая система в Украине возникает в виде системы разворовывания. Грубо говоря, чем занимается последние два года новая власть — изучает механизмы разворовывания… Ребята хотят просто «въехать», каким образом была устроена эта схема разворовывания.
    Напоминает времена НДП, как они изучали «творчество» Лазаренко.
    Все же под это заточено: они туда генерального прокурора поставили, запустили электронное декларирование. Это же не потому, что им кто-то сказал это сделать… Они хотят понять, как все это существует. Речь не идет о том, что они пытаются построить другую систему — потому что для этого им нужно выйти из олигархического консенсуса, а это и было согласование разворовывания. Т.е. в чем суть олигархического консенсуса — «давайте поделим квоты на воровство» — чей министр тот, чей этот… Т.е. полная приватизация государства.
    Началось формирование гражданского общества
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Но исходя из того, что работа по формированию гражданского общества началась еще после 2001 года, после «Украины без Кучмы», происходит медленное появление нового субъекта, который полностью себя предъявляет себя уже в Революции Достоинства. Этот новый субъект оказался тем, на кого смогли сделать ставку олигархи.
    Они, конечно, проплатили Майдан — их не устраивало то, что «Семья» Януковича хотела стать самым мощным олигархом. Мало того, еще они поняли, что Янукович лег под Россию — это их тоже не устраивало. И то, что они проплатили Майдан — это да. Но как говорят, чтобы что-то проплатить, надо чтобы оно было. Попробуй сейчас в России проплати оппозицию — и что у тебя получится? Очередной пшик Болотной.
    Даже сейчас потащить людей на Майдан бесполезны.
    Чтобы кому-то заплатить, нужно, чтобы это у тебя было. И в работе «За лаштунками Революції» я описывал, что это все непростые вещи. Посмотри на Россию — какая большая страна, а хоть 30% той мощи, которая у нас была (такого количества клубов, движений) — у них есть? Нет. Кроме грантоедских проектов ничего там нет. А у нас же была эта мощь.
    Кстати, в Польше ее тоже нет.
    Возможно, им она была не нужна. Потому что там все идет через церкви, местные общины. Там все это есть, но в другом виде. У нас это немного преобразовано в том, что все шло не с местного уровня, а из Киева. И расходилось по клубным движениям, разным знаниевым движениям, когда создавали сетевые сообщества и т. д.
    Смысловое управление стратегического конфликта
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    И впервые в 2013 году начинает работать схема смыслового управления. Грубо говоря, когда стоит Майдан и идет управление из России (которая диктует Януковичу, какие шаги ему делать), из США (которая диктует трем «лидерам Революции). Но есть еще один центр — центр управления смыслом с общественной позиции. Я не буду называть его персонально. Но он есть, он работает постоянно. Постоянно объясняет Майдану: что на этом шаге важно, что делать. Что происходит, что делать. Т.е. включается общественная стратегия — чего раньше никогда не было.
    У меня вопрос-уточнение: с чего ты взял, что Америка говорила, что делать этим трем оппозиционным «лидерам»?
    Не только США. Иногда Меркель… Условно говоря, Запад.
    Как раз в этом конфликте, в отличие от 2004 года, США были дистанцированы — поскольку произошло перераспределение сфер влияния, где Украина фактически была отдана на откуп России и Германии. Обаме было просто не до нас, поскольку он решал задачи вытягивания США из трясины Ирака и Афганистана и пытался купировать взлет Китая. Американский дипломат Вали Наср отлично описывает непоследовательность и половинчатость американской внешней политики в это время.
    Ты прав. Это был некий совокупный орган, где были и американцы, пусть они и предпочитали действовать через Европу. Я это понимаю и принимаю эту поправку.
    Итак, мы впервые оказываемся в ситуации стратегического конфликта, когда идет не просто постановка неких мелких целей, а когда системность уже забралась на стратегический уровень, когда корпоративное государство добралось до уровня экзистенциального существования самой страны и где уже идет большая игра за пределами Украины — между США и Россией.
    Попытки изменить систему изнутри
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Где Украина уже в рамках стратегической игры этих субъектов
    Да. И на уровне общественной стратегии нужно было противостоять этим двум центрам внешнего управления. Получилось это или нет? Что-то получилось. Конечно, не все так, как хотелось. Потому что и в России, и в США прекрасно понимали, что созданную олигархическую корпоративную систему в Украине так просто не поломаешь. Потому что она реально работает — хоть как-то. Чтобы ее поломать, нужно предложить что-то вместо нее.
    Должен быть альтернативный договороспособный субъект.
    И тут был момент. В процессе войны сорганизоваться и обнаружить ресурс этой организации для того, чтобы противостоять олигархам. Почему-то посчитали, что таким ресурсом может быть политическая власть. Т.е. прежде всего, парламент. Все ушли туда, там их быстренько скупили — не всегда за деньги. За должности, обязательства, предложение каких-то привилегий, за предложение каких-то договоров (ты делаешь то и то, не делаешь того и того). Подчеркиваю: это не обязательно деньги — потому что многие нардепы могут обидеться «я такой хороший деньги не беру, а ты говоришь, что меня купили». Покупать же могут не всегда деньгами.
    Мне кажется, проблема тут была еще в том, что присутствовал некий консервативный элемент в понимании ситуации. Т.е. эти люди, которых называли «новыми» (поход Майдана во власть), они мыслили рамками старых категорий и им казалось, что систему можно изменить изнутри…
    Теперь смотри: новые силы, которые появились. Волонтерское движение и добробаты. По идее, можно сказать: да, это продолжение общественных сетей. Но очень быстро оказалось: откуда возникают волонтерские движения? Да, оно финансируется средним бизнесом, но очень быстро перекупается олигархическим… Добробаты — да, это инициатива. Чистая, светлая, много хороших людей. А финансирование откуда? От тех же олигархов.
    И когда общество столкнулось с реальностью, мы увидели, что неспособны создавать ресурсы вне ресурсов олигархической системы. Вот тут возник самый серьезный кризис, который закончился в этом году апрельской контреволюцией в парламенте — когда стало понятно, что добробаты можно быстро развернуть и так же быстро свернуть. Волонтерское движение можно быстро развернуть и так же быстро свернуть. И оно не удержится. Потому что оно не закреплено идеологией. Оно не подхватывается средним бизнесом, а средний бизнес в это время «опустили», чтобы он сильно не возникал… Вот мы получили ситуацию.
    Мы могли получить изменения мягко — теперь мягко не получится. Потому что систему нужно менять только жестко.
    Проблема организационного кризиса революции
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    У нас проблема организационного кризиса революции.
    Да. Мало того, можем ли мы сделать превращение мышления в этот момент? Грубо говоря, можем ли мы смысловое управление распространить на все общество? Не только на лидеров мнений и тех людей, которые были здесь в Киеве — на всю Украину?.. Оказалось, не можем. По той простой причине, что нет источника ресурсного обеспечения кроме олигархического. А сотрудничать с олигархами как-то не комильфо. Цейтнот и кризис. Не хочется продаваться олигархам, а других ресурсов нет.
    И вот возникают разные люди, которые говорят «мы соберем деньги» у среднего класса и за эти деньги проведем выборы». Конечно же, это иллюзия. Но этот опыт позволит понять, что мы до сих пор делаем не так и что нужно поменять в законодательстве и что нужно поменять, чтобы этот проект мог быть реализован.
    Вокруг этого опыта можно сформировать организацию или организации, которые решают организационные кризисы революции.
    Да. С сделать это надо. Но организации получатся только на втором шаге, потому что на первом окажется, что,
    1. во-первых, все еще никто не верит в то, что это можно сделать за деньги общества.
    2. Во-вторых, туда обязательно постараются влезть деньги олигархов — причем в виде долговых обязательств и обязательно потом будешь должен.
    3. В-третьих, политическая система еще не позволяет это делать при желании. Грубо говоря, не дадут доступ к ТВ — и не будет таких организаций. Их просто не будет.
    Поэтому доступ к ящику является вторым важным моментом. Первым — конечно, нужно разрушать олигархическое телевидение. Телевидение должно зарабатывать на зрителях. Пока олигархи платят за ТВ и оно показывается как убыточное, пока невозможно продвигать общественное и смысловое управление на телевизионном уровне. Другого пути я не вижу.
    Без ТВ и ресурса
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Фактически, мы (те, кто стоит на позиции общества) — маргиналы. Последняя возможность у меня оставалась на «112 Украина», и то, ее практически не осталось, потому что преодолевать манипуляции стало фактически невозможно. Тебя грубо продолжают загонять в рамки, которые лживые, антиобщественные и антиукраинские как таковые. И ты не можешь ничего сделать, потому что два человека загоняют тебя в повестку дня, которая предзадана. И это уже проблема.
    Поэтому я перестал ходить на такие каналы.
    Многие люди говорят мне о том же: в такт манипулируемой повестке дня говорить об этом бессмысленно. А не имея этого ресурса смысловое управление становится на порядок меньше. В кризисные времена его можно проводить через сети — все люди кучкуются в сети, но когда кризисное время уходит, люди не тратят столько времени на сети. Они по привычке включают «ящик» — а там уже нет смыслового управления с позиции общества. В этом ключевая проблема, в которой мы с тобой находимся.
    Не со всем соглашусь, потому что в принципе, когда Шустер из эфира ушел в Интернет, то на рывке первый эфир в интернете посмотрело 1,5 миллиона человек.
    А потом?
    А потом они планку не удержали.
    Так это не посмотрели, а поинтересовались.
    Это показывает: 1) есть интерес, 2) интернет как инструмент коммуникации, где могут быть вовлечены несколько миллионов человек, может быть использован.
    Нет субъекта общества
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Но без ресурсов ты даже через интернет этого не получишь.
    Поэтому вопрос концентрации ресурса, которые ты разворачиваешь на коммуникацию через интернет — один из ключевых вопросов.
    Смотри, мы как-то красиво ушли от создания общественного ТВ, о котором на моей памяти говорят с 90-х годов. Ровно как и про закон о лоббизме и снятии депутатской неприкосновенности. Три вопроса, которые висят над нами, как дамоклов меч. Все про это говорят, все это поддерживают — но ровно до того момента, пока не приходят в парламент. Как только приходят в парламент — эта тема заканчивается… Ну что, с каждого нардепа брать клятву на крови?
    Общественное ТВ не может быть реализовано в условиях, когда нет общества как некого цельного субъекта. Что такое общество? В том плане, в котором мы подразумеваем, это субъект, осознавший свои интересы, который эти интересы способен через ту или иную форму организации…
    Нет такого субъекта как общество, которое осознает интересы. Всегда есть кто-то, кто эти интересы ему объясняет.
    О появлении инструментов, направленных на развитие общества
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Я к этому подвожу. В нашем случае мы можем говорить о том, что есть относительно небольшой сегмент украинского общества, который заинтересован в инструментах подобного рода. Потому что он понимает, зачем это необходимо всей этой массе людей, которые проживают на территории под названием «Украина». Но ты же сам четко говоришь, что поскольку олигархи продолжают сохранять контроль над государственной системой, то в принципе в условиях, когда она реально контролирует медиа, ей нет смысла создавать инструмент, который будет выступать явным и очевидным конкурентом для нее.
    Ей такого смысла, конечно, нет. Вопрос в том, что это мы должны их инструмент уничтожить. Я не знаю, в каких формах это может быть. Например, бойкот основным олигархическим каналам на уровне «несмотрения».
    Кстати, это получилось на примере российского ТВ, когда наши эксперты и политики практически перестали туда ездить.
    Возможно, это же надо проделать и с украинским телевидением. Потому что то что делает сегодня укрТВ — сообщает ложную повестку дня. В этой повестке дня продолжать преобразования дальше невозможно. Потому что и дальше мы будем обсуждать квартиры Лещенко, PR-акции генпрокурора и т. д. Мы будем заниматься ложными событиями.
    Поэтому вопрос о появлении таких инструментов, направленных на развитие общества и его правдивое информирование, это вопрос преодоления организационного кризиса революции.
    Да. Это вопрос преодоления организационного кризиса революции. Прежде всего, кризиса общественного, потому что общество переживает в виде депрессии и дезориентации потерю революционного движения. Это переживает общество. Олигархи не переживают. Они поставили правительству задачу макроэкономической стабилизации — правительство сказало «есть» и четко эту задачу выполняет.
    Другое дело, что в процессе этого оно генерирует много ложных сигналов, таких как проект 3200 (речь о повышении минимальной зарплаты до 3200 грн — ред.), рост тарифов. Но в принципе-то задача выполняется. Другое дело, что задача развития самого гражданского общества не выполняется — но государство такой задачи никогда и не ставило.
    Несовместимость оргдеятельности и мышления
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    При этом и дальше продолжает исчерпываться экономическая ресурсная база, которая позволяет реализовывать олигархическую модель. Тем самым, она сама подтачивает те базовые столпы, на которых она зиждется.
    Я понимаю, куда ты клонишь, но я строю свое интервью на том, что любую ситуацию я мыслю прежде всего как дефицит мыслительного ресурса. В последние месяцы я вдруг обнаружил, что мыслительным ресурсом я дальше не могу компенсировать отсутствие медиа или ресурсов коммуникации. Т.е. внимание к чисто сетевой коммуникации затухает. ТВ уже давно генерирует ложную повестку. В таких условиях смысловое управление с позиции общества теряет эффективность.
    Я не могу рассматривать это как организационную проблему по той простой причине, что если я начну искать ресурсы, прежде всего, организационные — это будет означать, что я перестану заниматься мышлением, смысловым управлением. Я должен буду бегать, создавать, организовывать, назначать, принимать статуты, искать деньги и т. д. — заниматься тем, чем занимаются все остальные политики. Я потеряю мыслительную позицию, мыслительную рамку. И все. Тогда конец — в мыслительном плане.
    Это всего лишь означает, что ты должен быть включен в революционную организацию, которая закрывает эту функцию, а это значит…
    Все прямо наоборот. Это значит, что должны быть такие организации, которые бы действовали в контакте со мной… Не я включен. Потому что если я буду включен, я буду фунционазирован.
    В чем проблема? Твоя функция мыслительная.
    Мне же не 20 лет. Если тебя куда-то включают, тебя функционализируют. На определенном этапе ты понимаешь, что тебе просто не хватает времени на мышление. Что такое время на мышление? Это когда 24 часа в сутки ты ничем не занимаешься — только думаешь. Если люди думают, что это очень просто, они ошибаются. Это чрезвычайно сложное и энергозатратное занятие. Потому что оно выворачивает мозги наизнанку, достаточно быстро приводит к энергетическому истощению и требует восполнения… И оно стоит тех денег, которых стоит.
    Да, но я не вижу противоречий…
    Ты не видишь, но традиционно управленцы устроены очень просто: есть какой-то человек — а какая у него функция? Мышление? Та ну, у нас тут все мыслители. Держи функцию, понятную в этой организации… Понимание того, что этого делать нельзя, есть не у всех.
    Знаешь, сколько в своей жизни я получал серьезных предложений войти в политическую партию? Раз пять. И каждый раз я отказывался и объяснял: я ценен в этом качестве, но как только я вхожу в партию, я теряю это качество, т. е. вы осуществляете действие, которое убивает все мое качество.
    Да, это то, что не поняли многие люди Майдана, которые пошли во власть.
    Именно. Когда эксперт идет в партию, мы теряем эксперта и приобретаем посредственного политика.
    Как преодолеть организационный кризис революции
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Мы выходим на необходимость преодоления организационного кризиса революции, что обязательно связано с необходимостью появления организаций, которые сочетают в себе формулу «силовики — орговики — интеллектуалы», где функционалы…
    Вот! Мне кажется, что сейчас ты делаешь ошибку, поскольку я бы организационно жестко разделил эти функции. Должен быть клуб, где происходит мышление. Туда приходят люди и занимаются там только мышлением. Там не обсуждают политику или что-то другое. Только мышление. Должен быть think tank где люди занимаются исследованием. Они не занимаются клубной деятельностью и политикой. И должна быть партия, которая понимает, что think tank для исследований не партийных, а вообще, а клуб — для поддержки функции мышления. Это все разные вещи. И когда они меняют территорию, они меняют тип деятельности и очень важно, чтобы в каждой из этих компаний был модератор, который жестко за этим следит. Когда какая-то тварь на клубе начинает говорить про политику, он жестко останавливает и говорит «ты что, сейчас хочешь разрушить все наше дело? Мы здесь не про политику. Мы здесь мышлением занимаемся». Или когда кто-то приходит и говорит «вы же think tank , сделайте нам заказ по социологии, которая нам нужна для партийных целей». А ты говоришь: «Нет. В содержательном плане должно быть так и так». Они: «Ну как? Мы же вам деньги платим!» А ты: «Ну и что, что вы платите деньги?».
    Да. Причем они не понимают, что независимая позиция даст им больше, поскольку она по сути является зеркалом, которое позволяет корректировать недостатки.
    Итак. Продуктом клуба является представление, мыслительные формы. Think tank — аналитические доклады, пресс-конференции, встречи, презентации. Партии — программы, организации, люди, кадры, обучение (чего нет у партий). И это три разных пространства, которые если есть, только тогда все это движение полноценно.
    Все верно… Еще одна составляющая: силовики, которые обеспечивают безопасность всего этого.
    Это сложная проблема, мы же живем в мире, структура безопасности которого за последнее время очень сильно изменилась. И тут даже не знаешь, как правильно устроить безопасность каждой из этих частей (клуба, think tank-ов, партии). Где-то нужны телохранители, где-то — обеспечение защиты компьютерных данных. А где-то нужно защищать на уровне диффузии идей — т. е. объяснять людям, почему этих вещей нельзя публиковать в прессе. А если публиковать, то на украинском языке. Почему это так важно закрывать эту информацию от лишних глаз… Т.е. масса вопросов, которые имеют свою специфику в каждом месте.
    Какие роли могут быть у олигархов
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    В ходе беседы ты все время говоришь об олигархах как об однородном материале. Но они же не являются однородным. Там есть абсолютно различные люди с различной историей, подходами. Если ты загоняешь их в рамку, когда они все одинаковы, ты не можешь их всех раздробить и, как следствие, превратить их в ресурс, который необходим для того, чтобы снять издержки, связанные с…
    Этот вопрос когда-то осмысливал Маркс. Он его попытался решить известным образом. Это есть в политологии: дело не в том, что такое отдельный олигарх или даже сообщество олигархов. Дело в том, что они вынуждены делать сообразно своей сущности. Каждый отдельный олигарх, когда ты с ним встречаешься, это умный и в его представлении глубоко порядочный и перспективно мыслящий человек. Но его сущность такова, что в отдельные моменты он должен действовать непорядочно, глупо и бесперспективно. Объясняется это тем, что это не он лично такой плохой. И даже дело не в договоренности между олигархами (хотя и это иногда работает очень плохо). А в том, что конкретная необходимая безвыходная ситуация поддержания монополии требует от него в один момент дать взятку, в другой — придумать, как дерибанить эту статью государственного или муниципального бюджета, в третий — как сохранить монополию и не допустить, чтобы ее отобрали (никаких наблюдательных советов) и т. д. То есть сущность его бизнеса диктует ему условия, при которых он не может быть порядочным, мыслить перспективно, быть умным.
    Не спорю. Но есть же масса примеров… Например, в американской истории: Рокфеллеров раздробили и убедили их, что им это будет выгодно.
    Не будем брать американскую историю. Возьмем реальный пример. Есть такой олигарх Коломойский. Я бы его не трогал в первую очередь. Потому что в войне между республикой Коломойского и республикой Ахметова он действительно построил армию для защиты республики Коломойского. Честь и хвала. Правда, он защищал республику Коломойского — но это вопрос второй… Но после того, как он защитил, он пришел и сказал: «Я же сделал доброе дело — дайте мне возможность и дальше монопольным образом дерибанить свои активы. Что вы тут вводите мне контрольные советы, заставляете выплачивать какие-то дивиденды и т. д. Что за фигня? Вы посмотрите, сколько я вложил!».
    И ты никуда от этой сути не денешься. Ты будешь делать даже хорошие дела, но за них потом потребуешь олигархических дивидендов.
    Это все понятно. Я говорю о том, что когда олигарх видит, что его организационно могут принудить, тогда он становится договороспособен.
    С кем — с другими олигархами? Не бывает договороспособных олигархов.
    Но я же привел пример Рокфеллера. Ему американское государство поставило условие — раздроби свою нефтяную мопонолию.
    А где ты возьмешь тут такое государство?.. Мы поставили олигарха президентом и ждем, чтобы олигарх-президент договорился с олигархом Коломойским или Ахметовым с точки зрения государственности?
    Нет, это бессмысленно. Потому что у нашего сегодняшнего олигарха-государственника другая функция. С точки зрения общественного интереса это функция обеспечения вызревания среды, которая перезапустит украинское государство на следующих этапах. Появится новая модель… У него всего одна функция. Причем, подозреваю, что он об этом не знает.
    Почему? Ему же должны в задушевных беседах рассказывать вещи, которые ему неприятны. Наверное, подозревает. Рано или поздно это кто-то сделает… Знаю, что Кучме неприятные вещи говорили. Даже Януковичу неприятные вещи говорили. Только неприятные вещи заставляют человека как-то задуматься. Если ему говорят только приятные вещи — он пропал, потому что вдруг наступает 21 ноября 2013 года и ты не понимаешь, что происходит.
    Информационная среда, экономика, государство
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Твое видение перехода к этому новому состоянию? Какие должны быть его черты?
    Для меня как человека, занятого мышлением и смысловым управлением, принципиальным является среда коммуникации. Но в экономике я тоже могу сформировать некоторое видение. Для меня ключевыми являются два показателя. Первый — это офшоры. Это чистая незамутненная ситуация, что люди уходят от налогов и в гробу они видели публичные интересы… Вам мешает наша налоговая система? Все в ваших руках — поменяйте ее. Делайте все что угодно, но деньги вы должны держать в стране, где работаете. Если вы этого не делаете, смысла в этом государстве нет. Тогда вы можете распустить и признать, что у нас есть корпоративные республики и они занимаются ведением всех дел, а деньги мы принципиально держим в офшорах, а из них — когда нам выгодно — финансируем общие акции безопасности.
    Они не смогут решить эту задачу до тех пор, пока не появится субъект, который будет гарантировать соблюдение оговоренных правил игры.
    Таким субъектом является государство.
    Правильно. Но поскольку государством на сегодня являются они, а доверия к друг другу у них нет…
    Нет. Таким условием является сильное государство, которое может играть с ними на равных.
    Так на сегодняшний момент у нас несильное государство и не может играть с ними на равных. И как следствие, оно не может играть с ними на равных.
    Т.е., грубо говоря, они должны осознать, что им нужно такое государство, которое может играть с ними на равных… И что? Мы будем ждать? Терпеть обстрелы. Годами находиться в ситуации войны. Переживать контрреволюцию. Находиться в депрессии… Просто для того, чтобы однажды олигархи осознали!
    В этом суть большинства великих революций — Французской, Октябрьской — когда на начальных этапах была «мягкая», умеренная часть. Когда несколько субъектов не могли между собой договориться и, как следствие, вся система была слабая и было трудно противостоять внешней интервенции, трудно было решить ключевые проблемы, связанные с реформами, переформатированием старой экономической модели и потом происходил Термидорианский переворот…
    Неизбежности появления полноценного субъекта
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    К чему ты клонишь?
    К тому, что мы приходим к неизбежности появления полноценного субъекта, который сформируется за пределами существующей системы и который либо с помощью убеждения, либо с помощью насилия — а скорее всего, и того, и другого…
    Насилия — по отношению к кому?
    К олигархам — как ключевым субъектам системы.
    Вот! А это другой разговор. Потому что понятно, что чувствительные и ранимые души в олигархи не идут. Конечно, плохо, что в АТО гибнут люди — но это никак не трогает сердца олигархов. Потому что у них не чувствительные и не ранимые души. Их этим смутить нельзя… Только непосредственная угроза жизни или собственности создает для олигарха экзистенциальную ситуацию. Все эти стенания о том сколько на Майдане полегло людей их не трогают. Они это проектировали и знали заранее.
    Олигарх еще скажет, что потратил не один миллион, чтобы поддержать бойцов АТО.
    Да. Но это не трогает его душу. Это не говорит ему, что по большому счету ситуация возникла именно из-за него. Наоборот — он считает себя героем, спасителем.
    Все верно. Поэтому, опять-таки, пока не преодолен организационный кризис революции, мы не…
    Т.е. ты считаешь, что это все-таки организационный кризис революции?
    Да. Это все его проявления.
    Хорошо. Я готов это принять. Просто для меня организационное видение имеет более широкие семантические рамки. Я сюда включаю и кризис организации мышления, и кризис организации коммуникации, и непосредственно кризис организации социальных структур в медиа-сообществе и т. д. Т.е. для меня все это организационный кризис.
    Да. Фактически все признаки на лицо.
    Ну да, хорошо… К весне должны раздуплиться (саркастично-задумчиво).
    Думаю, к весне сформируется новая ситуация, которая будет мостиком…
    Мы уже достаточно старые, чтобы понимать, что в декабре все «умрут», «родятся» все только 15 января. До этого, поскольку бюджет уже принят, ничего важного никто не хочет и не ожидает, потому что мыслями уже в Рождестве, кто-то уже покупает билеты на Сейшелы… Поэтому в этом контексте на Новый год ничего не планируется. Но хочу обратить внимание: точно в это же время в 2013 году никто даже не помышлял, что 21 ноября начнется нечто, что кардинально изменит судьбу этой страны.
    Почему же? Некоторые планировали, подтягивали организационные ресурсы (смех).
    Не некоторые. Мы с тобой прежде всего. Работали не покладая рук еще с 2011 года и периодически об этом говорили.
    Я в данном случае имею ввиду олигархов, которые играли на разворачивание ситуации на Майдане.
    Мы знали. Они знали. Все остальные пребывали в неведении.
    Необходимость минимизации издержек
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Хочу еще поднять вопрос понимания необходимости прохождения ситуации с минимальными издержками.
    Что ты называешь минимальными издержками?
    Это нескатывание в ситуацию, в которую мы в своей истории постоянно сваливаемся, когда мы входим в ситуацию внутреннего конфликта. В его ходе разносим все остатки какой-то государственности и, как следствие, проваливаемся в организационный коллапс, который быстро заполняют внешние игроки.
    Можно узнать, что стоит за разрушением государственности? Я скажу парадоксальную мысль, и она тебе может не понравиться. Я много раз слышал, что нельзя делать перевыборы президента, парламента. Мне это настолько смешно слушать… Уверяю тебя, президентские перевыборы не заставят даже ни один волос пошевелиться — никакая опасность стране не угрожает. Так же, как и парламентские. Этот фатализм, что выборы это конец света и конец для страны — это присуще любому парламенту и любому президенту, который когда-либо был не только в нашей стране, но и в любой другой. Ничего страшного не произойдет.
    Мы же с тобой рационально мыслящие люди. Допустим, сейчас проходят перевыборы — каким будет следующий парламент?
    Получше.
    Он не будет получше. Он будет более раздробленный, менее управляемый, менее работоспособный.
    А это плохо?
    Плохо.
    Т.е. нам снова революционной коалиции создать не удастся? Мы не выйдем на коалиционный договор? Мы не разрушим таким образом олигархический консенсус?
    Нет. Если бы выборы проходили сегодня, там бы просто не было сил, способных разрушить олигархический консенсус.
    Т.е., грубо говоря, новые политические силы мы сможем создать только к моменту очередных парламентских выборов?
    Возможно, и раньше. Но этот вопрос требует времени, это точно. А на сегодняшнем этапе ты не решаешь ни одной другой задачи — если ты не хочешь создать ситуацию, когда государство становится еще менее устойчивым. Поэтому я и говорю: необходимо понимать пределы деконструкции старого государства, за которые можно заходить в текущей ситуации, потому что если ты ускоряешь деконструкцию на данном этапе, ты можешь оказаться в ситуации, когда ты теряешь контроль над управляемостью процессов. А вместе с неуправляемыми процессами появляется угроза того, что вся конструкция этой хлипкой государственности заваливается.
    Слабость новых политиков
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Тут я не согласен, но не буду настаивать, потому что тут бабушка надвое сказала. Я покажу тебе обратную сторону процесса: создаются новые политические силы, но их мастерски разрушают. Недавно у нас возник большой ДемАльянс. Что из него осталось на сегодняшний день? К ТВ его не пускают. Двух человек из управляющего звена просто выбили путем специально организованных медиа-кампаний. Новых инициатив они не генерируют. Их фактически нет.
    Второй пример — Саакашвили. Попытка организовать собственную политическую силу ничем не закончилась… И это может продолжаться очень долго: попытка — развал, попытка — развал.
    Недавно в одной группе в соцсетях, которая периодически поднимает значимые вопросы, я провел мастер-класс. Я просто наехал на нескольких человек, которые дискутировали по поводу экспертов, в том числе и меня. И я очень быстро всех поставил на место. Я им сказал одну очень простую формулу: «Политика — это не та ситуация, когда ВЫ; чаще это ситуация, когда ВАС. Разворачивая общественный дискурс, вы уже занимаетесь политикой, потому что вы задеваете вопросы власти и властных институтов, соотношения балансов во взаимоотношениях между ними, вы всегда должны готовы к тому, что все, что вы делаете — будет ВАС». И ситуация с Лещенко (ДемАльянс) и Саакашвили — это как раз демонстрация этой формулы.
    Давай посмотрим на 1917 год. Если бы большевики занимали такую аморфную позицию как ДемАльянс и реально не занимались строительством полноценной инфраструктуры по захвату власти, они бы не смогли с 5-10 тыс. в феврале 1917-го к декабрю иметь уже 380 тысяч кадровых членов партии.
    Это как раз является проявлениями организационного кризиса революции. Они мыслят внутри системы, как следствие — они не готовы, что система будет их мочить, поэтому у них всегда есть дыры, через которые система, хорошо понимая, где они находятся и как через них можно бить, они не подготовлены к ситуации конфликта и очень быстро разваливаются под любым мало-мальски серьезным ударом. Тот же Лещенко мог понимать последствия покупки квартиры сейчас и мог бы подождать пару лет.
    У них нет политического опыта.
    Об этом и речь. Если ты совершаешь такие ошибки, это проблема именно внутренней организационной слабости, а не того, что система сопротивляется. Она всегда сопротивляется. Любая старая система в революционной ситуации будет через инструменты контроля пытаться удержать ситуацию.
    Мы должны понимать, что мы не решаем вопрос перехвата власти и перезапуска системы ускоряя процессы деконструкции, потому что если мы их ускоряем, но мы к этому не готовы, то мы превращаемся в глупеньких жертв революционной ситуации, а не бенефициариями этой ситуации. Я вижу проблему в этом.
    Вопрос подвисает, потому что нет новых политических сил, ради которых стоит проводить выборы.
    Опасны ли выборы и что они могут дать
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Поэтому на данном этапе выборы и не нужны. Более того, они будут даже более вредны, чем полезны… Были ли нужны выборы 2014 года? Я считаю, да. Потому что они перезапустили парламент и действительно туда зашло много новых лиц.
    Хорошо. Ты отдаешь себе отчет в том, что если действительно проанализировать поданные е-декларации, то многих нардепов нужно по-хорошему посадить. Как минимум их состояния конфисковать. Это если по-честному. И что это фактически приводит к нелегитимности существующего парламента. Даже при том, что выборы не есть лучше всего, ограничения на право избрания до 30% нынешнего парламента — очень серьезно поменяет структуру парламента.
    Я согласен. Но кто сформирует такие правила? Для этого ты должен контролировать парламент, который является законодательным органом. А для этого ты должен иметь силу, которая способна под такие задачи зайти в парламент.
    В этом плане я человек не то чтобы наивный, но идеалистичный. Я считаю, что если общество отказало в доверии нардепам — достаточно посмотреть социологические опросы — то с этими депутатами надо что-то делать. Мы не можем находиться в ситуации, что парламенту не доверяет общество, а он продолжает работать и мы всех убеждаем, что выборы ничего не дадут. Это же тупик.
    Тупик. И он не будет преодолен до того момента, пока не появятся организационные возможности его преодолеть.
    А они не появятся. Потому что тех, кто появляется, расстреливают на подходе. И эта ситуация будет длиться вечно. Это дилемма диктатора, которого никто не может убрать нормальными механизмами, потому что он на подходе всех отстреливает. Т.е. диктатора можно убирать только физически.
    Тогда ты противоречишь сам себе. Не решая в рамках существующей системы…
    Я пытаюсь решить это как можно более легальным образом, потому что ситуация, когда парламент придется расстреливать — это из ряда вон выходящая ситуация. А мы можем доиграться и до такой ситуации. Тогда это трагедия государства.
    Что может дать социология (1)
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Тогда это коллапс государства, потому что мы повторяем ровно то, что всегда происходило на этой территории, когда “ватажків, очільників нації кидали на списи і вони закінчували своє життя, а держава закінчувала своє”. Поэтому я и противник того, чтобы проводить выборы в любой момент. Более того, мы еще не знаем реакцию общества. Мы сейчас запускаем социологию, я запаковал десятки вопросы по отношению к декларациям, к конкретным персонам и т. д. (социология показала, что большинство как раз не хотело перевыборов, хотя и с не очень значительным перевесом, а 70% украинцев не верят вообще ни одному украинскому политику — прим. Юрия Романенко. Социологию можно посмотреть здесь).
    Хочу сказать относительно социологии. Конечно, социология — хороший инструмент. Недавно читал статью об американской социологии: общество считает так-то — поэтому президент делает то-то. Конечно же, какие-то коннотации есть. Особенно в избирательной кампании, когда кандидат не может говорить того, чего от него не ожидают. Но это не означает, что если он это говорит, то он будет это делать. Политика устроена иначе. Она движется не внутри социологических предпочтений общества.
    Мы этого не знаем… Там будут вопросы, как бы я себя вел на месте президента — если бы получил власть. Ведь у нас никто не ставил вопрос таким образом, а я поставил. Варианты ответа: я бы грабил, как нынешняя элита; проталкивал бы своих друзей и знакомых; пытался бы осуществить реформы и т. д. Потому что у нас значительная часть общества парализована точно таким же стяжательством, которым парализован и правящий класс. Более того, проблема связана с тем, что правящий класс по большому счету является частью общества. Он рожден низами.
    А нет там варианта «создал бы офшор, повесил бы на него свои активы, продал бы их и налоги государству не заплатил»? (смеется)
    Могу внести.
    Интересно. Люди тоже так смотрят на это, как наш президент, или нет.
    Я внесу. Еще возможны правки… ( Социология показала, что большинство украинцев на посту президента повышали бы уровень жизни простых украинцев  — прим. Юрий Романенко)
    16 Jun
    • "если бы я был президентом" — игра в диктатора для выпуска пара
      16 Jun
      Alexander Dzyzenko Цікаво. "Там будут вопросы, как бы я себя вел на месте президента — если бы получил власть. Ведь у нас никто не ставил вопрос таким образом, а я поставил." У Романенко є закиди до самолюбовання. Але це не його винахід. Коли ссср добігав кінця, була така фішка-гра для випуску пари у населення:"Если бьі я бьіл директором".
      Власне всі ті, хто щось пише на теми політики в державі, фактично пише уявляючи себе президентом, наділеним диктаторськими повноваженнями. Або так - с позиції президента наділеного диктаторськими повноваженнями.
    Нужен выход на дискурс правды (1)
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    На твой взгляд насколько за последние 25 лет общество изменилось в сравнении с нашим правящим классом? Значительная часть общества осталась на совково-паттерналистских представлениях о мире.
    Нет. Украина получила подлинную гражданскую независимость в Революции 2004 года. Когда впервые возникает гражданское общество, которое готово идти, противостоять и свергать, что оно организовано. В Революции Достоинства оно показало, что это общество готово идти под пули не только своих сатрапов, но и защищать страну от внешних посягательств.
    При этом правящий класс как был продажным, так и остался. Корпоративный интерес для него важнее, чем государственный. Это, конечно, новое веяние, поскольку они дети современного мира, в котором государство не стоит уже ничего. Корпоративное имущество, корпоративный бренд чего-то стоит, а государство не стоит ничего.
    И это комппрадорское сознание является большой проблемой нашего правящего класса — при том в критические моменты Украину отстоял не правящий класс, а общество как таковое. Потому что правящий класс был в растерянности, в шоке. Ситуация с Крымом это показывает. Что происходило… Они не хотят это рассказывать. И кого бы я ни спрашивал — признавать не хотят… Реально существовала угроза применения ядерного оружия. Это было заявлено не прямо — передали через третьи руки. И люди, принимающие решение, отправлять войска в Крым или нет, действовали в ситуации ядерного шантажа… Почему об этом не сказать открыто?! Это надо признать и сказать «Вы нас обвиняете в том, что мы такие плохие, а мы работали в ситуации ядерного шантажа». Причем, причем это открыто признает Путин — нашим надо только подтвердить это. Он же говорит, что был готов применить ядерное оружие.
    Никто не может это отрефлексировать и никто не хочет об этом говорить публично. В этой ситуации или ты отдаешь Крым или по тебе применяют ядерное оружие. Что ты будешь делать?.. Сегодня все такие умные.
    В такой ситуации логично отдать Крым. Это рационально.
    Так они и поступили. Но теперь народ кричит: зрада!
    А все потому, что они не называют вещи своими именами. Ты прав. Поскольку боятся реакции. А чем больше они затягивают ситуацию с называнием вещей своими именами, тем больше накапливается негатива с тем, что начинают подозревать «зраду» — и часто небезосновательно. Поэтому выход на дискурс правды, озвучивание вещей своими именами — один из путей выхода из ситуации.
    Условно говоря, из-за того, что мы постоянно откладываем принципиальные решения на все более далекий срок, мы в конце-концов придем к ситуации, когда реальность поставит нас перед очень жестким выборам, и правящему классу, который будет на тот момент, придется сказать: это мы можем, а этого не можем — потому что у нас швах с ресурсами, возможностями.
    Думаю, они не смогут этого сказать, потому что им стыдно за решение по ядерному оружию, которое они приняли в свое время. Люди скажут: зачем же вы подписывали этот Будапештский меморандум?
    А это, опять-таки, требует правдивого диалога. Потому что Украина не могла не отдать ядерного оружия.
    Вот смотри: Украина не могла не отдать ядерное оружие. Не могла не отдать Крым… Сколько еще мы будем попадать в ситуации, когда мы чего-то не сделали и не могли не сделать?
    16 Jun
    • Угроза применения ЯО — блеф со стороны путина
      16 Jun
      Петр Зайцев Угроза применения ЯО в случае сопротивления Украины в борьбе за Крым - блеф чистой воды со стороны путина. Даже если предположить такое-мир стал бы совершенно другим и новая конфигурация была бы не на пользу рашки.
    Вопросы обороны
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Потому что пока мы не будем знать, в каких рамках принимаются управленческие решения по поводу судьбы государства, мы будем находиться в иллюзиях по поводу того, что мы можем и кем мы реально являемся. Федорин публиковал стенограмму телефонных переговоров Буша-старшего с Горбачевым, Ельциным и Кравчуком осенью 1991 года, в которых, по сути шли переговоры по переформатированию СССР и получение Украиной и других советских республик субъектности. Ключевой вопрос, который озвучивался Бушем в беседе с Кравчуком — как будет ликвидировано ядерное оружие. Этот вопрос был принят еще до того, как Украина стала полноценным субъектом. Т.е. до референдума 1 декабря.
    До того момента, пока мы не поймем это, мы будем продолжать оставаться в иллюзии, что ядерное оружие мы сдали в 1994 году, а не в 1991 году. Это было ключевым условием появления независимой Украины… Дальше возникает вопрос: а если бы дальше закусили удила и сказали бы «идите все вон, мы идем вперед», как это сделали Пакистан и Индия — что бы мы получили? Коллапс в условиях полного отсутствия внешней поддержки, а возможно и внешнюю агрессию со стороны РФ, которая бы решала для себя вопрос…
    Не люблю таких ситуаций. Это называется стратегическая воронка.
    Да. Так и мы были в ней. Более того, из слов Богословской и Стецькива, с которыми я беседовал ранее, вытекает, что в 1991 году вообще не было никакого понимания, что делать… Когда я спросил: «а как вы мыслили себе независимость?», Стецькив ответил: «да никак. Мы были детьми, которые учились на ходу». И наш правящий класс заново усваивает, как «машинка работает».
    Как ты сказал про НДП, которые пытались понять секрет «успеха Лазаренко» — так же это воспроизводится на следующих витках: постижение возможностей через чью-то недавнюю неудачу.
    Из этого проистекает вывод: в принципе правящий класс нужно приучить к мысли, что неудача может быть мощнейшим основанием для последующей удачи. Но для этого ее надо правильно отрефлексировать и правильно означить, потому что через правильное обозначение и общество, и элита понимает, что они находятся перед смертельной опасностью и поэтому поступать можно именно так. А любые другие варианты являются опасными, предательскими и т. д. Тогда общество примет такие решение. Разве мы были готовы к тому, что Путин может применить ядерное оружие в вопросе с Крымом? Нет, у нас не было системы ПВО, ничего не было.
    Какая система ПВО? Если бы русские применяли, то никакое ПВО не помогло бы. Они лучше нас знают нашу систему.
    Конечно. Более того, значительную часть системы ПВО они перед аннексией свезли в Крым. И это тоже было частью стратегического плана — когда наши истребители были свезены туда. Я удивлялся, когда 30% нашего боеспособного оружия оказалось там… С нами играли в кошки-мышки.
    В этой ситуации мы не должны повторить эти ошибки. Потому что то, что кажется нам самым очевидным, в большой игре чревато…
    Боюсь, что в этой ситуации произойдет то же самое. У нас сегодня вопросы обороны — это же государственная тайна. И когда появится необходимость снова испытать наш оборонный потенциал, заявления президента о том, что мы готовы к войне, что у нас уже есть чем защищаться, снова окажутся туфтой. И мы не будем знать об этом до самого последнего момента — это же тайна!.. А хотелось бы в какой-то форме это контролировать. Мы работаем над тем, чтобы создать воздушных щит — или нет? Мы работаем, чтобы создать морской щит — или нет?
    Какие-то формы контроля должны быть — иначе все плохо закончится. Иначе после слов о том, как мы ко всему готовы, сюда заходит какое-то российское подразделение и очень быстро разбивает всю нашу «готовность». Тогда возникает вопрос: к чему тогда мы были «готовы» — воевать со взводом?
    Необходимо сегментировать общество
    16 Jun
    Сергей Дацюк и Юрий Романенко
    Это правильная постановка задачи, и все же, мне кажется, преимущество в сравнении с ситуацией 2014 года заключается в том, что сегодня в армии уже большое количество людей, которые видели и знают ситуацию изнутри, и при этом имеют общественную позицию и понимание того, что это важно.
    Для войны этого мало. Для войны нужны средства ПВО, тяжелая техника.
    Это очевидно. Как и то, что мы не готовы к большой войне, которую ты подразумеваешь. Несмотря на эти годы.
    Т.е. у нас три года идет война, а мы к ней не готовы?
    Да. А как мы можем быть готовы, если тип государства остался тот же?
    Т.е. денежки, которые зарабатываются тут, — это олигархические? Они выводятся в офшоры… А на вооружение страны денег нет?
    Вооружение страны сегодня рассматривается скорее как один из высокодоходных видов бизнеса. Т.е. до 2013 года исчезли многие старые виды бизнеса и схемы кормления — потому что исчезла ресурсная база. А то, что сегодня есть в следствие войны, позволяет…
    Может, пора заняться проверкой этой сферы? Общественным аудитом?
    Ее очень тяжело проверить. Она же под грифом секретности.
    Это же замкнутый круг.
    Да. И этот замкнутый круг не разрывается до того момента, пока государство не берется под контроль теми, кто понимает необходимость рационального использования ресурсов во имя общественного блага, как это не банально звучит.
    Каковы признаки, что у руля государства патриот? Их можно перечислить: человек держит семью внутри Украины; за рубежом у него нет квартир и запасных аэродромов; человек держит свои активы в Украине, а не в офшорах; человек учит своих детей внутри Украины, а не за рубежом. И в конечном итоге он связывает свою судьбу с этой страной. Т.е. у него не стоит запасной самолет и т. д. Простые очевидные понятные признаки, которые придумал не я… Из нашего правящего класса кто им соответствует?
    Думаю, многие и соответствуют.
    Так, может, мы будем смотреть на этих людей и избирать их. А всем остальным говорить: извините, вы не проходите по параметрам… Это же не унизительная ситуация, когда у человека требуют провериться у психиатра или пройти сеанс на детекторе лжи. Это же понятная открытая ситуация. Вполне можно ввести как условие перед выборами.
    Да. И это может быть одним из условий, которое будет отличать прогрессивную модернизационную партию от старой олигархической. Т.е. по таком критерию собраны люди в той или иной политической силе, это означает, что они соответствуют критерии прогрессивного развития. И это уже является определенным знаком качества.
    Да, ведь напрягает ситуация, когда объявляют: такой-то такой-то скоро подвергнется преследованиям в установленным законом порядком — и тут он вальяжно заходит в свой самолет, запускаются винты и он красиво улетает из страны. Это уже смешно.
    Вопрос уже не в том, что это преступление, предательство — это уже смешно. И смеются не с тех, кто так действует, а с тех, кого держат за лохов. Украинцев держат за лохов.
    Важно же как сами украинцы это воспринимают.
    Так и воспринимают.
    Если украинцы не относятся соответствующим образом — получается, что они действительно лохи.
    Получается, что так (тяжело вздыхает)… С другой стороны — а что можно сделать? Взорвать самолет?
    Я как то видел фильм о том, что когда кит умирает, акулы выгрызают из него куски, получая таким образом необходимую энергию для движения. Так и тут, выгрызая в этой китовой туше УССР свои куски, ты создаешь базу для расширения пространства влияния на следующих этапах. Поэтому сейчас необходимо бороться за свой сегмент. Необходимо сегментировать общество, чтобы организовав соответствующий сегмент, ты получил его ресурсную базу, ты получаешь возможность выходить в качестве равноценного игрока на поле и в итоге скушать всю тушу.
    Отключай диктофон.
    16 Jun
    • значимы масштабы и организация
      16 Jun
      Александр Долгов Человечество съело мамонтов и динозавров без всякого бабла и телевидения а муравьи живут и поныне... масштабы и организация.
    • все напоследок хотят что-то урвать
      16 Jun
      Дмитро Яблунівський Та що там для олігарха, коли навіть антикорупціонери, начебто розуміють все на словах, а на ділі тільки грошей і хочуть - помародерствувати хоч наостанок, хоч крихти підібрати. Та що там антикорупціонери, коли філософи тимошенчиху із усих сил захищають - а де ще гіршого і страшнішого для України олігарха знайти, як не тимошенчиха.
    • Создание Украины было актом вне пространства и времени
      16 Jun
      Сергей Шарай Создание Украины было актом вне пространства и времени, поэтому нет никакой возможности сделать всё, что от нас зависит, так как нет предела тому, что мы могли бы сделать самостоятельно.
    • у всех, кто нанимает работников — та же логика
      16 Jun
      Alexander Dzyzenko
      "Более того, проблема связана с тем, что правящий класс по большому счету является частью общества. Он рожден низами."
      Так, вивчайте низи. Вивчайте того, хто експлуатує най п*ятьох найманих робітників і ви зрозумієте олігарха. Ви зрозумієте багато проблем життя пересічного громадянина. Ви зрозумієте чому економіка в загоні, чому люди тікають за кордон, багато чого зрозумієте.
      А вивчивши, можливо знайдете рецепти лікування суспільства. Наголошую: "Експлуатуючий найману робочу силу, він є по відношенню до експлуатуємого п*ятою владою. Владою, яка безпосередньо здатна втручатися в життя найманого робітника кожного дня. І втручається. І більш дієво і більш конкретно, ніж президент чи парламент."
    • що саме варто створити нам?
      16 Jun
      Сергей Вирченко 
      Легше за все розмовляти про те, чого в нас немає, не вистачає. Адже - не вистачає майже всього, за що не взятись. Так само не складно шукати винних (чи то - олігархів, чи то - "зовнішніх акторів", ... ).
      Значно складніше визначити - що саме варто створити нам наразі, враховуючи ті самі "ресурси", які наразі маємо, - щоб це - зроблене нами наразі не виявилось марним і лягло у "підмурівок" того, до чого прагнемо за результат.
      Оце і буде те саме "стратегування".
      Але питання в тому: - до чого прагнемо за результат?
      Ніякі пророцтва відповіді на це не дають. Взірці "першого світу" теж мало чим у нагоді. Адже у взірцях ми споглядаємо лише зовнішні явлення і розуміємо їх по-своєму. (Звідси і "культ карго".)
  68. КОЛИ НАПРУЖЕННЯ НАРОСТАЄ, НЕСПОДІВАНКИ ЧАСТІШАЮТЬ
    20 Jun
    КОЛИ НАПРУЖЕННЯ НАРОСТАЄ, НЕСПОДІВАНКИ ЧАСТІШАЮТЬ джерело
    Сергей Дацюк 20 червня 2017, 09:22
    Політичне напруження в Україні має досягнути достатньо високої межі, щоб почалися серйозні зміни в структурі влади в Україні.
    Суттєві характеристики ситуації в Україні
    20 Jun
    Сергей Дацюк
    Поки що можна зафіксувати такі суттєві характеристики ситуації в Україні:
    1. Світ стомився від корумпованої, гальмуючої реформи та небажаючої вирішувати проблеми з війною української влади;
    2. Сама українська влада сконцентрувала свої зусилля на політичних репресіях опозиції, на тотальному контролі змісту ЗМІ та на блокуванні доступу до ЗМІ чи прямому переслідуванні індивідуальних критиків влади;
    3. Середній клас в Україні продовжує біднішати, не маючи при цьому впевненості в завтрашньому розвиткові, і відтак соціально-політична активність громади не є достатньою, щоб справляти суттєвий вплив на владу;
    Відсутність стратегічних інновацій у війні
    20 Jun
    Сергей Дацюк
    Найбільш руйнівною є ригідність української влади в ситуації війни. Навіть інновація Олександра Турчинова про зміну формату війни Росії та України спричинила всього лишень спробу внутрішнього політичного компромісу, а не інноваційні закони про окупацію, про військовий стан та про дієву стратегію щодо окупованого Донбасу та Криму. Ця інновація не призвела до широкої громадської дискусії чи навіть експертного обговорення. Ця інновація стала лише приводом до формування хоча б позірної єдності у питанні війни всередині України.
    Компроміс за жодних обставин не може бути військовою стратегією. Війни не виграють компромісами. Будь-яка інновація може бути сприйнята і стати політичною платформою єдності в країні, коли вона вписана в більш масштабну стратегію. Нестратегічна і епізодична інновація разом з необхідністю політичного компромісу в ситуації війни нічого не дають і в кінцевому результаті стають лише не користь більш сильній стороні цієї війни. Допоки системна та інноваційна стратегія залишається неможливою, війна в Україні продовжуватиметься і окремі інновації нічого не дадуть.
    Зараз в Україні починають з'являтися нові політики та експерти, які вже мислять стратегічно. Але поки що вони не спромоглися створити стратегічний центр впливу на ситуацію. Якщо ж говорити про стратегію української влади, то її час від часу можна вичисляти по деяких документах, що за своєю функцією наближені до стратегічної позиції.
    До 2020-го року реального зростання економіки в Україні не очікується
    20 Jun
    Сергей Дацюк
    Якщо уважно подивитися на економічну стратегію української влади, то принаймні до 2020-го року економічне падіння, корупція та гальмування реформ в Україні будуть продовжуватися. Про це свідчить недавня Бюджетна резолюція, що прийнята в Парламенті. До 2020-го року офіційно заплановано, що рівень інфляції (у процентах) буде перевищувати рівень зростання ВВП (у процентах).
    Тобто до 2020-го року реального зростання економіки в Україні не очікується. А це означає продовження несправедливого перерозподілу українського ВВП – збагачення учасників олігархічного консенсусу та збіднішання середнього класу на тлі економічного падіння країни загалом.
    Отже бути представником українського середнього класу це означає не мати перспективи, бути упослідженим олігархами та нехтуваним політичною владою. Цей прикрий висновок, принаймні до 2020-го року, штовхатиме українців за межі своєї країни або у внутрішню еміграцію.
    Ми всі забуваємо одну дуже просту геополітичну обставину, яка вже не раз підтверджувалася історією. Коли Захід відвернеться від України, компроміс України з Росією буде неминучий. Спочатку до такого компромісу вдасться Європа, а потім в такий компроміс буде втягнута і Україна. Компроміс України з Росією за умови домінування олігархів означатиме повну втрату навіть тієї позірної суб'єктності, яку українська громада досягла в Україні протягом 2013-2015-х років.
    Чергове загострення цінічної політичної боротьби
    20 Jun
    Сергей Дацюк
    Зараз в Україні відбувається чергове загострення політичної боротьби. Водночас відмінність саме цього загострення у тому, що влада збільшила кількість конфліктів, водночас наростивши пропагандистську кампанію у ЗМІ проти політичних конкурентів. Українські ЗМІ все більше перетворюються на російські за схемою своєї пропагандистської роботи. Ганебні ситуації, коли журналісти дозволяють собі перебивати, коментувати, не давати говорити запрошуваним критикам влади, все частіше можна бачити на деяких гібридних телеканалах.
    Масштаб і цинізм цієї боротьби можна зрозуміти по локальній проблемі "львівського сміття", яка виросла до загальнонаціонального рівня. Суть проблеми у тому, що "львівське сміття" стало засобом політичного тиску влади на одну з опозиційних фракцій Парламенту. Цинізм влади полягає у тому, що публічно вона нібито на стороні львівської влади, а приховано дає команду блокувати вирішення проблеми на всіх рівнях. Львівські громадяни стали заручниками та витратним матеріалом політичного переслідування владою опозиції. Отже нинішня влада, в найгірших традиціях Кривавого Президента, буде діяти лицемірно та по-людоїдському.
    Можна зафіксувати причини цього – контрреволюція в Україні зараз сильніша за революцію; корупція зростає швидше, ніж боротьба з нею; спротив реформам вищий, ніж енергія реформістських ініціатив; олігархи сильніші, ніж громада; політична влада на боці олігархів, а не громади.
    До зламу ситуації може привести будь-яка несподіванка
    20 Jun
    Влада теж відчуває, що в повітрі запахло паленими шинами. Саме тому зараз так поспішають – і з фейковими та грабіжницькими реформами (земельною, медичною та пенсійною), з новим форматом війни з Росією, під іншою назвою протягуючи особливий статус Донбасу, та з оновленням ЦВК. Але для справжньої реформістської роботи та для перемоги у війні немає головного – довіри громади до влади, а відтак і соціальної енергії на позитивні зміни в країні просто не вистачає.
    Відома особливість чи навіть закономірність будь-яких турбулентних процесів: чим вища турбулентність, тим більша ціна похибки, несподіванки, випадковості, які призводять до катастрофічних наслідків. Саме тому ці похибки та несподіванки будуть частішати в ситуації наростаючого напруження в Україні.
    Тобто до 2020-го року українську громаду чекає неперервна та можливо кривава боротьба з олігархами. Проблема олігархів можливо не тягне на третій Майдан, але вона може вирішуватися не менш запекло як локалізована по різних регіонах через розподілену мережу протидії.
    Коли настане найвищий рівень напруженості в Україні, важко спрогнозувати. Як важко спрогнозувати ту похибку чи несподіванку, яка призведе до зламу ситуації. Це може бути восени 2017-го чи весною 2018-го. Навіть при дуже вправних та інноваційних діях політтехнологів влади ситуацію навряд чи можна буде дотягти до чергових президентських чи парламентських виборів у 2019-му. Але жодними політтехнологіями війну та економічне падіння в Україні не вдасться дотягти до 2020-го. Україна та українські громадяни цього просто не витримають.
    Тому українській громаді потрібно бути готовою не просто до несподіванок. Українській громаді потрібно бути готовою використати ці несподіванки, щоб перехопити ініціативу та започаткувати стратегічний розвиток України поза всевладдям олігархів та корупцією.
    20 Jun
    • есть ли стратегические центры, способные повлиять на ситуацию?
      20 Jun
      Краснов Петр А есть ли в цивильном мире стратегические центры способные и имеющие мотивацию повлиять на ситуация в Украине, протащить через зону бифуркации внеся в расклад внешний сильный фактор.?
      20 Jun
      Сергей Дацюк Лучше такой центр формировать у нас. Проблема только в том, что большинство из них либо политически ангажированы, как Институт Будущего, либо вообще оторваны от политики, как Хартия Будущего.
      20 Jun
      Andriy Kryvtsun а кем именно политически ангажирован Институт Будущего? Выглядят они довольно взвешенно.
    • может ли кто-то извне помочь выбраться из этого котла
      20 Jun
      Краснов Петр  Есть ли какие нить мировые стратцентры, стоит ли нам рассчитывать на их поддержку и влияние. Потому что сложившаяся в Украине (России, Белоруссии) ситуация, когда "методологи", работающие на олигархат, дают им возможность достаточно эффективно управлять настроениями масс, "отстреливать" и дискредитировать потенциальных ЛОМов, демпфировать. дробить и рассеивать протестный потенциал На "радужных", "наци", "за мову", "за Шухевича" и тд. Самим нам из этого котла просто так не выбраться. Разве только когда Украину превратят в пустыню.
    • Порошенко-Гройсман цинічно імпровізують
      20 Jun
      Максим Асгард 
      • Порошенко завжди буде протидіяти всіма підступними хитрощами та владними повноваженнями проти незалежних антикорупційних органів. Він завжди прагнув дістатися до найвищої корупційної планки. Цинічно поглузував про реформи меритократичного ідеалу сінгапурця Лі Кван Ю
        20 Jun
        Максим Асгард
        (Меритократичний ідеал--ідея про те,що урядовців можна відбирати й просувати по службі на основі здібностей і моральних якостей,а не політичних зв'язків,достатку й сімейного походження)
        ,
      • Порошенко розставив своїх друзів та фунтів в держсекторі управління та в державних підприємствах підгортати корупційні потоки для збагачення свого мафіозного клану.
      • Олігарх-клептократ Порошенко перетворив Україну в бананову республіку, і досить часто невігластво виборців домомагає клептократам та пройдисвітам панувати в Україні.Геть брудного клептократа Порошенко! Брехня, демагогія, корупція,- це і є порошенківський бруд в якому він топить Україну.
      • Через це для Порошенко-Гройсмана сміття має "сакральне" значення,- вони брудно грають та цинічно імпровізують. в т.ч. в питанні про сміттєву блокаду Львова.Єдине, що може спасти Львів та Україну - це очищення від бруду фарисеїв, брехунів,та корупціонерів.
      Порошенко посоветовал Яреме посадить трех друзей за…
    • может ли власть осознанно вести страну к катастрофе?
      20 Jun
      Евгений Молочко интересно власть осознанно ведет страну к катастрофе? сомневаюсь что бы там находятся глупые люди , непонятна логика их действий .
    • як здолати недовіру до влади
      20 Jun
      Oleksandr Feshchenko Навіть якщо до влади прийде найпатріотичніша зміна, вони все одно стикнуться з тотальною недовірою, яку посіяли нинішні очільники. Здолати цю недовіру можна тільки тотальними репресіями.
    • У нас зараз явно іде трагедія єпічного маштабу
      20 Jun
      Сергій Марченко Дорога до прірви сліпих людей, що мають свої погляди, і щось бурмочуть, і нікого нехочуть слухати . Але яким не кажуть що їх ведуть на забій, а розказують казочки. І коли сліпим хтось каже вравду, то вони йдуть далі у прірву всеодно, відкидаючи цю інформацію. Бо сліпі немають сили, ледачі люджи, тай не всі сліпі. Вони просто якось ідуть все життя, і думають так буде продовжуватися завжди. Як у талеба про лебедів. У нас зараз явно іде трагедія єпічного маштабу. Настають часи великих героїв
    • Наступний удар по "Карфагену" буде на лінії Кавказ- Кубань- Курщина-Смоленськ- Новгород
      20 Jun
      Олег Зинчук 
      Зі статтеє згоден. Дозволю собі висловити комент трохи "зі сторони". На 91 рік незалежність впала Україні як кулька в лото- несподівано і не підготовлено.(Махання кількома прапорами на Майдані не "в щет"). Все пройшло в радісному збудженні від надій "заживемо!". У 2004-му вже був конфлікт між владою та народом. До нього виявились не готові обидві сторони. Тому "випили, потанцювали, пообіцяли- розійшлись". У 2013 конфлікт загострився і вийшов на рівень кровопролиття. Влада підняла ставки, народ- жертви. На сьогодні жертв вже близько 10 000. І так, тут левова частина агресії сусіда, але.. Яка частина агрессії влади проти народу? В цьому розберуться пізніше. І з Іловайск, ДАП, Дебальцево і ін. На сьогодні влада знову підняла ставки (від "рехворми" квітня 2016 до вчора..) Обидві сторони конфлікту не досягли своїх кінцевих цілей. А значить, боротьба продовжиться. І на більш високому, а значить, жертовному рівні. Така ось, математична лінія прогнозу. П.С. З Росією можливі зближення, тимчасові. І лише з боку влади. Загалнна тенденція- віддалення і розрив. З 1917 Росія все далі відкочується на Схід. "Бандерівська" війна у 40-50-х була на Заході, нині- на Сході. Наступний удар по "Карфагену" буде на лінії Кавказ- Кубань- Курщина-Смоленськ- Новгород. І це не через 50 років.
    • сохранение выведенных из страны капиталов как цель власти
      20 Jun
      Ihor Dyurych Допустим, что стратегия у власть придержащих имеется. И целью ее является не развитие страны, а сохранение выведенных из страны капиталов. Тогда превращение Украины в сплошную серую зону без легитимного с точки зрения Запада правительства и без работающей в связке с международными правоохранительными органами прокуратуры - вполне осмысленный проект. Кровавая борьба с вовремя улетевшими олигархами может быть стратегическим проектом олигархов.
  69. Гість Остапа Дроздова - Сергій Дацюк
    21 Jun
    Гість Остапа Дроздова - Сергій Дацюк
    https://dl.dropbox.com/u/34637013/publish/rizzoma-gadgets/youtube-gadget/youtube-gadget-dropbox.xml
    • чи вважаєте себе концептуальним філософом?
      21 Jun
      • ідентичність цього світу затуркає і філософа
      • філ. — філ. теоретік — філ. письменник — фундаментальна філ. — концептуальна філософія
    • 03:30 не злять наші люди, що не бачуть об’єктивного?
      21 Jun
      • не злять
      • злять ті хто претендує бути інтеллектуаламі, але такими не є
      • на круглих столах займають цю позицію, але не приймають виклик теми
    • 05:30 розумієте Ви свою країну?
      21 Jun
      • я не ідентификую себе з країною
      • інтелектуали зазвичай ідентифікують себе з людством
      • я українець за вибором ідентичності в ситуації конфлікту
      • не ходив за росхожими думками
      • останній час пишу українською, щоб підтримати укр.і меньше читали росіянє
      • але я не націоналізувався
      • в Україні драматична ситуація з ментальністю, ми ідентифікуємо себе тільки по мові
        21 Jun
        • ми не вважаємо укр. філософом, що не говорить українською
        • як вивчати зараз російськомовних філософів
    • 11:20 яка основна точка хвороби сучасної України?
      21 Jun
      • критика підходу пошуку нац. ідеї
      • заважає інтелектофобія
      • інтелект не зорієнтоване на практичність та соціалізацію
        21 Jun
        • це від Бога
        • воно часто не може бути застосоване
      • інтелектуали були чужі — це наша травма
    • 14:15 чи спроможні ми мати свою комфортну добру державу?
      21 Jun
      • ми не міряємо себе величью
      • наші творці не творять шедевр
      • не творимо нові форми на вічність
    • 16:00 ціномо державу але вона нікого не влаштовує
      21 Jun
      • потрібна наявність героїчних вчинків
      • УПА, фанатична віра
      • упокорена пасіонарність, добробати зупинились
      • держава олігархічна
      • протиставити мережі громад, та інші відцентрові речі
      • зберегтись українство може в небагатьох сферах
        21 Jun
        • в цінністних, де є духовна наснага, співмірність з вічностью і людством
        • в ЄС цього не вийде
    • 19:20 чи є сенс боротись з олігархатом?
      21 Jun
      • якщо ви не виходите на антіолігархічний майдан — будуть республіки Коломойського, Ахмєтова
      • інший сценарій — змітаємо цей режим і робимо вибори кожні 2 роки
      • покоління яке нюхнуло коррупції та олігархії відходить
    • 22:30 чи не вважається вам істеблишмент організмом?
      21 Jun
      • люди, які мають стратегічне мислення збираються докупи
      • люди з стратегічною компетенцією вже з’являються
      • декларації нічого не дали, нічого не зробили
      • у нас нема і 10 років
    • 24:30 дивитесь на істеблишмент як на мишей
      21 Jun
      • Гройсмана не варто навіть критикувати
      • вони не можуть робити вартістні речі
      • всі розуміли що 3200 — це інфляція, але проголосували
    • 26:40 що ми маємо робити
      21 Jun
      • люстрація і перевибори кожні 2 роки
      • залучити до владі людей зі стратегічним мисленням
      • позбутися інтелектофобії
      • у України є шанс, більше досвіду, є люди які прийшли з фронту, які мають цінності
  70. ВІДКРИТА КРИМІНАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ. Сергій Дацюк
    5 Jul
    ВІДКРИТА КРИМІНАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ
    Сергей Дацюк 05 липня 2017, 11:23
    Безпрецедентна криміналізація нинішнього Парламенту
    5 Jul
    Сергей Дацюк
    Ігрища навколо зняття депутатської недоторканності з депутатів, яких підозрюють у вчиненні злочинів, це по суті відкрита криміналізація влади.
    Значна частина влади і раніше була криміналізована. Але тепер це стало відкритим, очевидним і публічним.
    Народне прислів'я не лишає нам інших інтерпретацій того, що відбулося: "рука руку миє, злодій злодія криє".
    З 1994-го по 2014-й рік в Парламенті було знято депутатську недоторканність з 10-ти чоловік.
    В Парламенті нинішньої каденції вже було знято недоторканність з 5 чоловік (2015 – Сергій Клюєв, Сергій Мельничук, Ігор Мосійчук; 2016 – Олександр Онищенко, Вадим Новинський). 1-го грудня 2015-го року Микола Мартиненко сам відмовився від мандату через судове переслідування.
    Крім того, недавно Генпрокурор заявив про необхідність зняття депутатської недоторканності ще з 6-ти народних депутатів (Розенблат, Поляков, Довгий, Дейдей, Лозовий, Добкін). Отже маємо 11 чоловік з підозрою в злочинах, більша частину яких криміналізований Парламент збирається захищати.
    Тобто враховуючи народних депутатів, з яких знята депутатська недоторканність, та тих, про яких є подання Генпрокурора на зняття, можна зафіксувати – криміналізація нинішнього Парламенту безпрецедентна.
    На основі відкритих фактів можна засвідчити – злочинців в нинішньому Парламент більше, ніж у всіх попередніх складах Парламенту.
    Кругова порука та неспроможність Генпрокурора переслідувати владних злочинців
    5 Jul
    Сергей Дацюк
    Звичайно, можна сказати, що раніше народні депутати не були під настільки пильним наглядом Генпрокуратури та антикорупційних органів. А тепер через тиск української громадськості та західних партнерів України влада змушена демонструвати позірне своє очищення від злочинців.
    Але ми керуємося лише фактами, а не здогадками. А факти говорять саме про безпрецедентність злочинності в нинішньому Парламенті в кількісному порівнянні з попередніми складами Парламенту.
    Те, що нині відбувається в стінах Парламенту, це навіть не позірне очищення. Це просто спектакль, який немає нічого спільного з очищенням.
    Українській громаді байдуже хто режисер цього спектаклю – деякі народні депутати, Генпрокурор, Президент чи навіть всі вони разом у змові один з одним. Вочевидь метою цього спектаклю є дискредитація самого інституту парламентаризму та принагідно і нових антикорупційних органів.
    За деякими підрахунками до третини народних депутатів заслуговують на те, аби опинитися на лаві підсудних.
    Українська громада одразу після Революції Гідності зробила велику помилку, що не наполягла на тому, аби Партію Регіонів було визнано злочинною організацією, а її членів було позбавлено права назначатися чи обиратися на будь-які публічні посади.
    Також до злочинців у Парламенті слід віднести і представників київської муніципальної влади часів Кривавого Президента і нинішнє ближнє коло Президента, яке є тотально корумпованим, про що неодноразово повідомляв громаду Сергій Лещенко та інші депутати, експерти та журналісти.
    Нинішня ситуація кругової поруки в Парламенті показує неспроможність нових антикорупційних органів долати корупцію та неспроможність нового Генпрокурора переслідувати владних злочинців.
    Правова система не працює: ані зміни до Конституції, ані поверхова люстрація правового середовища, ані недолугі спроби Генпрокуратури ситуацію змінити не можуть.
    Що ми будемо з цим робити?
    5 Jul
    Що ми будемо з цим робити?
    Ми будемо і далі перебувати в апатії і спостерігати, як Україна прямує до кримінально-олігархічної диктатури?
    Чи ми будемо щось змінювати?
    Я вже вкотре повторюю – вихід є.
    Цей вихід дуже простий в його схематичному розумінні.
    1. Україні потрібні три цикли дочасних перевиборів Парламенту на основі нового виборчого закону та Президента щодва роки 2017 (або 2018) – 2019 (або 2020) – 2021 (або 2022). Можливо щотри роки, але це вже питання публічних дискусій.
    • Це зможе забезпечити практично безкровну люстрацію правлячого класу.
    1. Україні потрібна нова Конституція, розроблена саме громадою, а не правлячим класом, що втратив довіру.
    • Це забезпечить нові правила гри, які встановлюватимуться в інтересах середнього класу та всієї громади, проти всевладдя олігархів та владних корупціонерів.
    • Саме ця Конституція від громади може виписати три цикли дочасних перевиборів як Перехідний етапі від олігархії до демократії чи навіть до мережевої політії (мережевої поліархії).
    Якщо не піти цим шляхом, тоді Україну чекає громадянська війна в тому чи іншому вигляді та подальший розкол країни в тому чи іншому вигляді.
    Ми не можемо дозволити собі ні апатію, ні депресію, ні дезорієнтацію, ні втрату смислу.
    І часу на прийняття цих рішень майже не лишилося.
    6 Jul
    • кримінальність ефективних менеджерів не дивує
      5 Jul
      Alexander Dzyzenko 
      Особисто мене, на відміну від пана С.Дацюка, ніяк не дивує кримінальність більшості народних депутатів. Адже більшість їх, це бізнесмени. Де ви бачили бізнесмена, який би був в добрих стосунках з законами? (Згадаймо хоча би зарплати в конвертах.) Я такого не зустрічав. А наші ефективні менеджери, тоб-то ті, хто тримає заводи-пароплави та дрібні фірмочким, це є п*ята влада - найбільш ефективна, найбільш впливова, найбільш жорстока, та найбільш криміналізована.
      5 Jul
      Ігор Микитчин так у владі ВСІХ рівнів вже кримінал ! від ШАХРАЇВ до ворів в законі !!!
      5 Jul
      Paul Magogan Шановний автор повинен був написати прямо про те, що президент Порошенко є не лише саботажником реформ, але й головним корупціонером і бенефіціарієм очолюваної ним системи корупції.
    • иммунитет надо снимать срочно
      6 Jul
      Luda Dudnichenko Спостерігаючи 4 день засідання комітету регламенту, висновок один- терміново знімати імунітет з всіх, хто його має, терміново і без обговорення. Досить ганьбитись на весь світ
    • недоторканність не знімає відповідальності
      6 Jul
      Юрій Шеляженко Яке суспільство, така і влада. Наприклад, на межі кримінального мислення Ваша презумпція винуватості депутатів і нерозуміння того, що недоторканність не знімає відповідальності, а просто дає процедурні гарантії належного доведення провини.
    • отсутствие правовой культуры
      6 Jul
      Юрій Шеляженко Люди не мають елементарної правової культури. Повірте, наш народ і без тиранії Порошенка-Луценка несе покарання за криміналізованість, країна живе за тюремними правилами невірнебійсянепроси, як велика зона.
    • слід згадати Європейську Конвенцію з прав людини
      6 Jul
      Юрій Шеляженко
      Перед тим, як приєднатися до бездумної травлі політичних опонентів — слід згадати Європейську Конвенцію з прав людини: ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність), ч. 2 ст. 6 (презумпція невинуватості).
    • треба позбутися нинішнього політ.класу
      5 Jul
      Вадим Дубински Часу на вмовляння та зміни через вибори - дійсно не лишилось. Спочатку фізичне нищення нинішнього політ.класу. А вже потім - вибори серед тих, хто лишиться при житті, та в Україні.
      5 Jul
      Ігор Антошко Ви ж не наівний, щоб стверджувати, що вибори нам допоможуть.У нас тотальна корупція, виросли цілі покоління ворюг,плюс війна. СТРІЛЯТИ ! Ясно, що ви кажете, як в ідеалі треба, але у нас явно не та ситуація.
    • новий вірус з назвою "Petya"
      5 Jul
      Максим Асгард Кіберполіції, СБУ і прокуратура зупинили другий етап кібератаки вірусу "Petya", - Аваков.ExPetr, PetrWrap, Petya, NotPetya. Так, не позаздриш Порошенку! Як-ніяк суспільство порівнює його самовідтворюючу систему корупційної діяльністі з вірусною атакою з такою ж назвою "Petya"!
      5 Jul
      Дмитро Яблунівський А назвали так спеціально московити. І ви йдете як барани туди, куди вас цілеспрямовано московити й підштовхують.
    • 100 тыс. под ВР — куда эффективнее
      5 Jul
      Олександр Перший
      На мій погляд, більш дієвим був би такий захід, коли сто тисяч громадян вийшли під ВР з вимогою зняття недоторканності зі злочинців. Оце було б ефективно. Громади вони бояться. Як що громада не дозріла до таких дій, то годі надіятись на перевибори – там неміряне поле можливостей для законного одержання влади найбагатшими і корумпованими олігархами.
    • нужно возглавить криминал
      5 Jul
      Михаил Буртыка Для победы над криминалом нужно его возглавить. Как народ может сие сотворить?
    • ми на інші методи не здатні
      5 Jul
      Олександр Гнєдаш "Цикл дочасних виборів" – то метод спроб та помилок, метод найменш ефективний у вирішенні проблем, але єдино можливий, коли ми на інші, більш ефективні, не здатні.
    • створити нове суспільство
      5 Jul
      Сергій Марченко Є одна теорія, там тіпа пасіонаріі і все подібне. Так от в тій теорії є таке поняття як "антисистема". Так от по тій теорії нічого в нас не вийде, нас жде анігіляція, нас уже кажуть 25 міліонів лишилося. Ще трохи прискоримся (а все йде до того) і залишиться менше 10. Все суспільство прокляте. Нам треба щоб спастися створити нове суспільство, як може колись створювалися громади перших християн, чи му
    • момент упущен — выборов уже не будет
      5 Jul
      Михаил Багдашкин Чем больше выборов, тем меньше пидаров. Очередные выборы через каждые два года могли спасти Украину. Но сегодня момент упущен, выборами это не лечится. При Потрохе выборов не будет никаких – ни досрочный, ни очередных, в зРаду, а тем более президентских. Как только кресло под ним зашатается, он введет вечное военное положение, как Мубарак в Египте, исключающее любые выборы. Нацгвардия, бывший Беркут сегодня оснащена не только бронетехникой, но даже гаубичной артиллерией и готова применить ее против восставшего населения.
      Придется выбирать между силовым сносом режима вальцманов с возможным ужасным концом или победой над олигархатом и гарантированным ужасом без конца, что приведет к исчезновению Украины, как исторической сущности.
      Даже после удачного результата, следующие выборы можно проводить только после полной перезагрузки государственности под управлением Комитета Национального Спасения, принятия нового общественного договора, разработки и принятия на основе его Конституции иначе быдло снова выберет тех же вальцманов.
    • какие сейчас могут быть выборы
      5 Jul
      Светлана Андреева Попросим орденоносного пидрахуя организовать их?
      5 Jul
      Марк Меерович  Хорошая идея о перевыборах парламента и президента обладает только одним недостатком: она невыполнима из-за того, что ТАКИЕ решения должен принять САМ парламент. А там склонных к суициду пока не наблюдается...
    • к власти придут еще большие коррупционеры
      5 Jul
      Олександр Перший Що дадуть дочасні вибори? Хоч проводити їх кожного року.
      До влади прийдуть ті ж самі корупціонери лише у більшої кількості. Тому що в парламент вже не потраплять чесні депутати, яких винесла туди Революція Гідності.
    • как вяжется запрет ПР и голосование их избирателями
      5 Jul
      Олександр Перший Це Дацюк не може не розуміти, як що правильно заявляє, що ПР треба було заборонити. Але потім сам собі суперечить ідеєю дочасних виборів. Тож заборонити ПР чи дозволити їх виборцям голосувати?
    • какой процент может быть "новых"
      5 Jul
      Олександр Перший
      Вы представляете хотя бы примерно, сколько нужно иметь денег кандидату в депутаты ВР, чтобы оплатить свои выборы? Речь идет минимум о сотнях, а то и миллионах долларов. Поэтому смело можно утверждать, что в этих 40% новых депутатов будет 95% воров или связанных с ними лиц.
      Даже известным на всю страну лицам (журналистам, политикам, волонтерам) для баллотирования в депутаты нужна очень солидная материальная поддержка.
    • 8 млн. покинули государство
      5 Jul
      Федор Микула  Жаль, що приблизно 8 млн. молодих і активних громадян Украіни вже покинули межі держави...Хоча влада доказує, що вони нібито є, але працюють в тіні і не платять податків...А решта готові голосувати за олігархів за нікчемні подачки і пакети...
    • на кого мінять нинішніх народних депутатів?
      5 Jul
      Alexander Dzyzenko 
      Так дозвольте спитать вас пане С.Дацюк, на кого мінять нинішніх народних депутатів? Хоч і з бажаною для вас частотою. Невже на якого токаря, чи яку вчительку? Бо чималенька купа чиновників, полісменів, юристів-економістів-політологів - то здебільшого тільки обслуга наших ефективних. Буде там 400, чи 449 нечесних депутатів, яка мені різниця? Ось пишуть зараз, що Україна посіла 64-е місце за рівнем життя із 128 країн світу. Я точно знаю, що це завдяки нашій п*ятій владі, якою є наші ефективні власники.
    • нема ясності з суб'єктом змін
      5 Jul
      Владислав Оленченко Та сама схема виходу побутовою мовою: чим частіше міняти воду у брудній діжці, тим швидше вода в діжці стане придатною до вживання, без загрози життю людей. 
      Ясності немає з суб'єктом схеми, який має інтерес змінити краіну, необхідні і достатні ресурси для зламу спротиву кримінальних кланів і обгрунтовано вірить в успіх такого проекту змін.
      5 Jul
      Sasha Velikiy
      После трёх лет инфовойны и агитации украинцев могу утверждать,что пока не виден тот слой общества,который мог бы взять на себя ответственность за Национальную Революцию, как метод. Успешная Революция неизбежно приведет уже к экспансии, то есть,экспорту оной уже на территорию России, чего не желает ни Запад, ни РФ.
    • для реализации каждого пункта нужен СУБЪЕКТ, а его ясно как получить
      5 Jul
      1. Чтобы заставить принять Новый закон о выборах — нужен СУБЪЕКТ, который это сделает.
      2. Чтобы новый состав не был хуже прежнего — нужен СУБЪЕКТ, который организует избирателей
      3. Чтобы создать новое общество — нужен СУБЪЕКТ, который его создаст
      4. Чтобы разработать всенародно Новую Конституцию — нужен СУБЪЕКТ, который справится с такой задачей
      5. Чтобы минимизировать потери в случае активных действий — нужен СУБЪЕКТ, который сможет сплотить протестные силы.
      Как получить такого СУБЪЕКТА, благодаря идеям Сергея Дацюка, Тараса Плахтия, и еще 80 теоретиков и практиков социального строительства — мы знаем:
      "Як громадському консенсусу набути суб’єктності та перемогти олігархічний"
      Остается только перейти от слов к делу.
    • в стране нет граждан
      5 Jul
      Sasha Velikiy Сергей расписал не реалестичный план спасения,как и альтернатива тоже не реалистичная,так как и начало трагедии тоже требует наличие "громадян", которых по сути не существют в европейском понимании. Уверен, что в худшем случае,преодолев все мыслимые моральные границы,украинское общество и далее будет деградировать, а территория по этапно переходить под влияние пограничных стран без открытого насилия (кроме РФ).
      Такой сценарий наиболее вероятен,так как для разношерстной публики с украинскими паспортами ТАКАЯ Украина СЛИШКОМ большая,её просто слишком много. Такая в таких размерах не нужна не "западенцам",не "казабам",никому кроме Киева,которому,в свою очередь,это нужно только изза статуса столицы и центра коррупции в стране.
  71. СЦЕНАРІЇ ТА ДЖЕРЕЛА ЗМІН В УКРАЇНІ. Сергій Дацюк
    11 Jul
    СЦЕНАРІЇ ТА ДЖЕРЕЛА ЗМІН В УКРАЇНІ Джерело
    Сергей Дацюк 11 липня 2017, 12:16
    По якому сценарію піде далі Україна – по позитивному чи негативному? Саме це зараз найбільше обговорюється, бо саме зараз робиться вибір. Потрібно зрозуміти ці сценарії та побачити джерела можливого їх вибору і здійснення змін в країні.
    Позитивний та негативний сценарії для України
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    Позитивні сценарії різних гравців щодо України дуже розрізняються.
    • Позитивний сценарій для громади
      11 Jul
      Сергей Дацюк
      Позитивний сценарій для громади щодо України це відновлення територіальної цілісності, належність влади солідарній громаді (а не олігархам, Росії чи позиції зовнішнього управління), яка закріплена конституційно (завдяки легальним інститутам) та на рівні втримання соціальної структури (домінуючий середній клас) та всередині трансльованих та відтворюваних на рівні виховання молоді соціальних традицій свободолюбства та солідарності.
    • Позитивний сценарій для українських олігархів
      11 Jul
      Сергей Дацюк
      Позитивний сценарій для українських олігархів щодо України це збереження влади та статків за будь-яку ціну, в тому числі шляхом втрати частини територіального суверенітету, шляхом маніпуляції суспільною думкою та соціальною активністю громади, шляхом підпорядкування західному зовнішньому управлінню чи навіть шляхом укладення таємних домовленостей з Росією.
    • Позитивний сценарій для Заходу щодо України
      11 Jul
      Сергей Дацюк
      Позитивний сценарій для Заходу щодо України це сякі-такі реформи, прийнятний рівень корупції, мир з Росією, збереження позиції західного зовнішнього управління, а територіальний суверенітет за залишковим принципом – може бути цілий, може бути частково втрачений.
    • Позитивний сценарій для Росії
      11 Jul
      Сергей Дацюк
      Позитивний сценарій для Росії це продовження колоніального режиму в України в той чи інший спосіб чи в комбінаторне їх поєднання: частковий територіальний, економічний та політичний суверенітет (концепція неоколоніального обмеженого суверенітету), економіко-політичний хаос, економічна залежність працюючої економіки від Росії, продовження млявої війни з Росією, федералізація України при прямому управлінні частинами території Росією, прямий вплив на українську владу та українських олігархів Росії.
    У української громади немає союзників – ані Росія, ані Захід, ані олігархи не є прибічниками прямої демократії від громади та стійких громадянських традицій свободолюбства та солідарності.
    Це в свою чергу відбувається через природу громадських процесів, які мають хвилеподібну властивість: радикальна активність, зниження активності на тлі позірних реформ, пасивний період (апатія, депресія і небажання соціальної роботи) і знову вибухоподібна активність.
    Природа громадської активності та суть правлячого класу
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    Особливості української громади та її активності
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    Українська громада не здатна до тривалої стратегічної соціальної роботи – швидко радикалізується, швидко розчаровується і впадає в сплячку до наступної, такої ж несподіваної і швидкої радикалізації. Мотивації ж правлячого класу до влади та багатства – теж нестратегічні, але діють постійно. На них Заходу та Росії спиратися легше, бо ними легше маніпулювати, їх легше купувати.
    Така хвилеподібна властивість соціальної активності української громади зумовлена фронтирним характером країни. Українська громада постійно перебуває під тиском як зовнішнього примусу, так і внутрішньої експлуатації. Тобто на пряму боротьбу українська громада піднімається, коли надто велика загроза для її існування виникає. Сам по собі внутрішні примус, здирництво та тиск не є мотиваціями для спротиву громади.
    Тобто для фронтирної країни внутрішній тиск (щоденна експлуатація, здирництво за інфраструктурні послуги, мародерство в сфері соціальних та безпекових послуг, приниження в повсякденній політиці) не є самі по собі причиною протесту. Все це стає причиною лише тоді, коли цей тиск починають використовувати зовнішні сили (коли підкуплений правлячий клас стає на бік окупантів, коли окупанти повністю підкорюють собі політичну владу та забирають надто багато матеріального багатства країни і т.д.)
    Відтак фронтирна країна у внутрішній політиці виявляється повністю залежною від зовнішньополітичних процесів, а її правлячий клас, час від часу винищуваний під час геополітичних і водночас хронополітичних розривів, неспроможний протистояти цим процесам мотиваційно, інтелектуально та моральним чином.
    Боротьба проти колонізаторів є вибуховою
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    В ХХ столітті Україна декілька разів потрапляла у серйозний хронополітичний розрив між Росією, Польщею та Німеччиною. І є принципова різниця України та інших країн протягом першої половини ХХ століття. В цей період в Україні постійно і неперервно знищувався власний правлячий клас. І Росія, і Польща, і Німеччина мали періоди протягом першої половини ХХ століття на відновлення своїх правлячих класів, які встигали відтворитися демографічно та повернути втрачені традиції інтелектуалізму та стратегічності.
    "Петлюрівщина" та "Волинська різня" є прямим наслідком колоніальних політик Німеччини, Польщі та Росії щодо України. Це фактично реакція громадянської історичної рефлекторності на повсюдну колоніальну зовнішню політику щодо України. Коли правлячий клас постійно знищується, громада робить дуже прості речі – фізично знищує окупантів.
    "Петлюрівщина" та "Волинська різня" це рішення української громади без суттєвого впливу українського правлячого класу, який кожного разу не мав ані критичного демографічного об'єму, ані достатньої інтелектуальної потуги, ані бодай якоїсь стратегічної спроможності.
    Українська незалежність це продукт роботи української еліти, яка встигла відновитися у 60-ті роки ХХ століття. Але відсутність тяглих традицій інтелектуалізму та стратегічності не дозволив українській еліті закріпитися на рівні інститутів та освоїти компетенції володіння багатством.
    Драма правлячого класу в Україні
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    Ольга Михайлова у своїй статті "Еволюція владарювання" показує чотири типи владних еліт з точки зору їх ставлення до громади: "хижаки", "паразити", "пастирі" та "еліти рівня Бог".
    "Пастирі"
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    У наших з нею дискусіях ми розглядали різних зайд на українську територію, які окуповували її частини. Найближче до рівня "пастир" щодо України були: чехословацьке панування на Закарпатті та австрійське панування на Західній Україні. А решта все – то "паразити" та "хижаки". Жодної спроби чи позірного намагання вийти на рівень Бога ніхто з українських окупантів ніколи не робив.
    Серед окупантів в Україні не було жодного правлячого класу, який би декларував хоч б рівень "пастирів", як це робили британські джентльмени вустами Редьярда Кіплінга. (У буквальному перекладі "Тягар білих" Є.Сверстюка втрачається чи розмивається той культурно реконструйований зміст, який є у перекладі В.Топорова – "презирство рідної держави та злоба пастви" – "The blame of those ye better; The hate of those ye guard").
    "Хижак" в подобі "пастиря"
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    Але навіть серед "паразитів" та "хижаків" є історичні особливості, які потрібно розглядати та досліджувати дуже серйозно.
    Перша історична особливість – це цивілізаційна позиція Росія щодо колонізованих народів. Дивна річ – сьогодні росіян українці ненавидять набагато більше, ніж тих же німців, які двічі воювали в Україні, чи поляків, яких різали на Волині в минулому столітті. Чому так?
    Причина, потрібно думати, в тому, що війна це річ погана, але зрозуміла. Той, хто йде війною, виступає в процесі війни як "хижак". Але той, хто позірно претендує на рівень "пастора", хай навіть він є "паразитом", не має права ставати "хижаком", бо втрачає сенс вся схема.
    Зараз схема російського імперіалізму в публічній комунікації реконструюється зі шматочків – щось з фільму "Вінчання зі смертю", щось з фільму "Гіркі жнива". Але найбільше матеріалу для реконструкції знаходиться вже в новітніх українських дослідженнях, проте це вже для тих, хто цікавиться.
    Ця схема – "хижак" в подобі "пастиря". Суть схеми – вести таємну війну проти найбільш пасіонарних та інтелектуальних представників поневолених народів: масово вбивати цих протестувальників, зачищати свідків цих убивств, а потім зачищати тих, хто зачищав свідків.
    Друга світова війна як антиколоніальна
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    Тобто якщо німці відкрито вчиняли геноцид і відкрито каялися за свої злочини, то росіяни здійснювали масові убивства таємно і не бажають каятися і досі. Росіяни знищували сліди масових убивств в Україні настільки старанно, що історики досі дивуються демографічним провалам в Україні протягом всього ХХ століття.
    Україні потрібно переглядати концепт Другої світової війни в контексті виокремлення особливого її змісту для України – Антиколоніальної війни України проти Росії, Німеччини та Польщі. Тільки так нам вдасться концептуально відстояти наших героїв та наші жертви. Тільки так нам вдасться осмислити традицію Української революції (1914-2017) через проект військового опору від Коновальця (ОУН, УПА) і аж до нинішньої війни з Росією, конфліктної взаємодії з Польщею та союзу з Німеччиною.
    Все це можна було б списати на історичне минуле, якби не повторення цієї схеми протягом нинішньої війни Росії в Україні – "нас там немає". Це та ж сама схема "хижак" в подобі "пастиря".
    Власний правлячий клас обкрадає громаду та державу
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    Друга історична особливість – це позиція власного правлячого класу України. Герої-дисиденти "шістдесятники" – зовсім не рівня нинішнім представникам правлячого класу в Україні. Інтелектуали, патріоти та здатні до самопожертви тоді і невігласи, зрадники та здирники і хабарники зараз. Чому так сталося? Чому еліта 60-их за півстоліття скурвилась до статусу нинішнього правлячого класу, який чи то "паразит", чи то "хижак", але аж ніяк не "пастир"?
    Візьмемо лише один нездоланний та ніяк некоментований в олігархічних ЗМІ факт: станом на середину 2017-го року рівень олігархічних боргів державі та українській громаді вчетверо більший, ніж Україна просить у МВФ. Тобто олігархи через законні та незаконні преференції вкрали у України 40 млрд. доларів, в той час як сума траншів МВФ, які Уряд України розраховує залучити від МВФ до 2019-го року, становить 9,9 млрд. доларів.
    Тобто в Україні відбувається широкомасштабна афера – власний правлячий клас обкрадає громаду та державу. Причому через різні фінансові механізми ці борги двічі вішаються на бюджет: по-перше, як борги власне їх здебільшого системних та інфраструктурних підприємств, яких вони позбуваються шляхом націоналізації, банкрутства чи прямого дофінансування НБУ, по-друге, як борги власне МВФ за транші на фінансування поточних бюджетних видатків, оскільки перетік фінансів з держбюджету до олігархів спричиняє фінансовий дефіцит.
    Рішення проблеми не шукається
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    В багатьох статтях в Україні сьогодні можна знайти думку, що олігархи чи корупція державних чиновників більш страшніші для України, ніж навіть зовнішній загарбник. Але давайте згадаємо основну причину протестів фронтирної України – внутрішній фактор тиску має стати зовнішнім фактором тиску. Ані держава, ані самі олігархи неспроможні обслуговувати борги олігархів. Цих боргів можна позбутися за різними схемами – починаючи від викупу Росією боргів олігархів через треті руки чи шляхом здачі олігархами українських активів Росії через посередників, хай навіть це будуть західні посередники.
    Така логіка економіки і ніяких сентиментів тут немає.
    Інститут стратегічних досліджень мовчить з цього приводу, РНБО ніяких проблем не бачить, олігархічні ЗМІ замовчують сам факт. Громада тільки лається і кричить "зрада!" Але в публічній комунікації рішення не тільки немає, воно навіть не шукається.
    Вибір негативного сценарію завжди робиться пасивним чином
    11 Jul
    Сергей Дацюк
    Достойний рівень протистояння "хижакам" це звичайно "пастир" для "пастви". Але коли власний "пастир" теж "хижак", вибору у "пастви" не лишається.
    Ситуація в Україні все більше прямує до "петлюрівщини" чи "Волинської різні".
    Тобто вибір негативного сценарію завжди робиться пасивним чином – на позитивний всезагальний сценарій немає соціальної енергетики у громади та немає мотивацій у правлячого класу.
    Позитивний сценарій, що пропонується експертами, журналістами та публічними інтелектуалами, не отримує поки що дієвої громадської підтримки.
    Ще раз і вкотре повторюю. Конституанта від громади та цикл 3 перевиборів (щодва або щотри роки) Президента та Парламенту на перехідний період – єдиний позитивний мирний сценарій для України. Інші сценарії в тій чи іншій мірі є негативними.
    11 Jul
    • Зараз громади зовсім не ті
      11 Jul
      Сергій Марченко Волинська різня була коли була сильна українська громада, яка потім десятиліття чинила опір після радянської окупації. Зараз громади зовсім не ті. Подивіться сама продвинута громада Київська, є безпорадною. Я важаю що в Україні паразити собою просто заповнять все. Позитивний елемент виїде, ну словом дурнів нем, всі нормальні продуктивні сили будуть прагнути до мінімуму, до нуля. Може щось тіпа ДНР, ЛНР буцти
    • чем измерить степень "продвинутости" громад?
      11 Jul
      • Igor Ovchar Чим заміряєте степінь "продвинутості громад"? :)
    • Украина переходит под контроль США
      11 Jul
      Вадим Дубински 
      Не існує якогось однорідного та монолітного "Заходу". Можна вести мову про бажання та дії існуючого (вже здихаючого) "Германського ЄС", та про реальні дії та політику сучасної Країни США. Тому, вся ця "євро-меркелівська" тасканина закінчилась. Україна, нарешті, переходить під реальне зовнішнє управління та контроль зі сторони США. І Слава Богу! 8-)
    • про "внешнее управление" много неправды
      11 Jul
      Вадим Дубински 
      Пан Сверстюк , посилаючись на Кіплінга, чи на ще будь-кого... наплів за своє життя стільки Християнсько-подібного сміття, що сам не міг в ньому орієнтуватись.
      Для зацікавлених лише зазначу , що в часи "панування" Британської Імперії над Індією, вся британська адміністрація (чиновники, військові, економісти, педагоги...) НІКОЛИ не перевищувала 2 тисячи осіб на ВСЮ Індію. В ХХ столітті маємо на практиці декілька успішних прикладів зовнішнього управління зі сторони США: 1. Германія 2. Японія 3. Південна Корея 4.Вся Західна Європа ...
    • реальность расходится с мечтами
      11 Jul
      Вадим Дубински 
      Є ще багато прикладів. Окрім США , ні одна Країна , та ні одна Всесвітня Організація не мають в своєму активі реальних досягнень, окрім створення величезної бюрократії-поїдання та розкрадання "фондів"-корупції в "глобальних масштабах". Пан Дацюк малює собі в уяві , як "виникнуть" з того, чого нема, ті - кого насправді нема. І всі повинні сидіти, і не заважати тому "виникненню". Такого не буває в реальності.
    • собраться с силами и вывести народ из рабства
      11 Jul
      Yaroslav Shyika Напрошується питання: Що робити? Відповідь в останньому абзаці. Тоді виникає друге питання: Як це зробити? Без еліти, яка могла б повести (навчити) громаду, цього зробити не можливо.
      Висновок - потрібно створювати просвітницькі організації (колись це була, наприклад, Просвіта), об'єднуватися з прогресивними політичними силами, залучати до цього процесу молодь, протидіяти, на перших порах хоча б ідеологічно, "паразитам" та "хижакам". Очолюйте, пане Сергій, таку силу, а ще краще виступіть ініціатором об'єднання таких сил (громадських чи політичних). Треба вже нарешті вивести цей народ з рабства...
  72. В якому світі ми живемо? Сергій Дацюк
    5 Jun
    В якому світі ми живемо? 04 червня 2018 Сергей Дацюк
    Українська громада обговорює політтехнологічні розробки
    5 Jun
    В якому світі ми живемо? 04 червня 2018 Сергей Дацюк
    Схоже ми все більше живемо в різних світах. Особисто я все більше віддаляюся від того світу, в якому живуть експерти та журналісти, які з фейкових новин роблять події та їх обговорюють.
    Я вже більше року веду антагоністичну боротьбу за альтернативний порядок денний. Але поки що я не виграю у цій боротьбі. Я не здатен змагатися з телебаченням та глупством принаймні політиків та експертів.
    Українське телебачення знищило вільний вибір повсякденного наративу та вільний вибір експертного дискурсу через повністю викривлений штучний і відірваний від актуальності та перспективи порядок денний.
    Сутнісна розмова про Україну є зараз неможливою так само, як напередодні другого Майдану 2013-2014, оскільки відмова від мислення стала нормою життєдіяльності більшості, а вільний вибір наративу в суспільстві став неможливий.
    Українська громада вже декілька місяців поспіль змушена обговорювати не економічні та політичні події, а наслідки політтехнологічних розробок та провокацій українських спецслужб. Нажаль в цьому беруть участь значна кількість непоганих і доволі розумних експертів та журналістів.
    5 Jun
    • на нас опробуют технологии манипуляции общественным сознанием
      5 Jun
      Вал Шеп
      Правильно ли я понял, пан Сергей, что информационная операция спецслужб "спасти рядового Бабченко" ставила некоторые дополнительные цели (если считать основной - спасение жизни журналиста):
      1. отвлечение внимания от более серьезных проблем страны прямо сейчас;
      2. апробация технологии массового вброса-выброса адреналина (не брезгуя нарушением общепринятых табу) для решения каких-то, пока непонятных, целей (в дальнейшем, скорее всего, политических)?
      Если это так, то мы стоим на пороге весьма неприятного периода истории Украины. Когда для разных целей (политических, пиарно-пропагандистских, отвлекающих от реальностей) в событиях, которые вызывают чувства страха, негодования, гнева и выброса адреналина у миллионов (похищения и убийства публичных лиц, взрывы, теракты), будут заинтересованы не только внешние враги Украины, но и определенные силы внутри ее. Например, власть - для своего удержания. Или, олигархическая система, чтобы поторговаться с властью или сменить ее. Или, радикал-"патриотам" устроить новое покушение на российского нью-Мирбаха
      5 Jun
      Олег Зинчук Дуже гарно це питання про 'рядового Бабченка' висвітлив на уаінфо Небоженко. Так гарно, що аж страшнувато стає від перспективи.
    • политики осуществляют свои манипуляции
      5 Jun
      Victor Lougovski Да, через политическое действо, в интересах одного или группы людей , осуществляется манипуляция в сфере психического ресурса времени доживания , и для этого применяют различные манипулятивные приемы. Для разных социальных сообществ - свои. Основной лозунг социального объединения- энергия и будущее в наших руках.
    • страшно, когда свобода слова воспринимается как плюрализм идей
      5 Jun
      Dima Donskoy А чому дивуватись, коли найвідоміший експерд, стрибаючи по студіях, цілком серйозно говорить, що українці ледь не кожного дня об'їдаються чорною ікрою? І таких полудурків вистачає, коли темники носять у власних головах, а не на папері. Я пригадав те, що відбувалось зі свободою слова за часів Кучми і порівняв з тим, що тепер і зробив деякий для себе висновок: страшно не те, коли намагаються закрутити гайки, створюючи жорсткий контраст між однією думкою та іншою, а коли так звана вивіска під назвою "свобода слова" сприймається суспільством як власне справжній плюралізм думок. Ось що найстрашніше...
    • Жак Фреско: для чего нас обманывают
      5 Jun
      Богдан Феденко Жак Фреско - Для чего нас обманывают. Общество, полное вранья. https://www.youtube.com/watch?v=2gmw3Pww_5E
    Як можна говорити про українську економіку?
    5 Jun
    В якому світі ми живемо? 04 червня 2018 Сергей Дацюк
    Зрозумійте просту річ – будь-яка політтехнологія чи провокація спецслужб не має ефективного результату, якщо вона не підтримується новинним наративом та експертним дискурсом, які власне роблять їх важливими та визнають як елемент порядку денного.
    Наприклад. Чи можемо ми знати, що відбувається з українською економікою і з чого потрібно починати розмову про це сьогодні? Ну, напружте мислення та уяву... Відсотки зростання, інвестиції, нові економічні кампанії Президенти чи Уряду?
    Зовсім ні. Говорити потрібно було б про можливість України взагалі мати незалежну українську економічну політику... Ось суть – ми вже декілька років поспіль живемо за рахунок МВФ і під прямий диктат МВФ. А тепер, увага, запитання в студію – чи можна, доволі довго живучи на боргові запозичення, розвиватися на перспективу?
    Можна, якби була програма набуття економічної суб'єктності. Чи може ви знаєте таку економічну програму, яка би показувала, коли ми перестанемо жити в борг? Ну які тоді розмови про економічний розвиток можна вести? Я коли слухаю економістів-експертів, які говорять про розвиток, то одразу ж перемикаю канал, у мене немає вже емоцій, я просто бережу свій час.
    5 Jun
    • Экономическая субъектность возможна только при независимом технологическом укладе
      5 Jun
      Суховерхов Александр Какая прелесть.Экономическая субъектность возможна только при независимом технологическом укладе,что в свою очередь возможно только при численности государства или экономического союза в районе 300 млн. человек,выше головы не прыгнеш.А вот идея восстания мне нравится,только ,пожайлуста,через 1.5-2 года,будет тогда лучше.
    Як можна говорити про боротьбу з корупцією?
    5 Jun
    В якому світі ми живемо? 04 червня 2018 Сергей Дацюк
    Так само з антикорупційною боротьбою. Не може система корупції боротися сама з собою. Її боротьба з собою веде лише до концентрації корупції за рахунок відкритої конкуренції корупціонерів, тому що антикорупційні органи виконують роль хижаків – вони знищують слабких корупціонерів і залишають лише найбільш сильних корупціонерів.
    Ось факт – публічно відомо про корупцію Президента, принаймні з тієї самої книги, яку влада публічно оголосила фейком. І де подання на імпічмент усіх цих НАБУ, САП, НАЗК? Не можуть ініціювати імпічмент головного корупціонера країни? Тоді навіщо вони потрібні? В чому смисл їх існування? В розслідування дрібної корупції?
    То що ж тоді роблять усі ці інституційні антикорупціонери? Насправді, вони здійснюють еволюцію корупційної системи – знищуючи слабких, вони закріплюють позиції сильних.
    5 Jun
    • сплошной белый шум
      5 Jun
      Лариса Кісельова Теж саме. Не можу слухати цей бред з приводу боротьби з корупцією , досягнення "спецслужб" (коли їх немає), реформуваня бла-бла-бла, економічних "досягнень", коли це просто неможливо, коли дії та прагнення влади - зовсім зворотні. Все інше - білий шум, марево, в яке загнали суспільство. Першочергове - тотальна зміна влади. І ніяк інакше.
    Ми взагалі не знаємо, що насправді відбувається в Україні
    5 Jun
    В якому світі ми живемо? 04 червня 2018 Сергей Дацюк
    Публічний наратив новин викривлено – ми взагалі не знаємо, що насправді відбувається в Україні, ми знаємо лише те, про що нам розказує маніпулятивне телебачення. Публічний дискурс експертних дискусій зумовлений цим викривленим наративом – ми взагалі не можемо розпочати жодних змістовних обговорень.
    Це плата українській громаді за її відмову від повстання в кінці минулого року. Не захотіли вибороти право на негайні зміни – тепер терпіть абсурд наративної неволі та дискурсивної наруги.
    Або ж починаймо змістовну розмову поза телевізійним наративом – в клубах та громадських рухах про новий суспільний договір і нову політичну систему.
    5 Jun
    • разговор надо вести про систему вцелом
      5 Jun
      Олександр Гнєдаш Саме так, світ української інтелектуальної «еліти» віддаляється від здорового глузду якому ми з Вами, шановний пане Сергію, намагаємося слідувати.
      Добре усвідомлюю мою з Вами не співмірність, але, все ж сумно, що ми не діємо спільним фронтом, хоч і на різних його флангах. Вам значно важче, бо цей світ не дотягується до Вашого рівня, а мені значно легше, бо всі впевнені, що вони давно переросли рівень мого прагматичного, функціонального підходу. Але результат один - ніякий.
      Багато часу втрачено, але ніколи не пізно. Починаймо змістовну розмову поза телевізійним наративом – в клубах та громадських рухах про новий суспільний договір і нову Державну Систему.
      Ось тільки давайте не збивати себе і людей з толку і здорового глузду різними «окрасами» систем ( технічними, суспільними, ПОЛІТИЧНИМИ, економічними і т. ін..). Система або є, або її нема і правила її творення, існування та розвитку ЄДИНІ
    • были уже и клубы и контрсистемные СМИ
      5 Jun
      Артем Дугин Було вже наче: і клуби, і заклики до створення контрсистемних ЗМІ. Чого ображатися на систему, та апелювати до неї, коли її давно викрито?
    • куда приведет разговор
      5 Jun
      Валерий Лема разговаривать нужно, но не о договоре и не о системе, а о том, о чем будем разговаривать, о том, куда приведет разговор, иначе это уже не разговор будет, а диктат.
    5 Jun
    Обсуждение (кроме того, что в пунктах):
    • Нельзя никого винить в том, что вас не слышат
      5 Jun
      Ипполит Самохин Если ваша деятельность не эффективна, то в этом только ваша вина. В век интернета и общего доступа к информации винить кого-то другого в том что вас не слышат...
      Weak men create hard times
      5 Jun
      Олександр Гнєдаш Чути і розуміти то зовсім різні речі..
      5 Jun
      Ипполит Самохин Можете быть преисполнены в уверенности вашей правоты. Это не на что не влияет. При Кучме вы были правы, при Ющенко вы были правы, при Януковиче вы были правы, при Порошенко вы были правы. Но вы ни тогда, ни сейчас ни на что не влияете.
      5 Jun
      Куро Куро це справді так, що якщо діяльність неефективна - то відповідальність тільки на тому, хто її здійснює; але ж стаття насправді не про це
      5 Jun
      Микола Миколаєнко Hard Times Create Strong Men
    • слово всегда найдет свою цель
      5 Jun
      Олег Зинчук Пане Дацюк- пишіть. Хтось та прочитає, відкладе собі в комірчину. В день Х це може посприяти прийняттю правильного рішення , а не йти на поводі спокусливого і простого- "грабь награблєнноє". "Слово не куля, завжди знайде свою ціль" (старе індіянське прислів"я).
    • от ментальности не уйдешь
      5 Jun
      Александр Мирошниченко Ну, а що поробиш, якщо у країні залишаються одні жлоби... Нам у 90-і зарплату не платили - ми мовчали. Ще й анігдот ходив. Начальник на зборах: - Завтра будемо всіх вішати. Піднімається рука: - А мотузку і мило з собою нести? Ментальність не змінилась
    • некому возглавить восстание — одни теоретики
      5 Jun
      Наталья Вовченко Очолити повстання нікому. Немає практиків. Одні теоретики.
      5 Jun
      Сергей Вирченко Практиків немає тому, що теорії - не практичні.
      Адже на питання: - що буде після повстання?, - відповідь є поки що тільки одна: - прийдуть нові грабіжники (голодні жебраки), - тобто, те ж саме, що й було.
      Або - традиційна відповідь: "нехай німець скаже."
      5 Jun
      Наталья Вовченко Хіба теорії переконують народні маси? Я вважаю, що особистості. Лідер може загорітися якоюсь ідеєю та втілити її у життя за допомогою людей. Люди не йдуть за теоріями, вони на них не розуміються. Народ іде за лідером, в якого вірить.
      5 Jun
      Сергей Вирченко
      Теорії переконують особистостей. Те, що Ви позначаєте метафорою "загорітися", і здійснюється засобом теорії.
      А особистість вже має запалити "людей". Але будь-яка свідома людина вже розуміє, що повстанням життя не має закінчуватись. І якщо лідер заведе у ту ж саму халепу, з якої мав вивести, у нього люди спитають: ... Бо ж дехто поклав життя. За що?
    • мы молимся деньгам
      5 Jun
      Oleg Fedoroff Я вибачаюсь, але як на мене правільнише було б заголовок писати не "В якому світі ми живимо", а " НА ЯКОМУ світі ми жиівимо" На жаль!
  73. Сергей Дацюк: Теперь можно всё - другого не осталось
    5 Jun
    Сергей Дацюк: Теперь можно всё - другого не осталось
    https://dl.dropbox.com/u/34637013/publish/rizzoma-gadgets/youtube-gadget/youtube-gadget-dropbox.xml
    Описание
    5 Jun
    Новое интервью с украинским философом и публицистом Сергеем Дацюком на UKRLIFE.TV: спецоперация поверх спецоперации с Аркадием Бабченко, разрушенное смысловое пространство Украины, шанс в преддверии уникальных выборов, кома Евросоюза, прогноз на ближайшее будущее.
    • 1:20 - спецоперация с Бабченко - часть "многоходовки";
      5 Jun
      • это не политика — политика идет от одного лица
      • политтехнологическая многоходовки
        5 Jun
        • Савченко хочет "взорвать" ВР
          5 Jun
          • за намерения ведь не судят ни по какому праву
          5 Jun
          • не судят за мечты, за намерения судят
            5 Jun
            Елена Тышко "За намерения не судят". Почему? Не судят за мечты, а "намерения" уже, как я понимаю, включают какую-никакую проработку и подготовку. Рубан закупил оружие. Или нет? Если судили бы только за осуществлённые теракты, а не за те, что только на стадии разработки, то зачем тогда всякие службисты? Хватило бы ментов.
            5 Jun
            Ипполит Самохин Более того, это намерения народного депутата. На это нельзя закрывать глаза и делать вид что ничего не произошло.
        • автокефалия украинской церкви
        • мертвый/живой Бабченко
          5 Jun
          • что мы доказали?
          • такое допустимо только для поимки резидента
          • что мы получили?
        • сериал с антикорупционным судом
          5 Jun
          • как к этому относиться — это неконстуционное образование
          • конституция не работает
        • не смотрю ток-шоу — бессодержательные вещи
      5 Jun
      • такова работа спецслужб
        5 Jun
        Елена Тышко
        И второй момент по Бабченко. История странная и мутная, но. Почему у всех память, как у рыбок? Почему никто не вспомнит "убитого" румынского журналиста во Франции в начале 80-х? Я вот этот случай очень хорошо помню. Нам тогда в СССР конечно мало что об этом рассказывали, но всё-равно что-то просочилось. А ведь он тогда числился убитым не день, а месяц! И даже Миттеран ни сном ни духом... Он ведь из-за этого отказался тогда встречаться с Чаушеску. И когда всё разъяснилось, журналист "воскрес" к радости семьи (которая тоже держалась в неведении), то никто не сказал, "нас обманули, какой ужасный ужас". Такова работа спецслужб, так что думаю нужно подождать доказательств, а не сразу их ругать.
    • 8:00 - ситуация дошла до критического уровня;
    • 9:20 - спецоперация поверх спецоперации и 47 "расстрельных" блогеров;
      5 Jun
      • прессинг украинских журналистов
      • хоть бы один сказал — я в этом бреде участвовать не буду
    • 10:30 - смысловое пространство в Украине разрушено как перед вторым Майданом;
      5 Jun
      • тотальлное разрушение смыслового пространства
      • боты, ТВ
      • медиареальность оказалось доминирующей
      • а зачем нам хотят втюхать антикоррупционный суд
      • книга которая обвиняет президента в масштабной коррупции
        5 Jun
        • никто даже не пошевелился
        • не важен посланник, важно послание
      5 Jun
      • разрушено только медийное отображение смыслового пространства
        5 Jun
        == тотальное разрушение смыслового пространства ==
        Это не смысловое пространство разрушено, это только его медийное отображение разрушено. Со смысловым пространством все наоборот — оно сформировано начиная с Майдана, оно структурирована в смысловую память по всем общественно-значимым вопросам: см. Простір злагоди
        Более того, на основании этой памяти Громада уже принимает решения "всем миром" и выдвигает инновации цивилизационного уровня. Но да, по телевизору об этом не рассказывают.
    • 14:00 - стартовать избирательную кампанию бессмысленно;
      5 Jun
      • в разрушенном смысловом пространстве избирательная компания бессмысленна
      • будет тотальное отрицание политиков как таковых
      • важные процессы
        5 Jun
        • конституционный процесс
          5 Jun
          был заблокирован
        • Украина живет в долг — внешнее управление
          5 Jun
          • отобрали экономический суверенитет
          • за МВФ стоят крупные финансовые потоки
            5 Jun
            • возглавляются не президентами
            • Рокфеллеры, Морганы и пр.
        • наказать убийц Майдана, вернуть территории
        • коррупция первых лиц
        5 Jun
        • если бы хотели — сделали бы
          5 Jun
          По Хемингуэю
          Если бы украинцы на самом деле хотели расследовать убийства на майдане, то давно бы сделали это, а не замазывали Пашинского и не пилили деревья. Если бы хотели избавиться от олигархов, не выбрали бы Порошенко. И так по каждому пункту. Значит, цели майдана были совсем другие. Безвиз с целью свалить из страны. Надо признаться себе в этом и перестать гоняться за ветром.
      • не сделав ничего, кто теперь поверит
    • 15:00 - базовые процессы, которые дают надежду вернуть доверие к власти;
      5 Jun
      • возвращение доверия, которого нет
      • как запустить эти процессы
      • кто запустит эти процессы
      • где содержательное смысловое пр-во, где это можно обсуждать
      • нужен план — комбинация ресурсов
      • проект —
      • программа — поменять некие процессы
    • 23:20 - мы оказались в ситуации, в которой только смена модели может что-то изменить;
    • 28:00 - шанс для Украины пережить выборы;
      5 Jun
      • ничем перечисленным не сменить модель
      • нужна стратегия, которая создает новую реальность
        5 Jun
        • стратегические поединки
        • поменять надо практически все
        • в стратегию надо включить громаду
        • кто сумеет это сделать — получит шансы на победу
        • власть на это не способна
        • оппозиция тоже вряд ли
        • я буду участвовать в общественных процессах
      • под выборы открываются шлюзы
    • 29:25 - эти выборы для Украины будут уникальными;
      5 Jun
      • есть шанс пережить выборы — тогда страна окажется целой
      • вопрос не в победителе, а кто сможет подвигнуть громаду на действия
      • мы оказываемся в ситуации (комбинация обстоятельств и условий из которой трудно выйти или туда попасть)
      • нам сложно выйти из этой и попасть в ту
    • 31:00 - для того, чтобы сохраниться, Украина теперь может делать всё - ей ничего не мешает;
      5 Jun
      • теперь можно все — у нас ничего не осталось
      • ввести военное положение — очень рисковано, придется отвечать
      • важно неполитическое позиционирование
        5 Jun
        • не за Петю или Юлю
        • поменять модель
          5 Jun
          • кто в этом хочет поучаствовать из политиков?
      • готова ли громада вовлечься
        5 Jun
        • громада нужна чтобы поддержать, подсказать, предложить
        • это дело специалистов
    • 36:10 - почему новая Конституция будет лучше старой;
      5 Jun
      • Донбас, Крым — несоответствует Конституции
      • в К. надо описывать новую ситуацию, которая возникла
      • сила
        5 Jun
        • участвовала в майданах
        • добробаты
        • волонтеры
        • люстрация
        • дискурсивность вместо партийности
        • активная часть народа — Громада, которая в К. не прописана никак
        • остальные — безмолствующий народ
      • власть не народу, а громаде
        5 Jun
        • кто активно участвует
        • они не будут участвовать в принятии решений
        • поражение в политических правах
    • 42:00 - что такое четыре права Конституции, гражданские свободы и гарантии;
      5 Jun
      • правами называются на жизнь, на свободу, на собственность, на счастье
        5 Jun
        • это поддерживаются всеми ветвями власти
      • гражданские свободы
        5 Jun
        • защищает парламент и суд
        • исполнительная нападает на них
        • избирать или быть избранными
        • платить за неучастие в выборах
      • гарантии
        5 Jun
        • защищает в нек. случаях парламент, в нек. случаях суд
      • плевать на то, что нигде так не было — иначе перестанут голосовать
      • или мы отваживаемся на такого рода идеи
    • 49:35 - Европа находится в коме; что такое цивилизация
      5 Jun
      • цивилизация нацелена на тотальность
      • делает все сама, не взирая на чужие образцы
      • Европа перестала быть цивилизацией
        5 Jun
        • терпит поражение за поражением
        • в коме
      • нельзя зажечь свечу и ставить ее под стол
      • диалектика устарела
    • 53:00 - все будет хорошо, но не у всех
      5 Jun
      • украина должна стать цивилизацией
        5 Jun
        • опираться на видение перспективы
        • на инновации
        • перед лицом смерти опираться только на перспективу победы
      • я готов интеллектуально обеспечить любое решение
      • возможно украинцам не суждено будет договориться
        5 Jun
        • хотелость бы сохранить
        • все мы хотим разного
        • на инновации не готовы
    Интервью с Сергеем Дацюком провела ведущая канала UKRLIFE.TV Людмила Немиря.
    5 Jun
  74. ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ. 08 червня 2018 Сергій Дацюк
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Бачення проблем з інноваціями в Україні
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Українці не знають, що таке інновації, постійно не готові до їх здійснення, при цьому впевнені, що знають і вміють мати з ними справу, від чого і потерпають в своїй історії, розплачуючись за цю неадекватність масовими жертвами та руйнацією.
    Останній круглий стіл змусив мене відчути це дуже жорстко. 6 червня в Українському гуманітарному інституті відбувся круглий стіл "Розвиток інноваційних систем в контексті Євроінтеграції", де я мав змогу не лише виступити, але і послухати аналіз досвіду та бачення проблем з інноваціями в Україні.
    Перш за все, що таке інновація?
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Інновація це лише те, що змінює реальність
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Почнемо з того, що інновації це зовсім не те уявлення, як його собі мислять зазвичай – ідея, новітній продукт в галузі техніки, технології, організації праці, управління, а також у інших сферах наукової та соціальної діяльності, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду, є кінцевим результатом системної інноваційної діяльності.
    Інновація це модель зміни соціуму, що складається з доволі непростих та конфліктогенних елементів, процесів і навіть цілих реальностей, які важко поєднуються. Інновація виникає тоді, коли це поєднання відбувається, а воно відбувається не завжди. Безліч відкриттів, винаходів, нових товарів і нових підходів так і не стали інноваціями.
    Інновація це принципово несистемна діяльність. Якщо ви зробили інноваційну систему, то інновацій там вже нема і ніколи не буде. Там будуть еволюція, покращення, удосконалення – але не інновації.
    Побудувати інноваційну систему можливо лише в одному випадку – якщо ми жорстко обмежимо розуміння інновацій, наприклад як нових товарів (послуг) чи нових технологій, звузимо сферу їх виникнення і жорстко задамо позицію управління цим процесом. В інших випадках інноваційні системи просто неможливі або ж ми будемо змушені називати інноваційними системами власне системи розвитку – розгалуження, урізноманітнення позитивних тенденцій на покращення чи реформи за чужими зразками.
    Інновація це лише те, що змінює реальність, особливо, соціальну реальність. Не всякий винахід може стати інновацією, навіть якщо він щось удосконалює чи оптимізує.
    З чого складається розуміння іновації
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Отже розуміння "інновації" складається з декілька моментів:
    1. Інновація є наслідком масштабного виклику
      8 Jun
      ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
      Інновація є наслідком масштабного виклику, відтак базується на свідомій установці мислення на надзусилля по досягненню інакшого як відповіді на цей виклик, тобто інновація суб'єктивна за походженням, а не об'єктивна, інновація унікальна і не може бути систематизована, поставлена на конвеєр тощо;
      Перший пункт. Не всяка комбінація умов, яка призводить до чогось нового, може стати інновацією, якщо вона не виникає як суб'єктивне надзусилля відповіді на виклик через прорив до інакшого і радикальну зміну соціуму.
      Наприклад, "чорнобильска зона" це інновація чи ні? Давайте згадаємо визначення причин чорнобильської аварії в СРСР: "авария явилась следствием маловероятного совпадения ряда...". Тобто інновація в принципі не може бути наслідком малоймовірного збігу чого-небудь в об'єктивному плані.
      Так, іноді відкриття чи винаходи можуть бути випадковими. Але випадковим може бути саме таке відкриття чи саме такий винахід, а не відкриття чи винахід взагалі. Щоб винахідник чи дослідник отримали винахід чи відкриття, вони мають не тільки прикласти зусилля свого мислення, але ще і розпізнати результат як значимий. Тобто можна відкрити не те, що збирався, чи винайти зовсім інше, ніж хотілося, але винахід чи відкриття в принципі відбудеться лише тоді, коли є мислительна установка не винахід чи відкриття як реалізації відповіді на масштабний виклик.
      Ледар чи ідіот може випадково зробити відкриття чи винахід, але інновацією його може зробити персоналізована чи корпоратизована позиція, яка побачить у цьому відповідь на масштабний виклик через прорив до інакшого та докорінної зміни суспільства. Відсутність цього уявлення в українців призводить до невизнання інноватора як центральної особи інновацій.
      В цьому сенсі Павло Скоропадський – майбуть чи не єдиний з українських політиків, якому вдалося за менше, ніж рік, закласти таку кількість інновацій, що навіть сьогодні ми не всі з них реалізували: розробка програм та проектів індустріалізації України, творення академії наук, українізованої освіти, електрифікації України (яку потім привласнили більшовики), державницьких культурних кодів та артефактів, територіальної схеми України, розробка проекту київського метро, розробка теорії української держави (Донцов та Липинський, яких від запросив), творення довгострокової політики відносно земельного ринку (реалізація якої навіть сьогодні була би проривом), ініціювання безлічі напрямків стратегічних досліджень, які уособлені запрошеним ним Вернадським (який потім їх здав більшовикам).
      Жоден український політик ні до нього, ні після нього не був настільки інноватором. Фінал сумний – український народ, відмовившись від власного інноватора, змушений був потерпати від більшовицьких насильницьких інновацій з великими жертвами та втратою незалежності. "Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм..." (Мрк. 6:4)
    2. Докорінні зміни соціуму
      8 Jun
      ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
      Ця установка на інакше має породити нове уявлення, нову ідею, новий підхід, винахід, відкриття, новий товар (послугу), нову соціальну структуру, новий тип соціальних відносин (комунікації), які претендують на те, щоб породити інакше в соціумі, тобто в якомусь аспекті докорінно змінити цей соціум, відтак інновація об'єктивується і соціалізується винятково через соціальний конфлікт;
      Другий пункт. Результат мислительної установки на інакше може бути не сприйнятий в соціумі, і відтак не стати інновацією. Наведу три приклади.
      Кінематограф вперше був винайдений в Одесі Іосифом Тимченко в 1893 році за три роки до братів Люм'єрів. Але українці не розпізнали це як інновацію, не скористалися цим винаходом для його соціалізації, бізнесового та культурного використання. Відтак відкриття кінематографу справді зробив Тимченко, але інновацію "кінематограф" здійснили брати Люм'єри.
      X-проміння було відкрито практично одночасно Вільгельмом Конрадом Рентгеном та Іваном Павловичем Пулюєм. Рентген надавав значення фактам, при цьому лише Пулюй здійснив пояснення та вказав на способи використання. Але німецький соціум сприйняв відкриття Рентгена значно позитивніше і більш активно, ніж український соціум – відкриття Пулюя.
      Вперше гелікоптер був створений та випробуваний Ігорем Сікорським під час його навчання в Київському Політехнічному інституті в 1908-1912 роках. Але лише в США, куди Сікорський виїхав у 1918 році, він зміг здійснити "гелікоптерну інновацію".
      Відсутність у українців чутливості до інновацій, нерозпізнання чи відторгнення їх призводить до втрати розвиткових стимулів, до занедбаної історичної долі, до поневіряння та руїн всередині чужих цивілізаційних проектів.
    3. Нові способи виживання та щастя через докорінну зміну соціуму
      8 Jun
      ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
      Інакше в соціумі через конфлікту появу нових уявлень, установок, орієнтацій, мотивацій має бути з часом прийняте цим соціумом в якості позитивної перспективи, яка лише ретроспективно бачитиметься як прорив чи поступальний розвиток, тобто інновація позитивно проспектує соціум, збільшує різноманітність, породжує нові напрямки розвитку, дає нові способи виживання та щастя через докорінну зміну соціуму.
      Третій пункт. Не всяке відкриття чи винахід, навіть сприйняті суспільством, можуть стати інновацією, тобто породити позитивну перспективу та втриматися в якості інновації надалі.
      "Гібридна війна Путіна" це інновація чи ні? З точки зору розуміння перших двох пунктів – так. З точки зору третього – ні. У цієї війни немає позитивної перспективи для жодної зі сторін.
      Тобто, щоб побачити власне інновацію в якихось винаходах чи відкриттях, потрібно розуміти соціо-гуманітарний контекст в перспективі.
      Курчатов та Опенгеймер винайшли не зброю масового знищення – вони винайшли зброю абсолютної сили, яка призвела до принципово нового стану світу – "ядерного стримування", коли наявність абсолютної зброї змушує шукати компроміси. В цьому їх інновація, а не власне у самій бомбі.
      Саме відсутність налаштування на позитивну перспективу від інноваційних змін призводить в Україні до орієнтації повсякчас на минуле, а не на майбутнє, до героїзації стихійної боротьби, а не інноваційної діяльності.
    Якщо якоїсь з цих вимог не дотримано, то ми маємо справу з проблемною чи сумнівною інновацією, або, скоріш за все, не з інновацією взагалі.
    Наступне важливе запитання – як з'являються інновації?
    8 Jun
    Примордіалістське та конструктивістське уявлення
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Існують два антагоністичні уявлення – примордіалістське та конструктивістське.
    Примордіалістське уявлення виходить з того, що інновації з'являються об'єктивно, їх завжди можна або десь запозичити, або побажати їх віднайдення за рахунок професійної діяльності креативно мислячих людей, або прийняти відповідну стратегію, яка спрямована на інновації, створити інноваційні системи – і інновації з'являться.
    Конструктивістське уявлення – більш складне. Воно виходить з того, що людина взагалі може жити без інновацій за рахунок поступових еволюційних кроків, де кожна інновація розкладається на безліч елементів, через що навіть момент інновації неможливо визначити. Але це лише до першої кризи чи першого усвідомленого масштабного виклику.
    Інновація змінює суспільство і в принципі припиняє кризу
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Інновація є результатом усвідомлення певного виклику, який призводить до надзусиль щодо пошуку не нового, а принципово інакшого. Ці надзусилля призводять до якихось відкриттів чи винаходів, на які можуть не зверти увагу, і тоді інновація не відбувається. Або відкриття чи винаходи породжують конфлікти в соціуму, що зрештою призводять до інновацій, які значно змінюють сам соціум.
    З цієї точки зору, інновація є лише те, що персонально чи корпоративно відповідає на масштабний виклик. Інновація в цьому сенсі є лише те, що радикально змінює суспільство і в принципі припиняє кризу. Інновація є лише те, що породжене самостійно, а не запозичене у когось. Запозичене – це реформа за чужими зразками, яка не створює власних інноваторів і не породжує готовність до власних інновацій у соціумі.
    Різні бачення інновацій
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Перспектива у соціуму з'являється лише тоді, коли воно перестає опиратися цій інновації і пробує побудувати на ній якісь нові шляхи розвитку, які приносять несподівані нові зміни. Лише коли ці зміни осмисляються як позитивні, вони можуть бути оцінені як позитив. І все це теж відбувається завдяки персонам чи корпораціям. Примордіалісти не творять перспективи, їм важливо здійснити об'єктивний хід речей, а не змінити їх завдяки якійсь новій перспективі.
    Тобто примордіалістський підхід, з точки зору мислення, обумовлює бачення інновацій як того, чим можна управляти щодо якого можна створювати системи фільтрації. Насправді інноваційні системи, які породжує саме примордіалістський підхід, призначені для того, аби відфільтрувати винаходи та відкриття на ті, які дають безпосередню і очевидну вигоду, і на ті, які не дають безпосередньої вигоди і ведуть до дуже радикальних змін в суспільстві, через які значна частина політиків, чиновників та бізнесменів втрачають свої владу, статки і власне свій високий статус.
    Конструктивістський підхід в мисленні обумовлює бачення спонтанних інновацій як результату важкого переживання масштабних викликів, надзусиль по відповіді на ці виклики, важкої ситуації соціальних конфліктів, де частина суспільства навертається до інновацій радикальними засобами – переконанням, просвітою, емоційною спокусою, маніпуляцією, ізоляцією, насиллям і навіть фізичним знищенням.
    Хто виробляє інновації
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    З точки зору примордіалістів, інновації виробляються великими соціальними машинами – інноваційними системами – системно і послідовно. З точки зору конструктивістів, інновації це лише те, що виробляють окремі нарвані індивіди та безумні корпорації спонтанно і ризиковано.
    З точки зору попередньої глави, примордіалістський підхід вважає необхідним оптимізацію та управління лише другим процесом, при цьому перший та другий процеси існують немовби самі по собі. А конструктивістський підхід вважає найбільш важливими продукування саме першого та третього процесу, де другий процес сильно залежить від політиків та менеджерів.
    У чиновників, вчених та бізнесменів домінує примордіалістський підхід, тобто вони заняті фільтрацією відкриттів та винаходів з точки зору їх оптимальної еволюційної інтеграції в суспільство. Вони вважають, що інновації об'єктивні, що їх завжди можна замовити або запозичити, їх не цікавлять пошуки та муки інноваторів, а також для них неважливою є інтелектуальна проспектуалізація радикальних відкриттів та винаходів. Підтримувані ними інноваційні системи блокують конфлікти навколо радикальних відкриттів та винаходів за рахунок блокування самих цих відкриттів та винаходів.
    Розрізнення підприємців як інноваторів, що заробляють на нових продуктах, та бізнесменів, що заробляють на вже соціалізованих продуктах, вводить Й.Шумпетер. Причому підприємцями можуть бути не лише люди бізнесу, але і політики та інтелектуали. Тобто Й.Шумпетер робить це розрізнення з позиції конструктивістського підходу.
    У підприємців – підприємців з бізнесу, політиків-підприємців, інтелектуалів-підприємців – домінує конструктивістський підхід. Ці люди зазвичай мають мотивації на докорінну зміну суспільства щодо запропонованих інновацій. Відтак ці люди є генераторами соціальних конфліктів, революцій, конкурентних війн, окремих когнітивних атак і широких пропагандистських кампаній щодо сприйняття інновацій, широких процесів просвітництва і, зрештою, кампаній по культурному захороненню архаїчних з їх точки зору уявлень, ідей, підходів, соціальних структур, соціальних відносин (комунікації) тощо.
    В міжкризовий період найбільшу небезпеку для суспільства предтавляють інноватори як носії конструктивістського підходу. В період кризи найбільшу небезпеку для суспільства представляють примордіалісти з їх інноваційними системами.
    З кризи виходять за рахунок інноваторів
    8 Jun
    ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ 08 червня 2018 Сергей Дацюк
    Один з моїх минулих текстів оповідав про те, як в США перед лицем нинішньої світової кризи придумали добровільно деконструювати (фактично зруйнувати) інноваційні системи задля появи та просування ризикових інноваційних корпорацій.
    Тобто перед лицем кризи посилюється значення першого та третього процесів. Відтак з кризи не виходять завдяки систематизованій псевдоінноваційній діяльності чи через реформи за чужими зразками. З кризи виходять за рахунок персональних та корпоративних інноваторів, які продукують соціальні конфлікти, просувають інакше не тільки переконанням, але маніпуляцією та навіть примусом.
    Хочеться сподіватися, що розвиток ЗМІ та соціальних мереж дозволяє нині уникнути не просто великих жертв, але і взагалі фізичного знищення тих, хто буде опиратися інноваціям.
    9 Jun
    • нет пророка в своем отечестве
      8 Jun
      Марьяна Шевцова "Жоден український політик ні до нього, ні після нього не був настільки інноватором. Фінал сумний – український народ, відмовившись від власного інноватора, змушений був потерпати від більшовицьких насильницьких інновацій з великими жертвами та втратою незалежності. "Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм..." (Мрк. 6:4)" - нажаль, це так... Нет пророка в своём отечестве...
    • социальные инновации связаны с экономическими
      9 Jun
      Yury Stowisim Якщо інновації брати в вузькому сенсі (техніка і технологія), то які інновації можливі під час деіндустріалізації? Якщо ж в соціальному плані, то тут можна щось винайти... Але на жаль соціальна сфера корелюється з економікою, а та - з технікою і технологією. Простіше кажучи, щоб у царя Хаммурапі з'явилися соціальні мережі типу Фейсбука, треба винайти не тільки комп'ютери і електрику, а й вільне суспільство...
    • украинцам надо завершить формирование нации
      8 Jun
      Іван Колісник Кінематограф, Х-промені, гелікоптер - всі ці інновації несприйняті не "українцями", а підколоніальним соціумом. Сікорський реалізувався у вільній країні. Українці - недосформована нація. Щоб завершити процес формування нації, українці мають пожити українцями хоча б кілька десятків років. Отже, етапу національної держави Україні не уникнути, щоб стати успішною. Політична нація - це сюрреалістична вигадка. Буде нація, буде і "полдітична нація".
    • надо рассказать народу правду, которая бы его устроила
      9 Jun
      Alexander Tkachev В целом, единственное что по отношению к народу нужно будет сделать победившим революционерам, это рассказать такую правду, которая бы этот народ устроила. Это позволит не стрелять в народ слишком часто.
    • меняя базис (общественные отношения) — меняем надстройку
      9 Jun
      Alexander Tkachev Я бы рассматривал все это диалектически. Если мы собираемся менять базис, то есть экономические отношения, то неизбежно будут меняться и отношения общественные (надстройка). Легко видеть, что чем более радикальными будут изменения в базисе, тем неизбежно радикальнее будут изменения в надстройке. Более того, позволительно пытаться забежать вперед в общественных отношениях, подвигая базис на ускоренное развитиею
    • нужно инновационное мышление
      9 Jun
      Олександр Гнєдаш Саме так, "з кризи не виходять завдяки систематизованій псевдоінноваційній діяльності чи через реформи за чужими зразками. З кризи виходять за рахунок персональних та корпоративних інноваторів, які продукують соціальні конфлікти, просувають інакше не тільки переконанням, але маніпуляцією та навіть примусом." Але для успіху в цьому напрямку необхідна, перш за все, інноваційна технологія мислення. Такою технологією, на моє переконання, є - дійсно системне, функціональне мислення. https://uk.wikipedia.org/.../Технологія_системного_мислен...
      Технологія системного мислення (ТСМ) — Вікіпедія
    • практиковать другое или иное — очень прикольно
      9 Jun
      Микола Миколаєнко Взагалі-то, практикувати інше (чи інакше) дуже прикольно. Крім того, що у самого заявляється кайфове відчуття мандражу - і ще кайфовіше з цим владнати. Так воно ще й діє на оточуючих як магія - і забавно спостерігати за ними, завороженими
    • в образовании только и говорят про инновации
      9 Jun
      Александр Мирошниченко Зате в освіті куди не плюнь, всюди говорять та звітують про інновації: інноваційні виховні години, інноваційні педради, інноваційні батьківські збори. Тошно і тоскно...
    • набор действий по выработке очуженного мышления
      19 Jun
      Умбро Алекс
      Набор действий, конкретно.Конкретней и не получится, просто.
      Устав действий для индивидуального члена класса по выработке очуженного мышления
      1. Он должен непрестанно пребывать в страхе, что умрет, будучи не в состоянии или не успев осознать свою мысль о себе как о чужом этой мысли внешнем объекте и осознать саму эту мысль как чужую всем своим прошлым и настоящим объектам, в первую очередь ему самому. Это – Благородный Страх.
      2. Он должен глубоко презирать в себе самом все то низкое и мелкое (например, обиду, зависть и злобу), что он привык наблюдать в других и что он забывал отрефлексировать в самом себе. Это – Благородное Презрение.
      3. Он должен непрестанно стараться прекратить восприятие любых негативных факторов, действующих – все равно, со стороны общества, близких или далеких лиц и обстоятельств – как направленных лично против него, но видеть в них лишь препятствие своим умственным усилиям, причина которого в нем самом. Это – Благородное Старание.
      4. Он должен культивировать в себе полное пренебрежение как к положительным, так и к отрицательным оценкам другими людьми его поведения или образа жизни. Ибо его поведение – в его работе со своим собственным мышлением, а его образ жизни – не более чем меняющееся обличие актера или шута, играющего роль самого себя. Его рабочим лозунгом должно быть: «Lascia dir le genti» («Пусть люди говорят», Данте). Он видит нереальность своего социального статуса и не заботится о своем этологическом ранге. Это – Благородное Пренебрежение.
      5. Он должен ясно понимать, что любое достигнутое не им знание (философии, науки, чего угодно) уже самим фактом включения в поле его сознания (случись то по судьбе или случаю) дает ему уникальный шанс самоизменения. Это – Благородное Понимание.
      6. Ему необходимо быть предельно внимательным к происходящему здесь и сейчас для последующей сознательной нейтрализации им всех фактов, событий и обстоятельств как не более чем внешних поводов для его мышления либо для отбрасывания их своим мышлением. Тогда они рефлексируются как чужие мышлению и незначимые для него самого как мыслящего о них. Но ослабь он на минуту свое к ним внимание (фактам и т.д.) – и они сразу же окажутся столь же для него значимы и важны, как для среднего мыслящего, то есть не мыслящего человека. Тогда он пропал – и как мыслящий, и как личность. Это – Необходимое Внимание, которое не может быть благородным, каким не может быть ничто необходимое.
      7. Пусть, осознав невыполнимость всех шести статей Устава, он осознает, что тем более он должен стремиться к их выполнению.
      (с)
    • про инновационный тип развития
      8 Jun
      Сергей Вирченко https://www.facebook.com/search/top/...
    • нужна среда, где ответственность обуславливается признанием
      9 Jun
      Alexander Tkachev На самом деле, нужно держать в уме идеи Andy Shapovalov о среде, где ответственность обуславливается признанием.
      9 Jun
      Andy Shapovalov И фиксацией истории.
      9 Jun
      Мария Тановицкая Я проти того, щоб ми в говорили в ключі відповідальності і її обумовленостей в принципі. Все має бути легше, значно легше. Є смартфон і є бажання приймати участь у соціально важливій діяльності - welcome. Єдине обумовленість - вміти користуватись цим смартфоном )
      9 Jun
      Alexander Tkachev Не выйдет. Мнение образованного думающего человека и примитива не равноценны. Не должны быть равноценны. Иначе получается, что мы отрицаем элиту и пытаемся сделать то, что провалились исторически везде - ввести истинное равенство.
      9 Jun
      Мария Тановицкая в тому в то й справа: підміна цінності окремої думки цінністю людини в цілому. Авторитетність ніхто не відміняє, але ставити під сумнів думки авторитетів - ось це і є справжня відповідальність.
    • проект "Простір злагоди"
      28 Apr
      В Украине с 2013 года развивается международный проект, который дает реальные шансы формирования Разумного общества (уже проросло в Украине), Коллективного Разума и Единого человечества, т.к. возникают возможности:
      • снятия конфликтов и тем самым получения коллективности,
      • человеческой личной и коллективной сингулярности,
      • формирования новых субъектностей и моделей экономики на раскрепощенных и резонирующих социальных ресурсах,
      • оперирование целым и континуальностью.
      • системное преодоление мирового кризиса
      По совокупности – выход на новую цивилизационную матрицу вокруг КР и с помощью КР.
      Проект «Простiр Злагоди» своим опытом все это подтверждает в полной мере. https://goo.gl/rQdkXR
      Описанный проект удовлетворяет всем признакам инновации из данной статьи Сергея Дацюка.
    • про заимствованные и внедренные инновации (СОР)
      9 Jun
      Dmitriy Grabina
      Очень хорошо про заимствованные и внедренные и принятые социумом инновации. Вот СОР (справедливая общ. рента) - в классическом(а какой он на самом деле?) существует в Аляске, реализован через бесприбыльные общественные трасты - но поменяло ли это инновационно сам экономический и социальный уклад? Получил ли новый класс волериат(прекариат) реальную реализацию своего видения будущего устройства общества?
      Может поменять парадигму постоянного изобретения и отторжения на привлечение "чужой" инновации и ее социального принятия? Допустим СОР ,выраженный в деньгах ,контроль в определенной степени которых не находится в руках гражаднина, может манипулятивно быть генерирован в "нужном направление"тех же ТНК. А вот если этот индивидуальный СОР-счет может быть потрачен на нечто ,что только способствует реализации стратегии волериата - например -инновационное образование, экологические и космические проекты, наука и энергетика.....?Тогда это как бы...нечто из конструктивистского подхода )))
      9 Jun
      Мария Тановицкая СОР в окремо взятому штаті і не могло поміняти щось глобально. А от якщо спробувати в масштабах цілої країни - то так, це можна буде назвати інновацією. Хоча, після цього тексту, я вже не впевнена, що вірно використовую термін ))
      9 Jun
      Ігор Шаповаленко СОР как раз типично конструктивистская инновация по всем признакам, только защитить независимым общ. контролем от акул бизнеса или других "заинтересованных" )
    • часто от наших желаний ничего не зависит
      9 Jun
      Andrew Shkurat Часто от наших желаний ничего не зависит.
  75. Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Разбор комментариев:
    Потрібна змістовна дискусія, на відміну від псевдодискурсів
    12 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Україна доживає останні місяці, коли якась змістовна розмова ще можлива, бо викривлений новинний наратив та експертний псевдореформаторський дискурс завдали серйозної руйнації суспільній свідомості.
    Є три рівні цієї розмови – ціннісний, принциповий та рівень мислительних установок. Мислительні установки та принципи супроводжують один одного. А цінності походять з них.
    По-перше, дискусія була б можливою для початку у вузькому колі, комунікація якого б одразу вводила обмеження на повсякденний новинний наратив та передбачала б відмову від псевдо-реформаторського, псевдо-антикорупційного та псевдо-антиолігархічного дискурсу в експертних дискусіях.
    12 Jun
    • что обсуждать при отсутствии уникальных ресурсов
      12 Jun
      Vladimir Levchenko
      Это вопросы, на которые давно найдены ответы! Есть такие понятия, как геополитика и международное разделение труда. Там написаны все ответы, к вопросам, которые вы призываете здесь обсудить.
      Если бы вы спросили, почему не делается то, что должно? То и здесь снова все предельно ясно, нет запроса на развитие Украины: не внутри страны (ввиду отсутствия национальной элиты), не извне (ввиду отсутствия уникальных ресурсов). Можно конечно вспомнить Бжезинского, что Украина ключ к развалу России, но и здесь всё течет, все меняется. Остальные "уникальные" ресурсы давно уже не уникальные, мы умудрились даже убить собственный аграрный сектор, все вокруг уже чужое!!! О чем вы собираетесь дискутировать? Как хорошо жить и развиваться, так это уже давно не вопрос, это просто технология развития современного государства! А вот кому это надо...???
    • не надо говорить, надо делать
      12 Jun
      Владимир Водичев Владимир Семенович Высоцкий пел : "Разговаривать не надо, приседайте до упада и не будьте мрачными и хмурыми!" Или в стране находятся патриоты, которые готовы работать искренне на благо нации не за зарплаты и привилегии, или не находятся...
    • дискуссии бесполезны, надежда на следующие поколения
      1 Apr
      Я думаю, что все эти дискуссии с видами на Украину следует оставить . Они бесполезны и ведут только к противостоянию между людьми прошлого, которых уже не изменить и людьми будущего. Лучше заняться будущим: отыскать и собрать тех достаточно зрелых людей, у кого сознание не закостенело, кто мыслит широкими категориями и смотрит в будущее и заняться молодежью, теми , кто родился в районе и после 2000. У них сознание пока не зашоренное. И им нужно помочь.
      Ведь, они и есть будущее страны, как бы она в следствии всех потрясений не называлась.
      12 Jun
      1) Если наиболее вероятный сценарий будущего — "Дикарь с бластером", о каких "людях будущего" речь?
      2) граница между архаикой и модерном проходит ВНУТРИ КАЖДОГО человека, не надо клеить на людей ярлыки "человек прошлого" / "человек будущего".
      3) сейчас общий тренд — деградация, я не стал бы при этом надеяться на "следующие поколения" (сознание их сформировано при нашем участии, и формируется сегодняшней жизнью).
      2 Apr
      Вы (думаю) слишком комлиментарны в отношении возрастного ценза. Социология утверждает что такого ценза - нет. Даже напротив (вопреки мифу) - часть "поколения 90-тых" к сожалению во многом ... более других - дефективно
    • нет предмета дискуссии, значит не может быть и дискуссии
      12 Jun
      Vladimir Levchenko
      Еще раз повторяю, если нет предмета дискуссии, значит не может быть и дискуссии. Разговор ни о чем
      12 Jun
      Vladimir Levchenko
      многоглаголание, (многое) глаголание, многословие, пустословие, суесловие, треп (отня), щебетанье, водотолчение, порожняк, трепня, тараторенье, словоблудство, пышнословие, рассусоливание, растабарывание, тары-бары-растабары, трепотня, щебетание, турусы, трескотня, каляканье, бодяга, антимония, празднословие, стрекотание, болтология, трепология, переливание из пустого в порожнее, болтание, тары-бары, трали-вали, разглагольствование, пустозвонство...
      .
      Нужен конкретные предложения, которые бы могли изменить ситуацию в стране. А их нет.
      Вообще, они есть, но они не нравятся верхушке власти, ибо начинаются с простого: всю власть, старую и новую – под суд и на каторгу, а вот уже вопрос где выделить место под каторгу – вполне дискуссионный!
      Может от философии не о чем, пора переходить к прикладной философии? 200 лет каторги, это много или мало?!
      12 Jun
      Валерий Лема разговор должен начинаться с обсуждения идеи, которая не может быть иной как: высвобождение человеческого потенциала, потенциала народа,- идея определяет все остальное.
    • дискуссию можно вести о том, что выживет от Украины
      12 Jun
      Diz Aster
      Что до Украины, то договариваться стоит о Украине через -надцать (если не -носто) лет. Которая выжила. Дискуссия "выживания", более практична, нежели дискуссия "успеха/величия/etc." Выжила в условиях вечно фараоновской РФ, заигравшейся в социализм Евро, "томящейся" по "локальности" США и т.д. Какая именно Украина сможет во всей этой макро-среде выжить, результаты этих выводов и станут бритвой Оккама для всех пустых "идей" о том "как, куда и что строить". Успешным может быть только то, что умудрилось выжить.
    • Дискуссия возможна, но мало эффективна
      12 Jun
      Владимир Стус Дискуссия возможна, но мало эффективна. Прогнозы возможны, но мало кто на них решается...
    • очень низкий экспертный уровень
      12 Jun
      Dima Donskoy
      Цілком згоден, що експертний рівень підготовки дуже низький навіть дещо смішний й вказує на те, що поняття цінностей набуває абстрактної форми. Власне коли мова іде про ціннісний конфлікт, зрозуміло на що в першу чергу іде натяк і це справді доволі складна річ. Тому вирішити її можна лише виключно не у власному політичному піарі, чи підіграванні комусь, а у колі Фахівців, звичайно не заангажужованих :)
      Можна погодитись, коли сторони мають чітке уявлення (ну більш менш) - що, до чого і коли, тобто коли спрацьовує взаємозв’язок принциповості та мислительних установок. Але якщо у підсумку маємо незрозуміло що? З цим як бути?
    • кто целевая аудитория этого текста?
      12 Jun
      Иоганн Вайсс Кто целевая аудитория этого текста? Или просто - "пишу, потому что не могу молчать"? :)))
    • перед выборами дискуссии тонут в море популизма
      12 Jun
      Краснов Петр
      В преддверии выборов любые голоса о возможностях дискуссии будут заглушаться рупорами, лозунгами и маршами. Напомню, Савченко только сказала фразу, что любая война кончается и придется учиться прощать, поднялся такой вой патриотов всех мастей, что никакого диалога никто и не мог вести, никто друг друга не слышал и не мог слышать. Чем ближе выборы - тем хуже.
    • говорильщики ещё есть, остались ли делальщики
      2 Apr
      говорильщики ещё есть, делальщиков не осталось.
      я - про тих, що "не тільки для себе" ? Тоді вочевидь роблять щось не те є ... чи не з тим, чи не туди ... або щось своє і нікому не кажуть ...
      12 Jun
      Остались и делальщики, но процесс, решение и результаты СЛОЖНЫХ системных и цивилизационных задач увидеть гораздо труднее, чем, скажем, постройку дома или посаженное дерево. А задачи сейчас стали гораздо сложнее, очень уж все запущено.
      2 Apr
      Отже - "щось своє не публічне". Або "просвітою" троглодитів ... Або проекцією в майбутнє через сто років. Звісно це я про "фізіологічне", не про "філософі", в тому їнші критерії
    • все попытки ничего не изменят
      12 Jun
      Александр Долгов
      "Ничто не обманет горнильную печь!
      Шлам будет всплывать
      - А металл будет течь."
    • дискуссия о будущем идет без нас
      12 Jun
      Александр Мороз Дацюк не озвучил главных вещей, что место за столом дискуьтрующих о будущем усыпано трупами и закрыто сетью агентур, а мы если не создадим свое то всегда будем в прихожей у черного хода объедки клянчить..
    • это не тот вопрос, который можно решить кавалеристским наскоком
      12 Jun
      Diz Aster
      Проблема всех дискуссий, - в "банальностях", вопросах которые не поднимаются ("экономии времени/ресурсов/чего-либо" ради), потому что "само собой разумеется / подразумевается". Оказывается, что это "само собой разумеется" в природе не существует, и поэтому, вылазит боком на более поздних стадиях.
      Ergo: отказ от принципа "само собой разумеется", тотально. Банальное, - не банально.
      12 Jun
      До мелочей нельзя добраться БЫСТРО, поэтому такая дискуссия должна длиться на постоянной основе (непрерывный общенациональный дискурс) — и такой дискурс идет непрерывно с 2013 года. Но выступать с "трибуны" ФБ, конечно более интересно, чем ковыряться в сложных и противоречивых социальных проблемах.
    Співпраця можлива, якщо спільне важливіше відмінностей
    12 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    На якому рівні одразу ж має відбуватися розмова?
    Можливість діалогу радикально падає, коли починаються конфлікти ціннісного характеру, які однак не виходять на рівень принципів.
    Адже принципові конфлікти включають можливість мислення і перегляду власних позицій на основі суперечки про принципи. А ціннісні конфлікти не мають жодної позитивної перспективи, бо основним принципом ціннісного конфлікту є заборона на переоцінку цінностей.
    Щодо ціннісного конфлікту практично неможливо задіяти протокол узгодження.
    Протокол узгодження працює наступним чином. Ми сідаємо, визначаємо спільне, визначаємо відмінності, визначаємо, наскільки спільне важливіше, ніж відмінності.
    Якщо ж відмінності більш важливі, ми розійшлися.
    Якщо спільне важливіше, ми продовжуємо працювати.
    12 Jun
    • создать условия для нормальной жизни людей
      12 Jun
      Елена Величко
      Згодна з тим, що деякі замантровані сталими установками, що вони плекали століттями, не бачать зміни суспільства та світу, в якому вже складно жити окремій людині. а особливо в олігархічному світі, що фрагментував Україну з позиції власного інтересу.що спричиняє та буде спричиняти надалі конфлікти.
      ТОБТО, перша та основна перпектива – це створити умови та суспільство, що дає свободу нормально жити кожному громадянину, не залежно від регіону.
    • поднять достоинство каждого гражданина за счет подъема экономики
      12 Jun
      Елена Величко
      Що спостерігається в сучасному? Ті, хто спекулює на своїх цінностях та антиолігархічній роботі – самі продаються тим самим олігархам, ті, хто кричить про патріотизм – вже поїхали з України або "спровадили" своїх дітей – до кращої долі. Тобто, спостерігається ОБЛУДНИЙ КОНТЕКСТ, що ті, хто залишився -то непотрібні нікому люди, з ними нічого не звариш, та інше.ТАКИМ ЧИНОМ, треба підняти рівень гідності кожного громадяниина, перше – то за рахунок НЕГАЙНИХ економічних перетворень,щоб знову не прийшла бл.атна мафія,що знову хоче "вскочити в останній вагон".
    • инициировать "политические хабы"
      12 Jun
      Краснов Петр
      Обратите внимание - политические ток-шоу все чаще идут в формате "Ринг", "К баръеру", Баттл" и полностью отсутствуют форматы типа "Хаб", "Круглый стол"... В политическом поле вообще отсутствуют "платформенные союзы" , активно идут слияния витринных политических проектов, т.е - олигархические договорняки. Вопрос - а физически существуют ли в Украине силы способные, пусть даже не создать, а хотя бы инициировать "политические хабы"?
    Домовленність на рівні цінностей неможлива
    12 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Тобто лише коли ціннісні конфлікти добираються до принципів і їх учасники домовляються на принциповому рівні, вони також можуть домовитися і про переоцінку власних цінностей в напрямку їх узгодження.
    Тут ніякі спекуляції не допоможуть. Припустимо ми говоримо – Україна цінність. Одразу ж постає питання, а яка – цілісна чи фрагментована? Якщо цілісна, то треба воювати, а якщо фрагментована, то треба визнавати відокремлення окупованих територій та їх поглинання Росією. Найчастіше, для обох сторін протилежне неприйнятне, а знайти щось середнє цінності не дозволяють. І все, узгодження неможливе, розмова закінчилася.
    Чи уявіть собі ви спробували запитати, якою має бути Україна – моноетнічною чи поліетнічною. Тут одразу починається маніпуляція – публічно говоримо про політичну націю, а в реальній політиці (особливо коли політики рейтинг втрачають) починають обстоюватися принципи, підходи та кроки етнічної нації, і можливість порозуміння зникає.
    Так само нам не вдасться домовитися щодо реформ, корупції та олігархів, поки ми будемо залишатися на рівні цінностей збереження статус кво – реформи за чужими зразками, боротьба з корупцією всередині наявної системи, олігархи зберігаються, бо вони складають основу економіки.
    12 Jun
    • вопросы об Украине
      12 Jun
      Станислав Стефанович
      • Зачем России нужна?! Украина?
      • Что может предложить Украина США?
      • Что может предложить Украина Европе?
      • Евразийский союз Китай-Россия-Западная Европа. Кто союзники Украины?
        12 Jun
        Олег Гуцуляк Её армия и народ!
    • диалог "моноэтничная/полиэтничная" — конец стране
      12 Jun
      Oleksandr Feshchenko "якою має бути Україна – моноетнічною чи поліетнічною" - Тут взагалі не може бути ніякого діалогу. Моноетнічна Україна - це фундамент будь-якого обговорення. Навіть тільки запустити таке обговорення буде означати кінець державі.
    Старі цінності треба замінити новими
    12 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Лише якщо і коли ми перестаємо бачити Україну як націю, територію та державу, і починаємо винаходити інші принципи, ми отримуємо шанс на порозуміння. Тобто замість старих цінностей, нам потрібні нові – вільний вибір ідентифікацій та основі громадянської ідентичності як базової, мережева топологія, розподілене громадянство.
    Ціннісний конфлікт неминуче призведе до того, що люди з мономодельними уявленнями (ціннісні тоталітаристи) не зможуть знайти спільну мову. Уявлення про різні моделі реалізації цивілізаційних амбіцій є засадничими для подальших розробок принципів.
    12 Jun
    • если отказаться от ценностей — что же тогда отстаивать?
      12 Jun
      Yur Buryms'kyy
      тобто в суспільстві існує справжній запит на етнічну націю, і політики добре усвідомлюють це, і використовують як рятувальне коло, в разі проблем.
      Якщо ж відмовитесь від цінностей, то що тоді відстоювати, чи може завдання просто створити харчові ланцюжки?
    • трудно отказаться от ценностей, если они — базовые (пожрать, обеспечить детей, безопасность)
      12 Jun
      Lesia Tere
      Приближать будущее полезно, но обращаю внимание на то, что для миллионов украинцев актуальными ценностями на этом этапе есть просто пожрать, обеспечить детей и сохранить государство. к последнему нас склоняют все предыдущие поколения предков. мы можем взять на себя ответственность и изменить программу, объявив построение государства не важной ценностью. но есть большая вероятность. что следующие поколения снова вернутся к этому процессу. и тогда мы будем лишним (или вредным) кольцом на срезе нашего дуба. самая простая и понятная цель (а такие и надо ставить) это удержать государство и упрочить его экономически. еще понятнее: поставить цель превратить Украину в Польшу за 10 лет. а параллельно мудрецы, конечно, должны собираться и напоминать нам о более высоких материях.
      12 Jun
      Принципы должны стать выше ценностей ,тогда они смогут быть реализованы путем изменения ценностей.Так?
      А если это базовые ценности - человеческая жизнь,свобода совести и. т.д.( а скорее всего без изменения них не получается),то какие принципы должны быть важнее этих ценностей?
      12 Jun
      Сергей Дацюк Что есть человеческая жизнь? Христос и либеральная демократия понимают это прямо противоположным образом. Собода духа или свобода материальной жизнедеятельности...
      Свобода мышления и свобода воли важнее свободы совести, которая суть есть выбор вторичный (важно, чтобы совесть была, а уж какую идентичность вы для нее выберете, не так важно). Поэтому маркированные ценности не означают автоматически какое-либо их содержание. Разговор на уровне принципов позволяет различить это содержание.
    Зробити вибір на користь принципів
    12 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Для того, щоб добратися до принципів, свідомість має бути відкритою до вільного мислення, а мисленнєва комунікація повинна вільно вибирати наративи та дискурси.
    Отже, друга вимога, це здійснення вибору між цінностями та принципами на користь принципів. Цей вибір має бути дуже жорстким.
    Кого треба блокувати в дискуссії
    12 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Усіх ботів і тролів, які вважають, що все добре і ситуацію нагнітають лише зрадофіли, потрібно просто не запрошувати до дискусії.
    Усіх переконаних носіїв цінностей під гаслом "всруся, але не поступлюся" потрібно маргіналізувати в дискусії.
    Також в дискусії має бути забезпечена пасивна роль для тих, хто не здатен розуміти різницю між ціннісними розмовами та принциповими розмовами.
    12 Jun
    • ничего не надо исключать
      12 Jun
      Татьяна Маковская ничего не надо исключать. прелесть СЕТИ в том, что в каждой ее точке столько степеней свободы, сколько нужно. и если напрямую передача информации "затруднена", то всегда найдется обходной путь.
    Лояльне мислення – це головна проблема для дискусії
    12 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Тому ми опинились в проблемній ситуацій. Щоб взагалі вести принципову розмову, ми маємо виключити з комунікації значну частину людей з засміченою новинним наративом свідомістю, з ангажованим під захист олігархічної влади мисленням, з тоталітарними установками на збереження архаїчних цінностей.
    А це означає появу значної частини незадоволених і активних людей, які обирають не роль громадян, а підданих, тобто для яких головним є не свобода мислення, а лояльність мислення.
    Лояльність мислення – зовсім не те, що політична чи громадянська лояльність. У цьому і проблема. Вільне мислення означає можливість переоцінки цінностей в кризових ситуаціях. А лояльне мислення завжди чіпляється за архаїку, подовжуючи кризу.
    Не має значення, до якої системи цінностей, до якої політичної сили, до якого соціального прошарку чи до якого сценарію розвитку подій лояльне мислення. Проблема в тому, що воно саме лояльне, а не вільне.
    Тому лояльне мислення – це головна проблема для дискусії на фундаментальному рівні про Україну.
    12 Jun
    • если есть лояльность, то существуют ли ценности
      12 Jun
      Dima Donskoy
      Є такий влучний євангельський вислів: "Добре, коли ти гарячий чи холодний. Погано, коли ти теплий". Власне повертаючись до вищезгаданого, цінностей, як похідного, може взагалі і не бути, тоді і нема про що говорити, бо натомість існує лояльність і тут вже зрозуміло чим все закінчиться. Тому якщо мова іде про цінності, то слід запитати, а чи є вони взагалі?
    • в кризисной ситуации пересмотру должно подвергаться все
      12 Jun
      Мария Тановицкая
      Та не про ботів і тролів головне, а про лояльність мислення. Лояльність навіть до установок власної розробки. В кризових ситуаціях перегляду має піддатись все.
    • остается узкий круг, далекий от народа
      12 Jun
      kriukov _
      Если таки это верно (думаю, что как раз – да): "... ми маємо виключити з комунікації значну частину людей з засміченою новинним наративом свідомістю, з ангажованим під захист олігархічної влади мисленням, з тоталітарними установками на збереження архаїчних цінностей. – То КТО же тогда останется: "узкий круг людей, которые так далеки от народа"??
      12 Jun
      Кирюха Граф
      А что такое быть близким к народу? Сегодня в Украине рабочий человек, честно зарабатывающий себе на жизнь – лох. Это общественная установка с которой соглашаются все – и лохи в том числе – "Я знаю свое місце" – как сказал мне один трудяга с золотыми руками. И что практичнее – быть рабом в РФ или лохом Украине? – рабов жалеют, кормят, лечат. С украинского лоха выжимают все соки и вышвыривают на улицу без элементарных соц, медицинских гарантий, подыхать.
      Дацюк, наконец, правильно ставит вопросы – или нах такое государство и такая элита, или... Государство фронтира – это территория без морали и гуманист установок. Вон, мурло, выше, подавилось рюкзаками и учит людей жизни, а лохи хавают, потому шо знают – окажись на его месте, поступили бы так же. Вот вам и весь народ и вся его элита.
    • этот подход раскалывает страну, а есть собирающий
      12 Jun
      Статья вызывает убежденность в том, что дискуссия невозможна. Каждый выбор, каждый фильтр, каждое простое решение — РАСКАЛЫВАЮТ людей на множество групп. Это развал страны в когнитивном пространстве.
      Между тем, в Украине постоянно идет БЕСКОНФЛИКТНАЯ выработка СЛОЖНЫХ решений, в которой принимают участие ЛЮБЫЕ люди, независимо от их ценностей, принципов, убеждений, интеллекта, образования, культуры, национальности, языка общения, имущественного статуса, политических симпатий и принадлежности, и проч. — ПОЛИЛОГ ВСЕХ СО ВСЕМИ.
      И этот полилог сшивает нацию, так как устанавливает связи и отношения между этими самыми разными людьми, которые ВСЕ становятся СОАВТОРАМИ СЛОЖНЫХ РЕШЕНИЙ и КОЛЛЕГАМИ в этом процессе.
      См. https://www.youtube.com/watch?v=5DBBT85XVq8
    12 Jun
    Обсуждение в пунктах
    13 Jun
    "Дерево смыслов" (ДС)
    Перспективы для дискуссии
    12 Jun
    • что такое дискуссия
      12 Jun
      Олег Бондарь
      Зібрання людей під назвою "Дискусія" можлива між практичними чи науковими школами, коли є повне дослідження предмету, об'єкту, чи повний комплект практичної діяльності навколо цього обїекту. Все інше буде називатись іншим терміном і наповнюватись іншими цілями.
      12 Jun
      Осталось только понять, какая форма коммуникации людей (из реально возможных) наиболее эффективна сегодня: см. Сетевое коммуникативное взаимодействие
    • в кризисной ситуации пересмотру должно подвергаться все
      13 Jun
      Мария Тановицкая
      Та не про ботів і тролів головне, а про лояльність мислення. Лояльність навіть до установок власної розробки. В кризових ситуаціях перегляду має піддатись все.
    • дискуссия о будущем идет без нас
      13 Jun
      Александр Мороз Дацюк не озвучил главных вещей, что место за столом дискуьтрующих о будущем усыпано трупами и закрыто сетью агентур, а мы если не создадим свое то всегда будем в прихожей у черного хода объедки клянчить..
    • разрушается общественное сознание
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Україна доживає останні місяці, коли якась змістовна розмова ще можлива, бо викривлений новинний наратив та експертний псевдореформаторський дискурс завдали серйозної руйнації суспільній свідомості.
    • перед выборами дискуссии тонут в море популизма
      13 Jun
      Краснов Петр
      В преддверии выборов любые голоса о возможностях дискуссии будут заглушаться рупорами, лозунгами и маршами. Напомню, Савченко только сказала фразу, что любая война кончается и придется учиться прощать, поднялся такой вой патриотов всех мастей, что никакого диалога никто и не мог вести, никто друг друга не слышал и не мог слышать. Чем ближе выборы - тем хуже.
    • говорильщики ещё есть, остались ли делальщики
      2 Apr
      говорильщики ещё есть, делальщиков не осталось.
      я - про тих, що "не тільки для себе" ? Тоді вочевидь роблять щось не те є ... чи не з тим, чи не туди ... або щось своє і нікому не кажуть ...
      13 Jun
      Остались и делальщики, но процесс, решение и результаты СЛОЖНЫХ системных и цивилизационных задач увидеть гораздо труднее, чем, скажем, постройку дома или посаженное дерево. А задачи сейчас стали гораздо сложнее, очень уж все запущено.
      2 Apr
      Отже - "щось своє не публічне". Або "просвітою" троглодитів ... Або проекцією в майбутнє через сто років. Звісно це я про "фізіологічне", не про "філософі", в тому їнші критерії
    • не надо говорить, надо делать
      13 Jun
      Владимир Водичев Владимир Семенович Высоцкий пел : "Разговаривать не надо, приседайте до упада и не будьте мрачными и хмурыми!" Или в стране находятся патриоты, которые готовы работать искренне на благо нации не за зарплаты и привилегии, или не находятся...
    • все попытки ничего не изменят
      13 Jun
      Александр Долгов
      "Ничто не обманет горнильную печь!
      Шлам будет всплывать
      - А металл будет течь."
    • Лояльне мислення – це головна проблема для дискусії
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Лояльність мислення – зовсім не те, що політична чи громадянська лояльність. У цьому і проблема. Вільне мислення означає можливість переоцінки цінностей в кризових ситуаціях. А лояльне мислення завжди чіпляється за архаїку, подовжуючи кризу.
      Не має значення, до якої системи цінностей, до якої політичної сили, до якого соціального прошарку чи до якого сценарію розвитку подій лояльне мислення. Проблема в тому, що воно саме лояльне, а не вільне.
      Тому лояльне мислення – це головна проблема для дискусії на фундаментальному рівні про Україну.
    • если есть лояльность, то существуют ли ценности
      13 Jun
      Dima Donskoy
      Є такий влучний євангельський вислів: "Добре, коли ти гарячий чи холодний. Погано, коли ти теплий". Власне повертаючись до вищезгаданого, цінностей, як похідного, може взагалі і не бути, тоді і нема про що говорити, бо натомість існує лояльність і тут вже зрозуміло чим все закінчиться. Тому якщо мова іде про цінності, то слід запитати, а чи є вони взагалі?
    Перспективи України
    13 Jun
    • что обсуждать при отсутствии уникальных ресурсов
      13 Jun
      Vladimir Levchenko
      Это вопросы, на которые давно найдены ответы! Есть такие понятия, как геополитика и международное разделение труда. Там написаны все ответы, к вопросам, которые вы призываете здесь обсудить.
      Если бы вы спросили, почему не делается то, что должно? То и здесь снова все предельно ясно, нет запроса на развитие Украины: не внутри страны (ввиду отсутствия национальной элиты), не извне (ввиду отсутствия уникальных ресурсов). Можно конечно вспомнить Бжезинского, что Украина ключ к развалу России, но и здесь всё течет, все меняется. Остальные "уникальные" ресурсы давно уже не уникальные, мы умудрились даже убить собственный аграрный сектор, все вокруг уже чужое!!! О чем вы собираетесь дискутировать? Как хорошо жить и развиваться, так это уже давно не вопрос, это просто технология развития современного государства! А вот кому это надо...???
    • дискуссии бесполезны, надежда на следующие поколения
      13 Jun
      Ира Ромашка
      Я думаю, что все эти дискуссии с видами на Украину следует оставить . Они бесполезны и ведут только к противостоянию между людьми прошлого, которых уже не изменить и людьми будущего. Лучше заняться будущим: отыскать и собрать тех достаточно зрелых людей, у кого сознание не закостенело, кто мыслит широкими категориями и смотрит в будущее и заняться молодежью, теми , кто родился в районе и после 2000. У них сознание пока не зашоренное. И им нужно помочь.
      Ведь, они и есть будущее страны, как бы она в следствии всех потрясений не называлась.
      13 Jun
      1) Если наиболее вероятный сценарий будущего — "Дикарь с бластером", о каких "людях будущего" речь?
      2) граница между архаикой и модерном проходит ВНУТРИ КАЖДОГО человека, не надо клеить на людей ярлыки "человек прошлого" / "человек будущего".
      3) сейчас общий тренд — деградация, я не стал бы при этом надеяться на "следующие поколения" (сознание их сформировано при нашем участии, и формируется сегодняшней жизнью).
      2 Apr
      Вы (думаю) слишком комлиментарны в отношении возрастного ценза. Социология утверждает что такого ценза - нет. Даже напротив (вопреки мифу) - часть "поколения 90-тых" к сожалению во многом ... более других - дефективно
    • дискуссию можно вести о том, что выживет от Украины
      13 Jun
      Diz Aster
      Что до Украины, то договариваться стоит о Украине через -надцать (если не -носто) лет. Которая выжила. Дискуссия "выживания", более практична, нежели дискуссия "успеха/величия/etc." Выжила в условиях вечно фараоновской РФ, заигравшейся в социализм Евро, "томящейся" по "локальности" США и т.д. Какая именно Украина сможет во всей этой макро-среде выжить, результаты этих выводов и станут бритвой Оккама для всех пустых "идей" о том "как, куда и что строить". Успешным может быть только то, что умудрилось выжить.
    • создать условия для нормальной жизни людей
      13 Jun
      Елена Величко
      Згодна з тим, що деякі замантровані сталими установками, що вони плекали століттями, не бачать зміни суспільства та світу, в якому вже складно жити окремій людині. а особливо в олігархічному світі, що фрагментував Україну з позиції власного інтересу.що спричиняє та буде спричиняти надалі конфлікти.
      ТОБТО, перша та основна перпектива – це створити умови та суспільство, що дає свободу нормально жити кожному громадянину, не залежно від регіону.
    • поднять достоинство каждого гражданина за счет подъема экономики
      13 Jun
      Елена Величко
      Що спостерігається в сучасному? Ті, хто спекулює на своїх цінностях та антиолігархічній роботі – самі продаються тим самим олігархам, ті, хто кричить про патріотизм – вже поїхали з України або "спровадили" своїх дітей – до кращої долі. Тобто, спостерігається ОБЛУДНИЙ КОНТЕКСТ, що ті, хто залишився -то непотрібні нікому люди, з ними нічого не звариш, та інше.ТАКИМ ЧИНОМ, треба підняти рівень гідності кожного громадяниина, перше – то за рахунок НЕГАЙНИХ економічних перетворень,щоб знову не прийшла бл.атна мафія,що знову хоче "вскочити в останній вагон".
    • инициировать "политические хабы"
      13 Jun
      Краснов Петр
      Обратите внимание - политические ток-шоу все чаще идут в формате "Ринг", "К баръеру", Баттл" и полностью отсутствуют форматы типа "Хаб", "Круглый стол"... В политическом поле вообще отсутствуют "платформенные союзы" , активно идут слияния витринных политических проектов, т.е - олигархические договорняки. Вопрос - а физически существуют ли в Украине силы способные, пусть даже не создать, а хотя бы инициировать "политические хабы"?
    • каждому смартфон для управления страной
      13 Jun
      Андрей Ситников Выход один - смартфон каждому! И приложение "Украина" 600 Млрд. Грн. экономии на содержание аппарата. См. Саакашвили презентацию. https://www.facebook.com/1000078.../videos/2111214389149197/
    • геополитические вопросы
      13 Jun
      Станислав Стефанович
      • Зачем России нужна?! Украина?
      • Что может предложить Украина США?
      • Что может предложить Украина Европе?
      • Евразийский союз Китай-Россия-Западная Европа. Кто союзники Украины?
        13 Jun
        Олег Гуцуляк Её армия и народ!
    Какой может быть дискуссия
    13 Jun
    • Потрібна змістовна дискусія, на відміну від псевдодискурсів
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Є три рівні цієї розмови – ціннісний, принциповий та рівень мислительних установок. Мислительні установки та принципи супроводжують один одного. А цінності походять з них.
    • нет предмета дискуссии, значит не может быть и дискуссии
      13 Jun
      Vladimir Levchenko
      Еще раз повторяю, если нет предмета дискуссии, значит не может быть и дискуссии. Разговор ни о чем
      13 Jun
      Vladimir Levchenko
      многоглаголание, (многое) глаголание, многословие, пустословие, суесловие, треп (отня), щебетанье, водотолчение, порожняк, трепня, тараторенье, словоблудство, пышнословие, рассусоливание, растабарывание, тары-бары-растабары, трепотня, щебетание, турусы, трескотня, каляканье, бодяга, антимония, празднословие, стрекотание, болтология, трепология, переливание из пустого в порожнее, болтание, тары-бары, трали-вали, разглагольствование, пустозвонство...
      .
      Нужен конкретные предложения, которые бы могли изменить ситуацию в стране. А их нет.
      Вообще, они есть, но они не нравятся верхушке власти, ибо начинаются с простого: всю власть, старую и новую – под суд и на каторгу, а вот уже вопрос где выделить место под каторгу – вполне дискуссионный!
      Может от философии не о чем, пора переходить к прикладной философии? 200 лет каторги, это много или мало?!
      13 Jun
      Валерий Лема разговор должен начинаться с обсуждения идеи, которая не может быть иной как: высвобождение человеческого потенциала, потенциала народа,- идея определяет все остальное.
    • дискуссия начинается с идеи
      13 Jun
      Валерий Лема разговор должен начинаться с обсуждения идеи, которая не может быть иной как: высвобождение человеческого потенциала, потенциала народа,- идея определяет все остальное.
    • кто целевая аудитория этого текста?
      13 Jun
      Иоганн Вайсс Кто целевая аудитория этого текста? Или просто - "пишу, потому что не могу молчать"? :)))
    • круг участников
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      По-перше, дискусія була б можливою для початку у вузькому колі, комунікація якого б одразу вводила обмеження на повсякденний новинний наратив та передбачала б відмову від псевдо-реформаторського, псевдо-антикорупційного та псевдо-антиолігархічного дискурсу в експертних дискусіях.
    • узкий круг участников дискуссии
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Тому ми опинились в проблемній ситуацій. Щоб взагалі вести принципову розмову, ми маємо виключити з комунікації значну частину людей з засміченою новинним наративом свідомістю, з ангажованим під захист олігархічної влади мисленням, з тоталітарними установками на збереження архаїчних цінностей.
      А це означає появу
      13 Jun
      люди з лояльним мисленням вже є
      значної частини незадоволених і активних людей, які обирають не роль громадян, а підданих, тобто для яких головним є не свобода мислення, а лояльність мислення.
    • остается узкий круг, далекий от народа
      13 Jun
      kriukov _
      Если таки это верно (думаю, что как раз – да): "... ми маємо виключити з комунікації значну частину людей з засміченою новинним наративом свідомістю, з ангажованим під захист олігархічної влади мисленням, з тоталітарними установками на збереження архаїчних цінностей. – То КТО же тогда останется: "узкий круг людей, которые так далеки от народа"??
      13 Jun
      Кирюха Граф
      А что такое быть близким к народу? Сегодня в Украине рабочий человек, честно зарабатывающий себе на жизнь – лох. Это общественная установка с которой соглашаются все – и лохи в том числе – "Я знаю свое місце" – как сказал мне один трудяга с золотыми руками. И что практичнее – быть рабом в РФ или лохом Украине? – рабов жалеют, кормят, лечат. С украинского лоха выжимают все соки и вышвыривают на улицу без элементарных соц, медицинских гарантий, подыхать.
      Дацюк, наконец, правильно ставит вопросы – или нах такое государство и такая элита, или... Государство фронтира – это территория без морали и гуманист установок. Вон, мурло, выше, подавилось рюкзаками и учит людей жизни, а лохи хавают, потому шо знают – окажись на его месте, поступили бы так же. Вот вам и весь народ и вся его элита.
    • этот подход раскалывает страну
      13 Jun
      Статья вызывает убежденность в том, что дискуссия невозможна. Каждый выбор, каждый фильтр, каждое простое решение — РАСКАЛЫВАЮТ людей на множество групп. Это развал страны в когнитивном пространстве.
    • зависят ли возможность дискуссии и ее результаты от формата дискуссии?
      13 Jun
      Чи залежить можливість дискусії та її результати від формату дискусії?
    • это не тот вопрос, который можно решить кавалеристским наскоком
      13 Jun
      Diz Aster
      Проблема всех дискуссий, - в "банальностях", вопросах которые не поднимаются ("экономии времени/ресурсов/чего-либо" ради), потому что "само собой разумеется / подразумевается". Оказывается, что это "само собой разумеется" в природе не существует, и поэтому, вылазит боком на более поздних стадиях.
      Ergo: отказ от принципа "само собой разумеется", тотально. Банальное, - не банально.
      13 Jun
      До мелочей нельзя добраться БЫСТРО, поэтому такая дискуссия должна длиться на постоянной основе (непрерывный общенациональный дискурс) — и такой дискурс идет непрерывно с 2013 года. Но выступать с "трибуны" ФБ, конечно более интересно, чем ковыряться в сложных и противоречивых социальных проблемах.
    Дискуссия на фундаментальном уровне (узкий круг)
    13 Jun
    • дискуссия о ценностях приводит к конфликту
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      На якому рівні одразу ж має відбуватися розмова?
      Можливість діалогу радикально падає, коли починаються конфлікти ціннісного характеру, які однак не виходять на рівень принципів.
      Адже принципові конфлікти включають можливість мислення і перегляду власних позицій на основі суперечки про принципи. А ціннісні конфлікти не мають жодної позитивної перспективи, бо основним принципом ціннісного конфлікту є заборона на переоцінку цінностей.
    • при ценностном конфликте нельзя задействовать протокол согласования
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      На якому рівні одразу ж має відбуватися розмова?
      Можливість діалогу радикально падає, коли починаються конфлікти ціннісного характеру, які однак не виходять на рівень принципів.
      Адже принципові конфлікти включають можливість мислення і перегляду власних позицій на основі суперечки про принципи. А ціннісні конфлікти не мають жодної позитивної перспективи, бо основним принципом ціннісного конфлікту є заборона на переоцінку цінностей.
      Щодо ціннісного конфлікту практично неможливо задіяти протокол узгодження.
    • протокол согласования
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Протокол узгодження працює наступним чином. Ми сідаємо, визначаємо спільне, визначаємо відмінності, визначаємо, наскільки спільне важливіше, ніж відмінності.
      Якщо ж відмінності більш важливі, ми розійшлися.
      Якщо спільне важливіше, ми продовжуємо працювати.
      13 Jun
      Валерий Лема визначається не спільне, а те, що перемагає в принциповій дискусії.
    • Домовленність на рівні цінностей неможлива
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Тобто лише коли ціннісні конфлікти добираються до принципів і їх учасники домовляються на принциповому рівні, вони також можуть домовитися і про переоцінку власних цінностей в напрямку їх узгодження.
      Тут ніякі спекуляції не допоможуть. Припустимо ми говоримо – Україна цінність. Одразу ж постає питання, а яка – цілісна чи фрагментована? Якщо цілісна, то треба воювати, а якщо фрагментована, то треба визнавати відокремлення окупованих територій та їх поглинання Росією. Найчастіше, для обох сторін протилежне неприйнятне, а знайти щось середнє цінності не дозволяють. І все, узгодження неможливе, розмова закінчилася.
      Чи уявіть собі ви спробували запитати, якою має бути Україна – моноетнічною чи поліетнічною. Тут одразу починається маніпуляція – публічно говоримо про політичну націю, а в реальній політиці (особливо коли політики рейтинг втрачають) починають обстоюватися принципи, підходи та кроки етнічної нації, і можливість порозуміння зникає.
      Так само нам не вдасться домовитися щодо реформ, корупції та олігархів, поки ми будемо залишатися на рівні цінностей збереження статус кво – реформи за чужими зразками, боротьба з корупцією всередині наявної системи, олігархи зберігаються, бо вони складають основу економіки.
      17 Oct
      • диалог "моноэтничная/полиэтничная" — конец стране
        13 Jun
        Oleksandr Feshchenko "якою має бути Україна – моноетнічною чи поліетнічною" - Тут взагалі не може бути ніякого діалогу. Моноетнічна Україна - це фундамент будь-якого обговорення. Навіть тільки запустити таке обговорення буде означати кінець державі.
      • в мире нет моноэтничных стран
        17 Oct
        1.В сучасному світі немає моноетнічних країн незалежно від того,як їх превалюючий настрій кваліфікує цей статус.
        2 Замкнення на ідеї моноетнічності веде до генетичного регресу.
    • Старі цінності треба замінити новими
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Лише якщо і коли ми перестаємо бачити Україну як націю, територію та державу, і починаємо винаходити інші принципи, ми отримуємо шанс на порозуміння. Тобто замість старих цінностей, нам потрібні нові – вільний вибір ідентифікацій та основі громадянської ідентичності як базової, мережева топологія, розподілене громадянство.
      Ціннісний конфлікт неминуче призведе до того, що люди з мономодельними уявленнями (ціннісні тоталітаристи) не зможуть знайти спільну мову. Уявлення про різні моделі реалізації цивілізаційних амбіцій є засадничими для подальших розробок принципів.
    • если отказаться от ценностей — что же тогда отстаивать?
      13 Jun
      Yur Buryms'kyy
      тобто в суспільстві існує справжній запит на етнічну націю, і політики добре усвідомлюють це, і використовують як рятувальне коло, в разі проблем.
      Якщо ж відмовитесь від цінностей, то що тоді відстоювати, чи може завдання просто створити харчові ланцюжки?
    • трудно отказаться от ценностей, если они — базовые (пожрать, обеспечить детей, безопасность)
      13 Jun
      Lesia Tere
      Приближать будущее полезно, но обращаю внимание на то, что для миллионов украинцев актуальными ценностями на этом этапе есть просто пожрать, обеспечить детей и сохранить государство. к последнему нас склоняют все предыдущие поколения предков. мы можем взять на себя ответственность и изменить программу, объявив построение государства не важной ценностью. но есть большая вероятность. что следующие поколения снова вернутся к этому процессу. и тогда мы будем лишним (или вредным) кольцом на срезе нашего дуба. самая простая и понятная цель (а такие и надо ставить) это удержать государство и упрочить его экономически. еще понятнее: поставить цель превратить Украину в Польшу за 10 лет. а параллельно мудрецы, конечно, должны собираться и напоминать нам о более высоких материях.
      13 Jun
      Принципы должны стать выше ценностей ,тогда они смогут быть реализованы путем изменения ценностей.Так?
      А если это базовые ценности - человеческая жизнь,свобода совести и. т.д.( а скорее всего без изменения них не получается),то какие принципы должны быть важнее этих ценностей?
      13 Jun
      Сергей Дацюк Что есть человеческая жизнь? Христос и либеральная демократия понимают это прямо противоположным образом. Собода духа или свобода материальной жизнедеятельности...
      Свобода мышления и свобода воли важнее свободы совести, которая суть есть выбор вторичный (важно, чтобы совесть была, а уж какую идентичность вы для нее выберете, не так важно). Поэтому маркированные ценности не означают автоматически какое-либо их содержание. Разговор на уровне принципов позволяет различить это содержание.
    • Зробити вибір на користь принципів
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Для того, щоб добратися до принципів, свідомість має бути відкритою до вільного мислення, а мисленнєва комунікація повинна вільно вибирати наративи та дискурси.
      Отже, друга вимога, це здійснення вибору між цінностями та принципами на користь принципів. Цей вибір має бути дуже жорстким.
    • Нужны ли многие блокировки в дискуссии?
      13 Jun
      Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
      Усіх ботів і тролів, які вважають, що все добре і ситуацію нагнітають лише зрадофіли, потрібно просто не запрошувати до дискусії.
      Усіх переконаних носіїв цінностей під гаслом "всруся, але не поступлюся" потрібно маргіналізувати в дискусії.
      Також в дискусії має бути забезпечена пасивна роль для тих, хто не здатен розуміти різницю між ціннісними розмовами та принциповими розмовами.
      13 Jun
      • ничего не надо исключать
        13 Jun
        Татьяна Маковская ничего не надо исключать. прелесть СЕТИ в том, что в каждой ее точке столько степеней свободы, сколько нужно. и если напрямую передача информации "затруднена", то всегда найдется обходной путь.
    • очень низкий экспертный уровень
      13 Jun
      Dima Donskoy
      Цілком згоден, що експертний рівень підготовки дуже низький навіть дещо смішний й вказує на те, що поняття цінностей набуває абстрактної форми. Власне коли мова іде про ціннісний конфлікт, зрозуміло на що в першу чергу іде натяк і це справді доволі складна річ. Тому вирішити її можна лише виключно не у власному політичному піарі, чи підіграванні комусь, а у колі Фахівців, звичайно не заангажужованих :)
      Можна погодитись, коли сторони мають чітке уявлення (ну більш менш) - що, до чого і коли, тобто коли спрацьовує взаємозв’язок принциповості та мислительних установок. Але якщо у підсумку маємо незрозуміло що? З цим як бути?
    • Дискуссия возможна, но мало эффективна
      13 Jun
      Владимир Стус Дискуссия возможна, но мало эффективна. Прогнозы возможны, но мало кто на них решается...
    • фундаментальный уровень — уровень системного функционального мышления
      13 Jun
      Ну все ж вірно, і про мислительні установки, і про локальне і вільне мислення і навіть про "фундаментальний рівень" не визнаючи, при цьому, що цим фундаментальним рівнем є рівень "системного функціонального мислення", загрузнувши саме в мисленні локальному.
    Дискуссия "всем миром" (широкий круг)
    13 Jun
    Между тем, в Украине постоянно идет БЕСКОНФЛИКТНАЯ выработка СЛОЖНЫХ решений, в которой принимают участие ЛЮБЫЕ люди, независимо от их ценностей, принципов, убеждений, интеллекта, образования, культуры, национальности, языка общения, имущественного статуса, политических симпатий и принадлежности, и проч. — ПОЛИЛОГ ВСЕХ СО ВСЕМИ.
    И этот полилог сшивает нацию, так как устанавливает связи и отношения между этими самыми разными людьми, которые ВСЕ становятся СОАВТОРАМИ СЛОЖНЫХ РЕШЕНИЙ и КОЛЛЕГАМИ в этом процессе.
    См. https://www.youtube.com/watch?v=5DBBT85XVq8
    13 Jun
    4D-сборка Как читать 4D-тексты
    13 Jun
    Алгоритм чтения 4D-текстов:
    1) читать верхний уровень от начала до конца (не ныряя в глубины)
    13 Jun
    1-й уровень, как правило составляет 8 - 14 строк. Его содержание — основные тезисы, которые обосновываются на следующих уровнях.
    2) дальше каждый читает ТОЛЬКО ТО, что ему ИНТЕРЕСНО.
    1) и 2) применяются на каждом новом уровне вложенности.
    НИ В КОЕМ СЛУЧАЕ НЕ ЧИТАТЬ ПОСЛЕДОВАТЕЛЬНО!
    13 Jun
    Это будет то же, что читать подряд справочник или энциклопедию.
    Перспективы для дискуссии
    12 Jun
    В ситуации системного кризиса при угрозе полного разрушения общественного сознания
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Україна доживає останні місяці, коли якась змістовна розмова ще можлива, бо викривлений новинний наратив та експертний псевдореформаторський дискурс завдали серйозної руйнації суспільній свідомості.
    пересмотру должно подвергаться все
    13 Jun
    Мария Тановицкая
    Та не про ботів і тролів головне, а про лояльність мислення. Лояльність навіть до установок власної розробки. В кризових ситуаціях перегляду має піддатись все.
    .
    Возможна ли осмысленная дискуссия
    15 Jun
    Олег Бондарь
    Зібрання людей під назвою "Дискусія" можлива між практичними чи науковими школами, коли є повне дослідження предмету, об'єкту, чи повний комплект практичної діяльності навколо цього обїекту. Все інше буде називатись іншим терміном і наповнюватись іншими цілями.
    15 Jun
    Осталось только понять, какая форма коммуникации людей (из реально возможных) наиболее эффективна сегодня: см. Сетевое коммуникативное взаимодействие
    сегодня
    13 Jun
    В предверии выборов все дискуссии тонут в волне популизма
    13 Jun
    Краснов Петр
    В преддверии выборов любые голоса о возможностях дискуссии будут заглушаться рупорами, лозунгами и маршами. Напомню, Савченко только сказала фразу, что любая война кончается и придется учиться прощать, поднялся такой вой патриотов всех мастей, что никакого диалога никто и не мог вести, никто друг друга не слышал и не мог слышать. Чем ближе выборы - тем хуже.
    .
    , когда в обществе доминирует лояльное мышление
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Лояльність мислення – зовсім не те, що політична чи громадянська лояльність. У цьому і проблема. Вільне мислення означає можливість переоцінки цінностей в кризових ситуаціях. А лояльне мислення завжди чіпляється за архаїку, подовжуючи кризу.
    Не має значення, до якої системи цінностей, до якої політичної сили, до якого соціального прошарку чи до якого сценарію розвитку подій лояльне мислення. Проблема в тому, що воно саме лояльне, а не вільне.
    Тому лояльне мислення – це головна проблема для дискусії на фундаментальному рівні про Україну.
    13 Jun
    • если есть лояльность, то существуют ли ценности
      13 Jun
      Dima Donskoy
      Є такий влучний євангельський вислів: "Добре, коли ти гарячий чи холодний. Погано, коли ти теплий". Власне повертаючись до вищезгаданого, цінностей, як похідного, може взагалі і не бути, тоді і нема про що говорити, бо натомість існує лояльність і тут вже зрозуміло чим все закінчиться. Тому якщо мова іде про цінності, то слід запитати, а чи є вони взагалі?
    ?
    Пока же "дискуссия" о будущем мира идет без Украины
    13 Jun
    Александр Мороз Дацюк не озвучил главных вещей, что место за столом дискутрующих о будущем усыпано трупами и закрыто сетью агентур, а мы, если не создадим свое, то всегда будем в прихожей у черного хода объедки клянчить.
    . А в Украине вместо дел — сплошные разговоры
    12 Jun
    Стране нужы патриоты, готовые работать на благо нации
    12 Jun
    Владимир Водичев
    Владимир Семенович Высоцкий пел : "Разговаривать не надо, приседайте до упада и не будьте мрачными и хмурыми!"
    Или в стране находятся патриоты, которые готовы работать искренне на благо нации не за зарплаты и привилегии, или не находятся...
    , не "говорильщики"
    12 Jun
    Говорильщики ещё есть, делальщиков не осталось.
    я - про тих, що "не тільки для себе" ? Тоді вочевидь роблять щось не те є ... чи не з тим, чи не туди ... або щось своє і нікому не кажуть ...
    12 Jun
    Отже - "щось своє не публічне". Або "просвітою" троглодитів ... Або проекцією в майбутнє через сто років. Звісно це я про "фізіологічне", не про "філософі", в тому їнші критерії
    , а "делальщики"
    12 Jun
    Остались и делальщики, но процесс, решение и результаты СЛОЖНЫХ системных и цивилизационных задач увидеть гораздо труднее, чем, скажем, постройку дома или посаженное дерево. А задачи сейчас стали гораздо сложнее, очень уж все запущено.
    .
    .
    Перспективи України
    13 Jun
    Есть ли смысл обсуждать геополитические вопросы
    13 Jun
    Станислав Стефанович
    • Зачем России нужна?! Украина?
    • Что может предложить Украина США?
    • Что может предложить Украина Европе?
    • Евразийский союз Китай-Россия-Западная Европа. Кто союзники Украины?
      13 Jun
      Олег Гуцуляк Её армия и народ!
    13 Jun
    Vladimir Levchenko
    Это вопросы, на которые давно найдены ответы! Есть такие понятия, как геополитика и международное разделение труда. Там написаны все ответы, к вопросам, которые вы призываете здесь обсудить.
    , когда нет запроса на развитие и нет уникальных ресурсов
    12 Jun
    Vladimir Levchenko
    Если бы вы спросили, почему не делается то, что должно? То и здесь снова все предельно ясно - нет запроса на развитие Украины: ни внутри страны (ввиду отсутствия национальной элиты), ни извне (ввиду отсутствия уникальных ресурсов).
    Можно конечно вспомнить Бжезинского, что Украина ключ к развалу России, но и здесь всё течет, все меняется
    12 Jun
    Александр Долгов
    "Ничто не обманет горнильную печь!
    Шлам будет всплывать
    - А металл будет течь."
    .
    Остальные "уникальные" ресурсы давно уже не уникальные, мы умудрились даже убить собственный аграрный сектор, все вокруг уже чужое!!! О чем вы собираетесь дискутировать? Как хорошо жить и развиваться, так это уже давно не вопрос, это просто технология развития современного государства! А вот кому это надо...???
    в стране на грани выживания
    13 Jun
    Diz Aster
    Что до Украины, то договариваться стоит о Украине через -надцать (если не -носто) лет. Которая выжила. Дискуссия "выживания", более практична, нежели дискуссия "успеха/величия/etc." Выжила в условиях вечно фараоновской РФ, заигравшейся в социализм Евро, "томящейся" по "локальности" США и т.д. Какая именно Украина сможет во всей этой макро-среде выжить, результаты этих выводов и станут бритвой Оккама для всех пустых "идей" о том "как, куда и что строить". Успешным может быть только то, что умудрилось выжить.
    , где отсутствуют нормальные условия для жизни людей
    13 Jun
    • создать условия для нормальной жизни людей
      13 Jun
      Елена Величко
      Згодна з тим, що деякі замантровані сталими установками, що вони плекали століттями, не бачать зміни суспільства та світу, в якому вже складно жити окремій людині. а особливо в олігархічному світі, що фрагментував Україну з позиції власного інтересу.що спричиняє та буде спричиняти надалі конфлікти.
      ТОБТО, перша та основна перпектива – це створити умови та суспільство, що дає свободу нормально жити кожному громадянину, не залежно від регіону.
    • поднять достоинство каждого гражданина за счет подъема экономики
      13 Jun
      Елена Величко
      Що спостерігається в сучасному? Ті, хто спекулює на своїх цінностях та антиолігархічній роботі – самі продаються тим самим олігархам, ті, хто кричить про патріотизм – вже поїхали з України або "спровадили" своїх дітей – до кращої долі. Тобто, спостерігається ОБЛУДНИЙ КОНТЕКСТ, що ті, хто залишився -то непотрібні нікому люди, з ними нічого не звариш, та інше.ТАКИМ ЧИНОМ, треба підняти рівень гідності кожного громадяниина, перше – то за рахунок НЕГАЙНИХ економічних перетворень,щоб знову не прийшла бл.атна мафія,що знову хоче "вскочити в останній вагон".
    ? Возможно, сейчас стоит сосредоточиться на отдельных проектах
    13 Jun
    • инициировать "политические хабы"
      13 Jun
      Краснов Петр
      Обратите внимание - политические ток-шоу все чаще идут в формате "Ринг", "К баръеру", Баттл" и полностью отсутствуют форматы типа "Хаб", "Круглый стол"... В политическом поле вообще отсутствуют "платформенные союзы" , активно идут слияния витринных политических проектов, т.е - олигархические договорняки. Вопрос - а физически существуют ли в Украине силы способные, пусть даже не создать, а хотя бы инициировать "политические хабы"?
    • каждому смартфон для управления страной
      13 Jun
      Андрей Ситников Выход один - смартфон каждому! И приложение "Украина" 600 Млрд. Грн. экономии на содержание аппарата. См. Саакашвили презентацию. https://www.facebook.com/1000078.../videos/2111214389149197/
    или оставить эти задачи следующим поколениям
    13 Jun
    Ира Ромашка
    Я думаю, что все эти дискуссии с видами на Украину следует оставить . Они бесполезны и ведут только к противостоянию между людьми прошлого, которых уже не изменить и людьми будущего. Лучше заняться будущим: отыскать и собрать тех достаточно зрелых людей, у кого сознание не закостенело, кто мыслит широкими категориями и смотрит в будущее и заняться молодежью, теми , кто родился в районе и после 2000. У них сознание пока не зашоренное. И им нужно помочь.
    Ведь, они и есть будущее страны, как бы она в следствии всех потрясений не называлась.
    13 Jun
    1) Если наиболее вероятный сценарий будущего — "Дикарь с бластером", о каких "людях будущего" речь?
    2) граница между архаикой и модерном проходит ВНУТРИ КАЖДОГО человека, не надо клеить на людей ярлыки "человек прошлого" / "человек будущего".
    3) сейчас общий тренд — деградация, я не стал бы при этом надеяться на "следующие поколения" (сознание их сформировано при нашем участии, и формируется сегодняшней жизнью).
    2 Apr
    Вы (думаю) слишком комлиментарны в отношении возрастного ценза. Социология утверждает что такого ценза - нет. Даже напротив (вопреки мифу) - часть "поколения 90-тых" к сожалению во многом ... более других - дефективно
    ?
    Какой должна быть дискуссия
    13 Jun
    Дискуссия должна быть содержательной
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Є три рівні цієї розмови – ціннісний, принциповий та рівень мислительних установок. Мислительні установки та принципи супроводжують один одного. А цінності походять з них.
    13 Jun
    • очень низкий экспертный уровень
      13 Jun
      Dima Donskoy
      Цілком згоден, що експертний рівень підготовки дуже низький навіть дещо смішний й вказує на те, що поняття цінностей набуває абстрактної форми. Власне коли мова іде про ціннісний конфлікт, зрозуміло на що в першу чергу іде натяк і це справді доволі складна річ. Тому вирішити її можна лише виключно не у власному політичному піарі, чи підіграванні комусь, а у колі Фахівців, звичайно не заангажужованих :)
      Можна погодитись, коли сторони мають чітке уявлення (ну більш менш) - що, до чого і коли, тобто коли спрацьовує взаємозв’язок принциповості та мислительних установок. Але якщо у підсумку маємо незрозуміло що? З цим як бути?
    • фундаментальный уровень — уровень системного функционального мышления
      13 Jun
      Ну все ж вірно, і про мислительні установки, і про локальне і вільне мислення і навіть про "фундаментальний рівень" не визнаючи, при цьому, що цим фундаментальним рівнем є рівень "системного функціонального мислення", загрузнувши саме в мисленні локальному.
    , с четко определенным предметом
    13 Jun
    Vladimir Levchenko
    Еще раз повторяю, если нет предмета дискуссии, значит не может быть и дискуссии. Разговор ни о чем
    13 Jun
    Vladimir Levchenko
    многоглаголание, (многое) глаголание, многословие, пустословие, суесловие, треп (отня), щебетанье, водотолчение, порожняк, трепня, тараторенье, словоблудство, пышнословие, рассусоливание, растабарывание, тары-бары-растабары, трепотня, щебетание, турусы, трескотня, каляканье, бодяга, антимония, празднословие, стрекотание, болтология, трепология, переливание из пустого в порожнее, болтание, тары-бары, трали-вали, разглагольствование, пустозвонство...
    .
    Нужен конкретные предложения, которые бы могли изменить ситуацию в стране. А их нет.
    Вообще, они есть, но они не нравятся верхушке власти, ибо начинаются с простого: всю власть, старую и новую – под суд и на каторгу, а вот уже вопрос где выделить место под каторгу – вполне дискуссионный!
    Может от философии не о чем, пора переходить к прикладной философии? 200 лет каторги, это много или мало?!
    13 Jun
    Валерий Лема разговор должен начинаться с обсуждения идеи, которая не может быть иной как: высвобождение человеческого потенциала, потенциала народа,- идея определяет все остальное.
    и идеей
    13 Jun
    Валерий Лема разговор должен начинаться с обсуждения идеи, которая не может быть иной как: высвобождение человеческого потенциала, потенциала народа,- идея определяет все остальное.
    .
    Надо выяснить вопросы по дискуссии:
    • каким должен быть круг ее участников?
      13 Jun
      • круг участников
        13 Jun
        Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
        По-перше, дискусія була б можливою для початку у вузькому колі, комунікація якого б одразу вводила обмеження на повсякденний новинний наратив та передбачала б відмову від псевдо-реформаторського, псевдо-антикорупційного та псевдо-антиолігархічного дискурсу в експертних дискусіях.
      • узкий круг участников дискуссии
        13 Jun
        Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
        Тому ми опинились в проблемній ситуацій. Щоб взагалі вести принципову розмову, ми маємо виключити з комунікації значну частину людей з засміченою новинним наративом свідомістю, з ангажованим під захист олігархічної влади мисленням, з тоталітарними установками на збереження архаїчних цінностей.
        А це означає появу
        13 Jun
        люди з лояльним мисленням вже є
        значної частини незадоволених і активних людей, які обирають не роль громадян, а підданих, тобто для яких головним є не свобода мислення, а лояльність мислення.
      • остается узкий круг, далекий от народа
        13 Jun
        kriukov _
        Если таки это верно (думаю, что как раз – да): "... ми маємо виключити з комунікації значну частину людей з засміченою новинним наративом свідомістю, з ангажованим під захист олігархічної влади мисленням, з тоталітарними установками на збереження архаїчних цінностей. – То КТО же тогда останется: "узкий круг людей, которые так далеки от народа"??
        13 Jun
        Кирюха Граф
        А что такое быть близким к народу? Сегодня в Украине рабочий человек, честно зарабатывающий себе на жизнь – лох. Это общественная установка с которой соглашаются все – и лохи в том числе – "Я знаю свое місце" – как сказал мне один трудяга с золотыми руками. И что практичнее – быть рабом в РФ или лохом Украине? – рабов жалеют, кормят, лечат. С украинского лоха выжимают все соки и вышвыривают на улицу без элементарных соц, медицинских гарантий, подыхать.
        Дацюк, наконец, правильно ставит вопросы – или нах такое государство и такая элита, или... Государство фронтира – это территория без морали и гуманист установок. Вон, мурло, выше, подавилось рюкзаками и учит людей жизни, а лохи хавают, потому шо знают – окажись на его месте, поступили бы так же. Вот вам и весь народ и вся его элита.
      • этот подход раскалывает страну
        13 Jun
        Статья вызывает убежденность в том, что дискуссия невозможна. Каждый выбор, каждый фильтр, каждое простое решение — РАСКАЛЫВАЮТ людей на множество групп. Это развал страны в когнитивном пространстве.
    • в каком формате она возможна?
      13 Jun
      • зависят ли возможность дискуссии и ее результаты от формата дискуссии?
        13 Jun
        Чи залежить можливість дискусії та її результати від формату дискусії?
    • установить временные рамки
      13 Jun
      • это не тот вопрос, который можно решить кавалеристским наскоком
        13 Jun
        Diz Aster
        Проблема всех дискуссий, - в "банальностях", вопросах которые не поднимаются ("экономии времени/ресурсов/чего-либо" ради), потому что "само собой разумеется / подразумевается". Оказывается, что это "само собой разумеется" в природе не существует, и поэтому, вылазит боком на более поздних стадиях.
        Ergo: отказ от принципа "само собой разумеется", тотально. Банальное, - не банально.
        13 Jun
        До мелочей нельзя добраться БЫСТРО, поэтому такая дискуссия должна длиться на постоянной основе (непрерывный общенациональный дискурс) — и такой дискурс идет непрерывно с 2013 года. Но выступать с "трибуны" ФБ, конечно более интересно, чем ковыряться в сложных и противоречивых социальных проблемах.
    Дискуссия на фундаментальном уровне (узкий круг)
    13 Jun
    Если дискуссия ведется о ценностях — это приводит к конфликту
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    На якому рівні одразу ж має відбуватися розмова?
    Можливість діалогу радикально падає, коли починаються конфлікти ціннісного характеру, які однак не виходять на рівень принципів.
    Адже принципові конфлікти включають можливість мислення і перегляду власних позицій на основі суперечки про принципи. А ціннісні конфлікти не мають жодної позитивної перспективи, бо основним принципом ціннісного конфлікту є заборона на переоцінку цінностей.
    , при котором нельзя задействовать протокол согласования
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Протокол узгодження працює наступним чином. Ми сідаємо, визначаємо спільне, визначаємо відмінності, визначаємо, наскільки спільне важливіше, ніж відмінності.
    Якщо ж відмінності більш важливі, ми розійшлися.
    Якщо спільне важливіше, ми продовжуємо працювати.
    13 Jun
    Валерий Лема визначається не спільне, а те, що перемагає в принциповій дискусії.
    , что делает договоренность невозможной
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Тобто лише коли ціннісні конфлікти добираються до принципів і їх учасники домовляються на принциповому рівні, вони також можуть домовитися і про переоцінку власних цінностей в напрямку їх узгодження.
    Тут ніякі спекуляції не допоможуть. Припустимо ми говоримо – Україна цінність. Одразу ж постає питання, а яка – цілісна чи фрагментована? Якщо цілісна, то треба воювати, а якщо фрагментована, то треба визнавати відокремлення окупованих територій та їх поглинання Росією. Найчастіше, для обох сторін протилежне неприйнятне, а знайти щось середнє цінності не дозволяють. І все, узгодження неможливе, розмова закінчилася.
    Чи уявіть собі ви спробували запитати, якою має бути Україна – моноетнічною чи поліетнічною. Тут одразу починається маніпуляція – публічно говоримо про політичну націю, а в реальній політиці (особливо коли політики рейтинг втрачають) починають обстоюватися принципи, підходи та кроки етнічної нації, і можливість порозуміння зникає.
    Так само нам не вдасться домовитися щодо реформ, корупції та олігархів, поки ми будемо залишатися на рівні цінностей збереження статус кво – реформи за чужими зразками, боротьба з корупцією всередині наявної системи, олігархи зберігаються, бо вони складають основу економіки.
    17 Oct
    • диалог "моноэтничная/полиэтничная" — конец стране
      13 Jun
      Oleksandr Feshchenko "якою має бути Україна – моноетнічною чи поліетнічною" - Тут взагалі не може бути ніякого діалогу. Моноетнічна Україна - це фундамент будь-якого обговорення. Навіть тільки запустити таке обговорення буде означати кінець державі.
    • в мире нет моноэтничных стран
      17 Oct
      1.В сучасному світі немає моноетнічних країн незалежно від того,як їх превалюючий настрій кваліфікує цей статус.
      2 Замкнення на ідеї моноетнічності веде до генетичного регресу.
    . При этом трудно заменить старые ценности новыми
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Лише якщо і коли ми перестаємо бачити Україну як націю, територію та державу, і починаємо винаходити інші принципи, ми отримуємо шанс на порозуміння. Тобто замість старих цінностей, нам потрібні нові – вільний вибір ідентифікацій та основі громадянської ідентичності як базової, мережева топологія, розподілене громадянство.
    Ціннісний конфлікт неминуче призведе до того, що люди з мономодельними уявленнями (ціннісні тоталітаристи) не зможуть знайти спільну мову. Уявлення про різні моделі реалізації цивілізаційних амбіцій є засадничими для подальших розробок принципів.
    или отказаться от ценностей
    13 Jun
    Yur Buryms'kyy
    тобто в суспільстві існує справжній запит на етнічну націю, і політики добре усвідомлюють це, і використовують як рятувальне коло, в разі проблем.
    Якщо ж відмовитесь від цінностей, то що тоді відстоювати, чи може завдання просто створити харчові ланцюжки?
    , особенно если они базовые
    13 Jun
    Lesia Tere
    Приближать будущее полезно, но обращаю внимание на то, что для миллионов украинцев актуальными ценностями на этом этапе есть просто пожрать, обеспечить детей и сохранить государство. к последнему нас склоняют все предыдущие поколения предков. мы можем взять на себя ответственность и изменить программу, объявив построение государства не важной ценностью. но есть большая вероятность. что следующие поколения снова вернутся к этому процессу. и тогда мы будем лишним (или вредным) кольцом на срезе нашего дуба. самая простая и понятная цель (а такие и надо ставить) это удержать государство и упрочить его экономически. еще понятнее: поставить цель превратить Украину в Польшу за 10 лет. а параллельно мудрецы, конечно, должны собираться и напоминать нам о более высоких материях.
    13 Jun
    Принципы должны стать выше ценностей ,тогда они смогут быть реализованы путем изменения ценностей.Так?
    А если это базовые ценности - человеческая жизнь,свобода совести и. т.д.( а скорее всего без изменения них не получается),то какие принципы должны быть важнее этих ценностей?
    13 Jun
    Сергей Дацюк Что есть человеческая жизнь? Христос и либеральная демократия понимают это прямо противоположным образом. Собода духа или свобода материальной жизнедеятельности...
    Свобода мышления и свобода воли важнее свободы совести, которая суть есть выбор вторичный (важно, чтобы совесть была, а уж какую идентичность вы для нее выберете, не так важно). Поэтому маркированные ценности не означают автоматически какое-либо их содержание. Разговор на уровне принципов позволяет различить это содержание.
    .
    Чтобы отказаться от сведения ценностей и выйти на уровень принципов, сознание должно быть открыто для свободного мышления
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Для того, щоб добратися до принципів, свідомість має бути відкритою до вільного мислення, а мисленнєва комунікація повинна вільно вибирати наративи та дискурси.
    Отже, друга вимога, це здійснення вибору між цінностями та принципами на користь принципів. Цей вибір має бути дуже жорстким.
    . При таких ограничениях нужны фильтры и блокировки, чтобы обеспечить нужный состав участников дискуссии
    13 Jun
    Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні? 12 червня 2018 Сергей Дацюк
    Усіх ботів і тролів, які вважають, що все добре і ситуацію нагнітають лише зрадофіли, потрібно просто не запрошувати до дискусії.
    Усіх переконаних носіїв цінностей під гаслом "всруся, але не поступлюся" потрібно маргіналізувати в дискусії.
    Також в дискусії має бути забезпечена пасивна роль для тих, хто не здатен розуміти різницю між ціннісними розмовами та принциповими розмовами.
    13 Jun
    • ничего не надо исключать
      13 Jun
      Татьяна Маковская ничего не надо исключать. прелесть СЕТИ в том, что в каждой ее точке столько степеней свободы, сколько нужно. и если напрямую передача информации "затруднена", то всегда найдется обходной путь.
    .
    Все это делает возможность дискуссии маловероятной, и есть большие сомнения в ее эффективности
    13 Jun
    Владимир Стус Дискуссия возможна, но мало эффективна. Прогнозы возможны, но мало кто на них решается...
    .
    Дискуссия "всем миром" (широкий круг)
    13 Jun
    Между тем, в Украине постоянно идет Общеукраинский дискурc — БЕСКОНФЛИКТНАЯ выработка СЛОЖНЫХ решений, в которой принимают участие ЛЮБЫЕ люди, независимо от их ценностей, принципов, убеждений, интеллекта, образования, культуры, национальности, языка общения, имущественного статуса, политических симпатий и принадлежности, и проч. — ПОЛИЛОГ ВСЕХ СО ВСЕМИ.
    И этот полилог сшивает нацию, так как устанавливает связи и отношения между этими самыми разными людьми, которые ВСЕ становятся СОАВТОРАМИ СЛОЖНЫХ РЕШЕНИЙ и КОЛЛЕГАМИ в этом процессе.
  76. ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ 15 червня 2018
    19 Jun
    ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ 15 червня 2018 Сергей Дацюк
    Найголовніше в перезаснуванні країни це здійснення вибору українців в основних ситуаціях, які визначають фундаментальну можливість самого існування України.
    Це означає необхідність прояснення тих засновків, на яких базуються принципи, тобто прояснення певних мислительних установок.
    Установки це довгостроково втримувані орієнтації мислення, комунікації та діяльності, що передують ідеям, принципам, методам, і які слугують рамками подальшої діяльності та векторами енергетики дії.
    Тобто зараз ми спробуємо для моделювання України покласти основні мисленнєві установки, реалізація та поєднання яких лише і стане основою для розробки принципів.
    Найголовніша онтологічна установка перезаснування України це масштабована (посилена) установка Міхновського на цивілізаційну самостійність.
    Суть такого високого статусу установки – щоб принципи та цінності щодо чогось могли бути застосовані, це щось має існувати незалежно. Інакше пропоновані принципи будуть чужими, тобто такими, які неможливо відстояти як свої, або компенсаторними, реваншистськими.
    Україна може існувати лише як самостійна цивілізація. Спрощення України до нації, держави чи території не дозволяє їй виживати в тривалій перспективі.
    Ця установка надзвичайно потужна. Щоб уявити собі її потужність, можна сказати, що задля цивілізаційної самостійності, якщо доведеться, можна змінити чи урізноманітнити релігію в країні, як це неодноразово робила індійська цивілізація, змінити культуру, як це робила цивілізація США по відношенню навіть до європейської цивілізації, чи змінити мову, як це зробила єврейська цивілізація.
    Ця установка означає не лише вихід з зовнішнього управління, але і граничний, тобто цивілізаційний масштаб домагань. Лише прийнявши наймасштабніший виклик, можна справитися з викликами більш дрібними. Відповідаючи на дрібні виклики, завжди програєш на більш масштабному рівні.
    Цей масштаб передовсім означає, що головні передумови України принципово не можуть формуватися всередині політики, де діють групові інтереси. Тобто, наприклад, українську конституцію потрібно писати інакше, ніж це робили країни, що так чи інакше вже були самостійними, як от Франція чи США.
    Усі знають, що в конституції має діяти принцип стримувань та противаг всередині опису політичної системи. Але ніхто не хоче обговорювати питання, що в конституції, перш за все, має діяти принцип рівноваги між державою, корпораціями та самоврядними громадами. Тобто ця інновація поки що не може відбутися, бо про неї західні теоретики нам нічого на грантоїдських семінарах по демократії не розказують, хоч ця проблема існує сьогодні повсюдно, не лише в Україні.
    Вклад держави в розвиток цивілізацій в останні тисячі років був вирішальний. Але не менший вклад зробили міста, самоврядні громади та корпорації, які тепер виходять на перший план продукування соціальної енергії.
    Лише вийшовши за межі політики, за межі держави, ми можемо зрозуміти, чому самоврядні громади та корпорації для цивілізаційного унормування сьогодні більш важливі, ніж держава, яка традиційно регулюється в конституції правовим чином.
    Так само ми маємо закласти принципово нову модель бачення суспільства – як мережу міст. Наприклад, місту Києву сьогодні більше півтори тисяч років. І за цей час це місто пережило більше десятка різних держав. Тому міста для цивілізації більш важливіші, ніж держави. Мережа міст накладена на архаїку держав це більш складна модель, але саме цю модель потрібно реалізовувати.
    Друга установка – на інновації. Ця установка зумовлює відмову від домінуючого і некритичного використання чужих гуманітарних теорій та методологій, чужих моделей держав, чужих текстів конституцій.
    Україна має бути ініціатором цивілізаційних інновацій, а не робити фрагментарні реформи за чужими зразками. Україна може бути за багатьма стандартами в західній цивілізації, співпрацювати з нею, але свою цивілізацію має будувати самостійно.
    Тобто ми не робимо конституційну реформу – ми створюємо принципово нову модель суспільства та країни, де роль держави принципово не є монопольною і значно меншою, ніж раніше.
    Граничне домагання в метафоричному контексті означає процес "винайдення і перевинайдення велосипеду". Якщо хтось сумнівається у цій метафорі, хай порівняє велосипед 30 років назад і сучасний. І нинішній новий високотехнологічний велосипед став можливим лише тому, що велосипед продовжують винаходити і перевинаходити.
    Всі решта установок походять з цих двох основних. Якщо вони не сприймаються, якщо вони обмежуються чи спрощуються, то далі вже можна нічого не робити, бо все одно в цьому не буде перспективи.
    Коли ми все-таки вибираємо установки на цивілізаційну самостійність та інноваційність, то ми маємо розпочати формувати модель України з самого початку – на рівні фундаментальних ситуацій вибору між певними принципами творення суспільства та розбудови держави.
    Якщо перші дві установки мають цивілізаційний рівень, то решта чотири мають суспільно-політичний рівень. Перші дві – більш значимі і більш принципові.
    В суспільно-політичному контексті, перший вибір самостійної інноваційної цивілізації Україна це вибір між стабільністю на основі рівноваги та розвитком на основі проривних інновацій.
    Цей вибір ускладнений фронтирною позицією України – вона постійно зазнає радикального руйнування від будь-яких геополітичних розломів та нерівномірностей розвитків сусідніх цивілізацій. А оскільки це так, то стабільність українцям здається повсякчас більш бажаною та компенсаторно-цінною.
    Звичайно компенсаторній цінності не можна довіряти, але вона засадничо присутня в колективному несвідомому українців: аби був мир, аби не було війни, аби було все тихо та спокійно, бо ми ж перші і постраждаємо від війни.
    Уявлення про те, що основною умовою миру для України є її власний неперервний випереджуючий сусідів розвиток, є рефлексивним. Відтак через періодичне знищення національної еліти воно не встигає потрапити на рівень відрефлексованої цінності та закріпитися у суспільній свідомості.
    Українці хочуть вижити так, щоб зберегти стабільність, але в умовах фронтирної країни бажати потрібно протилежного – інноваційно розвиватися, перебувати в нестабільності, щоб вижити.
    Це важлива річ. Україні довго доведеться тримати випереджуючий розвиток як установку у суспільній свідомості, щоб зрештою це колись потрапило у колективне несвідоме і закріпилося там.
    Такий фундаментальний вибір між розвитком та стабільністю не є чимось абстрактним. Цей вибір є дуже конкретним, коли ми з вами приступаємо до конституції.
    В 2010 році український теоретик-конституціоналіст Всеволод Речицький написав статтю "Прості цінності конституціоналізму", яку я щиро раджу вам прочитати.
    Він обговорював всього одну проблему: що покласти в основу конституції – свободу як джерело індивідно-автономного спонтанного розвитку чи демократію як інституційно впорядковане бюрократією суспільство, яке лише частково визнає спонтанну індивідуальну свободу, при цьому значно її обмежуючи задля стабільності?
    Він посилався не цивілізаційну ефективність США, які вибрали домінування свободи, та меншу ефективність Європи, яка вибрала домінування демократії. Можна сказати, що ще меншою є ефективність Росії та ісламського світу, які обмежують не тільки свободу, але і демократію.
    Трохи більшої, ніж Росія та ісламський світ і навіть Європа, цивілізаційної ефективності досяг Китай, але це завдяки лише тому, що 1) втручання держави в свободу дуже регламентоване; 2) держава сама взяла на себе відповідальність за інноватику; 3) держава пішла на територіальну диверсифікацію китайців – мережа чайна-таунів по світу, експансія самого Китаю в інші країни на рівні співробітництва і т.д, – де Китай надав дуже енергійним китайцям свободу за межами країни і водночас забезпечив використання їх досягнення всередині країни.
    Сьогодні ситуація склалася так, що ми маємо в українській конституції піти ще далі, ніж США. Тобто в Україні свобода має передувати не тільки демократії, але навіть і державі – позбавлення держави права на монопольне надання інфраструктурних послуг, визнання розподіленого громадянства та вільний вибір власної структури громадянства та розподіленого способу сплати податків.
    В ідеалі свобода мали би передувати ще і нації (тобто мав би бути вільний вибір ідентичності), але такої ідеальної ситуації ми досягнути в найближчий час не зможемо через надто архаїзовану свідомість українців, яка підкріплюється ситуацією війни. Хоча завдання таке поставити повинні.
    Отже третя установка – на домінування індивідуальної спонтанної свободи над демократією. Ця установка є по суті суспільно-політичним підкріпленням другої установки на інновацію.
    Цей вибір між свободою та демократію є наскрізним для конституції. Тобто він не є вибором тексу преамбули чи вибором якоїсь статті про свободу. Він має стати базовою установкою для усіх статей, для самого підходу конституції.
    Отже перша проблема – як забезпечити в українській конституції домінування свободи над демократією; як забезпечити імплементацію, інкорпорацію та інтеграцію спонтанної індивідуальної свободи в економіку, політику, культуру та соціальну структуру країни.
    Це проблема джерела соціальної енергетики. Сьогодні життєдіяльність України побудована на енергетиці паразитарного правлячого класу, який завдяки здирницьким, монополістичним та обмежуючим свободу решти суспільства мотиваціям неефективно господарює в країні. А нам потрібна енергетика всієї активної частини народу – енергетика громади в політиці та енергетика середнього класу в економіці.
    Тут постає проблема громади. Тобто конституцію потрібно базувати не на тому, що вся влада належить народу, а на тому, що вся влада належить громаді.
    Громада це активна частина народу, самоорганізована громадськими лідерами, яка здатна до самодостатності – самоуправління, самофінансування та самозахисту.
    Отже четверта установка – на самоуправління громад та громадський контроль за державою та корпораціями.
    Проблема України в тому, що громада сьогодні це лише емпіричні процеси: два Майдани, добробати, волонтери, громадські борці з корупцією, експерти та журналісти на боці громади. Ці процеси не являють собою самоорганізовані середовища.
    Отже нам водночас доведеться самоорганізовуватися на громадському рівні та надавати громадським організаціям функції самоуправління та контролю за державою та корпораціями.
    Нинішні процеси стихійної самоорганізації громади руйнують олігархічну рівновагу держави (олігархічний консенсус), яка останні 20 років постійно втримується завдяки корупції. Щоб подолати корупцію, потрібно знайти інший механізм втримання рівноваги в країні. Такий механізм – включення в модель держави громади як на центральному, так і на регіональному рівнях.
    Причому ситуація ускладнена ще і тим, що соціальна мобільність на регіональному рівні набагато нижча, ніж на центральному рівні. Щоб продавити свою волю та відстояти право на свою ініціативу, сьогодні активним індивідам з регіону потрібно рухатися через центр, бо регіональні правлячі класи їх блокують. Отже потрібно на рівні моделі штучно і спеціально передбачити стимулювання соціальної вертикальної мобільності в регіонах. Кумівство на регіональному рівні потрібно знищувати дуже жорстко.
    Друга проблема – як в ситуації спонтанної індивідуальної свободи забезпечити рівновагу в державній моделі не лише на рівні центральної бюрократії, але і на рівні регіональної бюрократії.
    Нарешті ще одне. Спонтанна індивідуальна свобода неминуче створює олігархів за умов монополізованої економіки – наявності залишків великих промислових підприємство індустріальної епохи, наявність безконтрольного використання природних копалин та інших публічних ресурсів, наявність старих низькотехнологічних інфраструктур, наявність корумпованого централізованого управління, до якого прив'язані централізовані тарифи.
    Подолання корупції та розукрупнення олігархічних бізнесів може іти через декілька напрямків – демонополізація та розукрупнення індустріальних підприємств, їх постіндустріальна технологізація, інвентаризація публічних ресурсів на рівні публічних же кадастрів, введення базового уявлення в конституцію про суспільну власність (публічний ресурс) та унормування її публічного використання (природні – земля, надра, повітря, водойми, повітря, частоти радіохвиль тощо та штучні – інфраструктури, центральні та муніципальні бюджети, ЗМІ тощо).
    Отже п'ята установка – на обмеження монополізму та олігархії, яка повсякчас виникає з проекції індивідуальної свободи на корпорації. Корпорації це не індивіди, і їх свобода прибутку має бути обмежена суспільною доцільністю та загальним благом.
    Енергетика діяльності корпорацій має постійно перенаправлятися активною громадою з отримання прибутків від бізнесу та непереборного устремління бізнес-корпорацій до монополій на загальне благо та підприємницькі інновації.
    Зрештою останнє важливе. Україна як фронтирна країна знаходиться під тиском великих цивілізацій – Росії, Європи, мусульманського світу, а в останній час до них поступово доєднується Китай. Забезпечення домінування свободи над демократією, вирішення проблеми рівноваги між державною та корпораціями завдяки активній громаді, знищення можливостей виникнення олігархії та розблокування вертикальної мобільності в регіонах не дозволять автоматично виграти цивілізаційне протистояння з сусідами.
    Тобто нам потрібен стратегічний центр влади, який би слугував як інноваційним компресором (впровадження нових ідей, підходів, технологій і т.д.), так і позицією, яка здійснює цивілізаційний конфлікт на користь України за рахунок довгострокових програм, проривних проектів, масштабних планів.
    Цей стратегічний центр має бути інституціоналізований, йому мають бути надані безпрецедентні повноваження інноватики та масштабування державної моделі. Саме так – створена державна інституційна модель не має закостеніти хоч би і на десятки років, вона має стати динамічною в плані підвищення чутливості до інновацій, до спонтанної творчості громади та бізнесу, придатності регіонів для здійснення вертикальної мобільності.
    Отже шоста установка – на стратегічний розвиток як орієнтаційне ненасильницьке, недомінаційне спрямування індивідуальної свободи на колективну позитивну перспективу через проривні проекти та програми.
    Тобто ми маємо вирішити в творенні нової моделі країни три фундаментальні проблеми суспільно-політичної системи.
    1) Як створити суспільство, де домінує спонтанна індивідуальна свобода, а демократичні правила та процедури встановлюють рівновагу вже на основі досягнень цих свобод, обмежуючи при цьому лише монопольно-олігархічні та корупційні устремління, та стимулюючи устремління інноваційні.
    1) Як на основі активної громади створити більш зрівноважену систему з різних суспільних груп, будуючи цю систему знизу (від громадських активістів, інтелектуальних груп, авторитетів, територіальних спільнот), уникаючи при цьому як олігархічного монополізму, так і диктату держави в царині науки, літератури та мистецтва в орієнтації на спонтанну індивідуальну свободу, а не на бюрократичну демократію.
    2) Як забезпечити стратегічний розвиток країни (з якої позиції і в яких процесах) та використання індивідуальної свободи аж до рівня автономності суспільством. Як поєднати спонтанний розвиток, який диктують ці вільні і навіть автономні індивіди, з рівновагою на основі громадського самоуправління та зі стратегічним баченням країни, яке потребується з огляду на зовнішні виклики та геополітичні розломи, що повсякчас ведуть до руйнування України.
    Щоб реалізувати та поєднати ці шість несуперечливих, але важкопоєднуваних установок, нам потрібні будуть вже принципи. Але про це – іншим разом.
  77. ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Форум "Новий курс України"
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    В п'ятницю 15 червня 2018 року відбувся Форум "Новий курс України", ініціатором та модератором якого була Юлія Тимошенко і де я та мої колеги брали участь.
    Всі ці дні після Форуму я уважно вивчав коментарі та відгуки, бо справжніх аналізів запропонованої нею нової політичної моделі країни поки що не було.
    Стратегічне бачення річ доволі складна і мало кому цікава. Причому далеко не від кожного ми готові чути стратегічну позицію. Сьогодні до політичної системи загалом, до окремих політичних інститутів і до більшості політиків довіра надзвичайно низька.
    Але проблема полягає в тому, що з політичної кризи можна вийти лише поза політикою, в надполітичній позиції. Тобто це має бути позиція, як мінімум, державного діяча.
    20 Jun
    • политики начинают использовать наработки независимых экспертов
      20 Jun
      Елена Худзик
      Я искренне удивлялась, почему политики не используют многочисленные наработки независимых экспертов, ученых, философов, ведь все подано на блюдечке, бери и пользуйся, даже денег не надо платить). Тимошенко оказалась самой умной.
    Політик чи державний діяч
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Виступ на Форумі ЮВТ як державного діяча
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    В цьому сенсі в Україні є дефіцит як політиків, так і громадських діячів, які можуть мислити не політичними інструментами, а державно-цивілізаційними, тобто які можуть мислити як державні діячі.
    Мова йде про те, що для виходу з кризи потрібне мислення не виборчими кампаніями, не реформами в певних сферах, не наборами законів чи навіть змінами до Конституції, а новими моделями політики, економіки та культури, новими мотиваціями для громади, новими установками.
    Але якщо в нинішній ситуації недовіри політик виступає в позиції державного діяча, нам важко переключитися, важко сприйняти таку метаморфозу. Тобто політку продовжують не довіряти як політику, хоча він заявляє позицію державного діяча.
    Десь позиція державного діяча в Україні мала з'явитися. І так сталося, що цю позицію заявила Юлія Тимошенко. Вона вийшла на Форумі і сказала, що це не з'їзд партії, це не про її виборчу кампанію, це не про її партійну програму, це взагалі не про політику. Це про нову модель життя в країні.
    У Юлії Тимошенко було багато виступів як у політика. Але на Форумі вона виступала саме як державний діяч і модератор інтелектуальної дискусії громадських діячів.
    Теза про необхідність перезаснування країни
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Вона зробила те, що ніколи не робили в Україні, – запропонувала нову політичну модель, яка вимагає не просто нової Конституції, але і нових суспільних відносин в процесі її випрацювання та прийняття. На нову економічну модель та на нову культурну модель вона лишень зробила заявку у вигляді попередніх розмов на дискусійних панелях.
    І коли від неї прозвучала теза про необхідність перезаснування країни, присутні недовірливо переглядалися один з одним – це воно чи не воно? Чи справді це той самий лідер чи нам ще когось чекати для перезаснування – це вона чи не вона?
    Якщо ми вважаємо, що це не воно і це не вона, то проблема у тому, що поки що ніхто з інших кандидатів в президенти перезаснування країни настільки системно не пропонує.
    Чи можна перезаснувати країну в ситуації повної недовіри до всіх політиків?
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    А якщо ми вважаємо, що це воно і це вона, то що нам тепер робити? Підтримувати Юлію Тимошенко чи ні?
    Питання навіть не в тому, чи довіряти їй як державному діячу. Питання у тому, чи брати участь в перезаснуванні країни, якщо його пропонує будь-хто з політиків.
    Чи інакше навіть – чи можна здійснити перезаснування країни в ситуації повної недовіри до всіх політиків.
    Парадокс перезаснування країни полягає у тому, що робити його ми змушені лише в глухому куті – коли війна зовнішня і внутрішня, коли здирництво громадян досягло небачених вершин, коли немає безсумнівних політичних лідерів, коли майже ніхто нікому не довіряє, коли знищена сама умова осмисленої комунікації.
    Саме в такій ситуації потрібне перезаснування країни. Якби у нас була довіра до політиків, можливо ми б і далі рухалися еволюційним шляхом і ніякого перезаснування нам не було б потрібно.
    Всеукраїнського громадського лідера ми створити не змогли
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Інше питання – а у громади є настільки потужний громадський лідер, щоб позицію державного діяча сприймати, критикувати, підтримувати, корегувати, відкидати?
    Взагалі змістовний простір засобів масової інформації знищено, там не відбувається дискусія на позиції громади, там відбуваються лише політичні дискусії.
    Телебачення не відповідає не питання – навіщо нам бути разом, яка модель держави нам потрібна, яка модель економіки нас влаштовує, яка об'єднуюча нас модель культури і яка солідарна культурна політика нам потрібні.
    Всі ці питання ставляться в блогах та в соціальних мережах. Але з позиції блогерів та дискусії в соціальних мережах поки що такого всеукраїнського громадського лідера ми створити не змогли.
    У нас немає і загальноукраїнської громадської дискусії
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Відтак у нас немає не тільки політики з позиції державного діяча, у нас немає і загальноукраїнської громадської дискусії, яка би сприймала перезаснування країни.
    В цій ситуації потрібно було задавати і продавлювати інший порядок денний, який би сягав дискусій на телебаченні і всередині політики зокрема.
    Тобто Юлія Тимошенко спробувала започаткувати новий порядок денний.
    Але що робити, коли ми любимо Україну, готові до нового порядку денного і не віримо Юлії Тимошенко?
    Чи кине Юля?
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Навіть якщо це гра — в неї треба грати
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Віталій Кулик каже – "Юля кине".
    А Порошенко вас не кине? А інші політики, що ідуть в президенти, не кинуть? Справді? Будьте прагматиками.
    Між цими політиками зараз є суттєва різниця.
    Юля спробувала вийти за межі позиції політика – на позицію державного діяча. Решта – поки що ні.
    Юля спробувала відкрито говорити з громадою. Решта – поки що ні.
    Юля запросила інтелектуалів і спробувала говорити з ними про те, про що вони самі говорять. Решта – поки що ні.
    Ви не вірите їй, хоч вона і пробує. І ви збираєтеся вірити тим, хто навіть не пробує?
    Ви вважаєте, що Юля грає в гру "перезаснування разом з громадою"? Грайтеся з нею. Висувайте вимоги щодо дій супроти корупції та олігархів. Робіть свої ставки, змушуйте дотримуватися обіцянок.
    Потрібно розробляти моделі і укладати угоди
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Громаду кидали і будуть кидати, поки вона не почне діяти жорстко, як в бізнесі, де за кидок треба відповідати.
    Мене, як і моїх колег, як і деяких інших експертів та консультантів, не цікавить участь у виборчій кампанії. Але наше мале коло цікавить участь у широкому громадському процесі перезаснування – змістовна, організаційна, на перспективу.
    Одне з можливих уявлень – розробити нову політичну, економічну та культурну моделі країни, отримати підпис ініціаторки процесу під громадською угодою з умовою піти у відставку, якщо вона не виконає угоду про реалізацію цих моделей, і мати засіб тиску після виборів. Тим більше, що саме це вона нам і пропонує.
    Маючи розроблені нову політичну модель, нову економічну модель та нову культурну модель, тиснути на нового президента, хто б ним не був, набагато легше, ніж не маючи цих моделей.
    Тому не потрібно вірити, потрібно розробляти моделі і укладати угоди.
    Страхи громади
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Чи може бути довіра до політика
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    У нашій розмові з Тарасом Бебешком він так відрефлексував основні установки коментарів щодо згадуваного Форуму – страх довіри та страх відповідальності.
    Страх довіри це страх довіритись якому-небудь з політиків. Навіть коли політик щось починає робити правильно, він все одно лишається під підозрою.
    Адже це неможливо! Як там пишуть деякі журналісти, злодійка, брехуха, кидала – і раптом нові моделі перезаснування країни. Як пишуть ще в деяких статтях, можливо навіть щирих і незамовних, – люди прокиньтесь! вам брешуть! Треба лишень додавати – чекайте білих та пухнастих політиків.
    Постановка проблеми про довіру наражається на таке питання – довіру до якого політика ти хочеш започаткувати?
    Започатковувати довіру всередині громади
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Парадокс полягає у тому, що довіру потрібно започатковувати не до політики чи до якогось політика. Довіру потрібно започатковувати всередині громади – до її власної суб'єктної здатності вийти на рівень перезаснування країни, де можна буде співробітничати з тими політиками, які будуть для цього придатними.
    Страх довіри полягає також у тому, що інші кандидати в президенти можуть, кожен для себе, розпочати свої громадські процеси перезаснування країни. І тоді у нас буде декілька моделей перезаснувань і декілька громадських рухів. Але, як на мене, це найменша з проблем. Бо якщо політична компанія стане конкуренцією моделей перезаснування, то це лише покращить її змістовність.
    19 Jun
    • Питання довіри до мессії пов'язані з психологією і з самообманом
      19 Jun
      Питання довіри до мессії, який все зробить, дуже пов'язані з психологією і поняттям самообман. Що цікаво! Немає значення, чи то невігластво, чи реальний професійний аналіз пропозиції політика - все одно відповідь однакова. У невігласа довіра мотивована необхідністю у щось вірити, а у "розумного" довіра можливо базується на розрахунках чи домовленостях. Головне, що ні той, ні той просто не хочуть забруднюватись в цю політику. Бо реалісти зовсім не бачать шансів щось змінити. Через те і п'ємо!
    • отримати структуровану громаду-суб’єкта
      19 Jun
      Для того, щоб отримати структуровану громаду, (підтримую ідею суб'єктності) потрібно вирішити задачу поєднання активістів, підприємців, можливо деяких бізнесменів. Бізнес - це ресурс дій, активісти - це політики, які мають підняти громаду. Громада захищає бізнес, бізнес годує громаду. Корінь дій полягає в отримані доступу до фінансових потоків самої громади. Це та корінна дія, яка може дати змогущось змінити, та чимось управляти, це корінь мотивації.
    • розпочати знизу структуруванню громад та зверху гуртування ще залишившихся мізків
      19 Jun
      Не може зміна президента вирішити питання перезаснування держави. Тільки розпочавши одночасно дії знизу по структуруванню громад та зверху по гуртуванню ще залишившихся мізків до купи, можна досягти мети - отримання базісу перезаснування, нової системи управління та багатоукладних, різноманітних громад, як суб'єктів перетворення.
    Подолати страх відповідальності
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Страх відповідальності – це страх взяти на себе відповідальність. І це не лише відповідальність за те, щоб поєднати громаду та політиків на позиції громади, а відповідальність за дещо набагато більше – за країну в цілому.
    Легко поступово еволюціонувати, зрощуючи корупцію і недовіру, але тішачи себе думкою, що ми в цьому невинуваті. Важко відважитись на революційні перетворення на рівні політичної, економічної та культурної моделей, долаючи при цьому недовіру між собою.
    Подолати страх відповідальності це означає почати діяти в середовищі громади, ставка на яку більш безпрограшна і перспективна, ніж ставка не політиків. Подолати страх відповідальності це означає взяти найвищий масштаб домагань – зробити Україну взірцем цивілізації, яка відважилася на перезаснування країни задля виходу зі світової кризи.
    Почати використовувати політиків
    19 Jun
    ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ЯК ВОНО Є 19 червня 2018 Сергей Дацюк
    Читаючи реакції та попередні коментарі на Форум, я бачу перед собою очі безлічі дівчаток-першокурсниць з виразом обличчя типу: ой, я пішла на вечірку, а мене там напоїли і використали.
    Оце новина! – політики використовують не лише мовчазний народ, але і активних громадян, задля своїх цілей. Справді новина, як для дівчинки-першокурсниці після вечірки. Єдиний спосіб змінити ситуацію – зорганізуватися і почати громаді використовувати політиків.
    Є доволі недовгий період – передвиборна кампанія – коли політиків справді можна змусити не просто обіцяти, а реально попрацювати на громаду. Тож чому це не використати?
    Правда, є ще один засадничий страх – народ цього не підтримає.
    Тут все залежить від того, як саме ми будемо працювати, наскільки нам вдасться переконати людей в необхідності перезасунвання країни.
    Зрештою дізнатися можна лише в один спосіб – спробувавши.
    19 Jun
    19 Jun
    19 Jun
    • НОВОЕ В ПОЛИТИКЕ, НОВОЕ ДЛЯ ГРОМАДЫ
      20 Jun
      • Дацюк предлагает думать и действовать
        20 Jun
        Артур Мокряк Дацюк как раз говорит об отказе от очарования и Юлей и прочими... и предлагает начать думать и действовать, чтобы не быть обманутыми очаровашками...
        Поиграть он приглашает "игроков"))... главное он говорит в абзацах выводов))
      • Каким способом можно воздействовать на Тимошенко
        19 Jun
        Ипполит Самохин Сергей Дацюк каким способом вы собрались воздействовать на Тимошенко, и почему не используете этот же способ на Порошенко?
      • Бороться надо за то, за что стоит бороться
        19 Jun
        Артур Фролов Сергей Дацюк Именно! Именно не бороться. И тем победишь. Вернее, бороться за то, за что действительно стоит бороться, что действительно стоит того, чтобы Вы за это боролись.
        Высасывать из пальца красивые словца типа "Перезаснування країни" (а до этого были "реформы", которые по сути есть полная противоположность переменам, консервация деградации, "государство", которое по сути есть банда преступников, "наповнення бюджету", которое по сути является грабежом, "антикоррупционный суд", где место уже котируется в 500 тыс. долларов и идут активные торги местами и т.д.) Наконец-то все слова обрели свою полную противоположность. Антикоррупционный суд есть самым коррумпированным, а фсбешники в вышиванках захватили Украину (а вы этого даже не заметили) и громче всех кричат про какого-то еще агрессора.
      • основной дефицит громады — в установках и мотивациях
        2 Apr
        "мислення не виборчими кампаніями, не реформами в певних сферах, не наборами законів чи навіть змінами до Конституції, а новими моделями політики, економіки та культури, новими мотиваціями для громади, новими установками.". --- Вот в "установках и мотивациях" и есть "основной дефицит"
      • что поддержит народ
        19 Jun
        Ярослав Федорыч
        "Правда, є ще один засадничий страх – народ цього не підтримає.".
        Об этом же, кстати, упомянул Alexander Tkachev в своем анализе форума - "Если принять, что все-таки интересы народа уж какой он есть – главное?".
        Ну и не только они..
        То есть форумы (и все эти "вигадування філософів") важны. Но еще важнее - привлечение народа к процессу перестройки. Для этого нужно сделать народу интересное предложение, причем не "грузить" людей "сложными" словами, но сформулировать "по-человечески".
        А для возвращения веры к государству, нужно будет ПРЕЖДЕ ВСЕГО начинать с посадок коррупционеров и конфискации наворованного (это первоочередно). Иначе никак. Это вопрос справедливости (он сейчас главный).
        Когда начнутся посадки (коррупционеров, с конфискациями), только тогда начнется и рост (государства).
    • МОЖНО ЛИ ПЕРЕИГРАТЬ ЮЛЮ
      19 Jun
      • Можно ли бороться одним непоймичем при помощи другого непоймичего
        19 Jun
        Артур Фролов Какой ужас. Люди пытаются бороться с непоймичем при помощи другого непоймичего и другого словоблудия.
        19 Jun
        Сергей Дацюк Ну да, ужас. И что? Не бороться?
      • в городе воров нельзя действовать так, как в городе физиков
        19 Jun
        Александр Шен Один толковый специалист по информационным войнам как-то высказался в том духе, что "в городе физиков любая физическая проблема может решаться практически мгновенно, а в городе воров практически мгновенно будет решаться проблема "украсть"". Дацюк предлагает нам, находясь в городе воров, вести себя так, будто мы находимся в городе физиков. Как я уже писал выше: "удачи всем, кто воспользуется приглашением".
      • нет в Украине тех, кто может с Юлей играть
        19 Jun
        Olga Stasiuk нема в народу мізків ще таких, щоби з леді Ю гратися.
        19 Jun
        Артур Мокряк Дацюк продолжает и в этой статье говорить одно и то же - если вы хотите изменений к лучшему, с такими политиками как Юля и проч. становитесь, наконец, качественными пользователями политиков...конечно, пока люди такие как есть, такая, как есть, Юля их успешно обманет ))
      • никто не вливает молодого вина в мехи ветхие
        19 Jun
        Александр Шен Чтобы пролезть во власть и получить доступ к дерибану государственных ресурсов, украинские политики вынуждены постоянно держать нос по ветру, выискивая все новые и новые образцы того, что можно было бы еще этому народу пообещать. Все их прежние находки уже давно опошлены, дискредитированы и поэтому не срабатывают, и вот теперь дошла очередь до обещаний "перезаснування країни". Неудивительно, что в этот процесс включился не абы кто, а самая главная и самая многоопытная обещательница страны. Какой результат в итоге можно получить, еще пару тысяч лет в образной форме нам описал один товарищ из Назарета: "И никто не вливает молодого вина в мехи ветхие; а иначе молодое вино прорвет мехи, и само вытечет, и мехи пропадут; но молодое вино должно вливать в мехи новые; тогда сбережется и то и другое".
      • невозможна организация процесса в старой структуре
        19 Jun
        Victor Lougovski Иначе, организация нового процесса в старой структуре. Такие процессы существуют : коррупция, например. Есть процесс государства и его структура, но элемент структуры или вся структура государства приватизируется в интересах коррупционера . Обычная практика- отсечь структуру. Ибо организовать процесс в ней в интересах выгодополучателя сложно да и не возможно.
      • Политик - не государственный деятель
        19 Jun
        Victor Lougovski Репутация политика - морально- этическая категория. Репутация строится более на умолчании проблем, чем на их разрешении. Это может иметь двоякую причину, а именно: не способность поставить проблему или желание ее скрыть.Если мы понимаем наличие проблемы, то и знаем ответ, как ее разрешить. Политик призван скрывать главную политическую проблему - выгодополучателя от проводимой им политики. Только тогда он устраивает группу , которая его нанимает и поддерживает материально. Политика - искусство обмана социальных групп в отношении максимально возможного спектра реальных проблем. Политик - не государственный деятель, он не способен поставить и решить проблему государственного строительства. Равно как игруппа политиков. Работа парламента тому пример.
      • Юля — опытный шулер
        19 Jun
        Людмила Крупельницька Дацюк предлагает "использовать политиков". А поскольку всю дорогу он говорил о Юле, то, надо полагать, он предлагает использовать ее. Смешно. Она сама кого хочешь использует. Это как вступать в "честную игру" с опытным шулером: время и деньги потратишь практически 100%-но, но зато потом можно будет сказать, что поиграл.
      • Юле надо изменить себя, чего нет
        19 Jun
        Александр Шен
        Идея "поиграть вместе с Юлей" приведет лишь к провалу и дискредитации идеи: чтобы перестроить любую модель политических отношений, нужно обладать набором ценностных ориентаций, превосходящим те ценности, что вводит новая модель. Изменение всегда идет сверху вниз, но не снизу вверх - это своего рода ценностный аналог закона необходимого разнообразия Эшби. Проще говоря, мудрец может что-то перестроить, а вот дурак - вряд ли. Чтобы Юля могла что-то изменить в политической системе Украины, она должна сначала изменить себя, превратив себя в инструмент подобных изменений, но если бы что-то подобное произошло, думаю, мы бы точно заметили.
      • ситуация сводится к выбору без выбора
        19 Jun
        Людмила Крупельницька Дацюк, впрочем как и многие (в этом он не оригинален), сводит ситуацию к выбору без выбора: если вам не нравится нынешняя власть, то остается только выбрать хоть и не очень новую, хоть и давно показавшую, что она из себя представляет, но красиво обещающую что-то новое, Юлю. И в этом главное искажение ситуации. На самом деле, претендентов, из которых можно выбирать, не двое. И наобещавшая в очередной раз Юля отличается от нынешнего карманыча разве что тем, что она более харизматичная и умеет лучше очаровывать, как видим, даже некоторых интеллектуалов и философов.
      • Злодей vs Идеалист
        19 Jun
        Полезные идиоты Наталия Глоба
        Герберт Уэллс, Максим Горький, Ромен Роллан, Оливер Стоун – талантливые, образованные, успешные, честные. Их – легион. Тех, кого называют «полезные идиоты». Начиная с Ленина, авторитарные правители и диктаторы с удовольствием пользуются их услугами. Последним «полезным идиотом» в истории Украины был Михаэл Саакашвили.
        Вербовка каждого из них – большая удача. Чтобы она состоялась нужны два условия: бессовестная артикуляция диктатором прекрасной идеи, и осознание идеалистом безысходности, невозможности практической реализации этой идеи. Когда злодей говорит: «Я за все хорошее», а мыслитель не видит иного способа реализовать это «все хорошее» кроме, как вступив в сделку со злодеем. Идеалист, к несчастью, почти всегда готов сказать: а вдруг?
      • Не пытайтесь выиграть в наперстки у профессиональной наперсточницы
        19 Jun
        Полезные идиоты Наталия Глоба
        Такие истории всегда заканчиваются плохо. Потому что нет никакой мотивации у политика реализовывать идею, для воплощения которой нужно положить жизнь, особенно, если эта идея – чужая. В лучшем случае «полезные идиоты» тихо уйдут в сторонку. Это если они промолчат. Если начнут требовать выполнения обещаний, станут всеобщим посмешищем. И ничто не остановит политиков в дискредитации идеалиста, когда он больше не нужен и мешает одним своим присутствием.
        Со Злом никогда нельзя сотрудничать. Никогда. Потому, что оно – Зло. Не пытайтесь выиграть в наперстки у профессиональной наперсточницы, не получится. Не потому, что она хитрее. Потому что в ее арсенале есть методы, который никакой «полезный идиот» себе не позволит, просто в силу своей порядочности.
      • среди вариантов ОД есть недоступные для Юли
        19 Jun
        Да, среди тех вариантов ОД, которые сейчас разбираются, см. Общественный Договор есть и такие, с которыми никакая Юля ничего поделать не сможет.
        В них есть есть место для нее, и есть выгода для нее
        19 Jun
        самосохранение, свобода, деньги, слава
        19 Jun
        Наталия Глоба Это все уже у нее есть. Верхняя правая точка на системе координат - ее цель. Она - в движении, строго по курсу. Все враги в этой точке уже побывали. Теперь ее черед. Каким боком тут НОД?
        19 Jun
        это только ПОКА есть, очень скоро может ничего этого не остаться, и умный человек это понимает (умеет считать риски).
        , но есть выгода и для всех остальных — не может быть ОД для одной части общества в ущерб другой.
    • ЕСТЬ ЛИ АЛЬТЕРНАТИВА ОТ ГРОМАДЫ
      19 Jun
      • на позицию государственного деятеля претендует Саакашвили
        19 Jun
        Сисана Мухаметшина
        У мене складається враження, що Юля не єдина, хто зайняв позицію державного діяча. До неї все ж був Саакашвілі, який був набагато переконливіший за Юлю в цій ролі. Але Міша - "прибулець", "чужий в нашому болоті", не має електоральної привабливості, тому потрібно ставити на Юлю, бо вона хоче виграти, може виграти і попри всю свою неорганічність в ролі не політика, а державного діяча, принаймні пробує грати цю роль, тобто їй можна відмовити в чому завгодно, але не в сміливості, не в зухвалості.
        Питання в тому, чи достатньо політику сміливості і зухвалості, аби вважатися державним діячем? Бо одразу постає питання, яку модель державного діяча може відіграти Юлія Володимирівна, крім радянської? Ніякої. Тут мало мати сміливість і зухвалість, тут треба бути тим, кого ти хочеш грати - нову постать, з новим нестандартним мисленням. Саакашвілі має таке мислення, Юля не має.
        19 Jun
        Valeriy Tolmachov
        А що стосується ідей, які ЮВТ озвучила на форумі, то приблизно такі ж ідеї озвучував недавно Саакашвілі, вони вітають в повітрі (в тому числі і завдяки Вашій роботі).
      • на позицию государственного деятеля был Гриценко
        19 Jun
        Виталий Снижко "Юля спробувала вийти на позицію державного діяча". Гриценко, до речі, завжди був і залишається на цій позиції. Але якось ви цього не помітили. Шкода, що суспільство вас втратило.
        19 Jun
        Сергей Дацюк Якщо Гриценко буде проводити Форум громади, я теж там буду І що значить суспільство мене втратило? Куди це я подівся?
        19 Jun
        Valeriy Tolmachov
        У Гриценка немає таких грошей, щоб провести такий форум і встановити стільки бігбордів.
      • Юля будет тянуть общество вниз, а альтернатива есть
        19 Jun
        Виталий Снижко Очевидно, що ви топите за ювт. Можливо, приймали участь у розробці "нового курсу" і зараз як автор його захищаєте. Разом з ювт ви тягнете суспільство донизу. Саме тому суспільство вас втратило. Як людину, що могла б тягнути суспільство догори. І за це ще буде соромно.
        Коли альтернативи нема, коли ніхто, як ви пишете, не пропонує, а вона пропонує - тут соромно не буде. Але альтернатива є. Тому така підтримка - це дуже сумнівний крок. Ювт такий же автор сьогоднішньої олігархічної системи, як і Порошенко.
      • думал интеллектуалы выдвинут своего
        19 Jun
        Nick Tous А я то думал, интеллектуалы припасли козырек в рукаве, за два месяца до выборов выйдут и скажут: вот вам наш Макрон. Хотите жить как люди - берите. Но что-то пошло не так. Вечно мы надеемся, что кто-то бдит, что кто-то не спит. Но похоже легендарное пророчество о жинке-спасительнице Украины готово сбыться.
    • ЮЛЕ НЕТ ВЕРЫ
      19 Jun
      • верить надо не словам, а поступкам
        19 Jun
        Valeriy Tolmachov
        Довіряти потрібно діям, а не словам. ЮВТ завжди говорила правильні слова і завжди обманювала. То чому я повинен підтримати її нові правильні слова? Щоб в десятий раз бути нею обдурений? Ні, хай краще мене вперше обдурить Гриценко ніж вдесяте Тимошенко :-( .
        Якщо, Ви праві, пане Сергій, і ЮВТ дійсно державний діяч а не політик, то як після такого форуму вона повинна поступити? Знаючи рівень недовіри до неї в суспільстві і думаючи не про свою політичну кар'єру, а про майбутнє держави, вона повинна відмовитись від висування своєї кандидатури на пост президента, бо вона самий зручний для Порошенка опонент (також олігарх, але ще і скриває це) і підтримати кандидата з вищим рівнем довіри у суспільстві.
      • Юля решила использовать интеллектуалов и громаду
        19 Jun
        Valeriy Tolmachov
        На мій погляд ЮВТ, як дійсно талановитий політик, вирішила скористатись цими ідеями для отримання політичних девідентів. І ще одне: кажуть, що диявол криється в деталях. То ж зверніть увагу на деталі: на тітушок в охороні, на відношення до учасників, котрих не випускали із залу, на закритість інформації про гроші. Це і є підтвердженням того, що ЮВТ не помінялась: вона як була аморальною людиною, так нею і залишилась.
        19 Jun
        Дмитро Лисенко Пока, по-моему, "прагматично и организованно" использует она, а не её.
      • Почему она столько лет такого не делала?
        19 Jun
        Валерий Роенко А чому Вона скільки років нічого такого не пропонувала? Уся її риторика зводилась навіть не до запевнень, а тільки до прагнень. Тобто Вона хотіла тільки прагнути для того, щоб не нести відповідальності. І з якого переляку, після першого "прогресивного" виступу, я повинен почати довіряти цій людині? Цього явно не достатньо.
        19 Jun
        Александр Левченко Воровка в очередной раз всех обманула ))
        19 Jun
        Сергей Дацюк Не потрібно їй довіряти. Потрібно ставити на громадський рух.
        19 Jun
        Ипполит Самохин Никогда такого не было, и вот опять. Сколько таких форумов и собраний Тимошенко уже проводила, и чем это всегда заканчивалось..?
        19 Jun
        Микола Миколаєнко Довіри до Юлі нема й не буде. Вона сама не вірить у те, що говорить. Але кинути у неї просто вже не буде можливості. Чисто прагматично, це краще з гірших - вона хоч заважати не буде.
      • Юля готовится к "рыбалке", начинает с подкормки
        19 Jun
        Мария Тановицкая
        Як на мене, досить зрозуміла позиція: коли починається "клев", або коли політики, за словами Небоженка, починають "любити народ", треба виходити на риболовлю. Виходити з голими руками тупо. Найбільш жирна риба потребує жирної приманки. Ось інтелектуали і зайнялись її "виведенням", що не заперечує полювання і на інших, більш мілких риб. Чи заковте вона гачок настільки глибоко, як треба громаді?... А ви, коли йдете на рибалку, завжди впевнені в результаті? Але ж це не привід відмовитись від улюбленої справи.
      • токсичность политика съедает доверие к идее
        19 Jun
        Мария Тановицкая Але є й інший момент: громада цих "ігор", скорше за все, не зрозуміє. І токсичність політика "з'їсть" довіру як до ідеї, так і до самих інтелектуалів...
      • Тимошенко должна войти в историю, а не во власть
        19 Jun
        Юрий Поляков Найбільш правильний підхід (на мою думку) https://www.youtube.com/watch?v=B_pI8g7-
        Андрей Еременко. Тимошенко должна войти в историю, но не во власть
    • ПОТЕРЯ ДОВЕРИЯ К ДАЦЮКУ
      19 Jun
      • потеря доверия к Дацюку
        19 Jun
        Alexander Terehov хорошая попытка топить за бабулю, но нет
        на пенсию эту тварь. кстати, к вам после такого теперь тоже намного меньше доверия
        19 Jun
        Ярослав Федорыч
        А вы не сомневаетесь в помыслах Дацюка? Я честно удивлен вашей вере в этого (всего лишь) человека.
        Дацюк сейчас встал на путь попытки реализации своих амбиций (то есть влился в проект, а это и финансирование, есть тот, кто платит..). И вот как раз, когда он влился в реальный проект (а это случилось за некоторое время до форума), я увидел изменения в риторике этого человека..
        Так что я не был бы так уверен во всего лишь человеке - Дацюке.
        19 Jun
        Мария Тановицкая
        Стосовно фінансування: була озвучена чітка готовність приєднуватись до будь-яких політичних сил, які погодяться на шлях НСД і повного переформатування. Ця реакція на участь у форумі ЮВТ - лише реакція на перший подразник, з якого одразу робляться глобальні висновки. Що я вважаю недалекоглядним і обмеженим поглядом.
      • не стоит заниматься ребрендингом токсичных людей
        19 Jun
        Paul Neuman наведена в блозі аргументація залишиться лише словами, поки не запрацює інструмент репутації як цінності та огидливості, коли мова йде про аморальних людей, хоч би які слова вони не промовляли.
        токсична репутація ювт якісно підтверджується всім її життям і постійною брехнею та маніпуляціями.
        гірко, що автор долучився до легалізації чергового ребрендингу такої мерзоти.
      • "метод проб и ошибок" заслонил верный посыл
        19 Jun
        Олександр Гнєдаш Супер! "Зрештою дізнатися можна лише в один спосіб – спробувавши." Ото і вся філософія, все стратегування і вся аналітика - метод "спроб та помилок", сказала Настя: " А може й вдасться...?" А посил же був вірний - "піднятися над політикою", над людськими емоціями, характерами та вадами, до системно - державного рівня, де діють об'єктивні закони та алгоритми, котрі гарантовано, завжди "вивезуть" на позитивний результат, якщо їх знати, а не ігнорувати.
    20 Jun
    Новое:
    • не разобъются ли новые мотивации и установки об "консенсусы"
      20 Jun
      Все це звичайно добре, але чи справді станеться так, що нові мотивації, нові установки зрештою не розіб'ються об "консенсуси"? Чомусь про них взагалі не згадується, що є дивним. В кращому разі можна сподіватись на деякий процент збереження від того нового.
      Власне не кажу що ці нові віяння ляжуть під консенсуси, бо все ж таки є надія на громадський контроль, який прагне реальних змін.
    • достаточен ли уровень сознательности в обществе
      20 Jun
      Чи не занадто висока планка пана Дацюка? Уявіть собі про який рівень свідомості має іти мова, який оточений невіглаством й нерозумінням того, що відбувається взагалі у світі. Експертний рівень геть низький. Політики, журналісти, грантожери міряють все шаблонами й так постійно. Тут справа навіть не в Юлі.
      Як правило будь який хороший порив закінчується геть протилежно. Тому що, або: 1. банально н***бує. 2. якщо виконує, то виконує частково, бо існує вищезгаданий "консенсус"
    • надо учитывать реалии
      21 Jun
      Давайте все ж таки знизимо трішки цю планку й почнемо з самого простого з врахуванням реалій. Загальне посилання статті абсолютно підтримую, але поки що зарано говорити про "здатність виходу на рівень перезаснування країни"
      20 Jun
      По цій схемі шансів ні в кого немає: ані у нас, ані у Юлі — тож, нікуди дітися, треба щось таке незвичне вигадувати.
    • в какую модель ОД вписывается олигархический консенсус?
      20 Jun
      олігархічний консенсус. в яку модель він вписується? чи він настльки неважливий що можна ігнорувати?
      20 Jun
      олігархічний консенсус входить у ВСІ моделі Общественного договора, в деякі не як консенсус, а в роздріб.
  78. ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019
    22 Jul
    ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
    Разрушительный характер иллюзий
    22 Jul
    ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
    Ілюзії це викривлене і хибне сприйняття штучно створеної реальності, яка помилково вважається дійсністю. Суть ілюзії – бути абсолютно непевною, але слугувати абсолютній впевненості.
    Ілюзії небезпечні тим, що них спираються у своїх діях, на них розраховують як на засновки перспективи, а вони не витримують будь-яких, навіть найменших, випробувань дійсністю.
    Ніщо так сильно не руйнує перспективу, як ілюзії широких мас чи, навпаки, ілюзії правлячого класу, які не витримують випробування дійсністю.
    Інвентаризація ілюзій це стандартна процедура футурологічної рефлексії, яку варто виконувати час від часу, щоб не бути заскоченим форс-мажором безвиході.
    Основные иллюзии:
    1. Упрощенное понимание возможности изменений
      22 Jul
      ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
      Найбільша наша ілюзія сьогодні це спрощене розуміння можливості змін.
      Нам здається, що змінити ситуацію і вийти з кризи в Україні можливо, якщо змінити біля влади поганих людей (ворогів, зрадників, здирників, корупціонерів, маніпуляторів).
      Направду, соціальні зміни можливі за триєдиної умови:
      1. зміна масштабного бачення перспективи (візії, ідеології, теорії),
        22 Jul
        ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
        Ми в принципі не можемо досягти жодних значимих результатів, допоки ми не змінили свої уявлення. В ситуації світової кризи жодна західна теорія не працює, бо якщо це було б не так, то Захід, особливо Європа, не рухався би так швидко у прірву, застій чи навіть деградацію.
        Ми, українці, ходимо по колу більше 100 років, бо ми не хочемо скористатися власним мисленням та власними інноваціями. Ми живемо під мертвим гаслом "Не треба винаходити велосипед". Ми їздимо на цьому велосипеді в той час, коли всі вже пересіли не лише на машини з бензиновим, але навіть на машини з електродвигуном.
        Нам потрібна теоретична революція і радикальна зміна політичної системи на таку, яка була б найскладнішою і найінаваційнішою в світі. Це означає прийняти інаваційну Конституцію, яка би вміщувала декілька десятків інавацій, включаючи відмову від держави, від інститутів Президента, Парламенту, можливо і Уряду, перехід до самоуправління, співволодіння спільним, інституалізацію стратегування, самостійних громад, договорних відносин часто навіть замість законів і т.д.
        25 Jul
        • думать что новая Конституция что-то изменит — иллюзия
          22 Jul
          Taras Plakhtiy
          "Наприклад, запропонувати такий текст Конституції, щоб всі мешканці ТОТ ДЛО і Криму разом захотіли би в Україну" - вдаримо ілюзіями по ілюзіях)) Я не сумніваюся, що ти можеш такий текст написати, але ілюзією є вірити, що його прийме нинішня влада)
        • настоящая иновации — отказаться от Конституции
          25 Jul
          Микола Миколаєнко справжня інавація - відмовитись від конституції взагалі. ПС. це так містично: тут коло конституціоналізму розпочалося Орликом, тут воно і завершиться - ми здаємо в архів цілу епоху. і полинути мережевим потокам - ми будемо ніде, і в той же час усюди
          25 Jul
          Gennadi Khlopenov Текст Конституції вже пишеться.Я відправив В. Зелеському початковий текст. Та пропонував зробити урядову програму по закінченні її. Ось чекаю відповіді. Хто хоче, будь ласка, приймайте участь. Відправлю фундаментальну карту проекту та частину проекту. Але це повинна бути найкраща Конституція у світі.
        • Що таке "інавація"?
          25 Jul
          Наталья Вовченко Що таке "інавація"? Це "інновація"?
          25 Jul
          інновація - від нове, інавація - від інакше
          25 Jul
          Владимир Бурдукин а иное, это не новое?
          25 Jul
          Иное может быть и старым, но в новых обстоятельствах
          25 Jul
          Володимир Малука інновація є впровадження нового, яке вже відоме і успішне. Інавація (неологізм п.Дацюка) є пошук інакшого, ще невідомого, "чорного лебедя" (Насім Талеб) або "нереального дракона" (Сергій Дацюк).
        • нет идеологии
          25 Jul
          Валерий Лема немає ідеології
      2. зміна соціальної практики (інститутів, процедур, ритуалів),
        25 Jul
        • реформы через перестройку социальных связей — долгий процесс
          25 Jul
          Rostyslav Vorobiov
          Те Реформы о которых Вы пишете - это прежде всего перестройка социальных связей внутри общества, а это очень инерционный процесс, и для быстрого изменения нужен очень серьезный стимул (ресурсный, силовой или идеологический), а то и все три сразу. Так вот их нет или они даже действуют в обратном направлении. Поэтому задача напрямую не решается. А вот непрямое решение достаточно нетривиально, а внешне так и вовсе может выглядеть очень странно.
      3. зміна людей при владі (професійних, моральних та мотиваційних вимог соціуму до публічних посад).
        22 Jul
        ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
        Тобто з ілюзією зміни людей пов'язані ще дві ілюзії:
        1. що можна використати наявні, зокрема в західних теоріях, бачення, концепти і теорії,
        2. що можна використати наявні в Україні інститути для трансформації.
        Иллюзия "сначала мы сменим людей"
        22 Jul
        Ще одна ілюзія, що пов'язана з цією – спочатку ми змінимо людей, а потім будемо міняти інститути і бачення. Такого не буває, нема і не буде. Нові бачення і проекти нових інституційних змін мають бути у нових людей вже.
        Якщо ми просто змінимо поганих людей на хороших, відсутність складного та інаваційного перспективного бачення і старі інститути швидко підлаштують нових людей під себе.
        Підлаштування нових людей під стару систему буде відбуватися різними способами: виживання (створення прихованої атмосфери підозрілості та нетерпимості), відкритий саботаж, ізоляція, пряме звільнення – аж поки решта тих, хто залишиться, не буде вбудований в стару систему.
        Люстрація це найпростіше, що взагалі можна зробити. Але якщо не буде змінено бачення перспективи, якщо не буде змінено політичну систему на рівні радикального перетворення кожного, навіть найдрібнішого, інституту, люстрація не просто нічого не дасть, вона призведе повернення старих людей під гаслами – "Ми ж вам говорили!"
      22 Jul
      • про социальные изменения компьютерными терминами
        22 Jul
        Volodymyr Litvynenko
        Я б навіть переклав це на комп'ютерні терміни: для виходу на новий рівень необхідна: перепрошивка BIOSу (ідеологія, візія), оновлення операційної системи (інститути, процедури), оновлення прикладних програм (нові кадри і вимоги до них).
        Без перепрошивки BIOS комп'ютер глючитиме і буде відбуватися відкат до старої "операційної системи", без модернізації ОС і софта комп гальмуватиме.
    2. Иллюзия возможности развития в условиях внешнего управления
      22 Jul
      ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
      Друга ілюзія – в ситуації зовнішнього управління можна мати політично незалежну країну, розвивати незалежну економіку, мати власну творчу і складну сучасну культуру, мати рівноважну соціальну структуру суспільства.
      Ми маємо пряме зовнішнє управління в НБУ вже багато років поспіль, ми маємо повністю залежну зовнішню політику, ми маємо викривлене і збочене уявлення про нібито неспроможність перемогти ворога у прямій війні.
      Це критично хибна ілюзія. Не має принципового значення, від кого бути залежними – від Росії чи від США та Європи, що б там нам не говорили про те, що Захід кращий.
      Справа навіть не в тому, що ми таким чином в руслі чужих стратегій – США чи Росії. Справа в тому, що в ситуації зовнішнього управління виникає цілий культурний комплекс субстратегій: установки на спрощення в політиці, стимулюються інтелектофобні рухи націоналізму, комуно-соціалізму та культурного імперіалізму, маргіналізація інтелекту та творчості, відмова від власних інновацій та інавацій і саботаж запозичених інновацій, меншовартість гіпоідентичності, інфантильна війна, гібридизація та дибілізація ЗМІ і т.д.
      Вийти з ситуації зовнішнього управління можливо лише за рахунок принципово інакше влаштованого державного стратегічного управління. Стратегування на рівні світу та вселюдства з перспективи найближчих десятиліть і продукування радикальних соціальних інавацій – це те, на що потрібно просто відважитись. В ситуації зовнішнього управління Україну додеруть на шматки.
      25 Jul
      • независимых экономик не существует
        22 Jul
        Volodymyr Litvynenko
        Щодо неможливості в умовах зовнішнього управління розвивати незалежну економіку не дуже переконливо.
        1. в глобалізованому світі абсолютно незалежних економік не існує.
        2. хіба після другої світової ФРН не вдалося створити достатньо незалежну економіку, перебуваючи під зовнішнім управлінням США?
      • надо избавться от внешнего управления
        22 Jul
        Vladimir Levchenko
        Главная задача Украины, это избавиться по максимуму от внешнего управления. Это главное условие сохранения нашего государства.
        Мы не можем выиграть чужую войну!!! Мы не являемся сторонами конфликта, нас просто используют США в своей войне с Россией. Да, это нагло и подло, но это реал политик. Добро пожаловать во взрослую жизнь. Мы просто третьесортная колония Запада.
        22 Jul
        Володимир Малука якщо Україна і є чиєюсь колонією (заходу чи сходу), то якраз першосортною, а не третьосортною.
        А війну Україна веде не чужу, а національно-визвольну. І
        22 Jul
        Vladimir Levchenko Первосортными колониями США являются Германия, Франция, Япония, ... а вот вторая «Франция» едва до 3-го сорта дотягивает.
      • надо избавиться от национал-патриотов
        22 Jul
        Vladimir Levchenko
        Необходимо срочно избавиться от национал-патриотов! Это очень важно, именно избавиться от этих предателей Украины и украинского народа!
        22 Jul
        Володимир Малука без "правосєков" перемогти не вийде.
        22 Jul
        Vladimir Levchenko
        Национал-птриоты весьма успешно освобождают территорию от украинской нации!!! Естественно с помощью продажных нациков и правосеков.
        22 Jul
        Олександр Севастьянов Ви не аргументували свою думку: чому потрібно " избавиться от национал-патриотов"? Вперше чую, що розвитку держави заважають їі патріоти.
        22 Jul
        Vladimir Levchenko «национал-патриотов», в народе называют просто «нацики». Если человек начинает говорить и спекулировать тем, что он «патриот», то и его туда же.
        Украинские националисты есть суть предатели интересов украинского народа, это наш ИГИЛ. Нацики защищают прежде всего интересы своих хозяев англосаксов, а не украинцев. Да они не уникальны, чем и опасны, это общемировое явление, прекрасно используемое для порабощения стран. Неоколониальное рабство строится на местных продажных нациках.
      • есть разница от кого быть зависимым
        25 Jul
        Ivan Box «…Не має принципового значення, від кого бути залежними – від Росії чи від США та Європи, що б там нам не говорили про те, що Захід кращий…». поставки зброї на українську територію з рф це те ж саме, що поставки від сша?
    3. Что можно закончить войну без победы одной из сторон
      25 Jul
      ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
      Третя ілюзія – можна припинити війну, що не закінчилася перемогою жодної зі сторін.
      Війни не припиняються, війни або виграються, або програються. Компроміс у війні, що не виграна, можливий лише як тимчасовий, етапний і прогресуючий, тобто компроміс вестиме до ще більшого компромісу, компроміси зростатимуть і накопичуватимуться, допоки перемога сильнішої сторони над компромісною стороною не буде остаточною.
      Є дві можливості для України виграти війну:
      1. відвоювати свою територію традиційними засобами;
      2. перетворити війну на той тип війни, в якій Україна може виграти, і виграти її.
      Мир у війні, яка не ведеться, можливий лише шляхом капітуляції.
      Не можна звільняти полонених чи заручників, допоки війна не виграна. Звільняючи полонених чи заручників, ми стратегічно програємо. Всі українські політики, які працювали на звільнення полонених чи заручників, це вороги України. Нам зараз важко це усвідомити, бо ЗМІ промили нам мізки в напрямку, що люди важливіші, і полонених чи заручників треба звільняти, але люди всієї України ще важливіші в перспективі. Звільняючи полонених чи заручників, ми знищуємо позитивні перспективи решти українців.
      25 Jul
      Олександр Севастьянов
      Чому ж раптом не можна звільняти полонених? Чому того, хто це робить, автор оголошує ворогом України?
      Ніякі дипломатичні чи правові маневри не дозволять ані виграти війну, ані припинити її. Ніякі формати перемовин не працюють і не будуть працювати, допоки ми не будемо воювати в своєму вигідному нам типі війни. Якщо ворог осучаснив війну, то нам потрібно її ще більше осучаснити. Наприклад, запропонувати такий текст Конституції, щоб всі мешканці ТОТ ДЛО і Криму разом захотіли би в Україну. Війна конституційними засобами – це найкращий тип війни.
    4. Что возможны реформы по чужим образцам
      22 Jul
      ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
      Четверта ілюзія, що реформи за чужими зразками в Україні взагалі можливі.
      Україна не схожа на жодну країну світу, і вона в принципі не може ефективно проводити системні реформи за будь-якими зразками. Скористатися досвідом у локальних сферах, тобто локальні реформи – так. Проводити системні реформи за чужими зразками – ні. Україна може зберігатися лише в тому разі, якщо вона буде самостійно розробляти і впроваджувати власні інавації.
      Реформи за чужими зразками ніколи нічого не дадуть Україні, окрім нових проблем та нового рівня збагачення привілейованого класу. Нам потрібні власнодум розроблені соціальні інавації – нова структура економіки, новий спосіб економічного потоково-мережевого управління, нова валюта, можливо набір крипто-валют зі взаємною конвертацією, радикальна демонополізація всього державного сектору та всієї інфраструктури, відрите виконання он-лайн державного бюджету, електронне декларування всіма публічними особами своїх статків та покарання за незаконне збагачення і т.д. Реформаторські мантри пора забути і почати хоча б з інновацій, а там і інавації підтягнуться.
      22 Jul
      • нужна новая модель государства и экономики
        22 Jul
        Vladimir Levchenko
        Нужна новая современная модель украинского государства и национальной экономики.
    5. Что возможно радикально снизить тарифы
      22 Jul
      ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
      П'ята ілюзія – можливо радикально знизити тарифи, знизити ціни та критично підвищити зарплати, радикально піднявши рівень життя в межах одного покоління українців.
      Це не так, бо ми хочемо змінити функціонування економіки в рамках олігархічних та корупційних апетитів крупних бізнесменів та чиновників. Справа тут не лише у відсутності контролю, а в хибній мотивації – нехай менше їдять олігархи, нехай більше їдять прості громадяни. Це мотивація глухого кута.
      Потрібна радикальна інновація – поява державного бюджету розвитку, тобто для початку 5-10% держбюджету має публічно направлятися на програми та проекти розвитку, з їх широким публічним обговоренням, з аргументацією, що саме ці програми та проекти слугують розвитку, тобто є такими, які розширюють перспективи, створюють нові можливості, посилюють Україну на рівень вищий, ніж сама економіка.
      Окрім того, нам потрібне не просто оновлення інфраструктур, а інаваційні інфраструктури, знищення радянських монополізованих інфраструктур обленерго, облгазів, Укрзалізниці і т.д. Інаваційні інфраструктури – ось що потрібно Україні. Тобто, якщо сказати просто, то нам потрібно не просто знижувати тарифи, а змінити структуру тарифоутворення, не просто знижувати ціни, а змінити структуру ціноутворення.
      22 Jul
      • и тарифы можно снизить
        22 Jul
        Volodymyr Litvynenko
        Незрозуміло, що автор мав на увазі стверджуючи таке. "П'ята ілюзія – можливо радикально знизити тарифи, знизити ціни та критично підвищити зарплати, радикально піднявши рівень життя в межах одного покоління українців".
        Погоджуюсь, враховуючи олігархічний опір змінам це практично нереально. Але дивлячись на Китай, який почав радикальні економічні зміни, здається, у 1984-му розумієш, що за 25 років не лише ТЕОРЕТИЧНО, а й практично змінити можна багато.
    6. Что можно победить коррупцию борьбой с коррупционерами
      22 Jul
      ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
      Шоста ілюзія – що олігархів та корупцію можна перемогти через боротьбу з олігархами та корупцією самих олігархів та корупціонерів. Пробачте, але саме так виглядає ця ілюзія з узагальненої точки зору.
      Це не просто ілюзія – це найбільше брехня привілейованого класу, яку коли-небудь втюхували населенню.
      Олігархів та корупцію неможливо подолати жодними державними органами. Олігархи та корупція – наслідок монополізованої вертикально-інтегрованої економіки. Нинішня монополізована вертикально-інтегрована економіка в принципі не передбачає від'єднання олігархів від держави.
      Потоково-мережева економіка, що вже збудована і фактично заміщує собою стару радянську економіку, створює свої органи – Глибинний Президент, Глибинний Парламент, Глибинний Уряд і т.д. Легалізація потоково-мережевої економіки означатиме зміну структури державного управління та її від'єднання від корпоративного управління.
    7. Что хуже быть уже не может
      22 Jul
      ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
      Сьома ілюзія – гірше вже бути не може, бо у нас уже і так криза, війна, розпад країни, економічна рецесія, від'єднання і еміграція значної частини громадян.
      Якщо не почати користуватися мисленням та інаваціями, може бути як завгодно гірше, ніж є зараз. Пам'ятайте, що у нас здебільшого ще поки є електрика, вода, опалення, побутові послуги та транспорт. І нам все ще є куди падати нижче.
      22 Jul
      • проблема в отсутствии команды изменений
        22 Jul
        Василь Васьківський
        Я бачу проблему трохи по-іншому. Не лише у відсутності мислення проблема, а й у відсутності команди, яка б здійснила потрібні зміни. Без такої команди потрібних змін не буде. А от, чи з'явиться така команда - питання відкрите...
    Иллюзиями мы разрушаем надежды мира на радикальные иновации в Украине
    22 Jul
    ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ. Сергій Дацюк 16 липня 2019 Сергей Дацюк Джерело
    Саме ці ілюзії поширює значна частина політиків. Саме ці ілюзії поширюють олігархічні ЗМІ. Навіть зміни ми плануємо архаїчним чином, а це значить, що ніяких змін не буде. Саме ці ілюзії знищують сьогодні Україну.
    В своєму нинішньому стані і при збереженні чи навіть прогресуванні нинішніх процесів Україна приречена не просто на руйнацію, а ще і на ненависть всього світу, включно з ненавистю до України самих українців
    Своїми ілюзіями зараз ми руйнуємо найдорожче, що взагалі є, – свою гідність і останню надію світу на радикальні інавації в Україні.
    25 Jul
    Обсуждение (кроме того, что в пунктах):
    • стоит ограничить предложения ресурсами
      22 Jul
      Вадим Еремейчук Тут просто вже треба визнати що не має на це все ні ресурсу, ні часу, ні бажання, ні «пропускної здатності», досить фантазій. Обмежити пропозиції і вимоги ресурсним аналізом.
    • иллюзия думать, что Зеленский узнает про это
      22 Jul
      Olena Dropka Ілюзія восьма - думати, що Зеленський дізнається про усе це, якщо опублікувати статтю на УП.
    • самоорганизация очень слабая
      22 Jul
      Prokopenko Oleksandr
      "включаючи відмову від... XYZ..., перехід до самоуправління, співволодіння спільним, інституалізацію стратегування, самостійних громад, договорних відносин часто навіть замість законів"
      -- Це ж яка самоорганізація потрібна? На 22.12.2018 ми маємо [1] у Києві 1335 ОСББ з загальної кількості 10500 будинків, тобто самоорганізованих (будинків) ЛИШЕ 13%.
      Можливо цей показник можна збільшити до 30%, якщо, зокрема, наступна Рада згенерує позитивний об'єднуючий (реальне розслідування подій майдану 2014) і фінансовий (розслідування руйнації банківської системи >2014) сигнал.
      Рівень ОСББ-ізації Києва (OK) може слугувати оціночним показником самоорганізації громадян України. Який рівень показника OK може свідчити про готовність українців до самоорганізації на державному рівні?
      [1] https://dzki.kyivcity.gov.ua/.../2019/3/6/OSBB.2007-2018.PDF
    • иллюзия надеяться что старое государство будет выделять деньги для нового
      22 Jul
      Ivan Box
      «…для початку 5-10% держбюджету має публічно направлятися на програми та проекти розвитку…».
      тобто «стара» держава, має зібрати «архаїчні» податки, «дідівським» способом їх розподілити, але якусь «дещицю» (для початку) направити інноваційно (чи то пак інаваційно)? для того щоб, що? – пришвидшити настання «мережевого майбутнього»? – прискорити відмирання самої себе («старої» держави)?
Статті про загальнолюдські проблеми
22 May
  1. От нисходящего тренда к восходящему
    14 Jan
    Мы жили, жили, жили, и оказались в нисходящем тренде. Что это такое? Как же это произошло? Кто в этом виноват? И что делать?
    Кто ответит за кризис и нисходящий тренд?
    14 Jan
    Жизнь в нисходящем тренде принципиально отличается от жизни в восходящем тренде: меняются ценности, привычки и настроение. Нисходящий тренд порождает сильную неуверенность в завтрашнем дне, разочарование и депрессию.
    Нисходящий тренд не позволяет адекватно понимать происходящее. Как показывает история цивилизаций, нисходящие тренды возникают не из воен или катастроф, а, наоборот, из отсутствия естественных вызовов перед цивилизацией или ее неспособности распознать эти вызовы и целенаправленно готовиться к ним.
    Во всяком времени могут быть отдельные человеки, являющиеся беспокойными в своем дерзком поиске нового.
    Иногда таких людей больше, как в начале ХХ века или в 60-70 годы ХХ века, иногда меньше – или совсем мало, как в Европе Темных веков.
    Однако в целом — человечество это ленивая сволочь. Если оно не оказывается перед лицом природных катастроф, эпидемий, войн и кризисов, то, создав комфортную ситуацию, пытается продлить свой комфорт как можно дольше.
    Кризис начала XXI века является следствием окончания холодной войны, желания людей пожить в комфорте и неспособности увидеть перспективы, выходящие за рамки благосостояния, что, в конечном счете, привело к существенному сокращению цивилизационных ресурсов, порождающих социальную энергетику различных национально-государственных обществ.
    Оказаться в нисходящем тренде – это было неожиданно. Однако с момента его проявления в 2008 году, только сейчас появляется привычка жить в медленно, но постоянно ухудшающейся ситуации.
    Нисходящий тренд позволяет себя обнаружить по ощущениям – отсутствие новых замечательных сюжетов в кино и литературе, новых запоминающихся мелодий в музыке; банальность политических дискуссий; чисто формальные достижения в науке, обеспеченные достижениями еще в восходящем тренде, без намека на возможность какого-либо прорыва; торжество гламурных обывателей и махровая интеллектофобия в СМИ и в Интернет.
    Проблема нисходящего тренда состоит именно в том, что ничего этого обнаруживать не охота, ибо становится очень мерзко и страшно за свое будущее. Счастье в неведении – это лозунг человека нисходящего тренда.
    Самая большая опасность жизни в нисходящем тренде это непонимание того, что находишься в ситуации постоянного ухудшения и пытаешься продолжать жить, как раньше, в восходящем тренде.
    В нисходящем тренде принципиально невозможно стратегирование. В нисходящем тренде трудно планировать даже на несколько месяцев – очень опасно создавать долгосрочные проекты.
    Конец нисходящего тренда не может быть прогозирован, поскольку мировая элита интеллектуально бездействует. Нисходящий тренд является следствием ее неспособности справиться с кризисом.
    Упадок цивилизации является не просто способом протекания кризиса, он является одним из возможных выходов из кризиса, если человеческой цивилизации не удастся переломить негативные тенденции, заставив политическую, экономическую и интеллектуальную элиту переосмысливать происходящее в принципиально новых представлениях о мире.
    Если этого сделано не будет, то мировая элита расплатится за кризис жизнями обывателей, не понеся за это почти никакого наказания.
    В этом смысле возникает вопрос об ответственности мировой элиты за кризис и за все очевиднее себя проявляющий нисходящий тренд. Ведь к возникновению кризиса приложили руку все – и ученые, и политики, и бизнесмены с экономистами, и креативный класс, и философы.
    14 Jan
    Вопросы и замечания:
    • Когда закончился восходящий тренд
      14 Jan
      для того чтобы понять в нисходящем тренде чего мы оказались, необходимо проанализировать, когда же мы находились в восходящем тренде (кем мы были), что было вершиной тренда, и когда кривая пошла вниз.
      Так вот, восходящим трендом было заселение русами Европы в пределах: от Берлина и Балтийского моря, до Новгорода и Твери, и Украины до Дикого поля.Единый язык, вера, традиция справедливого самоуправления, неприятие рабства, воинская традиция - вот идентичность, большую часть которой мы растеряли. Вершиной тренда стала деятельность Святослава Храброго, закончившаяся принятием христианства . И вот с этого события и начался низходящий тренд.
    14 Jan
    нисходящий тренд чего? человеческой цивилизации? а что ей ещё нужно? Человечество на всех парах несется к технологической сингулярности. Для этого уже не требуется никаких научных открытий. Достаточно развития технологий. Закон Мура и робототехника на кросс-курсах. Homo sapiens предчувствует, что скоро наступит конец его царствованию. Его будущее - занять горизонтальную полочку в эволюции паралельно кошкам, рыбкам и прочей живой твари.
    Вклад ученых, политиков, бизнесменов, креативщиков и философов в мировой кризис начала XXI века
    14 Jan
    Самыми легкомысленными из всех в ХХ веке оказались ученые. Более всего на цивилизацию повлияло то, что ученые перестали мечтать.
    Научная фантастика как жанр тихо скончалась в 90-е годы ХХ века. На смену ей ничего настолько же влиятельного не пришло – "толкинутые" сюжеты, "гаррипотеровский" мир без науки и "вампирская любовь" теперь владеют умами наших детей.
    Наибольший вклад ученого сообщества в нынешний кризис состоит в примитивизации мотиваций познания – деньги, слава, власть – то есть именно то, что никогда не было для большинства ученых на первом месте.
    Измененные и вырожденные мотивации привели к перерождению мирового научного сообщества в группы, которые по своей этике ориентированы на выгоду и комфорт.
    Сегодня в науке более-менее успешно развиваются лишь технологии коммуникации и медицина. Все остальные области науки финансируются и управляются по остаточному принципу, то есть, попросту говоря, деградируют.
    Выход из научного тупика в рамках науки будет уже вряд ли возможен. Необходима новая форма общественного интеллектуального сознания, возвращающая благородство мотиваций постижения, ориентацию на дерзкие идеи, возможность отказа от официально признанных концепций.
    Самыми хитрыми в повседневности и недальновидными относительно перспектив на рубеже ХХ-XXI веков оказались политики. Они первыми смекнули, что демократия это отличная ширма для манипуляций общественным сознанием и для персональной продажности, то есть использования государства в корпоративных целях для личной выгоды.
    Государства по всему миру превратились в распределительную систему налогов через госбюджет для корпораций. Основные товары и услуги уже давно производят исключительно корпорации.
    Вместо того, чтобы создавать публичную глобальную систему корпоративной продажи общественных товаров и коммунальных услуг напрямую, преобразовав государства в более мобильные и фрагментированные системы, политики предпочли использовать устаревшую кормушку "национальное государство" в собственных целях.
    Комбинация "национальной идеи" и идей "благосостояния" – солидарного, прорывного, растущего и тому подобное – оказалась хорошей завесой для мелких и подленьких делишек политиков, не имеющих ничего общего с мировым развитием.
    Хитрость продажных политиков не помешала им выродиться в интеллектуальном плане. С начала 90-х годов ХХ века в мире к власти в национальных государствах больше не приходят дальновидные и мудрые лидеры. Вместо этого по всему миру происходит соревнование в ограниченности и ничтожности демократических политиков.
    Именно поэтому кризис будет преодолен не за счет политики, а за счет давления экзистенциальных потерь всего общества на элиту.
    Единственный выход, который, скорее всего, будет найден в результате многих социальных жертв – сокрушительная авторитаризация и тоталитаризация мировой политики на фоне ее фрагментации.
    Самыми жадными на рубеже ХХ-XXI веков оказались бизнесмены и их экономисты. Причем экономисты, концептуально обслуживающие государство и его институты, оказались слабее в своих теориях экономистов, обслуживающих корпорации.
    Бизнесмены в ХХ веке оказались не в состоянии нести социальную ответственность, не смогли устоять перед соблазном олигархии и превратились в жестокосердных мироедов.
    Крупный бизнес оказался главным врагом научного прогресса, превратив его сначала в прогресс техники, а затем в процесс избирательного развития телекоммуникационных технологий, которые лучше всего продаются.
    То обстоятельство, что интенсивная экономическая эксплуатация рабочего класса в социалистических странах привела к разрушению системы социализма, никак не отменяет неизбежности разрушения более щадящей в экономическом плане, но не менее интенсивной в психолого-мировоззренческом и моральном плане системы мотивационной эксплуатации "среднего класса" в либерально-демократических странах.
    Главный сомнительный успех бизнеса и экономистов в ХХ веке состоит в том, что они заставили мир говорить на экономическом языке. Экономизм стал основой гуманитарного понимания мира, а потребительские мотивации заместили собой все другие.
    Они проникли в науку, в искусство, в технологию, в семейную и личную внутреннюю жизнь каждого человека.
    Самым продажным и жаждущим удовольствий на рубеже ХХ-XXI веков оказался так называемый креативный класс – люди творческих профессий, обслуживающие процесс растущего потребления и комфорта: кино- и теле- деятели, представители шоу-бизнеса, бизнеса моды, различных искусств, в том числе связанных с компьютером и Интернет, и, конечно же, журналисты.
    14 Jan
    я думаю, здесь дело все таки не в жадности людей творческих профессий. Дело в том, что архитекторы современной финансовой системы, (которая зиждется на сомнительном утверждении, что "деньги - это долг"), владельцы долларовых печатных станков, столкнулись с проблеммой - бесконечная, неконтролируемая в мировом масштабе эмиссия (и очень зарегулированная внутри США),ведет к неизбежной инфляции.
    И чтобы как то, "замораживать" долларовую массу, эти креативные ребята стали выдумывать рынки, которые с точки зрения здравого смысла существовать или в принципе не могли, или были чрезвычайно малой емкости: спорт и искусство. Когда закончились реальные мастера кисти , на "биржу" стали попадать черти типа Уорхола. Открытие таких гениев - это морозильная камера емкостью 2-5 миллиардов долларов. 2-5 "картин" с миллионными ценниками раскупают "агенты матрицы", остальная часть "коллекции мастера" - идет с молотка дешевле богатым лохам, и служит по сути финансовым коконом, средством для изъятия из финансового оборота денег. Купил, повесил на стену пару миллионов - все довольны, можно печатать дальше. Та же история с "капитализацией" стартапов. Сколько стоит ФБ? Почему не 100 миллиардов долларов? Да, ИМ выгодно чтоб он стоил дорого.
    Классовый лозунг креативщиков: технологии – на службу комфорту и удовольствиям. Такой подход подхлестывает технологический прогресс, но, как показывает история, на очень краткий период времени.
    Креативный класс это вырожденная форма среднего класса – получающие знаниевую ренту представители среднего класса. Ведь знаниевая рента не может быть получена непосредственно, поскольку для постиндустриальных снобов существование индустриального мира является главным условием.
    14 Jan
    С учетом сказанного Стемление к комфорту и удовольствию являются сегодня ускорителями процесса. Удовольствия, кстати, приобретают все более технологический оттенок. Технологии вскоре полностью сдадут индустриальный мир машинам. Во главу угла становится не производство, а ресурс. В первую очередь новый ресурс. Оказывается, мост будущего это не тонны металла, а легкая ажурная конструкция из углерода. И строят его уже сейчас, не крепкие парни со сварочными аппаратами, а неказистые ботаны в собственных лабораториях.
    Кризис начала XXI века показал, что при падении индустриального производства креативный класс не просто начинает получать меньше, а деклассируется, причем рынок его услуг вообще исчезает.
    Лишь когда уставшая изобретательность и фантазия креативного класса начала иссякать, собственно и начался кризис перепотребления начала XXI века. К этому времени духовные мотивации творчества были частью маргинализированы, частью разрушены.
    Теперь перед лицом всемирной опасности восстановление этих разрушенных духовных мотиваций является необыкновенно сложной задачей, решать которую придется в условиях цейтнота.
    Самыми самоуверенными среди всех на рубеже ХХ-XXI веков оказались философы, поскольку были убеждены в незыблемости своих мыслительных установок.
    Постмодернизм как определенные мыслительные установки проник в содержание всех направлений философии: в аналитическую философию, в феноменологию, в системную методологию и особенно сильно – в фундаментальную философию, которая даже стала сомневаться в необходимости своей тотальной фундаментальности.
    Постмодернизм как первая глобальная философия в человеческой истории оказался весьма привлекательным для существования потребительской цивилизации. То, что потребительская цивилизация множество раз критиковалась многими постмодернистскими философами, ничего не значит.
    Важна не критика как таковая, важны установки мышления.
    В самих установках мышления постмодернизма содержатся условия для торжества потребительской культуры. В постмодернизме нет ни новых цивилизационных целей, ни новых смыслов, ни новых мотиваций, поскольку их существование означало бы онтологическую тотальность, в постмодернизме высокомерно отрицаемую.
    Постмодернизм в самом своем названии несет родовую травму неопределенной по сути и привязанной к "следованию после модернизма" концепции.
    Цивилизационные аспекты постмодернистской философии оказались просто ошибочными. Конец "холодной войны" и философский самообман Фукуямы в виде "конца истории" обозначил в то же время и "пиррову победу" западного способа жизни.
    Постмодернизм как глобальная философия сегодня уже почти мертв, и нет никакой причины для самоуверенности философов в их всепонимании происходящего. Нужна новая философия.
    Как перейти к восходящему тренду?
    14 Jan
    Единственными невиновными в происходящем мировом кризисе являются обыватели. Они делали все, как им говорили в телевизоре. Они жили и продолжают жить как социальные животные, поэтому именно они, глупые и невиновные, будут принесены в жертву за просчеты философской, научной, политической, экономической и креативной элиты.
    Такова цивилизационная функция обывателей – быть телом цивилизации и пушечным мясом истории.
    Канализацию социальной энергии в процесс потребления обеспечивали бизнесмены и обслуживающие их экономисты. По разным оценкам – до 95% социальной энергии непосредственно перед кризисом уходило на процесс потребления.
    Кризис не изменил эту ситуацию, но сделал ее еще более опасной – процесс потребления замедлился гораздо сильнее, нежели процесс производства эмоционально-сексуальной энергии.
    Такой дисбаланс обычно ведет к войне.
    Понятно, что переход из нисходящего тренда к восходящему будет сильно зависеть от развитости той или иной страны мира.
    В западных странах, конечно же, попытаются выйти из кризиса за счет научной, политической, и экономической культур, которые у них достаточно развиты. Эта попытка, конечно же, ничего не даст, пока философия не предложила новых перспектив и новых источников социальной энергии, а искусство не начало осваивать эти новые источники энергии.
    Политика вообще будет неспособна справляться с цивилизационном кризисом, а экономики без высокой социальной энергии хватит лишь на то, чтобы поддерживать материальное выживание.
    Соответственно институциональная наука в ее нынешнем виде сама по себе кризисы своих горизонтов развития и проблемы мотиваций ученых не способна преодолеть.
    Может так оказаться, что именно в тех странах, где политическая, экономическая и научная культуры являются умеренными, философия и искусство смогут выскользнуть из-под их опеки и осуществить прорыв.
    Могут ли таковыми странами стать постсоветские страны? Наверное, могли бы, но им мешает религия. Христианство, а в нем, прежде всего, православие имеет очень низкий цивилизационный потенциал. Без реформации православие вообще не способно осуществлять какие-либо цивилизационные действия.
    Глобальный кризис, с которым столкнулось человечество, – очень непростой. Он принципиально не похож на кризис 1929-1939 (1945) годов.
    Это кризис, который не только поменяет эпистему современного времени и завершит эпоху модерна вместе с его постмодернистской проблематизацией.
    Он, прежде всего, поменяет когнитему (картина мира, отражающая способ познания) человечества, существующую с осевого времени – VI-V века до нашей эры)
    Скорее всего, восходящих трендов в этом мире уже не будет. Чтобы перейти к восходящему тренду, мир нужно фундаментально преобразовать.
    Перед человечеством стоят масштабные задачи, возникающие раз в 500-600 лет – VI-V век до н.э., I век н.э., VII, XII-XIII, XIV-XVI, XXI века.
    Преобразования должны коснуться не только мировоззрения, но и самого материально-биологического статуса человечества. Изменится все – структура идентичности большинства, суть государства, мир в целом и представления о нем.
    Восходящий тренд человечества — трансгуманистический, как бы странно это сегодня ни звучало. 
    Сергей Дацюк, для УП
    3 Nov
    • человечество - целое или популяция?
      3 Nov
      Кто ходил в походы - знает, что темп движения группы определяется самым слабым, самым медленным ее участником. Куда бы не двигалось "человечество" - вниз или вверх (все ведь относительно), если оно будет представляться, как человечество (то есть - как нечто целое, единое), его всегда будут тормозить отстающие.
      Другое дело, если его - человечество представлять как множество, как популяцию. Тогда ведь может быть картина другая. Но с таким представлением еще надо справиться. Так как слово "человечество" указывает все же на некое единство. Либо популяция - это уже не человечество. Либо - еще как-то.
      3 Nov
      • Если рассматривать человечество как единый организм, то никто никого не тормозит.
        3 Nov
        например у человека недостаточное развитие мышц не мешает развиваться уму
        3 Nov
        Если организм, то нужно еще функционализировать органы. Предложите свой вариант такой функционализации.
        3 Nov
        Потому что у меня вариантов нет. Понимаете, если вчера здесь был рот, а сегодня анус, то какой-то странный организм выходит. Даже у дождевого червя - не меняется функционализация. У какой-нибудь гаструлы - совмещено. Но тоже не меняется.
        3 Nov
        Различать где какой орган - это индивидуальная задача для каждого
        3 Nov
        Но ведь тогда - не организм, - объективно. Тогда это фантомы индивидуального сознания.
        организм - это галюцинация. Никто не мешает. Только обсуждать галюцинации - это - к Фрейду.
      • восприятия человечества индивидуальны
        3 Nov
        Объективная реальность слабо зависит от того, что мы по ее поводу думаем.
        Каждый может воспринимать человечество по-своему:
        • как организм
        • как множество индивидуумов
        • как сообщество
        • как группу в походе
        Никто никому не мешает иметь свое восприятие
        3 Nov
        Только выводы будут разные. Этот и есть - работа со смыслами.
        3 Nov
        Коллективно мы получаем ОДИН общий 3D-вывод, в котором каждый находит свою точку зрения, и который каждый воспринимает индивидуально и согласен в этом восприятии.
        3 Nov
        Организм нельзя разобрать на органы, чтобы после этого в нем осталась жизнь
        3 Nov
        выше написано "ОДИН общий" - он не делится, а то, что спереди слон не такой как сзади - это естественно.
        Есть еще структура организма, которая является его неотъемлемой частью (нельзя разложить - потеряем структуру).
        3 Nov
        Естественно - это когда есть целый слон, и все уверены, что это нечто ОБЪЕКТИВНО ЦЕЛОЕ. ЦЕЛОЕ - ОБЪЕКТИВНО. А не у каждого свое.
        3 Nov
        Мы и получаем ЦЕЛОЕ - общего "слона" и его приближение к истине достаточно полное и многостороннее.
        3 Nov
        • Если сложить вместе отдельные проекции - обязательно ли получится картина целого?
          3 Nov
          Если бездумно сложить - не получится, а если осознанно - получится (хороший пример - картина из пазлов, их можно свалить в кучу или сложить в картинку).
          Инструкция здесь не нужна
          3 Nov
          Дочка собрала набор из 3000 пазлов без инструкции - получилось, но у нее была картинка.
          Сейчас есть и наборы без картинки, но да, это более сложное задание, поэтому они обычно меньше.
          3 Nov
          Компьютерные пазлы изначально - собираемы. А смыслы - неизвестно.
          4 Nov
          а РЕАЛЬНОСТЬ изначально существует
          3 Nov
          А реальность существует, если кому-то удалось реализовать. Иначе - галюцинации.
          , да есть погрешности, но они частично отсеиваются, частично - не принципиальны. Практика дает очень точную картинку
          ПРИМЕР: Чому буксують реформи?
          4 Nov
          Что иллюстрирует, по-Вашему, этот пример? Ну, собрали Вы на одной полке десяток-другой галюцинаций, а реформы тут причем?
          4 Nov
          задача - найти ответ на поставленный вопрос
          Они как буксовали, так и продолжают буксовать. И это уже, вроде бы, даже очевидно, то есть - не требует больше доказательств. Весь мир об этом знает.
          4 Nov
          я привел старый пример см. дату
          То, что реформы буксуют не дает ответа на вопрос ПОЧЕМУ?
          4 Nov
          Но У Вас же есть много объяснений. "Философы лишь различным образом объясняли мир, но дело заключается в том, чтобы изменить его."
          4 Nov
          350 человек "с улицы" дали ответ намного полнее, точнее и объективный, чем любой политолог или эксперт.
          4 Nov
          350 галюцинаций
          4 Nov
          мы называем это проекциями
          говорят лишь о том, что 350 человек ничего не понимают
          4 Nov
          каждый в отдельности - понимает немного, вместе - понимают ВСЕ
          4 Nov
          И все в месте - не понимают.
          4 Nov
          это только Ваша точка зрения, я привел реальный результат синтеза 350 мнений, приведите лучший.
          4 Nov
          Лучше Вашего - не приведешь. А Реформы-то - где?
          4 Nov
          А реформ-то нет. Есть много причин, а реформ нет. Кто хочет сделать - делает, кто не хочет - объясняет причины.
          Реформ нет. Те, что демонстрируются - фиктивные.
          4 Nov
          разве проект здания не имеет цены, если здание еще не построено?
          4 Nov
          Смотря для чего делался проект. Если проект делался для того, что не строить здание, значит имеет ценность. А если делался для того, чтобы построить - макулатура ему цена.
          4 Nov
          Тогда надо разогнать все проектные институты и строить "как попало"?
          4 Nov
          Уже разогнали.
          4 Nov
          Те, кому нужно построить, уже в проектные институты не обращаются. Исключения составляют монополисты, которые согласовывавют чужие проекты. То есть, сначала обращаются к грамотному инженеру или архитектору (по рекомендациям), он собирает команду нужных специалистов; вместе они делают проект,
          4 Nov
          так он "макулатурный" или нет?
          по которому можно построить, а потом начинается хождение по мукам - по тем институтам и другим учреждениям, которые успели "поставить барьеры" на пути стротительства. Потом заказчик не выдерживает, и начинает строительство, не дожидаясь всех разрешений. К нему приходят инспекторы, выписывают штрафы, он эти штрафы (и другие симулы) включает в свои фактические затраты, а когда наступает время продажи построенного - соответственно увеличивается цена. А проект тогда - не макулатурный. Поскольку - реализован, - стал реальностью. "Живая собака лучше дохлого льва". То же самое происходит с любым бизнесом у нас. И об этом уже знает весь мир. Поэтому инвестиционные проекты у нас реализуются только те, которые всю эту процедуру учитывают. А чиновники разъезжают по заграницам за казенный счет - "для привлечения инвесторов", - расказывают им байки, - авось еще кто-то не в курсе. Но чем меньше к нам приходит этих инвесторов, тем больше разъездов по заграницам у чиновников. Поэтому они не особенно и стараются привлекать. Хотите примеров - читайте новости в прессе.
          4 Nov
          Если у Вас есть такой инвестор, который ко всему этому готов - может что и получится. Только для этого риззому нужно поменьше - в масштабе инвестиционного проекта. Но может быть Вы и сами это все знаете.
          4 Nov
          Может быть кому-то можно продать гудок, в который превратится этот пар. Тогда, конечно, чем сильнее гудок, тем больше можно заработать. Значит - пара нужно побольше.
          4 Nov
          Заработать (по крайней мере, деньги ) - не входит в набор приоритетов ПЗ и КР.
          4 Nov
          Может быть. Только тогда нужно включать логику и разбираться с иллюзиями и галюцинациями логически. То есть, мышление включать. Не то, которое у Дацюка - домыслы, вымыслы, измышления - без метода и логики. А то, которое реалистично. Тогда организмы останутся организмами, популяции - популяциями, а человечество - человечеством. А не толпами безумных.
          На четкий вопрос дан четкий ответ (по ссылке).
          Если для хирургической операции позвать с улицы 350 человек, которые плохо разбираются в медицине, больной точно умрет.
          4 Nov
          В самолете, если кому-то стало плохо - врача ищут среди пассажиров. Мы в похожей ситуации: выбирать приходится явно не между самым лучшим и идеальным.
          о реформах.
          , это не наука, а скорее мастерство.
        • Как быть с большой сложностью процедуры конфигурирования?
          3 Nov
          Еще необходима невероятно сложная логическая процедура конфигурирования. У кого получится - у того будет целое. Ни у кого не получится - целого не будет.
      • реальность или галлюционации
        3 Nov
        "...А один даже выдавал себя за святых Кирилла и Мефодия, чтобы получать двойную порцию. А еще там сидел беременный господин, этот всех приглашал на крестины. ..." Никто никому не мешает.
        3 Nov
        И это их полное право. Для людей, которые видят галюционации - они такая же реальность как для нас - наше восприятие мира.
        На ПЗ мы не оцениваем (галюционация или нет) точку зрения другого, а принимаем ее такой, как она есть.
  2. Декларация общин человечества
    17 May
    Декларация общин человечества Сергей Дацюк Источник
    Вера в единое человечество провозглашается системообразующей
    17 May
    Декларация общин человечества Сергей Дацюк Источник
    Эта вера означает следующее:
    1. Если вы не понимаете нижеизложенного, значит это не для вас. Новый мир будет сложным, и его понимание тоже будет сложным. Обвинения в сложности текста не принимаются и не рассматриваются.
    2. Отрицание возможности реализации этих идей не принимается и не рассматривается, потому что оно противоречит системообразующей вере в возможность этого.
    3. Замалчивание этих идей преодолевается сетевым образом (через социальные сети), поскольку государственные или корпоративные СМИ не заинтересованы в их распространении.
    4. Приветствуется распространение этих идей, перевод их на все языки мира, обсуждение этих идей, обсуждение способов реализации этих идей и последствий их реализации.
    5. Тот, кто поддерживает и распространяет эти идеи, является их последователем. Последователи самоопределяются за пределами национальных государств и других унитарных идентичностей.
    6. Попытки выхолостить, подменить или исказить эти идеи должны жестко пресекаться последователями в процессе обсуждения. Приветствуются только мыслительные установки, направленные на единство общин человечества перед всесилием государств и корпораций.
    7. Деструктивные действия в процессе реализации этих идей должны жестко пресекаться последователями. Приветствуются только конструктивные действия, направленные на реализацию идей и их развитие.
    14 Jan
    Вопросы:
    • С. Дацюк создал новую мировую религию?
      14 Jan
      Вопрос: С. Дацюк создал новую мировую религию? Ищет апостолов для создания догматической церкви? Зачем тогда интеллектуалы и всеобщее обсуждение?
      14 Jan
      Не совсем так:
      • "Если вы не понимаете нижеизложенного, значит это не для вас"
        14 Jan
        Из этой ситуации есть выходы:
        • поверить
        • разобраться (понять)
        • уйти
        • изменить себя (свой способ понимания)
        Только первый "тянет" на религию.
        14 Jan
        • Почему не могу "изменить" (повлиять)?
          14 Jan
          если не понять - нельзя изменить, понимание - промежуточная ступень, перепрыгнуть нельзя
        • Почему не дифференцировать "наказание" - что могу "менять",что нет. Если большинство не могу - интерес пропадает.
          14 Jan
          тогда имеем частичное понимание. Системное мышление подсказывает, что нельзя оптимизировать только некоторые функции, не понимая всей системы - это легко может привести к краху.
      • "Приветствуются только конструктивные действия, направленные на реализацию идей и их развитие."
        14 Jan
        здесь нет ничего от догмы
        14 Jan
        конкретно здесь - нет. пп 6.,7. - догматизм чистой воды
      • все остальное - просто антураж
      • для религии это мелковато, но религия сейчас не пойдет (мало религиозных людей), а "Братство людей" и "Единое человечество" - близки. Поэтому, как объединяющая идея - вполне неплохо.
      • религия (общая) может дать силы тому ничтожному проценту людей, которые могут перейти в Новое человечество, т.к. они возможно смогут ее воспринять.
      14 Jan
      С. Дацюк предлагает операться на веру, и зачем то ставит "инквизиционный" предохранитель: или уйди, или прими и дальше популяризируй.
      14 Jan
      Сейчас практически нет интеллектуалов, способных осознать и продвигать эти идеи, к тому же - они рассредоточены. Поэтому "утопающий за соломку хватается", Сергей - хоть за ВЕРУ.
      Декларация интересна, никто не спорит. Цель благая. Но где та грань обсуждения, перейдя которую ты рискуешь быть "изгнаным"? Когда в процессе обсуждения, попробуешь присадить общество на другую цель - согласен, справедливо. Но если ты усомнился в методах? Что за ветхозаветный гнев? "Если вы не понимаете нижеизложенного" - согласен. А если понимаешь, но не согласен? Не совсем? Есть рацпредложение?
      14 Jan
      это все атрибутика использования веры (религии)
      14 Jan
      Это атрибутика не веры, но религии, Сергей. Религия - лишь трактовка бога "третьим лицом".
      Относительно религии с вами не соглашусь - не мелковато. "Вера в единое человечество", консолидированное через сети общин. Это может спорить с любой мировой религией.ИМХО
      14 Jan
      для Веры нужно что-то за пределами этой планеты, гораздо более высокое. "Единое человечество" - хорошо для проекта, цели.
      14 Jan
      ведическая трактовка веры - интересна. "Знание бога". Правила игры, принципы. Но не "бездоказательное принятие". Разница - колосальная. Причем, что характерно было для античного мира: с богом можно было спорить. И даже стать богом))). Создатель многое позволял.
      14 Jan
      Я новизни не побачив. "нема ні елліна, ні іудея..." НЗ,Послання апостола Павла.розд.3
     
    ДЕКЛАРАЦИЯ ОБЩИН ЧЕЛОВЕЧЕСТВА
    Общины мира, объединяйтесь в сети!
    Мы те, кто разрушил Советский Союз и еще помнит его. Мы те, кто попытался построить либеральную демократию и столкнулся с проблемами отсутствия опыта преодоления ловушек свободы. Мы видели и то и другое, и можем говорить с большим опытом, чем те, кто давно живет в мире свободы, ограниченной властью государств и корпораций, и старается не замечать этого.
    Перед Богом и людьми всего мира, перед современниками и потомками мы провозглашаем наше видение перспектив мира, наши стремления, наши надежды, наши мечты. Предлагаемые нами подходы являются идеалами, к которым мы стремимся, являются ориентирами, к которым мы движемся.
    Кризис современного мира
    17 May
    Декларация общин человечества Сергей Дацюк Источник
    Современный мир находится в серьезном кризисе. Правящие классы разных стран мира пытаются выдать этот кризис всего лишь за финансовые или экономические проблемы, которые можно преодолеть на общих собраниях мировых лидеров, согласовав экономическую и социальную политику.
    Мы же считаем, что этот кризис является цивилизационным. Он коренится в самой сути упрощенного существования человечества, которое потеряло горизонты своего развития за пределами простого выживания, потеряло глубинный смысл своей жизни внутри утилитарного потребления, потеряло большие и недостижимые мечты.
    В технологическом и культурном плане человечество все больше и больше становится единым. По крайней мере, правящие классы всего мира давно уже объединены общими интересами сохранения своей финансовой власти в условиях банковской тайны и непубличных государственных бюджетных процессов. Правящие классы объединены интересами сохранения своей политической власти путем периодического проведения демократических выборов, манипуляция которыми стала настолько очевидной, что все больше и больше людей по всему миру отказываются принимать в них участие.
    В мировой правящий класс как-то незаметно вошли руководители транснациональных корпораций и мировых финансовых сетей — новые олигархи нового времени. Сегодня миром управляют не столько политические лидеры, сколько лидеры транснациональных корпораций, которые по сути приватизировали государства. Новый мировой правящий класс это уже класс корпораторов, а не государственных деятелей.
    Роль и место корпораций не отнормирована в государственных конституциях, поэтому противостоять всевластию корпораций государства не могут. Новые надгосударственные образования, которые системным образом влияют на мир (ВТО, МВФ, НАТО и т.д.), тоже не отнормированы в государственных конституциях. Местные общины пытаются выторговать себе максимум полномочий в государствах, но внутри принципа субсидиарности, который рассматривает местную власть как вспомогательную для центральной, это принципиально невозможно.
    Мы живем в мире распределенного суверенитета, при этом продолжаем делать вид, что суверенные конституции чего-то стоят. Нам нужны принципиально новые конституции. Но запечатленная в истории революционная героика создания нынешних конституций и их несомненно большие заслуги перед историей не позволяют их изменить без кризиса, без больших социальных конфликтов и гражданских потрясений.
    Разобщенные государственными границами общины человечества все еще не могут взять под контроль свои правящие классы, потому что их публичные властные, финансовые и социальные ресурсы приватизированы отдельными группами людей, исторически по традиции выделившиеся в правящие касты. Смена людей у власти в разных странах не является сменой правящих каст этих стран. Если раньше с этим можно было мириться, поскольку новые политические лидеры правящих каст несли с собой новые идеи, то сейчас с этим мириться уже нельзя, ибо новые политические лидеры не приносят с собой ни новых идей, ни новых видений перспективы.
    После разрушения СССР мир потерял последнюю надежду на возможность построения общества на принципах коллективного управления с неутилитарными целями. Либеральная демократия оказалась безальтернативной формой развития человечества и стала вырождаться в опасную форму потребительского рабства.
    Потребительские идеалы завладели не только широкими массами мира. Опаснее всего то, что потребительские идеалы завладели также сознанием правящих классов. Правящие классы сами поверили в то, что рост потребления это и есть развитие человечества. Речь идет о необходимости принципиального изменения мотиваций и перспективных ориентаций человечества, что правящие классы самостоятельно осуществить не могут.
    Интеллектуалы, которые всегда были в авангарде идейных движений, превратились в креативный класс, который обслуживает правящие классы внутри процессов научного познания и технологического прогресса, направленных на потребительское общество.
    Фатальным для человечества является то, что потребительские идеалы завладели также сознанием интеллектуалов. Возможно поэтому интеллектуалы отказались от поиска новых трансцендентных идей, новых горизонтов развития человеческой цивилизации, новых концептуальных пространств, которые может осваивать человечество. Интеллектуалы провалились в постмодернизм, барахтаются там, и самостоятельно выбраться не могут.
    Постмодернизм уничтожает действительность, подменяя ее дискурсами и языковыми играми, создавая этим симулякры и пропагандируя увлечение этими симулякрами. Постмодернизм в своих мотивациях направлен на вечное становление и дление настоящего, не позволяет видеть перспективу и новые горизонты. Постмодернизм, подчеркивая множественности истин, не позволяет понимать сложную истину. Постмодернизм, ограничивая тотальность в пользу бесконечности, и фундаментальность в пользу детализации, не позволяет постигать тотальность глубины в качестве сильной мотивации для познания.
    Молодежь, которая погружается в детализацию познания, не может иметь сильных мотиваций в этом познании, потому что это не интересно, не драйвово, не героически. Убив героику свершений, постмодернизм по сути привел к кастрации духа. Постмодернизм убил сильные мотивации молодежи, и этим нанес огромный сложно исправимый вред человечеству. Поскольку постмодернизм является первой глобальной философией, то человечество от него сегодня страдает не меньше, чем в свое время страдал от коммуно-социализма или национал-социализма, которые были явлениями региональными.
    Наука сегодня страдает от родовой травмы и лжи о самой себе, которой Фрэнсис Бэкон обманывал правящие классы своего времени. Ученые Нового времени понимали, что знание это любопытство и энтузиазм мечтаний. Зато правящим классам ученые пытались показать, что знание это сила, власть и новые возможности потребления.
    Пока религиозный в своей основе дух ученых позволял им понимать всю условность утилитарных мотиваций познания, существовал социальный договор — ученые удовлетворяют собственное любопытство в обмен на то, что результаты этого их удовлетворения создают новые возможности силы и власти для правящего класса и новые возможности потребления и комфорта для широких масс.
    В 80-90 годы ХХ века стало ясно, что силу, власть и комфорт дает не наука сама по себе, а технология, которая лишь косвенно связана с наукой. Технология фактически вытеснила науку, поскольку технологию кроме государств могли финансировать также и корпорации. Технологии, которые финансируются только государствами, развиваются гораздо слабее. При этом технологический прорыв по большому счету произошел только в телекоммуникациях.
    Наука, прежде всего фундаментальная, быстро проиграла в социальном плане науке, которая была направлена на технологические достижения. Сегодня мы имеем ситуацию, когда с 60 годов ХХ века развитие фундаментальной науки фактически прекратилось. В последний раз человечество сделало пилотируемый полет на другую планету в 1972 году («Аполлон —17», полет на Луну, США). Больше пилотируемых полетов на другую планету не было, поскольку в потребительском обществе на вопрос «зачем» человечество так и не смогло найти утилитарного ответа.
    В последние годы человечество пыталось вернуться к космическим проектам, рассматривая, прежде всего, возможность пилотируемого полета на Марс. Но по большому счету, ответа на то, зачем нам лететь на Марс, в потребительской цивилизации нет.
    Правящие классы делают вид, что ничего не произошло, поскольку доверие к ним и их научное видение мира является залогом сохранения их власти и богатства. Ученые науки, ориентированной на технологические инновации, также поддерживают общественное мнение, будто с наукой все в порядке. И очень немногие ученые видят кризис. В науке произошло то же, что и в политике или социальной структуре общества — потребительские мотивации вытеснили все остальные.
    Научная фантастика уступила место мистико-магической фэнтези. Наука, которая перестала мечтать, в принципе не может двигаться дальше. При этом мистико-магическая фэнтези в своих интенциях это уже мечты нового направления интеллектуальной деятельности — конструктивизма.
    Наука слабо понимает масштабные амбиции конструктивизма, потому что он уничтожает само условие научного познания — веру в объективную действительность. Конструктивизм свободно оперирует многими реальностями, он занимается моделированием в том числе и за пределами очевидной действительности — в актуальности и в виртуальности, он пытается познать не только Мир, но и Внемирность.
    Конструктивизм, который вырастает из науки, силой философии обязан порвать с ней, оставив науке то, что она умеет делать лучше всего — получение знаний, их систематизацию и популяризацию. Наука будет осваивать новые горизонты, но открывать новые горизонты будет конструктивизм.
    Чтобы наука уступила место интеллектуального лидерства конструктивизму, она должна пережить кризис. В то же время конструктивизм должен сформулировать свою философию и свои цивилизационные мотивации. И сделано это может быть усилиями интеллектуалов, ценой их самопожертвования, без финансирования государств и корпораций. Только доказав свою мотивационную способность и интеллектуальное лидерство в условиях научного кризиса, конструктивизм станет новой надеждой человечества.
    Таким образом, человеческая цивилизация стала потребительской, она потеряла непотребительские перспективы, она не видит горизонтов развития за пределами очевидности, ее представления не выходят за пределы декартовского Мира. Человеческая цивилизация в мировоззренческом плане больше не может развиваться в рамках науки, постмодернизма и представлений лишь о мире. Человеческая цивилизация должна выйти за эти границы. Человеческая цивилизация в социальном плане больше не может развиваться в рамках государств, наций и территорий.
    Нужны новые непотребительские мотивации человечества, новые горизонты развития за пределами актуальной очевидности, новые представления о конструкции Мира и Внемирности. Мы должны выйти за пределы науки и постмодернистской философии.
    Это означает, что человечество должно стать единым и осознать свою общую перспективу. Это означает, что разделение социального мира на обанкротившиеся государства должно быть преобразовано в сеть связанных различными системами мотиваций общин, которые смогут конкурировать с государствами и транснациональными корпорациями за публичные ресурсы.
     
    Общины человечества
    17 May
    Декларация общин человечества Сергей Дацюк Источник
    Политика со времен древней Греции это процесс установления равновесия между различными общественными группами. Во времена доминирования государств политика была искусством управления государством, поэтому государственные политики получили преимущество. Во времена выхода на арену мировой политики корпораций политика стала балансированием между корпоративными и государственными интересами, поэтому коррумпированные корпорациями государственные политики потеряли свое преимущество.
    Перспектива политики заключается в возвращении ее начального смысла. Политика должна снова стать процессом установления равновесия между различными общественными группами без посредства государств и корпораций. Такое равновесие должно устанавливаться интеллектуальными средствами, поскольку социальные отношения в сети общин стали слишком сложными, чтобы осуществлять это на основе каких-то пусть даже очень привлекательных интересов. Основой политики будущего должны стать не интересы, а сложные принципы.
    Группы по интересам и общины, объединенные общими принципами и общими неутилитарными мотивациями, — совершенно разные коллективы. В обществе должны доминировать общины, а не группы по интересам. Общины, которые имеют общие принципы и общие трансцендентные мотивации в исторической перспективе всегда будут побеждать любые группы по интересам.
    Нации, государства и их территории остаются игрушками обывателей, иллюзии которых поддерживают средства массовой информации. Правящие классы мира уже давно живут вне наций, государств и территорий. Общины мира всегда будут проигрывать правящим классам, пока будут держаться за старые представления. Общины мира должны осознать свое сетевое единство и самоорганизоваться перед лицом произвола государств и корпораций.
    Сегодня стоит вопрос не о переучреждении какого-то отдельного государства. Сегодня стоит вопрос о переучреждении общественного договора, который со времен Гоббса, Локка и Руссо фактически был незыблемым в своих главных принципах:
    • отказ от естественных прав в пользу государства для общественной безопасности;
    • гарантирование государством разработки, принятия и соблюдения законов для общего блага;
    • разделение властей внутри государства;
    • сбор и использование публичных налогов государством;
    • защита государством суверенитета.
    То есть общественный договор заключалась обществом с государством. Пришло время пересмотреть общественный договор в пользу принципиального увеличения публичных функций общин и введения прямого корпоративного инфраструктурного обслуживания общин без посредничества государства.
    Общины как носители системно организованных мотиваций становятся новыми центрами человечества, новыми субъектами цивилизационных действий. Такие общины могут быть как архаичными и привязанными к национальной культуре и территории, так и инновационными, соединенными связями социальных сетей через новые средства коммуникации — Интернет и мобильную связь.
    Новый общественный договор принципиально противостоит глобализму. Общины человечества выступают не за интеграцию, а за фрагментацию мира; не за унификацию норм и мотиваций, а за их разнообразие.
    2 May
    Хорошо, если каждая община придерживается собственного законодательного права. То могут быть конфликты противоречий между разными общинами. По крайней мере должна быть общая конституция, которая бы регулировала такие конфликты.
    Глобализация это процесс легализации корпоративной власти над миром, интеграции мира через всевластие корпоративной коррупции государств и мировой унификации мотиваций и норм общежития в их чисто утилитарном и потребительском качестве.
    Так глобальность превращается не просто в метаглобальность (гелиосность — то, что относитсяк Солнечной системе), а в метаверсальность (Метаверсум — Мир и Внемирность).
    При этом власть общин выходит за пределы глобальности, в том числе за пределы планетарной глобальности.
    В этом смысле фрагментация это процесс легализации и усиления общин, которые противостоят корпорациям в надглобальном измерении.
    Это процесс разнообразия мотиваций, в частности выработки и распространения трансцендентных мотиваций.
    Местные общины внутри государств должны уступить доминирующую позицию общинам социальных сетей, которые больше не привязаны ни к нации, ни к государствам, ни к территориям.
    В таком подходе возникает представление о едином человечестве, которое состоит из фрагментированных и сетевым образом соединенных общин, осуществляющих сопротивление корпоративно-государственной глобализации.
    Человечество не является результатом процесса глобализации. Человечество является продуктом цивилизационной фрагментации и осознания своего единства через сеть самоорганизации фрагментов-общин на уровне трансцендентных концептуальных представлений.
    Агентом человечества не является ни нация, ни государство, ни корпорация, ни любое их объединение (например, международное сообщество). Человечество поэтому не является совокупностью индивидов человеческого рода.
    Агент человечества также не возникает в области права, поскольку агент не является правовым представителем человечества, какие бы права ему не предоставлялись. Право есть продукт государств и корпораций, потому что оно гарантируется ими.
    Мотивации и концептуальные представления о будущем (мечты) находятся всегда за пределами права и составляют трансцендентную основу всякой цивилизации.
    Агентом человеческого единства, протоцивилизационным образованием и единицей нового мирового порядка является община, вписанная в топологическую (негеополитическую) сеть человеческих взаимоотношений — сетевая община. Это такая община, которая удерживает на себе публичное рефлексивное осознание человеческого единства и осуществляет действия, опирающиеся на такое осознание.
    Агент человеческого единства является не правовой, политической или экономической, а философско-концептуальной позицией, которая формирует трансцендентные мотивации на основе заветных мечтаний. Агент человеческого единства — интеллектуал общины и сама община, отстаивающая его идеи, а не политик, экономист или юрист.
     
    Преодоление государственных монополий
    17 May
    Декларация общин человечества Сергей Дацюк Источник
    1. на признание идентичности
      14 Jan
      Главная монополия, которой обладают государства, это монополия на признание идентичности.
      Община должна отвоевать право изменять и фиксировать сложные идентичности самостоятельно, без посредничества государства. Пока идентичности были унитарными (формулировались одним словом, а по содержанию были религиозными от античности до Нового времени и национальными от Нового времени до текущего момента), государства могли их использовать для власти над сознанием.
      Однако когда сейчас идентичности становятся множественными (политарными, формулируются многими словами), то есть становятся функциями самодеятельности, творчества и коммуникации социальных сетей, вмешательство государства должно быть существенно ограничено. Комбинация содержаний идентичности соответствует принципу распределенного суверенитета и является свободным выбором каждого человека планеты.
    2. на все виды власти
      14 Jan
      Вторая монополия государства — на все виды власти, которые она согласилась распределять: законодательную, исполнительную, судебную и внешнюю. Эти власти должны быть в значительной степени демонополизированы.
      Прежде всего, государство должно потерять монополию на судебную власть, то есть судебная власть должна перестать быть государственной. Судебная власть должна стать мировой и корпоративной, ее услуги должны продаваться сетевым общинам на четко определенный срок в условиях конкуренции между мировыми судебными корпорациями.
      Конкурирующие судебные корпорации должны существовать в условиях специальных процедур статистического и выборочного аудита, публичным объявлением жалоб и результатов их проверки и т.д. Во-вторых, законы разных стран должны быть унифицированы по основным правам и свободам, а также принципам «распределенного суверенитета», «супердиарности», «публичного ресурса» и «финансовой прозрачности».
      14 Jan
      Главная цель создания любой общины – оставаться разными. Унификация основных прав и свобод –входит в конфликт с целями создания общин. И чем отличается избрание «легитимного» и стад нардепов  на 4 года от эстафеты власти «судебных корпораций»? Вот вам и новое «поле чудес» для коррупции транснационального капитала.  
      Логичнее, судебную систему сделать онлайновой обязанностью сети общин (хотя как по мне, все-таки индивидов), но никак не «продаваемой услугой судебных корпораций». Причем, большой вопрос, как быть с апелляциями, если эстафета передана следующему. Для корпораций, сеть общин (или все-таки индивидов, идентифицированных в сети через ЭЦП)– это в первую очередь рынок потребителей. А главная сила в противодействии им -  возможность одновременного отказа от потребления продуктов и услуг корпорации. Отсутствие единого стандарта права, как производной от государства, сделает члена общины бесправным, многие общины вообще будут придерживаться узкопрофильной морали.Что вообще может привезти к "сетевому феодализму".
    3. защита территории и публичной собственности на территориальную инфраструктуру
      14 Jan
      Третья монополия, которой владеет государство, это защита территории и публичной собственности на территориальную инфраструктуру.
      Сегодня эта монополия фактически перешла к корпорациям — это произошло по всему миру, и государствам все труднее обеспечивать воспроизводство инфраструктур. Многие инфраструктуры сегодня изношены, невозобновляемы, и это характерно для разных стран — как развитых, так и развивающихся.
      У инфраструктур появились три различных субъекта — государство, корпорация и общественность. Причем лишь общественность в лице территориальных (сетевых) общин должна получить право контроля над территорией и территориальной инфраструктурой, потому что она единственная, кто отстаивает публичный интерес.
    4. на использование публичных ресурсов
      14 Jan
      Четвертая государственная монополия это монополия на использование публичных ресурсов, в частности полезных ископаемых, рек, озер, земли и т.д.
      Эта монополия должна быть уничтожена, прежде всего, на уровне доступа: к информации об имеющихся инвентаризованных публичных ресурсах, к их использованию, а также к результатам такого использования — денежному доходу и другим социальным благам. Всякий публичный ресурс принадлежит территориальной общине, которая способна контролировать публичное функционирование такого ресурса.
      Корпорации, использующие публичный ресурс могут забирать не более половины денежных и социальных благ, которые они получают от использования публичных ресурсов. Государства должны быть отстранены от контроля над публичными ресурсами, поскольку они слишком быстро коррумпируются корпорациями.
    5. на так называемую государственную тайну
      14 Jan
      Пятая монополия — на так называемую государственную тайну, которая на самом деле является тайной использования публичных возможностей государства в частных целях государственных чиновников и/или коррумпирующих государство корпораций.
      Единственная тайна, которая может быть сохранена, это военная тайна, но и она в то время, когда частные армии становятся все мощнее, а инфраструктуры становятся мировыми и общедоступными, является весьма условной. Государственная тайна должна быть уничтожена раз и навсегда.
    6. на сбор налогов и распоряжения ими через государственный бюджет
      14 Jan
      Шестая монополия, которой владеет государство это монополия на сбор налогов и распоряжения ими через государственный бюджет.
      Сбор налогов должен быть диверсифицирован. На переходном этапе нужно создать Публичный Налоговый Фонд, куда направлять ту часть налогов, которая не связана с вопросами безопасности государства. Прежде всего, Публичный Налоговый Фонд должен заниматься здравоохранением, образованием и наукой. Государство с этими функциями справляется крайне плохо.
      На втором этапе все налоги должны идти через Публичный Налоговый Фонд, а государственный аппарат должен получать те средства, которые общим решением налогоплательщиков ему выделяются (см. принцип «супердиарности»).
      На третьем этапе, когда государство уходит из нашей жизни, налоги вообще не используются для его финансирования.
    7. разрешать или запрещать те или иные виды деятельности
      14 Jan
      Седьмая монополия, которой владеет государство и которая по сути создает коррупцию, является монополия разрешать или запрещать те или иные виды деятельности.
      Здесь должен действовать простой переходный принцип: один вид деятельности — одно разрешение. Должно быть прямо запрещено государству в любой форме, прямо или косвенно требовать более одного разрешения.
      Разрешения должны предоставляться в четкий срок. Разрешения должны быть авторизованными (указание, кто их предоставляет). Отказ должен быть аргументирован выполнением условий, которые могут быть реально выполнены. Отказ в разрешении после выполнения условий является основанием для судебного иска к конкретному чиновнику, который должен рисковать не только штрафом, но и потерей должности.
      В дальнейшем государство вообще должно потерять право выдавать какие-либо разрешения на ту или иную деятельность: нормы деятельности должны стать мировыми и регулироваться на мировом уровне.
     
    Принципы общечеловеческой перспективы
    17 May
    Декларация общин человечества Сергей Дацюк Источник
    • Вся власть принадлежит сетевым общинам, а не народу.
      14 Jan
      Сетевые общины это общины, которые:
      • имеют общие мотивации жизни и деятельности,
      • знают своих членов,
      • регулярно общаются внутри себя и вырабатывают общие интересы.
      Поэтому административные регионы или области не являются сетевыми общинами, а города или поселки, объединенные в сеть с другими городами и поселками, являются сетевыми общинами.
      Сетевые общины являются носителями суверенитета различного типа государств, потому что они способны договориться о таком суверенитете.
      Сетевая община сама определяет, какая религия или идеология является для нее системообразующей и тем самым создает свою идентичность — христианство (ислам, буддизм, конфуцианство), нация или любая другая научная или философская теория.
      Государство теряет монополию на сбор и распределение налогов — это делает сетевая община. Именно сетевая община собирает налоги и осуществляет их распределение, закупая инфраструктурные услуги на мировом рынке, где архаичное государство может быть поставщиком очень немногих инфраструктурных услуг, если оно их производит качественно.
      Поэтому главным принципом организации власти на основе сетевых общин становится супердиарность — превосходство сетевых общин над любым государством.
      Всевластие корпораций могут ограничить только сетевые общины, а государства это сделать не могут.
    • Супердиарность вместо субсидиарности.
      14 Jan
      Принцип супердиарности (от топологической общины-ячейки-узла к нецентрированной сети) имеет в расширенном понимании обратный смысл, чем принцип субсидиарности (от центра к включенной в административную иерархию местной общине).
      Суть этого обратного содержания в следующем:
      1. избежание двойного делегирования (сначала граждане делегируют полномочия в центр, а потом получают их по доброй воле центра обратно на места, в тех объемах, в которых центр считает это необходимым);
      2. установление управления распределением полномочий снизу (не государство определяет объем своих полномочий и полномочий на местах, а самоуправляющиеся общины);
      3. вместо вечных прописанных в законе полномочий как в центре, так и на местах, установление временных и периодически изменяемых самоуправляющимися общинами полномочий как по времени их действия, так и по объему,
      4. финансирование через налоги контролируется на местах, ближе к происхождению налогов.
      Таким образом:
      1. полномочия находятся в узлах и делегируются в локусы сети,
      2. объем полномочий в локусе определяют самоуправляющиеся общины (узлы), а не иерархический центр локуса,
      3. всякий объем полномочий как в локусе, так и в узлах, имеет срок действия, который периодически пересматривается в узлах вместе с пересмотром самого объема полномочий;
      4. финансирование происходит, начиная с уровня полномочий отдельной общины (узла), а затем функции и услуги государства или корпораций (разного типа локусов) оплачиваются на конкурентной основе. Только такой подход может избавить мир от коррупции.
    • Распределенный суверенитет вместо национального.
      14 Jan
      Целью сохранения целостного суверенитета в архаичных государствах является социальная защита народа, который включает в себя социальные группы, не способные к самоуправлению.
      В сетевом мире все не так.
      Народ не является источником и целью распределенного суверенитета.
      Источником распределенного суверенитета являются способные к самоуправлению социальные группы — протоцивилизационне сообщества (сетевые общины).
      Целью распределенного суверенитета является свобода самоуправляющихся протоцивилизацийних сообществ (сетевых общин).
      Средствами формирования распределенного суверенитета в процессе перехода к селевому миру являются: государства, международные надгосударственные структуры, корпорации, специализирующиеся на производстве услуг тех или иных типов суверенитета.
      Распределенный суверенитет взаимодействует с архаичными национальными суверенитетами путем их поглощения через социальные сети.
      Основа распределенного суверенитета — новая топология мира (сетевое соединение фрагментов старого мира). Это означает различение трех типов государств.
    • Распределенное гражданство вместо государственного гражданства.
      14 Jan
      Архаичное государство — это страна и государство, совпадающие территориально, когда политическая организация общества привязана к определенной стране территориально и принадлежностью монополий на инфраструктурные услуги. Страна это население на определенной географической территории, когда ни одна часть которого не способна к самообеспечению и самоуправлению, чтобы создать домен или анклав.
      Сетевое государство — политическая организация некоего общества, объединенного сетевым образом по одному или нескольким признакам, члены которой проживают на разных географических территориях и оплачивают только оговоренные с архаичным государством инфраструктурные услуги, а другие услуги получают путем мирового аутсорсинга. Возникновение сетевых государств связано с инфраструктурными свойствами услуг и продуктов, которые предоставляются по всему миру. Сетевое государство состоит из территориальных анклавов и топологических локусов мира.
      Функциональное государство — самоорганизация некоторого общества в рамках четкого перечня некоторых функций, где остальные функции государства (обеспечивающие полноту) выполняет архаическое государство, сетевое государство, отдельный анклав или другое функциональное государство. Функциональное государство образуется и существует тогда, когда его функции оказываются настолько важными для остальных сообществ, что они готовы оказывать ей недостающие части суверенитета. Функциональное государство в территориальном смысле, как правило, — домен.
      Распределенное гражданство, которое может быть двойным, тройным и т.д., а также частичным — в соответствии с типами суверенитета, которые гражданин получает от тех или иных государств или корпораций, с которыми у него заключены конституционные соглашения о частичном гражданстве с определением перечня предоставляемых услуг гражданства.
      В ситуации распределенного гражданства появляется понятие апатрида — лица без гражданства или с гражданством государства, где отсутствуют базовые типы суверенитетов, о которых у гражданина должен быть договор с каким-либо другим государством.
    • Публичные ресурсы принадлежит человечеству в лице сетевых общин.
      14 Jan
      Публичные ресурсы это, прежде всего, метаглобальные ресурсы: космос, планеты Солнечной системы, планета Земля во всех ее измерениях вместе с Луной, полезные ископаемые планеты Земля, планет и планетоидов Солнечной системы.
      К публичным ресурсам также относятся глобальные (планетные) ресурсы: воздух, водоемы, площади территории, недра планеты Земля (включая полезные ископаемые). К публичным ресурсам также относятся искусственные ресурсы человечества: инфраструктуры, государственные и муниципальные бюджеты, знания, технологии и т.п.
      Публичные ресурсы должны служить человечеству. Вместо национализации нужно применять очеловечивание публичных ресурсов и конкурентное их использования через привлечение международных корпораций, контроль сетевых сообществ и глобальный (гелиосний) аудит публичных ресурсов.
      В основе любой олигархии лежит частное монополизированное использование редко одного, чаще нескольких публичных ресурсов. Ограничение бесконтрольного и непрозрачного использования публичных ресурсов касается каждой общины, каждой территории, независимо от религии, расы и национальности.
    • Открытый мировой рынок инфраструктурных услуг вместо закрытого и монополизированного государствами и корпорациями.
      14 Jan
      Государство должно потерять монополию на множество услуг, которые оно до сих пор оказывало — образование, науку, здравоохранение (медицину), услуги жилищеобеспечения и т.д. Инфраструктурные корпорации должны стать мировыми.
      Эти услуги должны предоставляться корпорациями на мировом рынке на конкурентной основе.
      Открытые финансы, открытая корпоративная деятельность, открытая мировая инфраструктура.
      Чтобы государство могло потерять все свои монополии, мировые рынки, мировая инфраструктура, финансы и корпоративная деятельность должны стать открытыми и ориентированными не на богатые страны, а на все страны мира.
      Большинство проблем в финансовой сфере возникает из-за ее непрозрачности.
      Всякая финансовая деятельность должна быть полностью прозрачной, а любое богатство публичным.
      Непубличное богатство или публичное и сомнительное по происхождению объявляется позорным и подлежит очеловечению сетевыми сообществами или совокупным человечеством.
      Полностью и неотвратимо должна быть уничтожена банковская тайна. Все заработанные состояние должны быть публичными.
      Конкуренция корпораций должна быть финансово и социально прозрачной для широкой общественности.
      Корпорации должны публично объявлять не только свои бюджеты, но и свои стратегии деятельности. Корпоративные стратегии становятся в мире так же важны, как государственные программы раньше.
      Мировая инфраструктура управляется корпорациями, которые способны производить инфраструктурные инновации в ситуации открытой нормативной конкуренции.
      Оперативный контроль за открытостью осуществляют сетевые общины, нормативный контроль за открытостью осуществляет совокупное человечество.
    28 Oct
    Обсуждение:
    • определиться с ЕДИНЫМ ВЕКТОРОМ БУДУЮЩЕГО
      28 Oct
      Дмитрий Булавин Статью можно разложить на 3 составляющих:
      • старое;
      • новое;
      • иное.
      Насколько мне известно, в этом Мире Одно временное измерение.
      Посему Обществу предстоит определиться с ЕДИНЫМ ВЕКТОРОМ БУДУЩЕГО:
      • спасать-реформировать Египет;
      • отстроить НеоЕгипет на новом месте;
      • уйти в Землю Обетованную :)
      Единое человечество возможно только в модели иного сознания, живых систем, основанных на едином принципе творения мироздания.
      Единое Человечество это не принуждение людей к объединению, это сознательный соборный союз личностей, основанный на ВНУТРЕННЕЙ МОТИВАЦИИ.
      Итого, для того чтобы сдвинуться с места необходимо:
      • Определить обществом «Куда идем?» ЗАДАТЬ ВЕКТОР (новое – иное – спасаем старое)
      • Готовность к изменениям. Именно ГОТОВНОСТЬ, а не желание изменений.
      • УРОВЕНЬ СОЗНАНИЯ общества, достаточный для осуществления квантового скачка :)
     
    Единое человечество! Совместные действия! Общее будущее! 
    17 Feb
    Обсуждение:
    • надо, чтобы политики объединились с философами
      17 Feb
      Iryna Syrotyuk Если бы политики согласились на сотрудничество с философами, гуманистами и психологами - можно было бы на самом деле ожидать качественных изменений на всех уровнях!
    • сначала придется построить гуманитарную цивилизацию
      17 Feb
      Kateryna Ostrovska Вижу огромную проблему в реализации концепта: раньше миром правила грубая военно-физическая сила, это был мир государств, мир общественногог договора. Теперь миром правят деньги, деньги сменили агрессию на троне мировой власти и миром правят корпорации.
      Потребительство это следствие а не причина современной упадочнической картины мира. Сначала надо что-то новое посадить на "трон мировой власти", чтобы это что то уравновешивало отношения между корпорациями и общинами. Пока это место занимают деньги, общинам просто нечем уравновешивать, потому что все бабло на другой чаше весов.
      Наверное, сначала придется построить гуманитарную цивилизацию с высоким уровнем ответственности каждого индивидуума... Или какие еще есть "весомые" аргументы для обывателей кроме
      1. кулак
      2. деньги как опосредоватеьный кулак?
      Только когда номером 3. станет просвещение, личностная гармония и ответственность... Тогда нам что-то светит....
    • мы еще увидим открытые войны между технологией и наукой
      17 Feb
      Дмитро Грязнов Технология сейчас гораздо востребованнее обществом чем наука и вытесняет науку в социальную нишу похожую на ту что занимает религия. Скорее всего мы еще увидим открытые войны между технологией и наукой подобные тем которые происходили между наукой и религией в процессе вытеснения наукой религии с места двигателя цивилизации.
    • добре про трансцендентну основу цивілізації
      17 Feb
      Сергій Корнієнко "Мотивації та концептуальні уявлення про майбутнє (мрії) знаходяться завжди за межами права і складають трансцендентну основу всякої цивілізації." -- цінна сентенція від С.Дацюка, і тільки вона незаперечна в своїй універсальності. Відносно неї, вся ДЕКЛАРАЦІЯ ГРОМАД ЛЮДСТВА, лише приватна думка про можливий світоустрій.
    • Банки и корпорации теперь главные враги
      17 Feb
      Paul Kroopkin Губит людей социальный реализм - тянет их в магию. Ввели слово - забыли базу / трансцедентировали - наделили субъектностью - и понеслось... Банки и корпорации теперь главные враги, и к людям и человечеству эти исчадия ада никакого отношения не имеют!
      17 Feb
      Taras Plakhtiy Если за основу взять базовый тезис социальной психологии о том, что качества людей как элементов социосистемы влияют на ее качества не в меньшей мере, чем социосистема влияет на людей, ее составляющих, то можно говорить о том, что одни организационные образования на определенном этапе исторического развития предопределяют процветание, а другие - наоборот - деградацию общества.
      Видимо автор это имел ввиду в декларации.
    • мы еще видели свободу от корпораций
      17 Feb
      Сергей Твардовский·Общины мира, объединяйтесь в сети!
      Мы те, кто разрушил Советский Союз и еще помнит его. Мы те, кто попытался построить либеральную демократию и столкнулся с проблемами отсутствия опыта преодоления ловушек свободы. Мы видели и то и другое, и можем говорить с большим опытом, чем те, кто давно живет в мире свободы, ограниченной властью государств и корпораций, и старается не замечать этого.
    • Жадность и ненасытность правят миром
      17 Feb
      mestor Жадность и ненасытность правят миром
    Вопросы:
    • как заставить государства отказаться от легитимного насилия?
      14 Jan
      Николай Розов Антиэтатистский пафос в пользу общин и сетей вполне симпатичен. А вот как обойдетесь без монополии на легитимное насилие - непонятно. Как будете заставлять государства от нее отказываться?
      14 Jan
      как вариант, на основании межобщинного общественного договора. Каждая община "мочит" своих.
    • как решать конфликты между общинами?
      14 Jan
      Николай Розов 
      А если откажутся, как будете решать конфликты между общинами? По суду? А если община или группа общин не подчинится решению суда?
      14 Jan
      суд - производная от государства, общины вне государств. Так что "не пляшет". Если община отказывается, выбывает из коллективных систем прринятия решений
    • возможно ли избежать борьбы за власти и иерархии в силовых вопросах?
      14 Jan
      А если в каких-то общинах победят реваншисты, фундаменталисты, фашисты? Почему Вы уверены, что это невозможно? Будете ли подавлять агрессоров? Нет? Тогда мирные симпатичные общины будут сожраны. Все-таки будете? Тогда понадобится союз - конфедерация общин, причем у каждой - своя армия. Вперед - к феодальным междоусобным войнам. Или будет одна армия на всех? А кому подчиняется? Сразу всем общинам? Так не бывает. Значит нужна опять власть и иерархия. А за нее будут бороться. Ну и так далее.
      3 May
      Фундаментализм, фашизм и прочее- исключаются сложной (многогранной) идентичностью.
    • как избежать насилия?
      14 Jan
      Для того чтобы не было конфликтов, каждая община - а лучше дееспособный индивид должен быть вовлечен в процесс принятия решения. Такое себе "социальное причастие". Даже если твое мнение не стало доминирующим, оно - было высказанно, участвовало в общем конкурсе мнений. По нему голосовали согласно алгоритма (который все признают справедливым и имеют возможность менять таким же голосованием).
      Суть нового общественного договора - ты подключаешься к "системе принятия решений", и принимаешь основной принцип ее работы, и обязуешься "принять" решение сложного большинства. Решения могут меняться, модифицироваться, пересматриваться в зависимости от происходящих в реале событий.
      14 Jan
      Примерно такой механизм и практикуется в обсуждениях "Простір злагоди" , но для широкого применения надо осознанное участие в этом процессе, иначе переход к такому договору будет очень сложным. По хорошому, ко времени получения гражданских прав - человек должен владеть этой технологией (экзамен).
      Сейчас начинаем учить этому добровольцев в заочной Школе коллективного мышления.
    • что можно построить на территориальном принципе?
      4 Nov
      Александр Заиченко Все эти утопии очень понятны и логичны - вроде должны работать, но на территориальном принципе ничего построить нельзя. Мотивация она из другой земли растет.
    • как контролировать корпорации?
      17 Feb
      Олександр Курта Одна з ключових ідей зрозуміла - класична держава неефективна, вона легко корумпується корпораціями і вона має бути знищеною, та бути заміненою через розподіл функцій між корпораціями та громадами на нових прицпипах (супердіарність, донатизм та інше)
      Але тут виникають питання: як контролювати корпорації? Що нам робити для проведення (продовження) трансформації суспільства(простого поширення інформації явно не достатньо)? Хай живе революція!!!
    • Когда и каким образом будет община создаваться?
      17 Feb
      Николай Арестенко
      Безусловно, согласно п. 2, возможность реализации не отрицается. Возможность-то есть, а вот как с реализацией? Когда и каким образом будет община создаваться?
      Быть может, не стоит напрягаться и всё произойдёт само собой в своё время?
    • как избежать коррупции в общинах
      17 Feb
      Кристина Синельник А как избежать того что бы и самоуправляющиеся общины (узлы) не стали коррумпированными под влиянием на них корпораций? Ведь это все равно люди со всеми своими слабостями, люди в руках которых оказалась власть. И все мы знаем что способна сделать власть даже с самым хорошим первоначально человеком!
    • есть ли лидер у этой идеи?
      17 Feb
      Наташа Стайкова У каждой хорошей идеи должен быть как минимум мощный лидер, чтобы она осуществилась. Вы его видите?
    • как изменить частные права собственности на землю?
      17 Feb
      Roman Kashpir Запитання до п.Сергія: "Земельні площі території" віднесено до публічних (планетарних) ресурсів, які належать людству. Яким чином вбачається зміна права власності на земельні ділянки, що на сьогодні знаходяться у приватній власності, цебто їх "олюднення"? Дякую.
    • кто отличит правильные общины от неправильных?
      17 Feb
      Paul Kroopkin Ох уж эти анархисты... А ведь корпорации - это все те же общины. Кто будет сепарировать "правильные общины" от "неправильных"?
  3. Мышление человечества
    14 Jan
    Мышление человечества
    Сергей Дацюк, "Хвиля"
    Развернутые тезисы доклада ко Всемирному Дню философии на заседании Foundation For Future 20-го ноября 2014 года
    • Что такое мышление человечества?
      14 Jan
      Это не человеческое мышление вообще, а мышление с позиции целостного человечества.
      Нынешний мировой кризис, нынешняя война России и Украины, рискующая стать мировой войной, взывают к необходимости задуматься, что есть человечество и что есть мышление этого человечества.
    • Где позиция мышления человечества, кто ее может занимать?
      14 Jan
      Ее не может занимать страна (точно не США), никакое надгосударственное объединение (ООН, ОБСЭ, НАТО, ВТО и т.д.).
      Позиция мышления человечества в значительной степени виртуальная, поскольку вопрос реальной коллективности для занятия этой позиции спорный.
      Виртуальная позиция означает то, что сегодня такой коллективности, действующей с позиции человечества публично, не существует.
      Возможно, такая позиция существует скрытно. Однако из-за этой скрытности она не может обсуждаться публично. Нас же интересует публичная позиция мышления человечества.
    • Каково содержание мышления человечества?
      14 Jan
      • Какое-либо коллективно мыслящее сообщество, как правило, направлено на организацию во имя распространения идеи или идей.
      • Мышление существует вне какой-либо идеи или идей.
      • И человечество — тоже не идея.
      • Мышление также не может быть сосредоточено на каком-либо содержании. Ибо в этом случае это ограниченно таким содержанием мышление.
      • Содержание мышления человечества является неполитическим, неэкономическим, некультурным и несоциальным.
      • Содержание мышления человечества также не является научным, ибо ни человечество, ни какая-либо сфера его притязаний (Мир, настоящее и будущее, современники и потомки, перспектива, Внемирность) не являются объективируемыми.
      • Мышление человечества не формируется ни идеями, ни предметностью содержания, ни коллективными способами организации.
      • Мышление человечества обеспечивается некоторыми мыслительными установками.
    • Что это за установки мышления человечества?
      14 Jan
      Это установки недискурсивного мышления. Мышление человечества всегда находится в предельном обобщении. Дискурсы же неизбежно привязаны к наличным реальностям. Дискурс человечества, а тем более многие дискурсы человечества, еще не возник (не возникли), потому что не возникла реальность единого человечества.
      Пифагор утверждал, что мыслительная установка, на которой зиждется философия, есть стремление к мудрости. Философ не мудрец, ибо быть мудрецом, по мнению Пифагора означало бы быть равным богу. Однако стремление или любовь к мудрости есть установка, делающая философа подобным богу.
      Совершенно иначе подобный вопрос ставил Христос. Он утверждал, что любовь к Богу и любовь к ближнему есть то, что приближает нас к Богу.
      В этом смысле Пифагор и Христос обеспечивают разные аспекты понимания мышления человечества. Пифагор обеспечивает постижение Бога — приблизиться к Богу есть мыслить в стремлении к мудрости. Христос обеспечивает непосредственное достижение Бога — приблизиться к Богу означает возлюбить Его всем сердцем, всей душой и всем разумением, а также возлюбить ближнего как самого себя.
      Я философ. Я говорю из философской традиции не как позиции определенных знаний, а из позиции определенной мыслительной установки. И с этой позиции мне видится, что установка на «возлюби мудрость более, нежели самого себя» является не менее мощной и основательной, нежели две взаимосвязанные установки «возлюби Бога» и «возлюби ближнего».
      Пифагорейская установка философии на стремление к мудрости является установкой интенсивности мышления. Однако существует также и установка философии на экстенсивность мышления — «сделать мыслимым немыслимое».
      Эта экстенсивная установка использовалась в философии весьма часто, но весьма редко формулировалась в таком простом и открытом виде.
      Здесь предполагается, что человечество было прежде немыслимым. Сделать человечество мыслимым, это, прежде всего, попытаться понять, что есть мышление человечества. Именно это понимание позволяет нам понять, что есть само человечество.
    • Общие мыслительные установки
      14 Jan
      Хайдеггер утверждал, что рефлексия о бытии невозможна, ибо невозможно найти более фундаментальную позицию, с которой становится допустимым рефлексировать бытие как уже самое фундаментальное. Я возражал Хайдеггеру в «Теории виртуальности», в «Онтологии рефлексии, контрафлексии и контрарефлексии» и в «Общей транзитологии», что есть разные онтологии и попытка смотреть из них друг на друга путем позиционного отношения и транзитного движения из одной к другой (исход, переход, подход) позволяют сконструировать онтологическую рефлексию.
      Воображение об ином — вот что создает рефлексивную позицию к бытию. В этом смысле нас интересует не инобытие (бытие иного внутри бытия, как это было у Гегеля), а иное бытие. Нас интересует в этом смысле не бытие открытого мира, как это было у Хайдеггера, а бытие Внемирности как Иное Бытие или Бытие Иного.
      Человечество доступно к промысливанию как предельно общее. Предел общности задан пределом напряжения мышления в каждую эпоху. Чтобы помыслить человечество, необходимо мыслить иное. Лишь в позиционном отношении к иному появляется позиция человечества. В этом смысле из постижения иной разумной расы-цивилизации, нечеловеческой, оказывается возможным постижение человечества. Пришельцы к человечеству, воображаемые или реальные, оказываются важны для понимания самого человечества.
      Предельная общность человечества обеспечивается предельной общностью мыслительных установок относительно самих мыслительных установок. То есть общие мыслительные установки это установки о том, какими должны быть сами мыслительные установки — по своему качеству, по своим требованиям, по своим способам конструирования. Эти общие мыслительные установки впервые сформулированы мной в книге «Момент философии» и дооформлены в работе «Теоремы человечества».
    • Детализация мыслительных установок
      14 Jan
      Здесь мы еще более их детализируем.
      1. Мыслительные установки человечества должны быть позитивными
        14 Jan
        Мыслительные установки человечества не должны быть нигилистическими, они должны быть позитивными, порождающими новые представления и инновации.
        Экология и всяческие ограничения не являются способами мыслимости для человечества.
        Способами мыслимости является то, что обнаруживает пределы и ограничения и показывает, как их можно преодолевать.
        В позитивном мышлении человечество преодолевает пределы и ограничения.
        Обобщай позитивно.
      2. Фундаментальный характер установок общечеловеческого мышления
        14 Jan
        Любые положительные и созидающие установки общечеловеческого мышления могут и должны иметь фундаментальный характер, чтобы быть способными разрушать фундаментальные когнитивные барьеры, возникающие во всяких широко распространенных концепциях (буддизме, христианстве, исламе, марксизме, постмодернизме).
        Мышление человечества неглобально — оно мирно, иномирно и внемирно. Что касается нынешних глобальных мыслительных установок, то они существуют в виде глобальной философии постмодернизма, который должен быть преодолен.
        Мышление человечества модельно-онтологично. Это означает, что мышление человечества строит фундаментальные модели себя как разумных существ, модели иных разумных существ и моделирует взаимоотношения этих моделей.
        Преодолевай фундаментальные барьеры.
      3. Новые установки философского мышления должны быть на новом уровне общности и сложности
        14 Jan
        Новые установки философского мышления не должны вступать в явное противоречие со старыми, они должны быть на новом уровне общности и сложности.
        Обобщение и усложнение для человечества всегда должно быть предельным для каждой эпохи.
        Лишь познание иного нечеловеческого разума сможет подтвердить или опровергнуть общность мышления человечества.
        Устремление мышления человечества — Иное. Только в отношении к иному человечество может познавать и самое себя.
        Иное не противоречит наличному. Иное трансцендирует наличное. Иное транзистентно обобщает наличное.
        Иное мышление это, прежде всего, мышление о до сих пор немыслимом.
        Познай иное — познаешь себя.
      4. Установки, создающие перспективу человечества
        14 Jan
        Среди мыслительных установок должны быть такие, которые направлены на пределы (границы понимания, горизонты развития, фронтир), создающие перспективу человечества.
        Если таких установок нет, то это свидетельствует о серьезном кризисе мышления как такового и цивилизации вообще.
        Экзистенции недостаточно. Кроме экзистенции, нужна также транзистенция.
        Транзистенция человечества это видение им не только мало зависящей от него перспективы его обитания, но и его собственной перспективы.
        Транзистентную перспективу можно и должно формулировать в виде избыточных вызовов.
        Если человечество не имеет избыточных вызовов или игнорирует их, оно замыкается на собственной экзистенции.
        Экзистенция по Хайдеггеру открывает бытие, но удерживает нас в плену бытия, в плену самой экзистенции.
        Замыкание в экзистенции — крупнейшая мыслительно-установочная ошибка Хайдеггера, которую подхватил постмодернизм и так и не смог преодолеть.
        Экзистенциальный нигилизм породил особую постмодернистскую нигилистическую экзистенцию.
        Позитивная экзистенция есть экзистенция транзистентная, видящая Иное, а не критикующая традиционные подходы мышления.
        Транзистенция размыкает экзистенцию.
    • Проблема пришельцев
      14 Jan
      Проблема пришельцев для человечества состоит в достойном понимании того, зачем человечеству нужны пришельцы.
      По информации ченнелинга (Жан Эдерман) от пришельцев получено послание, содержащее вопрос — хотим ли мы, человечество, чтобы пришельцы проявились. Достоверна эта информация или недостоверна, с точки зрения мышления значения не имеет, потому что нас интересует постановка вопроса-проблемы. Если постановка вопроса-проблемы адекватна, то сообщение имеет смысл безотносительно к достоверности его происхождения.
      Итак, пришельцы пишут следующее:
      14 Nov
      «Вы хотите, чтобы мы появились?
      Как вы можете ответить на этот вопрос? Правду души можно прочитать телепатически, так что вам нужно только четко задать себе этот вопрос и дать ответ, четко про себя, или в группе, как вы хотите…
      Каковы будут последствия положительного решения? Для нас, непосредственным следствием положительного коллективного решения будет материализация многих судов, в вашем небе и на Земле.
      Для вас, прямой эффект будет в быстром отказе от многих верований и убеждений. Простой и убедительный визуальный контакт будет иметь огромные последствия для вашего будущего.
      Большинство знаний будут изменены навсегда. Организация ваших обществ будет глубоко изменена навсегда, во всех сферах деятельности.
      Могущество станет индивидуальным, потому что вы для себя увидели бы, что мы существуем как живые существа, не подчиняясь какой-либо внешней власти. Конкретно, вы бы изменили масштаб ваших ценностей.
      Самое главное для нас является то, что человечество могло бы сформировать единую семью, прежде чем это «непознанное» мы вам представим! Опасность бы медленно испарялась из ваших домов, потому что вы бы косвенно заставили тех, кого мы называем «третьей стороной», показаться и исчезнуть. Вы бы все несли одно и то же имя и одни и те же корни: Человечество.
      Позже, миролюбивый и уважительный обмен был бы возможен, если будет на то ваше желание. В настоящее время, тот, кто голоден, не может улыбаться, тот, кто боится, не может приветствовать нас.
      Нам грустно видеть мужчин, женщин и детей, так сильно страдающих телесно и душевно, когда они несут такой внутренний свет. Этот свет может быть вашим светлым будущем.
      Наши отношения могут развиваться поэтапно. Несколько этапов за несколько лет или десятилетий будут происходить: демонстративное появление наших кораблей, физическое появление рядом человеческих существ, сотрудничество в технической и духовной эволюции, открытие частей галактики.
      На каждом этапе новые выборы будут предложены вам. Затем вы должны решить для себя, чтобы выйти на новые этапы, если вы считаете это необходимым для вашего внешнего и внутреннего благополучия.
      Никакого вмешательства не будет предпринято в одностороннем порядке.
      Мы бы уехали, как только вы бы коллективно пожелали.
      В зависимости от скорости распространения этого сообщения по всему миру, несколько недель или даже несколько месяцев будет необходимо до нашего «великого появления», если такое решение будет принято большинством тех, кто будет использовать свой потенциал, чтобы выбирать, и если это сообщение получит необходимую поддержку.
      Основное различие между вашими ежедневными молитвами вашим богам и вашего текущего решения предельно просто: мы технически оснащены, чтобы материализоваться…
      Не выбирать, — значит отдать это право другим людям. Не давая информацию другим, вы рискуете получить результат, который противоречит вашим ожиданиям.
      Оставаться равнодушными, означает отказ от своей свободной воли. Это все о вашем будущем.
      Это все о вашей эволюции. Вполне возможно, что это приглашение не получит ваше коллективное согласие и не будет учитываться.
      Тем не менее, ни одно человеческое желание не остаётся без внимания во Вселенной.
      Представьте завтра наше прибытие. Тысячи судов. Уникальный культурный шок в сегодняшней истории человечества.
      Будет слишком поздно сожалеть, что не сделали выбор и не распространили информацию, потому что это открытие станет необратимым.
      Мы настаиваем, чтобы Вы не спешили, но хорошенько подумали об этом и решили.
      Большие СМИ не будут заинтересованы в распространении этого сообщения.
      Поэтому ваша задача, как анонимного, но экстраординарного мыслителя и любящего существа, передать его.
      Вы все еще архитекторы вашей собственной судьбы… «Вы хотите, что бы мы появились?»
      Нам предлагают каждому мысленно ответить на этот вопрос, поскольку пришельцы якобы могут уловить телепатически обобщающий ответ. Однако такой сложный способ ответа нам предлагается потому, что человечество до сих пор не является единым. Никакой орган и никакой институт не обладают возможностью ответить на вопрос за все человечество. Даже ООН может отвечать лишь за страны, входящие в ООН, да и то, за самые большие и сильные страны, интересы которых не совпадают с интересами малых и слабых стран. ООН не правомочна отвечать за все человечество.
      Роль пришельцев состоит не в объединении человечества и не в том, чтобы принести нам новые знания или новые технологии, изменить нашу веру и изменить наш социальный строй.
      Роль пришельцев для человечества состоит в предоставлении Иного как вызова для нашего собственного человеческого мышления.
      Иначе говоря, нам от пришельцев ничего не должно быть нужно, лишь наличие их как Иного, показывающего нам иную экзистенцию, допускающую тем самым транзистенцию к этой иной экзистенции.
    • Мышление человечества является конструктивным, модельным и сетевым.
      14 Jan
      • В этом смысле мышление человечества является оформляющимся содержательно через конструирование и моделирование Сети.
      • Конструирование человечества это процесс сетевого действия — поверх государств, надгосударственных объединений и корпораций.
      • Речь идет о возникновение Сети Человечества, и это та позиция, где впервые возникает мышление человечества.
      • Мыслительный прогресс представлений обобщения человечества: «ноосфера» Шардена-Леруа-Вернадского — «Великое Кольцо» Ефремова — Сеть Человечества, комплементарная Сети Нечеловеческого Разума.
      Каковы перспективы Сети Человечества?
      • Сеть Человечества неизбежно порождает позитивное видение целостности человечества без всяких сожалений о разрушении государств, национальных идентичностей и территориальных размежеваний.
      • Сеть Человечества создает модели Мира, Иных Миров и Внемирности, а также моделирует отношения между этими моделями.
      • Сеть Человечества необходимо познает иное, чтобы познать самое себя.
      • Сеть Человечества формирует транзистентную перспективу, удерживая дистанцию к экзистенции.
      Всякая прагматическая критика по поводу отрыва от экзистенции бессмысленна. Хотите экзистенции — просто живите частной индивидуальной жизнью или даже частной социальной жизнью, каковой она и есть внутри фрагментированного на страны-государства человечества. Замкнутым в экзистенции не нужно иное, не нужна Сеть. Но упование на транзистенцию общности, на новые знаниевые горизонты общности, на новые перспективы общности, всегда связано с дистанцией экзистенции, с выходом в Иное через Сеть.
      Сеть Человечества есть форма прорастания иного в Человечестве, которое предполагается комплементарным нечеловеческому иному.
      Предполагается, что вступить в Космическую Сеть Нечеловеческого Разума может лишь Сеть Человечества, поскольку Сеть Человечества комплементарна Космической Сети Нечеловечского Разума.
  4. КРИТИЧНИЙ ПОГЛЯД НА МАЙБУТНЄ В УЯВЛЕННІ ООН 19 червня 2015
    19 Jun
    КРИТИЧНИЙ ПОГЛЯД НА МАЙБУТНЄ В УЯВЛЕННІ ООН Источник
    19 червня 2015
    Потрібно дзвонити в усі дзвони, кричати і будити небайдужих, бо людство досягло критичної межі-зупинки свого розвитку, а міжнародна спільнота мислити і рефлексувати цю проблему відмовляється.
    Про спеціальний Саміт ООН у вересні 2015-го року
    19 Jun
    У вересні 2015-го року відбудеться спеціальний Саміт ООН зокрема з питання постановки нових цілей розвитку тисячоліття до 2030 року.
    Вперше "цілі розвитку тисячоліття" були узгоджені і прийняті ООН в 2001 році у зв'язку з перетином рубежу 2000-го року. Тому це не цілі на тисячу років (так далеко ООН не замахується), це цілі у зв'язку з тисячолітнім рубежем.
    Дякуючи підтримці моїх читачів зі структур, пов'язаних з ООН, мені вдалося отримати чернетку тексту, який власне і буде голосуватися на цьому Саміті.
    Оскільки обговорення цього тексту тривало довго і вміщує узгоджені позиції більшості країн-учасниць ООН, принаймні тих, кому це цікаво, то текст навряд чи буде підданий яким-небудь суттєвим змінам.
    Преамбула до скороченого варіанту
    19 Jun
    Преамбула до скороченого варіанту з 9 цілей (4-та сторінка документу) вміщає пафосний текст:
    "Цей порядок денний є планом дій для людей, планети і добробуту, що прагне до зміцнення загальносвітового миру в більшій свободі. Всі країни, які діють у співпраці партнерства, будуть здійснювати цей порядок денний. Ми сповнені рішучості, щоб звільнити людство від тиранії нужди і злиднів, зцілити і убезпечити нашу планета для нинішнього і майбутніх поколінь. Ми сповнені рішучості вжити сміливі і перетворюючі кроки, щоб спрямувати світ на сталий шлях.
    Якщо ми вступаємо в цю колективній подорож, то це є запорукою того, що ніхто не буде залишений позаду."
    Такий пафос мав би упереджувати дійсно великі цілі, які формулюють і водночас пропонують вирішувати проблеми всього людства. Водночас зі змісту розширеного формулювання так званих "цілей розвитку тисячоліття" цього не випливає.
    "Цілі розвитку тисячоліття"
    19 Jun
    Далі я навожу власний переклад з англійської на українську розширеного варіанту формулювання цих цілей. Всього їх 17:
    • Мета 1. Покінчити з бідністю в усіх її формах повсюдно.
    • Мета 2. Покінчити з голодом, досягнути продовольчої безпеки та поліпшення харчування і сприяти сталому сільському господарству.
    • Мета 3. Забезпечити здоровий спосіб життя та сприяти добробуту для всіх назавжди.
      19 Jun
      Стецько Непийгорівка _
      Пане Сергію, а Ви переконані, що at all ages означає "назавжди"? А можливо, це просто "для людей будь-якого віку".
      Тобто "назавжди" – неточний переклад, а де там сказано про "безкоштовно", я взагалі не побачив.
    • Мета 4. Забезпечити інклюзивну та справедливу якість освіти та сприяти безперервному навчанню з можливостями для всіх.
    • Мета 5. Досягти гендерної рівності та розширити права і можливості всіх жінок і дівчаток.
    • Мета 6. Забезпечити наявність та сталість управління водними ресурсами та санітарію для всіх.
    • Мета 7. Забезпечення доступ до надійної, стійкої і сучасної енергетики для всіх.
    • Мета 8. Сприяти сталому, інклюзивному і стійкому економічному зростанню, повній та продуктивній зайнятості та наявності гідної роботи для всіх.
    • Мета 9. Побудувати стійку інфраструктуру, сприяти всебічній і сталій індустріалізаціїі та стимулювати інновації.
    • Мета 10. Скоротити нерівності всередині та між країнами.
    • Мета 11. Зробити міста і населенні пункти інклюзивними, захищеними, гнучкими і стійкими.
    • Мета 12. Забезпечити стійкі моделі виробництва і споживання.
    • Мета 13. Здійснити невідкладні заходи по боротьбі зі зміною клімату та наслідками цього.*
    • Мета 14. Забезпечити збереження і стале використання океанів, морів і морських ресурсів для сталого розвитку.
    • Мета 15. Забезпечити захист, відновлення та сприяння сталому використанню земних екосистем, стійке управління лісом, боротьбу з опустелюванням, зупинити і повернути назад процес деградації земель та припинити втрату біорізноманіття.
    • Мета 16. Сприяти мирним і інклюзивним спільнотам для сталого розвитку, забезпечити доступ до правосуддя для всіх і створити ефективні, підзвітні установи на всіх рівнях.
    • Мета 17. Зміцнити засоби впровадження і оживити глобальне партнерства в цілях сталого розвитку.
    * Визнаючи, що Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату є головним міжнародним міжурядовим форумом для узгодження глобальних заходів реагування на зміни клімату."
    19 Jun
    • відсутя аргументація цілей
      19 Jun
      Людмила Чаюн Якщо ціль безпека, то де, коли і як винекла небезбека? Тобто відсутя аргументація цілей
    Чи можливий взагалі сталий (стійкий) розвиток в умовах кризи?
    19 Jun
    Англо-американський канцелярист нічим не кращий радянського канцеляристу в часи застою 1975-1986 в СРСР. Саме тому колишнім радянським людям це має бути дуже знайоме.
    Своїх студентів я завжди прошу завчати напам'ять слова, яких ніколи не має бути в програмах чи стратегіях: сприяти, забезпечувати, зміцнювати, покращувати тощо. Ці слова вказують на відсутність наміру активних суб'єктних дій по супроводженню стихії, щодо якої ми повсякчас демонструємо пасивно-демонстративні та фіктивні дії.
    В 17-ти цілях слово "sustainable" чи "sustained" (стабільність, стійкість) зустрічається 14 разів. Найбільш вживаний смисловий контекст – безпека.
    19 Jun
    Taras Bebeshko Кожен критичний погляд - то є погляд у дзеркало.
    Хибно перекладений та тлумачений в нас сенс процесу ‘sustainable’, як „стабільний“ - лишень відображення нашого сприйняття.
    Адже сенс цієї динамічної концепції, ліпше передає українське „збалансований“ - без домінації жодної із складових...
    Світ став дуже небезпечним і дуже нестабільним, світ вступив в стан турбулентності, фазового переходу, кризи і т.п.
    Контент-аналіз викриває підсвідоме бажання політичних державних еліт зберегти безпеку, стійкість і сталість. Але, зрозуміло, що за таких підходів їм це не вдасться.
    Дві, фактично фрейдівські, обмовки роблять посміховисько зі світової еліти. Давайте уважно прочитаємо:
    "Забезпечити здоровий спосіб життя та сприяти добробуту для всіх назавжди...
    Забезпечити стійкі моделі виробництва і споживання..."
    Тобто споживання в добробуті назавжди. В англійські це взагалі звучить пафосно: "well-being for all at all ages" – "добробут для всіх назавжди". Це головний пафос споживчого світу – "щастя для всіх, безкоштовно і назавжди".
    Чи мають взагалі ці змісти хоча б яке-небудь відношення до розвитку? Чи можливий взагалі сталий (стійкий) розвиток в умовах кризи?
    Ні і ні! Попрощайтеся зі сталим розвитком надовго, залиште ці ілюзії світовій еліті!
    Сталий розвиток можливий у висхідному тренді наявних і майже ніким не критикованих горизонтів і перспектив. Таким світ був у другій половині XX-го століття.
    Починаючи з початку XXI-го століття світ опиняється у низхідному тренді масово критикованих горизонтів і перспектив.
    В такій ситуації розвиток не можна будувати на боротьбі з недоліками, бо причина глибше – в фундаментальних проблемах самого світу: відсутності широких і довгострокових горизонтів та перспектив, випрацювані і знеціненні наукової картини світу, обмеженій державами та деградуючій ліберальній демократії, .
    В кризовій ситуації проблеми низхідного тренду потрібно формулювати найфундаментальніше.
    19 Jun
    Бідність, голод та хвороби не можна подолати в споживацькому суспільстві, бо створення загального добробуту не є його метою. Споживацьке суспільство є конкурентним у споживанні і тільки на цьому воно тримається. Хай бідний, голодний і хворий бідкається, інакше як же ми зможемо радіти – така головна формула споживацтва.
    19 Jun
    Yuri Yankovski Суспільства споживання в чистому вигляді вже давно нема. Тому і можно подолати голод, високу смертність, відсутність освіти.
    Медицину неможливо розвинути всередині фармакологічного та медико-відновлювального бізнесу. Саме мотивації головних постачальників цих послуг не дадуть цього зробити. Бізнес не зацікавлений в дешевих та повсюдних інфраструктурних послугах. До встановлення безжального споживчого суспільства цим опікувалися держави. З моменту тотальної світової корупції та капітуляції держав перед корпораціями це стало неможливим.
    Гендерна рівність це міф для занепокоєних. Статевої рівності можна бажати в політиці чи економіці. А гендерна рівність нівелює гендерну різницю. Гендерна рівність знищує основу гендеру. Про гендерну рівність можна казати так – нівелювати гендер.
    Водні та енергетичні ресурси не можуть слугувати всім, допоки вони використовуються для прибутку державами-корпораціями. Без зміни мотивацій бізнесу-політики як прибутку ресурси будуть розподілені нерівно.
    Стале зростання, розвиток інфраструктури та індустріалізації під час кризи неможливі. Особливо, коли світова еліта втрачає розум та рефлексію. Усвідомлення постіндустріального світу, створення нових інфраструктур та перехід до проривного зростання, подібного до футурошоку другої половини ХХ століття – ось які мають бути вимоги.
    ООН не націлена на інновації
    19 Jun
    Водночас вимога стимулювання інновацій, які дійсно потрібні, є чистою абстракцією, бо сама ООН не націлена на інновації і не демонструє їх під час світової кризи.
    Конфліктні, швидко перетворювані на війни, нерівності між країнами під час світової кризи неодмінно перетворять міста на фортеці та форпости самоврядних анклавів.
    Клімат, океани-моря, екологія та біорізноманіття принципово не підвладні, як свідчить досвід людства, зв'язці держава-корпорація. Тут потрібні саме ті інклюзивні (самопричетні) спільноти, які можуть здійснювати контроль за процесами, що виходять за межі інтересів держав та корпорацій.
    Ми маємо зовсім інші проблеми, ніж ті, що бачать в ООН. В ООН цього не розуміють, не аналізують, не публікують.
    Єдине інноваційне уявлення – інклюзивні спільноти
    19 Jun
    Єдине інноваційне уявлення – інклюзивні спільноти, які самостійно опікуються собою, а не з доброї волі держави всередині делегованих нею повноважень та компетенцій. Ці інклюзивні спільноти вже скоро будуть опікуватися також контролем над державами та корпораціями.
    ООН обговорює ці інклюзивні спільноти все ще в старому дискурсі – "забезпечити доступ до правосуддя для всіх і створити ефективні, підзвітні установи на всіх рівнях".
    ООН не бажає знати про те, що цим інклюзивним спільнотам належить поховати ексклюзивність ООН і самим стати ексклюзивними.
    Інклюзивні спільноти проти ексклюзивності держав і їх міжнародного органу ООН – така суть найближчого майбутнього.
    Інклюзивні спільноти мають посилитися в найближчому майбутньому і створити Мережу Інклюзивних Спільнот. Ця Мережа не є група чи організація в адміністративному державно-корпоративному розумінні.
    ООН як міжнародна організація світу держав-корпорацій приречений. Особливо це видно з геть неадекватного уявлення нею найближчого майбутнього.
    19 Jun
    Taras Bebeshko Эфективність ООН, як глобальної організації - дійсно, вона прагне до нуля...
    Сталого розвитку держав більше не буде. Буде проривний розвиток інклюзивних спільнот.
  5. Революция в Китае неизбежна
    10 Jul
    Сергей Дацюк: Революция в Китае неизбежна Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Обвал китайского фондового рынка это лишь вершина айсберга тех проблем, которые нависли сегодня над Китаем.
    А поскольку Китай до последнего времени был самой экономически сильной страной в мире, то эти проблемы нависли над всем миром.
    Проблемы Китая
    10 Jul
    Мировые аналитики на протяжении последних месяцев с экономической точки зрения давали оценки, показывающие неизбежность кризиса в Китае — этому способствовала сильная интеграция Китая в мировую экономику. Однако экономические проблемы Китая имеют, прежде всего, неэкономические причины.
    Проблемы Китая очень похожи на проблемы Украины и России — огромное, мощное и сильно коррумпированное государство, близкие к власти олигархи, ворующие и превышающие власть чиновники, ограничение прав и свобод граждан, потеря доверия населения к власти.
    Истоки проблем
    10 Jul
    Истоки всех этих экономических проблем кроются глубже — не просто в политике, а в самом цивилизационном устремлении Китая — в качестве его элиты и транслируемых ей мотивациях для остального общества.
    Эти проблемы — не просто следствие коммунистического режима, боровшегося за власть с 1921 года и установленного в Китае в 1949 году.
    Эти проблемы — следствие своеобразного китайского пути, который начался с момента советской перестройки в 1986 году.
    Курс к капитализму
    10 Jul
    Китайская коммунистическая партия не желала реформирования своей страны по образцу СССР — уничтожение компартии и распад страны. КПК решила постепенно переходить от социализма к капитализму, пытаясь сохранить компартию и целостность страны и постепенно вводя капитализм.
    В экономическом плане частная собственность была официально разрешена в Китае в 2007-ом году. Однако частная собственность реально существовала в стране уже в 90-е годы ХХ века.
    Именно частная собственность и возникшие первые китайские олигархи вошли в противоречие с идеологией китайской компартии.
    Здесь прослеживаются явные параллели с Украиной по времени. «Девять комментариев о коммунистической партии», преследующие цель разрушения коммунистической идеологии и подрыва легитимности КПК, опубликованы в 2004-ом году.
    Увядание власти компартии
    10 Jul
    Газета «Великая эпоха» инициировала движение «Туйдан», то есть движение за выход из коммунистической партии. С 2004-го года по 2011 год газета «Великая эпоха» собрала более 100 миллионов заявлений о выходе из компартии, хотя многие из них и подписаны псевдонимами. Насколько можно доверять этому неизвестно, поскольку официальное количество членов КПК на 2014-ый год — около 87 млн. чел.. В этом смысле Китай — дело еще более тонкое, чем Восток.
    Однако к настоящему времени процесс стал необратимым и фактически публичным. Например, за несколько дней до 94-й годовщины китайской компартии, пролетарии с фабрики в родной провинции Мао решили массово покинуть коммунистические ряды.
    При этом стать коммунистом в Китае по-прежнему означает получить возможность для карьерного роста. Вступление в компартию стало формальным шагом карьеры, а не шагом принятия коммунистической идеологии.
    Власть коммунистической партии с 2004-го можно рассматривать как постепенно увядающую, в то время как власть олигархов становится все более влиятельно в Китае.
    Среди членов Всекитайского собрания народных представителей 31 долларовый миллиардер. 52 долларовых миллиардера входят в Народный политический консультативный совет Китая — совещательный орган при руководстве КНР.
    Иначе говоря, коммунисты Китая допустили инволюцию компартии, то есть ее постепенное увядание, схлопывание
    Генеральный секретарь Политбюро КПК Си Цзиньпин на недавно прошедшем заседании Политбюро констатировал, что компартия стоит на грани гибели. Однако при этом он давал не идеологическую оценку ситуации, а собственно анализировал изменение состояния компартии и мотиваций китайской элиты: компартия утратила идею и ориентиры, оргструктуры компартии парализованы, коррупция в компартии привела к потере доверия в обществе, «находясь в среде мира и материального благополучия, чиновники полностью обнажили свою лень, распущенность, упадничество, дряхлость и испорченность», «масштабное злоупотребление чиновниками властью, превышение полномочий, использование власти в личных целях, торговля должностями, в том числе и за сексуальные услуги», распространение в обществе атмосферы ненависти к чиновникам.
    Обреченность китайской компартии
    10 Jul
    Глядя на такое вырождение компартии Китая, нельзя сказать, кто был более прав — советские коммунисты в 1991, пошедшие на беспрецедентный шаг отказа от управления обществом компартией, или китайские коммунисты, попытавшиеся реставрировать капитализм без утраты управляющей роли компартии.
    Китайская компартия умерла, прежде всего, в идеологическом плане. Ее организационная и политическая смерть будет являться неизбежным следствием ее идеологической смерти.
    Обреченность китайской компартии на поражение и понимание ее членами этого обстоятельства не дает однако ответа на вопрос — кто придет к власти в Китае и возьмет под политический контроль самую большую экономику мира.
    Кандидата на роль новой партии власти
    10 Jul
    Ситуация осложняется тем, что в Китае прийти к власти другой партии чрезвычайно сложно, потому как компартия очень сильно вмонтирована в политическую систему Китая. Подобное было в СССР.
    Есть два кандидата на роль новой партии власти в Китае — революционный комитет Гоминьдана (остатки старейшей партии Китая Гоминьдан, с которой боролись до прихода к власти коммунисты, официально разрешенная и вторая по значимости в стране после коммунистов) и Демократическая партия Китая (создана в 1998 г. активистами-демократами и бывшими лидерами студенческого движения с митинга на площади Тяньаньмэнь в 1989 г.)
    Кроме того теряющая власть компартия пока что не позаботилась о своем политическом преемнике.
    Накануне революции и чем она грозит
    10 Jul
    Такая противоречивая и явно взрывоопасная ситуация означает, что Китай находится накануне революции, где у политических оппонентов компартии пока нет внятной позитивной программы реформы политической системы и программы экономических реформ.
    Если экономические проблемы Китая неизбежно отразятся на уровне жизни страны, то политические проблемы могут привести к гражданской войне и даже распаду Китая, когда разные его части окажутся под властью различных политических групп.
    В Украине олигархов около десятка и то страна оказалась на гране распада при игре на их интересах России. С китайскими олигархами будут играть США, Европа и та же Россия. И это создаст в Китае ситуацию ничуть не лучше украинской ситуации.
    Если программу экономических реформ для Китая напишут МВФ, размер всекитайского кризиса никому в мире малым не покажется. Понимание МВФ ситуации в Китае намного хуже, нежели понимание ситуации в Украине.
    Украина и Китай
    10 Jul
    В этом смысле украинцы — лучшие друзья китайцев. Хоть мы пока друзья по несчастью, но лиха беда начало.
    У Украины уже есть что предложить китайцам. Нет, нашего Саакашвили мы им не отдадим, но опытом люстрации, деолигархизации и может быть даже децентрализации сможем поделиться. А если еще экономические реформы у нас получаться, то мы свой опыт будем просто в Китай экспортировать в обмен на китайские инвестиции.
    Конечно же, это выглядит пока очень идеалистически. Однако Украине прийти на помощь Китаю в деле реформ нужно. Китай хорошо усваивает и умеет использовать негативный опыт других, как это было с перестройкой в СССР. Тут Украина ему и пригодится — как позитивным, так и негативным опытом.
    10 Jul
    Обсуждение:
    • есть ли связь с попыткой войти в альянс с Россией?
      10 Jul
      Larisa Starikova А никому не кажется занимательным тот факт, что китайский фондовый рынок рухнул накануне попытки войти в альянс с Россией в противостоянии МВФ?
    • откуда сведения о Китае?
      10 Jul
      Сергей Приведенный У меня к вам немножко вопросов, Назовите пожалуйста:
      1. Имя популярного китайского певца?;
      2. Имя популярного дизайнера одежды?;
      3. Название ведущего, не государственного, финансового учреждения?;
      4. Имя одного из популярных политических деятелей и принадлежность этого политика (не члена ЦК партии)?;
      5. Имя популярного в Китае политического комментатора или имя популярного журналиста освещающего политическую жизнь Китая?
      6. И на конец последнее: можно узнать у вас сколько раз в 2015 году вы посетили Китай ?
      P.S. Ваши исследования относительно Украинской действительности очень интересны и естественным образом опираются на тот не преклонный факт что вы Украинец! А что с Китаем и познаниями о стране, и её гражданах, откуда они почерпнуты? С уважением!
      10 Jul
      Сергей Дацюк Я первому комментарию китайца доверяю как-то больше, нежели вашим претензиям
    • юмор о реформах
      10 Jul
      Андрей Попов Насмешила цитата из статьи: "А если еще экономические реформы у нас получаться, то мы свой опыт будем просто в Китай экспортировать в обмен на китайские инвестиции". Спасибо за тонкий юмор! )))
    • Філософія фінансової кризи - в порушені сутності грошей
      10 Jul
      Олександр Опанасенко Філософія фінансової кризи - в порушені сутності грошей. Філософу і потрібно намагатися пояснювати в деталях сутність грошей і методи прозорого обліку персоніфікованої відповідальності за її порушення.
    • Китай и США
      10 Jul
      Іван Бокс економічний потенціал сша та китаю співмірний. різниця в кількості населення - 1 млрд чол. отже, реалізуючи американську(західну) політичну систему та економічне середовище китай міг би потенційно прийти до 4кратного перевищення економічної потуги. що не може бути реалізовано в нинішніх політичних умовах піднебесної. економічна криза прирекла китай на трансформацію суспільно-політичних відносин. втримувати владу з повним шлунком і репресивним аппаратом легше ніж просто з репресивним аппаратом
  6. МІЖНАРОДНІ ТРИБУНАЛИ ЯК ІНСТРУМЕНТИ ЛЮДСТВА
    31 Jul
    МІЖНАРОДНІ ТРИБУНАЛИ ЯК ІНСТРУМЕНТИ ЛЮДСТВА Источник
    31 липня 2015,
    Нинішня метушня в ООН навколо міжнародного трибуналу щодо катастрофи Боїнга рейсу MH17 викликає багато змішаних відчуттів.
    Перше питання, на яке ініціатори трибуналу не дають відповідь, це питання приводу цього трибуналу.
    Чому саме катастрофа Боїнгу рейсу MH17 стала підставою для міжнародного трибуналу? Тому що в цьому рейсі загинули жителі Європи, Азії, Америки та Австралії? А як же бути з загиблими на території Донбасу, де Росія розв'язала війну? Маються на увазі не тільки комбатанти з України і Росії, але і мирні жителі України та Росії. Люди з України та Росії, що загинули на Донбасі, менш вартісні, ніж люди, що загинули у збитому Боїнзі?
    Що таке міжнародний трибунал? Це інструмент покарання однією частиною людства іншої частини? Чи це все-таки щось інше, більш вартісне і масштабніше?
    Коротка історія міжнародних трибуналів
    31 Jul
    Першим Міжнародним трибуналом був Нюрнберзький міжнародний судовий процес (20.11.1945-1.10.1946) над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини. Цей міжнародний процес створив прецедент міжнародної правової компетенції людства над злочинним режимом окремої країни. Це був суд над злочинним режимом, а не над країною та народом.
    Другим Міжнародним трибуналом був Токійський трибунал – Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (3.05.1946-12.11.1948) над японськими військовими злочинцями. Цей трибунал по суті наслідував Нюрнберзький судовий процес на Сході.
    Третім Міжнародним трибуналом, що набув розголосу і вплинув на весь світ та подальшу правову практику, був громадянський трибунал Рассела-Сартра (британського філософа Бертрана Рассела та французького філософа Жан-Поль Сартра) – Міжнародний трибунал по розслідуванню військових злочинів, здійснених у В'єтнамі (1967). Цей трибунал називали "суд кенгуру", тобто суд, де наперед визначені винуваті, який не має справжнього правового статусу.
    Саме Рассел та Сартр намагалися надати міжнародному трибуналу характер розслідування не унікальних повторюваних злочинів війни, які міжнародні правові органи ігнорують. Тобто Сартр та Рассел створили прецедент розслідування таких злочинів, які періодично виникають і мають бути засуджені громадськістю людства хоча б і в особі окремих інтелектуалів.
    Подібні незалежні громадянські трибунали створювалися і після цього: Трибунал 1973 року по Латинській Америці; Трибунал 1974-1976 років по Чилі (проходив у Римі); Трибунал 2001 року з порушення прав людини в області психіатрії (проходив у Берліні); Трибунал 2004 року по Іраку (проходив у Брюсселі); Трибунал 2009-2012 років по Палестині (засідання проходили в Барселоні, Лондоні, Кейптауні, Нью-Йорку).
    Водночас саме Міжнародний трибунал філософів-інтелектуалів Рассела-Сартра став основою міжнародних трибуналів ООН. Тобто міжнародна організація взяла за приклад критикований Трибунал Рассела-Сартра. Таких міжнародних трибуналів під егідою ООН було три.
    Міжнародний трибунал по колишній Югославії (1993), Міжнародний трибунал щодо Руанди (1994), Спеціальний трибунал по Лівану (2007).
    Найбільш критикованим бум міжнародний трибунал по колишній Югославії. Основна критика була з боку Росії та Сербії. Російський представник в ООН (з 2006 року) Віталій Чуркін вказував, що цей трибунал необ'єктивний, оскільки виносить більш суворі вироки по відношенню до сербів, ніж по відношенню до хорватів, боснійських мусульман та косовських албанців. Він сказав буквально, що трибунал "не демонстрирует ни справедливости, ни эффективности. Налицо лишь завышенная самооценка".
    Російська Вікіпедія у відповідній статті, підсумовуючи оцінку критики цього трибуналу, говорить про те, що в результаті за версією суддів, в ході 4-річної війни злочини здійснювали винятково серби, що перетворює конфлікт на боротьбу "добра зі злом". Виправдання військових злочинів хорватів нанесло сильний удар по самосвідомості сербів.
    Відтак ми бачимо, що хоча існують історичні прецеденти міжнародних трибуналів не тільки на чолі з правниками, але і на чолі з інтелектуалами, філософські принципи міжнародних трибуналів досі не сформульовані, що дозволяє повсякчас сильній стороні конфлікту ображатися на нібито несправедливість її осуду.
    Яким має бути міжнародний трибунал – принципи
    31 Jul
    Міжнародний трибунал є судом загальнолюдської юрисдикції, що діє за міжнародним правом, повсякчас змінювати та вдосконалюваним саме під час такого трибуналу. Міжнародний трибунал створюється для оцінки ситуації війни за спеціально розроблюваними принципами, правилами та процедурами, які потім стають прецедентами.
    Протягом ХХ-го століття людство дізналося про себе неприємну річ: завжди є окремі частини людства та їх лідери, які намагаються довести ситуацію конфлікту до крайнощів. В таких крайніх обставинах люди доволі винахідливі щодо масових вбивств, масового обману, масових порушень норм міжнародного права, а також порушення елементарних норм людяності.
    Попри всю критику міжнародних трибуналів, їх найважливіша функція – не покарання винних у масових злочинах, а самооцінка звірячої природи людства, яка іноді просинається і призводить до втрати людської подоби.
    Саме тому, Україна, просуваючи ідею міжнародного трибуналу для Росії, повинна виходити з наступних принципів міжнародних трибуналів, які тут будуть сформульовані.
    Самооцінка цілого людства, а не окремих його частин. Міжнародний трибунал не є оцінкою якоїсь частини людства – за звірства окремої частини людства несе відповідальність усе людство. Міжнародний трибунал потрібно розглядати як акт самооцінки людяності попри звірячу природу людини.
    Рефлексія, а не покарання винних. Міжнародний трибунал потрібний тому, що частина людства, яка втрачає людську подобу, втрачає і здатність до самостійної рефлексивної людяної оцінки втрати своєї людської подоби. Загалом міжнародний трибунал не є актом покарання винних чи помсти ображеної частини людства винній частині людства. Рефлективність міжнародного трибуналу важливіша, ніж конкретні покарання винних. Втрата людської подоби якою-небудь частиною людства є завжди тимчасовою – люди в своїй природі здатні рефлексивно усвідомлювати провину, каятися і змінюватися.
    Шанс для ображених. Міжнародний трибунал потрібен тому, що слабкі частини людства не мають змоги виставити сильним частинам людства претензії. Тому в процесі міжнародного трибуналу відповідальність сильних у конфліктах, що призводять до втрати людяності, більша, ніж відповідальність слабких. Інакше кажучи, сильного судять більш суворо, ніж слабкого, бо слабкий завжди відповідає на напад сильного.
    Шанс для винних. Міжнародний трибунал має допомогти не тільки ображеним, але і тим, хто ображав. Міжнародний трибунал стимулює інтелектуальну та рефлексивну здатність частини людства, яка брала участь і звірствах, до об'єктивної самооцінки. Тобто міжнародний трибунал не має породжувати комплекс вини тих, хто втратив людську подобу. Міжнародний трибунал має стимулювати відновлення людської подоби, перш за все, на рівні інтелектуалів та тієї частини еліти, яка готова до аналізу причини та викорінення цих причин в своєму народові.
    Засудження нових гидот та мерзот. Міжнародний трибунал потрібен тому, що людство постійно вигадує нові гидоти та мерзоти, нові способи убивств, нові засоби обману, нові засоби аргументації гидот та мерзот та нові способи самозаспокоєння та виправдання цього. Міжнародний трибунал має застерігати людство від інноваційних гидот та мерзот.
    Рівновага історії. Міжнародний трибунал потрібен для смислової оцінки нащадками подій, що призвели частину людства до втрати людської подоби. Історію в минулому завжди писав переможець. Відтак міжнародний трибунал дає шанс переможеним на варіант своєї історії. Міжнародний трибунал рівноважить історію.
    Позитивне майбутнє. Міжнародний трибунал ставить за мету максимально примирити ворогуючі сторони людства, щоб їх потомки не несли на собі прокляття колишнього конфлікту.
    Саме така загальнолюдська позиція з позитивною настановою може бути основою будь-якого міжнародного трибуналу.
    Позиція України у оцінці війни з Росією в контексті міжнародного трибуналу
    31 Jul
    Щоб звинувачувати Росію, Україна повинна взяти частину провини на себе. Лише той, хто усвідомлює свою провину, може звинувачувати інших.
    Звинувачувати не означає судити. Україна має прагнути найбільше інтелектуального та морального усвідомлення Росією своїх злочинів, а не суду над Росією. Не судіть і не судимі будете.
    Україна не повинна використовувати міжнародний трибунал як політику міжнародного тиску на Росію. Міжнародний трибунал є інструмент людства, а не національного егоїзму.
    Україна має наполягати на тому, що збитий Боїнг рейсу MH17 є невеликою частиною війни Росії проти України.
    Людство не має права судити злочини лише за ознакою загибелі людей з інших країн світу, ніж Україна.
    Україна створила масштабну корупцію в країні, зруйнувала державу та дозволила Росії на своїй території вести антиукраїнську пропаганду і мати засилля російських агентів впливу, які в певний час були перетворені на відкритих ворогів. Україна може позбавитися провини, якщо тільки знищить обставини своєї беззахисності.
    Західний світ намагався зберігати добрі стосунки з Росією за рахунок втрат України. Західний світ примушував Україну до миру ціною втрат життів її жителів та території країни. Західний світ позбавиться провини, якщо визнає це і перестане робити Україну заручником ситуації.
    Російський режим є головним винуватцем війни. Має бути розглянута інформаційна війна Росії проти України та світу, брехня і агресивна пропаганда Росії, світозлоба Росії, реваншизм проти Заходу, шельмування власної ліберальної інтелігенції, прихована війна (її форми, засоби і потурання інших країн).
    Можна припустити, що час для такого масштабного трибуналу ще не настав. Але умова перетворення трибуналу щодо збитого Боїнга рейсу MH17 в трибунал проти військових злочинів Росії на території України має бути передбачена вже зараз.
    Але найголовніше – Україна має відстоювати саме викладені вище принципи.
  7. Зачем человечеству колонизировать Марс?
    18 Nov
    Зачем человечеству колонизировать Марс? Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Позитивная перспектива человечества
    13 Nov
    Марс будет колонизирован не каким-либо государством, нацией, локальной цивилизацией, расой, идеологическая группой, религиозной общиной или корпорацией. Марс будет колонизирован целым человечеством — общепланетной цивилизацией.
    Вопрос «зачем нам колонизация Марса?» является принципиальным не столько для продолжения инопланетных исследований, сколько для создания позитивной перспективы самого человечества.
    В этом смысле представления о космосе как о красивой мечте человечества уже недостаточно для масштабного финансирования космических проектов.
    Проблема человечества в том, что кроме красивых мечтаний, мышление о космосе так и не построило внятную и вызывающую доверие перспективу для планеты Земля.
    До сих пор космическая экспансия и развитие космических технологий осуществлялись под весьма зыбкие мечты. Научная фантастика, умершая к 90-ым годам ХХ века, была последним пристанищем мечтаний о космосе. Да и сама наука влачит жалкое существования, встретившись с проблемами своих оснований.
    Иначе говоря, для исследований космоса космические государства теперь не видят никакого внятного смысла. Это весьма затратные научно-исследовательские проекты без надежды на какое-либо применение в потребительском обществе.
    Состояние проектов исследования ближнего космоса
    13 Nov
    США в последнее время находятся под угрозой закрытия многих проектов, связанных с исследованием ближнего космоса (Солнечной системы) при помощи летательных космических аппаратов.
    Россия сегодня находится внутри процесса архаизации и испытвает воздействие западных санкций. Архаизация принципиально не приемлет исследование космоса за пределами непосредственной потребительской выгоды для страны в условиях санкций.
    Европа и Индия переживают либо сокращение финансирования, либо находятся под угрозой такого сокращения. Лишь Китай пока наращивает свое исследование космоса.
    Однако все страны столкнулись с одной и той же проблемой — невозможности полной коммерциализации исследований космоса.
    Цивилизационній предел развития космонавтики
    13 Nov
    В этом смысле вопрос о космических исследованиях становится принципиальным для человечества. И для продолжения космических исследований нужен очевидный и беспрекословный следующий рывок общечеловеческого значения.
    Именно нынешний мировой кризис всерьез поставил вопрос о колонизации Марса. Вопрос колонизации Марса для человечества это вопрос фундаментальный — выйдет ли из мирового кризиса человечество достойно или провалится в Темное Время.
    Краткая история важных достижений космической экспансии показывает возникновение серьезного предела — цивилизационного предела развития космонавтики.
    Ракеты придумали китайцы. Многоступенчатую ракету разработал россиянин Циолковский в 1880 году. Первую ракету на жидком топливе построил американец Годдард. Космической высоты впервые достигла немецкая ракета в 1942 году. Первый спутник запустили в СССР в 1957-ом году, с чего собственно стартовала космическая гонка между СССР и США. Первый пилотируемый полет совершил космонавт СССР Юрий Гагарин. Первый полет на Луну совершили Армстронг, Коллинз, Олдрин младший в июле 1969 года.
    После этого принципиальных прорывов в пилотируемой космонавтике совершено не было. То есть почти на полстолетие развитие астронавтики на Земле замерло. Линейное развитие исследования иных планет, отправка летательного аппарата к границе Солнечной системы — все это уже не являлось такими прорывами, как перечисленное до этого.
    Событием в космосе для человечества является лишь то, что делается непосредственно самим человеком. Полеты в дальней космической пустоте или поездки по планетам сложносконструированного железа событиями в космосе не являются.
    Эта работа является продолжением цикла работ о человечестве и его мышлении, написанных мной в 2013-ом «Теоремы человечества» и в 2014-ом «Мышление человечества».
    Идеи и мотивации космической экспансии человечества в ХХ веке
    14 Nov
    Хотя в основании космических идей лежат множество древнегречески-философских, эзотерических, религиозных, оккультных, гностических, кабалистических и теософских воззрений, активный или субъектный космизм начинается с претензий человека на освоение космоса. Иначе говоря, идеи космизма в узком смысле (как претензия на освоение космоса) начинаются с четкой формулировки того, зачем человеку (человечеству) нужен космос.
    В генерировании космических идей участвовали и французы, и итальянцы, но наибольший вклад в развитие ракетной техники и космических исследований сделали: Германия (на первом этапе), а затем СССР и США во взаимной конкуренции, названной позже «космической гонкой». Все остальные космические государства лишь пытаются повторить то, что сделали СССР и США.
    Представления о космосе и космической экспансии человечества можно условно различить на
    1. общие идеи освоения космоса (Федоров, Сухово-Кобылин, Вернадский, Тейяр де Шарден и др.);
    2. фантастические представления о взаимоотношении человека с космосом и космическими пришельцами, а также о путешествиях к другим планетам и освоении Вселенной (Уэллс, Ефремов, Хайнлайн, Бредбери и др.);
    3. технологические аспекты космических путешествий (Циолковский, Цандер, Кондратюк, Эно-Пелтри, Оберт, Годдард и др.).
    Русский религиозный мыслитель Николай Федорович Федоров пожалуй впервые формулирует основные идеи освоения космоса:
    1. Воскрешение предков, обещанное в христианстве и осуществленное силами науки, приведет к необходимости космической экспансии и колонизации новых планет, поскольку воскрешенные просто не поместятся на планете Земля;
    2. овладение природой для победы над смертью потребует усилий всего человечества, для чего нужно Всечеловеческое Единство (объединение народов «через конференцию мира совершаемое»);
    3. в связи с этим требуется деятельное знание, что предполагает объединение науки и искусства в религии, при этом деизм (не требующий никакого дела) и гуманизм (требующий разъединения под видом свободы) отвергается.
    Курьез развития космонавтики состоит в том, что не эти общечеловеческие идеи легли в основание начала успешного ракетостроения, которое впервые было осуществлено в нацистской Германии. Два обстоятельства способствовали практической мотивации ракетостроения —
    1. в навязанных Германии условиях мирного договора после Первой мировой войны существовал запрет на развитие артиллерии, но ничего не говорилось о ракетах, что дало возможность приступить к их созданию;
    2. Доктрина Вечного Льда Ханса Хёрбингера мотивировала Гитлера на продолжение финансирования ракетостроения при длительных неудачах на первоначальном этапе.
    Макс Валье, австрийский пионер ракетной техники, один из основателей германского Общества межпланетных сообщений писал Герману Оберту, немецкому ученому и инженеру в области космонавтики и ракетостроения, 10 февраля 1924 года: «Хёрбигер утверждает, что Луна полностью ледяная, что все, что мы видим на Луне, кратеры, горы и т.д. — просто лед и лед (…) Теперь для Хёрбигера «Луна» есть решающий фактор его теории. Вы понимаете, профессор, что для нас, последователей теории ледниковой космогонии, есть возможность взглянуть на Луну вблизи. Это означает, просто все! Если будет установлено, что Луна состоит не из льда, мы полностью разбиты, нет спасения, но если вся поверхность Луны покрыта коркой льда, это будет переворот в астрономии, астрофизике, метеорологии и геологии, и мы триумфаторы! Это то, что меня лично увлекает в вашем изобретении ракеты, прежде всего».
    Создание ракетной техники проходило на полигоне в Пенемюнде. В июне 1944-го года немецкая ракета «Фау-2» (она же V-2 — Vergeltungswaffe-2, оружие возмездия; другое название — нем. А-4 — Aggregat-4,) осуществила первый суборбитальный полет.
    Именно национал-социалистическая страна смогла начать практическую подготовку к космической экспансии, что весьма долго предпочитали замалчивать США и СССР. Доктрина Вечного Льда Ханса Хёрбигера была первой политически реализуемой сверхглобальной (космической, внеземной) доктриной, внутри которой возникла задача исследования космоса.
    К 40-ым годам ХХ столетия идеи русского космизма были вытравлены марксистской идеологией в СССР. К ним СССР вернется лишь в 70-е годы уже в связи с активным развитием космонавтики, мотивы развития которой изначально имели исключительно военное значение — точно так же, как и в США.
    То есть — русский космизм, который ретроспективно был использован для обоснования ракетных полетов в СССР, не был достаточно сильной мотивацией практического развития ракетной техники для суборбитальных полетов. Сильной мотивацией для такого развития оказался национал-социалистический реваншизм Германии и мракобесная теория Хербигера, усиленные немецкими научно-техническими достижениями того времени.
    Есть нечто парадоксальное в том, что ни коллективно-гуманистический по своим теоретическим устремлениям марксизм, ни индивидуально-гуманистический по своей политической практике либерализм не способны были породить сверхглобальной политики. А человеконенавистническая дискриминирующая расы и нации теория смогла породить сверхглобальный дискурс, внутри которого были осуществлены технологические достижения для космической экспансии.
    Сегодня, наблюдая инерционное развитие космических исследований в США и сворачивание космических исследований в радикально архаизирующейся России, этот вопрос как никогда важен.
    Какая мотивация для продолжения космической экспансии станет достаточно сильной для колонизации Марса?
    Реваншистские имперские мотивации России на продолжение космической экспансии сегодня не подкреплены ее научной и технологической мощью.
    Мотивации чистого научного интереса США подкреплены их научной и технологической мощью, однако не имеют достаточного философского обоснования на уровне общечеловеческих цивилизационных целей.
    Мотивации Китая в деле космоса — стать вторым гегемоном — или мотивации Европы в деле космоса — не отстать от США — это не очень достойные мотивации.
    Суть космической гонки в речах лидеров США и СССР
    14 Nov
    Поражение национал-социалистической Германии во Второй мировой войне привело к тому, что ее ракетные достижения разделили между собой две страны-победительницы — США и СССР.
    Дальнейшее освоение космоса происходило внутри процесса цивилизационной конкуренции США и СССР.
    В инаугурационной речи Кеннеди 20-го января 1961 года предложил Хрущеву «вместе исследовать звезды».
    Также существует официальный документ-предложение Кеннеди Хрущеву, где буквально предлагалось: «В качестве первого шага США и СССР могли бы выбрать высадку с научными целями небольшой группы (около трех человек) на Луну, а затем возвратить их на Землю…»
    Хрущев и Политбюро подозревали США в попытке выведать советские космические секреты. То есть недоверие СССР не позволило изначально разрабатывать полет на Луну совместно с США.
    После запуска Юрия Гагарина в космос 12 апреля 1961-го года Хрущев сказал: «Пусть капиталистические страны попробуют догнать нас».
    25-го мая 1961-го года выступая перед Конгрессом США Кеннеди сказал: «Я убежден, что наша нация должна поставить перед собой цель еще до конца этого десятилетия высадить человека на Луну и благополучно вернуть его на Землю. Ни один проект в этот период не произведет большего впечатления на человечество или не будет более важным для долговременного исследования космоса и ни один не будет таким трудным или дорогостоящим для осуществления».
    В выступлении 1962 г. в Университете Райса, посвященном программе космических исследований, Кеннеди сказал:
    «История нашей страны состоит из побед: Америка была среди флагманов промышленной революции, лидеров в сфере изобретений и инноваций, мы первыми поставили ядерную энергию на службу человеку. И сегодня наш долг – вырваться вперед в освоении Вселенной. Мы принимаем этот вызов, мы участвуем в этой гонке – и выйдем из нее победителями. Все взгляды сейчас устремлены в космос, к Луне, к окружающим нас планетам. И мы хотим, чтобы там реял флаг Соединенных Штатов, символ свободы и мира, а не знамя наших врагов…
    Да, на этом пути нас наверняка ждут опасности и трудности. Однако мы будем вознаграждены новыми знаниями и новыми возможностями во благо всего человечества. Космические технологии, как и ядерную энергию, и любые изобретения человечества, можно использовать по-разному. Только от нас зависит, будут ли они всеобщим благом или всемирным злом, и Соединенные Штаты должны добиться первенства в этом соревновании, чтобы космос стал океаном мира, а не новой ареной боевых действий. Не надо думать, что космос в этом отношении опаснее, чем суша или океан. Я абсолютно уверен в том, что на этот раз человечество сможет обойтись без войн и избежать всех прежних ошибок.
    В космосе пока нет раздоров, несправедливости, межнациональных конфликтов. Он неизведан и таит в себе опасность для всех нас в равной степени. И если мы его покорим, он должен принадлежать всему человечеству и нам необходимо будет наладить мирное сотрудничество. Но многие не понимают, почему нам не дает покоя Луна. Что за странная цель? С тем же успехом можно спросить: а зачем забираться на самую высокую гору в мире? Зачем 35 лет назад был совершен первый трансатлантический перелет? Зачем сборной Университета Райса играть со сборной Техасского университета?
    Да, мы решили покорить Луну, причем именно в этом десятилетии. Это цель не из легких, но тем лучше: такое испытание позволит нам выложиться по максимуму, показать, на что мы способны, реализовать всю нашу мощь. Это вызов, который мы готовы принять здесь и сейчас. И мы рассчитываем только на победу!»
    США это сделали. Космическая гонка СССР и США подарила человечеству освоенный орбитальный космос и космическую перспективу в виде далеких планет Солнечной системы.
    Однако орбитальная космонавтика является весьма ограниченной в плане захватывающей дух перспективы.
    Орбитальная космонавтика является национальной: это тест для сверхдержавы. Колонизация планет может выступать как лишь общечеловеческое предприятие.
    Орбитальная космонавтика является потребительской. Колонизация планет принадлежит цивилизации, вышедшей за пределы потребительских мотиваций.
    Орбитальная космонавтика осуществляется в ситуации отсутствия всепланетного правительства. Колонизация планет предполагает наличие единого правительства колонизирующей планеты.
    Орбитальная космонавтика понимается на основе философии, права и политики Земли. Колонизация планет предполагает создание ксенофилософии, ксеноправа и ксенополитики.
    Космическая гонка США и СССР была закончена вместе с распадом СССР. Сегодня сотрудничество Европы, США, России и Китая в орбитальной космонавтике является ничем иным как потребительским освоением близлежащего космоса — государственным и корпоративным.
    Цели освоения космоса во второй половине ХХ века
    14 Nov
    Долгосрочные цели пилотируемых полетов в 60-70-е годы ХХ века, независимо от рекламы социального строя СССР или рекламы сильной и гордой нации США, до сих пор остаются неясными.
    Самые большие тайны это те, о существовании которых не догадываются, хотя они находятся на глазах у всего мира.
    Самая большая тайна развития космоса в СССР и США — космическая гонка есть редуцированное до технических возможностей соревнование государств с разным социальным строем. Космос не рассматривался как общечеловеческой предприятие имеющее самоценность. Более того, космос имел сугубо техническое (технологическое представление вообще возникает в 80-е годы ХХ века) приложение к военно-оборонным целям.
    Однако для развития средств доставки оружия, в том числе и ядерного, нужны были ракеты атмосферных полетов. Заатмоссферные полеты космических ракет имели две цели. Первая цель — демонстрация научно-технологического могущества СССР или США в межцивилизационной конкуренции. Вторая цель, весьма редко и непублично признаваемая лидерами СССР и США — страшилки в отношении друг друга: «В космосе противник может повесить оружие, которое может быстро нас уничтожить».
    Иначе говоря, без конкуренции США и СССР космическая экспансия человечества могла бы еще долго не состояться. Если бы советская и американская элита не находились в состоянии конкуренции, то они бы просто медленно подсчитали, что технические средства человечества еще очень долго не позволят осуществить космическую мечту — путешествия в дальний космос, то есть не только за пределы Солнечной системы, но даже к другим планетам Солнечной системы. А ведь только эта мечта и была основной мотивацией космических исследований.
    Космическая гонка США и СССР была следствием взаимно индуцированной конкуренции при отсутствии адекватных расчетов возможностей космической экспансии. При этом никаких долгосрочных целей развития космических науки и технологии ни у США, ни у СССР не было. И до сегодняшнего дня их нет.
    Космические достижения в СССР объясняли постфактум, прежде всего, привлекая идеи русского космизма, который явно противоречил идеям марксизма. Пока были государственные деньги, изымаемые путем государственной эксплуатации всего советского народа, была и космонавтика в СССР. Как только социализм закончился, в новой капиталистической рыночно ориентированной России космическое развитие замедлилось и рискует сегодня вообще остановиться. Да и в США в связи с мировым кризисом продолжение развития космической экспансии оказалось под угрозой.
    США продолжают исследовать космос и другие планеты по инерции — то есть для поддержания имиджа космического государства, что создает в конечном результате чисто экономические преимущества:
    1. мировое доминирование американских корпораций;
    2. мировое доминирование долларовой валюты;
    3. мировое доминирование научных институтов США;
    4. геополитическая гегемония США и поддержание процесса глобализации.
    Иначе говоря, США до сих пор делают то, что изначально делали СССР — используют космические достижения для чисто внутримировых (внутрипланетных) целей мирового могущества.
    Ни СССР, ни США не смогли выйти на уровень стратегического общечеловеческого целевого полагания внепланетной экспансии человечества и колонизации других планет на основе всепланетного единства. Это принципиально неглобальная цель — это гелиосная цель, содержательное пространство которой объемлет всю Солнечную систему.
    Можем ли мы использовать для освоения планет Солнечной системы подходы времен «Холодной войны»? Может ли в принципе новая холодная война являться стимулом для колонизации других планет — Луны и Марса?
    Со всей прямотой нужно ответить на этот вопрос отрицательно. Именно поражение СССР в холодной войне показало всему человечеству, что межцивилизационная конкуренция внутри человечества весьма ненадежная мотивация, когда дело касается внешней человеческой экспансии.
    Новый виток «холодной войны» между Россией и США не приведет к повторению космической гонки за колонизацию Луны или Марса, ибо такого типа предприятие неподвластно даже мировому гегемону.
    В этом смысле стало понятно — внешняя космическая экспансия не может быть осуществлена из цивилизационно-сепаратных разногласий внутри человечества.
    Зачем человечеству нужно колонизировать Марс?
    13 Nov
    Проблемой человечества сегодня стала приостановка развития философии, которая в своем метафизическом самолюбовании оказалась неспособной развивать мышление за пределами постмодернистской нигилистической критики.
    Хранителем традиции философии до сих является Европа, а СССР (Россия), США, Китай и Индия не являются хранителем того типа мышления, в котором только и может быть осмыслена долгосрочная перспектива человечества. Однако Европа не устремляет свою философию на космические вызовы, она занята сдерживанием исламской экспансии и гегемонии США.
    Увядающий европейский постмодернизм как своеобразная деградация и профанация философии на рубеже XX—XXI веков тоже не способен предложить философские перспективы космической экспансии и колонизации других планет.
    В представлении постмодернизма — тотальность перспективы не позволяет работать с ней как с некоторым важным смыслом.
    ХХ век под занавес явил нам потребительское общество и завершение мощных и весьма многообещающих проектов будущего — космической экспансии и философского осмысления перспективы.
    Если мы хотим получить ответ на вопрос — зачем нам колонизировать Марс, мы не можем использовать мыслительные установки постмодернизма.
    Освоение космоса в виде колонизации планет (прежде всего, Марса) является исключительно конструктивистским мероприятием — масштабным и выходящим за пределы гуманитаристики — истории, социологии, политологии и психологии.
    Выбор Марса, а не Луны, для потенциальной колонизации связан с тем, что Луна слишком близко и не обладает достаточной сложностью для предъявления вызова всему человечеству. Какая-то часть Луны может быть освоена и отдельным государством без преодоления сверхсложных гуманитарных и технологических вызовов. Лишь Марс оказывается достаточным вызовом для преобразования зашедшего в цивилизационный тупик человечества.
    Фактически это является принципом Кеннеди — вызов должен удовлетворять предельные амбиции, лишь тогда он интересен и обладает достаточной силой мотивации. Таким образом, лишь сильный вызов способен удовлетворить высокие амбиции всего человечества. Однако человечество до сих пор не имеет никаких амбиций, ибо собственно не осознает себя.
    18 Nov
    • обвал цивилизационной перспективы
      17 May
      Николай Романов
      Следует понимать, что "приостановка развития философии"- это не только утрата полновесных философских смыслов, но и упадок мышления как такового, обвал цивилизационной перспективы для всего человечества в целом.
      В пафосном звучании идей, высказанных автором, как-то теряется мысль о том, что ни наука, ни социум сам по себе не способны управлять нарастающей сложностью явлений и процессов в тех масштабах, которые уже вышли за пределы адекватного восприятия и критического сдерживания трансгрессии военных приготовлений для решающего столкновения в борьбе за мировое господство.
      Рассуждать о том, какие перспективы сулит человечеству колонизация космоса, в условиях, когда само человечество балансирует на пределе своих возможностей в сохранении планетарной цивилизации, представляется удобной интеллектуальной терапией или ностальгией по былым свершениям.
    • О роли Европы
      14 Nov
      Захарій Укр Европа если и является хранителем традиций философии, то скорее бессознательным хранителем, поскольку, по крайней мере, последние 700 лет, последовательно уничтожала сам европейский архетипический дух. Сама логика так называемого Нового времени исключает постановку амбициозных задач, постановку последних "проклятых" вопросов. Иными словами Европейской цивилизации необходимо преодолеть рационализм Нового времени, обрекающий ее на непреодолимую "серединность" миросозерцания. На самом деле Новое Время правильнее называть "Серединными веками", а то что принято называть "Средневековьем" - правильнее называть "Последними временами". Именно как Последние времена ощущали люди тогда свое время. Последние, окончательные, сущностные, "проклятые" вопросы способно поставить лишь Новое Высокое Средневековье, "Новые Последние времена". Новое время с его религией прогресса по определению помещает человека в середину процесса, между "темным" прошлым и неясным будущим, где будущее ограничено горизонтом ближайших десятилетий.
      Способна ли в принципе современная (пост)иудеохристианская Европа к такому осмыслению? Нет. Проблема прежде всего в чуждой европейскому духу восточной монотеистической религии и порожденной ней культурой стоящей на идее тотальной объективации, отчуждения, рационализации, атомизации. Дух Европы диалогичен и дуалистичен. Только при условии возвращения Европы к своим гностическим истокам, возможно переосмысление самой сути человеческой природы, в том числе его космической судьбы. Космос нельзя понимать как объект покорения. Космос - часть весьма неоднозначной человеческой природы.
      Огонь Монсегюра выжег душу и мозг Европы. Без этогог понимания невозможно исцеление и дальнейшее существование. Философия Нового времени мертва. Не зря говорят, что Аристотель умер в 1914 году...
      Таким образом вопрос стоит так: либо мы находим осознанный путь в Новое Высокое Средневековье, либо идем на очередной социокультурный цикл через архаизацию и Новые Темные века...
    • Вызов должен быть предельным
      18 Nov
      Юрий Анушкин вызов должен удовлетворять предельные амбиции, лишь тогда он интересен и обладает достаточной силой мотивации. Таким образом, лишь сильный вызов способен удовлетворить высокие амбиции всего человечества. Однако человечество до сих пор не имеет никаких амбиций, ибо собственно не осознает себя.
    • что такое целое человечество?
      18 Nov
      Лема Валерий "Марс будет колонизирован целым человечеством"...это ключевые слова, понимаете? целым человечеством, то есть не собранным по одному человеками, а целым человечеством, а что такое целое человечество? это царство небесное,которое могло бы быть и уже, если бы Вы все по отдельности не строили собственные планы.
    • Космическая колонизация как прием для визуализации идеального варианта
      25 Dec
      Мозг - самый энергозатратный орган в организме. ) Поэтому замечено, что функция мышления включается всего в нескольких случаях, как исключение, а не правило. Один из них - зубодробительная проблема вселенского масштаба, угрожающая существованию огромного числа людей (в идеале - всей цивилизации). Здесь решения имеют действительно прорывную мощь, из нескольких "находок", полученных под такой угрозой, иногда развиваются целые технологические пласты и направления.
      Так вот. Космическая колонизация - блестящий прием для визуализации идеального варианта будущего цивилизации. А то, что этот вариант умозрительно помещается практически в "пустое пространство", только усиливает ценность найденного решения. Которое оторвано от "земной" традиции. Резюме: Дацюк по-прежнему мой любимый философ. )
    • неизбежное противоречие с потребительским эгоизмом
      18 Nov
      юрий жерновой Идея колонизации Марса обязательно вступит в смертельное противоречие с потребительским эгоизмом, которое усиленно культивирует мировая финансовая элита банкиров, политиков и просто проходимцев.
      Такие идеи как колонизация Марса могут разрушить их империю.
    Зачем человечеству осваивать космос
    14 Nov
    Существует всего несколько ответов на вопрос о том, зачем человечеству осваивать космос в смысле колонизации планет и пустотного пространства между ними.
    1. Первый ответ дал Николай Федоров — это активное человеческое действие, осуществляющее реализацию основных аспектов веры и знания и объединяющее людей в единое человечество.
    2. Второй ответ дал Уэллс («Война миров» и «Первые люди на Луне») — для обеспечения внепланетной безопасности человечества.
    3. Третий ответ дал Бредбери («Марсианские хроники») — это интересное и богатое на приключения и драматические противостояния мероприятие человечества.
    4. Четвертый ответ дал Хайнлайн («Луна жестко стелет» или «Луна — жестокая хозяйка») — для обеспечения отпочкования человечества в рамках концепции свободы и искусственного создания себе дополнительных внешних цивилизационных вызовов для развития.
    5. Пятый ответ дал Ефремов («Туманность Андромеды») — ради будущего освоения Вселенной и объединения разумных рас в Великое Кольцо (человеческое и внечеловеческое мероприятие).
    6. Шестой ответ дал Лем («Солярис») — ради обнаружения иных онтологий и метафизических пределов человечества.
    7. Седьмой ответ дали братья Стругацких («Обитаемый остров», «Жук в муравейнике» и «Волны гасят ветер») — преобразование путем прогрессорства внеземных рас со стороны человечества и преобразование самого человечества путем обратного прогрессорства внеземных рас — через контакт Люденов (металюдей) и Странников (пришельцев из космоса, достигших уровня Монокосма, то есть управляющих собственной эволюцией).
    8. Восьмой ответ дал Азимов («Основание») — стратегический выход человечества на иной масштаб деятельности: создание и развитие галактической империи.
    Что мешает нам осмыслить эти ответы или получить другие ответы?
    14 Nov
    Реализации этих ответов в непосредственной общечеловеческой практике космического развития мешает дисбаланс между всеобъемлющими мотивациями освоения космоса и различными типами эгоизма, разобщенности и конфликтности, присущими нациям, корпорациям и общественным группам внутри разделенной цивилизации человечества.
    Современные политики национальных государств, даже мировых гегемонов, не способны мыслить с позиции этих мотиваций. Именно формирование таких мотиваций у отдельных политиков будет означать появление космополитизма в двойном смысле этого слова — космическое устремление (космополитика) формирует общемировую политику Земли (космополитизм).
    Космос как масштабная Сеть разноуровневых проявлений может быть освоен сопоставленной по структурному содержанию сформированной сетью разумных существ единой разумной цивилизации. Не достигшая в себе единства цивилизация разумных не может осваивать Сеть Космоса.
    Идеи Федорова, Уэллса, Бредбери, Хайнлайна, Ефремова, Лема, Стругацких и Азимова как наиболее позитивные и объемлющие должны быть сегодня философски переосмыслены в астрофилософии и сформулированы в контексте практической реализации.
    В отношении колонизации Марса и других планет (возможно не только Солнечной системы) мы должны принять важные наставления относительно мотиваций и важные мыслительные установки.
    1. Ничто из прошлого, кроме извечной мечты людей в разных частях Земли, не объясняет наших стремлений к колонизации других планет. Колонизацию других планет порождает надежда на позитивное будущее — космический футуродискурс, конструирование нового языка, новой политики, нового права, новой области философии.
    2. Потребительское общество в принципе не способно понимать причины колонизации других планет, так как эти процессы не несут непосредственных и очевидных утилитарных преимуществ, возможностей, перспектив. Колонизация других планет является неутилитарным трансцендентным действием в условиях равноправия онтологии и метафизики.
    3. Колонизировать иную планету может лишь вся планета, а не отдельная ее часть. Колонизация других планет является общечеловеческим (тотальным) действием.
    4. Хотя предполагается, что человеческие наука, техника и технология внесут решающий вклад в создание возможностей для колонизации Марса, человечество это нечто большее, нежели наука, техника и технология. Колонизация других планет есть претензия на отпочкование всей культуры Земли, со всем ее разнообразием, включая даже маргинальные традиции и практики.
    Влияние идеи колонизации Марса
    14 Nov
    Само возникновение идеи колонизации Марса приведет к целому ряду долгосрочных действий с принципиально новыми мыслительными установками и когнитивными дисциплинами:
    • создание принципиально новой единой для всего человечества мотивации — колонизация ради всего человечества, а не отдельной нации;
    • колонизировать иную планету вне конкуренции государств-гегемонов, какими были в свое время США и СССР, не означает колонизацию вне конкуренции вообще — корпоративная конкуренция, конкуренция исследовательских групп и личностная конкуренция даже в ситуации мирового кризиса вполне могут стать средой оперативной конкуренции в масштабах всей планеты Земля;
    • переключение социальной энергии пассионарных цивилизаций Земли на амбициозное дело — не воевать за перераспределение ограниченных ресурсов отеческой (родительской, колыбельной, генезисной) планеты, а искать новые внеземные ресурсы внутри новых целей и задач их применения;
    • создание астрофилософии, занимающейся проблемами отношения человечества к внеземным средам его обитания, проблемами отношений человечества к отпочковавшейся (обособившейся) его внеземной части;
    • создание астрополитики как необходимой и возможно лидирующей в технологическом обеспечении части внеглобальной политики;
    • создание астроправа, в основе которого лежит астросвобода как право обособленной внеземной части человечества на религиозное, культурное, социальное, политическое и экономическое самоопределение;
    • создание марсистики с ее наиболее важными разделами: марсографии, марсобиологии, практического терраформирования Марса и т.д.
    • создание всепланетного сверхглобального (гелиосного) дискурса для мировых СМИ, коммуникация в котором со временем сменит мыслительные установки национально-государственных элит;
    • создание всепланетного координационного органа, со временем могущего превратиться в мировой центр принятия управленческих решений (а не нормативных, как ООН).
    В рамках освоения каждой планеты Солнечной системы должна быть создана особая дисциплина. В ближайшей перспективе должна быть создана селенистика, марсистика. И в позиции для внеземных поселений должна быть создана террастика — обще понимание планеты Земля извне ее самой, как бы глазами инопланетников.
    В процессе подготовки к колонизации Марса человечество, кроме чисто технологических проблем полета и технологических аспектов колонизации и терраформирования Марса, должно будет решить целый ряд принципиальных вопросов:
    1. представители каких цивилизаций-культур должны войти в состав колонии на Марсе, одна ли там будет колония и допустима ли в принципе концепция многоколониального освоения Марса;
    2. какой язык (языки) будут использовать в колонии Марса;
    3. какой социальный строй должен быть у колонии Марса;
    4. какими цивилизациями-культурами будет поддерживаться колония (колонии) в дальнейшем, каковы гарантии планеты Земля для колонии Марса;
    5. каковы условия автономизации колонии Марса от планеты Земля и создания постколониального будущего Марса.
    14 Nov
    • стимул развивать надежность и искусственный интелект
      14 Nov
      Анатолий Сергиенко Первые советские спутники были на лампах, так как могли весить несколько тонн. Первые американские спутники пришлось делать на транзисторах, так как можно было "забросить" лишь десятки килограмм. Космос заставил США изобрести технологию микроминиатюризации, лунный проект заставил серьезно относиться к надежности.
      Марсианские проекты заставят еще больше развивать надежность и искусственный интелект, по-философски относиться к биологической форме жизни.
    Что даст колонизация Марса Земле?
    14 Nov
    • Колонизация Марса позволяет возобновить демографическое развитие человечества.
    • Колонизация Марса создает перспективу космических путешествий за пределы Солнечной системы.
    • Колонизация Марса создает систему безопасности планеты Земля перед возможной планетарной космической катастрофой (запасная планета для жизни).
    • Колонизация Марса впервые создает единое человечество.
    • Колонизация Марса позволяет расширить наши представления о планете Земля и создать условия для колонизации других планет Солнечной системы.
    • Колонизация Марса создает новые смыслы и новые перспективы уставшего от потребительства человечества.
    • Колонизация Марса позволяет сделать первый шаг для глобального преодоления антропоцентризма человечества.
    В этом смысле колонизация Марса не может рассматриваться как исключительно технологическая проблема межпланетного полета и освоения другой планеты.
    Для начала решения этих вопросов, проблем и задач необходимо уже создать комиссию ООН по колонизации Марса, в компетенцию которой будет входить создание необходимых институтов и принятие необходимых законов.
    Колонизация Марса в качестве первого шага предполагает создание Института Марсистики, который должен сформировать весь спектр необходимого комплекса когнитологических дисциплин и, прежде всего, астрофилософии, астрополитики и астроправа.
    18 Nov
    Обсуждение:
    • Другие проблемы на Земле перспективней:
      18 Nov
      • перспектива - на Земле
        18 Nov
        Лема Валерий такой перспективой является построение царства небесного на Земле
        18 Nov
        Андрей Елькин Рановато мы отказываемся от радостных перспектив распределения ресурсов маленького острова во Вселенной. Здесь можно ещё расчистить территорию метлой понимания и возрождения ценностей от всяческой грязи. )
        18 Nov
        Adams Xin прежде чем человечество научится вести себя достойно (не убивай себя подобных, не уничтожать природу и т.д..), люди не достойны говорить о перспективе..
        18 Nov
        Tatiana Solomaha Марс будет колонизирован целым человечеством — общепланетной цивилизацией. --- когда нибудь, а сейчас, если мы не станем нацией, здоровым государством, нас просто растащат на куски как аморфную массу те, кто таковыми уже являются и будут формировать эту самую общепланетарную цивилизацию встраивая в нее свои, национальные пазлы.
        18 Nov
        Юрий Беспалов малым детям вообще свойственно не в полной мере осознавать себя ) ...не говоря о том, что в моменты начала осознавания возникает не простой вопрос - кем именно получается себя осознавать )) Если же еще и амбиции появляются у ребенка раньше способности здраво понимать происходящее вокруг и адекватно реагировать на простейшие вызовы, то... ...стоит ли ждать чего нибудь хорошего?
        ...пока "человечество" вообще не проявляло каких либо признаков сознания )) ...просто отдельные персоналии движут весь этот детский сад... кстати, в разные стороны движут то )))
      • действие вытекает из бытия
        18 Nov
        Николай Романов вопрос "выйдет ли из мирового кризиса человечество достойно" - уместно переформулировать в сентенцию agere sequitur esse - действие вытекает из бытия. К сожалению, "бытие пребывает в забвении" (М.Хайдеггер).
        18 Nov
        Захарій Укр Очевидно для нас остается лишь вытекающая из бытия "Солидарность Потрясенных"... (Ян Паточка) :))))
        18 Nov
        Николай Романов В принципе, да. Но я считаю, что смотреть в открывшуюся бездну небытия уже поздно. Было время на осмысление идей и предостережений великих умов, увы, все не в прок... .
        События последней хронологии подсказывают, что это время исчерпано. Далее "осевое время" обрывается и начинается эпоха безвременья, из которой выбраться так, как-бы между прочим, не удасться. Столетие на это точно уйдет. Так что пока с колонизацией Марса повременим. Что же касается мыслей Яна Паточка, то впору читать его "Заботьтесь о Душе [Péče o duši]".
      • важнее современность
        18 Nov
        Андрей Елькин На сегодняшний день важнее современность. А всяческие дальнесрочные прогнозы лишь постольку, поскольку они могут быть следствием сегодняшних политических решений. )
      • Марс не решит земных проблем
        18 Nov
        Evgen Kolesnik Грубо говоря - человек летит на марс дабы решить те проблемы которые не смог решить на земле?, думается мне это иллюзия - что марс решит цивилизационные проблемы, на марс полетит то что есть тут, то существо которое себя считает разумным, и думает что теперь вот все будет иначе? та нееет, вслед за первопроходцами полетят транснациональные корпорации которые будут там водичкой торговать и планету делить..
        нет смысла упоротым расширять ореол обитания, пусть сначала разберутся с своей социально-экономической матрицей, с своим понимание кто они и как им жить на земле, и потом как решат эти вопросы - так и будет и марс, и созерцание колец сатурна с его спутников и т.д.
      • Создание аппаратов по принципам Алькубьерре
        18 Nov
        Владимир Эйнулло Создание и практическое использование аппаратов по принципам Алькубьерре — самое то. Лет через десять тысяч эта технология ооочень человечеству пригодится.
      • Идея либертарианства
        18 Nov
        Игорь Бабинцев Идея либертарианства - отсутствие административного управления группой людей развитием цивилизации.
        18 Nov
        Лема Валерий собственно, рациональное развитие общества, предусматривающее администрирование - это и есть цивилизация, разумный отказ от такого, если в рамках общества - может быть и либертарианством, он приводит к разрушению цивилизации после чего и появляется другое, а вот что это за другое, угнетаемое сегодня обществом,- можно будет понять тогда, и только тогда, когда оно проявится в таком качестве, почему либертарианство - не другое, а ненасильственный способ разрушения общества, и что общество будет уничтожать на корню.
      • колонизация Антарктиды
        18 Nov
        Konstantin Rovinskiy Колонизация Антарктиды реальней при тех же предпосылках. Имхо
      • нас чекає технологічна сингулярність і епоха трансгуманізму
        18 Nov
        Dmytro Kon На людство чекає технологічна сингулярність і епоха трансгуманізму, а не колонізація планет чи супутників, яка стане абсолютно непотрібною.
        18 Nov
        Николай Романов На людство чекає те, що й повинно було бути: ядерну зброю створили генії, а використовувати її вже готові ідіоти - оце Вам й буде "технологічна сингулярність"! Невже хтось вважає, що сучасне протистояння ядерних країн минется на кшталт "карибської кризи 1961р."?!
      • лучше книжки читать
        18 Nov
        Андрей Елькин Если человеческое существо побывало на луне и отправляло своих сынов на околоземную орбиту, то это не значит, что оно может и должно мечтать о реальности межгалактических путешествий и интеллектуальных достижений. То, что позволено амёбе, не позволено бактерии, а тем более болезнетворному вирусу. Исходя из вышесказанного, у человеческих существ остается лишь одна оптимистическая перспектива: читать книжки. )
      • утопия, пока проблемы Человека важнее проблем Человечества
        18 Nov
        Макс Перепелкин "Есть нечто парадоксальное в том, что ни коллективно-гуманистический по своим теоретическим устремлениям марксизм, ни индивидуально-гуманистический по своей политической практике либерализм не способны были породить сверхглобальной политики..."
        - Пока будете так предвзято смотреть на вещи, так и будете видеть парадоксы там где их нет) Просто нужно решить, что для вас важнее - личный комфорт (для всех), или цивилизационное развитие общества.
        Не агитирую и не защищаю ни одну из идеологий, у всех свои плюсы и минусы. Но как ни крути, а мы оцениваем всё с позиций гуманистической идеологии, в рамках которой решения цивилизационных проблем не существует по определению, так как она на первое место ставит именно Человека, а не Цивилизацию. Проблемы Цивилизации - вторичны (цивилизация для людей, а не наоборот)
        С таким подходом, любые проекты - чистой воды Утопия.
        18 Nov
        Захарій Укр Цивилизация - всего лишь часть человеческой природы. как выразился бы Н. Бердяев, "качествование" цивилизованного человека"... К тому же цивилизация есть банальная утилизация культуры. Механически меняя местами цивилизацию и человека можно получить лишь новые формы человеческого рабства. Поэтому вопрос упирается в культуру (гуманитарную сферу). И здесь я полностью согласен с Сергеем Дацюком...
        Проблема однако в том, что культурный потенциал Европы (Римской или Иудеохристианской цивилизации) исчерпан (утилизирован в цивилизацию), поэтому выжать что-либо из человека подчиняя его "высшей силе" (цивилизации в нашем случае) или, наоборот, открывая новые степени индивидуальной свободы (гуманизм, либерализм) не удастся. Единственный способ избежать архаизации и варваризации человечества - преодолеть нынешнюю ступень гуманизма, точнее антропоцентризма. Это означает величайшую в истории человечества духовную революцию. Если такой прорыв не будет осуществлен в ближайшее время, то Темные века с очередным идеациональным (теократическим) циклом нам обеспечены. Безусловно Новые Темные века будут отличаться от двух предыдущих подобных циклов, пережитых Европейской цивилизацией за последние три тысячи лет. Допускаю даже, что это будет несколько столетий виртуального забытья, но суть от этого не изменится...
        18 Nov
        Макс Перепелкин "преодолеть нынешнюю ступень гуманизма"... Не антропоцентричный гуманизм?)) Вообще-то, гуманизм сверх антропоцентричен по своей сути.
        Общество потребления - закономерный и неизбежный результат гуманистических идеологий любого толка и ступеней. Нравится нам это, или нет. Они целиком построены на манипуляции самолюбием людей и их стремлении к душевному комфорту и безопасности. Декларируются духовные ценности, рулят материальные...
      • колонизация Марса должна быть следующим вопросом
        18 Nov
        Цивилизация раскалывается на части, общество рассыпается, поэтому вопросы выживания цивилизации всегда по значимости и мотивации будут впереди космических колонизаций.
        Выход из тупика может быть, если человечество перейдет к функционированию как единый организм, выйдет на новый уровень сознания - Планетарный Коллективный Разум, чьи возможности будут превосходить возможности человека как мозг превосходит возможности нейрона.
        В этом случае легко (и совсем по-другому) решатся и вопросы космических колонизаций, а гораздо раньше - вопросы выживания цивилизации.
        18 Nov
        Артем Дугин Только нужно решить "домашнее задание": трансформировать экономические отношения в глобальном масштабе, чтобы высвободить ресурсы для межпланетных путешествий
        18 Nov
        Игорь Филиппов Насчет единого организма не уверен, а что касается Планетарного разума - все переходим исповедовать философию буддизма. Может что и получится. У них есть чему поучиться.
        Дацюк слишком далеко ушел в своих фантазиях. Для того, чтобы выйти в Космос, сначала надо создать единство разума на планете Земля. Тогда не стыдно нам будет транслировать в Ноосферу благие мысли и получать новые знания.
        Пока транслируем больше всего энергию ненависти. Что нам взамен Космос даст?
    • Что это даст Земле
      18 Nov
      • О беге на длинные дистанции
        18 Nov
        Sergiy Voloshyn 
        О беге на длинные дистанции.
        Падение горизонта планирования
        18 Nov
        На современные проблемы можно посмотреть и, скажем, так. Как на не умение (и/или не желание) делать долгосрочные инвестиции, рассчитывать вложения на многие годы вперед (хотя бы 20-30 лет а лучше скажем 50). Это то чего не могут позволить себе не временщики-переизбираемые в "демократиях" ни диктаторы которые сидят по 20 а то и 30-40 лет.
        Образно говоря, вместо марафонского бега у нас доминирует бег на короткие дистанции. Так развивались в 20 веке СССР (сталинская индустриализация) и экономика Германии при Гитлере (догнать и перегнать, вложить все ресурсы в ключевые направления - и "достигнуть звезд" но не надолго) но даже США унаследовавшие от Британии умение играть в длинную "Большую игру", даже у них горизонт планирования, срок инвестиций никогда не превышал 15-20 лет (а сейчас он как и везде упал).
        Космонавтика не дает прибыль сразу
        18 Nov
        Как это не парадоксально, во наши времена когда люди хотят получить вложенные деньги буквально "завтра" да еще с процентами ив се говорят о том что никакие длинные или тем более сверхдлинные инвестиции не могут быть выгодными из-за рисков почему то никто не понимает что именно те получат преимущества кто сможет спланировать свою деятельность (фирмы, страны) на долгие годы вперед. При чем не в духе вложив все и сразу, в стиле - через 5 лет продукт, а через 7 - окупаемость. Наоборот лучше вкладывать небольшие деньги но постоянно, что требует тщательно продумывания чего и как ты делаешь.
        Т.е. если есть какой то даже небольшой ресурс - он может дать выход, громадный выход если его вкладывать понемногу но в правильное направление. Например в Космос. Да пилотируемая космонавтика навряд ли окупиться. Но именно от того не окупается, что от неё ждут выгоды здесь и сейчас. Но это же не торговля, извините, нефтью на бирже, этими фьючерсами. Ракетоносители Сатурн-5 изготовленные сотнями(!) на протяжении десятилетий, вероятно если бы и не стали прибыльными то снизили бы издержки производства весьма сильно.
        А вообще, оно надо?
        18 Nov
        Нет ничего более разорительного чем построив такую страшную вещь как Сатурн-5 слетав на Луну забыть о ней как о страшном сне (для чиновника ответственного перед налогоплательщиками). Теперь же когда мы спустя 40 лет вдруг упав с дуба захотели опять куда то слетать за приделы старушки-Земли вдруг оказываемся перед необходимостью инвестиций в 20-30 млрд только в один ракетоноситель. И опять станет вопрос у скептиков - а оно надо? ну слетаете на Марс (угрохаете 80-100-200 млрд разные цифры называют) и что потом? опять попилят ракеты - бюджетные расходы сократят - и все. Цена для того что бы поставить флажок нужной страны в безжизненный песок Марса конечно безумно велика. Мечтатели, одним словом!
        Т.е. людям (и государствам и корпорациям и общественному мнению ) невдомек что это то и есть глупость слетать что б поставить флажок, а потом всем рассказывать как дорого это флажок стоил, что бы больше ни у кого желания где либо флажки ставит не было. За деньги налогоплательщиков, у нас у "мечтателей". Никогда.
        Надо писать бизнеспроекты
        18 Nov
        Это и есть не уметь мыслить длинными категориями. Скажем лет в 40, а лучше в в 100. Да рассчитать и расписать все расходы все полеты на 100. И дальше вкладывать деньги. Да конечно корректировать программу, все меняется, мы же не идиоты, все просчитать нельзя. Просто окажется что даже если с экономикой будет совсем плохо какие нибудь 2-3 млдр каждый годы на запуски найдутся - к колониям На Марсе на Европе на Ганимеде. Фантастика? Да какая уж фантастика. Тут надо писать бизнеспроект, что бы мир и в самом деле выглядел так как нам обещали многие фантасты.
        Очевидна, например, что нужна база на Луне. Для чего? для самой Луны? там вроде ж уже флажок поставили, что еще нужно "метателям" пока в Африке дети о голода умирают, Эбола и прочее. Конечно не для флажка. И сама по себе внеземная база тоже - маловато. И для внеземной обсерватории (что уже много лучше!) все таки мотивации будет мало. А давайте построим на Луне завод и не один? Мы будем клепать межпланетные корабли прямо там на Луне из её материала - плавка металла, сборка и т.д. и пусть там будет и обсерватория с многометровыми зеркальными телескопами и флажок (куда ж без него!). И тогда направляясь к Марсу или к Ганимеду человека на орбите уже будет ждать большой корабль построенный на Луне. В чем выгода ? а в том что самая расходная часть - это подъем грузов с Земли на орбиту. Поверхность Земли находиться в глубокой "гравитационной яме"- отсюда и расходы.
        Конечно забросить, на секундочку, на Луну машиностроительный завод - тоже дороговато - десятки миллиардов ! но когда этот завод там УЖЕ будет - а кораблей для Марса и всего остального нужно будет много (и корабли по тонн 100 скажем или 500!!!! ) - то все это начнет уменьшать наши расходы, это будет той самой "экономией".
        Окупаемость за счет изготовления в космосе
        18 Nov
        А если просто слетать на Марс что б флажок, или база на Луне "что б было" - оно не нужно, дорого, бессмысленно и вредно. Это и будет выбросить деньги на ветер. Но несмотря на стоимость этой программы скажем, ну в 2-3 трлн мертвых президентов, если поделить это на 100 лет, да все продумать. Да новые технологии какие никакие вроде 3Д принтинга которые не очень выгодны на Земле но На Луне и Марсе - точно найдут место и будут выгодными, потому что развернуть на Марсе машиностроительное производство с литейными и прокатными цехами - это все же дороже чем 3Д печать здесь и сейчас - сколько бы исходные материалы для печати не стоили. Так что космос - это еще и полигон новых технологий.
        Все что не окупается на Земле из-за инертного устройства общества - может окупиться в "Большом космосе". А может быть только там и окупится в первые, скажем, 100 лет. Ибо у Космоса будет своя окупаемость, свой счет, своя экономика отличная от Земной. Я в этом уверен. Представьте что вы где-то в горах, в Гималаях , на высоте в 5 тыс м. Уверен что вы там по другом взгляните на деньги, ресурсы будет важнее "денег", а еще важнее ресурсов - межчеловеческие отношения.
        Сколько нам мечтателям нужно, может всего 3-4% ВВП сегодняшей Земли за 100 лет (а не каждый год), т.е. всего 2-3 трлн?
        Нужно посчитать. и Мы посчитаем, обещаю. Космос у нас будет, надо уметь ждать.
      • вынос жизни за пределы Земли
        18 Nov
        Олег Васильев Марс надо колонизировать потому что человечество это единственный вид который может вынести органическую жизнь за пределы Земли и дать распространится на других небесных телах. Жизнь на земле столкнулась с естественным барьером - силой тяжести. Человек может дать распространению биосферы новый толчок.
        Само человечество в последствии может распасться на несколько видов. Первые земноводные в последствии превратились во всевозможных наземных животных: птиц, рептилий. млекопитающих. Вполне вероятно что сегодняшние люди в далеком будущем исчезнут.
        Их заменят новые виды организмов на освоеных планетах. Одни потомки людей деградируют, в каких нибудь обезьян в результате естественного отбора при новых условиях, а другие в результате естественного отбора или генной инженерии изменятся и дадут новый толчок развитию и решат новые задачи по преодолению следующего барьера на пути развития жизни.
        Или жизнь (не только люди) завоюет новые пространства или будет вечная стагнация. Я твердо убежден что человечество это вид который должен вывести биосферу на качественно новый уровень развития и обозначить новые пределы существования.
      • вытолкнуть избыток людей в космос
        18 Nov
        Юрий Ом. Конечно, в первую очередь при мысли о цели космической экспансии мы думаем о диверсификации рисков - т.е. сохранить человечество как вид, в случае уничтожения всех их/нас на Земле... или разрушение самой Земли...нами/астероидом или еще как...
        Так же на подходе две острых проблемы: перенаселение и сокращение рабочих мест, в силу замещения нас роботами... В контексте этой мысли - "вытолкнуть" избыток людей в космос очень неплохой вариант, решающий обе задачи.
    • Чем не подходит Марс:
      18 Nov
      • потрібні революційні джерела енергії
        18 Nov
        Демитр Кампус Колонізація не може бути здійсненною без революційних джерел енергії. За прикладом місячної програми НАСА усе ж чекаємо на появу нових технологій найближчі 20-30 років в яких планується здіснити пілотовану висадку. Та саме заобрійні ідеї призводять до появи глобальних винаходів.
      • Марс - це нудно
        18 Nov
        Dmytro Kon На Марс та інші планети будуть посилати і далі дослідницькі зонди. Можливо навіть роботів для тероформування. Але сама швидкість, з якою "людина" буде думати за епохи трансгуманізму зробить будь-яку колонізацію абсолютно непотрібною і нудною (хіба що через 2 млрд років через старіння і розширення сонця, але до того ще багато що придумають).
      • Марс - слишком высокая ступень
        18 Nov
        Володимир Іценко Это действительно задача для всего Человечества, и потому, пока оно не стало единым а разрознено своими государствами - это на данный момент - слишком высокая ступень.
        Думаю стоит взглянуть на освоение Луны. Освоение Марса - важная задача, но она - для более далекой перспективы. Луна же может стать вратами в Космос. Там тоже нашли в некоторых кратерах воду в виде льда. Важно то что гравитация на ней очень низкая и запускать из нее корабли дальше в космос - намного дешевле чем из Земли, и это будет очень выгодно. Нужно построить там базу для изготовления основных и самых простых тяжелых частей ракет. А сложные компоненты, требующие больших технологических производств доставлять из Земли. Собирать эти компоненты воедино на Луне и запускать в космос.
        И всё это - тоже задача для концентрации усилий всего Человечества. Хватит заниматься дурным черезмерным потребительством, давайте вместе осваивать новые космические горизонты!
      • Марс мы уже однажды уничтожили
        18 Nov
        Adams Xin Космос принадлежит не нам, и даже планета земля на котором мы временно проживаем не принадлежит нам, мы, человечество, как и другие виды которые проживающих здесь, не должны дальше гадить эту планету и представлять угрозы для других видов. Земля, это заповедник, в котором чудом сохранились многих видов жизни со всех уголках галактика, и здесь мы все равны...
        что касается Марс, вернее планета المريخ, мы уже там были и уничтожили его экосистему и магнитное поле, очень очень давно, мало кто помнит об этом...
    • Космос и будущее
      18 Nov
      • о проекте "Марс 500"
        18 Nov
        Николай Романов Очевидно, некоторые моменты такой коллективной мотивации были у участников эксперимента Марс-500
        Но вот вопрос: в силу нынешних разворотов на "плацдарме Земля" вплоть до реальной войны, каким должен быть "вызов человечеству", чтобы сохранить хотя бы то, что имеем, не говоря уже о марсианских проектах?!
      • на пользу ли космос человеку
        18 Nov
        Борис Новожилов Полет к Марсу может сильно навредить психике астронавтов.
        Специалисты провели опыт на грызунах.
        Ученые выяснили, что воздействие высокоэнергетических заряженных частиц, наподобие тех, что содержатся в галактических космических лучах, способно нанести значительный вред центральной нервной системе, приводя к когнитивным нарушениям. Проблема серьезная, учитывая, что экспедиция к Марсу может продлиться 2-3 года, указывают авторы исследования.
        Снижение производительности, нарушения памяти, ухудшение внимания и тому подобное может отрицательно повлиять на работу космической миссии. Кроме того, воздействие вредных частиц, по-видимому, имеет долгосрочные негативные последствия для когнитивных способностей в течение всей жизни.
        В ходе исследования ученые поставили эксперименты на грызунах. Животных облучали частицами ионизованного кислорода и титана. В результате это приводило к воспалению мозга у испытуемых, которое нарушало передачу сигналов между нейронами. Сканирование мозга показало, что сеть связей мозга оказалась нарушена за счет сокращения в структурах нервных клеток, известных как дендриты и шипики.
        Дополнительные синаптические изменения в сочетании со структурными изменениями снижали способность нервных клеток эффективно передавать электрохимические сигналы. Параллельно с этим ученые наблюдали отрицательные результаты в выполнении поведенческих задач.
        У астронавтов когнитивные расстройства могут развиться и проявить себя через несколько месяцев полета, полагают ученые. Кстати говоря, на МКС не сталкиваются с подобным уровнем воздействия космических лучей, поскольку люди на станции находятся в пределах защитной магнитосферы Земли.
      • Термоядерный двигатель сократит полет на марс до 2 месяцев
        18 Nov
        Термоядерный двигатель сократит полет на марс до 2 месяцев Источник
        Вашингтонские исследователи Редмондовской аэрокосмической компании сегодня трудятся над проектом термоядерного двигателя, который даст возможность астронавтам в разы сократить время полета от Земли до Марса, естественно, скорость двигателя будет намного превышать доступные на данный момент.  
        Скорость топливных ракет позволяет совершать расстояние до Марса в течение четырех лет, однако задуманная термоядерная технология, тестируемая учёными из Вашингтонского Университета, предвещает сократить период до 2 или 3 месяцев. Отдельные компоненты двигателя прошли испытания удачно, теперь ученым разработчикам осталось скомбинировать все полученные части в одно целое и произвести последний тест. Пока технология межпланетных полетов только начинает набирать обороты и становиться на ноги, в НАСА ставят первые эксперименты разработок варп двигателя, который будет разгоняться до скорости в тысячу раз превышающей скорость света, при этом сохраняя все законы физики.
        «Используя существующие топливные ракеты, человечеству не удастся исследовать более-менее отдалённые от Земли объекты», делится своими мыслями ведущий исследователь проекта, Джон Слоу, занимающий сегодня также звание профессора аэронавтики и астронавтики. «Наша команда настроена на то, чтобы сегодня дать в распоряжение астронавтов более мощный источник энергии, позволяющий превратить межпланетные перелёты в обычное явление». Команде исследователей удалось добиться успехов в разработке благодаря применению особого типа плазмы, которая заключена в магнитную ловушку. В результате большого давления магнитного поля в плазме начинается ядерная реакция.
        Результаты проверок данного процесса были положительными, поэтому учёные ставят цель провести первые испытания системы в конце лета, но уже в полномасштабном размере. Недавно состоялись первые испытания космического корабля, оснащенного термоядерным двигателем, которые также завершились успешно. Университете Вашингтона, Редмонд , располагает Лабораторией плазменной динамики, где и находится испытательная камера ракеты в составе с термоядерным двигателем. Система представляет собой вакуумную камеру зеленого цвета, окруженную двумя сверхмощными магнитами. Данные магниты получают питание от конденсаторов посредством множества присоединённых кабелей.
        Магнитные поля огромной мощности заставляют металлические кольца, которые расположены вокруг плазменного шнура, взрываться, а после сжиматься до размеров точки, внутри которой и происходит термоядерная реакция. Этот процесс происходит за считанные микросекунды, однако этого вполне достаточно для того, чтобы высвободить тепло, а затем ионизировать кольца, формирующие слой вокруг плазмы. Ионизированный металл, подверженный сверх-перегреву, в свою очередь вылетает из сопла ракеты с бешеной силой, заставляя ракету продвигаться вперёд. Процесс выброса металла происходит через каждые 30 секунд, что достаточно для сверхсветового перемещения космического корабля.
        Финансирования, естественно, взяло на себя NASA в надежде, что представленная учеными технология, наконец, в полной мере заменит ракетное топливо, и развяжет руки на строительство более быстрых космических аппаратов. Учёные утверждают, что объем плазменного вещества очень мал, например, плазма сравнимая с зерном заменяет пять литров ракетного топлива. Такой результат дает не только высокую скорость, но и уменьшить размеры корабля, а вместе с ними и его загрузку, позволяя делать путешествие в глубоком космосе более эффективными в экономическом плане.
  8. 2015-й як перелом в перспективі людства
    29 Dec
    2015-й як перелом в перспективі людства Источник
    29.12.2015,
    Коли нащадки згадуватимуть початок XXI-го століття, вони неодмінно будуть виділяти 2015-й рік як переломний в перспективі людства.
    Звичайно, сумну перспективу великого «бада-буму» цей перелом навряд чи може відвернути. Але у людства з'явилося сподівання, яке допоможе пережити важкі роки світових конфліктів.
    Важливі технологічні інновації
    29 Dec
    Мова йде про важливі технологічні інновації, які стали очевидними протягом грудня 2015-го року, і про визначення стратегій головних цивілізацій світу, які дозволяють більш-менш упевнено прогнозувати їх майбутнє.
    Перша інновація. 10-го грудня 2015-го року німецькі вчені з Інституту Макса Планка вперше отримали керовану термоядерну реакцію. Це створює перспективу отримання невичерпного джерела екологічно чистої енергії.
    Друга інновація. 22-го грудня 2015-го року американська компанія SpaceX Ілона Маска здійснила вертикальну посадку своєї ракети Falcon 9. Це фактично створює орбітальну економіку і робить політ на Марс в найближчі роки реальним.
    Обидві інновації суттєво змінюють модель людської цивілізації. Перша інновація закладає принципове руйнування геополітики і геоекономіки, залишаючи лише геокультуру як провідний принцип політики людства. Друга інновація створює фактично не тільки орбітальну економіку, але космоекономіку і навіть астроекономіку.
    Перша інновація показує перспективу відмирання нафти і газу як найважливішого енергетичного ресурсу і робить всі війни за цей ресурс безсмисленими з точки зору перспективи. Особливо безсмисленою перспектива стає у Росії та Ісламського світу, для яких продаж цього енергетичного ресурсу є основою економічного життя.
    Друга інновація показує перспективу дешевих орбітальних польотів, а також вперше створює можливість міжпланетних перельотів з точки зору космічних кораблів, їх економічно вигідну посадку на Марс та наступне повернення до Землі з посадкою на неї. Орбітальна економіка також означає можливість реалізації мрії Ілона Маска - дати супутниковий безкоштовний і неконтрольований державами Інтернет в будь-яку точку Землі.
    В 2015-ому році чітко оформились стратегії найбільших цивілізацій світу:
    • США - електромобіль Tesla від Tesla Motors і економічно вигідна ракета Falcon 9 від SpaceX
      29 Dec
      США робитимуть ставку на корпорації та їх інноваційну діяльність. Ще на початку ХХІ століття американська еліта зробила висновок, що держави успішно можуть лише фінансувати фундаментальні наукові дослідження, але робити технологічні прориви здатні лише корпорації.
      В цьому сенсі приклад Ілона Маска, якому держава США дозволила бути винахідником і інноваційним підприємцем. Його головні інновації - доступний електромобіль Tesla від Tesla Motors і економічно вигідна ракета Falcon 9 від SpaceX.
      Електромобіль як промислово-споживчий фактор в сукупності з німецькою інновацією керованого термоядерного синтезу хоронять бензинові двигуни і відповідно багатства нафтових країн - Росії та Ісламського Світу. А вертикальна посадка дешевої ракети Falcon 9 знищує в недалекій перспективі останню гордість Росії - Роскосмос, ракети якого стають надзвичайно дорогими і неефективними.
      Ілон Маск стає головним героєм не тільки США, але і цілого світу. Простий перелік його зацікавлень вказує на виробництво саме критичних для майбутнього технологій: PayPal (система електронних платежів), SpaceX (ракетно-космічна компанія з чіткою метою колонізації Марсу), Tesla Motors (компанія з виробництва електромобілів), Solar City (компанія з виробництва панелей для сонячної енергії), Hyperloop (високошвидкісний трубопровідний пасажирський транспорт) OpenAI (започаткована буквально в грудні 2015-го року компанія, що займається створенням штучного інтелекту).
    • Європа опинилася в серйозній кризі
      29 Dec
      Європа опинилася в серйозній кризі з моменту початку об'єднання. Суть цієї кризи є стратегічно-управлінською. Європа має обтяжені соціальними зобов'язаннями держави, обтяжену соціальними обов'язками щодо емігрантів та обов'язками політкоректності щодо різних меншин політику толерантності. Ця ж політика толерантності не дозволяє Європі зайняти жорстку позицію щодо Росії. Фактично в нинішньому вигляді Європа приречена на повільне вмирання. Соціальні інновації та загальноєвропейська революція для ЄС це єдиний вихід, інакше Росія та Ісламський світ розірвуть її на шматки.
    • Китай - "майстерня світу"
      29 Dec
      Китай за останній рік теж наочно продемонстрував свою цивілізаційну стратегію. Її можна означити так - стати «майстернею світу» і виробляти більшість потрібної промислової продукції, зокрема наукомісткої і високотехнологічної, і водночас проводити наукові дослідження в тих сферах, де вони з якихось причин обмежені чи заборонені в США та Європі. Це дозволить Китаю серйозно потіснити європейську науку з її передових рубежів та почати практично на рівних конкурувати зі США.
    • Ісламський світ - релігійна реформація
      29 Dec
      Ісламський світ розпочав свою релігійну реформацію у формі громадянських воєн, яка має призвести до його модернізації. Водночас така перспектива поки що слабко прогнозується. Скоріш за все світська та споживацька громада Ісламського світу нескоро стане конкурентом Заходу в плані наукових досліджень та технологічних інновацій.
    • Росія - збудувати ізольовану від світу фортецю в парадигмі цифрового феодалізму
      29 Dec
      Росія фінально визначилася зі своєю цивілізаційною стратегією – збудувати ізольовану від світу фортецю в парадигмі цифрового феодалізму. Тут потрібно посперечатися з Юлією Латиніною, яка вважає це «антицифровою революцією», ототожнюючи цифрове суспільство з ліберальним. Це саме цифрова феодальна парадигма, бо цифрове суспільство зовсім не обов'язково має бути ліберальним.
      Всі зароблені гроші на високих цінах на нафту та газ Росія вклала не у наукові розробки і не у технологічні інновації, а у війну за архаїчні ресурси: за територію (Молдова, Грузія, Україна і т.д.) і за ціни на нафту та газ, приховано спонсоруючи ІДІЛ і ведучи війну в Сирії за контроль над нафтогазовим ринком Близького Сходу. Росія не спромоглася ані на термоядерний синтез, ані на електромобіль, ані на здешевлення запуску ракет.
      Останні спроби взяти під цифровий контроль транспортну зв'язність країни (система «Платон») показують надзвичайно неприємну обставину для Росії. Транспортна зв'язність країн в будь-які часи в будь-якій частині світу за будь-яких політичних режимів формується підприємцями-торгівцями та підприємцями-транспортниками. Держава може лише творити інфраструктуру на торованих підприємницьких маршрутах зв'язності країни.
      Спроба взяти маршрути торгово-транспортної зв'язності країни під контроль держави ведуть до знищення підприємництва, а отже і до знищення ефективної зв'язності країни. Державна зв'язність завжди на багато порядків гірша, ніж підприємницька зв'язність. Причому для сучасної Росії така політика дуже дивна, адже у неї є досвід СРСР, який вона з незрозумілих причин не хоче ані аналізувати, ані використовувати. Фактично сьогодні в Росії відбувається феодалізація країни, а це означає неминучий розпад Росії на фрагменти.
    • Україна в цьому переліку не є суб'єктом
      29 Dec
      Україна в цьому переліку не є суб'єктом, знаходячись між тиском Росії та Європи в ситуації цивілізаційного програшу обох цивілізацій. Орієнтуючись на Європу, Україна робить фатальну помилку, епічну для свого майбутнього помилку.
      Принциповим для майбутнього стають не природні ресурси, не політичний режим і не відсутність корупції у державі, як би це дивним не здавалося. Принциповим для майбутнього стають футурологічно мотивовані підприємці типу Ілона Маска та національна еліта, що здатна їх підтримувати, чи принаймні місцеві громади, що здатні їх підтримувати, якщо еліта з якихось причин до цього нездатна.
      30 Dec
      • високий запит на суб'єктність в Україні
        30 Dec
        Україна лише НАРАЗІ не є суб'єктом згаданих тут світових розкладів, проте. в нашій країні є високий запит на суб'єктність серед інтелектуалів. мислячих підприємців, спільнот інноваторів, студентів низки університетів, людей після 45, які відбулися як спеціалісти, службовці, топ-менеджери і тепер прагнуть розкрити свій потенціал.
        Питання у виробленні спільних правил гри, віднайденні спільного культурного коду і в досягненні критичниої маси.
    Майбутнє світу
    29 Dec
    Сьогодні доводиться констатувати дві сумні речі:
    1. і в Росії, і в Україні бізнесмени з початковим капіталом 1,5 млрд. доларів (з яких стартував свою інноваційну діяльність Маск) є;
    2. можливості створювати інноваційні технології (навіть без підтримки власної держави, у будь-якій країні світу) завжди існували і в Україні, і в Росії. Але Росія і Україна не породила Ілона Маска. Росія і Україна породила олігархів, які фактично є моральними виродками. Ці люди здатні лише використовувати громаду, вважаючи її біомасою, але не довіряти ні їй, ні її мотиваціям. У своїй більшості олігархи не читали фантастики, вони не мають заповітних мрій, вони не здатні на благородні вчинки задля власної громади і неспроможні на творення інновацій задля всього людства.
    Тому майбутнє США і Китаю виглядає доволі позитивно: навіть якщо держави цих країн і опиняться у скруті, їх еліти та підприємці здатні подолати скруту.
    Майбутнє Ісламського світу виглядає слабко позитивно в тривалій перспективі, якщо реформація ісламу все-таки відбудеться.
    Майбутнє Європи виглядає безрадісно і бачиться в дуже негативних контекстах. У неї є шанс лише тією мірою, в якій вона буде наслідувати США.
    Нинішній Росії в майбутньому просто нічого не світить. Продовження нинішньої політики, подальша ізоляція від світу чи навіть будь-яка революція просто розірве Росію на шматки.
    Майбутнє України досі невизначене. Майбутнє України нищать нестратегічні політики та моральні уроди олігархи. Без жорсткої люстрації нинішньої політичної та бізнесової еліти Україні не обійтися.
    Європейська орієнтація України є серйозною помилкою. Україні варто розглядати альтернативні орієнтації - на США та Китай і в перспективі на єдине людство.
    З Новим роком, шановна українська громадо!
    29 Dec
    • у Украины есть Будущее
      29 Dec
      Анна Овруцкая Благодаря таким людям как Сергей..у Украины есть Будущее..ведь для будущего нужна новая элита и она в лице Дацюка проявляется и многих других..Все в мире идет туда куда надо..Перемены неизбежны..кто хочет жить в старой парадигме ..умрет...(разрушиться )..именно. Это сейчас и происходит.
    • Перспективы стран Северной Европы очень даже неплохие
      29 Dec
      Юрий Руденя На счёт Европы не согласен. Перспективы стран Северной Европы очень даже неплохие. Более того, там создаётся очень своеобразный новый тип цивилизации с упором на экологию и образование. Прибалтика и Польша скорее всего тоже пойдут тем же курсом. А в странах Центральной и Южной Европы проблемы серьёзные. Тут не поспоришь.
    • приходит посткапитализм
      29 Dec
      Александр Левченко Капитализм отступает, приходит креафтецизм. Украина должна стать лидером этого процесса.
    • олигархи - главный враг Украины
      29 Dec
      sergiy gen Главный враг Украины олигархи, путин с ордой на втором месте. Европа Украине(впрочем, как и росия) абсолютно не нужна. В Украины единственный шанс покончить с росией-кончить своих вейсманов-бейсманов! У власти должны быть истинные украинские патриоты.
    • Перспектива України в заміні держави саморегульованим громадянським суспільством
      29 Dec
      Svitlana Kalinichenko Україна теж має свою місію і перспективи і це не ЄС, бо це той Титанік куди краще щоб білета не дісталось. Перспектива України в заміні контролюючі держави саморегулючим громадянським суспільством. Це та інновація яка не менш важлива за наукові і інформаційні інновації, але соціальна за змістом - працюєм, друзі!
      29 Dec
      Олександр Тертичний Доведеться Україні ОЧОЛИТИ процес оновлення Європи, бо більше нікому: "Аби реалізувати місію, Україна має ініціювати нову (за А.Тойнбі) цивілізацію: на основі європейської духовності і моралі, але з постінформаційним громадським процесом-управлінням і аналогічною соціально-економічною парадигмою. Ця ідея робить Нову Україну центром Нової Європи: перш за все, духовним і моральним, з часом – громадсько-політичним і соціально-економічним." См.
    • вчитися а не воювати
      29 Dec
      Maryna Solska щоб стати лідером в науці треба вчитися а не воювати.
    • стать на путь своего с о б с т в е н н о г о развития
      29 Dec
      Николай Романов Надо ли было входить в революционный "штопор", чтобы героически войти в объятия теряющей устойчивость Европы? На коррекцию этой ситуации нет ни времени, ни ресурсов.
      И по мере того, как остальной мир будет преодолевать экзистенциальный рубикон вхождения в новую цивилизационную эру, Украине предстоит в очередной (уже который...) раз отстоять свое право на существование и уж потом, в случае выживания, стать на путь своего собственного (еще раз подчеркну - с о б с т в е н н о г о!) развития. Умение сочетать глобальное с локальным - дорогого стоит. Пока же впереди новые испытания на прочность, увы, не последние.
  9. Сергей Дацюк: Общая теория работы с будущим
  10. Сергей Дацюк: Почему бедные страны не могут быть богатыми?
    12 Aug
    Сергей Дацюк: Почему бедные страны не могут быть богатыми? Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі" - текст автора
    Книга Аджемоглу и Робинсона «Why Nations Fail» и ее вопросы
    12 Aug
    После прочтения книги Аджемоглу и Робинсона «Why Nations Fail» вопрос остается не решенным. Презентация этой книге в Институте Будущего 11-го августа 2016-го года и публикация на интеллектуальном и фрондерском веб-ресурсе «Слон» критики Юрия Аммосова «Why Nations Fail: в чем ошибается ставшая культовой теория развития» актуализировали снова вопрос о развитии и упадке.
    Однако этот вопрос вовсе не тот, который ставят авторы книги, то есть почему некоторые нации приходят к упадку, а некоторые процветают. Это другой вопрос — почему нации не могут стать богатыми и начать развиваться даже после того, как узнали, почему они бедные и захотели это изменить? И этот вопрос более сложный, нежели тот, что ставят авторы книги.
    Поставленный авторами вопрос неизбежно содержит пропагандистскую установку — почему США богатеют и развиваются, в то время, как остальные страны не всегда богатеют и развиваются. Такая установка неизбывна и подрывает доверие к книге.
    Политологический подход авторов книги
    12 Aug
    Авторы упомянутой книги решили написать произведение чисто политологического жанра, создав весьма простое различение, через которое решили просмотреть опыт социально-политического строительства стран мира. Чисто политологический подход является как преимуществом, так и ограничением этой книги.
    Преимущество чисто политологического подхода авторов упомянутой книги в том, что они как бы уверяют нас — не имеет решающего значения, каковы ваши природные ресурсы и геополитическое положение, что было в вашем прошлом, какова ваша религия и каковы ваши лидеры, если вы построите у себя в стране правильные социально-политические институты, вы заживете богато и будете развиваться. Это конечно очень спорное утверждение, но оно дает призрачную надежду на счастье несмотря ни на что.
    Экстрактивность и инклюзивность
    12 Aug
    Я уже писал об этой книге и не буду повторяться в своих контраргументах. Лишь кратко опишу здесь основную идею книги — авторы различают все институты на экстрактивные (которые выдавливают ресурсы из основной массы населения в пользу очень ограниченного круга лиц) и инклюзивные (которые благоприятствуют свободе, конкуренции, предпринимательству и инновациям ради блага всего общества).
    Критика Юрия Аммосова на упомянутом ресурсе является обратной стороной чисто политологического подхода авторов Дарона Аджемоглу и Джеймса Робинсона. И в этой критике есть смысл. Ведь большая часть политологии происходит из историософского подхода, маскирующегося под так называемую сравнительную политологию.
    Например, нации возникли исторически и лишь потом их увидели, описали и приспособили для своего пользования политологи и политики. Точно так же модернизм и постмодернизм возникли из историософской периодизации и лишь затем были очищены до философии.
    Преимущество чисто политологического подхода Аджемоглу и Робинсона в том, что они не использовали понятия модерна — рабство и свобода. Если бы они написали, что богатые страны это те, где свободы больше, а бедные это те, где больше рабства, ценность их книги была бы невысока.
    Экстрактивность и инклюзивность более сложные понятия, нежели рабство и свобода, поскольку в институционализме эти понятия описывают более широкий круг социальных явлений, связанных с добровольно выбираемыми обществом социальными мыслительными установками и мотивационными наставлениями, которые они сознательно (в лице своих правящих классов) фиксируют на уровне своих институтов.
    Критика книги Юрием Аммосовым
    12 Aug
    Именно добровольный (солидарный) выбор обществом установок и сознательная их фиксация правящими классами делают в принципе возможным эту ситуацию как-то изменить, если поменять политические концепции, которыми руководствуется правящий класс и которые он транслирует обществу в виде социально-политической пропаганды. Но это лишь на первый, не очень рефлексивный взгляд.
    Более детальное рассмотрение, как показывает Юрий Аммосов, заставляет нас делать исторический анализ концепции Аджемоглу и Робинсона. И вот уже исторический анализ показывает, что ни один из позитивных пример инклюзивности, приводимый авторами, не является вообще-то инклюзивным.
    Аммосов показывает, что позитивно-инклюзивный кейс авторов — американо-мексиканский город Ногалес — живет за счет пограничной ренты, то есть за счет чисто экстрактивного института. А приводимый ими позитивно-инклюзивный пример развития Венеции с конца X века является примером монопольной торговли с таможенными льготами под покровительством византийского императора, то есть опять таки является примером чисто экстрактивных институтов, маскирующихся под инклюзивные.
    Именно пример Венеции показывает нам более сложные способы институционального развития, которые предлагают Аджемоглу и Робинсон. Эти же более сложные способы институционального развития позволяют понять нам и могущество современных США.
    Что общего у средневековой Венеции и современных США?
    Общее у них то, что инклюзивность открыта и очевидна, а экстрактивность скрыта и неочевидна.
    Имеет в виду то, что инклюзивность для ср. Венеции и совр. США была внутренней (для себя), а экстрактивность была внешней (для других). Венеция жила за счет своей торговой монополии и создаваемых ею производственных инноваций точно так же, как сейчас за счет корпоративно-торговой монополии и технологических инноваций живут США.
    Триалектическая концепция (экстрактивность-инклюзивность-эксклюзивность)
    12 Aug
    Именно поэтому основной вывод из книги Аджемоглу-Робинсона можно сделать более сложный. Страна богатеет и развивается не тогда, когда внутри нее созданы инклюзивные институты, а когда внутренние инклюзивные институты дополняются внешними экстрактивными институтами.
    Скандинавские страны являются чисто инклюзивными, но без внешней экстрактивности они даже близко не могут претендовать на место США в мире.
    Такой тип стран (внутренне инклюзивных, внешне экстрактивных) мы будем называть эксклюзивными, расширяя тем самым диалектическую концепцию Аджемоглу-Робинсона (зкстрактивность-инклюзивность) до триалектической концепции (экстрактивность-инклюзивность-эксклюзивность).
    Все эксклюзивные страны придумывали эксклюзивные способы создания и защиты собственной инклюзивности. В этом и есть их эксклюзивность. Сводить их понимания до исключительно внутренних инклюзивных институтов это означает сильно упрощать такое понимание.
    Богатеет страна со свободным обществом
    12 Aug
    Говоря простым языком, страна, которой удалось построить свободное общество внутри себя, а рабами в том или ином виде сделать другие страны или надстрановые институты, будет богатеть. Страна же, которая рискнет построить чисто инклюзивное общество и при этом будет иметь достаточно сильный контакт с эксклюзивной страной, неизбежно попадет в зависимость от этой эксклюзивной страны и вынуждена будет выстраивать внутренние экстрактивные институты для защиты от ее внешней экстракции. Это я не намекаю, а прямо описываю сегодняшние отношения США и России, США и Китая, США и ЭС.
    Две претендующие на глобальную экстракцию страны (или даже объединения стран) неизбежно столкнуться в том или ином виде противостояния между собой. Глобальная экстракция неделима, и тут действует принцип Дункана Маклауда (он же принцип бессмертных) — останется лишь один.
    Кроме того, существует и еще один вид столкновения экстракции — когда локальная (внутринациональная или колониальная) экстракция сталкивается с глобальной экстракцией. И здесь действует принцип поглощения зла — меньшее зло поглощает большее зло.
    Избавление от колониальной внешней экстракции России и от олигархической внутренней экстракции не является предельными целями для Украины. Пока внешняя колониальная российская и внутренняя олигархическая экстракции в Украине огромны и съедают весь потенциальный ресурс развития, нам кажется, что мы можем мириться с внешней глобальной экстракцией. Однако, как только Украина построит внутреннюю инклюзивность и станет действительно развиваться, ее выход на международные рынки сразу же покажет ей ограничения внешней глобальной экстракции.
    Понять для себя раб вы или свободный
    12 Aug
    Так что сущность бедности необходимо переопределить. Бедность есть мазохистски терпеливое согласие на рабство в том или ином виде, которое задаются не только внутренними институтами, но также и способностью выстраивать внешние институты.
    Если хотите понять для себя раб вы или свободный, спросите себя — готовы ли вы поставить свою жизнь на кон и пойти до конца в борьбе с властью, если правительство снимет социальную помощь матерям-одиночкам, ликвидирует стипендию студентам и отменит упрощенную систему налогообложения. Ответив на этот вопрос, вы будете знать, раб вы или не раб.
    А когда вы ответите на этот вопрос, вы больше поймете и несколько других обстоятельств: почему Украина так долго мирилась с российской экстракцией, почему Украина не отважилась на национально-освободительную войну, почему Украина даже не пытается быть самостоятельной, а сразу же хочет интегрироваться в Европу, почему вопрос о глобальной экстракции так старательно игнорируется украинскими экспертами.
    Институализация бунта для Украины
    12 Aug
    Бедность страны это навсегда, если бедная страна не начнет воевать с богатыми. И пусть никакие умозрительные политологические теории нас не обманывают.
    Только созданные внутри бунта, внутри войны, внутри революции институты могут быть инклюзивными и исторически устойчивыми. Все другие умозрительно созданные или навязанные инклюзивные институты могут быть либо скрыто экстрактивными изначально либо в них неизбежно превратятся.
    Бунт всегда был эксклюзивным для Украины. Казачество и анархизм — институты бунта, которые создавали естественную общественно-ассоциативную инклюзивность без всяких заимствований. Институализация бунта для Украины — очень вероятный и естественно-исторический способ инклюзивности.
    Наверняка именно в направлении институализации бунта Украину ожидает успех. Созданные из революционной бунтарской социальной энергетики инклюзивные институты скорее всего будут определять изначальные условия украинской эксклюзивности.
    В этом смысле, как достичь эксклюзивной позиции в мире — вот главный вопрос для Украины.
    12 Aug
    Обсуждение:
    • Как Україні стати ексклюзивною?
      12 Aug
      Ирина Крятова Как Україні стати ексклюзивною? Я згодна жити без соціальних допомог . Я зараз так живу - ФОП.
    • Нужно больше площадок для общения для диалога на инклюзивные темы
      12 Aug
      Ипполит Самохин Нужно больше свободных площадок для общения где будет вестись диалог на инклюзивные темы. И на этих же площадках учится оформлять отношения ( т.е. экстрактивность)
    • создание единого всемирного государства
      12 Aug
      Александр Левченко "В этом смысле, как достичь эксклюзивной позиции в мире — вот главный вопрос для Украины" - никак ))
      Необходимо разрушить внешнюю экстрактивность как понятие - через создание единого всемирного государства с внутренней инклюзивностью.
    • зависит от того, кто рулит страной
      12 Aug
      Барак Обама Вся політична боротьба (за суспільну владу) - між кшатріями і брагманами. Якщо рулять брагмани - країна занепадає, якщо кшатрії - процвітає
  11. 2016-ий: зламаний світ
    30 Dec
    2016-ий: зламаний світ Джерело
    30.12.2016
    Сергій Дацюк
    Якщо в 2015-му ми мали перелом в перспективі людства, то в 2016-му ми маємо «зламаний світ» зі зміненою, але неясною для багатьох, перспективою.
    «Зламаний світ» означає, що всі звичні для людства політичні, соціальні, економічні та культурні норми поступово перестають діяти так, як вони діяли раніше. Кількість кризових явищ наростає, а людство не встигає адекватно не те що відповідати на виклики, але навіть і формулювати їх.
    Щоб якось підсумувати рік, давайте спробуємо виділити основні тенденції, які будуть найбільше визначати як наступний рік, так і довгострокову перспективу.
    Розкол Європи
    30 Dec
    В 2016-му році стався розкол Європи як в ідеологічному, так і в геополітичному сенсі.
    Отже з 2016-го немає єдиної Європи. Є Великобританія чи навіть Британія та дезінтегрований Європейський Союз. Є Німеччина та Франція з одного боку, а також Італія та Іспанія з іншого боку. Є Західна Європа та Східна Європа. Є Німеччина як старий лідер Європи та Польща як новий лідер Європи. Є також Україна, яка принесла в Європу війну та нові проблеми від Росії. Є мусульманські емігранти, з якими Європа не знає що робити, та кризовий Близький Схід, який їх генерує.
    Брекзит це лише прояв цього глибокого розколу в Європі, хоча сама по собі ідея виходу з Європи, як виявилося, мало змістовна, тому що і Британія не знає, що робити з перспективою Європи та світу.
    Проблема Європи - така ж, яка і всього світу - відсутність бачення перспективи світу і відтак неможливість адекватно реагувати на виклики.
    Але Європа, на відміну від решти світу, знаходиться в дуже специфічній ситуації. По-перше, Європа здійснює інтеграцію, а для цього бачення перспективи є принциповим. По-друге, Європа традиційно в історії перша в Західному світі та і в світі загалом встигала філософськи осмислювати перспективи - саме тому відсутність такого осмислення цього разу так боляче б'є по самолюбству Європи.
    По-третє, США, що впродовж більш, ніж півстоліття, були опертям Європи, скоріш за все, відцураються від неї, а це значить, що Європа лишається наодинці з Росією та ісламським світом, які по-своєму руйнують її зсередини.
    Причому з технологічної точки зору подолання розколу Європи можливе. Для цього потрібно всього лишень, по-перше, створити нову філософію та нову гуманітаристику, що в Європі принципово можливо навіть з невеликими затратами ресурсів. По-друге, потрібно, щоб правлячі класи європейських країн почали базувати свою стратегічну політику на нових філософських та гуманітарних уявленнях.
    Але саме тому, що консервативні правлячі класи опираються процесу творення нової філософії та нової гуманітаристики і з усіх сил чіпляються за старі уявлення, це мало можливо в соціальному плані. Тобто Європа може технологічно та ресурсно подолати власний розкол, але психологія правлячих класів цьому заважає.
    Розкол США
    30 Dec
    Перемога Трампа на президентських виборах в США це перемога солідаризованої Трампом малозабезпеченої і не дуже освіченої громади над багатим та освіченим правлячим класом. Основне переконання Трампа - потрібно навести порядок у власному домі, переставши витрачати ресурси США на весь світ.
    Тобто це не є внутрішньою проблемою США, бо США як світовий домінат опікувалися цілим світом останні десятиліття. В граничному уявленні - США більше не можуть втримувати наявний світовий порядок, який за великим рахунком самі і створили. Причому замість того, щоб пропонувати новий світовий порядок, США беруть історичний час, щоб зайнятися собою та подумати про світову перспективу.
    Але проблема в тому, що у світу немає того часу, протягом якого США у своїй ізоляції будуть думу думати.
    І справа тут не в тому, що весь світ волає до США - «дайте, нам новий світовий порядок». Справа в тому, що світова політика не знає порожнечі. Туди в світі, звідки підуть США, одразу ж прийдуть Росія, Китай чи ісламський світ.
    Тобто «pax americana» за часів самоізоляції США фрагментується на «русский мир», «китайський світ» та «ісламський світ», причому «західний світ» значно звужується.
    Тобто за великим рахунком розкол США як світового домінату призведе до розколу цілого світу.
    Чи можуть США в принципі стати новим домінатом нового світу?
    Навряд чи.
    Справа в тому, що США були таким світовим домінатом лише завдяки тому, що філософські та гуманітарні засновки цього забезпечувала Європа. Коли ж Європа в процесі нинішньої світової кризи відмовилася від нових філософських та гуманітарних досліджень, самі по собі США неспроможні забезпечити цю функцію.
    Нові інженерні, телекомунікаційні, космічні та військові інновації самі по собі можуть відновити регіональне лідерство США. Але для ролі нового світового домінату потрібна нова філософія та нова гуманітаристика.
    Навіть традиційно сильне в США право не буде спроможне нічого врегулювати без нової філософії та нової гуманітаристики. Право саме по собі не має власних узагальнень - воно фіксує порядок, випрацюваний в інших сферах знань.
    З технологічної та ресурсної точки зору США теж можуть організувати створення нової філософії та нової гуманітаристики. Але от американська еліта надзвичайно сильно в своїй ментальності орієнтована на прагматичну (що походить з британського утилітаризму) філософію. І саме це завжди було на заваді творення в США своєї різнопланової філософії за межами прагматики.
    Отже розкол Європи та розкол в США підривають спроможність Західного світу запропонувати новий світовий порядок.
    Війна Росії
    30 Dec
    Військові дії Росії вийшли далеко за межі колишнього простору СРСР. Сьогодні Росія веде війну не тільки в Україні і в Сирії. Росія також веде війну всередині США і в Європі - практично в кожній європейській країні. Єдина країна світу, де Росія не має потужної внутрішньої позиції впливу, це Китай.
    Давно вже пора перестати називати війну Росії гібридною. Кожна сучасна війна з точки зору старих уявлень є гібридною. Але гібридність це погане уявлення, бо воно не дозволяє аналізувати широкий арсенал засобів та стратегій сучасної війни.
    Найбільш ефективними на сучасному етапі стали такі види війн: 1) смислова війна - війна в публічному інформаційному просторі за власні смисли - смислові ідентичності та смислові оцінки; 2) організаційна війна - війна засобами маніпулятивних демократичних інституцій проти цих же інституцій за інституційну дезорганізацію та породжуваний ними громадянський хаос (сюди входить також і кібервійна, яку помилково часто причисляють до інформаційної війни як смислової); 3) державно-корпоративний терор - створення окремих військових груп та військових корпорацій, що діють за прихованої підтримки держави-агресора під видом миротворчих операцій чи військової допомоги за проханням легітимних місцевих влад, які завдяки корпоративній незалежності мають неймовірну мобільність і здатні приховувати власну діяльність за численними провокаціями терористичного спрямування, відповідальність за яких перекладається або на ворога, або на протестну місцеву громаду.
    Фактично сьогодні Росія воює по всій території Європи та всередині США. Цей новий тип війни слабко усвідомлюється в Західному світі. Розкол Європи та розкол США стався за безпосередньої участі Росії. Зброю, яку довгий час використовував Захід проти Росії, тепер Росія використовує проти Заходу. Росія виявилася дуже хорошим учнем Заходу.
    Чи може Росія стати новим світовим домінатом?
    За жодних обставин.
    У Росії немає того, що було у США разом з Європою в другій половині ХХ століття - 1) нової філософії та нової гуманітаристики; 2) інновацій світового рівня - ООН, світова валюта, рок-н-рол, масове кіно, комп'ютер, Інтернет і т.д.; 3) уявлення про новий світовий порядок, де ліберальна демократія захищається світовими інститутами щодо прав людини та зброєю НАТО.
    І Росія не може в принципі, як це могли би Європа чи США, якби захотіли, здійснити необхідні інновації. Тобто Росія в принципі не може створити нову філософію та нову гуманітаристику, хай навіть на це у неї і є фінансові ресурси. Адже масова свідомість і ментальність російських інтелектуалів з усіх сил опирається новому світовому порядку, де були би прописані нові права громад супроти держав та корпорацій.
    Росія сьогодні стоїть на шляху прогресу значно сильніше, ніж Європа та США. Бо якщо у США та в Європі прогресу опираються консервативні правлячі класи, то в Росії прогресу опирається все суспільство - такий результат роботи державної пропаганди, яка багато років поспіль займається архаїзацією масової свідомості.
    Війна Росії має чітку цивілізаційну функцію - руйнування існуючого світового порядку. Але Росія результатами цієї руйнації скористатися не зможе. Архаїзована та агресована масова свідомість Росії мало ймовірно зусиллями інтелектуалів може породити позитивні ментальні рухи прогресивного для світу характеру.
    Очікування Китаю
    30 Dec
    Споглядаючи за світовим конфліктом, Китай очікує, поки основні конфліктуючі сторони вичерпають свої ресурси, щоб скористатися плодами чужих конфліктів.
    Чи принесе така стратегія вигоди? Чи дасть це можливість Китаю стати світовим домінатом?
    В жодному разі.
    Китай може зазнати мінімуму втрат через зовнішні конфлікти, але це значно посилює внутрішній конфлікт. Це слабко досліджена сфера цивілізаційної антропології, але тут можна говорити про цивілізаційну індукцію зовнішніх конфліктів всередині спостерігаючої їх цивілізації.
    Китай має також мало шансів запропонувати світу новий світовий порядок. І це суттєво зменшує можливість Китаю скористатися позицією невтручання в світовий конфлікт.
    Тобто ситуація може бути така - весь світ може лежати в руїнах, але Китай не зможе скористатися залишками ресурсів зруйнованого світу просто тому, що внутрішні конфлікти будуть роздирати його на шматки. Це і є наслідок процесу індукованого ззовні внутрішнього конфлікту.
    ООН та НАТО
    30 Dec
    Найбільш значимі міжнародні організації знаходяться в глибокій кризі і нездатні відповідати на виклики сучасності.
    ООН продовжує деградувати. Апофеозом цієї деградації можна вважати резолюцію ООН від 27 квітня 2016-го року S/RES/2282 (2016) «Постконфліктне світобудівництво». Суть цієї резолюції: «світобудівництво по суті являє собою політичний процес, який має на меті запобігання виникненню, ескалації, відновлення або продовження конфлікту... світобудівництво охоплює широкий комплекс програм і механізмів в областях політики, розвитку і прав людини...» Неможливо проводити політику, не маючи на це політичних та військових ресурсів. ООН перетворилася на генератор малозмістовних закликів.
    Світобудова - не є справою політики. Світобудова і мир в світі на основі цієї світобудови відбується поза політикою - на рівні філософії та гуманітаристики, зокрема в сфері цивілізаційної антропології. Світ руйнується політикою. Але новий світ створюється не в політиці, він створюється в особливих духовних практиках: пророцтва, духовні рухи, нові візіонерсько-футурологічні бачення, нова філософія.
    ООН так і на змогла вийти на рівень міжнародної (наддержавної політики), залишившись в рамках державної політики (політики сильних держав). ООН продовжує бути заручником політики найбільш сильних держав. Тобто ООН сьогодні є торгівельною площадкою, де цілісними та по частинах суверенітетами малих і слабких держав торгують в інтересах великих і сильних держав.
    Більше того, сучасна криза пред'являє ООН виклик формування позиції єдиного людства, перш за все, цивілізаційно-духовної, цивілізаційно-філософської і цивілізаційно-правової. Але ООН не бачить цих проблем, не аналізує їх, не намагається їх вирішувати.
    Тому у нинішньої ООН майбутнього немає. Ця організація не може ані відвернути світової кризи, ані запропонувати новий світовий порядок.
    Скоріш за все ООН буде знищена разом зі старим світовим порядком.
    Так і само і НАТО. З початком російсько-української війни в 2014-му році та початком світової війни Росії у 2015-му НАТО зробило спробу реформ. Але ці реформи поки що не дали жодних вагомих результатів - цей блок так само неспроможний протистояти викликами нових типів воєн.
    Скоріш за все, в ситуації будь-яких конфліктів великих держав, вони будуть вирішувати свої проблеми поза НАТО. Окрім того, політика Трампа не дає жодних сподівань на позитивну перспективу для НАТО.
    Найбільш значимі наукові відкриття та технологічні прориви 2016-го року
    Перше важливе відкриття.
    11 лютого міжнародна група вчених з обсерваторії LIGO в США експериментально підтвердила існування гравітаційних хвиль, передбачених майже сто років тому загальною теорією відносності Альберта Ейнштейна.
    Тепер справа часу та відповідних ресурсів, щоб це підтвердження дало технологічні результати. Необхідними є адекватний математичний апарат, хороший розвиток фізичної теорії явища, наявність ресурсів на фізичні експерименти та талановиті інженери, щоб різні фантастичні застосування гравітації стали реальністю: гравіпромінь (транспортний промінь, що переміщає матеріальні об'єкти в заданому напрямку), гравізахват (поєднання матеріальних об'єктів гравітацією), гравіудар (удар гравітацією на відстані), гравідеструктор (руйнування матеріального об'єкта за допомогою гравітації на відстані) та антигравітація (протидія природній гравітації, що веде до штучного гравітаційного відштовхування).
    Другий важливий винахід.
    Нобелівської премії з хімії за 2016 рік удостоїлися Жан-П'єр Саваж (Jean-Pierre Sauvage), сер Джеймс Фрезер Стоддарт (Fraser Stoddart) і Бернард Лукас Ферінга (Bernard L. Feringa) за розробку і синтез молекулярних машин. Вчених нагородили за дослідження та інженерне досягнення, в яких їм вдалося змусити рухатися молекулярні машини з можливістю контролю цього руху. Молекулярні машини являють собою мініатюрну версію двигунів.
    Ці пристрої можуть стати основою для нових матеріалів, датчиків і систем зберігання енергії. Це може бути використано як в медицині, так і в нано-технологічних дослідженнях більш широкого характеру.
    Третє інтегральне досягнення.
    Продовжується розвиток досліджень та технологій штучного інтелекту. Це одна з найбільш динамічних сфер.
    Огляд відкриттів та технологічних новинок ви можете прочитати тут.
    Короткий прогноз на 2017-ий рік
    30 Dec
    В своїй суті 2016-ий рік реалізовував перелом, що стався в 2015-му році. 2017-ий рік не буде прохідним. Цей рік значною мірою буде вирішальним.
    Всі обставини майбутньої загальнолюдської драми сформовані, всі дійові особи вже проявлені. Тепер має початися основне дійство.
    2017-ий рік буде дуже цікавим і дуже небезпечним для людства.
    30 Dec
    • конец света скоро будет
      30 Dec
      Leonid Ivanov Главное оружие современной войны это ложь и девальвация общечеловеческих ценностей. Плюс для "эстеблишмента" бонусом клептомания и коррупция. Главный игрок в этой последней мировой войне, на порядки опережающий по днному вооружению все остальные типа высокоразвитые страны - это Кремль. Он и правда уже поти всех оккупировл, только все, кроме уважаемого Сергея Дацюка об этом молчат. Так удобнее - голова в песке, ..а ж*па..., ну типа может пронесет... Не пронесет. Мало никому не покажется.
      Промежуточный финал будет по Оруэллу, - человеческий мозг 90-95% людей не в состоянии противостоять лжи. Как будет выглядеть окончательный финал, сложно представить. Но то что конец света скоро будет, и организует его не астероид или озоновые дыры, это точно.
    • "Єдиної Європи" ніколи не існувало
      30 Dec
      Вадим Дубински
      Ніякої "Єдиної Європи" ніколи не існувало і не існує. Є фантастична нежиттєво-здатна "потвора" , яку створили германці за підтримки Франції та Італії. Це був черговий "реванш" анти-американського германського нео-імперіалізма проти поразки в Другій Світовій. Тому і ніякого "розколу" нема.
    • Ніякого розколу в США нема
      30 Dec
      Вадим Дубински
      Ніякого розколу в США нема. Фантазіїї на тему "Перемога Трампа... перемога солідаризованої Трампом малозабезпеченої і не дуже освіченої громади над багатим та освіченим правлячим класом" - це поза коментарями. )
    • Китай летить в прірву швидше за всіх
      30 Dec
      Вадим Дубински
      Про Китай - повна дурня. Китай летить в економічну і фінансову прірву швидше і масштабніше ніж всі недороблені країни другого і третього світів разом взяті.
    • ООН - нікого не цікавить
      30 Dec
      Вадим Дубински
      ООН - нікого не цікавить , це "бардачок" для декілька сотень дикуватих совків-африканців-арабів і інших дикунів, де вони за право жити в США продають і "здають " інформацію про свої країни-бантустани. А ще за гроші голосуюють будь-яку херню , хто б не запропонував.
    • каковы перспективы либерально-социальной модели?
      30 Dec
      П. Йот Сергей, хочу у вас спросить, какого вы мнения о либерально-социальной модели и каковы её перспективы в связи с надвигающимся кризисом капиталистического строя, который обусловлен отсутствием территории для дальнейшей экспансии и переходом с углеводородов на альтернативные источники энергии.
    • коммерциализация журналистики
      30 Dec
      Sergey Oleynichenko за деньги пишут - вот в чем проблема, а деньги в правду не инвестируют
      Как журналистам оставаться людьми а не подрядчиками на прикорме у капитала
    • ниши для правдивой журналистики пока нет
      30 Dec
      Sergey Oleynichenko Попробуй послать работу в международную организацию занимающейся СМИ и увидишь результат. Можешь в Украину кинуть, ну тот та же СМИ-грязь что и у вас, школа и условия жизни обязывает пребывать и служить грязи. Другой ниши для правдивой журналистики пока нет
  12. Нові виміри світової політики найближчого майбутнього
    20 Jan
    Нові виміри світової політики найближчого майбутнього Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Криза світової влади
    20 Jan
    Сергей Дацюк
    20-го січня 2017-го року в світ прийшла нова світова політика. Хоча в цей день мало хто це так розумів, бо більшість думали, що відбувається лише інаугурація нового президента США Трампа.
    І більш значимим для такого висновку була недавня стаття Збігнєва Бжезінського«Криза світової влади і потрійний союз США, Росії та Китаю». Ця стаття була спробою спроекціювати старе геополітичне бачення на Новий Світ.
    Збігнєв Бжезінський має багато заслуг в справі аналізу світової політики. Але от концептуальне бачення цієї статті принципово не годиться для нової світової політики, бо це бачення застаріле і таке, що в теоретичному плані виходить з невірних уявлень про Новий Світ.
    Давайте подивимось на основні підходи та мислительтні установки старої геополітики, яку уособлює Бжезінський, в контексті принципових змін світової політики на найближчий час.
    Схематична методологія геополітики
    20 Jan
    Сергей Дацюк
    Перш за все, суттєвим є принципове нерозуміння Бжезінським складності тріадних взаємодій в політиці. В моїй роботі «Лімітологія» в главі «Черезмежовість»зроблено теоретичне розрізнення відношень тернарності, тобто триалектики (взаємозв’язок трьох), трилімінальності (взаємообмеження трьох), трихотомії (подвійного винятку — кожна позиція виключає інші дві і, навпаки, будь-які дві виключають третю) та тріальності (взаємодоповнення без стійкого зв’язку трьох).
    Тобто описувати відносини будь-яких трьох агентів можливо чотирма різними способами. Бжезінський думає, що в міжнародній політиці може діяти установка на триалектику (взаємозв’язок трьох), яка в протилежному разі буде всього лишень тріальністю (взаємодоповнення без стійкого зв’язку трьох).
    Тобто мислити геополітику двомірно — тріальний конфлікт (війна) чи триалектична згода (мир) — доволі примітивно. Саме з такого двомірного бачення походить нинішнє недолуге уявлення про толерантність та політкоректність. Два інших виміри — взаємообмеження (трилімінальність) та дуальна трихотомія (два проти треього).
    Інакше кажучи, тернарна толерантність це не одностороння терпимість задля миру (бо це мир по правилах більш непримиримої сторони, як це стверджує Талеб), а трьохстороннє взаємообмеження. Якщо взаємообмеження нема (одна, дві чи три сторони не хочуть обмежуватися), то, може бути лише дуально-трихотомічний конфлікт, що взагалі знищує тернарність.
    Насправді в політичній реальності на фоні світової кризи в міжнародній політиці може бути лише те, чого він (і США загалом) найбільше боїться, тобто дуальна трихотомія — конфлікт двох (Росії та Китаю) підвищує силу третього (США), а стійкий зв’язок двох (Росії та Китаю) знищує силу третього (США).
    Причому ця дуальна трихотомія, і тут варто погодитися з Бжезінським і більшістю політичних експертів, може реалізовуватися в дуже звуженій комбінаториці — Росія та Китай завжди будуть або конфліктувати між собою та США, або можуть разом протистояти США. Інші конфігурації, наприклад, США та Китай проти Росії чи США та Росія проти Китаю є мало можливими саме в геополітичному баченні світу, тому що Росія та Китай межують територіально, а США є віддаленими (заокеанською територією для обох).
    Тернарна геополітика є дуже нестійкою. Така політика завжди прагне дійти до дуальності. Тобто поділ світу на дві концептуальні системи (капіталістичну та соціалістичну) є доволі стійким. А от поділ світу на три концептуальні системи є дуже нестійким — настільки, що може розглядатися лише як тимчасовий, і ця тимчасовість — це роки, а не десятиліття.
    Причому спроба звести геополітичну схему відносин претендентів на світове домінування до чотирьох (дві пари в будь-якій комбінації — США, Індія, Китай та Росія) показує ще більшу нестійкість. Дві пари одразу ж викажуть слабшу пару, в якій більш сильний партнер слабшої пари змушений буде переходити до тріальної взаємодії, а вона згодом знов перетвориться на дуальність.
    Інакше кажучи, світ зі взаємозв’язком трьох найбільш сильних держав може існувати лише за однієї умови — світова (космічного походження) катастрофа або позасвітовий ворог (пришельці). В іншому разі будь-яка земного походження катастрофа чи будь-який наявний на планеті ворог не дасть створити світ за Бжезінським, бо звинуваченим у такій катастрофі чи ворожнечі буде хтось із трьох — скоріше за все, США чи Росія.
    Чому зрештою триалектика Гегеля (теза, антитеза, синтез: буття, ніщо, становлення; якість, кількість, міра тощо) називається діалектикою? Та тому, що синтез знаходиться на іншому рівні, ніж теза і антитеза — синтез не може бути поставлений в один ряд з тезою та антитезою. Діалектика є фіксацією джерел розвитку. А спроба побачити у Гегеля триалектику є спрощеним баченням штучного поєднання синтезу та його джерел.
    Отже геополітика Бжезинського будується на спрощеному та застарілому розумінні схематичної методології, яка вже давно неактуальна в більш складному світі, в якому ми всі вже нажаль для послідовників Бжезинського і на щастя для більш молодих його критиків живемо.
    Світ Тріумвірату Сили
    20 Jan
    Сергей Дацюк
    Бжезінський починає свій аналіз з межової (ядерної) тематики. Ядерна політика це політична робота з межовим ресурсом (ресурсом виходу на екзистенційну межу і за екзистенційну межу). Межовому ресурсу в реальній політиці може бути співставлений лише межовий ресурс.
    Тут у Бжезінського повний провал. Мислительна установка Бжезінського — майбутній світ це світ трьох найсильніших: США, Росія і Китай, а решта слабших країн мають підкоритися цьому Тріумвірату Сили. Найбільша сила в міжнародній політиці це ядерна зброя, саме тому вона досі може братися до розрахунку.
    Яка ж доля слабших країн? На це питання є публічна світова відповідь. Доля решти світу буде подібна до долі нинішньої України.
    Справжній аналіз мав би полягати у чіткій фіксації «казусу Будапештського меморандуму» щодо України: неможливо досягти екзистенційних домовленостей в доекзистенційних ситуаціях. Інакше кажучи, сидячи дома в комфортній ситуації ми принципово не можемо домовитись про те, як ми будемо діяти в ситуації протистояння на межі між життям та смертю.
    Тобто проблему ядерного шантажу Росією України при захваті нею Криму не хоче визнавати не тільки українська еліта, але і світова еліта. Бо визнати це означає визнати безсилля міжнародного права перед екзистенційним викликом ядерної зброї. Така страусина політика, перш за все, з боку США і персонально Бжезинського суттєво знижує рівень довіри до його аналізу.
    Хоча Путін і проговорився, що був готовий застосувати ядерну зброю проти України в ситуації захвату Криму, і відомі факти, коли ці погрози були передані українському правлячому класу не безпосередньо Путіним, а через третіх осіб з Росії, але це досі не стало предметом аналізу спеціалістів міжнародної політики.
    Інакше кажучи, що світ має сказати Україні тепер? А він має сказати: Упс! Ми помилилися, виявляється папірці в міжнародній політиці нічого не варті без ядерної зброї; хоча ми це зрозуміли за рахунок втрати частини суверенітету Україною, але ми будемо і далі пробувати словами занепокоєння і економічними санкціями намагатися вирішити проблему.
    Санкції на підтримку України це все одно, як ситий говорить голодному, я тебе розумію, бо сьогодні зранку з’їв лише одне молочне порося, відмовившись від бутербродів з ікрою. Ніби-то ті бутерброди якось потрапили голодному…
    І проблема знову ж така сама. Санкції міжнародної спільноти не є екзистенційним викликом для Росії. Але визнати таке для США і традиційної геополітики це означає визнати безсилість чого завгодно проти ядерної зброї.
    Нехай Україна втрачає свої території, оскільки була настільки дурна, щоб добровільно віддати свою ядерну зброю, зате весь світ буде замовчувати цю проблему. Бо відсутність замовчування цієї проблеми означало би сказати прямо — чи ж має Україна право тепер відновити свій ядерний потенціал?
    Причому лише публічна відповідь на це питання важлива. Бо зрештою Україна може зробити так, як Ізраїль, отримати ядерну зброю приховано, ні в кого не питаючи. Але для світової політики важливо, щоб експерти рівня Бжезинського це визнали.
    Світ мав три безпосередньо напружені ситуації ядерних конфліктів (Індія—Пакистан, Ізраїль—Арабські-країни, Північна-Корея—Бог-знає-хто), і світу поки що вдалося уникнути ядерного напруження в Ірані. Але що світ буде робити з ядерною загрозою Росії без’ядерній Україні, яка добровільно відмовилася від цієї зброї, і яка під ядерним шантажем Росії втрачає частини свого територіального суверенітету?
    Давайте подивимося на цю ситуацію з позиції України. 1. Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї під гарантії її суверенітету майже всіх ядерних країн світу. 2. Коли Україна втратила частину суверенітету на користь Росії, ці ядерні країни досі ніяких реальних гарантій не забезпечили. 3. В НАТО Україні дорога закрита. 4. Летальної зброї Україні не дають. 5. Щодо можливості Україною відновити свою ядерну зброю США постійно натякають про санкції (тобто фактично негласно шантажують Україну — не створюйте ядерну зброю бо ми не будемо це підтримувати).
    Я скажу вам, як це називається. Це називається міжнародний кидок України з боку підписантів Будапештського меморандуму.
    А безпосередньо від себе як українець скажу — пане Бжезінський, ваша політика Тріумвірату Сили і як її уособлення ядерний аналіз без чітких відповідей на «казус Будапештського меморандуму» гівна варті.
    Думаєте, можливо побудувати світову ядерну систему безпеки як Тріумвірат Сили, де є можливими такі кидки? Якщо навіть світ змусить Україну замовчати, а продажний український правлячий клас можна до цього змусити, то чи будуть мовчати після цього решта потенційно ядерних країн?
    Така міжнародна безпека не стійка. Міжнародна політика, що побудована на таких кидках, веде до війни.
    Допустим, США, Росія і Китай домовляться зараз і поділивши Україну, заключать мир і Велику Угоду. А що ці країни ділитимуть далі, яку країну? Апетит приходить під час їди. Зараз малі країни, використовуючи протиріччя між великими країнами, мають хоч якийсь шанс на маневр і повагу до власної обмеженої свободи. А тоді?
    Ви уявляєте собі масштаб війни решти світу проти Тріумвірату Сили США-Росії-Китаю? Фактично Бжезінський пропонує замість Великої Війни — Дуже Велику Війну.
    Нові виміри світової політики
    20 Jan
    Сергей Дацюк
    Ці схематично спрощені міркування Бжезінського важливі лише для такого ж спрощеного бачення геополітики, де існують прості та чіткі критерії політики — географічні та природного походження чинники, які уособлюються державами. Допоки ядерна політика є проявом геополітики, ніяка інша політика не може з’явитися в тих же вимірах, щоб бути їй конкурентною.
    В Новому Світі географічні та природного походження чинники перестають бути вирішальними, держави перестають бути впливовими, а ядерна політика перестає визначати геополітику.
    Як це відбувається і що нового ми бачимо вже такого, що принципово змінює світову політику?
    Перш за все, держави втрачають вплив в світовій політиці. Інакше, кажучи Тріумвірат Сили США-Росі-Китай неможливий не тому, що ці країни не можуть домовитись. Зрештою вони спробують домовитись, але буде вже пізно. На світову арену вже вийшли світового рівня корпорації, міжнародні недержавні військові угрупування (ПВК — приватні військові компанії) та самодостатні громади, що поступово починають протистояти державам та корпораціям.
    Держави являють собою обтяжені міжнародними вимогами неповороткі структури, які геть не можуть вести ніякі ефективні війни. І навіть ядерна сила скоро перестане бути державною монополією. Корпоративні війни та/чи війни приватних військових компаній стануть ознакою нової світової політики.
    Тобто організаційна структура Нового Світу вже геть інша, ніж це уявляє собі Бжезінський. В цій новій організаційній структурі ядерна зброя не матиме такого значення, яке вона мала в Старому Світі.
    Чотири великих інновації принципово змінюють Старий світ — нова валюта (мережева розподілена електронна валюта, подібна до біткойн), нова комунікація (мережева), нові способи організації (розподілена мережа, блокчейн) та нові способи війни (кібервійни та інші оргвійни, а також інформаційні війни).
    Нова валюта. Найсильніша з інновацій, яка змінює розстановку сил у Новому Світі. Мережева валюта, що не має державного чи навіть корпоративного емітента, принципово змінює бізнес та фінанси — не тільки державні, але і корпоративні. Ці фінанси неможливо сховати, в них неможливо зробити публічні та тіньові капітали співмірними. Для них не існує банківської таємниці. Їх неможливо накопичувати поза громадським контролем. Система довіри до цієї валюти гарантується не силою держави, а силою довіри в розподіленій громадській мережі.
    Цю валюту піддають обструкції як держави, так і великі корпоративні банки. Вона ще дуже недосконала і має багато вад. Але саме така валюта в перспективі створює інший тип фінансової сили — розподілену силу громадської довіри, яка здатна контролювати несправедливі мотивації держав та корпорації.
    Нова комунікація. Це комунікація через публічні ресурси Інтернет та соціальні мережі. Головна відмінність цієї комунікації від традиційних ЗМІ — відсутність тривалої можливості держав та корпорації створювати довірчу інформацію та коментар до неї без загальної громадської довіри.
    Ця нова комунікація має такі нові риси: 1) порядок денний визначається дійсним станом речей, а не маніпулятивним диктатом інтересів держав та корпорацій, як це було в традиційних ЗМІ; 2) бла-бла-дискурс традиційних ЗМІ витісняється перспективним смислоконструюванням, а всі актуальні і проплачені державами та корпораціями смислодеструкції ігноруються; 3) пропаганда держав і реклама корпорацій обмежується мережами довіри на користь творення нових типів ідентичностей — поза державною та корпоративною монополіями 4) ця мережева комунікація творить, просуває та контролює нові організаційні громадські ініціативи поза впливом держав та корпорацій.
    Нова організація. Ця нова організація виникає дещо стихійно і зараз мало усвідомлюється державами та корпораціями. Розподілена мережа (актуально — блокчейн) означає виникнення нових типів громадянств, нового способу організації виробництва, зокрема за допомогою 3d— 4d— та 5d— друку.
    Ця нова організація поки що виступає як додаткова до існуючих типів ієрархічної державно-корпоративної організацій. Але це тому, що трансіндустріальна революція поки що ще тільки набирає оберти. Поява реально діючих виробництв нового типу, мало залежних від держав та великих корпорацій, одразу же призведе до вибухового розвитку принципово нових типів організації як потужних та впливових по всьому світу.
    Нові типи та способи війни. В останні роки міждержавна кібер-війна досягнула такого масштабу, коли російські хакери можуть впливати на волевиявлення на демократичних виборах в США.
    Ц нова сила дуже скоро емансипується від держав та корпорацій. Вона і вестиме нові війни. Причому не потрібно плутати інформаційну війну, яка є війною смисловою та ідентифікаційною, та оргвійну, яка дуже часто виступає як кібер-війна мережевим чином на довірі організованої комп’ютеризованої громади проти держав та корпорацій, діяльність яких виглядає несправедливою з точки зори світової громади.
    Це означає, що в світі з’явилася нова мережева сила, яка поки ще дуже залежить від державного чи корпоративного фінансування і не усвідомила свою потугу як світову. Ця сила поки що залежна від державних та корпоративних ідентичностей. Але так буде недовго. Власна ідентичність нової мережевої кібер-спільноти виникне дуже скоро. І тоді державам та корпораціям доведеться ділитися владою. Це означатиме появу нової традиції в світі — Кібер-традиції.
    Інформаційна війна дуже часто розглядається як війна державних пропаганд та корпоративних реклам. Водночас в кризовому світі найбільшим дефіцитом є смислодефіцит. А це означає, що ні держава пропаганда ті корпоративна реклама самі по собі не спрямовані на створення смислів.
    Отже справжня інформаційна війна це війна під іншим кутом зору — війна ієрархізованих державних та корпоративних смислодеструкцій проти мережевих смислоконструкцій. Перемога у цій війні буде не там, де більше державних владних ресурсів чи корпоративних фінансових ресурсів, а там, де буде більше смислів та перспектив. Смислова перемога буде непрямою, мало кому зі старими уявленням про світ зрозумілою. «Гібридна війна» це евфемізм нового типу війни, яка державам та корпораціям принципово незрозуміла.
    Саме ці обставини роблять ядерну зброю такою недієвою. Одна держава може нанести ядерний удар по території іншої. Але є принципово неможливим нанести ядерний удар по мережі фінансів, по мережі виробництва, по мережевій організації виробництва чи по мережі смислоконструкторів.
    Саме тому того світу, який описав Збігнєв Бжезінський, існувати не буде. Бо його вже не існує.
    Не геополітика, а тополітика (топологічна політика) буде існувати в Новому Світі. Вона буде влаштована зовсім інакше.
    Шануючи Бжезінського, ми дякуємо йому за минулу роботу, але Новий Світ буде збудовано на інших теоретичних підходах.
  13. Краткий очерк современного понимания свободы. Сергей Дацюк
    28 Apr
    Краткий очерк современного понимания свободы Сергей Дацюк 03.08.2017 источник
    Свобода — единственная достойная мыслящего существа проблема
    3 Aug
    Сергей Дацюк
    Проблема свободы есть единственная достойная мыслящего существа проблема. Ни одна другая проблема не является столь же содержательной и важной. Поэтому свобода всегда была, есть и будет квинтэссенцией всяких устремлений и сил для мыслящего существа, которое сегодня для нас представлено человеком.
    Свобода, как это не может показаться удивительным, имеет более широкий, нежели экзистенциальный или даже онтологический смысл. Бытие не только располагается в свободе, но и обретает в свободе свою позитивную перспективу перед лицом Ничто. Собственно поэтому свобода имеет онтолого-транзитологический смысл.
    Из этих предпосылок понимания возникает то внимание, которое человечество в своей осознаваемой истории уделяло проблеме свободы в лице его лучших мыслителей.
    Свобода и ее ограничения
    3 Aug
    Сергей Дацюк
    Мифология как интеллектуальная деятельность впервые создает синкретическое единство понимания неограниченной мыслительной свободы. Миф по сути ограничен лишь воображением человека и ничем более. Однако в таком своем качестве, не сталкиваясь ни с какими ограничениями, миф не может придать свободе никакого содержательного богатства. Постигая ограничения для свободы, человек впервые начинает свободу познавать в ее широком и детализированном содержании. Религия и философия работали с разными способами ограничения свободы, и поэтому получили огромное содержательное богатство ее понимания.
    В древнегреческой философии широко исследовалось отношение индивидуальной свободы и коллективности, затрагивалась проблема отношения произвола как ничем не ограниченной свободы, и свободы, которая может быть так или иначе ограничена.
    Свобода как свобода индивидуальной воли
    3 Aug
    Сергей Дацюк
    Если западная философия исследовала преимущественно онтологический контекст свободы, то восточная философия (совершенномудрие) исследовала преимущественно транзитологический контекст свободы. Оба этих направления ставили похожие проблемы, но в совершенно разных ориентациях мышления. Здесь мы будем рассматривать лишь западную традицию в том смысле, как она возникает, развивается и постепенно включает в себя за счет достаточно мощных мыслительных средств и восточное понимание свободы.
    В философии свобода понимается, прежде всего, как свобода воли. И в этом смысле свобода есть свобода индивидуальной воли. Коллективная воля всегда связана с непосредственной потерей индивидуальной свободы, ибо коллективная воля означает отказ от индивидуальной свободы ради поддержки коллективности в ее волении.
    Христианство впервые увязывает свободу с устремлениями — на любовь к Богу и на любовь к ближнему. Тем самым христианство указывает, что люди, ограничивая себя друг по отношению к другу и устремляясь за пределы собственного актуального, телесного и материального существования, обретают некоторую иную свободу, нежели та, о которой они имеют представление в повседневной жизни.
    Свобода выбора и призвание
    3 Aug
    Сергей Дацюк
    Древнегреческая философия предполагала существенную зависимость людей от богов. Христианство впервые ставит вопрос о свободе человека не как о подчинении абсолютной воле и всезнанию, а как о свободе выбора, который его либо приближает к Богу, либо отдаляет. Именно христианская теология широко разрабатывает понимание свободы в отношениях «человек—Бог» и «человек—человек».
    Учение Августина Блаженного о предопределении означало, что человек изначально рождается с предопределенностью отнесения к Граду Земному или Граду Небесному. Боэций считал, что предопределенность человека известна лишь Богу, а человек о ней не ведает, поэтому он собственно и является свободным. Учение Лютера о призвании еще более увеличивало простор свободы, поскольку призвание это не жесткое предопределение, человек может следовать призванию, а может не следовать.
    Свобода "от" и свобода "для"
    3 Aug
    Сергей Дацюк
    Напротив, другие мировые религии решали проблему свободы совершенно иначе.
    Ислам стремится освободить человека от служения творениям Всевышнего и направить его на путь служения самому Всевышнему. Однако Ислам предопределяет несвободу всякого верующего: не только его жизнь, но и его смерть принадлежит Аллаху. Все способы социального освобождения лживы, ибо действительная жизнь есть невольничий рынок. Джихад как борьба за духовное развитие является жизненным путем, который обретается не с целью актуальной свободы, а с целью возвышения на пути к Аллаху.
    Буддизм считает мирскую свободу неважной, поскольку сам мирностный путь нереален и неважен. Свобода в буддизме двояка: от субъективной и эмоциональной предвзятости (свобода ума) и свобода от предвзятости и предрассудков (свобода мудрости). Буддизм весьма преуспел в формулировке «свободы от», намного более смутно в буддизме формулируется «свобода для». Несмотря на то, что путь как непрестанный выбор пути в буддизме представляется для западного наблюдателя весьма похожим на христианское понимание свободного жизненного выбора, подлинная свобода в буддизме состоит во внереальностных притязаниях на духовное перерождение и изменение себя за пределами жизни.
    Представление о свободе детерминированной или ничем не обусловленной становится основным в философии после Фомы Аквинского (Декарт, Спиноза, Локк, Лейбниц) — так рождается научное понимание свободы. В понимании свободы появляется ее носитель — субъект, а условия свободы различаются на субъективные и объективные. Также рассматривается не просто абстрактный выбор, а различные варианты выбора действий и условия, которые влияют на этот выбор. В научное представление о свободе вводятся понятия причины, случайности и др.
    Французское Просвещение постулирует свободу в рамках научной причинности и закономерности. Позднейший позитивизм доводит эту установку до крайности — свобода есть свобода в рамках объективной действительности, все остальное есть идеалистическая иллюзия.
    Однако наука как интеллектуальная деятельность имеет наименьшие заслуги в деле разработки понимания свободы. Причина этого в том, что наука изначально помещает себя вовнутрь условий познания как объективной действительности, и все, что она может, это лишь создавать различные предметизации собственного ограничения: свобода и закономерность, свобода и целесообразность, свобода и обусловленность, свобода и необходимость и т.д.
    Инструментальная среда науки — техника — оказалась для науки чем-то большим, нежели собственно ее побочным средством и продуктом. Техника, выросшая до уровня процессной технологии, а затем и до конструктивистского моделирования, оказалась тропинкой или выходом в принципиально иную онтологию: за пределы действительно объективной обусловленности — в онтологию многореальностного конструирования.
    Однако пока наука предметизировала одно и то же объективистское ограничение свободы, философия стремилась установить позитивные мыслительные ходы для свободы через познание мыслительних установок, мотивационных наставлений и эстетических ориентаций.
    В немецкой традиции (Мейстер Экхарт, Лейбниц, Гете) свобода постулируется как соответствие своей нравственной и творческой сущности. Немецкая классическая философия проблематизирует свободу (Кант, Фихте, Шеллинг, Гегель), то есть понимание свободы начинает связываться с наличием определенных мыслителных ориентаций или установок. Хотя сами установки мышления как мыслительный инструмент впервые нерефлексивно упоминаются в постмодернизме, а рефлексивно — уже в конструктивизме, содержательно они открываются именно в немецкой философии.
    У Канта возникает представление об антиномичности представлений о свободе. Тем самым Кант показывает противоречивость онтологизации свободы. У Фихте свобода оказывается отрефлексированной установкой на обуславливание причинности. У Шеллинга свобода есть творческое разворачивание духовной сущности человека.
    Наиболее существенным в связи с Гегелем является содержание свободы, ставшее легендарным. Оно восходит к Аристотелю, формулируется Спинозой, разворачивается Гегелем и упрощается Энгельсом: «свобода есть осознанная необходимость». Ни один из упомянутых мыслителей не мыслил свободу в столь упрощенном понимании, как Энгельс. Для Гегеля, на которого ссылается Энгельс, свобода была идеальным устремлением разума, а воплощаясь в действительности, она приобретала характер необходимости.
    То есть Гегель по сути постулирует нечто более сложное — свобода есть установка мышления на то, чтобы быть свободным, но сталкиваясь с действительностью, она ограничивается рамками необходимости. Таким образом, Гегель выражает фундаментальную мыслительную ориентацию свободы. Впервые свобода оказывается не только объективной данностью или фактом действия, а также и некоторым устремлением мысли. Таким образом, Гегель устанавливает формально транзитологическое понимание свободы.
    Социализация устремления к свободе и коллективизация этого устремления приводит в марксизме к представлению об исторической необходимости и классовом характере этих подчиненных исторической необходимости коллективных устремлений. Возникают новые коллективные агенты свободы — класс, государство, человечество.
    Кроме того, марксизм политизирует вопрос индивидуальной свободы, переводя по сути ее в область государственной политики. Коллективный агент свободы неизбежно подавляет индивидуальную свободу. Ни один политический режим, ни одна империя, избравшая в качестве агента свободы коллектив (партию, класс, государство), не смогли избежать тоталитарного подавления индивидуальной свободы.
    Ницше исследует внутренние обусловленности человека и предъявляет установку на либертаризм сверхчеловека как внечеловечекую ориентацию свободы. Свобода есть воля к власти или установка на обретение власти над собой и над миром. Подлинная свобода не имеет никаких содержательных рамок и ведет также за пределы не только социального, но самого человеческого содержания.
    Философия Хайдеггера провозглашает мышление как единственно возможную среду свободы. Хайдеггер в попытке фундаментального обобщения для постижения бытия приковывает человека к экзистенции цепями языка и иных экзистенциалов. Экзистенция есть проблемная свобода человека, предопределенная самим фактом его существования перед страхом небытия. Выражением этой свободы/несвободы есть истолковывающий язык, где в нем как в доме бытия человек присутствует, но при этом, оказываясь в комфортных условиях этого дома, не очень хочет выходить вовне. Еще больше экзистенция упрочивается в технике, подчиняющей человека, поскольку в технике человек подчиняется собственной овнешненной сущности. Поэтому человек получает подлинную свободу лишь в мышлении — мышление не потому действует, что проверяется в практике или социализируется в обществе, а мышление действует, поскольку мыслит.
    В связи с предметной разработкой идей свободы в психологии, социологии и политологии понятие свободы приобретает всецело гуманитарно-научный характер, поскольку исследуются все и всяческие способы обуславливания свободы в представлениях сознательного и подсознательного, индивидуального и группового, компетентного и некомпетентного в процессе осуществления свободы. Именно в гуманитарных науках осознается ограниченность чисто научного понимания свободы.
    Постмодернизм эмансипирует человека структурно, подвергая критике всякие границы, запреты и ограничения. Постмодернизм обобщает видение свободы, обнаруживая властные отношения внутри культуры и нормативной коммуникации, призывая к их преодолению. Всякая структура закрепощает, ризома освобождает. Постмодернизм освобождает мышление, хотя и не знает для чего. Постмодернизм также проблематизирует научное понимание свободы. Постмодернизм, являясь нигилистическим по сути мыслительным проектом, не производит позитивных смыслов для человечества, а поэтому раскрепощая мысль множественностью истин, постмодернизм убивает смысл, делает перспективу свободы стихийной, а саму свободу релятивистской.
    Как либеральная реакция на марксизм, реализуемый в странах социализма, возникает политическая юридизация свободы в странах либеральной демократии — представления о правах человека, которые начинают гарантировать надгосударственные образования — ООН, ОБСЕ, НАТО. Установление коллективного контроля над коллективными автономными агентами через общие для всех нормы индивидуальной свободы позволило разрушить доверие к коллективным автономным агентам — тоталитарным обществам. Однако либеральный фундаментализм снижает доверие к нормативной практике коллективного контроля индивидуальной свободы. Либеральный фундаментализм с его опорой на институты делает индивида зависимым от самих институтов.
    Либеральный фундаментализм (фундаментализация прав человека) осуществляет защиту прав отдельного индивида-человека безотносительно к оценке действий этого индивида-человека (например, защита прав террориста или насильника). Однако даже либеральный фундаментализм не умаляет того обстоятельства, что именно отдельный индивид является на всем протяжении человеческой истории наиболее оптимальным автономным агентом.
    Либеральный фундаментализм порождает различные практики групповой эмансипации — ЛГБТ, феминизм, борьба за равноправие детей и взрослых. Подлинная свобода не имеет групповых ограничений. Группизм противоречит свободе, по каким бы признакам он бы не организовывался. Более того, некоторые из этих движений групповой эмансипации часто превращаются в свою противоположность: борьба за равноправие детей и взрослых может приобретать худшие формы эйджизма, ЛГБТ-движение может превращаться в пропаганду гомосексуализма и различных половых девиаций, а феминизм очень часто превращается в феминофашизм (запрет секса между мужчиной и женщиной; разрушение семьи; отказ от материнства (чайлдфри, педофобия); дискриминация мужчин в пользу женщин).
    Наиболее полно проблему свободы решает конструктивизм в содержании новых возможностей — конструировании мира, моделировании внемирности и установки на иное. Конструктивизм устанавливает основные оппозиции мыслительных установок свободы: 1) активность (энергичность, пассионарность) — пассивность (слабость, смирение); 2) конфликтность (конкурентность) — терпимость (толерантность); 3) выбор неизвестного (иное, неизведанное) — выбор известного (наличное, привычное). Выбор той или иной установки определяется не только индивидуальными или групповыми, но и масштабными цивилизационными (в то числе общечеловеческими) условиями.
    Свобода в ее позитивном и содержательном качестве утверждается определенным взаимосвязанным выбором — свобода активна, конфликтна и она есть бросок в иное. Иные альтернативы выбора характеризуют негативное или формальное качество свободы.
    В этом смысле конструктивизм смещается акцент с онтологического содержания ни транзитологическое. Истина единственная, но она сложна. Конструирование и реконструкция структуры освобождает нас не только от структурной зависимости, но от самой структурной предзаданности. Хайдеггеровская несвобода экзистенции преодолевается в транзистенции, в том числе и прежде всего трансцендентной. Конструктивизм есть подлинная свобода мысли и дела. Человек эмансипируется от экзистенции в транзистенции иного — сингулярном переходе.
    Вместо субъекта как носителя свободы, который противопоставлен объекту и объективным условиям своего существования, возникает представление об автономном агенте, который знает о всех и всяческих обусловленностях своих действий и осуществляет в рамках известной ему меры свободы свой свободный выбор.
    Многообещающее пространство представлений о свободе появляется в связи с исследованием представления об автономном агенте как искусственном интеллекте. Появление глобализации как общечеловеческого процесса переносит проблему свободы на еще один уровень выше — кроме отношений «человек—человек» и «человек—общество» появляются два новых отношения «человек—человечество» и «человеческая группа—человечество», где под группой следует понимать отдельное устойчивое человеческое общество (нация, государство, страна), а также — «человек — искусственный интеллект» и «человечество — социализированные агенты искусственного интеллекта».
    В этом смысле ключевыми проблемами для понимания свободы сегодня являются: 1) определение наиболее оптимального для удержания свободы (устойчивого в настоящем и долговременно перспективного на будущее) автономного агента (человек-индивид, группа, человечество, трансгуманистическая общность(например, общность искусственных интеллектов)); 2) детальное исследование отношений «человек-человечество» и «группа-человечество» с точки зрения зависимостей; 3) исследование автономного агента «группа» как агента нового типа, претендующего не на актуальные, а на перспективные стратегические действия; 4) исследование автономных агентов нового типа — искусственный интеллект (андроид), разумный в виртуальности (виртуал как виртмен), пришелец (чужой разумный для человечества); 5) исследование установки на предельную свободу человека — позитивное преодоление человечности.
    Еще одной проблемной сферой свободы является будущее: насколько независимым является человек от будущего, которое он так или иначе может предсказать, но которое он не всегда может реализовать самостоятельно. Является ли будущее в ситуации осуществляемой государствами и корпорациями реализации доминирующих футурологических прогнозов средством закрепощения и зависимости индивида или будущее это единственная сфера, в которой разумный индивид может проявлять свою свободу.
    В этом смысле наиболее свободными агентами относительно будущего являются инновационные корпорации — они обладают преимуществом индивидуальной свободы и в то же время ресурсной силой архаичных государств. Индивиды, объединенные в инновационные корпорации, являются наиболее влиятельными и устойчивыми носителями свободы.
    С другой стороны, самодостаточные человеческие общины как групповые агенты, объединенные по поводу своего актуального существования, в противостоянии с государствами и корпорациями задают еще одну позитивную ориентацию свободы — на общность. Частные прорывы инновационных корпораций создают неравенство свободы. Самодостаточные общины пытаются создать новое качество разумных — общность коллективной свободы. Также именно самодостаточные общины осуществляют распределение перспектив свободы относительно разных общностей с разной экзистенцией (виртуальная, космическая, внемирная, иная-чужая, когитуальная).
    Многие исследователи указывают на зависимость нынешнего поколения людей от неизбежности сингулярности как предела для человеческой свободы. Однако сама сингулярность не является качеством, которое к чему-либо обязывает любого разумного — человека, чужака, виртуала, космита и представителя искусственного интеллекта. Подлинным смысловым прочтением сингулярности является «своеобразие» (своєрідність, own-diversity).
    Таким образом, последний шаг свободы человека это установка на то, чтобы перестать быть тем, кем его предки были до этого, то есть перестать быть человеком, став кем-то сложнее. В этом смысле сингулярность есть абсолютная свобода человечества, которое принуждается к свободе выбора: кем быть после того, как просто человеком быть уже нельзя.
    Удивительным образом «сверхчеловек Ницше» есть человек после Сингулярности, существо трангсгуманистичное.
    И эта установка впервые порождает представление о новом типе свободного агента — не только об индивиде-человеке или о любой человеческой группе и не столько даже о трансгуманистических агентах, а о свободном агенте в лице всего человеческого рода, вставшего перед лицом возможности преодолеть собственную человечность — шагнуть за пределы того качества, где он был создан по образу и подобию Бога, чтобы создать свой образ, или иначе говоря, — Своеобразие.
    Свобода как бросок в неизведанное есть подлинная свобода.
  14. Травми Європи в ХХ столітті
    9 Aug
    Травми Європи в ХХ столітті
    Сергей Дацюк 09.08.2017 джерело
    Вступ
    9 Aug
    Сергей Дацюк 09.08.2017 джерело
    Чим більше я подорожую Європою, тим більше бачу історичні травми європейських країн у ХХ столітті.
    Перша світова, а найбільше Друга світова війни спричинили такі історичні травми, які призвели до цивілізаційної деформації Європи, що дається взнаки навіть сьогодні – під час найбільшої за останні часи світової кризи.
    Щонайбільше травмовані в ХХ столітті виявилися Росія та Німеччина, як два найбільших суб’єкти Другої світової війни. За ними, як пов’язані з цією травмою, ідуть Польща та Україна – країни Європейського фронтиру – які власне й були призом двох воєн для супротивних сторін. Разом із Польщею та Україною травмованими історично є також європейські євреї, разом з іншими євреями виокремлені в свою країну-державу Ізраїль, які продовжують бути Фронтиром Близького Сходу, воюють з арабами і тим самим намагаються позбутися своїх історичних травм. За ними у травматичності в Європі слідують Франція та Італія. Не кажучи вже про Фінляндію, Угорщину, Чехію тощо.
    Травми Росії ХХ століття
    9 Aug
    Сергей Дацюк 09.08.2017 джерело
    Найбільш травмованою протягом ХХ століття була Росія. На цю тему мною була написана стаття "Травмы России в XXI веке".
    Перша травма Росії – це травма марксизму, травма Першої світової війни, травма революції 1917 року, травма громадянської війни після цієї революції, тобто травма спроб управління соціальною дійсністю за допомогою дуже обмеженої науковоподібної соціальної теорії в ситуації світової кризи. Це травма використання гуманістичної соціальної теорії з обмеженим баченням соціального світу (головний зміст – рівний розподіл благ, головний суб’єкт – упосліджений соціальний клас). Ця теорія була використана задля репресій і колоніального упокорення народів царської Росії та створення СРСР як тюрми народів.
    Друга травма – це травма Другої світової війни, де імперська суть царської Росії привноситься всередину гуманістичного за своєю природою марксизму вже в міжнародному європейському масштабі. Так виникає радянська колоніальна система Східної Європи, всередині якої функціонують такі ж радянські країни з обмеженим суверенітетом і залежністю від Росії, як і республіки СРСР, які мали ще більш обмежений суверенітет.
    Третя травма – це травма розпаду СРСР і закінчення радянсько-імперського проекту Росії 1991 року. Ця травма мала свою передісторію, яка коротко означується в згаданій статті як вибір часів хрущовської відлиги.
    Найцікавіше, що хрущовську відлигу (1955-1965(68) рр.) згадують як пік розвитку СРСР, але майже ніколи не аналізують цю відлигу як відхід від основного напрямку політики СРСР. Тобто те, що згадують як найкращі часи СРСР і найбільші його досягнення, по суті було аберацією, відходом від основної політики СРСР.
    В 1955-1968 рр. в Росії з’являється інтелектуальний рух, який ставить своїм завданням оновлення концептуального бачення світу для розвитку радянської цивілізації. Але Комуністична партія СРСР в особі її керівників не бажала ані відрефлексувати причини культу особи Сталіна, ані здійснити революційне оновлення соціальної теорії марксизму. В 1968 році ці спроби закінчуються репресіями і згортанням всіх інтелектуальних рухів – у СРСР починається архаїзація, застій, регрес, науково-мистецький та загалом цивілізаційний відкат, який призводить в 1991 році до розпаду СРСР.
    Наступна четверта травма – це ментальна травма вибору між ліберально-демократичним та імперським шляхом для незалежної Росії на користь імперського "Русского мира". Ця ментальна травма сприймається росіянами як перемога – "Крим наш", "Россия встает с колен" тощо. Травма ж полягає у знищенні інтелектуального й інноваційного потенціалу Росії, в ізоляції від світу, в руйнування відносин із Україною, Грузією, Європою та США. Ця травма дасться взнаки протягом найближчого історичного часу.
    Травми Німеччини в ХХ столітті
    10 Aug
    Сергей Дацюк 09.08.2017 джерело
    Не менш травматичним виявилося ХХ століття для Німеччини.
    Перша травма Німеччини ХХ століття пов’язана в метафоричному плані з "горем від розуму". Величні досягнення Німеччини в науці, філософії, літературі та мистецтві ніяк не відповідали тому впливові, який Німеччина мала в Європі. Саме це стало причиною двох війн – Першої світової та Другої світової. Якщо Першу світову Німеччина прагнула використати для підвищення свого статусу у Європі, то Другу світову Німеччина почала задля європейського панування.
    Між двома війнами здійснюється перелом у свідомості німців – від захоплення комуно-соціалізмом Маркса та Енгельса, яке породило соціалістичну революцію 1918 року, німці переходять до націоналістичного реваншизму, активна фаза якого розпочинається в 1933 році, коли до влади приходить Адольф Гітлер. Цей перелом породжує спочатку дуже високу соціальну енергетику і призводить до очевидних економічних та соціальних досягнень Німеччини. Але водночас ці досягнення стимулюють виникнення гіперідентичності німців, яка на тлі реваншистських настроїв щодо поразки в Першій світовій війні призводить до початку Другої світової війни.
    Після поразки у Другій світовій війні Німеччина була розділена на дві країни. Кожній із них конкурентно допомагають США та СРСР, і вони поступово відновлюються. Важливо, що саме об’єднання Німеччини призводить до того, що Німеччина цілісно бере на себе провину за Другу світову війну. Тобто саме після об’єднання Німеччини німці зазнають духовного зламу, який із часом призводить до поступового руйнування німецького суспільства. Духовний злам полягає в тому, що Німеччина пригнічується комплексом провини: вона змушена виправдовуватися не так комунікативно, як політично: вона відважується на безпрецедентну толерантність щодо іноземців, надаючи їм можливість селитися та працювати на своїй території.
    На тлі приходу домінування споживацького суспільства та глобалізації як цілого комплексу гарантії інфраструктурних якостей разом із соціальними гарантіями відбується духовне руйнування. У Німеччині глобального поширення зазнає філософія постмодернізму з її толерантністю, комунікативізмом і множинністю істин, в яку німецькі філософи роблять теж значний вклад, абстрагуючись від власної філософської традиції. Тобто однією з ознак серйозної духовної кризи якраз і є нехтування німцями своєю філософією – власні філософські школи знищуються, а французький постмодернізм закріплюється. При цьому руйнується основа німецького суспільства на цивілізаційному рівні – знищуються основні німецькі риси: пунктуальність, надійність, чесність, старанність і схильність ретельно створювати й удосконалювати.
    На цю тему написана в 2010 році смілива та радикальна книга Тіло Сарацина "Німеччина самоліквідується. Як ми ставимо на карту нашу країну".
    Основні висновки, які є зробив з цієї книги.
    Люди нерівні, і ця нерівність має несоціальний характер, а тому не може ефективно корегуватися через політику та зміну соціальних норм.
    Якщо ліквідувати соціальну нерівність, вона знову відновиться через одне-два покоління в тих же пропорціях щодо тих же соціальних груп. (І це, до речі, спростовує основну гіпотезу марксизму, тобто мислительна установка на соціальну справедливість не може діяти довго ні в політиці, ні в соціальній практиці й досить швидко призводить до нової соціальної несправедливості).
    В основі нерівності лежать вроджені інтелектуальні розбіжності та мотиваційній установки, які задаються в сім’ї, переважно релігією та вихованням. Держава не може їх доволі швидко змінити ні через освіту, ні через соціальну рекламу, ні через силовий примус чи економічні стимули.
    Вплив вродженого інтелекту переважає над впливом соціального середовища. Цей фактор замовчується більшістю урядів країн світу, бо не може бути представлений та обговорюваний публічно.
    10 Aug
    Ярослав Федорыч А почему? Почему нельзя это обсуждать публично? Это приведет к третьей мировой?
    По-моему, как раз честности не хватает этому миру. А без честности .. он достоин третьей мировой.
    Дві найбільш важливі, на мою думку, позиції з книги.
    «Підіб'ємо підсумки: наше суспільство скорочується, старіє, стає більш різнорідним і менш працездатним, якщо порівнювати за чинниками освіти. Те, що в Німеччині дуже багато дітей росте в так званих неосвічених верствах часто зі зниженим інтелектом, вже через демографічні підстави знижує наш розумовий рівень. Частка людей, які через брак освіти, а також через низький рівень інтелекту лише зі значними зусиллями можуть інтегруватися в сучасне трудове життя, структурно збільшується..." (с. 91-92)
    Тіло Сарацин вводить принципово нове розуміння бідності. Бідний – "недостатньо розумний, недостатньо освічений і недостатньо стабільний в поведінці. Бідний, за визначенням ЄС, звільнений від відповідальності за ситуацію, в якій опинився, і позбавлений морального примусу хоч щось змінити в цій ситуації ..." (с. 103)
    Якщо є така книга, то Німеччина небезнадійна. Хоч Сарацин говорив про ліквідацію Німеччини, але фактично в Європі мова йде також і про самоліквідацію Росії. Але в Росії не знайшлося настільки сміливого інтелектуала, який би міг настільки ж переконливо з результатами соціологічних досліджень та на рівні політологічних концептів це показати.
    10 Aug
    • Німецька толерантність є примусовою, тому може скінчитися погано
      10 Aug
      Лариса Ковалева Німецька толерантність є примусовою, тому може скінчитися погано.
    Травми України в ХХ столітті
    9 Aug
    Сергей Дацюк 09.08.2017 джерело
    ХХ століття – це століття боротьби України за свою незалежність, єдність свого народу та території, проти зовнішніх впливів за право та здатність визначати своє майбутнє.
    Оглядаючи ХХ століття, можна сказати, що Україна – це поле бою Європи, головний приз будь-якої війни, основна жертва всіх загальноєвропейських конфліктів, найбільш упосліджений європейський народ, що на відміну від поляків чи євреїв не виставляє себе єдиною та найбільшою жертвою, хоча насправді є такою.
    Це найбільш контраверсійне питання, і я поясню, чому так вважаю. Якщо поляків та євреїв знищували під час війни вороги, а це лише зміцнює ідентичність, то українців знищували не тільки вороги, але й нібито брати-росіяни та навіть свої ж українці в структурі сталінського імперсько-радянського режиму. І відбувалося це поза війною в процесі так званої класової боротьби, яка насправді була колоніальною політикою радянської влади і зокрема Росії.
    Якщо євреїв знищували за національною ознакою, то поляків та українців знищували не тільки за національною, але й за інтелектуальною ознакою. Якщо польська еліта знищувалися в перебігу Другої світової війни, то українська інтелектуальна еліта планомірно знищувалася протягом багатьох десятків років імперсько-радянським режимом, що призвело до духовного зламу цілого народу, наслідки якого ми тепер бачимо наочно: негативний відбір призвів до домінування тупих і жадібних представників правлячого класу, які роблять неможливими швидкі та ефективні політико-економічні та соціокультурні реформи.
    Щодо поляків ніколи не застосовувалися в таких масштабах такі форми геноциду, які практикував сталінський режим – Голодомор-33. Це можна порівняти за масштабом хіба з Голокостом єврейського народу.
    Зрештою, на відміну від поляків та євреїв, українці ніколи не мали друзів у своїй боротьбі за незалежність. Українцям протягом всього ХХ  століття доводилося воювати з максимальною кількістю європейських країн: Німеччиною, Росією, Польщею, Угорщиною, Румунією.
    Насамкінець, українці на відміну від поляків та євреїв досі ведуть війну з Росією, де позиція європейських країн дуже часто є слабкою, непослідовною, а іноді й відверто проросійською.
    Тож перша травма України – це травма колоніального поневолення Росією України 1917-1921 років. Російські більшовики "дали в морду" Українській революції за державну незалежність.
    Друга травма України – це травма геноциду з боку радянської Росії в процесі Голодомору-33 та Репресій-37. Геноцид та репресії є страшними тому, що вони проводилися масово і з установкою сталінського режиму на послідовне та масштабне приховування свого злочину. Ця установка дає підстави навіть сьогоднішній Росії відкидати всі звинувачення і не брати на себе будь-якої відповідальності, опиратися міжнародному визнанню геноциду українців.
    Третя травма України – це травма Другої світової війни, коли з одного боку радянський уряд у процесі реалізації пакту Молотова-Ріббентропа здійснював долучення (а фактично радянську окупацію) територій з українцями, а з іншого боку розплачувався українцями та руйнуванням території України протягом перших років війни за можливість підвищити боєздатність радянської армії. Тобто радянська влада не просто Україну віддала на руйнування, але й українців як неблагонадійних на окупованих територіях відправляла на фронт без зброї як гарматне м’ясо (так звані "чорнопіджачники"). Різні частини українського народу воювали проти радянської Росії, проти націонал-соціалістичної Німеччини та проти поляків на своїй території.
    Четверта травма України – це травма 60-80-их років, що завдана самосвідомості українців та національній еліті, яку репресувала СРСР-Росія. Національне відродження України 1955-1968 років зробило можливим проголошення незалежності в 1991 році, але воно виявилося недостатнім, щоб швидко та ефективно створити державні інститути, стратегічну спроможність та здоровий моральний дух у незалежній Україні.
    Отже п’ята травма України – це травма 1991-2014 років, коли представників бізнесової і політичної української еліти корупційно купували російські корпорації та держава, пригнічувала російська інформаційна політика та переманювали в Росію.
    Шоста травма України – це травма російсько-української війни 2014-2017 років. Український правлячий клас виявився неспроможним відповідати на сучасні виклики та перейти до конструювання наднаціональних, мережевих та постіндустріальних моделей ідентичності. Ця війна призвела до територіальних втрат та до кризи ідентичності, яка поставила питання про саме існування України в рамках національної ідентичності. Але водночас це створило шанс для України, бо всякий відкритий ворог, у якого перетворилась Росія, зміцнює ідентичність.
    Травми Польщі ХХ століття
    9 Aug
    Сергей Дацюк 09.08.2017 джерело
    Історичні травми Польщі ХХ століття зумовлені її поділами (1772, 1793, 1795, 1814-1815), через які до 1918 року Польща не мала своєї державності, а польські землі перебували у складі інших держав – Росії, Пруссії (пізніше Німецької імперії), Австрії (пізніше Австро-Угорщини).
    Друга Річ Посполита була створена 1918 року, тобто фактично Польща була серед переможців Першої світової війни. Також Польща була єдиною країною, яка зрештою перемогла більшовицьку Робітничо-селянську Червону армію.
    У самій спробі відновлення Польщі як Речі Посполитої корениться засновок польського національного реваншу. Цей реванш Польщі болюче переживали і переживають українці, бо пов’язаний з отриманням тих територій, які українці вважали своїми.
    Прямим наслідком цього польського реваншу, поразки більшовиків і територіальних втрат України став територіальний поділ Польщі між СРСР та Німеччиною перед Другою світовою війною. У політиці він виступав як наслідок пакту Молотова-Ріббентропа, але в самосвідомості росіян та українців він виступав як повернення своїх територій. Існують різні трактування, чия це територія. Це давній конфлікт Речі Посполитої зі своїми ворогами, зокрема Німеччиною та Росією. Україна досі була заручником і учасником цього конфлікту. Але стаючи незалежною від Росії, Україна стає повноправним суб’єктом цього конфлікту.
    Перша травма – це розділ Польщі між СРСР та Німеччиною за пактом Молотова-Ріббентропа.
    Другу травму Польщі завдає український націоналістичний рух у подіях, відомих як Волинська різанина – "обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською повстанською армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині", як означує це українська Вікіпедія.
    Вочевидь якось можна зафіксувати територіально кордони України та Польщі лише за результатами Другої світової війни. Територіально кордони між Польщею та Україною були зафіксовані сталінською владою, хоча це й не відповідало реальному розселенню українців та поляків. Тому протягом 1940-их і навіть на початку 1950-их тривав перерозподіл цих територій та масові депортації населення. Отже, переселення та депортації привели у відповідність межі етнічного розселення з державними кордонами.
    Ці наслідки Другої світової війни завжди болюче переживали і переживають поляки. Але актуалізація цієї проблеми відбулася лише зараз.
     Вступ Польщі у ЄС призвів до еміграції польських інтелектуалів і водночас до переключення мислительного спрямування інтелектуалів, що залишилися в Польщі, на західну проблематику. Тому більшу вагу в суспільній свідомості набули національно орієнтовані інтелектуали. Разом із політичною кон’юнктурою це створило умови нинішнього націоналістичного реваншу в Польщі.
    Нинішня історична пам’ять Польщі влаштована щодо різних сусідніх країн дуже несиметрично, але претензійно щодо всіх.
    Оскільки на думку поляків Німеччина визнає свою провину щодо Другої світової війни, то щодо неї можна обмежитися лише вимогою репарацій.
    Оскільки на думку поляків Росії не осмислила свою повоєнну колоніальну політику як негативну, то вона складає небезпеку для незалежності Польщі.
    Оскільки на думку поляків Україна неправильно осмислила свій національний рух за незалежність вкупі з його негативними і злочинними щодо поляків діями, тому український націоналізм проголошується загрозою для Польщі.
    З української позиції це має суперечливий і непереконливий вигляд. Німеччину та Україну Польща боїться менше, тому і претензії виставляє більше. Росію вона боїться найбільше, тому претензії неспівмірно менші, ніж реальна загроза та історичні образи.
    Те, що Польща під час російсько-української війни 2014-2017 років значною мірою виступає на боці України, не означає, що історичні проблеми між Україною та Польщею вирішені. Травми Другої світової війни України та Польщі виявилися настільки сильними, що після закінчення нинішньої російсько-української війни Україні та Польщі доведеться ще вирішувати ці проблеми окремо і тривало.
    10 Aug
    • как поляки лечили свои травмы
      10 Aug
      Вира Мелнукова Такі травми поляки лікували романом "Поневолений розум" нобелівця Чеслава Мілоша, закликом Иоанна-Павла ІІ "Прощаємо і просимо прощення" і гуртувалися навколо рекламного слогану "Польське - то добре!" Виповзли з халепи 80-х, коли я родичам-полякам наше масло консервувала в банки.
    Ретрансльована у світ травма французів ХХ століття
    9 Aug
    Сергей Дацюк 09.08.2017 джерело
    У той час як Італія переживає свої травми всередині себе й намагається не транслювати їх назовні, Франція транслює свої травми хоч і приховано, але дуже масштабно.
    Франція не переживає ХХ століття як травму, принаймні в історичній рефлексії. Але таку травму переживають французькі мислителі ХХ століття. І ця травма є прихованою та досі нерозпізнаною.
    Історія Другої світової війни Франції досі не може бути написана адекватно, бо позиція Франції та дії французів були колаборацією за деяким винятком. Європа закрила на це очі, але Франція не спромоглася адекватно осмислити свої дії під час Другої світової війни.
    Франція несправедливо і незаслужено опинилася серед переможців Другої світової війни та ще й отримала зиск від її наслідків. І це досі складає проблему для формування її зовнішньої політики.
    Імперське минуле Франції зумовлює ту обставину, що в усякому конфлікті України з Росією вона ментально опиняється на боці Росії значно більше, ніж на боці України, хоча в політичному плані змушена займати прямо протилежну позицію.
    У принципі на це можна було б закрити очі, якби не гуманітарна диверсія французької філософії, яка вперше в людській історії стала всесвітньою, тобто глобальною.
    Ця гуманітарна диверсія була здійснена французькою філософією під нібито антитоталітарними гаслами "Забороняти забороняється", які лунали під час подій 1968 року у Франції.
    З екзистенційного пацифізму Сартра 1939-1940-х років виникає вся мислительна позиція постструктуралізму-постмодернізму в повоєнні роки у Франції. Намагання французів виправдатися за їх колаборацію під час Другої світової війни смисловим чином породжує французьку філософію постмодернізму. Отже, позиція, яка була дискусійною і функціоналістською в екзистенціалістів, стає основоположною в постструктуралістів-постмодерністів.
    "Європа ХХ століття пережила шок трагічних жертв комуно-соціалізму, фашизму і націонал-соціалізму. Післявоєнна Європа продовжувала жити під гнітом страху за вільнодумство філософії. Дві великі трагедії людства – репресії в СРСР і Друга світова війна – виявилися безпосередньо пов'язані з філософськими ідеями – Геґеля і Маркса, Шопенгауера і Ніцше.
    Постмодернізм був винайдений як політична вимога до філософії, що виникла під дією страху філософії, викликаного трагедіями ХХ століття. Філософи подумали, що раз вони не можуть контролювати політику в процесі використання філософських ідей, то вони можуть зробити філософію політично толерантною, політкоректною і демократичною. Принцип політичної толерантності у філософії проявився через ідеї нетотальності, антібінаризму, доповнення, детериторіалізації, аструктурності, неієрархічності і узагальнюючої їх нігілістичної Номадології.
    Це була спроба виставити в філософії вимоги, які б не дозволяли політиці надалі використовувати будь-які абсолютизовані філософські змісти для придушення будь-якого іншого змісту, нібито політика не може використовувати будь-які філософські змісти для цілей влади і панування…" (з моєї книги "Момент філофософії", Київ, 2013).
    Саме із захоплення постмодерністською філософією походить неспроможність французів, німців, росіян та українців осмисляти Другу світову війну з позиції онтології, цивілізаційної транзитології та бінарної етики (добра та зла), де піддається сумніву комунікативізм, толерантність та політкоректність.
    Франція сама пережила та транслювала у світ глибоку інтелектуальну травму, яка була тим паче дієвою, що дозволяла іншим народам заганяти вглиб свої страхи та бути нерішучими в пошуках істини. Раз істин багато, то шукати єдину складну істину не потрібно – такий висновок народжується в постмодернізмі.
    В духовному сенсі саме інтелектуальна диверсія французької філософії дозволила довести нині до руйнації Німеччину та Росію, закласти серйозні конфлікти всередині України та Польщі.
    Збудована на інтелектуальному страхові постмодерністська філософія надзвичайно небезпечна. Без подолання установок постмодерністської філософії травми Другої світової війни не можуть бути осмислені.
    Деякі висновки
    9 Aug
    Сергей Дацюк 09.08.2017 джерело
    Друга світова війна досі не завершена, бо вона не осмислена до кінця. Поряд із націонал-соціалістичними злочинцями Німеччини не постали комуно-соціалістичні злочинці СРСР (Росії), які вже в ролі нових буржуа нині знову просувають імперіалізм "Русского мира" у світ, зокрема руйнуючи Європу та США. Поряд зі зрадниками на територіях Росії, України та Польщі не позиціонуються в публічному просторі французькі колаборанти, і Франція досі не змогла адекватно осмислити свій колабораціонізм із Німеччиною.
    Нинішні конфлікти між Німеччиною та Польщею, між Німеччиною та Росією, між Польщею та Росією, між Україною та Польщею є наслідком погано осмислених результатів Другої світової війни.
    Нинішня російсько-українська війна це продовження воєн ХХ століття, принаймні так це розглядає Росія. Програна Росією Третя холодна війна змусила її відновити в світі тенденції Другої світової війни, щоб отримати реванш за програш у Третій.
    Нинішнє прагнення України у Європу не враховує ту обставину, що тієї Європи, у яку варто було би прагнути, вже не існує. Ані Німеччина, ані Франція не є взірцями цивілізаційної роботи для України. А концентрація мислення на їх економічних досягненнях є дуже обмеженим підходом до цивілізаційної перспективи ЄС.
    Нинішня позиція Росії знищує її перспективу як цивілізації, бо вона втратила інтелектуалізм всередині свого правлячого класу і стала неспроможною відрізняти добро від зла. Лише зараз стає зрозумілим, що Росія опинилася серед переможців Другої світової війни незаслужено. Світ закрив очі на співпрацю СРСР з націонал-соціалістичною Німеччиною, на окупацію СРСР (Росією) Східної Європи після війни, на колоніальний режим всередині СРСР за весь час його існування, даючи Росії шанс самій розібратися у своїх вадах. Але навіть розпад СРСР не призвів до історичної рефлексії Росії. У Росії досі не засуджені ані довоєнна окупація частин територій інших країн за пактом Молотова-Ріббентропа, ані повоєнна окупація Східної Європи, адекватно не осмислені ані розпад СРСР, ані політика колишніх радянських країн з установками на державну незалежність після 1991 року.
    У Росії забагато імперіалізму, і це руйнує Росію. В Україні та Польщі забагато націоналізму
    9 Aug
    Міхаель Шевченко
    На мою думку в Україні замало націоналізму в початковому значенні цього слова. Із за цього в Україні так довго народжується Народ і Держава в широкому розумінні.
    , і він руйнує ці країни. У Німеччині забагато толерантності, і це руйнує Німеччину
    9 Aug
    Міхаель Шевченко Щодо Німеччини можу сказати, що толерантність ця вимушена напускна і несправжня. Це страшенно дратує самих німців.
    . Франція, Італія й багато інших європейських країн усе ще лишаються невизначеними в плані ідентичності, і це руйнує ці країни.
    Досі травмована Європа не має позитивного майбутнього. Європа продовжує жити в минулому і переживати його травми.
    Незаліковані травми можуть призвести до нових ще більших травм. XXI століття не може по-справжньому початися, допоки воно не осмислить та не залікує травми XX століття.
    9 Aug
    10 Aug
    • суб'єктом Другої світової був СРСР (не Росія)
      9 Aug
      Сергій Моругін Росія не була суб'єктом Другої світової, не кажучи вже про "найбільший суб'єкт". Росія була складовою СРСР.
    • Європа пережила свої травми з повним розпадом колоніальної системи
      9 Aug
      Yuri Yankovski Європа пережила свої травми з повним розпадом колоніальної системи. Британія. Іспанія, Франція стали адекватними та комфортними країнами. По результам 1-ї світвої війни (розпад Османсько,ї Австро-угорської Германської, та Російської імперій) нормалізувались Турція і Австрія, а після 2-ї світової, нарешті і Германія. І Росія стабілізується і стане процвітаючою країною, коли повернется в свої історичні території Московського царства.
    • Можливо специфіка в тому що недосконалі усі
      10 Aug
      Сергій Марченко Короче, чи багаті, чи бідні і зазомбовані, всі якісь непослідовні, та неуважні. Можливо специфіка в тому що недосконалі усі. Не досконалі в духовному плані. У нас трохи ефект "Мауглі" відносно західної європи бо ми виховувались у хліву, а так ми як всі. Світу гостро не хватає дорослих самодостатніх людей, людей з великої букви. Людей готових стати епічними героями. Слава Героям!!
    • откуда взялась гуманистическая природа марксизма?
      10 Aug
      Olexiij Babenko "Гуманістичний за своєю природою марксизм" Марксисти чомусь вважали що праця - це самодостатня цінність
      10 Aug
      Olexiij Babenko ( ги, вона ж людину створила, але чому так жорстоко з конякою обійшлась? ; ) ).
      .
      Як не крути а весь гуманізм марксизму зводився до "наукового" пошуку різьби для кожного гвинтика системи з метою зробити ці гвинтики щасливими ( !!!)
      Тому я б говорив про марксизм - кретинізм, радше ніж про гуманізм.
    • Гипотезы и теории должны переходить в практику жизни (технику)
      10 Aug
      Вадим Дубински Гипотезы и теории о преодолении проблем существования , и исключение ошибок - должны переходить в практику жизни (технику). См. Случай в Техассе
    • зачем нужен такой анализ?
      10 Aug
      Сергей Вирченко Навіщо потрібен такий аналіз? Хто і як його може застосувати?
      Адже кожна війна і кожний конфлікт - це якась "травма" для учасників і неучасників. А війн історія знає безліч.
      Чому автор зосередився лише на ХХ сторіччі? Чому травми минулих сторіч автор вважає не суттєвими? Чому травми азійських, африканських, американських народів автор вважає не суттєвими?
      З мілітарної точки зору дійсність виглядає - як суцільна війна, з короткими перервами на загоювання травм та накопичення ресурсу для подальших баталій.
      А як світ виглядає з цивільної точки зору? У яких аналізах є потреба для конструювання?
  15. Як шукати правду? Сергій Дацюк
    31 Jan
    Як шукати правду? 25 січня 2018 Сергей Дацюк
    Як знайти правду в сучасному світі?
    Ви здивуєтеся, але завжди, скільки пам'ятає себе людство, правда не була загальнодоступна. Правда завжди була прихована. Те, що на поверхні, завжди банальність або брехня. Правда завжди потребує певних зусиль. В складні та кризові часи правда потребує надзусиль.
    Своя правда
    31 Jan
    Як шукати правду? 25 січня 2018 Сергей Дацюк
    Якщо правда завжди є прихованою, то одразу ж постає питання, як її знайти. В попередній роботі "Структури довіри" я спробував сформулювати визначення правди як бачення фактів, смислів та перспектив з установкою на рівновагу, обов'язково враховуючи позицію слабких, упосліджених та знедолених.
    Виникає питання – а є правда багатих, сильних, щасливих?
    Відповідь проста – немає, бо вона їм непотрібна. Якщо раптом правда стає потрібна багатому, то значить він слабкий чи нещасний. Якщо раптом правда стає потрібна сильному, то значить або він збіднів, або втрапив у нещастя. Якщо раптом правда потрібна стала щасливому, то значить він піддає сумніву своє щастя. Ніхто просто так правди не шукає, вона пов'язана з дуже великими зусиллями, а люди звикли економити зусилля.
    Людям, які перебувають у стані психічної та соціальної рівноваги, звичайно ж не потрібен пошук рівноваги. Лише ті, хто безпосередньо в живому житті, гостро та емоційно, переживають нерівновагу як несправедливість, потребують правди і готові докласти до цього зусиль.
    І хто каже, що правда непотрібна, – бреше, бо в житті може бути по-всякому.
    Найпростіша і найперша правда – своя правда. Це така правда, яка народжується з відмежування від тих, хто на думку правдошукачів створює нерівновагу і винен в їх поганому стані.
    Своя правда це правда для своїх. Ці свої – завжди ті, хто готовий вдовольнитися одразу зрозумілою правдою. Своя правда завжди проста. Така своя правда створює комунікативний комфорт та ілюзію безпеки для своїх.
    Своя правда є – у дітей (правда дітей), у жінок (фемінізм), у гомосексуалів та інших секс-меншин (права секс-меншин), у афро-американців (чорна правда), у білих расистів (біла правда), у націоналістів (національна правда), у комуністів (класова правда) і навіть у глобалістів (правда всесвітнього ринку і прав людини), у будь-яких інших свійних груп.
    Як можна побачити, своя правда є там, де є свої і чужі. Ще недавно глобалісти могли претендувати на солідарну правду, але як тільки з'явилися антиглобалісти, одразу ж їх правда стала своєю супроти чужих.
    У чому ж небезпека своєї правди? Сама по собі своя правда не дуже небезпечна як всяка обмеженість чи спрощення не є небезпечними, допоки не потрапляєш у складні ситуації. "Своя правда" стає небезпечною, коли зустрічає "чужу правду", виявляється нездатною розпізнати її як іншу правду, і починає з нею війну.
    Небезпека полягає якраз в тому, що обидві сторони зі своєю правдою не мають здатності до рефлексії, а значить не можуть зрозуміти свою обмеженість. Тобто обидві сторони готові знищити одна одну, але не навчитися розуміти правду один одного. Небезпека полягає якраз у тому, що воюють дві обмежені свої правди – воюють бездумно, нерефлексивно, безперспективно.
    Добре, коли є якийсь критерій, щоб досягнути миру (наприклад, повернення довоєнного статус-кво). Але коли обидві сторони намагаються змінити світ, тоді якась правда має підкоритися іншій, хоча може і не так і не настільки, як це вважалось спочатку. Такі конфлікти призводять до того, що спочатку перемагає одна своя правда, потім всім світом обмежену правду-переможницю долають за рахунок більш універсальної своєї правди, а потім приходить ще більш універсальніша правда.
    Отже своя правда завжди спрямована на конфлікт з іншими своїми правдами. Своя правда в такому конфлікті має лише дві стратегії – домінування або тимчасовий компроміс. І та, і інша стратегії теж є примітивними, але більшість людей вдовольняється ними протягом всього свого життя.
    Одним з компромісів між різними своїми правдами є торг та корупція. Може здатися, що корупція це і є специфічний спосіб довіри – така собі квазі-довіра. Але в корупційній системі немає ні правди, ні довіри. Там кидають і брешуть, бо правди немає ні за тим, хто дає, ні за тим, хто бере хабарі. Люди, що відмовилися від встановлення складних правил співжиття, прирікають себе на взаємний обман. Корупційна рівновага неможлива, бо там, де є хитрий і дурний, де є сильний та слабкий, де кожен хоче обманути іншого, довіра неможлива.
    Правда це не баланс, це установка на рівновагу, яка реалізується через компенсаторний дисбаланс на позиції слабкого проти сильного. Навіть простої правди зазвичай мало, тому що дискурс сильних завжди офіційно домінує, а позиція слабких потребує незбалансовано переважаючого захисту слабких в контрдискурсі. Крім того, правда принципово не містить компромісу. Неможливий компроміс сильного зі слабким, тому що це завжди компроміс по правилах сильного. Правда річ принципова, консенсусна, безкомпромісна.
    Піднятися над своєю правдою це виклик, на який здатні дуже мало людей. Більшість людей вдовольняються своєю правдою. Але коли своєї правди раптом перестає вистачати, починають шукати інші свої правди – одну, другу, третю. І лише коли бачать обмеженість кожної своєї правди, буває, деякі впадають у відчай.
    Але той, хто каже в такій ситуації, що правди немає, – бреше.
    Більшість в усвідомленні обмеженості своїх правд доходять до думки, що правда непроста, правда не буває своєю, вона буває складна і всіхня. Така складна всіхня правда є не просто солідарна, вона пов'язана з виходом за межі повсякденності та очевидності.
    Що ж тоді установка на рівновагу в правді? Це установка на рівновагу на більш високому рівні, ніж рівновага фактів чи рівновага компромісу інтересів. Справжня рівновага правди це, як мінімум, рівновага смислова. Тобто смисл влаштований так, що він ускладнюється з часом. І актуальні прості смисли завжди породжують свої правди, які з часом обезсмислюються.
    Слабкий може скільки завгодно говорити про свою просту правду, але його слова нічого не коштують. Сильний, навпаки, може спокійно брехати і більшість на це закриватиме очі. Лише більш складна правда – на рівні смислу та перспективи – дає можливість сильному та слабкому говорити на рівних.
    Пошук смислової правди це пошук складного смислу, який не просто включає більшість простих смислів (як от виживання, влада, гроші, секс, комфорт, групування). Пошук складного смислу потребує змінювати мислення, змінювати мотивації, змінювати емоційне сприйняття комфорту.
    Найвища рівновага правди це рівновага перспективи майбутнього, яке принципово не схоже на теперішнє, містить розрив з теперішнім і обов'язково породжує футурошок у своєму сприйнятті. Якщо футурошоку нема, то ми маємо справу з подовженим теперішнім, а не з майбутнім. Пошук перспективи майбутнього пов'язаний не просто зі зміною світобачення, але також і зі зміною екзистенції, тобто з готовністю до того, що повсякденність буде інакшою, незрозумілою, невпізнаваною.
    Недавно блог Павла Казаріна змусив мене поставити просте питання: чи були правдиві мотиви українців, коли вони голосували за незалежність України в 1991 році? Я й тоді це відчував і зараз вважаю, що ці мотиви були лукавими. Помилка української еліти того часу полягала в тому, що вони намагалися побудувати Україну на своїй правді.
    А от ви згадайте! Головна теза, яку просувала тоді незалежницька українська еліта – Україна в СРСР найбагатша країна, якщо ми від'єднаємося від СРСР, то будемо самі споживати своє багатство і ні з якою республікою не ділитися. Тобто незалежність ми хотіли як свою правду. І що? Чи незалежні ми зараз в тій же території, що дісталась нам від СРСР? Чи так само багата Україна, як в часи СРСР? Ото ж бо й воно.
    Тут виникає важливе питання – чи має право правлячий клас (чи навіть еліта) на маніпуляцію аж до брехні? Хто просто каже "так", – лукавить.
    Правлячий клас має право на маніпуляцію та навіть брехню лише в тому разі, коли здатен потім не просто зізнатися в цьому, а виправити це більш благородними діями, включаючи власні жертви життям.
    Давайте подивимося зараз. Навіть у ситуації війни український правлячий клас не продемонстрував інших мотивацій, ніж нажива, здирництво та мародерство. Навіть навколо війни цей правлячий клас почав міжнародні торги частинами суверенітету країни, що відомі як "мінські домовленості". І навіть щодо мінських домовленостей в законах та на телебаченні – знову маніпуляція та брехня. Причому кров'ю за всю цю брехню знову розплачується не правлячий клас, а прості українці.
    Погана перспектива такого лукавого підходу в тому, що всяка своя правда неминуче наштовхується на іншу свою правду (чужу правду), яка може виявитися сильнішою. Побудувати щось дійсно вартісне можна лише на основі солідарної правди, правди для всіх, правди над усіма.
    І допоки не буде принесена сакральна жертва за брехню правлячого класу самим правлячим класом, допоки за свою правду не понесуть покарання ті, хто цю свою правду просуває, солідарної правди не буде.
    Коли кажуть, що має бути лише "своя правда" – брешуть. Правда єднає, а не роз'єднує. Правда більше творить, ніж руйнує. Своєї правди замало для всіх, має бути всіхня правда.
    Правда у Лесі Українки
    31 Jan
    Як шукати правду? 25 січня 2018 Сергей Дацюк
    Час ускладнюється – ускладнюється і правда.
    Шевченкове "У своїй хаті своя правда, і сила, і воля" має бути переосмислене як занадто просте для складних часів. Відмежувальна "своя правда" добре працювала, допоки українці не відмежувалися. Після відмежування "своєї правди" стало замало.
    Ось Леся Українка розуміє правду вже набагато складніше. Леся Українка розглядає правду на один рефлексивний рівень вище, описуючи вже не "свою правду" "кожної хати" Шевченка, а узагальнену правду праведників та пророків, зокрема таких, як Шевченко. Тобто вона осмислює вже правду, яка базується на смислах та перспективах майбутнього.
    Мало зустрічав людей, які наблизилися до розуміння оцього відомого місця з "Касандри" Лесі Українки.
    Що є правда, питає Леся – те, що ми прозріваємо, чи те, що ми творимо.
    "... Гелен
    Що правда? Що неправда? Ту брехню,
    що справдиться, всі правдою зовуть.
    Одного разу раб мені збрехав,
    що мій фіал украдено, бо просто
    не хтілося йому шукать фіала,
    а поки лінувався раб, то й справді
    фіал було украдено. Де правда
    була тут, де брехня? Тоненька смужка
    брехню від правди ділить у минулім,
    але в прийдешньому нема вже й смужки.
    Кассандра
    Коли хто каже те, в що й сам не вірить,
    то се неправда явна.
    Гелен
    А як скаже,
    хоч в добрій вірі, тільки помилившись,
    не до ладу, то се вже буде правда?
    Кассандра
    А як же ти, Гелене, одрізняєш
    брехню від правди?
    Гелен
    Та ніяк. Я просто
    даю їм спокій.
    Кассандра
    Як же ти віщуєш?
    Що кажеш людям?
    Гелен
    Те, що треба, сестро,
    те, що корисно або що почесно.
    Кассандра
    Невже ніколи ти того не бачиш,
    що буде, неминуче, невблаганне?
    Невже тобі не каже в серці голос:
    "Так буде, так! так буде, не інакше!"
    Гелен
    По щирості сказавши, – ні, ніколи.
    Кассандра
    То нам порозумітись дуже тяжко.
    Але скажи, як можеш ти прилюдно
    казати: "Бог мені відкрив... я бачив...
    я голос чув таємний", – коли то
    неправда все?
    Гелен
    Знов правда і неправда!
    Лишім оці слова, нема в них глузду.
    Ти думаєш, що правда родить мову?
    Я думаю, що мова родить правду.
    А чим же нам таку назвати правду,
    що родиться з брехні? Чи ти ніколи
    не бачила такого народження?
    Я бачив безліч разів. Слово плідне
    і більше родить, ніж земля-прамати.
    Кассандра
    Але ти сам сказав: "Роблю, що треба,
    і що корисно, що почесно". Нащо ж
    потрібно удавати віщуна?
    Хіба корисно то, хіба почесно?
    ...
    Гелен
    Побачимо! Се правда, що на полі
    воюють не лідійці й не ахейці,
    а ти і я. Одвагою керує
    Гелен, а розпачем Кассандра править..."
    Кассандра – пророчиця. вона вірить у Долю, темну і страшну богиню, сліпу, невблаганну, що не знає ні жалю, ні ласки.
    Бачення Гелена, старшого брата Кассандри, віщуна і жреця, формулюється як критичне бачення позиції Кассандри:
    "...Боги в тім винні, що дали тобі
    Пізнати правду, сили ж не дали,
    Щоб керувати правдою. Ти бачиш
    І склавши руки або заломивши,
    Стоїш безвладна перед тим привиддям
    Страшної правди..." (сц. 6-а).
    Відтак концепція Лесі Українки фактично є передконструктивістським розумінням правди. Інакше кажучи, у Лесі правда сконструйована. Леся показує нам два бачення – концепт Кассандри (катастрофічне пасивне негативне бачення) і концепт Гелена (дієве позитивне бачення).
    Твір побудований так, що концепт Гелена здається більш аргументованим – "Слово плідне і родить більше, ніж земля-прамати". Тобто лише той, хто конструює правду по відношенню до позитивної перспективи, породжує більш адекватну правду. Причому Леся вказує на те, що позитивний зміст правди генерує відвагу, а негативний – розпач. Окрім того, Леся також вказує на те, що праведники мають велике значення – "на полі воюють не лідійці й не ахейці, А ти і я.".
    Людям важко відрізнити праведних пророків від лжепророків. Їх різницю лише серцем можна відчути.
    Не все, що правда в минулому чи теперішньому, буде правдою в майбутньому, особливо якщо воно не здатне народити новий смисл та нову перспективу.
    Правда націлена на складне бачення перспективи, де важливі не стільки факти, скільки інновації.
    Отже коли кажуть під час кризи правду старими словами, – брешуть.
    Що таке складна правда, чи варто за неї боротися?
    31 Jan
    Як шукати правду? 25 січня 2018 Сергей Дацюк
    Простої правди не достатньо
    31 Jan
    Деякі коментатори договорилися до того, що не олігархи винні у нинішній ситуації, а експерти, які не дали нещасним людям нових смислів та перспектив.
    Причому під новими смислами та перспективами вони розуміють лише прості істини, які чомусь не спрацьовують. Складні тексти вони при цьому відмовляються читати – "многа букафф". Неможливо побачити смисл, якщо шукати прості смисли. Неможливо побачити перспективу, якщо шукати просту перспективу.
    Проста правда потрібна для початку як своя правда. Але самої лише своєї чи простої правди не достатньо – потрібно копати глибше, дивитися далі, підніматися вище.
    Простої правди вже немає
    31 Jan
    Для правди потрібна складна істина. Але для складної істини потрібно набагато більше, ніж велика кількість своїх правд, – складне мислення, бачення інакшого та спроба зазирнути у майбутнє.
    Що таке постправда? Цю проблему сьогодні ставлять у Європі у зв'язку з гібридною російською інформаційною агресією. Постправда це результат нашого невміння бачити безліч своїх правд.
    Направду ніякої постправди нема. Є складна правда, яка народжується сьогодні в інтерактивних соціальних мережах з досвідом їх учасників щодо тролінгу та інших засобів протидії неправді сильних світу цього. А телебачення все частіше складно бреше.
    Сучасна правда вже не активна навіть, як у Лесі Українки, а інтерактивна.
    Смислова брехня
    31 Jan
    Коли кажуть, що "правда проста", – брешуть на користь своєї правди. Тобто в світі складної правди – брехня також складна.
    В цьому сенсі сучасну складну брехню доволі важко розпізнати. Іноді дивишся – виступає людина проти фактологічної брехні і ніби добре робить, а насправді просуває спрощені смисли та спрощену перспективу.
    Сучасна брехня може виступати не тільки як старе недобре лжесвідчення – хибний порядок денний, який нас змушують обговорювати; факти, що викликають сильні емоції і дозволяють приховати менш помітні і більш важливі факти; різні штучні комбінації фактів, які підштовхують до брехливих фактологічних висновків. Це все способи зведення набору фактів до якої-небудь своєї чи навіть декількох своїх правд чи простого лукавства (напівправди).
    Сьогодні заповіді "не лжесвідчи" вже недостатньо. Сьогодні потрібні заповіді супроти смислової брехні та брехні про перспективу.
    Смислова брехня (смислодеструкція). Руйнування осмисленості як такої (обезсмислення), руйнування чи обмеження певного смислу (смислоблокування), підміна одного смислу на інший (смислова маніпуляція), створення хибного смислу (псевдосенс), спрощення смислу (смислова симпліфікація). Люди, що руйнують осмисленість як таку чи певний (певні) смисл (смисли), називаються смислодеструктори.
    Брехня щодо перспективи (регресорство). Руйнування позитивної перспективи (пронегація), генерування страху щодо майбутнього (футурофобія), підміна однієї перспективи на іншу (проманіпуляція), руйнування певної перспективи (продеструкція), створення спрощеної перспективи (просимпліфікація), створення хибної перспективи (псевдоперспектива). Люди, що руйнують перспективність як таку і певну перспективу, називаються регресори.
    У світі складної правди проблемною є не стільки фактологічна брехня, яку люди навчилися дуже добре розпізнавати, проблемними є якраз інші види брехні та напівправди – "своя правда", "смислодеструкція" та "регресорство". І якщо уважно подивитися, то більшість ЗМІ частіше за все поширюють якусь одну "свою правду" та генерують смислодеструкцію і регресорство.
    Чи може правда шкодити
    31 Jan
    Зовсім недавно доводилося чути по телебаченню одне заклинання – "правда не шкодить". У світі складної правди багато видів правди можуть шкодити – "чужа правда", "спрощена смислова правда", "спрощена правда перспективи". Навіть "своя правда" може шкодити, якщо її нав'язувати цілому суспільству і агресивно протистояти "чужим правдам".
    Коли кажуть, що "правда не шкодить", – брешуть. Світ складної правди творить ситуації, коли будь-яка проста та маніпулятивна правда шкодить.
    Отже заповідь "не лжесвідчи" має бути доповнена заповідями, принаймні для журналістів та публічних осіб, – не руйнуй смисл та перспективу.
    Як же бути, коли ця нова заповідь порушується, коли офіційний дискурс, особливо на монологічному телебаченні, породжує брехливі смисли і брехливі перспективи? Як бути, коли смисл та перспективу руйнують ті, хто створювати все це повинен?
    Воювати з таким дискурсом, чи вважати, що нехай з тієї брехні народиться правда?
    Дискурсивна війна за складну правду
    31 Jan
    Але правда сама по собі в ситуації домінування брехні не народжується.
    Правда може народитися, коли в ситуації масової брехні створювати острівки складної правди в іншому комунікативному середовищі – наприклад, в клубах, соціальних мережах, серед живого спілкування мікрогруп (волонтери, проектні інноваційні групи і т.д.). Тобто це війна за більш складний, ніж офіційний, дискурс – дискурс правди майбутнього.
    Наявний дискурс володіє нами навіть тоді, коли ми розуміємо всю його умовність. Наявний дискурс перестає володіти нами, коли ми створюємо інакший, більш складний дискурс, який поглинає наявний хоча б всередині нас, а потім – і в більш ширшому колі мікрогруп, де може вільно почуватися складна правда.
    Можна просто ігнорувати наявний дискурс. Можна натякати. Можна недоговорювати. Можна використовувати метафори. Але все це з установкою на складні відповіді на прості питання.
    Всі ці підходи є обмеженими. Але саме вони породжують головну якість свободи мислення – сумнів у загальноприйнятих простих сутностях та оцінках і можливість вибору складного розуміння замість простого.
    Дискурсивну війну за складну правду в ситуації обмеженого впливу на публічний дискурс варто вести, хоч це й війна за свідомість небагатьох.
    Складна правда і люди, що її творять
    31 Jan
    Не кожен готовий сприйняти складну правду. Але за складну правду варто боротися.
    Коли кажуть, що складна правда непотрібна, – брешуть.
    Складна правда створює рівновагу на більш універсальному рівні, ніж попередній рівень. І саме це дає можливість вийти з кризи.
    Правда не є якесь знання, яке, один раз дізнавшись, можна потім завжди використовувати. Світ постійно ускладнюється, і правда постійно стає складнішою. Відтак правда змінюється щодня, щогодини і щохвилини, якщо ми мислимо та діємо інтенсивно. Правда взагалі є не знання, а мислительна установка на рівновагу, яка реалізується спочатку всередині нас і лише потім назовні.
    Хоч правда починається всередині нас, вона існує не лише для нас, а іноді і зовсім не для нас, коли світу для рівноваги потрібна наша жертва.
    Тому для тих, хто не тільки шукає, але і творить правду, вона більша, вища і триваліша за них самих.
    4 Feb
    • правду диктует тот, кто сильнее
      31 Jan
      Александр Малиновский правду диктует тот, кто сильнее. тут все относительно.
    • нужен критерий, который определит отправную точку зрения
      31 Jan
      Александр Малиновский нужен критерий, который определит отправную точку зрения.
    • в чем толк от сложной правды, если она ограничена?
      31 Jan
      Сава Савченко Здебільшого людям зрозуміла лише проста, своя правда, виглянути за межі якої (яка б вона не була) вони просто не здатні. Відповідно мікрогрупи, які здатні створювати складну правду, не здатні її поширити за межі кола. Тоді виникає питання - толку з складної правди, якщо вона замкнена? Ви кажете що варто воювати за свідомість небагатьох, що це створює рівновагу на більш універсальному рівні, але яким чином? Як складна правда може мати вплив на широкі кола?
      31 Jan
      Сергей Дацюк Складна правда і дістається важко і поширюється повільно. І широкі коли не обіймає. А коли обіймає, то стає вже не правдою, а банальністю.
    • истина всегда одна
      31 Jan
      Андрій Сух Істина - завжди одна. Її "віддзеркалень" у свідомості суб’єктів може бути безліч. Далі уже 2 варіанта: або суб’єкт змінює своє бачення істини під тиском зовнішніх факторів (середовища), або підлаштовує (змінює) істину під свої внутрішні переконання (які під час життя формуються під дією середовища). На виході маємо цю кашу "правда у кожного своя".
    • с детства дать истинную картину мира
      31 Jan
      Андрій Сух Що треба робити? З дитинства намагатись дати людині максимально істинну картину світу і навчити її цей світ досліджувати. Інструментів для цього не багато, вони відомі і ефективні: аналіз-синтез, математика і практика, практика , практика.
      31 Jan
      Gena Romankov Не "давать с детства картину мира",ибо она будет соответствовать картине мира дающего,а не мешать ребенку познавать мир.
      31 Jan
      Андрій Сух під "дати картину" я розумію перевірені знання людства на момент часу. Наприклад , якщо бог це гіпотеза, то так її треба і вивчати у школі. Якщо невідомо що було до великого вибуху, але відомо як відбувалась еволюція - так треба і подавати інформацію. Паралельно вчивши мислити. Це , що стосується пізнання. А що до моралі, тут істини чи правди не буває, тут бувають лише табу і компроміси і нікуди від цього не дітись. Якщо людство хоче розвитку у час ,коли планета уже освоєна "Конституція людства" неминуча. У такому стані ,як зараз (безліч держав, релігій) - нас, точніше наших нащадків чекає занепад. Бо без експансії соціальна структура не розвивається, а останній її вид економічна експансія підходить до кінця.
    • правда не познание мира, а как попытка уравновесить мир
      31 Jan
      Сергей Дацюк Правда не есть познание мира, а попытка уравновесить мир
      31 Jan
      Сергей Вирченко Зачем? Равновесие означает статичность, Зачем нужна правда, если она останавливает жизнь?
    • разве правда где-то есть, что ее надо искать?
      31 Jan
      Сергей Вирченко Що це за справа така - шукати правду?
      Вона що, десь існує - сама по собі, сидить, ховається від нас?
      Якщо так - то де саме її варто шукати?
      А якщо - ні, то звідки і як вона з'являється?
      А коли вже з'явилась, що з нею робити далі? Припустимо, що таки знайшли ми правду, міцно тримаємо її чи то - в руках, чи то - в уяві, - що далі?
      31 Jan
      Сергей Дацюк Відповіді на всі ці питання в статті є. Варто лише спробувати їх там пошукати.
      31 Jan
      Михайло Довгий Дацюк написав "Правда не є якесь знання, яке, один раз дізнавшись, можна потім завжди використовувати. Світ постійно ускладнюється, і правда постійно стає складнішою. Відтак правда змінюється щодня, щогодини і щохвилини, якщо ми мислимо та діємо інтенсивно. Правда взагалі є не знання, а мислительна установка на рівновагу, яка реалізується спочатку всередині нас і лише потім назовні."
      На мою думку, роль філософа - проясняти значення слів. Слово "правда" дуже затерте. Наприклад "Руська правда" Мономаха- це просто перелік покарань за різні злочини
      31 Jan
      Сергей Вирченко
      Щодо "Руської правди" - це, начебто, не перелік покарань, а визначення та фіксація у документі прав. Тому, мабуть, і назва "правда" походить від "прав". Цей момент і мене збив з пантелику.
      Звідси і походить маса питань. Але розмови не буде, як завжди.
      . А газета "Правда", створена Троцьким, а потім відібрана Лєніним, в совєцькі часи породила цілу купу "правд". Я з дитинства пам*ятаю "Правда України", "Запорізька правда". Треба було якось це слово все ж визначити.
    • про понятие "правда"
      31 Jan
      Сергей Вирченко я вважаю, що поняття варто вводити - спочатку, щоб воно набуло призначення засобу розуміння. А вже після того користуватись ним у промовах.
      До того ж філософи традиційно, десь від Сократа починаючи, застосовували у своїх вправах жанр чи формат бесіди. Автор, здається, бодай, в цьому разі не схильний до бесіди. Розумію - нема з ким.
      Тож наразі його позиція - не філософська, а якась - інша.
      31 Jan
      Oleg Pavlov "... для складної істини потрібно ..." - тут 1й прокол.
      "Як шукати правду?" - як і будь-яку істину, див. у Декарта. Правда не є істина, але в результаті розшуку правди з'являється знайденою певна істина. Тому вміст статті і її назва є невідповідними - тут 2й прокол.
    • Похоже на "Дао дэ цзин"
      31 Jan
      Евгений Вегера Похоже на "Дао дэ цзин" :)
      31 Jan
      Сергей Дацюк Угу
    • все правды объединяет мораль
      31 Jan
      Адам Вбані "У кожного своя правда" - істина, але всі правди обїєднує мораль, а де нема моралі - нема ні правди, ні довіри.
      31 Jan
      Светлана Качковская Если пребудет в слове моем то познает если истину . Истина это слово божье
    • Правда - це процесс усвідомлення
      3 Feb
      Vladimir Tudan Правда не є на мій погляд виключно "мислительною установкою на рівновагу" - це чергове спрощення правди, таке саме як термін "інтелектуальна політика". Правда - це процесс усвідомлення, причому не лише через мислення, інтелект. Як слушно було зауважено в статті, пророків від лжепророків відрізнити можна лише серцем. Тому правда передовсім процес усвідомлення і розпізнавання серцем - за цим пріоритет. Інтелект, смислові установки як правило ідуть вже постфактум, як слуги внутрішнього сердечного рішення, на жаль нерідко імпульсивного, під впливом улюблених стереотипів, якщо людина не знаходитьс я встані мінімально необхідної для пошуку правди рівноваги.
      Правда - це процес пошуку Істини. "Духовність - це шлях до Істини" писав Г.Гессе, тим даючи зручне визначення як духовності так і правди як процесу.
      Якщо відкидати серце, інтуїцію, обмежуючись мислительними установками - це буде ще одна пастка (марксизм з його мислительними установками якраз був однією з найвпливовіших в історії пасток), бо правда як вона є (всіхправда, або Істина) може бути пізнана в кінцевому підсумку лише серцем. Тому правда - насамперед сердечне прагнення до Істини.
      На рівні серця, почуттів правда реалізує себе як любов до Істини. Саме така любов щиро переймається як красою і чеснотами, так і недоліками людей і світу, дуже гостро відчуває в усьому найменше порушення рівноваги, і зразу реагує, намагаючись знайти спосіб ту рівновагу повернути. Пошук цого способу і становить саму суть правди як процесу. Любов теж є чуттєвий процес, який спочатку на чуттєвому рівні проєктує відновлення рівноваги, будуючи свій пророчий образ жаданої краси і Істини, а потім переходить на рівень мислення, інтелекту, шукаючи там через логіку і знання опори, формулює нову синтетічну складну правду, після чого на рівні реальної практики втілює іі в життя.
      На суспільному рівні правда як процес виховується в царині культури - як власне культури пізнання Істини, так і загальної культури почуттів, мислення, мови і дій. Люди які володіють високою культурою, є маяками суспільства, на них рівняються, і завдяки їх подвигам на шляху пізнання Істини переходять мало-помалу на рівень їх нових здобутків. Саме такі висококультурні, інакше - високодуховні люди є локомотивами історії.
      Приклад - Петро I, який засвоїв куди вищу культуру Західної Європи, і став її цивілізаційним маяком в відсталій Московії, потужним еволюційним чинником. Наполеон, спадкоємець ідей революційної Франції, будучи теж деспотом на рівні реалізації, також виробив куди прогресивнішу ніж сучасні йому європейські монархії суспільну правду і втілював її в життя довгий час дуже успішно.
    • чем правда отличается от смысла?
      4 Feb
      Dmitriy Grabina Чем своя правда отличается от своего смысла? И еще - вот это великолепно на украинском -именно складна (а не сЛожная по русс.) правда. Мне кажется, что такая Складна (складена з багатьох) Правда была на Майдане.
      4 Feb
      Сергей Дацюк Правда - смисл, спрямований на рівновагу
      4 Feb
      Dmitriy Grabina Якщо правда своя - то рівновагу чого? Внутришнього почуття своїй справедливості? Чи то рівновага ,як дія відповідно до зовнішнього світу?
    • правду - не шукають, правду - творять
      4 Feb
      Сергей Вирченко Раніше казали: друзів - не обирають, друзями - стають.
      Так само і з правдою (як я її нарешті зрозумів у автора): правду - не шукають, правду - творять. Хто як вміє. Хто - примітивну (не просту), а хто - досконалу, близьку до істини. Але в обох випадках - ситуативну.
    • правда и истина у разных народов
      4 Feb
      Эвридика Штурвалова Добре. Тільки треба продовжити роздуми про правду й істину ( чомусь на Заході існує тільки одне поняття, яке зливає в собі правду й істину, старопольська мова ще знала таку різницю, тепер лише одне поняття — правда. А у латиномовних — істина). І наступна лекція мала б бути про категорію серця.
    • Правда-Истина — Вики-КОБ
      4 Feb
      Игорь Косюга http://wiki-kob.ru/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0...
      Правда-Истина — Вики-КОБ (Концепция общественной безопасности)
      wiki-kob.ru
    • Правды вообще не бывает
      4 Feb
      Владимир Стус https://youtu.be/4Dul8fTtbF8Управление
      Правды вообще не бывает.
  16. КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018
    18 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Європа завжди була світовим лідером
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Що таке взагалі Європа? Не в географічному сенсі. В сенсі суті. Що таке Європа для світу та вічності?
    Впродовж останніх принаймні п'ятсот років Європа відкривала нові концептуальні поля, на яких могла грати цивілізація людства, задавала перспективні горизонти людства, здійснювала смислову експансію, розширювала розуміння свободи, створювала імперії, генерувала події світового масштабу і власне була цивілізаційним авангардом людства.
    Європа жодного десятиліття впродовж цих сотень років не зациклювалася на собі, і навіть її війни ставали світовими, бо на смисловому рівні втягували все людство. Дві світові війни, які вела Європа, докорінно змінили світ, оскільки були специфічною формою світової комунікації, революційних змін та руйнування імперій.
    Навіть, створивши світового доміната – США – Європа все ще лишалася світовим лідером в філософії, науці, літературі, мистецтві та технологіях.
    Втрата мислення у світі (7)
    24 Apr
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Якщо США в ХХ столітті стали квінтесенцією сили добра у світі
    26 Mar
    Дацюк считает, что его читатели не знакомы с историей отношений США со странами ЛА, Вьетнамом, Кубой, Советской Россией... https://newsland.com/user/4297709196/content/polnyi-spisok-vsekh-voennykh-prestuplenii-ssha/4191930
    , то Європа майже до кінця ХХ століття все ще лишалася інтелектуальним лідером світу. Нині ситуація змінилася. Європа зациклилися на собі, вона перестала бути авангардом людства. Тобто у Європі відбулася подія світового масштабу, яку практично ніхто не помітив – Європа перестала мислити.
    Що це значить? Адже наука та технології ніби продовжують розвиватися, а філософські роботи ніби продовжують виходити.
    Мислення завжди знаходиться на найвищому рівні всіх процесів людства, воно має випереджувальний характер та більш складніше влаштування, ніж всі ці інші процеси. Якщо мислення не рефлексує наукові досягнення, технологічні прориви, кризові явища в економіці та політиці на філософському рівні, то це значить, що воно не живе, не існує.
    Відмова від мислення має свою специфіку. Інші частини світу, які не практикували мислення впродовж останніх століть, не змогли цього помітити. А у самій Європі цього не помітили тому, що помітити відмову від мислення можливо лише всередині процесу мислення, а коли воно зникло, то цей факт і помітити неможливо.
    Відмова від мислення це як фатальна воронка – неможливо вирватися жодними засобами, аніж надзусилля.
    В світі померлого мислення – кожна цивілізація спасається, як може.
    США зробили ставку на технологічні прориви. Китай зробив ставку на економічний прорив. Росія зробила ставку на архаїзацію та на мілітаризацію. Україна хаотизувалася та зробила ставку на неперервні політичні потрясіння. Європа заглибилися у переживання своїх проблем, не будучи в змозі їх осмислити та вирішити.
    19 Mar
    • кризис рациональности
      18 Mar
      Інгвар Богуцький куди прямує.. світ?.. Пятігорскій називав це "кризою раціональності"..
    • мыслительный процесс канализирован в бизнес-интересы
      19 Mar
      Сергий Позний
      Осмыслительный процесс на самом деле не столько потерян Западом, сколько канализирован в русле бизнес-интересов и бизнес-активности.
    • видимое занижение общего уровня мышления
      19 Mar
      Сергий Позний
      Интеллектуальная функция современного западного человека, и рядового гражданина, и интеллектуала, загружена куда более мощно, чем это позволяли себе выдающиеся мыслители прошлого (даже сравнительно недавнего).
      Этот уровень естественно занижает философскую "среднюю по палате" планку качества осмысления (мыслительного процесса). Но это только на первый взгляд.
    • общественное мышление не может быть охвачено одним человеком
      19 Mar
      Сергий Позний
      Сложность, высокая динамика и высокая степень событийно-следственной неопределённости
      19 Mar
      Сергий Позний
      (нивелирующая возможность оценки будущего методом экстраполяции настоящего)
      современного этапа развития Западной цивилизации
      19 Mar
      Сергий Позний
      (собственно, глобальной человеческой цивилизации, поскольку Западная сейчас и есть человеческая, других цивилизаций нет)
      уже не может быть охвачена каким либо одним мыслителем, даже сверх-гениальным.
    • кризис инструментов осмысления
      19 Mar
      Сергий Позний
      Налицо кризис инструментов и способа осмысления, для этого просто качественного интеллекта с уровнем IQ>200 уже недостаточно. Нужны инструменты, методологии и технологическая инфраструктура поддержки современного уровня осмысления (да в общем-то любой высокоинтеллектуальной деятельности).
      Необходимы организационные технологии. (Нужен стартап? ;) ). А в уровне владения организационным инструментарием Запад (включая Европу) всё ещё в лидерах. В том плане, что если ставится какая-то проблема и затем она выводится в в организационную плоскость поиска решения, то решение таки будет найдено. По крайней мере на аналитическом уровне
      19 Mar
      Сергий Позний
      (не путать с политическим -- это другой уровень принятия решений и здесь уже играет роль не столько мыслительный процесс, сколько качества характеров политических лидеров)
      .
    • мышление не обязательно должно быть массовым
      18 Mar
      Остап Бодчук Все вірно, але...в Украі'ні нема такоі' кількості дорослих й активних людей які б створили необхідну критичну массу для зміни суспільного процесу мислення... мені здається, що потрібно буде почекати
      18 Mar
      Yurko Radykh та вже дочекалися...
      ще 10 років аби молоде покоління змогло щось вирішувати
      17 Mar
      Здесь количество не нужно, "будущее создают маргиналы" С.Дацюк
    • чтобы узнать Европу — нужно в нее войти
      18 Mar
      Сергий Позний
      Пока на лицо "европейская крепость". Мы, находясь за её стенами, не можем видеть всего, происходящего внутри. А там может кипеть жизнь или царить мерзость запустения. Что бы узнать нужно войти. Даже иногда общаться с некоторыми "оттуда" недостаточно.
    • Европейские институты на высоком уровне
      18 Mar
      Сергий Позний
      Действительно, последние 500 лет европейская (западная) цивилизация по характеру своего развития коренным образом отличалась от региональных исторических аналогов (прочих цивилизаций и/или империй). И распространив своё лидерство глобально, стала общечеловеческой цивилизацией.
      Но здесь следует смотреть в корень причины. Поскольку не просто абстрактная Европа как-то там мыслила, демонстрировала прогрессивную пассионарность и "рождала смыслы". В общественном организме европейских государств появились (или проявились) институты, которые инспирировали процесс развития, которые его культивировали и на уровне порождения идей, и на уровне политических процессов, и на уровне формирования интеллектуальной субкультуры оппонирующей существующему "данному богом" и "незыблемому" порядку вещей.
      Именно эти институты были пересажены на американскую почву и в новых тепличных условиях родили государство, ставшее глобальным цивилизационным лидером.
      18 Mar
      Сергий Позний По ходу надо заметить, что не без участия этих институтов произошло свержение самодержавия в Российской империи, но это другая история.
      . Говоря от утрате Европой/Западом способности мыслить/осмыслять всё же надо делать соответствующую поправку и владеть состоянием текущих дел, задач, целей и програм этих институтов. Ибо если на фоне симптомов, которые нам могут казаться "утратой мышления", их тонус деятельности, влияние и программная пассионарность остаются на высоком уровне, то в нашем диагнозе может быть ошибка.
      С одной стороны мы говорим о приближающейся сингулярности, которую "раскручивает" именно Западная цивилизация всем множеством доступных ей инструментов и средств. С другой -- обвиняем Западную цивилизацию в том, что она перестала "рождать смыслы". Здесь есть над чем подумать, однако.
    • системное развитие имеет инерционность
      18 Mar
      Сергий Позний
      Текущее состояние Европы/Запада в целом соответствует закономерностям системного развития. В некоторых социальных и частично социально-политических пространствах европейской общественной жизни достигнута высокая степень стационарности. Это была их многовековая выстраданная программа. И они её реализовали.
      "Порождение смыслов" -- это элементы этапа "системной реализации" управляемого кризиса, движения к стационарному состоянию. Сохранение интеллектуальной активности "порождения смыслов" на уровне 100-200-летней давности в современных европейских условиях будет иметь деструктивное воздействие на их текущее стационарное состояние. Система этому сопротивляется, наращивает устойчивость -- это закономерно.
      Преодоление кажущихся (или вполне реальных) проблем, вклинивание нашей "хаотичной" системной реализации
      18 Mar
      См. Фантазии Фарятьева
      в европейскую "стационарность" и т.д. -- всё это также полностью находится в области закономерностей системного развития.
    • мышление в Европе не умерло — оно стало ДРУГИМ
      18 Mar
      Микола Миколаєнко
      Дуже сумна теза про "відсутність мислення" - викликає депресію ((
      1. Однозначно можна сказати, що мислення у людської істоти немає, якщо в неї немає мозку. Якщо мозок є, то щось там таки відбувається - можливо, воно просто не фіксується тим, хто спостерігає.
      2. Зазвичай А може вважати, що В не мислить, якщо В не мислить про те ж саме, що і А.
      3. Може, раніше в Європі багато хто мислив про один і той же об'єкт. Тому виникав резонанс, і цей об'єкт був яскраво проявлений. І було очевидним, що мислення є, бо було видно об'єкт мислення, який це підтверджував. А зараз у кожного в голові своє - і немає спільного об'єкта мислення, який би очевидно підтвердив факт мислення. Ніби як сон: раніше майже всім снився однаковий, а тепер всім різні.
      4. Можливо, проблема втрати мислення пов'язана з об'єднаністю Європи - колективізм завжди пригнічує мислення. Так ця перешкода усувається елементарно.
      5. Можливо, Європа замінює домінування мисленнєвого на домінування якогось іншого, наприклад, етичного.
      6. Можливо є якесь колективне знання, яке не фіксується індивідуумами в цьому колективі. Тобто, Європа щось мислить, але кожен окремий європеєць (навіть самий прошарений) цього не фіксує, бо знаходиться на іншому якісному рівні. Тобто щось аналогічне ефекту Бігдата ...
      18 Mar
      Виктор Тодорюк Та парадигм куча новых.. Бери и работай.. Хочешь - схемная, Хочешь - экранной культуры.. Хочешь - лингво-поворот..Хочешь-культурологический, Хочешь-АСТ...Так нет..Нашим марксистам-троцкистам подай чей-то одно-но правильное.
      Сказали, что есть "правильное" мышление. Нагородили кучу теорий по поводу и без..Сказали, что люди не мыслят. И сшибают сольди с Буратин...
    19 Mar
    Потеряно ли мышление в Европе (4D)
    19 Mar
    Перестала ли мыслить Европа
    19 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Якщо США в ХХ столітті стали квінтесенцією сили добра у світі, то Європа майже до кінця ХХ століття все ще лишалася інтелектуальним лідером світу. Нині ситуація змінилася. Європа зациклилися на собі, вона перестала бути авангардом людства. Тобто у Європі відбулася подія світового масштабу, яку практично ніхто не помітив – Європа перестала мислити.
    Що це значить? Адже наука та технології ніби продовжують розвиватися, а філософські роботи ніби продовжують виходити.
    ?
    А о каком МЫШЛЕНИИ мы говорим?
    Рациональное мышление в кризисе
    19 Mar
    Інгвар Богуцький куди прямує.. світ?.. Пятігорскій називав це "кризою раціональності"..
    и канализировано в бизнес-интересы
    19 Mar
    Сергий Позний
    Осмыслительный процесс на самом деле не столько потерян Западом, сколько канализирован в русле бизнес-интересов и бизнес-активности.
    , доступ к нему ограничен. Люди с разными парадигмами мышления
    19 Mar
    Виктор Тодорюк Та парадигм куча новых.. Бери и работай.. Хочешь - схемная, Хочешь - экранной культуры.. Хочешь - лингво-поворот..Хочешь-культурологический, Хочешь-АСТ...Так нет..Нашим марксистам-троцкистам подай чей-то одно-но правильное.
    Сказали, что есть "правильное" мышление. Нагородили кучу теорий по поводу и без..Сказали, что люди не мыслят. И сшибают сольди с Буратин...
    взаимно сомневаются в наличии мышления друг у друга
    19 Mar
    Микола Миколаєнко
    1. Однозначно можна сказати, що мислення у людської істоти немає, якщо в неї немає мозку. Якщо мозок є, то щось там таки відбувається - можливо, воно просто не фіксується тим, хто спостерігає.
    2. Зазвичай А може вважати, що В не мислить, якщо В не мислить про те ж саме, що і А.
    . С увеличением сложности мира
    19 Mar
    Сюда относятся и такие процессы, как объединение Европы
    19 Mar
    Микола Миколаєнко
    Можливо, проблема втрати мислення пов'язана з об'єднаністю Європи - колективізм завжди пригнічує мислення. Так ця перешкода усувається елементарно.
    , когда новые проблемы требуют нового мышления
    19 Mar
    Микола Миколаєнко
    Можливо, Європа замінює домінування мисленнєвого на домінування якогось іншого, наприклад, етичного.
    .
    возникла необходимость осмыслить множество вопросов
    19 Mar
    Сергий Позний
    Интеллектуальная функция современного западного человека, и рядового гражданина, и интеллектуала, загружена куда более мощно, чем это позволяли себе выдающиеся мыслители прошлого (даже сравнительно недавнего).
    Этот уровень естественно занижает философскую "среднюю по палате" планку качества осмысления (мыслительного процесса). Но это только на первый взгляд.
    , соответственно, интеллектуальные силы рассеиваются
    19 Mar
    Микола Миколаєнко
    Може, раніше в Європі багато хто мислив про один і той же об'єкт. Тому виникав резонанс, і цей об'єкт був яскраво проявлений. І було очевидним, що мислення є, бо було видно об'єкт мислення, який це підтверджував. А зараз у кожного в голові своє - і немає спільного об'єкта мислення, який би очевидно підтвердив факт мислення. Ніби як сон: раніше майже всім снився однаковий, а тепер всім різні.
    .
    Можно считать, что если мышление не рефлексирует прорывы в экономике, политике, технологиях — оно не живет
    19 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Мислення завжди знаходиться на найвищому рівні всіх процесів людства, воно має випереджувальний характер та більш складніше влаштування, ніж всі ці інші процеси. Якщо мислення не рефлексує наукові досягнення, технологічні прориви, кризові явища в економіці та політиці на філософському рівні, то це значить, що воно не живе, не існує.
    , но сейчас появились коллективные формы знания/мышления, которые не всегда видны в публичном дискурсе
    19 Mar
    Микола Миколаєнко
    Можливо є якесь колективне знання, яке не фіксується індивідуумами в цьому колективі. Тобто, Європа щось мислить, але кожен окремий європеєць (навіть самий прошарений) цього не фіксує, бо знаходиться на іншому якісному рівні. Тобто щось аналогічне ефекту Бігдата ...
    и такая же ситуация и с мышлением, которое сохранилось у отдельных маргиналов
    19 Mar
    Остап Бодчук Все вірно, але...в Украі'ні нема такоі' кількості дорослих й активних людей які б створили необхідну критичну массу для зміни суспільного процесу мислення... мені здається, що потрібно буде почекати
    19 Mar
    Yurko Radykh та вже дочекалися...
    ще 10 років аби молоде покоління змогло щось вирішувати
    19 Mar
    Здесь количество не нужно, "будущее создают маргиналы" С.Дацюк
    .
    Общественное мышление не может быть охвачено одним человеком
    19 Mar
    Сергий Позний
    Сложность, высокая динамика и высокая степень событийно-следственной неопределённости
    19 Mar
    Сергий Позний
    (нивелирующая возможность оценки будущего методом экстраполяции настоящего)
    современного этапа развития Западной цивилизации
    19 Mar
    Сергий Позний
    (собственно, глобальной человеческой цивилизации, поскольку Западная сейчас и есть человеческая, других цивилизаций нет)
    уже не может быть охвачена каким либо одним мыслителем, даже сверх-гениальным.
    , да и с инструментами осмысления
    19 Mar
    Сергий Позний
    Налицо кризис инструментов и способа осмысления, для этого просто качественного интеллекта с уровнем IQ>200 уже недостаточно. Нужны инструменты, методологии и технологическая инфраструктура поддержки современного уровня осмысления (да в общем-то любой высокоинтеллектуальной деятельности).
    Необходимы организационные технологии. (Нужен стартап? ;) ). А в уровне владения организационным инструментарием Запад (включая Европу) всё ещё в лидерах. В том плане, что если ставится какая-то проблема и затем она выводится в в организационную плоскость поиска решения, то решение таки будет найдено. По крайней мере на аналитическом уровне
    19 Mar
    Сергий Позний
    (не путать с политическим -- это другой уровень принятия решений и здесь уже играет роль не столько мыслительный процесс, сколько качества характеров политических лидеров)
    .
    пока проблематично.
    Для сохранения или реанимации мышления требуются сверхусилия
    19 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Відмова від мислення має свою специфіку. Інші частини світу, які не практикували мислення впродовж останніх століть, не змогли цього помітити. А у самій Європі цього не помітили тому, що помітити відмову від мислення можливо лише всередині процесу мислення, а коли воно зникло, то цей факт і помітити неможливо.
    Відмова від мислення це як фатальна воронка – неможливо вирватися жодними засобами, аніж надзусилля.
    и каждая цивилизация спасается как может
    19 Mar
    В світі померлого мислення – кожна цивілізація спасається, як може.
    США зробили ставку на технологічні прориви. Китай зробив ставку на економічний прорив. Росія зробила ставку на архаїзацію та на мілітаризацію. Україна хаотизувалася та зробила ставку на неперервні політичні потрясіння. Європа заглибилися у переживання своїх проблем, не будучи в змозі їх осмислити та вирішити.
    . Но чтобы понять ситуацию в Европе — надо туда войти
    19 Mar
    Сергий Позний
    Пока на лицо "европейская крепость". Мы, находясь за её стенами, не можем видеть всего, происходящего внутри. А там может кипеть жизнь или царить мерзость запустения. Что бы узнать нужно войти. Даже иногда общаться с некоторыми "оттуда" недостаточно.
    . Да, системное развитие имеет некоторую инерционность
    19 Mar
    Сергий Позний
    Текущее состояние Европы/Запада в целом соответствует закономерностям системного развития. В некоторых социальных и частично социально-политических пространствах европейской общественной жизни достигнута высокая степень стационарности. Это была их многовековая выстраданная программа. И они её реализовали.
    "Порождение смыслов" -- это элементы этапа "системной реализации" управляемого кризиса, движения к стационарному состоянию. Сохранение интеллектуальной активности "порождения смыслов" на уровне 100-200-летней давности в современных европейских условиях будет иметь деструктивное воздействие на их текущее стационарное состояние. Система этому сопротивляется, наращивает устойчивость -- это закономерно.
    Преодоление кажущихся (или вполне реальных) проблем, вклинивание нашей "хаотичной" системной реализации
    19 Mar
    См. Фантазии Фарятьева
    в европейскую "стационарность" и т.д. -- всё это также полностью находится в области закономерностей системного развития.
    , но уровень Европейских институтов нельзя недооценивать
    19 Mar
    Сергий Позний
    Действительно, последние 500 лет европейская (западная) цивилизация по характеру своего развития коренным образом отличалась от региональных исторических аналогов (прочих цивилизаций и/или империй). И распространив своё лидерство глобально, стала общечеловеческой цивилизацией.
    Но здесь следует смотреть в корень причины. Поскольку не просто абстрактная Европа как-то там мыслила, демонстрировала прогрессивную пассионарность и "рождала смыслы". В общественном организме европейских государств появились (или проявились) институты, которые инспирировали процесс развития, которые его культивировали и на уровне порождения идей, и на уровне политических процессов, и на уровне формирования интеллектуальной субкультуры оппонирующей существующему "данному богом" и "незыблемому" порядку вещей.
    Именно эти институты были пересажены на американскую почву и в новых тепличных условиях родили государство, ставшее глобальным цивилизационным лидером.
    19 Mar
    Сергий Позний По ходу надо заметить, что не без участия этих институтов произошло свержение самодержавия в Российской империи, но это другая история.
    . Говоря от утрате Европой/Западом способности мыслить/осмыслять всё же надо делать соответствующую поправку и владеть состоянием текущих дел, задач, целей и програм этих институтов. Ибо если на фоне симптомов, которые нам могут казаться "утратой мышления", их тонус деятельности, влияние и программная пассионарность остаются на высоком уровне, то в нашем диагнозе может быть ошибка.
    С одной стороны мы говорим о приближающейся сингулярности, которую "раскручивает" именно Западная цивилизация всем множеством доступных ей инструментов и средств. С другой -- обвиняем Западную цивилизацию в том, что она перестала "рождать смыслы".
    .
    Втрата мислення веде до катастрофи
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Фактично втрата мислення це вже катастрофа, але це неочевидна катастрофа.
    Що ж таке очевидна катастрофа? Економічна, політична, техногенна, гуманітарна, цивілізаційна – яка вона?
    Вочевидь це гуманітарна цивілізаційна катастрофа. Чи правильніше сказати – трансгуманітарна загальнолюдська цивілізаційна катастрофа. Але у Європі ця загальна катастрофа буде пов'язана ще й з руйнуванням безлічі смислових структур, які до цього стимулювали мислення, інтелектуальні традиції, традиції гуманітарних навколомислительних процесів – віри, волі, відчуття, інтуїції і т.д.
    Для того, щоб говорити про катастрофу, спочатку потрібно визнати неминучість катастрофи. З цим впродовж останніх років були великі проблеми. Європейцям говорили – у вас криза, а вони робили вигляд, що не помічають.
    В останній час безліч європейців починають це розуміти. Але європейці, розуміючи це, нічого не змінюють в своїй повсякденній та орієнтованій на перспективу діяльності. Тобто Європа в цій кризі не змогла включити алармістський запобіжник – вона не змогла примусити інтелектуалів до надзусиль.
    Отже просте визнання катастрофи у Європі потребувало вже надзусиль. А на що будуть спрямовані зусилля далі?
    Катастрофічне та післякатастрофічне мислення
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Зазвичай, коли говорять про катастрофу, основну увагу приділяють таким питанням як суть катастрофи, коли вона настане, як саме буде відбуватися. Тобто перед близькою катастрофою мислення збочується в такий спосіб, що стає катастрофічним мисленням.
    Катастрофічне мислення це однобоке мислення, яке нічого, крім катастрофи, бачити не може. Культивування катастрофічного мислення Європі нічого не дасть.
    Насправді найважливіше значення для мислення має не сама по собі катастрофа, а той світ, який настає після катастрофи. Тобто подолати катастрофу можливо не зосереджуючись мисленням на самій катастрофі, а долаючи її мисленням, тобто починаючи обживати світ після катастрофи.
    Навіть спроба підготуватися до катастрофи вже якимось чином підготує Європу до післякатастрофічного світу. Але справжня підготовка – є лише спроба уявити, змоделювати та обжити післякатастрофічний світ.
    Європа, відчуваючи наближення катастрофи, не хоче цьому вірити, не хоче про це мислити.
    17 Mar
    • мы не пытаемся управлять будущим
      17 Mar
      Сергей Вирченко Є суттєва різниця між тим - чи тримати кобилу за хвіст, чи тримати кобилу за вузду.
      Так у нас тут склалося історично і увійшло у традицію, яку ми не усвідомлюємо - не суб'єктивуємо, - щоб триматися за хвіст. А відтак, коли та кобила прямує не туди, куди нам треба, ми дорікаємо за це кобилі.
      Замість того, щоб волати про катастрофу, варто було б спромогтись взятись за вузду. А дорікаючи кобилі, ми до вузди не доберемося НІКОЛИ.
      А якщо вже набути такої спроможності ми не збираємось, (адже є у нас багато більш нагальних завдань - комунально-політичної властивості), то і волати про катастрофу - не варто. Пережили соціалізм - без мислення, якось переживем і цю біду. Героїчно. Нам - не звикати. От тільки з ворогами розберемось.
    • в борьбе с прошлым мы тем самым его - прошлое - воспроизводим
      17 Mar
      Сергей Вирченко
      Только, похоже, окончательная деконструкция чего-либо - из прошлого, - это из прошлого тоталитаризма.
      То есть, выходит, что прошлое окончательно деконструировать невозможно. Всегда что-то да остается.
      И иное - не по Дацюку - тогда заключается в сингулярности прошлого и будущего в настоящем. Ведь оказывается, что в борьбе с прошлым мы тем самым его - прошлое - воспроизводим. Причем, не просто воспроизводим, а оно нам всякий раз мещает.
      Поэтому пост-постмодернизм ставит условие некой соорганизации (сосуществования) в будущем этого будущего с прошлым. Я думаю - проблема в этом.
      А то из прошлого, что утратит "социальную базу" - умрет своей смерью. Останется его похоронить с почестями в музейном пространстве (некрополе). Для наглядности истории.
      Пример с пешеходами и автомобилями
      17 Mar
      Сергей Вирченко Для примера.
      Когда-то - давным-давно, люди ходили пешком. Они не знали, что ходят - пешком, а просто - ходили.
      Потом появился транспорт. Если бы на улицах городов не было тротуаров, то и пешеходы, и транспорт двигались бы в одном потоке. К чему это приводит - мы знаем из ежедневных новостей.
    • жизнь зависит от того, куда мы смотрим
      17 Mar
      Умбро Алекс Да, и ещё, для примера. Видимо в прошлом, как одно из тяжёлых последствий тоталитаризма, которое окончательно деконструировать невозможно, что-то из него да и останется, и произошла путаница в головах. И к чему же это привело?
      Вот в жизни то, что вы видите, зависит от того, куда вы смотрите. А когда на вас шлем, шлем Ужаса, то все наоборот – то, куда вы смотрите, зависит от того, что вы видите.
      В жизни вы будете видеть то, что у вас перед глазами, как бы вы ни вертели жопой. А здесь вы будете видеть то, что у вас перед глазами, как бы вы ни вертели головой. Это, как говорили (в этом месте известная идиома про две разницы), хоть и звучит похоже. Никакой независимой системы координат у вас нет, и все, что вы видите, определяем мы. Поэтому и заподозрить ничего нельзя. И жизнь для вас уже не то, что есть на самом деле, а то, что вам показывают. Вам кажется, что вы естественным образом осматриваетесь по сторонам, а на самом деле вы почти все время натыкаетесь глазами на нашего кандидата, то есть, простите, нашу вазу, и вам при этом становится отчего-то легко и радостно на душе. Но вопроса, почему это так, у вас не возникает, точно так же как нет вопроса, почему сегодня солнечный день.
    • что почитать про катастрофическое мышление
      17 Mar
      Rostyslav Gerasymov Спасибі за ці тези. Надто щодо катастрофічного/посткатастрофічного мислення. Порадьте будь-ласка щось докладніше почитати саме з цього питання.
      17 Mar
      Сергей Дацюк Катастрофічне мислення доволі розроблене - Кювє, Дорбінї. Але посткатастрофічне мислення відсутнє. Всілякі інститути сингулярності досліджують досингулярний світ, а не післясингулярний
    Інакше як основа післякатастрофічного світу
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Найбільше значення для світу, та й для Європи зокрема, має аллотопія – змістовне місце інакшого – не іншого, а саме інакшого, яке неможливо назвати і оцінити, впізнати і пізнати, зруйнувати чи навіть просто запобігти чи загальмувати.
    Післякатастрофічний світ – це світ інакшого, це інакший світ. Визнання інакшого як проблеми та дослідження його, потребує уявлення про майбутнє як про інакше
    Тобто майбутнє це лише те, що має розрив з теперішнім як зовсім інакше і не схоже на нього. Якщо ми говоримо про зрозуміле майбутнє, то це, скоріш за все, продовжене теперішнє.
    17 Mar
    • что будет после сингулярности
      17 Mar
      Сергей Вирченко Про післясингулярне мислення можна побачити в натурі у відомих печерах (Ласко, Альтаміра, ...)
    Післякатастрофічний світ це світ різних екзистенцій та транзистенцій
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Якби ми не ставилися до Сингулярності – хтось доводить, що вона буде, хтось вважає, що нічого такого не буде, – але зміна світу від гуманітарного контексту до трансгуманітарного, від знайомого до інакшого все одно відбудеться, якби ми це не заперечували. То чому б не назвати цю радикальну зміну Сингулярністю, своєрідністю, точкою, в якій шлях людської цивілізації помножується на різні шляхи, які розходяться?
    Досі різні цивілізації людства, яку б різну культуру вони не мали, все одно були поєднані спільним переживанням єдиного існування як екзистенції.
    Післякатастрофічний світ буде жити не просто за іншими правилами, ніж він живе зараз. Післякатастрофічний світ вже не буде світом єдиної екзистенції, на яку колись спирався Хайдеггер у своїй філософії.
    Це буде поліекзистентний світ. Ось ці нові екзистенції: віртуальна, колонізації позаземного простору, роботично-андроїдна, позасвітова (інші виміри, інші світи), можливо ксенуальна (екзистенція пришельців).
    Більше того, післякатастрофічний світ буде занурений не в екзистенцію, а в транзистенцію. Тобто зміни відбуватимуться не лише швидко та радикально, але і у різних напрямках розвитку людства.
    І це принципово нова якість післякатастрофічного світу. Людство не тільки буде розмежовано на декілька екзистенцій, які слабко перетинатимуться одна з одною, ці екзистенції породжуватимуть ще і різні транзистенції, тобто різні шляхи незалежних змін та сепаратного розвитку цивілізації постлюдства.
    17 Mar
    • моделирование работы с разными экзистенциями
      17 Mar
      == ці екзистенції породжуватимуть ще і різні транзистенції ==
      Чем дальше, тем больше каждый человек УЖЕ живет в своем мире и движется в своем направлении (можно использовать как модель). На портале "Простір злагоди" мы уже несколько лет отрабатываем бесконфликтное взаимодействие "ВСЕХ СО ВСЕМИ" (полилог). Люди из разных стран, разных идеологий, религий, с разным мировоззрением, оппоненты и соперники, ни разу не единомышленники (50-250 человек) — за несколько дней достигают ОБЩЕГО РЕЗУЛЬТАТА и становятся его СОАВТОРАМИ.
      17 Mar
      Сергей Вирченко
      Вот только еще бы различать:
      • идеальную действительность;
      • виртуальную действительность
      • реальную действительность.
      Тогда действительно появляется возможность разложить все по своим местам - так, чтобы "машинка закрутилась".
      17 Mar
      Человек существует ОДНОВРЕМЕННО и НЕРАЗРЫВНО во всех трех пространствах: физическом, информационном и когнитивном. Можно производить разделение теоретически, но на практике человека нельзя РАЗОРВАТЬ. "Куда голова — туда и ноги". Человек — это "Общий Слон", ЕДИНОЕ, дающий только свои ПРОЕКЦИИ на перечисленные пространства.
      Единое человечество не получится без триединого понимания человека.
    • никто не знает, куда вынесет катастрофа
      17 Mar
      Дмитрий Балабаниц Выстраивать модели послекатастрофного мира - ИМХО, довольно бесполезное занятие. На то она и катастрофа. Куда выпетляет человечество в ее ходе - туда и попадет. Причем говорить о целенаправленном "петлянии" нет смысла: в турбулентном мире общее направление будет определяться мелкими событиями, готорые определят путь цивилизации.
      Например, если бы Гитлер захватил Сталинград чуть в большей мере, и закрепился там чуть лучше (не дал себя окружить), мы бы жили сейчас в совсем другом мире.
    Цивілізаційна антропологія як виклик людства
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Безліч політологічних теорій, безліч напрямків соціальної філософії, безліч теорій розрізнення націй, культур та цивілізацій так і не змогли відповісти на питання – якими є життєздатні моделі існування цивілізацій впродовж тисяч років. Політичні та соціальні теорії зазвичай кладуть в основу лише звужений набір параметрів, але не розглядають цивілізацію як складну модель.
    Та ж колонізація Марсу, яку збирається здійснити Ілон Маск. Сьогодні, з точки зору філософського мислення, тут повна безвідповідальність. Що таке колонізація людством Марсу? Чи усвідомлює людство себе як єдине ціле, щоб здійснити такий проект від свого імені? Чи вірно, що колонія на Марсі одразу ж буде колонією, а не, скажімо, незалежним космополітичним суб'єктом? Який політичний лад буде на Марсі? Яка культура буде домінувати там? Яка мова буде там вживатися? Все це дуже непрості питання, на які могла б відповісти Європа, і на які поки що не можуть відповісти США, бо їм не вистачає цивілізаційного досвіду.
    Марс і Єдина Європа – виклики одного порядку. І там, і там мова йде про побудову нової цивілізації.
    Європа в процесі об'єднання заявила претензію на наднаціональну чи навіть інтегрально-національну цивілізацію. Але цивілізації не будуються на рівні політики. І замість того, щоб побудувати цивілізаційну антропологію як окрему гуманітарну дисципліну, яка би дала теорію інтегрально-національного об'єднання в єдину цивілізацію, ЄС втрапив у те ж саме національне болото, що і СРСР. Навіщо ж робити ту ж саму помилку з тим же самим наслідком?
    Як ми зможемо створити єдину цивілізацію на Марсі, якщо ми не змогли створити єдину цивілізацію у Європі?
    18 Mar
    • а будет ли ОДНА колония на Марсе или несколько независимых?
      17 Mar
      Дмитрий Балабаниц Как будет жить колония на Марсе? Сильно зависит от того, будет ли она одна или несколько независимых. Та, что делает Маск, очевидно, будет говорить по-английски, копировать США и формально от них зависеть (надо же откуда-то ракеты запускать). Но может так случиться, что какая-нибудь другая страна тоже захочет и сможет организовать свою независимую колонию. Со всеми вытекющими.
    • необходимость дезинтеграции для пересборки
      17 Mar
      Петр Шевченко
      По филосовскому вакууму так же есть такая идея - чтобы собрать человечество заново для работы с Марсом, Титаном, Энцеладом - нужно чтобы вся современная система дезинтегрировалась на столько, чтобы трансформация прошла безболезненно. Потому что разные международные организации уже показали что не могут представить все человечество
      Но учитывая нашу активность в космосе - нужно действовать - потому что возможно с дня на день мы столкнемся с внеземными цивилизациями - тогда чревато повторение событий фильма "Прибытие"
    • все про колонии решат те, кто их оснует
      18 Mar
      Сергій Марченко
      Можливо дехто на Заході дивиться простіше. Наприклад проблема колонії на Марсі. Там мені здається не повинно бути проблем принципових. Там всі правила буде впроваджувати материнська структура, чи кола яких вона допустить. Приблизно так як утворювалися США. Спочатку там керувала Англія, та протестанти, І зараз все це залишилося у фундаменті, плюс далі місцевий колорит. Інші агенти на вплив на колонію на Марсі (Китай, Європа, чи інші не бажані агенти, навіть агенти із штатів) не допустять до керування.
      Під час закладення колонії можна закласти параметри, які для землі потребують епічного напруження. Якби в Європі не було держав, а туди заселили населення Європи, то утворення єдиної Європи пройшло б набагато простіше. Але є багато невідомих бо Марс це не Земля, і там "місцевий колорит" буде мати "подавляючий" вплив.
      Можливо автономія, і самодостатність колонії взагалі будуть не актуальні. Виходить корпорація (напевно із благословіння держави) може створити щось більше за державу, і корпорацію, але може і нічого не вийде, все в тумані. Там на Марсі можна творити буде що завгодно, як на базі Гуантанамо, навіть якихось експерементальних монстрів.
      Але поки не проглядається там нічого складного. Можливо філософи іноді ускладнюють забагато. Я думаю для Маска і його друзів ясно що мова у колонії буде їхня, і порядок їхній. Кому не подобається, хай сам свою колонію робить. Можливо дехто в Європі дивлячись на ваші деякі аргументи не бере вас до уваги. А дехто нас можливо рахує за харчі (у переносному значенні). А що там балакає їжа як правило слухати не годиться.
    Єдине людство як виклик для людей
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Сьогодні вже існує безліч ситуацій, які неможливо розуміти, та проблем, які неможливо вирішити, – з позиції окремої нації чи навіть локальної цивілізації.
    В контексті колонізації Марсу вперше з'являється проблема, що таке людство як єдина позиція, яка колонізує Марс. Таке саме питання постає в процесі роботизації – що таке людство у відношенні до роботів. Таке ж питання з'являється в процесі андроїдизації – чи андроїди є частиною людства.
    Творити віртуальні світи та досягати в них нових свобод та безсмертя неможливо без уявлення про актуальні обмеження людства. Вийти за межі простору, часу, за межі очевидної структурності неможливо без уявлення вимірних обмежень людства.
    Отже проблема вже не в людині як Homo Sapiens, проблема в нових перспективах людства, які не можуть бути усвідомлені без філософського промислювання смислової та перспективної єдності людства як такого.
    Єдине людство це нова проблема, що постає поза такими функціональними проблемами як "вічний мир", ООН, права людини чи тим більший людський рід.
    Єдине людство одразу ж породжує нові горизонти розуміння як постгуманітарні напрямки розвитку людства, тобто на межі цивілізаційної антропології виникає поліцивілізаційна постантропологія.
    Колись давно європейці взяли на себе відповідальність за мислення всього людства. Тепер, коли європейці відмовилися від цього, раптом виявилося, що вони нікого не підготували собі на заміну. Ніхто не готовий мислити за все людство. Навіть США, роблячи деякі правильні перспективні дії, не здатні їх осмисляти на рівні філософії.
    Безліч молодих людей Європи, встромивши голову в телевізор чи в інтернет-видання зупиненого мислення, залучаються у хибні напрямки каналізації своєї енергетики – національні рухи, різні процеси архаїзації та фундаменталізації, даун-шифтинг та інші способи втечі від осмислення та продукування позитивної перспективи.
    17 Mar
    • к Единому человечеству
      17 Mar
      == Єдине людство це нова проблема ==
      К Разумному обществу и Единому человечеству как социоорганизму с Планетарным Коллективным Разумом мы продвигаемся довольно успешно за счет применения ризомных подходов:
      "Ризомные подходы дают реальные шансы формирования КР и человечества, т.к. возникают возможности:
      • снятия конфликтов и тем самым получения коллективности,
      • человеческой личной и коллективной сингулярности,
      • формирования новых субъектностей и моделей экономики на раскрепощенных и резонирующих социальных ресурсах,
      • оперирование целым и континуальностью.
      По совокупности – выход на новую цивилизационную матрицу вокруг КР и с помощью КР.
      Проект «Простiр Злагоди» своим опытом все это подтверждает в полной мере."
      К ризомному человечеству с КР
    • как идет сейчас исследование человечества
      17 Mar
      == Перенести акцент з людини і суспільства на дослідження людства ==
      Один из самых активных разделов (из 13) дискурса о будущем:
    Зберегти чи відтворити острівки мислення
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Щоб позитивно пережити катастрофу, потрібно не спасати старий світ, а створювати нові екзистенції вже – хоча б на рівні дослідження та моделювання їх. Потрібно створювати локальності нових екзистенцій для післякатастрофічної Європи.
    Можливо ці локальності дозволять зберегти острівки мислення в Європі. Тобто саму Європу вже не спасти, можна спасти лише деякі острівки Європи.
    Піддавши сумніву сам підхід гуманітарних досліджень, ми маємо запустити принципово нові напрямки досліджень – трансгуманітарних і постгуманітарних.
    Потрібно перейти від дослідження наявного і пізнаваного до досліджень інакшого, вийти на поліекзистентні та політранзистентні уявлення перспективи. Перенести акцент з людини і суспільства на дослідження людства, а саме людство досліджувати також і за його межами – в постантропології. Здійснити прорив від сингулярних досліджень до післясингулярних досліджень, тобто вийти на моделювання світу після катастрофи. Ось найважливіших напрямки, де можна розбудити, відновити та розвинути мислення.
    18 Mar
    • надо действовать, исправляя ошибки "по ходу"
      17 Mar
      Koretzky Vyacheslav А може слід робити, виправляючі помилки "по ходу", аніж не робити ніц, усвідомлюючи загрози та ризики? Адже саме так людство взаємодіє з реальністю. Це щодо Маска..
    • пароль — ответ на вопрос "Кто я"
      17 Mar
      Ира Ромашка Закономерный результат.... Парадигма человека, как потребителя - тупик. И тут с развитием технологий без ответа на вопросы : " Кто такой человек ? Что такое человечество? Смысл самой жизни человека ? " , все только усугубится.
      Мы, человечество , стоим на пороге в иной мир, но туда не пройти без пароля . Вот и нужен ответ на вопрос - " Кто я ?"
      Ответим правильно - пройдем дальше. Не ответим - перебьем друг друга в толпе на пороге.
      17 Mar
      Сергей Вирченко Есть версия?
      17 Mar
      Ира Ромашка Думаю, тут необходимо отойти от чистого материализма и посмотреть на опыт всех мировых религий. О чем он говорит ?
      А о том, что человек не совсем животное. У него есть духовная составляющая. А ещё везде прослеживается одна и та же идея нашей жизни здесь - развитие. Важно понять, что мы нечто большее , чем животное , а Земля - наши ясли и школа, потому нас так и тянет в Космос.
    • "Институт человечества" в Киеве?
      17 Mar
      Nataly Bezmen "Інститут Людства в Києві" - вже є? Якщо так, то це дуже гарна новина.
    • ставить диагноз и проводить лечение -- это две большие разницы
      17 Mar
      Сергий Позний
      Подводя итог, надо понимать, что ставить диагноз и проводить лечение -- это две большие разницы. Сергей это понимает, ибо в своих суждениях и выводах не выходит за рамки определенного смыслового поля. Польза же от данной темы может быть чисто теоретическая, а может быть вполне практическая, с высоким социальным/политическим КПД. И здесь всё зависит от контекста, который побудил автора обратиться к этому вопросу (теме Европы и её современного интеллектуального тонуса). Если в основе этого побуждения находится позиция и мотивация стороннего наблюдателя -- толку от муссирования темы не много (в частности потому, что это именно тот круг вопросов, о которых было сказано "не бросайте бисер перед свиньями"). Если же автор вовлечен в некий организационный проектный процесс взаимодействия с интеллектуальным пространством Европы, имея программу достижения общественно-значимых целей, тогда данная статья достойна пристального внимания как симптом. Ибо это достойная интеллектуальная заявка, свидетельствующая о том, что на наших глазах творится история.
      Я верю (хочется верить) во второй вариант. И мою веру поддерживает то, что это всё же не просто статья, а доклад Сергея на европейской конференции...
    • теория познания и этика
      17 Mar
      Сергей Вирченко "... Більшість людей розрізняє логіку або теорію пізнання й етику або теорію дії, хоча багато хто з них, роблячи це розрізнення, пристав би і на те, що пізнання є в певному розумінні різновидом дії та що дія, як її вивчає етика, є (або принаймні включає в себе) певні різновиди пізнання. Думка, яку вивчає логіка, прагне знайти істину, а тому є прикладом діяльності, спрямованої до певної мети, а це вже будуть етичні концепції. Дією, яку вивчає філософ-мораліст, є така дія, що засновується на знанні чи вірі, що є добре, а що — погане, а знання чи віра — це епістемологічна концепція. Отже, логіка й етика — взаємопов’язані й по суті нероздільні, хоч і різняться між собою. ..."
      Вступ. Робін Дж. Колінгвуд. Ідея історії.
    • что определяет нашу жизнь, сознание или бытие
      17 Mar
      Gena Romankov Приятно рассуждать о космосе, при нулевой энергоэффективности и как следствие, скатывании в пропасть архаики. Приятно пинать Европу, находящуюся на другом полюсе экономической политической бытовой и коммуникационной ступени развития. И ВОЗНИКАЕТ ВОПРОС.ЧТО ПЕРВИЧНО КУРИЦА ИЛИ ЯЦЙО?
      17 Mar
      Сергей Вирченко Что было раньше-курица или яйцо?
      сознание или бытие ? что является первичным, а что вторичным и как следствие что определяет нашу жизнь?
    • логик сам раскалывает свою голову
      17 Mar
      Gena Romankov Поэт лишь желает подняться головой к небесам. Логик же пытается затолкать небеса к себе в голову. Его-то голова и раскалывается.
      17 Mar
      Сергей Вирченко Если голова у кого-то раскалывается, то это - проблема того, у кого голова раскалывается. Голову надо беречь - чтоб не раскалывалась и не кружилась.
    • формирование мышления
      18 Mar
      Сергей Вирченко Чтобы не раскалываль и не кружиласть голова люди и изобрели мышление.
      Во времена далекие, теперь почти былинные, детей учили писать дневники. Это способствовало формированию мышления.
      18 Mar
      В Неплюевском братстве дневник писал и каждый взрослый, а потом эти дневники СОЕДИНЯЛИСЬ ВМЕСТЕ (это еще в отсутствии компьютеров) — результаты были поразительными (урожайность в 5 раз выше, чем у соседей, половина тракторного парка страны в двух селах)
      18 Mar
      Сталин разогнал братство в 1937 году, оно просуществовало около 50 лет. Там были, естественно и негативные моменты, религиозного плана, но технологические успехи несомненны.
      .
      Сейчас мы в КР соединяем ВСЕ свои дневники и рабочие тетради ВОЕДИНО.
    Хто говорить і кому?
    16 Mar
    КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПА? 16 березня 2018 Сергей Дацюк
    Я говорю не від імені української влади чи держави. В широкому сенсі, я говорю від імені української громади, яка воює з ворогом-окупантом поверх своєї держави і при значному опорі Європи.
    У вузькому сенсі, я говорю від групи українських мислителів. Я представляю Інститут Людства з Києва та його ідеї.
    І ми шукаємо мислячих людей серед молоді та тих, хто усвідомлює небезпеку катастрофи.
    Текст виступу 14.03.2018 на форумі "Європа -Україна" в Ряшеві (Жешуві), Польща
    17 Mar
    Все комментарии в соответствующих пунктах
Різне:
20 Dec
  1. промова на вручення ''Ордена за інтелектуальну відвагу''.........................................
    14 Jan
    Вручення ''Ордена за інтелектуальну відвагу''
    23 грудня 2014, 17:13
    Попри всі труднощі і складнощі в нашій країні 20 грудня у Львові в Палаці Потоцьких відбувся традиційний прийом Журналу "Ї" "Межа року – 2014" і вручення "Ордена за інтелектуальну відвагу" середовища "Ї". Цього року відзнаку згодилися прийняти польська громадська активістка та авторка Богуміла Бердиховська та український філософ Сергій Дацюк.
    Інтелектуальна робота це теж фронт. Про що й сказав у своїй промові номінант нагороди філософ Сергій Дацюк:
    "Інтелектуалізм людини дуже часто народжується покликанням від Бога, генетикою чи вихованням від батьків в сім'ї. Інтелектуалізм не передається в освіті, не формується професійним чином, не купується за гроші чи інші ресурси.
    Інтелектуалами народжуються чи виховуються або інтелектуалами стають самостійно у інтуїтивному потязі до інших інтелектуалів, яких все одно має поталанити зустріти по життю. Навчити інтелектуалізму не можна, але інтелектуалізму можна навчитися.
    В цьому розумінні дуже часто вроджений інтелектуалізм є тягла родова традиція, яка сягає глибини віків і древніх родів, якщо ми навіть про свої коріння не знаємо.
    Важко стати інтелектуалом, якщо в роду не було інтелектуалів. Але це можливо, якщо є таке покликання, а доля підкидає інтелектуала, який може стати взірцем та вчителем.
    Набутий інтелектуалізм можливий якщо той, хто має задатки інтелектуала, зустрічає і може мати за приклад якого-небудь інтелектуала – тобто людину, яка здійснює інтелектуальні зусилля не для вирішення якої-небудь проблеми, а постійно, раз з разом, надлишковим чином, долаючи спокусу ліні, щоденних рутинних справ, обивательського кепкування та інтелектофобної ненависті.
    Водночас походження інтелектуала не гарантує збереження позиції інтелектуалізму протягом всього життя.
    Ренегати інтелектуалізму зустрічаються доволі часто, особливо у кризові часи.
    Ренегатами інтелектуалізму стають ті, хто не витримав тягаря постійних інтелектуальних зусиль, тягаря піклування про сім'ю, хто спокусився владою чи грішми, хто зайшов у глухий кут потурання власним примхам, порокам чи ледащам.
    Інтелектуальне ренегатство надзвичайно потворне і небезпечне для інтелектуалізму, бо ніхто так не ненавидить інтелектуалів, як відступники від інтелектуалізму.
    Помста інтелектуалам від колишнього інтелектуала буває дуже скандальна і марнославна.
    Саме тому інтелектуалізм існує не завдяки, а наперекір, потребує особливих зусиль, особливої позиції, яку, зайнявши одного разу, інтелектуалові доводиться тримати, як би важко це не було.
    Отже інтелектуалізм це послідовність, завзяття і саморефлексивність позиції інтелектуала.
    Позиція інтелектуала за своєю суттю сягає фундаментальних засад людства.
    Якщо людство це концептуальна сукупність виду Homo Sapiens, то інтелектуал це той, хто підносить свої зусилля над розумом, щоб розум продовжував своє існування в якості родово-видової відзнаки.
    Інтелектуалізм закладено в родову сутність Homo Sapiens як умова його розвитку та експансії.
    Вид Homo Sapiens може зберігатися і без тяглого інтелектуалізму, демонструючи його час від часу. Але розвиватися та вести часово-просторову експансію вид Homo Sapiens може лише завдяки інтелектуалізму.
    Інтелектуалізм завжди невчасний, невмістний і недоречний.
    Інтелектуалізм в суспільстві буває де завгодно.
    Серед філософів, вчених, митців, політиків, бізнесменів, журналістів, двірників і сантехніків є інтелектуали. А є і не інтелектуали.
    Інтелектуалізм має справу з фундаментальними засновками та масштабними перспективами і не може бути легко прийнятним в соціумі.
    Функціоналізовані в соціумі інтелектуали це креативний клас – креакли.
    Креативний клас це квазі-інтелектуали, які спрощують свою інтелектуальну здатність до ремесла, які в цей момент втрачають здатність сягати онтологій і транзитологій.
    Креативний клас це клас, який ідеями та технологіями підтримує процес споживацтва, зокрема обслуговує процес створення та збереження багатства багатих і влади тих, хто владарює.
    В цій функції креакл втрачає інтелектуальну свободу і перестає бути інтелектуалом.
    Справжній інтелектуал має самовизначатися в дистанції від креативного класу.
    Так само вільний інтелектуал не належить ні роду, ні групі, ні партії, ні нації, ні державі, ні людству, ні навіть цілому світу.
    Світ має ловити інтелектуала. Але інтелектуал не має права бути впійманий світом.
    Водночас є два екзистенційних часи, коли інтелектуал може дозволити собі стати на позицію світу, що змінюється, – це революція та війна.
    Часи не обирають, в них живуть і вибирають: померти чи здолати смерть інтелектуальним зусиллям.
    У важкі смутні перехідні часи позиція інтелектуала стає вирішальною для гідного подолання цих часів. Саме тому позиція інтелектуала опиняється в центрі уваги в такі часи.
    Інтелектуал може і повинен стояти на боці революції, бо в ній народжується новий світ, а це умови нових помислів для самого інтелектуала.
    Саме тому в революції інтелектуал зобов'язаний дбати про суть, смисли та перспективи революції, а не про поточні завдання чи вирішення актуальних проблем.
    Інтелектуал може і повинен стояти на боці істини у війні, бо саме так народжуються нові перспективи, до війни не знані, як новий простір свободи для інтелектуала.
    Істина – у війні, а не істина в вині. Істина народжується в суперечці. Війна це найбільша суперечка, і в війні народжується велика істина.
    Саме тому інтелектуал як найбільш войовнича позиція повинен завжди самовизначатись у війні. Інтелектуал завжди повинен намагатися зрозуміти і розказати іншим – що це за війна, хто вороги у війні, за що іде війна, які перспективи цієї війни.
    Робота інтелектуала у війні полягає у тому, щоб знайти велику істину. Оскільки за велику істину війни заплачено багатьма життями, її потрібно роздивитися, віднайти, відкрити.
    Війна інтелектуала це інтелектуальна війна, консциєнтальна війна, концептуальна війна.
    Публічний інтелектуал під час революції має бути першим революціонером. Публічний інтелектуал під час війни має ставати першим воїном. Але воїном чого?
    Найлегше у відповідальній позиції це взяти зброю і померти за нові цінності. Найважче у відповідальній позиції це сконструювати, осмислити і просунути ці нові цінності, коли весь світ їх не хоче бачити, не хоче знати, не хоче приймати.
    Інтелектуал це той, хто має волю вільно переглядати засновки, рамки та перспективи, регулярно, знову і знову, затрачуючи зусилля на пошук нових підходів, ходів думки, уявлень, ідей, моделей, концептів, теорій, транзитологічних перспектив та мотивацій.
    Інтелектуал мислить непомислене, недомислене, нерозмислене. Інтелектуал відчуває невідчуте, недовідчуте, нерозчуте.
    Інтелектуал це той, хто мислить і відчуває наперед вільно і самостійно – без попереднього суспільного запиту, безвідносно до матеріальних компенсацій за свою працю, перемагаючи байдужість обивателів і знущання інтелектофобів, без сподівання на розуміння, відгук та оцінку.
    Зрештою інтелектуалізм в свої суті це і є інтелектуальна відвага.
    Чому я прийняв відзнаку за "інтелектуальну відвагу у формуванні новітніх українських дискурсів" від Капітули журналу "Ї"?
    Прийняти відзнаку за інтелектуальну відвагу це тим самим не тільки погодитися з тим, що ти вартий цієї відзнаки. Це також означає визнати для себе право тих, хто оцінює і відзначає, оцінювати і відзначати.
    Прийняти відзнаку за "формування новітніх українських дискурсів" це значить визнати, що в Україні можна поєднувати інтелектуалізм та патріотизм.
    Прийняти відзнаку за інтелектуалізм це значить продемонструвати іншим, зокрема і молодому поколінню, що інтелектуалізм в Україні може бути позитивною життєвою стратегією і може заслуговувати на відзнаку інших інтелектуалів."
  2. Сложная идентичность в быстром времени (Сергей Дацюк, Владимир Никитин)
    5 Mar
    перенесено
  3. Потенциал коммунизма для будущего............................................................................
    2 May
    Потенциал коммунизма для будущего Источник Обс. в ФБ
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Имеет ли коммунизм хоть какой-либо потенциал для будущего? Или мы присутствуем при полном упадке коммунизма — как практики, как теории и как обывательского представления?
    Коммунизм как социальная практика
    2 May
    В качестве социальной практики коммунизм имеет негативный потенциал. В этом смысле как социальная практика коммунизм неизбежно оказывается страшилкой для человечества.
    Где бы коммунизм ни пытался реализоваться как тот или ной набор идей под этим именем, он неизбежно доводил классовую борьбу до массовых убийств, когда гибло огромное количество людей.
    Коммунизм в противостоянии с империалистическим капитализмом вынужден был создавать свою социалистическую империю, в которой социалистические колонии оказывались в таком же зависимом положении от социалистической метрополии, как это было и при капитализме.
    Коммунизм как социальная практика отдельной страны или даже целой социалистической империи неизбежно порождал изоляцию от остального мира капитала, обрекая себя на враждебное противостояние на международной арене, что в ситуации наличия ядерного оружия создавало угрозу всему человечеству.
    Коммунизм также неизбежно порождал коммунистическую номенклатуру, то есть носителей права на диктатуру неимущих (пролетариата и союзных ему крестьянства и интеллигенции), которая со временем институализировалась и также неизбежно порождала новое социальное неравенство — между новой номенклатурой и новыми неимущими.
    Коммунизм как теория неизбежно вторгался во все гуманитарные (а иногда даже естественные) науки, блокируя их развитие в поиске альтернативных вариантов социального развития человечества и ограничивая обсуждение преимуществ капиталистического (либерально-демократического) способа социального развития.
    Моральное право на все действия социального преобразования и построения коммунизма пролетариат получает в доктринальных источниках (то есть в работах Маркса). Такое морально право обосновывается исторической необходимостью, то есть не пролетариат или коммунисты нечто осуществляют, а происходит осуществление исторической необходимости. «Дело не в том, в чем в данный момент видит свою цель тот или иной пролетарий или даже весь пролетариат. Дело в том, что такое пролетариат на самом деле и что он, сообразно этому своему бытию, исторически вынужден будет делать» (Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство. – Соч., т. 2, с. 40)
    Историческая необходимость это создание будущего сообразно тенденциям прошлого. Отсутствие представления о различии верификации и фальсификации, впервые открытое Поппером, позволяло Ленину заявить: «учение Маркса всесильно потому, что оно верно» (В.И.Ленин «Три источника и три составных части марксизма»).
    Открытие Поппера в частности позволяет утверждать, что из верности некоторой теории (то есть из теории, которая верифицируется прошлым опытом) не следует ее всесильное действие (то есть не следует положительная проверка на фальсификацию при ее реализации из настоящего в будущее). В этом смысле изречение Ленина принципиально ошибочно.
    Подобно тому, как революции считались Марсом локомотивами истории, а пролетариат — могильщиком буржуазии, коммунизм должен считаться страшилкой человечества, которая чудовищными жертвами своей социальной практики до икоты запугивает капиталистов и тем самым гуманизирует капитализм, заставляет его считаться с рабочими, лучше оплачивать их труд и обеспечивать их социальные права.
    Поражение социальной практики коммунизма в ХХ веке состояло в том, что он не смог обеспечить более высокую, нежели капитализм, экономическую, политическую и культурную эффективность развития общества. При этом за коммунизмом, без сомнения, можно признавать огромные социальные и общечеловеческие инновации, повлиявшие на социальную практику капитализма: бесплатная медицина, бесплатное образование, бесплатная рекреация, космический проект.
    Капитализм (в его собственном названии — либеральная демократия) оказался не только более живуч в цивилизационном плане, но и лучше смог приспосабливаться к происходящим в мире общечеловеческим изменениям за счет более эффективного внедрения социальных и технологических инноваций.
    Коллективное управление в социалистически странах, ориентированных на коммунизм, оказалось менее приспособленным к общечеловеческим изменениям в мире, менее политически мобильным, менее эффективным в экономическом плане, менее способным к долгосрочному внедрению технологических инноваций.
    Иначе говоря, обоснованное Лениным (и выдвинутое Чичериным на Генуэзской конференции 1922 года) соревнование в рамках мирного сосуществования и экономического сотрудничества государств с различным общественным строем, закончилось поражением коммуно-социализма как социальной практики.
    Коммунизму удалось избежать юридического осуждения своих преступлений. Но коммунизму не удалось избежать общественного осуждения своих злодеяний. Коммунизм как практика импер-социализма СССР и стран социалистического блока обречен на всемирное порицание в своих публичных и скрытых мотивах, в своих явных и неочевидных проявлениях. У коммунизма как социальной практики даже ныне сохраняющихся социалистических стран нет никакого будущего.
    Коммунизм как идея и теория
    2 May
    Теория коммунизма фундаментально разработана Марксом и в нефундаментальных аспектах — Энгельсом. Главный пафос коммунизма у Маркса состоит в том, что это цивилизационная теория. Иначе говоря, коммунизм есть не некоторое маргинальное представление для какой-то отдельной группы людей, а всеобщее представление, ставящее во главу угла достижение счастья и лучшего мироустройства для всех людей.
    Однако Маркс прекрасно понимал ограниченность коммунистической идеи. В рукописях 1844 года Маркс пишет: «Коммунизм есть положительное утверждение как отрицание отрицания, и поэтому он является действительным, для ближайшего этапа исторического развития необходимым моментом человеческой эмансипации и обратного отвоевания человека. Коммунизм есть необходимая форма и энергетический принцип ближайшего будущего. Но коммунизм как таковой не есть цель человеческого развития, не есть форма человеческого общества».
    То есть, как энергетический принцип уничтожения частной собственности и отчуждения труда коммунизм может быть использован непосредственно в обществе частной собственности и наличия государства, однако он не может быть некоторой целью человеческого общества вообще.
    В 1848 году Маркс и Энгельс создают «Манифест коммунистической партии», где они снижают цивилизационный пафос коммунизма за счет усиления его политического пафоса, сознательно производя политическую редукцию коммунистических идей и создавая коммунизм как всемирное политическое движение. Именно смена установки марксизма с общецивилизационной на политическую впоследствии привела коммунизм к краху — он оказался неспособным к теоретическому обновлению из-за привязки его политической практики к конкретно-исторической форме своей реализации. Более того, то, что позднее было сформулировано в Программе КПСС, являлось по существу уже даже не политикой коммунизма, а обывательской редукцией коммунистической политики.
    «Коммунизм — это бесклассовый общественный строй с единой общенародной собственностью на средства производства, полным социальным равенством всех членов общества, где вместе с всесторонним развитием людей вырастут и производительные силы на основе постоянно развивающейся науки и техники, все источники общественного богатства польются полным потоком и осуществится великий принцип: «От каждого — по способностям, каждому — по потребностям». Коммунизм — это высокоорганизованное общество свободных и сознательных тружеников, в котором утвердится общественное самоуправление, труд на благо общества станет для всех первой жизненной потребностью, осознанной необходимостью, способности каждого будут применяться с наибольшей пользой для народа» (Программа КПСС М., 1977, с. 62)
    В этих представлениях идея коммунизма как энергетического принципа развития цивилизации подменяется функционализмом и инструментализмом внутри актуального социального развития. Мыслительная установка Маркса на исследование и изменение общества с общецивилизационной позиции, где все измерения допускаются, подменяется установками с избранными измерениями: на утилитарное потребительство против трансцендентного творчества, на коллективность против индивидуализма, на труд против свободной деятельности.
    Обывательский коммунизм отбрасывает всякое представление о трансценденции, поскольку он учреждает гуманитарный материализм в его грубом научно-объективистском понимании — как лишь способности и потребности. Обывательский коммунизм отбрасывает индивидуализм во имя ложно понимаемой жертвенной коллективности. Обывательский коммунизм отбрасывает свободную деятельность во имя всегда несвободного труда.
    Здесь явно обходится идея противопоставления самоуправления государству. Всякое самоуправление в своем развитии предполагает значительное ослабление монополизма государства на инфраструктурные услуги. Если учесть отбрасывание индивидуализма во имя коллективизма, то такое самоуправление может быть понято лишь как коммунитаризм, где общины не есть объединение индивидов (как это считается в либеральной и либертарианской философиях), а общины сами формируют индивидов. Сведение коммунизма к коммунитаризму есть теоретическая и практическая ошибка.
    Здесь явно выпячивается идея патернализма, причем вопрос о том, откуда берутся все эти блага, оказывается лишь отчасти проясненным — они есть результат развития производительных сил науки и техники. Как показала практика общечеловеческого развития, научно-технический прогресс не является вечным — он сменяется кризисом перспектив самой науки, кризисом подмены науки и техники технологией, жестко интегрированной в потребительское общество. Сведение коммунизма к патернализму есть еще одна теоретическая и практическая ошибка.
    В таком обывательском понимании цивилизационный пафос коммунизма Маркса уничтожается. Цивилизация это не общество, то есть не политически, экономически и социально организованная актуальная совокупность. Цивилизация это совокупность мыслящих индивидов, умеющая не только укореняться в каком-либо пространстве онтологически, но и видеть далекую перспективу транзитологически, выживать и развиваться как можно более длительное время, самостоятельно способная решать возникающие масштабные проблемы, возобновляться поле экономических и социо-культурных упадков, возрождаться после любых катастроф и катаклизмов.
    По мере того, как обывательский коммунизм теряет свой цивилизционный пафос, он теряет и своих сторонников.
    В чем же суть любой настоящей или подлинной цивилизационной идеи? Любая цивилизационная идея должна удерживать максимально широкое поле возможностей, четко указывая при этом транзитологическую ориентацию с максимальной дистанцией достижения. Любые сужения ориентаций или установок неизбежно ведут к сужению возможностей выбора мотиваций для цивилизации, которая, имея возможность взрывного развития в какой-то отдельный исторический период, неизбежно приходит к упадку.
    Христос полагал — Царство Божие внутри вас, а рай на небе. Маркс полагал — царство справедливости может быть создано между нас, а рай возможен на земле. Как это ни покажется странным, но цивилизационный потенциал христианских идей намного больше. Источник развития в христианстве ищется в себе. Царство божие — есть перспектива, зависящая от личного выбора каждого. То есть все, что нужно для развития, у каждого под рукой, а все действия зависят лишь от самого себя. С такими начальными условиями эта идея непобедима, даже если вера ослабнет.
    А что остается делать коммунизму, когда заканчивается исторический период индустриализма и наступает постиндустриальный период? Когда государство увядает, когда частная собственность размыта акционерным капиталом? Когда отчуждение труда никуда не девается, даже если трудятся на общество, а не на капиталиста? Как пропагандировать коммунизм, когда социальная политика на протяжении многих лет во многих странах стирала классовые различия, целенаправленно создавая средний класс, который в марксизме считается некоторым еще неразличенным в себе источником классов? Как осуществлять всеобщие идеалы коммунизма, когда в «Моральном кодексе строителя коммунизма» содержатся принципы нетерпимости (4, 11), непримиримости (9) и враждебности (11)? Цивилизация в долгосрочном плане может быть построена лишь на позитивных принципах, но никак не на принципах вражды, нетерпимости и непримиримости.
    Когда уходят базовые условия марксистской теоретической модели коммунизма, остается лишь его базовый энергетический принцип, его общий цивилизационный пафос.
    Перспективы коммунизма как теории и практики
    2 May
    Развитие марксисткой теории коммунизма происходит уже после установления социализма в СССР на протяжении всего ХХ века. Однако в основном это развитие касалось аргументации и упрочения идей Маркса. Грамши с его идеей классовой гегемонии как идеологического лидерства, Адорно и Хоркхаймер с их критикой культуры и общества с привлечением идей Фрейда, гегельянская аргументация идей Маркса у Маркузе, фрейдомарксизм Фромма, исследующего проблему разрыва между коллективным и индивидуальным, приводящую к социальным неврозам и к отказу от индивидуальной свободы в довлеющей над ним коллективности.
    Последнее все еще в духе изначального замысла обновление коммунистической идеи производит Хабермас. Коммуникация — вот что объединяет людей и порождает цивилизационное единство. Консенсус делиберативной коммуникации является основанием общественного самосознания, направленного на деятельностное изменение мира.
    Теория коммуникация принципиально отрицает теорию борьбы классов, где возможна лишь конфликтная коммуникация — либо один класс эксплуатирует другой, либо эксплуатируемый класс уничтожает эксплуататоров. Теория коммуникации Хабермаса возвращает изначальное принципиальное понимание коммунизма, то есть такое, какое оно было у Маркса. Коммуникация во всех ее способах взаимодействия и есть коммунизм как процесс роста общественного самосознания.
    Системомыследеятельностная методология Г.П.Щедровицкого при всей ее близости к марксисткой теории, увы, не достигает цивилизационного пафоса. Внимание к методологии коллективной деятельности и невнимание к общественному целеполаганию, умышленное игнорирование философской проблематики (из-за идеологического давления на гуманитарные науки в СССР) выталкивает теорию СМД-методологии за пределы собственно развития идеи коммунизма. В этом смысле как теория деятельности СМД-методология может считаться теорией всякого коллективного (корпоративного, государственного, партийного и т.п.) действия, но однако не теорией цивилизационного действия. Цивилизационный пафос СМД-методологии чрезвычайно низкий.
    Окончательно нивелирует влияние теории коммунизма философия постмодернизма, которая разрушает тотальный подход марксизма к материалистическому обоснованию общества, видение безальтернативности будущего с точки зрения исторической необходимости, стадиальность развития общества через общественно-экономические формации, диалектику классовой борьбы как политический бинаризм, специфически доминирующий властный дискурс (классовая борьба (вражда), диктатура пролетариата, классовое господство и т.д.), установку на важность производства (производительные силы и производственные отношения), политический экономизм (в его Ленинской интерпретации — «политика есть концентрированное выражение экономики»).
    После Хабермаса общецивилизационные идеи порождаются уже вне вывески коммунизма. И если применить существующие идеи современной философии, направленные на фундирование и транзитирование человеческой цивилизации, к коммунизму, то можно увидеть, что теория коммунизма меняется принципиально.
    Три источника и три составных части коммунизма становятся сегодня другими: теоретическая философия конструктивизма (вместо немецкой классической философии), теории неполитической экономии — нейроэкономика, неоинституционализм, ВикиСитиНомика и т.п. (вместо английской политэкономии), теории социальных сетей и киберанархизма (вместо французского утопического социализма).
    Практика коммунизма сегодня тоже принципиально изменяется. Коммунизм есть именно развитие общественного самосознания, а не развитие форм общественного принуждения к такому осознанию, каковым он был в эпоху модернистской политики. Нельзя развивать общественное самосознание внутри старых представлений. С появлением Интернет и социальных сетей, с переходом индустриальной фазы человечества в постиндустриальную, с появлением глобализма не только как корпоративного, но и как общественного движения, противостоящего государственному оппортунизму, коммунизм потерял смысл как политика.
    Коммунизм более не должен бороться за государственную власть, ибо это лишь отдаляет его цели. Коммунизм должен бороться за обобществление коллективного самосознания, общественное самоуправление вне государственной политики, общественную самоорганизацию вне классов и экономических различий.
    Любая партия, называющая себя сегодня коммунистической, не является коммунистической по сути. Поэтому коммунистические партии не стоит запрещать — им стоит отказать в праве считаться коммунистическими или называть их ортодоксально-коммунистическими.
    Хотите быть коммунистами? Сделайте возможным возобновление цивилизационного пафоса целого человечества — как мировой сети не только глобального, но и внеглобального (гелиосного, галактического и вселенского) единства. Коммунизм как энергетический принцип дальнейшего развития человечества означает мыслительную установку на нематериальную транзитологию и внепотребительские мотивации: на экономику дарения (экономику без ориентации на прибыль), на свободную творческую деятельность (а не на труд), на признание виртуальности и виртуальной культуры важной частью цивилизационной практики человечества (упразднение материальной актуальности в качестве единственного источника действительности), на конструктивное теоретическое моделирование и практическое конструирование множества реальностей (минуя диктат объективистской науки), в конце концов, это предполагает ориентацию общечеловеческой перспективы в том числе на Внемирность (а не только на мир).
    В таком виде — как общая транзитология человечества — коммунизм имеет цивилизационные перспективы.
    Хотите быть коммунистами? Производите консенсусную Интернет-коммуникацию и создавайте виртуальные социальные сети как рабочие модели актуальных сетей (выделяя там более сложные формы организации, нежели классы и страты), на основе этого развивайте актуальные сети самостоятельных (самообеспечиваемых, самоорганизуемых и самозащищаемых) сообществ, упраздняйте государство и замещайте монополизм государства на инфраструктурные услуги общественным контролем за корпоративными инфраструктурными услугами, создавайте новые виды обобществленной экономики, создавайте новые формы самоорганизации, создавайте новые виды обобщенной до уровня человеческой цивилизации культуры.
    В таком виде — как мировое сетевое сообщество самостоятельных общин — коммунизм имеет социальные перспективы.
    Коммунизм как теоретически обновленная практика новой теории все еще имеет перспективы. Вот только, по моему глубокому убеждению, новые теории и их практики следует называть новыми именами.
    Ибо ортодоксы всегда цепляются за старые имена и не позволяют их использовать новаторам цивилизационной теории и ее практики. Политики же очень часто следуют именно за ортодоксами. Политики-новаторы это большая редкость.
    Если так, то коммунизм как нежелающая обновлять свое содержание идея уже мертв — и теоретически и практически. Такой коммунизм не подлежит воскрешению.
  4. Жесткий вызов мышления
  5. Потеря и возвращение мышления (Сергей Дацюк)
  6. ХТО ТАКИЙ БЛОГЕР?.......................................................................................................
    22 Sep
    Хто такий блогер і чим він відрізняється від журналіста? Источник
    Сергій Дацюк 22 вересня 2015
    Блогер як реакція на Засоби Масової Інформації складного світу
    22 Sep
    Мабуть не тільки тим, що журналіст, як правило, професіонал, а блогер не завжди професіонал, бо бувають непрофесіонали-журналісти і професіонали-блогери.
    Блогер є породженням мережевої онлайнової інтерактивної комунікації, яка принципово відрізняється від систематизованої (інституалізованої) оффлайнової монологічної комунікації.
    Блогер виникає як реакція на Засоби Масової Інформації складного світу. В якийсь момент виявилося, що масова інформація може повідомляти лише прості речі багатьом. За сегментацію інформації ринок не готовий платити. Отже сегментована і призначена для вузьких кіл користувачів інформація виявилася запитана поза межами тих, хто приймає рішення на рівні держави чи корпорацій. Стало багато людей, справа яких залежить від осягнення нових смислів, перспектив, уявлень, мислительних установок та мотиваційних настанов.
    В цьому контексті кількість людей, які приймають рішення, від яких залежать інші люди, протягом останнього часу збільшилася. З іншого боку, виникли технічні можливості (Інтернет + соціальні мережі) доставки такої сегментованої і персоналізованої інформації до тих, хто приймає рішення, але не готовий за них платити як за консультаційні послуги.
    Нові функції блогера
    22 Sep
    Отже блогінг це персоналізація і сегментація журналістики в процесі її масовізації. Блогінг це також універсалізація і ускладнення змісту публікованих текстів, бо вона є власне відображенням суті Інтернету як універсальної мережі єдиного людства.
    Блогінг це принципова відмова від масовізації текстів блогера. І це дуже важлива обставина. Чим більш популярним стає блогер, тим більше ця принципова відмова актуалізується.
    Традиційний журналіст виконував три основних функції: 1) інформування; 2) аналіз; 3) мотивація та організація дії. Інколи до цього додавалася функція розваг.
    Позиція блогера з'являється як наслідок ускладнення світу. Блогер зайнятий інформуванням в тих сферах, де традиційна журналістика не діє, не встигає реагувати або викривляє події під натиском інституалізованих влади та багатства. Блогер зайнятий не тільки аналізом в сенсі аналітики подій, він також здійснює синтез (смислів, перспектив, нового дискурсу, нових організаційних та інших ініціатив). Блогер також здійснює мотивацію своїх читачів на певні дії, що традиційна журналістика давно перестала робити через недовіру до неї як до джерела суб'єктності на боці громади, а не влади та багатства. Блогер часто навіть поєднує функцію розваг з інформуванням, аналізом-синтезом і мотивацією-організацією.
    В чому головна мета-функція блогера?
    22 Sep
    Блогер здійснює складну орієнтацію в складному світі відносно смислу, перспективи та мотивацій. Тобто блогер робить все те саме, що колись робила традиційна журналістика, але перестала це робити через дві обставини:
    1) світ ускладнився, в той час як журналістика залишилась орієнтованою на широкі маси, які здатні сприймати лише прості речі;
    2) ринок готовий оплачувати лише масову журналістику, а сегментовану і персоналізовану журналістику ринок оплачує епізодично, мало і непевно.
    В цьому сенсі журналістика не може бути складною і незрозумілою, бо її не буде читати масовий читач, відтак і її не буде оплачувати видавець.
    Саме блогінг дає можливості переглянути функції інформування-аналізу-організації-розваг.
    • Блогер може робити те, що власне дуже рідко або майже ніколи не робив журналіст.
    • Перш за все, блогер може тримати рефлексивну і філософську позицію, яку зазвичай дуже рідко може пропонувати журналіст.
    • Блогер може здійснювати синтез нових мислительних установок і мотиваційних настанов.
    • Блогер може створювати та поширювати нові смисли та нові перспективи як щодо світу загалом, так і щодо будь-якої локації світу.
    • Блогер може пропонувати соціальні інновації, нові уявлення, нові ходи мислі, навіть такі, які є контраверсійними і не сприймаються широким загалом.
    • Блогер може не тільки прямо закликати та мотивувати до певних дій, а ще й організовувати ці дії під час всього процесу їх виконання, здійснюючи технологічно складні інтерактивні процеси в мережі, тобто працювати не тільки в тексті, але і в коментарях до свого тексту.
    • Блогер може породжувати новий дискурс, прив'язуючи і співвідносячи його з новою пропонованою ним же практикою.
    • Блогер може створювати цю нову практику і підтримувати її у вигляді послідовності цих дій, тобто блогер може мати план зміни локації чи цілого світу, якщо він має витримку достатньо довго орієнтувати соціальну реальність відносно пропонованих ним нового дискурсу та нової практики.
    • В той же час блогер може являти собою приклад нової ідентичності, яка слугує узагальненням всього того, що він робить.
    Блогер це соціальний інженер на боці всієї громади
    22 Sep
    Найкращий блогер це соціальний інженер на боці всієї громади, а не якоїсь політичної сили чи соціального руху.
    Тому блогери в останні роки стали такими запитаними. Їх запрошують авторитетні друковані видання, їх запрошує телебачення, їх залучають політики, їх шанують громадянські рухи.
    Блогер може займатися політикою. Але умови цього заняття доволі складні:
    • 1) рівноважність присутності різних політичних сил в текстуальних контекстах;
    • 2) за всякої оцінки подій прямо і чітко ставати на позицію всієї громади, з якою ідентифікує себе блогер;
    • 3) уникати контекстів всіляких расових і національних ідентичностей, які сіють розбрат і ворожнечу, на користь громадянської в ідеалі універсальної ідентичності;
    • 4) уникати трайбалізму в будь-якому його прояві;
    • 5) періодично зі своєю референтною групою обговорювати свої тексти для уникнення чисто психологічних аберацій (скочування до гордині, жадібності, гніву, заздрості, хтивості, черевоугодництва, зневіри чи ліні). (Бережіться політики, вона провокує смертні гріхи:)).
    Професійний блогер
    22 Sep
    Якщо блогер погоджується на якусь пропозицію систематизованої (інституалізованої) реальності, він стає професійним блогером.
    Якщо спочатку умови його ангажементу дуже прості – роби те, що робиш, а ми будемо платити грант. Ніяких зобов'язань блогера щодо тиражів, рейтингу, відсотків політичної підтримки в такому грантодавстві спочатку немає.
    Якщо блогер продовжує зберігати свою ідентичність і робити все те, що не робить журналістика, то його аудиторія зростає.
    Коли аудиторія блогера зростає, грантодавець починає розглядати його, принципово мережевого і несистемного суб'єкта, як масовий, а отже інституалізований і тим самим капіталізований ресурс. А аудиторія починає розглядати блогера як звичний для неї ресурс повсякденної смислової та перспективної орієнтації.
    І от настає цей момент – аудиторія читачів блогера зростає і починає вимагати від блогера писати на теми, що їй до вподоби, а його грантодавець починає ставитися до нього як до інституалізованого і капіталізованого ресурсу.
    Найбільш морально небезпечним вибором для блогера є пропозиція від представників його аудиторії чи від грантодавця зайнятися інформаційним кіллерством чи тролінгом певних осіб, партій, кланів, соціальних груп і т.д.
    В такій ситуації блогер може перетворитися або на професійного журналіста, або ціною відмови від грантової підтримки і від подальшого зростання своєї аудиторії зберегти свою ідентичність.
    Немає сумніву, що частина блогерів обов'язково скурвиться і знайде цьому багато виправдань. Але завжди будуть блогери, які не шукають виправдань і продовжать зберігати свою ідентичність.
    В цьому сенсі лише Інтернет та соціальні мережі пропонують вперше такий вибір для блогера. У традиційного журналіста такого вибору не було, бо коли грошовитий власник купував його видання, радіо- чи телеканал, з часом йому не залишалось вибору, бо всі видання, радіо- чи талеканали ставали купленими.
    У блогера завжди є такий вибір. Це зумовлено досить низьким порогом виходу в публічний простір, який вперше дав саме Інтернет.
    Блогінг довго лишатиметься висхідним трендом тому, що на місце всіх скурвлених блогерів завжди приходитимуть молоді, драйвові і ще не куплені.
    Блогер - той, хто зберігає ідентичність універсального громадянства
    22 Sep
    Отже блогер це не той, хто веде блог. Блогер це той, хто лишається блогером після того, як його блог стає популярним, а отже отримує можливість масовізації, капіталізації і т.п. Блогер це той, хто зберігає ідентичність універсального громадянства понад усе і незалежно від жодних життєвих обставин.
    Володіти помислами своєї аудиторії благородно – головна настанова блогера.
    Блогер це не професія. В свої основі блогер це громадянська позиція, яка творить публічну універсальність. І саме як така ця позиція блогера буде запитана ще тривалий час.
    22 Sep
    Обговорення:
    • клапани для випуску пару
      22 Sep
      Oleksandr Kelym В сучасному світі блогери – це заміна бабців на скамейці біля під*їзду... По крайній мірі у нас – випуск пару, клапан аварійного обмеження роботи апарату пригнічення, яким є держава.
    • статуси блогерів у редакціях
      22 Sep
      Oleksandr Kelym Для видимості певного "статусу" для так званих "блогерів" ще існує редакційне "сито": при чому воно діє навіть для коментів – і коли редакція раптом починає писати "заборона через ненормативну лексику" якої насправді і духу немає – то хочеться когось таки добряче "послати"! Тому навіть допуск у блогери – певна мітка якості...
    • агенти впливу
      22 Sep
      Oleksandr Kelym Цікаво спостерігати за "блогерами" напередодні майданів: добряче підвищується градус дискусії – одні починають як би нагнітати атмосферу, а інші її вгамовувати, заспокоювати і т. д.
      Технології... у свій час кегебісти через сіксотів та бабців на скамейках запускали інфу значно оперативніше та масованіше ніж через ЗМІ, а зараз вже дещо інші, складніші технології...
    • блогери і свобода слова
      22 Sep
      Euzebiusz _
      Блогерство справжнє а не тільки як дозволене "модераторами" з УП, можливе за умови дотримання свободи слова. Свободи без кордонів, навіть тих які малює цей автор філософ. Власне тоді блогер не стане в ролі регульованого статиста. Можливо, потрібна спец платформа в мережі типу bloger.com, Hyde Park
    • Графоман-имиджстриммер
      22 Sep
      Виктор Тодорюк Блогер? Графоман-имиджстриммер выбалтывающий себя?
    • незалежний ні від кого письменник
      22 Sep
      Ihor Orobchuk (поборюсь за термін) Блогер - це незалежний ні від кого письменник.
      Існуванню блогерів особливо сприяють сучасні засоби комунікації.
    • блогери і журналісти в Україні і в цивілізованному світі
      22 Sep
      Oleksandr Sergij Piddubnyy
      1. Будь-який журналіст може стати блогером, але не кожен блогер може стати журналістом.
      2. Блог - це не реакція на медіа, а медіа, що стало доступне будь-кому завдяки технологіям (плюс соціальна складова виписана у відповідних теоріях ще в 60-7- рр. ХХ ст.).
      3. Взагалі-то в цивілізованому світі (не в росії та не в Україні) одна з базових функцій журналістики - перевірка інформації.
      4. "Блогер може займатися політикою..." в Україні та росії - так, але не в цивілізованому світі.
      А взагалі, аби розуміти предмет варто починати з "класичного" розуміння поняття блог - тобто що таке блог. Часом нема сенсу вносити корективи в світові усталені наративи Смайлик «smile»
      http://piddubny.com/scho-take-bloh/
  7. СВІТОВІ ЛІДЕРИ ПРО СВІТ НА 70-ій СЕСІЇ ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ООН
    29 Sep
    СВІТОВІ ЛІДЕРИ ПРО СВІТ НА 70-ій СЕСІЇ ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ООН Источник
    29 вересня 2015
    Що відбувається в світі
    29 Sep
    Виступи світових лідерів на 70-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН 27-го та 28-го вересня 2015-го року розказують не тільки про світ, вони розказують також про їх власний рівень оцінки того, що відбувається у світі.
    Виступи представників держав світу, членів ООН, можна поділити на два типи – виступи національних лідерів (виступи національного егоїзму) і виступи світових лідерів (виступи з позиції світу). З тих виступів, що вдалося побачити, до виступів національного егоїзму можна віднести виступи лідерів України, Бразилії, Польщі. До виступів з позиції світу можна віднести виступи лідерів Білорусі, США, Китаю, Йорданії, Росії.
    Антизахідна і залякуюча "сильних світу цього" риторика президента Білорусії Лукашенка, звітна і обвинувальна щодо Росії прозахідна риторика Президента України Порошенка – ніби два різних полюса неадекватності: неадекватність світового бачення і неадекватність національного бачення.
    Виступ Порошенко
    29 Sep
    Президент України Порошенко в своїй промові від 27-го вересня 2015-го року звітує про досягнення щодо цілей тисячоліття ООН, в той же час звинувачує Росію в агресії. З точки зору деяких експертів (1, 2), це агресивна промова, яка не відповідає темі. А як з точки зору українців загалом?
    Так, в емоційному план українці солідаризуються з позицією свого Президента. Але в рефлексивному розумінні це не позиція світового лідера, з нею не варто солідаризуватися. Це позиція національного лідера, який свій національний егоїзм виносить на світову арену в тематичному дисонансі з порядком денним ООН. Це пробачають інші члени ООН, але це не створює для України нові можливості.
    Виступ Президента Білорусі Лукашенко
    29 Sep
    Подивіться на виступ Президента Білорусі Лукашенко. Так, він антизахідний. Так, він називає війну в Україні братовбивчою і громадянською, що Україна заперечує. Так, він відкрито звинувачує "сильних світу цього" в помилках в Афганістані, Іраці, Лівії, Сирії, не визнаючи помилки своєї недемократичної діяльності як політика. Цей виступ може нам не подобатися. Але за своєю позицію, це виступ світового лідера. В своєму виступі Лукашенко аналізує світову ситуацію.
    Президент України раніше багато говорив про необхідність реформувати ООН. Чому уже не зробити конкретні пропозиції в плані реформ ООН? Мова ж іде не тільки про ідею позбавити Росію права вето в Раді Безпеки ООН. Суть в самій основі цієї проблеми – ООН розділена на держави двох сортів – членів Радбезу та інших.
    Виступ Президента Бразилії Ділма Русеф
    29 Sep
    В цьому плані Президент Бразилії Ділма Русеф в своєму виступі зробила велику помилку, пропонуючи розширити Раду Безпеки ООН за рахунок нових членів (маючи вочевидь на увазі входження туди Бразилії). Взагалі виступ Президента Бразилії був затягнутим і теж звітним – дуже багато було про успіхи Бразилії, і дуже мало про бачення світових проблем. Це теж позиція національного егоїзму, яка не має жодного стосунку до позиції світового лідера.
    Виступ Президента США Обами
    29 Sep
    Давайте подивимося на виступ світового лідера Президента США Обами. Президент Обама проголосив ряд цікавих тез щодо бачення світової політики та ролі в ній принципів, базованих на ідеалах ООН. Сила не долає хаос у світі, хаос можуть подолати спільні дії об'єднаних націй. США отримали урок в Афганістані та Іраці про обмеженість права сили. Соціальні технології, соціальні мережі, знання, інновації, творчість, а не контроль над територією дозволяють сьогодні отримувати успіх країні. Норма нерозповсюдження ядерної зброї була реалізована у договорі з Іраном. Це дія правової сили міжнародної системи.
    Анексія Росією Криму і анексія Росією Східної України – на це США не можуть закрити очі. У США є глибоке розуміння історичних зв'язків Росії та України. Але США не можуть стояти осторонь, коли суверенітет і територіальна цілісність країни піддаються кричущому порушенню, і все, що відбувається в такій країні як Україна, може відбутися в будь-якій з країн світу. Зараз українці найбільш ніж будь-коли зацікавлені у зв'язку з Європою, а не з Росією.
    Санкції проти Росії це не намагання повернутися до нової холодної війни. Через світові санкції падає російська економіка і відбувається еміграція розумних росіян. Ми не хочемо ізолювати Росію. Ми хочемо, щоб Росія була частиною системи світової безпеки.
    Апокаліптичний культ ІДІЛ є світовою небезпекою. Військової сили недостатньо, щоб змінити ситуацію в Сирії (тому підхід Росії США не сприймають). Неможливо вернутися в довоєнний статус-кво. Асад відреагував на громадянські протести в своїй країні шляхом ескалації, репресій і убивств. Тому в Сирії потрібна нова влада. Водночас США готові співробітничати з Росією по Сирії.
    Тобто Президент Обама формулює міжнародний принцип "право сили на світовому рівні діє неефективно у світовій політиці" і щодо цього принципу здійснює критику політики Росії. Він навіть визнає власні помилки США в Іраці та Афганістані. Тобто він не власний національний егоїзм просуває чи навіть гегемонію США. Він пропонує принциповий підхід для світу.
    Виступ Президента Польщі Анджея Дуди
    29 Sep
    Чому власне виступ Президента Польщі Анджея Дуди може бути охарактеризований як виступ національного егоїзму? Президент Польщі говорив про геноцид часів Другої світової війни, про необхідність реформи Ради Безпеки в контексті обмеженого розуміння, викладеного в пропозиції Франції. Він констатував релігійні конфлікти та порушення прав меншин, по відношенню до яких Польща закликала ООН до їх подолання. Оце найсуттєвіша ознака національного егоїзму – відсутність конкретних світових інновації та ідей і заклик до ООН щось вдіяти в тій чи іншій сфері. Окрім того, національний егоїзм пов'язаний також з постійним приверненням уваги до своєї країни. В його виступі теж звучать звітні інтонації (як Польща виконує настанови цілей тисячоліття ООН).
    Виступ Голови КНР Сі Цзіньпіна
    29 Sep
    Виступ Голови КНР Сі Цзіньпіна, як завжди, був обережний. Голова КНР нікого конкретно не критикував, він позначав проблеми і робив загальнодемократичні заклики до їх вирішення. Світ зараз іде через прискорену еволюцію. Принцип рівності країн у світі є засадничим. Співробітництво – найкраща форма демократії. Архітектура світової безпеки повинна бути побудована на принципах справедливості. З позиції сили діяти у світі не можна. Потрібно утриматись від холодної війни. Глобальний капітал не може хотіти лише прибутку, це приводить до світової кризи.
    Взаємодія цивілізацій має будуватися на їх взаємному визнанні. Промисловий розвиток не має бути вищим за природу. Мрія китайського народу – мрія великого оновлення. Китайська мрія відкриє можливості для інших країн. Китай ніколи не буде йти шляхом гегемонії і переділу сфер впливу. Китай виступає за більшу присутність країн Африки в керівництві міжнародних структур. Китай створює фонд в 1 млрд. доларів для підтримки діяльності ООН. Китай створить фонд у 100 млн. доларів для подолання криз в Африці.
    Виступ Король Йорданії
    29 Sep
    Король Йорданії пропагував релігійні цінності. Він спробував вивести ісламське бачення світу на рівень загальнолюдський. Це зробити доволі важко, і з кожним роком все важче, оскільки сучасний складний світ слабко інтерпретується в релігійній парадигмі. Тобто релігія вводить лише обмежуючі норми. Релігія не здатна вводити позитивні норми. Релігія не здатна сказати, що конструктивного можна робити в складному світі.
    Виступ Президента Росії Путіна
    29 Sep
    Найбільш очікуваний виступ на Генеральній Асамблеї ООН – виступ Президента Росії Путіна. Це був антизахідний обвинувальний виступ з позиції імперського егоїзму Росії. Це виступ не наступально-обвинувальний, а жалісливо-обвинувальний. Його можна узагальнити так: ви не любите Росію, а Росія насправді хороша і може прислужитися світу, не дивлячись на свою агресію в Україні.
    Позиція світового лідера в ньому була представлена у перетвореній формі – як реакційна щодо Заходу і зокрема США. Виступ Путіна відрізнявся від виступу Лукашенка тим, що Путін пропонував міжнародно-політичні інновації у боротьбі проти ісламського тероризму.
    Президент Росії Путін почав свою промову з намагання архаїзації ООН, яку нібито потрібно реформувати, не змінюючи її основні норми. Він відстоював необхідність збереження право вето Росії як члена Ради Безпеки ООН. Дії в обхід Радбезу (щодо Росії) – нелегітимні.
    Руйнування ООН в нинішньому вигляді буде руйнуванням системи міжнародної колективної безпеки. Потрібно зберегти Ялтинсько-Потсдамську систему (Путін називає її Ялтинською).
    Що таке державний суверенітет? Це свобода та вільне обрання своєї долі людиною, народом, державою. Ніхто не зобов'язаний підлаштовуватися під кимось придуману модель.
    Експорт демократичних революцій продовжується. Зокрема на Близькому Сході.
    Ісламська загроза є загальносвітовою. Росія виступає проти міжнародного тероризму. Росія сьогодні надає допомогу Іраку, Сирії та іншим країнам.
    Сьогодні Росію звинувачують у зростанні амбіцій, ніби у тих, хто так говорить, нема амбіцій. Росія ж хоче створити широку міжнародну антитерористичну коаліцію. Ключовими учасниками такої коаліції мають стати ісламські країни.
    Путін розраховує, що міжнародна спільнота випрацює механізми безпеки щодо мусульманських країн. Тоді проблема біженців не буде загрожувати іншим країнам.
    Конфронтаційна логіка Заходу спричинила до громадянської війни в Україні. Зупинити війну можливо тільки при виконанні Мінських угод. Потрібно поважати вибір людей Донбасу. Це запорука того, що Україна розвиватиметься як цивілізована держава.
    Економіка має базуватися на принципах СОТ. Санкції проти Росії порушують ці принципи, порушують принципи конкуренції.
    Правила гри на міжнародному рівні переписуються в інтересах вузького кола країн. Росія пропонує інтеграцію інтеграцій.
    Росія узгоджує російський євразійський проект з проектом "нового шовкового шляху" Китаю.
    Добра воля, презирство до інтриг та хитрощів і співробітництво – це принципи діяльності ООН, які можуть привести до успіху.
    Риторика Путіна свідчить про те, що він втомився, втратив енергетику, неспроможний більше не те що впливати на світ, але навіть і привертати увагу світу. Враховуючи широкий піар виступу Путіна і явно завищені очікування, його промова це абсолютний провал.
    Давайте особливо звернемо увагу на один абзац з промови Путіна, який показує шизоїдність путінського розуміння світу.
    "В цьому ж ряду і питання про так звану легітимності державної влади. Не можна грати і маніпулювати словами. У міжнародному праві, в міжнародних справах кожен термін повинен бути зрозумілий, прозорий, повинен мати однакове розуміння й одноманітно зрозумілі критерії. Ми всі різні, і до цього потрібно ставитися з повагою. Ніхто не зобов'язаний підлаштовуватися під одну модель розвитку, визнану кимось раз і назавжди єдино правильною."
    Цей абзац наскрізь суперечливий. Якщо в світі модель не одна, і ми всі різні, тоді критерії права будуть різні і гра словами неминуча. Якщо ж гра словами заборонена і критерії одноманітно зрозумілі, тоді модель світу єдина і під неї потрібно підлаштовуватися. Відсутність у Путіна ясного розуміння цієї обставини, створює небезпечну для світу шизоїдність політики російської держави.
    В промові Президента Росії ніяких інновацій, ніяких ідей, ніякого приросту позиції по Сирії. Всім стало зрозуміло, що дії Росії в Сирії це не намагання вирішити проблему ІДІЛ, а спроба відвернути увагу світу та росіян від провалу російської влади в Україні, спроба змусити США піти на компроміс з Росією, тобто обміняти Сирію на Крим та Донбас.
    Загальне враження
    29 Sep
    Виступ Президента Росії Путіна розчарував. Але виступ Президента України Порошенка розчарував не менше.
    Україна в ООН звинувачує Росію. Росія в ООН звинувачує Захід. Така звинувачувальна логіка – це глухий кут міжнародної політики. Це політична обмеженість Президентів України та Росії.
    Світові лідери США та Китаю виглядають на фоні Президентів Росії та Україні набагато позитивніше.
    Але в цілому у світі велика проблема – справжніх світових лідерів нема. Бо нема кому запропонувати нове бачення майбутнього, нову структуру міжнародної безпеки і відповідно реформу ООН або навіть нову міжнародну організацію, яка була б збудована уже не тільки на членстві держав, а куди б могли входити самодостатні громади і корпорації.
    В цьому плані лідери США та Китаю це все, що поки що є у світу з точки зору можливих позицій інновацій. Але навіть ці лідери поки що не демонструють достатнього рівня світових інновацій.
    Нам залишається сподіватися, що виступ Президента України 29-го вересня 2015 року на загальних дебатах 70-ої Генеральної Асамблеї ООН вже після виступів Президента США та Президента Росії буде більш змістовнішим. Але чи буде це виступ світового лідера, з лідерською позицію щодо світових проблем та проблем ООН?
  8. Телепередачі
    31 Oct
    • Телепередача на UA.ПЕРШИЙ
      4 Nov
      Сергій Дацюк
      Ознаки майбутнього
      21 Nov
      Для майбутнього необхідно 3 ознаки
      • футуродискурс
        5 Nov
        наявність розмов про майбутнє
      • футуропрактика
        4 Nov
        • виявити цих людей, які здатні змінювати правила (3-5 чоловік)
        • треба рішення еліти
          4 Nov
          • еліту потрібно ростити років 100
      • футурошок
        4 Nov
        • зміни при яких люди відбувають стрес
        • Южна Корея, Сінгапур
          4 Nov
          • це було до інтернету, глобального футуродискусу
      5 Nov
      Обговорення:
      • Футуродискурс вже є
        4 Nov
        Футуродискурс вже є (люди з 7 країн), см. Будущее
        Кстати, общее обсуждение 90 статей и работ Сергея Дацюка: Сергій Дацюк.Обговорення статей
      • об общечеловеческой программе будущего
        5 Nov
        Это начальный этап публичного разворачивания футуродискурса в Украине с С.Дацюком. Нам надо подумать об общечеловеческой программе будущего, стартом которой обещал стать наш Майдан. Это разговор с философом о принципах нашего будущего
        5 Nov
        • это уже разработано теоретически и апробированно на практике
          5 Nov
          Viktor Satsyk Это уже разработано теоретически и апробированно на практике и Дацюк С.А. и не только, об этом поставлены в известность.
          5 Nov
          Светлана Овчаренко
          • Поставить в известность - смысла нет, поскольку это другие принципы организации жизнедеятельности, разрушающие олигархат и многое другое.
          • Практиковать в немногочисленной группе и реальном социальном пространстве это, как говорят в Одессе, - две большие разницы.
          • Но, что вы конкретно придумали, конечно, интересно. Я не встречалась с гуманитарно грамотными технологичными рекомендациями перехода из пункта А в пункт Б.
            5 Nov
            Viktor Satsyk Кто вам мешает: http://www.resultsystem.com/, там номера телефонов все открыто. Перейдя по вышеуказанной ссылке вы можете ознакомиться не с "рекомендациями", а с интеллектуальным обеспечением (новая философия, методология, доктринология, идеология, стратегия, политика, тактика и новая практика) для проведения соответствующей работы "перехода из пункта А в пункт Б" .
            Детализировать интеллектуальное обеспечение в режиме онлайн не представляется возможным, так как речь идет об совершенно новых понятиях и смыслах из новой парадигмы мировоззрения.
            5 Nov
            Светлана Овчаренко То, что вы называете "философия" - это система ценностей, убеждений, т.е. идеология. С основным постулатом - "надо сотрудничать" - спорить не буду. Но он не оригинален. А ссылки на Спиркина - это дань студенческим годам?
            5 Nov
            Viktor Satsyk Что касается философии, то с нашей точки зрения она (философия) должна быть практичной, как говорил классик "нет ничего более практичного хорошей теории", то есть задавать основные вехи хода действий - выхода в состояние преображения на основании квантовой социологии и перехода системы в суперпозицию и нелокальность. Если у вас и (или) вашей команды есть нечто круче - вперед. Искренне желаю удачи. )
      • о развитии Коллективного Разума
        17 May
        КР, на мой взгляд, один из самых перспективных проектов коллективной интеллектуальной системы. Замечательно то, что он постоянно развивается, и он заслуживает внимания со стороны всех, кто любит мыслить.
        Я понимаю, что проект находится еще, как бы, в тестовом режиме. Но любая интеллектуальная группа-команда может доказать свой метод и уровень только одним способом – конкретными интеллектуальными продуктами.
      • футорошок через Актіум
        4 Nov
        Юрий Поляков Предлагаю футурошок, который может изменить, начиная с Украины, все полит-системы мира. Это станет новой точкой отсчета - до или после Украинской революции. Новая полит-ситема может прийти через Актиум - активных и умных. Люди Актиума - это люди-нейроны.
        Общество подобно организму и развитие этого организма зависит от его разума. В обществе всегда есть люди, которые могут лучше других мыслить и отражать действительность - это и есть люди-нейроны. Их нужно распознать, сконцентрировать в Актиум и социальным лифтом поднять на уровень управления. Как это сделать?
        Легко. Причем без партий и другой полит-возни.
        Каждый из нас каждый день в интернете читает новости и аналитику. Аналитику пишут как раз люди-нейроны - это априори. Каждый из нас легко определит из своих любимых "интернет-референтов" лучшую пятерку тех, кому он доверяет больше всех. Если на спец-портале проинтегрировать эти рейтинги, то можно найти 150 лучших (число Данбара) - это и будет Актиум.
        Актиуму, как коллективному президенту поручается не прямое управление государством, а организация его управления и функциоирования. Причем мы не вмешиваемся в формы и методы работы Актиума. Мы просто наблюдаем и критикуем результаты.
        Выборы в Актиум идут перманентно. Раз в три месяца на спец-портале меня просят подтвердить или изменить свою пятерку. Все. Никаких партий, никаких традиционных выборов. Общество напрямую пластично и быстро регулирует свое развитие, изменяя состав Актиума.
        Вперед, друзя, в Новый мир через футурошок! )
        5 Nov
        • активність з розумом дуже важко і рідко поєднуються
          4 Nov
          Олександр Гнєдаш Нажаль, активність з розумом дуже важко і рідко поєднуються в одній людині.
          4 Nov
          Юрий Поляков Кожного дня особисто Ви в інтернеті переглядаєте статті, аналітику та інші роботи людей з активним розумом. Вони гармонійно поєднують ці якості в собі, і таких людей досить багато, щоб зформувати, не те щоб один, а десятки Актиумів.
        • як інтелектуальній еліті, достукатися до фінансово-політичної еліти?
          4 Nov
          Ірина Сергійчук Актуальним є одне єдине запитання: як інтелектуальній еліті, достукатися до фінансово-політичної еліти?
          4 Nov
          Віталій Задорожній А, хіба, дві паралельні лінії у просторі, десь перетинаються? ))
          4 Nov
          Ірина Сергійчук в даному випадку, на жаль, ні...
        • Треба "достукатися" до суспільної свідомості
          4 Nov
          Юрий Поляков Треба "достукатися" до суспільної свідомості, і навіть, не до всієї суспільної свідомості, а лише до особливого, резонансного страту людей. Для нашої країни - це люди що мають перманентну інтелектуальну активність в інтернеті - вони частково, якраз і є тим "середнім класом" що зробив вже дві революції. Цім людям потрібна "голова", тобто коллективний розум, що генерує стратегеми та короткі і ясні концепти тактичної дії.
          Спочатку така "голова" виникає як інтернет проект, а далі стає політичною партією середнього класу нового типу. Як ітегрувати початковий контент може показати така проста схема (хоч вона була зроблина для іншого проекту)
          4 Nov
          • КР не існує окремо від соціуму
            4 Nov
            "Ці люди" і є колективний розум, його частка, КР не існує окремо від соціуму, просто є різні функції, які виконують певні люди-нейрони, до яких відносяться і "генератори первинних смислів" (весь соціум).
            4 Nov
            Юрий Поляков Зрозуміло, що "КР не існує окремо від соціуму", як і голова окремо від тіла не може існувати. Але голова, або мозок - це не все тіло. Тож коллективній розум створюють собою не всі, а лише особливі люди. Їхня особливість полягає найперше - в ментальній здібності адекватного аналізу реальності та у вмінні створювати послідовність ясних візій майбутнього. Це не привілегія цих людей, а, підкреслюю, осбливість (доречі, вони можуть бути поганими організаторами)
            Соціум постійно, протягом вусієї своєї історіі, вчиться розпізнавати в собі таких людей і досить добре це вміє, але йому завжди заважає система влади та навмисне деформована информація. Ми з вами живемо в інформаційну єпоху, яка дає змогу прямої, швидкісної комунікації та порівняння прехресних інформаційних потоків - тож треба цим, нарешті, скористатися і навчитися створювати Актіуми - людські интелектуальні системи нового покоління
            4 Nov
            Це тільки ЇХ аналіз і ЇХ реальність - тому соціуму нема діла до того, що там собі думає десяток "розумників" - тому підтримки від соціуму годі чекати (добре, якщо не спалять).
          • відсутності відповідних мотиваторів
            4 Nov
            Taras Plakhtiy Проблема реалізації того що на схемі лежить у відсутності відповідних мотиваторів, які б дозволяли учасникам генерувати достатню кількість соціальної енергії.
            Концептуально погоджуюся з постановкою задачі та тезою про колективний розум. Правда не поділяю Ваших підходів до принципової схеми його роботи. Було б цікаво організувати закритий семінар на якому можна було б більш детально ознайомитися з Вашим підходом та моєю альтернативою та спробувати пошукати дірки в логіці цих проектів.
            4 Nov
            • як додати мотивації для червоної та помаранчової парадигми
              4 Nov
              Юрий Поляков Якщо розмова йде про схему інтеграції контенту, то, дійсно, мотивації приймати участь в якомусь проекті де не будуть чітко бачити моє власне імя, я не зовсім зацікавлений якщо..., якщо я людина з червоною, та помарачовою парадигмою мислення. Та це можна виправити технічно. Інтегральний контент може бути представлений в двох формах - в першій як звичайний інтелект-продукт, в другій - як текст з лінками, що посилають до авторства.
            • енергія ментальності схована в сенсах
              4 Nov
              Юрий Поляков Що стосується енергії, то, на мою думку, енергія ментальності завжди схована в сенсах. А сенси, в свою чергу, мають три ясних рівні і дають три види єнергії. Є загоризонтний сенс - той що практично візуально не відтворюється, а існує як символ, але саме він дає сенс буття. Є сенс на горизонті - це те що можна собі уявити в ідеалі - він наповнює нас енергією мрії. Є послідовність актуальних сенсів, що стеляться до горизонту - вони дають людині єнергію проміжних імпульсів конкретних дій.
              Схема "Горизонт представлений об идеальном"
              4 Nov
            • мотивації для незначного числа людей
              4 Nov
              Taras Plakhtiy Описані мотивації, які виникають для реалізації потреб вищих рівнів піраміди Маслоу. Проте вони ефективні для активації незначного числа людей зеленої і жовтої парадигми мислення.
              На мою думку, цієї енергії, нажаль, не вистарчить для подолання спротииву до змін зі сторони діючих оргсубєктів червоно-синьої парадигми, у руках яких зараз зосереджена реальна влада і які активують загал впливом на нижні рівні піраміди Маслоу.
              4 Nov
              Долати спротив цієї системи в Україні нема можливості, та і нема сенсу, якщо проблема цивілізаційна - тому краще створювати ІНШЕ, що не конкурує з системою.
              4 Nov
              Taras Plakhtiy Я переконаний, що те ІНШЕ має бути на порядок потужніше від системи, щоб не зважати на опір.
              4 Nov
              Будь яка боротьба приведе до взаємознищення, перемагати можна і без боротьби. Мобільні телефони не боролися з дротовими.
              4 Nov
              Taras Plakhtiy Це залежить від типу гри, яку обирають/пропонують учасники взаємодії
              4 Nov
              Пропонувати можна будь-що, але зараз є одна сторона, яка диктує правила гри, не питаючи іншу і не зважаючи на її пропозиції.
              Пропоную обмежити розмову тільки практикою, не заглиблюючись в теоретичні можливості.
        • Чи буде партія інтелектуалів мати вплив?
          4 Nov
          Ірина Сергійчук Чи буде ця нова партія інтелектуалів мати вагомий вплив на політику нашої держави?
          щось подібне вже існує - партія Самопоміч зібрала в своїх рядах немало молодих, розумних людей. Та сили, поки що, нерівні. Чи не така сама доля буде чекати нову партію, чи не буде її шлях паралельним теперішній українській еліті і чи будуть у неї можливості вплинути на цю еліту???
        • Нехай "Самопоміч" стане нашою партією
          4 Nov
          Юрий Поляков Нехай партія "Обєднання Самопоміч" стане нашою партією, нашою надією. Давайте створемо інтернет-рух "Волонтери інтелектуали для Самопомочі". Давайте підемо всі разом на справжній всеукраїнський інтелектуальний штурм та відкуємо власним розумом "Інтелектуальні Клейноди" (розпишимо та візуалізуємо всі візії для України), та й урочисто вручемо "Самопомочі".
          А "Самопоміч" і спитає нас, а чого це ви так нам взялися допомогати? Га? А ми їй і скажимо - бо Ви єдина наша надія і подивимся їй в очі... (я практично не іронізую)
        • зробити якісний інноваційний продукт та вітдати "Самопомочі"
          4 Nov
          Юрий Поляков До речі прямо зараз в бесіді з Іриною Сергійчук в коментаріях, виникла ідея всеукраїнської концентрації інтелектуальних зусиль ).
          Досить розпорошуватись, та атомізуватись по куткам. Давайте всі хто може вільно мислити і хто баче на горизонті інноваційну, квітучу Україну обєднаємось в інтернет проекті "Волонтерської інтелектуальної тисячі", та зробимо якісний інноваційний продукт, наповнений справжніми "футурошоками" - та піднімем нову хвилю соціальної (вже інтелектуальної) енергії... і віддамо його "Самопомочі", як єдиній політичній надії... Яка Ваша думка?
        • почему это нужно
          4 Nov
          Юрий Поляков
          Сергей Дацюк акцентировал на том, что только идеи на гране футурушока могут спасти революционный порыв в Украине и сделать ее истинным лидером социальных инноваций в мире. Я предложил Вашей команде «Простору злагоди» сгенерировать 5 – 7 предложений такого порядка и показать их хотя бы интернет-народу (то же самое я предложил лидеру проекта «Динамічні мережі» Тарасу Плахтию).
          Почему я призываю Вас сделать это? Далее моя субъективная точка зрения.
          Потому что пришло время сориентировать социальную энергию Украины, и это возможно только двумя способами – либо люди переполненные негодованием пойдут за воинственным лидером (это крах), либо они увидят мечту на горизонте в виде 5 – 7 прекрасных и радикальных визий - это позволит живым, нормальным полит-силам поднять эти идеи на флаг. Так родится надежда для нашего общества.
          Никто кроме интеллектуалов не сможет это сделать. И в данный момент сидеть по углам и продолжать перебирать красивые мысли или играть в интеллектуальные умозрительные головоломки (хотя это очень полезно), я думаю не стоит. Время пришло. Это тест истории.
          4 Nov
          • способ футурошока не единственный
            4 Nov
            Слово "только" предполагает исключительность такого "единого правильного" виденья. Наряду с тезисом Дацюка есть и другие на этот счет, а коллективное мышления вообще начинается с отказа от исключительности своего частного мнения, с признания множественности мнений других.
            Один из принципов КР - "Общее важнее Правильного".
          • нужно ли спасать революционный порыв в Украине
            4 Nov
            А к чему "революционный порыв в Украине " ведет в нашей реальности (а не в теории), если к уничтожению страны, например, то надо ли его спасать?
          • должно быть достигнуто изобилие в громаде
            4 Nov
            Лема Валерий Сориентировать социальную энергию Украины возможно одним способом, когда денег в громаде будет столько, что о них не нужно будет заботится, т.е. трое человек в условиях технического прогресса выполняют работу тысячи, деньги при этом не идут на карман, а в фонд громады, которая как в семье дает их, кому сколько нужно, только тогда, когда каждый будет делать свое - только тогда и случится социальный резонанс, начало которого - муниципальные предприятия громады.
            4 Nov
            Ошибочное представление.
            В КР каждый делает свое, то, что ему нравится. Что-то одно (решение конкретной проблемы) делает открытое и свободно формирующееся подмножество сети, где каждый опять же реализует свои идеи так, как (и сколько) считает нужным, делая свой вклад в решение конкретной проблемы.
      • створити програму державних стратегій
        4 Nov
        Юрий Поляков Маємо неймовірно визначну нагоду - тут на фб С. Дацюка - мєтра авангардної філософії, зустрілися два справжніх майстри по створенню систем колективного інтелекту - це Динамічні мережі та Простір злагоди - подія непересічна!
        Тож, як закликає Сергій, "обмежимося практикою". На мій погляд це історична нагода перевірити на практиці методи інтеграції людської думки. Я вже пропонував, що можна спробувати створити визначний інтелектуальний продукт - це программу державних стратегій, що містила б інноваційні зміни в суспільстві і присвятити цю роботу єдиній, ще спроможній, політичній партії "Самопоміч".
        Якщо такий "клейнод" буде зроблено, ба, навіть можна зробити два, то це буде інформаційний привід до того, щоб подивитись реакцію самої партії, та й усього суспільства - на такі щедрі дарунки від двох виначних майстрів. Закликаю Вас Тарасе і Сергію продумати цю ідею спокійно, та не упереджено, бо час справді історичний
        4 Nov
        Юрий Поляков До Сергія Жигинас и Taras Plakhtiy.
        Щоб було зрозуміліше про що йдеться, давайте зробимо суттєве уточнення. Отже, що я розумію під «створити визначний інтелектуальний продукт - програму державних стратегій, що містила б інноваційні зміни в суспільстві».
        4 Nov
        Це не програма на тисячу сторінок, що створюють "Think tanks" - "резервуари думки", фабрики ідей чи мозкові центри. Ні, це, дійсно, робота не на один місяць.
        Йдеться ось про що.
        • Цей інтелект-продукт повинен бути невеликим і мати лише п’ять чи сім лого-візуальних розділів-пропозицій, адже ми пам’ятаємо про правило 7+-2 («гаманець Міллера»).
        • До кого направленні ці пропозиції?
          4 Nov
          • Ці пропозиції повинні бути направлені до свідомості резонансно-чутливої частини нашого суспільства – так званого «середнього класу», але в реаліях нашого суспільства - це просто активних та розумних людей, що кожного дня напружено слідкують за розвитком подій в нашій революційній країні, які вже підсвідомо намалювали собі картину тої світлої країни в якій хотіли жити, та за яку гинули та страждали кращі із нас.
          • Цим людям не потрібна «локшина» на кшталт – «ми будемо боротися з корупцією», «ми за європейські цінності», «ми за найсправедливіші суди» - та інша політична бридота, що натерла вуха.
          • Ці люди хочуть підсвідомо знайти прорив з в’язкого порошенківського болота, в якому грузне наше суспільство. Вони не хочуть щоб так бездарно загинули їх мрії. Вони знову захочуть змін через Майдан.
          • Саме в цей час інтелектуали повинні дати цим людям компас надії і направити соціальну енергію в русло справжніх змін – інакше навіщо суспільству інтелектуали…
        • Що потрібно
          4 Nov
          Активні українці хочуть і чекають 5 - 7 інноваційних зрозумілих, але кардинальних пропозицій. Саме з цим я і звертаюся до двох найкращих українських шкіл колективного розуму , що їх очолюють Тарас Плахтій та Сергій Жигинас. Те, прийме чи не прийме "Самопоміч" ці пропозиції - це вже буде інша цікава історія, свідками якої ми всі обовязково станемо.
          Отже, цих пропозицій потрібна лише жменя, але вони повинні бути гарними і ясними візіями, які можна буде споглядати як мрії, і за якими захочеться йти в майбутнє. Здивуйте українців і весь світ!
          І нехай нам поможе Христя-Хрестина – берегиня нової України, що бачила і веселу Помаранчову і страшну Вогненну революцію, тож хай побаче ще й інтелектуальну Світоглядну!
        5 Nov
        • чи налякати партію - це необхідний крок
          4 Nov
          Владислав Оленченко Ви ж занєте історію про данайців та іх дари... Чи Ви справді вирішили, що налякати партію - це необхідний крок на шляху кардинальних змін в країні?
          4 Nov
          Viktor Satsyk Налякати партію неординарним винаходом виходу суспільства із кризового тупіка...
          4 Nov
          Юрий Поляков дати партії шанс війти в історію України та світу
          Саме зараз той час, коли дезорінтоване суспільство потребує компасу та надії, хто їх буде мати - той стане провідником в майбутнє.
          4 Nov
          Viktor Satsyk Суспільство потребує кардинально нової, справжньої моделі істинного розвитку, не фейку, і не пустишки та ідеї і логіки (ідеології) їі досягнення!
        • це потрійний тест
          4 Nov
          Юрий Поляков Це потрійний тест для двох шкіл колективного розуму та продвинутої політпартії. Для інтелектуальної революції настав час
        • футуродискурс не для партій чи політиків
          4 Nov
          • Є правило: "Не просять - не лізь" (це про "Самопоміч")
          • Сергій Дацюк наполягав на цивілізаційних проривах для людства, а не на допомозі нашим недолугим партіям в цьому псевдополітичному процесі, який маємо.
          • Мене дуже цікавить футуродискурс, тим більше, з Тарасом Плахтієм, але уж ніяк не для наших партій чи, взагалі, для політики.
        • привід та резонанс дасть змогу суспільству познайомитись з напрацюваннями
          4 Nov
          Юрий Поляков Сергей Жигинас --> тут самоцінним буде інтелектуальний витвір саме Вашої школи, а інформаційний привід та резонанс дасть змогу суспільству познайомитись з Вашою, Сергію, творчістю та Вашого колектива.
          А за партію..., то вже буде її проблема - як вона сприйме це. Ми всі будемо свідками
        • довести мысли-прорывы надо до технологичности
          4 Nov
          Светлана Овчаренко Существующие мысли-прорывы надо довести до технологичности - создать алгоритм управления процессами и путь перехода от состояния А к состоянию Б.
          4 Nov
          Viktor Satsyk Для превращения мысли в технологический процесс,, в первую очередь необходимо разработать технологию на основании теоретических разработок и практических экспериментов. (Определить, на вашем языке параметры состояния А и состояния Б, учитывая самый ответсвенный и сложный момент переходного периода и их (состояний) фиксацию. .
          После этого создать модель такого процесса и только на основании этих моментов строить и выполнять определенною последовательность практических действий, которые заведомо просчитаны и дадут ожидаемый результат (переход од состояния А к состоянию Б). И это не игра в посмотрелки, "что страна должна узнать и увидеть своих настоящих мыслителей-пассионариев", а очень большая сложность и ответственность за такую технологию.
          4 Nov
          Юрий Поляков Вот как раз и наступил тот момент, когда дезориентированному обществу необходимы эти «мысли-прорывы». Их нужно сначала разработать, а затем возвысить до состояния маяка.
          Один человек, даже если он, уже нашел эти «мысли-прорывы», не в состоянии это сделать. Нужно событие-резонатор, которое станет информационным поводом и вызовет волну социальной энергии. То, что философы в «официальных мантиях» атомизируются в маргинальных темах – это их выбор.
          У нас еще остались свободные мыслители, которые пристально наблюдали все это время за происходящим – они и должны объединиться и подняться на интеллектуальную Мировоззренческую революцию
        • не имеем собственных идеологов
          4 Nov
          Светлана Овчаренко Пока не видела системы идей, которая разворачивается на основе 2-3 принципиальных позиций, являющихся ядром государственных ценностей.У нас - в Украине - философия самоустраняется от обсуждения социальных смыслов. Это характерная черта украинской философской школы. Именно поэтому не имеем собственных идеологов - выразителей системы мыслей и смыслов для общества.
          4 Nov
          Viktor Satsyk Названа одна из причин и правильная. Но, для обсуждения социальных (современных) смыслов необходимо их создать и создать в новой парадигме мировозрения.
          И идеологи, как говорится априори не могут быть в природе появится и быть, без существования идеологии. Где у нас идеология вы наверное догадываетесь. Для разработки идеологии (идеи и логики) необходима цель (или модель) к чему притулять идею и логику достижения чего.
        • отсутствует заказчик прорыва
          4 Nov
          Viktor Satsyk Уже найдены не только мысли прорывы, а разработаны и апробированны социальные технологии перевода людей из состояния прострации в состояние активации. Остаётся дело за малым - отсутствует заказчик.
          4 Nov
          Юрий Поляков В данном случае заказчика, в образе дяди с большими деньгами, разумеется, нет и не будет. Говориться о интеллектуальном волонтерстве. Наш основной заказчик – это исторический момент, момент истины для всех групп-команд украинских интеллектуалов.
          Случилось так, что на комментариях у Дацюка встретились два интеллектуальных лидера, если за Вами есть команда и Вам есть что предложить, тогда присоединяйтесь и помогайте вести дискуссию там. Единственной наградой будет то, что страна должна узнать и увидеть своих настоящих мыслителей-пассионариев.
        • в чем смысл
          4 Nov
          Viktor Satsyk А смысл в чем? Смысл имеет то что приближает к цели.
          4 Nov
          Юрий Поляков Смысл в том, что бы выполнилась определенная последовательность. Например, визии-предложения Вашей группы-команды набирают наибольший рейтинг в интернете, затем в них «влюбляются» пол страны, затем партии их подымают на флаг и страна показывает чудесную трансформацию. Ну, а побочное явление – Вы входите в историю :))
          4 Nov
          Viktor Satsyk "Вы входите в историю", это вы уж как то без нас.))
        • Нужна интегрирующая рабочая среда
          5 Nov
          Виктор Семенов Вы обратились к трём авангардным лидерам в трёх смежных, но существенно различных направлениях. Каждый из них, будучи лидером своего направления, не готов оказаться подмастерьем в чужой епархии. Всё естественно.
          Нужна интегрирующая рабочая среда. Пока нет её, хотя потребность есть давно.
        • Стоит собраться на спарринг-сессии
          4 Nov
          Светлана Овчаренко В ФБ сформировался пул тех, кого могут признать интеллектуалами в "первом круге" понимающие важность концептуальной мысли и технологии управления изменениями. Стоит собраться на спарринг-сессии для очного общения и формирования непротиворечивой визии будущего для Украины. С удовольствием приму участие в таком собрании со своей "женской логикой". А материальная сторона дела может решаться и "спільнокоштом". Неужели у интеллектуалов не найдется свободных 50 гривен для доброго дела?
          4 Nov
          Виктор Семенов Мой инженерный опыт и интуиция говорят, что нужно соединить идеи в правильной конструкции, и эта конструкция поедет сама! Сто лет назад была построена самобеглая коляска путём соединения брички и бензинового мотора. Вот так и сейчас пришло время из отдельных догадок и интересных артефактов смонтировать социальный организм, который пойдёт в самостоятельное плавание по волнам политики и экономики. У нас есть всё для этого!
        • сконцентрировать обсуждение на стене Дацюка
          4 Nov
          Юрий Поляков Да, действительно, в данный момент на ФБ, несомненно, находятся большая часть украинских мыслителей. Это и разрозненные умы, и клубы единомышленников. Они не раз и не два уже решали для себя эту задачу – задачу социальной инновации для Украины, которая могла бы быть ключевой и находится на грани футурушока. То есть потенциально, где-то в недрах украинской футуристической мысли уже есть 5 -7 заветных визий. Их нужно проявить, а затем отформатировать так, что бы дух захватывало и показать народу и политикам. Народу должно понравиться, а политики могут содрогнуться, но у них не будет выбора…
          Для начала такого процесса нужна добрая воля всех мыслителей (или, хотя бы, понимание того, что отступать некуда), и хаб-площадка на ФБ. Для начала такой площадкой могла бы стать фб С. Дацюка, ибо его выступление на Первом Национальном и озвученное, там же понятие футурушока, стало драйвером процесса. Что бы этот процесс пошел дальше – нужно добрая воля Сергея Дацюка. Что бы пробудить эту добрую его волю, мы все, кто осознал необходимость этого Суперсобытия в истории украинской интеллектуальной мысли, должны продолжить дискуссию на его фб, под соответствующим постом. Приглашаю
          Если Вы перенесете туда свои комментарии, то мы последуем за Вами. Друзья "атакуем" в хорошем смысле фб С. Дацюка - хотелось бы, что бы мастер футурушока как-то отреагировал...
        • Соединить энергию Саакашвили и Дацюка
          4 Nov
          Светлана Овчаренко Согласна с тем, что программу будущего надо написать собранию из 3-5 человек. Стратегические сессии "Новой Краины" ее могут сделать понятной большинству стремящихся в будущее, но не более того.
          Сергей Дацюк правильно говорит о 3-ех элитах - интеллектуальной, политической и бизнес-элите. Но мы не имеем опыта публичной значимости интеллектуальной элиты и ее персонализации. Давайте соберемся на экспертную стратегическую сессию в Одессе. Соединим энергию Саакашвили и Дацюка)) И выйдем за пределы "национальной идеи".
      • КОНГРУЭНТНОЕ СООТНОШЕНИЕ революционного и эволюционного путей развития
        4 Nov
        Виталий Тернавский Модель футурологического шока напоминает анекдот, который возник в начале войны на политбюро. Легендарный командарм С. Будённый изрёк крылатую вещь: "Разрешите, тов. Сталин, бросить конницу вперёд и мы их саблями порубим". Вот это настоящий футурошок. Кто-нибудь хочет прежде испытать такую модель на себе или на своей семье.
        Думаю, что от радикализма или консерватизма, революционных или эволюционных замашек - толку не будет. Интереснее модель "Волки сытые и зайцы целые". А создание галлюцинаций любви и света какой-то футурологической моделью принципиально несёт угрозу не только человеку, но и обществу в целом.
        Предлагаю МОДЕЛЬ КОНГРУЭНТНОГО СООТНОШЕНИЯ революционного и эволюционного путей развития, где СИНЕРГИЯ ПРОТИВОПОЛОЖНОСТЕЙ предполагает мощный синергетический эффект.
      Українськи реалії
      4 Nov
      Сергій Дацюк
      • Укр - країна фрондиру
        4 Nov
        • вимушене пристосовуватись до чужого
        • різке сприйняття майбутнього - це кров
        • чужа влада
        • спосіб - добре пристосуватися
      • зараз люди роблять гарні речі, аби країна ВИЖИЛА (і тільки)
      • реформи - це чуже теперишнє
        4 Nov
        • згортаються, саботаж, фейковість
        • еліта інтелектуальна підхопила, бізнесова частково, політична - саботує
      • національного майбутнього не буває - тільки загальносвітове
        4 Nov
        • не буває також національної мрії
        • американці пропонують загальносвітові новації
      4 Nov
      Обговорення:
      • Що робити просто зараз?
        4 Nov
        • Потрібні дії, а не балаканина
          4 Nov
          Ирина Кокошкина Майбутнє є в будь-якому випадку, але ми маэмо обрати, яким воно буде. Кожна хвилина порожньої балаканини - це крок до сумного майбутнього. Дії і ще раз дії. Ось що зараз треба.
          Просто в нас часто трапляється так, що "говорили-балакали, сіли та й заплакали"
          4 Nov
          Сергей Дацюк А які дії треба? От Янукович чи Путін теж діяли і діють без порожньої балаканини. І що? Є у них майбутнє?
          Розмова про майбутнє іноді такою і буває, тобто плакати хочеться, але говорити про майбутнє все одно потрібно
          4 Nov
          Ирина Кокошкина Говорити треба. Це перший крок, який МАЄ перетворитися на крок наступний
          4 Nov
          Сергей Дацюк Мислення діє не оскільки воно прикладається до дії, а оскільки воно мислить. Якщо немає мислення, то будь-які дії є або хаотичними, або неадекватними, навіть якщо вони дуже активні. Тільки осмислення майбутнього вперше дає шанс осмислених дій.
        • нам бы с нынешним разобраться
          4 Nov
          Вячеслав Вегера Нам бы с нынешним разобраться, а философ небось заглядывать будет в туманную даль..)))
          4 Nov
          Сергей Дацюк Будущее неизбежно, предопределено, но может не состояться. В промежутках нас поджидает Господь Бог (Борхес)
          4 Nov
          Вячеслав Вегера Да, но никто не знает будущего, об этом говорит опыт последних двух лет.)))
          4 Nov
          Сергей Дацюк Почему ж не знает. Нінешнее время было детально мной описано в 2008 году в цикле статей о кризисе. Только никто тогда слушать этого не хотел
          А більш детально вже на початку 2013-го, тільки це теж нічого не змінило
        • рабства швидко не подолати
          4 Nov
          Igor Chernenko Те,що деякі "патріоти" затрималися у 17 сторіччі, на мій погляд, є наслідком 400річного рабства. Швидко це не подолати.
      • необхідність домінації середнього класу
        4 Nov
        Слава Бакай Будущие может наступить лишь в случае малобуржуазной революции,остальное извините в зад.Правовое общество. притом в постиндустриальную эпоху без доминации среднего класса не возможно,его прийдётся создать из того кто есть .Одних понизить а другим повысить.
      Майбутнє України
      4 Nov
      • майдан
        4 Nov
        • шанс є завжди, але люди потрібні бути гідні шансу
        • Декларація громад людства
        • революція - запит на майбутнє (але може бути ілюзорне)
      • сценарії розвитку укр сусп
        4 Nov
        • світова війна
          4 Nov
          • економічна
          • інформаційна
          • конфлікт - архаізація
            4 Nov
            ісламська, європейська, американці згортають іновації
            чи іновація
            4 Nov
            • укр - як полігон
      • українцям - виживати (чи у футурошоці, чи в болоті)
      4 Nov
      Обговорення:
      • Навіщо відмовлятися від національної ідеї?
        4 Nov
        Lesia Tere Навіщо відмовлятися від національної ідеї, якщо іншої системи ідентифікації і гуртування людського колективу навколо власної мети існування ще не вигадали. можна назвати це іншим словом, але це марне витрачання часу на суперечки (українці ми чи якось інакше називаємось). наразі ж проблема в тому, що багато хто з нас ще не визначились, хто вони є. і поки велика частина нас вважає себе частиною російського світу, інша - радянського, третя - європейського, ми тупцюватимемо на місці.
        так, національна ідея це архаіка. і треба визнати себе архаїчним народом, що сильно загальмував у розвитку. усвідомивши це, зробити висновки і корекцію поведінки. а еліта...
        Ви можете припустити, що наш народ ніколи не матиме своєї харизматичної сталої в часі (не епізодичної) еліти? от що тоді? можливо це також є нашою реальністю.
        4 Nov
        Сергей Дацюк Lesia Tere Національна ідея не має перспективи в якості системи ідентифікації і гуртування. Громадянська мережева ідентичність приходить на зміну національній ідентичності. Дивіться хоча б мою Декларацію громад людства.
        4 Nov
        Lesia Tere В теорії ви маєте рацію. але поки що реальність демонструє нам розкол мережевих ідентичностей чітко за національною самоідентифікацією.
        Ну це ж базова програма людини - національність. прийнявши в дитинстві хто ти є, ти вже свідомо формуєш свої похідні підпрограми: світогляд, поведінка, говірка, куміри, література, музика, Їжа, бог
        В решті решт. диференціація за національною ознакою може не подобатись, але наразі вона глобальніша за будь-які інші. принаймні, мережові ідентичності - вони мають бодай якісь назви?
      • майбутнє не може бути монохромним
        4 Nov
        Tatiana Solomaha Майбутнє не може бути монохромним, скандинавська естетика, наприклад, така тому, що протестантська, але весь світ користується нею залюбки )
        Все, що ми зможемо колись запропонувати світові, буде українське національне, обумовлене історією та багато ще чим, тим же "тому, що на фронтирі". Чому ви так впираєтесь, хто з вами таке зробив )
      • майбутнє починається з минулого
        4 Nov
        Volodymyr Tkachuk Майбутнє починається з минулого. Схему українського минулого треба подати банально коротко. Самоуправління цих територій з давніх часів до 1654р. Русь - Орда. Колоніальний період 1654-1991. Постколоніальний період з 1991-го по сьогодні. Звідси набір неформальних правил та цінностей сформувався до 1654-го, звідти отці-засновники на чолі з Вишоватим, Острозькими, Вишневецькими, Немиричами. Подвійна ідентичність в колоніальному та постколоніальному періоді. Відповідно Фукуяма, Норт, постколоніальні студії, Ернандо де Сото і за списком.
      • начало сетевых общин через профсоюзы
        4 Nov
        Владимир Розгони Как вы смотрите на то что начало сетевых общин, может быть положено через образование трудовых коллективов (профсоюзы), формально они существуют на крупных предприятиях.
        Но если начать выстраивать их заново с нуля, обьединять через сеть и коллективными забастовками требовать признания своей субьектности... При должной юридической поддержке по моему выглядит вполне реально, и не так уж утопично.
        4 Nov
        Сергей Дацюк Сетевой марксизм? Можно и крестьянские общины объединять в сеть и даже племена в Африке. Суть не в том, кого объединять, а какие задачи при этом решать. Сеть решает задачи сложной коммуникации и сложного распределенного действия, для всех простых задач она избыточна.
      • какие задачи должна решать сеть
        4 Nov
        Артем Дугин Задачи, которые должна решить сеть, прежде всего экономические:
        1. новая монетарная система - набор безналичных "валют", обеспеченных и гарантированных внутри каждого отдельного сообщества (и как производное - содружества сообществ) сети.
        2. Создание сетевых публичных акционерных обществ. Предприятий нового типа со сверхликвидным акционированием использующих в администрировании только сетевые инструменты. Такие предприятия смогут монетаризироваться в "удобном" для них государстве (оффшоре), а могут и оставаться внутри сети, используя монетарные системы указанные в п.1.
        3. Создание сетевых сообществ совместного пользования, не работающих с прибылью, следовательно не создающих добавленной стоимости, и не облагаемых налогами.
      • о признании новых принципов и ценностей
        4 Nov
        Светлана Овчаренко Надо приходить к признанию новых принципов. Но новые принципы разрушат благополучие нынешней формы экономики и построены будут на новых ценностях. Так что с электромобилями будем в нашей стране делать?
  9. Фантастические миры современности
    28 Apr
    Сергей Дацюк: Фантастические миры современности Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Футурологическая визионистика
    15 Dec
    Фантастика и фентези являются основными поставщиками визионистики будущего. Наиболее сильными в этом плане являются масштабные попытки визионистики — создание фантастических миров, то есть футурологическое миростроительство. В XX веке это стало весьма многообразным предприятием, от которого стали зависеть перспективы народов, их цивилизационная энергетика развития и их эмоциональное мироощущение. Поэтому здесь мы обратим пристальное внимание на футурологическую визионистику, и из всего разнообразия идей фантастики и фентези мы будем рассматривать лишь миростроительные концепты.
    Фантастическое миростроительство второй половины XX-го и начала XXI-го веков
    15 Dec
    Не всякая идея или концепт в фантастике предполагают наличие принципиально нового детально обустроенного и продуманного мира. Как правило миростроительство становится возможным в цикле книг, в сериале или даже в интегральном творческом цикле, куда входят книги, фильмы, мультфильмы, компьютерные игры, комиксы.
    Миры Упрощенной Модели
    15 Dec
    Существует множество попыток построения фантастических миров, реализованных на протяжении XX века. Однако большинство из них содержат упрощенные модели миров. То есть в этих попытках миростроительство фантастов сосредоточено на моделировании какой-либо одной стороны или одного изобретения, которое изменяет будущее и создает мир всецело на основе этого одного изобретения.
    Миры Упрощенной Модели: все известные романы Артура Кларка, включая «2001: Космическая одиссея», все известные романы Хайнлайна (в кино — Мир «Звездного десанта» Пола Верховена), многие романы Лукьяненко («Геном», «Глубина», «Линия Грез», «Искатели неба» и др.), «Конец радуг» Вернора Винджа и практически весь кибер-панк.
    Сюда относятся путешествия во времени: «Конец Вечности» Айзека Азимова, «Сквозь время» Вернора Винджа» и др. Сюда же можно отнести антиутопии: Олдос Хаксли «Дивный новый мир», Рэй Бредбери «451 по Фаренгейту». В фильмах это «Пятый элемент» Люка Бессона, «Вспомнить все» (Филипп Дик — Пол Верховен), цикл фильмов «Терминатор», цикл фильмов «Робокоп» и др.
    Фантастико-фентезийные миры
    15 Dec
    Однако наиболее сильные в концептуальном плане моделируемые фантастико-фентезийные миры стоят особняком. Их можно разделить на те, которые созданы до 90-х годов ХХ века, и созданные после этого. В этом смысле 90-е годы стали периодом смены парадигмы футурологической визионистики — от научной фантастики мир перешел к кибер-панку, мистико-магической фентези, альтернативной истории и всякого рода реваншистскому «попаданству» (преимущественно в России).
    Итак, до 90-х годов наиболее сильные в концептуальном плане — параллельные миры «Хроник Амбера» Роджера Желязны, Мир «Основания» Айзека Азимова, Мир «Суммы Технологий» Станислава Лема, мир «Великого Кольца» Ивана Ефремова, мир «Полудня» братьев Стругацких и конечно же Мир «ДДГ» («Далекой-Далекой Галактики» из «Звездных войн»).
    Визионистика в СССР
    15 Dec
    До 90-х годов ХХ века Мир Великого Кольца и Мир Полудня — по сути единственные продукты советской цивилизации. Вообще визионистика в СССР была весьма слабой, то есть фактически отсутствовала. Советским лидерам казалось, что теоретического обещания коммунизма достаточно для мотивации труда во имя будущего. Все советские фантастические кинофильмы, например, на основе идей Стругацких, это сюжеты, где была некоторая фантастичесая идея, а не образы будущего (футурологическая визионистика).
    Стругацким с киновизионистикой вообще не повезло. За исключением фильма «Чародеи», их футурологическая визионистика представлена в СССР исключительно в мрачной стилистике. Хотя их фантастическая проза вовсе не мрачна.
    Позитивная кино-визионистика в СССР в его последние годы это два фильма — «Приключения Электроника» и «Гостья из будущего», которые по идеям не являются оригинальными и не претендуют на миростроительство. То есть это будущее в настоящем — своеобразное схлопывание перспективы в актуальность.
    Разрушение СССР привело к разрушению и той бедной футурологической визионистики, которая была в СССР, особенно в кино и в компьютерных играх. Хотя в литературе постсоветских России и Украины в 90-е годы произошел некоторый микро-ренессанс, под давлением реваншистских настроений политики он сдулся до размеров попаданства, альтернативной истории и мистико-магической фентези.
    15 Dec
    • не упомянуты
      15 Dec
      Viktor Sorochenko Советскую экранизацию "Туманности Андромеды" еще можно упомянуть - как попытку позитивной визионистики. И было еще несколько фантастических фильмов в СССР, с образами будущего.
      Снегов в литературе, конечно же - это вообще знаковая вещь. "Люди как боги" стоит в одном ряду с миром Полдня и миром Великого кольца".
    С 90-х годов ХХ века
    15 Dec
    С 90-х годов ХХ века Западная цивилизация оказывается единственным производителем визионистики будущего в кино и в компьютерных играх. Даже японская мультипликация в этом смысле является в концептуальном плане вторичной, хотя и весьма оригинальной по своим жанрам и образам.
    Российская современная литературная визионистика представлена на более-менее серьезном концептуальном уровне лишь книгами Сергея Лукьяненко и циклом романов «Анклавы» Вадима Панова. В российском кино более-менее продуманным миростроительством являются лишь фильм «Обитаемый остров» по Стругацким и фильмы «Дозоры» Лукьяненко. И в том, и в другом случае это мрачная и негативная стилистика фантастического или фентезийного будущего. В то же время книги по фантастическому миростроительству Сергея Лукьяненко Мир «Спектра», Мир Конклава («Звезды — холодные игрушки»), Мир Сеятелей («Лорд с планеты Земля») и Мир «Черновика» не становятся фильмами (их нет даже в кинопланах).
    Из всего великолепия раннего и еще не разочаровавшегося в творчестве Лукьяненко были сняты лишь «Дозоры», которые весьма приблизительно можно отнести к футурологической визионистике. К тому же традиция мрачной стилистики присутствует и здесь. Загадка огромная — почему лишь антиутопическая визионистика с мрачной стилистикой снималась по мирам, созданным в СССР и в России.
    С 90-ых годов XX века Западная визионистика произвела: в кино — Мир «Вавилон-5» Джозефа Майкла Стражинского, Мир «Матрицы» братьев Вачовски; в литературе — Мир «Сквозь время», Мир «Пламени над Бездной» и Мир Киберпанка (с нанотехнологиями и технологией дополненной реальности из «Конец радуг») Вернора Винджа, Мир «Гипериона» Дэна Симмонса; в компьютерных играх — Мир «EVE» или миры Содружества (компьютерная игра, породившая целый ряд литературных сюжетов, особенно в России).
    Фантастика и фентези
    15 Dec
    Фантастику и фентези можно разделить по тому, насколько решающей является роль человека (или иного с естественным происхождением разумного) в создании своего будущего. И здесь мы должны подвергнуть все эти миры серьезной ревизии.
    Чисто фентезийный Мир «Властелина Кольца»
    15 Dec
    Классика жанра фентези — Мир «Властелина Кольца» Джона Толкина, — чисто фентезийный мир без какой бы то ни было науки и техники, но зато с магией, эльфами, гномами, орками, хобитами и т.д.
    Мир Толкина — первый тотально построенный мир (с языками рас и описанием их культуры) породил ролевиков и ролевый игры, то есть огромное количество последователей по всему миру. Именно толкинисты показали, что миростроительство — серьезное дело, которое может увлекать людей не менее сильно, нежели любое иное серьезное дело.
    Параллельные миры
    28 Apr
    Сергей Дацюк: Фантастические миры современности Источник
    • В «Хрониках Амбера» параллельные миры предзаданы объективистски (есть параллельные миры и люди, способные между ними перемещаться).
    • Мир «Пламени над бездной» управляется агрессивным сверхинтеллектом, выход из подчинения которому — самим стать сверхинтеллектом в зоне Перехода и достичь технологической сингулярности.
    • В Мире Гипериона искусственный интеллект (ИИ, Кибер-Бог) через нейросети паразитирует на людях.
    • Мир Матрицы — иной способ паразитирования ИИ на человеке, заключенном в капсулу, где через посредство трансляции на органы чувств искусственной реальности происходит замена константной реальности.
    • Даже мир EVE это паразитирование на человеческих мирах Содружества высших рас и технологий (в частности тех же нейросетей), оставшихся в наследство от более развитых ушедших цивилизаций.
    Миры Лукьяненко в России 90-х годов
    15 Dec
    Миры Лукьяненко в России 90-х годов можно выделить особо.
    • Мир Спектра описывает пришельцев (ключников), получивших возможности богов и предпринявших проект развития подвластной им части Вселенной, где человечество оказывается прогрессируемым.
    • Миры Конклава, где существует жесткая принудительная специализация рас-цивилизаций под угрозой уничтожения Конклава.
    • Мир Сеятелей — масштабное прогрессорство землян сквозь время (в прошлом) по созданию молодых звездных рас в космосе для их взросления к моменту войны землян с могучей воинственной цивилизацией для помощи землянам (все миры включая землян предназначены будущей войне).
    • Мир «Черновика» — вариант параллельного мира с попыткой главного героя избавиться от функции параллельности истории своего мира.
    • Мистико-магический Мир Дозоров Лукьяненко — это где Сумрак непонятно откуда появился, а в последних дозорах все больше раскрывается то обстоятельство, что он паразитирует на людях-магах (иных).
    Везде у Лукьяненко разные варианты функционализации землян и потери ими субъектности. Наверное это свидетельство глубокой эмоциональной травмы россиян в процессе проигрыша Третьей мировой Холодной войны, которую Лукьяненко просто выражает.
    Мистико-магическая фентези
    15 Dec
    К фентезийным мирам относится также вся мистико-магическая фентези и большинство альтернативной истории и всех разных мастей попаданцев в России.
    В этом смысле лишь Мир «Основания», Мир «Суммы Технологий», Мир «Звездных войн», «Мир Полудня», Мир «Великого Кольца» и Мир «Вавилон-5» являются подлинно фантастическими мирами, то есть созданными человеком (и другими естественно возникшими разумными), где человек в своих развитых, но не отчужденных формах (то есть, например, как Люден, но не как созданный людьми искусственный интеллект), все еще сохраняет субъектность и развивается многопланово.
    Из современных же произведений «Вавилон-5» фактически единственный фантастический фильм, где создан наиболее вероятный мир нашего будущего. В мире «Вавилон-5» Ворлонцы, Тени и Странники Сигмы-957 пытаются манипулировать разумными расами, но такая манипуляция распознается и ей осуществляется противодействие. Этот сериал породил немного литературных продолжений — всего девять, из которых лишь два по мнению автора и режиссера Стражински могут считаться соответствующими канону.
    Мир «Далекой-Далекой Галактики»
    15 Dec
    Мир «Далекой-Далекой Галактики» Джорджа Лукаса — соединяет фантастику до 90-х годов, фантастику 90-х годов XX века и фантастику уже XXI века. «Звездные войны» оказались также связующим звеном между технологической ориентацией фантастики (Жюля Верна и Герберта Уэллса) и магической ее ориентацией (Джона Толкина). «Звездные войны» это человеческий мир, в котором технологическое развитие соседствует с явлениями и носителями Силы (частично подконтрольной человеку магии), происходящей от непонятно откуда взявшихся мидихлориан. Паразитирование Силы на джедаях (Сила указывает путь, Сила сообщает некоторые знания, Сила дает некоторое предвидение) создает фентезийный аспект киноэпопеи. «Звездные войны» — это фантастико-фентезийное произведение.
    Несмотря на то, что наиболее продвинутая визионистика мира будущего была сформирована в сериале «Вавилон-5», наиболее повлиявшими на визионистику человечества сегодня являются два мира — Мир ДДГ (он же мир «Звездных войн») и Мир EVE (он же Мир Содружества). Именно об этих двух Мирах пойдет речь далее.
    Мир ДДГ, его противоречия и ошибки
    15 Dec
    Мир Далекой-Далекой Галактики (ДДГ), модель которого построена Лукасом, является противоречивым и весьма упрощенным. Есть множество мелких противоречий в фильмах Лукаса, например, совершенно отсутствует учет релятивистских эффектов при преодолении расстояний через гиперпространство. При этом дальняя связь между звездными системами осуществляется в режиме реального времени, то есть мгновенно. Однако наиболее существенными являются те противоречия, которые относятся к сущностным характеристикам модели ДДГ у Лукаса.
    1. Самое большое противоречие — между высоким уровнем развития космических технологий и архаичным уровнем социальных представлений (Республика или Империя и демократия как идеальное представление). Причем даже королева Амидала является сторонницей демократии. Такое обилие галактических рас, какое показано в фильме, не может быть представлено отсутствующим разнообразием социальных концептов.
    2. Мир со связностью через гиперпространство (гепердрайвы звездолетов) и межзвездную коммуникацию необходимо предполагает Галанет и Гала-СМИ. В модели Лукаса принципиально отсутствуют СМИ и Галанет (галактический Интернет), что приводит к тому, что политика Галактики не анализируется, не осмысляется, и становятся возможными интриги Палпатина (он же Дарт Сидиус), которые даже джедаи с их экстрасенсорной чувствительностью распознать не могут (иначе говоря, любой бы опытный журналист-аналитик в гала-СМИ эти интриги просчитал бы быстро).
    3. Вопрос с дроидами (роботами) совершенно непроработан как в техническом, так и в функциональном смысле. Даже учитывая, что между эпизодами 4, 5, 6 и 1, 2, 3 этот вопрос был существенно доработан в компьютерных играх, и в первых трех частях появилось много дроидов с разными функциями, все равно во второй части есть эпизод, где королева Амидала со Скайоукером тащат чемоданы по прибытию на Набу, а сзади них катится дроид R2-D2.
    4. В отличие от некоторых фильмов, которые пытались строить свое повествование на стилистике будущего («Дюна», «Пятый элемент» и др.) киноэпопея Лукаса начисто лишена каких-либо попыток футурологической визионистики в сфере искусства — в ней сделан упор на технологическую сферу.
    5. Принципиальное непонимание цивилизационного функционирования Силы в человеческом обществе. Если Сила есть важная функция безопасности галактического государства, то государство полностью взяло бы под контроль рождение, отбор, воспитание и образование одаренных (никакой бы матери, подобно матери Скайуокера, в принципе было бы не позволено скрытно родить одаренного да еще и скрывать имя его отца). Сила бы исследовалась наукой и очень быстро бы стала контролироваться властью и деньгами, и никакой Совет Джедаев не смог бы вести свою отдельную политику.
    6. Принципиальное непонимание социальной роли, внутренней структуры и организации Ордена джедаев. Орден сохраняется долгое время лишь тогда, когда он решает цивилизационного уровня задачи (например, образование у иезуитов, боевая функция и финансы у тамплиеров, забота о неимущих и больных у госпитальеров и т.д). Орден джедаев, выполняя функции спецназа, диверсантов, разведчиков и телохранителей для первых лиц, при этом не имеет внутренней службы безопасности, ибо стертые данные в библиотеке по планете с клонами приводят к ответу Йоды — сделать это мог джедай, но кто неизвестно.
    7. В фильме вопрос о светлых джедаях раскрыт противоречиво. Переход джедаев из позиции Равновесия на Светлую Сторону Силы запрещен по принципу. Непонятно, что случается с этими людьми: они отправляются заниматься лечением (медициной) и сельским хозяйством или с ними ведется такая же война как с ситхами. В этом смысле обнаруживается существенное противоречие: в максимах джедаев говорится о равновесии, а из контекста борьбы джедаев с ситхами в киноэпопее возникает представление о том, что джедаи как бы светлые в противоположность темным ситхам.
    8. Данные о развитии генетики противоречивы. Клонов ДДГ создавать может и даже может осуществлять генетические мутации для их быстрого взросления, а генетически вырастить части организма, чтобы восстановить конечности и лицо Дарту Вейдеру, не может.
    И если молодому Лукасу в силу оригинальности идей это было простительно, то сейчас, когда популярность темы и наличие всех ресурсов как бы есть, возникают вопросы принципиального характера. Это вопросы концептуальных ошибок миростроительства ДДГ — ошибок цивилизационного строительства, которые не рефлексируют интеллектуалы в США. А это весьма неприятно для остального мира, относительно которого США позиционируются как гегемон в противовес Китаю, Исламскому миру и России.
    Мир EVE как потребительское будущее
    15 Dec
    Закономерным итогом мыслительных установок и мотивационных наставлений мира «Звездных войн» стала футурологическая визионистика Вселенной EVE. Как система представлений Вселенная EVE впервые появилась в виде массовой многопользовательской онлайн игры (через Интернет) в 2003-м году. Разработчик игры — исландская компания в Рейкьявике Crowd Control Productions. Однако наиболее полное описание Вселенная EVE получила в романах, известных как романы про «Миры Содружества» или «Вселенную EVE». Книжная версия Канона EVE возникает из романа Тони Госалеса «Век эмирей», а в России из романов Игоря Хорта «Шахтер», «Дан», «Катар» и цикла романов Скифа «Восхождение наемника».
    Вселенная EVE это мир будущего, связанный с Землей через пространственно-временную червоточину, которая закрыта для доступа, что предопределило самостоятельное развитие этого мира. Поэтому Вселенную EVE можно рассматривать как проекцию современных социальных представлений человечества плюс технологии будущего. Сочетание нынешних примитивных социальных представлений потребительской цивилизации человечества совместно с технологическими новинками из будущего создает иллюзорный мир гипертрофированного потребительства.
    Общественное устройство
    15 Dec
    В Мирах Содружества есть разные типы обществ — авторитарные империи, демократические альянсы, рабовладельческие цивилизации. В Мирах Содружества — капитализм, рыночная экономика и либертарианство.
    Центральные миры — основные четыре цивилизации — это миры с высоким уровнем безопасности. В центральных мирах Содружества можно воевать с преимуществом в силе не более, чем в 10 раз, можно воровать, если нельзя этого доказать, можно наносить вред здоровью (избил человека, вызови ему медиков, и тебе ничего не будет, а человека восстановят в медкапсуле).
    Существует также Фронтир, то есть окраина миров Содружества, где действует принцип анархии, и еще более жесткие правила — можно воевать с любым преимуществом, воровать безнаказанно, и убивать безнаказанно. Существуют также пираты, с которыми борются центральные миры Содружества и сотрудничают миры Фронтира.
    Расы Миров Содружества
    15 Dec
    Авторы известных важных технологий — расы Ушедших. Над младшими расами Миров Содружества есть старшие расы, более продвинутые наследники ушедших рас, которые осуществляют контроль младших рас и в некотором смысле даже тормозят их развитие. Контроль младших рас осуществляется через нейросети, имеющие недокументированные возможности контроля. В Мирах Содружества магические способности встречаются, но официально они являются запрещенными, жестко контролируются центральными мирами и ставятся на службу правительствам.
    Основные технологии Миров Содружества
    15 Dec
    • Двигатель гиперпространства (остался от предыдущих высокоразвитых цивилизаций) — позволяет путешествовать между звездными системами за небольшое время.
    • Нейросеть — имплантируется в мозг и позволяет изучать знания путем закачки баз данных, управлять техникой, управлять банковским счетом, протоколировать события и т.д.
    • Технология ментоскопирования, которая позволяет создавать базы знаний с мозга профессионалов.
    • Реактор — компактное устройство, которое предоставляет достаточное количество энергии для всех технологических процессов и для автономных полетов космических кораблей.
    • Искин — искусственный интеллект, устанавливающийся на различные сложные технологические устройства, в том числе космические корабли, дроны, ремонтные дроиды, медкапсулы, андроиды.
    • Ремонтные дроиды — позволяют ремонтировать самую сложную технику, в том числе в автоматическом режиме.
    • Медкапсула — устанавливает нейросеть, лечит все известные болезни, устраняет травмы, омолаживает и продляет жизнь до более, нежели 100 лет.
    Вселенная EVE это потребительская цивилизация, осваивающая и развивающая описанные технологии, но не производящая принципиально новых технологий. Даже старшие расы не производят принципиально новых технологий. То есть речь идет о вселенском потребительстве на более высоком уровне комфорта и долгожительства. Фактически это мечта современного потребительского капитализма и тупик его развития.
    Мир EVE это вырожденный мир ДДГ, где больше нет никакого романтического ареола джедаев. А есть лишь жесткая рациональность и функциональная зависимость от чужих технологий.
    Фантастические миры в современном мире
    15 Dec
    Популярность Миров
    15 Dec
    Популярность Мира ДДГ дошла до того, что появилась даже религия джедаизма, у которой достаточно много последователей по всему миру. Джедаисты менее заметны, нежели толкинисты, поскольку не участвуют массово в ролевых играх. Однако идентичность джедаистов публична и претендует в ООН на звание мировой религии.
    Популярность Мира EVE на Западе менее заметна. Причем, несмотря на то, что в фантастической прозе первым использовал концепт Мира EVE Тони Гонзалес, один из разработчиков сюжетных ходов игры EVE Online, собственно канон фантастической прозы создали российские писатели самиздата Игорь Хорт и Скиф. Поэтому популярность Мира EVE проявляется преимущественно в России, где на сегодняшний день в Самиздате уже насчитывается 247 произведений на эту тему.
    Ситуация в России и в Украине
    15 Dec
    В этом смысле развитие концепта Мира Содружества в России нужно рассматривать как архаизацию и консьюмеризацию футурологической визионистики. Когда мышление блокируется в своем творчестве, оно неизбежно зацикливается на том, чтобы «бустить» «перса» и «хомячить» «лут». Блокирование же фантастического мышления в контексте футурологической визионистики происходит тогда, когда создание фантастики начинает идти под диктат массового спроса потребительски настроенных обывателей.
    Отказ России от создания своей футурологической визионистики привел к трагическим последствиям для страны, оказавшейся в историческом тупике. Если Россия отказалась от создания собственной футурологической визионистики и в то же время от принятия западной футуровизионистики, то неизбежно возникает дефицит образов будущего, который замещается массовой агрессией и войной.
    Однако в Украине ситуация не менее пагубная. Серьезных прорывов в области фантастического миростроительства до сих пор нет. В этом смысле революция Достоинства все еще не породила свою футурологическую визионистику. Революция ничего не стоит, если она не создает свои образы будущего.
    Сложность построения новых миров
    15 Dec
    Современный мир уже стал довольно сложным. Писателио-режиссеры-фантасты не вытягивают уровень вызова построения новых миров как творческой сверхзадачи цивилизационного моделирования, поскольку постоянно сбиваются на следование требованиям массовых вкусов потребителей.
    Этику будущего должны создавать пророки, в крайнем случае, философы. Научно-технологические аспекты будущего должны разрабатывать техновизионеры. Проблемы искусства будущего должны интерпретировать футуро-искусствоведы. Современная миростроительная фантастика — сверхсложный интегральный жанр, предполагающий участие многих специалистов, включая философов (этиков, эстетиков и т.д.), ученых и искусствоведов, техновизионеров и футурологов с разной специализацией.
    Мир будущего должен быть, как минимум, на порядок сложнее. Сюжетная сложность современных фантастических романов или кинофильмов — особенно в контексте миростроительства — не означает отнюдь наличия понимания их авторами сложных цивилизационных моделей, разворачивающихся в разные периоды появления, развития, могущества, кризиса, возрождения, упадка и разрушения цивилизаций.
    Создать новый фантастический мир не так просто, как считают некоторые писатели и режиссеры. Если творение с новым фантастическим миром становится популярным, но содержит грубые цивилизационные ошибки, то это создает опасности укоренения футурологических мифов, от массового распространения которых страдать будет все человечество.
    В этом смысле выход 7-го эпизода фильма «Звездных войн» дает возможность проанализировать джедаизм, возникший в связи с фильмами Лукаса, как попытку укоренения ошибок футурологической визионистики с цивилизационной ориентацией. Об этом смотрите текст «Почему я не джедай?».
    15 Dec
    • знаком ли автор с творчеством Пелевина?
      15 Dec
      Лема Валерий на то похоже, Сергей Аркадьевич совершенно не знаком с творчеством Пелевина.
      15 Dec
      Сергей Дацюк Я знаком с творчеством Пелевина и со всеми другими произведениями. Я упоминал лишь концептуально мощные.
      Плоские миры и прочие - концептуально мощными не считаю - никак не повлияли на технофутурологию, медиа-образы, публичную визионистику.
      15 Dec
      Лема Валерий говорят, что миф об инопланетянах развеяли именно лингвисты, которые просчитали архетип во всех без исключения рассказах очевидцев, то есть - выдумать можно что угодно, но стилистически это всегда останется произведением человеческого ума, интерпретирующего очевидное, и все упомянутые Вами произведения - это видимость и ум, где - видимость - всего лишь сторона или даже маленькая черточка возможного, а в уме ого-го сколько еще всякого разного, начиная с языка...грубо говоря
      Пелевин пишет фантазии на философские концепции, это как бы вербализованная гносеология, причем развитие его соображения происходит во времени, от романа к роману, он сам этому вряд ли дает отчет, скорее, он выражает соображения человечества о самом себе, изнутри, и в этом основное отличие и Пелевина, и другого русского от всего западного, если мы лично заинтересованы во всем происходящем, то те смотрят на все со стороны, а по какому праву? как Вам должно быть известно, наблюдатель в квантовом мире лишен возможности адекватно оценивать ситуацию...
      15 Dec
      Сергей Дацюк Сразу было сказано, что исследоваться будет миростроительство, то есть претензии цивилизационного уровня.
      Пелевин занят производством фантазий и мемов - к миростроительству это отношения не имеет. Хотя писатель он неплохой и еще года два назад я читал почти все у него
    • не включены миры
      15 Dec
      Павел Иванько Совершенно необосновано в список не включен:
      • мир "Колеса времен" Джордана,
      • мир Асприна,
      • "Плоский мир" Гудкайнда.
      Если два последних являются, зачастую набором метафорических элементов, пусть даже неплохо сплетенных, то уж первый то однозначно гениально проработан.
      15 Dec
      • вселенная Mass Effect
        15 Dec
        Владимир Розгони Есть такая вселенная Mass Effect, в ней человечество находит на Марсе остатки древних цивилизация, в результате чего происходит технологический скачек и открытие "дальнего космоса".
        В результате происходит столкновение с другими цивилизациями и вступление человечества в галактический союз. В этой вселенной отсутствует понятие нации человечество управляется единым органом Альянсом.
        Все крутится вокруг галактических корпораций и колоний. В вселенной присутствуют элементы магии, в виде био способностей которые проявляются у разных видов в случае облучения космическим элементом под названием Mass Effect. Те кто выживают от облучения, обладают телепатическими способностями.
        Вообще вселенная достаточно подробно описана с технической точки. Путешествия между мирами осуществляются через сеть связанных между собой ворот Ретрансляторов. Основной сюжет вращается вокруг противостояний Синтетики против Органики. Много конфликтов вокруг ИИ. Один из космических видов Кварианцы, когда-то создали ИИ с которым у них произошел конфликт. В результате которого Кварианцы были вынуждены покинуть свой мир, в поисках нового дома.
        Можно много описывать эту вселенную, она самобытна и богата. https://youtu.be/LInzl566l7A
        15 Dec
        Сергей Дацюк Вы будете удивлены, но романов на эту тему много. Например, миры Доставки. Но это концептуально бедно
        15 Dec
        Владимир Розгони Если говорить о медиа образе и визионистике, то тут конкурентов я не вижу. Это самый богатый мир для массового пользователя, в который он может погрузится с головой. Лучше любого сериала или фильма.
        15 Dec
        Сергей Дацюк Mass Effect не является оригинальным миром. Он является миром, интегрированным из идей других, ранее высказанных. Хотя усилий автором на него затрачено немало
      • Аватар
        15 Dec
        Ivan Buntov Не упомянут фильм "Аватар". А ведь для многих - технически примитивная, но с богатым духовным миром цивилизация Пандоры выглядит гораздо более предпочтительно, чем техногенная и бездуховная цивилизация землян.
        Развитие не костылей в виде различных механизмов и программных комплексов, а собственных способностей (физическое совершенство тел, телепатия, чистота помыслов и широта души, умение находить общий язык с природой и т.д.) - вот путь, от которого человечество отходит все больше.
        А ведь эти костыли приведут к атрофированию данных нам природой способностей
        15 Dec
        Сергей Дацюк Увы, автором идеи Аватара являются Стругацкие, у меня упомянутые
      • вселенная Deus Ex
        15 Dec
        Владимир Розгони Так же можно упомянуть киберпанковую вселенную Deus Ex, в частности последнюю игру серии Deus Ex: Human Revolution. Где действия происходят в ближайшем будущем в Детройте 2027 года, модификация человека стала повседневной доступной реальностью.
        С визионистической точки зрения авторы ставят задачу переосмысления бытия человека ренессанс ведущий к сингулярности. Внешний мир в этой вселенной не очень продуман, все крутится вокруг того каково это быть модифицированным человеком. https://youtu.be/Kq5KWLqUewc
        15 Dec
        Сергей Дацюк Тоже ничего оргининального
      • Град Обреченный
        15 Dec
        Serg Ship Град обречеНый закрыл тему, но указал путь. По этому пути пошел только один автор которого почему то не издают. Сергей, вы почему то его пропустили.
        15 Dec
        Сергей Дацюк Это скорее сатира на СССР, а не новый мир
      • Ghost in the Shell
        15 Dec
        Владимир Розгони Так же заслуживает внимания японское аниме Ghost in the Shell, человеческий разум может погружаться во всемирную сеть, в свою очередь в этой сети живет искусственный интеллект, который способен взломать любого. грань между виртуальность и реальность размывается. Много психологии и философии. Прародитель фильмов Матрица. https://youtu.be/ZAK2PVKio0g
    • не включены идеи
      15 Dec
      Также можно было включить идеи
      • "Тайного города" Панова, если мы говорим об альтернативной фантастике/фентези. Вариант Панова принципиально не слабее "Дозоров".
      • есть еще Снегов с его "Люди как боги". Это советское, но тут, к сожалению, читал давно, еще в детстве, допускаю, что какие-то вещи могу воспринимать неверно.
      • Крапивин, "Голубятня на желтой поляне"
    • не включены книги
      15 Dec
      Michael Zamyatin Можно обратить внимание на серию книг Нила Ашера (Neal Asher)
  10. Ленин, Путин и СССР
    2 Feb
    02.02.16 Ленин, Путин и СССР Источник
    Сергей Дацюк, для "Хвилі"
    Борьба идей
    2 Feb
    В последнее время российские интеллектуалы пропускают удар за ударом, то есть в интеллектуальном плане позволяют проникать в общество и распространяться идеям примитивным, агрессивным и бесперспективным.
    Последний пример — негативная оценка Путиным деятельности Ленина в годовщину его смерти 21-го января 2016-го года относительно создания СССР. Та небольшая дискуссия (смотрите здесь, здесь, здесь, здесь и здесь), которая развернулась в России, не содержит видения большевизма как российского империализма и посему не анализирует действительных причин распада СССР.
    Возмущает сам подход — россияне признают Путина вправе оценивать деятельность Ленина: они не просто как бы уравнивают масштаб этих государственных деятелей или же политиков, оказавшихся на вершине власти в роковые для России времена, они как бы уравнивают их масштаб мышления.
    Ленин — создавал новый мир из России и соседних с ней стран внутри разработанной Марксом и другими европейскими теоретиками коммунистической концепции. Как бы мы ни критиковали Ленина за утопичность его концепции, он имел цивилизационный масштаб мышления.
    Коммунистическая идея есть цивилизационная по сущности — она наднациональная, надкультурная, внеязыковая. Идея «Русского мира» внутринациональна, внутрикультурна и внутриязыковая.
    Идею коммунизма могли принять, то есть перенять и внедрить, другие цивилизации и другие народы. Идею же «Русского мира» в принципе не могут принять за границами России. В самом деле — ну как бы Китай мог бы принять и внедрить «Русский мир» у себя в стране? А вот коммунистическую идею Китай вполне смог принять и внедрить в своей стране.
    В этом принципиальная разница коммунистической идеи и идеи «Русского мира». Первая — цивилизационная. Вторая — локальная: локально-территориальная, локально-религиозная, локально-культурная, локально-языковая, локально-политическая и т.д.
    Путин пытается вдохнуть жизнь в старый концепт имперской России, основываясь лишь на хотелках силы и мощи России, ибо «Русский мир» это вовсе не про мир, это лишь про Россию прошлого. Как бы мы ни воспринимали Путина в его высказываниях и действиях, он не является человеком цивилизационного мышления и действия.
    Виталий Портников, упреждая высказывание Путина о Ленине, уже сравнивал их несопоставимые масштабы в статье от 6-го января 2016-го года «Ленин и Путин». Однако контекст оценки Путиным ленинской концепции СССР позволяет нам увидеть несопоставимость мышления двух государственных деятелей воочию.
    «Правильная мысль» и «течение мыслей»
    2 Feb
    Итак, вот экспозиция оценки Путиным ленинской концепции СССР по изложению РБК-Интерфакс.
    «На заседании президентского Совета по науке и образованию президент России Владимир Путин подверг резкой критике результаты деятельности Владимира Ленина», сообщает «Интерфакс». По мнению главы государства, идеи вождя революции привели к разрушению исторической России.
    Таким образом он ответил главе Курчатовского института Михаилу Ковальчуку, который на заседании президентского Совета по науке и образованию процитировал поэму Бориса Пастернака «Высокая болезнь», в которой тот анализирует Октябрьскую революцию и говорит про Ленина: «И вот, его увидев въяве, я думал, думал без конца об авторстве его и праве дерзать от первого лица».
    Эти строки Ковальчук продолжил другими, из той же поэмы: «Ответ такой: «Он управлял течением мысли и только потому страной». Слова Ковальчука прозвучали в контексте его предложения найти такие организации в научной среде, которые бы управляли «течением мысли в конкретных направлениях».
    На это Путин ответил, что «управлять течением мысли — это правильно, нужно только, чтобы эта мысль привела к правильным результатам, а не как у Владимира Ильича».
    «А то в конечном итоге эта мысль привела к развалу Советского Союза, вот к чему. Там много было мыслей таких: автономизация и так далее. Заложили атомную бомбу под здание, которое называется Россией, она и рванула потом. И мировая революция нам не нужна была. Вот такая мысль там тоже была», — сказал Путин».
    Трагедия Ленина состоит вовсе не в ошибке создания СССР — здесь он как раз оказался немного дальновиднее других своих соратников. Если бы Ленин остался мыслителем, отношение к нему в Украине было бы совершенно иным. И Украина сейчас бы не переживала «ленинопад».
    Трагедия Ленина состоит в том, что ему мало было быть мыслителем, он стал политиком. А значит его исторический образ отягощен не только своими политическими преступлениями против Украины, но и политическими преступлениями Сталина и всей коммунистической партии (ВКП(б)—КПСС).
    Ультиматум Центральной Раде (декабрь 1917-го) за подписью Ленина и Троцкого и как его следствие бой под Крутами (январь 1918-го) — это преступление, за которое Ленину нет прощения. И в этом смысле создание СССР, основанное на кровавом ленинском ультиматуме и последовавшем за ним подавлении большевиками легитимной украинской власти, делает СССР с точки зрения Украины исторически нелегитимным.
    Культурная политика большевиков в отношении Украины, приведшая к уничтожению мощного украинского культурного возрождения 1920-ых это уже нечто большее — это преступление имперско-большевистской России в отношении Украины, то есть это преступление общечеловеческого масштаба.
    Проблема марксизма в отношении империализма состоит в следующем. Марксизм понимал империализм как высшую форму развития капитализма. В марксизме на уровне сущностных предпосылок не рассматривается империализм как подавление народа народом. В марксизме бездоказательно считается, что если классовая структура обществ одинакова, то одно общество не может эксплуатировать другое.
    Это принципиальная ошибка теории коммунизма. Коммуно-социализм сам по себе оказался совсем бессильным в идейном плане перед культурной (нормативной) и цивилизационной (мотивационной) эксплуатацией общества обществом. Социалистическая Россия осуществляла не только экономическую эксплуатацию советских республик, но также культурную, социальную и гуманитарную. И это в рамках классовой теории марксизма-ленинизма понимания не имеет, поскольку нужно выходить в совершенно иную парадигму — цивилизационно-антропологическую.
    Однако вернемся к оценке Путиным Ленина. Наверняка проблема коренится не только в неправильном цитировании Пастернака. Цитирование наверняка было правильным — просто Путин услышал так, как он только мог услышать, а СМИ повторили за ним, перекраивая высказывание Пастернака.
    В оригинале у Пастернака — «он управлял течением мыслей и только потому страной». То есть Ленин управлял не течением какой-то мысли (правильной или неправильной, как сказал Путин).
    Путину в голову не приходит, что мыслей всегда есть много, а Ленин ими управлял, осуществляя их обобщение и концептуальную ориентацию такого обобщения. Такое управление, которое в современной трактовке называется рефлексивным, совершенно чуждо Путину.
    Управлять течением мыслей не означает принуждать всех к правильной мысли, как это считает Путин. Это означает сущностно дифференцировать мысли, различать их концептуальную направленность, выбирать наиболее осмысленный и перспективный концепт (или даже создавать новый) и в рамках этого избранного или нового концепта критически ориентировать другие мысли.
    Поэт управляет миром через ритмику эмоциональных интерпретаций событий, пророк — через знание будущего, святой — через проекцию веры, гений — через течение мыслей, герой — через действия доблести, тиран — через проекцию страхов.
    Поэма «Высокая болезнь» Пастернака это оценка одного интеллигента другим интеллигентом. «Высокая болезнь» российского интеллигента по Пастернаку — «авторство и право дерзать от первого лица». «Высокая болезнь» у Пастернака и у Ленина похожи: один предвосхищает изменения в эмоциональных описаниях, а другой предвосхищает эти изменения в мыслях.
    Пастернак прямо говорит о своей принадлежности к среде интеллигентов: «Мы были музыкой во льду. Я говорю про всю среду, С которой я имел в виду Сойти со сцены, и сойду». В то же время он говорит о Ленине как о том, кто выделился из этой среды: «Из ряда многих поколений Выходит кто-нибудь вперед. Предвестьем льгот приходит гений И гнетом мстит за свой уход».
    Здесь важен момент предвосхищения Пастернаком будущего СССР и причина, по которой Пастернака не изучали в советской школе. Фактически в последней фразе сказано следующее — после ухода из жизни Ленина СССР ожидает гнет (сталинский). В этом смысле управление проекциями страхов Сталина является историческим прецедентом сегодняшней путинской политики в России.
    У Путина и Ленина есть общие истоки — «Столетий завистью завистлив, Ревнив их ревностью одной». Они оба происходят из исторического измерения прошлого, оба ревностно относятся к успеху Западной цивилизации. Однако если Ленин пытался создавать движение концептуального мышления (управлять течением мыслей) в видении будущего, то Путин пытается управлять проекциями страхов. Из исторической зависти и ревности Ленина проистекает движущееся социальное мышление (течение мыслей в среде интеллигентов и их отражение в обществе), а из исторической зависти и ревности Путина проистекают реваншистские страхи.
    Проблема управления страхом состоит в том, что для того, чтобы управлять страхами других, нужно научиться управлять собственными страхами. А тот, кто не научился управлять собственными страхами, может управлять лишь проекциями собственных страхов.
    В этом смысле в глубине всякого тирана живет страх. И чем жестче и безжалостнее тиран, тем больше его внутренние глубинные страхи.
    Метафоры Путина это не просто оговорки по Фрейду, это фонтанирующее бессознательное страхов, используемое как технология спецслужб на посту лидера страны.
    18 декабря 2014-го года Путин сказал: «Нашему мишке не дадут спокойно в тайге собирать ягоды. Его будут стремиться посадить на цепь, а если не удастся – вырвут зубы и когти». Это обобщение сути его выступления. Здесь каждая фраза значима.
    Россия, которая занимается не изобретением инноваций и развитием, а естественным собирательством (нефти и газа) — метафора «спокойно в тайге собирать ягоды».
    Россия неизбежно в таком случае попадает в зависимость к западу — метафора «посадить на цепь».
    Россия шантажирует весь мир ядерным оружием и понимает, что этот шантаж архаичен, неэффективен, что в случае явной угрозы его постараются ликвидировать любой ценой — метафора «вырвут зубы и когти».
    В этом у Путина нет никакого управления течением мыслей, здесь есть лишь управление проекциями страхов.
    Поставим вопрос радикально — кто управляет течением мыслей в сегодняшней России?
    Никто.
    В России есть лишь одна правильная мысль — это мысль Путина. И эта мысль блокирует течение остальных мыслей.
    Российская интеллигенция самоустранилась от управления течением мыслей в России. Социальное мышление в России заменили проекции страха. Одни проекции страхов конкурируют с другими проекциями страхов — так происходит квазидискуссия о будущем в России.
    Еще чуть более года назад Путин запугал российских интеллигентов до икоты в СМИ. Сегодня Путин запугал российских интеллигентов до подавленного молчания. Убийство Немцова в центре Москвы и отказ его адекватно расследовать это признаки явного террора против российской интеллигенции.
    Мышление вне страха в России стало невозможным. И никакие «духовные скрепы» отсутствие течения мыслей в России не заменят. Страх — всегда предвестник смерти, если с ним не бороться и не преодолевать его.
    Бомба под здание России
    2 Feb
    Через четыре дня после своей негативной оценки ленинской концепции СССР Путин еще раз объяснил, что он имел в виду дискуссию между Сталиным и Лениным о концепции создания СССР.
    Путин пытается представить упрощенную схему этой дискуссии — между Лениным и Сталиным. На самом деле дискуссия была более широкой, в ней одну из решающих ролей играла Украина, что имело исторические последствия для судьбы не только СССР, но и сегодняшней России.
    Итак, существовало три модели образования СССР.
    1-ая модель «сталинская» (максимально имперская): включение советских республик в состав Российской Федерации на правах автономий. Этот проект назывался автономизацией.
    2-ая модель «ленинская» (серединная): советские республики как равноправные субъекты входят в принципиально новое государство — СССР. Это был проект федерации.
    3-я модель «грузинская» (максимально разобщающая): советские республики как полностью независимые государства создают конфедерацию.
    Сталинский проект долго преобладал. Ленин из-за своей болезни подключился к партийной дискуссии уже на последнем этапе. Радикальную критику сталинского проекта осуществил Председатель Совнаркома Украины Христиан Раковский. Он считал сталинский проект автономизации крайне опасным для советского строя. Раковского поддержал Ленин. И в конечном итоге возобладал именно ленинский проект СССР. В отместку за это Сталин отозвал Раковского из Украины и отправил полномочным представителем СССР в Великобританию.
    То есть позиция Украины уже тогда была решающей для выбора и реализации модели создания СССР.
    Однако давайте смоделируем ситуацию — что было бы, если «сталинский» проект создания СССР победил, и Украина бы вошла в СССР на правах автономии.
    Попытка такого моделирования неизбежно приведет нас к выводу — в случае реализации «сталинской» модели советского государства оно неизбежно развалилось бы после Второй мировой войны.
    Чтобы самостоятельно смоделировать эту ситуацию, рекомендуем к прочтению статью «Україна — держава-співзасновник ООН: міфи й історичні реалії» в № 38-39 (2012): Вісник КНУ «Міжнародні відносини». Собственно там впервые отрываются малоизвестные факты того, что происходило после Второй мировой войны в СССР в сфере межнациональной (межреспубликанской) политики.
    В феврале 1944 года были приняты два советских закона — «О создании военных формирований союзных республик и о превращении в связи с этим народного комиссариата обороны из союзного в союзно-республиканский народный комиссариат» и «О предоставлении союзным республикам полномочий в сфере внешних сношений и о превращении в связи с этим народного комиссариата иностранных дел из союзного в союзно-республиканский народный комиссариат». Кстати эти два закона замалчиваются сегодняшней российской Википедией, в отличие от украинской Википедии, их упоминание содержащей.
    Конечно же военная сфера и внешние отношения всегда и во всех странах являются наиболее централизованными. И формальное разрешение центром СССР относительной военной и дипломатической автономии республик имело скорее пропагандистские цели для возможного входа новых советских республик Восточной Европы в состав СССР после Второй мировой войны. Кроме того, это также было направлено на упрочение советской власти в Украине после войны.
    Сразу же после Второй мировой войны Украина вместе с Беларусью наравне с СССР стала основателем ООН. Участие Украины было не просто формальным вхождением в ООН. Представитель Украины в ООН Д.Мануильский (заменивший на посту Наркома Индел УССР более проукраинского А.Корнейчука) внес содержательные правки в Устав ООН.
    В официальной пропаганде СССР, тезисы которой до сих пор повторяют российские и украинские чиновники, причины вхождения Украины и Беларуси в ООН наравне с СССР до сих пор трактуются следующим образом: Украина и Беларусь внесли значительный вклад в победу над фашизмом во Второй мировой войне.
    Договоренность о расширении участия СССР в ООН за счет трех советских республик (Украина, Беларусь и Литва) была элементом Ялтинских соглашений, хотя это и не попало в публичные документы Ялтинской конференции. На этапе создания ООН СССР удалось выторговать лишь Украину и Беларусь в качестве отдельных основателей ООН.
    В действительности у СССР были иные мотивы вхождения Украины и Беларуси в состав ООН наравне с СССР: 1) увеличение политического веса (количества голосов СССР в ООН); 2) упрочение советской власти в Беларуси и особенно в Украине.
    В упоминаемой статье Вестника КНУ об этом сказано следующее (в авторском переводе): «В своей книге «Рузвельт и россияне» госсекретарь Э.Стеттиниус вспоминал, что 7 февраля 1945 года президент США имел частную беседу со Сталиным, в которой хитрый кремлевский хозяин пожаловался на свою трудную и неопределенную позицию в Украине. «Никто не мог определить размер трудностей в Украине, — вспоминал Э.Стеттиниус, — но мы в Вашингтоне, конечно, слышали во время немецкого наступления, что Украина может оторваться от СССР«».
    Таким образом, даже весьма умеренный «ленинский» план создания СССР нуждался в еще большей автономизации республик после Второй мировой войны. И во второй половине XX века до распада СССР представительство Украины в ООН, а также целый ряд автономных, хотя и формальных, функций украинской власти служили основными контраргументами против национального антиколониального движения в Украине.
    Если бы был реализован «сталинский» проект создания СССР, то Украина вышла бы из состава СССР по меньшей мере сразу же после Второй мировой войны. То есть это именно «сталинский» проект, осуществлявшийся при формальном наличии «ленинского» проекта, можно назвать атомной бомбой под здание России.
    А если бы был реализован «грузинский» проект конфедерации, то СССР просто бы не состоялся, и Россия самостоятельно не выиграла бы Вторую мировую войну — вопреки заявлению Путина об этом. Наступление Германии шло бы в этом случае на Москву, Украина была бы сразу оккупирована и избежала бы столь больших человеческих потерь.
    Возможно, что в таком случае военный союз Беларуси, Украины и России против нацистской Германии рано или поздно состоялся бы. Однако в этом случае управление украинской армией самими украинцами опять бы привело к уменьшению потерь по сравнению со Сталинско-Жуковской стратегией «заваливание врага трупами».
    В войне, прежде всего, жертвуют колониями, а не метрополией. И «сталинский» проект СССР был имперским от начала и до конца. Украина во Второй мировой войне рассматривалась Россией как расходный человеческий и геополитический ресурс.
    В этом смысле Украина дороже всех других стран в мире заплатила за Вторую мировую войну и дороже всех других советских республик заплатила за свой проигрыш большевикам в процессе вхождения в СССР на их условиях.
    Поэтому не «ленинский» проект СССР сам по себе был атомной бомбой под зданием России, как это говорит Путин, отождествляя СССР и Россию. Атомной бомбой под СССР и под нынешней Россией был само способ нелегитимного создания СССР Лениным и Сталиным. Здание СССР разрушалось методично и целенаправленно, прежде всего в отношении Украины: подавлением свободы в Украине и насильным включением ее в СССР, уничтожением культурной и политической украинской элиты, организацией Голода-33, сталинско-жуковской политикой Победы во Второй мировой войне, подавлением культурного самосознания Украины в послевоенные годы. И, наконец, нынешняя война России против Украины разрушает не только попытку воссоздания СССР, она разрушает саму Россию.
    В этом смысле Путин, критикуя «ленинский» проект СССР в пользу «сталинского», выглядит весьма недалеким политиком с несопоставимым по масштабу мышлением — ни с Лениным, ни со Сталиным. Ведь даже Сталин понимал ограниченность силовых действий и провокаций спецслужб в цивилизационных процессах государственной интеграции.
    Нынешняя российская цивилизационная катастрофа гораздо шире и масштабнее, нежели узость мышления Путина. Она состоит в фундаментальном отказе российских интеллектуалов обсуждать Россию как часть общечеловеческой цивилизации — Общепланетного мира. Россия мыслится не как мир, а как локальный «Русский мир».
    Даже после распада СССР был шанс создания на постсоветском пространстве протообщности нового человеческого строя. Однако российская элита проигнорировала нарождающуюся конструктивистскую парадигму гуманитарного мышления, предпочтя архаизацию мышления.
    Российская элита XXI века предприняла то же самое, что и Политбюро ЦК КПСС в 60-ые годы XX века, — сделала ставку на силу и мощь вместо ставки на развитие мышления.
    Путин — лишь воплощение решений российской элиты в сегодняшней России.
    Однако не Путин сегодня более всего тревожит украинских интеллектуалов, пытающихся увидеть перспективу российско-украинских отношений. В этом смысле возникает вопрос о коллективной ответственности России перед Украиной и миром.
    Избежать принудительного возложения на Россию коллективной ответственности можно, если российская элита возьмет на себя реализацию трех условий: 1) оценка исторических деяний России против Украины как цивилизационных преступлений; 2) покаяние, для начала хотя бы на уровне отдельных наиболее авторитетных в России интеллектуалов, за деяния России против Украины; 3) деимпериализация России — отказ от продолжения преступлений России против Украины в нынешнее время и создание правовых условий неповторения имперских ленинско-сталинской и путинской политик в будущем.
    Если эти условия не будут выполнены, то ответственность России перед Украиной и миром неизбежно будет коллективной, гораздо более жесткой и обременительной для России.
    В этом смысле россиянам можно прямо сказать: если врали всей Россией, ненавидели всей Россией, убивали всей Россией, то отвечать будете всей Россией.
  11. БУТИ ФІЛОСОФОМ
    17 Nov
    БУТИ ФІЛОСОФОМ Джерело
    17 листопада 2016
    Найдревніша інтелектуальна традиція
    17 Nov
    У Всесвітній день філософії можна трохи пофілософствувати і спробувати відповісти на питання – що значить бути філософом сьогодні.
    Рік назад на одній зустрічі у вузькому колі я зробив доповідь "Належність до найдревнішої інтелектуальної традиції", деякі місця з якої вам пропоную.
    Дотримання традиції філософії ґрунтується на персональній вірі у вирішальну для людства силу мислення, орієнтованого на мудрість. Інакше кажучи, філософ вірить, що мислення, орієнтоване на мудрість, виробляючи нові мислительні установки, мотиваційні настанови, ідеї, концепти і теорії, здатне змінювати світ за допомогою публічних текстів, куди це все поміщено. Ця віра важлива, тому що за нею стоять покладені за неї життя багатьох філософів до цього часу і здобуті їхніми стараннями цивілізаційні досягнення.
    Філософія є найдавнішою безперервною і перехідною від цивілізації до цивілізації інтелектуальною традицією, що зберігається до нинішнього часу.
    Давайте подивимося на хронологічне місце філософії, яку традиційно починають від Фалеса, а рефлексію себе від Піфагора.
    • Фалес – 640/624 – 548/545 до н. е.
    • Піфагор – 570 – 490 до н.е.
    • Лао-Цзи – VI ст. до н.е.
    • Конфуцій – 551 – 479 до н. е.
    • Будда Шак'ямуні (Сіддхартха Гаутама) – 563 до н. е. – 483 до н. е.
    • Ісус Христос – 1 ст.
    • Мухаммед – 571 – 632 рр.
    Філософія – найдавніша з цих традицій і на відміну від них, які намагаються себе зміцнити, час від часу намагається сама себе регулярно хоронити, заявляючи про власну смерть, але постійно відроджується і продовжує існувати як жива і справжня.
    Всіх сучасних іудеїв, християн, буддистів, даосів-конфуціанців і мусульман об'єднує те, що всі вони визнають і практикують філософію набагато більше, ніж будь-яку іншу з чужих для них релігій. Навіть представники авраамічних релігій визнають і практикують філософію набагато більше, ніж догмати один одного.
    У цьому сенсі філософія не тільки найдревніша з безперервно існуючих інтелектуальних традицій, але й найбільш комунікативна з усіх інших. Якщо будь-якій з традицій судилося зайнятися об'єднанням людства, то це філософія, але аж ніяк не будь-яка з релігійних традицій або навіть якесь їх об'єднання.
    Перевага вільного мислення над філософознавським знанням
    17 Nov
    Щоб зрозуміти, що таке філософія, потрібно, перш за все зрозуміти, що таке філософ.
    Філософія це не філософські тексти минулого. Тобто філософія це не філософознавство. Філософія це живе філософське мислення в сучасному світі. Отже мати справу з філософією, це мати справу з живим філософствуванням.
    Що ж означає в такому разі бути філософом, який продукує живе філософствування?
    Бути філософом це значить самовизначитися як носій традиції живої або справжньої філософії. Причому це означає бути не хранителем філософії, тобто не філософознавцем, а саме носієм справжньої філософії. Це означає, що безперервно в мисленні потрібно виходити не зі спроби виявити (вичитати) знання вже наявної філософії, а зі спроби зробити інтелектуальне зусилля кожного разу наново, спрямовуючи своє мислення до мудрості.
    Бути філософом це означає мислительно практикувати наступне: якщо є можливість спертися на ідеї і підходи філософів до цього, то це потрібно робити за своїм філософознавським знанням. Однак якщо вільне інтелектуальне зусилля породжує інші ідеї, інші ходи думки, то бути філософом означає з легкістю відмовлятися від ідей і ходів мислі минулої філософії і вступити з ними в критичне відношення. При цьому бути філософом означає завжди віддавати перевагу результату інтелектуального зусилля вільного мислення над будь-яким філософознавським знанням.
    Такий вибір філософа робить його неуживчивим і конфліктним з колегами філософознавцями, які зберігають традицію філософії, але, на жаль, сильно орієнтовані на академічні, популяризовані або політизовані форми філософствування.
    Зберігати традицію це добре, але традиція живої філософії зберігається лише практикованим щодо сучасних проблем складним мисленням, а воно не живе всередині лише інтерпретації наявних філософських ідей, концепцій і теорій.
    Справжня філософія під час кризи
    17 Nov
    У разі кризи, тим більше світової, – єдиний спосіб зберегти традицію філософії це означає прийняти виклик нових загальнолюдських проблем і відповісти на нього шляхом ускладнення мислення, зміни мислительних установок, розробки нових мотиваційних настанов і творення нових ідей, концепцій і теорій.
    У цьому сенсі початкове розуміння філософії Піфагора має бути уточнене. Справжня філософія у своїй процесуальності є практика застосування мислительної установки на мудрість, що піддає сумніву минулу вже наявну філософську мудрість.
    Справжня філософія в своїй мотиваційній настанові (тобто в тому, що рухає справжнім філософом) є "помислити немислиме". Це має бути зрозумілим в двох значеннях – "помислити, те що погано піддається промислюванню" (інтенсивність) і "помислити ніким ще не помислене" (екстенсивність). У цьому варто бачити мислительну експансію філософії – все варте мислення про нього, ніщо не повинно залишитися непомисленим.
    Справжня філософія як текст спрямована на встановлення нових доступних для мислення сутностей, а не на комбінаторику старих сутностей за рахунок філософського мухлювання (пост-, нео-, транс-, мета-, архео- і т.д.) Справжня філософія відкриває нові мислимі суті через називання, тобто через нові слова (імена).
    Мислення на межі
    17 Nov
    Справжність філософії стала великою проблемою в умовах наявності глобальної філософії (в нинішню епоху – постмодернізму). Важко протистояти глобальному постмодернізму сьогодні, бо він повсюдний, повсякчасний і тому мало помітний.
    Місце філософа у суспільстві є однією з найскладніших проблем соціалізації. Сучасний світ вимагає, щоб філософ був публічним інтелектуалом. Але навіть тоді, він має уникати академізації, популяризації і політизації.
    Філософія не може бути професією. Це завжди дуже засмучує і навіть ображає філософознавців. Той факт, що філософи часто бувають викладачами філософії, зовсім не означає, що у своєму викладанні вони і є філософами. Навіть коли філософ викладає власну філософію, він все одно виступає як філософознавець.
    У своєму житті філософ можем бути водночас ким завгодно – просто він повинен рефлексивно відокремлювати заняття філософією від інших своїх занять.
    Заняття філософа – мислення на межі. Щоб мислити на межі, потрібно самому опинятися на межі. Це завжди означає похід в трансценденцію, мало зрозумілу для мас і навіть для більшості інтелектуалів.
    Справжня філософія народжується в передбаченні долі світу живим справжнім філософом всередині його власних подолань, зречень і відмов. Філософ повинен приносити цілий ряд життєвих жертв за право вільного мислення.
    Справжня філософія сьогодні зникла в публічності всюди – у Франції, в Німеччині, в Британії, в США, в Росії, в Індії, в Китаї. Але мало поширювана публічно сучасна справжня філософія продовжує існувати підпільно і маргінально.
    Цивілізаційні досягнення філософії в історії показують, що лише масштабний підхід до перспективи може відродити справжню філософію сьогодні.
    За своєю суттю справжня філософія є концептуальне узагальнення на межі до інакшого як подія, істина і смисл.
    За формою справжня філософія є новий концепт з високим концептуальним потенціалом і високою традипотентністю, з поважним ставленням до традиції і з урахуванням всіх обтяжень філософії (тягаря знань гуманітарних і природничих наук), поза будь-якими негативними (обмежувальними) установками мислення, що породжує більш складну позитивну установку мислення з повідомленням її екзистенціальних мотивів, з новим концептуальним персонажем, в новому концептуальному сюжеті, що відноситься до нового концептуального жанру.
    Справжня філософія в своєму формальному вигляді постає як досить об'ємний зв'язний філософський текст, який має посилання на інших філософів, ставить і вирішує старі і нові проблеми філософії. В ідеалі філософ є лише той, у кого є хоча б одна філософська книга, не розрахована на академізацію, популяризацію чи політизацію.
    Вимоги до філософа
    17 Nov
    Отже, що означає належати до традиції філософії і в той же час робити філософію? Будь-який філософ, щоб бути справжнім філософом, має виконати сім основних вимог.
    1. Мати глибоку філософську освіту, яке передбачає прочитання більшості оригінальних робіт з філософії.
    2. Пройти ініціацію живими філософами або їх живими наступниками, які знали їх безпосередньо, відносно мислительних установок, життєвих компетенцій і мотиваційних настанов, про які ні в яких книжках не прочитаєш.
    3. Здійснити включення в філософське середовище актуально обговорюваних філософських проблем, про які лише досить поверхово можна дізнатися з відкритих філософських текстів.
    4. Здобути можливості творчої філософської роботи, яка вимагає достатнього ресурсного забезпечення життя і достатньої кількості вільного часу.
    5. Виробляти філософські тексти в неакадемічній формі (як філософи раніше), в непопулярній формі (тобто в якості складних філософських текстів, що пишуться на межі інтелектуальних зусиль) без політизації явної чи прихованої. Будь-яка академізація, популяризація чи політизація вбиває основну установку філософії – на більш складну і всеосяжну, ніж наявна, мудрість.
    6. Створити свою філософську школу чи достатній процес мережевої цікавості сучасних філософознавців до своєї філософії (як сучасний замінник філософської школи).
    7. Подолати все те, що заважає утримувати установку на мудрість. У цьому сенсі установка на мудрість повинна бути вище життя як такого, вище комфортності і забезпеченості, вище визнання, вище дружби, вище роду. Найважливішим є подолання себе – своєї духовної ліні, власного самолюбства і власних прагнень до слави, багатства і влади. І найголовнішим відчуттям всередині установки на мудрість є сумнів в справжності своєї філософії, постійне виявлення і викорінення зовнішніх бар'єрів і внутрішніх перешкод на шляху до мудрості.
    Бути філософом це творити новий світ
    17 Nov
    Сутнісний мислитель пише для наступних сутнісних мислителів. За великим рахунком вся популяризація і академізація чи навіть політизація філософії будь-яким філософознавцем покликана, з точки зору власне філософії, лише звернути увагу наступного сутнісного мислителя на складні філософські проблеми і озброїти його адекватними мислительними засобами для вирішення цих проблем.
    Люди спокійно сприймають той факт, що в минулому були знані філософи – такі, як Сократ, Кант чи Хайдеггер. Але людей зазвичай дуже тривожить і навіть дратує той факт, що десь серед них може бути новий Кант.
    Бути філософом це в той же час спокійно сприймати нерозуміння своєї філософії і намагатися зайвий раз не дратувати людей.
    Справжня філософія не має ані дратувати, ані епатувати сучасників. Справжня філософія має творити концептуальні поля, на яких може грати цивілізація нащадків.
    Бути філософом це творити новий світ, навіть якщо старий світ досить добре тримається.
    17 Nov
    Обговорення:
    • Казка виникає до абстракції
      17 Nov
      Юрій Шеляженко Свято не привід для "професійної" гордині, оголошення філософії "найдревнішою" та "єдино об'єднавчою".
      Казка виникає до абстракції, слухати її і так вчитися мислити приходять навіть ліниві люди, на відміну від абстрактних лекцій. За даними Геродота, Гомер співав свої епоси про богів і героїв за два століття до народження Фалеса. А казки Езопа, сучасника Фалеса, більш відомі людям по всьому світу, ніж теорема Фалеса про пропорційні відрізки (очевидно, тому що Езоп просто систематизував усні народні перекази, які і є первинною мудрістю, тому пізніше прийшлися до душі мало не всім народам світу).
      При моєму критичному ставленні до Огюста Конта мушу визнати, що в ідеї передування теології метафізиці він був правий, і його теорію про три типи мислення (міфологічний, філософський, науковий) в трохи модифікованому вигляді містять зараз всі наші підручники.
    • філософами рухає не віра, а безвір"я
      17 Nov
      Валерий Лема яка віра? по собі скажу, це виглядало так, що тебе взяли за щось, забрали все, не то що до копійки, до останньої тобі близької людини на кого ти міг сподіватись, і шпурнули у світ не залишивши жодної істини, що характерно, тоді ти думав, що ти сам цього хотів, знищити все своє попереднє життя, по чесному буде сказати, що не тільки зі мною таке трапилось, але той таки мій приятель став священником і тепер протоірей, і його саме віра привела, а філософами рухає не віра, просто не віра, а безвір"я.
    • завдання для філософів — піднімати людство
      17 Nov
      Nadiya Dovzhenco На першому абзаці зі словами найдревніша професія - аж серце лягло... Так справжні філософи не підставляються, хіба що навмисне. А щодо нових світів - з ними у філософів. та й навіть у фантастів тепер сутужно. Століття ми йшли за Ельдорадо, подарованим нам філософами, а коли прийшли - виявилося виходу з цього Ельдорадо немає, глухий кут.
      Філософія, вона як світ, - повинно бути безліч варіантів, а нас у схоластику політтехнологій заганяють. Наше століття - нице з розчарованими серцями. Ось і завдання для філософів на найближчі сто років - піднімати людство якнайвище від його плінтуса і зачаровувати серця. Наснаги!!!
      А поки що, за відсутності супутніх філософських дороговказів, українці дивляться у небо - на Чумацький шлях і Великий Віз - і читають заккодовану пращурами філософію українського життя - дорогу додому.
    • Суть ще треба створити
      17 Nov
      Сергей Вирченко "... Справжня філософія відкриває нові мислимі суті через називання, тобто через нові слова (імена)."
      Самі лише назви чи пойменування не відкривають суті, а лише позначають її наявність. Навіть, не самої суті, а її місця. Можливо, навіть - ще порожнього.
      Суть ще треба створити, збудувати. У оточенні, або на грунті інших - вже існуючих (побудованих раніше) сутностей.
  12. О позитивной мета-онтологии
    14 Mar
    О позитивной мета-онтологии Сергей Дацюк Источник 21 грудня 2016
    Доклад "Мета-онтологический подход"
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    19-го декабря 2016-го года Сергей Борисович Переслегин сделал в Киеве доклад "Мета-онтологический подход". Переслегин едва ли не единственный сегодня в России, кто сейчас размышляет на такие темы, и практически единственный, кто посещает Украину для продолжения теоретических дискуссий с украинскими мыслителями. Все остальные российские мыслители самоустранились от этих процессов.
    Зачем исследовать онтологию во время революции и войны? Вопрос риторический. Впрочем, как и ответ. А когда же еще исследовать онтологию, как не во время фундаментальных изменений в мире?
    Иной взгляд на онтологию как ответ на вызов разрушенной целостности мира
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    Постмодернизм разрушил мир, сделал его фрагментарным и установил равноправие этих фрагментов. То же самое постмодернизм сделал со всеми науками, и, что более печально, с самой философией.
    Целое в философии специфично и отличается от целого других теоретических дисциплин (в старом понимании – наук).
    История – единственная дисциплина, которая в своей аддиктивности похожа на философию. Однако это сходство небольшое.
    До последнего времени в исследовании истории действовала мыслительная установка на интегрирование. То есть интегральный подход предполагал, что историеведение в рамках отдельной исторической школы пытается наложить некоторый единый исторический нарратив на всю историю.
    Только недавно постепенно все более влиятельным оказывается аддиктивный подход, где каждой исторической эпохе соответствует свой нарратив, а вопрос единого нарратива для истории дискутируется.
    В философоведении ситуация еще сложнее. До недавнего времени философоведение было интегральным за счет помещения содержания философии каждого философа в контекст исторической эпохи и его биографии. То есть философоведение часто даже отождествлялось с историей философии. Причем исторический нарратив заимствовался у историеведения.
    При этом философский дискурс изучался аддиктивно. Интегрированная на уровне своей истории философия так и не стала интегрированной дискурсивно. Иначе говоря, единый дискурс философии никогда не существовал, хотя попытки его создания предпринимались.
    С изменением историеведческих подходов в последнее время нарративно-историческое философоведение совсем отделилось от дискурсивного философоведения. Причем ставшее аддиктивным нарративно-историческое философоведение стало соотноситься с аддиктивным же дикурсивным философоведением.
    Аддиктивность -способ представления (-ведения) и преподавания, где более сложная парадигма не снимает необходимости сообщать многие знания из прошлого. Интегральность – способ представления (-ведения) и образования, где более сложная парадигма позволяет компактифицировать предыдущие более простые знания.
    Аддиктивность в философоведении означает, что знания как бы присовокупляются друг к другу, причем каждое последующее знание, хотя и содержит интерпретацию предыдущих знаний, не отменяет необходимость их изучения. Причиной этого является именно то обстоятельство, что каждая последующая философия может интерпретировать лишь часть из предыдущей, оставляя значительные части вне таких интерпретаций. Авторская философия не может быть сведена к некоторому единому концепту. В авторской философии всегда найдется то, что выходит за пределы концепта или содержит неинтерпретируемые части в следующих более сложных концептах.
    Отсюда философия никогда не есть целое, так как любая философская дисциплина никогда не обладает целостным характером. В отличие от любой другой науки, которой всегда стремятся придать целостный характер, такая задача в философии ставится редко и, если ставится, терпит неудачу. Во всяком случае у Гегеля, создавшего стройную систему всех философских понятий и объявившего о конце философии, случилось именно так.
    Именно аддиктивность философии не позволяет занять ей мета-онтологическую позицию. Однако проблема мета-онтологии существует, и может быть решена философскими средствами.
    Нынешнее внимание к онтологии как способу компактификации и интеграции философоведения продиктовано не только современным изменением характера познания (эпистемологии и когнитологии), но отражает также ситуацию мира в целом – фрагментированный мир разрушает все институты, занимавшиеся его интеграцией.
    Что такое мета-онтология?
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    Вопросы мета-онтологии
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    У Переслегина под мета-онтологией понимается аддиктивная позиция рассмотрения разных онтологий. У меня же метаонтология есть онтология, претендующая на интегральную всеохватность.
    В содержательном плане метаонтология была представлена в моей работе "Об онтологии". В этой работе я использовал представление СМД-методологии для выделения метаонтологий как особых (с установками на абсолют и на представленность друг в друге) онтологий: (теология, философия, психология, история, виртуальность). Каждая из этих метаонтологий: 1) имеет представление об абсолюте. 2) содержит интерпретации других онтологий.
    Проблема, из которой возникает представление о мета-онтологии Переслегина – из какой позиции рассматривать разные онтологии. Подходит ли философия для рассмотрения разных онтологий и организации взаимодействия-перехода между ними?
    На рассмотрение разных онтологий в свое время претендовала СМД-методология. Однако методология ограничена представлением о системе и о методе, которые не позволяют занять мета-онтологическую позицию, не выходя за пределы этих представлений. Подробно это изложено в моей книге "Момент философии".
    Подход Переслегина это подход Гегеля-Щедровицкого – подход понятийной схематизации. Когда Переслегин рассуждает о мета-онтологии, он остается в рамках методологической онтологии, поскольку он не проблематизирует вопрос – в какой онтологии можно рассуждать о мета-онтологии.
    Вот какие вопросы нуждаются в ответах.
    Что такое позиция мета-онтологии, где и как она занимается? Если мышление онтологично (имеет свою онтологию), то может ли мышление адекватно мыслить разные иные онтологии? Онтологично ли в таком случае мышление? Возможно ли онтологическое целое как сложная констелляция всех известных онтологий?
    Метафизика и философское мышление
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    В истории философии существует подобная проблема. Это возникновение метафизики у Аристотеля. Метафизика буквально означает – то, что "над физикой", "после физики", "вне физики". Метафизика принципиально не может быть рассмотрена физическим мышлением.
    Более того, метафизика долгое время была синонимом философии, пока в мышлении не победил достаточно сложный подход. В философии был принят подход Пифагора – главным является установка мышления на мудрость, а метафизика – внеприродные (внефизические) или надприродные (надфизические) рассуждения – являются способом реализации этой установки.
    В этом смысле метафизика это детальное и развернутое рассмотрение философских вопросов. В отличие от онтологии, которая является попыткой концентрированного рассмотрения философских вопросов (сведение всего к основанию, онтологическим единицами, схемам их сборки и т.п.)
    Более того, философское мышление в широком смысле не имеет онтологии. Или даже жестче – мышление в широком смысле слова вообще неонтологично. Какой-то тип, вид, способ мышления может быть онтологичным, и даже в философии. Однако онтология эмпирического мышления Локка совсем не схожа с трансцендентальной онтологией Канта. А экзистенциально-лингвистическая онтология Хайдеггера совсем не схожа с онтологией Гартмана, который впервые ставит вопрос о сложных, многоуровневых онтологиях.
    Можно было бы конечно сказать, что онтологией философского мышления является мудрость. Однако рассуждение Пифагора, лежащее в основании понимания, что такое философия, не позволяет это сделать. Мудрость не основание, а мыслительная установка философии, иначе, как говорит Пифагора, все бы философы претендовали на то, что они мудрые по факту философствования, хотя мудрыми могут быть лишь боги. То есть в самой мыслительной установке философии скрывается ее неонтологический характер.
    Хотя конечно изворотливый ум может сказать, что философ постоянно пытается онтологизировать мудрость, и в этом состоит онтологический характер философского мышления.
    Установка на иное
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    В своей работе "Мышление человечества" я ввожу для понимания философии кроме интенсивной мыслительной установки Пифагора на мудрость экстенсивную мыслительную установку – "сделать мыслимым немыслимое". И вот эта уже мыслительная установка имеет принципиально неонтологизируемый характер, ибо иное всегда не имеет онтологии. Нельзя основать иное. В иное можно совершить бросок, в ином можно обустроиться и обитать. Но лишь обживание иного позволяет обнаружить его основание. Это суть моих возражений Никитину и Чудновскому, издавшим книгу "Основание иного".
    Экстенсивная мыслительная установка показывает иную сторону любого, и прежде всего, философского мышления – транзитологическую (установка на иное, на никем еще не помысленное и трудно поддающееся промысливанию). Мышление не онтологизируемо в целом, прежде всего потому, что оно в значительной степени также транзитологично. Именно транзитологичность мышления делает возможной существование философской метафизики в западной философии и совершенномудрия как восточной философии. Онтологичным может быть конкретный тип мышления, который апеллирует к тем или иным основаниям.
    В СМД-методологии существует представление, предваряющее транзитологичность экстенсивной мыслительной установки на иное – "безопорное мышление".
    Таким образом, для мышления в широком смысле слова транзитология такая же необходимая теоретическая дисциплина, как и онтология. Более того, в своей работе "Общая транзитология" я сформулировал принципиально разные 8 когнотологем онтологии и 8 когнитологем транзитологии.
    Когнитологемы транзитологии принципиально иные, нежели когнитологемы онтологии. Собственно, мета-онтологию невозможно построить внутри онтологического мышления (мета – лишь выход в надпозицию, но сохранение тех же подходов мышления с установками на онтологичность), и в этом случае маркировку нужно менять.
    Мета-онтология является позицией рассмотрения разных онтологией, но отнюдь не самостоятельной дисциплиной. Для исследования мета-онтологии нужны другие теоретические дисциплины.
    Выводы
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    Мы здесь выходим на весьма существенные выводы.
    Не существует мышления как онтологии. О мышлении нельзя говорить в мета-онтологии, потому что мета-онтология неизбежно строится по правилам онтологии. Онтологии друг по отношению к другу это "Иное". Говорить о разных онтологиях можно лишь в особой теоретической дисциплине, занимающейся "иным" и всякими переходами и превращениями в иное. То есть лишь транзитология как междисциплинарная теория (содержащая представления западной философии и восточного совершенномудрия) может что-то говорить о разных онтологиях, поскольку она вырабатывает специальные мыслительные средства для такого говорения.
    Точно так же мы не можем говорить внутри мета-онтологии о пределах относительно онтологий, потому как онтология не предназначена для работы с пределами. Для работы с пределами существует иная теоретическая дисциплина, которую я разработал, – "Лимитология". Именно эта дисциплина, частично философская, частично научная, частично чисто теоретически-безопорная содержит необходимые мыслительные средства работы с пределами.
    Точно так же о целом мы не можем рассуждать внутри мета-онтологии, ибо онтологические инструменты позволяют понять лишь концентрированное выражение целого (целое в своих основаниях), но отнюдь не способы перехода от частей к целому и от целого к частям. Для этого есть еще одна теоретическая дисциплина, разработанная мной – "Версология", со своими средствами мыслительного обобщения.
    Именно поэтому никакая позитивная мета-онтология невозможна в качестве теоретической дисциплины. Мы можем адекватно построить лишь негативную мета-онтологию, то есть указать на пределы, ограничения и проблемы мета-онтологического подхода, что Переслегин и попытался сделать. Однако обнаружить позитивную мета-онтологическую позицию можно лишь в аддиктивном теоретическом подходе из разных философских дисциплин – онтологии, транзитологии, лимитологии и версологии.
    Причина невозможности позитивной мета-онтологии как дисциплины в отношении онтологии та же, что и невозможность позитивной метафизики в отношении физики – у каждой из этих связанных своим номинальным происхождением пар отсутствует генетически-содержательная связь. Метафизика не может строится по правилам физики, точно так же как мета-онтология не может строиться по правилам онтологии.
    Замечания к сопутствующим представлениям
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    Теперь давайте рассмотрим еще некоторые важные моменты упоминаемого доклада Переслегина.
    Переслегин говорит: "Существует Целое (Теологическая Вуаль)
    Представлениями Целого являются Бог, Мир Идей (Платоновский Мир, ТГМ), Универсум (Вселенная), Природа и т.д.
    Представления о Целом, как и система Вуалей, заданы иерархически.
    Иерархия (порядок + служение) маркирует когнитивные онтологии..."
    Представление о "вуалях" представляется весьма неточным. В моей работы "Об онтологии" показывается – есть одна онтология, есть другая, между ними разрыв. Никаких "вуалей", ибо "вуаль" лишь прикрытие узнавания и несущественная преграда для доступности.
    Существует Целое. В нем не может быть иерархий онтологий. Если заданы иерархии онтологии, то это значит, что есть онтология целого, из которой производится иерархическое различение, то есть появляется норма, а значит появляется реальность. Это значит, что отнормированное в реальность целое оказывается в ряду претендентов на способ представления целого, самое не являясь целым.
    В целом может быть лишь никак не иерархизированный набор реальностей.
    Само целое не есть также реальность. То есть реальность целого есть недостижимая в своем решении проблема.
    Истина целого – сложна. Ее сложность всегда за пределами всякого мышления в каждую конкретную эпоху. Целое есть ориентация мышления на усложнение, а отнюдь не реальность как определенная этим мышлением норма.
    Мышление схватывает целое запредельным образом. В том числе через представление об "ином" – транзитологично.
    Переслегин говорит – "Существует Истина, то есть адекватное Представление в мышлении той Действительности, которой придан статус Реальности".
    Иначе говоря, существует много реальностей и нормируемых ими действительностей, адекватное представление о которых есть множество равноправных истин.
    Проблема 1. Что чем нормируется – реальность истиной или истина реальностью.
    Если реальность нормируется истиной, то это проблема адекватного представления действительности (социальная основа – медиа-реальность).
    Если истина нормируется реальностью, то это проблема интеллектуалов социума, которые конструктивистски задают нормирование самой реальности.
    Проблема 2. Истина целого и истина отнормированной реальностью действительности есть разные истины. Реальностные истины – истины постмодернистские, их много. Истина целого есть истина философски-транзитологическая, она сложная, включает представление об ином. Она конструктивистская, и она одна.
    Мышления в широком смысле слова неонтологично и не может быть онтологией в строгом смысле слова.
    У онтологии мышления есть слабые стороны, как считает Переслегин, поскольку слабые стороны есть у онтологии, а не у мышления. Однако мышление определено не только онтологически, но и транзитологически.
    Разберем далее некоторые спорные представления относительно мышления как онтологии по ходу, цитируя Переслегина.
    "Эта онтология полностью классична..." Какая-то ее часть классична.
    "Неопределенность отрицается, дуальность формально запрещена (исключение третьего в схоластической рациональности)..."
    В каком-то мышлении отрицается и запрещено, в каком-то нет.
    "Квантовые явления в этой онтологии можно рассматривать только в многомировой (эвереттовской) интерпретации..."
    Квантовые явления рассматриваются в транзитологическом мышлении достаточно адекватно.
    "Основанием мышления является снизарение, которое можно толковать, как форму откровения, хотя в онтологии мышления Бог отсутствует, и в снизарениях речь идет о движении идей из ТГМ в наш мир, по существу, это платоновские тени и проекции идеальных объектов на некоторую случайную поверхность..."
    Снизарение не является единственным основанием мышления. Есть еще чистое конструктивное (комбинаторное) творчество, умозрение, догадка, интуиция, эмоциональное мышление и т.д.
    "Чистые идеи в этой онтологии не считаются Иным, а какого-либо еще Иного здесь не предполагается – если оно и есть, то оно находится вне мира идей, не является проекцией этого мира и, тем самым, не заслуживает внимания..."
    Иное есть стимул для поиска идей, а не сами идеи. Это потому, что иное – не онтологично, а не потому, что оно не подвластно мышлению. В транзитологии идеи изначально продуцируются иным.
    Некоторые краткие выводы
    21 Dec
    Сергей Дацюк
    Проблема мета-онтологии не является проблемой одной дисциплины. Мета-онтология есть протомышление о разных онтологиях, мыслительная позиция, не имеющая мыслительных средств работы и не нацеленная на их разработку.
    Именно поэтому, как только мы задумываемся о выходе за пределы онтологии, в мета-онтологию, мы покидаем сам подход онтологии, и оказываемся в "исходах" транзитологии, лимитологии и версологии.
    Позитивная мета-онтология таким образом оказывается возможна внутри междисциплинарного подхода и вовсе не как "мета-онтология" – под другими именами, с иной проблематизацией и иными решениями.
    "Безопорное мышление", в конструктивистской философии получающее новые мыслительные средства переходов, определивания и обобщения, становится оспособленным безопорным мышлением.
  13. 2016-ий: розпач гідності чи примус до оптимізму
    23 Dec
    2016-ий: розпач гідності чи примус до оптимізму Источник
    Сергей Дацюк 23.12.2016,
    Щоб оцінювати минулий рік, потрібно проаналізувати саму систему оцінок та вибрати вірний емоційний стан. І тільки з такої позиції робити оцінки.
    Двовимірна система оцінок в Україні останнього часу
    23 Dec
    Сергей Дацюк
    У зв'язку з революцією та війною протягом останніх трьох років з'явилися дві доволі стійкі максималістичні оцінки – "перемога" та "зрада".
    Подивімося, наприклад, на "ТОП-5 головних подій в Україні в році, що минає" за версією журналу "Теленеделя":
    1. Перемога Джамали від України на Євробаченні (тобто класична "перемога");
    2. Підвищення тарифів на комунальні послуги (тобто класична "зрада");
    3. Перехід на систему публічних закупівель ProZorro (давайте поки що вважати це "перемогою", бо зрадники просто ще не зайшли спосіб, як це використати);
    4. Е-декларування (коли "перемога" викрила велику кількість зрадників, це "зрада" чи "перемога"?);
    5. Звільнення Надії Савченко ("перемога" на першому кроці, яка обернулася чимось дуже схожим на "зраду" на всіх наступних кроках).
    Як свідчить цей приклад, двовимірна система надто неточна, але вона затребувана громадою в кризовій ситуації. Лише на перший погляд ці оцінки здаються опозиційними, бо насправді "перемога" протилежна "поразці", а "зрада" це ще не "поразка". Тобто суспільна свідомість українців саме в такий спосіб захищається від перевантаження негативними емоціями – вона вказує на те і на тих, хто веде до поразки, називаючи це "зрадою" і цих "зрадниками", але водночас не фіксуючи факт "поразки".
    І це майбуть неправильно. Бо важливо називати речі своїми іменами.
    2016-ий рік це рік "поразки громади" перед контрреволюцією влади в процесі громадянської революції та перед ганебним миром влади у війні на тлі готовності громади до опору ворогові.
    Причина тут не в зраді, бо ніхто з олігархів чи контрреволюційної влади своїм інтересам не зраджував, оскільки вони ніколи не працювали на Україну повністю: вони завжди спочатку працювали на себе, а потім за залишковим принципом трошки на Україну. Причина громадської поразки 2016-го року у власній слабкості громади – вона стомилася від владної корупції, від безкарності державних злочинців, від свавілля олігархів і впала в соціальну депресію, яка спричинила політичну апатію.
    Подивімося, як це було, розглядаючи політичні події минулого року.
    Головні політичні події року 2016-го
    23 Dec
    Сергей Дацюк
    Рік 2016-ий розпочався гострою політичною кризою і закінчується млявою політичною кризою, але вже на рівень вище. Тобто весь рік України прожила на фоні хронічної кризи окремих політичних інститутів, яка поступово перейшла в кризу всієї політичної системи.
    Гостра політична криза (січень-квітень). Невідповідність реалій олігархічного консенсусу та сподівань-вимог громади до влади зруйнувала парламентську коаліцію і призвели до відставки уряду.
    Контрреволюційний переворот у парламенті (середина квітня). Корупційним чином (як це стало відомо потім) уряд був відправлений у відставку, й корупційним чином (як це було видно одразу та підтвердилося потім) був обраний новий уряд. У парламенті виникла фейкова коаліція, яка існує донині. У Верховній Раді з'явилась опозиція, вперше із часів Революції гідності.
    Офшорний скандал зі президентом України (травень). Витік документів панамської юридичної фірми Mossack Fonseca, що містили імена світової еліти, які, маючи державний чи суспільний статус, користувалися офшорами. Цей скандал мав неабиякий вплив на багатьох світових лідерів, деякі з яких навіть пішли у відставку, але не справив суттєвого впливу на українську громаду, яка не забажала відповідальності власного президента і швидко забула про це.
    "Брекзит" (23 червня). Голосування за вихід Британії з ЄС не стало приводом для переосмислення Україною своєї політики на європейську інтеграцію. Безвізовий фетишизм продовжив своє існування в українській політиці до кінця року.
    Вичерпання "мінського формату" (серпень). "Мінський процес" зайшов у глухий кут. Спроби запропонувати хоч якісь інновації (наприклад, "будапештський формат") в українській політиці успіху не мали.
    Антипопулістична владна медіа-кампанія (серпень-вересень). Мета – зменшення рейтингу опозиційних сил на тлі падіння рейтингу політичних сил так званої парламентської коаліції та власне президента. Опозиційні сили були піддані остракізму через звинувачення в популізмі. Для цього використовувалися навіть моральні авторитети суспільства. Право на критику влади стало обмеженим. Форматні маніпуляції та диктат штучного порядку денного на українському телебаченні стають нормою.
    Антипротестна владна медіакампанія "Шатун" (жовтень-листопад). Мета – запобігти протестним акціям напередодні третьої річниці початку Революції гідності, звинувативши протестантів у виконанні плану ворога. Можливо, план "Шатун" із дестабілізації України існував в Росії дійсно й, можливо, його дійсно перехопили українські хакери. Але дуже відвертою була його редакція з боку української влади перед публікацію, через що були піддані остракізму безліч журналістів та експертів з критичною до влади позицією.
    Трамп (листопад). У процесі виборів у США Україна спробувала пограти у велику політику, пред'явивши компромати на одного з консультантів Трампа. Після перемоги Трампа у президентських перегонах в США, українські чиновники злякалися і зробили вигляд, що ніяких корупційних грошей консультант Трампа не отримував. Водночас перемога Трампа засвідчила серйозну кризу світової еліти.
    Надконституційна криза (грудень). Політична криза в країні вийшла на новий, вже системний рівень, бо мова йде про злочинні дії президента, корупцію значної частини парламенту, корупційне усунення уряду Яценюка і, відповідно, незаконне обрання уряду Гройсмана, обґрунтовані підозри щодо голови НБУ, підозри про корумпованість деяких представників ЦВК – на тлі громадської втоми, апатії та зневіри. Отже, рік 2016-ий Україна закінчує в ситуації виходу політичної кризи за межі конституційного рівня.
    Отже, громадська поразка 2016-го сталася через громадську пасивність.
    Могло бути гірше.
    Але Україна все ще не втрачена. Все ще залишається шанс зберегти Україну.
    Емоційний стан для оцінок року 2016-го
    23 Dec
    Сергей Дацюк
    Зустрічаючи Новий рік у важкі часи, для нас дуже важливо знайти правильну емоцію для оцінок, щоб вона не заважала нам адекватно оцінити рік, що минув.
    Новий рік прийнято зустрічати з хорошим настроєм. Така традиція. А якщо причин для хорошого настрою нема, то потрібно знайти хоча б що-небудь хороше, бо зовсім без хорошого настрою неможливо. Тобто фактично Новий рік це примус до оптимізму.
    Тож річні огляди для України стають інформаційною війною емоцій: розпач vs впевненість у завтрашньому дні.
    Якщо ми на боці влади, маємо висловлювати стриманий оптимізм. Якщо критикуємо її – певний розпач та розчарування.
    І тут виникає дилема вибору, адже постійні протягом року корупційні скандали та зради дуже важко поєднати з ідеалами Революції гідності. Терпимість до неймовірної кількості помилок нинішньої влади це не дуже гідна позиція.
    Отже, оцінка результатів року 2016-го це не просто розпач сам по собі, це розпач на фоні пам'яті про ту емоцію, з якою громадяни йшли на Майдан у 2013-му і 2014-му, з якою вони боронили незалежність та територіальну цілісність України у 2014-му та 2015-му. Це розпач гідності.
    На тлі цього розпачу, владний оптимізм має дещо штучний вигляд у медіареальності, яку транслюють олігархічні ЗМІ. Й оскільки на суспільну свідомість емоційний стан іноді впливає набагато потужніше, ніж раціональні аргументи, то це дійсно справляє враження.
    Але в емоції є одна особливість – ті, хто її продукує, самі мають вірити в свою емоцію, щоб сотні місцевих "станіславських" не сказали "не вірю". Але коли навіть самі владні політики та найняті ними експерти не демонструють оптимізм, то звичайно виникає запитання: вони погано грають чи дійсно його не відчувають?
    Отже, від влади переконливого оптимізму нам не дочекатися. А на що ж нам тоді спертися, щоб зустріти Новий рік на позитиві?
    Для громадянського оптимізму потрібно спрямовувати свою увагу не на дії влади, а на дії громади – які б пасивні вони не були. Тому найкраще, майбуть, знайти якусь іншу емоційну оцінку, ніж розпач гідності чи примус до оптимізму.
    Я б назвав цю емоцію стриманим песимізмом, який із усіх сил намагається знайти привід для оптимізму.
    Тобто в Україні ще не все зраджено, корумповано й окуповано, за багато що ще можна поборотися.
    Активніше в 2017-му році, українська громадо!
  14. "Разговоры с будущими"
    30 Mar
    Сергей Дацюк в программе "Разговоры с будущими" Источник
    https://dl.dropbox.com/u/34637013/publish/rizzoma-gadgets/youtube-gadget/youtube-gadget-dropbox.xml
    30 Mar
    Тезисы
    • 0:00 - какое будущее хочешь построить
      30 Mar
      • в 2008 году понял что мир летит в бездну
      • написание книг которые создают другой мир
        30 Mar
        помысленный мир, который отличается от существующего
      • 1:15 философия на пределе
        30 Mar
        • на переживание мирового кризиса
          30 Mar
          протягивание кризиса сквозь свою судьбу
        • философия не д.б философоведением
        • помыслить немыслимое
        • 2:00 предъявить иное
          30 Mar
          • предъявлять в мыслительных установках
          • иное — одна из моделей нового мира
          • в мире есть конкурентные варианты иного
    • 2:27 - иной мир СД
      30 Mar
      Отличается:
      • масштабом мышления
      • конструктивистскими установками
        30 Mar
        приложение их ко многим областям знания
        • теория виртуальности
        • моделирование миров
        • цивилизационная антропология
          30 Mar
          • не археология, раскопать черепки, а раскопать мотивации
          • как и почему рождались, жили и гибли цивилизации
          • миним шаг 500-600 лет
            30 Mar
            наука работает с текущим обществом или его описанием
      • Новый мир — единая человеческая цивилизация
      • интернет дал возможность построение единой цивилизации
      • истина сложная
    • 3 шага создания нового человечества
      30 Mar
      1. ООН — организовать войну для тех, кто считает себя частью
        30 Mar
        • поставить людей в цивилизацию выбора
        • нужна постановка перед выбором войны
        • осознания войны нет
          30 Mar
          • Россия отсоединяется от человечества
            30 Mar
            имеют право бомбить насиловать
          • человек не поменяется без веских причин
      2. отпочкование нового
        30 Mar
        • бог стал творцом, когда создал человека по образу и подобию с потенцией СТАТЬ
      3. найти пришельцев и объявить им войну
    • готов ли ты жертвовать
      30 Mar
      • а я и жертвую
      • это должно быть своей собственной целью
    • считаешь ли себя человеком будущего
      30 Mar
      • считаю человеком, который работает на все человечество
      • мы не знаем будущего, оно может быть и хуже прошлого
    30 Mar
    Обсуждение:
    • ИИ как явление или отпочкование?
      30 Mar
      Ломоносов Евгений Ломоносов Евгений Чи вважаєте Ви факт утворення штучного інтелекту , як явище , чи фаза своєрідного відпочковування ?
      30 Mar
      Валерий Лема інтелекту, щоби бути, необхідно спиратися на щось, на порядок значніше від нього, він не може осягнути, на що саме, інтелект в тому і полягає, щоби догадатися, що це знічніше - є, а штучний інтелект - на порядок нижче природнього, розмієте? так воно влаштовано, що людина - це не всеможлива істота, навіть Бог двох речей не може
      30 Mar
      Олекса Микола Іваницький одне, чого не може Бог, це сотворити каменю, якого би він сам не підняв. А що друге?
      30 Mar
      Сергей Дацюк Парадокс про Абсолют (про Бога та камінь) вирішений мною в 1995 році. Бог може на камінь перетворити весь світ. При цьому він всемогутній, а піднімати такий камінь не потрібно, бо нема відносно чого.
      , а Ви себе вважаєте вищим за Бога? штучний інтелект - це звичайна дурість.
      30 Mar
      Anatoliy Zhmura вставлю 5 копійок) Це навіть не відпочкування, це нова стадія. Якщо ми не з'єднаємось із ШІ, то загинемо як вид.
      30 Mar
      Ломоносов Евгений Ломоносов Евгений Принаймні , ми маємо його розвинути і навчити співіснуванню !
    • тема єдності біотики і синтетики
      30 Mar
      Назарій Малець До речі це основна сюжетна проблема серії ігор Mass Effect. Напевно закономірно, що тема єдності біотики і синтетики отримала найбільше поширення через відеоігри.
    • прежде чем строить будущее, хорошо бы понять настоящее
      30 Mar
      Валерий Лема мы сделали плохое, а теперь бьемся над тем, как бы его улучшить для жизни, но плохое так и останется плохим, и тут еще вопрос, что такое это хорошее плохое, и еще, почему сделанное оказалось плохим? может они и не плохое вовсе, а мы его используем неправильно понимая не тем, чем оно есть в действительности, может оно и не для жизни вовсе, а мы в нем мостимся и мостимся, нет, прежде чем строить будущее, хорошо бы понять настоящее.
    • Без великої війни та страшенної кризи не буде потягу до єдності
      30 Mar
      Anatoliy Zhmura Ми навіть не наблизились до цієї війни. Ми вже в ній. Різні "елліни" та "іудеї" вже зійшлися у бою й сходитимуться надалі. Всі ці "бійці", відчуваючи власну зайвість у рамках єдиного світу, із запізненням намагаються ствердити архаїчний порядок, ностальгію по часам, коли все піддавалось їх розумінню. Або ж прагнуть загинути за ці фантоми. 
      Що ж, це дуже доречно. "Бійці" живуть не у державах-націях, а у країнах-штандортах, бізнес-майданчиках для ТНК та ринкових гравців; їхні країни вже фікції та вивіски. І от незадача - пробудження марень боротьбистів співпали із черговим перезаповненням простору світових ринків, якого не було з Другої світової. 
      Радикали стануть чудовими ліквідаторами своїх ринків-штандортів у рамках ринкового переділу планети. Рівно як самі ж посприяють банкрутству їх ідеалів, втомі від боротьби за них з боку широких мас та підготують основу для прийняття єдиного світового проекту. Так вже було після Другої світової - без неї не було б ЄС. Без великої війни та страшенної кризи не буде потягу до єдності та світового блага. 
      І вже інша справа, яким саме цей світовий проект буде за наповненням...
    • Як Ви оцінюєте теорію соціокультурних циклів?
      30 Mar
      Zacharij Kopystenśkyj Як Ви оцінюєте теорію соціокультурних циклів Питирима Сорокіна?
  15. СЕРГЕЙ ДАЦЮК. ИНТЕРВЬЮ
    2 May
    СЕРГЕЙ ДАЦЮК. ИНТЕРВЬЮ
    https://dl.dropbox.com/u/34637013/publish/rizzoma-gadgets/youtube-gadget/youtube-gadget-dropbox.xml
    • национализм и патриотизм с точки зрения гражданского общества
      2 May
      • ГО возникает как общество, которое сознает свое единство (в рамках неэкономического свойства)
        2 May
        • в вопросах общежития мы чаще обсуждаем другие вещи
        • от буржуазных (капиталистич) отношений — к культуре, которая противостоит чистогану
        • культурная, языковая, ментальная общность
          2 May
          • не религия
          • не выгода
      • 05:10 мощность классов стала сопоставима с мощностью нации
        2 May
        • атака 1 со стороны пролетариата
        • что дали классы
          2 May
          • установили диктатуру пролетариата
          • всплеск национализма
        • классы и нации дали равное количество убийств
          2 May
          • коммунизм и фашизм
        • теория классов шире национализма и фашизма
          2 May
          но та же тоталитарность
        • отличий меньше чем общего
      • 08:40 мультикультуральные, не классовые и не национальные подходы
        2 May
        • Канада, США, ЕС, Япония
        • попытка построить что-то другое — коммуникативный мир
        • им бросил вызов Ислам, Китай
          2 May
          мультикультурность наоборот
          , реформация Востока
        • и мультикультуральности
      • 11:50 ответы на насущные вопросы
        2 May
        1. должны ли мы быть терпимы к тем, кто к нам нетерпим?
        2. как быть с другими типами идентичностей?
          2 May
          • того же языка, культуры, но другого образа жизни
          • сетевые технологии, экономики
          • невозможно контролировать, на классовом, национальном уровне
          • роботизация и интернет подрывают пролетариат
          • меняется топология труда
          • идентичность дробится по разным признакам
          • нельзя всех свести в единую массу
          • нельзя контролировать всех под гребенку
            2 May
            этот тип коммуникаций некотролируем в принципе
          • почему Свободу и ПС не пустили в ВР?
            2 May
            • содержание в котором их готовы рассматривать — националисты не готовы принимать
            • либо будут упорствовать и будут выброшены, либо не будут упорствовать и интегрируются
      • 19:35 разница между и патриотизмом и национализмом
        2 May
        • распалась троица: нация - территория - государство
        • оказалось что это все разные вещи
          2 May
          • мы их не можем собрать воедино
        • тер.патриот — не гос.патриот
          2 May
          • Коломойский как пример
        • можно только формировать Гражданское общество (вопреки всем 3)
          2 May
          • не важен язык
          • патриотизм — общность с людьми по одну сторону фронта
            2 May
            формулировка гражданского типа идентичности
      • 24:50 мы в глобальном и национальном тупике
        2 May
        • глобальный тупик — с ядерным оружием
          2 May
          • международное право не работает
          • мы вправе требовать в ООН возврата ядерного статуса
          • отсутствие мирового жандарма
        • национальный тупик — исчезновение статуса государства как субъекта
          2 May
          • слили революцию
          • нет новых социальных отношений
        • что может помочь выйти из тупика?
          2 May
          • базовая проблема — отсутствие инноваций
            2 May
            • то что есть не работает
            • реформы не идут
            • нет своих инноваций (в любой сфере)
              2 May
              • в правовой, налоговой, земельной
                2 May
                • нельзя продавать землю во время войны
                , люстрацию
          • нет среднего между шариковыми и коррупционерами
          • проблема с людьми-фейками
        • из позиции цивилизационного конструктора такие люди могут возниктнуть в процессах
        • война
        • инновации
      • 35:40 когда можно бороться с коррупцией
        2 May
        • она уже за 50% — победить невозможно
        • прозрачные финансы, прозрачность судов — теоретически вопросов нет
        • коррупция возникает в инфраструктурах
        • мы не способны к коллективной длительной работе
      • 38:30 наша модель будущего
        2 May
        • когда работаешь на цивилизационном уровне — надо решать соответствующие задачи
        • нужна личность масштаба Наполеона?
        • мы верим, что окно возможностей откроется
Вопросы к Сергею Дацюку:
8 Oct
  • Какой удельный вес людей-творцов-смыслов, ориентированных на использование энергии сетевых коммуникаций?
    23 Nov
    Циля Зингельшухер Вы готовы назвать хотя бы 5 фамилий из политической верхушки, которые по вашему мнению могут соответствовать своими поведенческими рефлексиями провозглашённому вами тренду на использование энергии сетевых коммуникаций? Циля в целом разделяет ваше видение будущего, но слишком пессимистична по персоналиям. ФБ стал мощнейшим инструментом продолжающейся Революции, он сформировал целый креативный класс людей, которые коллективно участвуют в формировании повестки дня. Причём завтрашнего. Но этой критической массы явно недостаточно, чтобы оказать решающее влияние на принятие решений политикумом. А если говорить за олигархические корпорации, то они вообще продолжают жить понятиями базаров и индустриальной эпохи начала 19-го века. Удельный вес таких людей-творцов-смыслов во власти за последние полгода вырос, но он всё же не достиг ещё критической массы. И как вы вообще видите взаимодействие энергии сетевых коммуникаций, в которой властители умов завоёвывают реальную власть над мыслями свободных людей, а не используют формализованные возможности государственных институций, если вы ранее твёрдо высказывались о том, что философам нет места в рядах практиков?
    23 Nov
    Сергей Дацюк Критическая масса в ФБ достигнута для социального протеста, но еще не достигнута для социальных преобразований. Социальной сети проще быстро напрячься и чего-то добиться, нежели длительно над чем-то работать проективно. Но нужда заставит и это освоить.
    Олигархов по любому сметут в ближайшее время - либо экономически, либо физически. Энергия сетевых коммуникаций действует непрямо - на уровне смыслов и концептов и срабатывает через некоторое время. Философы могут временно становится практиками, но во-первых , рефлексировать и обозначать свою позицию, а во-вторых, возвращаться к философии затем
  • Разве Бог может быть единым (моно Богом) в такой разнообразном мире?
    4 May
    Кризис религии. Религия неизбежный акцент жизни любого человека. Разве Бог может быть единым (моно Богом), в такой разнообразном мире. 2000 лет назад, это может и подходило, когда все были крестьянами и торговцами. Но на сегодняшний день каждый заслуживает на своего Бога, как в древней греции.
    10 Jan
    • идея субъективного Бога противоречит сама себе
      10 Jan
      На мой взгяд идея субъективного Бога противоречит сама себе.
      Бог по определению должен быть универсальным и существовать в объективном мире независимо от наших желаний и представлений о нем. Иначе это не Бог, а просто чья-то система взглядов, философская теория, миф или просто фантазия одного конкретного человека.
      Например, возьмем христианского Бога. Он создал этот мир, определил законы, им управляющие, создал людей и посредством Завета дал им нравственный закон. И своим объективным существованием и авторитетом Творца он обосновывает то, что этот закон является общим для всех людей.
      В древней Греции придерживались политеизма, но и там была четкая система, каждый бог имел свои функции и покровительствовал определенной социальной группе людей. Никакого индивидуального подхода там не было.
      Если Вы хотите предложить концепцию, в которой у кадого человека будет свой персональный Бог и свои правила, то все равно эта концепция будет содержать какую-то объективную часть, общую для всех людей. И придется эту общую часть обосновать, почему она выглядит именно так, а не иначе, и почему каждый должен ее принять. А это довольно непросто.
    • Бог не совсем един и в христианстве
      10 Jan
      Если говорить о христианстве, то там ведь бог - триедин. То есть (если по-современному выражаться) - един в трех позициях. Это ведь совсем не то, что единый бог.
    • Религия и ЗАКОНОМЕРНАЯ НЕИЗБЕЖНОСТЬ
      10 Jan
      Мнение. Любая религия, это система общественных и индивидуальных взглядов на устройство окружающего мира. Как животный мир эволюционировал из простейшего одноклеточного до такого суперкомпьютера как человек, так и религия формировалась из простейших понятий смешивая реальное и вымысел. Изначально разум воспринимал божество, как мать потому, что наглядно видел, что живое появляется из чрева женщины, а растения, которые являются пищей животных появлялись из земли. Разум строил логическую цепь причинно-следственной связи и наделял землю функцией первородного органа, а женщину воплощением земли, что мы наглядно видим в фигурках "палеолитической Венеры".
      С развитием мышления и накоплением опыта, видимо, и с изменением образа жизни выросла роль отца и появился образ Духа, как связующего между Матерью и Отцом, что позволило человеку наделить окружающий, живой и неживой мир, духами, которые, так же, играли роль ушедших предков. Так сложился некий триумвират, который в различных условиях трансформировался в различные религиозные течения в виде тотемов, а со временем и в виде стихий. Роль отца в мире экспансии заняла главенствующую роль и им стало Солнце.
      В дальнейшем религия разделилась на верования и на знания. Из служителей культа выделились учёные. Появился ещё один триумвират Сила - Знание - Мистика. Всё это переплеталось в различных конфигурациях и создавало различные формы религиозных философий. В итоге весь накопленный опыт и знания, в зависимости от условий окружающей среды и условий обитания в ней, сформировали несколько основных религиозных течений, что в итоге позволило возникнуть такой науке, как фиософия, которая является концентрацией человеческой мысли.
      На мой взгляд, единый Бог - это, прежде всего ЗАКОНОМЕРНАЯ НЕИЗБЕЖНОСТЬ, со всеми её познаваемыми и непознаваемыми законами. Различные закономерности составляют иерархию закономерностей из которых и состоит ЗАКОНОМЕРНАЯ НЕИЗБЕЖНОСТЬ в целом. Человек часть этой ЗАКОНОМЕРНОЙ НЕИЗБЕЖНОСТИ, как и всё,что её наполняет. Дальше, каждый сам может пофантазировать, кто он в этом мире, если верховное божество ЗАКОНОМЕРНАЯ НЕИЗБЕЖНОСТЬ, которая имеет своё собственное воплощение и какова иерархия закономерностей составляющая эту несомненно ЕДИНУЮ БОЖЕСТВЕННУЮ СУЩНОСТЬ.
  • Чому пан не хоче писати українською?
    14 Nov
    Чому пан не хоче писати українською? Тому що не здатен цією мовою опанувати, чи із поваги до Путіна?
    14 Nov
    Частину статей Дацюк пише українською мовою (здатен), частину - російською, залежно від різних причин (де публікація, на кого розрахована стаття, яка тема та термінологія).
  • Когда русския язык одним из двух национальных языков Украины?
    8 Oct
    Когда вы заявите, что самый простой и важный шаг для Украины - это статус государственного для русского языка и признание русского языка одним их ДВУХ основных национальных языков Украины?
    8 Oct
    О том, что С.Дацюк думает о статусе русского языка на ризоме проще найти САМОМУ
    9 Oct
    Мне не очень интересно, что он думает, мне интересно, когда он заявит об этом громко, прямо через телевизор.
    10 Oct
    Если Дацюк думает по другому, он никогда не заявит данную формулу.
Вопросы по модерации
3 Nov
  • как наполнить Риззому
    3 Nov
    Предлагаю очень практичный способ наполненя Риззомы.
    3 Nov
    не стоит задача количественного наполнения Риззомы, здесь по способу формирования - избранная информация, обладающая для того, кто ее внес определенной ценностью.
    3 Nov
    Это я понимаю. Но чем богаче разброс точек зрения,
    3 Nov
    это будут липовые точки зрения (автоматом добавлять слово "человечество"), а нужны настоящие.
    тем "разумнее" получится. Кто сказал, что липовые. У меня сейчас одна точка зрения. А прочел следующую статью словаря - изменилась. Мне так кажется. А то, что Вы считаете это липовым, так это Ваше личное мнение. Имеете право. А у меня другое. Если будете удалять записи
    3 Nov
    Я не удаляю записи, а переношу в другое место (структуризация), но могу и редактировать их содержание в соответствии с правилами.
    3 Nov
    Это тоже оценочное отношение. Ведь Вы же по своему усмотрению сортируете.
    3 Nov
    да
    3 Nov
    - это уже оценочное отношение.
    3 Nov
    Правила у нас носят рекомендательный характер, не требуется их абсолютное выполнение, каждый имеет свободу действий и право на ошибку (модератор тоже).
    , но к форме, а не к смыслу, сортирую по логике обсуждения (да, как я эту логику понимаю, на свое усмотрение)
    3 Nov
    А как Вы это различаете?
    3 Nov
    Где форма где смысл? Тоже на свое усмотрение, у меня есть соответствующая квалификация и опыт.
    - это уже оценочное отношение.
    Взять любую энциклопедию или словарь, желательно - потолще. И к каждому слову через тире добавить "человечество". Очень богатая получится картина плюрализма мнений. Для этого даже можно скрипт написать.
    9 Dec
    Разница "ручного" наполнения и работы скрипта в том, что в первом случае мы добавляем информацию наиболее ценную (с нашей точки зрения) - таким образом все вместе получаем "избранную" информацию. Скрипт даст нам устаревшие, "мертвые" знания.
  • как расширить участие
    3 Nov
    Я бы, для расширения участия позволил присутствующим участникам каждый раз назваться другим именем. Так можно решить проблему массовости.
    3 Nov
    массовость тоже нужна реальная, а не "дутая", как "на наших выборах"
    3 Nov
    Что значит - реальная? Я же говорю - у меня вчера была одна галюцинация, сегодня другая, завтра третья .... И так до скончания веков. Это же реально! Мне так кажется. А если Вы не согласны - то это всего лишь Ваша индивидуальная галюцинация.
    3 Nov
    Поэтому мы и не выбираем и не оцениваем. С благодарностью примем все новые ваши точки зрения на один и тот же предмет.
    Собственно, на наших выборах такое давно практикуется. И новая понятийная парадигма получится очень легко и быстро. Ведь к каждому слову словаря можно поочередно приписывать статьи все остальных слов. И если не останавливаться, то потом можно и по второму, и по третьему кругу... И так далее.
  • не теряются ли смыслы при переносе и структурировании?
    3 Nov
    Если Вы дискуссию порезали на куски и разбросали по разным "полочкам", то Вы ее уничтожили. Поскольку смысл на куски не делится.
    3 Nov
    смыслы на куски никто и не делит - это "атомы" для нас
    3 Nov
    Атомы, атомы - конечно. Если молекулу воды разделить на атомы, получается гремучий газ. Я ж говорю - проблема с логикой.
    Там буду другие смыслы - не те, что в дискуссии.
------------------------------------
Помощь по Ризоме